Кримінальна відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧН АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Спеціальність 12.00.08 - Кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

незаконний заволодіння транспортний

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Кримінальна відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом

Ємельяненко Володимир Віталійович

Харків - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінального права № 2 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, доцент Касинюк Василь Іванович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, декан слідчо-криміналістичного факультету № 3 підготовки кадрів для слідчих підрозділів МВС України.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Мисливий Володимир Андрійович, Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, проректор з наукової роботи.

кандидат юридичних наук, доцент Житний Олександр Олександрович, Харківський національний університет внутрішніх справ, доцент кафедри кримінального права та кримінології.

Захист відбудеться 8 квітня 2009 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.01 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий 5 березня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Ю. Шепітько

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі в Україні відбувається інтенсивний розвиток транспорту, підвищується динамічність його використання, спостерігається тенденція до збільшення кількості транспортних засобів на одиницю населення. При цьому функціонування транспорту є джерелом підвищеної небезпеки для оточуючих, тому забезпечення безпеки його використання є одним із найважливіших завдань для України.

Важливою умовою безпечної роботи транспорту є дотримання всіма особами встановленого порядку користування транспортними засобами, при якому використання певного транспортного засобу в сфері руху припустимо лише тими, хто має на це право. Порушуючи цей порядок, особа незаконно заволодіває транспортним засобом, чим створює загрозу для безпеки руху та позбавляє власника транспортного засобу можливості реалізовувати свої права відносно нього. Цим і обумовлена висока суспільна небезпечність подібних діянь.

Серед правових засобів, спрямованих на попередження незаконних заволодінь транспортними засобами, провідну роль відіграють кримінально-правові.

Вперше у вітчизняному законодавстві кримінальну відповідальність за угон дорожніх транспортних засобів було введено в 1968 р. - Кримінальний кодекс Української РСР 1960 р. був доповнений ст. 2153 «Угон автомототранспортних засобів», у якій йшлося про угон автомототранспортних засобів, тракторів або інших самохідних машин без мети їх крадіжки. Відповідну норму було включено до глави Х Кодексу «Злочини проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров'я». У 1985 р. ця стаття отримала назву «Угон транспортних засобів», а диспозицію ч. 1 було сформульовано як угон автомобілів усіх видів, мотоциклів, тракторів або інших самохідних машин без мети їх крадіжки. Істотні зміни були внесені в цю статтю в 2000 р., коли вона була названа «Незаконне заволодіння транспортним засобом» і передбачала відповідальність за відповідне діяння, під яким розумілося вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі.

Прийнятий у 2001 р. Кримінальний кодекс України (далі - КК) передбачив кримінальну відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом у ст. 289, яку включено до розділу XI Особливої частини КК «Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту». При цьому законодавча дефініція незаконного заволодіння транспортним засобом, що дається в п. 1 примітки до ст. 289 КК, залишилася незмінною.

Незважаючи на прийняття нової кримінально-правової норми, кількість відповідних злочинів у період з 2001 по 2003 р. виросла майже на 16%. У 2004 р. кількість зареєстрованих незаконних заволодінь транспортними засобами зменшилася. Така тенденція спостерігається й до цього часу. Проте кількість цих злочинів все ж таки залишається дуже високою, що може свідчити про недостатню ефективність ст. 289 КК.

Питання відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом розглядалися в роботах таких авторів, як О. І. Бойцов, М. М. Геловані, М. А. Єфимов, Ю. Ф. Іванов, В. А. Звіряка, В. І. Касинюк, М. Й. Коржанський, О. І. Коробєєв, О. С. Кузьміна, Б. О. Куринов, Ю. І. Ляпунов, П. С. Матишевський, В. А. Мисливий, В. П. Пантелєєв, М. О. Свірін, В. І. Ткаченко, Є. В. Фесенко, В. М. Хомич та ін. Останнім часом були захищені одна докторська дисертація (В. А. Мисливий, 2006 р.), де досліджувалися теоретичні проблеми кримінальної відповідальності за злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, і дві кандидатські дисертації (В. А. Звіряка, 1999 р., Ю. Ф. Іванов, 1999 р.), в яких висвітлювалися питання кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом.

Проте слід зазначити, що більшість робіт було написано в період чинності КК 1960 р., коли норму про відповідальність за відповідне діяння було сформульовано інакше, ніж зараз. Фундаментального вивчення складу незаконного заволодіння транспортним засобом в Україні за КК 2001 р. проведено не було. Погляди окремих учених викладені переважно на рівні підручників, навчальних посібників з Особливої частини кримінального права або науково-практичних коментарів до КК. Відсутнє також узагальнення практики застосування ст. 289 КК, призначення покарання за цією категорією справ. До цього часу не досягнуто єдності в поглядах на ряд дискусійних питань про об'єкт і предмет злочину, ознаки його об'єктивної та суб'єктивної сторін, відмежування від суміжних складів злочинів. Водночас ефективну боротьбу з незаконними заволодіннями транспортними засобами неможливо вести без єдиного розуміння й застосування відповідної кримінально-правової норми. У зв'язку з цим теорія кримінального права та судово-слідча практика мають потребу в науковому вирішенні поставлених питань.

Все викладене свідчить про актуальність теми дисертації, її теоретичну й практичну цінність. У роботі здійснено спробу проаналізувати об'єктивні та суб'єктивні ознаки незаконного заволодіння транспортним засобом, кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки цього злочину, покарання за нього, а також звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 289 КК.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого відповідно до цільової комплексної програми «Проблеми ефективності кримінального, кримінально-виконавчого законодавства та системи запобігання злочинності» (номер державної реєстрації 0106u002292). Тема дисертації затверджена рішенням вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 19 грудня 2003 р. (протокол № 5).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є комплексна розробка теоретичних і практичних питань кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом, звільнення від кримінальної відповідальності за цей злочин і покарання за нього, формулювання на цій основі пропозицій щодо вдосконалення законодавства та практики його застосування. Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання: 1) дослідити родовий, основний і додатковий безпосередні об'єкти злочину, його предмет, а також визначити механізм заподіяння шкоди об'єктам; 2) охарактеризувавши ознаки об'єктивної сторони злочину, визначити зміст і форми незаконного заволодіння транспортним засобом; 3) розкрити ознаки суб'єктивної сторони цього посягання; 4) дати юридичну та кримінологічну характеристику суб'єкта незаконного заволодіння транспортним засобом; 5) проаналізувати зміст кваліфікуючих і особливо кваліфікуючих ознак відповідного злочину; 6) дослідити покарання та звільнення від кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом; 7) вивчити й узагальнити практику застосування ст. 289 КК; 8) сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинної редакції ст. 289 КК і рекомендації з її практичного застосування.

Об'єктом дослідження є кримінальна відповідальність за злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту. Предметом дослідження виступає кримінальна відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становлять положення загальної теорії пізнання та теорії кримінального права. У процесі дослідження застосовувалися такі наукові методи: логіко-історичний і історико-правовий (при аналізі розвитку поглядів на об'єкт злочину й юридичну природу незаконного заволодіння транспортним засобом), діалектичний (при дослідженні елементів і ознак складу злочину, покарання та звільнення від кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом), догматичний (при обробці законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, які покликані регулювати суспільні відносини з охорони безпеки руху та експлуатації транспорту), порівняльно-правовий (при порівнянні чинного законодавства і законодавства минулих років, а також окремих положень зарубіжного кримінального законодавства із приписами КК України), системно-структурний і функціональний (при дослідженні об'єктивних і суб'єктивних ознак незаконного заволодіння транспортним засобом, покарання та звільнення від кримінальної відповідальності за цей злочин під кутом зору з'ясування змісту й удосконалення норм чинного законодавства, а також практики його застосування), статистичний (при узагальненні судово-слідчої практики й аналізі статистичних даних).

Емпіричною базою дослідження є матеріали опублікованої судової практики, дані, одержані при вивченні 486 кримінальних справ, пов'язаних із незаконними заволодіннями транспортними засобами, статистична інформація МВС України.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що з часу прийняття КК 2001 р. дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням теоретичних і практичних питань кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом, що передбачена ст. 289 КК. На думку автора, новими для науки кримінального права є досягнуті в результаті дослідження такі положення.

Вперше:

- з'ясовано сутність структурних елементів суспільних відносин, на які безпосередньо посягає незаконне заволодіння транспортним засобом, визначено механізм заподіяння шкоди основному та додатковому обов'язковому об'єктам злочину;

- зроблено висновок, що незаконне заволодіння транспортним засобом є його угоном, у зв'язку з чим пропонується доповнити відповідною вказівкою ст. 289 КК. Визначено, що угон утворюють дії із протиправного встановлення контролю над чужим транспортним засобом (захоплення) і переміщення його з місця первинного знаходження будь-яким способом незалежно від мети. Аргументовано доводиться, що захоплення може бути вчинене як з використанням насильства, так і без насильства. Дається детальна характеристика форм угону, які пропонується виділяти залежно від способу вчинення злочину: таємно, відкрито (із застосуванням насильства або без нього), за допомогою обману або зловживання довірою;

- дається розгорнута класифікація мотивів незаконного заволодіння транспортним засобом, які пропонується ділити на дві групи. У першу входять мотиви, які задовольняються процесом поїздки на транспортному засобі, а в другу - мотиви, що задовольняються результатом незаконного заволодіння;

- наводяться аргументи на користь того, що, незважаючи на факультативний характер мети незаконного заволодіння транспортним засобом, її встановлення має важливе значення для кваліфікації та індивідуалізації покарання. Саме від цього залежить вирішення питання про необхідність додаткової кваліфікації вчиненого;

- з урахуванням родинних або сімейних відносин між власником (користувачем) транспортного засобу і винною особою в Кримінально-процесуальному кодексі України (далі - КПК) пропонується передбачити положення, відповідно до якого у разі вчинення злочину, передбаченого ст. 289 КК, близькими родичами або членами сім'ї потерпілого кримінальна справа має порушуватися тільки за скаргою останнього та підлягає закриттю, якщо така скарга відсутня. Це положення не повинно поширюватися на випадки незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням фізичного насильства до потерпілого чи погрозою його застосування;

- обґрунтовується, що вчинення незаконного заволодіння транспортним засобом перед яким-небудь зі злочинів, передбачених статтями 185-187, 189-191 КК, має враховуватися для кваліфікації останніх як повторних. З цією метою пропонується: а) доповнити п. 1 примітки до ст. 185 КК вказівкою на ст. 289 КК; б) в диспозиції ч. 2 ст. 187 КК передбачити кваліфікуючу ознаку вчинення злочину особою, яка раніше вчинила незаконне заволодіння чужим транспортним засобом, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства;

- внесено пропозицію збільшити в санкції ч. 1 ст. 289 КК максимальний розмір штрафу з однієї тисячі двохсот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та передбачити в санкції ч. 3 цієї статті конфіскацію майна як обов'язкове додаткове покарання у випадку вчинення злочину з корисливих мотивів;

- на підставі аналізу ознак незаконного заволодіння транспортним засобом сформульовані та викладені у висновках авторські пропозиції по вдосконаленню редакції ст. 289 КК та постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 р. № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті».

Удосконалено:

- визначення поняття родового об'єкта злочинів, що посягають на безпеку руху та експлуатації транспорту, під яким розуміються суспільні відносини, які забезпечують безпеку руху та експлуатації всіх видів транспорту, що входять у єдину транспортну систему (механічного й трубопровідного);

- наукову позицію, відповідно до якої на рівні безпосереднього об'єкта незаконного заволодіння транспортним засобом слід виділяти основний і додатковий обов'язковий об'єкти. Основним безпосереднім об'єктом незаконного заволодіння транспортним засобом є суспільні відносини, що забезпечують безпеку дорожнього руху механічного транспорту як такий стан його функціонування, при якому відсутній неприпустимий ризик заподіяння шкоди життю та здоров'ю людей, навколишньому природному середовищу й матеріальним цінностям. Додатковим обов'язковим об'єктом злочину є відносини власності на транспортний засіб, що виникають між власником і невласниками, а також інші речові відносини, що виникають між особою, яка має обмежене речове право на транспортний засіб (титульним володільцем), та іншими особами, крім власника;

- позицію, відповідно до якої насильницьке незаконне заволодіння чужим транспортним засобом необхідно вважати закінченим не з моменту застосування насильства, а з моменту, коли винний вчинив протиправне вилучення транспортного засобу; якщо особа незаконно заволодіває чужим транспортним засобом, який перебуває в русі, злочин слід вважати закінченим у той момент, коли власник або правомірний користувач під впливом насильства почав здійснювати переміщення транспортного засобу в зазначеному винним напрямку.

Набуло подальшого розвитку:

- положення щодо можливості визнання певних категорій осіб суб'єктами злочину, передбаченого ст. 289 КК (не відсторонені від керування транспортним засобом водії, які самовільно здійснили поїздку на закріпленому за ними транспортному засобі; посадові особи підприємств, установ і організацій, що мають певні повноваження з оперативного управління, використання й розпорядження транспортними засобами; особи, які за характером виконуваної роботи мають доступ до транспортного засобу; члени сім'ї, близькі родичі та знайомі власника чи користувача транспортного засобу);

- позиція щодо необхідності зниження віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК, до 14 років;

- положення, відповідно до якого значна та велика матеріальна шкода, про яку йдеться у диспозиціях ч. 2 та ч. 3 ст. 289 КК, має бути спричинена власнику транспортного засобу.

Практичне значення отриманих результатів. Теоретичні положення, узагальнення й висновки дисертації можуть бути використані: у науково-дослідницькій сфері -- як матеріал для подальшої розробки проблем кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом; у правотворчій діяльності -- при роботі над пропозиціями щодо змін і доповнень до чинного законодавства з метою його подальшого вдосконалення; у практичній діяльності -- при застосуванні кримінального законодавства в частині кваліфікації незаконних заволодінь транспортними засобами, звільнення від кримінальної відповідальності й призначення покарання за них; у навчальному процесі -- як матеріали при викладанні Особливої частини кримінального права, підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, методичних вказівок, науково-практичних коментарів КК України.

Апробація результатів дисертації. Дисертаційне дослідження обговорювалося та рецензувалося на кафедрі кримінального права № 2 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Ряд положень дисертації обговорено на науково-практичних конференціях, зокрема: «Кримінально-правова охорона життя та здоров'я особи» (22-23 квітня 2004 р., м. Харків); «Проблеми протидії злочинності: історико-правовий аспект» (13-17 вересня 2007 р., с. Стерегуще); «Сучасні проблеми юридичної науки» (30-31 жовтня 2007 р., м. Харків); «Правові засади підвищення ефективності боротьби зі злочинністю в Україні» (15 травня 2008 р., м. Харків). Окремі із сформульованих у роботі пропозицій використовувалися автором при проведенні практичних занять із кримінального права зі студентами Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (2005-2008 рр.).

Публікації. За темою дисертації автор опублікував чотири наукових статті у виданнях, які Вищою атестаційною комісією України визнані фаховими для юридичних наук, а також тези чотирьох наукових доповідей.

Структура роботи обумовлена метою, завданнями і предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, шести розділів, які містять шість підрозділів, висновків (до кожного розділу і загальних до всієї роботи) та списку використаних джерел (279 найменувань). Загальний обсяг роботи - 212 сторінок, з них основного тексту - 185 сторінок.

Література й законодавство використані станом на 10 червня 2008 р.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі міститься інформація, яка наведена вище при загальній характеристиці роботи.

Розділ 1 «Об'єкт і предмет незаконного заволодіння транспортним засобом» складається з двох підрозділів.

Підрозділ 1.1. «Об'єкт незаконного заволодіння транспортним засобом» присвячений дослідженню родового та безпосереднього об'єктів злочину, передбаченого ст. 289 КК. Обґрунтовується, що родовим об'єктом злочинів, відповідальність за які передбачена у розділі XI Особливої частини КК, включаючи й незаконне заволодіння транспортним засобом, є суспільні відносини, які забезпечують безпеку руху та експлуатації всіх видів транспорту, які входять у єдину транспортну систему України (механічного й трубопровідного). При цьому безпекою руху та експлуатації транспорту визнається такий стан його функціонування, при якому відсутній неприпустимий ризик заподіяння шкоди життю та здоров'ю людей, навколишньому природному середовищу і матеріальним цінностям.

Автор доходить висновку, що треба розрізняти поняття «експлуатація» в широкому та вузькому значенні. У широкому значенні експлуатація охоплює рух транспорту, оскільки сам рух є використанням його корисних властивостей, а в вузькому розумінні експлуатація означає таке використання транспорту, яке не пов'язане з його рухом. Саме у такому значенні поняття експлуатації використовується законодавцем у назві розділу XI Особливої частини КК.

На рівні безпосереднього об'єкта основного складу незаконного заволодіння транспортним виділяються основний та додатковий обов'язковий об'єкти. Аналізуючи висловлені з цього приводу точки зору, автор формулює висновок, що основним безпосереднім об'єктом розглядуваного злочину є суспільні відносини, які забезпечують безпеку дорожнього руху механічного транспорту. Саме вони, на думку дисертанта, визначають соціальну і правову природу посягання. Тому аргументованою є позиція законодавця, який послідовно визнає незаконні заволодіння різними видами механічного транспорту злочинами, що посягають насамперед на безпеку його функціонування. Структуру відповідних суспільних відносин складають: предмет (безпека дорожнього руху механічного транспорту), суб'єкти (з одного боку, особа, яка незаконно заволоділа транспортним засобом, а з іншого боку - всі інші учасники дорожнього руху, а також особи, чиїм об'єктам власності може бути заподіяна шкода, органи державної влади та місцевого самоврядування), соціальний зв'язок між суб'єктами (така поведінка суб'єктів, при якій виключається стан неприпустимого ризику заподіяння шкоди життю та здоров'ю людей, навколишньому природному середовищу і матеріальним цінностям). Аргументовано доводиться, що додатковим обов'язковим об'єктом незаконного заволодіння транспортним засобом є відносини власності на транспортний засіб, що виникають між власником і невласниками, та інші речові відносини між володільцем обмеженого речового права на транспортний засіб (титульним володільцем) і всіма іншими особами, крім самого власника.

В підрозділі 1.2. «Предмет незаконного заволодіння транспортним засобом» аналізуються ознаки транспортного засобу як предмета злочину, передбаченого ст. 289 КК. Автор приєднується до позиції, відповідно до якої слід виділяти його загальні та спеціальні ознаки.

Загальні ознаки єдині для всіх видів майна (фізична, економічна, соціальна та юридична ознаки). При цьому ст. 289 КК має бути доповнена вказівкою на юридичну приналежність транспортного засобу, а саме - що він є чужим для винного, оскільки незаконно можна заволодіти і своїм транспортним засобом, але це не буде тягнути кримінальної відповідальності за ст. 289 КК.

Спеціальні ознаки характеризують транспортний засіб більш конкретно, дозволяючи відмежувати його від іншого майна. Доводиться, що транспортний засіб як предмет відповідного злочину: 1) має бути самохідним дорожнім механічним, 2) порядок руху якого регулюється Правилами дорожнього руху, 3) має приводитися в рух за допомогою двигуна внутрішнього згорання об'ємом 50 і більше куб. см., електродвигуном потужністю понад 3 кВт або іншим двигуном рівнозначної потужності, 4) є майном, поводження з яким є джерелом підвищеної небезпеки, 5) підлягає державній реєстрації, 6) потребує для керування ним досягнення особою певного віку, спеціального медичного висновку про придатність до керування, спеціального навчання й одержання права на керування.

У розділі 2 «Об'єктивна сторона незаконного заволодіння транспортним засобом» визначається зміст ознак об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 289 КК.

Дисертант вважає, що термін «вилучення», за допомогою якого законодавець розкриває поняття незаконного заволодіння транспортним засобом, в аспекті розглядуваної норми слід розуміти тільки в його фізичному значенні, тобто як протиправне фізичне переміщення транспортного засобу з володіння власника (користувача, володільця) у володіння винного, оскільки тільки такі дії здатні заподіяти шкоду основному та додатковому об'єктам цього злочину.

Звертається увага, що незаконне заволодіння транспортним засобом може вчинюватися не тільки всупереч волі власника чи користувача транспортного засобу, але й поза їх волею. Тому п. 1 примітки до ст. 289 КК слід доповнити відповідною вказівкою.

Автор послідовно доводить, що незаконне заволодіння транспортним засобом є злочином із формальним складом. Аналізуючи поняття «угон», яке використовується у науковій літературі і в судово-слідчій практиці при характеристиці злочину, передбаченого ст. 289 КК, дисертант доходить висновку, що воно є обґрунтованим і повністю відображає специфіку незаконного заволодіння транспортним засобом. З урахуванням цього, диспозицію ч. 1 ст. 289 КК пропонується сформулювати так: «Незаконне заволодіння транспортним засобом (угон)». Аналогічні доповнення слід внести й у ч. 4 ст. 289 КК, а також у пункти 1 та 2 примітки до цієї статті.

Угон транспортного засобу утворює єдність двох протиправних дій: установлення контролю над транспортним засобом і переміщення його в просторі з місця первинного знаходження будь-яким способом. Встановлення контролю над транспортним засобом - це дії, які спрямовані на встановлення фізичного панування над ним, коли винний сам або з використанням інших осіб одержує можливість перемістити його. Такі дії є його захопленням, яке може бути вчинене як з використанням насильства, так і без нього (доводиться, що використання насильства не є обов'язковою ознакою захоплення). Переміщення транспортного засобу в просторі передбачає дії, за допомогою яких він переміщається з місця первинного знаходження в інше місце будь-яким способом (поїздка на транспортному засобі з використанням власного двигуна, транспортування за допомогою іншого транспортного засобу, штовхання за допомогою фізичної сили людини тощо). При цьому відстань, на яку переміщено транспортний засіб, значення не має. Злочин вважається закінченим з моменту початку такого протиправного переміщення.

Форми незаконного заволодіння транспортним засобом класифікуються за способом вчинення злочину: таємно, відкрито (з насильством чи без нього), шляхом обману або зловживання довірою. Така ознака, як мета вчинення злочину, на думку дисертанта, не може бути покладена в основу класифікації форм угону за об'єктивними ознаками.

Розділ 3 «Суб'єктивна сторона незаконного заволодіння транспортним засобом» містить аналіз ознак суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 289 КК. Обов'язковою її ознакою є вина в формі прямого умислу (умисел є конкретизованим та, як правило, заздалегідь обдуманим). Мотив та мета є факультативними ознаками суб'єктивної сторони.

З огляду на конструктивні особливості транспортного засобу як предмета злочину всі мотиви цього злочину пропонується розділити на дві групи: 1) мотиви, що задовольняються процесом поїздки на транспортному засобі; 2) мотиви, що задовольняються результатом незаконного заволодіння. Домінуюче місце серед мотивів злочину, що розглядається, посідають: 1) користь; 2) бешкетництво, прагнення покататися, випробувати свої водійські навички; 3) бажання підвищити або зміцнити свій авторитет серед знайомих; 4) доїхати до певного місця; 5) перевезти вантаж; 6) домогтися від потерпілого виконання або невиконання певних дій; 7) помста; 8) заздрість; 9) хуліганський мотив; 10) бажання вчинити інший злочин з використанням цього транспортного засобу.

Зазначається, що незаконне заволодіння транспортним засобом може бути вчинене з метою: 1) обернення транспортного засобу на користь винного або інших осіб; 2) тимчасового використання транспортного засобу (покататися, доїхати до певного місця, перевезти вантаж, викрасти людей або майно, що знаходяться у транспортному засобі, спонукати потерпілого до виконання або невиконання певних дій, знищити або пошкодити транспортний засіб).

Автор аргументовано доводить, що точне встановлення мети незаконного заволодіння транспортним засобом важливе не лише для індивідуалізації покарання, але й для кваліфікації. Зокрема, саме від цього залежить вирішення питання про необхідність додаткової кваліфікації вчиненого.

Так, у випадку вчинення винним злочину з метою обернути транспортний засіб на свою або інших осіб користь, всі подальші дії щодо такого транспортного засобу, включаючи його розбирання на запчастини, знищення чи пошкодження, охоплюються ст. 289 КК і не вимагають додаткової кримінально-правової оцінки. Водночас, коли винний вчиняє злочин з метою тимчасового використання транспортного засобу, не прагнучи до обернення його на свою або інших осіб користь, однак надалі вирішує викрасти певні деталі транспортного засобу або пошкодити чи знищити його, вчинене має бути кваліфіковано за сукупністю злочинів - ст. 289 КК і відповідною статтею КК, що передбачає відповідальність за викрадення чужого майна (залежно від способу вчинення злочину), або ст. 194 відповідно. Коли ж злочин вчинюється з метою викрадення людей, або предметів, що знаходяться у транспортному засобі, вчинене також має кваліфікуватися за сукупністю злочинів (ст. 289 КК та ст.ст. 146, 185, 262 або 308 КК відповідно).

Розділ 4 «Суб'єкт незаконного заволодіння транспортним засобом» містить два підрозділи.

В підрозділі 4.1. «Юридична характеристика суб'єкта незаконного заволодіння транспортним засобом» аналізуються ознаки суб'єкта відповідного посягання. Суб'єкт злочину, передбаченого ст. 289 КК, є загальним, тобто це фізична осудна особа, що досягла 16 років (для відповідальності за ч. 1 ст. 289 КК) або 14 років (для відповідальності за ч. 2 та ч. 3 ст. 289 КК). На думку дисертанта, вік з якого може наставати кримінальна відповідальність за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК, слід знизити до 14 років, для чого внести відповідні зміни до ч. 2 ст. 22 КК. Це аргументується тим, що діяння, яке розглядається, є досить поширеним серед підлітків 14- і 15-річного віку. Більшість таких заволодінь закінчувалася дорожньо-транспортною пригодою, в результаті якої транспортний засіб пошкоджувався, завдавалася шкода життю та здоров'ю учасників дорожнього руху. Крім того, зараз, на відміну від законодавства, що було чинним раніше, ст. 289 КК передбачає відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом і з метою обернення його на користь винного або інших осіб. Аналогічні дії, вчинені відносно іншого, ніж транспортний засіб, чужого майна залежно від способу кваліфікуються як крадіжка, грабіж або розбій, за які встановлено кримінальну відповідальність з 14 років.

Автор аргументовано доводить, що не відсторонені від керування транспортним засобом водії, які самовільно здійснили поїздку на закріпленому за ними транспортному засобі, а також посадові особи підприємств, установ і організацій, що мають певні повноваження з оперативного управління, використання й розпорядження транспортними засобами, не можуть визнаватися суб'єктами тимчасового незаконного заволодіння транспортним засобом. За наявності передбачених в законі ознак такі дії мають кваліфікуватися за ст. 192, 356 або 364 КК відповідно.

Водночас особи, які за характером виконуваної роботи мають доступ до транспортного засобу, а також члени сім'ї, близькі родичі та знайомі власника чи користувача транспортного засобу мають визнаватися суб'єктами розглядуваного злочину, оскільки відповідний транспортний засіб є для таких осіб чужим (за рамки цього кола осіб повинні вийти ті члени сім'ї та близькі родичі власника чи користувача, які мають юридичні права на транспортний засіб). Однак з урахуванням родинних або сімейних відносин між власником (користувачем) транспортного засобу і винною особою в КПК пропонується передбачити положення, відповідно до якого у разі вчинення злочину, передбаченого ст. 289 КК, близькими родичами або членами сім'ї потерпілого кримінальна справа має порушуватися тільки за скаргою останнього і підлягає закриттю, якщо така скарга відсутня. Це положення не повинно поширюватися на випадки незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням фізичного насильства до потерпілого чи погрозою його застосування.

В підрозділі 4.2. «Кримінологічна характеристика суб'єкта незаконного заволодіння транспортним засобом» на підставі вивчення матеріалів судово-слідчої практики дається кримінологічний аналіз особи злочинця. Вказується, що найбільш криміногенним для цього злочину є вік від 18 до 25 років. Більшість злочинців має низький рівень освіти та не має певного роду занять (не вчаться та не працюють) Три чверті всіх незаконних заволодінь транспортним засобом вчинюється особами в стані сп'яніння. Серед усіх суб'єктів цього злочину більше половини вчинили злочин вперше, п'ята частина злочинців мала судимість за тотожні або однорідні злочини.

Розділ 5 «Кваліфікуючі ознаки незаконного заволодіння транспортним засобом» присвячено характеристиці кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак злочину (ч. 2 та ч. 3 ст. 289 КК).

Згідно з п. 2 примітки до ст. 289 КК незаконне заволодіння транспортним засобом визнається законодавцем вчиненим повторно в тих випадках, коли раніше особою був вчинений такий же злочин або будь-який зі злочинів, передбачених статтями 185-187, 189-191, 262, 410 КК. Однак вчинення злочинів, передбачених зазначеними статтями КК, після незаконного заволодіння транспортним засобом не визнається повторним. У зв'язку з цим дисертантом обґрунтовується думка, що вчинення незаконного заволодіння транспортним засобом перед яким-небудь зі злочинів, передбачених статтями 185-187, 189-191 КК, має враховуватися для кваліфікації останніх як повторних. З цією метою пропонується: а) доповнити п. 1 примітки до ст. 185 КК вказівкою на ст. 289 КК; б) в диспозиції ч. 2 ст. 187 КК передбачити кваліфікуючу ознаку вчинення злочину особою, яка раніше вчинила незаконне заволодіння чужим транспортним засобом, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства.

Доводиться, що кваліфікуюча ознака повторності відсутня при декількох спробах незаконно заволодіти тим самим транспортним засобом або різними транспортними засобами при безуспішних спробах заволодіти одним із них, вчинених протягом короткого проміжку часу.

При характеристиці розглядуваного злочину, вчиненого у співучасті, автор, спираючись на матеріали судово-слідчої практики, акцентує увагу на підвищеній суспільній небезпечності злочину, вчиненого організованою групою (ч. 3 ст. 289 КК), в порівнянні зі злочином, вчиненим за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 289 КК).

Відзначається, що незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене з проникненням у приміщення чи інше сховище, вважається закінченим з моменту, коли винний перемістив транспортний засіб за межі відповідного приміщення чи сховища. У випадках так званого «подвійного проникнення», коли спочатку винний проникає в сховище, а потім у приміщення або навпаки, злочин слід визнавати закінченим з того моменту, коли транспортний засіб був виведений не лише з приміщення, але й з іншого сховища, на території якого воно розташоване (або навпаки).

При незаконному заволодінні транспортним засобом, поєднаному з насильством, що не є небезпечним, або небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства шкода заподіюється додатковому безпосередньому об'єкту - суспільним відносинам, що забезпечують збереження здоров'я та тілесну недоторканність особи. Автор зауважує, що таке насильство має бути продиктоване метою заволодіння або утримання транспортного засобу і спрямоване саме на це. Воно може застосовуватись як щодо особи, у віданні або під охороною якої перебуває транспортний засіб, так і щодо інших осіб, які можуть перешкодити заволодінню ним. При цьому аргументовано доводиться, що насильницьке незаконне заволодіння чужим транспортним засобом необхідно вважати закінченим не з моменту застосування насильства, а з моменту, коли винний вчинив протиправне вилучення транспортного засобу. Якщо особа незаконно заволодіває чужим транспортним засобом, який перебуває в русі, злочин слід вважати закінченим у той момент, коли власник або правомірний користувач під впливом насильства почав здійснювати переміщення транспортного засобу в зазначеному винним напрямку.

Зазначається, що значна та велика матеріальна шкода, про яку йдеться у диспозиціях ч. 2 та ч. 3 ст. 289 КК, має бути спричинена власнику транспортного засобу та полягає у реальних збитках, тобто у витратах, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням транспортного засобу, а також витратах, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Розділ 6 «Звільнення від кримінальної відповідальності та покарання за незаконне заволодіння транспортним засобом» складається з двох підрозділів.

В підрозділі 6.1. «Звільнення від кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом» автор доходить висновку, що спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності, закріплений у ч. 4 ст. 289 КК, є імперативним і безумовним та пов'язаний з позитивною посткримінальною поведінкою винного. Наводяться аргументи на користь необхідності існування відповідної кримінально-правової норми.

Зазначається, що для звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 289 КК слід встановити, що незаконне заволодіння транспортним засобом вчинене вперше та без застосування фізичного насильства до потерпілого (або погрози його застосування). Винний має добровільно заявити про скоєне правоохоронним органам. При цьому, на думку дисертанта, таку заяву особа може зробити до моменту порушення кримінальної справи щодо неї уповноваженим на це органом. Обґрунтовується, що однією з умов застосування ч. 4 ст. 289 КК слід визнати повернення транспортного засобу не тільки власнику, але й належному користувачу (при реальній можливості це зробити). Винний також повинен повністю відшкодувати завдані злочином збитки. Через те, що відповідно до ст. 93 КПК судові витрати покладаються тільки на засуджених осіб, стягнути з особи відповідні кошти можливо тільки в цивільно-правовому порядку. Вважаємо, що покладати обов'язок по відшкодуванню винним судових витрат необхідно тією ж постановою суду, якою особа звільняється від кримінальної відповідальності, що доцільно закріпити в ч. 3 ст. 93 КПК.

Дисертантом відстоюється позиція, згідно з якою до особи, яка раніше вже звільнялася від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 289 КК та протягом трьох років з цього часу знову вчинила відповідний злочин, не слід повторно застосовувати цю норму.

Пропонується законодавче закріпити висловлені положення.

В підрозділі 6.2. «Покарання за незаконне заволодіння транспортним засобом» з'ясовано, що рішення законодавця пом'якшити покарання за досліджуваний злочин, втілене у чинній редакції ст. 289 КК, відповідає ступеню його суспільної небезпечності та судовій практиці. Для надання суду більших можливостей для індивідуалізації покарання максимальний розмір штрафу, встановлений у санкції ч. 1 ст. 289 КК, пропонується підвищити з тисячі двохсот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. На думку автора, санкція ч. 3 ст. 289 КК в частині, яка стосується додаткового покарання, повинна також бути змінена і передбачати конфіскацію майна як обов'язкове додаткове покарання у випадку вчинення злочину з корисливих мотивів.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в дослідженні теоретичних і практичних питань кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом, передбаченої ст. 289 КК, а також формулюванні пропозицій щодо вдосконалення редакції цієї статті та практики її застосування.

1. Родовим об'єктом незаконного заволодіння транспортним засобом є суспільні відносини, які забезпечують безпеку руху та експлуатації всіх видів транспорту, що входять у єдину транспортну систему (механічного й трубопровідного). На рівні безпосереднього об'єкта основного складу незаконного заволодіння чужим транспортним засобом виділяються основний та додатковий обов'язковий об'єкти. Основним безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини, які забезпечують безпеку дорожнього руху механічного транспорту, а додатковим обов'язковим об'єктом злочину є відносини власності на транспортний засіб, що виникають між власником і невласниками, а також інші речові відносини, що виникають між особою, яка має обмежене речове право на транспортний засіб (титульним володільцем), та іншими особами, крім власника.

2. Предметом злочину, передбаченого ст. 289 КК, є транспортний засіб, що характеризується двома групами ознак - загальними та спеціальними.

3. Незаконне заволодіння чужим транспортним засобом як акт його протиправного фізичного вилучення будь-яким способом у власника, користувача або іншого правомірного володільця всупереч або поза їх волею є його угоном. Угон являє собою сукупність дій із протиправного встановлення контролю над транспортним засобом (захоплення) і переміщення його з місця первинного знаходження будь-яким способом. Злочин, передбачений ст. 289 КК, має формальний склад.

4. Класифікація форм угону здійснюється за способом його вчинення. Злочин може бути вчинений таємно, відкрито без застосування якого-небудь насильства, відкрито із застосуванням психічного або фізичного насильства (небезпечного або такого, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого), шляхом обману або зловживання довірою.

5. Незважаючи на факультативний характер мети угону, її точне встановлення має важливе значення для правильної кваліфікації та індивідуалізації покарання. Саме від цього залежить вирішення питання про необхідність додаткової кваліфікації вчиненого.

6. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК, пропонується знизити до 14 років, для чого внести відповідні зміни до ч. 2 ст. 22 КК.

7. Члени сім'ї, близькі родичі та знайомі власника чи користувача транспортного засобу, які не мають юридичних прав щодо цього транспортного засобу, визнаються суб'єктами злочину, передбаченого ст. 289 КК. Однак з урахуванням родинних або сімейних відносин між власником (користувачем) транспортного засобу і винною особою в КПК пропонується передбачити положення, відповідно до якого у разі вчинення злочину, передбаченого ст. 289 КК, близькими родичами або членами сім'ї потерпілого кримінальна справа має порушуватися тільки за скаргою останнього і підлягає закриттю, якщо така скарга відсутня. Це положення не повинно поширюватися на випадки незаконного заволодіння чужим транспортним засобом із застосуванням фізичного насильства до потерпілого чи погрозою його застосування.

8. На підставі висловлених пропозицій, пропонується викласти ст. 289 КК «Незаконне заволодіння транспортним засобом» в такій редакції:

«1. Незаконне заволодіння чужим транспортним засобом (угон) -

карається штрафом від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті ж дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинені з проникненням у приміщення чи інше сховище, або якщо вони завдали значної матеріальної шкоди власнику транспортного засобу, -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою або поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або якщо вони завдали великої матеріальної шкоди власнику транспортного засобу, -

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років, з конфіскацією майна у випадку вчинення злочину з корисливих мотивів.

4. Звільняється від кримінальної відповідальності судом особа, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею (за винятком випадків незаконного заволодіння чужим транспортним засобом (угону) із застосуванням фізичного насильства до потерпілого чи погрозою його застосування), але добровільно заявила про це правоохоронним органам до порушення кримінальної справи щодо неї, повернула транспортний засіб власнику чи користувачу (при реальній можливості це зробити) і повністю відшкодувала завдані збитки. Особа, яка протягом трьох років до вчинення цього злочину звільнялася від кримінальної відповідальності з цієї підстави, не може бути повторно звільнена від кримінальної відповідальності згідно з цією статтею.

Примітка. 1. Під незаконним заволодінням чужим транспортним засобом (угоном) у цій статті слід розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом чужого транспортного засобу у власника чи користувача всупереч або поза їх волею.

2. Відповідно до частини другої цієї статті під повторністю слід розуміти вчинення таких дій особою, яка раніше вчинила незаконне заволодіння чужим транспортним засобом (угон) або злочин, передбачений статтями 185, 186, 187, 189-191, 262, 410 цього Кодексу.

3. Відповідно до частин другої і третьої цієї статті матеріальна шкода визнається значною у разі заподіяння реальних збитків на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а великою - у разі заподіяння реальних збитків на суму понад двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Емельяненко В. В. Применение насилия при незаконном завладении транспортным средством / В. В. Емельяненко // Кримінально-правова охорона життя та здоров'я особи : Матеріали наук.-практ. конф. (м. Харків, 22-23 квіт. 2004 р.) / Редкол. : В. В. Сташис (голов. ред.) та ін. - К. ; Х. : Юрінком Інтер, 2004. -- С. 159-162.

2. Ємельяненко В. В. Вартість транспортного засобу при його незаконному заволодінні і зворотна дія закону про кримінальну відповідальність / В. В. Ємельяненко // Проблеми законності : республ. міжвід. наук. зб. / М-во освіти і науки України, Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого ; відп. ред. В. Я. Тацій. - Х. : [б. в.], 2005. - Вип. 72. - С. 136-139.

3. Ємельяненко В. В. Незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289 КК України): огляд нововведень / В. В. Ємельяненко // Право і безпека. - 2005. - Т. 4, № 6. - С. 59-61.

4. Ємельяненко В. В. Деякі питання кваліфікації незаконного заволодіння транспортним засобом / В. В. Ємельяненко // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. - 2007. - Серия «Юридические науки». - Т. 20 (59). - № 2. - С. 200-204.

5. Ємельяненко В. В. Проникнення у приміщення чи інше сховище як кваліфікуюча ознака незаконного заволодіння транспортним засобом / В. В. Ємельяненко // Сучасні проблеми юридичної науки : Тези доповідей та наукових повідомлень всеукраїнської науково-практичної конференції молодих учених та здобувачів (м. Харків, 30-31 жовт. 2007 р.) / За заг. ред. А. П. Гетьмана. - Х. : Нац. юрид. акад. України, 2008. - С. 385-389.

6. Ємельяненко В. В. Звільнення від кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом / В. В. Ємельяненко // Форум права. - 2008. - № 2. - С. 111-117 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2008-2/08evvztz.pdf.

7. Ємельяненко В. В. Кримінальна відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом в Україні: історико-правовий аспект / В. В. Ємельяненко // Проблеми протидії злочинності: історико-правовий аспект : Матеріали істор.-прав. конф. (с. Стерегуще, 13-17 верес. 2007 р.) / Редкол. : О. В. Тимощук (голов.) та ін. - Сімферополь : Доля, 2008. - С. 310-314.

8. Ємельяненко В. В. Проблеми встановлення віку кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом / В. В. Ємельяненко // Правові засади підвищення ефективності боротьби зі злочинністю в Україні : Матер. наук. конф. (м. Харків, 15 трав. 2008 р.) / Редкол. : В. І. Борисов (голов. ред.) та ін. - Х. : Право, 2008. - С. 70-72.

АНОТАЦІЇ

Ємельяненко В.В. Кримінальна відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. - Харків, 2009.

Дисертація присвячена проблемам кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом. Досліджуються ознаки складу злочину, передбаченого ст. 289 КК «Незаконне заволодіння транспортним засобом» (об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єктивна сторона, суб'єкт). Аналізуються кваліфікуючі ознаки злочину, умови звільнення від кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом та покарання за цей злочин. Наводяться підстави відмежування відповідного злочину від суміжних з ним. Запропоновано нову редакцію ст. 289 КК.

Ключові слова: безпека руху та експлуатації транспорту, угон, транспортний засіб, незаконне заволодіння транспортним засобом.

Емельяненко В.В. Уголовная ответственность за незаконное завладение транспортным средством. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. - Харьков, 2009.

Диссертация посвящена проблемам уголовной ответственности за незаконное завладение транспортным средством. Исследуются признаки состава преступления, предусмотренного ст. 289 УК (объект, объективная сторона, субъективная сторона, субъект). Родовым объектом преступлений, ответственность за которые предусмотрена в разделе XI Особенной части УК Украины, в том числе и незаконного завладения транспортным средством, признаются общественные отношения, обеспечивающие безопасность движения и эксплуатации всех видов транспорта, которые входят в единую транспортную систему (механического и трубопроводного). На уровне непосредственного объекта основного состава преступления автор выделяет основной объект (безопасность дорожного движения механического транспорта) и дополнительный обязательный объект (отношения собственности и иные вещные отношения относительно транспортного средства). Акцентируется внимание, что транспортное средство как предмет преступления, предусмотренного ст. 289 УК, характеризуется общими и специальными признаками.