Кримінальне судочинство міста Львова XVI–XVIII ст. (за матеріалами війтівсько-лавничого суду міста Львова)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський Національний університет

імені ІВАНА ФРАНКА

УДК: 343.13 (477.83 - 25) “15/17” (091)

КРИМІНАЛЬНЕ СУДОЧИНСТВО МІСТА ЛЬВОВА XVI-XVIII ст. (за матеріалами війтівсько - лавничого суду міста Львова)

Спеціальність: 12.00.01. - теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових вчень

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Білостоцький Степан Миронович

Львів 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти та науки України.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України, заслужений юрист України Нор Василь Тимофійович, завідувач кафедри кримінального процесу і криміналістики Львівського національного університету імені Івана Франка

Офіційні опоненти - доктор юридичних наук, професор Никифорак Михайло Васильович, завідувач кафедри теорії та історії держави і права Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

кандидат юридичних наук, доцент Кіселичник Василь Петрович, проректор із заочного та дистанційного навчання Львівського державного університету внутрішніх справ.

Захист відбудеться “20” лютого 2009 р. о 10 ⁰⁰ годин на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.03. у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою 79000, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 14 (зал засідань юридичного факультету, ауд. 409).

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий “17” січня 2009 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат юридичних наук, доцент В.О.Семків

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Процес утвердження компетентного, незалежного й безстороннього суду як гаранта прав і свобод людини та громадянина є історично тривалим та складним. Проблеми, які виникають у сфері правосуддя, часто помилково вбачають у діяльності судів. Недотримання усталених принципів побудови судової влади в Україні, в контексті функціонування державної влади в цілому, з урахуванням історичних типів та систем права, що діяли на українських землях, національних традицій; відсутність цілісності, прозорості, раціональності юридичних процедур, однакового та коректного застосування правових приписів з урахуванням загальнолюдських цінностей, глобальних цивілізаційних процесів та економічних відносин на конкретному етапі суспільного розвитку - суть низького рівня довіри громадян до судової влади в Україні.

Одним із системних правових елементів при розв'язанні існуючих у сфері правосуддя проблем, а також з'ясування причин вчинення злочинів на певних історичних етапах розвитку українського суспільства, є дослідження історії судочинства на українських землях. Отримані наукові висновки сприятимуть уникненню спірального повторення системних упущень в питаннях організації та функціонування незалежної судової влади, неупередженості суддів, як складової громадянського суспільства. Кримінальне судочинство - один із найдавніших історичних видів судової діяльності. Разом з тим в історико-правовій науці дана проблематика не знайшла достатнього відображення. Дослідники обійшли увагою історію судочинства Львова, який одним із перших міст на українських землях у 1356 р. одержав право на міське самоврядування та судочинство, долучившись до європейського процесу розвитку місцевих демократій. У XVI-XVIII ст. організація та діяльність його органів влади врегульовувались правовими нормами, що творили цілісну муніципальну систему права. Актуальність дослідження зростає, коли врахувати, що суд Львова був апеляційною інстанцією для всіх судів міст Руського і Белзького воєводств держави Річ Посполита, утвореної 1569 р., а з приєднанням цих територій у 1772 р. до складу Австрійської імперії - судів усієї Галичини.

Хронологічно робота охоплює середину ХVІ cт. - першу половину ХVІІІ ст.

Стан наукової розробки проблеми. Питання історії кримінального судочинства України знайшли відображення у загальних працях, в яких фрагментарно розкриваються питання судоустрою та судочинства окремих міст без врахування станових, регіональних та місцевих особливостей. Винятком є публікації В.С.Кульчицького, Я.Р.Дашкевича, М.С.Демкової, А.Карпінського, в яких висвітлюються окремі питання організації судової влади міста Львова XVI-XVIII ст. Такі питання, як джерела міського судового права, організація судової влади Львова, порядок розгляду кримінальних справ у війтівсько-лавничому суді, причини, види злочинів та їх кримінально-правова кваліфікація, покарання за них, не знайшли належного висвітлення в історико-правовій науці.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка в межах наукової теми кафедри “Актуальні проблеми історії держави і права України, політичних, правових вчень та зарубіжної історії”, затвердженої наказом ректора ЛНУ імені Івана Франка №Н-239 від 16.04.2003 (номер державної реєстрації 0103U005943).

Метою дослідження є вивчення історії кримінального судочинства міста Львова XVI - XVIII ст. за допомогою аналізу становлення та розвитку війтівсько-лавничого суду Львова, як носія судової влади територіальної громади та його місця в загальнодержавній судовій системі; принципів тогочасного кримінального судочинства; впливу судової влади на розвиток правосвідомості та стан правової культури тогочасного суспільства.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі завдання:

? з'ясувати стан наукового дослідження проблеми;

? здійснити історико-правовий аналіз тих джерел права XVI - XVIII ст. Речі Посполитої та Львова, якими прямо чи опосередковано врегульовувалися питання організації та здійснення кримінального судочинства;

? з'ясувати, які діяння трактувалися як злочин, його види на прикладі діяльності судових інституцій Львова;

? встановити, які види покарань застосовувались війтівсько-лавничим судом Львова за вчинені злочини та їх відповідність чинним тогочасним нормам права;

? визначити коло посадовців міських органів влади, які здійснювали правосуддя;

? дослідити стадії та особливості кримінального процесу XVI - XVIII ст. в містах, де діяло магдебурзьке право, на прикладі діяльності війтівсько-лавничого суду Львова;

? встановити види доказів та предмет доказування, в залежності від виду злочину, а також їх відповідність тогочасним правовим нормам;

? з'ясувати причини вчинення злочинів у XVI - XVIII ст. на прикладі Львова;

? ввести в науковий обіг маловідомі та неопубліковані документи, пов'язані з організацією та діяльністю війтівсько-лавничого суду Львова.

Об'єктом дослідження є кримінальне судочинство, як організація і діяльність, пов'язані з провадженням у кримінальних справах судовими інституціями XVI - XVIII ст.

Предметом дослідження є законодавство Речі Посполитої, збірники магдебурзького права, які застосовувалися в практиці війтівсько-лавничого суду Львова, судові справи. злочин правосуддя доказування правовий

Хронологічні межі дослідження: середина XVI - перша половина XVIII ст. Вибір таких темпоральних меж зумовлений наступними факторами. Це період застосування інквізиційного процесу при розслідуванні злочинів. Крім того, в XVI ст. у Польському королівстві, потім Речі Посполитій було проведено низку реформ в судовій владі, пов'язаних з діяльністю міських судів. Здійснено переклади збірників німецького права польською мовою, що сприяло більшому доступу до судової влади міського поспільства. У Львові проведено низку реформ в системі органів управління. Внаслідок пожежі 1527 р. втрачена значна кількість документів магістрату Львова, що ускладнює дослідження діяльності судових інституцій попередніх періодів. У 1772 р. після першого поділу Речі Посполитої Львів відійшов до складу Австрійської імперії. Цілком по-новому почали трактувати злочин і покарання. Проведено низку реформ в системі судоустрою Львова. У 1786 р. скасовано дію магдебурзького права у Львові.

Теоретико-методологічною основою дисертації є теорія наукового пізнання соціальних, зокрема державно-правових явищ, а також сучасні уявлення про державу і право. У процесі дослідження використовувались як загальнонаукові, так і спеціальні історичні, історико-правові, соціологічні методи. Огляд наукової літератури здійснений за хронологічним і структурно-тематичними методами. При дослідженні джерел права, складу та компетенції війтівсько-лавничого суду Львова використано діалектичний, історико-порівняльний та системно-структурний методи. Питання розуміння злочину і покарання, доказів та предмету доказування при розгляді кримінальних справ досліджувалося з використанням наукового методу апріорного вивчення злочину як абстрактно юридичної сутності. Тлумачення правових приписів, вміщених у юридичних актах, що виступали джерелом для організації і діяльності війтівсько-лавничого суду Львова, здійснювалося з використанням логіко-юридичного методу. Дослідження комплексу уявлень про навколишній світ людей часів XVI - XVIII ст. з метою вивчення їх правосвідомості, з'ясування мотивацій поведінки та причин вчинення злочинів, проводилось з використанням соціологічного методу моделювання: вивчення масових і повторюваних феноменів, ритуалів, забобонів. Дослідження змісту архівних неопублікованих та опублікованих документів на автентичність, подій викладених в хроніках щодо їх достовірності, проводилось з використанням критичного та структурного аналізу і деконструкції. Структурний аналіз та деконструкція проводилась шляхом розчленовування тексту документів на певні значеннєві одиниці, з метою подолання прямолінійного розуміння тексту через вилучення всіх елементів фікції з досліджуваного матеріалу.

Дисертаційне дослідження здійснювалось на міждисциплінарній основі, у контексті положень загальної теорії права, історії та теорії кримінального права (матеріального, формального), історії держави і права України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що системно проаналізовано організацію і діяльність львівського війтівсько-лавничого суду середини ХVІ-ХVІІІ ст. у період функціонування слідчо-розшукового процесу. Досліджено види злочинів і покарань, згідно з нормами магдебурзького права; систематизовано види злочинів та покарань, з'ясовано причини їх вчинення. У зв'язку з введенням у науковий обіг нових документів, критично оцінено попередні дослідження проблеми, визначено коло питань, які потребують більш ґрунтовного вивчення. Проаналізовано джерела, що впливали на діяльність судової влади: розуміння злочину як в контексті діючих правових норм, так і соціального сприйняття; з'ясовано причини, які негативно впливали на об'єктивність судових інституцій Львова; досліджено стадії розгляду кримінальних справ в міських судах, відповідність судової практики діючим правовим нормам.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що узагальнений практичний матеріал, теоретичні положення та висновки можуть бути використані у проведенні реформи кримінального судочинства в Україні, для написання історії судоустрою, кримінального права і процесу України, пізнання такого важливого для суспільства інституту як суд та здійснення ним судочинства в епоху середньовіччя і нового часу в одному з важливих центрів українства - місті Львові. Отримані результати дослідження також можуть бути використані при підготовці курсів “Історія держави і права України”, “Історія права України” тощо.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження апробовано у виступах автора на науковій конференції викладачів та аспірантів історичного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка (м. Львів, Львівський державний університет імені Івана Франка, 6-7.02.1997), науковій міжнародній українсько-польській конференції “Львів: місто - суспільство - культура”, (м. Львів, Львівський державний університет ім. І. Франка, 1999), VI Всеукраїнській науково-практичній конференції “Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні (м. Острог: правничий факультет Національного університету “Острозька академія”, 28-29.04.2005р.), ІХ Всеукраїнській науково-практичній конференції (м. Острог: правничий факультет Національного університету “Острозька академія”, 30-31.05.2008 р.), науковому семінарі кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

Публікації. Основні результати дисертації висвітлено в 11 наукових статтях, 7 з яких опубліковано у наукових фахових виданнях, 2 тезах виступів на науково-практичних конференціях, науково-популярній роботі у співавторстві.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків за результатами здійснених досліджень, додатків (А-Ю) та списку використаних джерел (292 позиції). Повний обсяг рукопису дисертації становить 281 сторінку, із них основний текст - 199 сторінок, обсяг додатків - 52 сторінки, список використаних джерел - 30 сторінок.

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання дослідження, з'ясовано теоретико-методологічну основу дослідження, об'єкт і предмет дослідження, визначено наукову новизну дисертації, показано практичне значення роботи, дана інформація про апробацію і публікацію результатів дослідження.

У розділі 1 “Історіографія та джерела дослідження” з'ясовано ступінь наукової розробки проблеми, досліджено матеріальні джерела, що можуть слугувати підставою до вивчення історії судочинства та кримінального права Львова XVI-XVIII ст. Відзначено, що питання кримінального судочинства міст Речі Посполитої, головним чином, були об'єктом дослідження істориків права XIX - початку ХХ ст (О.Бальцер, Л.Даргун, С.Кутшеба, К.Коранії). Вітчизняні науковці, як правило, зосереджували свою увагу на вивченні економічної, соціальної та політичної історії Львова. Судочинство досліджувалося побічно, в контексті політичних процесів. Значним поступом українських вчених другої половини ХХ ст. у питаннях дослідження історії Львова XVI-XVIII ст. стала публікація джерел. Зокрема, документів зі соціальної боротьби у місті Львові під редакцією Я.П.Кіся, привілеїв Львова XIV - XVIII ст., привілеїв національних громад та економічних привілеїв міста Львова, упорядником яких є М.М.Капраль.

Джерельну базу дисертаційної роботи складають опубліковані і неопубліковані джерела.

Опубліковані джерела можна поділити на дві групи: ті, що стосуються кримінального судочинства в цілому, та ті, що присвячені історії міста Львова. До першої групи належать королівські статути, сеймові конституції, кодекси магдебурзького права, праці юристів тогочасного періоду. Другу групу становлять хроніки міста Львова, опубліковані збірники документів.

Неопубліковані джерела - це Львівські книги протоколів апеляційних скарг, королівські декрети, книги індуктів і протоколів спірних і кримінальних справ війтівсько-лавничого суду, книги записів судових викликів, зізнань свідків, проектів рішень кримінального суду Львова, книги запису протоколів про результати виборів до міських урядів, які зберігаються у фондах Центрального державного історичного архіву України у Львові. Використано судові матеріали, які зберігаються у Львівській національній науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАН України.

Розділ 2 “Джерела права Львова XVІ - XVIII ст.” складається з п'яти підрозділів. У підрозділі 2.1. “Нормативно-правові акти органів державної влади як джерело права. Їх види та характеристика” автор, виходячи з правового плюралізму джерел права, доходить висновку, що правові акти органів державної влади (статути, сеймові конституції, королівські привілеї, декрети) врегульовували питання підсудності справ, юридичного порядку оскарження судових рішень, повноважень членів війтівсько-лавничого суду, особливостей вирішення кримінальних справ за участю представників вірменської чи єврейської громад, шляхти та відшкодування заподіяних злочином збитків.

У підрозділі 2.2. “Ухвали міських органів влади” подано аналіз рішень адміністративних органів Львова (вількири, ляуди). Проведений аналіз дає підстави стверджувати, що в XVI-XVIII ст. для Львова характерною була децентралізація правового регулювання. Органи місцевого самоврядування Львова на рівні з загальнодержавними органами влади брали участь у вирішенні питань правового характеру, зокрема забезпечення правопорядку в місті, захисту власності, визначали фіскальну політику.

У підрозділі 2.3 “Кодекси міського права” подано аналіз правових збірників (Саксонське Зерцало, Кароліна) та коментарів до них П. Щербіча, Б. Ґроїцького, Я. Чеховіча. Автором доведено, що судді війтівсько-лавничого суду Львова були добре ознайомлені з нормами магдебурзького права, його джерелами та користувалися ними в своїй практичній діяльності.

У підрозділі 2.4 “Застосування звичаєвого права в міських судах” зосереджено увагу на дослідженні звичаєвого права - обов'язкових загальних правил поведінки, що характеризувалися офіційним характером і формальною визначеністю, забезпечувалися можливістю примусу. Автором встановлено, що у Львові при організації та здійсненні судочинства, поряд з писаним правом, використовували місцеві звичаї та звичаєве право інших західноєвропейських міст. Зокрема, це стосується символів правосуддя, місць проведення судових засідань, способів обнародування правових актів, видів покарань, облаштування місць екзекуції вироків. Місцеві звичаї Львова були невеликим вкрапленням у систему чинних у Львові звичаїв, пов'язаних із судочинством. Застосування правового звичаю активно стримувалося канонічним правом та правом вчених і університетів (правовою доктриною).

Значення канонічного права, як джерела права, для діяльності кримінального суду Львова в XVI-XVIII ст. викладено у підрозділі 2.5 “Вплив канонічного права на діяльність кримінального суду”. Зокрема, встановлено та доведено, що в основу проведення розслідування злочинів, стадії розслідування, розуміння доказів і доказування, тлумачення злочину і покарання було покладено теологічну концепцію права, судовий процес ґрунтувався на модернізованих засадах канонічного інквізиційного процесу. Автором доведено, що при кваліфікації злочинів проти віри та релігії необхідно було обов'язково покликатись на праці “Отців Церкви”, рішення Вселенських соборів чи праці теологів.

Розділ 3 “Кримінальне право XVI-XVIII ст. та його реалізація війтівсько-лавничим судом Львова” поділено на підрозділи.

У підрозділі 3.1 “Поняття злочину та його характеристика”, з огляду на тогочасну теорію злочину, на підставі чинних правових актів подано розуміння злочину, головних його ознак.

У підрозділі 3.2. “Елементи складу злочину” досліджено елементи складу злочину (об'єкт злочину, суб'єкт злочину, суб'єктивна сторона злочину, об'єктивна сторона злочину). Їх встановлення вважалося обов'язковим при проведенні розслідування з метою правильної кваліфікації діяння та визначення виду покарання.

Підрозділ 3.3 “Кваліфікація злочинів війтівсько-лавничим судом Львова XVI-XVIII ст.” присвячений дослідженню видів злочинів та кримінально-правовій кваліфікації діянь, що розглядалися війтівсько-лавничим судом міста Львова. Результати отриманих досліджень дають підстави стверджувати, що при проведенні кваліфікації злочинів судді війтівсько-лавничого суду Львова дотримувались чинних норм магдебурзького права, не допускали вільного їх тлумачення чи застосування аналогії.

Підрозділ 3.4 “Покарання за злочини: мета і види”, складається з двох підпунктів. У підпункті 3.4.1 “Мета покарання” на підставі дослідження юридичних актів, правової доктрини визначено мету покарання, що зводилась до захисту справедливості, оборони інтересів держави, міщан від протиправних посягань, спасіння душі покараного від вічних страждань, приватної та генеральної превенції. У підпункті 3.4.2 “Види покарань” подано види покарань, що практикувались міськими судами в XVI-XVIII ст., зокрема безпосередньо у Львові.

Розділ 4 “Склад і компетенція війтівсько-лавничого суду. Порядок розгляду справ” поділено на п'ять підрозділів. У ньому досліджено організацію війтівсько-лавничого суду, процесуальний статус учасників судового процесу, порядок розслідування злочинів, механізм доказування та докази, а також порядок оскарження вироків.

Підрозділ 4.1 “Посадові особи суду та їх процесуальний статус” складається з шести підпунктів. У підпункті 4.1.1 “Види судів Львова періоду XVI-XVIII ст.” проведено дослідження системи судів Львова. Доведено, що кримінальні справи були підвідомчі війтівсько-лавничому суду, який поділявся на війтівський, гайний поточний, гайний гостинний та гайний гарячий (кримінальний) суди. У підпункті 4.1.2 “Війт” подано статус війта як процесуальної особи в ході досудового розслідування злочинів, голови війтівсько-лавничого суду Львова. На підставі архівних матеріалів встановлено осіб, які посідали посаду війта у Львові в XVI - XVII ст. Підпункт 4.1.3 “Лавники” присвячений дослідженню повноважень лавників в системі органів міської влади, їх участі в судових засіданнях лавничого суду. Подано чисельний склад та прізвища осіб, які були членами лави впродовж XVI-XVIIІ cт. У підпункті 4.1.4 “Судовий писар” проведено аналіз правового статусу писаря, як одного із посадових осіб війтівсько-лавничого суду Львова. Підпункт 4.1.5 “Возний” присвячений дослідженню повноважень возного в ході розслідування злочинів, виконанні судових рішень. Правовий статус ката, згідно з нормами магдебурзького права та усталеним світоглядом громади щодо цієї професії у Львові, висвітлено у підпункті 4.1.6 “Міський кат”.

Підрозділ 4.2. “Учасники процесу та їх процесуальний статус” поділено на два підпункти. У підпункті 4.2.1 “Загальна характеристика судового процесу” проведено аналіз стадій інквізиційного процесу, відзначені його львівські особливості. Підпункт 4.2.2 “Сторони процесу” висвітлює правовий статус окремих учасників кримінального процесу: скаржника, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, інстигатора, прокуратора. На підставі архівних матеріалів встановлено осіб, які займали посаду інстигатора Львова впродовж багатьох років та підтримували обвинувачення від імені міської громади, найбільш активних прокураторів XVI-XVIII ст., які здійснювали захист обвинувачених.

Підрозділ 4.3 “Докази і доказування в кримінальних справах” складається з двох підпунктів. У підпункті 4.3.1 “Поняття та види доказів і доказування” проведено класифікацію доказів у залежності від їх відношення до справи та способу отримання: певні, напівпевні, менш ніж певні; залежно від обставин, що обтяжують чи пом'якшують відповідальність: обвинувальні; виправдовувальні. Досліджено джерела доказів, що використовувались в ході розслідування справи: показання свідків; висновки експертів; речові докази. Неспростовним доказом вважалося особисте зізнання обвинуваченого у вчиненні злочину, відображене у протоколі допиту.

У підрозділі 4.4 “Провадження справ у суді першої інстанції” на підставі аналізу правових збірників та матеріалів судових справ війтівсько-лавничого суду Львова реконструйовано порядок розгляду кримінальних справ часів XVI-XVIII ст. Доведено, що не зважаючи на чітку регламентацію розгляду справ, війтівсько-лавничий суд Львова часто допускався процесуальних порушень, що ставало підставою до скасування вироків та притягнення до матеріальної відповідальності членів лави та міста в цілому.

У підрозділі 4.5 “Апеляційне провадження в кримінальних справах” проаналізовано порядок оскарження юдикатів з метою підтвердження їх законності, зміцнення авторитету судової влади та короля, як гаранта забезпечення справедливості. Встановлено порушення, які найчастіше допускав війтівсько-лавничий суд на стадії прийняття апеляцій та оформлення ротул, підстави на основі яких скасовувалися вироки.

ВИСНОВКИ

1. Суттєвою рисою тогочасного суспільства була відсутність особистої свободи людей. Вони були “приречені” дотримуватись правил, визначених для них соціальним порядком. По суті, особистість ототожнювалась з призначенням людини в спільноті. Разом з тим, в межах своєї соціальної групи, вони були достатньо вільні щодо самовираження в праці та духовній сфері. Їх права як члена громади реально захищались. Духовне самовираження здійснювалося через релігійність. Згідно з церковними канонами гідність, свобода волі та рівність визнавалися невід'ємними суб'єктивними правами кожного індивіда. Судова влада була покликана виявляти хиби людської поведінки, виправляти їх та не допускати повторення подібних вчинків в майбутньому, для спасіння людської душі та людства загалом.

2. У XVI-XVIII ст. “держава” та “суспільство” ототожнювалися. “Влада” (як ідеал) опиралася на особисті зв'язки, які поряд із взаємною відданістю передбачали обов'язок правителя (сюзерена) захищати підданого (васала) та обов'язок останнього коритися наказам свого сюзерена. Влада для тогочасної людини була настільки зрозумілим і звичним явищем, що вона не припускала свого існування поза нею, йшлося лише про досконале її здійснення. На практиці влада проявлялася в найрізноманітніших формах на різних рівнях, які накладалися один на одного: у просторовому відношенні - влада короля, країни, міста, родини, в реальному здійсненні - влада церкви, феодала, землевласника, суду. Кримінальне судочинство - один із способів реалізації влади в конкретній спільноті, державі.

3. Кримінальне право XVI-XVIII ст. визначало мінімальний набір соціальних правил, яким люди в суспільстві мали коритись. Їх порушення кваліфікувалося як злочин. Його наслідком було посягання на права і свободи потерпілого, добробут, благополуччя людської спільноти та нехтування Божими приписами.

4. Наукові дослідження XVIII-XXІ ст. з історії кримінального судочинства українських міст окресленого періоду, головним чином, характеризуються апріорним вивченням правових норм, вміщених у правових актах, що визначали порядок організації, діяльності судової юстиції міст та кримінального (матеріального, формального) права, зокрема. Їх практичне застосування із аналізом конкретних судових справ залишилося поза увагою дослідників. На даний час відсутні спеціальні дослідження присвячені історії судочинства Львова, на зразок досліджень, що вийшли в Республіці Польща в ХХ - на початку ХХІ ст. та стосуються міст Познані (В.Майсель), Кракова (С.Естрейхер, М.Камлер), Хелмно і Торуня (К.Каміньска, М.Міколайчик), чи вивченню окремих видів злочинів: проти віри та релігії (Б.Барановські, В.Урушчак, М.Міколайчик, Х.Карбовнік), злочинів проти життя (М.Камлер, А.Карпіньскі, Х.Заремска), злочинів проти моралі (А.Кравєц). Їх особливістю є те, що в основу дослідження покладено не чисті норми, а людину, як основну одиницю в системі суспільних відносин, тобто її психологічну і соціологічну мотивацію до вчинення злочинів, діяльність судів через критичний, структурний аналіз джерел.

5. У контексті розуміння тогочасної влади у XVI - XVIII ст. джерелами кримінального судочинства для війтівсько-лавничого суду Львова виступали правові акти органів державної влади, церкви, рішення ради міста, інкорпоровані збірники права, коментарі до них та звичаї. У сукупності вказані джерела права творили цілісну систему кримінального законодавства XVI - XVIII ст.

6. В основу розуміння злочину в XVI - XVIII ст. у Львові було покладено теологічну концепцію права. Основними ознаками злочину були: протиправність, небезпека для спільноти (громади), заподіяння шкоди чи можливість її заподіяння, караність. Серед злочинів, які розглядалися війтівсько-лавничим судом Львова в XVI - XVIII ст. найчастіше зустрічаються крадіжки та розбої з метою заволодіння майном. Їх причинами були велика густота населення у Львові, постійні міграції купців з країн Європи та Азії, приплив сільського населення до міста та неможливість отримати роботу через корпоративну замкненість цехів, часті пожежі в місті, голодомори та епідемії, татарські набіги на навколишні міста та села. Серед інших причин вчинення злочинів слід вказати поширеність вживання п'янких напоїв: корчми, як правило, були місцями зустрічей співучасників задуманих злочинів, а також збуту вкраденого. Причинами вчинення злочинів на ґрунті національної (релігійної) нетерпимості у Львові була політика короля та місцевих органів влади щодо надання привілеїв і толеранцій одним національним громадам і нехтування правами та інтересами інших, а також усталені в суспільстві негативні стереотипи. Грабежі та розбої вчинялися, головним чином, поза межами міста, на дорогах, у темну пору доби. Як правило, їх організаторами виступали представники шляхетського стану, які володіли панівним статусом у державі. Тому, вважали, що мають більшу свободу виявляти свої почуття й пристрасті, віддаватися диким радощам, нестримним насолодам, у тому числі застосувати насильство, щоб підкреслити свою зверхність.

7. Метою покарання було залякування загалу для попередження вчинення правопорушень. З числа встановлених нормами міського права видів покарань у Львові в XVI - XVIII ст. засуджених за злочини карали позбавленням життя: через відрубування голови за допомогою меча, повішення, ламання тіла колесом, спалення на вогні, розтинання тіла на частини, які потім розвішували на палях при дорогах (четвертування), закопування заживо в землю та пробивання колом; нанесення тілесних ушкоджень шляхом: відрубування руки; покарання честю - інфамія, баніція; тілесними покараннями - биття батогами; майновими покараннями - грошові штрафи; позбавлення волі. Як додаткові покарання при вчиненні тяжких злочинів суд міг присудити волочіння до місця страти або шматування розпеченим залізом. Практика їх застосування у Львові відповідала видам покарань за конкретні види злочинів згідно з нормами магдебурзького права.

8. Судова система Львова XVI - XVIII ст. була доволі складною. Причини полягали в неузгодженості норм магдебурзького права з королівськими правовими актами; застосуванні принципу станової приналежності в питаннях притягнення до кримінальної відповідальності; нехтуванні принципу рівних можливостей для громадян міста в питаннях доступу до формування і контролю судової влади у Львові з огляду на національну приналежність; не відповідності принципу незалежності судової та адміністративної влади Львова від короля та його урядників за наявного імунітету вірменської та єврейської громад в питаннях управління і судочинства. Окрім того, відсутність принципів визначення підсудності кримінальних справ за суб'єктним, предметним складом спричиняла значні зловживання в питаннях їх розслідування і розгляду, з огляду на те, що судові функції у Львові виконували лава і рада. Зокрема, війтівсько-лавничий суд Львова поділявся на види: суд війта, гайний необхідний суд, гайний гостинний суд, гайний гарячий суд. Головну роль у судовій системі Львова відігравали війт з лавниками. Мали місце зловживання в питаннях обрання на посаду війта. Посадовими особами, які забезпечували належний розгляд справ, були писар лави та возний. Виконання вироків здійснював міський кат.

9. У XVI - XVIII ст. війтівсько-лавничий суд Львова при розслідуванні та розгляді кримінальних справ застосовував інквізиційний процес із елементами конрадикторного. Він складався з трьох стадій: встановлення факту вчинення злочину; ведення слідства в справі; судового розгляду і виконання вироку. Характерні такі ознаки: функції слідчого і судді виконував війт із лавниками; здійснювалась письмова фіксація слідчих дій; справи розглядалися і вироки виконувалися публічно; судді користувалися повною свободою оцінки доказів; вирок виносили на підставі тих матеріалів, з якими безпосередньо ознайомилися; обвинувачений мав довести свою невинуватість; головним доказом вини було зізнання обвинуваченого у вчиненні злочину.

10. Тогочасним законодавством чітко визначався предмет доказування при розслідуванні конкретних видів злочинів з прописуванням запитань, які необхідно поставити і які докази необхідно зібрати. Доказування вини будувалося на встановленні конкретних обставин, які мали бути взаємопов'язані між собою, випливати одна із одної та підтверджуватися конкретними доказами, правдивість яких перевіряв суд. Сумнівність однієї із обставин тягнула за собою недоведеність усіх наступних. Докази, в залежності від їх доказової вартості, поділялися на досконалі, напівпевні, менш ніж певні. Кожен злочин характеризувався властивими йому доказами. Одним із основних засобів пізнання істини в справі вважали тортури. Через їх застосування досягали кількох цілей: змушували обвинуваченого зізнатися у вчиненому; усували протиріччя в показах обвинуваченого та відносно інших доказів; ставили за мету виявити спільників. Тому особисте зізнання обвинуваченого під тортурами, вважали “королевою доказів”.

11. Війтівсько-лавничий суд Львова виступав судом першої інстанції при розслідуванні та розгляді кримінальних справ. Апеляційною інстанцією для його рішень був королівський суд. Його вердикти були остаточними та обов'язковими до виконання, характеризувалися тим, що не тільки підтверджували чи скасовували вироки кримінального суду першої інстанції, а встановлювали види відповідальності суддів у разі винесення ними незаконного рішення. Причинами скасування рішень (про арешт, засудження, конфіскацію майна) кримінального суду Львова найчастіше були процесуальні порушення.

12. Львів XVI - XVIII ст. - місто у якому кримінальне судочинство будувалося на усталених в Європі нормах права, що характеризувалися жорстокістю та частково контраверсійністю. На відміну від міст Речі Посполитої та Європи, практика застосування цих норм війтівсько-лавничим судом Львова характеризувалася більшою гуманністю та розважливістю. Підтвердженням зазначеному є відсутність “чорної книги злочинців”, вироків у справах, так званого, “удаваного зла” (чаклунство, знахарство, єретицтво). Львів та його система права становили невід'ємну складову європейської правової системи та культури.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Білостоцький С.М. Учасники кримінального процесу і докази у справах львівського лавничого суду XVI - XVII ст. // Матеріали наукової конференції викладачів та аспірантів історичного факультету (6-7 лютого 1997 р.). Наукові зошити історичного факультету. Львів: Львівський державний університет імені Івана Франка, 1997. Випуск 1. С. 37 - 40.

2. Білостоцький С.М. Провадження в кримінальних справах у Львівському лавничому суді XVI - XVIII ст // Вісник Львівського університету. Серія історична. Випуск 33. Львів, 1998. С. 80 - 85.

3. Білостоцький С.М. Посадові особи війтівсько-лавничого суду Львова та їх процесуальний статус // Львів: місто-суспільство- культура: Збірник наукових праць / За редакцією М. Мудрого. Львів: ЛДУ ім. Івана Франка, 1999. С. 158 -166.

4. Білостоцький С.М. Правові аспекти функціонування посади ката у Львові // Наукові записки. Острозька академія. Том ІІ. Частина. 1. Острог, 1999. С. 208 -210.

5. Білостоцький С.М. Кваліфікація злочинів XVI - XVIII ст. (за матеріалами лавничого суду м.Львова) // Вісник Львівського університету. Серія юридична. Випуск 35. Львів, 2000. С. 73 - 82.

6. Білостоцький С.М. Основні засади та стадії кримінального процесу в XVI - XVIII ст. (за матеріалами лавничого суду м.Львова) // Судова апеляція. Київ, 2006. № 4(5). С.142 - 149.

7. Білостоцький С.М. Структура органів судової влади Львова в XVI - XVIII ст. // Держава і право. Київ, 2007. №38. С. 184 - 191.

8. Білостоцький С.М. Застосування норм звичаєвого права в міських судах XVI - XVIII ст. (за матеріалами війтівсько-лавничого суду м. Львова) // Матеріали ІХ Всеукраїнської науково-практичної конференції: Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні. (30-31.05.2008 р) - Острог: Видавництво Національного університету “Острозька академія”, 2008. С. 22 - 26.

9. Білостоцький С.М. (у співавт. з: Козицький А.М.) Кримінальний світ Старого Львова. Львів: Афіша, 2001. 230 с. Перевидання: Szemrany њwiatek starego Lwowa. Warszawa: Bellona, 2006. 262 s.

10. Білостоцький С.М. Адвокатура у Львові; Бургомістр Львова, Війт у Львові; Возні Львова // Енциклопедія Львова: [за ред. А.М.Козицького, І.З.Підкови]. Львів: Літопис, 2007. Том 1. С.38-39; 305-306; 381-382; 418.

11. Білостоцький С.М. Злочинність у Львові // Енциклопедія Львова: [за ред. А.М.Козицького]. Львів: Літопис, 2008. Том 2. С. 470 -476.

АНОТАЦІЯ

Білостоцький С.М. Кримінальне судочинство міста Львова XVI-XVIII ст. (за матеріалами війтівсько-лавничого суду міста Львова). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01. - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. - Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2009.

У дисертації на підставі аналізу наукової літератури та архівних документів досліджуються проблеми організації та діяльності судової влади м. Львова в XVI -XVIII ст. на прикладі війтівсько-лавничого суду. Проаналізовано ступінь наукової розробки проблеми у вітчизняній та зарубіжній літературі, досліджено джерела права, на основі яких функціонував війтівсько-лавничий суд міста. Розкрито поняття, ознаки злочину та покарання з огляду на чинні правові акти та діючу теорію покарання. Досліджено причини вчинення злочинів, види злочинів та покарання, що мали місце у судовій практиці Львова. Значна увага приділена дослідженню складу війтівсько-лавничого суду, порядку обрання на посади та здійснення суддями своїх повноважень; питанням проведення розслідування кримінальних справ, судовому розгляду в суді першої інстанції та апеляції. Встановлено, що відсутність особистої свободи спричинила превалювання інтересів держави (громади) над інтересами людини; кримінальне право визначало мінімальний набір соціальних правил, що були обов'язковими для виконання усіма членами громади; метою покарання було залякування загалу для попередження вчинення правопорушень; недоліками, що впливали на діяльність судової влади Львова, були неузгодженість норм магдебурзького права з королівськими привілеями, застосування принципу станової приналежності. Мали місце зловживання в питаннях обрання на посаду війта та лавників, порядку розгляду справ.

На відміну від західноєвропейських міст практика застосування норм кримінального судочинства війтівсько-лавничим судом Львова характеризувалася більшою гуманністю та розважливістю. Підтвердженням зазначеному є відсутність “чорної книги злочинців”, вироків у справах, так званого, “удаваного зла” (чаклунство, знахарство, єретицтво).

Ключові слова: війт, війтівсько-лавничий суд, злочин, кримінальна відповідальність, лава, магдебурзьке право, покарання, судові органи.

АННОТАЦИЯ

Билостоцкий С.М. Уголовное судопроизводство города Львова XVI-XVIII в. (по материалам войтовско-лавничего суда города Львова). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01. - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Львовский национальный университет имени Ивана Франка, Львов, 2009.

В диссертации на основании анализа научной литературы и архивных документов исследуются вопросы организации и деятельности судебной власти г. Львова в XVI-XVIII в. на примере войтовско-лавничего суда -первой инстанции при расследовании и рассмотрении преступлений совершенных на территории города. Раскрыто уровень научной разработки данной проблематики в отечественной и зарубежной литературе. Исследовано источники права, на основании которых был организован и функционировал указанный суд. Исходя из теории наказания, действующих правовых актов и судебных решений раскрыты понятия, черты преступления и наказания. Исследованы причины совершения преступлений, их виды. Особое внимание уделено изучению состава, порядка избрания на должности членов войтовско-лавничего суда, их правового статуса. Указано на злоупотребления, которые имели место в процессе осуществления правосудия. Проанализировано порядок расследования и рассмотрения уголовных дел. Доказано, что отсутствие личной свободы одна из главных причин доминирования интересов государства (общины) над интересами человека. Уголовное право XVI-XVIII в. определяло минимум социальных правил, обязательных к выполнению, нарушение которых квалифицировалось как преступление. Главными источниками уголовного судопроизводства для войтовско-лавничего суду Львова были правовые акты государственных органов власти, церкви, решения совета города, инкорпорированные сборники права, комментарии к ним, обычаи. Наиболее распространенными преступлениями, рассматриваемыми войтовско-лавничим судом, были кражи и разбои. Среди причин их совершения следует выделить большую плотность населения Львова, постоянные миграции купцов, приток сельского населения в город и невозможность получения законных средств для проживания, пожары, эпидемии, голодоморы, татарские наезды. Согласно действующей правовой доктрине целью наказания было запугивание большинства для предупреждения правонарушений. Главными должностными лицами в судебной системе Львова считались войт и лавники при избрании которых встречались злоупотребления. Расследование и рассмотрение уголовных дел проводилось на основании инквизиционного процесса с элементами контрадикторного. Одним из главных средств познания истины в деле считались пытки. Уголовное судопроизводство Львова XVI-XVIII в. было неотъемлемой частью европейской правовой системы и культуры. Но практика применения норм уголовного права войтовско-лавничим судом Львова, в отличии от западноевропейских городов, была более гуманной и рассудительной.

Ключевые слова: войт, войтовско-лавничий суд, лава, магдебурское право, наказание, преступление, судебная власть, уголовная ответственность.

ANNOTATION

Bilostots'kyi, S.M. Criminal Justice in the City of Lviv in the 16^th - 18^th Centuries (Based on the Materials of the Lviv City Magistrates' Court). - Manuscript.

Dissertation for the academic degree of the Candidate of Sciences in Law, specialization 12.00.01 - theory and history of the state and law; history of political and law teachings. Ivan Franko Lviv National University. Lviv, 2009.

On the basis of scholarly literature analysis and archival documents the issues of organization and activity of the judicial institutions of Lviv in the 16^th - 18^th centuries are studied in the dissertation by taking as an example the city magistrates' court. The level of the academic research of these problems in Ukrainian and foreign literature is analyzed, and the sources of law according to which the magistrates' court of Lviv functioned are studied. The notion and features of crime and punishment, as defined by contemporary legal acts and theory of punishment, are explained. The causes of crimes, types of crimes and punishments that took place in the judicial practice in Lviv are studied. In particular, the author focuses on the composition of the magistracy, procedure of election to it, and the execution of the authority by judges. The miscarriages of justice by the members of the Bench are pointed out. A particular attention is paid to the procedure of investigation of the criminal cases, the trials in the court of the first instance and in the court of appeal. It is found out that lack of personal freedom caused supremacy of the interests of the state (community) over the interests of an individual; the criminal law defined minimal set of social rules that were obligatory for all members of the community; the aim of punishment was to intimidate all in order to prevent breaking of law; discrepancies between the norms of the Magdeburg law and royal privileges, usage of the principle of estate belonging affected negatively activity of the judicial institutions of Lviv. There were abuses in the elections to the posts of Vogt and members of the Bench, and in the trial procedure, such as lack of reasons for opening a criminal case, and often also for verdicts, delaying of process, depriving of possibility to appeal.

Unlike it was in West European cities, practice of the execution of criminal justice by the magistrates' court in Lviv was characterized by higher humanity and discretion. This can be proven by the absence of the “draft register of criminals”, and of the verdicts in the cases of so-called “evil-doing” (witchcraft, sorcery, heresy).

Key words: Vogt, magistrates' court, crime, criminal liability, the Bench, Magdeburg law, punishment, judicial institutions.

Размещено на Allbest.ru