Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет внутрішніх справ

УДК 321.011

12.00.01 - теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ПРИНЦИП НАРОДНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ В ІСТОРІЇ ПОЛІТИКО-ПРАВОВОЇ ДУМКИ, ТЕОРІЇ ПРАВА ТА ПОЛІТИЧНІЙ ПРАКТИЦІ

Людвік Валентин Дмитрович

Харків-2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор Ярмиш Олександр Назарович, Апарат Ради національної безпеки і оборони України, керівник департаменту з питань діяльності правоохоронних органів

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор Мурашин Олександр Геннадійович, Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна", професор кафедри теорії та історії держави і права

- кандидат юридичних наук, доцент Фандалюк Олександр Васильович, Кіровоградський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх справ, професор кафедри теорії та історії держави і права

Захист відбудеться 29 травня 2009 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.02 у Харківському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, вул. 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ (м. Харків, вул. 50-річчя СРСР, 27).

Автореферат розісланий 27 квітня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.Є. Кириченко

Анотації

Людвік В.Д. Принцип народного суверенітету в історії політико-правової думки, теорії права та політичній практиці. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. - Харківський національний університет внутрішніх справ, Харків, 2009.

У дисертації досліджено питання виникнення та розвитку ідеї народного суверенітету, досліджено історію становлення зазначеної ідеї на теренах України.

Здійснено комплексний аналіз місця принципу народного суверенітету в системі принципів конституційного ладу; запропоновано авторське визначення таких понять, як "народний суверенітет", "народ", "інститут безпосередньої демократії", "референдум", "вибори". Визначено зміст, властивості й ознаки політичних прав і свобод. Розглянуто принцип народного суверенітету в дії, через аналіз проблем, пов'язаних з його практичною реалізацією; проаналізовано сутність таких інститутів безпосередньої демократії, як вибори та референдум.

Ключові слова: народний суверенітет, національний суверенітет, державний суверенітет, народ, референдум, вибори, інститут безпосередньої демократії.

Людвик В.Д. Принцип народного суверенитета в истории политико-правовой мысли, теории права и политической практике. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Харьковский национальный университет внутренних дел, Харьков, 2009.

Диссертация посвящена комплексному исследованию принципа народного суверенитета. В работе проанализированы политико-правовые концепции философов Древнего Востока, Древней Греции и Рима. Античные философы, не употребляя термин "суверенитет", рассматривали проявление воли народа в качестве необходимого принципа гармоничного правления, что в современном понимании воспринимается, по крайней мере, как элемент народного суверенитета.

Проанализированы политико-правовые концепции Дж. Локка, Ш.-Л. Монтескье и Ж.-Ж. Руссо, в которых нашли свое отражение основные положения теории народного суверенитета, признанные сегодня всеми демократическими государствами мира.

Исследуется история становления идеи народного суверенитета в истории политико-правовой мысли Украины. Развитие идеи народного суверенитета происходило в условиях многовековой борьбы украинского народа за право самостоятельно решать важнейшие вопросы своей политической жизни. Всякая попытка украинского народа обрести свое государство опиралась на принцип народовластия. Это обстоятельство дает основания утверждать о наличии определенной исторической связи и последовательности, которая существует как между демократическими институтами украинского государства (Народные Вече Киевской Руси - советы Казацкой республики - Центральная Рада УНР - Верховная Рада Украины), так и между выдающимися представителями отечественной политико-правовой мысли, которые отстаивали идеал государственности, построенный на демократических принципах (И. Вышенский - П. Орлик - Кирило-Мефодиевское братсво - М. Драгоманов - М. Грушевский и другие).

Рассмотрены теоретические основы принципа народного суверенитета. Определяется сущность и содержание категории "народ", проводится разграничение между такими взаимосвязанными и близкими по значению понятиями, как "народ", "население", "нация".

Раскрывается содержание понятий "народный суверенитет", "национальный суверенитет", "государственный суверенитет", а также определяется соотношение между ними.

Дается общетеоретическая характеристика конституционного строя, а также его принципов, анализируется соотношение принципа народного суверенитета с отдельными принципами конституционного строя и принципами права.

Определено место принципа народного суверенитета в системе принципов конституционного строя.

Предложено авторское определение таких понятий, как "народный суверенитет", "народ", "институт непосредственной демократии", "всеукраинский референдум", "выборы". Определены содержание, свойства и признаки политических прав и свобод.

По мнению автора, всеукраинский референдум - это одна из важнейших форм непосредственного выражения и осуществления суверенитета народа Украины, которая заключается в принятии окончательного обязательного решения по любому вопросу (кроме тех, которые по Конституции и закону не могут быть вынесены на референдум) путем голосования, в котором принимают участие граждане, имеющие активное избирательное право.

Выборы - это форма непосредственной демократии, способ формирования органов публичной власти, которая осуществляется путем голосования лиц, имеющих избирательные права (уполномоченных субъектов), при условии, что на один выборный мандат (выборную должность) претендует два или больше кандидата.

Рассматривается право граждан принимать участие в управлении государственными делами, избирательные права, право на свободу мирных собраний.

Дается общетеоретическая характеристика наиболее распространенных институтов непосредственной демократии, таких как референдум и выборы.

Анализируется процесс возникновения и развития парламентаризма, определяется его сущность и значение в контексте принципа народного суверенитета. Парламентаризм (как система организации государства, при которой парламенту отводится ведущая роль) является необходимым условием реализации принципа народного суверенитета.

Ключевые слова: народный суверенитет, национальный суверенитет, государственный суверенитет, народ, референдум, выборы, институт непосредственной демократии.

Lyudvik V.D. Principle of people's sovereignty in the history of political-legal idea, theory of law, and political practice. - Manuscript.

The thesis for candidate degree of law on specialty 12.00.01 - Theory and History of State and Law; History of Political and Legal Doctrines. - Kharkiv National University of Internal Affairs, Kharkiv, 2009.

In the dissertation questions of origin and development the idea of people's sovereignty are investigated. As well, the genesis of noted idea in Ukraine is analyzed.

The complex analysis of place in the system of constitutional principles was conducted. Author's definitions of notions "people's sovereignty", "people", "institute of direct democracy", "referendum", "elections" were formulated. The essence, characteristics and indications of political rights and freedoms were determined. By the analysis of problems, concerning its practical realization, people's sovereignty principle was examined. The essence of main institutes of direct democracy (elections and referendum) was revealed.

Key words: people's sovereignty, national sovereignty, state sovereignty, people, referendum, elections, institute of direct democracy.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Принцип народного суверенітету як фундаментальний принцип демократичної правової держави проголошено Конституцією України: "Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ". Цей принцип означає право народу вирішувати найважливіші питання державного та суспільного життя, формувати вищі органи державної влади та місцевого самоврядування, контролювати їхню діяльність.

Конкретизуючи принцип народного суверенітету, Основний Закон стверджує, що право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами (ч. 3 ст. 5 Конституції України). При цьому передбачається як безпосереднє, так і опосередковане, через органи публічної влади, здійснення влади народом.

Реалізація принципу народного суверенітету неможлива без гарантування й забезпечення широкого кола політичних прав і свобод, ефективного функціонування інститутів безпосередньої та представницької демократії. Принцип народного суверенітету відіграє вирішальну роль у побудові держави на демократичних засадах; його практична реалізація є необхідною умовою демократії. Звідси - виняткове політико-правове значення принципу народного суверенітету як фундаментальної засади, ідеї, вимоги, втілення якої гарантує легітимність публічної влади, а також науково-практичне значення досліджень, присвячених проблемам народного суверенітету.

Теоретичною основою дисертаційного дослідження стали праці, авторами яких є класики вітчизняної та зарубіжної юриспруденції, радянські вчені, правознавці сучасності: О.О. Алексєєв, С.С. Алексєєв, А.А. Безуглов, Г.М. Волянська, В.М. Гессен, Г.Г. Демиденко, Ю.О. Дмитрієв, В.А. Дорогін, Л. Дюгі, А. Есмен, Г. Єллінек, А.А. Жилін, В.С. Журавський, В.Т. Кабишев, М.М. Ковалевський, А.М. Колодій, С.О. Котляревський, В.Ф. Коток, Дж. Локк, В.О. Лучін, Л.С. Мамут, Б.Л. Манеліс, Ш.-Л. Монтеск'є, О.Г. Мурашин, П.І. Новгородцев, М.І. Палієнко, В.Ф. Погорілко, М. Прело, Ж.-Ж. Руссо, О.Ф. Скакун, Ю.М. Тодика, О.Ф. Фрицький, М.В. Цвік, Б.М. Чичерін, В.М. Шаповал.

У дисертації аналізуються норми конституційного законодавства України, конституції та закони зарубіжних країн, як діючі, так і такі, що втратили чинність, але зберігають наукове значення і торкаються питань народовладдя.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до п.п. 1.1, 3.2 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр., затверджених Наказом МВС України № 755 від 05.07.2004 р., Концепції цільової комплексної програми наукових досліджень НАН України "Проблеми і перспективи соціально-економічного та політико-правового розвитку України" на 2007-2010 рр., затвердженої Постановою Президії НАН України від 28.02.2007 р., п. 1 Основних напрямів досліджень наукових установ Академії правових наук України на 2005-2010 рр., а також п. 5.7 Плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ на 2007 р.

Тема дисертації затверджена Вченою радою Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (протокол № 8 від 27 грудня 2007 р.)

Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є визначення поняття, юридичної природи та змісту принципу народного суверенітету, розробка інших положень, що можуть бути покладені в основу цілісної теорії народного суверенітету.

Для досягнення вказаної мети були поставлені такі завдання:

- встановити витоки ідеї народного суверенітету, окреслити тенденції та закономірності її розвитку;

- узагальнити положення вчень про народний суверенітет, синтезувати на їх основі вихідні засади концепції народного суверенітету;

- сформулювати авторські визначення понять "народний суверенітет", "народ", "нація", "національний суверенітет", "державний суверенітет" і встановити наявність між ними корелятивних зв'язків;

- визначити місце та роль принципу народного суверенітету в системі принципів конституційного ладу;

- виробити пропозиції щодо вдосконалення механізму реалізації принципу народного суверенітету;

- визначити місце і роль в механізмі реалізації принципу народного суверенітету: політичних прав і свобод громадян України; представницьких органів влади; інститутів безпосередньої демократії (виборів та референдуму).

Об'єктом дослідження є опосередковані правом суспільно-політичні відносини, в межах яких реалізується принцип народного суверенітету.

Предметом дослідження є принцип народного суверенітету як основоположна ідея та фундаментальний політико-правовий принцип.

Методи дослідження. Робота ґрунтується на системі загальнонаукових та спеціальних методів. При дослідженні використовувалися: діалектичний, формально-логічні (аналізу та синтезу), системно-структурний, структурно-функціональний методи, методи моделювання та прогнозування, історико-правовий, порівняльно-правовий, спеціально-юридичний та інші методи. Зокрема, світоглядний діалектичний метод дозволив дослідити принцип народного суверенітету у його розвитку та взаємозв'язку з суверенітетом нації та суверенітетом держави; історико-правовий метод використовувався при дослідженні генези політико-правової ідеї народного суверенітету та сприяв її послідовному розкриттю на різних етапах розвитку політико-правової думки; аналіз принципу народного суверенітету в системі принципів конституційного ладу та принципів права ґрунтується, головним чином, на системно-структурному методі; широке застосування отримали формально-логічні методи аналізу та синтезу, що дозволило розкрити зміст понять, які становлять предмет досліджуваної теми, а саме "національний суверенітет", "народний суверенітет", "народ" та ін. Використання структурно-функціонального методу щодо принципу народного суверенітету дозволило дослідити взаємозв'язки, що існують між його поняттям, правовою природою та змістом, які забезпечили підґрунтя для створення цілісної теорії народного суверенітету. Порівняльно-правовий метод дозволив з'ясувати спільні та відмінні риси між такими інститутами демократії, як вибори та референдум. Методи моделювання та прогнозування використовувались при розробці основних доктринальних положень для розбудови теоретичної моделі народного суверенітету.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним із перших комплексних досліджень історичного, теоретичного та практичного аспектів функціонування принципу народного суверенітету як "наріжного каменя" конституційного ладу України.

На основі проведеного дослідження сформульовано ряд теоретичних положень, висновків і практичних пропозицій, що відображають його наукову новизну, зокрема:

- сформульовано авторські визначення понять "народний суверенітет", "народ", "інститут безпосередньої демократії", "всеукраїнський референдум", "вибори" та інших термінологічних категорій;

- встановлено та проаналізовано корелятивні зв'язки, що існують у системі "народний суверенітет - національний суверенітет - державний суверенітет"; зроблено висновок, що в демократичній державі національний суверенітет реалізується через народний, який, у свою чергу, здійснюється через суверенітет держави;

- наведено додаткові аргументи щодо розмежування понять "демократія" і "народовладдя", адже визнання народу єдиним джерелом влади в державі саме по собі ще не гарантує демократичної форми правління, проте уявити демократію без народовладдя неможливо;

- уперше в теорії права на основі комплексного аналізу визначено: місце народного суверенітету в системі принципів конституційного ладу; встановлено зв'язок між принципом народного суверенітету та, зокрема, принципом державного суверенітету, принципом територіальної цілісності та недоторканності держави, принципом демократичної держави, принципом визнання людини, її прав і свобод найвищою соціальною цінністю, принципом розподілу влад;

- виходячи з положень теорії суб'єктивного права, розкрито зміст поняття політичних прав і свобод та з'ясовано їхні ознаки; в контексті реалізації принципу народного суверенітету розглянуто право на участь в управлінні державними справами, виборчі права, право на свободу зборів, аналіз яких має елементи наукової новизни;

- доповнено класифікаційний ряд функцій безпосередньої демократії, зокрема, за змістом запропоновано виділити такі її функції: державного будівництва, установчу, нормотворчу, консолідуючу, культурно-виховну. функцію реалізації принципу народного суверенітету та легітимації публічної влади;

- на основі проведеного аналізу сутності таких інститутів безпосередньої демократії, як вибори та референдум, наведено ознаки, що їх відрізняють; обґрунтовано положення про те, що підміна одного інституту іншим містить загрозу демократії (це стосується практики продовження повноважень виборного органу публічної влади шляхом референдуму);

- наведено додаткові аргументи, які свідчать про те, що ефективність реалізації народного суверенітету залежить від якості правового регулювання; висновок підтверджується наведенням конкретних положень національного законодавства, що потребують удосконалення.

Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що теоретичні положення, наукові узагальнення та практичні рекомендації можуть бути використані у:

науково-дослідній роботі - для подальшого розроблення проблеми народного суверенітету;

правотворчості - для вдосконалення конституційного законодавства України, що регулює суспільні відносини, пов'язані з реалізацією політичних прав і свобод громадян, організацією та проведенням виборів і референдумів;

правозастосовчій діяльності - для створення ефективного механізму реалізації принципу народного суверенітету;

навчальному процесі - при викладанні дисциплін "теорія держави та права", "історія держави та права", "історія політичних і правових учень", "конституційне право України", "конституційне право зарубіжних країн", "порівняльне правознавство" (читання лекцій та спецкурсів, проведення семінарських занять, розробка навчальних програм та навчально-методичних посібників).

Теоретичні здобутки, викладені в роботі, використовуються в навчальному процесі Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ з дисципліни "теорія держави і права" (Акт впровадження від 20 лютого 2009 року).

Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки та положення дисертації доповідалися та обговорювалися на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ.

Концепція та основні положення дисертації доповідалися на міжнародних та міжвузівських науково-практичних конференціях: "Юриспруденція XXI століття: теорія і практика" (Дніпропетровськ, 2007), "Від громадянського суспільства - до правової держави" (Харків, 2008).

Публікації. Основні теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження викладено в семи наукових публікаціях, п'ять з яких, опубліковані у виданнях, визнаних ВАК України як фахові з юридичних наук.

Структура дисертаційного дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які об'єднують 8 підрозділів, загальних висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 205 сторінок, із них основного тексту - 185 сторінок. Список використаних джерел налічує 266 найменувань.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми, наводиться теоретична та методологічна основа роботи, визначаються об'єкт, предмет, мета й завдання дослідження, формулюються теоретичні положення й висновки, розкривається їх наукова новизна та значення, наводяться дані щодо апробації та публікацій результатів дослідження.

Розділ 1. "Принцип народного суверенітету в історії політико-правової думки" складається з трьох підрозділів, які відображають відповідні етапи розвитку ідеї народного суверенітету - від зародження до її становлення у "класичному вигляді". Вивчення політико-правової думки про суверенітет дозволяє визначити місце і роль цієї ідеї в теорії права та політико-юридичній практиці в різні історичні періоди. Зазначається, що низка сучасних учень про суверенітет ґрунтуються на вченнях минулого; ідеї минулого, що традиційно перейшли з попередніх епох, а в нових вченнях набули лише нової форми.

Підрозділ 1.1 "Витоки ідеї народного суверенітету у вченнях філософів Давнього Світу. Розвиток принципу суверенітету в Середні віки та в період становлення абсолютизму" присвячений аналізу політико-правових концепцій філософів Давнього Сходу, Давньої Греції та Давнього Риму.

Зазначається, що феномен суверенітету виникає разом із державою як її політико-правовий атрибут. Суверенітет властивий кожному історично визначеному типу суспільства, що організувалося в державу. Разом з тим, саме поняття "суверенітет" залишилося невідомим Давньому світу.

Однак, розглядаючи суверенітет в історичній ретроспективі, слід розрізняти суверенітет як явище і суверенітет як поняття. Перше існує з моменту виникнення держави (державний суверенітет), заснування демократичних інститутів (народний суверенітет), а друге було розроблене значно пізніше.

Розглядаючи вчення Конфуція та Моцзи, зазначається, що політико-правова думка Давнього Сходу, не використовуючи термін "суверенітет", вказує, однак, на необхідний принцип гармонійного управління, який в сучасному розумінні сприймається, принаймні, як елемент народного суверенітету.

Місцем народження ідеї народовладдя в межах європейської культури вважається Давня Греція. Представники демократичного напрямку Давньої Греції (Протагор, Перикл, Демосфен, Аніфонт, Лікофонт, Епікур та Демосфен) були здебільшого політиками, які намагалися викласти не в наукових працях, а втілити їх на практиці. Напевно саме в цьому полягає причина відсутності в них не лише фундаментальних теорій, але й того, що про багатьох із них ми дізнаємося через згадки в роботах інших філософів, котрі, як правило, не поділяли їхніх політичних поглядів. Однак не можна стверджувати, що з падінням давньогрецької демократії загинула й теорія народовладдя. Зерна цієї ідеї і через століття дійшли до нас у вигляді сучасної теорії народовладдя і відповідних положень сучасних конституцій.

Витоки ідеї народного суверенітету, закладені в Давньому Світі, знайшли подальший розвиток в епоху Середньовіччя. Саме в цей час виникає поняття "суверенітет", що походить від латинського "superareitas" (від supera - superior - superanitas - soveranitas). Superior, superanus, буквально означає "більш високий, найвищий, верховний". Введення цього терміну в науковий обіг пов'язане з іменем французького філософа Жана Бодена, який першим спробував визначити сутність доктрини суверенітету.

Аналіз теорії суверенітету Жана Бодена, Боссюе, Томаса Гоббса, Спінози та інших абсолютистів дозволив, попри суттєві розбіжності у поглядах цих авторів, визначити певні спільні риси, наявність яких свідчить про те, що у ХVІ-ХVІІІ ст.. західноєвропейськими філософами були закладені основи теорії суверенітету. До таких ознак можна віднести:

1) визнання суверенітету обов'язковим атрибутом держави;

2) майже повне ототожнення суверенітету з його носієм;

3) визнання монарха носієм абсолютного суверенітету держави;

4) принципове визнання необмеженості, неподільності, невідчужуваності та постійності суверенітету.

Зазначається, що поступово змінювалась теорія абсолютного суверенітету як її було сформульовано Жаном Боденом та його послідовниками. Уцілів лише принцип незалежності влади, який було визнано необхідним елементом у понятті суверенітету. Внутрішній зміст, межі, форми, суб'єкт суверенітету стали предметом дискусій і визначалися багатьма авторами зовсім інакше, а ніж це свого часу зробив автор трактату "Про республіку".

Підрозділ 1.2. "Становлення "класичної" теорії народного суверенітету в політико-правових системах європейського Просвітництва" містить розгорнутий аналіз політико-правових концепцій Дж. Локка, Ш.-Л. Монтеск'є та Ж.-Ж. Руссо, в яких розроблено основні положення теорії народного суверенітету, визнані сьогодні всіма демократичними державами світу і поділяються більшістю вчених.

Відзначається, що Дж. Локк свої політико-правові погляди виклав у "Двох трактатах про правління". В них він стверджує про невід'ємність природних прав людини, які обмежують державну владу; розвиває теорію народного суверенітету і обґрунтовує принцип поділу влад; висуває вимогу правомірності управління і розмежування законів та адміністративних розпоряджень; і, нарешті, викладає теорію "правомірної" держави, тобто держави, в якій панує закон, однаково обов'язковий як для тих, ким правлять, так і для правителів. Доводиться, що Дж. Локк виступав противником державного абсолютизму в цілому та абсолютної монархії, зокрема.

Вчення Дж. Локка - засновника теорії природного права - отримало подальший розвиток перш за все в роботах французьких просвітників, зокрема Ш.-Л. Монтеск'є. У своєму трактаті "Про дух законів" він досліджує співвідношення та взаємозв'язок, що існують між законами природи та історії - об'єктивними законами і законами, що створюються людьми. Основний принцип, запроваджений Ш.-Л. Монтеск'є в результаті наукового пошуку, полягає в тому, що закони, які регулюють відносини між людьми, мають відповідати властивостям народу, для якого ці закони встановлені. Зв'язок між властивостями народу та змістом закону є настільки сильним, що закони одного народу можуть виявитися непридатними для врегулювання відносин і розв'язання проблем іншого. Закони мають відповідати фізичним властивостям країни, її клімату (холодному, жаркому чи помірному), географічному положенню, розмірам території, чисельності населення, роду його діяльності та схильностям, традиціям та звичаям тощо

Аналіз розгорнутого політико-правового вчення французького просвітителя дозволив стверджувати про прихильність Ш.-Л. Монтеск'є принципу народного суверенітету та демократичним ідеям.

Ідею народного суверенітету пов'язують також із "Суспільним договором" ("Contrat social") Ж.-Ж. Руссо. У цій праці він, як йому здається, знаходить такий принцип управління і таку форму держави, "яка захищає і боронить загальною силою особистість і майно кожного з членів суспільства і завдяки якій кожний, поєднуючись з усіма, підкоряється, однак лише самому собі і залишається так само вільним, як і раніше: принцип управління, "надійний і справедливий"…" - це підпорядкування державної влади волі народу; щодо форми держави, то будь-яка форма (монархія, аристократія, демократія) є прийнятною, якщо має в основі волю народу. Таким чином, народна воля виступає у Ж.-Ж. Руссо не лише єдиним джерелом будь-якої влади, але й її моральним освяченням.

Ідеальна держава Ж.-Ж. Руссо - держава спільної волі; вона завжди справедлива, стоїть вище будь-яких підозр. Держава спільної волі завжди прагнутиме загального добробуту й користі, загального блага, оскільки в ній панує справедлива й авторитетна воля народу; вона не може порушувати прав підданих. Більше того, вона, за словами Руссо, не може цього навіть бажати. Отже, необхідно створити державу, яка б підкорялася загальній волі, і всі проблеми буде вирішено, соціальні конфлікти розв'язано, а людство досягне "політичного ідеалу".

У системі поглядів Ж.-Ж. Руссо все приватне підкоряється публічному, особливе - загальному. Його держава загальної волі одномірна: одне мислення, одна ідеологія, одна релігія - всюди панує одностайність. Будь-яка своєрідність, будь-яка думка, відмінна від загальної волі, розглядається як прикра перешкода "справедливому" устрою, джерело безладів, отже, як те, що не має права на існування. Насправді, політичний ідеал Ж.-Ж. Руссо - це держава, далека від демократії, оскільки демократія несумісна з диктатурою незалежно від того, хто виступає в ролі диктатора. Однак саме Ж.-Ж. Руссо є одним з найбільш відомих представників так званої нової політичної доктрини, що відстоює демократичні ідеї.

Дисертант дійшов висновку, що вчення Ж.-Ж. Руссо, попри його недоліки та суперечності, мало вирішальне значення для становлення демократичних принципів державного права.

У підрозділі 1.3. "Ідея народного суверенітету у вітчизняній політико-правовій думці" досліджується історія становлення зазначеної ідеї на теренах України. Розвиток ідеї народного суверенітету відбувався в умовах багатовікової боротьби українського народу за право самостійно вирішувати питання свого політичного життя. Кожного разу, коли український народ виборював українську державу, незалежно від її історичної форми, вона спиралася на принцип народовладдя. Ця обставина дозволяє стверджувати про наявність певного історичного зв'язку та наступності, що існує як між демократичними інституціями української держави (народні віче Київської Русі - ради Козацької республіки - Центральна Рада УНР - Верховна Рада України), так і між видатними представниками вітчизняної політико-правової думки, котрі відстоювали ідеал державності, побудований на демократичних засадах (І. Вишенський - П. Орлик - Кирило-Мефодіївське товариство - М. Драгоманов - М. Грушевський та ін..).

Історичний аналіз теорій народного суверенітету дозволяє виявити такі особливості виникнення та розвитку цієї ідеї: по-перше, поняття "державний суверенітет", "народний суверенітет", "національний суверенітет", "суверенітет монарха" є самостійними і водночас історично взаємопов'язаними; протягом тривалого часу ці поняття не розмежовувалися, а предмет дослідження складав суверенітет як такий, суверенітет як принцип; по-друге, розглядаючи суверенітет в історичній ретроспективі, слід розрізняти суверенітет-явище і суверенітет-поняття, оскільки перше існує з моменту виникнення держави (державний суверенітет), заснування демократичних інститутів (народний суверенітет), а друге було сформульоване набагато пізніше; по-третє, вчення про народний суверенітет мало не стільки теоретичне, скільки практичне значення, оскільки кожна з політичних сил, обґрунтовуючи свої претензії на владу, використовувала цю ідею, посилаючись на волю народу. Отже, принцип народного суверенітет був перш за все полемічною зброєю проти влади, права якої оспорювалися.

Розділ 2. "Теоретичні засади принципу народного суверенітету" містить спробу вирішення загальнотеоретичних питань народного суверенітету, які на сьогодні є дискусійними.

Логіка підрозділу 2.1. "Принцип народного суверенітету: визначення основних понять" обумовлена відсутністю в теорії права єдиного загальноприйнятого визначення поняття народного суверенітету, а також низки інших, пов'язаних з ним понять. Він має три пункти, кожний з яких присвячений аналізу окремого аспекту поняття "народний суверенітет".

У п. 2.1.1. "Народ як суб'єкт політико-правових відносин, джерело верховної влади" дисертант визначає сутність та зміст категорії "народ", проводить розмежування між такими взаємопов'язаними і близькими за значенням поняттями, як "народ", "населення" та "нація".

В роботі зазначається, що ст. 5 Конституції України проголошує народ носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні. Отже, дослідження сутності принципу народного суверенітету неможливе без визначення поняття "народ".

Відзначається, що теорія не виробила єдиного підходу до визначення поняття "народ", свідченням чого є такі його інтерпретації: народ - громадян всіх національностей, що мешкають на території даної країни; народ - сукупність фізичних осіб, підпорядкованих верховній владі; народ - сукупність окремих осіб, що входять до складу держави, сукупність членів держави, суб'єкт і об'єкт державної влади; народ - стійка сукупність людей, що історично склалася на певній території, має спільні, відносно сталі особливості мови і культури, а також осмислення своєї єдності й відмінності від інших подібних утворень, що відображається у самоназві; народ - населення держави тощо.

Проведений аналіз наведених вище визначень дозволив стверджувати, що поняття "населення" потрібно розглядати не як аналогічне поняттю "народ", а як його модифікацію.

При інтерпретації народу як суто населення, на перше місце виходять такі показники: кількість і щільність населення, вікові характеристики, рівень та тривалість життя, диференціація на групи (наприклад, сільське та міське населення), міграційні процеси тощо. Перелічені ознаки, безумовно, мають практичне значення, проте вони не здатні безпосередньо охарактеризувати народ як суб'єкта правових відносин і, зокрема, джерело верховної влади. Крім того, територіальна ознака, яка є вирішальною для категорії "населення", не має такого значення для поняття "народ". По-перше, населення держави складають всі особи, які мешкають на її території; це можуть бути власні громадяни (піддані), іноземці та особи без громадянства; останні дві категорії до поняття "народ" не входять. По-друге, громадянин (підданий) тієї чи іншої держави, перебуваючи поза її межами, не втрачає з нею правового зв'язку, а отже, є частиною її народу.

Розглядаючи співвідношення таких понять, як "народ" і "нація", автор дійшов висновку, що ці поняття не є тотожними. Відмінність між народом і нацією полягає в тому, що перший може складатися з багатьох націй, бути поліетнічним, проте коритися одній державній владі і брати участь у її здійсненні; з іншого боку, одна нація може перебувати під владою кількох держав.

У п. 2.1.2. "Народний, національний та державний суверенітет" визначається зміст і співвідношення, що існує між цими однопорядковими явищами.

Відзначається, що у демократичній державі народний, національний і державний суверенітети тісно взаємопов'язані. Народ складається з націй, поєднаних в одну державу. Таким чином, сукупність прав націй складають суверенні права народу за умови, що нації співіснують на основі принципу взаємної поваги і принципу недискримінації.

Державний суверенітет ґрунтується на народному суверенітеті і забезпечує його реалізацію. У разі порушення такого співвідношення маємо або недемократичну державу (коли держава не поважає суверенних прав народу) або несуверенну державу (відсутність суверенітету держави тягне за собою, як правило, втрату суверенітету її народом).

Поняттями, що тісно пов'язані з народним суверенітетом, є "народовладдя" та "демократія". Розв'язанню завдань стосовно визначення сутності й співвідношення між ними присвячено п. 2.1.3. "Народний суверенітет, демократія, народовладдя". На думку здобувача, поняття "народний суверенітет" та "народовладдя" є синонімами, що означають приналежність усієї повноти влади народові, визнання народу, як це проголошується Конституцією України: "Носієм суверенітету і єдиним джерелом верховної влади".

У співвідношенні з демократією народний суверенітет виступає її передумовою й необхідною, проте не єдиною ознакою. Демократія як основоположний принцип організації та діяльності державної влади передбачає не лише забезпечення принципу народовладдя, але й дотримання низки інших вимог, серед яких: права і свободи людини, їх пріоритетність відносно інтересів держави; конституційне обмеження влади більшості та гарантування прав меншості (серед яких найголовнішим є право меншості стати більшістю).

Підрозділ 2.2. "Принцип народного суверенітету як принцип конституційного ладу та принцип права" присвячено визначенню місця принципу народного суверенітету в системі принципів конституційного ладу та принципів права.

Підрозділ складається з трьох пунктів, у яких надається загальнотеоретична характеристика конституційного ладу та його принципів, загальнотеоретична характеристика принципів права, аналізується співвідношення принципу народного суверенітету з окремими принципами конституційного ладу та принципами права (зокрема, розглядаються такі принципи, як принцип державного суверенітету, принцип демократичної держави, принцип правової держави, принцип територіальної цілісності та недоторканності держави, принцип визнання людини, її прав і свобод найвищою соціальною цінністю, принцип поділу влад).

У розділі 3. "Механізми реалізації принципу народного суверенітету", який складається з трьох підрозділів, принцип народного суверенітету розглядається в дії на основі розгляду питань, пов'язаних з його практичною реалізацією.

Відзначається, що основою принципу народного суверенітету є політичні права і свободи громадян України, реалізація яких дозволяє перетворити принцип народного суверенітету з конституційної декларації на політичну реальність. Їхньому аналізу, найбільш спірних і проблемних моментів, присвячено підрозділ 3.1. "Політичні права та свободи - основа принципу народного суверенітету". Зокрема, розглядається право громадян брати участь в управлінні державними справами, виборчі права, право на свободу мирних зборів.

Доводиться, що принцип народного суверенітету тісно пов'язаний із політичними правами і свободами: з одного боку, він здійснюється, реалізується, розкривається через комплекс політичних прав і свобод, з іншого - виступає їхньою гарантією, є їхньою передумовою; політичні права і свободи, в свою чергу, перетворюють принцип народного суверенітету з конституційної декларації на політичну реальність.

З'ясовано взаємозв'язок і взаємодія якості та властивості основних прав. Якість - це внутрішня, сутнісна визначеність предмета, єдність його властивостей, що виражає його відмінність від інших предметів та явищ. В якості втілено нерозривний зв'язок основних властивостей предмета; якість предмета не зводиться, як правило, до окремої властивості.

Таким чином, в ряді характеристик основних прав якість стоїть вище за властивість; перша співвідноситься з другою як ціле та його частина.

Форми здійснення народного суверенітету, передбачені Конституцією України, традиційно поділяються на безпосередні та представницькі, аналізу яких присвячено підрозділи 3.2-3.3 відповідно.

Підрозділ 3.2. "Принцип народного суверенітету та інститути безпосередньої демократії" складається з трьох пунктів, у яких на дається загальнотеоретична характеристика інститутів безпосередньої демократії, розглядаються такі найбільш поширені її інститути, як референдум і вибори.

Виходячи з аналізу положень національного законодавства й зарубіжної практики, а також різних наукових концепцій, запропоновано авторські дефініції понять "всеукраїнський референдум" і "вибори".

Доводиться, що між виборами і референдумом існують суттєві відмінності: по-перше, - це різна мета (метою проведення виборів є формування органів публічної влади; мета референдумів - прийняття певного рішення); по-друге, на виборах у ході виборчої компанії конкурують кандидати, які є представниками різних політичних сил; наявність лише одного кандидата є підставою перенесення виборів на більш пізні терміни або проведення нових виборів, а наявність одного питання, що виноситься на референдум, є нормою; по-третє, ці форми безпосередньої демократії мають різні підстави і юридичні наслідки: вибори відбуваються на регулярній основі, з певною періодичністю, що передбачається конституцією і законами держави. народний суверенітет вибори референдум

На думку дисертанта, до форм безпосередньої демократії, крім виборів, референдуму та народного обговорення, можна віднести і збори, мітинги, демонстрації, походи, референдні ініціативи та звернення.

У підрозділі 3.3. "Орган представницької демократі (парламент) у механізмі реалізації принципу народного суверенітету" аналізується процес виникнення й розвитку парламентаризму, визначається його сутність і значення в контексті принципу народного суверенітету. Парламентаризм (як система організації держави, за якої парламент відіграє провідну роль) є необхідною умовою реалізації принципу народного суверенітету.

Сутність парламентаризму зводиться до того, що органи державної влади, відповідальні за свою діяльність, узгоджують її із волевиявленням представницького органу.

Здійснено аналіз повноважень і функцій українського парламенту - Верховної Ради України - з метою визначення його місця в механізмі забезпечення реалізації принципу народного суверенітету.

Автор дійшов висновку, що принцип народного суверенітету може бути реалізований лише за умов парламентаризму - системи організації держави, за якої органи публічної влади відповідальні перед парламентом і мають узгоджувати свою діяльність із його думкою.

У висновках підбиваються підсумки наукової роботи, узагальнюється сутність основних науково-практичних та теоретичних результатів вивчення проблеми.

1. Ідея народного суверенітету отримала теоретичне відображення в політико-правових поглядах і доктринах різних вчених, а практичне втілення вона знайшла у конкретних політико-правових інститутах, що існували у різні часи в різних країнах.

2. Носієм суверенітету, єдиним джерелом влади в демократичній державі є народ - сукупність осіб, що мають громадянство даної держави, підкоряються її владі і беруть участь у її здійсненні.

Визначення "народу" через співгромадянство має сенс лише в межах демократичної парадигми, де поняття народу не може бути штучно змінене (звужене чи розширене) шляхом застосування протиправних заходів.

3. Сутність принципу народного суверенітету можна звести до таких положень: народ є єдиним джерелом верховної влади в державі; публічна влада існує виключно в його інтересах; народу має належати верховне право вирішення найважливіших питань державного та суспільного життя, формування органів публічної влади, що здійснюватимуть функцію політичного управління, а також право контролю за їх діяльністю.

Отже, народний суверенітет - це політико-юридична властивість народу, що означає його здатність та реальну можливість бути верховним і повновладним суб'єктом у вирішенні найважливіших питань внутрішньої і зовнішньої політики у формах, що не заборонені Конституцією і законами.

4. У сучасному світі принцип народного суверенітету є загальновизнаним політико-правовим принципом, який разом із принципом поділу державної влади, принципом верховенства права, принципом рівності та іншими складає засади побудови конституційного ладу.

5. Маючи закріплення на рівні конституції, принцип народного суверенітету є принципом права - провідним началом, вихідною ідеєю, що характеризується універсальністю, загальною значимістю і вищою імперативністю, відображає найважливіші положення права.

Конституційне закріплення народного суверенітету надає йому значення принципу права; втілення народного суверенітету у політичній сфері перетворює його на фундаментальний принцип конституційного ладу.

6. Здійснений загальнотеоретичний аналіз принципів права дозволяє зробити такі висновки:

1) принципам права властиве абстрактне й універсальне засвоєння соціальної дійсності, що обумовлює їхню особливу роль у структурі системи права, механізмі правового регулювання, нормотворчій діяльності, а також діяльності щодо застосування права;

2) принципи права є критеріями оцінки правової природи дій суб'єктів права, сприяють формуванню правового мислення і правової культури, цементують систему права;

3) принципи права виникають при наявності відповідних об'єктивних умов, мають історичний характер, відображають результати раціонального, наукового осмислення закономірностей розвитку об'єктивної дійсності.

7. Принцип народного суверенітету тісно пов'язаний з політичними правами і свободами: з одного боку, він здійснюється, реалізується, розкривається через комплекс політичних прав і свобод, з іншого - виступає їхньою гарантією, є їхньою передумовою; політичні права і свободи, в свою чергу, перетворюють принцип народного суверенітету з конституційної декларації на політичну реальність.

Політичними правами, що мають вирішальне значення в механізмі реалізації принципу народного суверенітету, є право громадян брати участь в управлінні державними справами, виборчі права та право на свободу мирних зборів. Здійснення цих та інших політичних прав залежить від якості чинного законодавства; між тим воно має низку недоліків.

8. Безпосередня демократія - це безпосереднє волевиявлення всього народу або його частини у формах, що не заборонені Конституцією і законами. Соціальна значущість і роль інститутів безпосередньої демократії розкривається через їхні функції.

Аналіз норм чинного національного законодавства та практики його застосування, а також зарубіжного досвіду дозволяє виділити такі функції: функцію державного будівництва (створення власної держави; прийняття, зміна і скасування конституції; захист суверенітету, територіальної цілісності та неподільності держави тощо); установчу функцію (формування органів державної влади та місцевого самоврядування); нормотворчу функцію (прийняття законів та інших рішень загальнонаціонального або місцевого значення); консолідуючу (об'єднуючу) функцію (сприяння об'єднанню нації, вирішення та залагодження соціальних конфліктів, підвищення національної свідомості); культурно-виховну функцію (забезпечення участі народу в політичному житті, підвищення загального рівня правової і політичної культури, сприяння усвідомленню народом своєї політичної значущості та відповідальності). До функцій безпосередньої демократії слід також віднести функцію забезпечення реалізації принципу народного суверенітету, а також функцію легітимації державної влади та владних рішень.

9. Безпосередня демократія здійснюється в певних формах, під якими слід розуміти способи волевиявлення народу з метою здійснення ним соціальних функцій, що мають правові та політичні наслідки. Найбільш поширеними формами безпосередньої демократії є вибори та референдум.

Всеукраїнський референдум - це одна з найважливіших форм безпосереднього вираження та здійснення суверенітету українського народу, яка полягає в прийнятті остаточного обов'язкового рішення з будь-якого питання (крім тих, що за Конституцією і законом не можуть бути винесені на референдум) шляхом голосування, в якому беруть участь громадяни, що мають активне виборче право.

Вибори - це форма безпосередньої демократії, спосіб формування органів публічної влади (наділення повноваженнями посадових осіб), що здійснюється шляхом голосування осіб, які мають виборчі права (уповноважених суб'єктів), за умови, що на один виборний мандат (виборну посаду) претендує два або більше кандидати.

Вибори і референдуми - різні інститути. Нівелювання різниці, що між ними існує, підміна одного іншим містить загрозу демократії. Зокрема, це стосується практики продовження терміну повноважень виборного органу публічної влади шляхом проведення референдуму.

10. До необхідних умов реалізації принципу народного суверенітету належить існування парламентаризму - системи організації держави, за якої парламент відіграє провідну роль. Ефективне функціонування системи народного представництва, а отже, належне здійснення принципу народного суверенітету, можливе лише за умови демократичного політичного режиму і наявності розвинутої партійної системи: перший гарантує дієвість парламенту, його верховенство в системі органів державної влади; друга запобігає перетворенню парламенту на арену зіткнення амбіцій окремих політиків чи груп, що не мають нічого спільного з інтересами виборців.

Світовий досвід свідчить, що парламент виступає дійсним представником народу, якщо в його складі існують відносно сталі депутатські об'єднання, що виражають інтереси значних верств суспільства.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Людвік В.Д. Принципи права як універсальні правові регулятори: поняття та значення / В.Д. Людвік // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: збірник наукових праць. - 2005. - №1. - С. 75-80.

2. Людвік В.Д. Принцип народного суверенітету в "Суспільному договорі" Жан-Жака Руссо: спроба критичного аналізу / В.Д. Людвік // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2005. - №29. - С. 126-131.

3. Людвік В.Д. Політичні права і свободи громадян України - основа принципу народного суверенітету / В.Д. Людвік // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ: збірник наукових праць. - 2008. - №2. - С. 62-67.

4. Людвік В.Д. Виникнення та розвиток ідеї народного суверенітету у вченнях філософів Стародавнього світу / В.Д. Людвік // Право і суспільство: науковий журнал. - 2008. - №4. - С. 69-72.

5. Людвік В.Д. Ідея народного суверенітету в політико-правових поглядах Б. Хмельницького, І. Мазепи, П. Орлика / В.Д. Людвік // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія: Право. - 2008. - №817. - Вип. 1 (3). - С. 166-170.

6. Людвік В.Д. Ідея народного суверенітету в політико-правовій концепції П. Орлика / В.Д. Людвік // Від громадянського суспільства - до правової держави. Тези III Міжнародної науково-практичної конференції. - Х.: Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, 2008. - С. 70-71

7. Людвік В.Д. Витоки ідеї народного суверенітету у вченнях філософів Стародавнього світу / В.Д. Людвік // Юриспруденція XXI століття: теорія та практика: збірник тез. - Дніпропетровськ: Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, 2008. - С. 36-41

...