Замах на злочин: проблеми кримінально-правової кваліфікації та відповідальності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

УДК 343.236.1

ЗАМАХ НА ЗЛОЧИН: ПРОБЛЕМИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ ТА ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

дЯКУР Марія Дмитрівна

Київ 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України, Заслужений діяч науки і техніки України Костенко Олександр Миколайович, Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, завідувач відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України Тихий Володимир Павлович, Академія правових наук України, віце-президент АПрН України, керівник Київського регіонального центру АПрН України;

кандидат юридичних наук, Заслужений юрист України Александров Юрій Валер'янович, Інститут права ім. Володимира Великого Міжрегіональної Академії управління персоналом, професор кафедри правоохоронної діяльності.

Захист відбудеться “24” червня 2009 р. о “ 14” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права імені В.М. Корецького НАН України: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий “20 “ травня 2009 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат юридичних наук О.О. Кваша

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема замаху на злочин належить до найбільш актуальних у кримінальному праві, слідчій та судовій практиці, оскільки від її розв'язання залежить визначення кола злочинних дій, їх правильна кваліфікація та призначення покарання за вчинення замаху на злочин.

вперше:

- обґрунтовано, що розмежування замаху від закінченого злочину має здійснюватись за змішаним критерієм, який враховує об'єктивну і суб'єктивну сторони складу злочину, а саме врахувати: по-перше, ступінь реалізації умислу; по-друге, у злочинах з матеріальним складом - ненастання злочинних наслідків, а в злочинах із формальним складом - недоведення дій, які передбачені диспозицією статті Особливої частини КК України до кінця;

- запропоновано залежно від законодавчого закріплення поняття замаху на злочин, кримінальне законодавство іноземних держав класифікувати так: а) кримінальні кодекси іноземних держав, у яких поняття замаху на злочин не розкривається; б) кримінальні кодекси іноземних держав, у яких замах на злочин трактується як “початок виконання складу злочину”; в) кримінальні кодекси іноземних держав, які характеризують замах на злочин шляхом закріплення основних його ознак;

- запропоновано класифікувати причини, через які замах не доводиться до кінця, на такі групи: 1) причини, які залежать від активної поведінки потерпілої особи під час вчинення злочину; 2) причини, які залежать від активної поведінки присутніх при вчиненні злочину осіб; 3) причини, які залежать від поведінки особи, яка вчиняє злочин; 4) причиною не доведення злочину до кінця є своєчасне втручання працівників правоохоронних органів;

- на основі аналізу кримінальних справ встановлено, що чинниками, які визначають вибір судом виду і розміру покарання за замах на злочин, є: а) причини, які не залежать від волі особи і через які злочин не доведено до кінця; б) конкретна форма вини - прямий умисел; в) наявність чи відсутність обставин, які пом'якшують і обтяжують покарання;

- обґрунтовано, що при призначенні покарання за замах на злочин судам слід звертати увагу на те, що замах на злочин може бути вчинений тільки з таким умислом, який є конкретизованим (визначеним);

- обґрунтовано наступне положення: якщо призначене за правилами, які передбачені ч.3 ст.68 КК України, покарання менш суворе, ніж нижня межа санкції відповідної статті Особливої частини КК України, то посилання на ст. 69 КК України не вимагається;

- обґрунтовано, що покарання за замах на злочин у судовій практиці має призначатися в межах більше половини і не більше трьох четвертих максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті Особливої частини КК України;

- обґрунтовано необхідність врахування при призначенні покарання за замах на злочин його виду, оскільки закінчений замах характеризується вищим ступенем суспільної небезпеки. Відповідно зроблений висновок про те, що покарання за вчинення закінченого замаху на злочин не повинне перевищувати трьох четвертих, а за незакінчений замах двох третіх максимального строку чи розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України;

набуло подальшого розвитку:

- положення, що підставою для кримінальної відповідальності за замах на злочин є вчинення особою винного суспільно небезпечного діяння, яке утворює склад замаху на злочин, ознаки якого визначаються нормами як Загальної, так і Особливої частин КК України;

- додатково аргументовано необхідність виділення і законодавчого закріплення непридатного замаху на злочин;

удосконалено:

- поняття причин не доведення злочину до кінця, які не залежать від волі особи, зокрема визначається, що дане поняття характеризується двома аспектами: по-перше, вказує на об'єктивні фактори, які переривають злочинну поведінку і не залежать від волі особи, яка вчиняє злочин; по-друге, відображає суб'єктивний момент, а саме неможливість реалізації бажання винного вчинити злочин, передбачений Особливою частиною КК України.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для: 1) вдосконалення законодавства України про кримінальну відповідальність; 2) вдосконалення суті, змісту і методів правозастосовчої діяльності при вирішенні питань притягнення осіб до кримінальної відповідальності за вчинення замаху на злочин, кваліфікації таких діянь і призначення покарання за вчинене; 3) подальших наукових досліджень проблем кримінальної відповідальності за незакінчений злочин в Україні; 3) навчально-методичних цілей у процесі викладання нормативного курсу “Кримінальне право”.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи обговорювались і доповідались на шести науково-практичних конференціях: Всеукраїнській науково-практичній інтернет-конференції «Наука і життя: Українські тенденції, інтеграція у світову наукову думку» (м. Київ, 20-25 квітня 2005р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Верховенство права в процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” (м. Острог, 28-29 квітня 2005р.); Всеукраїнській науково-практичній інтернет-конференції «Сучасна українська наукова думка» (м. Київ, 6-10 червня 2005р.); на ІV міжнародній науково-практичній конференції «Динаміка наукових досліджень-2005» (м. Дніпропетровськ, 20-30 червня 2005р.); конференції «Ерліхівські читання» (м. Чернівці, 11-12 травня 2005 р.); Міжнародній конференції «Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку» (м. Луцьк, 23-24 березня 2007р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження висвітлені в шести публікаціях у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, а також у шести тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації визначена метою і завданням дослідження, містить вступ, чотири розділи, дев'ять підрозділів, висновки, список використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 198 сторінок, у тому числі список використаних джерел - 23 сторінок (290 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, розкривається ступінь її наукової розробки, науково-теоретична основа, зв'язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами, визначені об'єкт, предмет, основна мета та конкретні завдання дослідження, наукова новизна, практичне значення одержаних висновків, наводяться дані щодо апробації одержаних результатів.

Розділі 1 «Законодавство про кримінальну відповідальність за замах на злочин: історичний аспект та зарубіжний досвід» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Історичний розвиток законодавства України про кримінальну відповідальність за замах на злочин” проаналізовано положення законодавства України про кримінальну відповідальність, починаючи з найдавніших правових джерел Київської Русі і закінчуючи положеннями чинного КК України 2001 року.

Аналіз правових актів Х-ХVII століть дозволяє зробити висновок про єдину тенденцію законодавця, яка характеризує замах на злочин як самостійний склад злочину, покарання за який, як правило, встановлюється як і за закінчений злочин. Водночас рівень правової культури законодавця Київської Русі не дозволив виділити в окремі категорії такі складні поняття, як незакінчений і закінчений злочин, їх види. Покарання за замах на злочин, «голий умисел» і закінчений злочин визначалося об'єктивними властивостями діяння, а в окремих випадках - було рівнозначним.

Дисертантом з'ясовано, що вперше норма про замах на злочин з'явилася в «Уложенні про покарання кримінальні й виправні» в 1845 році.

В роботі досліджено, що поняття замаху на злочин як стадія злочинної діяльності вперше отримало законодавче закріплення в ст.18 “Керівних начал з кримінального права РС ФРР” 1919 р., однак при призначенні покарання судами замаху на злочин не надавалося самостійного значення.

Слід зазначити, що Кримінальний кодекс УРСР 1922 р. встановлював відповідальність за замах на злочин як за самостійний вид незакінченої діяльності. Однак у ст.13 при спробі законодавчого визначення закінченого і незакінченого замаху законодавець застосував до першого об'єктивну підставу виділення, а відносно другого - суб'єктивну підставу, що було грубим порушенням формально-логічних правил класифікації і ускладнювало роботу слідчих і судових органів.

Автором з'ясовано, що основні начала кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1924 р. не закріплювали поняття замаху на злочин, а виділяли поняття «розпочатого і незакінченого злочину», що стало причиною існування відповідних принципових розбіжностей у законодавстві про кримінальну відповідальність союзних республік.

Визначено, що у Кримінальному кодексі Української РСР 1927 року вперше в ст.16 закріплено поняття замаху на злочин.

Автором зазначено, що розвиток норм про замах на злочин характеризувався тенденцією законодавчого його закріплення, а покарання призначалось у менших розмірах, ніж за закінчений злочин.

У підрозділі 1.2. “Відповідальність за замах на злочин за кримінальним законодавством зарубіжних країн” автором проведений кримінально-правовий аналіз кримінального законодавства іноземних держав із чинним КК України стосовно криміналізації замаху на злочин. Зокрема, в роботі досліджено чинне кримінальне законодавство таких держав, як Австрія, Італійська Республіка, Естонська Республіка, Королівство Данія, Королівство Іспанія, Королівство Швеція, Федеративна Республіка Німеччина, Французька Республіка, Азербайджанська Республіка, Республіка Болгарія, Республіка Білорусь, Республіка Таджикистан, Республіка Узбекистан, Республіка Латвія, Китайська Народна Республіка, Японія, Російська Федерація та інших.

Визначено, що кримінальні кодекси іноземних держав передбачають норми про відповідальність за вчинення замаху на злочин. На підставі аналізу автором проведена класифікація кримінального законодавства зарубіжних держав залежно від законодавчого закріплення поняття замаху на злочин.

Дисертантом з'ясовано, що залежно від законодавчого визначення та закріплення причин, через які злочин не доводиться до кінця, кримінальні кодекси зарубіжних держав поділяються на: кримінальні кодекси, у яких не зазначаються причини недоведення злочину до кінця; кримінальні кодекси, у яких в якості причин недоведення злочину до кінця виступають випадкові обставини; кримінальні кодекси, у яких вказано на незакінченість злочину через обставини “які не залежать від особи” або, “які не залежать від волі винного”.

Розділ 2 “Поняття, ознаки та аналіз складу замаху на злочин, розмежування із готуванням та закінченим злочином” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Поняття замаху на злочин за Кримінальним кодексом України” автором проведений аналіз різних понять, які використовуються в теорії кримінального права для визначення поняття замаху на злочин та з'ясовано, що визначаючи замах на злочин як стадію злочину не заперечується те, що замах на злочин є видом незакінченого злочину.

Автором обґрунтовано, що замах на злочин це вчинення особою умисного діяння, передбаченого Особливою частиною КК України як злочин, якщо при цьому воно не було доведено до кінця через причини, які не залежать від волі винного.

У рамках теми дослідження визначено, що незакінченим злочином визнається вчинення особою умисного, суспільно небезпечного діяння (дія чи бездіяльність), яке не містить усіх ознак складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК у зв'язку з тим, що злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винного.

У підрозділі 2.2. “Аналіз складу замаху на злочин” автором з'ясовано, що в конструкції складу замаху на злочин містяться елементи, які характеризують об'єкт і об'єктивну сторону, суб'єкт і суб'єктивну сторону.

Аналізуючи законодавче визначення замаху на злочин, автор вважає за доцільне виділяти об'єктивні та суб'єктивні ознаки. Об'єктивні ознаки замаху на злочин - це діяння, яке безпосередньо спрямоване на вчинення закінченого злочину, неповне виконання об'єктивної сторони конкретного злочину, незавершеність через причини, які не залежать від волі особи.

Дисертантом з'ясовано, що причини, через які злочин не доводиться до кінця і які не залежать від волі особи, мають як зовнішній (втручання третіх осіб), так і внутрішній (психофізіологічний стан) вираз.

Автором визначено, що суб'єктивні ознаки замаху на злочин включають: прямий умисел на вчинення злочину та наявність у особи конкретної мети - вчинити злочин, об'єктивна сторона якого передбачена диспозицією статті Особливої частини КК України. Сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак дозволяє вирішити питання щодо розмежування видів незакінченого злочину і щодо призначення покарання за їх вчинення.

У підрозділі 2.3. “Розмежування замаху на злочин від готування до злочину та закінченого злочину” перш за все, підкреслюється складність розмежування готування до злочину від замаху на злочин.

Аналіз готування і замаху дозволяє визначити такі ознаки, за якими можна провести їх розмежування: по-перше, готування характеризується меншою суспільною небезпекою, ніж замах, оскільки безпосереднього посягання на об'єкт не відбувається; по-друге, готування до злочину і замах на злочин мають власні (самостійні) склади злочину, які відрізняються між собою; по-третє, готування створює різноманітні умови для вчинення злочину, а замах є діянням, безпосередньо спрямованим на вчинення злочину; готування до злочину неможливе в стані сильного душевного хвилювання, тоді як замах можливий; по-четверте, готування можливе в злочинах із різноманітними складами (формальними, матеріальними, усіченими), тоді як замах неможливий у злочинах із усіченим складом; по-п'яте, при готуванні до злочину кримінально караним є підготовчі дії до тяжких і особливо тяжких злочинів, при замаху на злочин - кримінально карані посягання на будь-який злочин. На підставі даного аналізу автором доведено, що замах на злочин необхідно розмежовувати від готування до злочину за об'єктивним критерієм.

Автором обґрунтовано, що розмежування замаху від закінченого злочину має здійснюватись за змішаним критерієм, який враховує об'єктивну і суб'єктивну сторони складу злочину: по-перше, ступінь реалізації умислу; по-друге, у злочинах з матеріальним складом - ненастання злочинних наслідків, а в злочинах із формальним складом - недоведення дій, які передбачені диспозицією статті Особливої частини КК України до кінця.

Розділ 3 “Види замаху на злочин” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Закінчений замах на злочин та незакінчений замах на злочин” автором з'ясовано, що поділ замаху на закінчений і незакінчений має суттєве як теоретичне, так і практичне значення. Оскільки такий поділ вказує перш за все на різний обсяг виконаних особою злочинних дій, які спрямовані на вчинення закінченого злочину, ступінь реалізації особою злочинного умислу і впливає на характеристику суспільної небезпеки вчиненого посягання, а також має значення як для кваліфікації таких діянь, так і для призначення покарання.

У підрозділі 3.2. “Інші види замаху на злочин” дисертантом з'ясовано, що в теорії кримінального права, окрім закінченого і незакінченого замаху, виділяють також непридатний замах, який поділяється на замах на непридатний об'єкт (предмет) і замах із непридатними засобам.

Доведено, що замах на непридатний об'єкт (предмет) наявний, коли об'єкт не має необхідних властивостей (ознак) або він зовсім відсутній, внаслідок чого винний не може довести злочин до кінця.

Автором обґрунтовано, що замість терміна «непридатний об'єкт» доцільно застосовувати термін «непридатний об'єкт (предмет)», що дозволить залежно від конкретного злочину, який вчиняє особа, визначати помилку особи як щодо об'єкта, так і щодо властивостей предмета, які охороняються кримінальним законом і на які посягає особа.

В роботі встановлено, що непридатний замах характеризується двома ознаками: фактичною і юридичною. Фактична ознака характеризує вчинене діяння як невдале, а юридична ознака дає можливість визначити, в яких випадках непридатний замах не підлягає кримінальній відповідальності.

Розділ 4 “ Відповідальність за замах на злочин (теоретичні та практичні аспекти)” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 4.1. “Особливості призначення покарання за замах на злочин” автором з'ясовано, що підставою для кримінальної відповідальності за замах на злочин є вчинення особою винного суспільно небезпечного діяння, яке утворює склад замаху на злочин, ознаки якого визначаються нормами як Загальної, так і Особливої частин КК України.

На основі аналізу кримінальних справ, дисертантом встановлено, що чинниками, які визначають вибір судом виду і розміру покарання за замах на злочин, є: а) причини, які не залежать від волі особи, і через які злочин не доведено до кінця; б) конкретна форма вини - прямий умисел; в) наявність чи відсутність обставин, які пом'якшують і обтяжують покарання.

Виходячи із аналізу ч.2 і ч.3 ст.68 КК України обґрунтовано, що покарання за замах у судовій практиці має призначатися в межах від половини до трьох четвертих максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті Особливої частини КК України.

У підрозділі 4.2. “Особливості кваліфікації замаху на злочин” з'ясовано, що формально-юридична тотожність підстави кримінальної відповідальності за замах на злочин і закінчений злочин означає, що по-перше, замах кваліфікується за тією ж статтею КК України, що і закінчений злочин; по-друге, на кваліфікацію замаху на злочин поширюються всі правила про кваліфікацію закінченого злочину, а додаткове посилання на ч.2 або 3 ст.15 КК України вказує тільки на незавершеність злочину.

Автор вказує на те, що при кваліфікації замаху на злочин як слідчі органи, так і суд обов'язково повинні посилатися на відповідну частину 2 (3) ст. 15 КК України.

Дисертантом запропоновано при призначенні покарання за замах на злочин судам звертати увагу на те, що замах на злочин може бути вчинений тільки з таким умислом, який є конкретизованим (визначеним), а у випадку, коли особа діє з альтернативним умислом на досягнення наслідків, кваліфікація її дій повинна проводитися за наслідками, які фактично настали.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявилось у результаті удосконалення кримінальної відповідальності за вчинення замаху на злочин. У висновках роботи містяться загальні підсумки результатів, одержаних у процесі дисертаційного дослідження щодо визначення правової природи замаху на злочин, його виникнення та історичної еволюції; характеристики та визначення понять «замах на злочин», «непридатний замах»; встановлення та визначення об'єктивних і суб'єктивних ознак замаху на злочин; визначення підстави кримінальної відповідальності за вчинення замаху на злочин; дослідження специфіки призначення покарання за вчинення замаху на злочин.

Крім того, дисертанткою обґрунтована необхідність внесення таких змін до чинного Кримінального Кодексу України:

1) частину 2 ст. 13 викласти в такій редакції:

«Незакінченим злочином визнаються стадії готування до злочину та замаху на злочин».

2) доповнити частиною 3 ст.13, яку викласти в такій редакції:

«Незакінченим злочином визнається вчинення особою умисного, суспільно небезпечного діяння (дія чи бездіяльність), яке не містить усіх ознак складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК у зв'язку з тим, що злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винного».

3) доповнити частиною 4 ст. 15, яку викласти в такій редакції:

«Замах на вчинення злочину є непридатним, якщо злочинний результат не настає внаслідок помилки особи в об'єкті (предметі) посягання чи засобах вчинення злочину».

4) викласти частину 3 ст.68 КК України у наступній редакції:

«За вчинення закінченого замаху на злочин строк або розмір покарання не повинен перевищувати трьох четвертих максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього кодексу.

За вчинення незакінченого замаху на злочин строк або розмір покарання не повинен перевищувати двох третіх максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього кодексу».

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Дякур М.Д. Інститут замаху на злочин в кримінальному праві зарубіжних країн / М.Д. Дякур // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Спецвипуск. Т. 2. К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. С. 464-467.

2. Дякур М.Д. Розвиток кримінального законодавства про замах на злочин в Україні / М.Д. Дякур // Науковий вісник Чернівецького університету. 2006. Вип. 333. Правознавство. С. 117-122.

3. Дякур М.Д. Поняття, ознаки та аналіз складу замаху на злочин / М.Д. Дякур // Науковий вісник Чернівецького університету. 2006. Вип. 348. Правознавство. С. 115-119.

4. Дякур М.Д. Особливості призначення покарання за вчинення замаху на злочин: проблеми теорії та практики / М.Д. Дякур // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 402: Правознавство. Чернівці: Рута, 2007. С. 120-122.

5. Дякур М.Д. Критерії відмежування замаху на злочин від закінченого злочину / М.Д. Дякур // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. Випуск 9. Ужгород: ЛІРА, 2008. С. 384-387.

6. Дякур М.Д. Відмежування замаху на злочин від готування до злочину / М.Д. Дякур // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 39. К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2008. С. 532-537.

7. Дякур М.Д. Еволюція законодавчого визначення замаху на злочин / М.Д. Дякур // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної інтернет конференції «Наука і життя: Українські тенденції, інтеграція у світову наукову думку» 20-25 квітня 2005 року. Київ, 2005. Ч. 2. С. 49-51.

8. Дякур М.Д. Суб'єктивні ознаки замаху на злочин / М.Д. Дякур // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної інтернет конференції «Сучасна українська наукова думка» 6-10 червня 2005 року. Київ, 2005. Ч.3. С. 29-30.

9. Дякур М.Д. Добровільна відмова при вчиненні замаху на злочин / М.Д. Дякур // Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні: Матеріали VI Всеукраїнської науково-практичної конференції (28-29 квітня 2005 р.). Острог: правничий факультет Національного університету «Острозька академія», 2005. С. 323.

10. Дякур М.Д. Об'єктивні ознаки замаху на злочин / М.Д. Дякур // Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції «Динаміка наукових досліджень - 2005». Том 43. Право. Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. С. 5-6.

11. Дякур М.Д. Особливості добровільної відмови при вчинені замаху на злочин / М.Д. Дякур // Матеріали конференції «Ерліхівські читання» 11-12 травня 2005 року. Ерліхівський збірник. Юридичний факультет Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Випуск 4-5. Чернівці: Рута, 2005. С. 216-219.

12. Дякур М.Д. Особливості відмежування замаху на злочин від готування до злочину / М.Д. Дякур // Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку: Зб. тез наук. доповідей за матеріалами ІІІ Міжнародної наук.-практ. конф., м. Луцьк, 23-24 березня 2007. Луцьк, 2007. С. 240-241.

АНОТАЦІЯ

Дякур М.Д. Замах на злочин: проблеми кримінально-правової кваліфікації та відповідальності. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.08 - кримінальне право і кримінологія; кримінально-виконавче право. - Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - Київ, 2009.

У дисертації викладено результати комплексного кримінально-правового дослідження проблем кримінально-правової кваліфікації та відповідальності за замах на злочин. Проаналізовано законодавство про кримінальну відповідальність за замах на злочин в історико-правовому, порівняльно-правовому та формально-правовому аспектах. Дисертантом досліджено поняття й ознаки замаху на злочин, а також критерії розмежування замаху на злочин від готування до злочину і закінченого злочину.

В роботі розглянуто види замаху на злочин, їх ознаки, а також на основі дослідження дано авторське визначення поняття «непридатний замах», обґрунтовано необхідність його виділення та законодавчого закріплення. Дисертантом досліджено підставу кримінальної відповідальності за вчинення замаху на злочин та особливості призначення покарання за замах на злочин.

Автором запропоновано рекомендації щодо вдосконалення відповідних положень чинного Кримінального кодексу України.

Ключові слова: незакінчений злочин, замах на злочин, склад замаху на злочин, закінчений замах, незакінчений замах, непридатний замах, кримінальна відповідальність за замах на злочин, кваліфікація замаху на злочин.

АННОТАЦИЯ

Дякур М.Д. Покушение на преступление: проблемы уголовно-правовой квалификации и ответственности. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. - Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины. - Киев, 2009.

Диссертация посвящена исследованию покушения на преступления и проблемам уголовной ответственности и юридической квалификации. В работе определено понятие покушения на преступление и дана характеристика объективных и субъективных признаков покушения на преступление. Покушение на преступление рассматривается как посягательство на объект преступления, которое связано с умышленными действиями (бездействием) лица, непосредственно направленные на совершение преступления, если при этом преступление не было доведено до конца по не зависящим от этого лица обстоятельствам.

Проанализировано положение законодательства Украины об уголовной ответственности, начиная с самых давних правовых источников Киевской Руси и заканчивая положениями действующего УК Украины 2001 года. В работе выяснено, что впервые норма о покушении на преступление появилась в «Уложениях о наказаниях уголовных и исправительных» в 1845 году.

Определенно, что в Уголовном кодексе Украинской ССР 1927 года впервые в ст.16 закреплено понятие покушения на преступление. Отмечено, что развитие норм о покушении на преступление характеризовалось тенденцией законодательного его закрепления, а наказание назначалось в меньших размерах, чем за законченное преступление.

В работе проведен правовой анализ уголовного законодательства иностранных государств и действующего УК Украины относительно криминализации покушения на преступление. Определено, что уголовные кодексы иностранных государств предусматривают нормы об ответственности за совершение покушения на преступление. На основании анализа проведена классификация уголовного законодательства зарубежных государств в зависимости от законодательного закрепления покушения на преступление.

Элементами института незаконченного преступления как новеллы УК Украины 2001 года являются приготовление к преступлению и покушение на преступление. Обосновано, что при анализе законодательного определения покушения на преступление, необходимо выделять объективные и субъективные признаки.

В исследовании сделан вывод, что условия, из-за которых преступление не окончено и которые не зависят от воли лица, имеют как внешнее (вмешательство третьих лиц), так и внутреннее (психофизиологическое состояние), выражение.

Определено, что отмежевывать покушение на преступление от законченного преступления необходимо за смешанным критерием, который учитывает объективную и субъективную сторону состава преступления, а именно: степень реализации преступного умысла и неполное выполнение объективной стороны состава преступления, предусмотренного Особенной частью УК Украины.

Рассматриваются основные виды покушения на преступление, их признаки и критерии отличия покушения на преступление от приготовления к преступлению и оконченного преступления.

В исследовании сделано вывод о том, что основания уголовной ответственности за покушение на преступление как за самостоятельный вид преступления - состав покушения на преступление и его отдельные элементы: объект, объективная сторона, субъект, субъективная сторона.

Выработано и предложено рекомендации по усовершенствованию уголовного законодательства Украины и практики его применения.

Ключевые слова: неоконченное преступление, покушение на преступление, состав покушения на преступление, оконченное покушение, неоконченное покушение, негодное покушение, уголовная ответственность за покушение на преступление, квалификация покушения на преступление.

ANNOTATION

Dyakur M.D. Attempted on a crime: problems of legal qualification and responsibility. - Manuscript.

A dissertation on taking academic degree of candidate of law sciences by specialty 12.00.08 - сriminal law and criminology; penitentiary law. The V.M. Koretsky Institute of State and Law of National Ukrainian academy of Sciences. - Kiev, 2009.

The dissertation is devoted to examination of problems of the criminal liability and legal qualification of an attempt on crimes. In work the determination of attempted crime and performance the objective and subjective sign of attempted crime is given. The basic kinds of attempted crime, their signs and measure of difference of attempted crime from mere preparation and completed crime are considered. Are explored the establishment of the criminal liability and feature of qualification of attempted crime. Is produced and it is offered to the recommendation for improvement of the criminal legislation of Ukraine and practice of their application.

Keywords: unfinished crime, аttempted on a crime, corpus delicti of аttempted on a crime, punishment for аttempted on a crime.

Размещено на Allbest.ru