Додаткові покарання та особливості їх призначення

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ АДВОКАТУРИ УКРАЇНИ

УДК 343.241

Додаткові покарання та особливості їх призначення

Спеціальність: 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Марченко Нінель Валеріївна

Київ 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Класичному приватному університеті.

Науковий керівник кандидат юридичних наук, доцент

ДЕНИСОВ Сергій Федорович,

Запорізький юридичний інститут Дніпропетровського

державного університету внутрішніх справ,

начальник кафедри кримінального права та кримінології

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент Академії правових наук України,

заслужений юрист України

ГУТОРОВА Наталія Олександрівна,

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого,

директор Кримського юридичного інституту

кандидат юридичних наук, доцент

КНИЖЕНКО Оксана Олександрівна,

Харківський національний університет внутрішніх справ,

доцент кафедри кримінального права та кримінології

Захист відбудеться “3 ” березня 2009 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.122.01 в Академії адвокатури України за адресою: 01132, м. Київ, бул. Т. Шевченка, 27.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Академії адвокатури України за адресою: 01032, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, 27.

Автореферат розісланий “2” лютого 2009 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.П. Кучинська

покарання арифметичний дуалістичний

АНОТАЦІЯ

Марченко Н.В. Додаткові покарання та особливості їх призначення. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Академія адвокатури України, Київ, 2008.

Дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням додаткових покарань та особливостей їхнього призначення. Внаслідок цього запропоновано розв'язання низки дискусійних теоретичних і практичних питань, а також сформульовані пропозиції щодо законодавчого їхнього корегування як системи у цілому, так і окремих покарань, що належать до додаткових, і практики їхнього призначення. Досліджено історію розвитку додаткових покарань в Україні, виявлено головні якості природи додаткових покарань та їхню суперечливість, проаналізовано основні характеристики суті та змісту окремих додаткових покарань, досліджено проблемні питання їхнього призначення з точки зору їхньої природи та концепції адитивності, проаналізовано особливості призначення додаткових покарань неповнолітнім, на підставі чого виявлені суперечності, недоліки, прогалини у чинному КК України та доктрині.

Запропоновано низку змін та доповнень у кримінальне законодавство України щодо додаткових покарань з точки зору зміни адитивної концепції покарань на кумулятивну.

Ключові слова: видові правила призначення покарань, додаткові покарання, заходи безпеки, каральний зміст покарання, класифікація покарань, кумулятивні покарання, принцип додатковості, природа покарання, реституція, система покарань.

АННОТАЦИЯ

Марченко Н.В. Дополнительные наказания и особенности их назначения. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. Академия адвокатуры Украины, Киев, 2008.

Диссертация является первым в Украине комплексным исследованием дополнительных наказаний и особенностей их назначения. Осуществлено исследование исторического развития дополнительных наказаний в Украине. На основании этого сделано вывод о том, что впервые дополнительные наказания в понимании их функциональной черты - быть дополнением к основному наказанию и не иметь самостоятельного значения появились в УК УССР 1927 г., а до этого имели место либо принудительная компенсация вреда от преступления либо кумулятивные наказания.

Исследование включает использование различных методов, включая системно-структурный и структурно-функциональный, на основании которых сделан вывод о том, что концепция дополнительности является противоречивой и приводит к искусственному отделению природы, целей, функциональной направленности дополнительных наказаний. Подчеркнуто, что все наказания имеют общую, основную природу всех, предусмотренных уголовным законом наказаний. Предложена замена концепции дополнительности наказаний на концепцию куммулятивности наказаний и создание системы мер безопасности и реституции. Указанная замена требует новых правил соотношения наказаний при их назначении. Отмечено, что они должны основываться на общих началах классификации наказаний, которые должны соответствовать классификации преступлений. Наказания классифицируются на особо тяжкие, тяжкие, средней тяжести, небольшой тяжести.

В результате осуществления эмпирического исследования эффективности дополнительных наказания с точки зрения сторонников арифметической функциональности дополнительных наказаний как средства обеспечения оптимальной соразмерности наказаний выявлено, что концепция дополнительности и арифметическая логика применения дополнительных наказаний находится в явном противоречии к их природе как наказаний. Такой вывод возможен, поскольку не удалось доказать, что применение дополнительных наказаний к основным является более эффективным в плане предупреждения рецидива, чем применение основного наказания без дополнительного.

В диссертации сделан вывод о том, что при назначении наказания имеют место общие и видовые правила назначения наказаний. Высказанная гипотеза о том, что конструкция санкции уголовно-правовой нормы имеет значительное влияние на правила назначения дополнительного наказания, не подтвердилась, поскольку стало известно, что на применение дополнительных наказаний влияет только сила связи между элементами санкции уголовно-правовой нормы.

По-новому осмыслен вопрос применения штрафа как дополнительного наказания относительно несовершеннолетних осужденных. К несовершеннолетним осужденным следует применять принудительную меру в виде лишения права заниматься определенной деятельностью на протяжении определенного срока, поскольку она является довольно эффективным средством специальной превенции в мировой практике уголовной юстиции, в частности, ювенальной.

Ключевые слова: видовые правила назначения наказаний, дополнительные наказания, меры безопасности, карательное содержание наказания, классификация наказаний, кумулятивные наказания, принцип дополнительности, природа наказания, реституция, система наказаний.

ANNOTATION

Marchenko N.V. The additional punishments and peculiarities its sentencing. - Manuscript.

Thesis for PhD in Law Degree Sciences under specialty 12.00.08 - Criminal law and Criminology; Criminal Executive law. - The Advocacy Academy of Ukraine. - Kyiv, 2008.

This thesis is the first complex research of the additional punishments and peculiarities its sentencing. Resolution of a number of debatable theoretical and practical questions has been proposed, as well as, its legal resolving as system in tote, as well as, particular additional punishments and problems of sentencing of additional punishments in practice have been resolved. History of additional punishments in Ukraine has been analyzed, the principal pattern of nature of additional punishments and its contradictoriness have been exposed. Principal characteristics essence and content particular additional punishments have been analyzed; problem questions sentencing of additional punishments in point of view of nature additional punishments and concept of additionality have been researched. Peculiarities sentencing of additional punishments to adolescents have been analyzed. On this reason antagonisms, defects, omissions in the Criminal Code of Ukraine and doctrine have been exposed.

A number of revisions and add-ins in the criminal legislation of Ukraine about additional punishments in point of view change from concept of additionality punishments to concept of cumulatively of punishments has been proposed.

Key words: additional punishments, specific rules of sentencing of punishments, security measures, punitive content of punishment, classification of punishments, cumulative punishments, principle of complementarity, nature of punishment, restitution, system of punishments.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Доктрина кримінального права представляє концепцію додаткових покарань традиційно, як функціональний різновид, що не відрізняються за своїми внутрішньо притаманними рисами від основних покарань. Методологія досліджень, що стосуються суті, змісту, ефективності додаткових покарань, не зважаючи на не завжди послідовні їй висновки, доповнена застосуванням системного та порівняльно-правового методів, однак у наявних дослідженнях до цього часу не достатньо приділено уваги питанням фундаментального значення, як узгодженість тотожних рис між природою основних та додаткових покарань із залежністю останніх від основних покарань, а також емпіричної перевірки функціональної концепції додаткових покарань.

Публікації науковців, незалежно від країни світу, адже наука кримінального права не має кордонів і перед нею стоять цілі та завдання, які є типовими для всіх правових систем, присвячуються теоретичним і практичним питанням покарання. Однак, залишаються актуальними не лише проблеми підвищення ефективності покарання та його окремих видів, що об'єднані у систему, але й такі класичні питання як сутність та зміст покарання, його практична роль та переосмислення значення у системі інших заходів впливу на девіантну поведінку. Цими проблемами займалися такі науковці як Є. Аветисова, П. Аветисян, Б. Агноков, Л. Багрій-Шахматов, М. Бажанов, Ю. Баулін, М. Беляєв, І. Богатирьов, Д. Борченко, О. Бугріменко, І. Гальперін, В. Грищук, О. Дзигарь, С. Дементьєв, Т. Денисова, В. Дуюнов, Д. Дядькін, І. Жидких, В. Зубкова, А. Каграманов, М. Капелюшник, І. Карпець, О. Книженко, В. Козирєва, О. Колб, І. Красницький, О. Крилова, Н. Кулєшова, І. Лемперт, О. Літвіна, В. Ломако, М. Мелентьєв, В. Меркулова, О. Міхлін, О. Міцкевич, С. Мокринський, В. Мосієнко, А. Музика, В. Навроцький, І. Ной, А. Пінаєв, С. Познишев, В. Полтавець, С. Полубінська, С. Сахнюк, К. Сич, В. Скибицький, М. Скрябін, М. Становський, А. Степанюк М. Стручков, М. Таганцев, В. Трубніков, В. Туляков, В. Тютюгін, Р. Устименко, Є. Фесенко, І. Фойницький, Г. Цепляєва, О. Цветінович, В. Чубарєв, М. Шаргородський, О. Шинальський, Д. Шиян, К. Шутов, С. Яценко та інші. Однак питаннями, пов'язаними із природою, змістом та практичним застосуванням додаткових покарань приділялося не такої уваги, оскільки вчені, визнаючи відносно відокремлену природу додаткових покарань принципово не відрізняли її від загальної природи покарання, яку вони визнавали. Окремі дослідження додаткових покарань висвітлювали такі вчені як Є. Аветисова, П. Аветисян, О. Ведернікова, В. Дуюнов, А. Каграманов, Л. Комарова, Н. Кулєшова, О. Міхлін, В. Мосієнко, В. Тютюгін, Р. Устименко, Г. Цепляєва, О. Цветінович, та інші. У роботах зазначених вчених досліджується природа та зміст або тільки зміст додаткових покарань. Дослідження Б. Агнокова, Д. Борченка, О. Ведернікової, Л. Кемпбел, В. Козирєвої, О. Крилової, І. Лемперт, О. Літвінової, О. Міхліна, В. Мосієнко, В. Попраса, Д. Шияна, К. Шутова були присвячені видам покарання, які можуть бути і основними, і додатковими або лише додатковими, проте вони не поглиблювались у питання природи додаткових покарань. Найбільш повними за обсягом дослідження з останніх робіт можна назвати кандидатські дисертації П. Аветисян, Л. Комарової, Н. Кулєшової, Р. Устименка та Г. Цепляєвої. Вони здійснили спробу пояснення окремішньої природи додаткових покарань за допомогою функціонального підходу із збереженням цільової автентичності і побудови горизонтальної системи цілей додаткових покарань. Проте, такий підхід вбачається дискусійним, адже зазначені вчені ґрунтують концепцію на видовій розбіжності основних та додаткових покарань, однак приходять до висновків про особливу функціональну роль додаткових покарань, а це породжує дисонанс між родовим та видовим.

За 2002-2007 рр. абсолютна кількість додаткових покарань, що призначаються засудженим збільшилася на 15,4%, а питома вага стосовно основних покарань - з 8,4% до 13,1%. Це має означати, що роль додаткових покарань, поки що на кількісному рівні, починає збільшуватися. Однак, незважаючи на вищевказане і на те, що керівництво судовою практикою через доктрину, яка заохочує застосовувати більше додаткових покарань, ускладнене, «особлива» роль додаткових покарань має бути наново переосмислена із застосуванням емпіричних досліджень не лише щодо думки фахівців та суддів, але й можливостей оцінити справжню практичну роль додаткових покарань. Зазначене вище, а також те, що в Україні довгий час не було здійснено на монографічному рівні дослідження природи, змісту та практики застосування додаткових покарань, як вбачається, обумовлює актуальність цього дослідження.

Зв'язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно з планом наукової роботи кафедри кримінального права Класичного приватного університету (м. Запоріжжя) за напрямком „Кримінально-правова охорона суспільних відносин та запобіжний вплив на злочинність” (Державний реєстраційний номер 0105U002568).

Обраний напрям дослідження ґрунтується на положеннях Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1767/2006 р. від 20 грудня 2006 р. № 1767 та відповідає положенням Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо забезпечення розвитку фундаментальних наукових досліджень» від 30 квітня 2004 р. № 499/2004. Тема дисертації затверджена вченою радою Класичного приватного університету (протокол № 5 від 24 грудня 2003 р.), а також оприлюднена Академією правових наук України (Перелік тем дисертаційних досліджень з питань держави і права (2006).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення правової природи додаткових покарань і на підставі цього визначення особливостей, які мають лежати у основі їхнього призначення засудженим. Для досягнення цієї мети визначені такі завдання:

- через дослідження історичної ретроспективи додаткових покарань збагнути причини дуалістичного розуміння системи покарань з поділом на основні та додаткові;

- визначення обґрунтованості виділення додаткових покарань, посилаючись лише на функціональні чинники;

- дослідити основні теорії додаткових покарань, які перевірити на предмет несуперечливості та послідовності;

- здійснити емпіричне дослідження ефективності додаткових покарань у розумінні прихильників арифметичної функціональності додаткових покарань як засобу забезпечення оптимальної домірності покарань;

- перевірити слушність сучасної парадигми покарань, яка виходить із того, що усі покарання об'єднані спільним родом і відрізняються лише видовими характеристиками, що не заважає існуванню груп покарань, як більш складних елементарних об'єднань системи, які не схожі на решту, або об'єднані схожими родовими ознаками на більш низькому рівні, наприклад, додаткові покарання. На цій основі виявити чи системна природа зв'язків між цими групами у межах загальної системи і, головне, чи відповідає таке групування внутрішнім закономірностям підсистеми у загальній системі;

- визначити обґрунтованість існуючих критеріїв призначення додаткових покарань до основних та здійснити відповідну критику на цій підставі концепції додаткових покарань;

- виявити закономірності співвідношення основних та додаткових покарань за правилами їх призначення;

- дослідити вплив особливостей конструкцій санкцій кримінально-правових норм на порядок призначення додаткових покарань;

- визначити доцільність призначення штрафу як додаткового покарання неповнолітнім;

- здійснити дослідження проблемних питань щодо можливості та особливостей призначення неповнолітнім додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади та займатися певною діяльністю.

Об'єктом дослідження є кримінально-правові відносини, що визначають природу, зміст та застосування додаткових покарань.

Предметом дослідження є складові природи та змісту додаткових покарань, які обумовлюють їхнє сприйняття та застосування: доктрина, правосвідомість, законодавство, практика застосування.

Методи дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження, виходячи із поставлених у роботі мети і завдань, авторкою обраний певний комплекс загальнонаукових, а також спеціальних наукових методів, які забезпечили основу для отриманих результатів. Історико-правовий метод був використаний при дослідженні розвитку додаткових покарань в Україні. При його використанні бралося до особливої уваги те, що схожа термінологія часто призводить до того, що відповідне правове явище досліджується поза історичним контекстом розуміння його сутності та змісту. Структурно-системний метод використовувався при дослідженні спільних рис та відмінностей додаткових покарань у контексті системи покарань, а також при виявленні закономірностей співвідношення додаткових та основних покарань за правилами їх призначення. З ним пов'язаний структурно-функціональний метод. Він фактично виходить із попереднього. Зазначений метод використовувався при дослідженні питань природи та ролі додаткових покарань. Порівняльно-правовий (компаративістський) метод був використаний при порівнянні кримінального права України, яке передбачає додаткові покарання з відповідними нормами та теоріями у кримінальному праві двадцяти іноземних держав. Метод контент-аналізу документів був використаний при дослідженні матеріалів кримінальних справ для виявлення інформації і оцінки ступеня рецидиву серед засуджених, яким призначалися додаткові покарання за попередні злочини, а також для з'ясування особливостей особи засуджених, яким призначалися додаткові покарання. Логіко-юридичний або догматичний методи використовувалися із розумінням того, що логічні закономірності не повинні сприйматися з відволіканням від особливостей, яких набуває предмет дослідження у системному вигляді. Він може здаватися суперечливим логічним закономірностям, однак долаючи лінійне бачення поєднання елементів у систему може створювати «власну» логіку. Оскільки догми далеко не завжди сприяють здобуттю істини, вбачається, що їх використання без значного критичного осмислення може стати на заваді для виявлення нових закономірностей у об'єкті дослідження. Використання позитивного діалектичного методу здійснювалося при оцінці ознак покарань, основних та додаткових, які у законі та теорії визнаються, з одного боку однаковими, а з іншого - ознаки покарань вирізняють за їх функціональною спрямованістю на основні і «допоміжні», ґрунтуючи цю останню рису на ідеї домірності.

Емпіричну базу дослідження склали наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених, історичні правові пам'ятки, постанови Пленуму Верховного Суду України, чинне кримінальне законодавство України та іноземних держав, матеріали 1800 кримінальних справ, які зберігалися у архівах районних судів міст обласного значення у трьох регіонах України: міста - Запоріжжя, Луганськ, Львів за період 2000-2007 рр.; статистичні дані Міністерства внутрішніх справ України за період 2002-2007 рр.; дані судової статистики Верховного Суду України за період 2002-2007 рр.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням додаткових покарань, передбачених КК України 2001 р. На захист виноситься низка нових концептуальних у теоретичному та прикладному аспектах для юридичної практики положень:

вперше:

- обґрунтовано, що історія розвитку питання про додаткові покарання на українських землях та сусідніх країнах засвідчує, що комплексність покарань не ґрунтувалася на ідеї додатковості якихось покарань, що входять у комплекс. Розвиток кримінального права йшов шляхом розприватнення кримінально-правових відносин, а тому на початку комплексність була зумовлена не стільки карою, скільки уподобаннями компенсації шкоди, завданої потерпілим. Централізація влади завершилася меншим застосуванням компенсацій і посиленням застосування тілесних покарань та покарань, що ганьбили. Комплексність покарань була притаманна не усім європейським країнам. Лише після прийняття Основних начал кримінального законодавства Союзу РСР та союзних республік 1924 р. та КК УСРР 1927 р. відбулися суттєві зрушення у дослідженні цього правового феномену і були закріплені правила, які підкреслюють адитивну (додаткову) природу певних покарань. Після другої половини XX ст. можна спостерігати ґрунтовні дослідження природи означеного феномену;

- визначено, що додаткові покарання не мають якоїсь окремої чи специфічної природи порівняно із основними. Концепція додатковості є суперечливою і призводить до відокремлення природи, цілей, функціональної спрямованості додаткових покарань. Відтак, усі покарання мають загальну, основну природу і повинні призначатися за вищенаведеними правилами, що ґрунтуються на автентичній природі усіх, передбачених кримінальним законом покарань;

- запропоновані нові правила призначення відповідно до унітарної природи покарань та класифікації покарань, залежно від ступеня суворості: за один злочин може бути призначене лише одне суворе або особливо суворе покарання, окрім конфіскації майна та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що можуть призначатися поряд з іншим суворим та особливо суворим покаранням. Покарання середньої та невеликої суворості можуть призначатися у будь-якому поєднанні, однак не більше ніж два за один злочин, відповідно до індивідуальних особливостей злочину та особи злочинця;

- запропоновано нову редакцію ст. 52 КК України та внесення змін і доповнень у статті 51, 53, 69, 70, 71, 72, 77, 79, 80, 81, 82, 85, 89, 90 КК України;

- доведено, що підсистема додаткових покарань характеризується рисами простої системи. Якостям покарань, відповідно до природи елементів, що входять до цієї підсистеми de lege lata, відповідають лише штраф та конфіскація усього або частини майна, що перевищує здобуте злочинним чином;

- обґрунтовано, що на сьогодні кримінальний закон не вказує на певні критерії домірності та специфіку призначення саме додаткових покарань до основних. Немає таких критеріїв і у наукових дослідженнях, присвячених проблемам призначення покарань, що обумовлено, перш за все, суперечливістю загальновизнаної природи додаткових покарань, яка по суті при їхньому призначенні часто нівелюється без законодавчо визначених критеріїв домірності основних та додаткових покарань;

- висунуто тезу про те, що штраф має призначатися лише як основне, альтернативне покарання і не виконувати роль компенсатора майнової шкоди на фоні інших покарань, оскільки так чи інакше компенсувати шкоду, заподіяну деліктом - це цивільно-правове зобов'язання делінквента;

- запропоновано нову редакцію ст. 77 КК України «Застосування заходів безпеки до осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням»;

- пропонується передбачити у КК України розділ X1 «Інші кримінально-правові наслідки злочину», у якому передбачити ст. 641 «Конфіскація майна, здобутого через вчинення злочину, а також доходів від цього майна», а ст. 59 КК України виключити;

- визначено, що слово «обіймати» стосовно посади у назві покарання, передбаченого ст. 55 КК України не досить вдале, а слово «займати», хоча й має за своєю природою похідне значення від слова «імати», але використовується у розумінні займатися у тому числі певною діяльністю, бо служба на посаді як раз і є такою діяльністю;

- запропоновано виключити ст. 55 КК України і передбачити у розділі X1 КК України «Інші кримінально-правові наслідки злочину» ст. 642 «Позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю»;

отримали подальший розвиток:

- положення, що класифікація покарань має здійснюватись типологічно, залежно від суворості покарань. Подібна класифікація більш відповідає природі покарань, передбачених у системі покарань КК України. Класифікацію, яка б відповідала природі покарань варто здійснити подібно до класифікації злочинів на особливо суворі, суворі, середньої суворості, невеликої суворості. До особливо суворих покарань слід віднести довічне позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; до суворих - арешт, обмеження волі, конфіскація майна (як покарання у чинному КК України); до середньої суворості - службові обмеження для військовослужбовців, виправні роботи, громадські роботи; невеликої суворості - позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (як покарання у чинному КК України), позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, штраф. Класифікація покарань, яка б брала за основу один вид покарання - позбавлення волі, не може задовольнити потреби практики, оскільки зазначений вид покарання достатньо суворий і градації у своїй системі не потребує;

- положення про те, що такі покарання як позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, конфіскація майна мають спільну рису не у тому, що побічно чи прямо ведуть до майнових втрат, а у тому, що вони спрямовані або на унеможливлення вчинення нового злочину чи правопорушення засудженим, використовуючи заняття, посаду, службу, діяльність, звання, ранг, чин, клас, хоча доцільність існування покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу можна поставити під сумнів, а також посприяти усвідомленню цією особою та іншими людьми, що вчинення корисливого злочину може бути економічно невигідним через можливість втрати не лише злочинно придбаного, але й правомірно нажитого майна. Спільною рисою цих покарань є їх вузько превентивна спрямованість, що робить їх радше заходами безпеки, ніж у повному розумінні покараннями, оскільки переважна мотивація їхнього застосування має бути саме унеможливлення вчинення особою злочину чи правопорушення;

- положення про те, що покарання, передбачене ст. 54 КК України «Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу» не повинно бути тим примусовим заходом, що застосовується судом як покарання чи захід безпеки і виправлення, тому ст. 54 КК України пропонується виключити з відповідним скасуванням усіх супровідних нормативних положень.

- позиція, що штраф як додаткове покарання щодо неповнолітніх не має застосовуватись до них через його суто фіскальну роль. Більш доцільним визнається підхід, відповідно, до якого передбачити примусове відшкодування заподіяної ними шкоди. Вони мають, за відсутності можливості негайного погашення шкоди із наявних власних коштів, відпрацювати заподіяну шкоду потерпілій особі за спеціальною програмою, яка має бути запроваджена щодо неповнолітніх злочинців. Вона полягає у тому, щоб неповнолітні засуджені здійснювали оплачувану за рахунок коштів місцевих бюджетів суспільно корисну роботу з розрахунку до чотирьох годин на день із збереженням усіх трудових стандартів та пільг щодо них.

- позиція, що позбавлення неповнолітніх засуджених права займатися певною діяльністю слід застосовувати так само як і щодо повнолітніх засуджених, і що зазначений захід не має бути передбаченим як покарання, а виконувати роль заходу безпеки. Пропонується частину другу чинної редакції ст. 98 КК України скасувати і передбачити ст. 1041 КК України «Заходи безпеки» такого змісту: «1. До неповнолітніх можуть бути застосовані заходи безпеки у виді позбавлення права займатися певною діяльністю», а сам зміст такого позбавлення визначати за запропонованою новою редакцією чинної ст. 55 КК України (нова редакція - ст. 642 КК України). Заходами безпеки слід вважати і примусові заходи виховного характеру.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки та пропозиції, викладені в роботі, використані:

- у науково-дослідній роботі - як матеріал для подальшого дослідження покарань;

- у правотворчості - для вдосконалення норм кримінального, кримінально-виконавчого законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України;

- у навчальному процесі - при вивченні дисципліни «Кримінальне право» із курсу Загальної частини;

- у правозастосовній діяльності - при обранні судом міри покарання особі, винній у вчиненні злочину.

Апробація результатів дослідження. Основні ідеї, положення і висновки дисертаційного дослідження було оприлюднені на: Всеукраїнській науково-практичній конференції «Реформування законодавства з питань протидії злочинності в контексті євроінтеграційних прагнень України» (Запоріжжя, 25-26 травня 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Піднесення до права. Реформування кримінального та кримінально-виконавчого законодавства - головний чинник корегування політики України у сфері виконання кримінальних покарань» (Запоріжжя, 21-22 грудня 2006 р.); науково-практичному семінарі «Актуальні проблеми протидії злочинності у Запорізькій області» (Запоріжжя, 30 травня 2007 р.); I Міжрегіональній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених «Сучасний розвиток державотворення та правотворення в Україні: проблеми теорії та практики» (Маріуполь, 14 березня 2008 р.); III Міжнародній науково-практичній конференції «Від громадянського суспільства - до правової держави» (м. Харків, 24 квітня 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів «Теорія і методологія порівняльного правознавства у кримінально-правовій сфері. Четверті юридичні читання» (м. Одеса, 23 травня 2008 р.); VIII Міжнародній науковій конференції молодих учених та студентів «Соціально-економічний розвиток України: європейський вибір» (м. Мелітополь, 17-18 травня 2008 р.); науково-практичній конференції «Правова держава: історія, сучасність та перспективи формування в Україні» (м. Запоріжжя, 30 травня 2008 р.); міжвузівській науково-практичній конференції «Організаційно-правове забезпечення діяльності контролюючих та правоохоронних органів у сфері господарювання: проблеми сьогодення та перспективи розвитку» (м. Ірпінь, 6 червня 2008 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображені у 13 публікаціях, з яких 4 опубліковано у виданнях, визнаних ВАК України фаховими з юридичних наук.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури та додатків. Повний обсяг дисертації становить 257 сторінку: основний текст - 206 сторінок, обсяг, що займають додатки - 15 сторінок, список використаних джерел і літератури (364 найменування) - 36 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі викладено загальну характеристику роботи, актуальність теми дослідження, значущість наукової проблеми, визначаються мета, завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження, його емпірична база, сформульовано наукову новизну та основні положення, що виносяться на захист, розкрито теоретичне та практичне значення одержаних результатів, наводиться інформація щодо їх апробації.

Розділ 1. «Поняття та характеристика додаткових покарань» містить результати дослідження історії концепції додаткових покарань, природи додаткових покарань, сутності та змісту окремих покарань, що належать до додаткових.

У підрозділ 1.1. «Історія розвитку додаткових покарань в Україні» зроблено висновок, що історія розвитку питання про додаткові покарання на українських землях та окремих сусідніх країнах засвідчує, що комплексність покарань не ґрунтувалася на ідеї додатковості будь-яких покарань, що входять у комплекс. Розвиток кримінального права, починаючи з Руської Правди і аж до середини XX ст. йшов шляхом розприватнення кримінально-правових відносин, а тому на початку комплексність була зумовлена не стільки карою, скільки уподобаннями компенсації шкоди, завданої потерпілим. Епоха централізації влади у руках монархів завершилась меншим застосуванням компенсацій і посиленням застосування тілесних покарань, та покарань, що ганьбили. Важливою ознакою цього періоду було те, що комплексність покарань була притаманна не усім європейським країнам. Саме з Заходу, врешті, прийшла ідея про нормативне закріплення додаткових покарань. Кодифікація права суттєво не змінила комплексність покарань, на тлі розгалуженої їхньої системи, в обґрунтуванні адитивної природи покарань, що приєднувалися до основних. Лише після прийняття Основних начал кримінального законодавства Союзу РСР та союзних республік 1924 р. та КК УСРР 1927 р. відбулися суттєві зрушення у дослідженні цього правового феномену і, головне, були закріплені правила, що підкреслюють адитивну природу певних покарань. Після другої половини XX ст. можна спостерігати ґрунтовні дослідження природи означеного феномену. Вказаний результат було отримано завдяки відступу від поширеної практики, коли певне явище сьогодення розглядається у сучасному розумінні, і його намагаються відшукати у минулому, попри існуючий історичний контекст, нав'язуючи сучасний зміст та концепцію правовим явищам минувшини.

У підрозділі 1.2. «Природа додаткових покарань: питання концепції» з огляду на існування проблеми пояснення природи додаткових покарань порівняно із основними, оскільки через родову автентичність цих видів уявляється, що питання природи додаткових покарань є теоретично і практично безперспективним, приділяється увага питанню відносного відокремлення додаткових покарань від основних та відповідних критеріїв відокремлення. Вивчені спроби пояснення окремішньої природи додаткових покарань за допомогою функціонального підходу із збереженням їхньої цільової автентичності і побудови горизонтальної системи цілей додаткових покарань.

У дисертації зауважується, що додаткові покарання не окремі їх види, а ціле, сукупне явище, тобто елемент загального поняття «покарання», звідси слід визнати, що в своїй суті вони не повинні відрізнятися від основних покарань, що розглядаються в тому ж плані, оскільки вони належать до одного роду об'єктів.

Зауважується, що оскільки додаткові покарання володіють тими самими якостями, що й основні, то вести мову про їхню тільки допоміжну природу вбачається і логічно, і сутнісно неправильним, адже за природою основні та додаткові покарання вбачаються однаковими, тобто характеризуються однаковими ознаками. Диференціювати ж покарання на основні та додаткові за критерієм їхньої суворості адекватно лише щодо побудови драбини покарань, однак не на основні та додаткові. Відтак, передбачення у законодавстві можливості певних покарань бути і основними і додатковими, наприклад, штраф, є суперечливим концепції додатковості - засобу диференціації та індивідуалізації покарання. Стверджується, що важко погодитися з думкою про те, що допоміжна природа додаткових покарань спрямована на досягнення окремих цілей покарань, оскільки нормативна концепція покарання в Україні виходить із єдності цілей покарання.

У дисертації перевірена гіпотеза оптимальності карального ефекту від системи «основне-додаткове покарання», яка полягає у тому, що таке поєднання має бути більш ефективним з точки зору позитивного впливу на зменшення рецидиву серед таких засуджених, адже вважається, що вплив застосування додаткових покарань більш різнобічний порівняно лише з основним покаранням. Для цього було проведене власне дослідження з використанням соціологічного, статистичного та математичного та інших методів. Зазначається, що головним показником ефективності покарання, що визнається більшістю дослідників є рівень рецидиву, хоча він, як критерій, не бездоганний. Зважаючи на те, що адекватне покарання, що призначається особі, передусім, вбачається запорукою запобігання рецидиву, відшукувати інші релевантні ефективності покарання показники і включати їх до змісту дослідження є таким, що виходить за межі цього дослідження, оскільки потребує окремої уваги, ґрунтуючись на усій системі покарань і з огляду на те, що наявні дослідження виходять із оптимальності динаміки рецидиву як системного показника для емпіричних досліджень ефективності покарань, віднайти інші більш точні критерії не уявляється можливим. Прихильники концепції додатковості обґрунтовують її, переважно, посилаючись на міркування оптимального зменшення рецидиву. Для визначення цієї ефективності використано результати емпіричного дослідження рівня рецидиву засуджених, яким було призначено за попередні (предикатні) злочини додаткові покарання. Основні покарання, до яких призначалися додаткові покарання за предикатні злочини складали 36% позбавлення волі на певний строк, 1,8% обмеження волі, 1,3% арешт. Додаткові покарання, які призначалися особам, що вчинили рецидив за предикатний злочин склали таку пропорцію: 61,3% призначалася конфіскація майна, 68,2% у якій становила конфіскація частини майна, що належить винному на праві власності, 31,8% _ конфіскація всього майна, яке було власністю засудженого; 37,7% призначалося позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, 73% з яких складало призначення такого позбавлення строком на три роки, 23,4% _ на один рік, 13,6% _ на два роки; 0,7% призначався штраф, 58,7% становив штраф у розмірі від 100 до 150 нмдг, 14% _ від 150 до 200 нмдг, 18,5% _ 250 нмдг, 8,8% _ від 200 до 250 нмдг; 0,3% призначалося позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Результати дослідження показали, що рівень рецидиву осіб, яким було призначене додаткове покарання за предикатні злочини знаходиться у межах загальних показників, які характерні і для осіб, яким було призначене лише основне покарання. Для осіб засуджених до покарання із призначенням додаткових покарань за предикатний злочин характерний показник рецидиву від 22,5% до 26,3%. Зазначена різниця спростовує гіпотезу про більшу ефективність основних і додаткових покарань порівняно із лише основними.

З огляду на результати дослідження, стверджується, що принцип - за один злочин - одне основне покарання підлягає переосмисленню, як і сам принцип поділу покарань на основні та додаткові, адже традиційна концепція суперечить природі усіх видів покарань як повноцінних примусових мір впливу на злочинця і суспільство. Зауважується, що класифікація покарань має здійснюватись типологічно, залежно від суворості покарань. Подібна класифікація буде більше відповідати природі покарань, передбачених у системі покарань КК. Ставиться питання про необхідність класифікувати покарання на особливо суворі, суворі, середньої суворості, невеликої суворості. До особливо суворих покарань слід віднести довічне позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; до суворих - арешт, обмеження волі, конфіскація майна; до середньої суворості - службові обмеження для військовослужбовців, виправні роботи, громадські роботи; невеликої суворості - позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, штраф. Вона потрібна для забезпечення кумулятивного застосування покарань без поділу їх на основні та додаткові за правилами: за один злочин може бути призначене лише одне суворе або особливо суворе покарання. Покарання середньої та невеликої суворості можуть призначатися у будь-якому поєднанні, однак не більше ніж два за один злочин, відповідно до індивідуальних особливостей злочину та особи злочинця. Разом з тим, існує потреба передбачити застосування заходів відновлення у виді конфіскації майна, здобутого злочинним шляхом і безпеки - позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

У підрозділі 1.3. «Характеристика спільних рис та відмінностей додаткових покарань у контексті системи покарань» зазначається про домінуючу концепцію, що усі покарання, які передбачені у КК, являють собою систему, але що дійсно було недостатньо досліджено у науці, так це критичне осмислення відповідності системним закономірностям даної «системи» покарань та обґрунтування відносної відокремленості певних підсистем. Поняття системи покарань передбачає їхню видову однорідність, оскільки у іншому разі довелося би констатувати, що система включає покарання, які не ґрунтуються на спільних ознаках та принципах, бо розуміння додаткових покарань лише як таких, що підсилюють основні, підкреслює їхню меншовартість.

Зроблено висновок, що такі покарання, як позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, конфіскація майна мають спільну рису не у тому, що побічно чи прямо ведуть до майнових втрат, а у тому, що вони спрямовані або на унеможливлення вчинення нового злочину чи правопорушення засудженим, використовуючи заняття, посаду, службу, діяльність, звання, ранг, чин, клас, а також посприяти усвідомленню цією особою та іншими людьми, що вчинення корисливого злочину може бути економічно невигідним через можливість втрати не лише злочинно придбаного, але й правомірно нажитого майна. Спільною властивістю цих покарань є їх вузько превентивна спрямованість, що робить їх радше заходами безпеки, ніж у повному розумінні покараннями, оскільки переважна мотивація їхнього застосування має бути саме унеможливлення вчинення особою злочину чи правопорушення. Підкреслюється, що на сьогоднішній день різниця між покараннями та заходами безпеки проявляється у так званій «індетерміністичній концепції» (Дж. Флетчер, Д. Гьюсак), що розрізняє покарання та так звані «некаральні санкції», інші заходи безпеки залежно від мотивації держави і аспекту кари, зокрема, у такій мотивації. Тому аргументація, основана на індетерміністичній концепції не виглядає безспірною, як з боку прихильників збереження за такими покараннями їхнього status quo, так і з боку противників цієї позиції, адже вона має виходити із суб'єктивної мотивації законодавця при наявності карального елементу у обох системах, а суб'єктивне важко піддається об'єктивізації доказів.

Зазначається, що штраф має призначатися лише як основне, альтернативне покарання і не виконувати роль компенсатора майнової шкоди на фоні інших покарань, оскільки компенсувати шкоду, заподіяну злочином - це цивільно-правове зобов'язання делінквента.

Вбачається, що конфіскація майна має виконувати відновну та спеціально-запобіжну функції, а тому пропонується вилучити конфіскацію майна з переліку покарань і передбачити конфіскацію злочинно здобутого та отриманого як засіб повернення у попередній стан, тобто не лише відшкодування шкоди потерпілим, але й позбавлення особи тих коштів, які вона отримала шляхом вчинення злочину, отже тут можлива двостороння реституція, коли майно повертається потерпілому і відповідно вилучається у винуватої особи, а також одностороння, коли, наприклад, потерпілого виявити неможливо, або це так званий «злочин без жертви», то винувата особа має бути позбавлена того, що вона набула шляхом вчинення злочину.

Істинна роль позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю виражається не у ганьбі від цього позбавлення, а у превентивній ролі такого впливу на засуджену особу, адже вона позбавляється легальної можливості використовувати посаду або діяльність для нелегального збагачення тощо. Зазначене покарання є заходом безпеки. Звісно, каральний елемент у цьому заході присутній, проте, каральний аспект поступається запобіжному з огляду на мотивацію державою його застосування.

Наводяться аргументи за те, щоб вилучити із КК України таке покарання як позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, яке є архаїчним та суперечливим. Зазначається про необхідність існування окрім системи покарань також системи кримінально-правових заходів, що підпорядковуються іншим закономірностям, ніж система покарань.

Розділ 2. «Співвідношення додаткових та основних покарань» містить виявлені закономірності, що стосуються особливостей призначення додаткових покарань, співвідношення основних та додаткових покарань за правилами їхнього призначення, а також дослідження гіпотези залежності призначення додаткових покарань від конструкції санкції кримінально-правової норми.

У підрозділі 2.1. «Специфіка призначення додаткових покарань до основних покарань» досліджуються питання призначення додаткових покарань. Констатується необхідність виявлення та вивчення особливостей призначення додаткових покарань, порівняно з призначенням основних. Зроблено висновок, що кримінальний закон не вказує на певні критерії домірності та специфіку саме призначення додаткових покарань до основних. Те, що у окремих публікаціях називається критеріями призначення додаткових покарань до основних за своєю природою не є такими критеріями. Вони лише вказують на специфіку самих додаткових покарань у порівнянні з основними. Зазначається, що для забезпечення суддів критеріями призначення додаткових покарань до основних із розумінням специфіки додаткових, необхідне переосмислення природи додаткових покарань та впровадження у практику.

У підрозділі 2.2. «Співвідношення додаткових та основних покарань за правилами їх призначення» вказується, що слід відрізняти критерії призначення додаткових покарань від правил їхнього призначення. Підкреслюється, що виявленням точки співвідношення між правилами призначення основних та додаткових покарань, їхньої різниці, виправдовує подвійність системи покарань, з поділом на основні та додаткові покарання. Дається визначення поняття видових правил призначення покарань, під якими розуміється система регулятивних кримінально-правових норм, а також доктринальних положень і правил, вироблених судовою практикою, що визначають закономірності призначення окремих покарань, котрі ґрунтуються на їхній видовій специфіці та загальних засадах призначення покарань. Зазначається, що чинне кримінальне законодавство, судова практика та доктрина не містять будь-яких особливих правил призначення додаткових покарань до основних. Існує лише специфіка змісту додаткових покарань, що притаманна і основним. Виявлено, що має місце особливість застосування правил поглинання менш суворого покарання більш суворим і правила складання стосовно додаткових покарань, проте це не є правилами призначення додаткових покарань до основних. Робиться висновок, що більш доцільним було би відмовитися від ідеї додаткових покарань та застосовувати покарання кумулятивно згідно з правилами, які було визначено.

У підрозділі 2.3. «Порядок призначення додаткових покарань, залежно від особливостей конструкції санкцій» висунуто гіпотезу, що конструкція санкції кримінально-правової норми має значний вплив на призначення додаткових покарань. Висловлена гіпотеза не підтвердилася, оскільки виявилося, що на застосування додаткових покарань впливає лише сила зв'язку між елементами санкції кримінально-правової норми. Якщо вона проявляється у генетичному зв'язку, тобто обов'язковості призначення певного додаткового покарання, то воно напевно визначає додаткове покарання, проте це не є гарантією від того, що не може бути призначене ще одне чи кілька додаткових покарань. Конструкція санкції кримінально-правової норми має вирішальне значення для точного визначення покарання, яке призначається лише щодо основних, а не додаткових покарань.

Розділ 3. Особливості призначення додаткових покарань неповнолітнім присвячений питанням призначення штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткових покарань неповнолітнім засудженим.

У підрозділі 3.1. «Призначення штрафу як додаткового покарання неповнолітнім» зазначається, що особливістю штрафу як додаткового покарання, котре застосовується до неповнолітнього вбачають те, що він застосовується лише до тих неповнолітніх, які мають заробіток та власне майно, на яке може бути звернене стягнення. Однак, зазначена ознака не повинна вважатися притаманною виключно засудженням неповнолітніх, оскільки штраф як покарання має призначатися з урахуванням стандарту життєвого рівня засудженого, його фінансових можливостей. Запропоновано підхід, відповідно, до якого неповнолітнім не має призначатися штраф як додаткове покарання. Вони мають бути, за відсутності можливості негайного відшкодування шкоди із наявних власних коштів, відпрацювати заподіяну шкоду потерпілій особі за спеціальною програмою, яка має бути запроваджена щодо неповнолітніх злочинців. Вона полягає у тому, щоб неповнолітні засуджені здійснювали оплачувану за рахунок коштів місцевих бюджетів суспільно корисну роботу з розрахунку до чотирьох годин на день із збереженням усіх трудових стандартів та пільг щодо них. Такий примус буде не покаранням, а іншим кримінально-правовим наслідком злочину, оскільки відшкодування шкоди не може бути за природою покаранням.

У підрозділі 3.2. «Призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю» було зроблено висновок, що застосування такого заходу як позбавлення права обійматися певною діяльністю щодо неповнолітніх може бути доволі ефективним засобом превенції.

Уявляється, що до неповнолітніх слід використати такий самий зміст та умови застосування позбавлення права займатися певною діяльністю що й до повнолітніх засуджених.

Для цього пропонується передбачити ст. 1041 КК України, у якій позбавлення права займатися певною діяльністю буде мати характер заходу безпеки, відповідно виключити ч. 2 ст. 98 КК України.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, котрі виявляються в тому, що концепція додатковості є сумнівною і призводить до штучного відокремлення природи, цілей, функціональної спрямованості додаткових покарань. Усі покарання мають загальну, основну природу і повинні призначатися за правилами, що ґрунтуються на автентичній природі усіх, передбачених кримінальним законом покарань. Запропоновано зміну концепції додатковості покарань на концепцію кумулятивності покарань та створення системи заходів безпеки та реституції.

У результаті здійснення емпіричного дослідження ефективності додаткових покарань у розумінні арифметичної функціональності додаткових покарань, як засобу забезпечення оптимальної домірності покарань виявлено, що концепція додатковості та арифметична логіка застосування «додаткових покарань» знаходиться у суперечці до їхньої природи як покарання, оскільки не вдалося довести, що застосування додаткових покарань до основних є більш ефективним у плані запобігання рецидиву, ніж застосування основного покарання без додаткового.