Законодавче забезпечення ветеринарної справи в Україні у ХХ столітті

Размещено на http://www.allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Дурсунов Малік Орудж огли

УДК 340.15:351.779(477)«19»

ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВЕТЕРИНАРНОЇ СПРАВИ

В УКРАЇНІ У ХХ СТОЛІТТІ

Спеціальність: 12.00.01 - теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії держави і права України та зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник:

- доктор юридичних наук, професор Гончаренко Володимир Дмитрович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри історії держави і права України та зарубіжних країн.

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, старший науковий співробітник Головко Олександр Миколайович, Харківський національний університет внутрішніх справ, перший проректор з навчальної та методичної роботи;

- кандидат юридичних наук, доцент Грозовський Ігор Миколайович, Класичний приватний університет, проректор-директор коледжу.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Л. Яроцький

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Ветеринарна справа має особливе народногосподарське, економічне, оборонне та соціальне значення. Її специфіка полягає в тому, що вона безпосередньо пов'язана з багатьма галузями народного господарства: тваринництвом, харчовою та переробною промисловістю, транспортом, торгівлею тваринами і продуктами тваринництва, медициною тощо. З одного боку, ветеринарна справа охоплює комплекс загальних та спеціальних заходів (організаційних, профілактичних, лікувальних, ветеринарно-санітарних тощо), що забезпечують збереження та відновлення здоров'я тварин, їхню нормальну продуктивність, а з другого - захищає людину від хвороб, які можуть бути передані їй від тварин.

Ефективне законодавче регулювання ветеринарної справи, її організаційна досконалість, раціональне використання кваліфікованих ветеринарних кадрів, дієвість ветеринарних заходів, спрямованих на охорону здоров'я людини і тварин, є однією з вирішальних умов забезпечення основних конституційних прав громадян України, перш за все їхнього права на життя і здоров'я. ветеринарний справа законодавство україна

Сьогодні законодавство незалежної України переживає системну трансформацію, відбуваються зміни в системі правового регулювання багатьох суспільних відносин відповідно до вимог часу. Важливе місце в цій системі покликане посісти сучасне ветеринарне законодавство. Сформувати ж досконале, ефективне і стабільне ветеринарне законодавство неможливо без всебічного врахування величезного досвіду законодавчого забезпечення ветеринарної справи в Україні на різних етапах її історії XX ст.

Виняткова важливість ветеринарної галузі в Україні, необхідність забезпечення її досконалим законодавством, відсутність комплексних наукових праць з питань історії розвитку ветеринарного законодавства України - це ті обставини, які, перш за все, й визначають актуальність теми даного дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри історії держави і права України та зарубіжних країн у межах цільової комплексної програми Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого „Актуальні проблеми історії українського державотворення”, номер державної реєстрації - 0106и002282.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у з'ясуванні сутності і значення ветеринарного законодавства, яке забезпечувало ветеринарну справу в Україні впродовж XX ст., і тим самим у поглибленні історико-правових знань із цієї проблематики, а також в обґрунтуванні пропозицій щодо вдосконалення деяких аспектів чинного ветеринарного законодавства України.

Відповідно до поставленої мети дисертаційного дослідження, зроблено спробу вирішити такі завдання:

- здійснити огляд історико-правової і спеціальної літератури за темою дисертації й визначити стан дослідженості питання законодавчого забезпечення ветеринарної справи в Україні у XX ст.;

- обґрунтувати періодизацію історії розвитку ветеринарного законодавства, яке регламентувало ветеринарну справу в Україні в досліджуваний час;

- відповідно до визначеної періодизації історії ветеринарного законодавства, дослідити його стан і особливості в українських губерніях Російської імперії на початку XX ст., у перші роки радянської влади і за часів нової економічної політики (1921-1929 рр.), в умовах панування в СРСР і УСРР (УРСР) командно-адміністративної системи управління (1930-1991 рр.);

- визначити зміст такого фундаментального поняття, як „ветеринарна справа”, а також предмета регулювання ветеринарного законодавства;

- дослідити процес систематизації ветеринарного законодавства на кожному з визначених у дисертації періодів історії його розвитку в розглядуваний час;

- обґрунтувати на основі результатів здійсненого дисертаційного дослідження конкретні пропозиції, спрямовані на удосконалення окремих аспектів чинного ветеринарного законодавства країни.

Об'єктом дослідження є сукупність ветеринарного законодавства, яке забезпечувало реальне функціонування всіх складових ветеринарної справи в Україні в досліджуваний період часу.

Предметом дослідження виступають теоретичні, практичні, організаційно-правові питання, пов'язані із законодавчим регулюванням ветеринарної справи в Україні у XX ст.

Хронологічні межі дисертаційного дослідження обумовлені специфікою ветеринарної справи та її законодавчого регулювання. За нижню хронологічну межу було обрано початок XX ст., коли у складі Міністерства внутрішніх справ Російської імперії (до якої входили й українські губернії) було створене самостійне Ветеринарне управління, і почало відносно активно формуватися ветеринарне законодавство. Верхня хронологічна межа дослідження - 1991 р., коли Україну було проголошено незалежною державою, що дало поштовх до оновлення змісту і форми українського ветеринарного законодавства.

Територіальні межі дисертаційного дослідження охоплюють територію українських губерній у складі Російської імперії початку XX ст., а потім - УСРР (до 1937 р.) і УРСР, які з 1922 і до 1991 р. перебували у складі Радянського Союзу, що суттєво вплинуло на характер законодавчого регулювання ветеринарної справи в Україні.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять методи наукового пізнання, перш за все, загальнонауковий діалектичний метод, який використовувався для з'ясування сутності ветеринарного законодавства, обумовленої багатьма чинниками економічного, політичного, технічного та ін. характеру, які напряму впливали на становлення, розвиток і вдосконалення цього законодавства, покликаного забезпечувати ефективність ветеринарної справи передусім у системі сільського господарства в різні періоди новітньої історії України. Діалектичний метод забезпечив проведення дослідження ветеринарного законодавства в процесі його розвитку, з урахуванням змін унаслідок втрати чинності одними нормативно-правовими ветеринарними актами і набрання чинності іншими. Порівняльно-правовий метод дозволив установити спільні та відмінні риси ветеринарного законодавства протягом визначених періодів його розвитку. Метод системного аналізу застосовувався при дослідженні такої важливої складової ветеринарної справи, як ветеринарна служба, тобто система центральних і місцевих органів державної ветеринарії, а також системи ветеринарного законодавства, яка складалася з різних за юридичною силою нормативно-правових актів. Формально-логічний метод застосовувався для визначення основних, базових понять, які використовувались у ветеринарному законодавстві, при встановленні специфіки правових норм ветеринарного законодавства.

Науково-теоретичною основою для проведення дослідження послужили праці таких учених-правознавців: С. С. Алексєєва, В. І. Андрєйцева, Б. М. Бабія, І. Й. Бойка, Р. Ф. Васильєва, В. А. Власова, А. П. Гетьмана, Є. Ф. Глухачова, О. М. Головка, В. Г. Гончаренка, В. Д. Гончаренка, І. М. Грозовського, В. М. Єрмолаєва, П. Б. Євграфова, І. І. Євтіхєєва, В. П. Жушмана, Л. О. Зайцева, О. В. Зайчука, В. Е. Кириченка, Ю. М. Козлова, В. С. Кульчицького, В. М. Куріцина, В. В. Лемака, О. В. Малька, М. І. Матузова, О. В. Міцкевича, М. В. Нікіфорака, М. Н. Ніколаєвої, О. В. Петришина, С. В. Полєніної, В. О. Рум'янцева, В. І. Семчика, М. П. Синьківського, О. Ф. Скакун, Б. Й. Тищика, І. Б. Усенка, О. Ф. Черданцева, В. А. Чеховича, А. Є. Шевченка, О. О. Шевченка, Ю. С. Шемшученка, М. В. Шульги, В. З. Янчука, О. Н. Ярмиша та інших, а також учених - фахівців у галузі ветеринарії: Г. П. Благова, О. Ю. Бранзбурга, П. І. Вербицького, А. Г. Гінзбурга, С. Р. Дідовця, М. А. Добіна, О. В. Жарова, А. Д. Іванова, В. І. Калугіна, П. І. Кокуричева, В. М. Коропова, Г. І. Лактіонової, І. М. Нікітіна, А. А. Полякова, праці яких тією чи іншою мірою торкались окремих аспектів історії і практики законодавчого регулювання ветеринарної справи у XX ст.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняній історико-правовій науці самостійним і завершеним монографічним дослідженням такої комплексної галузі законодавства, як ветеринарне законодавство, яке регулює всі напрямки діяльності органів державної ветеринарної служби та численні ветеринарні і ветеринарно-санітарні заходи, здійснення яких забезпечується відповідними нормативно-правовими актами різного спрямування. До положень і висновків, які сформульовані здобувачем і мають наукову новизну, належать такі:

- уперше здійснено історіографічний огляд юридичної та фахової ветеринарної літератури з метою визначення ступеня дослідженості історії ветеринарного законодавства, чинного в Україні в розглядуваний період, і обґрунтовано висновок, що подібні дослідження в цілому зводилися лише до фрагментарного загального опису змісту найголовніших нормативно-правових ветеринарних актів;

- опрацьовано і вперше введено у науковий обіг велику кількість нормативних актів, які регулювали різні напрямки ветеринарної справи в досліджуваний період;

- уперше здійснено періодизацію ветеринарного законодавства досліджуваного часу і обґрунтовано висновок про те, що в її основі лежать такі комплексні нормативні акти, як Статут лікарський (у частині, яка стосувалася ветеринарної справи), Ветеринарний кодекс УСРР 1925 р., Ветеринарні статути Союзу РСР 1936, 1951, 1967 років, на основі яких розроблялись і приймались численні відомчі нормативні акти в галузі ветеринарії;

- уперше доведено, що багатолітня практика законодавчого регулювання ветеринарних питань у XX ст. винайшла таке універсальне поняття, як „ветеринарна справа” для виокремлення з ветеринарії тієї її частини, котра регламентується ветеринарним законодавством;

- уперше здійснено ґрунтовний аналіз процесу систематизації ветеринарного законодавства і аргументовано висновок, що вона здійснювалася регулярно, оскільки обумовлювалася його високою динамічністю;

- уперше проаналізовано форми і види ветеринарних нормативних актів і зроблено висновок про переважання в усьому масиві ветеринарного законодавства відомчих правових актів;

- на основі поглибленого аналізу змісту норм ветеринарного законодавства вперше показано, що до його складу входило дуже багато техніко-юридичних норм унаслідок багатофункціонального призначення зазначеного законодавства;

- набуло подальшого розвитку положення про те, що ветеринарне законодавство належало до комплексної галузі, значна частина норм якого була нормами адміністративного права, а частина - нормами сільськогосподарського права;

- уперше доведено, що в період нової економічної політики (1921-1929 рр.) ветеринарна справа в УСРР забезпечувалася республіканським законодавством, а це дозволяє стверджувати про функціонування українського ветеринарного законодавства;

- уперше аргументовано висновок, що з початком укорінення в СРСР наприкінці 1920-х років командно-адміністративної системи управління розпочався процес згортання дії українських ветеринарних нормативно-правових актів, а у середині 1930-х років ветеринарне законодавство перетворилося в одну з найбільш централізованих союзних галузей радянського законодавства, яке діяло в усіх союзних республіках до кінця існування Союзу РСР;

- уперше здійснено порівняльний аналіз Ветеринарних статутів Союзу РСР (1936, 1951, 1967 рр.) і показано, що останній із них, разом із прийнятими на його основі нормативними актами, став вінцем радянської моделі досліджуваної галузі законодавства, яке увібрало в себе досягнення у сфері юридичної техніки, ветеринарної медицини, тваринництва, біології, ветеринарної фармакології тощо;

- уперше проаналізовано питання розвитку судово-ветеринарної медицини в 30-80-х роках XX ст. і встановлено, що ця галузь регламентувалася, з одного боку, загальними правовими нормами, а з другого - нормативною базою ветеринарного законодавства;

- на підставі проведеного дослідження вперше внесено конкретні пропозиції щодо вдосконалення окремих питань чинного ветеринарного законодавства України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки даного дисертаційного дослідження можуть претендувати на те, щоб поглибити і збагатити сучасну історико-правову науку знаннями про розвиток такої важливої для суспільства галузі, як ветеринарне законодавство. Вони можуть бути враховані в подальших наукових дослідженнях історії радянського права.

Матеріали дисертації можна використовувати в навчальному процесі під час викладання навчальної дисципліни „Історія держави і права”, при підготовці підручників, навчальних посібників, методичних розробок із зазначеної дисципліни.

Апробація результатів дослідження. Результати проведеного дослідження, основні положення і висновки дисертації обговорювалися на кафедрі історії держави і права України та зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, доповідалися автором на всеукраїнських науково-практичних конференціях: „Сучасні проблеми юридичної науки та практики”, Харків, 2007 р.; „Проблеми та перспективи реформування права України очима молодих вчених”, Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2007 р., а також під час роботи „Круглого столу” в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого „До 90-річчя початку відродження української національної державності”, Харків, 2007 р.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено в чотирьох статтях, опублікованих у фахових виданнях, та тезах двох доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження та складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 179 сторінок, з них основного тексту - 158 сторінок. Кількість використаних джерел становить 214 назв.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено ступінь розробки питань законодавчого забезпечення ветеринарної справи в науковій літературі, важливість проблеми в досліджуваний період на території України, окреслено джерельну базу, зв'язок з науковими програмами, визначено мету і завдання дослідження, об'єкт, предмет та методологічну базу дисертаційного дослідження, показано наукову новизну одержаних результатів та їхнє практичне значення, наведено відомості про апробацію результатів дисертації та загальну структуру дослідження.

Перший розділ „Загальнотеоретичні питання законодавчого регулювання ветеринарної справи” містить три підрозділи.

У підрозділі 1.1. „Історіографія становлення і розвитку ветеринарного законодавства в ХХ ст.” здійснено огляд літератури за темою дисертації, в якому окреслено здобутки попередників у вивченні законодавчого забезпечення ветеринарної справи. Аналіз основних етапів розвитку наукової думки в цьому напрямі свідчить, що проблеми вдосконалення ветеринарного законодавства, законодавчого регулювання ветеринарної справи порушували, в основному, представники ветеринарної галузі.

У вітчизняній юридичній літературі практично відсутні роботи, присвячені проблемам ветеринарного законодавства, теоретичним та історичним його аспектам. Першою спробою історико-правового дослідження регулювання ветеринарної справи в Україні стала праця українського дослідника М. П. Синьківського, який зосереджує увагу на аналізі джерел правового регулювання ветеринарної справи в умовах розбудови української незалежної держави.

Найменш дослідженим з точки зору законодавчого регулювання ветеринарної справи в Україні є період ХХ ст., яке характеризується кардинальними змінами соціально-економічної і політичної ситуації. Особливості законодавчого регулювання ветеринарної справи в Україні у ХХ ст. безперечно стали передумовою формування системи правового регулювання сьогодення, що зумовило необхідність проведення спеціального комплексного дослідження законодавчого забезпечення ветеринарної справи в досліджуваний період.

У підрозділі 1.2. „Базові терміни і поняття у ветеринарному законодавстві” показано, що кожна галузь законодавства має свою основну, базову термінологію. Мало її і ветеринарне законодавство розглядуваного періоду. Термінологія цієї галузі напряму походить від слова „ветеринарія”. Цей основний термін як самостійно, так і у сполученні з іншими словами використовувався в тексті багатьох правових актів з ветеринарних питань, які діяли ще в другій половині XIX ст.

У радянському законодавстві протягом багатьох років також використовувалися терміни „ветеринарія”, „ветеринарна справа”, „державна ветеринарія” тощо. Так, у Ветеринарному статуті РСФРР 1923 р. використовувалися словосполучення „державна ветеринарія”, „ветеринарна справа”, „галузі ветеринарної справи”. Ветеринарний кодекс УСРР 1925 р. також оперує термінами „ветеринарія”, „державна ветеринарія”, „ветеринарна справа”, „галузі ветеринарної справи”. Одне з таких базових понять, як „ветеринарна справа” зустрічається і в союзних нормативно-правових актах з ветеринарних питань, які діяли в УСРР (УРСР) як одній із союзних республік у складі утвореного в 1922 р. Союзу PСP. Це, зокрема, постанова РПО СPСP від 3 грудня 1928 р. „Про стан ветеринарної справи в Союзі PСP і про заходи щодо її поліпшення”, постанова РНК СРСР від 2 листопада 1933 р. „Про організацію ветеринарної справи”. Розділ 1 Ветеринарного статуту СРСР, затвердженого ЦВК і РНК СРСР 27 жовтня 1936 р., називався „Завдання державної ветеринарії”, а розділ 5 - „Організація ветеринарної справи в Союзі РСР”. Термін „ветеринарна справа” знаходимо і в наказі Міністерства тваринництва СРСР № 68 від 29 травня 1946 р.

Розділ 1 Ветеринарного статуту СРСР, затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР № 4355 від 3 листопада 1951 р., мав назву „Завдання державної ветеринарії”, а розділ 2 - „Керівництво ветеринарною справою та організація ветеринарного обслуговування тваринництва”. У затвердженому постановою Ради Міністрів СРСР № 1142 від 22 грудня 1967 р. новому Ветеринарному статуті Союзу РСР використовувалися терміни „ветеринарна служба”, „державна ветеринарія”, „ветеринарія”, „питання ветеринарії”, „законодавство з питань ветеринарії”, присутнє словосполучення „ветеринарна справа”, яке і в попередньому ветеринарному законодавстві зустрічається досить часто. Так, у статті 6 Ветеринарного статуту Союзу РСР 1967 р. визначалося, що на Міністерство сільського господарства CPСP покладалося „керівництво ветеринарною справою в СРСР”.

За радянських часів законодавчий базовий термін „ветеринарна справа” застосовувався і в назвах книжок на цю тематику.

Після розпаду Союзу РСР у 1991 р. в незалежній Україні стало формуватися своє національне ветеринарне законодавство, в якому почало широко використовуватися поняття „ветеринарна медицина”. Так, 25 червня 1992 р. був прийнятий Закон України „Про ветеринарну медицину”.

Новітнє ветеринарне законодавство незалежної України офіційно відмовилося від вжитку в законодавчих актах такого поняття, як „ветеринарна справа”. Думається, що це не зовсім правильне рішення. Ветеринарна справа не зводиться до ветеринарної медицини. За своїм змістом вона значно ширша. Ветеринарне законодавство регулювало і регулює всі питання ветеринарної справи як багатоаспектного явища. Тому, виходячи з величезного досвіду правового регулювання ветеринарних відносин протягом багатьох десятиліть (у тому числі вдалого визначення термінології ветеринарного законодавства), необхідно уточнити назву чинного Закону України „Про ветеринарну медицину”. Автор пропонує назвати його Законом України „Про ветеринарну справу”, що буде адекватно відповідати предмету регулювання цього закону.

У підрозділі 1.3. „Систематизація ветеринарного законодавства” відзначається, що в досліджуваний період існувала дуже велика кількість нормативно-правових актів з питань ветеринарної справи. Вони приймалися різними державними органами, в різний час, публікувались у різних джерелах (а іноді і взагалі не публікувались), що робило ветеринарні нормативні акти малодоступними для широкого кола користувачів. Це значно ускладнювало вивчення і застосування ветеринарного законодавства на практиці.

Одним з основних нормативно-правових актів початку ХХ ст., який діяв і в українських губерніях, були „Правила о ветеринарно-полицейских мерах к предупреждению заразных и повальных болезней на животных и по обезвреживанию сырых животных продуктов” від 12 червня 1902 р. У 1905 р. зазначені правила були внесені в ХIII том Зводу законів Російської імперії (Статут лікарський), який вважався таким, що регламентував ветеринарну справу в Росії.

Перший в історії радянського ветеринарного законодавства довідник був укладений С. С. Баталіним і Ф. Е. Гандельсманом, за редакцією завідувача Ветеринарного відділу Народного комісаріату земельних справ УСРР К. Г. Мартіна. Він побачив світ у 1928 р. і мав наклад 5 000 примірників.

Наступним систематизованим довідником став збірник „Ветеринарне законодавство РСФРР”, укладений консультантом Ветеринарного управління Наркомзему РСФРР А. Ю. Бранзбургом і виданий у 1929 р.

Наступний збірник чинного ветеринарного законодавства був виданий у 1935 р. в умовах повної монополії НКЗС СPСP на управління сільським господарством країни, в тому числі й ветеринарною справою. Друге, перероблене і доповнене видання збірника „Ветеринарне законодавство” за редакцією І. В. Гінзбурга друкується в 1937 р.

Наслідком чергової систематизації ветеринарного законодавства стало третє видання збірника (1941 р.), а четверте побачило світ у 1947 р. і мало наклад 25 000 примірників.

У 1951 p. Рада Міністрів CРСР затвердила новий Ветеринарний статут Союзу РСР, покликаний сприяти зміцненню ветеринарної справи в країні. Після виходу в 1954 р. двотомного збірника, а в 1956 р. додаткового тому „Збірника керівних матеріалів з ветеринарії” Головне управління ветеринарії Міністерства сільського господарства СРСР переглянуло і перезатвердило більшість нормативних актів, вміщених у зазначені вище три томи. Крім того, постійно затверджувалися нові правила, інструкції, настанови. Як наслідок чергової систематизації ветеринарного законодавства стало видання нового збірника в 1959 р.

22 грудня 1967 р. Рада Міністрів CPCP затвердила новий Ветеринарний статут Союзу РСР, який став основою для подальшого вдосконалення ветеринарного законодавства країни. На певному етапі виникла необхідність у його черговій систематизації. Результатом стало видання в 1972 р. двох томів збірника ветеринарного законодавства.

У 1981 р. побачив у світ третій том збірника „Ветеринарне законодавство”. До нього увійшли нормативні документи з організації ветеринарної справи в країні, з інших питань ветеринарії, затверджені Міністерством сільського господарства CPCP, а також Головним управлінням ветеринарії цього міністерства за період з лютого 1972 р. до червня 1979 р.

У 1988 р. вийшов четвертий і останній за радянських часів збірник „Ветеринарне законодавство”. До нього були включені нормативні документи з організації ветеринарної справи в СРСР, затверджені Міністерством сільського господарства СРСР і Державним агропромисловим комітетом СРСР або його Головним управлінням ветеринарії за період з 1981 р. до грудня 1986 р.

Отже, проведене дослідження дає підстави стверджувати, що ветеринарне законодавство розглядуваного періоду було дуже динамічним за своїм характером, а тому вимагало регулярної його систематизації, що й здійснювалося на практиці. Результатом систематизації стало видання збірників ветеринарного законодавства, які допомагали ветеринарним органам і працівникам належним чином здійснювати свої повноваження в галузі ветеринарної справи.

Другий розділ „Законодавче забезпечення ветеринарної справи на початку ХХ ст.” складається з двох підрозділів і містить характеристику організаційного та законодавчого забезпечення ветеринарної справи з огляду на особливості соціально-культурної, економічної та політичної ситуації.

У підрозділі 2.1. „Стан ветеринарного законодавства в Україні на початку ХХ ст. (дорадянська доба)” відзначається, що з виділенням самостійного ветеринарного управління відповідно до закону від 28 травня 1901 р. „Про зосередження в ветеринарному управлінні Міністерства внутрішніх справ керівництва всією цивільною ветеринарією” постала необхідність розвитку ветеринарного законодавства. Проте відомчий розподіл ветеринарії на урядову, міську, земську, військову, кіннозаводську спричиняло суперечності між ними. Статут лікарський, який передбачав засоби боротьби з усіма пошесними і заразними хворобами тварин, встановлював порядок управління ветеринарною справою і розподілу ветеринарних чинів у містах та повітах, закріплював організаційне управління ветеринарними заходами в різних містах, визначав правовідносини власників тварин і посадовців. Але його положення, в яких виявилася недовіра уряду до земських і міських заходів, сприяли ще більшій дезорганізації ветеринарної діяльності. Тому діяти, в тому числі й на території України, він почав після внесення деяких змін у 1905 р. за активної участі провідного харківського вченого-ветеринара А. О. Раєвського.

Значний внесок у розвиток ветеринарної справи та її законодавче регулювання зробили на початку ХХ ст. Всеросійські з'їзди ветеринарних лікарів: І - 1903 р., Петербург, ІІ - 1910 р., Москва, ІІІ - 29.12.1913 - 6.01.1914 р., Харків.

Визначено, що до 1917 р. ветеринарна медицина сформувалася в спеціальну галузь із виділенням основних функцій, але недосконалість ветеринарного законодавства негативно впливала на виконання покладених на неї завдань.

У підрозділі 2.2. „Законодавче забезпечення ветеринарної справи в умовах становлення радянської влади в УСРР” доведено, що в перші післяреволюційні роки становлення ветеринарного законодавства мало свої особливості. Основна роль у його розвитку належала Українському товариству ветеринарних лікарів (заснованому в жовтні 1917 р.), яке мало повноваження щодо розв'язання всіх фахових питань з ветеринарії в Україні. Товариство ухвалило законодавчі рішення щодо організації ветеринарної справи, формування її структури і правовідносин у лікувальній справі, ветеринарно-санітарній, науковій та освітній діяльності, воєнній ветеринарії тощо.

Також зазначається, що після проголошення у 1919 р. Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР) на уряд України мав значний вплив Раднарком Росії. Відповідно до його рішень, одними із перших законодавчих актів радянської ветеринарної медицини стали Декрет Ради Народних Комісарів УСРР від 26 квітня 1919 р. „Про передачу ветеринарної справи на Україні Народному комісаріату землеробства”, постанова Народного комісаріату землеробства від 27 квітня 1919 р. „Про затвердження Українського протичумного комітету” та Декрет РНК УСРР „Про об'єднання Управління ветеринарною частиною в Республіці” від 11 січня 1921 р. До сфери діяльності державної ветеринарії були включені протиепізоотичні заходи, лікувальна, санітарна, зоотехнічна діяльність. Проте Україна мала свої особливості, пов'язані з тим, що в 1921-1922 рр. посилилася роль Губернських ветеринарно-санітарних комісій у сфері ветеринарного законодавства. Зокрема Харківська Губернська комісія, яка скликалася не менше одного разу на місяць, розглянула і затвердила цілу низку обов'язкових постанов, спрямованих на боротьбу із заразними захворюваннями тварин.

Третій розділ „Ветеринарне законодавство в Україні в період нової економічної політики” складається із двох підрозділів і розкриває особливості нормативно-правової бази ветеринарної справи в період НЕПу.

У підрозділі 3.1. „Законодавче забезпечення ветеринарної справи в умовах НЕПу” наголошується на тому, що ветеринарна справа, незважаючи на ліквідацію самостійних ветеринарних відомств та передачу управління ветеринарною галуззю Наркомзему, залишалася поділеною за різними відомствами (Наркомзем, Наркомшлях, Наркомзовнішторг тощо).Такий стан зумовив необхідність прийняття закону, здатного подолати зазначені суперечності. Основними передумовами розробки нового закону в Україні стали:

- необхідність об'єднання всіх галузей ветеринарної справи під егідою єдиного ветеринарного органу;

- необхідність визначення єдиної стратегії боротьби із заразними хворобами тварин;

- забезпечення населення якісними і безпечними продуктами тваринництва в умовах розвитку торгівлі.

Основним здобутком у галузі правового регулювання ветеринарії за часів НЕПу стало прийняття Ветеринарного кодексу УСРР. У 1923 р. його проект надійшов на затвердження колегії НКЗС, а після узгодження в міжвідомчій комісії був переданий до законодавчих органів, але прийняття його відбулося тільки через два роки. Кодекс було розглянуто і затверджено на найвищому державному рівні - Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом і Радою Народних Комісарів Української СРР. Ветеринарний Кодекс УСРР набрав чинності 13 березня 1925 р. і став першим законом у сфері ветеринарної медицини. Це - правовий акт, який регулював діяльність організацій, ветеринарних працівників і громадян у частині профілактики і ліквідації захворювань тварин.

На основі характеристики Кодексу та застосування методу термінологічного аналізу обґрунтовується існування в Україні в період НЕПу ветеринарного права, норми якого регулювали правовідносини у сфері ветеринарної медицини. Визначається роль Кодексу, яка полягає в тому, що він:

- сприяв законодавчому закріпленню за єдиним органом в особі Ветеринарного управління державного нагляду і контролю в усіх сферах ветеринарної діяльності;

- встановив загальні правові та організаційні засади функціонування ветеринарної галузі як галузі права;

- чітко визначив права і обов'язки ветеринарних фахівців та власників тварин щодо організації боротьби з інфекційними хворобами, проведення ветеринарно-санітарної експертизи та інших заходів.

У підрозділі 3.2. „Законодавче забезпечення ветеринарного нагляду в різних галузях народного господарства в період НЕПу” аналізується стан законодавчої бази, на основі якої здійснювалося правове регулювання у сфері різницької справи, транспорту, експорту, торгівлі та виробництві продуктів харчування, тваринництві. Відзначається, що в період НЕПу поступово закріплювалися права, обов'язки та відповідальність за здійснення ветеринарного нагляду в різних галузях народного господарства та встановлювалися правовідносини між різними державними органами у справі ветеринарно-санітарного нагляду, що сприяло в цілому зростанню якості тваринницької продукції та попередженню поширення інфекцій.

Встановлено, що станом на 1928 р. ветеринарний нагляд у різних галузях народного господарства регулювався на засадах норм Кримінального, Цивільного, Адміністративного та Ветеринарного кодексів, а також спеціальних нормативно-правових актів, експериментальна сукупність яких становила 63 документи. Серед них 8 було спрямовано на боротьбу з інфекційними хворобами тварин; 6 - на проведення щеплення; 16 - на ветеринарно-санітарний нагляд у різних галузях: різницькій справі - 4, на транспорті - 4, за експортом тварин і тваринницької продукції - 3, в харчовій промисловості - 3, у сфері страхування - 3.

Четвертий розділ „Ветеринарне законодавство в період панування командно-адміністративної системи управління” містить три підрозділи, в яких дається порівняльна характеристика Ветеринарних статутів СРСР, які визначали основні права, обов'язки та відповідальність суб'єктів права на території України, особливості організаційного забезпечення в період панування командно-адміністративної системи управління та законодавче забезпечення судово-ветеринарної експертизи як важливого напряму права.

У підрозділі 4.1. „Ветеринарні статути - основа законодавчого забезпечення ветеринарної справи в країні” відзначається, що утворенням Головного ветеринарного управління Наркомзему СРСР у 1931 р. було завершено централізацію управління ветеринарною справою.

З метою уніфікації ветеринарного законодавства в масштабі Союзу, ЦВК і РНК СРСР затвердили 27 жовтня 1936 р. Ветеринарний статут Союзу РСР. У зв'язку з цим дія Ветеринарного кодексу 1925 р. на території Української республіки була скасована постановою ЦВК УСРР від 20 січня 1937 р., а ветеринарна справа в Україні стала регулюватися положеннями Ветеринарного статуту СРСР 1936 р.

3 листопада 1951 р. Ветеринарний статут СРСР 1936 р. був замінений новим, який відобразив зміни, що сталися в розвитку сільськогосподарського виробництва, визначив нові завдання державної ветеринарії. З 1968 р. почав діяти Ветеринарний статут Союзу РСР, затверджений Радою Міністрів СРСР 22 грудня 1967 р.

Ветеринарні статути визначали основні завдання ветеринарії, засади організації ветеринарних заходів, основні положення щодо керівництва ветеринарною справою і організації ветеринарного обслуговування тваринництва, регулювання прав ветеринарних спеціалістів, здійснення заходів з охорони території країни від занесення заразних хвороб тварин із зарубіжних країн.

У підрозділі 4.2. „Організаційне забезпечення ветеринарної діяльності” зазначається, що якщо в перші роки радянської влади діяльність ветеринарії координувалася переважно в рамках союзних республік, то наприкінці 1920-х років рішення багатьох питань ветеринарної справи, що мали загальносоюзне значення, вже покладалося на Комітет у ветеринарних справах при Раді праці і оборони СРСР, який втілював свої заходи в життя через Наркомземи союзних республік.

В Україні постановою ЦВК і Раднаркому № 744 від 4 квітня 1934 р. було створено Ветеринарне управління Наркомзему УСРР, яке приймало рішення щодо розширення мережі ветеринарних закладів, організації широких заходів відносно оздоровлення тваринництва від різних хвороб, розробляло нові інструкції і плани заходів з ліквідації епізоотій.

У 1959 р. Головне управління ветеринарії було перетворене в Державну інспекцію з ветеринарії, а в 1961 р. - в Управління ветеринарії Міністерства сільського господарства СРСР. Відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 27 вересня 1963 р., Управління ветеринарії МСГ СРСР було реорганізоване в Головне управління ветеринарії з Державною ветеринарною інспекцією. Наприкінці 1970-х - на початку 1980-х років керівництво ветеринарною службою в Українській РСР здійснювалося Головним управлінням ветеринарії з Державною ветеринарною інспекцією Міністерства сільського господарства УРСР.

Проте реорганізації сільськогосподарських органів, що провадилися в різний час, не торкнулися принципових засад керівництва ветеринарною справою в країні.

У 1986 р. сталися зміни в організаційній структурі ветеринарної медицини. Головне управління ветеринарії з 21 липня 1986 р. стало підпорядковуватися Державному агропромисловому комітету СРСР, а згодом відповідне рішення було прийняте в Україні.

Таким чином, організаційне забезпечення ветеринарної справи у 1930-х - 1980-х роках, порядку організації протиепізоотичних заходів, ветеринарно-санітарного нагляду та інших заходів здійснювалося на підставі Ветеринарних статутів 1936, 1951, 1967 років та відповідних нормативних документів, що видавалися на їхній розвиток.

У підрозділі 4.3. „Законодавче забезпечення судово-ветеринарної експертизи” обґрунтовується значення ветеринарно-судової експертизи та визначаються особливості її законодавчого забезпечення. Встановлено, що необхідність виконання ветеринарними лікарями обов'язків судово-ветеринарного експерта обговорювалася ще в 1875 р., а їх законодавче закріплення відбулося в Статуті лікарському 1902 р., який зобов'язував ветеринарних лікарів здійснювати спеціальні експертизи для правильного рішення судової справи. За радянських часів одним із важливих завдань розвитку народного господарства стала боротьба із втратами в галузі тваринництва внаслідок загибелі молодняку, невиконання правил утримання тварин, розкрадання, умисного чи ненавмисного заподіяння збитків тваринництву, порушення правил ветеринарно-санітарного нагляду тощо. Нерідко предметом судових справ було встановлення причинного зв'язку між захворюванням або загибеллю тварин і несприятливими умовами їх утримання, а також між недотриманням ветеринарних правил і низькою якістю продуктів та сировини тваринного походження, що потребувало відповідної судової експертизи. У „Настільній книзі слідчого” (1949 р.) був виділений спеціальний розділ „Ветеринарна і зоотехнічна експертиза”.

На основі дослідження визначено, що проведення судово-ветеринарної експертизи регулювалося відповідними нормативно-правовими документами загального характеру, ветеринарним законодавством та окремими нормативними документами суміжних з ветеринарією галузей (медицина, біологія, біохімія тощо). Загальні вимоги до всіх видів судової експертизи, прав та обов'язків експертів, їхню відповідальність визначали Цивільний процесуальний, Кримінально-процесуальний та Кримінальний кодекси УРСР.

ВИСНОВКИ

У висновках наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення конкретного наукового завдання, яке полягає у визначенні сутності ветеринарного законодавства, а також його ролі і місця в регулюванні всіх складових такої комплексної галузі, як ветеринарна справа, котра мала винятково велике значення у забезпеченні продовольчої безпеки в Україні в досліджуваний період.

Здійснений історичний і соціокультурний аналіз досліджуваного предмета свідчить, що становлення ветеринарного законодавства в Україні відбувалося протягом тривалого періоду і було пов'язане з епізоотичним станом, суспільно-економічними, політичними та соціокультурними змінами, розвитком ветеринарної справи, міжнародним співробітництвом тощо.

Дослідження законодавчого забезпечення ветеринарної справи в Україні у ХХ ст. дозволило виявити стан та зміни в законодавчому забезпеченні ветеринарної справи протягом досліджуваного періоду, визначити його особливості:

1. На основі здійсненого огляду історико-правової літератури та нормативно-правової бази законодавчого регулювання ветеринарної справи визначено періодизацію ветеринарного законодавства досліджуваного часу:

- перший період - ветеринарне законодавство в Україні на початку ХХ ст. (дорадянська доба);

- другий період - законодавче забезпечення ветеринарної справи в умовах становлення радянської влади в УСРР;

- третій період - ветеринарне законодавство в Україні в умовах нової економічної політики, прийняття та введення в дію Ветеринарного кодексу УСРР 1925 р.;

- четвертий період - час посилення системи командно-адміністративного управління і дії єдиних нормативно-правових норм на усій території Радянського Союзу:

· 1936-1950 рр.;

· 1951-1966 рр.;

· 1967-1991 рр.

2. Ступінь дослідженості історії ветеринарного законодавства, яке діяло в Україні в розглядуваний період, був дуже низьким, і подібні дослідження в цілому зводилися лише до фрагментарного загального опису змісту найголовніших нормативно-правових ветеринарних актів.

3. Проведене дослідження сприяє комплексному розкриттю проблем ветеринарного законодавства на різних історичних етапах розвитку українського суспільства.

4. Багаторічна практика законодавчого регулювання ветеринарних питань у XX ст. винайшла таке універсальне поняття, як „ветеринарна справа” для виокремлення з ветеринарії тієї її частини, котра регламентувалась ветеринарним законодавством. Виходячи з цього доцільно уточнити назву чинного Закону України „Про ветеринарну медицину”. Цей закон слід назвати Законом України „Про ветеринарну справу”, що буде адекватно відповідати предмету його регулювання.

5. Здійснений аналіз дає підстави стверджувати, що систематизація ветеринарного законодавства ґрунтовно і регулярно проводилася за радянських часів, знаходила своє відображення у збірниках цього законодавства, які в централізованому порядку видавалися під контролем керівних ветеринарних органів країни.

6. Особливість ветеринарного законодавства полягала в тому, що до його складу входило дуже багато техніко-юридичних норм, унаслідок багатофункціонального призначення цього законодавства.

7. Законодавче забезпечення ветеринарної справи з початку ХХ ст. до 1917 р. свідчить про те, що в цей період було зроблено спроби ухвалити законодавчі рішення щодо організації ветеринарної справи, формування її структури і внутрішніх правовідносин. Це дозволяє зробити висновок про оформлення ветеринарної медицини в спеціальну галузь із виділенням основних функцій під впливом економічних та політичних чинників. До 1917 р. були вже достатньо сформовані галузі ветеринарії з визначеними функціями кожної: санітарною, лікувальною та зоотехнічною - земської ветеринарії; санітарно-харчовою - міської ветеринарії; санітарно-епізоотичною - урядової ветеринарії. Також набули розвитку воєнна ветеринарія, ветеринарна наука та освіта.

8. Формування ветеринарної справи в радянській Україні було започатковане декретом про передачу ветеринарної справи Наркомзему УСРР і затвердженням Надзвичайної комісії щодо боротьби з чумою великої рогатої худоби та іншими епізоотіями домашніх тварин. Це свідчить про те, що законодавче забезпечення ветеринарної справи було, в основному, спрямоване на боротьбу з епізоотіями.

9. Прийняття Ветеринарного кодексу УСРР у 1925 р. свідчить про прагнення вже в перші роки запровадження нової економічної політики зосередити всі важелі впливу державних органів на державну ветеринарну діяльність в одному центрі. По суті, Ветеринарний кодекс УСРР 1925 р. був першим законом у сфері ветеринарної справи, правовим актом, який регулював діяльність організацій, ветеринарних працівників і громадян у частині профілактики і ліквідації захворювань тварин. Ветеринарний кодекс УСРР 1925 р. поклав край безправному існуванню ветеринарної справи, вивів ветеринарне законодавство із зародкового стану.

10. У період нової економічної політики (1921-1929 рр.) ветеринарна справа в УСРР забезпечувалася республіканським законодавством, а це дозволяє стверджувати про функціонування українського ветеринарного законодавства.

11. Ветеринарний кодекс УСРР 1925 р. та ціла низка підзаконних документів, прийнятих на розвиток цього кодексу, не тільки встановили правила здійснення ветеринарної справи в країні, але й уперше визначили обов'язки та права товаровиробників, ветеринарних фахівців, різних установ у здійсненні ветеринарного нагляду.

12. Із початком укорінення в СРСР наприкінці 1920-х років командно-адміністративної системи управління розпочався процес згортання дії українських ветеринарних нормативно-правових актів, а в середині 1930-х років ветеринарне законодавство перетворилося на одну з найбільш централізованих союзних галузей радянського законодавства.

13. Ветеринарне законодавство належало до комплексної галузі, значна частина норм якого була нормами адміністративного права, а решта - нормами сільськогосподарського права.

14. Ґрунтовна порівняльна характеристика Ветеринарних статутів Союзу РСР (1936, 1951, 1967 рр.) дає підстави для висновку, що останній із них став разом із прийнятими на його основі нормативними актами вінцем радянської моделі досліджуваної галузі законодавства, яке увібрало в себе досягнення у сфері юридичної техніки, ветеринарної медицини, тваринництва, біології, ветеринарної фармакології тощо.

15. Питання судово-ветеринарної медицини у 1930-1980-х роках регламентувалися, з одного боку, загальними правовими нормами, а з другого - нормативною базою ветеринарного законодавства та суміжних галузей - зоотехнічної, біологічної, медичної тощо.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Дурсунов М. О. Ветеринарне законодавство: історичні аспекти та розвиток в сучасних умовах / М. О. Дурсунов // Тези доповідей Всеукр. студент. наук.-практ. конф. „Проблеми та перспективи реформування права України очима молодих вчених”, 23 берез. 2007 р. - Запоріжжя, 2007. - С. 12-13.

Дурсунов М. О. Ветеринарне законодавство у світлі Конституції України / М. О. Дурсунов // Сучасні проблеми юридичної науки і практики: Тези доповідей та наук. повідомлень Всеукр. наук.-практ. конф. молодих вчених та здобувачів. - Х., 2007. - С. 48-49.

Дурсунов М. О. Ветеринарний кодекс Української РСР 1925 року / М. О. Дурсунов // Підприємство, господарство і право. - 2006. - № 12. - С. 116-119.

Дурсунов М. О. Законодавче забезпечення ветеринарно-санітарного нагляду в Україні в період НЕПу / М. О. Дурсунов // Право і безпека. - 2006. - № 5'4. - С. 141-145.

Дурсунов М. О. Законодавче регулювання ветеринарної справи в Україні: історико-правовий аспект / М. О. Дурсунов // Право і безпека. - 2006. - № 5'1. - С. 151-155.

Дурсунов М. О. Судово-ветеринарна експертиза в Україні у 1930-1980 роках / М. О. Дурсунов // Проблеми законності. - 2007. - № 88. - С. 34-40.

АНОТАЦІЇ

Дурсунов М. О. Законодавче забезпечення ветеринарної справи в Україні у ХХ столітті. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків, 2009.

Дисертація присвячена комплексному і всебічному дослідженню законодавчого регулювання ветеринарної справи в Україні протягом ХХ століття. Історичний та соціокультурний аналіз досліджуваного предмета свідчить, що становлення ветеринарного законодавства в Україні відбувалося упродовж тривалого історичного періоду.

У дисертації акцентується увага на аспектах стану ветеринарного законодавства в Україні на початку ХХ століття, в умовах становлення радянської влади в УСРР, в період нової економічної політики, а також в часи панування командно-адміністративної системи управління. Проведено аналіз основних законодавчих актів, які регулювали ветеринарну справу в країні: Ветеринарного кодексу УСРР 1925 р. та Ветеринарних статутів СРСР 1936, 1951 та 1967 років.

Автором проаналізовано також організаційне забезпечення ветеринарної діяльності в досліджуваний період, роль і місце судово-ветеринарної експертизи в законодавчому регулюванні ветеринарної справи.

Ключові слова: ветеринарна справа, ветеринарія, ветеринарна медицина, Ветеринарний кодекс і Ветеринарний статут, судово-ветеринарна експертиза.

Дурсунов М. О. Законодательное обеспечение ветеринарного дела в Украине в ХХ столетии. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, Харьков, 2009.

Диссертация представляет собой первое комплексное исследование законодательного обеспечения ветеринарного дела в Украине в ХХ столетии. Изучена историография становления и развития ветеринарного законодательства в указанный период. Автором впервые представлена целостная картина законодательного обеспечения ветеринарного дела в ХХ столетии в историко-правовом аспекте.

...