Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 340.134:342.531.41(477)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Законодавчий процес в україні та його вдосконалення

Спеціальність: 12.00.01 - теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

Легін Людмила Михайлівна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент ГУРАЛЬ Павло Федорович професор кафедри конституційного та міжнародного права Львівського державного університету внутрішніх справ

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України МУРАШИН Олександр Геннадійович директор Інституту права та суспільних відносин Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна”

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник ТАРАХОНИЧ Тетяна Іванівна старший науковий співробітник відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького

Захист відбудеться «23» листопада 2009 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.04 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 60.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 60.

Автореферат розісланий «20» жовтня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої радиН.Ю. ПРИШВА

правотворчість законотворчий процес

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, показується ступінь наукової розробки проблеми, зв'язок з науковими програмами, планами, визначено мету і завдання дослідження, сформульовано наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення та висвітлено питання апробації результатів дослідження, структури роботи та її обсягу.

У першому розділі „Законодавчий процес у системі правотворчої діяльності”, який складається із трьох підрозділів дисертації, визначаються поняття та цілі законотворчості як особливого виду правотворчості. Важливими є розмежування правотворчого та нормотворчого процесів; формулювання нового визначення законодавчого процесу; теоретичні аспекти законодавчого процесу та формування рекомендацій для їх реалізації на практиці, оскільки реформи, що здійснюються в Україні, потребують інтенсивної законотворчості, всебічного та ефективного впливу законодавства на зміни, що відбуваються. Необхідність правової реформи у країні є об'єктивною обставиною, що обумовлена низкою соціальних, політичних, економічних та правових передумов. Саме з цих причин постала необхідність дослідження теоретичного підґрунтя законодавчої діяльності держави, особливо в умовах становлення України як правової держави та формування громадянського суспільства.

У підрозділі 1.1. „Методологічні аспекти дослідження законодавчого процесу” проаналізовано методи, що використовуються в дослідженні, та висловлено авторську думку щодо деяких монографій та наукових статей з зазначеної теми, які були використані автором у процесі роботи над темою. Зокрема, діалектичний метод наукового пізнання державно-правових процесів і явищ дозволив розглянути їх у розвитку та взаємозв'язку, виявити сталі закономірності та тенденції законотворчості держави. З допомогою статистичного методу виявлено ефективність дії правових норм, визначено їх вплив на законодавчий процес. Кількісний фактор - важливий показник реальності демократичних інститутів, що закріплюються правовими нормами. Тому юридичні науки закріплюють статистичні дані, що стосуються всіх сфер регульованих однойменною галуззю суспільних відносин, і на їх основі роблять певні висновки. Формально-юридичний та історико-правовий методи використано при з'ясуванні сутності та реального змісту законодавчого процесу. Також формально-юридичний метод задіяно при формулюванні визначень, наукових тез, аналізі позицій дослідників та змісту юридичних норм, що регулюють законодавчий процес. Метод прогнозування використано для деяких рекомендацій з удосконалення законодавства щодо законодавчого процесу, а конкретно-науковий метод дав можливість доказово ілюструвати теоретичні висновки та положення дисертаційного дослідження.

Порівняльно-правовий метод дисертаційного дослідження спрямовано на проведення порівняння правової доктрини та практики правового регулювання законотворчості у зарубіжних країнах та в Україні, а саме досліджено нормативно-правові акти європейських держав, що регулюють законодавчий процес, з метою виокремлення нових наукових парадигм у порівнянні з національним законодавством для впровадження положень у сучасні наукові дослідження. Порівняльно-правовий метод заснований на встановленні схожості або відмінності між досліджуваними правовими явищами.

Використання емпіричного та наукового методів для дослідження теоретико-правових питань законотворчості дозволило сформулювати теоретичну модель стадій законотворчості, використання якої допоможе приймати виважені та більш досконалі закони. За допомогою герменевтичного методу витлумачено тексти чинних нормативно-правових актів, що регулюють законодавчий процес шляхом дослідження джерельної бази наукової розвідки.

Формально-юридичний метод є обов'язковим, необхідним у науковому пізнанні держави і права, тому що допомагає описати, узагальнити, класифікувати, систематизувати, передати отримане знання щодо законодавчого процесу зрозумілим, цілком відповідним чином.

У підрозділі 1.2. „Правотворчість: поняття та структура” автор визначає правотворчість як процесуальну діяльність, спрямовану на формування права держави та прийняття нормативно-правових актів, яка здійснюється уповноваженими суб'єктами у визначених процедурних рамках. Основу правотворчості становлять пізнання і оцінка правових потреб суспільства і держави.

Правотворча діяльність спрямована на створення та підтримання системи права в стані, який відповідає потребам правового регулювання суспільних відносин в конкретних історичних умовах. Джерелами правотворчого процесу є об'єктивна потреба в правовому оформленні відповідних суспільних відносин (мотив), а також реалізація права правотворчої ініціативи. Правотворчий процес носить офіційний характер, юридичним результатом якого є правова норма.

Основою правової нормотворчості держави, тобто створення нормативно-правових норм, є нормотворчий процес, який має офіційно визначений порядок здійснення юридично значущих дій. Структуру нормотворчого процесу становлять стадії, які мають власну процедуру. На кожній стадії виникає нова якість створюваного нормативно-правового акта (прийняття рішення про підготовку проекту нормативно-правового акта, внесення на розгляд правотворчого органу, прийняття рішення правотворчим органом щодо проекту нормативно-правового акта, оприлюднення та введення в дію нормативно-правового акта).

Основними способами правотворчості є: пряме встановлення норм права шляхом прийняття нормативно-правового акта (видання нормативно-правового акта органами держави, прийняття нормативно-правового акта шляхом референдуму); санкціонування державою інших соціальних норм, а саме санкціонування державою правового звичаю; встановлення судового прецеденту; підписання міжнародно-правових актів та їх санкціонування; укладання договорів нормативно-правового змісту.

Автор констатує, що у межах правотворчості необхідно виділяти нормотворчість, яка спрямована на формування позитивного права держави і становить основу законотворчості держави. Завданнями нормотворчості є: встановлення нових правових норм для заповнення прогалин законодавства, скасування раніше прийнятих правових норм, заміна раніше прийнятих правових норм новими правовими нормами, які вводяться в дію.

У підрозділі 1.3. „Сутність та юридична природа законодавчого процесу” проаналізовано законодавчий процес у широкому розумінні та визначено як сукупність здійснюваних суб'єктами права у визначеній логічній послідовності пов'язаних між собою юридично значимих дій, спрямованих у результаті на нормативне регулювання будь-яких суспільних відносин або на вирішення на основі норм матеріального права конкретного життєвого випадку, і сукупність виникаючих на основі цих дій і у відповідності з процесуальними нормами правовідносин. Автором означено найбільш загальні ознаки законотворчого процесу: 1) поняття „законотворчий процес” є ширшим за поняття „законодавчий процес”; 2) деякі структурні елементи законотворчого процесу не повністю нормативно регламентовані; 3) немає виняткового нормативно визначеного переліку суб'єктів законотворчого процесу, на противагу законодавчому процесу; 4) законотворчий процес охоплює пізнавальну діяльність, пов'язану із вибором предмета та методу правового регулювання, наукову діяльність, яка передує формуванню законодавчої ідеї, законопроектний та законодавчий процеси, а також не обмежується творенням законів, а включає оцінку їх ефективності та суспільної значущості.

Автором доведено потребу розмежування термінів „законотворчий процес”, „законодавчий процес”, „законопроектний процес”. Відповідно законотворчий процес визначено як суспільну діяльність, спрямовану на формування системи законодавства держави та підтримання її у стані, відповідному існуючим суспільним відносинам, яка охоплює законопроектний процес та умови (діяльність), що йому передують, законодавчий процес та процес оцінки ефективності прийнятих законодавчих правових механізмів. Законопроектний процес - діяльність, спрямована на прогнозування та визначення необхідності законодавчого регулювання, підготовку та розробку проекту закону та проведення експертиз й обговорень законопроекту з метою підвищення якості та стабільності законодавства. Результатом законопроектного процесу є готовий проект закону із нормативно визначеними додатками до нього, які необхідні для внесення до парламенту. Автором вказано на потребу розрізнення законодавчого процесу та процедури, а саме визначено законодавчу процедуру як порядок оформлення і здійснення законодавчого процесу, врегульованого нормами права. Завдяки законодавчій процедурі законодавчий процес стає впорядкованим та узгодженим. Основу законодавчої процедури становить парламентська процедура. Законодавча процедура - сукупність самостійно розроблених парламентом правил, встановлених прийомів та засобів, які регулюють організаційно-правові аспекти його діяльності та забезпечують конструктивну і безперебійну роботу законодавчого органу.

Запропоновано авторське визначення законодавчого процесу, відповідно до якого законодавчий процес - це нормативно визначена та регульована послідовність дій уповноважених суб'єктів, спрямована на розгляд, прийняття (зміну, скасування) та промульгацію нормативно-правових актів вищої юридичної сили. Законодавчий процес є складовою частиною законотворчого процесу, має офіційний характер та власну процедуру (щодо окремих стадій).

У другому розділі „Теоретико-правові аспекти вдосконалення законодавчого процесу в Україні”, який складається із чотирьох підрозділів дисертації, досліджуються питання принципів та структури законодавчого процесу. Автором наголошується на проведенні аналізу вихідних засад структури законодавчого процесу. Визначено особливості законодавчого процесу в Україні на стадіях реалізації права законодавчої ініціативи у Верховній Раді України, розгляду законопроекту парламентом України та його комітетами а також на стадіях прийняття та промульгації Закону України, внаслідок чого запропоновано основні напрями вдосконалення законодавчого процесу.

У підрозділі 2.1. „Принципи законодавчого процесу” подано огляд принципів законодавчого процесу та наголошено, що лише їх дотримання є гарантією прийняття демократичних нормативно-правових актів, які регулюватимуть відносини в державі та сприятимуть інтеграції суспільства у світове співтовариство. Принципи законодавчого процесу - це вихідні засади, які визначають сутність, правову основу, структуру та спрямованість законодавчого процесу. Юридична природа законодавчого процесу виводиться з правотворчості, тому базовими для законодавчого процесу є такі принципи правотворчості як гуманізм, верховенство права, демократизм, поєднання національного і загальнолюдського, законність, відкритість, наукова обґрунтованість, професіоналізм, системність і узгодженість, використання правового досвіду, планування, оперативність, поєднання динамізму і стабільності, адекватне відображення нормативно-правових потреб, техніко-юридична досконалість. Зазначено, що принципи законодавчого процесу повинні бути нормативно передбаченими для обов'язкового їх застосування в процесі створення закону. Автор доводить, що законодавчий процес держави ґрунтується на принципах гуманізму, верховенства права, демократизму, поєднання національного і загальнолюдського, законності, відкритості, наукової обґрунтованості, професіоналізму, системності і узгодженості, використання правового досвіду, планування, оперативності, поєднання динамізму і стабільності, адекватного відображення нормативно-правових потреб, техніко-юридичної досконалості.

У дисертаційному дослідженні зосереджено увагу на принципі прозорості законодавчого процесу і вказано, що він не повинен зводитись лише до можливості громадян спостерігати за процесом створення закону. Прозорість передбачає право на своєчасне отримання інформації про зміст законопроектів, процес їх підготовки та прийняття. Прозорість включає широку просвітницьку роботу серед населення не тільки щодо законів, які вже прийняті, а й стосовно тих, що готуються. Йдеться також про можливості залучення до законодавчого процесу підготовленої частини громадян. Такий підхід до прозорості законодавчого процесу передбачає активізацію всього спектра зворотного зв'язку між парламентом та електоратом. Втілення цього принципу сприятиме зростанню авторитету представницького органу і тим самим подальшому підвищенню стабільності у суспільстві. Прозорі законодавчі системи часто ефективніші, ніж непрозорі, оскільки ті верстви населення, яких законопроект стосується найбільше і котрі, вірогідно, краще, ніж „вищі” посадовці, знають, які саме питання слід вирішувати насамперед і яким чином, здатні виокремити спірні моменти та допомогти у прийнятті продуктивних політичних рішень. Даний принцип містить наступні елементи: порядок висвітлення діяльності Верховної Ради України в цілому та її комітетів у засобах масової інформації; доступ громадян до Верховної Ради України та її підрозділів, а також до законодавчої документації; урахування суспільної думки. Прозорість законодавчого процесу є проблемою зв'язків законодавчої влади із громадськістю. Прозорість є елементом та ознакою демократичного суспільства, сприяє удосконаленню законодавчого процесу шляхом залучення до нього громадськості і окремих громадян та є фактором зміцнення авторитету парламенту.

Особливе значення має прозорість засідань парламенту та його комітетів для громадян. Перевага доступності засідань парламенту і його комітетів для громадян вбачається в тому, що громадяни можуть спостерігати за перебігом законодавчого процесу або певною мірою бути учасниками творення законів (присутність під час читань, участь у роботі комітету тощо). Громадяни, які не знають технології законодавчого рішення, наслідки якого вони не вважають ефективними, схильні підозрювати парламент у корупції та непрофесіоналізмі. Створення можливостей для спостереження за перебігом законодавчого процесу та безпосередньої участі у ньому громадян підвищує їх довіру до законодавчих рішень.

У підрозділі 2.2. „Теорія стадій законодавчого процесу”, характеризуючи законодавчий процес, автор виділяє його структурний зміст та зазначає, що процес створення закону не є одномоментним, а триває у часі, тобто є послідовною зміною визначених стадій. Стадії законотворчого процесу можна визначити як самостійні фази процедурних дій щодо формування державної волі або як організаційно відокремлені комплекси тісно пов'язаних між собою дій, спрямованих на створення законодавчого акта. Автором запропоновано критерії поділу законодавчого процесу на стадії, а саме: виділення в законодавчому процесі послідовного переліку цілей, без досягнення яких неможливий і кінцевий результат; перехід законопроекту від одних учасників законодавчого процесу до інших; оформлення переходу законопроекту від одного учасника законодавчого процесу до іншого і (або) зміна правового статусу роботи з законопроектом відповідними процесуальними рішеннями. Окрім того, характерними ознаками кожної стадії законодавчого процесу є спрямованість на вирішення порівняно самостійного завдання, документальне закріплення правових дій, юридичний характер процесуальних дій, фіксація правового результату.

Наголошується, що законодавчий процес складається із визначеної кількості логічно завершених стадій з реалізації права законодавчої ініціативи повноважними суб'єктами, розгляду законопроектів у парламенті та його органах; прийняття та промульгації законодавчих актів. Запропоновано визначення законодавчої ініціативи як офіційного внесення уповноваженими на те суб'єктами проекту закону на розгляд парламентського органу, який зобов'язаний розглянути поданий законопроект по суті та прийняти по ньому рішення. Вказано, що розгляд законопроекту парламентом складається із трьох підстадій, а саме: прийняття внесеного проекту до розгляду, обговорення проекту та прийняття законодавчого акта. Особливість цих підстадій полягає в тому, що суб'єкти здійснюють свої повноваження колегіально і за принципом рівності. Результатом вказаних підстадій є прийняття більшістю голосів (простою чи кваліфікованою) нормативно-правового акта вищої юридичної сили, що містить норми права. На підставі наведеного аналізу визначено, що завершальною стадією законодавчого процесу є промульгація закону, яка полягає в санкціонуванні главою держави закону, прийнятого парламентом, шляхом його підписання та оприлюднення у встановлені законом строки. Промульгація закону складається із двох взаємопов'язаних процедур: підписання закону главою держави й офіційного оприлюднення. Підписання закону - санкціонування главою держави прийнятого парламентом закону - і є одним із важливих прав глави держави, яке дозволяє йому активно контролювати законодавчий процес. Оприлюднення закону має на меті інформування про прийняття законів, а також створення умов для ознайомлення з його змістом і може здійснюватись у різний спосіб.

У підрозділі 2.3. „Особливості законодавчого процесу України” наведено особливості законодавчого процесу в Україні та вказано, що право законодавчої ініціативи в Україні реалізується шляхом внесення в установленому законом порядку законопроекту до Верховної Ради України суб'єктами права законодавчої ініціативи. Законодавча ініціатива має на меті ініціювання законодавчого процесу з розгляду конкретного законопроекту. Обговорення законопроекту в парламенті та його органах є самостійною та центральною стадією законодавчого процесу, оскільки в її межах здійснюється безпосередня підготовка до прийняття рішення щодо проекту нормативно-правового акта. Дана стадія законодавчого процесу передбачає наступні обов'язкові підстадії: наукову експертизу законопроекту; розгляд законопроектів у комітетах парламенту; включення законопроектів до порядку денного пленарних засідань сесії парламенту; розгляд законопроектів у трьох читаннях. Визначено, що прийняття закону є логічним завершенням процесу створення закону, саме тут законопроект стає законодавчим актом, тобто досягається результат усієї діяльності в законодавчому процесі. Прийняття закону відбувається шляхом голосування - дією, якою на пленарному засіданні завершується обговорення проектів законів і яка здійснюється народним депутатом України особисто. Прийнятими вважаються закони, які під час голосування на пленарному засіданні Верховної Ради України були підтримані більшістю голосів від її конституційного складу. Запропоновано визначення промульгації закону - підписання главою держави прийнятого парламентом закону та його офіційне оприлюднення. Оприлюднення законів - офіційно встановлений порядок доведення текстів законів до відома населення, а також державних органів, підприємств, установ, організацій - обов'язкова умова початку дії відповідних актів. Автором визначено, що основною формою офіційного оприлюднення в Україні є опублікування законодавчого акта.

У підрозділі 2.4. „Напрями вдосконалення законодавчого процесу України” сформульовано основні напрями вдосконалення законодавчого процесу, а саме підвищення рівня правосвідомості та правової культури суб'єктів законодавчого процесу, наукове забезпечення законопроекту на усіх стадіях законодавчого процесу та нормативно-правове забезпечення законодавчого процесу України.

Плинність законодавчого процесу залежить від діяльності його суб'єктів та якості об'єкта (законопроекту, який знаходиться на розгляді у парламенті). Відповідно рівень професійної культури учасників законодавчого процесу необхідно підвищувати, і він є відображенням суспільної та особистої культури. Правосвідомість є визначальним моментом для створення нормативно-правових актів, зокрема законів держави, і впливає не лише на визначення потреби правового регулювання, написання норми права, а й на процес їх розгляду та прийняття.

Автор доводить, що правова культура суспільства залежить від рівня правової свідомості населення, наскільки глибоко усвідомлена цінність прав і свобод людини і громадянина. Професійна правова культура складається в осіб, які внаслідок специфічної професійної діяльності безпосередньо стикаються із використанням та застосуванням права, мають більш високий рівень знання та розуміння правових явищ у відповідній галузі професійної діяльності. Належний рівень правової культури осіб, які беруть участь у законодавчому процесі, та осіб, котрі розробляють проекти законодавчих актів, забезпечується спеціальною професійною освітою та підвищенням професійної кваліфікації. Визначено, що підвищення рівня буденної і професійної правосвідомості та рівня правової культури законодавців покладено на організацію їх правової освіти і правового виховання.

Правосвідомість учасників законодавчого процесу передбачає знання змісту юридичних норм, які становлять правову основу законодавчого процесу та визначають права, повноваження та обов'язки щодо участі в законодавчому процесі. Повага до права виражається в особистій переконаності в його необхідності, ефективності, соціальній корисності та цінності. Однією з форм особистої переконаності учасників законодавчого процесу в необхідності права є внесення законопроектів до парламенту держави. Усвідомлення парламентарями соціальної корисності права повинно бути визначальним під час розгляду ними законопроектів у трьох читаннях, що дало б змогу уникнути створення правових норм для конкретних осіб. Правова активність учасників законодавчого процесу передбачає зацікавленість в реалізації правових норм, які регулюють законодавчий процес, і принципів законодавчого процесу. Основною метою професійної освіти в галузі законотворчості є формування високого рівня особистої та професійної правової культури осіб, які беруть участь у законотворчому та законодавчому процесах.

Автором доведено, що гарантією якості закону є наукова обґрунтованість, відповідність усім правилам законодавчої техніки, відсутність особистих, групових інтересів. Це завдання передусім покладено на наукову експертизу. Основами забезпечення науково-правової експертизи є: дотримання законності; вільного доступу експертів до інформації, необхідної для проведення наукової експертизи законопроекту; професіоналізм, фаховість та рівність експертів; незалежність експертів від суб'єктів законодавчої ініціативи; самостійність експертів при прийнятті рішень по законопроектах; відповідальність експертів за об'єктивність та повноту висновків по законопроектах. Завданнями науково-правової експертизи законопроекту є визначення ступеня відповідності правових приписів об'єктивним і суб'єктивним закономірностям, які притаманні суспільним відносинам в Україні та за кордоном; максимальне залучення та використання в експертному дослідженні наявної наукової інформації, статистичних та інших даних, докладне обґрунтування положень, що наводяться; прогнозована оцінка можливих наслідків реалізації положень проекту, ступеня та характеру їх можливого впливу на соціально-економічні відносини, що становлять предмет правового регулювання; проведення в разі необхідності спеціальних досліджень з найбільш складних питань або щодо яких відсутня відповідна науково підтверджена інформація. Запропоновано прийняти Закон „Про порядок проведення науково-правової експертизи законопроектів, внесених на розгляд Верховної Ради України”, який би визначав: мету, правову основу та форми забезпечення науково-правової експертизи; процедуру організації науково-правової експертизи законопроектів; зміст роботи експертів (завдання та коло питань експертизи); права та обов'язки експертів; вимоги до висновку експертів на законопроект.

Автором показано, що позитивні зміни в організації законодавчого процесу не відбуватимуться доти, доки не буде визначено нормативно-правової основи процесу прийняття законів. Відсутність нормативно-правового регулювання законодавчого процесу в Україні має наслідком незлагоджену систему законодавства та низький рівень ефективності роботи парламенту в межах здійснення ним законодавчої функції. Запропоновано, що для належного нормативно-правового забезпечення законодавчого процесу в Україні необхідно забезпечити чітке правове регулювання нормотворчого та законодавчого процесів шляхом прийняття законів „Про нормативно-правові акти” та „Про закони і законодавчу діяльність в Україні”. Акцентовано, що саме удосконалення організаційно-правових і процесуальних засад прийняття законів дасть змогу усунути непослідовність, хаотичність, суперечливість, порушення закономірностей побудови системи законодавства.

Систему нормативно-правових актів, яка б здійснювала повне правове регулювання законодавчого процесу, запропоновано визначити так: 1) Основний Закон держави (Конституція України); 2) закони (закони „Про закони і законодавчу діяльність” та „Про нормативно-правові акти”, „Про науково-правову експертизу законопроектів” та закони, які визначають правовий статус суб'єктів законодавчого процесу, - „Про Президента України”, „Про статус народного депутата”, „Про комітети Верховної Ради України”, „Про Верховну Раду України”, „Про Кабінет Міністрів України ” та інші); 3) підзаконні нормативно-правові акти (Указ Президента України „Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності”, Регламент Верховної Ради України та інші відомчі нормативно-правові акти).

ВИСНОВКИ

У Висновках наведено теоретичні узагальнення та нове вирішення наукового завдання, яке полягає у тому, що:

1. Правотворчість - процесуальна діяльність, спрямована на формування права держави та прийняття нормативно-правових актів, яка здійснюється уповноваженими суб'єктами у визначених процедурних рамках та спрямована на створення та підтримання системи права в стані, який відповідає потребам правового регулювання суспільних відносин у конкретних історичних умовах. Джерелами правотворчого процесу є об'єктивна потреба в правовому оформленні відповідних суспільних відносин (мотив), а також реалізація права правотворчої ініціативи. Правотворчий процес завжди носить офіційний характер, юридичним результатом якого є правова норма.

2. Для визначення понять законотворчості та законодавчого процесу, які є видами правотворчості, визначено процесуальну форму цих правових явищ та вказано на родове поняття, особливим видом якого є, зокрема, законодавчий процес. Найширшим родовим поняттям є юридичний процес, який у широкому розумінні визначається як сукупність здійснюваних суб'єктами права у визначеній логічній послідовності пов'язаних між собою юридично значимих дій, спрямованих у результаті на нормативне регулювання будь-яких суспільних відносин або на вирішення на основі норм матеріального права конкретного життєвого випадку, і сукупність виникаючих на основі цих дій і у відповідності з процесуальними нормами правовідносин. У свою чергу різновидом юридичного процесу (в широкому розумінні) є правотворчий процес, одним із видів якого є законотворчий процес, наділений усіма ознаками та властивостями юридичного процесу.

3. Законодавчий процес - це нормативно визначена та регульована послідовність дій уповноважених суб'єктів, спрямована на розгляд, прийняття (зміну, скасування) та промульгацію нормативно-правових актів вищої юридичної сили. Основні ознаки законодавчого процесу: законодавчий процес є різновидом правотворчого юридичного процесу; законодавчий процес спрямований на прийняття, зміну чи скасування нормативно-правових актів вищої юридичної сили - законів для формування, вдосконалення (зміни) чинного законодавства; основою законодавчого процесу є стійка зацікавленість верховної державної влади у законодавчій діяльності по конкретному законодавчому акту; законодавчий процес - це регламентована Конституцією, законами та іншими нормативно-правовими актами сукупність послідовно здійснюваних дій; це завжди активна діяльність компетентних державних органів, посадових осіб, яка полягає в розробці, прийнятті та введенні в дію нормативно-правових актів; законодавчий процес має свою структуру і складається із стадій (етапів), які в цілому становлять систему (порядок) створення законів.

4. Законодавчий процес є складовою законотворчого процесу, який складається із наступних елементів: законопроектного процесу, законодавчого процесу, процесу тлумачення та визначення ефективності прийнятого закону. Відповідно, законотворчий процес є поняттям ширшим від законодавчого процесу і, своєю чергою, охоплює останній. Основна відмінність полягає в тому, що законотворчий процес, окрім нормативно регламентованої сукупності щодо творення закону, включає в себе ще й дії, які не закріплено правовими нормами.

5. Забезпечення термінологічним апаратом всього процесу правотворчості та розрізнення тих правових явищ, які входять до правотворчості як до єдиного цілого, є найважливішим моментом. Законодавчий процес необхідно відокремлювати від таких суміжних понять як законопроектний процес та законотворчий процес, законодавча процедура, що дозволить на законодавчому рівні визначити поняття вказаних процесів, розмежувати їх на практиці та визначити правове регулювання кожного з них. Законотворчий процес - суспільна діяльність, спрямована на формування системи законодавства держави та підтримання її у стані, відповідному існуючим суспільним відносинам, яка охоплює законопроектний процес та умови (діяльність), що йому передують, законодавчий процес та процес оцінки ефективності прийнятих законодавчих правових механізмів. Законопроектний процес - діяльність, спрямована на прогнозування та визначення необхідності законодавчого регулювання, підготовку та розробку проекту закону та проведення експертиз й обговорень законопроекту з метою підвищення якості та стабільності законодавства. Результатом законопроектного процесу є готовий проект закону із нормативно визначеними додатками до нього, які необхідні для внесення до парламентського органу.

6. Законодавчий процес відбувається на принципах: гуманізму, верховенства права, демократизму, поєднання національного і загальнолюдського, законності, відкритості, наукової обґрунтованості, професіоналізму, системності і узгодженості, використання правового досвіду, планування, оперативності, поєднання динамізму і стабільності, адекватного відображення нормативно-правових потреб, техніко-юридичної досконалості тощо. Дотримання принципів законодавчого процесу є обов'язковим для законодавчого органу, що дасть змогу вдосконалити законодавчу діяльність, підвищити рівень якості самого законодавчого акта та рівень довіри громадян до законодавчого органу і гарантуватиме стабільний розвиток суспільних відносин.

7. Законодавчий процес у своїй організаційній формі відповідає стадіям правотворчості. Дотримуючись вказаного висновку, вважаємо, що законодавчий процес складається із наступних стадій: реалізація права законодавчої ініціативи; розгляд законопроектів у законодавчому органі та його структурних підрозділах: підготовка законопроектів структурними підрозділами до розгляду їх законодавчим органом; розгляд законопроектів законодавчим органом; прийняття закону законодавчим органом; промульгація прийнятого закону: підписання закону, оприлюднення закону.

8. Розглянуто особливості законодавчого процесу України на стадіях законодавчої ініціативи, розгляду, прийняття та промульгації законів. Установлено, що право законодавчої ініціативи - це право офіційного внесення законопроектів суб'єктами права законодавчої ініціативи, визначених Конституцією України, до Верховної Ради України. Визначено, що єдиною формою реалізації права законодавчої ініціативи у парламенті України є внесення до законодавчого органу проекту закону, а не законодавчої пропозиції. Законодавчий процес закінчується промульгацією прийнятого парламентом закону. Промульгація закону полягає в підписанні закону главою держави і наступному його оприлюдненні. Юридичне значення підписання закону полягає не тільки в тому, що глава держави дає згоду на закон, але і в тому, що закон прийнятий відповідно до встановленої процедури. Оприлюднення закону - нормативно визначений порядок та спосіб доведення до відома „користувачів” тексту закону.

9. Основними напрямами вдосконалення законодавчого процесу запропоновано наступні заходи: підвищення рівня правосвідомості та правової культури учасників законодавчого процесу; наукове забезпечення законопроекту на усіх стадіях законодавчого процесу; нормативно-правове регулювання законодавчого процесу.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Андрусів Л. М. Поняття та зміст промульгації законів України / Л. М. Андрусів // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. - 2006. - № 2. - С. 35-39.

Андрусів Л. М. Правова основа законодавчого процесу в Україні / Л. М. Андрусів // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. - 2007. - № 1. - С. 35-39.

Легін Л. М. Теоретичні основи дослідження законодавчого процесу в Україні / Л. М. Легін // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. - 2007. - № 3. - С. 143-149.

Легін Л. М. Правове регулювання нормотворчого та законодавчого процесів / Л. М. Легін // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. - 2009. - Випуск ХХI. - С. 34-44.

Андрусів Л. М. Про законодавчу ініціативу у Верховній Раді України: поняття, сутність і суб'єкти / Л. М. Андрусів // Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні: всеукр. міжвузівська наук. конф., 28 квітня 2006 р.: тези доп. - Івано-Франківськ, 2006. - С. 67-69.