Міжнародно-правове регулювання передач ядерних матеріалів

Размещено на http://www.allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 341.24:349.3

Льовін Антон Валерійович

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПЕРЕДАЧ ЯДЕРНИХ МАТЕРІАЛІВ

Спеціальність: 12.00.11 - міжнародне право

АВТОРЕФЕРАТ

на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2009Размещено на http://www.allbest.ru

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України ЗАДОРОЖНІЙ Олександр Вікторович, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри міжнародного права

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, ДМИТРІЄВ Анатолій Іванович, Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі при Міністерстві фінансів України (м. Київ), професор кафедри міжнародного права

кандидат юридичних наук, БОРЦЕВИЧ Павло Святославович, юрисконсульт ТОВ «Телесистеми України»

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради М.О. Медведєва

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Ядерна енергія стала важливим предметом міжнародної взаємодії майже відразу після того, як зробилося можливим її практичне (воєнне, пізніше цивільне) використання. Останніми десятиліттями така взаємодія помітно активізувалася. Її головною метою було і є не допустити застосування ядерної зброї, основним засобом для чого лишається режим нерозповсюдження, тобто сукупність міжнародно-правових і політичних норм, спрямованих зафіксувати кількість дозволених володільців ядерної зброї. Основний інструмент режиму Ї контроль над ядерними матеріалами, передовсім над їхніми міжнародними передачами, позаяк саме набуття розщеплюваних матеріалів лишається найвужчим місцем на шляху до ядерної зброї. Хоча питання на міжнародному порядку денному з середини XX століття, воно не втрачає актуальності, і посилення контролю над передачами ядерних матеріалів Ї серед ключових пунктів нової парадигми колективної безпеки, до якої закликав Генеральний директор МАГАТЕ на Міжнародній конференції з запобігання ядерній катастрофі (24 квітня 2007 року).

Проте, крім нерозповсюдження, такі передачі мають значення і в інших аспектах, як пов'язаних із безпекою (фізичний захист, боротьба з ядерним тероризмом, поводження з відпрацьованим ядерним паливом), так і ні. Останні, «не безпекові» аспекти, залишаючись поки другорядними, помітно зростають у значенні. Ідеться, насамперед, про міжнародні передачі в контексті міжнародної торгівлі, адже ядерні матеріали є ще й товаром, а також у контексті інтернаціоналізації ядерно-паливного циклу, перспективи чого дедалі яснішають. Ці аспекти залишають багато простору для наукової розробки. ядерний атомний міжнародний правовий

Оскільки, по-перше, майже половину електроенергії в Україні виробляють атомні електростанції, по-друге, країна не має замкненого ядерно-паливного циклу та, по-третє, експортує урановий концентрат, вона змушена до активної участі в міжнародному обміні ядерних матеріалів, і відповідне міжнародно-правове регулювання не може не становити інтересу.

Із міжнародними передачами тісно пов'язані інші питання: перевезення, транзит, техніка безпеки тощо, Ї які не висвітлити в одному дисертаційному дослідженні. Ця робота зосереджена на нормах, що визначають принципову допустимість міжнародних передач ядерних матеріалів. Тобто досліджуються лише ті норми, що є визначальними міжнародно-правовими чинниками при прийнятті державами рішення, дозволити конкретну передачу чи ні.

Таким чином, актуальність теми дисертаційної роботи зумовлена необхідністю комплексного дослідження міжнародно-правового регулювання передач ядерних матеріалів.

Стан досліджень теми дисертації. Попри високу актуальність теми, в українській науці, на жаль, міжнародний обмін ядерних матеріалів не отримав бажаного висвітлення. Наявні нечисленні дослідження з атомно-правової тематики стосуються ширших тем: нерозповсюдження (Галака С.П.), фізичного захисту (Борцевич П.С.), ядерної та радіаційної безпеки (Балюк Г.І., Деркач А.Л.) взагалі, Ї без особливої уваги питанням передач ядерних матеріалів, причому лише роботи П.С. Борцевича стосуються власне міжнародного права. Хоча в радянській науці дослідження міжнародно-правових аспектів ядерної енергії представлено більшою кількістю прізвищ: Андросюк В.Н., Волосов М.Є., Іойриш А.І., Кириленко В.П., Кізяковський В.В., Львова М.Н., Малєєв Ю.Н., Малинін С.А., Мишарін В.Н., Мостовець А.Н., Мусін В.А., Осипов Г.А., Петросьянц А.М., Петровський В.Ф., Рогов А.Н., Сидорченко В.Ф., Супатаєва О.А., Терехов А.Д., Чопорняк А.Б., Фрейман Є.С., Ї досліджуване питання детально розібране в єдиній праці Паламарчука П.Г. 1988 року.

Західна наука в цьому питанні представлена набагато ширшим переліком досліджень і дослідників, як узагалі, так і стосовно міжнародних передач ядерних матеріалів, як-от: Олбрайт Д. (Albright D.), Карлсон Дж. (Carlson J.), Ґольдблат Дж. (Goldblat J.), Леннарц Р. (Lennartz R.), Ліндсі П. (Lindsay P.), О'Ніл К. (O'Neil K.), Педерсен О. (Pedersen O.), Пхуонг Х. (Phuong H.), Райнер Р. (Rainer R.), Сас П. (Szasz P.), Сімпсон Ф. (Simpson F.), Спінґарн Е. (Spingarn E.).

Шануючи всіх дослідників, доводиться відзначити, по-перше, недостатнє висвітлення всіх міжнародно-правових аспектів передач ядерних матеріалів (пов'язаних і не пов'язаних із міжнародною безпекою) у їхньому взаємозв'язку, по-друге, брак глибокого формально-юридичного аналізу.

Таким чином, актуальність теми дисертаційної роботи зумовлена необхідністю комплексного дослідження міжнародно-правового регулювання передач ядерних матеріалів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках наукової теми «Україна в євроінтеграційних правових процесах», що є частиною планової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Інтеграція України у європейські правові, політичні та економічні системи» № 06БФ048-01, яка, в свою чергу, є складовою частиною комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми сталого державного розвитку України».

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є встановити цілісне бачення міжнародно-правового регулювання передач ядерних матеріалів шляхом виявлення й аналізу всіх основних норм, що регулюють це питання. Для досягнення мети поставлено такі завдання:

- дослідити використання терміну «ядерний матеріал» у документах, пов'язаних із міжнародною співпрацею в галузі мирного використання ядерної енергії;

- дослідити найважливіші документи в галузі співпраці держав з мирного використання атомної енергії для виявлення основних груп норм, що регулюють міжнародні передачі ядерних матеріалів у цікавому з точки зору цього дослідження аспекті, приділяючи особливу увагу тим, що не мають прямого зв'язку зі сферою міжнародної безпеки;

- здійснити детальний формально-юридичний аналіз виявлених норм на предмет критеріїв допустимості міжнародних передач ядерних матеріалів та систематизувати їх;

- здійснити міжнародно-правовий аналіз концепцій гарантованих постачань.

Об'єктом дослідження є міжнародно-правові відносини щодо міжнародних передач ядерних матеріалів.

Предметом дослідження є міжнародно-правове регулювання передач ядерних матеріалів.

Методологічна основа дослідження. Основним методом є формально-юридичний, що дозволяє виявити релевантні норми, проаналізувати їхній правовий зміст і встановити їхні взаємозв'язки для досягнення цілісного бачення предмету дослідження. Історичний метод переважно доповнює формально-юридичний для точнішого тлумачення досліджуваних норм. Метод прогнозування застосовано при дослідженні концепції гарантованих постачань. Використано також логічний та інші спеціальні методи наукового пізнання.

Наукова новизна результатів дослідження. Дисертація являє собою перше у вітчизняній науці комплексне дослідження міжнародно-правового регулювання передач ядерних матеріалів. Також вперше дано детальний формально-юридичний аналіз низки міжнародно-правових норм у цій сфері.

Основні наукові положення дослідження, які виносяться на захист як особистий внесок дисертанта:

подальший розвиток:

- досліджень питання міжнародно-правового режиму ядерних матеріалів. Встановлено, що, попри особливості вживання терміну «ядерний матеріал» у Віденській конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 1 травня 1963 року, на сьогодні в міжнародному атомному праві існує достатньо чітке й одноманітне його розуміння, що дозволяє говорити про особливий міжнародно-правовий режим ядерних матеріалів, найважливішою частиною якого є міжнародно-правове регулювання передач ядерних матеріалів. Хоча придатні для виробництва ядерних вибухових пристроїв матеріали на основі інших елементів, насамперед нептунію й америцію, перебувають поза ним, наявний правовий інструментарій дозволяє легко включити їх до загального режиму;

- досліджень режиму нерозповсюдження ядерної зброї. Встановлено, що Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 р., формулюючи найвищий критерій допустимості будь-якої міжнародної передачі Ї відповідність її цілям нерозповсюдження, Ї задає загальний підхід усього дослідженого масиву норм: відмова в передачі як універсальне рішення, Ї що не може бути пом'якшений декларованим у статті IV Договору обов'язком сприяти якнайповнішому міжнародному ядерному обміну та праву кожної держави брати в ньому участь;

- досліджень системи гарантій МАГАТЕ. Встановлено, що вона не містить критеріїв допустимості міжнародних передач ядерних матеріалів, але сама виступає найважливішим критерієм в інших міжнародно-правових і політичних рамках регулювання таких передач. Вона ж є вихідним пунктом такого регулювання, адже встановлює критерії приналежності матеріалу тій або іншій державі за допомогою поняття відповідальності за ядерний матеріал, та фіксує факти передач;

- досліджень політичних документів Ї «Керівних принципів ядерного експорту» Комітету Цанґера та Групи ядерних постачальників. Уточнено шляхи, у які ці документи, попри свій виключно політичний характер, відіграють принципову роль саме для міжнародно-правового регулювання досліджуваних відносин: вони синтезують Договір і гарантії в єдиний політико-правовий режим нерозповсюдження, надають гарантіям зазначеної якості, а також визначають конкретні шляхи виконання вимог із нерозповсюдження при передачах ядерного матеріалу, занадто загально сформульованих у Договорі про нерозповсюдження. Встановлено особливості їхнього тлумачення та взаємодії з міжнародно-правовими нормами. Встановлено, що особливістю дослідженої сфери міжнародних відносин є те, що відмінність між правовими й політичними нормами не є практично значущою через несхильність зацікавлених суб'єктів покладатися на засоби міжнародної ад'юдикації;

- досліджень міжнародно-правових норм про фізичний захист ядерного матеріалу. Для цих норм характерний той самий загальний підхід, що й для норм про нерозповсюдження, що дозволяє розглядати їх у єдиному контексті міжнародної безпеки. На відміну, проте, від останніх, норми про фізичний захист встановлюють чіткі критерії допустимості також і для держави-імпортера;

- проаналізовано міжнародно-правове регулювання передач на двосторонньому рівні. Встановлено, що попри розвинуті універсальні міжнародно-правові рамки, двосторонні договори досі лишаються необхідною умовою міжнародних передач ядерних матеріалів, адже виключно на двосторонньому рівні продовжує регулюватися багато важливих питань (насамперед реекспорту). Двосторонні договори не лише дублюють рішення багатосторонніх, але й надають їм нової якості, що проявляється, перш за все, в явищі «запасних гарантій»;

вперше у вітчизняній науці міжнародного права:

- проаналізовано Міжнародну конвенцію про боротьбу з ядерним тероризмом 2005 року і, з точки зору регулювання передач ядерних матеріалів, Об'єднану конвенцію про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та про безпеку поводження з радіоактивними відходами 1997 року. Встановлено, що ці документи, так само закріплюючи обмеження на міжнародні передачі ядерного матеріалу, містять особливі норми, що в передбачених випадках зобов'язують здійснювати чи дозволяти передачу ядерних матеріалів;

- проаналізовано питання передач ядерних матеріалів у рамках Європейського Союзу. Встановлено існування в ньому особливого правового режиму обігу ядерних матеріалів, заснованого на розрізненні передач між державами-членами та з або між державами-нечленами, а також на принципах вільного руху ядерних матеріалів і рівного доступу всіх користувачів Європейського Союзу до джерел постачання ядерних матеріалів, що виявляється у зведенні до мінімуму участі держав-членів у передачах, які здійснюються на рівні суб'єктів господарювання за активного посередництва Агентства Євратому з постачань і за регулювання органами Євратома;

- досліджено міжнародно-правове регулювання передач ядерних матеріалів в інших контекстах, ніж міжнародна безпека, насамперед у контексті міжнародної торгівлі. Встановлено, що попри абсолютний пріоритет безпеки, має місце поступове збільшення норм, що регулюють такі передачі в контексті міжнародної торгівлі, причому як двосторонніх, так і багатосторонніх. На прикладі ГАТТ-94 р. і Договору до енергетичної хартії 1994 року виявлено суперечливі тенденції такого регулювання: з одного боку, небажання далеко відходити від підходів, прийнятих у неядерній торгівлі, з іншого, небажання остаточно й недвозначно підпорядкувати їм торгівлю ядерними матеріалами. Двосторонні договори залишаються основним засобом конкретного регулювання торгівлі ядерними матеріалами. Регулювання передач у контексті міжнародної торгівлі має іншу спрямованість, ніж у контексті міжнародної безпеки в тому значенні, що право міжнародної торгівлі прагне обмежити в тому числі суверенне право держави відмовити в передачі до чи з інших держав;

- проаналізовано міжнародно-правові аспекти концепції гарантованих постачань. Встановлено, що її ключова проблема політико-правова за характером, а не технічна чи господарська, та полягає у випрацюванні чітких юридичних критеріїв допуску держав до таких постачань. Переважно пропонований критерій «політично мотивованої відмови» не можна вважати задовільним. Якщо концепцію буде реалізовано, вона матиме істотний вплив на предмет дослідження, адже означатиме ще більше обмеження суверенного права відмовити в ядерній передачі. Статут МАГАТЕ надає на сьогодні повністю готовий міжнародно-правовий інструментарій за умови вирішення окресленої проблеми критеріїв допуску для впровадження таких гарантованих постачань і в разі успіху цього задуму може виявитися унікальним випадком випереджальної правотворчості;

доведено:

- міжнародно-правове регулювання передач ядерних матеріалів зводиться до обмеження суверенного права держав на участь у міжнародному обміні такими матеріалами за такими основними напрямками:

· основна група норм, що регулює такі передачі в контексті міжнародної безпеки (про нерозповсюдження, фізичний захист, боротьбу з ядерним тероризмом тощо), обмежують похідне від зазначеного право дозволяти експорт і (значно менше) імпорт;

· значно менша група, що регулює міжнародні передачі як у контексті міжнародної безпеки, зокрема Об'єднана конвенція про безпеку поводження з відпрацьованим ядерним паливом і про безпеку поводження з радіоактивними відходами, так і міжнародної торгівлі, обмежує згадане суверенне право також і насамперед у плані можливості відмовити в імпорті;

· лише кілька норм Конвенції про боротьбу з ядерним тероризмом і Статуту МАГАТЕ встановлюють обмеження на право відмовити в експорті;

- у разі впровадження системи гарантованих постачань остання група повинна розширитися, адже з міжнародно-правової точки зору ця концепція означає обмеження права відмовити в передачі, тому саме від створення таких норм залежить успіх ідеї взагалі.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що сформульовані висновки й теоретичні положення можуть сприяти подальшому розвиткові науки міжнародного права. Зібраний науково-практичний матеріал і висновки можуть бути використані в подальших дослідженнях з міжнародного атомного права взагалі та міжнародно-правового регулювання ядерного експорту зокрема. Положення дисертації можуть бути використані в навчальному процесі при розробці навчальних посібників, підручників та методичних матеріалів, а також викладанні курсів «Міжнародне публічне право», «Міжнародне атомне право» та «Право міжнародної безпеки». Дисертація може виявитися корисною при визначенні правової та політичної позиції України з різних питань міжнародної співпраці в галузі мирного використання ядерної енергії як при веденні переговорів, так і в разі спорів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи оприлюднені на Другому міжнародному науковому семінарі «Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку» (Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, 25-29 квітня 2007 року) (доповідь опубліковано), IV міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (Волинський державний університет імені Лесі Українки, м. Луцьк, 1-2 червня 2007 р.) (доповідь опубліковано), Конференції молодих вчених «Актуальні проблеми міжнародних відносин» (Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, м. Київ, 18 жовтня 2007 року), Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених «Шості осінні юридичні читання» (Хмельницький університет управління та права, 26-27 жовтня 2007 року) (тези опубліковано), Міжнародній науковій конференції «Четверті юридичні читання» (Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, м. Київ, 3-4 квітня 2008 року) (тези опубліковано), XV міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Ломоносов» (Московський державний університет імені М.В. Ломоносова, м. Москва, 8-12 квітня 2008 року) (тези опубліковано), IV міжнародному науковому семінарі «Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку» (Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 8-11 квітня 2009 року) на засіданнях кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження дістали відображення у трьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях та матеріалах науково-практичних конференцій та семінарів.

Структура дисертації. Структура дисертації обумовлена предметом, метою, завданнями та логікою дослідження і складається зі вступу, трьох розділів (15 підрозділів), висновків, списку використаних джерел і списку скорочень. Загальний обсяг дисертації складає 218 сторінок, з яких бібліографія викладена на 19 сторінках (обсяг Ї 165 джерел, в тому числі іноземними мовами Ї 127), список скорочень Ї на трьох сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, визначається мета, завдання, об'єкт і предмет дослідження, дається характеристика теоретичним та методологічним засадам дисертаційної роботи, розкрито наукову новизну одержаних результатів та їхнє теоретичне й практичне значення, а також зазначено дані стосовно апробації, публікацій результатів дисертації, її структури й обсягу.

Розділ 1 «Поняття ядерного матеріалу та міжнародної передачі ядерного матеріалу в міжнародному атомному праві» є ввідним. У ньому досліджено два принципові для роботи поняття -- «ядерний матеріал» («ЯМ») і «міжнародна передача ядерного матеріалу».

У підрозділі 1.1. «Ядерний матеріал» аналізується поняття ЯМ. Автор констатує, що загалом термін уживається в міжнародному праві у двох площинах:

- при регулюванні цивільно-правової відповідальності за ядерну шкоду за Віденською конвенцією про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 1 травня 1963 року та пов'язаними з нею договорами, а також

- в усіх інших випадках, насамперед у так званих Гарантійних документах, Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу від 3 березня 1980 року, Міжнародній конвенції про боротьбу з актами ядерного тероризму від 14 вересня 2005 року, практиці МАГАТЕ тощо.

Перша площина, як зазначено, притаманна Віденській конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1963 року, а також пов'язаним із нею Спільному протоколу про застосування Віденської конвенції та Паризької конвенції 1988 року та Конвенції щодо цивільної відповідальності в галузі морських перевезення ядерного матеріалу 1971 року. ЯМ при цьому включають:

i) ядерне паливо, за виключенням природного урану й збідненого урану, здатне виробляти енергію шляхом самопідтримуваного ланцюгового процесу ядерного поділу поза ядерним реактором самостійно чи в комбінації з будь-яким іншим матеріалом; і

ii) радіоактивні продукти та відходи.

Друга площина охоплює основну частину міжнародно-правових норм щодо атомної енергії. У цьому розумінні термін включає матеріали, охоплені термінами «вихідний матеріал» і «спеціальний розщеплюваний матеріал», як їх визначено в Статуті Міжнародного агентства з атомної енергії. Саме це розуміння є основним у діяльності й документах самого Агентства, насамперед у рамках його системи гарантій, а отже, гарантійних угод і додаткових протоколів до них. Майже ідентичним є розуміння «ядерного матеріалу» в Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу 1980 року («КФЗ») та Міжнародній конвенції про боротьбу з актами ядерного тероризму 2005 року («Конвенії про ядерний тероризм»), попри деякі невеликі відмінності.

Саме друге значення покладено в основу дисертації, причому, на думку автора, попри особливості Віденської конвенції та кількох пов'язаних договорів, є досить підстав для висновку про існування в міжнародному атомному праві усталеного поняття ЯМ.

Детально розібрані такі спеціальні питання, як статус уранових і торієвих руд, можливість розширення понять вихідного й спеціального розщеплюваного матеріалів, у зв'язку з чим питання про віднесення до ЯМ матеріалів на основі інших елементів, окрім урану, плутонію й торію, насамперед нептунію й америцію (так званих «альтернативних ЯМ»), яким спеціально присвячено підрозділ 3.5.

У підрозділі 1.2 «Міжнародна передача ядерного матеріалу» досліджено друге за важливістю поняття, вказане в назві підрозділу.

На відміну від словосполучення «ЯМ», за словом «передача» в міжнародному атомному праві не закріплено твердого значення, хоч інтуїтивно воно цілком зрозуміле. Визначити його непросто, через складність установлення характеру міжнародно-правової приналежності ЯМ. На думку автора, таку приналежність відображено в понятті «відповідальність за ЯМ», широко вживаному в гарантійній діяльності МАГАТЕ й пов'язаних документах.

Окрім такої приналежності, необхідною передумовою передач ЯМ є суверенне право держав (а також право інших уповноважених суб'єктів міжнародного права) розпоряджатися приналежними їм ЯМ та набувати матеріали, приналежні іншим суб'єктам, тобто -- брати участь у міжнародному обміні ЯМ. Для держав це право випливає з їхнього суверенітету, не потребуючи позитивного закріплення, хоча й має опосередковане позитивне підтвердження в частині другій статті IV Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 року («ДНЯЗ»). Для міжнародних організацій відповідне право, що в такому разі не є суверенним, має бути закріплене в їхніх установчих документах (наприклад, пункт 2 частини «A» статті III Статуту МАГАТЕ). Міжнародно-правове регулювання передач ЯМ, таким чином, зводиться до обмеження цього (суверенного) права.

У кінці підрозділу вказано на відмінності між термінами «міжнародна передача ядерного матеріалу» та «ядерний експорт», а також уточнено поняття широко вживаних у роботі термінів «поставка», «постачання».

Міжнародно-правове регулювання передач ЯМ можна розглядати як складову ширшого міжнародно-правового режиму таких матеріалів, наявність якого підтверджується, по-перше, доволі одноманітним розумінням терміну, попри особливості Віденської конвенції та дрібні розбіжності в окремих документах. По-друге, як видно з наступних розділів роботи, лише допустимість міжнародних передач ЯМ визначається великою кількістю взаємопов'язаних норм, тоді як поза дослідженням залишилися численні норми, не пов'язані з міжнародними передачами. Констатація такого режиму дозволяє ліпше зрозуміти особливе становище, у яке міжнародне право поміщає ЯМ порівняно з іншими об'єктами матеріального світу.

Цей висновок відтворено в підрозділі 1.3 «Висновки до розділу 1», що має технічний характер.

Розділ 2 «Міжнародні передачі ядерних матеріалів у контексті міжнародної безпеки» присвячено дослідженню міжнародно-правового регулювання передач ЯМ, спрямованому запобігти пов'язаним із такими матеріалами загрозам міжнародному миру та безпеці, а також громадському порядку, здоров'ю населення тощо. Цей аспект залишається панівним у дослідженнях.

У підрозділі 2.1 «Режим нерозповсюдження та гарантії МАГАТЕ» проаналізовано норми ДНЯЗ, гарантійних угод з МАГАТЕ й додаткових протоколів до них переважно на прикладі Угоди між Україною та Міжнародним агентством з атомної енергії про застосування гарантій у зв'язку з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї від 21 вересня 1995 року та Додаткового протоколу до неї від 15 серпня 2000 р. Розглянуто історію формування та зміст інституту гарантій, вплив на нього ДНЯЗ.

Окремо в підрозділі розглянуто норми Договору, що стосуються передач ЯМ. Ним однозначно заборонено такі передачі в складі ядерної зброї «чи інших ядерних вибухових пристроїв», причому як цілих ядерних зарядів, так і їхніх компонентів. Деталізовано, які передачі можуть кваліфікуватися як «допомога», заборонена статтями I, II Договору: лише такі передачі ЯМ з боку держави, що володіє ядерною зброєю, становитиме порушення ДНЯЗ, що відбувається за знання цієї держави про плановане протиправне використання переданого. У будь-якому разі передача ЯМ становитиме порушення ДНЯЗ не як така, але як частина більшого фактичного складу, причому повсякчас має враховуватися чинник наміру.

Шляхом звернення до права міжнародної відповідальності уточнено питання про обов'язки держав, що не володіють ядерною зброєю, щодо утримання від дій, заборонених статтею І ДНЯЗ для держав, що нею володіють. Якщо без'ядерна держава передасть ЯМ іншій без'ядерній державі для використання в заборонених цілях, то 1) з боку самої держави-відправника не буде порушення статті II ДНЯЗ, але 2) на таку державу може бути покладено відповідальність у зв'язку з протиправним діянням держави-одержувача.

ДНЯЗ закріпив суто «інформаційну природу» гарантій, тобто Агентство має право знати все про ЯМ під контролем без'ядерної держави, але не має права втручатися в будь-які дії з ними. На думку дисертанта, не можна виключати постання в майбутньому «імперативних» гарантій, наприклад доповнених правом МАГАТЕ або іншої інституції відкласти, а то й зовсім заборонити сумнівну передачу, але поки така перспектива серйозно не обговорюється.

Решта підрозділу містить розбір міжнародно-правових норм щодо гарантій МАГАТЕ й має спеціалізований характер, включаючи такі питання як правова природа гарантій і гарантійного висновку МАГАТЕ, тлумачення норм гарантійних документів. Найважливішим у цьому зв'язку є аналіз згаданого поняття відповідальності держав за ЯМ, що, як установлено, означає перебування матеріалу в «мирній ядерній діяльності в межах її території, під її юрисдикцією або що здійснюється під її контролем де б то не було», ніби являє собою свого роду «скорочене позначення» такого «перебування» (пункт 1 статті 3 ДНЯЗ). Вона значною мірою є питанням факту, причому головним критерієм є місцезнаходження матеріалу («територіальний критерій»). Другим важливим критерієм слід вважати контроль над ЯМ, що й визначає винятки з «територіального критерію».

У розділі 2.2 «Неправові засоби регулювання міжнародних передач ядерних матеріалів» проаналізовано положення «Вихідного списку» Комітету Цангера та «Керівних принципів ядерного експорту» Групи ядерних постачальників («ГЯП») -- найважливіші неправові документи, що регулюють міжнародні передачі ЯМ -- та їхнє значення для власне міжнародно-правового регулювання вказаної сфери. Обґрунтовано необхідність такого аналізу в рамках міжнародно-правового дослідження.

Попри свою важливість «Вихідний список» є, як підкреслено в роботі, виключно політичним документом, не створює для учасників Комітету жодних міжнародно-правових зобов'язань. Попри головне завдання Комітету -- тлумачити пункт 2 статті III ДНЯЗ, у теоретичному плані юридичний вплив «Вихідного списку» на тлумачення відповідних термінів, зокрема «вихідний матеріал» і «спеціальний розщеплюваний матеріал», не слід переоцінювати. Список важить як вельми авторитетна думка, не більше. Гадати інакше було би нелогічно: навряд чи вказана норма для тридцяти шести членів Комітету передбачає щось відмінне від передбаченого для решти ста п'ятдесяти трьох учасників ДНЯЗ.

З цих же позицій слід розглядати й інший важливий політичний механізм регулювання ядерного експорту, паралельний Комітетові Цанґера, Ї ГЯП. Серед багатьох подібностей обох документів виділено відсутність в обох документів юридичної сили. Вони є суто політичними домовленостями і самі по собі не створюють для учасників жодних міжнародно-правових зобов'язань ані один перед одним, ані перед третіми особами, ані erga omnes. Так само не створюють вони жодних інших юридичних наслідків, насамперед пов'язаних із тлумаченням справжніх міжнародно-правових зобов'язань. Проте їхнім положенням, як і положенням будь-яких необов'язкових документів, може бути наданий характер норм міжнародного права за допомогою документів юридично обов'язкових, тобто міжнародних договорів. Продемонструвавши низку випадків, коли це явище має місце, автор називає його «опосередкованою правовою нормативністю».

Ці документи покладено в основу великої кількості міжнародних договорів зі співпраці в ядерній галузі, навіть коли на них немає посилань у тексті, що дозволяє розглядати правила Комітету Цанґера й ГЯП як основу міжнародно-правового регулювання передач, попри їхню чисто політичну природу. Попри «неюридичність», на незважаючи на пропозиції більшої «юридизації» вміщених у них зобов'язань, обидва документи досі користуються серйозним і шанобливим ставленням з боку держав, якого часом бракує окремим міжнародним договорам. Причина Ї величезна політична вага питань, із якими вони пов'язані.

І «Вихідний список», і Керівні принципи ядерного експорту тісно пов'язані з системою гарантій МАГАТЕ, надаючи їй разом із тим нової якості Ї критерію допустимості-недопустимості міжнародних передач ЯМ.

Підрозділ 2.3 «Фізичний захист при міжнародних передачах ядерних матеріалів» присвячено нормам з фізичного захисту ЯМ, що мають або можуть мати вплив на допустимість-недопустимість їхніх міжнародних передач. Розгляд розпочато з юридично необов'язкового документу МАГАТЕ «Фізичний захист ядерних матеріалів» (INFCIRC/225), якому також притаманна «опосередкована правова нормативність», причому вона може здійснюватися в різні способи з різними міжнародно-правовими наслідками: від простого врахування до беззастережного застосування.

Після короткого розгляду передісторії КФЗ, аналізуються її нечисленні положення, що стосуються передач ЯМ -- частини перша, друга та шоста статті 4. Особливу увагу звернено на зміст частини другої, адже в розглядуваних доти нормах щодо передач ЯМ центральне положення посідала держава-відправник, якій належало за встановленими критеріями визначати, дозволити передачу чи ні. Ця ж частина статті 4 вимагає від держави-одержувача в обумовленому випадку не приймати передачі («Кожна держава-учасниця не імпортує або не дозволяє імпортувати ядерний матеріал з будь-якої держави, яка не є учасницею цієї Конвенції, якщо держава-учасниця не отримала гарантії в тому, що такий матеріал під час міжнародного перевезення буде захищений на рівнях, описаних у Додатку 1»).

Розібрано характер «гарантій», що вимагаються указаними нормами КФЗ.

Завершено підрозділ дослідженням норм про фізичний захист за «Керівними принципами» ГЯП.

Підрозділ 2.4 «Боротьба з актами ядерного тероризму» присвячено єдиному документу -- Міжнародній конвенції про боротьбу з актами ядерного тероризму від 15 квітня 2005 року, цінність якої для досліджуваної теми визначається єдиним положенням -- частиною другою статті 18. Якщо ДНЯЗ, Керівні принципи Комітету Цанґера й ГЯП, КФЗ й інші розглянуті норми спрямовані на те, щоб зробити передачі ЯМ недопустимими у визначених випадках, то Конвенція про ядерний тероризм містить унікальні положення, що зобов'язують передавати ЯМ, тобто роблять недопустимою відмову держави в передачі. Положення сформульовано не дуже твердо й допускає відступлення, але варто відзначити цей відхід від необмеженого права держави відмовляти в передачі ЯМ та заснованого на ньому підходу, за яким відмова є рішенням за замовчанням і на якому ґрунтуються досі розглянуті групи норм.

Так само єдиний документ є предметом розгляду в підрозділі 2.5 «Поводження з відпрацьованим ядерним паливом» -- Об'єднана конвенція про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та про безпеку поводження з радіоактивними відходами від 5 вересня 1997 року («Об'єднана конвенція»), що застосовується лише до ЯМ у складі відпрацьованого ядерного палива. За змістом і спрямованістю Конвенція дещо випадає з контексту міжнародної безпеки, покладеного в основу розділу, адже спрямована проти загроз від ЯМ не стільки як потенційного матеріалу для ядерної зброї, скільки як радіо-токсичного джерела. Тобто безпека, про яку говорить Конвенція, Ї це «технічна» безпека (“safety”), а не «фізична» (“security”), хоча міркування останньої теж не випускалися з поля зору. Нерозривно тісний зв'язок обох «безпек» дозволив автору розглядати цей документ в одному розділі з попередньо дослідженими. У цьому документі міжнародних передач ЯМ стосується також єдина стаття -- 27. Відзначено схожість принципу дії пункту iii частини першої статті 27 з частиною другою статті 4 КФЗ, як і важливу відмінність: на відміну від КФЗ, за Об'єднаною конвенцією держава-імпортер має дати оцінку не державі експортеру, а собі та своїй здатності забезпечити поводження з предметом передачі відповідно до встановлених норм.

Пункт v, подібно частинам другій і третій статті 18 Конвенції про ядерний тероризм, обмежує суверенне право держави заборонити передачу ЯМ, щоправда, спрямованість норми протилежна: державу-експортера зобов'язано допустити вантаж на свою територію за невдалого транскордонного переміщення. Вимогу, проте обумовлено неможливістю «альтернативних заходів безпеки».

Підрозділ 2.6 «Висновки до розділу 2» також технічний і містить найважливіші висновки розділу.

Розділ 3 «Інші аспекти міжнародних передач ядерних матеріалів» присвячено розгляду всіх інших, важливих з погляду автора питань міжнародних передач ЯМ, що не можливо охопити «безпековим» критерієм другого розділу.

У підрозділі 3.1 «Регулювання міжнародних передач ядерних матеріалів на двосторонньому рівні» проаналізовано двосторонній рівень міжнародно-правового регулювання передач ядерних матеріалів, головним чином на прикладі двосторонніх договорів відповідного змісту за участі України. Досліджено явища «запасних гарантій» і «прав попередньої згоди». Двосторонній рівень особливий ще й найбільш повним регулюванням не лише «безпекових» (нерозповсюдження, ФЗ тощо), але й торгових аспектів передач ЯМ, детальніше досліджених нижче.

У підрозділі 3.2 «Передачі ядерних матеріалів у межах Європейського Союзу» проаналізовано особливості передач ЯМ у межах Єропейського Союзу з метою встановити відмінності від загального міжнародного режиму передач ЯМ. У межах ЄС створено особливий режим ядерної діяльності (у тому числі міжнародних передач ЯМ) без аналогів у світі. Конкретніше йдеться про особливий режим обігу ЯМ між державами-членами, що відрізняється від наявного з та між державами-нечленами й досліджуваного в дисертації. Особливість полягає в дії закріплених Договором про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії (Євратом) від 25 березня 1957 року принципів:

- вільного руху ЯМ, обладнання та спеціальних неядерних матеріалів і

- рівного доступу всіх користувачів Європейського Союзу до джерел постачання ЯМ,

що виявляється у зведенні до мінімуму участі держав-членів у передачах, які здійснюються на рівні «суб'єктів господарювання» за активного посередництва Агентства Євратому з постачань й за регулювання органами Євратома. Саме поняття міжнародні передачі ЯМ до певної міри втрачає сенс, коли йдеться про обіг ЯМ у межах ЄС. Винятком є передачі т.зв. «чутливих ЯМ».

У підрозділі 3.3 «Торгові аспекти міжнародних передач ядерних матеріалів» увага знов переводиться з рівнів міжнародно-правового регулювання досліджуваної сфери до аспекту, у якому таке регулювання здійснюється.

Розгляд зосереджено переважно на двох універсальних договорах Угоді ГАТТ-1994 та Договорі до Енергетичної Хартії від 17 грудня 1994 року («ДЕХ»). В обох основну увагу приділено дослідженню їхніх «безпекових застережень», що в ГАТТ (підпункт i пункту «a» статті XXI) сформульовано таким чином, що дозволяє зробити висновок про незастосовність цього договору до ЯМ.

ДЕХ принципово застосовується до торгівлі ЯМ, але вплив і його норм на прийняття відповідних рішень може бути на практиці незначним.

Після цього досліджено загальне питання квотування імпорту ядерних матеріалів, як найпоказовіший приклад впливу права міжнародної торгівлі на передачі ядерних матеріалів. У цьому зв'язку проаналізовано досвід України.

Увесь подальший аналіз свідчить про те, що сучасне міжнародне право не робить своїх суб'єктів у питаннях передач ЯМ вільними від будь-яких міркувань економічного характеру. Утім, «безпекова» складова міжнародно-правового регулювання передач ЯМ залишається панівною, особливо коли партнером з передачі є держави, що не мають усталеної репутації в ядерній сфері, головно незахідні держави. Між державами, що мають розвинену ядерну діяльність і заразом не мають особливих зауважень з нерозповсюдження й безпеки, саме торгові аспекти виступають на передній план. Через обмежену кількість таких особливої потреби в багатосторонньому регулюванні немає, а більшість питань дозволяють двостороннє правове вирішення.

Підрозділ 3.4 «Міжнародно-правові способи гарантування поставок ядерних матеріалів» присвячено головним чином концепції гарантованих постачань ядерних матеріалів, що ще не віднайшла втілення в сучасному міжнародному праві, залишаючись виключно предметом розгляду зацікавлених суб'єктів. Окрім цього, констатовано загальну тенденцію до інтернаціоналізації ядерно-паливного циклу («ЯПЦ»), детально проаналізовану в підпідрозділі 3.4.1 «Тенденція до інтернаціоналізації ядерно-паливного циклу», та наявне регулювання передач ЯМ у рамках МАГАТЕ (підпідрозділ 3.4.2 «Постачання ядерних матеріалів у рамках МАГАТЕ»), що історично тісно пов'язане зі спробами інтернаціоналізувати ЯПЦ, внаслідок чого, як припускає автор, норми Статуту Агентства щодо передач ЯМ можуть виявитися унікальним випадком випереджальної правотворчості.

Щодо власне гарантованих постачань (підпідрозділ 3.4.3 «Гарантовані постачання») проаналізовано основні пропозиції стосовно цієї концепції. Усі вони поділяють спільний недолік: відсутність конкретного бачення міжнародно-правової суті гарантованих постачань. Установлено, що проблема створення системи гарантованих постачань головно політико-правова, а не технічна чи економічна, й полягає у вироблені юридичних критеріїв допуску держав до таких постачань. Констатується недостатність переважно пропонованого критерію «політично мотивованої відмови».

У підрозділі 3.5 «Міжнародно-правові аспекти передач нептунію й америцію» після огляду сучасних рамок міжнародно-правового регулювання передач ядерних матеріалів проаналізовано, зв'язок цих рамок із передачами т.зв. «альтернативних ЯМ», головним чином америцію та нептунію.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення конкретного наукового завдання, що виявляється в дослідженні всіх основних норм міжнародного права, що встановлюють критерії допустимості міжнародних передач ядерних матеріалів, у їхньому взаємозв'язку.

1. Попри особливе розуміння терміну «ядерний матеріал» у Віденській конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 1 травня 1963 року, на сьогодні в міжнародному атомному праві існує чітке й одноманітне його розуміння, засноване на Статуті МАГАТЕ, що дозволяє говорити про особливий міжнародно-правовий режим ядерних матеріалів, частиною якого є міжнародно-правове регулювання передач ядерних матеріалів.

2. Центральну роль в міжнародно-правовому регулюванні передач ядерних матеріалів відіграє Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, який забороняє передавати ядерні матеріали в складі ядерної зброї або як допомогу чи заохочення при її набутті. Встановлено характер таких допомоги чи заохочення в плані міжнародних передач ядерних матеріалів. По суті Договір формулює найвищий критерій допустимості будь-якої міжнародної передачі Ї відповідність її цілям нерозповсюдження, що задає загальний підхід усього дослідженого масиву норм: відмова як універсальне рішення. Цей підхід не може бути пом'якшений декларованим у статті IV Договору обов'язком сприяти якнайповнішому міжнародному ядерному обміну та праву кожної держави брати в ньому участь, адже сам ґрунтується на вказаному праві: право брати участь у ядерному обміні передбачає право самостійно визначати її умови або зовсім її не брати.

3. Система гарантій МАГАТЕ не містить критеріїв допустимості міжнародних передач ядерних матеріалів, але сама виступає найважливішим критерієм в інших міжнародно-правових і політичних рамках регулювання таких передач: вона є вихідним пунктом такого регулювання, адже встановлює критерії приналежності матеріалу тій або іншій державі, зокрема за допомогою поняття відповідальність за ядерний матеріал, та фіксує факти передач.

4. Важливим доповненням до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї та системи гарантій МАГАТЕ є політичні домовленості в рамках Комітету Цанґера й Групи ядерних постачальників Ї «Керівні принципи ядерного експорту». Ці документи синтезують Договір і гарантії в єдиний політико-правовий режим нерозповсюдження, надають гарантіям зазначеної нової якості, а також, що найважливіше, визначають конкретні шляхи виконання вимог із нерозповсюдження при передачах ядерного матеріалу, занадто загально сформульованих у Договорі про нерозповсюдження. Будучи суто політичними домовленостями, вони склали основу сучасного міжнародно-правового регулювання передач ядерних матеріалів через опосередковане застосування на основі конкретних міжнародних договорів, як шляхом посилання, так і без такого. Особливістю дослідженої сфери міжнародних відносин є те, що відмінність між правовими й політичними нормами не є практично значущою через несхильність зацікавлених суб'єктів покладатися на засоби міжнародної ад'юдикації.

5. Друга важлива, але менша за обсягом група норм, об'єднана поняттям «фізичний захист». Вона складається з Конвенції про фізичний захист ядерних матеріалів і ядерних установок, положень окремих двосторонніх договорів, рекомендацій МАГАТЕ у сфері фізичного захисту, правил фізичного захисту в Керівних принципах Групи ядерних постачальників. Ці норми теж засновані на основоположному для режиму нерозповсюдження підході «відмови за замовчанням»: вони зобов'язують обумовлювати передачі вимогами фізичного захисту. За Конвенцією держава-експортер повинна обумовлювати такими вимогами лише міжнародне перевезення ядерного матеріалу, хоча сама вона в нинішній редакції вимагає фізичного захисту й у межах держави. Рекомендації МАГАТЕ та Керівні принципи роблять умовою передачі фізичний захист матеріалу в державі одержувачі після одержання. Особливість Конвенції про фізичний захист у тому, що вона зобов'язує оцінювати допустимість передачі також і державу-імпортера, на відміну від виключно експортно-орієнтованих норм із нерозповсюдження

6. Винятками з указаного підходу «відмови за замовчанням» є, по-перше, закріплений у статті 18 Конвенції про боротьбу з ядерним тероризмом обов'язок повернути ядерний матеріал, вилучений в осіб, які одержали його незаконним шляхом, державі, якій або громадянам якої він належить. По-друге, це стаття 27 Об'єднаної конвенції про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та про безпеку поводження з радіоактивними відходами, що зобов'язує одержати ядерний матеріал, якщо його транскордонне переміщення не може завершитися відповідно до встановлених вимог. Конвенція також зобов'язує держави Ї експортера й імпортера давати оцінку своїй та чужій можливості виконати встановлені вимоги, перш ніж дозволити міжнародну передачу ядерного матеріалу (відпрацьованого ядерного палива). По-третє, частина «D» статті IX Статуту МАГАТЕ, що зобов'язує державу, що добровільно зарезервувала для Агентства певну кількість ядерних матеріалів, передавати їх на вимогу МАГАТЕ іншим членам Агентства.

7. Попри розвинуті універсальні міжнародно-правові рамки, двосторонні договори досі лишаються необхідною умовою міжнародних передач ЯМ. Окрім традиції, це пояснюється також тим, що на двосторонньому рівні продовжує регулюватися багато важливих питань, не врегульованих деінде, причому нерідко рішення, втілені на універсальному рівні, або дублюються, або набувають нової якості, найліпший приклад чого -- явище «запасних гарантій». Двосторонні угоди залишаються єдиним міжнародно-правовим засобом регулювання питань реекспорту.

8. Особливий режим обігу ЯМ створено в рамках Європейського Союзу, що ґрунтується на розрізненні передач між державами-членами та з або між державами-нечленами, а також на на закріплених Договором про Євратом принципах:

- вільного руху ЯМ, обладнання та СНЯМ і

- рівного доступу всіх користувачів ЄС до джерел постачання ЯМ,

що виявляється у зведенні до мінімуму участі держав-членів у передачах, які здійснюються на рівні «суб'єктів господарювання» за активного посередництва Агентства Євратому з постачань й за регулювання органами Євратома. У рамках Європейських Співтовариств саме поняття міжнародної передачі ЯМ до певної міри втрачає сенс, за винятком передач «чутливих ЯМ».

9. Міжнародні передачі ЯМ були та залишаються головно питанням міжнародної безпеки, про що недвозначно свідчить їхнє міжнародно-правове регулювання. Проте вони вже давно припинили бути питанням виключно безпеки, про що свідчить зростання кількості норм, які регулюють такі передачі в контексті міжнародної торгівлі, причому як двосторонніх, так і багатосторонніх. Багатосторонній рівень, представлений насамперед нормами ГАТТ/СОТ і ДЕХ, відзначається значною невизначеністю в цьому питанні, адже хоча вказані договори й регулюють торгівлю ЯМ (точніше, не можна сказати, щоб вони її не регулювали), практичні наслідки цього вельми незначні. Власне юридичною причиною цьому є «ядерні», ширше «безпекові виключення» договорів, особливо широке ядерне виключення ГАТТ. На прикладі двох зазначених правових режимів спостерігаються дві суперечливі тенденції: з одного боку, небажання далеко відходити від підходів до регулювання неядерної торгівлі, з іншого, небажання остаточно й недвозначно підпорядкувати цим правилам торгівлю ЯМ. Двосторонні договори залишаються основним засобом врегулювання торгівлі ЯМ.

10. Регулювання передач у контексті міжнародної торгівлі має протилежну спрямованість по відношенню до такого регулювання в контексті міжнародної безпеки, адже, з точки зору безпеки заборона передачі є «універсальним рішенням» або «рішенням за замовчанням», тоді як право міжнародної торгівлі прагне обмежити в тому числі суверенне право держави відмовити в передачі до чи з інших держав. З точки зору політики міжнародного права, бажано зберегти перевагу міркувань міжнародної безпеки в міжнародно-правовому регулюванні передач ЯМ.

11. Схожу спрямованість можуть мати й майбутні норми про гарантовані постачання ядерних матеріалів. Проте якщо правила міжнародної торгівлі спрямовані насамперед проти права держави забороняти імпорт матеріалу, то правила гарантованих постачань будуть спрямовані проти права забороняти експорт.

12. Питання гарантованих постачань є більше політико-правовим, ніж технічним або господарським. Ключовою проблемою в ньому є випрацювання критеріїв допуску держав до таких постачань. Переважно пропонований критерій «політично мотивованої відмови» не можна вважати задовільним.

13. Система гарантованих постачань, якщо буде створена у вигляді, який виводиться з наявних пропозицій, стане істотним доповненням до нинішніх міжнародно-правових рамок передач ЯМ, що регулюють їх переважно в контексті міжнародної безпеки. Принцип дії цих рамок полягає в закріпленні критеріїв оцінки державою-постачальником держави-одержувача: якщо остання не відповідає їм, передача їй ЯМ становитиме порушення з боку держави-постачальника. Такі рамки, проте, не забороняють відмовляти тим, хто відповідає встановленим критеріям. Впровадження норм про гарантовані постачання з високою вірогідністю може означати обмеження суверенного права відмовити в передачі.