Недержавне пенсійне забезпечення, як один із напрямів реалізації соціальної функції держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Східноукраїнський національний університет iмені Володимира Даля

УДК 349.3:368.914

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Недержавне пенсійне забезпечення, як один із напрямів реалізації соціальної функції держави

Спеціальність 12.00.05 - трудове право, право соціального забезпечення

Богославець Сергій Володимирович

Луганськ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі цивільно-правових дисциплін, господарського та трудового права Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор Процевський Олександр Іванович, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди завідувач кафедрою цивільно-правових дисциплін, господарського та трудового права.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, доцент Ярошенко Олег Миколайович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого професор кафедри трудового права;

кандидат юридичних наук, доцент Гоц Василь Якович, Харківський національний університет внутрішніх справ, ННІ ПЕС, завідувач кафедри трудового, земельного та екологічного права.

Захист відбудеться «29» січня 2010 р. о 13⁰⁰ на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.051.10 у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, вул. Ватутіна, 1 (корп. 8).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за адресою: кв. Молодіжний, 20 а, м. Луганськ, 91034.

Автореферат розісланий «25» грудня 2009 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І.І. Шамшина.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Конституцією України проголошено право громадян на соціальний захист, яке гарантується загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ та організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення (ч. 2 ст. 46). Інститут загальнообов'язкового державного пенсійного забезпечення, як механізм реалізації права на пенсію, був предметом дослідження вчених, чого не можна із упевненістю сказати про правовідносини інституту права соціального забезпечення - недержавного пенсійного забезпечення.

Зміст ч.2 ст.46 Конституції України обумовлює правове підґрунтя процесу становлення та розвитку права на недержавне пенсійне забезпечення. Сутність зазначеної норми Основного закону зводиться до встановлення гарантій прав громадян на соціальний захист не тільки за рахунок солідарної пенсійної системи, а й інших джерел соціального забезпечення. Саме тому, вимагає наукового осмислення відповідь на запитання: чи може недержавне пенсійне забезпечення, як новий інститут права соціального забезпечення та механізм реалізації права на соціальний захист, вважатися тим самим «…іншим джерелом соціального забезпечення…». Доцільно припустити, що так, може.

Право на недержавне пенсійне забезпечення це не тільки втілення в життя державою своєї соціальної функції (через створення мережі пенсійних фондів), але й наслідок впровадження конституційних засад щодо створення та підтримання системи соціального захисту України. Вирішення питань соціально-економічного та правового характеру залежить від створення потужного внутрішнього державного інвестора - розвиненої мережі недержавних пенсійних фондів. Теоретична розробка шляхів розв'язання проблем, пов'язаних з реалізацією права на пенсію, а також з розвитком системи юридичних гарантій в Україні, має неабияке практичне значення, яке полягає у наступному. По-перше, вона (теоретична розробка) допоможе вдосконалити правові норми, які охороняють права громадян, а по-друге, сприятиме підсиленню законності, оптимізації діяльності органів та організацій, які застосовують ці норми.

Дослідженню проблем правового регулювання пенсійного забезпечення, питань, пов'язаних з реалізацією громадянами права на пенсію та його гарантіями, присвячено праці багатьох відомих учених колишнього СРСР, України, РФ, зокрема таких як: М.Г. Александров, В.С. Андрєєв, Є.І. Астрахан, В.А. Ачаркан, В.В. Караваєв, М.Л. Захаров, А.Ю. Пашерстник, Я.М. Фогель, І.М. Сирота, Б.І. Сташків, Н.М. Стаховська, Н.В. Луговенко, О.Є. Мачульська, І.В. Гущин, Б.О. Зайчук, А.Д. Зайкін, С.М. Прилипко, О.М. Ярошенко та ін. Хоча деяким аспектам недержавного пенсійного забезпечення вже приділялася увага науковців (Т.Н. Корнієнко, С.А. Корнієнко, О.І. Кульчицька, О. Ткач, О.С. Максимчук, З.С. Варналій, В. Копєйкін, Л. Нечипорук, Б. Стичинський) все ж таки окремі аспекти реалізації права на недержавне пенсійне забезпечення залишаються не висвітленими у науці права соціального забезпечення України.

Право на недержавне пенсійне забезпечення, як форма соціального захисту в Україні, має розглядатися виключно із позиції взаємодії двох таких теоретико-правових категорій, як «соціальна функція держави» та «недержавне пенсійне забезпечення». При цьому наукові проблеми, пов'язані із соціальною функцією держави, були висвітлені в працях С.С. Алексєєва, Т.Г. Андрусяка, М.І. Байтіна, О.М. Бандурки, О.В. Бермічевої, М.С. Кельмана, В.С. Нерсесянца, О.З. Панкевича, В.Ф. Погорілко, П.М. Рабіновича, О.Ф. Скакун, О.В. Сурілова, І.В. Яковюка та ін.

Науково-критичний аналіз напрацювань інституту права недержавного пенсійного забезпечення свідчить про відсутність системного дослідження його теоретичних основ. Актуальність теми дослідження та наявність значної кількості нерозв'язаних проблем при реалізації права на недержавне пенсійне забезпечення зумовили обрання теми дисертації, її мету, основні завдання, об'єкт, предмет та методологію.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планами наукових досліджень кафедри цивільно-правових дисциплін, господарського і трудового права Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди в рамках державної наукової Комплексної цільової програми «Проблеми удосконалення юридичних гарантій реалізації трудових та соціальних прав в умовах ринкової економіки на 2005 - 2010 роки» (номер державної реєстрації 0186.0.070864).

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дисертаційної роботи є визначення напрямків подальшого розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення крізь призму реалізації права на недержавне пенсійне забезпечення. Для досягнення поставленої мети передбачено виконання таких завдань:

- узагальнити концептуальні засади та принципи функціонування системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні;

- визначити місце недержавного пенсійного забезпечення в системі права соціального забезпечення України;

- обґрунтувати необхідність у посиленні гарантій реалізації права на недержавну пенсію, їх роль та життєздатність в умовах розвитку сучасної пенсійної системи України;

- визначити соціальну природу та роль соціальної функції держави у механізмі реалізації людиною свого конституційного права на соціальний захист через систему недержавного пенсійного забезпечення;

окреслити особливості права на недержавне пенсійне забезпечення, тенденції становлення та розвитку цього права в системі суспільних відносин;

визначити співвідношення категорій «соціальний захист населення» та «право на недержавне пенсійне забезпечення» крізь призму права соціального забезпечення.

Об'єктом дослідження виступають суспільні відносини у сфері недержавного пенсійного забезпечення.

Предметом дослідження є система нормативно-правових актів, що регулюють недержавне пенсійне забезпечення, а також матеріали практики по реалізації права на недержавне пенсійне забезпечення.

Методологічна основа дослідження базується на позитивному та критичному аналізі нормативно-правової інформації, наукової літератури з предмета дослідження, принципах, джерелах права соціального забезпечення, пенсійного права. У роботі використовувалися формально-логічний метод - під час визначення ролі соціальної функції держави у регулюванні пенсійних правовідносин (підрозділи 1.1-1.2), порівняльно-правовий метод - при з'ясуванні спільного та відмінного між загальнообов'язковим та недержавним пенсійним забезпеченням (підрозділи 1.3, 2.1), техніко-юридичний - підрозділи 1.2, 2.1), узагальнення - під час визначення суб'єктного складу правовідносин із недержавного пенсійного забезпечення (підрозділи 2.1-2.2), системного аналізу - при з'ясуванні правової природи таких категорій, як «соціальний захист», «недержавне пенсійне забезпечення», «соціальна держава» (підрозділи 1.1, 2.1, 2.2).

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним із перших наукових, загальнотеоретичних монографічних досліджень основних проблем недержавного пенсійного забезпечення як інституту права соціального забезпечення України, в якому сформовано цілісну концепцію правового регулювання відносин у процесі реалізації людиною права на недержавне пенсійне забезпечення, підвищення рівня соціального захисту.

Наукова новизна дисертаційного дослідження виражається у наступних науково-теоретичних положеннях:

- уперше визначена роль та місце недержавного пенсійного забезпечення в системі соціального забезпечення України. Обґрунтована роль ч.2 ст.46 Конституції України у становленні системи недержавного пенсійного забезпечення України;

- вперше дістали свого визначення правові категорії «право на недержавне пенсійне забезпечення» (як форму реалізації громадянином України права на соціальний захист) та «недержавне пенсійне забезпечення». Визначено їх співвідношення;

- вдосконалено основні положення процесу становлення недержавного пенсійного забезпечення в Україні. Підкреслено, що становлення та розвиток системи недержавного пенсійного забезпечення повинно проводитись з урахуванням принципів законності та прозорості (публічності);

- уперше визначено місце інституту недержавного пенсійного забезпечення як форми реалізації соціальної функції держави;

- дістало подальшого розвитку взаємозв'язок та співвідношення категорій «пенсійне забезпечення» та «соціальний захист населення» крізь призму реалізації людиною свого права на недержавну пенсію;

- дістали подальшого розвитку правові категорії: «суб'єкт права на недержавне пенсійне забезпечення», «правовідносини між учасниками недержавного пенсійного забезпечення»;

- дістали подальшого розвитку конструкція, правова сутність та значення пенсійного контракту як підстави для виникнення правовідносин у сфері недержавного пенсійного забезпечення.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що положення та висновки дисертаційної роботи можуть бути покладені в основу подальших досліджень сутності, завдань, ознак, принципів та функцій недержавного пенсійного забезпечення; у науковому обґрунтуванні його загальнотеоретичної характеристики та виробленні практичних рекомендацій щодо шляхів розвитку надійної і виваженої системи пенсійного забезпечення із набором гарантійних механізмів реалізації особою права на недержавне пенсійне забезпечення; розробці навчально-методичного комплексу із дисципліни «Правове регулювання недержавного пенсійного забезпечення в Україні».

Апробація результатів дослідження. Наукові положення, теоретичні висновки та практичні рекомендації, які містяться в роботі, доповідалися на засіданнях кафедри цивільно-правових дисциплін, господарського та трудового права Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди та Міжнародній науково-практичній конференції «V Прибузькі юридичні читання» за тематичним напрямом «Трудове право, право соціального забезпечення. Аграрне та екологічне право» на базі Одеської національної юридичної академії (м. Миколаїв, 2009 р.).

Публікації. Основні положення дисертації викладено в чотирьох наукових працях у виданнях, що входять до переліку фахових видань, затверджених ВАК України, а також тезах доповіді на науково-практичній конференції.

Структура роботи. Робота складається із вступу, двох розділів (розділених на сім підрозділів), висновків та списку використаних джерел (143 найменування). Загальний обсяг дисертації - 179 сторінок, з них основного - 166 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, розкривається ступінь її наукової розробки, окреслюються предмет та об'єкт дослідження, визначаються мета та завдання дослідження, теоретико-методологічна основа роботи, доводяться наукова новизна, практичне значення досягнутих результатів, їх апробація.

Перший розділ «Соціальний захист населення як один із напрямів реалізації соціальної функції держави» складається з трьох підрозділів. У ньому висвітлюється стан наукової розробленості теми, наводиться понятійна характеристика соціального захисту, соціальної функції держави, аналізуються їх інституційний та дієвий потенціали. Крім того, проводяться паралелі між соціальною функцією держави та пенсійним забезпеченням (як державним, так і недержавним).

У підрозділі 1.1. «Соціальна функція держави та механізми її реалізації» дисертант акцентує увагу на багатогранності та складності таких понять, як «соціальна держава», «соціальна функція держави», «соціальний захист». Наголошено, що в юридичній літературі немає однозначного визначення цих категорій. Задля досягнення мети цього дисертаційного дослідження дисертантом проводився критичний аналіз існуючих напрацювань галузі соціального захисту, в результаті чого було запропоновано визначення деяких провідних категорій цієї галузі, класифіковано характерні риси таких категорій.

Категорія «соціальна держава» є предметом дослідження багатьох учених, і не тільки правознавців. Багатоманітність позицій щодо визначення цієї категорії та її ознак пояснюється тим, що держава тільки тоді стає соціальною, коли вона відповідає низці умов, що диктують мінімальні соціальні стандарти. Серед правознавців точаться дискусії стосовно того, яка держава є соціальною; чи впливає на це певна соціально-економічна формація або ж цей статус (соціальна держава) має розумітися у будь-якому суспільстві «однаково»; чи може Україна вважати себе державою, яка таки належить до соціальних.

Соціальна держава - це держава, яка регламентує та гарантує забезпечення, за відповідних умов та порядку, кожному громадянинові гідні умови існування, соціальну захищеність, можливості для самореалізації особистості в суспільстві. На сьогодні додатковим інструментом для реалізації державою своєї соціальної функції є недержавне пенсійне забезпечення, як додаткова гарантія матеріального забезпечення соціально незахищених верств населення. Аналіз позицій вчених, думки котрих враховувалися під час дослідження поставленої проблеми, дає підстави вважати, що розкриття категорії «соціальна держава» як суспільно-правове утворення, неможливе без ґрунтовного дослідження ознак її соціальної функції. право соціальний конституційний недержавний

Зокрема здобувачем у дисертаційному дослідженні виділяються наступні ознаки моделі універсальної соціальної функції держави: а) забезпечення з боку публічно-владних структур гарантій оптимального рівня «гідного життя», що відповідає міжнародним соціальним стандартам; б) існування механізму для реалізації соціальної функції держави; в) нормативне (законодавче) управління соціальною діяльністю і контроль за нею, здійснюваний як публічно-владними структурами, так і громадськими об'єднаннями; г) субсидіарне фінансування соціальної діяльності (насамперед його здійснюють органи держави, але також разом з ними й недержавні пенсійні структури та приватні особи).

Крім ознак соціальної держави, досліджувалося питання щодо наявності та форм вияву її соціальної функції; ролі цієї держави у реалізації своєї пенсійної політики. Саме тому соціальна функція держави - це діяльність держави, спрямована на мінімізацію «відстані» у доступі населення до суспільних благ з метою забезпечення стабільності (самозбереження) соціуму.

Окрім ознак «соціальна функція держави» має свої елементи. Їх можна визначити як основні напрямки або об'єкти соціальної функції держави (освіта, охорона здоров'я, культура, пенсійне забезпечення та ін.), тобто те, на що спрямований вектор соціальної функції. При цьому соціальна функція сучасних держав у змістовному, інституціональному та методологічному аспектах не може виявлятися одноманітно внаслідок географічних (територія у всіх є різною), етнокультурних (менталітет, традиції) та економічних розбіжностей, що, у свою чергу, з необхідністю визначає існування різних типів соціальних держав на сьогодні. Крім того, дисертант досяг упевненості, що визначальним критерієм ступеня розвиненості та якості соціальної функції держави є рівень розвитку конкретного державно-організованого суспільства. Соціальна функція сучасної держави включає цільові завдання, вирішення яких пов'язується із забезпеченням гідних умов існування для всіх членів соціуму, і разом з тим створення рівних і справедливих можливостей для розвитку кожної конкретної особи. Зміст соціальної функції сучасної держави може полягати у діяльності, спрямованій на:

- забезпечення формально рівних, стартових можливостей у прагненні до отримання соціальних благ для всіх представників суспільства;

- забезпечення і захист за допомогою державних гарантій хоча б «мінімуму соціальних благ» для представників соціально незахищених верств населення;

- спільність стабілізаційної і стимулюючої ролей держави в соціальній сфері.

Соціальна держава виступає гарантом соціальної стабільності та здійснює діяльність, спрямовану на зміцнення стабільності у сфері соціального забезпечення і недопущення погіршення соціального стану громадян (перш за все це стосується представників соціально незахищених груп населення). Соціальна функція держави, як і будь-яка інша функція, має форми своєї реалізації, тобто свій зовнішній вираз, результат активної дії на об'єкт цієї функції для досягнення соціально значущого результату.

У підрозділі 1.2. «Поняття та зміст права на соціальний захист» розглянуто проблематику соціального захисту як однієї із центральних категорій у праві соціального забезпечення України та одного із визначальних інститутів при вирішенні питання щодо права на недержавне пенсійне забезпечення України. В зв'язку з цим автор ставить завдання: визначити правову природу, поняття соціального захисту, право на соціальний захист та його зміст. Дійшовши висновку відносно того, що недержавне пенсійне забезпечення безумовно є формою (або напрямом) вияву соціальної функції держави, яка в свою чергу спрямована на реалізацію політики соціального захисту населення України, автор акцентує увагу на понятійному апараті категорії «соціальний захист» та його змісті.

Соціальний захист поряд із категорією «соціальний ризик» є складовими галузі права соціального забезпечення.

При розгляді питання щодо соціального ризику здобувач переконує у необхідності враховувати не сам факт існування соціального ризику, а виключно наявність його негативних наслідків. Обґрунтовується це тим, що соціальний ризик, як і будь-який інший страховий ризик, існує завжди, існує об'єктивно. Однак соціальний ризик береться до уваги у разі настання якихось негативних наслідків (інвалідність, старість, втрата годувальника, смерть і т.д.). Саме тому для оцінки соціального ризику неодмінно потрібно брати до уваги можливість настання та межі негативних наслідків цього ризику.

Сучасна концепція соціального захисту населення вкладає в поняття «соціальний захист населення» такий зміст: це система заходів правового, соціально-економічного та організаційного характеру, що гарантується та реалізується державою для досягнення гідного життя людини, тобто її матеріальної забезпеченості на рівні стандартів сучасного розвитку суспільства. Однак дисертант переконує, що головною метою соціального захисту є надання кожному членові суспільства, незалежно від соціального походження, національної або расової належності можливості вільно розвиватися, реалізовувати свої здібності. Державні механізми реалізації соціального захисту спрямовано на кожного члена суспільства.

Соціальний захист - це діяльність держави, яка здійснюється у рамках державного управління та спрямована на запобігання ситуаціям соціального ризику в житті особи; забезпечує підтримання оптимальних умов життя. Цю діяльність закріплено у системі правових норм, які покликані регулювати суспільні відносини, що створюються, змінюються та припиняються під час задоволення потреби особи в належному матеріальному забезпеченні у розмірі, не нижчому від гарантованого державою мінімального рівня.

Кожне соціальне благо може потрапити під категорію «соціальний захист» і як наслідок бути об'єктом державної охорони та гарантій. Цивілізоване суспільство гарантує не тільки надання певних соціальних благ, а й проведення компенсаційних заходів для громадян, які не мають об'єктивної можливості скористатися відповідними соціальними благами. Це, безперечно, може бути визнано певною гарантією соціального захисту населення України.

При дослідженні випадків застосування політики соціального захисту урядами різних країн світу соціальний захист, як критерій оцінки взаємовідношення «держава - суспільство - людина», знаходить своє конституційне відображення. Соціальний захист є однією з головних ознак соціальної державності. Що стосується соціального ризику, то ця категорія є значущою передусім тим, що саме через неї можна привести до єдиного «знаменника» «основні» юридичні факти у праві соціального забезпечення.

Запропонована така дефініція «соціальним ризиком» - універсальний, основний юридичний факт у праві соціального забезпечення, що є підставою виникнення відповідного суб'єктивного права людини на соціальне забезпечення в його різних організаційно-правових формах. Тобто, соціальні ризики будуть ключовими юридичними фактами для всього соціального забезпечення, законодавче закріплення яких має свої особливості.

Під час реформування пенсійної системи, питання відносно соціального захисту та права на нього викликають неабиякий науковий й практичний інтерес. Отже, на теперішній час в Україні здійснюється поступальний процес з реалізації програми пенсійної реформи, одним із її завдань є створення третього рівня пенсійної системи - недержавного пенсійного забезпечення. Більш того, Конституція України, закріплюючи право на соціальний захист, не визначає, що цей захист повинен забезпечуватися виключно через систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Таким чином, право на недержавне пенсійне забезпечення, що є предметом дослідження цієї роботи, також перебуває у безпосередньому зв'язку з правом соціального захисту населення України.

У підрозділі 1.3. «Пенсійне забезпечення як одна з форм соціального захисту» дисертант доводить, що диференціація форм соціального забезпечення викликана складністю та багатогранністю відносин із соціального забезпечення, широким колом суб'єктів, які вступають у ці відносини, великою кількістю юридичних фактів - життєвих обставин, які є підставою появи, зміни та припинення соціально забезпечувальних відносин. Так, зокрема, однією з форм соціального захисту є страхування: обов'язкове державне пенсійне страхування, обов'язкове державне соціальне страхування в разі тимчасової непрацездатності, страхування на випадок безробіття та в разі нещасного випадку чи професійного захворювання.

Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, виступаючи однією із форм соціального захисту, поширюється на осіб, які працюють за наймом, мають страховий стаж та інших осіб, визначених законом. Фінансування державного пенсійного страхування здійснюється за рахунок відрахувань у відповідні фонди, що функціонують як позабюджетні самоврядні фінансові системи. Пенсійне забезпечення потрібно розуміти як необхідний структурний елемент системи соціального забезпечення держави, передумовою соціальної стабільності держави під час реалізації останньою своєї соціальної функції. Без такого структурного елемента, як пенсійне забезпечення, система соціального забезпечення буде нежиттєздатною. І, врешті-решт, запорукою належного забезпечення добробуту громадян у разі настання наслідків соціального ризику є правильно побудована та злагоджена соціальна політика держави. Таким чином, ефективна діяльність системи соціального забезпечення в цілому залежить від якості роботи механізму соціальної політики держави.

Автор доходить висновку, що пенсійне забезпечення як одна з форм соціального забезпечення, складається із декількох частин або має декілька видів: загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням чи похованням; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; недержавне пенсійне забезпечення. Дослідження та характеристика кожної з названих структурних одиниць форми соціального забезпечення - пенсійного забезпечення - мусять бути предметом окремого дослідження, оскільки зазначені елементи є досить багатогранними, мають свої специфічні риси та різне правове регулювання, якщо не брати до уваги загальні принципи соціального забезпечення.

Дисертант переконаний, що найбільш цікавим елементом форми соціального забезпечення у розрізі питання, що розглядається, є загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та недержавне пенсійне забезпечення. Відповідно до норм чинного законодавства пенсійне забезпечення здійснюється за допомогою трирівневої системи. Трирівнева система пенсійного забезпечення України включає: перший рівень - загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; другий рівень - накопичувальну систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення.

У результаті проведеного дослідження дисертант дійшов таких висновків: 1) Якщо ефективне соціальне забезпечення подати як мету, то форма соціального забезпечення - це спосіб досягнення цієї мети; 2) Форми соціального забезпечення диференціюються за різними критеріями: правовим статусом окремих категорій громадян, що потребують соціального забезпечення, наявністю чи відсутністю страхового стажу та ін.; 3) Однією з найбільш дієвих форм соціального забезпечення можна назвати пенсійне забезпечення; 4) Пенсійне забезпечення на сьогодні розвивається за двома глобальними напрямами: солідарним та накопичувальним. До солідарного напряму належать система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та її накопичувальна форма. До накопичувального напряму входять: накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавне пенсійне забезпечення; 5) Другий рівень пенсійної системи є не що інше, як накопичувальний елемент форми соціального забезпечення - пенсійного забезпечення; 6) Особливістю пенсійної системи третього рівня є те, що вона покликана створити можливості для акумуляції, збереження та збільшення коштів громадян з метою забезпечення отримання ними стабільного доходу після настання пенсійного віку або іншого страхового ризику.

Існування державного та недержавного пенсійного забезпечення - це безумовний крок уперед на шляху до побудови соціальної держави з досконалим механізмом соціального захисту та реально діючою соціальною функцією.

Розділ 2 «Право на недержавне пенсійне забезпечення» складається із чотирьох підрозділів, присвячених правовому регулюванню права на недержавне пенсійне забезпечення. У ньому розглянуто систему недержавного пенсійного забезпечення; умови та гарантії отримання пенсійних виплат. В окремому підрозділі розглядається питання стосовно характеристики пенсійного контракту та пенсійної схеми як юридичних фактів, котрі відіграють важливу роль у виникненні правовідносин у сфері недержавного пенсійного забезпечення.

Підрозділ 2.1. «Поняття та система недержавного пенсійного забезпечення» присвячено аналізу недержавного пенсійного забезпечення як елементу системи пенсійного забезпечення держави. Обговорюються питання сучасного стану системи та заходів щодо поліпшення її діяльності; питання галузевої належності недержавного пенсійного забезпечення, яке (питання) епізодично було предметом дослідження деяких українських правників; питання дефініційного апарату інституту недержавного пенсійного забезпечення, зокрема: «право на недержавне пенсійне забезпечення» (в той час, як на сьогодні є легальне визначення тільки системи недержавного пенсійного забезпечення), недержавне пенсійне забезпечення», «суб'єкти відносин» у згадуваній сфері тощо Дисертант доводить, що різні погляди на недержавне пенсійне забезпечення як новий інститут права соціального забезпечення, є результатом його (цього інституту) багатогранності та невизначеності чітких правових меж у регулюванні відносин між його суб'єктами. Автор цілком переконаний, що система недержавного пенсійного забезпечення України - це своєчасний та виправданий ситуацією у суспільстві крок. Однак відсутність ґрунтовних досліджень у цій сфері є чинником, що, по-перше, зумовило обрання теми дисертації, а по-друге - ще не один рік буде предметом дискусій серед науковців та правозастососувачів. Автор, відповідаючи на запитання щодо галузевої належності інституту недержавного пенсійного забезпечення, розкриває паралельне питання: щодо ролі держави у такому виді пенсійного забезпечення. У своєму доведенні здобувач робить акцент на положення ч.1 ст.46 Конституції України, яка містить перелік (але не вичерпний) видів форм соціального захисту (пенсійне забезпечення (страхування), соціальне страхування).

Здобувач вважає, що недержавні пенсійні фонди, за своєю природою мають двоїстий правовий характер. По-перше, вони можуть розглядатися як важливий соціальний інститут, покликаний вирішувати завдання, пов'язані з поліпшенням та підвищенням рівня соціального захисту і як наслідок зменшенням відсотку настання негативного впливу соціального ризику. По-друге, вони виступають у ролі специфічних інститутів фінансового посередництва, які мають можливість акумулювати заощадження широких верств населення для здійснення довгострокових інвестицій. Практично жоден з інших фінансових інвесторів не має конкурентних переваг перед недержавним пенсійним фондом у сегменті ринку довгострокових інвестицій, тому що їхню діяльність обмежено більш твердими вимогами ліквідності активів.

Здобувачем розкривається зміст та структура системи недержавного пенсійного забезпечення, правовий статус основних її (системи) суб'єктів (фонди недержавного пенсійного забезпечення - відкриті, корпоративні та професійні; страхові компанії та банківські установи; вкладники пенсійних депозитних рахунків; фізичні та юридичні особи, які укладають договори страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті; засновники пенсійних фондів; роботодавці - платники корпоративних пенсійних фондів; саморегулюючі організації суб'єктів, що надають послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення; органи державного нагляду і контролю у сфері недержавного пенсійного забезпечення; адміністратори пенсійних фондів; компанії з управління активами; зберігачі; аудитори; особи, які надають консультаційні та агентські послуги.

У підрозділі 2.2. «Право громадян на пенсійне забезпечення за участю системи недержавних пенсійних фондів» розкрито сутність права на пенсію; сутність права на недержавне пенсійне забезпечення через аналіз змісту суб'єктивного права пенсію та його елементів. Наводиться думка відносно доленосної ролі гарантійних механізмів у процесі реалізації людиною свого права на недержавну пенсію, особливо на стадії отримання пенсійних виплат. В якості пропозицій із підвищення рівня безпеки накопичень громадян, що зберігаються у недержавних пенсійних фондах, автор пропонує: 1) створити систему судів спеціальної юрисдикції (або відділу суду загальної юрисдикції) із кадровим складом висококваліфікованих суддів (спеціалістів з пенсійних питань), які б розглядали спори, що виникають під час реалізації людиною свого права на недержавне пенсійне забезпечення, на підставі рішень яких можна було б ставити питання відносно притягнення до різного роду відповідальності осіб, що здійснюють пенсійне забезпечення. Також важливо внести зміни до норм діючого законодавства та визначити скорочені строки розгляду таких спорів; 2) здійснити реорганізацію адміністративного порядку оскарження дій та рішень органів і посадових осіб із забезпеченням при цьому незалежності й об'єктивності при винесенні рішення в такому порядку.

На підставі дослідження категорій «право на пенсію», «суб'єкти відносин з недержавного пенсійного забезпечення», «принципи недержавного пенсійного забезпечення» наведено авторське визначення однієї із найбільш головних категорій інституту недержавного пенсійного забезпечення - права на недержавне пенсійне забезпечення, під яким слід розуміти встановлену нормами права та гарантовану державою можливість за наявності відповідних підстав і умов, передбачених законом та/або пенсійним контрактом, отримувати додаткові до солідарної пенсійної системи - пенсійні виплати.

У підрозділі 2.3. «Підстави, умови та гарантії отримання пенсій із системи недержавного пенсійного забезпечення» автором було визначено та ґрунтовно проаналізовано правовідносини, які складаються між учасниками недержавного пенсійного забезпечення. Для цього було висвітлено питання: соціальної аліментарності як характеристики більшості правовідносин права соціального забезпечення; правової природи відносин з недержавного пенсійного забезпечення. Здобувач класифікує відносини у сфері недержавного пенсійного забезпечення. Наприклад, критерієм класифікації виступає - «за колом суб'єктів», в результаті усіх суб'єктів недержавного пенсійного забезпечення здобувач пропонує умовно поділяти на три групи: 1) суб'єкти, які безпосередньо здійснюють недержавне пенсійне забезпечення; 2) суб'єкти, які відповідають за організацію пенсійного забезпечення та операції із вкладами учасників (вкладників) недержавного пенсійного фонду; 3) суб'єкти, які та на користь яких здійснюються пенсійні внески.

До окремої групи суб'єктів здобувач відносить контролюючі органи.

Крім цього, охарактеризовано відносини у процесі реалізації громадянином свого права на недержавне пенсійне забезпечення та розкрито їх структуру. Передумовами правовідносин, наголошує автор, можуть бути: норма права, суб'єкти правовідносин та юридичний факт.

Особливу увагу приділено юридичному факту як підставі встановлення, зміни та припинення недержавних пенсійних правовідносин (тут здобувач робить висновок щодо недостатності одиничного юридичного факту для правовідносин з недержавного пенсійного забезпечення - необхідний юридичний склад - комплекс юридичних фактів). Під час розгляду проблеми суб'єктного складу пенсійних правовідносин досліджується категорія «правосуб'єктність». Зроблено висновок про те, що наявність правосуб'єктності дає юридичну можливість вступити у правовідносини, стати носієм конкретних юридичних прав та обов'язків, тобто отримати конкретне правове становище.

В результаті проведеного дослідження автором у рамках цього підрозділу зроблено декілька попередніх висновків. По-перше, суб'єкти пов'язані між собою одним процесом - недержавним пенсійним забезпеченням. По-друге, кожен із суб'єктів має певний обсяг соціально забезпечувальної правосуб'єктності, що дозволяє їм володіти певними правами та мати відповідні обов'язки. По-третє, всіх суб'єктів відносин з недержавного пенсійного забезпечення умовно можна поділити на три групи - основних учасників, а в окрему групу виділити контролюючих суб'єктів. З приводу останнього можна зазначити, що існують суб'єкти, в яких здійснення контролю у сфері недержавного пенсійного забезпечення є основною функцією, а у більшості учасників пенсійних відносин - це функція є побічною, чи другорядною. Здійснення подвійного контролю покликане забезпечити більше гарантій захисту вкладів громадян та недопущення зловживань з боку осіб, які мають можливість вчинити правопорушення.

Діяльність учасників пенсійного забезпечення, їх права та обов'язки тісно переплітаються між собою та кореспондують один одному. Крім норм чинного законодавства, одним із головних документів, який визначає взаємні права та обов'язки учасників відносин з недержавного пенсійного забезпечення, є пенсійний контракт. Звичайно, якщо йдеться про взаємовідносини зі страховою організацією або банківською установою, то таким документом буде відповідний договір.

У підрозділі 2.4. «Пенсійний контракт як підстава виникнення правовідносин з недержавного пенсійного забезпечення. Пенсійна схема» розглянуто питання пенсійного контракту, який, на думку здобувача, є одним із відправних документів, що укладаються між учасниками відносин, вміщують порядок здійснення недержавного пенсійного забезпечення (не применшуючи роль актів нормативного характеру). Отже, пенсійний контракт є угодою між вкладником та адміністратором пенсійного фонду, в якому викладено усі істотні умови, притаманні цивілістичному договору, включаючи такий істотний регулятор взаємовідносин, передбачених контрактом, як пенсійна схема. Після укладення пенсійного контракту адміністратор зобов'язаний видати вкладникові пам'ятку з роз'ясненнями основних положень пенсійного контракту та пенсійної схеми. За бажанням вкладник може отримати ксерокопію статуту фонду.

Здобувачем приділяється особлива увага правовій природі контракту, його функціям, істотним умовам в галузі пенсійного забезпечення. Наприклад, автор доходить висновку про те, що пенсійний контракт потрібно визначати як певну структуровану сукупність умов договірного характеру, котрі визначають правовий статус та обсяг взаємних прав і обов'язків його сторін. Крім загальноприйнятих істотних умов договору, контракту, серед специфічних можна назвати - наявність пенсійної схеми. Доведено, що це документ, який є додатком до пенсійного контракту і містить інформацію про умови та порядок недержавного пенсійного забезпечення, що здійснюється пенсійними фондами. Зміст пенсійної схеми передбачає велику кількість питань.

Особливе місце під час дослідження особливостей недержавного пенсійного забезпечення України належить гарантіям реалізації цього права. Здобувачем пропонується гарантії недержавного пенсійного забезпечення умовно розділяти на державні та договірні. При дослідженні завдань, поставлених у цьому підрозділі, зроблено підсумковий висновок, що для України оптимальним є обрання такої моделі регулювання діяльності недержавних пенсійних фондів, коли держава безпосередньо прагнутиме забезпечити високий рівень гарантованості платоспроможності пенсійних фондів і сприятиме досягненню та підтриманню стабільності умов їхньої інвестиційної діяльності.

Висновки

Підсумковим науковим результатом цього дисертаційного дослідження є комплексне розроблення теоретико-правових засад діяльності недержавних пенсійних фондів як напряму реалізації соціальної функції держави та втілення громадянином права на недержавне пенсійне забезпечення. Під час проведення теоретичного дослідження поставлених завдань сформульовано декілька принципових висновків.

1. Доведено, що право на недержавне пенсійне забезпечення слід вважати частиною права на соціальний захист, яке передбачене на конституційному рівні.

2. Визначено, що недержавне пенсійне забезпечення є структурною частиною галузі права соціального забезпечення України за таких підстав: 1) відносини з недержавного пенсійного забезпечення виникають між його учасниками під час прояву негативного наслідку соціального ризику; 2) недержавне пенсійне забезпечення як явище правове, та як вимога сучасності, покликане підтримати та доповнити рівень соціальної захищеності суспільства, надати можливість громадянам (частково) самим відповідати за свій добробут, будучи на пенсії; 3) цей вид забезпечення все ж таки є пенсійним, а тому входить до галузі «Право соціального забезпечення України».

3. Наголошено, що «Недержавний пенсійний фонд» як соціально-економічну та правову категорію, потрібно розглядати принаймні у трьох аспектах: як соціально-економічний інструмент; як механізм реалізації соціально-трудових відносин між працівником та роботодавцем (що пов'язано з мотивацією до створення такого фонду або участі у ньому); як потужний інвестиційний ресурс, що на етапі досить високого рівня розвитку дасть змогу мати широкі інвестиційні можливості

4. Охарактеризовано правову природу та роль соціальної функції держави у відносинах із недержавного пенсійного забезпечення. Доведено, що соціальна функція держави по відношенню до недержавного пенсійного забезпечення, виступає в якості першоджерела, тобто реалізація державою своєї соціальної функції була поштовхом до створення та підтримання розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення й як наслідок втілення людиною в життя права на цей вид пенсійного забезпечення.

5. Доведено, що право на недержавне пенсійне забезпечення має свої особливості, серед яких дисертантом наводяться наступні: 1) воно належить до групи соціально-економічних прав людини; 2) це право є невід'ємним та конституційним; 3) обов'язковим суб'єктом відносин з реалізації права на недержавне пенсійне забезпечення є людина; 4) це право носить не тільки декларативний характер, але й завдяки створенню розгалуженого механізму гарантується з боку держави; 5) це право є продуктом реалізації державою своєї соціальної політики шляхом виконання соціальної функції.

6. Встановлено, що категорії «соціальний захист населення» та «право на недержавне пенсійне забезпечення» співвідносяться як ціле та його частина. Соціальний захист населення виступає як діяльність держави, спрямована на реалізацію своєї соціальної функції задля досягнення мети - соціального добробуту членів суспільства, а право на недержавне пенсійне забезпечення виступає структурною частиною соціального захисту - додатковим (до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування) інструментом, який створений для досягнення мети роботи системи соціального захисту України.

7. Акцентовано, що механізми функціонування системи недержавного пенсійного забезпечення є запорукою реалізації права на недержавне пенсійне забезпечення та його ефективний захист. Такі механізми виступають прямим наслідком реалізації державою своєї соціальної функції, яка виражена у створенні додаткових інструментів підвищення рівня ефективності та забезпеченості системи соціального захисту населення України.

8. Визначено, що право на недержавне пенсійне забезпечення треба розуміти як встановлену нормами права та гарантовану державою можливість за наявності відповідних підстав і умов, передбачених законом та/або пенсійним контрактом, отримувати додаткові до солідарної пенсійної системи - пенсійні виплати.

9. Наголошено, що для досягнення мети соціального захисту громадян існують механізми гарантування реалізації громадянином свого права на недержавне пенсійне забезпечення, що проводиться за допомогою: 1) системи моніторингу та взаємного контролінгу між органами, яким доручено здійснювати контроль за діяльністю відповідного структурного підрозділу фонду; 2) встановлення періодичності зборів рад пенсійного фонду - досягнення мети колегіального ухвалення рішень щодо пріоритетних напрямів діяльності фонду; 3) досить складного, однак докладно визначеного порядку створення та ліквідації недержавного пенсійного фонду для досягнення мети «відсіювання» юридичних осіб, які не володіють чи то достатнім фінансовим забезпеченням, чи то професійним кадровим складом тощо, тобто осіб, які неспроможні здійснювати операції із вкладами учасників таких фондів; 4) проведення широкомасштабної роботи із підвищення поінформованості громадян відносно недержавного пенсійного забезпечення, адже однією із основних проблем діяльності Недержавного пенсійного фонду є відсутність довіри з боку громадян.

10. Доведено факт, що відносини у сфері недержавного пенсійного забезпечення носять змішаний характер. Незважаючи на те, що відносини у сфері недержавного пенсійного забезпечення мають характер соціально забезпечувальних та враховуючи те, що відносини між особою та пенсійним фондом, банківською установою або страховою компанією будуються на підставі договору, угоди, пенсійного контракту, загалом на договірних засадах (що передбачає наявність деяких рис відносин цивільно-правового характеру), то можна дійти висновку про соціально-забезпечувальну направленість відносин, однак з деякими особливостями, притаманними іншим галузям права.

11. Обґрунтовано твердження, що створення трирівневої пенсійної системи - це важливий крок на шляху до поділу (диверсифікації) негативних наслідків соціальних ризиків, змін у демографічній ситуації країни та коливаннях в економіці та на ринку капіталів. Такий поділ ризиків дозволить зробити пенсійну систему більш фінансово збалансованою та стійкою, що застрахує працівників від зниження загального рівня доходів після виходу на пенсію. Це гарантія реалізації права працівника на гідний життєвий рівень.

12. Охарактеризовано найбільш суттєві особливості недержавного пенсійного забезпечення: 1) законодавче забезпечення діяльності недержавного пенсійного фонду як запорука гарантії надійності системи; 2) діяльність такого фонду досить щільно пов'язана із процесами накопичення, формування, оцінювання та використання своїх активів, тобто вкладів учасників таких фондів. Крім того, на законодавчому рівні зазначені правомочності (функції) фонду досить жорстко контролюються системою суб'єктів відповідно до їх повноважень; 3) такі фонди в Україні створюються без мети отримання прибутку (тобто це не фінансова піраміда) та із спеціальним порядком ліквідації, що є додатковими гарантіями захищеності вкладів громадян; 4) не менш важливими чинником у відносинах із недержавного пенсійного забезпечення є положення відносно непорушності права власності учасника фонду на свій вклад (наприклад при успадкуванні, на відміну від пенсій із солідарної системи, які не успадковуються); 5) наявність контролюючих органів не тільки з боку держави (Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України, Антимонопольний комітет України та ін.), а й у самих фондах - Рада фонду; 6) прозорість та публічність. Якщо ми хочемо як можна скоріше впроваджувати та розвивати систему недержавного пенсійного забезпечення в Україні, досягти тих результатів, які є реальністю на сьогодні для деяких сусідніх країн, то це має стати принципом діяльності системи недержавного пенсійного забезпечення

13. Зазначено, що пенсійний контракт - це певна структурована сукупність умов договірного характеру, які визначають правовий статус, обсяг взаємних прав та обов'язків його сторін. До істотних умов пенсійного контракту можна віднести: найменування сторін, предмет, строк, порядок розрахунків, розмір пенсійних внесків та умови його зміни.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Богославець С.В. Пенсія як правова категорія в світлі реформування пенсійної системи України / С. В. Богославець // Збірник науковий праць. Серія. Право. ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. - 2007. - Вип. № 8. - С. 111-114.

2. Богославець С.В. Щодо права працівника на пенсію / С. В. Богославець // Збірник науковий праць. Серія. Право. ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. - 2008. - Вип. №10. - С. 79-85.

3. Богославець С.В. Щодо методу правового регулювання відносин у праві соціального забезпечення / С.В. Богославець // Збірник науковий праць. Серія. Право. ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. - 2009. - Вип. №11. - С. 77-84.

4. Богославець С.В. Щодо понятійного апарату системи недержавного пенсійного забезпечення / С. В. Богославець // Актуальні проблеми права: теорія і практика. Збірник наукових праць. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля. - 2009. - №14. - С. 213-223.

5. Богославець С.В. Пенсійний контракт як підстава виникнення правовідносин з недержавного пенсійного забезпечення. Пенсійна схема / С.В. Богославець // Держава і право: de lege praeterita, instante, future: тези Міжнародної науково-практичної конференції [«П'яті Прибузькі юридичні читання»], (27-28 листопада 2009 р.) / під редакцією О. В. Козаченка. - Миколаїв: Іліон, 2009. - С. 256-258.

Анотація

Богославець С.В. Недержавне пенсійне забезпечення як один із напрямів реалізації соціальної функції держави. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення. - Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, Луганськ, 2009.

У дисертаційній роботі розкрито основні риси недержавного пенсійного забезпечення, з'ясовано критерії диференціації видів пенсійного забезпечення та видів недержавного пенсійного забезпечення. Досліджено низку категорій, а саме: «недержавне пенсійне забезпечення як напрямок реалізації соціальної функції держави», «право на недержавне пенсійне забезпечення», «соціальна функція держави», «соціальний захист», «соціальний ризик як чинник, що впливає на правовідносини з недержавного пенсійного забезпечення, «суб'єкти правовідносин у сфері недержавного пенсійного забезпечення». Висвітлено питання щодо механізму реалізації права на недержавне пенсійне забезпечення та гарантії такої реалізації.

Ключові слова: пенсія, суб'єкт пенсійних правовідносин, зміст пенсійних правовідносин, недержавне пенсійне забезпечення, соціальна функція держави, право на недержавне пенсійне забезпечення

Аннотация

Богославец С.В. Негосударственное пенсионное обеспечение как одно из направлений реализации социальной функции государства. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.05 - трудовое право; право социального обеспечения. - Восточноукраинский национальный университет имени Владимира Даля. Луганск, 2009.