Джерела права: теоретико-методологічні засади

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

УДК 340.13/14

Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Джерела права: теоретико-методологічні засади

Пархоменко Наталія Миколаївна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Науковий консультант - доктор юридичних наук, професор Бабкін Володимир Дмитрович, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, провідний науковий співробітник.

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор Луць Людмила Андріївна, Львівській національний університет ім. Івана Франка, завідувач кафедри теорії та філософії права;

- доктор юридичних наук, доцент Гусарєв Станіслав Дмитрович, Київський національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри теорії держави і права;

- доктор юридичних наук, професор Стеценко Семен Григорович, Інститут підготовки кадрів Національної академії прокуратури України, завідуючий кафедрою теорії держави і права.

Захист відбудеться "3" липня 2009 р. о. 14-30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий " 29 " травня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Т.І. Тарахонич.

Анотація

Пархоменко Н.М. Джерела права: теоретико-методологічні засади. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - Київ, 2009.

Дисертація є комплексним науковим дослідженням теоретико-методологічних засад джерел права, в ході якого визначається понятійно-категорійний апарат теорії джерел права, який включає: методологію, поняття: "джерело права", "форма права", "система джерел права", "функції джерел права", "ознаки джерел права", "класифікацію джерел права".

Крім того, в роботі з'ясовано поняття джерел права в контексті класичних та сучасних концепцій праворозуміння; удосконалено положення щодо співвідношення понять "правова форма", "форма права" та "джерело права" та визначення поняття "джерела права" у формально-юридичному розумінні, визначення поняття "система джерел права" та її структурування, принципи побудови; поглиблення сутнісної та змістовної характеристики правової системи, системи права та системи джерел права; визначено поняття "функції джерел права" та здійснено їх класифікацію; проаналізовано зміст впливу глобалізаційних процесів на правову сферу, розвиток систем джерел права різних правових сімей, аспекти інтеграції цих систем та напрями розвитку системи джерел права України на сучасному етапі виходячи з аналізу її сучасного стану.

Ключові слова: джерело права, методологія дослідження джерел права, джерела права у формально-юридичному розумінні, система джерел права та принципи її побудови, класифікація, соціальна цінність та функції джерел права, інтеграція систем джерел права різних правових сімей.

Аннотация

Пархоменко Н.Н. Источники права: теоретико-методологические основы. - Рукопись.

Дисертация на соискание научной степени доктора юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины. - Киев, 2009.

Диссертация является комплексным научным исследованием теоретико-методологических основ источников права. В работе определен понятийно-категориальный аппарат теории источников права, который включает: методологию, понятия: "источник права", "форма права", "система источников права", "функции источников права", "признаки источников права", "классификацию источников права".

В работе охарактеризовано понятие источников права в контексте классических и современных концепций правопонимания (природной, позитивизма, исторической, психологической, инструментальной, либертарной, легистской, интегративной, коммуникативной) и определены особенности отечественного правопонимания относительно источников права ХІХ - начала ХХ столетий: этико-моральные, синтетические, гноссеологические, которые обусловили гуманизацию содержания источников права, признания их множественности, правового измерения.

В диссертации обосновываются положення об соотношении понятий "правовая форма", "форма права" и "источник права"; признании многоаспектности понятия "источник права" (как нормативное содержание права и основы, из которой право происходит); невозможности отождествления понятий "форма права" и "источник права".

Соответственно классифицированы источники права по юридической силе и значению в регулировании общественных отношений на общесоциальные и формально-юридические. В работе определено понятие и призведена характеристика признаков источников права в формально-юридическом понимании (нормативность, публичность, формализованость, юридическая сила, связь с государством); понятие "функции источников права" и произведена их классификация.

Кроме того, усовершенствовано понятие "система источников права", определены принципы ее построения: сущностные и формальные; анализируется соотношение таких понятий как "правовая система", "система права" и "система источников права", их взаимосвязь.

В работе проведен анализ влияния глобализационных процессов на правовую сферу, развитие систем источников права разных правовых семей, аспекты интеграции этих систем, направления розвития системы источников права Украины на современном этапе исходя из анализа ее современного состояния.

Ключевые слова: источник права, методология исследования источников права, источники права в формально-юридическом понимании, система источников права и принципы ее построения, классификация источников права, социальная ценность и функции источников права, интеграция систем источников права разных правовых семей.

Annotation

Parkhomenko N.M. The Sources of law: theoretical and methodological grounds. - Manuscript.

Thesis for obtaining a scientific degree of Doctor of Sciences (Law), speciality 12.00.01 - theory and history of the state and law; history of political and legal studies. - Institute for State and Law named after V.M. Koretskyi of the National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv. - 2009.

This thesis is a complex scientific research of theoretical and methodological grounds of sources of lfw, that defines notions and categories of the theory of sources of law, that includes: methodology, notions: "the source of law", "the form of law", "the system of sources of law", "functions of sources of law", "features of sources of law", "classification of sources of law".

Besides that in the thesis has been defined the notion of the sources of law in the frame of classic and modern concepts of legal doctrinal understanding; have been developed provisions on co-relation between the notions of "the legal form", "the form of the law" and "the sources of law" and definition of the notion "the sources of law" in formal legal understanding, definition of the notion "the system of sources of law" and it's structuring, principles of organization; and here there have been strengthened substantial and essential characteristics of the legal system; the system of law and the system of sources of law; and has been defined the notion of "the functions of sources of law" and their classification has been performed; there have been analyzed the essence of globalization processes impact on the legal sphere, development of the systems of law in different legal systems, aspects of integrations between these systems and approaches of further development for Ukrainian system of sources of law on the modern stage, originating from analysis of the modern state.

Key words: the sources of law, methodology of research in the sources of law, sources of law in formal legal doctrinal understanding, the system of sources of law and principles of it's organization, classification of the sources of law, social value and functions of the sources of law, integration between systems of law of different legal systems.

1. Загальна хараткеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Державотворення та правотворення в Україні кінця ХХ - початку ХХІ століть відбувається в контексті проведення економічної, політичної, правової реформ, спрямованих на формування громадянського суспільства, підвищення ефективності державного управління, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, утвердження громадського правопорядку.

Ці процеси супроводжуються постійним оновленням законодавства, що привертає увагу науковців і практиків до всіх форм об'єктивації правових норм, проблем співвідношення права та джерел права, становить інтерес для теоретичної думки, оскільки тип зв'язку між цими явищами виступає в якості однієї з важливих ознак права, слугує одним із критеріїв праворозуміння. Аналіз реалій сьогодення свідчить, що органи державної влади та інші суб'єкти правотворчості не мають чіткого уявлення про об'єктивні потреби та напрями правового регулювання, в тому числі стосовно вибору форм зовнішньої об'єктивації норм права.

Оновленню системи права України та джерел права значною мірою сприяло ухвалення в 1996 році Конституції України, якою було визнано й закріплено принцип верховенства права. Втілення його в життя потребує нового теоретико-методологічного опрацювання основних засад джерел права, проведення комплексних теоретичних досліджень поняття, видів і тенденцій розвитку системи джерел права в Україні. Важливість розв'язання цієї проблеми зумовлена також активізацією досліджень проблем розуміння права та форм його прояву, яке має стати основою розвитку правової системи України.

Актуальність дослідження визначається і змінами міжнародного правопорядку, світовими глобалізаційними процесами, що вимагають творчого розвитку концепції панування та верховенства закону, визнання множинності джерел права, утвердження загальносоціальних цінностей, оновлення усталеного погляду на джерела права, їх розгляду як системнопов'язаних елементів. Проведення такого дослідження дасть змогу удосконалити понятійно-категорійний апарат теорії права, поглибити зміст теорії джерел права, що сприятиме збагаченню методологічної функції теорії права щодо галузевих юридичних наук.

Як відомо, проблеми визначення сутності права та форм його вияву були предметом дослідження ще з давніх часів. Еволюція розуміння права та його джерел відбувалася протягом багатьох століть. Отже, науково-теоретичну та джерельну базу дослідження становлять роботи мислителів різних часів. З метою проведення теоретичних узагальнень використані праці зарубіжних і вітчизняних учених ХІХ-ХХІ століть. Зокрема, у дореволюційний період зазначені проблеми досліджували М.М. Коркунов, Г.Ф. Шершеневич. У радянський та пострадянський періоди серед російських дослідників різні аспекти сутності, змісту та класифікації джерел права вивчали: М.Г. Александров, С.С. Алексєєв, М.Й. Байтін, А.І. Васильєв, Р.Ф. Васильєв, С.Л. Зівс, Д.А. Керімов, С.Ф. Кечек'ян, Є.А. Лукашова, О.В. Міцкевич, В.С. Нерсесянц, І.С. Самощенко, С.А. Сосна, В.М. Сирих, А.С. Піголкін, С.В. Поленіна, Н.Н. Разумович, Ф.М. Решетніков, Ю.О. Тихомиров, О.Ф. Шебанов, Б.В. Шейндлін, Р.О. Халфіна, Р.Л. Хачатуров та ін. На сучасному етапі важливий внесок у дослідження проблем джерел права зробили такі російські правознавці: С.В. Бошно, І.Ю. Богдановська, М.М. Вопленко, Ф.М. Гаджинова, Н.Л. Гранат, Т.В. Гурова, М.М. Марченко, Г.І. Муромцев, О.Г. Мамонтов, П.А. Оль, А.В. Поляков та ін.

Серед зарубіжних досліджень зазначених проблем слід назвати роботи В. Бернхема, Ж.-Л. Бержеля, Г. Дж. Бермана, Х. Кьотца, Р. Кроса, Д. Рене, Ф.А. Хайека, К. Цвайгерта, які торкались окремих аспектів досліджуваної проблеми.

Вітчизняна дореволюційна правова думка сформулювала низку оригінальних підходів до розуміння права. Проблеми визначення сутності джерел права вивчали такі правознавці, як: М.А. Гредескул, С.С. Дністрянський, О.О. Жилін, Б.О. Кістяківський, М.М. Ковалевський, К.О. Неволін, М.І. Палієнко, С.В. Пахман, М.К. Ренненкампф, Є.В. Спекторський, Ф.В. Тарановський, А.М. Фатєєв, М.Ю. Чижов.

Серед сучасних вітчизняних дослідників слід згадати роботи В.Д. Бабкіна, С.Д. Гусарєва, В.С. Журавського, О.В. Зайчука, А.П. Зайця, Л.А. Луць, О.Г. Мурашина, П.О. Недбайла, Ю.М. Оборотова, Н.М. Оніщенко, М.П. Орзіха, О.В. Петришина, Л.В. Петрової, П.М. Рабіновича, В.М. Селіванова, В.Ф. Сіренка, О.Ф. Скакун, О.В. Скрипнюка, С.Г. Стеценка, Р.Б. Тополевського, В.М. Шаповала, Ю.С. Шемшученка, О.І. Ющика, які торкались різних аспектів досліджуваної проблеми. Дослідженню окремих видів джерел права присвятили роботи А.В. Грищенко, Г.І. Дутка, Є.П. Євграфова, Б.В. Малишев, С.В. Місевич, Д.М. Михайлович, І.М. Овчаренко, О.А. Татарчук, Д.Ю. Хорошковська та ін.

Входження України у європейський правовий простір, поширення дії прецедентів Європейського Суду з прав людини на території України, необхідність імплементації Україною міжнародних угод, адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу зумовили необхідність активізації порівняльно-правових наукових досліджень. Для української юридичної науки така постановка проблеми є відносно новою. Різні її аспекти стали предметом порівняльно-правових досліджень В.Г. Буткевича, С.А. Войтовича, Ю.Д. Ільїна, В.Ю. Крушинського, В.В. Копійки, В.А. Манджоли, В.І. Муравйова, В.Ф. Опришка, С.В. Шевчука та ін.

Незважаючи на значний інтерес серед теоретиків права до названої проблеми, її опрацювання є недостатнім. Потребують подальшої розробки проблеми сутності, змісту, поняття системи джерел права, її співвідношення із правовою системою, системою права, з'ясування нормативного змісту джерел права та форм і способів його вираження в контексті вимог юридичної техніки, тощо. Зазначене свідчить про актуальність обраної теми, необхідність подальшого опрацювання методологічних і теоретичних засад джерел права.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося в рамках планових тем відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України "Теоретико-методологічні проблеми розвитку правової системи України" (номер державної реєстрації 0102U001597), "Теоретичні проблеми реалізації прав і свобод людини і громадянина в Україні" (номер державної реєстрації 0104U007590), "Теоретичні проблеми реалізації принципу верховенства права в Україні" (номер державної реєстрації 0106U008729).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є поглиблення концептуальних основ теорії джерел права та вироблення їх теоретико-методологічних засад.

Для досягнення зазначеної мети передбачено вирішення таких завдань:

- на підставі наукового аналізу та узагальнення визначити понятійно-категорійний апарат теорії джерел права;

- з'ясувати необхідний методологічний інструментарій для дослідження поняття "джерело права";

- розглянути існуючі дослідження проблематики джерел права в контексті класичних та сучасних підходів до праворозуміння;

- узагальнити та систематизувати основні підходи до визначення сутності джерел права представниками вітчизняної юридичної думки;

- висвітлити основні аспекти соціальної цінності та змісту функцій джерел права;

- визначити співвідношення між правовою системою, системою права та системою джерел права;

- виробити ефективні у пізнавальному контексті критерії класифікації джерел права;

- дослідити джерела права у формально-юридичному розумінні;

- визначити основні принципи побудови системи джерел права;

- з'ясувати в контексті зближення та взаємодії правових систем сучасних країн світу основні напрями інтеграції систем джерел права різних правових сімей, сучасний стан і напрями розвитку й удосконалення системи джерел права в Україні.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, пов'язані з формуванням та об'єктивацією норм права у джерелах права, як явищах правової реальності.

Предмет дослідження становлять теоретико-методологічні засади визначення джерел права.

Методологічну основу роботи складають сукупність філософсько-світоглядних, загальнонаукових принципів і підходів та спеціально-наукових методів пізнання правових явищ, використання яких дало змогу отримати науково-обґрунтовані результати. Філософсько-світоглядною основою дослідження є положення діалектики, на основі яких всебічно досліджені джерела права та зроблено висновки щодо їх сутності, змісту, різновидів, функцій. Дисертаційне дослідження здійснювалося виходячи з принципів історизму, всебічності, об'єктивності та обґрунтованості, що сприяло отриманню різноаспектних характеристик джерел права, використанню знань, отриманих в інших галузях наукового знання.

Методологічну базу дослідження становить також ряд загальнонаукових та спеціально-наукових методів, серед яких: системний та структурно-функціональний методи - використані у частині дослідження структури та характеру системи джерел права, складових частин системи джерел права, їх взаємозв'язку з правовою системою та системою права, їх функціональність, упорядкованість взаємодії та можливість зміни елементів; порівняльний метод застосовано при вивченні існуючого світового досвіду, моделей організації й функціонування систем джерел права, окремих джерел права, пізнання джерел права в контексті існуючих концепцій праворозуміння; класифікація була використана при визначенні різновидів джерел права, їх функцій; семантичний метод було застосовано для з'ясування змісту багатозначних словосполучень "джерело права" та "форма права", історичної зміни їх значення; статистичний метод дав змогу проаналізувати кількісні показники окремих джерел права, динаміку та тенденції їх подальшого розвитку.

Загалом, дисертаційне дослідження здійснювалось на основі поєднання онтологічного, гносеологічного та аксіологічного аналізу джерел права.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше у вітчизняній науці теорії права здійснено комплексне спеціальне дослідження теоретико-методологічних засад джерел права, в ході якого сформульовано ряд нових теоретичних висновків та узагальнень, зокрема:

вперше:

визначено понятійно-категорійний апарат теорії джерел права, що включає методологію, поняття "джерело права", "форма права", "система джерел права", "функції джерел права", "ознаки джерел права", "класифікацію джерел права";

визначено методологічні підходи, які на підставі загальних принципів об'єднують методи дослідження джерел права, а саме: діалектичний, антропологічний, феноменологічний, герменевтичний, цивілізаційний, логічний методологічні підходи ґрунтуються на принципах обґрунтованості, всебічності, об'єктивності, історизму та передбачають використання функціонального, порівняльного, системного, структурно-функціонального, семантичного, формально-юридичного, статистичного, класифікації та ін. методів дослідження;

зроблено висновок, про те, що: сформулювати концептуальні засади теорії джерел права можна лише на основі інтегративного праворозуміння;

встановлено, що система джерел права будується на сутнісних (верховенство права, верховенство закону) та формальних (структурність, системність, ієрархічність) принципах;

визначено поняття "функції джерел права" як напрями їх впливу на суспільні відносини, потреба у здійсненні яких породжує необхідність існування джерел права;

здійснено класифікацію функцій джерел права на загальні та спеціальні, які мають окремі різновиди джерел права;

з'ясовано особливості вітчизняного праворозуміння щодо джерел права ХІХ - початку ХХ століття: етико-моральні, синтетичні, гносеологічні, що зумовили гуманізацію змісту джерел права, визнання їх множинності, правового виміру;

визначено напрями розвитку системи джерел права України на сучасному етапі виходячи з аналізу її сучасного стану;

удосконалено:

положення щодо співвідношення понять "правова форма", "форма права" та "джерело права";

класифікацію джерел права за критеріями юридичної сили та значення у регулюванні суспільних відносин на загальносоціальні (умови й причини, фактори і дії, внаслідок яких з'являється рішення про створення джерел права) та формально-юридичні (джерела права у формально-юридичному розумінні) - сукупність форм об'єктивації волі суб'єктів правотворчості;

визначення поняття "джерела права" у формально-юридичному розумінні як зовнішньої форми існування норм права щодо формалізуючих ознак джерел права;

характеристику ознак джерел права у формально-юридичному розумінні (нормативність, публічність, формальність, юридична сила, зв'язок з державою);

визначення поняття "система джерел права" як складної, комплексної, багаторівневої, динамічної й відкритої системи, складові якої розташовані у певному порядку та об'єднані певними зв'язками, що забезпечує її функціональність та визначає її місце у правовій системі;

отримали подальший розвиток положення щодо:

структурування системи джерел права за характером зв'язків між ними;

визнання багатоаспектності поняття "джерело права" (як нормативного змісту права та основи, з якої право походить), неприпустимості ототожнення категорій "форма права" і "джерело права";

поглиблення сутнісної та змістовної характеристики правової системи, системи права та системи джерел права, їх взаємозв'язку та співвідношення;

характеристики системи джерел права та зв'язків, що виникають у процесі її функціонування;

визначення поняття джерел права в контексті класичних та сучасних концепцій праворозуміння (природної, позитивізму, історичної, психологічної, інструментальної, лібертарної, інтегративної, комунікативної);

впливу глобалізаційних процесів на правову сферу, розвиток систем джерел права різних правових сімей, визначення аспектів інтеграції цих систем (взаємопроникнення правових доктрин, зростання ролі міжнародного договірного регулювання суспільних відносин, поява нових джерел права та перерозподіл значення між існуючими в системі джерел права, уніфікація та стандартизація законодавства, посилення впливу міжнародних правових актів на національні системи джерел права.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що в дисертації сформульовано й обґрунтовано висновки та пропозиції, які дають змогу поглибити концептуальні засади державотворення і правотворення, удосконалити методологію їх дослідження; збагатити уявлення про джерела права, що сприятиме оптимізації правотворчого процесу та реалізації права в Україні. Результати дослідження можуть бути використані для розвитку теорії джерел права, поглиблення знань про різновиди джерел права, систему права та правову систему; для забезпечення адаптації системи джерел права України до законодавства Європейського Союзу; в ході проведення правової реформи в Україні.

Крім того, отримані результати дослідження можуть бути застосовані при викладанні навчальних курсів і дисциплін: "Теорія держави і права", "Актуальні проблеми теорії держави і права", "Правові системи сучасності", "Правознавство" та при підготовці підручників і навчальних посібників з цих дисциплін.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження оприлюднені та обговорювалися на наукових конференціях, семінарах, зокрема, на Міжнародній науково-практичній конференції "Парламентаризм в Україні: теорія і практика" (м. Київ, 26 червня 2001 р.; тези опубліковано); Науково-практичній конференції "Становлення і розвиток правової системи України" (м. Київ, 21 березня 2002 р.; тези опубліковано); Науково-практичній конференції "Проблеми кодифікації законодавства України" (м. Київ, 14 травня 2003 р.; тези опубліковано); Всеукраїнській науковій конференції "Юридичні читання молодих вчених" (м. Київ, 23-24 квітня 2004 р.; тези опубліковано); Міжвузівській науковій конференції "Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку" (м. Косів Івано-Франківської області, 25.01-03.02.2004 р.; тези опубліковано); Республиканской научной конференции "Конституция республики Беларусь - основа преобразования государства и общества" (г. Минск, БГУ, 3 марта 2004 г.; тези опубліковано); Всероссийском научно-методологическом семинаре "Зарубежный опыт и национальные традиции в отечественном праве" (г. Санкт-Петербург, 28-30 июня 2004 г.; тези опубліковано); Науково-практичній конференції "Захист соціальних та економічних прав людини: міжнародні стандарти і законодавство України" (м. Київ, 12 березня 2004 р.; тези опубліковано); ХІ регіональній науково-практичній конференції (м. Львів, 3-4 лютого 2005 р.); Всеукраїнській науковій конференції "Другі юридичні читання" (м. Київ, 18 травня 2005 р.; тези опубліковано); Науково-практичній конференції "Конституційні засади державотворення і правотворення в Україні: проблеми теорії і практики" (м. Київ, 26 червня 2006 р.; тези опубліковано); Міжнародній науковій конференції "Треті юридичні читання" (м. Київ, 25-26 квітня 2007 р.; тези опубліковано); ІХ міжнародній науковій конференції "Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку" (27.01.-31.01.2008 р., м. Косів, Івано-Франківської області; тези опубліковано); Всеукраїнській науковій конференції "Правове регулювання суспільних відносин у сфері культури. Сучасний стан та перспективи розвитку" (м. Київ, 15 травня 2007 р.; тези опубліковано); Міжнародній конференції "Громадянське суспільство в Україні: проблеми забезпечення правотворчої діяльності" (м. Київ, 7 квітня 2008 р.; тези опубліковано); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Забезпечення прав і свобод людини та громадянина в контексті конституційної реформи" (м. Київ, 30 травня 2008 р.; тези опубліковано).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені в одній індивідуальній та 8 колективних монографіях, у 27 наукових статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, 7 главах у 2 підручниках та навчальних посібниках з теорії держави і права, а також тезах 16 доповідей на науково-практичних конференціях тощо.

Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, в яких міститься тринадцять підрозділів, висновків і списку використаних джерел (677 найменувань на 77 сторінках). Загальний обсяг дисертації становить 442 сторінки, з них основного тексту - 364 сторінки.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, характеризується ступінь наукової розробки проблеми, її зв'язок з науковими програмами, планами і темами Інституту держави і права, мета і завдання дослідження, визначається об'єкт, предмет і методологія дослідження, формулюється наукова новизна одержаних результатів, особистий внесок дисертанта, висвітлюється теоретичне та практичне значення результатів дисертаційного дослідження, наводяться дані про їх апробацію та публікації автора за темою дисертації, її структуру та обсяг.

Розділ перший "Теоретико-методологічні основи дослідження джерел права", що складається з п'яти підрозділів, присвячений визначенню теоретичних засад дослідження, зумовлених специфікою джерел права як предмета пізнання.

У підрозділі 1.1. "Методологія дослідження джерел права" наголошується на тому, що вивчення проблем методології дослідження джерел права зумовлює постійну потребу глибинного з'ясування змісту цієї правової категорії. Робиться висновок, що тривалий час у теорії права існували методологічні підходи до дослідження природи права та його джерел, згідно з якими право ототожнювалось із законом, недооцінювалася соціальна природа джерел права або відбувалося зведення права до природних прав людини, заперечення або недооцінка впливу держави на правоутворення. Відповідно проблема теоретико-методологічних засад джерел права на сучасному етапі потребує нового методологічного обґрунтування, за умови врахування набутого протягом минулих десятиліть досвіду щодо утверджених та апробованих практикою методів дослідження джерел права.

Методологічною основою дисертації є комплекс дослідницьких принципів, підходів, методів наукового пізнання, спрямованих на забезпечення об'єктивного та всебічного аналізу джерел права, їх зв'язку з іншими компонентами життя соціуму. Цей комплекс складається з філософсько-світоглядних принципів і підходів, а також загальнонаукових та спеціально-наукових методів дослідження.

Відповідно, дослідження джерел права має ґрунтуватися на певних принципах: обґрунтованості, об'єктивності, історизму, всебічності та відбуватися в межах певних підходів. Антропологічний підхід передбачає вивчення джерел права з точки зору визнання пріоритету загальнолюдських цінностей, забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, гуманізації змісту джерел права; застосування феноменологічного підходу в дослідженні джерел права дало змогу уявити джерела права у вигляді певного правового феномена; герменевтичний підхід до вивчення джерел права дав можливість уявити їх як результат взаємодії суб'єктів суспільних відносин з приводу створення норм права; цивілізаційний підхід дозволив визначити багатоманітність, особливості та взаємодію систем джерел права в різних правових сім'ях.

Зазначені принципи і підходи доповнюються використанням для дослідження джерел права низки загальнонаукових та спеціально-наукових методів. Зокрема: діалектичний метод дає змогу виявити особливості і визначити поняття "джерело права", з'ясувати його зв'язок з іншими правовими явищами тощо. Такі парні категорії діалектики, як форма і зміст, сутність та явище, абстрактне й конкретне, кількість і якість дають змогу всебічно дослідити джерела права та дійти обґрунтованих висновків; використання логіко-історичного методу дало змогу дослідити еволюцію підходів до поняття "джерело права" в контексті концепцій праворозуміння та обґрунтувати його сучасне тлумачення; системний та структурно-функціональний метод забезпечили з'ясування особливостей структури та дії окремих джерел права, системи джерел права взагалі, дослідити як внутрішню будову системи джерел права, так і їх взаємодію з іншими системами, що існують у правовому полі; завдяки семантичному методу з'ясовано зміст багатозначних словосполучень "джерело права" та "форма права", історична зміна їх значення, вплив контексту на змістове навантаження цих словосполучень; формально-юридичний метод було використано з метою визначення окремих понять в межах досліджуваної проблеми; застосування порівняльного методу дало змогу вивчити існуючий світовий досвід, моделі організації і функціонування систем джерел права, окремих джерел права, джерел права в контексті існуючих концепцій праворозуміння; використання статистичного методу дало змогу проаналізувати кількісні показники окремих джерел права, динаміку та тенденції їх подальшого розвитку тощо.

У підрозділі 1.2. "Понятійно-категорійний апарат теорії джерел права" обґрунтовано положення про місце поняття "джерело права" в понятійно-категорійному апараті теорії права. Автором визначено співвідношення понять "форми", "правової форми", "форми права" та "джерела права". Форма характеризує певне явище з точки зору набуття ним статусу, упорядкованого характеру та певних рис. Іншим значенням форми є видимий зовнішній вияв певного явища, пов'язаний з його сутністю та змістом. Певної форми можуть набувати явища соціального, економічного, правового змісту.

Поняття "правова форма" є загальним відображенням об'єктивного зв'язку права і соціальної матерії, яка охоплюється дією правового регулятора. У такому розумінні право є історично зумовленою формою організації суспільних відносин. "Форма права" відображає характер права як рівної міри або масштабу, що застосовується до учасників суспільних відносин та є засобом вираження волі суб'єктів правового життя (засобом закріплення і реалізації правових норм). Тобто форма права має інструментальний характер і безпосередньо пов'язана із джерелами права. Водночас поняття "джерело права" не може ототожнюватися з поняттям "форма права", що орієнтоване на теоретичне пізнання не лише способів зовнішнього вираження правових норм, а й способів втілення їх у життя.

Стверджується про необхідність визнання подвійного значення джерел права: як нормативного способу організації змісту права (одна з форм права), і як основи, з якої право походить. Предметом даного дослідження обрано джерела права у формально-юридичному розумінні.

У підрозділі 1.3. "Загальні ознаки джерел права" проведено ґрунтовний аналіз ознак джерел права у формально-юридичному розумінні, що дає змогу відмежувати їх від інших правових та неправових явищ. Серед цих ознак: публічність - джерела права, створюються суб'єктами правотворчості і діють щодо всіх осіб, які знаходяться в межах юрисдикції держави; формалізований характер - джерела права являють собою відповідним чином оформлені або визнані нормативні правові акти; ієрархічність - джерела права утворюють певну ієрархію за юридичною силою, розташовуються в порядку послідовного зменшення останньої; безпосередній зв'язок з державою - джерела права приймаються від імені держави, або з її дозволу - санкціонуються нею, їх реалізація забезпечується за допомогою системи державних гарантій і санкцій. До формально-юридичних джерел права належать нормативно-правові акти, правові звичаї, правові прецеденти, нормативно-правові договори, нормативні принципи права, правові доктрини, визнані державою як обов'язкові.

З'ясування основних ознак джерел права надало можливість визначити поняття останніх у формально-юридичному значенні, а саме: джерела права - це обов'язкові до виконання акти уповноважених суб'єктів права, що містять норми права у письмовій формі, а також акти волевиявлення владних суб'єктів, що є неписаними нормативними фактами, на основі яких (актів) виникають, змінюються та припиняються правові відносини.

У підрозділі 1.4. "Правова система, система права та система джерел права" здійснено аналіз співвідношення зазначених правових понять, визначення їх змісту та обсягу.

Система права й система джерел права є різними за своєю природою, але взаємопов'язаними феноменами, складовими правової системи. Система права відображає об'єктивні закономірності суспільного розвитку, і від ступеня цієї об'єктивності залежить зміст системи джерел права та ефективність їх реалізації. Відтак система права відповідає філософській категорії "зміст" і становить внутрішню структуру права, відповідно до характеру регульованих ним суспільних відносин. Система джерел права відповідає категорії "форма" і становить сукупність формально-юридичних джерел права. Система права характеризує зміст права, визначений з точки зору логічної абстракції (теоретичної моделі). Система джерел права становить сукупність діючих у межах даної держави актів нормативно-правового характеру. Норми права, виражені в нормативно-правових приписах та формалізовані у джерелах права, є для правової системи її системотутворюючим елементом, стрижнем, який об'єднує навколо себе складові, що входять до неї.

Органічний взаємозв'язок правової системи, системи права і системи джерел права забезпечується завдяки принципам права, оскільки вони містять цілі, що орієнтують і спрямовують розвиток системи джерел права та правової системи в цілому, виконують функцію загального закріплення суспільних відносин. Особливості джерел права, а також специфіка їх взаємодії характеризують природу правової системи. Ефективність функціонування правової системи залежить від узгодженого розвитку системи права і системи джерел права. Встановлення правильного співвідношення між системою джерел права, системою права та правовою системою є теоретичною і практичною проблемою, розв'язання якої підвищить ефективність правореалізації, забезпечить доступність джерел права для суб'єктів суспільних відносин.

У підрозділі 1.5. "Функції джерел права" за допомогою функціонального методу визначено та проаналізовано функції джерел права. Констатовано, що в теорії права найбільш змістовний аналіз отримали функції нормативно-правових актів, фрагментарно дослідники зверталися до загального аналізу призначення, соціальної цінності окремих джерел права. Визначено, що функції джерел права - це такі напрями їх впливу на суспільні відносини, потреба у здійсненні яких породжує необхідність існування джерел права.

Цільове спрямування, призначення і завдання джерел права - це складові поняття "функції джерел права", є виявом їх сутності. Теоретичне відокремлення зазначених понять і класифікація функцій джерел права обумовлені методологічним, теоретичним і практичним значенням кожного з них щодо правореалізаційної практики, зокрема застосування їх у регулюванні суспільних відносин. Цільове спрямування джерел права містить в ідеальній формі результат, якого можливо досягти за їх допомогою. Завдання джерел права - це конкретизуючі щодо цільового спрямування та функцій джерел права фактори, згідно з якими здійснюється їх реалізація, досягнення кінцевої або існуючої на певному етапі мети окремого джерела права чи їх системи, яка має досягатися ним самостійно або у взаємодії з іншими джерелами права, або здійсненню якої вони повинні сприяти. Призначення джерел права характеризує їх об'єктивну необхідність у правовому регулюванні суспільних відносин, з'ясування сфери їх дії. В ході дослідження наголошено на тому, що джерела права мають певну сукупність функцій, які можна класифікувати на загальні та спеціальні.

У розділі 2 "Джерела права у світлі концепцій праворозуміння", що складається з трьох підрозділів, обґрунтовується положення про те, що однією з важливих умов, яка визначає специфіку розуміння джерел права, є панівний тип праворозуміння. Відповідно вирішення питання про поняття, зміст та сутність джерел права здійснюється у зв'язку з визначенням поняття права і навпаки: одне з основних призначень поняття джерела права полягає в поясненні та конкретизації сутнісних, змістових і формальних характеристик права. Автором проаналізовано розвиток наукового пізнання права та його джерел в контексті основних концепцій праворозуміння.

У підрозділі 2.1. "Джерела права у класичних концепціях праворозуміння" аналізуються основні підходи до визначення сутності та змісту джерел права в контексті природної, етатистської, позитивістської, психологічної, соціологічної, історичної шкіл праворозуміння.

Аналіз природно-правових поглядів мислителів різних часів дає змогу констатувати, що тлумачення змісту джерел права та їх значення здійснюється з точки зору природних уявлень про право, яке не зводиться до закону, оскільки походить не від держави, а виникає природним шляхом, відображає природні закономірності буття. Проблеми співвідношення права й закону розглядаються у контексті свободи, справедливості, обмеження влади держави, відстоювання суспільних інтересів. Наголошується на тому, що природне право має бути критерієм права позитивного, діяльності правотворчих органів влади.

Основними положеннями позитивізму щодо джерел права є такі: право - це міра свободи, яка визначається державою і закріплюється в її законах. Таким чином, право тотожне закону, ні соціально-економічні, ні політичні чинники не впливають на його зміст, а отже, і його вияви - формально-юридичні джерела права; розуміння права тільки як примусово-владного засобу, заперечення природної сутності права, його самостійної цінності та її підміна корисністю закону, зведення юриспруденції до законознавства.

Історична школа права розглядала право як історичне явище, що органічно розвивається із звичаю протягом тривалого часу, заперечувала ототожнення права та його проявів у вигляді позитивних джерел, відстоювала залежність джерел права від національного середовища, історичних умов, в яких перебувають суб'єкти правотворчості.

Представники психологічної школи права акцентували увагу на психологічних чинниках правотворення. Соціологічне праворозуміння ототожнює джерела права з судовими та адміністративними рішеннями, в яких вбачається "живе право", відповідно стверджується пов'язаність джерел права з практикою їх реалізації.

Крім вищезазначеного, у даному підрозділі проаналізовано особливості підходу до визначення права та його джерел у радянський період (соціологізоване тлумачення джерел права, ототожнення понять "право" і "закон", заперечення існування природного права, визнання матеріальних джерел права головними). У 70-80-ті роки ХХ ст. право стало розглядатися у вузькому й широкому розумінні. Прибічники широкого праворозуміння підкреслювали нетотожність закону та права. У вузькому розумінні право ототожнювалося із законом, а система права - із системою законодавства. При цьому відбувалося зрівняння або ототожнення понять "джерело права" та "форма права".

У підрозділі 2.2. "Українська юридична думка щодо проблем джерел права" визначено особливості розвитку правової думки в Україні щодо проблем джерел права наприкінці ХІХ - початку ХХ століття, а саме: звернення до теоретичних та філософських проблем права, його етичних основ, змісту й сутності. Відповідно до цього, українські вчені-правознавці заклали основи етико-морального розуміння джерел права, розвинули низку демократичних ідей і концепцій, спрямованих на гуманізацію їх змісту, формування принципу верховенства права, різноманітності форм вияву права, а отже, різноманітності джерел права.

Зокрема, Б.О. Кістяківський - автор синтетичного підходу до визначення права, обґрунтовує всеохоплююче визначення права: соціологічне, психологічне, державно-організаційне (або державно-вольове) та нормативне. Джерела права - це здебільшого вмістилище його фактичного змісту, "документальний вираз" права, свідчення його існування і дії. До джерел права автор відносив закон, звичаєве право, судову практику, правову доктрину; закон, на думку вченого, має значення тільки в поєднанні з ними.

Є.В. Спекторський, удосконалюючи формально-догматичний підхід, пропонував створити "гносеологічну юриспруденцію" як теорію юридичного пізнання. Учений наголошує на розрізненні понять "право" і "закон".

Є.М. Трубецькой, розрізняючи природне і позитивне право, доводив необхідність відповідності позитивного права природному та необхідності визнання ідеї права моральною основою законодавства. Він намагався створити теорію природного права, яка б синтезувала в собі елементи природно-правового та соціологічного напрямів.

Автором етичного розуміння джерел права М.Ю. Чижовим вказано, що право ґрунтується на загальному етичному законі людського духу, який спрямовує людське практичне життя, проникаючи крізь колективну сторону людини в соціальне середовище, стає витвором останнього та набуває форми норм права. Джерело права можна визначити з усвідомленням природи свідомості, яка відкриває закони й потреби людського духу. Отже, людина знаходить і бере джерело права тільки через самосвідомість.

Розвиток вітчизняного праворозуміння в період після Жовтневої революції визначається революційним ставленням до права як інституту, що поступово відмирає. Єдиним джерелом права визнавався закон, як втілення волі держави. Наслідком такого праворозуміння є недооцінка соціальної природи джерел права, абсолютизація нормативно-правових актів як джерел права. право юридичний інтеграція

До середини ХХ століття право розглядалось у вітчизняній науці як державна воля, виражена у вигляді загальнобов'язкових правил поведінки, зміст якої визначається матеріальними умовами життя. Формулювання правових норм при цьому можливе двома способами: встановлення нових правил поведінки (у формі законів, постанов уряду тощо) та санкціонування (тобто надання правового характеру) існуючих правил співжиття, що склалися як звичай, але не мали раніше загальнообов'язкового значення.

У 60-ті роки у вітчизняному праворозумінні відбувається перехід до так званого широкого праворозуміння, який отримав подальший розвиток із здобуттям Україною незалежності.

У підрозділі 2.3. "Джерела права у контексті сучасних концепцій праворозуміння" обґрунтовується положення про те, що сучасне праворозуміння засновується на плюралістичному підході до визначення права та його джерел і представлене кількома концепціями: інструментальною, лібертарною, комунікативною, інтегративною. На переконання прибічників інструментальної концепції праворозуміння, право - це об'єктивна реальність, що втілюється в певній формі. Зовнішньою формою права, інформаційним джерелом і знаком його буття є закони, судові прецеденти, інші джерела юридичних норм; право й закон - явища різнопорядкові, стосуються різних зрізів правової дійсності. Органічна єдність права й закону суперечлива за суттю і роллю в житті суспільства, оскільки публічні, примусові закони - це продукт державної влади, що здебільшого й визначає можливість видання законів тільки на розсуд влади.

Лібертарна концепція праворозуміння визнає і враховує пізнавально значимі положення і позитивістських, і природно-правових учень про право та його джерела, трактує розрізнення права й джерел права як необхідну основу для адекватного розуміння сенсу їх співвідношення та синтезу у формі правового закону. Виявом права є офіційно-владні нормативні рішення, що мають законну силу примусово-обов'язкового правила (норми). Співвідношення вияву й сутності права може мати такий вигляд: закон (вияв) відповідає правовій сутності - правовому закону, і навпаки - закон (вияв) не відповідає правовій сутності - неправовий закон.

З позицій комунікативного праворозуміння джерела права, як тексти, взагалі не містять жодного права, але як джерела правової норми, що виникають внаслідок соціальної інтерпретації їх тексту й соціальної практики з його реалізації, є правовими для прав та обов'язків певних суб'єктів. Комунікативна концепція права дає підстави розрізняти такі поняття, як текстуальне і позатекстуальне джерело права. Типове та значиме у спільній діяльності, засноване на ціннісних аспектах як матеріальної, так і духовної культури, через узвичаєння, вольове імперативне установлення або договір об'єктивуються в текстах правової культури - текстуальних джерелах права: міфи, правові звичаї, судові прецеденти, судова та адміністративна практика, правова практика, правові доктрини, священні книги, правові акти - автономні (договори) й гетерономні (закони та підзаконні акти).

Інтегративна концепція праворозуміння ґрунтується на взаємопроникненні та взаємодії принципів, покладених в основу класичних підходів праворозуміння. Її цінність полягає у комплексному підході до визначення сутності, змісту, поняття джерел права та включає нормативність та формальність, правовий вимір джерел права, нерозривність із практикою реалізації, різнорівневість, багатоманітність та взаємозв'язок, обумовленість змісту історичним і соціальним середовищем, рівнем свідомості суб'єктів правотворчості. Ґрунтуючись на інтегративному праворозумінні, можливе забезпечення та підтримання режиму законності в державі та зміцнення правопорядку; підвищення ролі держави у правовому регулюванні суспільних відносин; мінімізація проявів правового нігілізму; поєднання формальних та змістових аспектів права через такі поняття, як "справедливість", "свобода", "реальні суспільні відносини" тощо, поряд із формально-юридичними складовими "норма", "юридичний текст", "закон". Відповідно, право необхідно визначати як складне цілісне явище, що має об'єктивно-суб'єктивну природу.

Сучасний період державотворення і правотворення в Україні характеризується певною невизначеністю праворозуміння, становленням самостійної правової системи, системи права і системи джерел права; відмовою від радянської концепції визнання держави єдиним джерелом права; розмежуванням права й джерел права, права й закону; сприйняттям та закріпленням загальновизнаних принципів права; визнанням права як загальної і рівної міри свободи індивідів, що сприяє гуманізації змісту джерел права.

Автором проаналізовано сучасні напрацювання щодо визначення сутності та змісту вітчизняного праворозуміння, відповідних підходів до проблем джерел права. Зокрема, зазначено, що в сучасній українській юридичній науці розробляються різні концепції праворозуміння. На думку автора, інтегративна концепція праворозуміння має стати основою розвитку вітчизняної правової парадигми.

Розділ 3 "Класифікація видів та системність джерел права" присвячено аналізу теоретичних засад класифікації джерел права та визначенню сутнісної характеристики джерел права у формально-юридичному розумінні. На цій основі розкривається поняття системи джерел права, формулюються принципи її побудови.

У підрозділі 3.1. "Теоретичні засади класифікації джерел права" здійснено аналіз існуючих в теорії права класифікацій джерел права, що дало змогу поглибити розуміння їх сутності та змісту, обґрунтувати положення про можливість конкретизації поняття "джерело права" в декількох аспектах: у матеріальному, ідеологічному, формально-юридичному, пізнавальному.

З огляду на потреби практики державотворення і правотворення пропонується, відповідно до юридичної сили та значення у регулюванні суспільних відносин, поділяти джерела права на загальносоціальні (матеріальні, ідеологічні, пізнавальні та ін.) та формально-юридичні. Загальносоціальні включають всі явища, що обумовлюють появу формально-юридичних джерел права. Формально-юридичні джерела права (джерела права у формально-юридичному розумінні) - це особлива форма виразу відповідного змісту норм права, засіб внутрішньої організації правової матерії, форма її вираження зовні. До формально-юридичних джерел права відносять нормативно-правові акти, правові звичаї, правові прецеденти, нормативно-правові договори, принципи права, правову доктрину.

Шляхом класифікації здійснюється процес поділу джерел права у формально-юридичному розумінні на групи за різними критеріями: залежно від способу прийняття; від належності до певної правової сім'ї; від способу оформлення і форми зовнішнього вияву; за рівнем правового регулювання; за предметом правового регулювання; за рівнем сприйняття суб'єктами суспільних відносин. Така класифікація джерел права здійснена на підставі вимог системного підходу, який орієнтує на вивчення та пізнання всієї сукупності складних та ієрархічних зв'язків між ними.

...