Особливості державно-громадського управління освітою в Польщі

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Вивчення світових тенденцій та особливостей розбудови освіти, модернізація управлінських механізмів має важливе значення для реформування освіти України, дає основу для прогнозування і реального відродження національної освіти, системного управління нею та наближення до європейських стандартів. При виробленні стратегії розвитку галузі освіти особливо пізнавальним є досвід центральноєвропейських постсоціалістичних країн, які отримали у спадок схожі проблеми в освіті та управлінні нею. До таких країн належать Польща, Чехія, Словаччина та ін.

Республіка Польща зуміла вдало поєднати власні традиції управління освітою з позитивним досвідом інших країн. У зв'язку з необхідністю впровадження Болонського процесу система освіти приведена у відповідність до нього, що викликано об'єктивною потребою узгодження будь-якої структури з її змістовним наповненням. Повноваження центральних органів управління освітою обмежено, частину їх передано місцевому рівню, що сприяло поєднанню державного та громадського управління. Суттєво розширено сферу діяльності органів місцевого самоврядування (далі - ОМС) і керівників навчальних закладів, що створило умови для співпраці місцевої громади і закладів освіти. ОМС отримали змогу формувати і проводити власну освітню політику відповідно до місцевих потреб та освітньої політики країни. Розширено автономію навчальних закладів усіх рівнів та можливості для реалізації самоуправління.

Впровадження в Україні Болонського процесу, перехід до державно-громадської моделі управління освітою потребує вивчення досвіду цих процесів у країнах, де залучення широких кіл громадськості дало свої позитивні результати. Для України актуальними залишаються процес децентралізації управління освітою, розширення автономії навчальних закладів, наближення їх до місцевого оточення, розгляд повноважень і співпраці органів управління освітою різних рівнів, ролі місцевого самоврядування в управлінні освітою та особливості внутрішнього управління навчальними закладами, повноваження їх керівників та органів управління освітою, а також громадських органів, специфіка їх спільної діяльності, своєрідність співробітництва навчальних закладів і громадських організацій.

Польські громадські органи та організації, пов'язані з освітою та вихованням, діють відповідно у навчальних закладах і за їх межами. Співпраця громади з державними органами в управлінні освітою тісно пов'язана із самоврядуванням (місцевим, учнівським, студентським, аспірантським і самого навчального закладу). Суттєвим у вирішенні цього питання є умови обрання представників до громадських органів, сфера їх діяльності, компетенції та відповідальність, підпорядкування і співпраця між собою та з ОМС.

Вагомий внесок у відображення сучасних трансформацій управлінської системи освіти Польщі та її функціонування зробили такі вітчизняні дослідники, як А. Василюк, Л. Гриневич, І. Ковчина, К. Корсак, В. Щербаченко, Н. Яковець.

Вивчення досвіду Республіки Польща викликане її теоретичним та практичним здобутком у цій сфері діяльності, є пізнавальним для розбудови Україною нової системи управління освітою. У роботі зроблено акцент на запозиченні для України досвіду Польщі щодо структурної перебудови управління системою вищої освіти в умовах переходу до Болонського процесу. Зауважимо, що вживання в дослідженні терміну «управління освітою» обумовлено відсутністю в Польщі терміну ідентичного «державно-громадському управлінню освітою» в Україні. Аналіз вітчизняних досліджень свідчить про відсутність цілісного та системного вивчення процесу управління освітою в Польщі. Тому дослідження трансформацій та аналіз позитивних здобутків, а також проблем, які виникали при проведенні змін в управлінні освітою в Республіці Польща, дозволить використати цей досвід для реформування вітчизняної системи управління освітянською галуззю, сформувати оптимальну модель регіонального управління освітою та запобігти негативним явищам при проведенні змін в Україні.

У роботі нами окремо досліджено дошкільну, загальну середню, професійну освіту (система шкільництва) та вищу (система вищого шкільництва). Також розглянуто управління державними навчальними закладами, враховуючи, що саме вони підпорядковані ОМС. Усі ці чинники визначили актуальність і зумовили вибір теми дослідження.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в здійсненні цілісного та системного наукового аналізу особливостей управління освітою в Польщі, зокрема, механізмів взаємодії органів управління освітою із громадськістю в системі державно-громадського управління та розроблення на основі цього практичних рекомендацій для удосконалення моделі державно-громадського управління освітою в Україні.

Для досягнення поставленої мети в дисертації розв'язувалися такі завдання:

- проаналізувати наукові праці та інші інформаційні джерела щодо управління освітою Польщі, виділити та охарактеризувати сучасну польську модель управління освітою;

- виявити та обґрунтувати механізми взаємодії органів державного управління освітою і громадськості в управлінні освітою;

- обґрунтувати особливості та механізми розвитку державно-громадського управління освітою в Республіці Польща, а також диференціювати види, характер і принципи діяльності польських громадських органів та організацій в управлінні освітою;

- обґрунтувати нову систему проведення перевідних та випускних іспитів як одного з каталізаторів якості освіти;

- окреслити діяльність, компетенції та повноваження керівників та органів управління освітою, розкрити механізми їх співпраці, баланс повноважень та відповідальності між усіма рівнями та учасниками управління освітою;

- розробити практичні рекомендації для застосування позитивного досвіду Республіки Польща в розвитку державно-громадського управління освітою в Україні.

1. Теоретико-методологічні засади дослідження державно-громадського управління освітою в Республіці Польща

Проаналізовано питання механізмів управління освітою у вітчизняній та польській літературі, розглянуто державно-громадське управління освітою в Республіці Польща як теоретична і практична проблема.

Вивчено праці вітчизняних і зарубіжних учених та спеціалістів-практиків, що присвячені аналізу становлення і розвитку нової моделі управління освітою в Польщі, співпраці держави з місцевим самоврядуванням, громадськими організаціями та органами в управлінні освітою, розглянуто нормативно-правову базу у сфері управління освітою. Проаналізовано фахову довідкову літературу та інтернет-сторінки керівних державних, самоврядних органів та громадських організацій.

Вивчення вітчизняних джерел дало підставу для твердження про недостатню кількість та описове дослідження управління освітою в Польщі. Тематики управління освітою вони торкаються побіжно або в цілому для загального ознайомлення з освітньою системою Республіки Польща. Власне польські джерела є повнішими - вони дають можливість глибше зрозуміти суть проблем, причини їх виникнення, результати змін. Проаналізовано дискусійні питання законодавчого забезпечення діяльності громадськості, їх співпраці з органами управління освітою, надання автономії навчальним закладам, проблеми громадських органів у навчальних закладах та ін.

Питання управління освітою є актуальним і вивчається в багатьох аспектах. Серед науковців, які досліджували проблеми управління даною галуззю - Ю. Конаржевський, М. Кондаков, С. Крисюк, В. Луговий, Т. Лукіна, В. Майборода, С. Майборода, В. Маслов, Н. Протасова, Ф. Паначин, П. Худомінський (Україна); Н. Акінфієва, В. Гусаров (Росія); Б. Саймон, В. Сандер (Великобританія); Л. де Калуве, М. Петрі (Голландія).

У процесі дослідження виникла потреба узгодження української та польської термінології в галузі освіти та управління нею, оскільки кожна країна має власну, своєрідну систему та понятійний апарат. Аналіз праць польських дослідників (Е. Адамчик, Й. Аулейтнер, Т. Бауман, А. Боґай, Е. А. Весоловська, Й. Возьніцький, К. Вонж, Я. Ґенсіцький, В. Ґорішовський, К. Денек, А. Єжовський, Б. Жеховська, М. Захорська, М. Краєвський, Ч. Купісєвіч, А. Ланґе, Е. Матчак, Л. Ожеховська, В. Оконь, Р. Пахоцінський, А. Пельчар, Т. Поплонковський, Й. Радзєвіч, С. Славінський, Б. Сліверський, Е. Хмєлєцька, Й. Шаблонський, Й. Шемпрух, М. Яковіцька та ін.) дав змогу зробити висновок, що в управлінні освітою Польщі термін «державно-громадське управління освітою» відсутній. Йому відповідає поняття «демократизація» в цілому та пов'язані з нею - «децентралізація», «усуспільнення», «автономія», «самоврядність». Вони є основою нової державно-громадської моделі управління освітою в Республіці Польща.

Обґрунтовується положення, що демократичні процеси в освіті зводяться до введення самоврядування в управління навчальними закладами, розширення повноважень та участі громадськості в освітній діяльності, залученнях їх до прийняття рішень, пов'язаних із навчанням, вихованням та фінансово-господарською діяльністю у навчальних закладах. При цьому враховуються потреби місцевої спільноти, позиції та переконання не тільки зовнішнього оточення, але й внутрішньої громади: учнів, студентів, аспірантів та педагогів.

Як правило, з демократизацією тісно пов'язаний процес децентралізації, що передбачає передачу частини своїх повноважень шляхом делегування влади від центральних органів до регіональних (місцевих) і до громадських та навчальних закладів. Відбувається одночасне збільшення відповідальності самоврядування і навчального закладу за фінансові та кадрові питання, програми навчання. Навчальні заклади мають право на особливу, залежно від місцевих умов, організацію своєї діяльності у тісній співпраці з батьками. А їх керівники відповідають за внутрішні організаційно-дидактичні зміни, співпрацюючи з педагогами, батьками та громадськістю. Процес децентралізації влади у Польщі був довготривалим - починаючи від 1989 р. та продовжуючи адміністративно-територіальною реформою 1999 р.

У дисертації аргументується, що з модернізацією державного управління освітою тісно пов'язане усуспільнення навчальних закладів, їх наближення до зовнішнього оточення. Усуспільнення передбачає надання громадськості права контролю навчальних закладів та ОМС щодо управління освітою для запобігання їх бюрократизації, дотримання принципів автономії та розвитку самоврядування. Таким чином, усуспільнення - це орієнтація навчальних закладів незалежно від форми власності на реалізацію освітніх цілей і завдань у відповідності до суспільних потреб місцевості, регіону.

Отже, визначено, що під державно-громадським управлінням освітою розуміється процес управління із залученням громадськості, спрямований на децентралізацію управління, самоврядування освіти, усуспільнення навчальних закладів та надання їм автономії. Проведене дослідження фактичного стану управління освітою у вітчизняній та польській літературі дало змогу визначити основні напрями дослідження особливостей державно-громадського управління освітою в Польщі.

2. Система управління освітою в Республіці Польща

Проаналізовано досвід управління освітою в Польщі та шляхи оптимізації механізмів його реформування, виділено та охарактеризовано структуру системи освіти, виявлено та обґрунтовано особливості нової моделі управління освітою в Республіці Польща.

Розглянуто найважливіші зміни системи освіти та управління нею в Польщі, умови, які їм передували і певною мірою спонукали. Дослідження з історії управління освітою дозволило зробити висновки про звернення польських реформаторів до власних управлінських традицій. Їх провідна ідея - подолати обмеження, встановлені радянською системою навчання, створити передумови для проведення подальших трансформацій у галузі освіти, відновити польські національні традиції освіти та управління нею з урахуванням сучасних вимог та досягнень розвинених країн світу, зокрема країн-учасниць Болонського процесу. Було обрано два основні напрямки реформ: децентралізація та усуспільнення навчальних закладів усіх рівнів. Із початку 90-х років централізоване управління діяльністю вищими навчальними закладами (далі - ВНЗ) з широкою автономією було замінено на регулювання за допомогою конкурсного фінансування і кадрової політики.

Проведений аналіз реформування освіти дозволив з одного боку стверджувати, що зміни торкнулися усіх сфер освіти: управління, освітніх установ, системи дошкільної, загальної середньої, професійної та вищої освіти, зокрема їх внутрішнього функціонування та зовнішніх зв'язків із місцевою спільнотою. З іншого - вичленити проблеми, які виникали на шляху до децентралізації освіти, її зближення із місцевою спільнотою (усуспільнення). Метою цих змін було підвищення ролі громадського контролю за діяльністю навчальних закладів усіх рівнів, куруючих органів, Міністерства національної освіти Польщі (далі - МНО), Міністерства науки і вищого шкільництва Польщі шляхом створення мережі шкільних та освітніх рад.

У розділі поетапно аналізуються повноваження міністрів, кураторів. Наслідком проведених змін став перехід із 4-рівневої (міністр, куратор, інспектор, директор) на 3-рівневу систему управління (міністр, куратор, директор), що спростило структуру вертикального управління. Утворення 3-рівневого місцевого самоврядування передало ОМС право на створення та управління практично всіма типами державних навчальних закладів та вищих шкіл, проведення власної освітньої політики. Визначено нові принципи нагляду за діяльністю державних навчальних закладів та системи зовнішнього контролю і державних іспитів.

Унаслідок реформи системи шкільної освіти двоступенева структура (8+4) трансформувалася у триступеневу (6+3+3) без зміни загального періоду навчання та віку учнів. Своєрідністю загальної системи освіти Польщі є її нова структура: дошкільні навчальні заклади або однорічна підготовка шестиліток до навчання у початковій школі; початкові школи; гімназії - новий тип шкіл, адаптований для навчання учнів молодшого підліткового віку (13-16 р.); ліцеї і технікуми (післягімназійні школи), що надають повну середню освіту (випускники осучаснених професійних шкіл продовжують навчання у додаткових ліцеях або додаткових технікумах); професійні (післяліцейні) школи, ВНЗ. Зауважмо, що в Республіці Польща професійна школа не стала обов'язковою для продовження навчання у вищих школах. Це суперечить положенням Болонської декларації, але допускається, оскільки приймається повага до різноманітних національних систем освіти. З іншого боку, саме такими були економічні та соціальні потреби країни.

До зміни системи освіти були залучені ОМС, місцева громадськість, відділи освіти воєводств, керівники усіх типів і рівнів навчальних закладів, учителі та батьки, що є підтвердженням успішних змін у децентралізації управління освітою та зближення навчальних закладів і громадськості. Науково-освітня громадськість Польщі вперше отримала засіб контролю рішень центральних органів влади. Так, освітяни мають право обирати Головну раду вищої школи, керівників навчальних закладів усіх рівнів, типів і форм власності, а також представників до ради школи на рівні навчального закладу.

Міністр національної освіти та міністр науки і вищого шкільництва стали координаторами та реалізаторами освітньої політики держави. Їм надали загальні наглядові, організаційні та координаційні повноваження. За педагогічний нагляд на території свого воєводства повністю відповідає куратор освіти, головними завданнями якого є координувати нову мережу навчальних закладів, допомагати місцевим органам управління освітою, співпрацювати із самоврядуванням в якості експерта та ін. Ґміна створює і керує державними дошкільними закладами, початковими школами та гімназіями. Повіт виконує завдання понадґмінного характеру на своїй території - створює та керує державними післягімназійними школами. Воєводське самоврядування державними закладами регіонального значення в межах свого регіону має право створювати вищі професійні навчальні заклади. Законодавство не обмежує ОМС щодо можливостей створювати і керувати навчальними закладами. Юридичні та фізичні особи також можуть засновувати державні школи та заклади після їх реєстрації місцевими органами самоврядування. Керівники навчальних закладів втілюють освітню політику держави на практиці, вони є роботодавцями.

Реформи в системі управління освітою були пов'язані з перебудовою суспільного устрою держави та зі змінами й доповненнями, які вносились до різних нормативно-правових актів. Так, було диференційовано повноваження керівників та їх відомств, роль та участь в реформуванні національної освіти. Це створило умови для подальшої ефективної співпраці між центральними (державними) органами управління освітою з ОМС. Посади куратора освіти, керівників навчальних закладів (усіх рівнів і типів), та місцевих органів самоврядування є виборними, а діяльність - самостійною. Взаємодія між усіма рівнями в системі управління освітою почала будуватися на основі співробітництва. Таким чином досягається синхронізація процесів управління освітою із загальними процесами управління в державі, які спрямовані на децентралізацію системи управління освітою та усуспільнення навчальних закладів.

Отже, польське суспільство домоглося встановлення однакового рівня впливу та взаємоконтролю центральних (державних), самоврядних (ОМС) і громадських органів у питаннях освіти, зокрема прийнятті рішень та розподілу коштів на різних рівнях, функціонуванні закладів освіти і виховання, що є ознакою демократії та головною рисою децентралізації. Законодавство дало можливість громаді брати участь в управлінні та здійснювати контроль за процесами розвитку шляхом створення шкільних рад, воєводських освітніх рад та Національної (Державної) освітньої ради. Утворення шкільної ради та освітньої ради стало свого роду механізмом подолання сваволі та авторитарних методів управління керівниками навчальних закладів, кураторів, міністрів.

Основними особливостями державно-громадського управління освітою в Республіці Польща є: відміна монополії держави на створення навчальних закладів; децентралізація управління освітою шляхом розширення повноважень керівників навчальних закладів і ОМС; підвищення контролюючої ролі громадськості та розширення повноважень учнівського самоврядування, посилення ролі шкільних рад; розвиток конкуренції на первинному ринку освітніх послуг; збільшення можливостей для ведення експериментів, авторських освітніх інновацій, розширення використання авторських програм навчання; тісний зв'язок самоврядування зі шкільним середовищем шляхом співпраці та ін. Усе це сприяло інтенсивному наближенню польської освіти до європейських стандартів.

Дослідження і критичне осмислення досвіду Польщі сприятиме, зокрема, формуванню нових підходів та дієвих механізмів для забезпечення в Україні ефективного функціонування державно-громадського управління освітою, удосконалення системи управління освітою. На його основі, а також враховуючи українські реалії, вважаємо, що, у першу чергу, доцільно чітко визначити функції та повноваження ОМС на регіональному та місцевому рівнях щодо управління освітою; нормативно визначити механізми співпраці державних, громадських органів та місцевого самоврядування в управлінні освітою, визначити межі їх взаємоконтролю; переглянути вимоги до кандидатів на посади керівників органів управління освітою і навчальних закладів, умови проведення конкурсів, термін перебування на посаді та ін.

3. Механізми залучення польської громадськості до управління національною освітою

Розкривається участь громадських органів та учнівського самоврядування в управлінні навчальними закладами Республіки Польща, досвід одноосібних і колегіальних органів, студентського і аспірантського самоврядування в управлінні ВНЗ Польщі, а також аналізується участь польських громадських організацій місцевого, регіонального та загальнодержавного рівнів в управлінні національною освітою.

У Республіці Польща нагромаджено значний досвід децентралізації управління вищою школою, який відповідає положенням Болонського процесу і вартий наслідування в процесі реформування освіти в Україні. Суб'єкти управління вищою освітою Польщі - міністри, громадські органи (Головна рада вищої школи, Державна акредитаційна комісія), одноосібні (ректор і керівники головних організаційних одиниць), колегіальні (сенат, конвент, студентське і аспірантське самоврядування, рада головних організаційних одиниць) - мають широкі повноваження, які регламентуються законами, статутами і положеннями. Таким чином, значний вплив колегіальних органів на процес прийняття рішень обмежив прийняття рішень органами одноосібного управління, що засвідчує децентралізовану структуру управління вищою школою Республіки Польща та широку автономію ВНЗ. Основними аспектами демократії стало прийняття рішень через проведення дискусій, свобода та відповідні інструменти управління. Право ОМС утворювати вищі школи відповідно до потреб свого регіону сприяє з одного боку залученню громадськості до управління ВНЗ, з іншого - зближує вищу школу з місцевою громадою.

Так, найвищими державними посадовими особами в управлінні освітою є міністр національної освіти та міністр науки і вищого шкільництва, далі за порядком ідуть куратор і місцеве самоврядування. Керівником у навчальному закладі є директор (ректор). Громадськими органами, які діють у навчальному закладі, є батьківська та шкільна ради, учнівське, студентське й аспірантське самоврядування. Зауважмо, що проведені у вищій освіті зміни узгоджуються із прагненням країн-учасниць Болонського процесу формувати більш прозорі структури.

Учнівське самоврядування співпрацює з радою школи, до якої входять представники учнівства, з радою батьків, з педагогічною радою та з директором школи. Рада батьків у свою чергу співпрацює з радою школи, де є представники батьків, із педагогічною радою та з директором школи. Рада школи, а це в однаковій кількості батьки, учні та вчителі школи, вирішують питання не тільки на рівні школи (директор, педагогічна рада), але мають право звертатися зі своїми пропозиціями та рішеннями як до органів управління школою, так і до освітньої ради. Доповненням цього є співпраця директора з педагогічною радою, радою школи, батьками та учнівським самоврядуванням, яка віднесена до його обов'язків.

Характерною рисою демократичних відносин у межах навчального закладу, внутрішнього децентралізованого управління є діяльність громадських та колегіальних органів. Усі вони мають права і повноваження приймати рішення щодо діяльності своїх навчальних закладів, відстоювати права своїх спільнот і співпрацюють між собою в розв'язанні певних проблем. Важливою особливістю є те, що представництво кожної спільноти є незалежним, вибирається шляхом проведення голосування, а квота їх членства передбачена нормативно-правовими актами в галузі освіти, а у випадку ВНЗ - їх статутами. При необхідності допускається пропорційна зміна квоти навчальним закладом, що обумовлено регламентом внутрішньої діяльності. Виборними є посади куратора освіти та керівників усіх навчальних закладів, а у вищих школах - керівників структурних підрозділів.

Зазначені зміни відповідають основним принципам Болонської декларації, яка визначає важливість проведення демократичних змін в системі вищої освіти зі збереженням власних університетських та національних традицій, створення більш прозорих структур вищої освіти, модернізації навчальних закладів, зокрема щодо поєднання автономії та відповідальності вищих шкіл, реального залучення студентських організацій до управління ВНЗ.

Аналіз основних тенденцій участі громадських організацій Польщі, які співпрацюють в управлінні національною освітою, демонструє їх різнорідність. Важливою рисою державно-громадського управління освітою в Республіці Польща є залучення широкого кола громадськості і самоврядування до управління як важливої умови децентралізації управління та усуспільнення навчальних закладів, зв'язок розвитку вищих шкіл із потребами регіону, тенденція переходу учнівського самоврядування у студентське та аспірантське.

Загалом, позитивними особливостями розвитку державно-громадського управління освітою в Польщі стала розробка системи підготовки особи до самоврядування, що сприяє формуванню безперервного процесу участі громадян в управлінні освітою; проведення демократичних виборів, які забезпечують самостійність, незалежність в діяльності кожного середовища; інтеграція громадських органів у межах навчального закладу та громадських організацій поза його межами для вирішення важливих відповідно внутрішніх та зовнішніх проблем.

У період розвитку демократичного суспільства в Україні усталення дієвих громадських організацій в галузі освіти є закономірним і необхідним процесом. Становлення громадських організацій як суб'єктів освітньої політики та розвиток партнерських відносин має бути одним з основних питань у діяльності держави та ОМС. Неусвідомлення потенціалу громадських організацій, їхніх можливостей у формуванні та реалізації освітньої політики унеможливлює залучення потужного ресурсу для здійснення в Україні позитивних змін в освіті та демократичних перетворень в цілому. Тому, на нашу думку, в Україні необхідно удосконалити механізми децентралізації в галузі управління освітою, тенденції до інституціоналізації відносин громадських організацій із державними органами управління освітою; визначити місце і роль громадських організацій як суб'єктів державно-громадського управління освітою, формування та реалізації освітньої політики, окреслити форми взаємодії їх із державою.

Висновки

державний громадський освітній іспит

У дисертації вирішено наукове завдання здійснення цілісного системного наукового аналізу особливостей управління освітою в Польщі, зокрема, механізмів взаємодії органів управління освітою із громадськістю в системі державно-громадського управління освітою та розроблення на основі цього практичних рекомендацій для удосконалення моделі державно-громадського управління освітою в Україні. Одержані в ході виконання дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізовані мета й завдання дослідження дають можливість зробити такі висновки.

1. Проведений аналіз наукових праць за темою дослідження переконує, що питання державно-громадського управління освітою в Польщі не було предметом спеціального дослідження в Україні. Окремі праці вчених стосуються педагогічних аспектів або ж опосередковано розглядають управління освітою в Польщі. Результати дослідження засвідчили, що сучасна польська модель управління освітою є державно-громадською і включає горизонтальний (діяльність громадських та освітніх рад самоврядування) та вертикальний (пов'язаний з участю в управлінні державних, самоврядних, громадських органів) поділи, що в результаті забезпечує її гнучкість, здатність швидко та ефективно реагувати на місцеві потреби та зміни в освіті. Дисертантом введено в науковий обіг термін усуспільнення навчальних закладів - орієнтація навчальних закладів незалежно від форми власності на реалізацію освітніх цілей і завдань у відповідності до суспільних потреб місцевості, регіону. Уточнено поняття «державно-громадське управління освітою», під яким розуміється процес управління із залученням громадськості, спрямований на демократизацію управлінських відносин, самоврядування та усуспільнення навчальних закладів.

2. Встановлено, що державне управління системою шкільництва у Польщі становлять три рівні: міністр освіти, куратори освіти, керівники навчальних закладів. Після реформування системи освіти повноваження міністра обмежилися за рахунок передачі частини їх кураторам та органам місцевого самоврядування, юридично обумовлена діяльність громадських органів управління. До складу місцевого самоврядування Польщі входять ради воєводств, повітів і ґмін, основними повноваженнями яких є задоволення потреб місцевої громади в галузі освіти.

Внутрішнє управління польськими навчальними закладами є децентралізованим. Їх структура законодавчо передбачає діяльність громадських та колегіальних органів управління навчальних закладів (шкільні та батьківські ради, органи учнівського самоврядування, сенати, конвенти, органи студентського і аспірантського самоврядування), які наділені відповідними повноваженнями у вирішенні внутрішніх питань навчальних закладів і співпрацюють між собою.

3. Виявлено і обґрунтовано механізми взаємодії органів державного управління і громадськості в управлінні освітою: залучення широкого кола громадськості і самоврядування до управління як важливої умови децентралізації та усуспільнення навчальних закладів; децентралізація управління освітою шляхом розширення повноважень керівників навчальних закладів і органів місцевого самоврядування; встановлення однакового рівня впливу і взаємоконтролю державних, самоврядних і громадських органів у питаннях освіти; співпраця самоврядування зі шкільним середовищем шляхом налагодження співпраці навчальних закладів із місцевою громадою, громадськими організаціями, розвиток навчальних закладів у тісному зв'язку з потребами регіону; удосконалення роботи громадських органів у навчальних закладах; посилення ролі шкільних рад з метою запобігання можливої сваволі чи диктаторських методів управління; підвищення контролюючої ролі громадськості та розширення повноважень учнівського, студентського (створення аспірантського) самоврядування, що сприяло їх залученню до участі у вирішенні внутрішніх справ навчального закладу, відстоюванні своїх прав та інтересів; перехід учнівського самоврядування у студентське і аспірантське; розвиток конкуренції на первинному ринку освітніх послуг та ін.

4. Доведено, що державно-громадський характер управління освітою Польщі реалізовується завдяки вагомій участі самоврядування та громадськості у формуванні освітньої політики регіону в межах державної освітньої політики, в управлінні освітою. У навчальних закладах законодавчо передбачена діяльність товариств і організацій, статутним завданням яких є ведення виховної роботи, розширення і збагачення форм дидактичної та опікунської діяльності. За їх межами функціонує система громадських організацій, скерованих на різнорівневу співпрацю з учнями, вчителями, керівниками, роботу з дітьми та молоддю, підтримку підвищення кваліфікації вчителів та впровадження нових програм. Також є громадські організації, які створюють та керують недержавними навчальними закладами, що діють при державних навчальних закладах.

Позитивними рисами системи управління освітою в Польщі є відміна монополії держави на створення навчальних закладів; розширення можливостей для ведення експериментів, авторських освітніх інновацій, використання авторських програм навчання; розширення повноважень керівників навчальних закладів і органів місцевого самоврядування, співпраця органів місцевого самоврядування із навчальними закладами; підвищення контрольної ролі громадськості тощо.

5. Обґрунтовано, що нова система проведення іспитів (внутрішній та зовнішній етапи), а також створення Центральної та окружних екзаменаційних комісій дає можливість визначити фаховий рівень викладачів, виявити здібності та досягнення учнів з метою вибору професії, формулює спільний стандарт необхідних знань учнів за умов існування різних програм, способів і методів навчання. Така система іспитів об'єктивно відображає рівень якості освіти, дозволяє органам місцевого самоврядування систематично та об'єктивно оцінювати роботу навчальних закладів та використовувати дані результати для цільового розподілу коштів.

6. Окреслено діяльність, компетенції та повноваження керівників та органів управління освітою, умови їх призначення та відкликання, розкрито механізми їх співпраці, баланс повноважень та відповідальності між усіма рівнями та учасниками управління освітою. Так, у компетенції міністрів (найвищий рівень державного управління освітою) залишився тільки загальний нагляд і контроль правової діяльності навчальних закладів. Головним завданням кураторів освіти (середній рівень) є допомога органам управління освітою на місцевому рівні та проведення на теренах свого воєводства педагогічного нагляду, що обіймає сукупність педагогічної діяльності навчальних закладів. Куратори безпосередньо підпорядковані міністру національної освіти, співпрацюють із ним та з органами місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування можуть створювати і керувати тільки державними навчальними закладами. Вони співпрацюють з кураторами в оцінюванні праці керівників навчальних закладів, із радами шкіл та батьківськими радами. Керівники навчальних закладів (елементарний рівень) втілюють освітню політику держави на практиці. При виконанні покладених на них завдань співпрацюють із громадськими органами своїх навчальних закладів. Громадські та колегіальні органи (рада школи, батьківська рада, учнівське, студентське, аспірантське самоврядування, Головна рада вищого шкільництва, Державна акредитаційна комісія, сенат (конвент), рада головної організаційної одиниці), органи учнівського, студентського та аспірантського самоврядувань співпрацюють із керівниками своїх навчальних закладів між собою. Вплив громадських та колегіальних органів на процес прийняття рішень обмежив сферу затвердження індивідуальних рішень.

Міністри призначаються Радою Міністрів, на інші посади керівники обираються шляхом проведення конкурсів на підставі відповідних вимог. Важливою тенденцією є прозорі вибори громадських та колегіальних органів, умови виборів та квота їх членства передбачені нормативно-правовими актами в галузі освіти. Членами конкурсних комісій є також представники різних органів - громадських і самоврядування навчальних закладів.

7. Проведене дисертаційне дослідження особливостей системи управління освітою в Польщі та зроблені висновки мотивують формулювання рекомендацій законодавчим та виконавчим органам України стосовно наукового та практичного використання отриманих результатів для подальшого вдосконалення державно-громадського управління освітою в Україні (закони України «Про освіту» від 23.05.1991 р. № 1060-XII та «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР), зокрема:

- законодавчо визначити компетенції органів місцевого самоврядування, чітко розмежувати їхні функції на усіх рівнях, що забезпечить чітку систему управління освітою на регіональному та місцевому рівнях;

- законодавчо встановити механізми співпраці та взаємного контролю за діяльністю державних органів громадськими органами та самоврядуванням для забезпечення дієвості державно-громадського управління освітою, підвищення їх відповідальності;

- розширити функції органів державно-громадського управління освітою для суб'єктів розробки освітньої політики регіону з урахуванням державної освітньої політики, що сприятиме ефективному, прозорому і демократичному формуванню освітньої політики безпосередніми її виконавцями, створення нових підходів до організації відкритого демократичного діалогу з навчальними закладами та громадськістю, періодичного звітування органів управління освітою перед громадськістю;

- переглянути і встановити чіткі вимоги до кандидатів на посади керівників органів управління освітою, керівників навчальних закладів, каденцію їх перебування на посаді та умови звільнення, чіткі умови проведення конкурсів із неодмінним залученням представників громадськості; запровадити періодичну звітність перед громадськістю, що сприятиме підвищенню ефективності та якості управління освітою, навчальними закладами, їх відповідальності перед громадськістю.

З урахуванням складності та багатоаспектності питань управління освітою подальші дослідження можуть стосуватися вивчення зарубіжного досвіду щодо фінансування, співпраці держави та громадськості у формуванні національної освітньої політики, законодавчого забезпечення діяльності та розвитку державно-громадського управління освітою, розвитку самоврядування, підвищення якості освіти тощо.

Література

1. Гречка Я.Р. Управління освітою Польщі: історична ретроспектива / Я.Р. Гречка // Державне управління: теорія, методологія, упровадження. - 2005. - № 1.

2. Гречка Я.Р. Державні органи управління освітою Польщі / Я.Р. Гречка // Вісн. НАДУ. - 2005. - № 3. - С. 455-463.

3. Гречка Я.Р. Управління вищою освітою в Польщі / Я.Р. Гречка // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. пр. / редкол.: С.М. Серьогін (голов. ред.) та ін. - Д. : ДРІДУ НАДУ, 2006. - Вип. 1 (23). - С. 189-195.

4. Гречка Я.Р. Децентралізація та усуспільнення шкільництва - основа державно-громадського управління освітою в Республіці Польща / Я.Р. Гречка // Упр. сучас. містом. - 2006. - № 1-2 / 1-6 (21-22). - С. 46-53.

5. Гречка Я.Р. Самоврядування в навчальних закладах Польщі як важливий компонент державно-громадського управління освітою / Я.Р. Гречка // Наук. вісн. Акад. муніцип. упр. - Вип. 4 (6). Державне управління та місцеве самоврядування / за заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка. - К.: Видавн.-полігр. центр Акад. муніцип. упр., 2008. - С. 294-303. - (Серія «Управління»).

6. Вацко Я.Р. Демократизація управління освітою в Україні і Польщі в контексті загальноєвропейських освітніх процесів ХХІ ст. / Я.Р. Вацко // Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз: Матеріали наук.-практ. конф.: у 2 т. / за заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2002. - Т. 2. - С. 115-117.

Размещено на Allbest.ru