Державне регулювання розвитку легкої промисловості в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

УДК 351.013:330.322

25.00.02 - механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В УКРАЇНІ

Чулаков Петро Ігоревич

КИЇВ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Академії муніципального управління.

Науковий керівник - кандидат економічних наук, професор Іванова Тамара Вікторівна, Академія муніципального управління, проректор з науково-педагогічної роботи.

Офіційні опоненти:

доктор наук з державного управління, професор Дєгтяр Андрій Олегович, Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, завідувач кафедри економічної теорії та фінансів;

кандидат економічних наук, доцент Царенко Оксана В'ячеславівна, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, старший науковий співробітник відділу інвестиційної політики та розвитку місцевого самоврядування.

Захист відбудеться 25 листопада 2009 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.129.01 в Академії муніципального управління за адресою: 01042, Київ, вул. Івана Кудрі, 33, к. 220.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Академії муніципального управління (01042, Київ, вул. Івана Кудрі, 33).

Автореферат розісланий 24 жовтня 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.П. Піддубна

Анотації

Чулаков П.І. Державне регулювання розвитку легкої промисловості в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 - механізми державного управління. - Академія муніципального управління, Київ, 2009.

Дисертацію присвячено теоретичному обґрунтуванню вдосконалення системи державного регулювання розвитку легкої промисловості в Україні та розробленню відповідних практичних рекомендацій.

Визначено принципи державного регулювання розвитку легкої промисловості. Розкрито зміст регулювання розвитку легкої промисловості за допомогою реалізації державних цільових програм. Проаналізовано світовий досвід державного регулювання розвитку легкої промисловості та надано рекомендації з його використання в Україні. Визначено основні завдання законодавчого та нормативно-правового забезпечення державного регулювання легкої промисловості виходячи з сучасного його стану. Встановлено чинники, що гальмують розвиток легкої промисловості та запропоновано шляхи зміни ситуації в ній на краще. Обґрунтовано організаційно-методичні основи розвитку державної підтримки легкої промисловості. Розроблено науково-практичні рекомендації з формування державних програм з підтримки та розвитку легкої промисловості.

Ключові слова: державна підтримка, державне регулювання, легка промисловість, механізми державного регулювання, розвиток легкої промисловості, цільові програми.

Чулаков П.И. Государственное регулирование развития легкой промышленности в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук государственного управления по специальности 25.00.02 - механизмы государственного управления. - Академия муниципального управления, Киев, 2009.

Диссертация посвящена теоретическому обоснованию совершенствования системы государственного регулирования развития легкой промышленности в Украине и разработке соответствующих практических рекомендаций. промисловість правовий легкий

На основании проведенных исследований определенно, что принципы государственного регулирования легкой промышленности имеют наибольшее значение при определении стратегии развития легкой промышленности и основных приоритетов принципиального характера, в то же время проблема связи этих принципов с практической деятельностью управленческих органов является слишком сложной, оставаясь нерешенной, нуждаясь в последующих исследованиях. Принципы государственного регулирования легкой промышленности обусловленны потребностями развития отрасли, представляют собой научно обоснованные фундаментальные положения стратегического характера, которые отражают специфику социально-экономических и юридических особенностей механизма государственного управления отраслью.

Показано, что с переходом украинской экономики на рыночные отношения наиболее приемлемой формой государственного регулирования являются целевые программы государственной поддержки развития легкой промышленности, которые позволяют соединять государственное вмешательство в деятельность предприятий с рыночным саморегулированием. Програмно-целевое управление легкой промышленностью - это такой метод управления, в основе которого лежат целостное восприятие объекта и проблемный, а не функциональный подход к регуляции его жизнедеятельности.

Предложенны рекомендации по использованию заграничного опыта в украинской действительности. В частности, учтено что механизм государственного регулирования развития легкой промышленности постоянно развивается и совершенствуется и имеет множество возможных вариантов. Полезным для Украины является заграничный опыт в области инвестиционной деятельности, реорганизации предприятий, организации подготовки кадров среднего и высшего звена управления.

Установлено, что проблемы промышленности имеют комплексный характер, и для их решения разрабатан ряд положений промышленной политики. Однако они имеют ряд недостатков и нерешенных проблем относительно их реализации, в частности нет конкретных законодательных актов относительно защиты отечественного рынка от недобросовестной конкуренции при импорте товаров легкой промышленности по заниженным таможенным ценам. Одним из аспектов государственной политики развития легкой промышленности является возобновление деятельности национальных товаропроизводителей, создание новых рабочих мест. Государственное влияние на предприятия осуществляется, в первую очередь, упорядочиванием законодательства, установлением справедливых правил экономического поведения на рынке, внедрением новых форм и методов регулирования.

Для обеспечения процесса формирования приоритетных направлений государственного регулирования развития легкой промышленности Украины предложено внедрить: материальное поощрение инноваций на предприятиях легкой промышленности, в частности путем предоставления налоговых и других льгот, в том числе через лизинговые механизмы; оценивание стоимости инноваций с учетом требований международных стандартов и мирового уровня цен; принятие четких методик оценивания государственных инвестиций в разных сферах воспроизводительных процессов в промышленности.

Акцентировано внимание на расширении системы сертификации и контроля за качеством продукции легкой промышленности. При этом предложено контролировать не только соответствие продукции объявленным техническим условиям на нее, но и соответствие отечественных технических условий и стандартов мировому уровню аналогичной продукции, в предварительно провозглашенном плановом порядке повышать уровень требований к техническому уровню.

Определено, что легкая промышленность в состоянии восстановить свои позиции в структуре промышленного производства страны, что положительно повлияет на состояние экономики в целом. Стратегия развития легкой промышленности должна базироваться на: использовании научно-технического прогресса; применении современных материалов, сырья и новейших технологий; изготовлении продукции, которая отвечает международным стандартам; технической переоснастке предприятий.

Ключевые слова: государственная поддержка, государственное регулирование, легкая промышленность, механизмы государственного регулирования, развитие легкой промышленности, целевые программы.

Chulakov P.I. Government control of development of light industry of Ukraine. - Manuscript.

Dissertation on the receipt of scientific degree of candidate of sciences from state administration after speciality 25.00.02 are mechanisms of state administration. Academy of municipal management, Kyiv, 2009.

Dissertation is devoted to theoretical perfection of the system of the state adjusting of development of light industry in Ukraine and development of the proper practical recommendations.

Principles of the state adjusting of development of light industry are certain. Maintenance of adjusting of development of light industry is exposed by realization of the government having a special purpose programs. World experience of the state adjusting of development of light industry is analysed and given recommendations from his use in Ukraine. The basic tasks of the legislative and normatively-legal providing of the state adjusting of light industry are certain coming modern his state from. Factors are set, that brake development of light industry and the ways of change of situation are offered in her on the best. Оrganizationally-methodical bases is devoted of development of state support of light industry. Science-practice recommendations are developed from forming of the government programs from support and development of light industry.

Keywords: state support, state adjusting, light industry, mechanisms of the state adjusting, development of light industry, having a special purpose programs.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Розвиток країни та її національна безпека, в першу чергу, визначаються станом економічної системи різних галузей промисловості. Одним з найважливіших завдань в українській економіці на сучасному етапі розвитку є розвиток промислового виробництва, зокрема легкої промисловості. Реформування економіки України, структурні зрушення, що відбулися в ній у період становлення й розвитку ринкових відносин, вплинули на розвиток легкої промисловості, різко змінивши умови її діяльності. Багато в чому це обумовлено наростанням невизначеності економічного, технологічного й соціального середовища.

Як внутрішнє, так і зовнішнє середовище легкої промисловості ставлять жорсткі умови для побудови ефективних систем державного управління. Структурні зрушення, що відбулися в економіці з початку 90-х років, привели до того, що в галузі загострилися численні економічні та соціальні проблеми. Широкий імпорт товарів сприяє витисненню з ринку продукції легкої промисловості вітчизняного виробництва. Оскільки легка промисловість представлена практично у всіх регіонах України, а на підприємствах галузі традиційно зайнята більшість населення, то негативні процеси сильно проявилися у вигляді формування анклавів застійної бідності, що веде до дестабілізації соціально-економічних відносин.

Ґрунтовне дослідження проблем державного регулювання розвитку промисловості здійснили у своїх працях вітчизняні вчені: С.О. Біла, О.Г. Мордвінов, В.М. Геєць, В.Г. Горник, Б.М. Данилишин, А.О. Дєгтяр, О.С. Ігнатенко, М.Х. Корецький, О.М. Суходоля, та закордонні вчені: М. Альберт, І. Ансофф, Р. Нельсон, М. Портер, Р. Харрод та ін. Питання, пов'язані з розвитком легкої промисловості розглядаються у працях О.М. Алимoва, О.І. Амоші, В.Н. Амітана, І.П. Булеєва, М.П. Бутка, М.П. Войнаренка, А.П. Гречан, І.М. Грищенка, В.П. Гончарова, М.П. Денисенка, М.М. Єрмошенка, І.А. Ігнатьєвої, О.М. Полякова, В.Я. Рубана, В.Ф. Столярова, О.Ю. Чубукової, М.Г. Чумаченка та ін.

У дослідженнях вітчизняних і закордонних авторів наведені визначення основних понять, пов'язаних з державним регулюванням економічних систем, у тому числі легкої промисловості, сформовані й обґрунтовані принципи оцінки й аналізу розвитку відповідних механізмів. Однак можливості використання підходів сценарного планування в удосконалюванні методів державного регулювання економічних систем галузей, у тому числі легкої промисловості, залишаються недостатньо вивченими як у вітчизняної, так і закордонній літературі.

Це зумовило вибір теми, актуальність і цільову спрямованість дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до наукової теми Академії муніципального управління "Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування" (номер державної реєстрації 0108U008164). У виконанні науково-дослідних робіт участь автора полягає в удосконаленні механізмів державної підтримки розвитку легкої промисловості в Україні.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є теоретичне обґрунтування вдосконалення системи державного регулювання розвитку легкої промисловості в Україні та розроблення відповідних практичних рекомендацій.

Для досягнення мети дослідження було вирішено такі завдання:

визначити специфічність принципів державного регулювання розвитку легкої промисловості;

довести доцільність регулювання розвитку легкої промисловості за допомогою реалізації державних цільових програм;

проаналізувати світовий досвід державного регулювання розвитку легкої промисловості та надати рекомендації з його використання в Україні;

визначити основні завдання законодавчого та нормативно-правового забезпечення державного регулювання легкої промисловості, виходячи з сучасного його стану;

виявити чинники, що гальмують розвиток легкої промисловості, та запропонувати шляхи зміни ситуації в ній на краще;

обґрунтувати організаційно-методичні основи розвитку державної підтримки легкої промисловості;

розробити науково-практичні рекомендації з формування державних програм з підтримки та розвитку легкої промисловості.

Об'єктом дослідження є державне управління економікою України.

Предметом дослідження є державне регулювання розвитку легкої промисловості в Україні.

Методи дослідження. Методологічну основу роботи становлять загальнонаукові прийоми досліджень і спеціальні методи, що ґрунтуються на сучасних наукових засадах управлінської та економічної наук. У роботі використано: логічний метод - для дослідження еволюції постановки проблеми й наступності її вирішення; абстрактно-логічний - для теоретичного узагальнення й формування висновків; економіко-статистичний - для аналізу сучасного стану державного управління розвитком легкої промисловості в Україні; методи аналізу і синтезу - для розробки системи інформаційно-аналітичного забезпечення розвитку інновацій, розрахунково-конструктивний - з метою удосконалення організаційно-економічного механізму реалізації інноваційних проектів; експериментальний - для розробки системи концептуальних положень і заходів стратегії розвитку інновацій в Україні; порівняльного аналізу - для зіставлення ефективних форм і механізмів державної підтримки розвитку легкої промисловості України.

Джерельною та статистичною базою дослідження є законодавчі акти Верховної Ради України, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, Київської обласної державної адміністрації, матеріали Комітету Регіонів Європейського Союзу, теоретичні та практичні напрацювання вітчизняних і зарубіжних учених, періодичні видання, статистичні збірники, матеріали науково-практичних конференцій.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:

уперше:

- удосконалення системи державного регулювання легкої промисловості розглянуто одночасно як важливий інструмент та складову державної політики у цій галузі, що проявляється у впливі держави на зовнішньоекономічну, інноваційну, інвестиційну, кадрову політику, а також у її сприянні розвитку інформаційної інфраструктури й забезпеченню сумлінної конкуренції продукції галузі на українському ринку як стратегічної умови зростання ВВП; ліквідації загрози економічної безпеки країни; попередження поставок неякісних, контрафактних товарів; ліквідації анклавів застійної бідності; підвищення доходів населення;

удосконалено:

- форми державного регулювання розвитку легкої промисловості шляхом розробки цільових програм державної підтримки, що, на відміну від функціонального підходу, дозволяє поєднувати державне втручання в діяльність підприємств із ринковим саморегулюванням та сприяти прискоренню розвитку конкретної соціальної системи, перетворенню її структури;

- підходи до розробки державних програм з підтримки та розвитку підприємств легкої промисловості шляхом виділення певного вектору базових напрямів та пріоритетів, а саме: сприяння розвитку конкуренції; підвищення якості кадрів; залучення фінансових ресурсів; розвиток інфраструктури; розвиток технологічного потенціалу; адміністративне регулювання; розвиток сировинної бази;

дістали подальший розвиток:

- принципи державного регулювання легкої промисловості, які обумовлені специфічними потребами її розвитку, та фундаментальні положення стратегічного характеру, такі як: підпорядкованість управління забезпеченню інтересів промислової безпеки держави; спрямованість управління на врахування інтересів споживачів промислової продукції; оптимальне поєднання прямих (адміністративних) та непрямих (економічних) методів; пріоритетність в механізмі державного управління загальної функції регулювання та спеціальних функцій регулятивного характеру; забезпечення наближення управління галуззю до стандартів та вимог ЄС; участь в регулюванні галузі незалежного позавідомчого органу;

- організаційно-методичні основи розвитку державної підтримки легкої промисловості шляхом створення організаційно-економічних умов, що формують в інтегрованих виробничих системах (фінансово-промислових групах) властивості, притаманні системам, які самоорганізуються й самоактивізуються, в тому числі: зародження нових конкурентних структур й організацій усередині них; самовдосконалення, саморозвиток структури й організації; самоадаптація в умовах турбулентного зовнішнього середовища;

- адаптація вітчизняного виробництва продукції легкої промисловості до умов і вимог зарубіжних наукових досягнень відповідно особливостям України, зокрема: в області інвестиційної діяльності (податкові стимули, довгострокові кредити фінансових установ, розміщення облігацій і акцій на ринках капіталу), з реорганізації підприємств (збанкрутілі організації), організації підготовки кадрів середньої й вищої ланки управління (підвищення якості кадрів, обмін досвідом).

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розроблені й науково обґрунтовані теоретичні положення, висновки за результатами дослідження можуть бути застосовані для удосконалення державного регулювання розвитку легкої промисловості.

Результати дисертаційного дослідження використані при підготовці Програм стабілізації та регіонального розвитку Запорізької області в напрямах: створення економічних стимулів та інституційного режиму для заохочення й ефективного використання досягнень науки в промисловості; розбудови ефективно діючої відновлювальної системи, що об'єднує компанії, дослідні центри, університети, венчурні підприємства та інші організації в галузі; формування динамічної інформаційної інфраструктури та конкурентного інформаційного сектора промисловості (довідка № 8-1/133 від 17.02.2009 р.). Пропозиції щодо підвищення ролі науки в структурних трансформаціях та розробки інноваційної стратегії економічного розвитку легкої промисловості використані Міністерством промислової політики України (довідка № 81-720/1-5 від 15.01.2009 р.).

Запропоновані в дисертаційній роботі теоретичні положення використані в навчальному процесі Академії муніципального управління при розробці програм навчальних курсів з державного управління та державного регулювання економіки, економічної теорії, інституціональної економіки (довідка № 142 від 22.01.2009 р.).

Особистий внесок здобувача. Теоретичні обґрунтування, практичні рекомендації, висновки та пропозиції, які отримані в ході проведення досліджень, розроблено здобувачем самостійно.

Апробація результатів дослідження. Результати досліджень пройшли обговорення та знайшли схвалення на науково-практичних конференціях: "Актуальні проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку економіки України" (м. Харків, 2007), "Актуальні проблеми економіки 2007" (м. Київ, 2007), "Інноваційні стратегії економіки регіонів" (м. Київ, 2007), "Європейські орієнтири муніципального управління" (м. Київ, 2008), "Соціально-економічна політика та розвиток регіонів в умовах переходу до постіндустріального суспільства" (м. Дніпропетровськ, 2008), "Управління сьогодні та завтра" (м. Хмельницький, 2008), "Стратегія забезпечення сталого розвитку України" (м. Київ, 2008), "Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні" (м. Київ, 2008), "Збалансований (сталий) місцевий розвиток: теоретичні та практичні аспекти" (м. Київ, 2008), "Інвестиційна складова сталого розвитку регіону" (м. Харків, 2009), "Розвиток продуктивних сил України: від В.І. Вернадського до сьогодення" (м. Київ, 2009).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковано в 15 наукових працях, загальним обсягом 5,1 обл.-вид. арк., у тому числі в 5 статтях у наукових фахових виданнях з державного управління та 8 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Її викладено на 263 сторінках, з яких 200 стор. - основна частина, 13 рисунків розміщено на 10 стор. та 15 таблиць на 9 стор. Чотири додатки - на 27 стор. Список використаних джерел з 207 найменувань розміщений на 18 стор.

Основний зміст роботи

У вступі розкрито сутність і стан питання; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну, встановлено практичну цінність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.

У першому розділі - "Науково-теоретичні засади державного регулювання розвитку легкої промисловості" - здійснено виклад принципів державного регулювання розвитку легкої промисловості; розкрито зміст регулювання розвитку легкої промисловості за допомогою реалізації державних цільових програм; проаналізовано світовий досвід державного регулювання розвитку легкої промисловості та надано рекомендації з його використання в Україні.

Сучасні вчені та фахівці з державного управління або намагаються розробити власні варіанти класифікації принципів державного управління, або майже дублюють класифікації своїх попередників чи, навіть, взагалі лише наводять перелік принципів без їх систематизації. Так, наприклад, Н. Нижник та О. Машков вважають за доцільне розподіляти принципи за трьома групами: суспільно-політичні, структурні та принципи державно-управлінської діяльності. Виділення суспільно-політичних і структурних принципів підтримується й іншими авторами. В. Колпаков поділяє всі принципи на соціально-політичні, організаційні принципи побудови апарату державного управління та принципи функціонування апарату державного управління. З. Гладун пропонує наступну класифікацію принципів державного управління: конституційні (демократизм, участь громадян в управлінні, рівноправність і рівність всіх перед законом), загальні (об'єктивність, конкретність, ефективність, законність, дисципліна) та організаційні (централізація і децентралізація, плановість, галузевий, територіальний, лінійний, функціональний, раціональний розподіл повноважень, відповідальність суб'єктів управління за результати своєї роботи, поєднання єдиноначальності та колегіальності). Окремі вітчизняні автори лише вдаються до переліку принципів державного управління, що закріплені Конституцією України, без приділення уваги іншим принципам та їх систематизації. Згідно з Конституцією України до принципів державного управління вони відносять: відповідальність органів виконавчої влади (посадових осіб) за доручену справу перед людиною і державою; верховенства права; законності; участі громадян та їх об'єднань в управлінні; рівноправності громадян в управлінні; гласності.

Доведено, що принципи державного регулювання легкої промисловості можна визначити як обумовлені потребами розвитку промислової галузі науково обґрунтовані фундаментальні положення стратегічного характеру, які відбивають специфіку соціально-економічних та юридичних особливостей механізму державного управління зазначеною галуззю. До таких принципів належать:

- підпорядкованість управління забезпеченню інтересів економічної безпеки держави, складовою якої є промислова безпека, з урахуванням стратегічного характеру цієї галузі. Цей принцип полягає в тому, що прийняття управлінських рішень в легкій промисловості повинно виходити із виключно важливого стратегічного значення цієї галузі економіки для держави, оскільки забезпечує її промислову незалежність;

- спрямованість управління на врахування інтересів споживачів. Цей принцип спрямований на гарантування інтересів споживачів продукції (насамперед населення) в процесі управління галуззю, зокрема, необґрунтованого підвищення цін;

- оптимальне поєднання прямих (адміністративних) та непрямих (економічних) методів управління. Цей принцип спрямований на оптимальне поєднання в процесі управління легкою промисловістю, з одного боку, адміністративних методів, які мають забезпечувати належні "правила гри" всіх суб'єктів ринку, оскільки специфіка галузі не дозволяє повністю віддати її в ринкову стихію, а, з іншого боку, економічних методів, які спрямовані на забезпечення максимальної ефективності промислової галузі в умовах ринкової економіки;

- пріоритет в механізмі державного управління загальної функції регулювання та спеціальних функцій регулятивного характеру. Значення цього принципу полягає в тому, що за сучасних умов переходу до ринкових механізмів в легкій промисловості, пріоритетним серед функцій управління цієї галуззю, як і економікою в цілому, є саме регулювання та пов'язані із ним функції;

- забезпечення наближення управління галуззю до стандартів та вимог ЄС. Цей принцип полягає в створенні нормативно-правової бази, яка регулює управління в легкій промисловості, із тим, щоб вона, а також весь організаційно-правовий механізм державного управління галуззю, максимально відповідали стандартам і вимогам ЄС, враховуючи той факт, що інтеграція до Євросоюзу є стратегічним напрямком зовнішньополітичного курсу України;

- особлива роль в регулюванні галузі незалежного позавідомчого органу. Цей принцип полягає в тому, що ефективне функціонування галузі легкої промисловості значною мірою залежатиме від створення та діяльності дійсно незалежного регулюючого органу, як це має місце в країнах ЄС.

Розкрито зміст регулювання розвитку легкої промисловості за допомогою реалізації цільових програм. З переходом української економіки на ринкові відносини, найбільш прийнятною формою державного регулювання є програми державної підтримки розвитку легкої промисловості, що дозволяють сполучати державне втручання в діяльність підприємств із ринковим саморегулюванням.

Встановлено, що легка промисловість України перебуває в такому стані, що її самостійне відродження неможливо. У період промислового спаду необхідні стимулюючі заходи державної підтримки й регулювання, розробка й проведення цілеспрямованої державної промислової політики, що оптимально враховує сформовані економічні відносини. Як показує закордонна практика, широке поширення в цьому випадку має програмно-цільове управління. Програмно-цільове управління - це метод управління, в основі якого лежать цілісне сприйняття об'єкта і проблемний, а не функціональний підхід до регулювання його життєдіяльності. Він направлений на вирішення завдань, пов'язаних з розвитком конкретної соціальної системи, перетворенням її структури та улаштований таким чином, що суб'єкт управління виявляється "чуттєвим", сприйнятливим до інновацій в об'єкті управління, і навіть більш того, він орієнтований на введення інновацій. Спрямованість у майбутнє, цільова орієнтація, динамічність - найважливіші характеристики програмно-цільового управління, органічно зв'язані з комплексним, системним підходом до аналізу поводження керованого об'єкта, а також до процесу прийняття і реалізації управлінського рішення.

Визначено, що в більшості іноземних країн механізм державного регулювання розвитку легкої промисловості, зберігаючи властиву йому стабільність, безупинно розвивається та удосконалюється й має безліч можливих варіантів і нюансів. Корисним для України є закордонний досвід в області інвестиційної діяльності. На даний момент, інвестиційний клімат у нашій країні не є привабливим для закордонних інвесторів. Тому, розглядаючи світову практику, відзначено, що для стимулювання капітальних інвестицій застосовуються переважно податкові стимули й кредитні кошти. Податкові стимули дозволяють компаніям витрачати більшу частину свого прибутку й амортизації на вкладення в основний капітал. За кордоном для цієї мети широко використовується також позиковий капітал - довгострокові кредити фінансових установ, розміщення облігацій і акцій на ринках капіталу. Повчальним для України є закордонний досвід перетворення, реорганізації підприємств. Також, корисним для України є досвід в області організації підготовки кадрів середньої й вищої ланки управління.

У другому розділі - "Оцінка результатів державного регулювання розвитку легкої промисловості України" - досліджено законодавче та нормативно-правове забезпечення державного регулювання легкої промисловості, проаналізовано причини сучасного його стану, визначено механізми державної підтримки інвестиційного забезпечення легкої промисловості.

Виявлено, що в сучасних кризових умовах господарювання для виводу легкої промисловості на якісно новий економічний рівень розвитку необхідно здійснити широкий комплекс заходів, спрямованих на підвищення ефективності її діяльності. Серед цих заходів важливе місце займає розробка законодавчих актів і нормативних документів, здатних забезпечити ефективне управління інноваційною діяльністю. В такому секторі економіки як легка промисловість, перед урядом постають одразу, крім всіх зазначених внутрішніх проблем індустрії, питання зовнішнього характеру.

Проблеми легкої промисловості мають комплексний характер, за для їх розв'язання, були розробленні основні положення промислової політики, схвалені Указом Президента України "Про Концепцію державної промислової політики" від 12.02.03 №102, які знайшли втілення в Державній програмі розвитку промисловості на 2003-2011 роки, що затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 2003р. №1174. Проте вказана концепція має ряд недоліків та невирішених проблем щодо її реалізації, зокрема немає конкретних законодавчих актів щодо захисту вітчизняного ринку від недобросовісної конкуренції при імпорті товарів легкої промисловості за заниженими митними цінами, а ті що є носять суто директивний характер.

Показано, що перетворення держави в замовника й споживача певного кола товарів (спецодягу й спецвзуття) для забезпечення обороноздатності країни вимагає чіткої системи формування й розподілу державних ресурсів. Система повинна очолюватися державними органами управління. Формування єдиного товарного ринку з міжрегіональною й міжнародною інтеграцією неможливо без державної участі й підтримки. Тільки держава, маючи компетенцію законодавчого й нормативного регулювання, може нейтралізувати процес монополізації виробників і торговельних підприємств, створити необхідні умови для підприємств у зовнішньоторговельній діяльності. Розроблювані в цей час державні програми, що зачіпають різні аспекти розвитку легкої промисловості й торгівлі, необхідно погоджувати з аналогічними програмами, що розроблюються в регіонах, або з міжрегіональними, для того, щоб не розпорошувати обмежені кошти й забезпечити комплексний підхід у часі й просторі. Правове оформлення програм забезпечить обов'язковість їхнього виконання для органів управління всіх рівнів, тривалість і стабільність зв'язків всіх учасників ринку. Держава повинна вдосконалювати методи регулювання експорту й імпорту продукції легкої промисловості, сприяти виходу на зовнішні ринки виробникам і підприємствам оптової торгівлі. Необхідно ширше вводити квоти на ввіз закордонних товарів, демпінгову політику, а також підвищувати вимоги до якості імпортних товарів. Для розширення ринку товарів легкої промисловості держава має створити фонд розвитку ринку товарів легкої промисловості, використовуючи для цього: кошти від приватизації й продажу державних акцій; кошти збанкрутілих підприємств легкої промисловості й оптової торгівлі; мито на імпортні товари; нецільові кредити, одержувані по міжурядовим угодам; кошти в порядку безоплатних позичок або допомоги.

Доведено, що основними чинниками, що стримують ефективний розвиток легкої промисловості, залишаються: засилля внутрішнього ринку імпортними товарами легкої промисловості, в тому числі із заниженою митною вартістю та товарами "секонд-хенд"; відсутність ефективного власника, який інвестує капітал для довгострокового функціонування підприємства і випуску продукції, а не для його перепродажу, перепрофілювання або повної ліквідації; відсутність сприятливих умов для закупівлі технологічного обладнання, яке не виробляється в Україні; розукрупнення швейних, трикотажних та взуттєвих підприємств на дрібні виробництва, що переходять на єдиний податок або у тіньове виробництво; відсутність рівних умов для великих підприємств і малого бізнесу щодо особливостей оподаткування, звітності і та ін.; низька заробітна плата працівників галузі, різке зниження притоку молодих кадрів на підприємства; недостатність бюджетного фінансування науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт на розробку нових технологій.

Поява на українському ринку великого обсягу імпортної продукції підштовхнуло вітчизняні підприємства легкої промисловості до твердої конкурентної боротьби. Через цінові та якісні переваг іноземних конкурентів ця боротьба розгорнулася, в основному, між самими українськими підприємствам з перевагою цінових форм конкуренції, чому багато в чому сприяла низька купівельна спроможність населення. При відомому дефіциті навичок якісного керування, багато українських підприємств пішли по шляху зниження собівартості на шкоду якості - за рахунок скорочення витрат в оздоблювальному виробництві, зменшення щільності тканин (випуску "полегшених" тканин, "розріджених структур") і т.п. У цілому непродумана цінова політика привела до погіршення фінансового становища як підприємств, що необґрунтовано знизила ціни, так і підприємств, які намагалися їх утримати з урахуванням реального рівня собівартості. Іншою важливою характеристикою ситуації стала пасивність українських підприємств: відсутність планів довгострокового розвитку, нездатність вплинути на напрямки й перспективи розвитку галузі на внутрішньому й світовому ринках.

Доведено, що активізація державного регулювання розвитку легкої промисловості України суттєво залежить від рівня політичної та економічної стабільності в суспільстві, ефективності чинної законодавчої бази, рівня лібералізації зовнішньоторговельного режиму, наявності розвинутого фондового ринку, наявності ефективної ринкової інфраструктури, надійної системи страхування інвестиційних ризиків, платоспроможності конкретних українських підприємств, сприятливості податкового, митного та валютного режимів, своєчасного та об'єктивного висвітлення особливостей суспільно-політичної та соціально-економічної обстановки в Україні тощо. Проблеми залучення інвестицій актуалізуються у контексті загострення конкуренції на ринках капіталу. Змінити сформовану ситуацію й створити економічні умови, що забезпечують стабільне зростання обсягів випуску конкурентоспроможних товарів і фінансову стабільність галузі можна здійснити розробивши ефективну бізнес - модель, стратегія якої орієнтована на активізацію інноваційної діяльності підприємств і підвищення ефективності виробництва на новому техніко-технологічному рівні, при дотриманні чіткої послідовності й взаємозалежних дій у рішенні системних проблем різних господарських суб'єктів усередині галузі, у фінансовій і іншій підприємницькій структурах з одного боку, і в органах державної влади на державному і регіональному рівнях - з іншого.

Для забезпечення процесу формування пріоритетних напрямів державного регулювання розвитку легкої промисловості України, необхідно запровадити матеріальне заохочення інновацій на підприємствах легкої промисловості, зокрема шляхом надання податкових та інших пільг, у тому числі через лізингові механізми; оцінювання вартості інновацій з урахуванням вимог міжнародних стандартів та світового рівня цін; прийняття чітких методик оцінювання державних інвестицій у різних сферах промисловості.

У третьому розділі - "Удосконалення державного регулювання розвитку легкої промисловості" - обґрунтовано організаційні основи підвищення ефективності функціонування легкої промисловості, вказано основні напрямки державної організаційно-економічної політики сприяння розвитку легкої промисловості, розроблено заходи з реалізації державних програм на регіональному та державному рівнях з підтримки та розвитку легкої промисловості.

Наголошено, що держава повинна підтримувати формування інтегрованих виробничих систем із залученням науково-технічних і навчальних організацій. Вирішення цих завдань ускладнюється тим, що перед Україною стоїть суперечливе завдання (проведення імпортозамінної політики як стадії, необхідної для створення повноцінного внутрішнього ринку при одночасній орієнтації на експортно-промисловий варіант участі в міжнародному поділу праці. При визначенні стратегічних напрямків регулювання державної організаційно-економічної політики сприяння розвитку легкої промисловості варто враховувати три основних типи обмежень: глобальні тенденції соціально-економічного розвитку людської цивілізації і її виробничої системи. Для визначення місця України в глобальних трансформаційних процесах, що сприяють розвитку легкої промисловості необхідно задіяти всю сукупність відтворювальних умов господарського зростання й соціально-економічного розвитку: ресурсний потенціал виробництва, нагромадження капіталу й трудовий потенціал; історичні традиції країни і її регіонів, національні особливості (системи цінностей, культура й ін.).

Показано, що на цьому етапі, головним завданням державної політики сприяння розвитку легкої промисловості є створення організаційно-економічних умов, які формують в інтегрованих виробничих системах властивості, притаманні системам, що самоорганізується й самоактивізуються: зародження нових конкурентних структур й організацій усередині інтегрованої виробничої системи легкої промисловості; підтримка рівня інтегрованої виробничої системи легкої промисловості, що відповідає змінам зовнішніх умов і внутрішніх факторів; самовдосконалення й саморозвиток структури й організації інтегрованої виробничої системи легкої промисловості, що виражається в її самоадаптації до турбулентного зовнішнього середовища.

Запропоновано в якості інтегрованої виробничої системи легкої промисловості фінансово-промислову групу та склад її учасників, що дає змогу забезпечити галузь додатковими фінансовими ресурсами в умовах глобальної фінансової кризи та створити вертикально-інтегровані структури (кластери) з підприємств легкої промисловості та фінансових установ при безпосередній участі держави. У світовій практиці прийнято виділяти наступні основні складові фінансово - економічної групи: фінансово - економічний блок, що включає у себе банки, страхові, лізингові, інвестиційні, трастові, пайові фонди й компанії. Завданням даного блоку, є акумулювання фінансових коштів, керування фінансами, підтримка балансу між заявками на ці кошти з боку різних підприємств групи, розробка інвестиційної політики; індустріально - промисловий блок, що складається із промислових підприємств. Часто такі об'єднання приймають форму виробничого холдингу, основу якого становить головна фірма, навколо якої вибудовується мережі дочірніх підприємств. Така структура дозволяє досягти дотримання технологічних параметрів, ритмічності виробництва і якості продукції; торгово-комерційний блок являє собою велику торговельну компанію, що здійснює діяльність по збуті продукції в інтересах групи. Стратегічними цілями створення фінансово - промислової групи є: відновлення виробничого потенціалу підприємств легкої промисловості; акумуляція фінансових ресурсів підприємств галузі для активізації інвестиційної діяльності; підвищення іміджу текстильних і швейних підприємств із погляду потенційних інвесторів; проведення на території країни послідовної політики імпортозаміщення.

Оскільки пряме державне регулювання здійснюється засобами бюджетної політики, запропоновано вдосконалити адміністративні методи регулювання процесу створення інтегрованих виробничих систем в легкій промисловості.

Використання адміністративних методів доцільно застосовувати у формі: контролю недопущення монополізації ринків, охоплених інтегрованими виробничими системами легкої промисловості; визначення й контролю дотримання законодавчо встановлених мінімально припустимих соціальних параметрів (соціальних пільг, заробітної плати й ін.); регулювання зовнішніх ефектів діяльності та їх наслідків для навколишнього середовища; контролю дотримання всіма учасниками фінансово-промислової групи екологічних стандартів і норм; контролю дотримання податкового, господарського й трудового законодавства.

Розроблення державних програм з підтримки та розвитку легкої промисловості пропонується здійснювати з виділенням вектору базових напрямів, пріоритетів та таких заходів: вплив напряму на досягнення пріоритетних цілей державної політики (безпека країни, економічне зростання, здоров'я націй, екологічно благополучне середовище перебування й ін.); масштаб дії (багатогалузевий, міжгалузевий, галузевий); ступінь впливу напряму на ресурсозбереження й на конкурентні позиції вітчизняних товаровиробників у наукомістких секторах ринку; масштабність інновацій і їхньої частки в обсязі продукції, що випускається.

Виділено вектор базових напрямів та пріоритетів з урахуванням стратегічних цілей, законодавчо-правових актів, що визначають політику держави в розвитку легкої промисловості в середньостроковій і довгостроковій перспективі (Рис. 1).

Визначено заходи, що забезпечують реалізацію державних програм розвитку легкої промисловості, серед них: підвищення конкурентних переваг легкої промисловості, попиту й споживчих переваг, технічне регулювання; технічне переозброєння, модернізація виробництва, інституціональні перетворення, нормативно-правові акти, необхідні для розвитку між територіальної і міжгалузевої кооперації, реалізація пілотних проектів, мега-проектів і найважливіших інвестиційних проектів; розвиток інноваційної діяльності, стимулювання розвитку галузевої науки й НДДКР, реалізація інноваційних проектів; захист внутрішнього ринку від незаконного тіньового обороту товарів і українського виробника, формування цивілізованого ринку споживчих товарів, створення справедливих умов для конкуренції української й імпортної продукції; удосконалення системи забезпечення легкої промисловості сировинними ресурсами; розвиток трудових ресурсів і гнучких форм зайнятості на підприємствах галузі, що стимулюють заходи щодо збереження кадрів, залучення молодих фахівців і робітників; законодавчі аспекти, що стосуються вдосконалення митно-тарифного регулювання, кредитно-фінансової і податкової політики.

Цей комплекс заходів відповідає пріоритетним напрямкам розвитку науки й техніки й має сприяти раціональній інтеграції вітчизняної легкої промисловості у світову економіку.

Обґрунтовано, що це дозволить: одержати синергетичний ефект в економічній, зовнішньоекономічній, екологічній, іноваційоно-технологічній і соціальній сферах (держава одержить значне джерело поповнення бюджету, а громадяни й суміжні галузі економіки - якісний і затребуваний товар); створити умови для більше ефективної реалізації пріоритетних національних проектів в області здоров'я, освіти, доступності житла; підвищити якість життя населення України до рівня стандартів високорозвинених країн світу.

Висновки

У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягають в теоретичному обґрунтуванні системи вдосконалення державного регулювання легкої промисловості в Україні та розробленні відповідних практичних рекомендацій. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати наступні висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення.

1. Численні дослідження теорії та практики державного регулювання легкої промисловості створюють підстави для запровадження системного механізму цілеспрямованої державної підтримки розвитку галузі. Наявні публікації зарубіжних та вітчизняних учених висвітлюють переважно фрагментарні аспекти діяльності суб'єктів легкої промисловості, оцінки й аналізу розвитку відповідних механізмів її регулювання. Цим зумовлюється необхідність подальших досліджень проблеми вдосконалення системи державного регулювання розвитку легкої промисловості в Україні з врахуванням теоретичних здобутків і практичного досвіду зарубіжних країн.

2. Визначено, що принципи державного регулювання легкої промисловості мають найбільше значення при визначенні стратегії розвитку легкої промисловості та основних пріоритетів засадничого характеру. Принципи державного регулювання легкої промисловості є обумовленими потребами розвитку галузі, що науково обґрунтовані фундаментальними положеннями стратегічного характеру, які відбивають специфіку соціально-економічних та юридичних особливостей механізму державного управління галуззю. Основним принципом державного регулювання легкої промисловості в Україні має бути забезпечення ефективного розвитку галузі в контексті забезпечення промислової безпеки держави.

3. Доведено, що в умовах розвитку ринкових відносин в Україні найбільш прийнятною формою державного регулювання є цільові програми державної підтримки розвитку легкої промисловості, які дозволяють поєднувати державне втручання в діяльність підприємств із ринковим саморегулюванням. Програмно-цільове управління промисловістю, зокрема легкою, є сучасним методом управління, в основі якого лежать цілісне сприйняття об'єкта і проблемний, а не функціональний підхід до регулювання його життєдіяльності. Він спрямований на вирішення завдань, пов'язаних з розвитком конкретної соціальної системи, перетворенням її структури.

4. Проаналізовано можливості та сформовано основні рекомендації щодо використання закордонного досвіду в Україні. Корисним для України є закордонний досвід в області інвестиційної діяльності для стимулювання капітальних інвестицій. Запропоновано застосовувати переважно податкові стимули, які дозволяють компаніям витрачати більшу частину свого прибутку й амортизації на вкладення в основний капітал. У якості фінансових засобів доцільно використовувати довгострокові кредити фінансових установ, розміщення облігацій і акцій на ринках капіталу. Показано, що державної підтримки потребують заходи з реорганізації підприємств, організації підготовки кадрів середньої й вищої ланки управління.

5. Враховуючи сучасний стан законодавчого та нормативно-правового забезпечення, зокрема наявність Концепції Державної програми розвитку легкої промисловості на період до 2011 року, показано, що перетворення держави в замовника й споживача певного кола товарів вимагає чіткої системи формування й розподілу державних ресурсів. Потребують державної участі й підтримки формування єдиного товарного ринку з міжрегіональною й міжнародною інтеграцією. Правове оформлення державних програм розвитку легкої промисловості забезпечить обов'язковість їхнього виконання для органів управління всіх рівнів, тривалість і стабільність зв'язків всіх учасників ринку. Встановлено, що держава повинна вдосконалювати методи регулювання експорту й імпорту продукції легкої промисловості, сприяти виходу на зовнішні ринки виробникам і підприємствам оптової торгівлі.

6. Виявлено найбільш суттєві чинники, що стримують ефективний розвиток легкої промисловості, серед яких такі: засилля внутрішнього ринку імпортними товарами легкої промисловості, в тому числі із заниженою митною вартістю та товарами "секонд-хенд"; відсутність ефективного власника, який інвестує капітал для довгострокового функціонування підприємства і випуску продукції, а не для його перепродажу, перепрофілювання або повної ліквідації; відсутність сприятливих умов для закупівлі технологічного обладнання, яке не виробляється в Україні; розукрупнення швейних, трикотажних та взуттєвих підприємств на дрібні виробництва, що переходять на єдиний податок або у тіньове виробництво; відсутність рівних умов для великих підприємств і малого бізнесу щодо особливостей оподаткування, звітності і та ін.; низька заробітна плата працівників галузі, різке зниження притоку молодих кадрів на підприємства; недостатність бюджетного фінансування науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт на розробку нових технологій.

7. Запропоновано для змінення сформованої ситуації й створення економічних умов, що забезпечують стабільне зростання обсягів випуску конкурентоспроможних товарів і фінансову стабільність галузі, розробити ефективну бізнес - модель, стратегія якої орієнтована на активізацію інноваційної діяльності підприємств і підвищення ефективності виробництва на новому техніко-технологічному рівні при дотриманні чіткої послідовності й взаємозалежних дій у рішенні системних проблем різних господарських суб'єктів усередині галузі, у фінансовій та іншій підприємницькій структурах з одного боку, і в органах державної влади на державному і регіональному рівнях - з іншого.