Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

УДК: 340.0+342.5

Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

Копча Василь Васильович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права Ужгородського національного університету

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, професор Лемак Василь Васильович, Ужгородський національний університет, завідувач кафедри теорії та історії держави і права.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Скрипник Олександр Васильович, Академія правових наук України, начальник управління міжнародних зв'язків;

кандидат юридичних наук, професор Чехович Валерій Анатолійович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Доцент кафедри теорії та історії держави і права.

Захист відбудеться “26” лютого 2009 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.04 в Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 03680 м. Київ, Солом'янська площа, 1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03680 м. Київ, Солом'янська площа, 1.

Автореферат розісланий “23” січня 2009 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.Б. Горова.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Для реформування правової системи України на засадах стратегічної мети - вступу до Європейського Союзу - становить інтерес потреба в осмисленні та врахуванні закономірностей зарубіжного державно-правового досвіду, передовсім у державах, які протягом останніх десятиліть успішно вирішували проблеми реформування своєї правової системи. Такою державою є Словацька Республіка (СР), в якій конституційний розвиток після 1989 р. відбувався в подібних до українських суспільних умовах - на фоні демократизації, економічної реформи та державного будівництва, а їх результати були втілені в оцінці її готовності до членства в ЄС. Потреба в удосконаленні конституційної системи влади в Україні зумовлює використання теоретичних підходів і практичного досвіду становлення та реформування владної системи країни дослідження, зокрема на етапі її підготовки до вступу в ЄС.

Вітчизняну юридичну науку цікавить досвід успішного розв'язання іншими державами таких проблем як знаходження оптимальної національної моделі взаємодії й противаг між президентом, урядом і парламентом, вироблення законодавчих основ функціонування демократичних інститутів, послідовність і напрями конституційних перетворень у контексті європейської інтеграції. Тому з'ясування відповідного конституційного-правового досвіду в СР допоможе уникнути помилок у діяльності органів публічної влади в Україні. Цим і визначається актуальність теми дослідження.

Теоретичну базу дослідження становлять праці вітчизняних вчених-правознавців Ю. Бисаги, В. Гончаренка, А. Зайця, М. Козюбри, А. Колодія, В. Копєйчикова, В. Опришка, П. Рабіновича, А. Рогожина, В. Селіванова, В. Скрипнюка, В. Тація, Ю. Тодики, М. Цвіка, В. Шаповала, О. Ярмиша та ін., російських вчених С. Алексєєва, В. Нерсесянца, Ю. Тихомирова, В. Четверніна, В. Чиркіна, а також чеських і словацьких науковців-юристів З. Їчінського, В. Кнаппа, Л. Цібулки, М. Чіча та Я. Філіпа. Інформаційною і емпіричною основою роботи стали законодавчі та інші нормативні акти Чехословаччини, Словацької Республіки, інших постсоціалістичних держав, документи міжнародних організацій, наукові публікації, статистичні матеріали.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права Ужгородського національного університету й відповідає кафедральній комплексній темі наукового дослідження «Правова реформа в Україні та державах Центральної Європи: теоретичні і практичні аспекти» та плановій тематиці науково-дослідної роботи кафедри історії держави та права Київського національного університету внутрішніх справ, а також у межах напрямів наукових досліджень, визначених державними дослідницькими програмами і планами, серед яких теми: “Теоретичні проблеми реалізації Конституції України” (№ д/р 0101U012890) та “Актуальні напрями реформування законодавства України у контексті європейської інтеграції (№ д/р 0104U004048).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний науковий аналіз конституційного розвитку Словацької Республіки в 1989-2004 рр. в умовах системних суспільних перетворень та підготовки її конституційної системи до вступу в ЄС.

Для досягнення цієї мети були визначені такі наукові завдання:

уточнити основні етапи державно-правового розвитку Словаччини у ХХ ст., дати характеристику кожному етапу;

визначити зміст правових перетворень у чехословацькій федерації після «оксамитової революції», у тому числі їх специфіку в Словацькій Республіці та зміни її статусу як суб'єкта чехословацької федерації у період 1989-1991 рр.;

висвітлити законодавче забезпечення розширення обсягу суверенітету Словацької Республіки в складі ЧСФР, поділу чехословацької федерації (1991-1992 рр.);

проаналізувати процес конституювання словацької держави, становлення її конституційної системи в 1992-1993 рр.;

розкрити особливості державно-правових перетворень СР в 1993-2001 рр., з'ясувати специфіку форми її державного правління та державного режиму;

розкрити механізм правової інтеграції Словацької Республіки до Європейського Союзу;

визначити зміст та етапи конституційних перетворень в СР в 2001-2004 рр. в умовах інтеграції держави до євроатлантичних структур (ЄС та НАТО).

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, пов'язані зі становленням і розвитком конституційної системи Словацької Республіки в умовах системних суспільних перетворень.

Предметом дослідження є особливості державотворення і конституційного становлення, функціонування та розвитку державно-правових інститутів Словацької Республіки в 1989-2004 рр.

Методи дослідження. Методологічною основою роботи стало комплексне використання автором сукупності універсальних, загальнонаукових та спеціально-юридичних методів дослідження. У дисертації враховано сучасний тип наукової раціональності та наукову парадигму вітчизняної правознавчої науки.

Застосування методу діалектики, згідно з яким суспільні явища і процеси розглядаються з позицій законів єдності та боротьби протилежностей, заперечення, переходу кількісних змін у якісні, дозволило розкрити основні напрями складних державно-правових перетворень в країні дослідження в їх розвитку та багатофакторній детермінації.

При визначенні методології дисертації автор враховує складність і неоднорідність предмета дослідження, необхідність знаходження оптимальної відповідності методологічного інструментарію елементному складу досліджуваного об'єкта. Тому основу методології історико-правового пізнання розвитку конституційно-правової системи СР, її основних напрямів становив системно-структурний метод, який дозволив розкрити сутність предмета дослідження в його цілісності з одночасним виокремленням усіх важливих компонентів.

Особливості державно-правового досвіду СР виявлені завдяки використанню ряду інших наукових методів. Так, формально-юридичний метод дослідження дозволив автору розкрити специфіку конституційної моделі влади в СР. Предмет дослідження є динамічним соціальним явищем, і для з'ясування його генезису використано історико-правовий метод, обов'язковою вимогою якого є аналіз конкретної історичної ситуації, етапів розвитку, факторів, які впливають на нього на кожному етапі. За допомогою історико-правового методу дослідження автор з'ясовує закономірності становлення і розвитку конституційної системи СР, зміст та технологію її реформування під впливом внутрішньополітичних і зовнішньополітичних факторів.

При використанні історико-порівняльного методу враховувалися такі фактори, як спорідненість об'єктів порівняння, ступінь зрілості суспільних відносин, особливості правосвідомості, традиції суспільства та контекст його правової системи загалом. До предмета порівняльного аналізу автор відносив, у першу чергу, такі елементи правової системи держави дослідження, реформування котрих є особливо актуальним для України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній юридичній науці здійснено комплексний аналіз конституційно-правового розвитку СР з часу «оксамитової революції» 1989 р. до вступу цієї держави до ЄС 1 травня 2004 р.

Автором проаналізовано розвиток конституційного законодавства СР в ході її підготовки до вступу в ЄС. У результаті дослідження отримано нові дані, які прямо чи опосередковано здатні вплинути на удосконалення процесу проведення державно-правових перетворень в Україні у напрямі наближення її правової системи до ЄС.

Конкретизовано наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній:

уперше:

досліджено державотворчу традицію Словаччини в ХХ столітті, у тому числі з'ясовано етапи конституційно-правового розвитку Словаччини як у складі Чехословаччини, так і в період незалежної «словацької держави» (1939-1945 рр.);

розкрито ключову роль конституції у державотворчому процесі Словацької Республіки та зроблено висновок про вплив процесу демократизації політичної системи на активізацію державотворчого процесу, проведено відповідні аналогії з іншими європейськими державами;

досліджено та виявлено сутнісні характеристики сформованої в 1992-1993 роках конституційної моделі влади Словацької Республіки (форму правління, державний режим), зясовані практичні проблеми їх функціонування, що зумовило необхідність їх реформування;

цілісно досліджено процес підготовки (адаптації) конституційної системи Словацької Республіки до вступу до Європейського Союзу, виконання при цьому критеріїв для членства держав-кандидатів, в тому числі створення конституційного механізму вступу до ЄС та пов'язані з цим напрями реформування конституційної системи цієї держави в період 1999-2004 рр.;

досліджено державно-правову практику вступу СР в НАТО і ЄС, зроблено аналіз конституційного законодавства цієї держави у період 2003-2004 рр., яке спрямовувалося на адаптацію до права ЄС.

удосконалено:

знання про генезис словацької державності у ХХ столітті, при цьому проведено аналогії з державно-правовим досвідом інших європейських народів і зроблено висновок про тенденції державотворчого процесу в ряді країн Центральної Європи, у тому числі словацького та українського;

дістало подальший розвиток:

дослідження політико-правових основ демократичних перетворень у ході «оксамитової революції» 1989 р., в тому числі послідовності, напрямів і засобів розвитку конституційної системи ЧСФР як федерації і Словацької Республіки як її суб'єкта, з'ясування місця конституційної реформи серед інших напрямів суспільних перетворень в ЧСФР і Словацькій Республіці;

дослідження становлення конституційної системи Словацької Республіки, в тому числі питання континуїтету, ефективності функціонування демократичних інститутів у період уряду В. Мечіяра, з'ясування етапів конституційно-правового розвитку Словацької Республіки у 1990 - початку 2000-х рр.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості, з одного боку, глибше зрозуміти завдання, які стоять перед державою напередодні вступу до ЄС у конституційно-правовій сфері, а з іншого - використати цей досвід для з'ясування можливостей його втілення в Україні.

Результати дослідження можуть знайти застосування в таких сферах:

у науковій - для подальших наукових досліджень державно-правової практики в ході розширення ЄС;

у правотворчій - для поглиблення та інтенсифікації конституційної реформи в Україні, зокрема для оптимального проведення конституційної реформи, спрямованої на удосконалення форми державного правління, і в першу чергу нового конституційного врегулювання відносин між вищими органами державної влади, раціоналізації владної моделі, створення більш ефективного механізму взаємодії Кабінету Міністрів України і депутатської більшості Верховної Ради України;

у навчально-методичній - у процесі підготовки фахівців у юридичних закладах освіти, зокрема в ході читання навчальних дисциплін з історії держави і права зарубіжних країн, порівняльного правознавства, державного права зарубіжних країн, підготовки відповідних курсів лекцій, підручників та навчальних посібників, а також у виховній роботі.

Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Ужгородського національного університету та кафедри історії держави та права Київського національного університету внутрішніх справ. Окремі питання роботи доповідалися на міжнародних наукових колоквіумах, проведених спільно кафедрою теорії та історії держави і права юридичного факультету УжНУ та кафедрою історії держави і права юридичного факультету Кошіцького університету ім. П. Шафарика (Кошіце - 2006), на щорічних підсумкових наукових конференціях професорсько-викладацького складу Ужгородського національного університету.

Результати дослідження використовувалися дисертантом при розробці навчальних програм та методичних рекомендацій, читанні лекцій та проведенні занять з навчальної дисципліни «Історія держави і права зарубіжних країн» в Ужгородському національному університеті (акт про впровадження у навчальний процес № 1 від 02.12.2008 р., акт про впровадження у навчально-методичний процес № 2 від 02.12.2008 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано п'ять наукових статей, з них чотири у фахових виданнях, визначених ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на 10 підрозділів, висновків і списку використаних джерел (188 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 216 сторінок, з них 201 сторінка основного тексту.

Основний зміст

У вступі обґрунтовується актуальність проведення дослідження теми дисертації, розкривається ступінь наукової розробки проблеми, дається характеристика об'єкта, предмета та методологічної основи роботи, визначаються її мета і завдання, формулюється наукова новизна та викладаються основні положення, що виносяться на захист, висвітлюється наукове і практичне значення результатів, одержаних дисертантом, вказується на її апробацію та публікації автора з теми дисертаційного дослідження.

Розділ 1 «Конституційний розвиток Словацької Республіки як наукова проблема» присвячений дослідженню двох аспектів: по-перше, ступеня наукової розробки (історіографії) проблеми та, по-друге, генезису словацької державності у складі спільної держави чехів і словаків впродовж ХХ ст.

Підрозділ 1.1 «Ступінь наукової розробки проблеми» торкається аналізу історіографії предмета дослідження. Ступінь розробки проблеми дисертант розглянув у кількох аспектах, а саме: а) дослідження статусу Словаччини в складі домюнхенської і соціалістичної Чехословаччини; б) дослідження сутності конституційних перетворень в Чехословаччині в період демократичних суспільних змін та дезінтеграції федерації; в) дослідження державно-правових перетворень у Словацькій Республіці після проголошення нею незалежності.

Автор зазначає, що в Україні під керівництвом відомих вчених - І.М. Мельникової, А.Ф. Кізченка, І.А. Петерса, І.М. Гранчака, М.М. Болдижара та С. В. Віднянського - протягом 1960-1980-х рр. склалися визнані в масштабах колишнього СРСР наукові школи з дослідження проблем історії Чехословаччини, минулого і сучасності чеського і словацького народів. Виконані в соціалістичний період, ці наукові розробки мають ґрунтовну емпіричну основу.

У період незалежності однією з перших стала докторська дисертація Ю. Бисаги, предмет якої стосується державного будівництва у першій Чехословацькій Республіці. Серед праць українських вчених, присвячених політичному розвитку Словаччини у період першої і другої Чехословацької Республіки, цікавими є роботи І. Шніцера. З числа наукових робіт українських вчених, що стосуються окремих аспектів політико-правових перетворень у Чехословаччині після 1989 р., дисертант називає дисертаційне дослідження Ю. Юрійчука та монографію В. Приходька, праці В. Дем'янця, окремо виділяє наукові роботи В. Лемака, присвячені державно-правовій реформі у Чехословаччині в період після «оксамитової революції». У словацькій історіографії досить широко висвітлено проблеми державотворення періоду «незалежної Словацької держави» Йосифа Тісо 1939-1944 рр. (монографічні дослідження І. Каменця та М. Дюріци). Крім того, в 1992 р. в Братиславі видано матеріали наукового симпозіуму на тему «Спроба політичного і особистого профілю Й. Тісо».

Підбиваючи підсумок огляду наукових розробок за темою дисертації та її окремих компонентів, автор робить висновок, що у вітчизняній юридичній науці відсутнє комплексне дослідження, котре б мало предметом конституційний розвиток Словацької Республіки в 1989-2004 рр.

У підрозділі 1.2 «Словацька Республіка в складі Чехословаччини: етапи конституційно-правового розвитку» автор дослідив закономірності розвитку словацької державності у складі держави чехів і словаків з часу утворення ЧСР у 1918 р. і до 1989 р. Дисертант виділив з цією метою такі етапи конституційно-правового розвитку Словацької Республіки:

а) Словаччина у складі першої ЧСР (1918-1938 рр.) - на правах адміністративно-територіальної одиниці в унітарній державі;

б) Словаччина у складі другої ЧСР (осінь 1938 - 15 березня 1939 р.) - на підставі конституційного закону отримала автономний статус (власний законодавчий орган, уряд);

в) незалежна «Словацька держава» (1939-1944 рр.) під охороною нацистського третього Рейху із становленням авторитарного режиму;

г) Словаччина у складі відновленої домюнхенської ЧСР (1944-1948 р.);

д) Словаччина у складі соціалістичної Чехословаччини на основі Конституцій 1948 і 1960 років, за умов нівелювання специфіки правового статусу території;

е) Словаччина на основі Конституційного закону про Чехословаччину 1968 р. (1969-1989 рр.) - повернення статусу суб'єкта федерації. Дисертант відзначає специфіку такого статусу у складі соціалістичної квазіфедерації, за умови існування централізованої КПЧ та формального невиконання положень Конституційного закону 1968 р., зокрема щодо схвалення словацької конституції та заснування конституційного суду суб'єкта федерації. Автор підкреслює, що федералізація Чехословаччини стала складовою частиною процесу «нормалізації», тобто керованого з СРСР процесу стабілізації політичної ситуації в країні на основі засад згортання демократичних перетворень першої половини 1968 р., відновлення тоталітарних методів контролю і управління, усунення з державного і партійного апарату демократично налаштованих осіб.

Розділ 2 «Державотворчий процес у Словацькій Республіці (1989-1992 роки)» присвячений важливому етапу конституційно-правового розвитку Словацької Республіки в умовах демократизації держави, радикальних суспільних перетворень у напрямі від тоталітаризму до парламентської демократії. Дисертант аналізує політико-правові процеси в Словаччині в контексті перетворень, які розпочалися з «оксамитовою революцією» в єдиній державі.

Підрозділ 2.1 «Оксамитова революція» і зміна конституційної системи в ЧССР» містить аналіз політико-правових перетворень, їх напрями, послідовність, засоби та інструментарій.

Автор розглядає динамічний розвиток політичної ситуації в ЧССР у другій половині 1989 р., підкресливши, що основні політико-правові процеси відбувалися у чеській частині держави. 17 листопада у Празі відбулися масові акції протесту проти незаконного застосування сил поліції і органів безпеки. Ці акції призвели до нової політико-правової ситуації - усунення компартії від керівництва державою і відставки вищих державних керівників.

Події в Чехії проектувалися і на Словацьку Республіку, але детермінувалися її внутрішніми закономірностями. На позачерговому засіданні 21 листопада 1989 р. Президія Словацької національної ради (СНР) обговорила внутрішньополітичну ситуацію і сформулювала позицію щодо подій, які мали місце після 17 листопада в Празі. Президія СНР ототожнила свою позицію з позицією Президії ЦК КПЧ і Президії ЦК КПС, підтримавши в своїй Заяві політику ЦК КПЧ і лінію Національного фронту чехів і словаків. 28 листопада Президія СНР ухвалила нову Заяву, котра істотно відрізнялася від Заяви тижневої давності. Президія СНР сформулювала тези нової політичної платформи: 1) проведення виборів до представницьких органів усіх рівнів на широких демократичних засадах; 2) скасування тих статей Конституції ЧССР, які не відповідають засадам плюралізму в політичному і суспільному житті, передусім ст. 4 про керівну роль Компартії Чехословаччини. Уже 29 листопада змінами до конституції ЧССР було скасовано керівну роль КПЧ. 10 грудня за участі представників опозиції сформовано новий федеральний уряд і Г. Гусак подав у відставку з поста федерального президента. Того ж дня і в Братиславі СНР сформувала новий склад уряду СР на чолі з М. Чічем. 19 грудня Уряд СР схвалив Програмну заяву, а згодом постанову «Про хід реалізації Програмної заяви Уряду», в котрій конкретизував, які саме рішення Уряд повинен підготувати або схвалити для практичного здійснення своєї Програми.

У дисертації зазначається, що у період після цієї «оксамитової революції» у системі органів державної влади Словаччини відбулися істотні зміни. По-перше, склад Президії СНР було оновлено на 80 відсотків. Такий підхід відображав процес оновлення керівних кадрів у федерації загалом та сприяв активним реформаторським зусиллям у цій частині федерації. По-друге, у Президії СНР було створено 12 робочих груп з числа депутатів та експертів для підготовки законопроектів з ключових питань реформи державно-владної системи, у тому числі проекту закону про вибори депутатів СНР. По-третє, до 19 грудня 1989 р. - протягом неповного місяця після початку «оксамитової революції» - відбулися зміни в складі СНР - 16 депутатів подали у відставку з мотивів негативної оцінки громадськістю їх діяльності у роки попереднього режиму. Їх мандати були заповнені згідно з конституційним законом від 3 січня 1990 р. «Про особливий порядок доповнення національних комітетів новими депутатами». Цей законодавчий акт відображав федеральну практику врегулювання заміщення посад депутатів представницьких органів влади. Він визначав, що якщо на території СР з якихось причин посада депутата національного комітету стає вакантною і це перешкоджає повноважності пленарних засідань представницького органу, то: 1) дострокові вибори не проводяться; 2) національний комітет шляхом таємного голосування самостійно обирає нових депутатів за пропозицією політичних партій і громадських організацій.

Проте, зазначає автор, прихід до владних повноважень нових політичних сил ще не призводив до інституційних змін, котрі мали своїм соціальним призначенням проведення системних правових перетворень. Для Чехословаччини на тому етапі вона означала переміну форми правління (з радянської республіки до парламентської), державного режиму (становлення демократії) та територіального устрою (раціоналізація моделі федеративних стосунків). Наведене означало: протягом листопада 1989 - лютого 1990 рр. були створені належні політико-правові передумови до проведення державно-правової реформи.

Проте вже у перші місяці після «оксамитової революції» у Словаччині почали проявлятися тенденції, котрі пізніше набудуть значення закономірностей, суть яких - відмова національної політичної еліти від прискореного реформування усіх сфер суспільних відносин на користь «поміркованого підходу».

Підрозділ 2.2 «Реформування федеральної конституційної системи» присвячений розгляду таких основних напрямів реформи: 1) створення законодавчих основ демократичного режиму; 2) проведення перших вільних парламентських виборів та реорганізація на основі їх результатів системи публічної влади; 3) створення правових умов для формування нової управлінської еліти.

Ключове питання реформи - схвалення нової федеральної конституції - постало невдовзі після листопадових подій 1989 р. Уже в грудні громадськості були презентовані два проекти конституції - від «Громадянського форуму» і від ЦК Національного фронту. Але основним політичним силам було зрозуміло, що питання про нову конституцію реально постане не раніше проведення перших вільних парламентських виборів.

Перші вільні парламентські вибори відбулися 8-9 червня 1990 р., після створення законодавчих основ як для проведення їх самих, так і для функціонування партійної системи. В СР переміг рух «Громадськість проти насилля» (29,3% голосів виборців, які взяли участь у голосуванні). Підсумовуючи результати перших парламентських виборів у ЧСФР після «оксамитової революції», дисертант відзначив, що жодна з провідних політичних сил, які сформували законодавчі органи федерації та її суб'єктів, не мала федерального, загальнодержавного статусу. Тобто всі провідні політичні сили мали республіканський, а по суті - національний характер. У цьому полягає один із факторів, які сприятимуть у недалекому майбутньому дезінтеграційним процесам, у кінцевому рахунку - припиненню федерації.

Підрозділ 2.3 «Розширення прав Словацької Республіки в умовах дезінтеграції федерації» присвячено процесу формування тенденцій до суверенізації СР.

Автор відзначає, що перші складнощі в ході удосконалення чехословацького федералізму проявилися вже наприкінці січня 1990 р., коли Президент ЧССР В. Гавел запропонував Федеральним зборам законодавчо встановити нову назву країни і нову державну символіку. Після цього процес дезінтеграції федеративної держави поступово наростав, відображаючи внутрішню логіку розвитку посттоталітарних федерацій.

Процес чіткішого розмежування законодавчої компетенції між федерацією і її суб'єктами перетворився у процес суверенізації СР. Федеральні закони, особливо так званий «юрисдикційний закон» (грудень 1990 р.), посилювали правові позиції Словаччини. У лютому 1991 р. дійшло до пропозицій щодо договірного оформлення територіального устрою держави, по суті - про утворення конфедерації. Процес дезінтеграції чехословацької федерації поєднувався з посиленням у Словаччині політичних сил, які поступово ставили перед собою завдання побудови національної держави (у 1991 р. було створено Рух за демократичну Словаччину (РЗДР) на чолі з В. Мечіяром).

У підрозділі 2.4 «Формування конституційної системи Словацької Республіки в умовах поділу федерації» увагу приділено проблемам конституційного оформлення дезінтеграції федерації і становлення суверенної СР.

Дисертант зазначає, що хоча 10 січня 1992 р. національні ради обох суб'єктів федерації домовилися про укладення державного договору між республіками, невдовзі голова РЗДС В. Мечіяр сформулював власну позицію з питань територіального устрою, зокрема виклав необхідність схвалення Словаччиною так званої «чистої конституції», тобто Основного закону незалежної держави. Напередодні парламентських виборів 1992 р. РЗДС сформулювала свою передвиборчу платформу у такий спосіб: 1) проголошення суверенітету СР; 2) прийняття Конституції СР; 3) розробка заходів для здобуття міжнародно-правової суб'єктності СР; 4) проголошення референдуму про суверенітет і про нове впорядкування відносин СР з Чеською Республікою.

Ключову роль у процесі поділу федерації відіграли вибори, проведені 5-6 червня 1992 р. за високої участі виборців: до виборчих дільниць прийшли близько 85% з них (84,2% в СР). Із 41 політичної партії і руху, які взяли участь у виборах, лише 14 отримали депутатські мандати в усіх трьох законодавчих органах, в тому числі 5 в СР. У ході виборів до Федеральних зборів ЧСФР перемогли дві політичні сили: коаліція ГДП і ХДП (на території Чехії) та РЗДС (на території Словаччини), котрі разом контролювали, наприклад, у нижній палаті парламенту відповідно 48 і 24 мандати, тобто разом 48% усього складу депутатів Народної палати. У ході цих виборів до обох палат федерального парламенту прийшли здебільшого нові депутати. Одночасно, правда, це відображало і вкрай негативну для федерації тенденцію закріплення чеської і словацької еліти на республіканському представницькому рівні.

У Словаччині РЗДС здобув перемогу і контроль за парламентською більшістю ще більш упевнено, ніж ГДП у Чеській Республіці. По-перше, в коаліції з СНП рух контролював кваліфіковану більшість у законодавчому органі (три п'ятих від загальної кількості депутатів), що було необхідним для схвалення конституційних законів. По-друге, якщо проаналізувати депутатський склад СНР після виборів з огляду на політичні платформи партій, то можна констатувати - лівоцентристський РЗДС разом із ПДЛ робили цей представницький орган ліво-орієнтованим. Це не могло не вплинути як на характер і темпи реформ у Словаччині, так і на можливість досягнення її офіційними представниками компромісу з правими політичними силами іншої частини країни (Чехії) з основного питання державно-правового розвитку - збереження федерації.

Новосформований Уряд СР на чолі з В.Мечіяром планомірно вів діяльність щодо підготовки до проголошення незалежності. Декларацію верховенства СР було схвалено 17 липня 1992 р., а вже 1 вересня Національна рада СР схвалила Конституцію СР у вигляді основного закону незалежної держави.

Після цього поділ федерації (її припинення) став закономірним процесом, котрий був належно врегульований федеральним парламентом. Основний законодавчий акт було схвалено 25 листопада 1992 р., конституційний закон «Про припинення Чеської і Словацької Федеративної Республіки».

У дисертації приділено належну увагу питанням правонаступності СР, котра конституювалася в умовах припинення іншої держави на частині її території за умов збереження континуїтету (неперервності) державної влади.

Положення Розділу 3 «Становлення конституційної системи Словацької Республіки в 1993-2001 рр.» торкаються проблем державно-правового розвитку держави в указаний період у двох площинах: по-перше, з огляду на процес конституювання конституційної системи у перші роки незалежності та проблемні питання функціонування авторитарного режиму в період уряду В. Мечіяра (1994-1998 рр.) і, по-друге, з огляду на практичні кроки щодо підготовки конституційної системи до вступу держави в ЄС (1999-2001 рр.).

У підрозділі 3.1 «Проблеми розвитку конституційної системи Словацької Республіки у 1993-1998 р.» аналізується процес конституювання держави в СР, який на думку автора, характеризувався рядом специфічних факторів, котрі істотно відрізняли його від становлення української держави. По-перше, основні параметри словацької державності, в тому числі її конституційні основи, були закладені ще в умовах спільної держави чехів і словаків. Наповнення конституційних положень реальним змістом як на законодавчому, так і на інституційному рівнях розпочалося все ж після здобуття країною незалежності 1 січня 1993 р. По-друге, основні характеристики політичного режиму цієї держави також були закладені ще в період перших років демократичних перетворень. Останні відзначалися специфікою, пов'язаною з виробленням особливого курсу словацької політичної еліти, менш реформованої ніж чеська, що стало наслідком фактичного блокування на території Словацької Республіки так званого «люстраційного законодавства».

Детально проаналізовано форму правління в СР, котра була сформована на основі Конституції СР 1992 р., виділено ряд її характеристик, зокрема: верховенство інституту парламентаризму; слабка модель інституту президентства; сильні конституційні позиції уряду; специфічна модель конституційної юрисдикції. Автор робить висновок, що в СР не було втілено класичних ідей конституціоналізму, передовсім принципу поділу влади. Замість нього до владної системи було закладено інший - принцип верховенства парламенту.

Проаналізовано особливості режиму «неконсолідованої демократії» в 1994-1998 рр. Модель «м'якого авторитаризму» в Словаччині цього періоду відрізнялася, як указує автор, такими ознаками як нелімітована влада парламентсько-урядової коаліції, зловживання в діяльності правоохоронних органів, обмеження прав опозиції, національних меншин.

У підрозділі 3.2 «Підготовка конституційної системи СР до вступу до Європейського Союзу (1999-2001 рр.)» автор аналізує зміст і технологію проведення конституційної реформи, котра здійснювалася у два етапи. На першому етапі (1999 р.) вона була спрямована на усунення вад конституційної моделі влади, раціоналізацію форми правління шляхом розширення конституційних повноважень президента, нового порядку його обрання (прямі вибори). Значення цього етапу проявилося вже протягом кількох місяців весни 1999 р. У травні 1999 р. в СР вперше в її історії були проведені прямі вибори Президента. Політичну систему цієї країни було зміцнено через упорядкування відносин між її головними суб'єктами на засадах конституційності й демократії.

Якщо зміни до Основного закону 1999 р. були викликані потребою врегулювання механізму виходу з конституційної і політичної кризи, то конституційна реформа в 2001 р. відзначалася комплексністю, ґрунтовністю та широкомасштабністю, бо торкалася ряду інститутів конституційної системи. Автор досліджує передовсім проблему конституційного врегулювання підготовки вступу СР до ЄС і НАТО. По-перше, доповнення ст. 1 Конституції СР частиною 2 задекларувало визнання і дотримання загальних правил міжнародного права і міжнародних договорів. По-друге, нова редакція ст. 7 Конституції встановила механізм вступу країни до «державного союзу з іншими державами». По-третє, одна з новел прямо передбачала можливість вступу країни до НАТО (ч. 3 ст. 7). Нарешті, по-четверте, встановлювалося (ч. 4 ст. 7), що дія міжнародних норм, реалізація яких потребує схвалення закону, а також таких, які стосуються прав і обов'язків фізичних чи юридичних осіб, вимагає перед ратифікацією згоди Національної ради.

Розділ 4 «Розвиток конституційного законодавства Словацької Республіки у зв'язку з вступом до ЄС» містить положення, які розкривають механізм розв'язання в СР завдання вступу до міждержавного союзу.

У підрозділі 4.1 «Інтеграція Словацької Республіки до Європейського Союзу: інституційно-правові аспекти» проаналізовано стадії приведення національного законодавства у відповідність з правом ЄС. Автор зазначає, що діяльність з наближення правової системи СР до правової системи Євросоюзу урядом В. Мечіяра майже не проводилася. Проте після парламентських виборів 1998 р. ситуація змінилася. Уже 10 грудня 1999 р. на самміті глав держав і урядів членів ЄС у Хельсінкі Словаччина була запрошена до обговорення питання про вступ до ЄС. У лютому 2000 р. СР взяла на себе зобов'язання привести національне законодавство у відповідність з правом ЄС. Рамковою датою виконання цих зобов'язань було визначено 1 січня 2004 р. У березні 2000 р. Брюсселю були представлені документи, які засвідчували рух країни до правових перетворень згідно з вимогами ЄС, на підставі яких зроблено висновок про переведення ідеї щодо вступу СР до ЄС у практичну площину.

Внутрішня політика СР була повністю підпорядкована вимогам вступу до ЄС. У березні 2000 р. Уряд СР схвалив оновлену Національну програму для acquis communautaire, котра базувалася на Звітах Європейської комісії про стан готовності СР до членства в ЄС (з жовтня 1999 р. такі моніторингові звіти робилися регулярно). Ніццький договір в 2001 р. передбачив місце Словацької Республіки в інституційно-правовій системі Європейського Союзу.

У 2003 р. процес вступу Словаччини до ЄС дійшов завершальної стадії. 19 березня Закордонний комітет Європейського парламенту в Брюсселі схвалив прийняття СР до ЄС, а 9 квітня таке ж рішення було схвалене Європейським парламентом. 14 квітня 2003 р. Рада ЄС, яка складалася з міністрів закордонних справ, офіційно схвалила рішення про прийняття СР і ще дев'ятьох держав-членів до ЄС. Таке рішення відкрило можливість підписати Договір про приєднання. 16 квітня 2003 р цей Договір було підписано. Від імені СР його підписали Президент Р. Шустер і Голова Уряду М. Дзурінда.

Після таких рішень ЄС питання вступу СР передавалося згідно з Конституцією СР на вирішення шляхом референдуму, який проведено 16-17 травня 2003 р. У ньому взяли участь 52,15% усіх зареєстрованих як таких, що мають право голосу. Приєднання своєї держави до ЄС підтримало 92,46% з числа тих громадян, які взяли участь у голосуванні.

Підрозділ 4.2 «Удосконалення законодавства про публічну владу (2002-2004 рр.» розкриває дії влади СР з подальшого удосконалення законодавства.

Дисертант відзначає, що зміни до Конституції напередодні й одразу після вступу СР до ЄС мали локальний характер. Спочатку 4 березня 2004 р. конституційним законом внесено зміну до п. 2 ст. 78 Конституції СР, а саме - вилучалася ч. 3 цієї статті, котра передбачала, що гарантії депутата щодо неможливості його притягнення до кримінальної відповідальності за виступ у Національній раді або її органі не стосувалися можливої цивільно-правової відповідальності. Вилучення цієї норми означало, що обсяг індемнітету став поширюватися і на цивільно-правову відповідальність члена парламенту.

Після цього, 24 травня 2004 р., зміни до Конституції СР передбачили розширення повноважень Конституційного Суду СР, додавши до них вирішення питань про конституційність і законність «виборів до Європейського парламенту». До цієї новели орган конституційної юрисдикції вирішував питання конституційності і законності лише щодо референдумів, виборів до Національної Ради, виборів Президента і виборів до органів місцевого самоврядування.

З метою підготовки держави до виборів до Європейського парламенту було ухвалено Закон «Про вибори до Європейського парламенту» від 10 липня 2003 р. Згідно з ним територія СР становить єдиний виборчий округ, в якому обираються 14 депутатів Європейського парламенту. Були оновлені закони у сфері державної безпеки СР. 11 квітня 2002 р. схвалено конституційний закон «Про безпеку держави в період війни, воєнного стану, надзвичайного і особливого стану». Виходячи з необхідності більш детально врегулювати правовий статус такого органу як Рада безпеки, співвідношення його повноважень з повноваженнями Уряду СР, 4 лютого 2004 р. у розвиток згаданого закону схвалено закон «Про функціонування Ради безпеки Словацької Республіки в період миру». Ним визначався дорадчий характер Ради безпеки. Цим було усунуто можливі проблемні питання взаємостосунків цього органу з Урядом СР.

Крім наведеного, законодавство про публічну владу цього часу змінювалося також у таких напрямах як судова реформа, удосконалення місцевого самоврядування, виборчої системи.

Висновки

Звертаючи увагу на те, що врахування результатів аналізу конституційного розвитку Словацької Республіки в 1989-2004 рр. в умовах підготовки і вступу до Європейського Союзу має значення для успішного вирішення відповідних державно-правових задач в Україні, автор доходить таких висновків.

1. Генезис державно-правової традиції словацького народу в складі першої (1918-1938 рр.) і другої (1938-1939 р.) Чехословацької Республіки характеризується поступовим формуванням управлінського апарату і нормативної бази на етнічних словацьких землях як необхідного фактора подальшого становлення суверенної державності. Уперше словацький народ сформував свій представницький орган (квазіпарламент) і уряд та виокремив свою судову систему у жовтні 1938 р. на підставі конституційного закону про автономію Словаччини в умовах другої Чехословацької Республіки. Уперше словацький народ створив державу з суверенними атрибутами 14 березня 1939 р.

2. Аналіз етапів конституційно-правового розвитку Словаччини у складі чехословацької держави дозволяє зробити висновок, що епізодичність, перервність державотворчого процесу в СР до 1993 р. роблять її державно-правову історію у ХХ ст. подібною до генезису української державності. З історико-порівняльної точки зору, якщо для України таким був період 1917-1920 рр., то для Словаччини - період «словацької держави» Й. Тісо у 1939-1944 рр. За винятком вказаного періоду територія сучасної Словаччини виступала складовою частиною чехословацької держави: першої Чехословацької Республіки (1918-1938 рр.), другої Чехословацької Республіки (1938-1939 рр.), а після другої світової війни - соціалістичної Чехословаччини.

За період перебування Словаччини у складі Чехословаччини її правовий статус змінювався від адміністративно-територіальної одиниці (у складі першої Чехословацької Республіки) до суб'єкта федерації (у складі другої Чехословацької Республіки та у складі ЧССР). Тим не менш, статус суб'єкта федерації у складі ЧССР до 1989 р. хоч і був конституційно закріпленим, проте реально не був реалізованим.

3. Після «оксамитової революції» 1989 р. правове забезпечення суспільних перетворень в Чехословаччині, і Словацькій Республіці як її складової частини, полягало в проведенні державної політики, спрямованої на перетворення інституційних і нормативних компонентів правової системи Чехословаччини загалом та її суб'єктів з метою формування нового якісного стану чехословацької держави. У правовій сфері перетворення йшли у таких напрямах як конституційна реформа, реформа територіального устрою (адміністративна реформа), судова реформа.

Інтенсивність реформування правової системи федеративної держави була високою. Лише протягом 1990 р. було створено і апробовано нову виборчу систему, прийнято закони щодо перебудови системи органів державної влади, створені правові основи для відновлення прав людини, становлення таких інститутів громадянського суспільства як неприбуткові організації, політичні партії, релігійні організації, недержавні ЗМІ. У 1991 р. реформа впроваджувалася ще активніше, зокрема, було засновано орган конституційної юрисдикції, реформовано судову систему тощо. При цьому реформи у конституційно-правовій сфері мали першочерговий характер. Проте вони не призвели на федеральному рівні до схвалення нової федеральної конституції, що стало загрозою для територіальної цілісності чехословацької держави.

4. Зусилля щодо раціоналізації федеративних відносин між державою та її складовими частинами в період 1990-1992 років, у тому числі між федерацією та Словацькою Республікою як одним із її суб'єктів не дали ефективних результатів. Для становлення конституційної системи СР цей фактор мав вирішальне значення. Якщо у 1990-1991 рр. реформа територіального устрою була спрямована на вироблення «реальної федерації», то у першій половині 1992 р. йшлося вже про певну модифікацію конфедеративного утворення з двох суб'єктів - Чеської і Словацької Республік, а у другій половині 1992 р. - про законодавче забезпечення поділу держави і конституювання в республіках владних систем, характерних для незалежних держав.

5. У Словацькій Республіці вже у перші роки після «оксамитової революції» проявилися тенденції уповільнення темпів перетворень, порівняно з Чеською Республікою. Головним фактором такого феномену був істотно нижчий рівень оновлення національної політичної еліти. З іншого боку, вже з 1990 р. політична еліта Словаччини стала проявляти зацікавленість у першу чергу щодо проблем територіального устрою держави, поступово розширяючи вимоги про «суверенізацію» Словацької Республіки у складі єдиної держави.

6. Процес конституювання незалежної словацької держави у 1992-1993 рр. характеризувався такими ознаками:

а) словацька держава утворювалася внаслідок поділу федерації, а не «виходу з держави», що означає, що дві нові держави (Чеська і Словацька Республіки) виникли на місці держави, котра припинила своє існування;

б) процес поділу чехословацької федерації є феноменом, який не може бути поставлений в один ряд із припиненням СРСР і СФРЮ передовсім тому, що він був завчасно врегульований за допомогою законодавчих актів федерального парламенту. Основний з них - конституційний закон «Про припинення Чеської і Словацької Федеративної Республіки» від 25 листопада 1992 р. Відцентрові тенденції, котрі створювали політико-правове підґрунтя дезінтеграції держави на основі результатів парламентських виборів у Словаччині влітку 1992 р., відігравали визначальну роль, проте не призвели до односторонніх неправових кроків. Хоча треба відзначити, що кроки Словацької Республіки у намаганні врегулювати ситуацію з поділом держави випереджали дії як федеральної влади, так і владних органів Чеської Республіки;

в) процес утворення незалежної держави був розпочатий Декларацією про верховенство Словацької Республіки, а основним його документом стала Конституція СР, схвалена Національною радою 1 вересня 1992 р. Конституція СР, хоч і була передбачена конституційним законом про чехословацьку федерацію 1968 р., проте у прийнятій редакції була не конституцією суб'єкта федерації, а конституцією (основним законом) незалежної держави. З 1 жовтня 1992 р. вона, ще в умовах функціонування спільної держави, набула чинності. У ній містилися норми, які врегульовували питання правонаступності Словацької Республіки після припинення Чехо-Словаччини як держави. Підкреслимо, це сталося ще до врегулювання відповідних питань федеральним парламентом і тому могло виступати одним із факторів впливу на характер таких рішень.

7. Аналіз державно-правових перетворень у Словацькій Республіці у період 1993-2001 рр. дозволяє зробити такі висновки.

а) Державно-правовий генезис Словацької Республіки у вказаний період може бути умовно поділений на три етапи:

перший (1993-1994 рр.) характеризується реальним процесом конституювання Словацької Республіки як незалежної держави, що здійснювався на підставі Основного закону СР 1992 р. З іншого боку, цей етап характеризується незавершеністю побудови демократичних інститутів та появою перших проблем у функціонуванні такої форми правління як парламентська республіка;

другий етап (1994-1998 рр.), який розпочинається після парламентських виборів 1994 р., характеризується становленням авторитарного режиму («мечіаризму») з такими ознаками як порушення механізму противаг уряду і парламентської більшості, котра його утворила, порушення прав людини, перевищення повноважень правоохоронними органами, обмеження діяльності опозиційних політичних сил, незаконний вплив на ЗМІ, протистояння між урядом і президентом. І хоча словацький авторитаризм не відзначався радикалізмом, відступ від демократичних стандартів в організації публічної влади істотно уповільнив рух держави до євроатлантичного правового простору;

третій етап (1998-2001 рр.), який розпочинається парламентськими виборами 1998 р. і відстороненням Уряду В. Мечіяра від влади, відзначається цілеспрямованою і системною державною політикою щодо проведення перетворень, спрямованих, у першу чергу, на відновлення нормального функціонування конституційних демократичних інститутів. Першочерговим завданням стало схвалення змін і доповнень до Конституції СР.

б) Конституційна реформа, проведена в Словацькій Республіці в два етапи (1999 і 2001 рр.), була покликана досягти таких цілей:

- удосконалити функціонуючу модель влади, зокрема передбачити конституційні способи розв'язання можливої владної кризи, раціоналізувати всю систему конституційних органів влади. Йшлося передовсім про посилення конституційних позицій Президента СР. Форма правління залишилася у виді парламентської республіки, проте була істотно раціоналізована;

- уможливити проведення інших правових перетворень (судової та адміністративної реформ), заснувати нові конституційні органи влади, зокрема Судову раду, Публічного захисника прав людини;

- увести до Конституції СР положення, які б передбачали механізм входження держави до ЄС, визначити місце рішень спільних органів ЄС та міжнародних договорів у правовій системі Словацької Республіки.

8. Вступ СР до ЄС став стратегічною метою держави з початку 1990-х рр. І якщо до 1998 р. цілеспрямованих кроків у цьому напрямі зроблено не було, то після утворення Уряду М. Дзурінди після парламентських виборів 1998 р. євроатлантична інтеграція стала пріоритетом державної політики. СР за кілька років провела комплексне реформування різних ділянок державно-правової сфери, за що отримала високі оцінки в ході щорічних моніторингів Єврокомісії про стан готовності країни до вступу в ЄС. Вираженням цього стало включення СР на міжурядовій конференції в Ніцці 7 грудня 2000 р. до чергової хвилі розширення ЄС у 2004 р., а 1 травня 2004 р. СР стала членом ЄС.

Процес правової інтеграції СР до ЄС характеризувався такими ознаками.

а) Євроінтеграція розглядалася в СР як напрям не лише зовнішньої, а передовсім - внутрішньої політики держави. Кожний істотний організаційно-правовий захід у правовій сфері вивірявся на предмет відповідності вимогам ЄС щодо держав-кандидатів на членство. Для інтенсифікації процесу перетворень правової системи були ухвалені закони, які удосконалювали взаємодію Уряду і Національної ради з питань ЄС.

б) Рішення про вступ СР до ЄС було належно легітимовано. 16-17 травня 2003 р. проведено референдум, у ході якого приєднання держави до ЄС підтримали понад 92 відсотки громадян, які взяли у ньому участь.

9. Розвиток конституційного законодавства Словацької Республіки напередодні і після вступу до ЄС у сфері публічно-правових відносин здійснювався у таких напрямах: а) підготовка до участі СР у владних структурах ЄС; б) удосконалення законодавства про безпеку і протидію злочинності; в) удосконалення судової системи; г) реформа місцевого самоврядування; д) реформа місцевих органів виконавчої влади; е) удосконалення виборчої системи.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Копча В.В. Поділ ЧСФР і становлення незалежної Словацької Республіки: конституційні основи і політична практика / В.В. Копча // Міліція України. - 2006. - № 11. - Додаток. - Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених : наук.-практ. зб. - 2006. - № 57. - С. 3-10.

2. Копча В.В. Конституційний розвиток Словаччини у складі ЧССР в 60-80-ті роки ХХ ст.: політичні і правові аспекти / В.В. Копча // Міліція України. - 2006. - № 12. - Додаток. - Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених : наук.-практ. зб. - № 58. - С. 10-16.