Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 343.91:343.541

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Кримінологічна характеристика особистості злочинця, винного у статевому злочині

Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

Ларченко Марина Олександрівна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті політології та права Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України Туркевич Інна Костянтинівна;

доктор юридичних наук, професор Богатирьов Іван Григорович, Поліцейська фінансово-правова академія, ректор.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України Тузов Анатолій Павлович, Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», професор кафедри господарського та кримінального права;

кандидат юридичних наук, доцент Лановенко Ігор Ігорович, Академія праці і соціальних відносин Федерації професійних спілок України, завідувач кафедри кримінального права, процесу та криміналістики.

Захист відбудеться «5» червня 2009 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.05 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 60.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий « 8 » квітня 2009 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.П. Сиза

злочин сексуальний насильство поведінка

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Серед злочинів проти особистості статеві злочини, що посягають на статеву свободу або статеву недоторканість, а також на гідність, психічне та фізичне здоровґя людини, є найнебезпечнішими, особливо зважаючи на їхні наслідки. За даними Міністерства внутрішніх справ (МВС) України, у 2001р. кількість порушених кримінальних справ за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи становила - 1947, у 2002 - 1994; у 2003 - 2180; у 2004 - 1988; у 2005 - 1929; у 2006 - 2114; у 2007 - 1898; у 2008 - 1995. Згідно із статистичними показниками, кількість зареєстрованих злочинів цього виду є відносно стабільною, проте динаміка насильницької злочинності має тенденцію до зростання. Аналізуючи цей факт, вважаємо, що злочини у сфері сексуальних відносин швидко переходять у сферу латентності.

Особа злочинця, винного у статевому злочині, поставлена в центр нашого кримінологічного дослідження, бо саме статеві злочини найбільше залежать від «внутрішніх» причин. Особистість як предмет кримінологічного пізнання є тією необхідною ланкою в механізмі вчинення статевого злочину, яка розкриває можливості для розробки рекомендацій із запобігання.

Кримінальний кодекс України 2001р. визначив, що безпосереднім виконавцем найпоширеніших статевих злочинів, а саме: зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, може бути особа як чоловічої, так і жіночої статі. Тож, важливого значення набуває дослідження особливостей поведінки жінок, що вчинили статевий злочин.

Проведене дослідження показало, що підвищену суспільну небезпеку становлять статеві злочини проти неповнолітніх. Це обумовлюється перш за все їх об'єктом - статевою недоторканістю. Крім цього, часто завдається шкода психічному та фізичному здоровґю неповнолітніх. Внаслідок вчинення цих злочинів нерідко у потерпілих можуть формуватись неправильні, з моральної точки зору, уявлення про сексуальні стосунки, а згодом - і деформації особистості. Це, у свою чергу, може призвести до поповнення такими особами рядів статевих злочинців.

Дослідження таких відомих науковців у сфері кримінального права та кримінології, а також психології та психіатрії, як Ю.В.Александров, Ю.М.Антонян, Г.В.Антонов-Романовський, А.Б.Блага, Б.А.Бліндер, І.Г.Богатирьов, С.В.Бородін, В.В.Василевич, Л.Д.Гаухман, В.О.Глушков, В.В.Голіна, В.П.Голубєв, В.В.Гульдан, Б.Л.Гульман, І.М.Даньшин, А.П.Дьяченко, О.М.Джужа, А.П.Закалюк, А.Ф.Зелінський, М.Й.Коржанський, В.М.Кудрявцев, Н.С.Лєйкіна, О.М.Литвак, О.В.Меркулова, Г.М.Міньковський, Е.П.Побігайло, Д.В.Рівман, С.Б.Соболєва, З.Старович, А.В.Старушкевич, А.П.Тузов, А.А.Ткаченко, В.О.Туляков, І.К.Туркевич, В.Є.Христенко, В.І. Шакун, Б.В.Шостакович, Я.М.Яковлєв вплинули на формування основних підходів до вирішення проблеми, що досліджується в дисертації.

Однак, не зважаючи на загальний інтерес до цієї теми, її спеціальне дослідження є новим напрямком кримінологічної науки. Останнім часом в Україні захищено декілька кандидатських дисертацій, де досліджені питання запобігання статевим злочинам, особистість злочинців, винних у певному виді статевого злочину або таких, що мають психічні аномалії чи девіації психосексуального розвитку. Це роботи І.І.Лановенко, А.С.Лукаш, М.М.Корчового, С.С.Косенко, М.Ю.Валуйської, Л.В.Крижної, О.О.Ходимчук, О.С.Ярої, О.В.Губанової.

Однак спеціальні комплексні дослідження щодо особистості злочинця, винного у статевому злочині, не проводились. Недостатньо вивченими є питання: 1) встановлення кримінологічно значущого звґязку між вчинюваними діяннями та характеристикою винної особи; 2) визначення змісту та обґєму поняття особистості злочинця, винного у статевому злочині; 3) використання відомостей про особу злочинця та інші елементи механізму статевого злочину при розробці заходів щодо його запобігання.

Вказані обставини свідчать про актуальність обраної теми дисертації, її теоретичну і практичну значущість.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006р. №176/7. Дисертаційне дослідження виконане згідно з планами наукових досліджень кафедри правознавства Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, зокрема пов'язане з темою «Вивчення проблем кримінології в процесі навчання та виховання студентів», а також узгоджується з напрямом «Дослідження проблем гуманітарних наук», затвердженим планом науково-дослідних робіт Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Тема дисертації затверджена Вченою радою (протокол №13 від 22 червня 2006 року), розглянута та схвалена відділенням Академії правових наук України (2006р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розв'язання комплексного наукового завдання з позицій сучасних досягнень кримінологічної науки щодо характеристики особистості злочинця, винного у статевому злочині.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення завдань, спрямованих на:

- визначення стану наукової розробки проблеми в кримінологічній науці;

- розгляд кримінологічної характеристики злочинів, пов'язаних із сексуальним насильством, їх обсягу, динаміки, структури з метою виявлення певних закономірностей, що мають місце при їх вчиненні;

- встановлення причин і умов статевого злочину та їх впливу на особистість злочинця з метою побудови системи запобіжних заходів;

- встановлення характеру взаємодії жертви статевого злочину з особистістю злочинця та основних віктимологічних характеристик жертви з метою зґясування механізму взаємного впливу зазначених факторів у статевому злочині;

- визначення поняття особистості злочинця, винного у статевому злочині, та її структури з метою встановлення соціально-демографічних та кримінально-правових ознак, соціальних проявів особистості, морально-психологічних та власне психологічних характеристик, а також біологічних властивостей з метою побудови узагальненої кримінологічної характеристики статевого злочинця;

- з'ясування особливостей механізму індивідуальної злочинної поведінки осіб, що вчиняють різні види статевих злочинів, з метою встановлення взаємозв'язків між вчинюваними діяннями та кримінологічною характеристикою винної особи;

- побудова системи заходів спеціально-кримінологічного загального та індивідуального впливу з метою запобігання злочинній поведінці особи у сфері сексуальних відносин та коригування особистості статевого злочинця;

- розроблення пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення шляхів використання кримінологічної інформації про особу при розробці загальносоціальних заходів із запобігання формуванню особистості статевого злочинця.

Обґєктом дослідження є правові процеси, які виникають у зв'язку та з приводу вчинення статевого злочину.

Предметом дослідження є кримінологічна характеристика особистості злочинця, винного у статевому злочині.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становить сукупність загальних та спеціальних наукових методів та прийомів наукового пізнання. Висновки та пропозиції дисертаційного дослідження ґрунтуються на аналізі кримінального законодавства України, вивченні монографічної літератури вітчизняних та зарубіжних авторів, наукових статей, судової практики.

В процесі дослідження застосовувались такі наукові методи, як логіко-юридичний аналіз вітчизняного кримінального законодавства, що передбачає відповідальність за статеві злочини (підрозділи 2.2, 2.3), методи системного і порівняльного аналізу для вивчення наукових основ вчення про злочинця (підрозділ 1.1). Метод системного аналізу допоміг визначити зв'язки вчинення статевих злочинів із соціальними явищами та процесами, які впливають на них (підрозділ 1.3). Застосування історико-правового методу дозволило виявити тенденції та закономірності процесів (підрозділи 1.3, 2.2, 3.2). Порівняльно-правовий, логіко-семантичний та формально-юридичний методи дозволили визначити поняття та види статевих злочинів, що розглядаються, дослідити окремі питання кримінальної відповідальності та покарання злочинців, винних у вчиненні статевого злочину (підрозділи 1.2, 2.1).

Застосовувались також такі методи збору соціолого-правової інформації, як анкетування, інтерв'ю та вивчення документів (кримінальних справ, особових справ засуджених), що дозволило зібрати емпіричний матеріал для характеристики рівня та динаміки досліджуваних явищ, з'ясувати їх причини й умови. Для первинної обробки інформації, отриманої зі статистичної звітності, архівних документів, масових опитувань, застосовувались статистичні прийоми, зокрема зведення та групування, розрахунку різних видів відносних величин. Зібраний емпіричний матеріал було піддано системній обробці й аналізу, що забезпечило отримання достовірного уявлення про нього (підрозділи 1.2, 1.4, 1.3, 2.1, 3.2).

Теоретичне підґрунтя дисертаційного дослідження становлять праці вчених не лише в галузі кримінального права та кримінології, але й психології, педагогіки, психіатрії, сексології. У роботі також використовувалась енциклопедично-довідкова література та словники.

Нормативною основою дисертаційного дослідження є чинні Конституція України, Кримінальний кодекс України, Кримінально-процесуальний кодекс України, Закони України, підзаконні акти.

Емпіричну базу дослідження становлять: результати вивчення 247 архівних кримінальних справ (із використанням спеціальної анкети), розглянутих судами Чернігівської та Дніпропетровської областей щодо злочинів, пов'язаних із сексуальним насильством; узагальнені дані опитувань працівників органів внутрішніх справ (46 осіб) та засуджених за статеві злочини, що відбувають покарання у виправних колоніях Даріївській, Херсонської області і Березанській, Київської області та Прилуцькій колонії, Чернігівської області для неповнолітніх (107 осіб); статистичні відомості Державної судової адміністрації України про осіб, справи яких щодо статевих злочинів розглядались судами України в 2003 - 2008р. (5517 осіб), а також статистичні звіти МВС України за 2003 - 2008 роки, інша статистична інформація Департаменту інформаційних технологій МВС України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні на монографічному рівні проведене комплексне дослідження кримінологічної характеристики особистості злочинця, винного у статевому злочині.

Найбільш важливими теоретичними висновками і практичними положеннями, які відображають їх новизну, є такі:

вперше:

- показано і обґрунтовано кримінологічні особливості особистості злочинця, винного у статевому злочині, на підставі чого визначені детермінанти, які впливають на нього, серед яких найбільш характерними є: 1) недоліки правової системи; 2) негативні соціально-економічні фактори в державі; 3) явища морально-психологічної деформації в суспільних відносинах; 4) деформації сімейно-побутових відносин; 5) прорахунки у вихованні дітей та молоді, в тому числі культурному, правовому та статевому;

- показано на основі соціально-демографічних, кримінально-правових ознак, соціальних проявів особистості, морально-психологічних, власне психологічних характеристик і біологічних властивостей, а також деяких інших ознак роль особистості в статевому злочині, що дозволило скласти узагальнену кримінологічну характеристику статевого злочинця;

- визначено на основі аналізу емпіричного матеріалу дослідження, що особистість винного у статевому злочині проявляється у вигляді: по-перше, акцентуації характеру або психічної аномалії (16-18 років); по-друге, агресивно-імпульсивної спрямованості (18-25 років); по-третє, психологічної неврівноваженості, емоційної нестійкості (30-45 років); по-четверте, соціальної дезадаптованості (від 50 років);

- встановлено особливості індивідуальної злочинної поведінки осіб, а саме: чоловіків, винних у зґвалтуванні та насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним способом; осіб, винних у сексуальному вбивстві; осіб, винних у скоєнні гомосексуального насильства; жінок, винних у статевому злочині; осіб з аномаліями психіки, що не виключають осудність; та наведені аргументи на користь виділення додаткових обґєктів, які потребують запобігання: 1) фрустраційні стани; конкретна життєва ситуація, що виступає пусковим подразником; катарсис, тобто розрядка, вивільнення афекту, який був колись витіснений у підсвідомість, - на етапі формування криміногенної орієнтації та мотивації; 2) схильність до девіантних форм сексуальної активності, підвищена навіюваність, ослаблена можливість стримування контрольних механізмів, специфічні психічні стани - на етапах опредмечування мотиву та реалізації злочинного наміру;

- обґрунтовано доцільність запровадження тематики та складено програму курсу «Соціально-правові основи статевого виховання», що має бути включена до навчальних планів загальноосвітніх шкіл з метою раннього запобігання злочинності у сфері сексуальних відносин;

удосконалено:

- підходи до ролі жертви в механізмі статевого злочину шляхом аналізу її психологічних, морально-психологічних та віктимологічних характеристик;

- поняття «сексуальне насильство в сімґї», під яким розуміється протиправне посягання одного члена сімґї на статеву недоторканість або статеву свободу іншого члена сімґї, а також дії сексуального характеру по відношенню до неповнолітнього члена сімґї або сексуальні дії, що порушують статеву свободу іншого члена сімґї; тобто, крім посягання на статеву недоторканість, визначення має включати і посягання на статеву свободу повнолітніх членів сімґї;

- зміст кримінально-процесуального та іншого законодавства, що стосується досудового слідства, судового розгляду та постпенітенціарного запобігання, а саме: 1) до Кримінально-процесуального кодексу запропоновано внести статті 22№ та 315І, які визначатимуть механізм дослідження та врахування кримінологічно значущих ознак особистості злочинця, що має особливо важливе значення для статевих злочинів; 2) до статті 3 Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» запропоновано внести пункт «д», розширивши таким чином коло осіб, над якими встановлюється адміністративний нагляд, за рахунок тих, що відбували покарання за статевий злочин;

дістало подальший розвиток:

- розгорнута кримінологічна характеристика особистості статевого злочинця, що складається із соціально-демографічних показників, кримінально-правових ознак, соціальних проявів, біологічних властивостей, психологічних та морально-психологічних особливостей;

- теоретичне обґрунтування положення, що негативні якості особи статевого злочинця виступають «внутрішніми» причинами вчинення ними статевих злочинів;

- вивчення комплексу детермінант, які обумовлюють вчинення статевих злочинів, досліджено механізм їх дії, в ньому показана роль детермінант, що входять до кримінологічної характеристики особистості злочинця.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані висновки та пропозиції можуть бути використані та використовуються:

а) у науково-дослідній сфері - для подальших наукових досліджень у галузі кримінологічної науки щодо кримінологічної характеристики особистості злочинця, кримінологічної характеристики статевих злочинів, кримінологічної характеристики потерпілих від статевих злочинів, причин і умов сексуального насильства;

б) у законотворчому процесі - для розробки та впровадження загальнодержавних програм запобігання злочинності (лист Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності №04-19/14-419 від 28.02.2008р.);

в) у правозастосовчій діяльності - розроблено та впроваджено в практику боротьби зі статевими злочинами рекомендації щодо загального та індивідуального запобігання, які використані при складанні плану роботи слідчого Управління УМВС України в Чернігівській області на 2009 рік (довідка слідчого Управління УМВС України в Чернігівській області №17 від 06.10.2008р.);

г) у навчальному процесі основні положення та висновки дисертації використовуються при викладанні дисципліни «Кримінологія» та її спецкурсів, при підготовці навчальної та методичної літератури з цієї проблеми (акт №04 НДУ імені Миколи Гоголя від 10.10.2008р.). В Ніжинському ліцеї Ніжинської міської ради при НДУ ім. Миколи Гоголя було прочитано авторський курс «Соціально-правові основи статевого виховання» (довідка Ніжинського ліцею №362 від 20.10.2008р.).

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження доповідались на семи науково-практичних конференціях, основними з яких є: міжнародні науково-практичні конференції «Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України» (м.Дніпропетровськ, 18-19 лютого 2003р.), «Деликвентное поведение детей и молодежи: современные технологии противодействия» (м.Одеса, 31 березня - 1 квітня 2006р.), «Образование и наука без границ - 2005» ІІ (м.Дніпропетровськ, 19-27 грудня 2005р.), «Наука та освіта - 2006» IX (м.Дніпропетровськ, 23-31 січня 2006р.), а також: Всеукраїнські науково-практичні конференції «Теорія і практика підготовки вчителів історії та суспільних дисциплін: проблеми і перспективи» (м.Ніжин, 15-16 жовтня 2004р.), «Формування національних та загальнолюдських цінностей на заняттях історії та суспільних дисциплін» (м.Ніжин, 28-29 жовтня 2005р.), ІІІ міжвузівська науково-практична конференція ЧІБіП МНТУ (м.Чернігів, 22 березня 2007р.).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження відображено в дванадцяти наукових працях, з яких чотири опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України, вісім - у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій.

Структура дисертації складається зі вступу; трьох розділів, що включають 9 підрозділів; висновків; додатків та списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 245 сторінок, з них - основного тексту 180 сторінок, додатки (12) - 40 сторінок, список використаних джерел (226 найменувань) - 25 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, об'єкт і предмет дослідження, його методологічну основу, окреслено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію і впровадження у практичну діяльність та навчальний процес.

Перший розділ «Загальні засади дослідження особистості злочинця, винного у статевому злочині» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Аналіз стану наукової розробки проблем особистості злочинця» на основі аналізу вітчизняних та зарубіжних кримінологічних досліджень проаналізовано доцільність виділення окремих структурних елементів особистості злочинця. З'ясовано, що сучасні кримінологічні дослідження ставлять особистість у центр своєї уваги, що безумовно підсилює її роль у контексті аналізу злочинної сексуальної поведінки. Нами використовується термін «особистість» у значенні «особа», що є можливим з позиції авторів «Великого тлумачного словника сучасної української мови» (2005р.).

У дослідженні робиться висновок, що цей термін вказує на особливості характеру, поведінки, мотивацію, емоції, різні риси характеру, що становлять єдину структурну сутність злочинця, винного у статевому злочині; свідчить також про надання особливої уваги так званим «внутрішнім» причинам у механізмі злочинних сексуальних дій даної особи. Дисертантом обґрунтоване виокремлення соціально-демографічних та кримінально-правових ознак, соціальних проявів особистості (головним чином, відносин, що мають місце у різних сферах суспільного життя); морально-психологічних якостей; психологічних якостей; біологічних властивостей.

На підставі аналізу стану наукової розробки вказаної проблеми автор дійшов висновку, що до кримінологічної характеристики особистості злочинця слід включати його структуру та ознаки, які безпосередньо пов'язані з вчиненим злочином, а саме: його характеристикою, причинами й умовами та іншими елементами ситуації, які мають значення в механізмі індивідуальної злочинної поведінки. Частина ознак, безпосередньо пов'язаних зі злочинною активністю особи, одночасно входить до структури особистості злочинця, зокрема формує блок кримінально-правових ознак.

У підрозділі 1.2. «Кримінологічна характеристика статевих злочинів» дисертантом визначено коло знань про властивості, закономірності, тенденції та фактори, що мають увійти до кримінологічної характеристики статевих злочинів. Автор дослідження приєднується до позиції науковців, які включають у кримінологічну характеристику відомості про всі злочини того чи іншого виду, про потерпілих, а також про злочинців, які їх вчинили. Запропоновано віднести до статевих злочини, передбачені Розділом IV, та умисне вбивство, поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (п. 10 ч.2 ст. 115 КК).

Пропонується статеві злочини класифікувати як: 1) зґвалтування осіб жіночої статі та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом щодо жінок, а також зґвалтування жінкою чоловіка; 2) сексуальні вбивства, в тому числі вбивства, поєднані із зґвалтуванням або вчинені з метою приховати цей злочин; 3) гомосексуальне насильство; 4) педофільні дії, в тому числі розбещення неповнолітніх та статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості.

Дослідження динаміки та структури статевої злочинності показало, що найбільше вчиняється злочинів, які передбачені ч.3 ст.152 КК України та ч.2 ст.153 КК України. Загалом зґвалтування та задоволення статевої пристрасті неприродним способом разом складають 80,4% в структурі статевих злочинів.

Під терміном «сексуальні вбивства» автор розуміє вбивства, поєднані із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (з 2003 по 2008 рік зареєстровано 192 злочини), а також вбивства, що супроводжуються різними маніпуляціями сексуального спрямування та скоєні з метою приховати сексуальний злочин. Способи скоєння вбивств характеризуються спричиненням механічної асфіксії, нанесенням колотих ран, забиттям ногами.

Гомосексуальне насильство має місце у формі злочинів: 1) насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом з особою тієї ж статі, до якої належить винний (мужолозтво або лесбіянство) (ст.153 КК України); 2) примушування до вступу в статевий зв'язок особи, що належить до однієї статі з винним (ст.154 КК України). Ми цілком підтримуємо думку, що гомосексуальне насильство має ту ж саму природу, що і насильство гетеросексуальне. В основі цих дій лежить сексуальність та агресивність злочинця, до того ж, ці фактори можуть по-різному проявлятись під час ситуації злочину. Безсумнівно, важливою метою є саме приниження жертви, що проявляється в цьому випадку ще більш рельєфно, ніж у випадку гетеросексуального насильства.

У Кримінальному кодексі наявні наступні види складів злочинів, пов'язаних з педофілією: 1) зґвалтування неповнолітньої чи малолітньої особи (ч.3, 4 ст.152 КК України); 2) насильницьке задоволення статевої пристрасті з цими ж особами (ч.2, 3 ст.153 КК); 3) статеві зносини, в тому числі й інцестні, з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст.155 КК); 4) вчинення розпусних дій, в тому числі й інцестних, з малолітньою особою або особою, яка не досягла шістнадцятирічного віку (ст.156 КК). Зґясовано, що суспільна небезпечність педофільних дій полягає в глибокому негативному впливі на психіку дитини та значній частині малолітніх потерпілих. Відзначається високий рівень латентності злочинів, пов'язаних з педофілією.

Дисертант доводить, що переважна кількість злочинів, які мають місце у сфері сексуальних відносин, вчиняються у вихідні або передвихідні дні, одноосібно, з мотивів, серед яких провідним є хуліганський. Щодо ситуації сексуального нападу, який має місце в приміщенні, то в більшості випадків злочин вчиняється під час коротких за часом контактів на дозвіллі, супроводжується інтенсивним застосуванням фізичного насильства та (або) активним опором потерпілої особи жіночої статі. Напад носить характер закінченого злочину. В ситуації вуличного злочину або такого, що має місце в парках (скверах), частими є випадки вчинення злочину по відношенню до незнайомої потерпілої, разом із фізичним застосовується психічне насильство, активно використовується пригнічений стан жертви, що не чинить активного опору, справедливо побоюючись за своє життя, злочин часто скоюється групою осіб, серед яких більшість - повнолітні.

У підрозділі 1.3. «Вплив причин і умов на особистість злочинця в статевому злочині» показано напрямки причинного впливу в механізмі злочинної поведінки. Визначено найважливіші з них: 1) правова система; 2) соціально-економічне становище суспільства; 3) морально-психологічний клімат; 4) сімейно-побутова сфера; 5) виховання дітей та молоді, в тому числі культурне, правове та статеве, що дозволило встановити комплекс причин та умов сексуального насильства. Серед них дисертант виділяє наступні: зміщена система цінностей, що дозволяє поставити власне задоволення вище статевої свободи іншої особи; низька загальна культура, мінімальний рівень статевого виховання та педагогічна занедбаність злочинця, низька сексуальна культура; поширення цинічних поглядів на статеву свободу жінки та сексуальні відносини взагалі; занижена оцінка моральних та правових норм з боку частини населення, недостатньо суворий осуд сексуального насильства; невлаштованість родинного, особистого та сексуального життя злочинця, тяжке матеріальне становище винного; обмежена можливість самоствердження злочинця в соціально прийнятних формах через низький рівень освіти та антигромадську спрямованість неформальної групи, членом якої є злочинець; недоліки в організації боротьби із статевими злочинами органами внутрішніх справ; недостатня увага з боку держави до чинників, через вплив на які має здійснюватись запобігання статевим злочинам; надання переваги цинічним та принизливим діям з метою задоволення статевої пристрасті; формування агресивних рис під впливом алкоголю; відсутність активного опору з боку потерпілої особи; дії співучасників, що не спинили або підштовхнули до скоєння злочину; можливість уникнути відповідальності в розрахунку на неповідомлення потерпілими про злочин, іноді відчуття повної безкарності злочинних сексуальних дій.

Характер проведеного дослідження підтверджує вплив причин і умов статевого злочину на особистість злочинця. Взаємодія в чотирьох зазначених напрямках відбувається в наступний спосіб: 1) психологічні та морально-психологічні особливості конкретної особи можуть виступати так званими «внутрішніми» причинами злочинних сексуальних дій; 2) конкретна життєва ситуація безпосередньо взаємодіє з особистістю злочинця та впливає на прийняття ним рішення вчинити злочин; 3) умови формування особистості злочинця впливають на появу якостей та характерних рис, які, у свою чергу, можуть надати особі властивість суспільної небезпечності; 4) конкретні умови в механізмі сексуального насильства здійснюють вплив на поведінку особи злочинця та жертви злочину, а іноді обумовлюють характер насильства, що застосовується злочинцем.

У підрозділі 1.4. «Взаємозв'язок між особистістю злочинця та особливостями поведінки жертви статевого злочину» в результаті проведеного автором дослідження встановлено, що жертвами статевих злочинів найчастіше стають жінки (81%) та неповнолітні (23%). Найважливішою характеристикою жертви статевого злочину є її віктимність. Так, у більшості випадків між жертвою і злочинцем мало місце нетривале знайомство (36-38%), в 32-34% випадків жертва не була знайома із злочинцем, а в 24-28% злочинця і потерпілу пов'язували близькі стосунки. Інакше кажучи, найчастіше статевий злочин відбувався на фоні гарних взаємин, і часто в цих випадках потерпілих характеризує зайва довірливість, надмірна наївність, а іноді і корисливі наміри. Встановлено, що жертви досить часто походять з того ж соціального середовища, що і злочинці. За нашими даними близько 26% жертв ніде не працювали і не навчались, більшість мали середню та неповну середню освіту, близько половини потерпілих на час скоєння злочину знаходились у стані алкогольного сп'яніння, до того ж, майже всі вживали алкогольні напої разом з майбутніми злочинцями. Водночас, наявність сім'ї та дітей у потерпілих відіграє роль антивіктимного фактору.

Автором встановлено, що характер взаємовідносин злочинця з жертвою статевого злочину значним чином впливає на мотивацію злочинного прояву. Характер соціального зв'язку між цими особами обумовлює вид і міру насильства, що застосовується. Особистісні характеристики потерпілої особи обумовлюють рівень її віктимності, тобто потенційної можливості стати жертвою того чи іншого статевого злочину. Обставинами, що так чи інакше впливають на зазначену характеристику, є: стать, вік, характер занять, морально-психологічні та психологічні характеристики, а також здатність чинити опір злочинцю, внутрішня готовність до нападу, поведінка в конкретній ситуації, що передувала злочину. Взаємодія статевого злочинця з жертвою має місце на суб'єктивному рівні, тобто жертва, в більшості випадків, є активним учасником події злочину.

Другий розділ роботи «Зміст та обґєм поняття особистості злочинця, винного у статевому злочині» складається з двох підрозділів.

Підрозділ 2.1. «Поняття та аналіз особистості злочинця, винного у статевому злочині» містить власну узагальнену кримінологічну характеристику особистості злочинця, винного у статевому злочині, що має важливе теоретичне та практичне застосування. На основі вивчення 247 архівних кримінальних справ щодо злочинів, пов'язаних із сексуальним насильством, результатів опитування засуджених за статеві злочини, статистичних даних Державної судової адміністрації України, а також Департаменту інформаційних технологій МВС України встановлено: 98,7% статевих злочинців - чоловіки. Більшість (43%) скоїли злочин у віці 16-25 років, 82% були неодружені; 7% розлучені, що має значення суттєвого криміногенного чинника; 55-57% були працездатними, але ніде не працювали і не навчались; серед тих, хто працював, більшість - робітники (18%); приблизно рівний відсоток осіб мали повну загальну середню (37%) та базову загальну середню освіту (34%); 29% на момент розгляду справи мали незняту та непогашену судимість (більшість - за злочини проти власності); серед тих, хто мав незняту і непогашену судимість, більше тих, хто відбув покарання повністю (11%), ніж тих, хто був звільнений від покарання (9%).

Аналіз статистичних відомостей дозволив визначити кількісні показники вчиненого злочину: 87% досліджуваних осіб звинувачувались у вчиненні зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом; у 41% осіб мала місце сукупність злочинів, а у 11% - сукупність вироків; 32% вчинили статевий злочин у складі групи. Існує тенденція до збільшення цього відсотку. 75% осіб під час вчинення злочину перебували в стані алкогольного сп'яніння, це істотно більше, ніж той відсоток, що наводиться іншими дослідниками. До того ж, щороку він зростає. Своєрідність криміногенної дії зазначеного фактору породжена специфікою його впливу на життєдіяльність соціальних верств та груп населення. Алкоголізація також є важливою передумовою для виникнення сексуальної розкутості, особливо у неповнолітніх.

Риси, що становлять морально-психологічну характеристику статевих злочинців, які аналізувались шляхом вивчення кримінальних справ, можуть бути зведені до наступного: 1) наявність зневажливого ставлення до жінки та особистих прав інших осіб, протиставлення їм своїх вкрай егоїстичних бажань та інтересів; 2) деформація свідомості та дефекти правової психології і правової культури; 3) деформація статевої свідомості молоді у бік статевої розбещеності та вседозволеності; 4) неповага до почуттів і переживань інших людей, зневажливе ставлення до наслідків вчинюваних дій; 5) переконаність у допустимості насильства як засобу реалізації своїх бажань, стереотипи грубої, зухвалої поведінки, агресивності, нестриманості.

Встановлено поширені вікові групи злочинців, що вчиняють статеві злочини, виявлено тенденцію до зниження їх віку; закономірності щодо освіти, а також характеру занять, зокрема освітній рівень злочинців підвищився, але більше половини працездатних осіб цієї категорії ніде не працюють і не навчаються. З'ясовано, що більшість цих осіб скоює статевий злочин самостійно, знаходячись у стані алкогольного сп'яніння. Певні закономірності виокремлено у зв'язку з наявністю попередніх судимостей злочинців цієї групи. Так, існує певний зв'язок між корисливими злочинами, що скоюються із застосуванням насильства до потерпілих та сексуальним насильством. Ідеться про внутрішню агресивність, що притаманна таким особам.

Окремо розглянуті ознаки, які характеризують неповнолітніх статевих злочинців, що переважно вчиняють злочин у групі, де велике значення має характер дій співучасників та деякі елементи ситуації, зокрема поведінка потерпілих. Встановлено, що первинна соціалізація майбутніх статевих злочинців переважно відбувається в родині з одним із батьків. Водночас, серед неповнолітніх зустрічаються особи з непоганим рівнем інтелектуального розвитку, деякими загальнозначущими позитивними людськими якостями: прив'язаністю до родини, друзів та ін. Вони ж плекають надію на некримінальне майбутнє.

У підрозділі 2.2. «Особливості механізму індивідуальної злочинної поведінки особи винного у статевому злочині» представлено аналіз та зроблено необхідні узагальнення відомостей з приводу особливостей механізму індивідуальної злочинної поведінки особистості статевого злочинця. Формування криміногенної орієнтації та мотивації злочинців чоловіків, винних у зґвалтуванні та насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним способом, за результатами нашого дослідження, обумовлюються такими компонентами внутрішнього світу особистості, як агресія та прагнення до влади (підкорення жертви). Опредмечування мотиву злочинного прояву через намір та рішення вчинити зґвалтування або задоволення статевої пристрасті неприродним способом відбувається у свідомості за допомогою впливу певних пріоритетів системи цінностей особистості злочинця. При цьому вияв чоловіком насилля в різних сферах взаємодії з жіночою статтю в суспільній свідомості вважається допустимою формою демонстрації маскулінності як його сутності. Важливою складовою механізму реалізації злочинного наміру та настання суспільно небезпечних наслідків є взаємодія злочинця з конкретною життєвою ситуацією. Цей етап обумовлений схемою протікання попередніх.

Доведено, що процес формування криміногенної мотивації сексуального вбивці відбувається на фоні більш глибинного ураження внутрішнього боку особистості, більш стійкої деформації ціннісних установок та орієнтацій, ніж це характерно для ґвалтівників. Крім іншого, цим особам притаманна схильність до девіантних форм сексуальної активності, сексуальне банкрутство. На рішення вчинити злочин впливає підвищена агресивність злочинця, що є результатом взаємодії двох основних інстинктів (життя і смерті) та наслідком викривлених форм соціалізації і призводить до підвищення жорстокості імпульсивних проявів садистичного характеру.

У дослідженні робиться висновок про те, що процес формування криміногенної мотивації може бути обумовлений стійкою гомосексуальною орієнтацією злочинця або прагненням довести собі та оточуючим свою маскулінну спроможність. Встановлено, що на прийняття рішення про вчинення злочину впливає більший рівень агресивності порівняно з іншими статевими злочинцями, схильність до девіантних форм сексуальної активності, а в умовах примусової ізоляції - і до специфічних психічних станів, що негативно впливають на особистість, деформуючи її.

До особливостей жіночої злочинності у сфері сексуальних відносин слід включити значний вплив біологічних чинників, підвищену навіюваність. Крім цього, при скоєнні насильницьких статевих злочинів жінка найчастіше виступає як співучасниця злочинця чи злочинців чоловічої статі. Зокрема, серед статевих злочинців, що досліджувались автором, близько 1,3% складають особи жіночої статі. Всі вони виступали співучасницями зґвалтування або задоволення статевої пристрасті неприродним способом. До особливостей психологічної характеристики жінок-злочинниць можна віднести тривожність, депресивність, уразливість на фоні високої підозрілості, заздрісності, егоїстичності та емоційної неврівноваженості.

Індивідуальна злочинна поведінка осіб з психічними аномаліями, що не виключають осудності, характеризується жорстокістю, агресивністю, відсутністю співчуття, примітивізмом потреб, вузьким колом інтересів, зниженням вольових процесів, підвищеною навіюваністю, ослабленою можливістю стримування контрольних механізмів, у зв'язку з чим підвищується вірогідність вчинення протиправних дій.

Третій розділ «Врахування особистості злочинця при запобіганні статевим злочинам» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Загальносоціальні заходи запобігання формуванню особистості статевого злочинця» розглядаються основні напрямки загально-соціальних заходів запобігання. Серед пріоритетних напрямків можна виділити: 1) проведення широкого комплексу заходів, що спрямовані на зміцнення сім'ї, включаючи психологічне консультування і правову допомогу на основі оплати, що є доступною для широких верств населення; 2) статеве виховання підлітків у шкільних установах, які повинні надавати відповідну до віку інформацію про статеві відносини; 3) підвищення рівня доходів громадян, реальної допомоги в працевлаштуванні, розробка соціальних програм; 4) упровадження системи професійного консультування в шкільних закладах щодо обрання майбутньої професії, а також обговорення конкретних кроків для досягнення поставленої мети; 5) створення різних дитячих та молодіжних організацій на новій основі та без політичної ідеологізації, в тому числі і спортивного спрямування, які б фінансувалися з місцевих бюджетів; 6) внесення відповідних змін у законодавство, згідно з якими, особа, яка хвора на алкоголізм чи наркоманію, підлягала б примусовому лікуванню, яке частково фінансувалося б державою.

У підрозділі 3.2. «Загальні спеціально-кримінологічні заходи запобігання злочинній поведінці особи у сфері сексуальних відносин» зазначається, що залежно від характеру та спрямованості запобіжних заходів слід виділити наступні. По-перше, з метою виведення якомога більшої частини статевих злочинів зі сфери латентності, необхідно піднімати авторитет правоохоронних органів, залучати під час досудового слідства фахівців з психології, медицини, педагогіки при допитах як злочинця, так і потерпілої особи, поширювати судову практику відшкодування моральної шкоди, спричиненої статевим злочином, розробити на загальнодержавному рівні програму охоронних заходів щодо потерпілих від сексуального насильства; здійснити систематизацію судової практики в справах про статеві злочини. По-друге, потрібно створити загальнодержавну базу даних, куди б заносились відомості про осіб, які були засуджені за скоєння статевих злочинів, та окремо про таких, які підозрювались, були затримані, але не судилися, з метою запобігання злочинам, що скоюються особами з патологічним статевим потягом. По-третє, в інтересах протидії сексуальному насильству в сімґї, під яким пропонуємо розуміти протиправне посягання одного члена сімґї на статеву недоторканість або статеву свободу іншого члена сімґї, а також дії сексуального характеру по відношенню до неповнолітнього члена сімґї або сексуальні дії, що порушують статеву свободу іншого члена сімґї, слід забезпечити замовлення соціальної реклами; посилити контроль за діяльністю органів, що уповноважені приймати заяви про вчинення сексуального насильства в сімґї, а також вирішувати питання про ізолювання осіб, які вчинили сексуальне насильство в сімґї, від жертв цього насильства; забезпечити раннє виявлення сімей, в яких відбувається сексуальне насильство або існує реальна загроза його вчинення; ввести до навчальних програм усіх шкільних закладів освіти спецкурс «Соціально-правові основи статевого виховання», в якому частину матеріалу присвятити питанням попередження сексуального насильства в сімґї.

У підрозділі 3.3. «Коригування особистості та поведінки статевого злочинця шляхом індивідуального спеціально-кримінологічного впливу» звертається увага на чотири категорії осіб, що потребують підвищеної уваги суб'єктів запобігання: