Охорона громадського порядку органами внутрішніх справ України (адміністративно-правове регулювання)

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

12.00.07 - Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Охорона громадського порядку органами внутрішніх справ України (адміністративно-правове регулювання)

Цикалевич Володимир Миколайович

Дніпропетровськ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському міжнародному університеті

Науковий керівник -

кандидат юридичних наук, доцент

Сидорчук Леонід Андрійович,

Київський міжнародний університет,

проректор з навчально-методичної роботи

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор,

академік Академії правових наук України

Бандурка Олександр Маркович,

Комітет Верховної Ради України з питань

законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності,

голова науково-консультативної ради

кандидат юридичних наук, доцент

Казанчук Ірина Дмитрівна,

Харківський національний університет внутрішніх справ,

доцент кафедри адміністративної діяльності ОВС

Захист відбудеться «14» травня 2009 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.727.02 Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ за адресою: 49005, м. Дніпропетровськ, просп. Гагаріна, 26.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (м. Дніпропетровськ, просп. Гагаріна, 26).

Автореферат розісланий «13» квітня 2009 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради С.М. Школа

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. У статті 3 Конституції України визначено, що забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Необхідною умовою виконання цього обов'язку є встановлення й охорона належного громадського порядку. Головним суб'єктом реалізації цієї функції в Україні є органи внутрішніх справ, що здійснюють свою діяльність у взаємодії з органами державної влади, місцевого самоврядування, громадськими організаціями та громадянами.

Важливість досліджуваної теми визначається складністю та багатогранністю такого явища, як громадський порядок, необхідністю його безумовного забезпечення з метою всебічного задоволення матеріальних та духовних потреб особистості.

Особливе значення охорона громадського порядку набуває в умовах економічних та соціально-політичних кризових явищ в Україні, які супроводжуються ускладненням криміногенної та деліктної ситуації в нашій державі. Так, недостатнім є рівень розкриття злочинів, що вчинюються у громадських місцях (у 2008 р. їх розкрито лише 42,2 % (31,5 тис.), що на 1,4 % менше, ніж у 2007 р.); зросла кількість злочинів, пов'язаних із незаконним обігом зброї (з 11733 до 11873 (+ 1,2 % у порівнянні з 2007 р.)), розбійних нападів у Київській (+ 26,3 %), Чернівецькій (+ 18,8 %), Львівській (+ 15 %), Одеській (+ 10,7 %), Сумській (+ 10,3 %) областях.

Для покращення цієї ситуації Міністерством внутрішніх справ України вжито низку заходів, серед яких основними є такі: збільшення кількості нарядів, задіяних у систему єдиної дислокації, покращення їх технічного оснащення, удосконалення системи інформаційного забезпечення управління силами органів внутрішніх справ, інтенсифікація залучення громадських формувань тощо.

В той же час при реалізації функції охорони громадського порядку органами внутрішніх справ виникають проблеми, розв'язанню яких повинно сприяти: чітке законодавче закріплення повноважень державних органів, органів місцевого самоврядування, громадян і громадських організацій, задіяних у сфері охорони громадського порядку; покращення взаємодії з громадськими організаціями та громадянами у цій сфері; прискорення впровадження громадського контролю над правоохоронними органами; розмежування їх компетенції у сфері охорони громадського порядку; оновлення форм і методів його охорони; підвищення професіоналізму працівників міліції. Вказані напрями мають стати підґрунтям у реформуванні органів внутрішніх справ, для яких охорона громадського порядку є одним із пріоритетних завдань, забезпечення виконання якого потребує проведення окремого наукового дослідження.

Наукові праці В.Б. Авер'янова, М.І. Ануфрієва, О.М. Бандурки, І.П. Голосніченка, С.Т. Гончарука, В.С. Гуславського, Є.В. Додіна, Ю.В. Дубка, І.Д. Казанчук, Р.А. Калюжного, О.П. Клюшніченка, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, В.В. Конопльова, Д.П. Коренєва, Ю.Ф. Кравченка, Є.В. Курінного, О.В. Негодченка, В.І. Олефіра, О.І. Остапенка, В.П. Пєткова, С.В. Пєткова, Л.Л. Попова, Д.В. Приймаченка, О.П. Рябченко, М.Ю. Фролова, В.К. Шкарупи, С.С. Яценко вплинули на формування основних підходів до вирішення питань, що досліджуються у дисертації.

Правове регулювання охорони громадського порядку органами внутрішніх справ досліджували: Є.В. Білозьоров, С.Г. Братель, В.А. Грабельников, О.В. Джафарова, Я.М. Когут, І.М. Копотун, М.В. Корнієнко, М.І. Логвиненко, М.В. Лошицький, О.М. Музичук, Ю.С. Небеський, А.С. Поклонський, А.В. Сергєєв, А.В. Серьогін, О.І. Ульянов, Д.П. Цвігун. Так, зазначеними вченими були розглянуті особливості адміністративно-правових засад та управління діяльністю органів внутрішніх справ у сфері охорони громадського порядку, специфіка адміністративно-правових відносин, які в ній формуються, участь громадян в охороні громадського порядку тощо.

Однак системного комплексного дослідження, присвяченого адміністративно-правовому регулюванню охорони громадського порядку органами внутрішніх справ, встановленню їх ролі у цій сфері, розробці заходів підвищення ефективності діяльності міліції з урахуванням позитивного світового досвіду в сфері охорони громадського порядку, не проводилося.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України № 311/2008 від 8 квітня 2008 р.; Концепції реформування наукової та науково-технічної діяльності в системі правоохоронних органів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 649-р від 16 листопада 2002 р.; Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 176/7 від 20 грудня 2006 р.; наказу МВС України № 755 від 5 липня 2004 р. “Про затвердження Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 рр.”, а також до п. 5.1 “Основних напрямків науково-дослідної роботи Київського міжнародного університету на 2008-2010 рр.”

Тема дисертації затверджена Вченою радою Київського міжнародного університету 27 вересня 2008 р., протокол № 2.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у з'ясуванні сутності та особливостей адміністративно-правового регулювання охорони громадського порядку органами внутрішніх справ та розробці науково обґрунтованих рекомендацій для його вдосконалення.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення завдань, спрямованих на:

визначення впливу охорони громадського порядку на забезпечення прав і свобод людини;

розкриття змісту громадського порядку та його охорони;

встановлення місця органів внутрішніх справ в системі суб'єктів охорони громадського порядку та особливостей їх взаємодії;

характеристику основних функцій, форм та методів діяльності органів внутрішніх справ як суб'єкта охорони громадського порядку;

розробку оптимальної моделі охорони громадського порядку органами внутрішніх справ;

вивчення досвіду охорони громадського порядку в зарубіжних країнах та встановлення можливості його використання в Україні;

висвітлення стану забезпечення законності в діяльності органів внутрішніх справ щодо охорони громадського порядку;

формулювання пропозицій та рекомендацій для удосконалення правового регулювання та організації діяльності органів внутрішніх справ як суб'єкта охорони громадського порядку.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що формуються у сфері охорони громадського порядку.

Предметом дослідження є адміністративно-правове регулювання охорони громадського порядку органами внутрішніх справ.

Методи дослідження. У дисертації у сукупності використовувалися різні методи наукового пізнання. Основним методом, що був застосований у ході дослідження, є загальнонауковий діалектичний метод, що дозволив проаналізувати чинне законодавство та практику його застосування щодо адміністративно-правового регулювання охорони громадського порядку органами внутрішніх справ. За допомогою логіко-семантичного методу визначено поняття громадського порядку, зміст його елементів та механізм адміністративно-правового регулювання охорони громадського порядку (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1). Такі методи, як: класифікації, групування, системно-структурний, системно-функціональний, застосовано для визначення окремих функцій органів внутрішніх справ, форм та методів їх діяльності щодо охорони громадського порядку (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3). За допомогою документального аналізу, спеціально-юридичного та статистичного методів встановлювалися закономірності діяльності органів внутрішніх справ щодо охорони громадського порядку (підрозділи 3.1, 3.2, 3.3). Застосування функціонального методу дозволило визначити основні напрямки вдосконалення правового та організаційного забезпечення у сфері охорони громадського порядку (підрозділи 2.3, 3.2).

Нормативною основою дослідження є Конституція України, закони України, акти Президента України та Кабінету Міністрів України, міжнародно-правові акти, а також відомчі нормативно-правові акти‚ які регулюють питання діяльності органів внутрішніх справ щодо охорони громадського порядку.

Емпіричну базу дослідження становлять: дані офіційної статистики про результати діяльності органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, прокуратури щодо охорони громадського порядку за період 2003-2009 рр.; результати анкетування 568 працівників міліції (56 % дільничних інспекторів міліції, 12 % працівників патрульної служби МВС України, 32 % інших підрозділів органів внутрішніх справ) та 342 громадян; підготовчі матеріли до проектів законів України “Про органи внутрішніх справ”, “Про правоохоронні органи”, “Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ”, “Про внесення змін до Закону України “Про міліцію””.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним із перших в Україні монографічних досліджень адміністративно-правового регулювання охорони громадського порядку.

У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень і висновків, зокрема:

вперше:

обґрунтовано необхідність узгодження підходів до розробки та прийняття законів України, які регулюють місце органів внутрішніх справ у системі правоохоронних органів, їх правовий статус та основи організації охорони громадського порядку («Про правоохоронні органи», «Про органи внутрішніх справ», «Про міліцію» тощо);

визначено напрями діяльності органів внутрішніх справ, що потребують першочергового приведення у відповідність з вимогами міжнародних правових актів: забезпечення прав і свобод осіб, котрі затримуються та утримуються органами внутрішніх справ; застосування спеціальних засобів, зокрема під час ліквідації масових заворушень; врахування специфіки поводження з особами, які мають особливий статус у зв'язку зі своїм віковим, фізичним або психічним станом; покращення стану протидії проявам расової дискримінації та ксенофобії;

запропоновано оптимальну модель охорони громадського порядку, використання якої повинно забезпечити необхідну правову та матеріальну базу для охорони громадського порядку органами внутрішніх справ, а також її адекватну зміну у разі ускладнення оперативної обстановки; достатню кількість людських ресурсів та засобів для підтримки функціональної спроможності системи органів внутрішніх справ впливати на криміногенну та деліктну ситуації; комплексне планування та безпосереднє розміщення сил та засобів міліції відповідно до прийнятих схем; створення на рівні адміністративно-територіальних одиниць координуючого центру та відпрацювання взаємозв'язків між різними підрозділами органів внутрішніх справ та іншими суб'єктами охорони громадського порядку;

удосконалено:

поняття “громадський порядок” за рахунок включення до нього категорій “інтереси” і “потреби”, що відповідає сучасній концепції структури об'єкта адміністративного права;

поняття взаємодії органів внутрішніх справ з громадськістю в сфері охорони громадського порядку, під якою пропонується розуміти систему взаємозв'язків між органами внутрішніх справ і громадськістю, за якою здійснюється взаємний вплив один на одного та на відповідну сферу діяльності з метою підвищення ефективності охорони громадського порядку;

критерії оцінювання результатів роботи органів внутрішніх справ, до яких віднесено реальний, надійний захист законних прав, свобод та інтересів людини і громадянина, а також результати виконання покладених на них основних завдань у кількісному та якісному вимірах;

заходи щодо посилення громадського контролю за охороною громадського порядку органами внутрішніх справ: створення громадських дорадчих органів в органах державної влади та місцевого самоврядування; запровадження постійного моніторингу громадської думки про результати роботи міліції на відповідному територіальному рівні; активізація діяльності засобів масової інформації щодо критичного та об'єктивного висвітлення ролі органів внутрішніх справ в охороні громадського порядку тощо;

дістало подальшого розвитку:

положення про розуміння категорії “охорона громадського порядку” як врегульованої нормами права діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій та громадян щодо забезпечення системи суспільних відносин, спрямованих на нормальне функціонування громадянського суспільства та індивіда;

шляхи впровадження досвіду охорони громадського порядку в інших державах світу: запровадження концепції «комунального поліціювання», що передбачає відновлення місцевої міліції; активізація участі населення в охороні громадського порядку, зокрема використання таких форм, як «сусідська взаємодопомога», «зупини злочинця», «взаємодія міліції зі школами», «громадський самозахист» тощо; створення єдиної загальнодержавної інформаційної бази про правопорушення та осіб, які їх вчинили; розширення арсеналу технічних засобів для виявлення, припинення та фіксації порушень громадського порядку;

вивчення системи суб'єктів охорони громадського порядку та обґрунтування провідного місця органів внутрішніх справ серед них як органу виконавчої влади, спеціально створеного для виконання цього завдання;

встановлення пріоритетності методу переконання в діяльності органів внутрішніх справ під час охорони громадського порядку та необхідності формування навичок його використання при підготовці працівників міліції;

пропозиції для удосконалення законів України “Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ”, “Про міліцію” та проектів законів “Про органи внутрішніх справ”, “Про правоохоронні органи”, “Про мирні зібрання”. орган внутрішній справа громадський порядок

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки та пропозиції становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес і можуть бути використані у:

- науково-дослідній роботі - для подальших наукових досліджень у галузі адміністративного права щодо діяльності органів внутрішніх справ у сфері охорони громадського порядку;

- правотворчості - висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, використано при розробці Закону України “Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України” та можуть бути враховані при внесенні змін до Закону України “Про міліцію” та проекту Закону України “Про органи внутрішніх справ”, а також при розробці законопроектів “Про правоохоронні органи”, “Про мирні зібрання” (акт впровадження від 25 листопада 2005 р.);

- правозастосовній діяльності - для покращення діяльності органів внутрішніх справ у сфері охорони громадського порядку та посилення контролю за його дотриманням фізичними та юридичними особами;

- навчальному процесі - положення та висновки дисертації використовуються при викладанні навчальних дисциплін “Адміністративне право України”, “Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ України” та ін. у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ (акт впровадження від 26 грудня 2008 р.), при викладанні навчального курсу “Адміністративне право України” та спецкурсу “Адміністративна відповідальність” у Київському міжнародному університеті (акт впровадження № 035 від 30 січня 2009 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, з використанням останніх досягнень науки адміністративного права, всі сформульовані в ньому положення і висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень дисертанта. У статті “Роль Верховної Ради України в забезпеченні охорони громадського порядку”, виконаній у співавторстві з С.В. Матоличем (Наше право. - 2006. - № 1. - С. 13-15), особистий внесок дисертанта (60 %) складає аналіз місця та ролі Верховної Ради України як суб'єкта охорони громадського порядку в Україні. У тезах до круглого столу „Права людини: міжнародні та національні аспекти” (м. Київ) („Роль громадського порядку в реалізації прав та свобод людини і громадянина”), виконаних у співавторстві з Є.В. Кузнєцовим (Наше право. - 2007. - № 4 (ч. 2). - С. 37-38), особистий внесок здобувача (60 %) складає аналіз стану реалізації прав людини і громадянина в Україні.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційної роботи доповідалися на науково-практичних конференціях: “Місцева міліція в Україні” (Харків, 2004), “Актуальні проблеми управління в ОВС” (Харків, 2004), “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених” (Харків, 2006), під час проведення круглого столу: „Права людини: міжнародні та національні аспекти” (Київ, 2007), „Проблеми протидії злочинності у сфері громадської безпеки” (Дніпропетровськ, 2008), а також на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Київського міжнародного університету.

Публікації. Основні положення та результати дисертації викладено у шести наукових статтях, опублікованих у виданнях, що визначені ВАК України як фахові з юридичних наук, та двох тезах доповідей.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 219 сторінок, з яких 183 - основний текст, список використаних джерел складається із 230 найменувань і займає 23 сторінки.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; вказується на зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначаються мета, завдання дослідження, його об'єкт та предмет, методи, нормативна та емпірична основи; формулюються основні теоретичні положення, які обумовлюють наукову новизну, визначається практичне значення одержаних результатів та їх апробація.

Розділ 1. „Поняття та зміст громадського порядку” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. „Громадський порядок та права людини” проаналізовано взаємозв'язок між громадським порядком та станом реалізації прав людини і громадянина. Встановлено, що права людини вимагають відповідних умов і засобів, які б забезпечували їх практичну реалізацію, надійну охорону і захист, тобто певних гарантій. До таких віднесено: матеріальні, політичні, ідеологічні (духовно-моральні), юридичні (державно-правові) гарантії. Визначено, що особливе місце посідають юридичні гарантії, покликані спеціально забезпечувати захист прав людини. Важливе місце серед них належить правовій охороні прав і свобод громадян.

Встановлено роль громадського порядку як обов'язкової і необхідної умови реалізації прав і свобод людини і громадянина в демократичному суспільстві. Доведено, що методи та засоби охорони громадського порядку мають перебувати виключно в правових межах дотримання прав і свобод людини і громадянина, на забезпечення яких вони спрямовані.

Обґрунтовано необхідність зміни критеріїв оцінювання результатів роботи всіх правоохоронних органів, і перш за все органів внутрішніх справ, які внаслідок покладених на них функціональних обов'язків виступають головним суб'єктом забезпечення громадського порядку. Основним таким критерієм повинен бути реальний надійний захист законних прав, свобод та інтересів людини і громадянина (зменшення кількості правопорушень на території обслуговування, позитивна оцінка громадянами роботи органів внутрішніх справ). Цю позицію підтвердили 74 % опитаних нами працівників міліції та 84 % громадян.

Зроблено висновок, що реалії роботи правоохоронних органів у сьогоднішніх умовах вимагають докорінної переорієнтації їх діяльності, насамперед у плані гуманізації, переходу від суто репресивної функції до функцій соціально-правового партнерства.

У підрозділі 1.2. “Поняття та зміст охорони громадського порядку” розкрито зміст поняття громадського порядку в широкому і вузькому розумінні.

У широкому розумінні громадський порядок пропонується розглядати як систему суспільних відносин, що мають на меті забезпечити нормальне функціонування громадянського суспільства та індивіда для реалізації їх інтересів і потреб.

У вузькому розумінні громадський порядок аналізується як система врегульованих нормами права відносин, що виникають у громадських місцях та поза їх межами у процесі спілкування людей з метою всебічного задоволення їх інтересів та потреб.

Охорону громадського порядку запропоновано визначити як врегульовану діяльність органів державної влади щодо забезпечення функціонування системи суспільних відносин, що мають на меті нормальне функціонування громадянського суспільства та індивіда. Охарактеризовано елементи громадського порядку, до яких віднесено: 1) засоби регулювання (норми права, що регулюють певне коло суспільних відносин); 2) мета встановлення і охорони громадського порядку; 3) зміст громадського порядку; 4) гарантії міцності громадського порядку.

Визначено, що охорона громадського порядку може розглядатись як процес здійснення органами державної влади, органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями заходів щодо забезпечення недоторканості громадян, захисту їх конституційних прав і свобод, власності, громадського спокою, нормальних умов функціонування державних органів, установ, підприємств, організацій всіх форм власності.

До таких заходів віднесено: по-перше, створення законодавчих та інших нормативних актів, що регулюють відносини в сфері охорони громадського порядку; по-друге, діяльність органів держави та громадських організацій щодо забезпечення реалізації положень цих актів.

Завданням охорони громадського порядку є припинення правопорушень та притягнення винних до відповідальності, а також попередження правопорушень і тим самим створення сприятливих умов для реалізації громадянами своїх конституційних прав і свобод.

Зроблено висновок, що незважаючи на достатньо широку теоретичну розробку проблем охорони громадського порядку, поняття громадського порядку та охорони громадського порядку потребують подальшого наукового вдосконалення у зв'язку з соціально-політичними змінами та динамічністю розвитку демократичного суспільства.

Розділ 2. „Організація охорони громадського порядку органами внутрішніх справ” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. „Органи внутрішніх справ як суб'єкт охорони громадського порядку” охарактеризовано систему суб'єктів охорони громадського порядку, що складається з: державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій та громадян, які спрямовують свою діяльність на розробку і реалізацію заходів, пов'язаних із охороною громадського порядку, а також на організацію, контроль і управління процесами виявлення, нейтралізації, обмеження чи усунення криміногенних явищ і процесів.

Доведено, що центральним і провідним суб'єктом охорони громадського порядку є органи внутрішніх справ України, досліджено їх правовий статус.

Докладно вивчено основну форму організації охорони громадського порядку, якою є комплексне використання сил і засобів міліції для охорони громадського порядку (єдина дислокація).

Визначено, що чисельність працівників підрозділів патрульної служби (13714 осіб), є недостатньою для якісного виконання завдань щодо охорони громадського порядку у населених пунктах, оскільки ними охоплюється лише 7 % відповідної території обслуговування. У зв'язку з цим запропоновано створювати з числа працівників цього підрозділу, а також кримінальної міліції та дорожньо-патрульної служби Міністерства внутрішніх справ України спеціальні групи для боротьби з найбільш розповсюдженими видами правопорушень та проведення систематичних відпрацювань у містах і сільських населених пунктах. Крім цього наголошено на необхідності залучення до охорони громадського порядку військовослужбовців внутрішніх військ, що дозволить збільшити кількість патрулів у 1,5 рази.

Розглянуто основні методи охорони громадського порядку органами внутрішніх справ. Окремо звернено увагу на аналіз правового примусу як методу організації охорони громадського порядку органами внутрішніх справ. Підтримується позиція щодо надання переваги методу переконання над адміністративним примусом.

Визнано за доцільне застосування заходів, спрямованих на забезпечення постійної готовності особового складу органів внутрішніх справ і спеціальних підрозділів “Беркут” до дій, пов'язаних із локалізацією і припиненням групових порушень громадського порядку, масових безпорядків; під час ускладнення оперативної обстановки; у надзвичайних ситуаціях, а так само при оголошенні в країні (регіоні) режиму надзвичайного чи воєнного стану. Наголошено на необхідності заповнення штатної чисельності цих підрозділів, некомплект в яких складає 12,2 %.

Проаналізовано досвід комплексного використання сил та засобів підрозділів внутрішніх військ та інших підрозділів міліції у м. Києві, Вінницькій, Дніпропетровській, Житомирській, Миколаївській і Харківській областях та запропоновано поширити його в інших регіонах України.

Підрозділ 2.2. „Органи внутрішніх справ та їх взаємодія з органами місцевого самоврядування в сфері охорони громадського порядку” присвячено дослідженню розвитку системи охорони громадського порядку на місцевому рівні.

Визначено, що взаємодія місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування з міліцією відбувається на основі нормативно-правових актів, які визначають їх компетенцію у сфері охорони громадського порядку та безпеки, протидії правопорушенням та боротьби зі злочинністю. При цьому органи державної влади виступають координаторами спільних правоохоронних заходів в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць, а органи місцевого самоврядування сприяють їх виконанню та створюють умови для діяльності міліції громадської безпеки.

Доведено необхідність демонополізації правоохоронної функції та її муніципалізації (надання їй статусу функції місцевого самоврядування) з огляду на конституційне положення про право й обов'язок органів місцевого самоврядування самостійно здійснювати охорону громадського порядку.

Здійснено аналіз результатів функціонування місцевої міліції. Дисертант констатує, що основне завдання Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо місцевої міліції” від 4 березня 2004 р. не було реалізовано здебільшого через відсутність механізмів фінансування діяльності цього підрозділу органів внутрішніх справ, що призвело до його ліквідації у червні 2008 р.

Аналіз діяльності муніципальних правоохоронних органів зарубіжних країн свідчить про їх виключну ефективність та дієвість у сфері охорони громадського порядку, що пов'язано з максимальною наближеністю таких органів до населення конкретних територіальних утворень, здатних найбільш повно задовольняти потребу людей в правопорядку, особистій і громадській безпеці.

Відновлення в перспективі інституту місцевої (муніципальної) міліції уможливить створення оптимальної моделі поліцейської системи, що забезпечуватиме в своїй діяльності доцільне співвідношення інтересів державних органів і органів місцевого самоврядування в сфері охорони громадського порядку.

У підрозділі 2.3. „ Взаємодія органів внутрішніх справ з громадськістю в сфері охорони громадського порядку” сформульовано поняття взаємодії органів внутрішніх справ з громадськістю в сфері охорони громадського порядку, під яким пропонується розуміти систему взаємозв'язків між органами внутрішніх справ і громадськістю, за якою здійснюється взаємний вплив один на одного та на відповідну сферу діяльності з метою підвищення ефективності охорони громадського порядку.

Встановлено, що в Україні створено мережу громадських формувань у сфері охорони (у 2008 р. їх функціонувало 13596, до їх складу входило понад 360 тис. громадян). Запропоновано активізувати роботу із збільшення кількості таких формувань у сільській місцевості.

Визначені основні типові форми участі громадськості в охороні громадського порядку, до яких віднесено: громадські пункти охорони громадського порядку; добровільні народні дружини; студентські оперативні загони; органи самоорганізації населення за місцем проживання (будинкові, вуличні, квартальні комітети), загальні збори громадян; приватні охоронні структури; громадські правозахисні організації; загони самозахисту; громадські організації сусідської взаємодопомоги; координаційні шкільні ради; позаштатні співробітники міліції; громадські помічники працівників міліції у сільській місцевості тощо.

Зроблено висновок, що спільна діяльність органів внутрішніх справ і громадськості в сфері охорони громадського порядку потребує новітніх засад організаторської роботи як керівників структурних підрозділів органів внутрішніх справ, так і керівників (командирів) громадських формувань правоохоронної спрямованості.

Зокрема, основними принципами взаємодії органів внутрішніх справ з державними органами, органами місцевого самоврядування та громадськістю щодо охорони громадського порядку мають бути такі: суворе дотримання законності; оперативність розгляду і прийняття рішень з питань, що потребують спільного розв'язання, та забезпечення їх виконання у межах визначеної компетенції; комплексне використання, у разі необхідності, сил і засобів, що знаходяться у розпорядженні взаємодіючих сторін.

Для підвищення ефективності співробітництва органів внутрішніх справ з громадськістю у сфері охорони громадського порядку необхідно забезпечити: 1) підготовку працівників міліції, які будуть безпосередньо організовувати взаємодію з громадськими формуваннями; 2) інформування громадськості про позитивні результати спільної роботи з громадськими формуваннями з охорони громадського порядку та заходи стимулювання такої співпраці; 3) участь громадськості у процесі обговорення і прийняття рішень, пов'язаних із охороною громадського порядку у конкретному населеному пункті; 4) впровадження зарубіжного досвіду взаємодії поліцейських структур та громадськості з урахуванням особливостей національного менталітету.

З метою підтримки участі громадян в охороні громадського порядку необхідно забезпечити: конфіденційність у разі надання інформації про злочин; гарантування права грошової винагороди за допомогу органам внутрішніх справ та відповідного соціального захисту; соціальну підтримку такої діяльності як суспільно корисної.

Наголошено на необхідності відновлення діяльності громадських пунктів охорони громадського порядку як центрів координації діяльності громадськості з питань забезпечення правопорядку та проведення профілактичної роботи з особами, які допускають або схильні до вчинення правопорушень.

Розділ 3. „Правова основа охорони громадського порядку органами внутрішніх справ” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. „Сучасний стан нормативно-правової бази в сфері охорони громадського порядку в Україні” охарактеризовано сучасний стан правового забезпечення охорони громадського порядку як такий, що потребує подальшого вдосконалення.

Розглянуто нормативні акти, що регулюють сферу охорони громадського порядку в Україні. Систематизовано нормативно-правові акти, що регулюють діяльність органів внутрішніх справ у сфері охорони громадського порядку. В основу систематизації покладено принцип юридичної сили, за яким визначено наступну структуру: Конституція України, закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, накази та розпорядження МВС України, рішення органів місцевого самоврядування.

Дисертант акцентує увагу на відсутності нормативного визначення поняття громадського порядку, що ускладнює розуміння цього явища всіма учасниками суспільних відносин, у тому числі суб'єктами його охорони, і пропонує закріплення цього поняття у законі «Про правоохоронні органи». Таку пропозицію підтримують 56 % опитаних працівників міліції, котрі вважають, що чітке визначення цього поняття дозволить конкретизувати коло суспільних відносин, які мають охоронятися органами внутрішніх справ.

Встановлено, що одним із основних питань, що потребує вирішення найближчим часом, є приведення законодавства України про діяльність органів внутрішніх справ у відповідність до вимог міжнародно-правових актів у сфері захисту прав і свобод людини та поліцейської діяльності.

У підрозділі 3.2. „Шляхи вдосконалення охорони громадського порядку органами внутрішніх справ України” на підставі аналізу теоретичних і практичних даних виділено основні проблеми у правовому регулюванні, організації та інформаційному забезпеченні діяльності органів внутрішніх прав щодо охорони громадського порядку й визначено шляхи їх розв'язання.

Для удосконалення нормативно-правової бази пропонується: 1) під час законопроектної роботи врахувати можливість відновлення підрозділів місцевої міліції як вагомого суб'єкта охорони громадського порядку; 2) на різних рівнях прийняти нормативні акти, які чітко розмежовуватимуть повноваження органів внутрішніх справ та місцевої міліції під час охорони громадського порядку та визначатимуть форми їх взаємодії; 3) включити громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону до виконавців загальнодержавних та регіональних програм профілактики правопорушень.

Наголошено на необхідності удосконалення Закону України «Про міліцію», прийняття законів України «Про правоохоронної органи», «Про органи внутрішніх справ України». Прийняття змін та розробка зазначених законопроектів повинні узгоджуватися між собою та враховувати: 1) визначення місця органів внутрішніх справ у системи суб'єктів охорони громадського порядку; 2) правовий статус органів внутрішніх справ; 3) статус міліції як складової частини органів внутрішніх справ. Такий порядок дозволить побудувати систему таких суб'єктів на єдиних принципах, усунути дублювання у виконанні функцій правоохоронними органами, визначити однаковий порядок соціального та правового захисту їх працівників, створити підґрунтя для забезпечення нагляду та контролю за їх діяльністю.

Обґрунтовано необхідність доповнити ст. 7 Закону України «Про міліцію» положеннями про дисциплінарну відповідальність керівників органів внутрішніх справ за погіршення стану охорони громадського порядку як форму невиконання покладених на них обов'язків, а також включення до функцій органів внутрішніх справ такої, як надання державних послуг.

З метою покращення організації охорони громадського порядку органами внутрішніх справ доцільно: побудувати систему охорони громадського порядку у кожному населеному пункті; здійснювати з урахуванням ретельного аналізу стану криміногенної обстановки прогнозування її розвитку протягом місяця, кварталу, півріччя; забезпечити контроль за несенням служби нарядами міліції, при формуванні яких враховувати обов'язкові щодобові норми залучення особового складу до заходів з охорони громадського порядку; забезпечити виконання заборони щодо залучення працівників патрульної служби, дільничних інспекторів міліції до виконання обов'язків, не передбачених їхніми посадами; підвищити роль чергових частин органів внутрішніх справ, служби дільничних інспекторів міліції в управлінні нарядами міліції; покращити професійну підготовку працівників міліції громадської безпеки, а також їх керівників; здійснювати систематичні відпрацювання сільської місцевості із залученням внутрішніх військ, спеціального підрозділу міліції особливого призначення «Беркут», представників громадських формувань.

Вдосконалення системи інформаційного забезпечення взаємодії органів внутрішніх справ з іншими суб'єктами охорони громадського порядку необхідно здійснювати шляхом створення інтегрованих інформаційних баз: 1) обліку осіб, які займаються бродяжництвом і жебрацтвом, дітей, які залишилися без піклування; дорожньо-транспортних пригод, правопорушень, що вчиняються у громадських місцях; 2) обліку та обігу службової і особистої зброї з моменту її виготовлення до моменту знищення; 3) виявлення дорожньо-транспортних пригод, викраденого автотранспорту; 4) удосконалення реєстрації фактів порушення правил дорожнього руху з використанням відеосистем.

В основу використання цих баз даних необхідно покласти принцип контрольованого доступу працівників органів внутрішніх справ, на яких покладено обов'язок протидіяти відповідним правопорушенням.

Крім того, суттєвого оновлення потребують спеціальні та технічні засоби виявлення та фіксації правопорушень, що знаходяться на озброєнні в органах внутрішніх справ. Насамперед це стосується транспортних засобів, переносних радіостанцій, телевізійних камер зовнішнього спостереження, відеокамер, засобів контролю за місцем знаходження патрульних нарядів міліції (з використанням технологій GPS, GSM). Також слід започаткувати впровадження системи екстреного зв'язку «громадянин - міліція».

Зазначено, що запропонований комплекс заходів може становити науково-методичну основу вдосконалення процесу охорони громадського порядку органами внутрішніх справ України, що надасть можливість більш оперативно і ефективно вирішувати завдання щодо захисту прав і свобод громадян.

У підрозділі 3.3. „Прокурорський нагляд, судовий та інші види контролю у сфері охорони громадського порядку органами внутрішніх справ” здійснено класифікацію видів контролю за суб'єктами його здійснення.

Проаналізовано ефективність контролю за діяльністю правоохоронних органів у сучасних умовах, основними видами якого є: парламентський, президентський, судовий, громадський, місцевий, внутрішньовідомчий контроль.

Наголошено, що прокурорський нагляд та судовий контроль є основними видами забезпечення законності в діяльності органів внутрішніх справ щодо охорони громадського порядку; підкреслено необхідність посилення ролі громадського контролю за діяльністю органів внутрішніх справ у сучасних умовах.

Розглянуто важливість забезпечення законності у сфері охорони громадського порядку шляхом розгляду органами прокуратури та судами (суддями) скарг громадян і посадових осіб на постанови, винесені з приводу накладення адміністративних стягнень, а також на неправомірні дії працівників правоохоронних органів.

Ефективною формою забезпечення законності в діяльності правоохоронних органів у сфері охорони громадського порядку є розгляд судами (суддями) матеріалів про адміністративні правопорушення, що подаються, зокрема, органами внутрішніх справ.

Актуалізовано питання про удосконалення заходів громадського контролю за діяльністю органів внутрішніх справ. З цією метою пропонується: 1) запроваджувати громадські ради для контролю за діяльністю органів внутрішніх справ у сфері забезпечення прав і свобод людини. 2) залучати громадських експертів до прийняття рішень, що стосуються охорони громадського порядку; 3) створити єдиний механізм оцінки результативності охорони громадського порядку органами внутрішніх справ з урахуванням громадської думки; 4) забезпечити усвідомлення громадянами, громадськими об'єднаннями, територіальними громадами своєї відповідальності за стан охорони громадського порядку на власній території.

Висновки

У дисертації сформульовано низку теоретичних узагальнень, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на вдосконалення адміністративно-правового регулювання охорони громадського порядку органами внутрішніх справ, зокрема:

Встановлено, що стан охорони громадського порядку безпосередньо впливає на забезпечення реалізації прав і свобод людини.

Зміст громадського порядку та його охорони розглянуто у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні громадський порядок пропонується розуміти як систему суспільних відносин, що мають на меті забезпечити нормальне функціонування громадянського суспільства та індивіда для реалізації своїх інтересів і потреб. У вузькому розумінні громадський порядок розглядається як система врегульованих нормами права відносин, що виникають у громадських місцях та поза їх межами у процесі спілкування людей з метою всебічного задоволення їх потреб та інтересів. Охорону громадського порядку запропоновано визначити як врегульовану діяльність органів державної влади щодо забезпечення функціонування системи суспільних відносин, що мають на меті нормальне функціонування громадянського суспільства та індивіда.

Доведено провідну роль органів внутрішніх справ в системі суб'єктів охорони громадського порядку, оскільки вони є спеціальним органом державної влади, на який законом покладено безпосередній обов'язок із охорони громадського порядку.

Визначено, що основною формою організації охорони громадського порядку органами внутрішніх справ є комплексне використання сил і засобів міліції з охорони громадського порядку (єдина дислокація). У складі полків, батальйонів, окремих рот доцільно створювати спеціальні групи для боротьби з найбільш розповсюдженими видами правопорушень у місті, районі. Доведено необхідність забезпечення постійної готовності особового складу органів внутрішніх справ і спеціальних підрозділів “Беркут” до дій, пов'язаних з локалізацією і припиненням групових порушень громадського порядку і масових безпорядків в умовах надзвичайних ситуацій, а так само при оголошенні в країні (регіоні) режиму надзвичайного і воєнного стану.

Доведено необхідність демонополізації правоохоронної функції та її муніципалізації (надання їй статусу функції місцевого самоврядування) з огляду на конституційне положення про право й обов'язок органів місцевого самоврядування самостійно здійснювати охорону громадського порядку.

Визначено оптимальну модель охорони громадського порядку органами внутрішніх справ в ринкових умовах з урахуванням економічної кризи. Здобувач вважає, що така модель є науково-практичною системою, яка забезпечує необхідну правову та матеріальну базу для охорони громадського порядку органами внутрішніх справ, а також її адекватну зміну у разі ускладнення оперативної обстановки; достатню кількість людських ресурсів та засобів для підтримки функціональної спроможності системи; планування та безпосереднє розміщення елементів системи за обсягом і часом відповідно до прийнятих схем; організацію координуючого центру та відпрацювання взаємозв'язків між різними суб'єктами; процедуру реагування на наявні та можливі зміни в оперативній ситуації.

Вивчено досвід охорони громадського порядку в зарубіжних країнах та запропоновано його використання в Україні шляхом: запровадження концепції «комунального поліціювання», що передбачає відновлення місцевої міліції; активізації участі населення в охороні громадського порядку, зокрема використання таких форм, як «сусідська взаємодопомога», «зупини злочинця», «взаємодія міліції зі школами», «громадський самозахист» тощо; створення єдиної загальнодержавної інформаційної бази про правопорушення та осіб, які їх вчинили; розширення арсеналу технічних засобів для виявлення, припинення та фіксації порушень громадського порядку.

Проаналізовано стан існуючого забезпечення законності в діяльності органів внутрішніх справ щодо охорони громадського порядку. Зроблено висновок про необхідність посилення громадського контролю за діяльністю органів внутрішніх справ у сфері охорони громадського порядку.

Положення і результати проведеного дослідження становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес та можуть бути використані в законотворчій діяльності, зокрема при внесенні змін до Закону України “Про міліцію” (в частині створення місцевої міліції), розробці, вдосконаленні та прийнятті законопроектів “Про органи внутрішніх справ”, “Про правоохоронні органи”, “Про мирні зібрання”, концепцій реформування системи правоохоронних органів України тощо.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

Цикалевич В.М. Виховна робота у вищому навчальному закладі МВС України / В. М. Цикалевич // Вісник Національного університету внутрішніх справ. -2003. - Вип. 22. - С. 393-398.

Цикалевич В.М. Поняття та зміст громадського порядку / В. М. Цикалевич // Наше право. - 2004. - №2 (ч. 2). - С. 47-50.

Цикалевич В.М. Поняття та зміст охорони громадського порядку/ В. М. Цикалевич // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2004. - Вип. 28.- С.12-16.

Цикалевич В. М. Взаємодія міліції та громадськості в сфері охорони громадського порядку / В. М. Цикалевич // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2004. - Вип. 27. - С. 70-76.

Цикалевич В.М. Судовий контроль та прокурорський нагляд в сфері охорони громадського порядку / В. М. Цикалевич // Наше право. - 2005. - № 1. - С. 102-105.

Цикалевич В.М. Роль Верховної Ради України в забезпеченні охорони громадського порядку / В. М. Цикалевич, С. В. Матолич // Наше право. - 2006. - № 1. - С. 13-15.

Цикалевич В.М. Правова основа співробітництва ОВС України з правоохоронними органами інших країн / В. М. Цикалевич // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідження молодих учених: матер. наук.-практ. конф. (12 травня 2006 р.). - Х., 2006. - С. 127-130.

Цикалевич В.М. Роль громадського порядку в реалізації прав та свобод людини і громадянина / В. М. Цикалевич, Є. В. Кузнєцов // Наше право. - 2007. - № 4 (ч. 2). - С. 37-38

Анотації

Цикалевич В.М. Охорона громадського порядку органами внутрішніх справ України (адміністративно-правове регулювання). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, Дніпропетровськ, 2009.

Дисертація присвячена актуальним проблемам розробки теоретичних і практичних засад адміністративно-правового регулювання охорони громадського порядку органами внутрішніх справ України в сучасних умовах.

Подано визначення поняття „громадський порядок”. Поглиблено і конкретизовано поняття „охорона громадського порядку”. Проаналізовано природу громадського порядку та стану його охорони в Україні. Удосконалено аналіз засад реалізації функції охорони громадського порядку відповідними суб'єктами. Проаналізовано зарубіжний досвід здійснення охорони громадського порядку і можливості його використання в Україні. Визначено пріоритетні й оптимальні моделі органів охорони громадського порядку. Поглиблено розуміння організаційних та правових основ діяльності міліції. Визначено особливості проходження служби в підрозділах міліції. Розроблено пропозиції щодо основних форм і методів діяльності підрозділів місцевої міліції у сфері охорони громадського порядку. Запропоновано нові форми взаємодії підрозділів міліції з населенням, державними органами та органами місцевого самоврядування з питань охорони громадського порядку. Запропоновано конкретні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення правового забезпечення діяльності міліції у сфері охорони громадського порядку.

Ключові слова: громадський порядок, суб'єкти охорони громадського порядку, охорона громадського порядку органами внутрішніх справ, взаємодія з громадськістю в сфері охорони громадського порядку, міліція, місцева міліція, прокурорський нагляд, судовий контроль.

Цикалевич В.Н. Охрана общественного порядка органами внутренних дел Украины (административно-правовое регулирование). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Днепропетровский государственный университет внутренних дел, Днепропетровск, 2009.

Диссертация посвящена актуальным проблемам разработки теоретических и практических основ административно-правового регулирования охраны общественного порядка органами внутренних дел Украины.

Диссертация посвящена изучению комплекса теоретических и правовых вопросов охраны общественного порядка органами внутренних дел. Сформулированы определения понятий „общественный порядок”, „охрана общественного порядка”, “взаимодействие в сфере охраны общественного порядка”. Изучена природа общественного порядка и состояние его охраны в Украине. Рассмотрены правовые основы реализации функции охраны общественного порядка соответствующими субъектами.

Исследован зарубежный опыт реализации охраны общественного порядка и возможности его использования в Украине. Определены приоритетные и оптимальные модели органов охраны общественного порядка.

Изучен вопрос демонополизации правоохранительной функции и ее муниципализации (предоставление ей статуса функции местного самоуправления) с точки зрения конституционного положения о праве и обязанности органов местного самоуправления самостоятельно осуществлять охрану общественного порядка. Предлагается внести изменения в законодательство и создать местную (муниципальную) милицию.

Усовершенствовано понимание организационных и правовых основ деятельности милиции. Проведен анализ особенностей прохождения службы в подразделениях милиции. Разработаны предложения, касающиеся основных форм и методов деятельности подразделений милиции в сфере охраны общественного порядка.

Предложены новые формы взаимодействия подразделений милиции с населением, государственными учреждениями и органами местного самоуправления по вопросам охраны общественного порядка, а именно: «соседская взаимопомощь», «останови преступника», «взаимодействие милиции со школами», «общественная самозащита»; создание единой общегосударственной информационной базы правонарушений и правонарушителей; модернизация арсенала технических средств для обнаружения, пресечения и фиксации нарушений общественного порядка.

...