Іпотечні цивільні правовідносини

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

УДК 347.27

ІПОТЕЧНІ ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ЧАНИШЕВА Аліна Рашидівна

Київ- 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі цивільного права Одеської національної юридичної академії Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України ХАРИТОНОВ Євген Олегович, Одеська національна юридична академія, завідувач кафедри цивільного права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України МАЙДАНИК Роман Андрійович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри цивільного права

кандидат юридичних наук, доцент ШИМОН Світлана Іванівна, Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, завідувач кафедри цивільного та кримінального права

Захист відбудеться 14 червня 2009 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий 21 травня 2009 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.О. Кваша

АНОТАЦІЯ

Чанишева А.Р. Іпотечні цивільні правовідносини. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - Київ, 2009.

Дисертація містить аналіз комплексу іпотечних цивільних (речових та зобов'язальних) правовідносин. Ці правовідносини поділяються на такі, що утворюють правову конструкцію іпотеки, і правовідносини, що пов'язані з іпотекою. Запропоновано визначити іпотеку з урахуванням недоцільності заборони передання предмета іпотеки у володіння і користування іпотекодержателя та необхідності забезпечення переважного права іпотекодержателя перед кредиторами іпотекодавця (боржника або майнового поручителя). цивільний іпотека майновий право

Визначаються види та зміст зобов'язальних іпотечних правовідносин та простежується їх динаміка. У зв'язку з цим формулюються пропозиції щодо уточнення законодавчих положень, що визначають істотні умови іпотечного договору та підстави припинення іпотеки. Рекомендується поширити шляхом внесення змін та доповнень до Цивільного кодексу України чинність положень про недійсність іпотечного договору внаслідок відсутності в ньому однієї чи декількох істотних умов та про визнання такого виду реальних договорів купівлі-продажу, що вважаються укладеними з моменту оплати товару за умови погодження всіх істотних умов, на всі види цивільно-правових договорів.

Формулюється низка пропозицій, спрямованих на подолання в законодавстві і практиці його застосування ситуації, за якої принижується значення речових іпотечних правовідносин, на досягнення більшої визначеності та доцільності норм, що стосуються динаміки цих правовідносин.

Ключові слова: іпотека, речові правовідносини, зобов'язальні правовідносини, нерухоме майно.

АННОТАЦИЯ

Чанышева А.Р. Ипотечные гражданские правоотношения. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Институт государства и права им. В.М. Корецького НАН Украины. - Киев, 2009.

В диссертации анализируется комплекс ипотечных гражданских правоотношений. Эти правоотношения разделены на вещные и обязательственные правоотношения, образующие правовую конструкцию ипотеки (к ним отнесены правоотношения между ипотекодержателем как субъектом вещного права и всеми третьими лицами, обязанными не посягать на предмет ипотеки, а также обязательственные отношения между ипотекодателем и ипотекодержателем), и выходящие за пределы правовой конструкции ипотеки, но связанные с ипотекой (вещные правоотношения по поводу владения, пользования и распоряжения предметом ипотеки, по поводу владения и распоряжения залоговой, а также обязательственные правоотношения по страхованию предмета ипотеки, его продажи с публичных торгов или ипотекодержателем и т.п.). Обращается внимание на то обстоятельство, что налоговый залог задуман как объединяющий вещные (гражданские) и относительные (публичные) правоотношения. Однако вещные правоотношения законодатель не сумел довести до логического завершения, поэтому все правоотношения по поводу налогового залога остались относительными и публичными.

Дается авторское определение ипотеки, которое, в отличие от существующих нормативных и доктринальных определений, учитывает необходимость обеспечения преимущества ипотекодержателя перед кредитором любого ипотекодателя (а не только ипотекодателя, являющегося должником в обеспеченном ипотекой обязательстве), а также нецелесообразность исключения возможности передачи предмета ипотеки во владение и пользование ипотекодержателя.

Предлагается исключить из круга объектов ипотеки недвижимое имущество, строительство которого не завершено, установить особенности ипотеки единого имущественного комплекса предприятия, особенности регистрации ипотеки морских торговых судов, судов внутреннего плавания и воздушных судов.

Определяются виды и раскрывается содержание обязательственных ипотечных правоотношений. Показывается, что момент их возникновения, изменения и прекращения не всегда совпадает с моментом возникновения, изменения и прекращения вещных ипотечных правоотношений. Поэтому в случаях такого несовпадения выражения «ипотека возникает», «ипотека прекращается» неправильно характеризуют соответствующие правовые явления. Анализируется динамика ипотечных обязательственных правоотношений.

Обосновывается необходимость уточнения ряда положений Закона «Об ипотеке», касающихся существенных условий ипотечного договора: отказаться от признания существенными условиями указания на стороны договора, порядка исполнения основного обязательства. Положение об отсутствии в ипотечном договоре одного или нескольких существенных условий как основании признания ипотечного договора недействительным предлагается распространить на все виды гражданско-правовых договоров. Правило о признании ипотечного договора недействительным как основании прекращения ипотеки оценивается как противоречащее фундаментальным положениям Гражданского кодекса Украины об основаниях и последствиях недействительности сделок.

Обосновывается предложение о необходимости максимально полного воплощения в гражданском законодательстве сущности ипотеки как вещного права ипотекодержателя. Этому препятствуют положения Закона «О восстановлении платежеспособности должника или признании его банкротом» и Кодекса торгового мореплавания, которые включают ипотекодержателя в число конкурсных кредиторов, между которыми распределяется имущество должника или сумма, вырученная от продажи морского торгового судна как предмета ипотеки, а также исключение из законодательства правила, предоставляющего ипотекодержателю возможности защищать предмет ипотеки от посягательств на него со стороны третьих лиц.

Констатируется появление в гражданском законодательстве Украины положений, легализирующих гражданско-правовые последствия действий, не соответствующих требованиям закона. Это касается Закона «Об ипотеке» в части определения приоритета прав на предмет ипотеки по дате государственной регистрации этих прав без учета того, соответствуют ли закону юридические факты, на основании которых возникло право на предмет ипотеки.

Ключевые слова: ипотека, вещные правоотношения, обязательственные правоотношения, недвижимое имущество.

SUMMARY

Chanysheva A.R. Mortgage civil legal relationships. - Manuscript.

The thesis on gaining of Candidate of law degree in the speciality 12.00.03 -civil law and civil procedure; family law; international private law. -V.M. Koretsky Institute of State and Law of the National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2009.

The thesis contains the analysis of the system of mortgage civil legal relationships (real and obligation relationships). These legal relationships are divided into those forming a legal construction of the mortgage and those related to mortgage. The author gives the definition of the mortgage considering inexpediency of the prohibition of transfer of the subject of mortgage into possession and usage of the pawnee and necessity to guarantee the priority right of the pawnee over the rights of the creditors of the depositor (debtor or property guarantor).

Types and content of obligation mortgage legal relationships are defined and their dynamics are observed. Proposals on clarification of normative provisions which define substantial conditions of mortgage agreement and grounds of termination of the mortgage are provided. Recommendations on extension (by amending the Civil Code of Ukraine) of the action of provisions on nullity of contract due to the lack of one or several substantial conditions, and recognition of the type of real contracts of sale and purchase which are considered concluded from the moment of payment for the goods, subject to negotiation of substantial conditions, on all types of contracts. A number of propositions on overcoming in the legislation and practice of its application the situations when the significance of real mortgage legal relationships is reduced and achieving greater definiteness and expediency of norms, related to the dynamics of these legal relationships.

Key words: mortgage, real legal relationships, obligation legal relationships, real estate.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Перехід України до ринкової економіки значно актуалізував проблему забезпечення виконання цивільно-правових зобов'язань. У свою чергу це змусило звернути більшу увагу на засоби забезпечення виконання зобов'язань, в тому числі й на ті засоби, які за часів соціалістичної економіки використовувались вкрай обмежено (застава), або не визнавались цивільним законодавством взагалі (іпотека), а тому не використовувались. Одночасно з початком формування ринкової економіки в Україні багатократно збільшилась кількість учасників цивільних правовідносин, які в силу специфіки своєї економічної діяльності є орієнтованими на використання іпотеки як засобу забезпечення виконання цивільних зобов'язань. Йдеться перш за все про утворення великої кількості банків, які попри несприятливі економічні умови здійснювали кредитування суб'єктів підприємницької діяльності. Їх не влаштовували успадковані від соціалізму засоби забезпечення виконання позичальниками зобов'язань щодо повернення кредитів. В умовах нестабільності економіки, банки прагнули забезпечити виконання зобов'язань щодо повернення кредитів майном, яке було б зарані визначене та на яке можна було б звернути стягнення у разі порушення зобов'язання щодо повернення кредиту. При цьому перевага надавалась майну нерухомому, яке завжди було індивідуалізоване, стосовно якого діє спеціальний порядок відчуження, а тому було більш надійним засобом отримання задоволення вимог кредиторів при порушенні зобов'язань щодо повернення кредитів.

Законодавець досить швидко відгукнувся на потреби економіки. Уже в жовтні 1992 р. був прийнятий Закон України «Про заставу», що містив розділ, присвячений іпотеці. Оскільки радянське соціалістичне цивільне право іпотеку не визнавало, з переходом до ринкової економіки не було досвіду правового регулювання іпотечних відносин, як правотворчого, так і правозастосовчого. Це обумовило недоліки в регулюванні іпотечних відносин. Необхідно було краще осмислити відповідні економічні та правові проблеми. Але наука цивільного права України не звернулась до цієї проблеми як до проблеми актуальної. Лише Ч.Н. Азімов здійснив дослідження заставного права, результати якого були викладені в брошурі. Пізніше до проблеми іпотеки звернулась І.І. Пучковська. Цього було явно недостатньо, особливо в порівнянні з тією увагою, якою проблема іпотеки користується серед російських науковців.

Науково-теоретичною базою дослідження стали опубліковані твори науковців-юристів у галузях теорії права та цивільного права. Використовувались наукові праці російських науковців дореволюційного (до 1917 р.) періоду: К.Н. Аннєнкова, Є.В. Васьковського, Л.В. Гантовера, Д.І. Мейєра, С.А. Муромцева, Й.А. Покровського, В.М. Хвостова, Г.Ф. Шершеневича, праці радянських теоретиків права М.Г. Алєксандрова, С.С. Алєксєєва, С.Ф. Кечекьяна, Н.І. Матузова, Л.С. Явича і фахівців у галузі цивільного права: М.М. Агаркова, С.М. Братуся, А.В. Венедиктова, Д.М. Генкіна, О.С. Іоффе, Л.А. Лунца, В.А. Тархова, Й.Б. Новицького, В.К. Райхера, К.А. Флейшиць, твори сучасних російських авторів у галузі цивільного права: М.Й. Брагінського, В.В. Вітрянського, А.П. Сергєєва, Є.О. Суханова, Ю.К. Толстого, праці українських вчених-цивілістів: Ч.Н. Азімова, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, О.С. Кізлової, В.М. Коссака, О.В. Кохановської, Н.С. Кузнецової, І.М. Кучеренко, В.В. Луця, Р.А. Майданика, О.П. Орлюк, О.А. Підопригори, І.І. Пучковської, Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Я.М. Шевченко, Р.Б. Шишки.

За таких умов дослідження проблеми правового регулювання іпотечних відносин в Україні набуло актуальності. Особливо актуальним є дослідження правовідносин, що виникають з приводу іпотеки. Кожний із видів правовідносин має бути виокремлений і досліджений з метою виявлення шляхів удосконалення правового регулювання відносин щодо іпотеки, доведення правового регулювання цих відносин до науково обґрунтованого рівня. Відсутність таких досліджень стало основною причиною включення до законодавчих актів численних положень, які не відповідають потребам суспільних відносин і перешкоджають нормальному їх розвитку.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною комплексної науково-дослідної теми Одеської національної юридичної академії «Традиції та новації у сучасній українській державності і правовому житті» на 2006-2010 роки (державний реєстраційний номер 0106U004970). Дисертаційне дослідження здійснювалося в рамках науково-дослідної програми кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії на 2006-2011 роки за темою «Традиції та новації у сучасному цивільному праві України».

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження єрозробка комплексу науково-теоретичних положень щодо сутності іпотеки як поєднання речових і зобов'язальних правовідносин, на основі яких (положень) формулюються і обгрунтовуються пропозиції щодо вдосконалення актів цивільного законодавства, які регулюють іпотечні відносини.

Для досягнення цієї мети в процесі роботи над дисертацією вирішувались такі завдання:

дослідити становлення та розвиток вчення про іпотеку в науці цивільного права;

виявити комплекс цивільних правовідносин, що складають зміст правової конструкції іпотеки або є пов'язаними з нею, та розподілити їх на види, що складають відповідну систему;

сформулювати теоретичні положення, необхідні для аналізу чинних актів цивільного законодавства, що регулюють іпотечні відносини, та опрацювати пропозиції щодо його удосконалення;

дослідити положення актів цивільного законодавства, які регулюють іпотечні відносини, та правовідносини, що виникають у результаті такого регулювання;

проаналізувати співвідношення між законодавчими положеннями, що регулюють іпотечні відносини, та загальними положеннями цивільного законодавства і виявити неузгодженості між цими положеннями;

виявити шляхи подолання суперечностей між законодавчими положеннями, що регулюють іпотечні відносини, та іншими законодавчими положеннями.

Об'єктом дослідження є іпотека як комплексне явище, покликане забезпечити стабільність цивільного обороту, особливо обороту, пов'язаного з кредитуванням суб'єктів підприємницької діяльності, а також фізичних осіб, які не є підприємцями.

Предметом дослідження є акти цивільного законодавства України, які регулюють іпотечні відносини, та правовідносини, що виникають у результаті регулюючого впливу актів законодавства на іпотечні відносини. При цьому зазначені правовідносини поставлені в центр дослідження і поділені на речові (абсолютні) та зобов'язальні.

Методи дослідження. У дисертації використовувались різні методи наукового дослідження. Перш за все використовувався діалектичний метод, який передбачає врахування зв'язків предмету дослідження з іншими соціальними і економічними явищами, що утворюють об'єкт цього дослідження, зв'язків між окремими правовими явищами усередині предмету дослідження, а також дослідження відповідних явищ у їх розвитку. Формально-логічний метод використовувався для аналізу положень чинного цивільного законодавства, що регулюють іпотечні відносини, виявлення недоліків їх формулювань та обґрунтування пропозицій щодо їх удосконалення. Системно-структурний метод використовувався при виявленні складу іпотечних цивільних правовідносин. Ця необхідність була обумовлена тим, що такі правовідносини поділяються на два види: ті, що є предметом цивільного права, і ті, що виходять за межі цього предмету. Потім необхідно було виокремити іпотечні цивільні правовідносини, що входять до складу правової конструкції іпотеки, та іпотечні цивільні правовідносини, які виходять за межі цієї правової конструкції. Надалі досягнення мети даного дисертаційного дослідження передбачало поділ іпотечних цивільних правовідносин на зобов'язальні й речові та аналіз цих двох груп правовідносин. Порівняльний метод дослідження використовувався при вивченні зарубіжного досвіду регулювання іпотечних відносин. Історичний метод використовувався для виявлення тенденцій розвитку законодавства про іпотеку.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в українській юридичній науці комплексним дослідженням іпотечних цивільних правовідносин, які виникають на підставі чинного цивільного законодавства України.

У процесі дисертаційного дослідження отримано такі наукові результати, що мають ознаки наукової новизни та достовірності:

вперше:

- зміст іпотеки розкрито через систему правовідносин, до яких входять іпотечні цивільні правовідносини, що утворюють правову конструкцію іпотеки (речові та зобов'язальні), іпотечні цивільні правовідносини, що виходять за межі правової конструкції іпотеки (речові та зобов'язальні), а також правовідносини щодо іпотеки іншої галузевої належності (адміністративні, процесуальні, правовідносини щодо виконавчого провадження);

- запропоновано доповнити Закон України «Про іпотеку» положенням про те, що державна реєстрація іпотеки морських торговельних суден, суден внутрішнього плавання та повітряних суден здійснюється органами, які здійснюють реєстрацію таких видів майна;

- обґрунтовано недоцільність визнання предметом іпотеки незавершеного будівництвом нерухомого майна, оскільки всі відповідні соціальні, економічні, організаційні та правові проблеми вирішуються переданням в іпотеку прав на нерухоме майно, будівництво якого не завершено, або переданням в іпотеку земельної ділянки, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва;

- сформульовано висновок про те, що Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» не перешкоджає переданню в іпотеку майна державних підприємств, що належить їм на праві господарського відання;

- сформульовано положення про те, що виникнення, зміна та припинення речових і зобов'язальних правовідносин, які утворюють правову конструкцію іпотеки, здійснюється не завжди на підставі одних і тих самих юридичних фактів. Тому формулювання «застава виникає», «застава припиняється» є некоректними, вносять невизначеність у відповідні правовідносини. Від цих формулювань доцільно відмовитись, коли підставами виникнення та припинення двох названих видів іпотечних правовідносин є різні юридичні факти;

- запропоновано встановити, що пріоритет переважного права іпотекодержателів, що визначається за моментом державної реєстрації іпотек, не може перешкоджати визнанню недійсними договорів іпотеки, якими порушуються зобов'язальні або речові права інших осіб щодо предмета іпотеки, хоч би ці права і не були зареєстровані;

- зроблено висновок про те, що вилучення із законодавства положення про право іпотекодержателя вимагати від будь-якої особи припинення посягання на предмет іпотеки породжує сумніви в існуванні у іпотекодержателя речового права, а тому це положення має бути включене до Закону України «Про іпотеку»;

удосконалено:

- поняття іпотеки, яке визначено як застава нерухомого майна, речей, спеціально визначених законом предметом іпотеки, які, за загальним правилом, залишаються у володінні і користуванні іпотекодавця, а також застава прав на нерухоме майно;

- визначення зобов'язання, що забезпечується іпотекою, як основного зобов'язання в частині, забезпеченій іпотекою;

- висновок про співвідношення підпункту «а» п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який визнає вимоги, забезпечені заставою, такими, що належать до першої черги і положень Цивільного кодексу України і Закону України «Про іпотеку». Переважному застосуванню підлягають відповідні положення Цивільного кодексу України та Закону України «Про іпотеку», які виводять заставодержателя (іпотекодержателя) за межі конкурсної процедури розподілу майна банкрута. Тому підп. «а» із п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» має бути вилучений, а судова практика має бути змінена ще до внесення таких змін;

дістало подальшого розвитку:

- визначення кола осіб, перед якими іпотекодержатель (заставодержатель) має переважне право: такими слід назвати кредиторів іпотекодавця, а не кредиторів боржника;

- визначення поняття нерухомого майна в Цивільному кодексі України та Законі України «Про іпотеку» шляхом виведення за межі цього поняття тимчасових будівель і споруд, а також комунікацій, тротуарів, доріг;

- питання про співвідношення положення ст. 17 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якого іпотека припиняється визнанням іпотечного договору недійсним, і загальних положень Цивільного кодексу України про наслідки недійсності правочину. У зв'язку з цим запропоновано згадане положення із Закону України «Про іпотеку» вилучити;

- визначення моменту укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки з використанням процедури публічних торгів. Такий договір є укладеним з моменту внесення (перерахування) покупцем покупної ціни. Тому доцільно було б у визначенні договору купівлі-продажу у ст. 655 ЦК врахувати існування договорів купівлі-продажу, що вважаються укладеними з моменту здійснення оплати товару.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані внаслідок здійсненого дисертаційного дослідження наукові результати можуть бути використані при внесенні відповідних змін до Цивільного кодексу України, законів України «Про іпотеку», «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», інших нормативно-правових актів. Ці результати можуть бути використані у судовій практиці при опрацюванні правових позицій у спорах, що стосуються іпотеки, а також Верховним Судом України і Вищим господарським судом України при розробці проектів та прийнятті постанов, дачі роз'яснень про застосування законодавства про іпотеку (заставу). Результати дисертаційного дослідження можуть також бути використані при підготовці підручників, навчальних посібників з цивільного права і коментарів до цивільного законодавства України, при підготовці лекцій з курсу цивільного права та спеціальних курсів, при проведенні практичних занять із студентами, які навчаються на юридичних факультетах університетів і в юридичних академіях та інститутах.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на засіданнях науково-теоретичного семінару кафедри цивільного права, на науково-практичних конференціях, зокрема: Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів та аспірантів «Актуальні проблеми приватного права в умовах становлення національної економіки» (м. Київ, 10-11 грудня 2004 р.); Міжнародній науковій конференції молодих вчених «Четверті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 21-22 жовтня 2005 р.); І Всеукраїнській цивілістичній науковій конференції студентів та аспірантів (м. Одеса, 24-25 лютого 2006 р.);

ІІ Всеукраїнській цивілістичній науковій конференції студентів та аспірантів (м. Одеса, 30-31 березня 2007 р.); 10-й ювілейній звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 27-28 квітня 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Зона вільної торгівлі Україна - Європейський Союз та європейська інтеграція: правові та економічні аспекти» (м. Одеса, 8 червня 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Треті Прибузькі юридичні читання» (м. Миколаїв, 23-24 листопада 2007 р.); Круглому столі «Підприємництво і море», присвяченому 10-річчю Одеської національної юридичної академії (м. Одеса, 26 листопада 2007 р.); ІІІ Міжнародній цивілістичній науковій конференції студентів та аспірантів (м. Одеса, 4-5 квітня 2008 р.); Всеукраїнській науковій конференції «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 18-19 квітня 2008 р.); Міжнародній науково-методичній конференції «Римське право та сучасність» (м. Одеса, 30-31 квітня 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Четверті Прибузькі юридичні читання» (м. Миколаїв, 28-29 листопада 2008 р.); Міжнародній науковій конференції «Життя І.В. Шерешевського як духовна єдність між поколіннями юристів» (м. Одеса, 13 грудня 2008 р.).

Публікації. Основні положення дисертації викладені у 13 публікаціях, у тому числі у 5 наукових статтях, 4 з яких опубліковано у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, та 8 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що містять 8 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (180 найменувань на 16 сторінках). Загальний обсяг дисертації складає 204 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються мета і завдання дослідження, об'єкт, предмет і методи дослідження, висвітлюються наукова новизна одержаних результатів, їх практичне значення, а також наводяться відомості про апробацію результатів дослідження.

Розділ перший дисертації «Поняття та загальна характеристика іпотеки», що складається із чотирьох підрозділів, присвячується формулюванню концептуальних підходів до дослідження зобов'язальних та речових правовідносин щодо іпотеки.

У підрозділі 1.1. «Поняття іпотеки» здійснюється аналіз визначень поняття іпотеки, що наводяться у законодавстві та науковій літературі, а також визначень поняття застави. Звертається увага на те, що ці визначення значною мірою не відповідають критерію науковості, чинному цивільному законодавству України, а також перспективам розвитку законодавства про іпотеку та цивільних відносин, які ним регулюються. У Законі України «Про іпотеку» (абзац третій ст. 1) поняття іпотеки визначається через підведення цього поняття під родове поняття забезпечення виконання зобов'язання. Цей вибір родового поняття виявився невдалим, бо найближчим родовим поняттям до іпотеки як поняття видового, є поняття застави. Унаслідок цього законодавець змушений був у визначенні поняття іпотеки вказувати на ознаки будь-якої застави. Тому визначення поняття іпотеки в абзаці третьому ст. 1 Закону України «Про іпотеку» визнається таким, що не відповідає критерію науковості, а до цього законодавчого положення необхідно внести зміни, визначивши поняття іпотеки через родове поняття застави (так поняття іпотеки визначається в ч. 1 ст. 575 ЦК).

Предметом іпотеки і в ч. 1 ст. 575 ЦК, і в абзаці третьому ст. 1 Закону України «Про іпотеку» визнається нерухоме майно. Це породжує суперечність між зазначеними законодавчими положеннями, з одного боку, та більш конкретними законодавчими положеннями. Тому у визначенні іпотеки слід вказати, що її предметом може бути нерухоме майно, а також інше майно, яке законом визнається предметом іпотеки.

До визначення поняття іпотеки недоцільно включати таку ознаку іпотеки як залишення предмета іпотеки у володінні іпотекодавця. Потрібно зробити застереження про те, що предмет іпотеки залишається у володінні іпотекодавця «як правило», що усуне суперечність між визначенням іпотеки та більш конкретними законодавчими положеннями та відкриє можливість для домовленості між сторонами іпотечного договору про передачу предмета іпотеки у володіння іпотекодержателя. Викладене стосується і включення до визначення поняття іпотеки ознаки користування предметом іпотеки.

Враховуючи викладене, в дисертації пропонується визначити поняття іпотеки як заставу нерухомого майна, а також іншого майна, що визнається законом предметом іпотеки, коли предмет іпотеки, як правило, залишається у володінні і користуванні іпотекодавця.

У підрозділі 1.2. «Предмет іпотеки» досліджується проблема видів майна, що може бути предметом іпотеки. Акцентується увага на тому, що інтереси розвитку цивільного обороту диктують необхідність усунення обмежень для використання будь-якого майна в якості предмета застави. Але чітке окреслення видів майна, що може бути предметом іпотеки, вкрай необхідне, оскільки до іпотеки застосовується спеціальний законодавчий масив. Тому визначення нерухомого майна, яке наводиться у ст. 181 ЦК, абзаці другому ст. 1 Закону України «Про іпотеку», абзаці четвертому ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», слід доповнити застереженням про те, що до об'єктів нерухомого майна не належать тимчасові будівлі та споруди, а також комунікації, тротуари, дороги та майданчики. У подальшому, якщо буде запроваджено технічну інвентаризацію таких об'єктів, їх знову можна буде віднести до нерухомого майна.

Закон України «Про іпотеку» не визнає єдиний майновий комплекс підприємства предметом іпотеки. Зазначення у ст. 191 ЦК на те, що підприємство або його частина можуть бути об'єктами застави, є недостатнім для висновку про те, що підприємство або його частина можуть бути предметом іпотеки, оскільки застосування Закону України «Про іпотеку» до застави підприємства або його частини потребує істотного доповнення цього Закону. Разом з тим вилучення підприємств або їх частини із кола предметів застави є недоцільним, бо невиправдано обмежувало б цивільний оборот. Тому ст. 191 ЦК доцільно було б доповнити положенням про те, що на заставу підприємства або його частини не поширюються законодавчі положення, що стосуються іпотеки.

Відповідно до п. 2 Розділу VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку» законодавчі акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, в якій вони не суперечать цьому Закону. Тому Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» не перешкоджає застосуванню положень Закону України «Про іпотеку», які передбачають можливість передання в іпотеку майна, що належить державним підприємствам на праві господарського відання. Отже, таке майно може бути предметом іпотеки.

Застава морських торговельних суден, суден внутрішнього плавання, повітряних суден здійснюється відповідно до Закону України «Про іпотеку». Отже, ці види майна також можуть бути предметом іпотеки. Іпотека підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством (ст. 4 Закону України «Про іпотеку»). Але особливості державної реєстрації іпотеки морських торговельних суден, суден внутрішнього плавання та повітряних суден не встановлені. Організації, які здійснюють реєстрацію іпотеки земельних ділянок, житлових будинків, будівель та споруд, реєстрацію іпотеки названих вище об'єктів не здійснюють. Це практично виключає можливість використання морських торговельних суден, суден внутрішнього плавання та повітряних суден як предмета іпотеки. Тому слід встановити, що реєстрацію іпотеки таких об'єктів здійснюють ті органи, які їх реєструють (капітани портів, Держфлотнагляд, Державіаслужба). У такий спосіб названі об'єкти будуть повернені у сферу дії законодавства про іпотеку.

Предметом іпотеки можуть бути майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено (абзац другий ст. 1 Закону України «Про іпотеку»), а при передачі в іпотеку земельної ділянки переданими в іпотеку вважаються і розташовані на ній незавершені будівництвом об'єкти нерухомого майна (ст.6 Закону України «Про іпотеку»). За таких умов виключається потреба у визнанні предметом іпотеки незавершених будівництвом об'єктів нерухомого майна, а відповідні положення із законодавства мають бути вилучені.

У підрозділі 1.3. «Законодавство про іпотеку» досліджуються нормативно-правові акти про іпотеку та показується співвідношення між ними. Визнання Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства (ст. 4 ЦК) не дає будь-яких переваг положенням цього Кодексу при правозастосуванні перед положеннями законів України «Про іпотеку», «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю». Навпаки, кожен з цих законів містить застереження про те, що законодавчі акти, прийняті до набрання чинності кожним із цих законів (до таких законодавчих актів належить і Цивільний кодекс України), застосовуються у частині, в якій вони не суперечать цим законам. Тому названі закони підлягають переважному застосуванню перед положеннями Цивільного кодексу України. У силу згаданого застереження названі закони підлягають переважному застосуванню перед іншими раніше прийнятими законами, хоч би вони формулювали законодавчі положення, що є спеціальними. Йдеться, зокрема, про спеціальні положення законів України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна».

Правові норми, що регулюють іпотечні відносини, утворюють певний нормативний масив, що входить до складу субінституту застави, який, в свою чергу, входить до складу інституту забезпечення виконання зобов'язань. До цього нормативного масиву можуть бути приєднані норми цивільного права, що регулюють суміжні цивільні відносини, зокрема, щодо страхування предмету іпотеки, щодо його реалізації з використанням процедури публічних торгів тощо. Цей нормативний масив є комплексним, оскільки його норми виходять за межі субінституту застави та інституту забезпечення виконання зобов'язань. Комплексний міжгалузевий нормативний масив утворюється, якщо до правових норм, про які йдеться, додати правові норми інших галузей права (цивільного процесуального, адміністративного тощо), що регулюють іпотечні відносини, але не є цивільними.

У підрозділі 1.4. «Склад іпотечних правовідносин» формулюється теоретична концепція, що стала методологічним підґрунтям для подальшого дослідження. Суть цієї концепції полягає у виокремленні речових та зобов'язальних іпотечних правовідносин. Автор виходить із того, що без такого виокремлення конструктивний аналіз проблеми іпотеки є неможливим і критично оцінює вживання самого словосполучення «іпотека як цивільне правовідношення». Є комплекс правовідносин, які не можуть досліджуватися без виокремлення кожного виду, що входить до цього комплексу.

Особливо неприйнятним є заперечення існування речових іпотечних правовідносин, бо у такий спосіб іпотека позбавляється самої своєї суті. І ця теоретична концепція негативно відбивається на законодавстві.

Стрижнем іпотечних правовідносин є речові та зобов'язальні правовідносини, що входять до змісту правової конструкції іпотеки. Речові правовідносини завжди є цивільними, хоч би йшлося про правову конструкцію податкової застави. Інша річ, що внаслідок недостатньої опрацьованості Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами» речові правовідносини щодо податкової застави виявились недобудованими, а податкові органи реально речового права не отримують. У речових правовідносинах іпотекодержатель отримує певне право на нерухому річ, що є предметом іпотеки, а цьому праву кореспондує обов'язок будь-якої особи не порушувати його. Речове право іпотекодержателя полягає у наданні йому можливості задовольнити за рахунок предмету іпотеки свою вимогу, забезпечену іпотекою, переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця.

Зобов'язальні правовідносини, що входять до змісту правової конструкції іпотеки, виникають на підставі іпотечного договору, а їх сторонами є іпотекодавець, з одного боку, та іпотекодержатель - з іншого. У разі видачі заставної управненою особою у цих правовідносинах стає власник заставної. У разі відступлення прав за іпотечним договором управненою особою у цих правовідносинах стає особа, на користь якої здійснене таке відступлення. Видача заставної та відступлення прав за іпотечним договором не виключають повністю участі іпотекодержателя у правовідносинах, про які йдеться, оскільки він продовжує нести обов'язки, що випливають із іпотечного договору (за наявності таких). У випадку податкової застави місце зобов'язальних правовідносин щодо іпотеки, які входять до змісту правової конструкції іпотеки, займають відносні публічні іпотечні правовідносини між органом державної податкової служби та платником податків. Поєднання в правовій конструкції іпотеки (у випадку податкової застави) речових (цивільних) та відносних (публічних) правовідносин особливо підкреслює доцільність виокремлення в цілях наукового аналізу і правозастосування речових (абсолютних) і зобов'язальних (відносних) правовідносин у складі правової конструкції іпотеки.

До іпотечних правовідносин належать також цивільно-правові відносини, що пов'язані з іпотекою, але виходять за межі правової конструкції іпотеки. Такі правовідносини також поділяються на речові та зобов'язальні. До речових іпотечних правовідносин, які виходять за межі правової конструкції іпотеки, належать правовідносини власності на предмет іпотеки і правовідносини власності на заставну. До зобов'язальних іпотечних правовідносин належать забезпечене іпотекою зобов'язання, цивільні правовідносини щодо страхування предмета іпотеки, правовідносини щодо передання заставної, правовідносини щодо відступлення прав за іпотечним договором, правовідносини щодо купівлі-продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах.

До іпотечних правовідносин, які виходять за межі правової конструкції іпотеки, входять і правовідносини іншої галузевої належності, пов'язані з іпотекою - адміністративні (щодо реєстрації іпотеки, щодо реалізації предмета іпотеки за рішенням суду), цивільно-процесуальні тощо. Дослідження зазначених правовідносин виходить за межі теми цієї дисертації.

Розділ другий дисертації «Зобов'язальні іпотечні правовідносини» складається з двох підрозділів і присвячується дослідженню відповідних зобов'язальних правовідносин.

У підрозділі 2.1. «Види і зміст зобов'язальних іпотечних правовідносин» виокремлюються окремі їх види та досліджується їх зміст. Зобов'язальні правовідносини, що входять до складу правової конструкції іпотеки, виникають між іпотекодавцем та іпотекодержателем. У разі видачі заставної права у цих правовідносинах, що первинно належали іпотекодержателю, переходять до власника заставної. Ця управнена особа замінюється у кожному разі наступної передачі заставної. При цьому обов'язки, що випливають із іпотечного договору, продовжує нести іпотекодержатель. Цих обов'язків може не бути взагалі. В інших випадках вони можуть бути вкрай обмежені (наприклад, обов'язок застрахувати предмет іпотеки, на що зазначається у ст. 8 Закону України «Про іпотеку»). У разі, якщо законодавець сприйме правову конструкцію іпотеки з переданням предмету іпотеки у володіння іпотекодержателю, коло обов'язків на боці іпотекодержателя у зобов'язальних правовідносинах, що входять до правової конструкції іпотеки, значно збільшиться.

Другий вид зобов'язальних іпотечних правовідносин - це зобов'язальні правовідносини, що пов'язані з іпотекою, але виходять за межі правової конструкції іпотеки. До таких належать зобов'язальні правовідносини щодо страхування предмета іпотеки з участю іпотекодавця (іпотекодержателя, якщо іпотечним договором на нього покладається обов'язок застрахувати предмет іпотеки) як страхувальника, з одного боку, і страховика - з іншого. До цієї категорії правовідносин належать правовідносини щодо цивільного обороту заставної як цінного паперу, правовідносини щодо відступлення прав за іпотечним договором. У дисертації звертається увага на те, що на правовідносини щодо відступлення прав за іпотечним договором поширюється чинність Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визнає відступлення прав обтяженням, передбачає реєстрацію такого роду обтяжень, а за моментом реєстрації пов'язує надання пріоритету обтяжувачам. Визнання будь-якого відступлення цивільних прав, в тому числі відступлення прав за іпотечним договором, юридичним фактом, що тягне за собою виникнення обтяження, є недоцільним, невиправдано ускладнює цивільний оборот. Уже тому із названого Закону слід вилучити положення про визнання відступлення прав обтяженням. Крім того, надання пріоритету наступному відступленню прав, якщо обтяження, яке виникло в результаті такого відступлення, зареєстроване, перед попереднім обтяженням, яке не зареєстроване, веде до легалізації наступного відступлення прав, що порушувало б права попереднього обтяжувача, а тому є неправильним.

Зобов'язальні іпотечні правовідносини виникають також у зв'язку з реалізацією предмета іпотеки, зокрема з використанням процедури публічних торгів. Ці відносини регулюються інститутом купівлі-продажу з урахуванням спеціальних правил, встановлених Законом «Про іпотеку».

У підрозділі 2.2. «Виникнення, зміна та припинення зобов'язальних іпотечних правовідносин» досліджується динаміка таких правовідносин. Зобов'язальні іпотечні правовідносини, які входять до складу правової конструкції іпотеки, виникають безпосередньо на підставі іпотечного договору, який є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Виникнення зобов'язальних іпотечних правовідносин не залежить від державної реєстрації іпотеки.

У дисертації позитивно оцінюється правило про те, що відсутність в іпотечному договорі однієї або декількох істотних умов є підставою визнання його недійсним за рішенням суду. Це законодавче рішення заслуговує на те, щоб стати загальним правилом, що має бути включене до Цивільного кодексу України. У такий спосіб із глухого кута буде виведено проблему неукладеного (внаслідок відсутності в договорі всіх істотних умов) договору. У дисертації звертається увага на те, що деякі положення про істотні умови іпотечного договору, що містяться в Законі України «Про іпотеку», є або некоректними, або недостатньо визначеними. Некоректним є визнання зазначення на сторони іпотечного договору його істотною умовою. Визнання порядку виконання основного зобов'язання істотною умовою іпотечного договору є неприйнятним з огляду на невизначеність формулювання «порядок виконання». Істотною умовою іпотечного договору доцільно було б визнати не строк виконання основного зобов'язання, а граничний його термін, порушення якого породжує право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки. Тому до ст. 18 Закону України «Про іпотеку» необхідно внести відповідні зміни.

Невдалим є правило про те, що визнання іпотечного договору недійсним є підставою припинення іпотеки (абзац п'ятий частини першої ст. 17 Закону України «Про іпотеку»). У такий спосіб легалізуються всі наслідки, які виникли на підставі іпотечного договору до набрання законної сили рішенням суду про визнання іпотечного договору недійсним. Це суперечить фундаментальним правилам ст. 203, 215 та 216 Цивільного кодексу України про підстави та наслідки недійсності правочинів і не відповідає потребам суспільних відносин, на які поширюється чинність ст. 17 Закону України «Про іпотеку».

Положення Закону України «Про іпотеку», що визначають динаміку іпотечних цивільних правовідносин, які виходять за межі правової конструкції іпотеки, не завжди належне узгоджуються з відповідними нормами, що формулюються в Цивільному кодексі України. Зокрема, ст. 45 і ст. 46 Закону України «Про іпотеку» встановлюють спеціальні наслідки відмови переможця прилюдних торгів від підписання протоколу про проведення публічних торгів та невнесення покупцем належної суми в порядку оплати предмета іпотеки. Звідси можна зробити висновок про те, що переможець прилюдних торгів не може бути примушений до виконання правочину, вчиненого на прилюдних торгах, а договір купівлі-продажу є укладеним тільки після оплати вартості придбаного покупцем предмету іпотеки. Але ж це не узгоджується із ст. 655 Цивільного кодексу України, яка визнає консенсуальні договори купівлі-продажу, а також реальні договори, коли до або в момент їх укладення передається майно (товар). Тому ст. 655 Цивільного кодексу України доцільно було б доповнити положенням про реальні договори купівлі-продажу, що вважаються укладеними з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов та оплати покупцем майна (товару), що є предметом договору купівлі-продажу.

Розділ третій «Речові іпотечні правовідносини» складається з двох підрозділів, в яких досліджуються види, зміст та динаміка зазначених правовідносин.

У підрозділі 3.1. «Види і зміст речових іпотечних правовідносин» виокремлюються речові правовідносини, які входять до змісту правової конструкції іпотеки, і речові правовідносини, які пов'язані з іпотекою, але виходять за межі цієї правової конструкції. До змісту речових правовідносин, що утворюють правову конструкцію іпотеки, включається перш за все переважне право іпотекодержателя на задоволення своєї вимоги, забезпеченої іпотекою, за рахунок предмета іпотеки. Це право з моменту порушення зобов'язання, забезпеченого іпотекою, набуває ознаки вимоги. Але воно існує і раніше. Оскільки таке право існує, то воно може захищатись. Тому ст. 33 Закону України «Про заставу» надавала іпотекодержателю право вимагати від будь-якої особи припинення посягання на предмет іпотеки. Але це законодавче положення було вилучене із Закону України «Про заставу» разом з усім розділом ІІ «Іпотека», що входив до цього Закону», в зв'язку з прийняттям Закону України «Про іпотеку». До Закону України «Про іпотеку» наведене законодавче положення не було включено. Це поставило під сумнів саме існування речового права іпотекодержателя.

Учасниками таких речових правовідносин можуть бути власник заставної або особа, на користь якої здійснене відступлення прав за іпотечним договором (ця особа отримує не тільки права в зобов'язальних іпотечних правовідносинах, а й речові права).

Речові права, що входять до змісту правової конструкції іпотеки, заперечуються також підпунктом 1 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який відносить вимоги, забезпечені заставою, до вимог, що підлягають задоволенню за рахунок майна банкрута в першу чергу. Виходить, що банкрутство перетворює речове право іпотекодержателя на переважне задоволення вимоги, забезпеченої іпотекою, за рахунок предмета іпотеки, в зобов'язальне право, що належить до першої черги. Це правило застосовується господарськими судами як спеціальне переважно перед положеннями Цивільного кодексу України про заставу і положеннями Закону України «Про іпотеку». У дисертації зроблено висновок про невідповідність цієї практики закону. Йдеться про те, що і Закон України «Про іпотеку», і Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (він регулює відносини щодо застави рухомого майна) передбачають переважне застосування цих законів перед положеннями раніше прийнятих законодавчих актів, хоч би ці положення кваліфікувались як спеціальні. Отже, чинне законодавство України виводить іпотекодержателя (заставодержателя) за межі конкурсної процедури розподілу майна банкрута, а судова практика цьому законодавству суперечить. Тому підпункт 1 із п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» слід вилучити. Це привело б до узгодження відповідних положень вітчизняного законодавства із законодавством розвинених країн, яке, за свідченням науковців, виводить заставодавців за межі конкурсного розподілу майна банкрута. Потребує коригування і п. 1 ч. 1 ст. 112 Цивільного кодексу України, який має вкрай обмежену сферу дії, але також відносить вимоги заставодержателів майна юридичної особи, що ліквідується, до вимог, що задовольняються в першу чергу поряд з іншими вимогами, передбаченими п. 1 ч. 1 ст. 112 Цивільного кодексу України.

У підрозділі 3.2. «Виникнення, зміна та припинення речових іпотечних правовідносин» досліджується динаміка правовідносин як тих, що утворюють правову конструкцію іпотеки, так і тих, які виходять за межі цієї правової конструкції, але є пов'язаними з іпотекою, а тому позначаються в дисертації як речові іпотечні правовідносини.

Основна увага приділяється дослідженню динаміки речового права іпотекодержателя (власника заставної, особи, на користь якої відступлені права за іпотечним договором). Зроблено висновок про те, що у новітньому цивільному законодавстві України виявилась тенденція до легалізації наслідків дій, що порушують цивільні права інших осіб. Йдеться про ст. 620 Цивільного кодексу України, яка за певних умов надає перевагу правам, що виникли на підставі договору, який порушує права іншої особи за договором, укладеним раніше; про ст.ст. 12, 14 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», відповідно до яких пріоритет обтяжень визначається за моментом реєстрації обтяження і не передбачається врахування правомірності чи неправомірності юридичного факту, на підставі якого виникло обтяження: про ст. 3 Закону «Про іпотеку», в якій зазначається на пріоритет «права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно», що визначається за моментом реєстрації права чи вимоги. Тому необхідно чітко встановити, що правила про пріоритет діють лише стосовно тих прав на нерухоме майно, які виникли на підставі юридичного факту, що не суперечить законодавству, не порушує речові права на майно, що є предметом іпотеки, чи зобов'язальні права стосовно цього предмету, незалежно від того, зареєстровані чи не зареєстровані були вони на момент їх порушення.