Дуалізм природного і позитивного права як синтез цілей правової системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

МАМЧЕНКО Неллі Володимирівна

УДК: 340.412

ДУАЛІЗМ ПРИРОДНОГО І ПОЗИТИВНОГО ПРАВА ЯК СИНТЕЗ ЦІЛЕЙ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ

спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2009

ДИСЕРТАЦІЯ Є РУКОПИСОМ

Роботу виконано на кафедрі теорії та історії держави і права Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, професор

КОТЮК Володимир Олександрович,

професор кафедри теорії та історії права

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

КОЗЛОВСЬКИЙ Антон Антонович,

завідувач кафедри првітряного, космічного та

екологічного права Національного авіаційного університету, інститут повітряного, космічного права, та масових комунікацій

кандидат юридичних наук, доцент

СТАРОСТЮК Алла Вікторівна,

доцент кафедри теорії та історії держави і права Національного університету

Захист відбудеться «23» жовтня 2009 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.04 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці університету за адресою:

Автореферат розісланий «21» вересня 2009р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.Ю. Пришва

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дисертаційного дослідження визначається розумінням необхідності створити реальні умови реалізації принципів природного права, з'ясувати феноменологічні засади інструменталізації його змісту та цілей, а тому й побудувати оптимальну модель взаємодії природного й позитивного права. Це дає змогу зрозуміти справжні критерії нормативності у праві, подолати постмодерністські деформації раціоналістичної методології, а тому й знайти критерії поєднання теоретичного та практичного розуму із прагненням позбавитися розуму цинічного. Саме цинічний розум з його логікою відмови від моралі, логікою етичного самозаперечення бере під сумнів навіть значення та цінність невід'ємних прав людини як правової універсалії.

Помітно зростає необхідність моральної еволюції позитивного права, що може відбутися через втілення принципів природного права в реальне функціонування правової системи. Адже цілком зрозуміло, що нормативність - не лише позитивно-правове явище за своїм походженням і роллю в суспільному житті, вона завжди тісно пов'язана з критеріями порядку й організованості, а тому здійснює моральне структурування буття правової реальності. Але, на жаль, дотепер немає ефективного теоретичного інструментарію для оцінки правової якості джерел позитивного права з позицій природно-правового підходу. Ось чому завдяки синтезові цілей позитивного і природного права можна сформулювати нормативні засади правової системи України. Саме це і потребує теоретичного обґрунтування, яким чином в умовах дуалізму природного і позитивного права відбувається цей синтез.

Дефіцитові моральної нормативності, який є передумовою зростання правового нігілізму, значною мірою сприяє сучасний стан юридичної науки, а саме і теорії права. Цей дефіцит продукується тією невизначеністю, що виникає і постійно відтворюється в контексті суперечки між радикальними прихильниками позитивного права і теоретиками різних напрямів школи природного права. Перші прагнуть зменшити, ігнорувати або повністю виключити із правової системи моральні чинники, проте інші не уявляють юриспруденцію в цілому, зокрема, судочинство - без урахування фундаментальних моральних цінностей.

У теперішній час, у західних країнах, відбувається досить плідна дискусія щодо проблеми співвідношення цілей природного і позитивного права серед провідних правознавців (як теоретиків, так і філософів права). Адже якщо метою природного права є установка на реалізацію природних і невідчужуваних прав людини, а метою позитивного права є встановлення правових норм, то метою всякої правової системи є синтез цілей як першого, так і другого. Але у вітчизняній теорії права парадигмі природного права не приділяється належної уваги, хоча актуальність її очевидна саме в умовах адаптації національного законодавства України (в контексті цілісної правової системи) до стандартів Європейського Союзу.

Інтеграційне праворозуміння, на нашу думку, є тим теоретико-правовим континуумом, в якому стає зрозумілим значення самого дуалізму природного і позитивного права, а також створюються можливості його ефективного використання. Це є дуже важливою обставиною в сучасній ситуації в Україні, коли на перший план виходить проблема не лише позитивістської, але й моральної легітимності державної влади. Адже у преамбулі до Конституції України визначається, що Верховна Рада приймала цю Конституцію, усвідомлюючи відповідальність перед власною совістю, а у п. 1.6 ст.3 Цивільного кодекса України стверджується, що серед загальних засад цивільного законодавства є «справедливість, добросовісність та розумність».

За наявності історичних, логіко-методологічних та світоглядних чинників, виникає можливість у побудові правової теорії як дуже важливого фактора функціонування правової системи. Але що може стати парадигмальною основою такої теорії, а тому і дати відповідь на цей виклик часу? На нашу думку, цією основою може бути дуалістична взаємодія природного і позитивного права у просторі певної онтологічної структури, яка створює умови для продуктивного синтезу цілей природного і позитивного права. Центром цієї структури повинен стати принцип незаперечної презумпції імперативної дії прав людини. Ось чому вся побудова цілісної теорії права логічно й історично стає похідною від цього структурного принципу. Саме в презумуванні (від. лат. рraesumere - передбачати, вгадувати, передчувати) імперативної дії прав людини, крім іманентної моральності, ми знаходимо структурні ознаки суб'єктивних прав, які із самого початку свого виникнення та розвитку намагаються надати собі юридичної форми та значення, тобто набути свого вираження в нормах позитивного права.

Ступінь наукової розробленості теми дослідження характеризується фундаментальною традицією, яка сягає античності (софісти, Сократ, Платон, Арістотель, римські юристи, Ціцерон), пов'язано з думкою Середньовіччя та Нового часу. Саме ця спадщина є основою для сучасного зарубіжного та вітчизняного правознавства у вивченні проблеми співвідношення моралі і права, права та закону, природного і позитивного права.

Ґрунтовний внесок у методологію цієї проблематики, що має важливе теоретичне значення і сьогодні, зробили представники теорії природного права Г. Гроцій, Б.Спіноза, Д. Локк, Т. Гоббс, Ж.-Ж.Руссо, критик природного права і творець теорії позитивного права - І. Бентам, філософи права І. Кант і Г. Гегель.

На тлі домінування правового позитивізму в Західній Європі у кінці XІX - на початку XX століття відбувається відродження інтересу до проблематики природного права у працях таких мислителів як М. Алексєєв, М. Бердяєв, В. Гессен, І. Ільїн, Б. Кістяківський, А. Коні, Л. Петражицький, Д. Петрушевський, М.Коркунов, В.Соловйов, П.Новгородцев, Є. Трубецькой та ін., де знайшло свій прояв не лише обґрунтування необхідності повернення до засад природного права, але й висловлювались ідеї щодо можливості його продуктивного синтезу із правом позитивним.

Серйозний внесок щодо збагачення теорії права моральною проблематикою, а також аналізу філософських, філософсько-правових та соціокультурних аспектів співвідношення природного і позитивного права було зроблено у працях сучасних вітчизняних дослідників, зокрема В.Бабкіна, Є.Бурлая, В.Бігуна, С.Дністрянського, А. Козловського, М. Козюбри, В. Копєйчикова, О.Костенка, В. Котюка, С. Максимова, Н. Оніщенко, Л.Петрової, П. Рабіновича, Р.Сивого, С. Сливки, О. Скакун, О.Стовби, В.Череватюка, Ю. Шемшученка, а також зарубіжних, зокрема С. Алексєєва, П.Баранова, В. Бачиніна, В. Графського, В.Зорькіна, І.Козліхіна, Е.Кузнєцова, О. Кривулі, О.Лейста, Д.Луковської, В.Нерсесянца, О.Полякова, Ю.Тихонравова, В.Туманова, Є.Соловйова, І.Честнова та ін.

До представників західного ренесансу теорії природного права в контексті етико-правової проблематики другої половини XX століття можна віднести Р. Дворкіна, У. Луджпена, Дж. Кольмана, А. Макінтайра, Дж. Мерфі, Дж. Роулза, Дж. Фінніса, Л.Фуллера, О. Хеффе та ін. Парадоксально, але до деяких основних постулатів цієї хвилі приєднався навіть відомий теоретик позитивного права Х. Харт.

Зв'язок із науковими програмами, планами, темами. Дослідження враховує положення національної програми України «Освіта». Дисертацію виконано відповідно до комплексної теми юридичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка № 06БФ042-01 «Механізм адаптації законодавства у сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу» (державна реєстрація теми № 0101U003579).

Метою дослідження є теоретико-правове розуміння дуалізму природного і позитивного права як онтологічної основи синтезу їх цілей у функціонуванні правової системи України. Це дозволяє дати оптимальну модель розв'язання проблеми співвідношення моралі і права, розкрити глибинні засади іманентного дуалізму цілей природного і позитивного права, а також їх можливого синтезу - як теоретичної основи для прийняття справедливих як юридичних, так і політико-правових рішень - особливо у діяльності судової гілки влади.

Для досягнення вказаної мети потрібно було розв'язати такі завдання:

- проаналізувати логіко-методологічний зміст дуалізму природного і позитивного права як онтологічну основу розуміння їх цілей;

- змоделювати закономірності (умови, можливості, наслідки) синтезу цілей природного і позитивного права у правовій системі України;

- розкрити зміст дуалізму природного і позитивного права у контексті еволюції та правової інституціалізації природних прав людини;

- на підставі теоретичного аналізу дискусій між прихильниками і супротивниками природного права дослідити, сформулювати та продемонструвати об'єктивний характер єднальних юридичних рішень - юс-конвенцій, а також зміст правил, принципів, стратегій та процедур таких рішень;

- визначити та інструментально довести необхідність використання і введення в науковий обіг таких понять як юс-конвенції, континуум справедливості, принцип презумпції імперативної дії прав людини, принцип процедурної коректності, правові цінності;

- дослідити конкретні передумови формування сучасної правової системи і легітимації влади в Україні - на основі аналізу конвенціональної (єднальної) природи юридичних і політико-правових рішень, прийнятих під час подій Майдану.

Об'єктом дослідження є теоретичні засади інтеграційного праворозуміння як складової частини правової системи.

Предметом дослідження є парадигма дуалізму природного і позитивного права як онтологічної передумови синтезу їх цілей у функціонуванні правової системи України.

Методологічну основу дослідження становлять принципи, підходи, методи, загальнологічні прийоми і ключові поняття.

У дисертаційному дослідженні було використано як загальнонаукові, насамперед, порівняльно-історичний (підрозділи 1.2, 2.2, 3.1), системно-структурний (підрозділи 1.1, 3.2), так і конкретно-наукові методи пізнання. У ході наукового дослідження широко використовувалися формально-логічні методи - аналіз і синтез, індукція і дедукція, абстрагування й ідеалізація. Розгляд проблеми в рамках аналітичного підходу забезпечив можливість створити поняттєво-категоріальний каркас дослідження (підрозділ 1.1). Порівняльно-історичний метод дав змогу у рамках європейської правової традиції здійснити теоретичну реконструкцію еволюції дуалізму природного й позитивного права (підрозділи 1.2, 2.2). Завдяки системному підходу вдалося описати логічні й методологічні засади бінарної структури - дуалізму природного та позитивного права (підрозділ 1.1). За допомогою феноменологічного підходу було дано визначення основних понять дослідження, здійснено аналіз правових явищ та цінностей, сформульовано відповідні принципи - презумпція імперативної дії прав людини (підрозділ 1.3), континуум справедливості (підрозділ 2.1).

Прийоми юридичної антропології дали змогу враховувати сутнісні характеристики людини, а завдяки аксіологічному методу вдалося виділити й описати власне правові цінності як особливу категорію теорії права (підрозділ 2.2). Метод єдності історичного і логічного створив засади більш коректного співвіднесення самого процесу реконструкції фактів із їх теоретичним значенням та інструментальним використанням.

Використання всієї сукупності зазначених методів дало змогу вибудувати певну цілісність у досягненні мети і розв'язанні завдань дисертаційного дослідження, яку можна відобразити в такій послідовності: дуалізм природного і позитивного права > права людини як фактор синтезу цілей природного і позитивного права > теоретичні принципи і процедури синтезу цілей природного і позитивного права > принцип презумпції імперативної дії прав людини > правова система > легітимність влади.

Наукова новизна дослідження відображена в положеннях, що вперше досліджено автором:

1. Дуалізм природного і позитивного права є і логічно, і методологічно коректним елементом правового мислення, що дозволяє визначити юридичну природу цього дуалізму як теоретичну основу інтеграційного (конвергенційного) праворозуміння.

2. Обґрунтовано принцип процедурної коректності як теоретико-правовий інструмент синтезу цілей природного і позитивного права. Цей принцип означає, з одного боку, втілення, «імплементацію» вимог і цілей позитивного права у чітко формалізований категоріальний порядок та систему (ясність, зрозумілість норми, логічна послідовність мислення та ін.), а з іншого - оптимальний вплив принципів природного права ( презумпція імперативної дії прав людини та ін). Внаслідок цього принцип процедурної коректності являє собою єдність, цілісність «формальної коректності» і «моральної коректності» у всіх юридичних процедурах, зокрема, під час прийняття політико-правових та судових рішень.

3. Синтезу цілей природного і позитивного права відповідає історія трьох поколінь природних прав людини, а сам розвиток цілей природного права був процесом послідовного узаконювання природних прав людини, утвердження їх як відповідних юридичних норм.

4. Доведено, що зміст сучасних теоретичних дискусій між прихильниками та супротивниками природного права демонструє, що відбувається процес зближення їхніх позицій, певний консенсус у підходах до праворозуміння як парадигми юридичної науки і основи правової системи.

5. У контексті синтезу цілей природного і позитивного права продемонстровано об'єктивний характер і статус єднальних юридичних рішень - юс-конвенцій, а також зміст правил, принципів, стратегій та процедур прийняття таких рішень;

6. Синтез цілей природного і позитивного права виступає важливим чинником формування та функціонування громадянського суспільства в Україні. Саме в природі громадянського суспільства закладено саму буттєву основу інтеграційного праворозуміння, а тому і можливість подолати конфлікт між легальним і легітимним, між владою і суспільством.

Теоретичне і практичне значення результатів дослідження.

Теоретичне значення результатів полягає в тому, що вони мають бути бути використані для подальшого розвитку теорії права, зокрема, у процесі розв'язання нагального завдання - побудови цілісної теорії права. Саме використання підходу, принципів, правил і процедур природного права, які запропоновано дисертантом, можуть бути корисними при розв'язанні цього завдання.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані під час підготовки і викладання курсів та спецкурсів із теорії та історії держави і права, а також із інших юридичних дисциплін.

Особистий внесок здобувача. Концепція, зміст, висновки і тексти опублікованих робіт підготовлені та викладені автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на міжнародних конференціях «Громадянське суспільство і соціальні права» (Ялта, 5-11 жовтня 1997 р.), «Демократія на пострадянському просторі: теорія і практика» (Ялта, 19-21 травня 2000 р.), «Вітчизняна філософія: сучасні колізії» (Крим, Донузлав, 17-21 вересня 2005 р.); «Порівняльне правознавство на пострадянському просторі: сучасний стан і перспективи розвитку» (Сімферополь, 27-29 квітня 2006 р.), «Проблеми протидії злочинності: історико-правовий аспект» (Крим, с.Стерегуще, 13-17 вересня 2007 р.); на щорічних наукових конференціях (2001-2007р.) професорсько-викладацького складу юридичного факультету Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського.

Дисертація обговорювався на засіданнях кафедри| теорії| та історії держави і права Київського національного| університету|

імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в 12 публікаціях, із них - 6 наукових статей у фахових виданнях з юридичних наук, 6 - у формі тез у матеріалах конференцій.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які поєднують дев'ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел, що включає 223 найменування. Повний обсяг дисертації становить 208 сторінок, із яких 191 сторінку займає основний текст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

дуалізм природний позитивний право

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, аналізується ступінь її наукового опрацювання, визначаються проблема, об'єкт і предмет дослідження, характеризується методологія дослідження, формулюються мета, завдання, а також положення, що становлять наукову новизну дослідження.

У розділі I «Дуалізм природного і позитивного права як предмет теорії права» розроблено методологічну основу дисертаційного дослідження і здійснено загальний аналіз концепціїї дослідження.

У підрозділі 1.1 «Дуалізм природного і позитивного права: методологічні і логічні аспекти. Процедурна коректність як теоретико-правовий принцип» » на підставі аналізу доведено, що дуалізм природного і позитивного права, а також їх синтез як логічно, так і методологічно є коректними елементами правового мислення. В традиції європейського раціоналізму дуалізм взагалі відображає різноманітні проблемні ситуації класичного типу, що визначаються як антиномія, дилема, альтернатива. Тобто ми маємо справу не тільки із класичною логікою, заснованою на принципі диз'юнкції (або-або), а також і з логікою некласичною, орієнтованою переважно на кон'юнкцію (і-і).

Зважаючи на відому думку видатних науковців (Р. Фейнман, О.Лосєв) про те, що історія науки - це історія узагальнень протилежностей, які виникають, і що в основі успіху науки лежить, головним чином, наша здатність до їх синтезу, в якому теза і антитеза поєднуються, можна упевнено стверджувати, що процес узагальнення вище названих підкатегорій і є процесом синтезу цілей природного і позитивного права.

Показано, що такий синтез є можливим, зокрема, за умови дотримання принципу процедурної коректності. Цей принцип, на думку автора, означає, з одного боку, втілення, «імплементацію» вимог і цілей позитивного права в чітко формалізовані норми права позитивного на основі таких ознак: а) ясність і зрозумілість норми; б) логічна послідовність і несуперечність всіх юридичних процедур; в) виключення юридичних колізій; г) здійсненність, оскільки інакше вся законотворча діяльність втрачає сенс; д) презумпція невинності як формальна, так і моральна вимога.

З другого боку, він означає необхідність урахування деякої оптимальної кількісті вимог і принципів природного права, що базуються на таких ознаках: а) принцип презумпції імперативної дії прав людини, б) публічність процедури законотворчості, виключення всіляких таємниць, умовчань, обману і т.д.; в) дотримання єдиних і зрозумілих для всіх стандартів і процедур виконання законів - закон один для всіх!; г) однаковий підхід до однакових випадків; д) виключення можливості змінювати закон «заднім числом». Тобто, принцип процедурної коректності потребує єдності, цілісності та одночасності у дотриманні як «формальної коректності», так і «моральної коректності» у всіх законодавчих і правозастосовних діях.

Таким чином, якщо метою природного права є установка на реалізацію природних і невідчужуваних прав людини, а метою позитивного права є установлення правових норм, то метою всякої правової системи є синтез цілей як першого, так і другого. Тому сформульовано тезу про те, що впродовж всієї історії відбувалося поступове зближення основних устремлінь, інтенцій природного і позитивного права.

У підрозділі 1.2 «Еволюція природного і позитивного права. Принцип презумпції імперативної дії прав людини» обгрунтовується положення про те, що вся історія права (власне, як історична генеза праворозуміння) є процесом не стільки дивергенції (розбіжності), скільки постійної конвергенції (зближення) основних інтенцій природного і позитивного права, спрямованим на синтез їх цілей. Впродовж усієї еволюції природних прав людини зберігався етичний універсалізм природного права, що також дозволяє розуміти всю історію трьох поколінь прав людини як історію конвергенції і синтезу цілей природного і позитивного права. Продемонстровано, що розгортання цілей природного права - це процес послідовного узаконення природних прав людини, утвердження їх у якості відповідних юридичних норм.

Сформульовано теоретично і практично важливий принцип презумпції імперативної дії прав людини, згідно з яким універсальним критерієм прийняття правотворчих рішень, розуміння засад правозастосування, вирішення будь-яких юридичних колізій є права людини, розуміння їх позитивно-правового статусу. Доведено, що цей принцип має своє теоретичне обгрунтування у відомому категоричному імперативі Канта, який вимагає чинити так, щоб максима твоєї волі водночас могла б стати принципом всезагального законодавства. Якщо цей формальний принцип співвіднести із простим правилом несуперечливості, то він обертається новим формалізмом, який у контексті теоретико-правової проблематики, яку ми розглядаємо, звучить уже так: «чини так, щоб твій вчинок не ніс суперечливості (протиріччя) між вимогами природного права і права позитивного».

Принцип презумпції імперативної дії прав людини визначається розумінням універсального характеру прав людини - з урахуванням «золотого» правила юриспруденції, коли здійснення прав однієї людини не повинне порушувати права і свободи інших.

У підрозділі 1.3 «Дуалізм природного і позитивного права в сучасній теорії права. Ідея юс-конвенцій як форма синтезу природного і позитивного права» розглядається в межах певного дискусійного простору, що відбувається між теоретиками права щодо проблеми побудови різних моделей взаємодії природного і позитивного права. Відомі представники природно-правової школи здійснюють пошук оптимальної взаємодії між правовими нормами і фундаментальними правовими принципами (Р. Дворкін), юридичними процедурами морального змісту (Л. Фуллер) і «загальним благом» політичного співтовариства, яке сповідує фундаментальні цінності (Дж. Фінніс). Парадоксально, але до цього схиляється також і Х. Харт, відомий критик природного права. Дж. Фінніс, а особливо Р.Дворкін, розглядаючи процес прийняття судових рішень в особливо складних випадках, на нашу думку, близько підходять до проблеми синтезу цілей природного і позитивного права. Р.Дворкін неявно висловлює ідеї, які дуже близькі за змістом до концепції юс- конвенцій - . судових або політико-правових рішень конвенціонального характеру, що приймаються шляхом синтезу цілей природного і позитивного права.

У розділі II «Статус юс-конвенцій як теоретико- правова проблема» розглядаються джерела, підстави й умови формування юс-конвенцій.

У підрозділі 2.1 «Континуум справедливості як джерело формування юс-конвенцій» » вперше в теорії права поняття «моральність», «мораль» і «право» об'єднані в синтетичну цілісність - континуум справедливості - як джерело і спосіб дослідження явищ правової реальності - правотворчості, правозастосування, ухвалення політико-правових рішень. Саме знаходячись (умовно) у континуумі справедливості, законодавець або суддя здатен здійснювати синтез логіко-нормативної істини і моральної правди на необхідному (вимушеному) шляху прийняття конвенційного рішення - побудови юс-конвенцій. Кожна із трьох категорій континууму справедливості корелює з цілком конкретною категорією дійсності: моральність, як найвища справедливість - із совістю, мораль, як суспільна справедливість, - із громадською думкою, право як політично регламентована справедливість - із законом. Відповідно, виходячи із континууму справедливості, на основі моральності (совісті) може формуватися універсальна правосвідомість, на основі моралі - інтегративне праворозуміння, а на основі права - здійснюватися конвенційне правозастосування.

У підрозділі 2.2 «Базові правові цінності як основа юс-конвенцій» визначено поняття правових цінностей і розроблено їх типологію. Найвищою правовою цінністю як і найвищою чеснотою (через вимогу «золотого правила» права) є обов'язок поважати права інших людей. З найвищою правовою цінністю (поважанням права інших людей), відповідно принципу доповнювальності, корелює інша правова цінність, що відображається в ідеї правомочності, яка, в свою чергу, протистоїть юридичному патерналізму.

Правовою цінністю, що має властивість конституювання, є справедливість. Її у правовому сенсі можна тлумачити, як певний рівень співвідношень прав і обов'язків людини, що дозволяє вважати будь-яке порушення права порушенням справедливості. Справедливість як, власне, правову цінність розглянуто у трьох аспектах: універсальному, інституційному і персональному.

Для аналізу співвідношення інституційної і персональної справедливості як теоретико-правової проблеми було проведено спеціальне соціологічне дослідження.

Системний зв'язок ключових понять дисертаційного дослідження набув такої форми послідовності: природне право - права людини - універсальна справедливість - інституційна справедливість - персональна справедливість. Ця послідовність відображає як аксіологічну, так і онтологічну сутність принципу презумпції імперативної дії прав людини.

Виявилося, що загальнолюдські принципи права корелюють із нашим підходом до системного аналізу правових цінностей, що свідчить про його коректність.

У підрозділі 2.3 «Деонтологія І. Бентама як умова юс-конвенцій» аналізуються теоретико-правові аспекти «Деонтології» видатного англійського мислителя, якій недостатньо уваги було приділено з боку вітчизняного правознавства щодо розуміння основних принципів правової і моральної теорії Бентама. Традиційному поняттю блага взагалі Бентам протиставляє поняття конкретного благополуччя для кожного, поняттю «загального блага» - поняття «загальної доброзичливості», яка, на його думку, фактично є природною причиною дій homo naturalis, а з точки зору права, - правильною причиною вчинків. Відповідно до думки Бентама, ефективна мораль базується не на розпорядженнях і заборонах, якими б авторитетними вони не були, а на аналізі і поясненні інтересу. Центральним принципом «Деонтології» стає принцип користі як єдності інтересу і розуму, що реалізується в системі трьох первинних чеснот: розсудливості, яка співвідноситься із правовою рефлексією, чесності, що співвідноситься з моральністю і, нарешті, благодіяння, що співвідноситься з мораллю. Тобто, реалізація такої єдності приводить людину до правильного, ясного і зрозумілого життя - як із морального, так і з правового боку.

Таким чином, аналіз та інтерпретація методології І. Бентама створює ряд додаткових концептуальних умов щодо створення юс-конвенцій і конкретизації принципа континууму справедливості. Принцип точного, майже бухгалтерського, розрахунку співвідношення добра і зла, запропонований І.Бентамом при визначенні міри покарання, і сьогодні є актуальним та плідним. Так, ці юридичні розрахунки знайшло свій прояв у спробі дисертанта відобразити цей принцип у вигляді наступного формулювання: невживання покарання є доречним тільки в тому випадку, якщо кількість зла, похідного від покарання, буде більше або рівно тієї кількості зла, яке виникне у разі невживання покарання., які мають проводитися шляхом використання такої формули, можна виразити символічно:

У розділі III «Синтез цілей природного і позитивного права як чинник побудови української правової системи» здійснюється аналіз розвитку правової системи України у царині континууму справедливості.

У підрозділі 3.1 «Природно-правові і морально-політичні чинники правосвідомості» доведено, що важливою підставою розвитку української правової системи є адекватне, гармонійне співвідношення політики, права і моралі. Незалежність політики від моралі і моральності, що сьогодні розвинулася на Заході, поступово перетворює політику на якусь сукупність бізнес-проектів і бізнес-операцій, - власне, на ринок, від якого вона відрізняється, по суті, тільки технологічно.

Тому зростаюча незалежність політики від моралі і моральності неминуче деформує як правову реальність, так і правосвідомість. Це і породжує екстремальні політичні форми у вигляді революцій, переворотів, путчів, явних або латентних громадянських війн тощо. Але будь-яка революція, що перемогла, не завжди може відповісти на питання: де взяти сотні і тисячі чесних людей, здатних не зловживати здобутою владою?

Досить розповсюдженою на Заході є думка про те, що нібито до політики як до сукупності спеціалізованих «функціональних систем» неможливо застосувати загальнолюдську мораль. Однак вона виявляється неспроможною, перш за все, з правової точки зору. До того ж, чисте утилітаристське суспільство, в якому кожен є стурбованим тільки калькуляцією своїх власних вигод, не може існувати у принципі.

У підрозділі 3.2 «Державно-правовий проект України в континуумі справедливості» стверджується, що державно-правовий проект може і має бути здійснено якраз у контексті континууму справедливості. Відповідно до прийнятої концепції доводиться, що державно-правовий проект України повинен ставити завдання побудови не лише правової держави, а держави, похідної від моралі та моральності. Легітимність перехідної моделі може бути забезпечена не тільки легальністю влади, а також, саме моральним «насиченням» цієї перехідної моделі. Історія розвитку трьох поколінь прав людини (див. розділ I) ) є доказом того, що за допомогою морально-правових зусиль можна мінімізувати соціальну несправедливість.

За наявності недержавних (олігархічних) сфер панування вимога до держави зберігати «нейтралітет», вимога до судової гілки влади бути незалежною - стає моральною вимогою реалізації права у континуумі справедливості.

Це дає нам можливість зробити припущення щодо політико-правової еволюції в Україні, яка відбуватиметься в три етапи: а) легалізація політичного порядку; б) жорстка охорона та недоторканність права; в) формування партисипаторних механізмів права, максимально незалежних від політики. Тому треба критично ставитися до думок, які обґрунтовують тезу, що саме насильство є «універсальною підставою влади» ( Н.Луман). Підставою влади є її правовий та моральний авторитет, що визначає її легітимність, а тому і можливість застосовуння насильства. Разом із формулюванням морально-правових підстав легітимізації держави, обґрунтовується теза про те, що державно-правовий проект України повинен здійснюватися в межах моральної перспективи, тобто в континуумі справедливості.

У підрозділі 3.3 «Синтез цілей природного і позитивного права: судові і політико-правові рішення Майдану» здійснюється юридичний аналіз подій, пов'язаних із феноменом українського Майдану. Аналіз цих подій свідчить про те, що ми мали справу з конфліктом між легальним, позитивно-правовим ( норми відповідних статей Конституції України, норми виборчого законодавства України тощо), і легітимним, похідним від цілей природного права (вимоги і принципи справедливості, чесності, поваги до природних прав людини тощо - загалом, апеляція до природного права). Вирішенням цього конфлікту був компроміс між українським суспільством і державною владою. Суспільство в особі Майдану запропонувало змістову частину компромісу (у вигляді вимоги змін і встановлення нової, моральної, влади), а держава в особі Верховної Ради і Верховного Суду України на основі політико-правових і судових рішень (конвенцій, синтезу цілей природного і позитивного права) знайшла для цього відповідну законодавчу, хоча і паліативну, форму (конституційні реформи, які було включено до пакету голосування у Верховній Раді, а також внесення змін до Закону України про вибори).

Крім того, юридичний аналіз прийнятих тоді політико-правових і судових рішень свідчить про те, що і Верховна Рада, і Верховний Суд України керувалися більше вимогами природного права, ніж нормами позитивного права, більше вимогами принципу презумпції імперативної дії прав людини, ніж ознаками принципу процедурної коректності. Враховуючи те, що в теорії права досі немає визначення меж, в яких доцільно використання принципів природного права, дисертант пропонує своє вирішення цієї проблеми.

У висновках констатується, що проведений аналіз дає можливість переконатися в актуальності теми дисертації, підкреслити важливе місце в теорії права проблеми дуалізму природного і позитивного права - в аспекті синтезу їх цілей. Зрозуміло, що без вирішення цієї проблеми неможливо уявити ефективну та оптимальну правову систему. Результати дисертаційного дослідження і є важливим кроком на шляху до побудови такої правової системи. Сьогодні вже треба остаточно зняти всі сумніви і скепсис щодо потенційних можливостей природного права у процесі регулювання суспільних відносин.

Ось чому слід визнати дуже важливою тезу про те, що вся історія права є не стільки дивергенція (розбіжність), скільки постійна конвергенція (зближення) основних устремлінь (інтенцій) природного і позитивного права. Цілісний процес розгортання цілей природного права був процесом послідовного узаконення природних прав людини, утвердження їх як відповідних юридичних норм - тобто процесом синтезу цілей природного і позитивного права, зокрема, в судочинстві.

Головним результатом дослідження є розробка системи теоретичних понять і принципів, завдяки яким

проблема синтезу цілей природного і позитивного права має стати одним із центральних напрямів у розвитку теорії права. Серед цих понять і принципів ключовими є принцип презумпції імперативної дії прав людини, принцип процедурної коректності, юс-конвенції, континуум справедливості, правові цінності.

Проблема, яку розглянуто в дисертаційному дослідженні, є не тільки важливою, але і надзвичайно складною. Для свого повного вирішення вона вимагає об'єднання правознавчих зусиль, наукового діалогу і полеміки щодо оптимальних способів синтезу ресурсів як природного, так і позитивного права.

СПИСОК ОСНОВНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Мамченко Н.В. Культура Крыма: правовые, моральные и нравственные ориентации / Н.В.Мамченко // Гражданское общество и социальные права. - Материалы международной научной конференции в 2 книгах. Книга 2.- Симферополь: Крымский институт экономики и хозяйственного права, 1997. - С. 53-55.

2. Мамченко Н.В. Культура Крыма: правовые, моральные и нравственные интенции / Н.В.Мамченко // Культура народов Причерноморья. Научный журнал. № 3. Межвузовский центр «Крым», 1998. - С. 358 -359.

3. Мамченко Н.В. Демократія: правові та моральні аспекти /Н.В.Мамченко // Політологічний вісник. - 2000.- № 7. - С. 97- 99.

4. Мамченко Н.В. Конституция Украины - правовая основа консолидации общества / Н.В.Мамченко // Современные социально - экономические проблемы Крыма и пути их решения. - Материалы научно-практической конференции. - 2000. - Симферополь: «Таврия». - С. 95-97.

5. Мамченко Н.В. Проблемы легитимации государственно-правовой системы в Украине: морально-нравственные аспекты / Н.В.Мамченко // Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць. - 2004. - Випуск 19. - Одеса: Юридична література. - С. 180- 187.

6. Мамченко Н.В. Юс-конвенції як компенсація дефіциту позитивного права / Н.В.Мамченко // Проблемы научного роста молодых ученых. Материалы Всекрымской научной конференции. - 2005. - Симферополь - С. 105-108.

7. Мамченко Н.В. Континуум справедливості у контексті побудови правової держави в Україні / Н.В.Мамченко // Держава і право. Збірник наукових праць. - 2005.- Випуск 27.- С. 90 - 96.

8. Мамченко Н.В. Феномен юридичних конвенцій як синтез інтенцій позитивного і природного права / Н.В.Мамченко // Держава і право. Збірник наукових праць. -2005. -Випуск 29. - С. 117 - 123.

9. Мамченко Н.В. Правовые ценности и справедливость / Н.В.Мамченко // Ученые записки Таврического национального университета им.В.И.Вернадского. - 2006. - Т. 19 (58). № 1. - С. 235 - 239.

10. Мамченко Н.В. Богдан Кистяковский: проблема нравственного оправдания власти /Н.В.Мамченко // Актуальные проблемы философии. Общество. Политика. Культура. Выпуск 2. - Симферополь: Издательство Таврического национального университета им. В.И.Вернадского, 2006. - С. 36 - 39.

11. Мамченко Н.В. Становление принципа презюмирования правами человека: три поколения / Н.В.Мамченко // Юридические науки. - 2006. - № 4. - С. 35-40.

12. Мамченко Н.В. Дуалізм природного і позитивного права: методологічні та логічні аспекти теорії / Н.В.Мамченко// «Вчені записки Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського», науковий журнал. Серія «Юридичні науки». Том 21 (60). №2. Сімферополь, Таврійський національний університет им. В.І.Вернадського, 2008 - С. 294 - 300.

АННОТАЦІЯ

Мамченко Н.В. Дуалізм природного і позитивного права як синтез цілей правової системи. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2008.

У дисертації обгрунтовується положення, що проблема дуалізму і синтезу цілей природного і позитивного права має важливе значення для розвитку сучасної теорії права. Бо вся відома нам історія права була процесом не стільки дивергенції (розбіжності), скільки постійної конвергенції (зближення) основних цілей природного і позитивного права, спрямованої на їх синтез. Тобто, це був процес послідовного узаконення природних прав людини, утвердження їх як відповідних юридичних норм. Однак досі немає теоретичного пояснення того, яким чином в умовах дуалізму природного і позитивного права відбувається синтез їх цілей. Механізм такого синтезу з'ясовується завдяки введенню поняття континууму (неперервності) справедливості - специфічної цілісності, яка складається із права, моралі і моральності. Саме в цьому континуумі відбувається синтез цілей природного і позитивного права - або у випадку законотворчої діяльності, або у випадку ухвалення судових рішень за типом юс-конвенцій, тобто у складних справах, або у випадку прийняття певних політико-правових рішень. У всякому випадку, необхідно дотримуватися вимог, по-перше, принципу презумування правами людини, а по-друге, - принципу процедурної коректності.

Ключові слова: теорія права, дуалізм природного і позитивного права, континуум справедливості, юс-конвенції, принцип презумпції імперативної дії прав людини, принцип процедурної коректності.

АННОТАЦИЯ

Мамченко Н.В. Дуализм естественного и позитивного права как синтез целей правовой системы. - Рукопись.

Диссертация на получение научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. Киев, 2008.

В диссертации обосновывается положение о том, что, во-первых, дуализм целей естественного и позитивного права, а также их синтез как с логической, так и с методологической точек зрения являются корректными элементами правового мышления; во-вторых, проблема дуализма и синтеза целей естественного и позитивного права имеет важное значение для развития современной теории права. Потому что вся известная нам история права была процессом не столько дивергенции (расхождения), сколько постоянной конвергенции (сближения) основных целей естественного и позитивного права, направленной на их синтез. То есть, это был процесс последовательного узаконивания естественных прав человека, утверждения их в качестве соответствующих юридических норм. Однако до сих пор нет теоретического объяснения того, каким образом в условиях дуализма естественного и позитивного права происходит синтез их целей. Механизм такого синтеза проясняется благодаря введению понятия континуума (непрерывности) справедливости - специфической целостности, которая состоит из права, морали и нравственности. Именно в этом континууме происходит синтез целей естественного и позитивного права - или в случае законотворческой деятельности, или в случае принятия судебных решений по типу юс-конвенций, то есть в сложных делах, когда необходимо принять компромиссные, согласительные решения, или в случае принятия определенных политико-правовых решений. Во всех случаях, необходимо придерживаться требований, во-первых, принципа презумпции императивного действия прав человека, а во-вторых, принципа| процедурной корректности.

Принципы «Деонтологии» И. Бентама (например, принцип точных расчетов при принятии судебных решений, который легко трансформируется даже в математическую формулу), истолкованные в рамках принятой диссертантом концепции в качестве условий построения юс-конвенций, поволяют существенно облегчить процедуру принятия судебных или политико-правовых решений в особо трудных случаях, каковыми, например, были политико-правовые решения Верховной Рады Украины и судебные решения Веховного Суда Украины осенью-зимой 2004 года. Между тем, юридический анализ принятых тогда политико-правовых и судебных решений показал, что и Верховная Рада и Верховный Суд Украины руководствовались больше требованиями естественного права, чем нормами позитивного права, больше требованиями принципа презумпции императивного действия прав человека, чем признаками принципа процедурной корректности; тем более, что в теории права до сих пор нет определения тех пределов, в которых целесообразно использование принципов естественного права. В диссертации предлагается вариант решения этой проблемы.

Ключевые слова: теория права, дуализм природного и позитивного права, континуум справедливости, юс-конвенции, принцип презумпции императивного действия прав человека, принцип процедурной корректности.

SYMMARY

Mamchenko N.V. Dualism of absolute and positive law as synthesis of aims of the legal system. Manuscript.

Dissertation for receiving scientific degree of candidate of legal sciences in speciality 12.00.01 - theory and history of the state and law; history of political and legal investigation. Kyiv National Taras Shevchenko University - Kyiv, 2008.

It is grounded in dissertation, that the problem of dualism and synthesis of aims of absolute and positive law is of great importance for development of modern theory of law. Because all the history of law we know was the process of not as divergence as permanent convergence of basic purposes of absolute and positive law directed at their synthesis. Other words that was the process of successive legitimating absolute laws of man claimed as legal norms. Nowadays, however, there is no theoretical explanation of how the synthesis of absolute and positive law aims is taken place under conditions of absolute and positive law dualism.

The mechanism of such synthesis is clarified due to introducing the concept of continuitinuum of justice - specific integrity, which consists of law, moral and morality. There is a synthesis of aims of absolute and positive law exactly in this continuity either in case of legislative activity or in case of acceptance of court decisions in jus-conventions form, i.e., in difficult cases, or in the case of accepting certain political-law decisions. In each case it is necessary to keep, firstly, the principle of human rights presumption and, secondly, the principle of procedural correctness.

Keywords: a theory is right, dualism of natural and positive right, continuitinuum of justice, jus-conventions, principle of presumption of human rights, principle of procedural correctness.

Размещено на Allbest.ru

...