Конституційне право людини і громадянина на безпечне для життя і здоров’я довкілля та його забезпечення в системі місцевого самоврядування

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

12.00.02 - Конституційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Конституційне право людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля та його забезпечення в системі місцевого самоврядування

Іванюшенко Вікторія Вікторівна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Відділі проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент,

Заслужений юрист України

КРАВЧЕНКО Віктор Віталійович,

ВНЗ Університет економіки та права “КРОК”, завідувач кафедри конституційного та адміністративного права.

Офіційні опоненти:доктор юридичних наук, професор

ШЕВЧЕНКО Анатолій Євгенович,

Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка,

професор кафедри конституційного та міжнародного права

кандидат юридичних наук

ЗАДОРОЖНЯ Галина Володимирівна,

Інститут повітряного і космічного права Національного авіаційного університету,

доцент кафедри конституційного та адміністративного права

Захист відбудеться 19.02.2009 р. о 14 годині на засіданні вченої ради Д 26.867.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) юридичних наук в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, провулок Несторівський, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

Автореферат розісланий 17.01. 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої радиО. М. Биков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. За сучасних умов одним із найпріоритетніших напрямків подальшої розбудови України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави є забезпечення конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

Це обумовлено постійним зростанням рівня забруднення території України, який є одним з найвищих у Європі (на одного мешканця України припадає понад 500 тонн накопичених твердих побутових відходів); негативними соціально-екологічними наслідками Чорнобильської катастрофи; нераціональним, виснажливим використанням мінерально-сировинних природних ресурсів; застосуванням екологічно шкідливих технологій; неконтрольованим ввезенням в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів; негативними екологічними наслідками військової та іншої екологічно небезпечної діяльності; природними катаклізмами та іншими загрозами в екологічній сфері.

В Конституції України зазначається, що людина, її життя і здоров'я, безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, утвердження і забезпечення її прав і свобод є головним обов'язком держави. Цей основоположний принцип чітко й однозначно відображає загальнополітичну позицію сучасної української держави і в повній мірі стосується і права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля. А враховуючи те, що людина проживає в певному населеному пункті, тобто на території юрисдикції відповідних органів місцевого самоврядування, то забезпечення безпечного для життя і здоров'я довкілля може розглядатися як важливе завдання не лише держави, а й місцевого самоврядування. Саме місцеве самоврядування спроможне створити такі ефективні механізми, які б сприяли повній реалізації конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Важливим завданням місцевого самоврядування є створення гідного середовища існування людини, а це можливо шляхом реалізації передбачених законом його повноважень у цій сфері. Гуманістичний характер місцевого самоврядування та його органічний зв'язок з правами людини і громадянина - безперечний. В той же час, сьогодні фактично відсутні комплексні наукові дослідження, які були б присвячені висвітленню феномену місцевого самоврядування через призму прав і свобод людини і громадянина взагалі та конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля зокрема.

Також залишаються не в повній мірі визначеними теоретичні засади забезпечення конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля, місце і роль місцевого самоврядування в механізмі забезпечення цього права, різними науковцями неоднозначно розглядається поняття та зміст вказаного конституційного права людини і громадянина. Зазначені питання отримали лише часткове висвітлення в юридичній літературі й потребують подальшого ґрунтовного опрацювання.

Зокрема, з огляду на завдання місцевого самоврядування в цій сфері, нагальним є комплексний аналіз місця і ролі органів місцевого самоврядування в механізмі забезпечення конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля, який ще не проводився у вітчизняній юридичній науці. Крім того, поза увагою дослідників ще залишаються питання чіткого визначення власних і делегованих повноважень органів місцевого самоврядування у галузі забезпечення конституційних екологічних прав людини та їхнього матеріально-фінансового забезпечення. Не в повному обсязі також досліджувалися форми і методи діяльності вказаних органів з реалізації цих повноважень.

Актуальність цієї роботи визначається також практичною необхідністю вдосконалення національного законодавства у сфері забезпечення конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля, у тому числі і законодавства, яке регламентує діяльність органів місцевого самоврядування із забезпечення зазначеного права.

Враховуючи вищевикладене, дослідження змісту конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля та його забезпечення в системі місцевого самоврядування уявляється актуальною науковою проблемою.

Науково-теоретичною базою даного дослідження стали праці вітчизняних та зарубіжних вчених, роботи яких присвячені проблемам права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля та ролі місцевого самоврядування в механізмі його забезпечення, авторами яких є: С. Алексєєв, В. Андрейцев, Г. Анісімова, О. Баб'як, Н. Барбашова, О. Батанов, М. Баймуратов, А. Бережнов, М. Бринчук, С. Боголюбов, М. Васильєва, Л. Воєводін, К. Волинка, О. Волков, С. Гавриш, А. Георгіца, С. Грицкевич, М. Гуренко, Р. Давидов, І. Дмитренко, Т. Заворотченко, Г. Задорожня, О. Зайчук, Н. Ілларіонова, В. Кампо, В. Карпунов, Н. Кобецька, О. Колбасов, А. Колодій, В. Копєйчиков, О. Копиленко, В. Костицький, А. Котелевець, В. Кравченко, С. Кравченко, М. Краснова, В. Кукса, О. Кушніренко, Є. Лукашева, М. Малишко, Н. Малишева, Н. Мяловицька, Н. Нижник, А. Олійник, Н. Онищенко, В. Погорілко, М. Пітцик, Х. Приходько, М. Пухтинський, П. Рабінович, Б. Розовський, Т. Слінько, Є. Тихонова, Г. Тищенко, Ю. Тодика, О. Фрицький, В. Чиркин, В.Шаповал, Ю. Шемшученко та інші.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано як складова загального плану науково-дослідної роботи Інституту законодавства Верховної Ради України, зокрема, програми “Стратегія розвитку законодавства України” (державний реєстраційний № 0103U007975).

Мета та завдання дослідження. Метою дисертації є розробка теоретичних положень та практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізму забезпечення конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля в Україні.

Для досягнення зазначеної мети дослідження у дисертації зосереджено увагу на вирішенні таких завдань:

з'ясувати місце права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля у системі конституційних прав і свобод людини і громадянина та визначити його структуру;

сформулювати авторське визначення поняття та змісту конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля; право безпечний довкілля самоврядування

дослідити генезу права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля на різних етапах становлення української державності;

проаналізувати концептуальні проблеми механізму забезпечення права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля та з'ясувати місце і роль місцевого самоврядування в цьому механізмі;

дослідити систему гарантій конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля;

на основі аналізу законодавства та узагальнення практики діяльності органів місцевого самоврядування у сфері забезпечення конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля сформулювати пропозиції щодо удосконалення її організаційно-правових основ.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються в процесі реалізації конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля та його забезпечення в системі місцевого самоврядування.

Предметом дослідження є конституційне право людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля та практика його забезпечення в системі місцевого самоврядування України.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять як загальнонаукові (діалектичний, системний тощо) так і спеціальні (порівняльно-правовий, нормативно-юридичний, структурно-функціональний, статистичний, формально-логічний тощо) методи. Так, за допомогою діалектичного методу досліджується становлення та розвиток права на безпечне для життя і здоров'я довкілля в загальній системі прав людини. Системний метод дозволив проаналізувати досліджуване право, визначити його місце в системі інших прав, місце і роль органів місцевого самоврядування в механізмі забезпечення права на безпечне для життя і здоров'я довкілля. На основі порівняльно-правового методу проведено аналіз положень національного, зарубіжного та міжнародного законодавства для зіставлення юридичних понять, явищ і процесів, визначення їх загальних та спеціальних ознак. Нормативно-юридичний метод дав можливість з'ясувати обсяг і зміст правового регулювання досліджуваного права. Структурно-функціональний метод застосовувався, зокрема, при дослідженні повноважень місцевого самоврядування в сфері забезпечення права на безпечне для життя і здоров'я довкілля та їх розподіл між елементами системи місцевого самоврядування. Статистичний метод був використаний для аналізу кількісних факторів, що використовувались в процесі дослідження. Формально-логічний метод дозволив обґрунтовано запропонувати визначення права на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що запропонована дисертаційна робота є одним із перших комплексних досліджень проблеми поняття та змісту конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля, теоретичних засад забезпечення його в системі місцевого самоврядування.

Наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується в теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, найважливішими з яких є такі:

вперше:

запропоновано періодизацію процесу становлення та розвитку інституту права на безпечне для життя і здоров'я довкілля в Україні, що включає такі основні етапи:

I етап: кінець 30-х років - до прийняття Конституції СРСР 1977 р. (відповідно Конституції УРСР 1978 р.);

II етап: 1977 р. - друга половина 80-х років;

III етап: 1986 р. - до прийняття Конституції України 1996 р.;

IV етап: після прийняття Конституції України 1996 р.;

сформульовано авторське визначення поняття “конституційне право людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля” як закріплена в Конституції України і гарантована державою сукупність історично обумовлених ступенем розвитку суспільства можливостей кожного вільно користуватися безпечним довкіллям, стан якого відповідає встановленим нормативам його якості, з метою задоволення своїх життєво важливих потреб та інтересів;

з'ясовано, що за своїм змістом це право включає такі групи можливостей: по-перше, проживати у навколишньому середовищі, яке відповідає вимогам екологічної безпеки; по-друге, звернутися про сприяння в реалізації права на безпечне довкілля до органів державної влади і місцевого самоврядування, до установ, організацій незалежно від форм власності, до компетенції яких належить вирішення порушених у зверненнях питань; по-третє, вимагати від інших осіб дотримання правил забезпечення безпечного довкілля; по-четверте, у будь-який час звернутися до суду або захистити своє право на безпечне довкілля в інший спосіб, не забороненими законом засобами;

здійснено класифікацію нормативно-правових актів - джерел інституту права на безпечне для життя і здоров'я довкілля в Україні, за предметом правового регулювання та цільовою спрямованістю, на три групи: 1) нормативно-правові акти, в яких закладені основи формування інституту права на безпечне для життя і здоров'я довкілля; 2) нормативно-правові акти, в яких визначені зобов'язані суб'єкти щодо забезпечення права на безпечне для життя і здоров'я довкілля та їх правове становище; 3) нормативно-правові акти, в яких встановлюються забезпечувальні (охоронні) засоби реалізації права на безпечне для життя і здоров'я довкілля;

визначено поняття механізму забезпечення права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля, під яким розуміється комплекс системних заходів правового та організаційного характеру, які спрямовані на його практичну реалізацію, охорону і захист. Зроблено висновок про те, що в організаційно-правовому механізмі забезпечення конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля органи місцевого самоврядування займають особливе місце. Це зумовлено тим, що органи місцевого самоврядування здійснюють діяльність, яка, по-перше, обумовлена завданнями і функціями місцевого самоврядування як особливого виду публічної влади - влади територіальної громади, мета якої покращення умов життєдіяльності громади, надання якісних послуг її членам; по-друге, спрямована на виконання природоохоронної функції держави, реалізуючи при цьому важливі делеговані їм повноваження органів виконавчої влади в цій сфері;

запропоновано авторське визначення поняття “юридичні гарантії конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля” як встановлену Конституцією та законами України єдину систему юридичних умов (засобів, способів), які забезпечують здійснення досліджуваного права на всіх стадіях його реалізації та визначені законодавством завдання і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо охорони і захисту права на безпечне довкілля, його відновлення в разі порушення та притягнення винних до відповідальності. Обґрунтовані підходи до побудови системи юридичних гарантій, які систематизовані на: конституційні та галузеві;

сформульовано визначення поняття “компетенція місцевого самоврядування в сфері забезпечення права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля ” як сукупність предметів відання та самоврядних повноважень елементів системи місцевого самоврядування, показано співвідношення зазначеного поняття з поняттям “компетенція органів місцевого самоврядування в сфері забезпечення права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля”, які охоплюють їхні як самоврядні, так і делеговані повноваження;

виходячи з нормативного визначення структури системи місцевого самоврядування, запропоновано здійснити таку класифікацію повноважень місцевого самоврядування в сфері забезпечення права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля: повноваження територіальної громади; повноваження сільських, селищних, міських рад; повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад; повноваження районних та обласних рад; повноваження органів самоорганізації населення;

дістало подальший розвиток:

висновок про місце права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля в системі основних прав людини і громадянина, яке, на думку автора, відноситься до окремого виду - екологічних прав і свобод;

думка про те, що з урахуванням положень ст. 21-24 Конституції України право на безпечне для життя і здоров'я довкілля відноситься до категорії невідчужуваних та непорушних суб'єктивних прав людини, як такі, що складають у теорії права категорію природних прав;

дослідження форм та методів діяльності органів місцевого самоврядування в сфері забезпечення конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля;

уточнено: поняття: “довкілля”, “безпечне довкілля”; “екологічна безпека”; “якість довкілля”;

удосконалено:

пріоритетні напрями подальшого вдосконалення діяльності органів місцевого самоврядування із забезпечення конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля;

обґрунтовано:

нову редакцію ст. 50 Конституції України, а саме: “Кожен має право на екологічно безпечне для життя і здоров'я довкілля…”;

нову редакцію п. 1 ст. 9 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”: “Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля”.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки та пропозиції, які містяться в дисертаційному дослідженні, можуть сприяти процесу вдосконалення законодавства України в галузі регулювання конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля, а також удосконалення діяльності органів місцевого самоврядування у сфері його забезпечення.

Одержані результати дисертаційного дослідження як теоретичні, так і практичні можуть використовуватися у:

науково-дослідній сфері - для здійснення подальших досліджень проблематики конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля та його забезпечення в системі місцевого самоврядування;

нормотворчій діяльності - при розробці проектів нормативно-правових актів, що регулюють діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування у забезпеченні реалізації права на безпечне довкілля;

правозастосовчій роботі - результати цього дослідження сприятимуть практичному забезпеченню права людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля в діяльності органів місцевого самоврядування;

навчальному процесі - результати дослідження можуть бути використані при підготовці підручників, навчальних посібників з курсів “Конституційне право України”, “Екологічне право”, “Муніципальне право”, викладанні відповідних навчальних дисциплін, а також у науково-дослідницькій роботі викладачів та студентів юридичних вузів та факультетів;

виховній роботі - результати дослідження можуть бути використані для профілактичної роботи серед працівників органів місцевого самоврядування, всього населення України з підвищення рівня правової культури та правової свідомості.

Особистий внесок здобувача. Основні положення й висновки дисертації розроблені автором особисто і викладено в одноосібних наукових працях.

Апробація та впровадження результатів дисертації. Результати дослідження, викладені в дисертації, були обговорені в Комітеті з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України (акт впровадження № 06-19/15-577 від 24 травня 2006 р.), доповідалися і обговорювалися в Інституті законодавства Верховної Ради України, оприлюднені на науково-практичних конференціях, зокрема на: V Всеукраїнській науковій конференції “Проблеми державотворення, захисту прав людини в Україні” (м. Острог, 21-22 травня 2004 р.; тези опубліковані); VI Всеукраїнській науково-практичній конференції (м. Острог, 28-29 квітня 2005 р.; тези опубліковані); Міжвузівській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми протидії правопорушенням у сфері господарської діяльності” (м. Ірпінь, 30 травня 2007 р.); II Міжнародній науково-практичній конференції “Від громадянського суспільства-до правової держави” (м. Харків, 25 квітня 2007 р.; тези опубліковані); IX Всеукраїнській науково-практичній конференції “Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” (м. Острог, 30-31 травня 2008 р.; тези опубліковані).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 8 публікаціях, з яких 4 - у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які включають вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 214 сторінок, з них основного тексту - 192 сторінки, список використаних джерел налічує 214 найменувань (22 сторінки).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, висвітлено ступінь наукової розробки проблематики, зв'язок з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету і завдання, окреслено об'єкт та предмет дослідження, його методологічну основу, розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення, подано відомості про апробацію результатів дисертації та публікації, його структуру й обсяг.

Розділ 1. “Наукові і нормативно-правові засади конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля в Україні”, що складається з двох підрозділів та висновків до розділу, присвячено дослідженню теоретичних засад та нормативно-правового закріплення конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

У підрозділі 1.1. “Стан наукового дослідження проблематики права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля” простежено шлях становлення інституту права на безпечне для життя і здоров'я довкілля в Україні. Аналізуючи, з одного боку, історію законодавчого закріплення вказаного права, а, з іншого - розвиток теоретичних розробок таких вчених як С. Боголюбова, М. Васильєвої, О. Колбасова, Ю. Шемшученка, А. Тарнавського та ін., автор дійшов висновку, що процес становлення та розвитку інституту права на безпечне для життя і здоров'я довкілля має історичний характер та проходив декілька етапів.

Включення права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля в Конституцію України в 1996 р. пояснюється такими причинами. По-перше, це пов'язано з радіаційним забрудненням значних територій України внаслідок Чорнобильської катастрофи, що стало підставою для визнання України зоною екологічного лиха. По-друге, розвиток науки висуває вимоги належного та ефективного правового регулювання у цій сфері.

З'ясовано, що в переважної більшості праць новітнього періоду право на безпечне для життя і здоров'я людини відноситься до окремого виду основних прав - екологічних. Проте, питання механізму забезпечення вказаного права досліджувалося в юридичній літературі фрагментарно, без наявного аналізу місця та ролі органів місцевого самоврядування в цьому механізмі.

У підрозділі 1.2. “Нормативно-правове закріплення права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля” проаналізовано становлення та розвиток нормативно-правового закріплення права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля у нормах міжнародного та національного права України.

Порівняльний аналіз конституцій деяких сучасних держав (РФ, Республіки Молдова, Республіки Бєларусь, Словацької Республіки, Португалії, Естонії, Республіки Македонія, Республіки Болгарії) дозволив зазначити, що всі вони в тій чи іншій мірі закріплюють право кожної людини нинішнього і майбутніх поколінь на сприятливе навколишнє середовище, що є одним із принципів міжнародного права навколишнього середовища.

Аналіз чинного законодавства України, на думку дисертанта, дозволяє умовно, за предметом правового регулювання та цільовою спрямованістю, систематизувати джерела інституту права на безпечне для життя і здоров'я довкілля в Україні. За результатами дослідження зроблено висновок, що положення окремих законів, які регулюють право на безпечне для життя і здоров'я довкілля характеризуються наявністю суперечливих положень та прогалин.

З метою гармонізації законодавства в цій сфері, пропонується привести у відповідність зі ст. 50 Конституції України норму ст. 9 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, оскільки цей закон, по-перше, закріплює право кожного громадянина на “безпечне для його життя і здоров'я навколишнє природне середовище”, в той час, як в Конституції вживається термін “довкілля”, по-друге, адресований дещо вужчому колу суб'єктів, аніж Конституція, де йдеться про “кожного”, а не тільки як в законі, про громадян України.

Належне забезпечення права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля неможливе без прийняття Законів України “Про екологічну безпеку”, “Про екологічну освіту” та Кодексу законів України про довкілля.

Розділ 2. “Поняття, зміст та організаційно-правовий механізм забезпечення конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля” складається з трьох підрозділів, висновків до розділу, в яких досліджується поняття, зміст конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля, його юридичні гарантії, організаційно-правовий механізм забезпечення та роль і місце органів місцевого самоврядування в цьому механізмі.

У підрозділі 2.1. “Поняття та зміст конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля” здійснена спроба наукового аналізу конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля, визначаються його об'єкт, суб'єкт, ознаки, зміст та місце в системі прав людини і громадянина.

На підставі дослідження конструкції права на безпечне для життя і здоров'я довкілля автор схиляється до того, що можна вважати тотожними поняття “навколишнє середовище” і “довкілля”.

З'ясовано, що під довкіллям розуміється не тільки об'єкти природного середовища, а й інші соціальні фактори такі, як умови побуту, харчування, навчання, відпочинку тощо, тобто сукупність факторів, які впливають на фізичний, психічний стан людини і визначають умови, що забезпечують її життєдіяльність.

Звертається увага на те, що на відміну від законодавств інших держав, які закріпили в тій чи іншій редакції “право на сприятливе навколишнє середовище”, “право на здорове навколишнє середовище”, “право на здорове та сприятливе навколишнє середовище”, “право на безпечне та здорове навколишнє середовище” тощо, законодавство України закріплює право на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

На підставі аналізу термінів “безпечне”, “сприятливе” і “здорове” дисертант дійшов висновку, що близькими та взаємопов'язаними є терміни “здорове” і “безпечне” для довкілля, особливо, якщо мова йде через конструкцію права на безпечне для життя і здоров'я довкілля, де існує зв'язок між нематеріальними благами “здоров'я”, “життя”, “безпечне довкілля”.

На думку автора, безпечним є таке довкілля, стан якого забезпечує стійке функціонування природних екологічних систем, природних і природно-антропогенних об'єктів з метою збереження життя і здоров'я людини, а також задоволення його потреб при використанні природного середовища як середовища життєдіяльності, відповідає встановленим нормативам його якості, вимогам ресурсоємкості, естетичного багатства і видового різноманіття.

Об'єктом права на безпечне для життя і здоров'я довкілля є саме довкілля як сукупність природних, природно-антропогенних, соціальних та інших факторів, які впливають на фізичний та психічний стан людини і визначають умови, що забезпечують її життєдіяльність.

Суб'єктом же даного права є будь-яка людина незалежно від віку, статі, громадянства, національної або іншої приналежності тощо, що підтверджується конституційною конструкцією “кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля” (ст. 50).

На думку дисертанта, змістом права на безпечне для життя і здоров'я довкілля є певні можливості, які надаються та гарантуються кожному, а саме: проживати у навколишньому середовищі, яке відповідає вимогам екологічної безпеки; звернутися про сприяння в реалізації права на безпечне довкілля до органів державної влади і місцевого самоврядування, до установ, організацій незалежно від форм власності, до компетенції яких належить вирішення порушених у зверненнях питань; вимагати від інших осіб дотримання правил забезпечення безпечного довкілля; у будь-який час звернутися до суду або захистити своє право на безпечне довкілля в інший спосіб, не забороненими законом засобами.

На підставі дослідження поняття конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля пропонується власна точка зору щодо розуміння вказаного права.

Виокремлені характерні риси права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

У підрозділі 2.2. “Юридичні гарантії конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля” розкривається сутність та система юридичних гарантій аналізованого права.

Під юридичними гарантіями конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля автор розуміє встановлену Конституцією та законами України єдину систему юридичних умов (засобів, способів), які забезпечують здійснення досліджуваного права на всіх стадіях його реалізації та визначені законодавством завдання і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо охорони і захисту права на безпечне довкілля, його відновлення в разі порушення та притягнення винних до відповідальності.

Основним нормативно-правовим актом, який гарантує право на безпечне для життя і здоров'я довкілля є чинна Конституція України (ст. 50), яка має найвищу юридичну силу. Особливістю гарантій права на безпечне для життя і здоров'я довкілля є їх юридичне закріплення та конкретизація в нормах галузевого законодавства: екологічного, господарського, трудового, адміністративного, кримінального тощо, що в свою чергу обумовлено особливостями об'єкта гарантування, яким є якість довкілля.

На цій основі, на думку дисертанта, юридичні гарантії права на безпечне для життя і здоров'я довкілля можна поділити на гарантії, які закріплені в Конституції України та на рівні галузевого законодавства.

У підрозділі 2.3. “Організаційно-правовий механізм забезпечення конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Місце і роль органів місцевого самоврядування в механізмі забезпечення права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля” зазначається, що розглядаючи організаційно-правовий механізм забезпечення права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля необхідно звернути увагу на окремі моменти. По-перше, потребують точного і деталізованого визначення повноважень місцевих органів виконавчої влади так і органів місцевого самоврядування, які пов'язані із здійсненням та забезпеченням досліджуваного права. У діючому законодавстві вони часто окреслюються лише у загальному вигляді. По-друге, організаційний вплив повинен здійснюватися через систему заходів по науковому, експертному, фінансовому, матеріально-технічному, інформаційно-довідковому, кадровому забезпеченню належних умов для нормальної і плідної роботи компетентних органів, створення в їх структурах підрозділів по роботі з населенням, по вивченню громадської думки тощо. По-третє, при фінансуванні природоохоронних заходів кошти необхідно спрямовувати перш за все на попередження правопорушень, а не на відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

Автором доведено, що в механізмі забезпечення основних прав і свобод людини і громадянина в Україні органи місцевого самоврядування займають особливе місце.

Розділ 3. “Компетенція та повноваження, форми і методи діяльності органів місцевого самоврядування в сфері забезпечення конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля” складається з трьох підрозділів, висновків до розділу, в яких проаналізовано діяльність органів місцевого самоврядування по забезпеченню права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

У підрозділі 3.1. “Повноваження органів місцевого самоврядування в сфері забезпечення конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля” розглядається поняття компетенції місцевого самоврядування, особливості повноважень органів місцевого самоврядування в сфері забезпечення конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля, аналізується нормативна база, яка регламентує повноваження органів місцевого самоврядування в цій сфері.

Автор зазначає, що при аналізі змісту поняття “компетенція місцевого самоврядування” необхідно враховувати те, що воно не збігається за своїм змістом з поняттям “компетенція територіальної громади” і не може розглядатися як тотожне з поняттям “компетенція органів місцевого самоврядування”.

Що стосується змісту поняття компетенції місцевого самоврядування, то Європейська хартія передбачає, що він має визначатися на основі дотримання принципів: правової автономності місцевого самоврядування; повноти повноважень місцевого самоврядування та необмеженості самоврядних прав; субсидіарності; підзаконності місцевого самоврядування; адаптації делегованих повноважень до місцевих умов; урахування інтересів територіальних громад.

На сьогоднішній день проблемою є те, що в законодавчому порядку не визначено дефініції “питання місцевого значення”, як основного об'єкта муніципальної влади. Конституція України (ст. 140) визнає право територіальних громад самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України. Але Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” чітко не визначена сфера виключної прерогативи територіальних громад “як первинного суб'єкта місцевого самоврядування, основного носія його функцій та повноважень” (ст. 6), у т. ч. не встановлено, що таке “питання місцевого значення”, а звідси - і виникають проблеми перерозподілу функцій та повноважень місцевого самоврядування на користь інших суб'єктів.

Іншою проблемою є проблема делегованих повноважень. Сутність її полягає в тому, що немає критеріїв розмежування власних і делегованих повноважень. Автор підкреслює, що чітке розмежування повноважень в сфері забезпечення права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, та між органами місцевого самоврядування різного територіального рівня призвело б до впорядкування прогалин, пов'язаних із конкуренцією їх компетенції та дублюванням в роботі.

Виходячи із нормативного визначення системи місцевого самоврядування, запропоновано здійснити класифікацію повноважень місцевого самоврядування в сфері забезпечення права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля в залежності від її елементів.

Аналізуючи нормативно-правові акти, що деталізують власні (самоврядні) повноваження органів місцевого самоврядування із забезпечення права на безпечне для життя і здоров'я довкілля, обґрунтовується необхідність прийняття Закону України “Про екологічну безпеку”, в окремому розділі якого були б зафіксовані повноваження всіх елементів системи місцевого самоврядування.

У підрозділі 3.2. “Форми і методи діяльності органів місцевого самоврядування в сфері забезпечення конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля” аналізуються форми і методи діяльності органів місцевого самоврядування по створенню сприятливих умов, охороні та захисту конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

Вказано, що під формою діяльності органів місцевого самоврядування в сфері забезпечення права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля можна розуміти зовнішнє вираження конкретних дій, передбачених нормативно-правовими актами, що здійснюються суб'єктами місцевого самоврядування з метою реалізації їх завдань і функцій в межах компетенції. Органам місцевого самоврядування притаманні правові і організаційні форми діяльності. З'ясовано, що вказані форми визначаються здебільшого на законодавчому рівні і не є результатом волевиявлення територіальних громад, що спростовує тезу про громадський характер місцевого самоврядування.

Під методами діяльності органів місцевого самоврядування із забезпечення права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля можна розуміти різноманітні способи, засоби і прийоми, що застосовуються в межах визначених форм з метою реалізації їх завдань і функцій. Органам місцевого самоврядування притаманні як правові так і організаційні методи діяльності. Автор підтримує точку зору вчених, які підкреслюють, що до системи методів діяльності органів місцевого самоврядування, які використовуються у досліджуваній сфері можна віднести переконання, примус, планування, вироблення рішень, інформаційного забезпечення, контроль, координація діяльності, правова пропаганда тощо.

У підрозділі 3.3. “Проблеми удосконалення діяльності органів місцевого самоврядування із забезпечення конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля” зазначається, що вдосконалення діяльності органів місцевого самоврядування в даній сфері досить складний процес, який залежить від ряду умов, як таких, що формуються зусиллями самих органів місцевого самоврядування, так і від інших похідних факторів.

Дисертантом визначено напрями удосконалення діяльності органів місцевого самоврядування із забезпечення конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля, які виносяться на захист.

У Висновках дисертації викладені підсумки дослідження, визначено основні ідеї та засади, що дали змогу обґрунтувати і сформулювати пропозиції теоретичного та практичного характеру:

1. На основі аналізу вітчизняного та зарубіжного законодавства, теоретичного осмислення наукових праць автором, з урахуванням історичного характеру процесу формування інституту права на безпечне для життя і здоров'я довкілля, запропоновано виділити етапи його становлення.

2. Аналіз законодавства України, покликаного сприяти забезпеченню права на безпечне для життя і здоров'я довкілля, дозволив систематизувати відповідні нормативно-правових акти за такими групами:

1) акти, в яких закладені основи інституту права на безпечне для життя і здоров'я довкілля;

2) акти, в яких визначені зобов'язані суб'єкти щодо забезпечення права на безпечне для життя і здоров'я довкілля та їх правове становище;

3) акти, в яких встановлюються забезпечувальні (охоронні) засоби реалізації права на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

3. З урахуванням доцільності виділення окремої групи прав і свобод людини і громадянина - екологічних та віднесення до неї права на безпечне для життя і здоров'я довкілля, запропоновано ст. 50 Конституції України викласти у такій редакції “Кожен має право на екологічно безпечне для життя і здоров'я довкілля…”.

4. Встановлено, що під довкіллям в чинному законодавстві та науковій літературі розуміється сукупність природних, природно-антропогенних, соціальних та інших факторів, які впливають на фізичний та психічний стан людини і визначають умови, що забезпечують її життєдіяльність.

5. З урахуванням сучасних наукових положень сформульовано авторське визначення поняття “конституційне право людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля” та розкрито його зміст.

6. Аналіз місця досліджуваного права в системі прав людини і громадянина дозволив виокремити його характерні риси, до яких, на думку автора, можна віднести те, що воно: а) належить до природних прав людини; б) відноситься до основних прав людини і громадянина; в) є показником рівня правової та екологічної політики держави; г) закріплює за кожною людиною рівні юридичні можливості в екологічній сфері; д) має тісний зв'язок із такими суб'єктивними правами: на життя; на належні, безпечні і здорові умови праці; на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування; на користування природними об'єктами права власності народу України тощо; е) є правовим фундаментом закріплення та здійснення інших екологічних прав: на одержання повної та достовірної інформації про стан навколишнього середовища та його вплив на здоров'я населення; на відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян внаслідок негативного впливу на довкілля та ін.; є) має комплексний характер і включає в себе низку суміжних прав, котрі закріплені в галузевих нормативно-правових актах: на стабільну якісну й безпечну екологічну обстановку; на безпечні житлові умови; на безпечні умови праці та відпочинку; на екологічний добробут тощо; ж) є правом як теперішніх так і майбутніх поколінь. Права майбутніх поколінь випливають з концепції сталого розвитку.

7. Сформульовано авторське визначення поняття “юридичні гарантії конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля”. Запропоновано класифікацію юридичних гарантій конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля, що передбачає їх поділ на: конституційні та галузеві.

8. Обґрунтовано зміст механізму забезпечення права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля та місце і роль органів місцевого самоврядування в цьому механізмі.

9. У процесі аналізу повноважень органів місцевого самоврядування в досліджуваній сфері наголошено на тому, що в чинному законодавстві відсутні нормативне визначення дефініції “питання місцевого значення” та перелік таких питань. Розмежування відповідних повноважень органів місцевого самоврядування на власні і делеговані здійснено без врахування чітких критеріїв.

10. Виходячи із нормативного визначення системи місцевого самоврядування, запропоновано здійснити класифікацію повноважень місцевого самоврядування в сфері забезпечення права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля в залежності від її елементів. Обґрунтовується необхідність прийняття Закону України “Про екологічну безпеку”, в окремому розділі якого було б доцільно системно викласти повноваження місцевого самоврядування в цій сфері.

11. За результатами дослідження підготовлено рекомендації щодо вдосконалення діяльності органів місцевого самоврядування із забезпечення права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля. На думку дисертанта, серед умов ефективності діяльності органів місцевого самоврядування в цій сфері можна виділити такі:

- комплексний та орієнтований на майбутнє підхід до розв'язання проблеми щодо забезпечення органами місцевого самоврядування права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля;

- належний рівень нормативно-правової регламентації діяльність місцевого самоврядування із забезпечення конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля;

- адекватна відповідність матеріально-фінансових ресурсів місцевого самоврядування з його повноваженнями в цій сфері;

- чітке розмежування повноважень в досліджуваній сфері між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, та між органами місцевого самоврядування різного територіального рівня;

- вдале поєднання форм і методів управлінської діяльності органів місцевого самоврядування, спрямованої на забезпечення досліджуваного права;

- підвищення відповідальності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за неналежне виконання своїх обов'язків із забезпечення права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля;

- вдосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації посадових осіб органів місцевого самоврядування на яких покладено здійснення завдань та повноважень в цій сфері;

- співробітництво з міжнародними, закордонними та громадськими екологічними організаціями в досліджуваній сфері.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Іванюшенко В. В. Поняття конституційного права людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля / В. В. Іванюшенко // Науковий вісник Національної академії ДПС України. - 2005. - № 5 (32). - С. 138-142.

2. Іванюшенко В. В. Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля в контексті конституційних прав людини і громадянина / В. В. Іванюшенко // Вісник Харківського національного ун-ту внутрішніх справ. - 2006. - Вип. 35. - С. 70-79.

3. Іванюшенко В. В. Перспективи розвитку законодавства України про право людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля / В. В. Іванюшенко // Науковий вісник Київського національного ун-ту внутрішніх справ. - 2007. - Вип. 3. - С. 158-166.

4. Іванюшенко В. В. Юридичні гарантії права людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля / В. В. Іванюшенко // Науковий журнал “Право і суспільство”. - 2007. - Вип. 3. - С. 8-13.

5 Іванюшенко В. В. Право громадян на екологічну інформацію / В. В. Іванюшенко // Наукові записки. Серія “Право”. - Острог : Вид-во Національного ун-ту “Острозька академія”, 2004. - С. 189-192.

6. Іванюшенко В. В. Правові питання доступу до екологічної інформації / В. В. Іванюшенко // Матеріали VI Всеукраїнської науково-практичної конференції [“Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні”], (м. Острог, 28-29 квітня 2005 р.). - Острог : Вид-во Національного ун-ту “Острозька академія”, 2005. - С. 161-163.

7. Іванюшенко В. В. Роль органів місцевого самоврядування в забезпеченні права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля / В. В. Іванюшенко // Тези II Міжнародної науково-практичної конференції [“Від громадянського суспільства-до правової держави”], (м. Харків, 25 квітня 2007 р.). - Харків : ХНУ імені В. Н. Карамзіна, 2007. - С. 52-56.

8. Іванюшенко В. В. Особливості реалізації повноважень місцевого самоврядування у сфері забезпечення конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля / В. В. Іванюшенко // Матеріали IX Всеукраїнської науково-практичної конференції [“Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні”], (м. Острог, 30-31 травня 2008 р.). - Острог : Вид-во Національного ун-ту “Острозька академія”, 2008. - С. 92-95.

АНОТАЦІЯ

Іванюшенко В. В. Конституційне право людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля та його забезпечення в системі місцевого самоврядування. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 - конституційне право. - Інститут законодавства Верховної Ради України. - Київ, 2009.

У дисертаційній роботі досліджуються проблеми становлення, розвитку права на безпечне для життя і здоров'я довкілля в загальній системі прав та його забезпечення в системі місцевого самоврядування.

Проаналізовано становлення та розвиток нормативно-правового закріплення права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля у нормах міжнародного та національного права України.

В роботі дисертант аналізує поняття конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля, визначає його характерні риси, об'єкт, суб'єкт, ознаки, зміст та місце в системі прав людини і громадянина.

З урахуванням визначення поняття правових гарантій, яке міститься у юридичній літературі, сформульовано поняття системи юридичних гарантій досліджуваного права, які розглядаються як конституційні та галузеві.

Виходячи з нормативного визначення структури системи місцевого самоврядування, запропоновано здійснити класифікацію повноважень місцевого самоврядування.

Окреслені умови ефективності діяльності органів місцевого самоврядування із забезпечення конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

Ключові слова: конституційне право людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля, безпечне довкілля, юридичні гарантії права на безпечне довкілля, механізм забезпечення прав людини, органи місцевого самоврядування.

АННОТАЦИЯ

Иванюшенко В. В. Конституционное право человека и гражданина на безопасную для жизни и здоровья окружающую среду та его обеспечение в системе местного самоуправления. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.02 - конституционное право. - Институт законодательства Верховной Рады Украины. - Киев, 2009.

Диссертация посвящена исследованию конституционного права человека и гражданина на безопасную для жизни и здоровья окружающую среду, места и роли органов местного самоуправления в сфере обеспечения этого права в Украине.

Проведено исследование становления и развития данного права, а также его нормативно-правовое закрепление в нормах международного и национального права Украины.

В процессе диссертационного исследования определено место права человека и гражданина на безопасную для жизни и здоровья окружающую среду в общей системе конституционных прав и свобод. Сделан вывод о том, что данное право относится к отдельной группе основных прав - экологическим.

В результате обобщения материала и сравнительного анализа определены характерные черты права человека и гражданина на безопасную для жизни и здоровья окружающую среду.

Проанализирована структура данного права, ее основные элементы. Сделан вывод о том, что право на безопасную для жизни и здоровья окружающую среду характеризуется определенными признаками.

Автором дается определение понятия “конституционного права человека и гражданина на безопасную для жизни и здоровья окружающую среду”, под которым понимаются, обусловленные соответствующим уровнем развития общества, и закрепленные, гарантированные государством определенные возможности каждого свободно, по собственному усмотрению пользоваться безопасной окружающей средой с целью удовлетворения своих потребностей и интересов.

...