Правове регулювання обігу векселів у сфері господарювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОБІГУ ВЕКСЕЛІВ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Спеціальність 12.00.04 - господарське право, господарсько-процесуальне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ЄМЕЛЬЯНОВ Артур Станіславович

УДК 346.1:347.457

Донецьк ? 2009

Робота виконана у Інституті економіко-правових досліджень Національної академії наук України (м. Донецьк).

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, професор,

Грудницька Світлана Миколаївна,

Інститут економіко-правових

досліджень НАН України,

завідувачка сектору сприяння розвитку

економіко-правових досліджень (м. Донецьк)

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор,

Заслужений юрист України

Розовський Борис Григорович,

Східноукраїнський національний

університет імені Володимира Даля

МОН України, професор кафедри

правознавства (м. Луганськ)

кандидат юридичних наук, доцент

Бойчук Роман Петрович,

Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого МОН України,

доцент кафедри господарського права (м. Харків).

Захист відбудеться “ 11 ” вересня 2009 року о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.170.02 в Інституті економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

Автореферат розісланий “ 10 ” серпня 2009 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Грудницька С.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Вексель, як один із фінансових інструментів, за своєю юридичною природою є особливим видом цінних паперів, який опосередковує цілу низку різноманітних відносин у сфері господарювання. Традиційно він опосередковує кредитно-грошові відносини у сфері господарювання і може бути використаний як додаткове джерело коштів для інвестування капіталу. Він може обертатись на вторинному ринку, опосередковуючи розрахунки, використовується як привабливий засіб інвестування коштів. В умовах фінансової нестабільності в період скорочення інвестицій та кредитування вексель може використовуватися як засіб відстрочки платежу, забезпечуючи збереження договірних зв'язків між суб'єктами господарювання. Використання вексельних форм розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності слугує утриманню валюти в Україні. Розширення вексельного обігу створює альтернативу банківському кредитуванню, що в умовах дефіциту обігових коштів у підприємницьких структурах здатне конструктивно впливати на рівень банківських ставок, що вкрай важливо для економіки України, в якій ставка банківського кредитування сягає 39 відсотків, в той час як у західних країнах вона становить 1-2 відсотки. В умовах поточного моменту, коли банківське кредитування фактично не здійснюється, розвиток обігу векселів у сфері господарювання набуває надзвичайної актуальності також з токи зору економічної безпеки.

Період, що минув з моменту переходу на ринкові умови господарювання, позначений розвитком різноманітних способів кредитування та форм безготівкових розрахунків, серед яких окреме місце зайняв вексель. Векселі набули досить широкого розповсюдження, про що свідчить у тому числі судова практика вирішення спорів. Лише у господарському суді Донецької області у 2008 році розглянуто 20 спорів майнового характеру, пов'язаних з обігом цінних паперів, у тому числі з обігом векселів 18 спорів, заявлено до стягнення 43,4 млн. грн., стягнуто 42,8 млн. грн. Натомість аналіз господарської та судової практики свідчить, що правове регулювання обігу векселів в Україні залишається далеким від досконалості, неузгодженість законодавства, наявність прогалин та колізій вказують на необхідність подальшого опрацювання цієї проблематики, при цьому на науковій основі.

На сьогодні законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі - УВЗ), з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, Закону України “Про цінні папери і фондовий ринок”, Закону України “Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі”, Закону України “Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі”, Закону України “Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів”, Закону “Про обіг векселів в Україні” та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України. Вексельне законодавство України ще не сформовано у кінцевому вигляді, й тому залишається ще чимало колізійних та невирішених питань, що призводить до зловживань з боку учасників вексельного обігу та суперечливої судової практики. Спробу кодифікації обширного вексельного законодавства здійснено у Господарському кодексі України, однак низка проблемних питань з правового регулювання обігу векселів у сфері господарювання залишається невирішеними і вимагає подальшої кодифікації. Правові норми щодо вексельного обігу містяться також у Цивільному кодексі України, а правозастосування на його основі часто виявляється невиправданим і вимагає коректування шляхом кодифікації норм вексельного права у ГК.

Питання вексельного обігу було предметом дослідження, починаючи з ХIХ століття, у працях багатьох вчених - представників юридичної та економічної науки: С. Бараца, Р.П. Бойчука, В. Гордона, А.В. Демківського, О.М. Єфімова, Н.С. Кузнєцової, І.П. Мігуса, І.С.Мельник, Ю.Н. Мороз, О.П. Подцерковного, І.В. Рукавишникової, П. Цитовича та цілої низки інших авторів, зусиллями яких розроблено багато питань правового регулювання обігу векселів. Проте комплексного, системного, з позицій господарського-правового підходу, дослідження сучасних проблем правового регулювання обігу векселів ще не проводилося.

Вищевикладеним зумовлюється актуальність і доцільність здійснення наукового дослідження за темою дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано згідно з планом науково-дослідних робіт Інституту економіко-правових досліджень НАН України за темою “Основи правового регулювання економіки України” (номер державної реєстрації 0108U000191), у якій дисертант брав участь як співвиконавець і в межах якої автором досліджено питання правового регулювання обігу векселів у сфері господарювання та обґрунтовано пропозиції з його удосконалення.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є обґрунтування напрямків удосконалення правового регулювання обігу векселів у сфері господарювання на основі комплексного, системного аналізу вітчизняного та зарубіжного законодавства та практики його застосування.

Для реалізації зазначеної мети в дисертаційній роботі вирішувались наступні завдання:

дослідити та удосконалити періодизацію становлення та розвитку векселя та вексельного права;

проаналізувати особливості правового режиму векселів за зарубіжним законодавством сучасного періоду, дослідити складнощі становлення вексельного законодавства в незалежній Україні та обґрунтувати напрямки його удосконалення;

додатково аргументувати доцільність господарсько-правового підходу при вирішенні спірних питань правового регулювання вексельного обігу, надати визначення вексельного права як підгалузі господарського права;

виявити господарсько-правову природу векселя, удосконалити визначення поняття векселя, обґрунтувати пропозиції щодо визначення видів векселя на сучасному етапі;

здійснити класифікацію вексельних операцій та обґрунтувати пропозиції щодо упорядкування їх правового регулювання;

аргументувати доцільність нарощення публічно-правового регулювання обігу векселів та обґрунтувати пропозиції з удосконалення матеріально-правового забезпечення вексельних відносин;

обґрунтувати пропозиції щодо впровадження процесуальних гарантій швидкоплинності і суворості вексельного стягнення.

Об'єктом дослідження є господарські відносини, що виникають у процесі обігу векселів.

Предметом дослідження є правове регулювання обігу векселів у сфері господарювання.

Методи дослідження. Дослідження проведено з використанням комплексу загальнонаукових і спеціальних методів наукового пізнання. Зокрема, при написанні роботи застосовувались такі методи наукового дослідження: аналізу і синтезу, абстрагування (дослідження теоретичних та практичних питань вексельного обігу, уточнення основних визначень щодо вексельних правовідносин); історичний (дослідження генезису вексельного права); порівняльно-правовий (аналіз окремих положень нормативно-правових актів України і зарубіжних країн щодо вексельного обігу); системно-функціональний (обґрунтування пропозицій з удосконалення матеріально-правового забезпечення вексельних відносин, а також щодо впровадження процесуальних гарантій швидкоплинності і суворості вексельного стягнення).

При підготовці дисертаційної роботи були використані (крім зазначених вище) дослідження юристів-науковців із питань загальної теорії господарського та інших галузей права, зокрема: А.Г. Бобкової, В.Н.Гайворонського, С.М. Грудницької, В.П. Жушмана, Г.Л. Знаменського, В.К. Мамутова, Б.Г. Розовського, Н.О. Саніахметової, О.О. Чувпила, В.С.Щербини та ін.

У дослідженні використані міжнародні договори, зокрема, Женевські конвенції 1930 року; закони України, інші нормативі акти; листи й роз'яснення Вищого господарського суду України, постанови Пленуму Верховного суду України, а також практика господарських судів щодо обігу векселів в Україні.

Наукова новизна отриманих результатів обумовлена тим, що здійснене перше системне, комплексне господарсько-правове дослідження наукових здобутків, законодавства та правозастосовчої практики щодо обігу векселів в Україні, на основі якого обґрунтовані нові наукові положення та розроблено пропозиції з удосконалення відповідного законодавства України.

Уперше:

надано визначення вексельного права як підгалузі господарського права, а саме: це сукупність правових норм, що регулюють цілісні однорідні відносини з випуску і обігу у сфері господарювання векселів, що мають спеціальний правовий режим;

запропоновано спеціально оговорити в Законі “Про обіг векселів в Україні”, що у разі колізії норм УВЗ, Закону “Про обіг векселів в Україні” чи інших законів про цінні папери та законодавства про безготівкові розрахунки, переказ грошей, валютні операції тощо застосовуються норми законодавства про цінні папери (векселі);

здійснено класифікацію вексельних операцій за їх правовим режимом: операції з векселем як: (1) розрахунковим документом, (2) інвестиційним документом, (3) виконавчим документом, (4) платіжним документом, (5) борговим документом;

запропоновано закріпити у ГК України норму, згідно з якою правові норми про грошові відносини у сфері господарювання мають пріоритет перед загальногосподарськими та цивільно-правовими нормами щодо боргових відносин, а правові норми про цінні папери - перед правовими нормами про гроші;

надано кваліфікацію товарного (покритого) векселя як реального майна у вигляді цінного паперу та фінансового (непокритого) векселя відповідно як фіктивного майна та запропоновано передбачити в законі пряму заборону щодо використання у розрахунках фінансових векселів.

Удосконалено:

періодизацію становлення та розвитку вексельних відносин та вексельного права з урахуванням відакцентованого змісту періодів:

(1) період звичаєвого банкірського вексельного права (італійський період) - вексель використовувався як переказний кредитно-грошовий документ у відносинах за участі банкірів; (2) період одержавленого купецького вексельного права (французький період) - вексель став використовуватись у безпосередніх відносинах між купцями як обіговий розрахунковий документ, відбувається кодифікація звичаїв; (3) період промислового вексельного права, що розвивалось у рамках концепції дуалізму приватного права (німецький період) - додатково сформувалась практика використання векселя як цінного паперу, що є фондовим інструментом; правовий режим векселя визначається нормами вексельного права та субсидіарно нормами цивільного права; (4) період уніфікованого фінансово-промислового вексельного права (міжнародний період) - правовий режим векселя встановлено міжнародними документами, зокрема УВЗ, де кодифіковано дві практики використання векселя як розрахункового і як фондового інструменту; вексель використовується в умовах державного регулювання ринку цінних паперів; вексельне право набуває ознак підгалузі господарського права;

розробки щодо виявлення правової природи товарного векселя як грошового цінного паперу, зокрема, обґрунтовано, що у сучасний період він набув подвійного характеру: (1) розрахункового цінного паперу, що опосередковує кредитно-грошові відносини на товарних ринках; (2) фондового цінного паперу, що опосередковує інвестиційні відносини на фондовому ринку;

визначення поняття векселя з урахуванням його характеристики як кредитно-грошового цінного паперу, який обертається на товарних та/або фондовому ринках. забезпечуючи відносини комерційного кредитування або фінансового інвестування.

Набула подальшого розвитку наукова розробка шляхів удосконалення правового регулювання обігу векселів у сфері господарювання, а саме, запропоновано:

виокремити, додатково до прийнятої в Україні кваліфікації векселя як ордерного цінного паперу, таких видів векселя сучасного періоду, як іменні та на пред'явника, передбачивши можливість трансформації у процесі функціонування ордерного векселя в іменний та/або на пред'явника;

спеціально оговорити в Законі “Про обіг векселів в Україні”, що цей закон встановлює правовий режим товарних ордерних векселів, зауваживши, що правовий режим інших видів векселів встановлюється Законом “Про цінні папери і фондовий ринок” та іншими законодавчими актами;

наблизити розвиток державного регулювання випуску та обігу різних видів векселів, у т.ч. фінансових, до рівня інших видів цінних паперів; запровадити державну реєстрацію випуску векселів у явочному порядку для забезпечення державного контролю дійсності підстав виникнення вексельних зобов'язань в умовах абстрактності вексельного зобов'язання;

передбачити ведення обліку власників векселів, а також операцій з опротестування векселів з поширенням на векселі законодавства про ведення Реєстру власників іменних цінних паперів та із розширенням змісту останнього за рахунок включення до нього також відомостей про власників ордерних векселів і на пред'явника, з уточненням його назви виключенням слова “іменних”;

встановити норму про припинення грошових зобов'язань за договором, яким передбачено вексельну форму розрахунків, з моменту виконання вексельного зобов'язання;

передбачити застосування публічно-правових заходів щодо забезпечення ліквідності векселів в умовах нерозвинутого ринку цінних паперів, зокрема, доцільно встановити обов'язок векселедавця щодо підтримання розміру активів на рівні, не нижчому за розмір власних вексельних зобов'язань;

надати законодавчий дозвіл щодо використання векселя в якості вкладу в статутний капітал акціонерних товариств за умови законодавчого забезпечення його ліквідності;

доповнити положення про підпис векселя як обов'язковий реквізит вказівкою, що підпис робиться або від руки, або іншим нерукописним способом;

для впровадження гарантій швидкоплинності і суворості вексельного стягнення нормативно забезпечити: процедуру спрощеного судочинства, зокрема, без права відповідача на опротестування для перенесення розгляду вексельної справи до загального цивільного судочинства; обов'язковість забезпечення вексельного позову, якщо відповідач не висунув заперечень з посиланням на підробку підпису або сплату вексельного боргу; стислі строки розгляду вексельних спорів у першій та апеляційній інстанції та впровадження попереднього виконання судових рішень - до сплину терміну оскарження рішення апеляційної інстанції і вирішення справи у касаційній інстанції; закріпити в законі гарантії виконання державною виконавчою службою відповідного обов'язку під загрозою солідарної відповідальності за вексельним зобов'язанням.

Також набула подальшого розвитку наукова розробка шляхів удосконалення практики правозастосування, зокрема, додатково аргументовано доцільність господарсько-правового підходу при вирішенні спірних питань правового регулювання вексельного обігу обґрунтуванням того, що цивілістичне тлумачення категорії правоздатності призвело до тривалого суперечливого правозастосування норм Закону України “Про обіг векселів в Україні” та УВЗ.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що розроблені в ході дослідження наукові положення та пропозиції можуть бути використані в нормотворчій діяльності, зокрема, з удосконалення ГК України, Закону України “Про обіг векселів в Україні”, Закону України “Про цінні папери та фондовий ринок”, Закону України “Про господарські товариства” тощо. Результати дослідження можуть використовуватися також у практичній діяльності під час складання та використання векселів, зокрема, у зовнішньоекономічній діяльності, з урахуванням того, що вони застосовуються в цій сфері переважно у двох напрямках: у відносинах щодо розрахунків із контрагентами або у відносинах щодо сплати податків та обов'язкових платежів, пов'язаних із здійсненням зовнішньоекономічних операцій.

Окремі положення дослідження можуть використовуватись у подальшій науково-дослідній роботі з проблем вексельного обігу, у навчальному процесі юридичних вузів, зокрема, при викладанні курсів господарського та господарсько-процесуального права, цивільного, фінансового та банківського права, а також спецкурсів з вексельного права, при підготовці навчально-методичної літератури. Основні положення і висновки дисертаційної роботи використовуються в Господарському суді Донецької області при проведенні систематизації законодавства, пов'язаного з обігом векселів, наданні методичної допомоги щодо розгляду спорів стосовно вексельного обігу, розробці практичних рекомендацій щодо порядку, форм, строків та умов розгляду спорів, які виникли з вексельних правовідносин, з метою підвищення якості судових рішень та вирішення проблемних питань застосування нормативно-правових актів (довідка № 02-19/424 від 22.12.2008 р.); в Промінвестбанку у роботі з підготовки пропозицій щодо внесення змін в локальні нормативні акти з питань кредитування, роботи банку з цінними паперами, при підготовці договорів та під час позовної роботи (довідка № 1638/23-37/05 від 06.02.2009 р.); ВАТ “АКБ “Капітал” при плануванні своєї роботи, пов'язаної з обігом цінних паперів, для забезпечення режиму найбільшого сприяння використання векселів в діяльності банку, прискорення обігу вкладених в них коштів та поліпшення ліквідності у відділеннях і філіях банку (довідка № 7/3742 від 22.12.2008 р.).

Особистий внесок здобувача. У дисертації викладені наукові результати, які отримані особисто автором під час науково-дослідних робіт. Дисертація виконана автором самостійно. Особистий внесок здобувача в роботах, опублікованих у співавторстві, зазначено в переліку публікацій основних результатів роботи.

Апробація результатів роботи. Основні положення роботи обговорювалися на міжнародних науково-практичних конференціях “Современные проблемы и пути их решения в науке, транспорте, производстве и образовании” (Одеса, 2007) та “Научные исследования и их практическое применение. Современное состояние и пути развития '2007” (Одеса, 2007), а також на І Міжрегіональній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених “Сучасний розвиток державотворення та правотворення в Україні: проблеми теорії та практики” (Маріуполь, 2008).

Публікації. Основні результати дослідження опубліковано в 8 наукових працях, 5 з яких вміщено у фахових наукових журналах і збірниках наукових праць, загальним обсягом 2,6 д.а., з яких особисто здобувачеві належать 2,4 д.а.

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, що поєднують десять підрозділів, висновків. Загальний обсяг дисертації складає 197 сторінок комп'ютерного тексту. Робота містить також список використаних джерел із 244 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Розділ 1. Загальна характеристика правового регулювання обігу векселів складається з трьох підрозділів, в яких досліджено генезис вексельного права, становлення вексельного законодавства, особливості становлення вексельного законодавства у незалежній Україні, сучасний досвід правового регулювання обігу векселів у зарубіжних країнах.

У підрозділі 1.1. “Генезис вексельних відносин та вексельного права” досліджено генезис векселя як документа, що опосередковує кредитно-грошові відносини у сфері господарювання, та наведено періодизацію розвитку вексельного права.

Перший період змістовно може бути позначено як період банкірського вексельного права, який прийнято називати італійським, характеризується використанням векселя у торгівельних відносинах за участі італійських банкірів (мінял), які здійснювали обмін і переказ грошей, виступаючи в якості векселедавців, векселеотримувачів, платників, або в декількох з цих ролей. В цей період сформувалась практика виготовлення векселів в умовах єдиної банкірської техніки. Спочатку вексель мав характер переказного кредитно-грошового документа, який містив доручення представнику у іншому місці або іншому банкіру про сплату певної суми грошей, пізніше став використовувались у кредитно-грошових відносинах між негоціантами і банкірами, а потім як розрахунковий документ у відносинах між негоціантами при посередництві банкірів.

У другий період - або період купецького вексельного права (французький період) - вексель став використовуватися у відносинах між купцями без посередництва банкірів як знаряддя торговельного кредиту, вексельне право збагатилось інститутом індосаменту, а вексель набув обігового характеру та став активно використовуватися у розрахунках. В цей період відбулася кодифікація звичаєвого вексельного права, яка знайшла найбільш повне вираження в Комерційному кодексі Франції 1808 р. На цьому етапі сформувалось значення векселя як обігового розрахункового документа. Гарантією інтересів векселедавця, індосантів та інших учасників вексельного обігу є солідарна відповідальність.

Третій період промислового права (німецький період) характеризується додатковим становленням ще однієї практики використання векселів, необхідної для розвитку промисловості. У цей період сформувався різновид простого векселя як цінного паперу, що вільно обертається на фондовому ринку. Переказний вексель цього періоду також став використовуватись як фондовий інструмент, що опосередковує суспільні відносини з фінансування промислового виробництва. Вексель набув абстрактного характеру, втратили будь-яке значення ті відносини, на основі яких він був виданий. Це письмове документоване кредитно-грошове зобов'язання, що передбачає швидкість та строгість стягнення, яку можна надати будь-якому документу, лише позначивши його як вексель. Загальнонімецький вексельний статут 1847 р. став моделлю, з якої копіювалися сучасні йому вексельні статути в інших країнах.

До ХХ століття відносини між учасниками вексельного обігу, що виникають при укладанні договорів купівлі-продажу векселів тощо, регулюються цивільним та господарським (торгівельним) правом, де останнє розглядається як спеціальне по відношенню до першого (у рамках концепції дуалізму приватного права).

Для четвертого періоду - періоду уніфікованого фінансово-промислового вексельного права характерна уніфікація вексельного законодавства на міжнародному рівні. Зокрема, в Женевських конвенціях 1930 р. кодифіковано обидві практики використання векселів - як розрахункового і як фондового інструменту, передбачено вільне пересування уніфікованого векселя на фондовому ринку шляхом оборотного або безоборотного індосаменту. Окрім того, ознакою цього періоду стала необхідність державного регулювання економіки, у тому числі щодо обігу векселів, що, в свою чергу, стало підґрунтям для формування вексельного права як підгалузі господарського права.

За результатами проведеного дослідження з урахуванням відакцентованого змісту періодів удосконалено періодизацію становлення та розвитку векселя та вексельного права.

У підрозділі 1.2. “Становлення вексельного законодавства України” досліджено особливості становлення вексельного законодавства в незалежній Україні, зазначаються складнощі цього процесу та його незавершеність на даний момент.

Встановлено, що вексельне законодавство України в процесі становлення пройшло два етапи. Протягом 90-років вексель у сфері господарювання застосовувався у розрахункових відносинах між суб'єктами господарювання. В 2000-х роках започатковано тенденцію використання векселів також для здійснення фінансових інвестицій.

Правову базу щодо використання векселів у розрахунках сформовано, однак низка негативних моментів у правозастосуванні вказує на необхідність удосконалення національного законодавства у межах передбачених Женевськими конвенціями можливостей. На основі проведеного аналізу стану законодавчого забезпечення обігу векселів в Україні визначено, що для завершення становлення вексельного законодавства України та його подальшого розвитку необхідне однозначне вирішення питань щодо ієрархії основних законів, що регулюють вексельний обіг в Україні. Зокрема, у правозастосуванні проявилися декілька груп практичних проблем.

Одна з них стосується співвідношення положень Закону України 05.04.2001 р. “Про обіг векселів в Україні” і УВЗ. Найбільш болісною стала практика застосування ст.4 Закону “Про обіг векселів в Україні”, що встановлює заборону видавати векселі інакше, ніж для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Відповідна норма містилася і в Правилах виготовлення і використання вексельних бланків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10.09.1992 р. № 528. Тільки останнім часом судова практика устаткувалася на користь визнання принципу абстрактності вексельного зобов'язання, передбаченого УВЗ, що виправдано в силу пріоритету норм міжнародного договору. Окремі науковці посилалися на пріоритет норми ст.4 Закону “Про обіг векселів в Україні”, спираючись на статтю 2 Конвенції про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, яка передбачає можливість обмеження вексельної правоздатності національним законом. Натомість системне тлумачення положень вказаної статті Конвенції показує, що у цій нормі йдеться про обмеження кола осіб, що можуть зобов'язуватися за векселем, правовий режим якого визначений УВЗ, а не прав суб'єктів господарювання щодо випуску тих чи інших видів векселів. Відзначається, що цивілістичне тлумачення правоздатності (як сукупності прав, а не “права на право”) та ігнорування категорії господарської компетенції призвело до спотворення положень УВЗ щодо абстрактності, безумовності вексельного зобов'язання тощо, та досить тривалої суперечливої судової практики. Підкреслюється необхідність господарсько-правового підходу при вирішенні інших спірних питань у законодавстві та на практиці на майбутнє.

Ще одна група практичних проблем стосується співвідношення норм спеціального вексельного законодавства та норм Господарського та Цивільного кодексів. В судовій практиці стало прийнятим субсидіарне застосування норм ЦК України до норм ГК України. Тлумачення вексельного законодавства як підгалузі цивільного, що передувало прийняттю ГК та становленню практики його пріоритетного щодо ЦК застосування, показало невиправданість на практиці. Один з прикладів - судова практика після довгого протирічливого періоду відмовилась від стягнення інфляційних сум за час прострочення виконання, трьох процентів річних від простроченої суми, передбачених ст.625 ЦК України за порушення грошового зобов'язання, зупинившись суто на здійсненні стягнень, що передбачені УВЗ. Це свідчить на користь приналежності вексельного права до господарського права як самостійної галузі та невиправданість субсидіарного застосування норм ЦК України до норм господарського законодавства у питаннях правового регулювання обігу векселів у сфері господарювання. При цьому наголошується, що необхідно враховувати: норми вексельного права також володіють відносною самостійністю щодо загальногалузевих норм господарського права та підлягають виключному застосуванню при розгляді спорів щодо векселів.

У роботі зауважується, що формування законодавчого забезпечення використання векселя для здійснення фінансових інвестицій знаходиться на початковому етапі. Женевські конвенції не передбачають регулювання цього напрямку, однак містять простір для опрацювання його у національному законодавстві. Підкреслено необхідність розвитку цього напрямку правового регулювання для припинення зловживань, які щодо інших видів цінних паперів, що обертаються на фондовому ринку, попереджені такими засобами державного регулювання, як державна реєстрація випуску цінних паперів, державна реєстрація власників цінних паперів, тобто їх зміни у процесі обігу цінного паперу на фондовому ринку тощо.

У підрозділі 1.3. “Зарубіжний досвід правового регулювання обігу векселів” аналізуються, у порівняльному з Україною аспекті, особливості правового режиму векселів, що сформувалися в зарубіжному законодавстві у сучасний період.

У США вексель відноситься до оборотних документів, правовий режим яких визначається розділом 3 “Оборотні документи” ЄТК США. Одночасно, в ЄТК міститься також розділ 8 “Інвестиційні цінні папери”, і якщо вексель є цінним папером, його обіг регулюється розділом 8, а не розділом 3, навіть якщо він відповідає вимогам розділу 3. Таким чином, можна говорити про два види векселів, врегульованих ЄТК - оборотні документи і інвестиційні цінні папери. У континентальній системі права їхніми аналогами є векселі, використовувані в розрахунках, і векселі, що обертаються на фондовому ринку. До розрахункових відносять комерційні (товарні) цінні папери, до фондових - цінні папери, що посвідчують фінансові інвестиції.

Норми УВЗ допускають випуск як того, так і іншого виду векселів, так само як і трансформацію в процесі життєдіяльності одного виду векселя в інший.

У країнах загального права в залежності від способу легітимації управомоченої особи векселі поділяються на ордерні, іменні і пред'явницькі. За ордерним векселем право на одержання платежу має особа, пойменована в документі, або інша особа за його наказом, за іменним векселем - тільки особа зазначена у векселі, за векселем на пред'явника - будь-який пред'явник документа.

Присутність у вексельному обігу векселів на пред'явника у країнах континентального права прямо не оговорено в законодавстві, але судова практика визнає можливість їх існування. УВЗ вимагає вказівки у векселі найменування того, кому чи наказу кого має бути зроблений платіж, але містить і інститут бланкового індосаменту. Це означає, що поява у вексельному обороті векселів на пред'явника не суперечить УВЗ.

У праві Англії і США оборотними документами визнаються тільки ордерний вексель і на пред'явника, у комерційній же практиці допускається випуск також іменного векселя, що виписується на ім'я визначеної особи з застереженням “не наказу” чи іншим рівнозначним формулюванням, що також визнаються оборотними документами, хоч їх оборотоздатність має обмеження.

Подібна практика спостерігається і в Україні, однак остаточно не сформувалася, що виявляється в прийнятті суперечливих судових рішень. Поряд має місце обмежене розуміння векселя в класичній формі, детально регламентованій в Женевських конвенціях 1930 р., і відмова в праві на існування інших видів векселів чи інших форм їх функціонування, ніж передбачені УВЗ, незважаючи на те, що УВЗ допускає таку можливість. Тим самим штучно обмежуються фінансові можливості суб'єктів підприємницької діяльності.

Виявлений у процесі порівняльного дослідження досвід правового регулювання щодо видів векселів, зокрема, виокремлення товарних і фінансових векселів, які використовуються відповідно для розрахунків на товарних ринках у першому випадку та отримання інвестицій через фондовий ринок у другому, а також, окрім ордерних, іменних векселів і на пред'явника, є доцільним до використання в Україні. Це має скласти необхідне підґрунтя для більш ефективного державного регулювання обігу векселів в Україні.

Розділ 2. Теоретичні засади правового регулювання обігу векселів у сфері господарювання містить два підрозділи, у яких розглянуто питання правової природи, поняття і види векселя та класифікації вексельних операцій.

У підрозділі 2.1. “Правова природа, поняття і види векселя” проаналізовано існуючі погляди науковців щодо визначення економічної та правової природи векселя, на основі аналізу законодавства та практики його застосування з урахуванням результатів авторських досліджень генезису цього інституту отримано нові висновки щодо правової природи, поняття та видів векселя.

Виявлено правову природу векселя як кредитно-грошового цінного паперу, що обертається на товарних та/або фондовому ринках.

Аргументовано доцільність виокремлення в законі двох видів векселів - товарного і фінансового, де товарний вексель є реальним майном, оскільки виступає як покритий цінний папір, що оформляє грошовий борг за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, а безтоварний (фінансовий) вексель не має покриття і є, відповідно, фіктивним майном. З урахуванням визначення фінансового векселя як фіктивного майна запропоновано передбачити у Законі “Про обіг векселів в Україні” пряму заборону використовувати його у розрахунках за договорами про поставку товарів, виконання робіт, надання послуг.

На основі теоретичного узагальнення наукових розробок та сучасної господарської практики обґрунтовано, що у сучасний період товарний вексель має складну фінансово-господарську сутність, обумовлену тим, що цей фінансовий інструмент використовується як на товарному, так і на фондовому ринку. У першому випадку він опосередковує розрахункові відносини, у другому - інвестиційні. У зв'язку з цим правова природа товарного векселя як кредитно-грошового цінного паперу також має подвійний характер - розрахункового цінного паперу і фондового цінного паперу, де перший опосередковує відносини комерційного кредитування на товарних ринках, а другий - фінансово-інвестиційні відносини на фондовому ринку.

Підкреслено необхідність послідовного врахування правової сутності векселя як у законотворчості, так і господарській практиці, що має сприяти правильному вирішенню численних колізійних питань. Запропоновано удосконалення законодавчого визначення поняття векселя, а саме: це кредитно-грошовий цінний папір, який обертається на товарних та/або фондовому ринках. забезпечуючи відносини комерційного кредитування або фінансового інвестування, і посвідчує безумовне зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

У роботі зазначено, що у вітчизняному законодавстві та науково-практичній літературі вексель відносять суто до ордерних цінних паперів. Насправді ж на практиці вексель у процесі обігу може видозмінювати свою правову форму, почергово набуваючи форми ордерного, іменного чи на пред'явника. Можливість існування векселя у всіх загальновизнаних формах цінного паперу визнається і вексельним правом зарубіжних країн. З урахуванням цього господарським судам рекомендовано враховувати при розгляді спорів реальне положення, що має місце на практиці, за яким ордерним є вексель, отриманий по оборотному індосаменту, іменним - по безоборотному, пред'явницьким - у порядку цесії за угодами купівлі-продажу тощо, у т.ч. угодами, що укладаються за результатами здійснення публічно-правових процедур (конфіскації, визнання банкрутом тощо). При цьому слід виходити з того, що солідарну відповідальність по вексельному зобов'язанню несуть лише особи, які наносять на вексель ордерний індосамент, у інших випадках така відповідальність не наступає. Така класифікація має важливе значення для впорядкування вексельного обігу (реєстрації операцій з векселями, тощо), тому її доцільно закріпити в Законі “Про цінні папери і фондовий ринок”. Також необхідно спеціально оговорити в Законі “Про обіг векселів в Україні”, що цей закон встановлює правовий режим товарних ордерних векселів. Правовий режим інших видів векселів встановлюється Законом “Про ціні папери і фондовий ринок” та іншими законодавчими актами.

У підрозділі 2.2. “Класифікація вексельних операцій” проведено дослідження змісту, особливостей вексельних операцій, аналізу окремих їх різновидів та здійснено класифікацію операцій з векселями, необхідну для удосконалення правового регулювання вексельного обігу.

Проведене дослідження господарської практики свідчить, що сучасному етапу розвитку вексельних відносин в Україні характерні різноманітні види вексельних операцій, які може бути згруповано наступним чином: 1) залежно від суб'єктного складу: а) операції, що пов'язані з видачею і погашенням векселів; б) операції, що пов'язані з обігом чужих векселів, які отримані у розрахунках; 2) залежно від сфери обігу: а) оплата товарів і послуг; б) надання короткострокових кредитів; в) повернення раніше отриманих позичок; г) оформлення боргових відносин між банками; д) короткострокове інвестування капіталу з метою отримання доходу; е) кредитування під заставу векселів чи їх дисконт; 3) залежно від різновиду платіжно-розрахункового обслуговування клієнтів банками: а) дисконт векселів; б) вексельне кредитування; в) експортно-імпортні операції; г) розрахунки з державним бюджетом.

У роботі зазначається комплексний багатофункціональний характер векселя, який здатен у процесі функціонування видозмінювати свої функції і може виступати у якості: кредитно-розрахункового документа у відносинах векселедавця і векселедержателя, індосата і індосанта; фінансово-інвестиційного документа як товару у відносинах інвесторів на ринку цінних паперів між собою та з торгівцями цінними паперами; виконавчого документа у разі здійснення на ньому виконавчого напису нотаріусом; платіжного документа у відносинах векселедержателя і платника; боргового документа у разі втрати векселем “вексельної сили”. Вексель як фінансово-інвестиційний документ, у свою чергу, може виступати в якості заставного майна за договорами застави, товару за договорами купівлі-продажу тощо. Це обумовлює необхідність застосування щодо нього різноманітного за предметом правового регулювання господарського законодавства (про платіжні системи, про безготівкові розрахунки, про виконавче провадження тощо) і складнощі правозастосування у випадках можливих колізій. Зокрема, підкреслена необхідність подолання правозастосовного різнобою у випадках колізій між нормами про грошові зобов'язання, цінні папери та борги.

У роботі запропоновано провести класифікацію вексельних операції за їх правовим режимом на операції з векселем як: кредитно-розрахунковим документом; фінансово-інвестиційним документом; виконавчим документом; платіжним документом; борговим документом.

Аргументовано, що у разі колізії норм УВЗ, Закону “Про обіг векселів в Україні” чи інших законів про цінні папери та законодавства про безготівкові розрахунки, переказ грошей, валютні операції тощо, за законодавством про цінні папери (векселі) слід визнавати пріоритет. Цей порядок буде доцільним закріпити у кодифікаційному акті. Зокрема, запропоновано доповнити статтю 163 ГК України пунктом 5 наступного змісту: “Законодавство про грошові відносини у сфері господарювання має пріоритет перед загальногосподарськими та цивільно-правовими нормами щодо боргових відносин, а законодавство про цінні папери - перед законодавством про гроші”. Це послугує впорядкуванню правозастосовної практики. Доцільність такого кроку підтверджується досвідом кодифікації правового регулювання вексельних відносин у зарубіжних країнах. Наприклад, у ЄТК США на векселі поширюється дія норм, розміщених у декількох розділах: розділі 4 “Банківські депозити й інкасові операції”, що встановлює правовий режим грошових документів, розділі 3 “Оборотні документи”, розділі 8 “Інвестиційні цінні папери”. У випадку колізії приписи розділу 4 мають пріоритет перед приписами розділу 3, а приписи розділу 8 пріоритетом перед приписами розділу 4. Документ, що є цінним папером, регулюється розділом 8, а не розділом 3, навіть якщо він відповідає вимогам розділу 3. Розділ 3 і розділ 8 не застосовується до грошей.

Розділ 3. Аналіз правового регулювання обігу векселів та його удосконалення містить два підрозділи, в яких здійснено аналіз чинного законодавства і правозастосовної практики, а також існуючих законопроектів щодо обігу векселів в Україні, та обґрунтовано пропозиції з удосконалення його правового регулювання.

У підрозділі 3.1. “Аналіз та удосконалення матеріально-правового забезпечення вексельних відносин” на основі узагальнення існуючих практичних проблем та з урахуванням публічного характеру сучасного вексельного зобов'язання у сфері господарювання як такого, що розгортається у публічному просторі фондового ринку (у будь-якому разі після видачі векселя його подальший обіг не залежить від волі векселедавця та інших осіб, що передали вексель далі) у роботі обґрунтовано необхідність нарощення публічно-правового регулювання вексельного ринку. Проведене дослідження дозволило надати низку пропозицій до законодавства, призначених для збалансованої реалізації приватних і публічних інтересів у цьому секторі економіки.

Обґрунтовано доцільність поширення на векселі існуючого порядку обліку руху іменних цінних паперів шляхом внесення змін у Реєстр власників іменних цінних паперів. З урахуванням гнучкої системи видозміни правової форми векселя з ордерного на іменний або на пред'явника та існування практичних потреб і організаційних можливостей запровадження такого обліку на базі професійної діяльності з реєстрації власників іменних цінних паперів, доцільним буде запровадити внесення до Реєстру відомостей про зміну власника за будь-якими вексельними операціями, відповідно з виключенням з назви Реєстру слова “іменних”. Це посприяє попередженню зловживань, пов'язаних з правом розмноження екземплярів і копій векселів, що можуть приймати відокремлену участь у обігу, з недійсністю закреслених індосаментів для уникнення солідарної відповідальності, можливою відмовою в поверненні оплачених векселів з недобросовісним використанням їх для подальшого обігу тощо.

З урахуванням кредитного характеру вексельного грошового зобов'язання аргументовано невиправданість законодавчої норми, згідно з якою основне зобов'язання, щодо якого у договорі передбачено вексельну форму розрахунків, припиняється видачею векселя, а не реальною оплатою за договором, здійсненою у формі вексельного платежу або ж іншим чином у разі неможливості останнього. Підкреслена практична невиправданість ситуацій, коли факти неотримання вексельних платежів призводять до збитків векселеодержувачів та індосатів, натомість зарахування вексельних сум до їх валового доходу та оподаткування давно відбулося. З урахуванням цього запропоновано останнє речення ст.4 Закону України “Про вексельний обіг в Україні” викласти в редакції: “у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором припиняються з моменту виконання грошових зобов'язань щодо платежу за векселем”.

У роботі підкреслено доцільність правової норми щодо видачі векселів, які використовуються у розрахунках, лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Зазначено невиправданість ситуацій, коли непокриті векселі використовують у розрахунках в обхід цієї норми, спираючись на норми УВЗ щодо абстрактності вексельного зобов'язання. Натомість норма про покриття не суперечить УВЗ, про що свідчать у т.ч. вимоги щодо покриття розрахункових (комерційних) векселів у зарубіжному законодавстві, наприклад, у розділі II книги Y Комерційного кодексу Франції. Для подолання негативних тенденцій запропоновано запровадити порядок державної реєстрації випуску розрахункових векселів, що має здійснюватися у явочному порядку, з метою забезпечення державного контролю дійсності підстав виникнення вексельних зобов'язань. У Законі “Про обіг векселів в Україні” доцільно передбачити право використання векселів у розрахунках лише за умови державної реєстрації їх випуску. Це сприятиме також попередженню випуску в обіг векселів за підробленими документами, векселів фіктивних фірм тощо.

У роботі акцентується, що вексель як товар є особливим видом майна, що має фіктивний характер, у зв'язку з чим велике значення має питання його ліквідності, і воно гостро стоїть в умовах нерозвинутого фондового ринку, характерного для економіки України даного етапу. Запропоновано передбачити в Законі “Про обіг векселів в Україні” обов'язок векселедавця щодо підтримання розміру активів на рівні, не нижчому за розмір власних вексельних зобов'язань, та доповнити ст.143 ГК України реченням наступного змісту: “Якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів векселедавця виявиться меншою від суми вексельних зобов'язань за виданими ним векселями, товариство зобов'язане опублікувати відповідне повідомлення та провести реструктуризацію боргів. У разі недосягнення згоди між векселедавцем та векселедержателями щодо реструктуризації боргів товариство підлягає ліквідації”.

Доцільною буде також заборона випуску нових векселів суб'єктами господарювання, щодо яких мають місце протести у неплатежі векселів, що перебувають у обігу.

Господарсько-правове забезпечення ліквідності векселя зробить доцільним використання векселів в якості вкладу в статутний фонд. На сьогодні це заборонено, що викликає спори, адже виглядає невиправданим через практичні потреби щодо наповнення статутного фонду будь-яким ліквідним майном.

У роботі проаналізовано практику застосування вимог УВЗ та Закону України “Про обіг векселів в Україні” щодо форми векселів, зокрема, щодо підпису векселя. Зауважується недоцільність законодавчої вимоги щодо обов'язковості підпису на векселі головного бухгалтера, окрім керівника чи уповноваженої ним особи. Така вимога ставить головного бухгалтера в невиправдано обтяжливе становище, оскільки згідно з УВЗ кожний, хто поставив свій підпис на переказному векселі як представник особи, від імені якої він не був уповноважений діяти, сам зобов'язаний за векселем.

У підрозділі міститься також низка інших пропозицій з удосконалення матеріально-правового забезпечення вексельних відносин.

У підрозділі 3.2. “Аналіз та удосконалення процесуально-правового забезпечення вексельних відносин” з урахуванням міжнародних вимог виявлено проблеми існуючого процесуального порядку опротестування векселів та примусового стягнення платежів та шляхи їх подолання. У роботі аргументовано, що, не зважаючи на приєднання до Женевських конвенцій та прийняття нормативно-правових актів, які регулюють вексельні відносини в Україні, низка проблем все ще залишається неврегульованою. Аргументовано, що для подолання негативного стану впровадження вексельного обігу в Україні необхідно належно гарантувати швидкоплинність і суворість вексельного стягнення.

Обґрунтовано доцільність нормативного забезпечення процедури спрощеного судочинства, зокрема, без права відповідача на опротестування для перенесення розгляду вексельної справи до загального цивільного судочинства.

Запропоновано передбачити у ГПК обов'язковий арешт майна відповідача, якщо він не висунув суттєвих заперечень. Такими можуть бути повідомлення про підробку підпису або про сплату вексельного боргу.

Аргументовано необхідність встановлення скорочених строків розгляду вексельних спорів у першій та апеляційній інстанції, а також права позивача вимагати виконання судового рішення апеляційної інстанції відразу після його прийняття, тобто до сплину терміну його оскарження і вирішення справи у касаційній інстанції. Запропоновано внести відповідні зміни у ГПК України та Закон України “Про виконавче провадження”.

Щодо незадовільної ситуації з примусовим виконанням вексельних зобов'язань на основі виконавчих написів нотаріусів відзначаються багаторічні безплідні намагання розробників законопроектів внести доповнення в Закон “Про виконавче провадження”, які б гарантували ставлення державної виконавчої служби до векселя з виконавчим написом нотаріуса як до повноцінного виконавчого документа. Попри це зауважується наявність підстав для необхідного поводження державної виконавчої служби з такими документами уже в чинному законодавстві. У роботі пропонується закріпити в Законі “Про обіг векселів в Україні” гарантії виконання державною виконавчою службою відповідного обов'язку під загрозою солідарної відповідальності за вексельним зобов'язанням, поряд з іншими солідарними боржниками, що здатне забезпечити належне виконання Україною міжнародно-правових обов'язків за ратифікованими нею Женевськими конвенціями.

ВИСНОВКИ

вексельний законодавство правовий господарювання

У дисертації проведено комплексний аналіз й запропоновано нове вирішення наукового завдання, що полягає в обґрунтуванні напрямків удосконалення правового регулювання обігу векселів в Україні з метою підвищення ефективності їхнього використання у господарських правовідносинах. На підставі проведеного дослідження сформульовані наступні висновки.

Досліджено генезис та удосконалено періодизацію розвитку вексельного права: період звичаєвого банкірського вексельного права (італійський період); період одержавленого купецького вексельного права (французький період); період промислового вексельного права (німецький період); період уніфікованого фінансово-промислового вексельного права (міжнародний період).

Підкреслено, що у сучасний період вексель використовується як розрахунковий, так і як фондовий інструмент, а випуск і обіг векселів складають однорідні суспільні відносини в умовах державного регулювання ринку цінних паперів. При цьому правовий режим векселя як документа із силою вексельного права, визначається сукупністю норм, що володіють відносною самостійністю щодо загальногалузевих норм господарського права, не обтяжені їх субсидіарним застосуванням щодо векселів та підлягають виключному застосуванню при вирішенні відповідних спорів. З урахуванням наведеного запропоновано визначення вексельного права як підгалузі господарського права та додатково аргументовано доцільність господарсько-правового підходу при вирішенні спірних питань правового регулювання вексельного обігу. Крім того наголошується, що у ГК і ЦК чи інших нормативно-правових актах можуть бути врегульовані тільки ті відносини, які прямо не врегульовані у вексельному законодавстві.