Державна політика співробітництва України з Радою Європи в галузі захисту прав людини (2000-2005 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ З РАДОЮ ЄВРОПИ В ГАЛУЗІ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ (2000 - 2005 рр.)

25.00.01 - теорія та історія державного управління

МЕЛЕХ БОГДАН ВОЛОДИМИРОВИЧ

ЛЬВІВ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Львівському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор

КАШУБА Марія Василівна,

Львівський регіональний інститут

державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, професор кафедри політичних наук та філософії.

Офіційні опоненти: доктор наук з державного управління, доцент

Рудакевич Марія Іванівна,

Тернопільський державний технічний університет імені І. Пулюя,

професор кафедри менеджменту у виробничій сфері;

кандидат юридичних наук, доцент

Заяць Ігор Ярославович,

Львівський національний університет імені І. Я. Франка,

доцент кафедри конституційного права

Захист відбудеться 11.12.2009 р. о 13 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.860.01. у Львівському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 79491, м. Львів, смт. Брюховичі, вул. Сухомлинського, 16, ауд. 220.

Із дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (79491, м. Львів, смт. Брюховичі, вул. Сухомлинського, 16).

Автореферат розісланий 10.11.2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради А. О. Каляєв

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

людина право захист

Актуальність теми. Українська держава зі здобуттям незалежності у 1991 р. отримала не лише широкі можливості для свого розвитку і вдосконалення, а й певні моральні зобов'язання щодо утвердження та реалізації прав людини. Розпад СРСР кардинально змінив для України напрям міжнародних відносин. Оскільки Україна прагне бути повноцінним членом Європейського Співтовариства, вона насамперед зобов'язана стати демократичною, соціальною, правовою державою, в котрій дотриманню загальновизнаних прав і свобод людини належить вирішальне значення. З цією метою Україна повинна узгодити державну політику із вимогами міжнародних стандартів. Зважаючи на це, Україна приєдналась до низки міжнародних правових актів, а найважливіше - вступила до Ради Європи, оскільки, співпрацюючи саме з нею, Україна дістала можливість вивчати підходи і запозичувати досвід щодо захисту прав людини, зокрема створити певні правові механізми, спрямовані на їх забезпечення. Головною подією у сфері дотримання прав людини було прийняття Верховною Радою України у 1996 р. Конституції України.

Тема захисту прав людини і громадянина як найбільш актуальне завдання державної політики є основою Концепції гуманітарного розвитку України. Одним із невідкладних завдань нашої держави в напрямку її реалізації визнана чітко артикульована політика поцінування життя людини, вияв поваги до гідності особи, належного дотримання і захисту її прав і свобод. Проте реалізація та захист прав людини в Україні нині ще не досягли того рівня, який передбачений міжнародно-правовими актами, про що свідчить велика кількість звернень громадян до Європейського суду з прав людини. Сприятиме виконанню цього завдання тісне співробітництво України з Радою Європи.

Праці українських та зарубіжних дослідників В. Андрущенка, А. Алехіна, В. Авер'янова, М. Анісімової, В. Бакуменка, Д. Безносенка, Л. Гіждівана, Б. Гаєвської, Л. Губерського, А. Дербака, С. Кравченка, О. Лазора, В. Мартиненка, М. Михальченка, І. Надольного, Н. Нижник, В. Олуйка, В. Огнев'юка, О. Оболенського, Т. Парпан, П. Петровського, М. Рудакевич, В. Скуратівського, П. Ситкіна, Ю. Сурміна, В. Тертички, О. Сушинського та інших заклали теоретичне підґрунтя для аналізу державної політики співробітництва України з Радою Європи у сфері захисту прав людини, гуманітарної політики держави, державної політики у сфері духовного розвитку суспільства. Однак комплексного дослідження державної політики у сфері захисту прав людини в контексті вимог Ради Європи не проводилося.

Обраний для аналізу період 2000 - 2005 рр. характеризується значною активізацією співробітництва України з Радою Європи у сфері захисту прав людини внаслідок активного пожвавлення процесів становлення громадянського суспільства, які суттєво вплинули на динаміку демократизації та гуманізації національного законодавства, зокрема у сфері захисту прав людини. Усе це зумовлює актуальність теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження пов'язане із науково-дослідними темами, які розробляються у Львівському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (далі - ЛРІДУ НАДУ), а саме “Програмно-цільове управління суспільним розвитком” (ДР № 01061U006388) та “Концептуальні засади трансформації владних інститутів, процесу вироблення і здійснення публічної політики” (ДР № 01071U001600).

Мета дослідження полягає в узагальненні теоретичних положень державної політики у сфері захисту прав людини та практики її реалізації, а також в обґрунтуванні пріоритетних напрямків удосконалення діяльності органів державного управління на принципах та засадах співробітництва з Радою Європи у сфері захисту прав людини.

Для досягнення мети передбачено вирішення таких завдань:

- узагальнити розроблені в українській та зарубіжній науці теоретичні підходи до проблеми державної політики співробітництва країн-членів Ради Європи у сфері захисту прав людини;

- проаналізувати основні форми співпраці України з Радою Європи у сфері захисту прав людини в Україні, а також охарактеризувати специфіку політики захисту прав людини в контексті співробітництва України і Ради Європи;

- прослідкувати тенденції розвитку організаційно-правової бази діяльності органів державного управління у сфері захисту прав людини в контексті співробітництва з Радою Європи протягом 2000 - 2005 рр.;

- з'ясувати стан і основні проблеми щодо виконання органами державного управління України рекомендацій Парламентської Асамблеї Ради Європи і визначити оптимальні напрямки й форми співпраці стосовно захисту прав людини;

- визначити пріоритетні напрямки державної політики, спрямованої на вдосконалення захисту прав людини відповідно до вимог Ради Європи.

Об'єктом дослідження є державна політика України у сфері захисту прав людини.

Предмет дослідження - теоретичні засади державної політики співробітництва України з Радою Європи в сфері захисту прав людини.

Методи дослідження. Теоретичною основою дослідження є фундаментальні положення сучасної теорії державного управління, основоположні нормативно-правові акти України - Конституція та закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, інші документи.

Для досягнення визначеної у роботі мети та вирішення основних завдань ми проаналізували та узагальнили доробки попередників, осмислили процес співробітництва України з Радою Європи, що дозволило окреслити тенденції розвитку державної політики захисту прав людини в Україні.

Історичний метод використано для дослідження змін, які відбулися внаслідок виконання Україною зобов'язань перед Радою Європи в період 2000 - 2005 рр.

Порівняльний метод використано для з'ясування динаміки та стану виконання зобов'язань, а також відповідності змісту міжнародно-правових актів Ради Європи у сфері захисту прав людини та актів органів державного управління України щодо реалізації зобов'язань, взятих перед Радою Європи.

Системно-структурний метод у взаємодії з порівняльним аналізом використано при класифікації наукових розробок у галузі захисту прав людини з метою з'ясування стану дослідження проблеми співробітництва України з Радою Європи.

Ці методи також дозволили здійснити класифікацію зобов'язань України, пов'язаних із набуттям членства в Раді Європи, та з'ясувати динаміку і стан їх виконання щодо захисту прав людини.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що дисертація є одним із перших комплексних наукових досліджень державної політики у сфері захисту прав людини в контексті співробітництва України з Радою Європи, яке розкриває науково-теоретичні положення, що сприяють поглибленню співробітництва і вдосконаленню захисту прав людини в Україні.

У дисертації

вперше:

- визначено сутність та принципи співробітництва з Радою Європи (верховенство права; поваги прав людини; універсальності прав людини; індивідуальної та політичної свободи; встановлення суворої відповідальності держав за невиконання ними своїх статутних та конвенційних зобов'язань; зміцнення основ громадянського суспільства і активна співпраця органів влади з його інститутами, поглиблення правосвідомості громадян);

- охарактеризовано пріоритетні напрямки і форми співробітництва України з Радою Європи у сфері захисту прав людини (участь представників органів державної влади України в роботі основних та спеціальних комітетів Ради Європи, прийняття Радою Європи резолюцій та рекомендацій щодо України, безпосередні рекомендації представників Ради Європи органам державного управління України, внесення змін до законодавства України на виконання резолюцій Ради Європи, ратифікація конвенцій Ради Європи, допомога в розробці законодавчих актів та оформленні громадських законодавчих ініціатив, фінансова допомога для реалізації певних проектів стосовно співпраці органів влади та громадськості у сфері захисту прав людини), які становлять основу державної політики;

удосконалено:

- теоретичні підходи до визначення завдань органів державного управління в контексті співробітництва з Радою Європи у сфері захисту прав людини, які полягають в удосконаленні нормативно-правової бази для поглиблення правосвідомості посадових осіб із метою ефективної реалізації державної політики у сфері захисту прав людини, забезпечення відкритості і прозорості владних рішень, активізації співпраці з громадськими правозахисними організаціями;

- визначення пріоритетних напрямків здійснення державної політики співробітництва з Радою Європи в галузі захисту прав людини, серед яких основними є: забезпечення свободи поглядів і переконань, створення рівних умов для засобів масової інформації, і їх державна підтримка, налагодження політичного діалогу, створення відкритої та підзвітної суспільству системи врядування, дотримання засад плюралістичної демократії та верховенства права;

- підходи до реформування загальнодержавної системи юридичної освіти та системи підвищення кваліфікації працівників органів державної влади та місцевого самоврядування, які полягають у створенні спеціальних програм із захисту прав і свобод людини, налагодженні видання відповідної літератури та організації наукових досліджень, співпраці з Радою Європи з метою засвоєння прогресивного досвіду;

одержало подальшого розвитку:

- трактування сутності понять “права людини”, ”охорона і захист прав людини”, “правозахисна діяльність”, “забезпечення захисту прав людини в Україні”, зокрема правами людини насамперед необхідно вважати природні можливості індивіда, які забезпечують його життя, людську гідність та свободу діяльності у всіх сферах суспільного життя, задовольняють його різні фізичні, матеріальні та духовні потреби і зумовлюються економічним та духовним рівнем розвитку суспільства.

Практичне значення отриманих результатів. Висновки і рекомендації дослідження можуть бути використані у науково-дослідній та законотворчій роботі. Результати дослідження доцільно використовувати у практичній діяльності органів державного управління у сфері захисту прав людини і вдосконаленні нормативно-правової бази, при реалізації Концепції гуманітарного розвитку України.

Результати дослідження були використані на кафедрі Європейської інтеграції та права ЛРІДУ НАДУ при підготовці і викладанні навчальних дисциплін “Політика європейської інтеграції”, “Історія, теорія та стратегія європейської інтеграції”, “Правова та інституційна система ЄС”, “Процес прийняття рішень у ЄС” (акт від 18.12.2008 р.), при викладанні курсу “Правознавство” для студентів біолого-технологічного факультету Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Гжицького (акт від 17.12.2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою автора. Основні наукові положення, висновки та методичні підходи, зокрема ті, які характеризують наукову новизну дисертаційного дослідження, належать особисто автору.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації викладено у доповідях на науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми реформування державного управління в Україні” (Львів, 2006 р.), “Гідність, солідарність, субсидіарність: до громадянського суспільства в Україні” (Львів, 2006 р.), “Проблеми правової реформи та розбудови громадянського суспільства в Україні” (Львів, 2006 р.), “Проблеми розвитку прикордонних територій та їх участі в інтеграційних процесах” (Луцьк, 2006 р.), “Молодь у юридичній науці” (Хмельницький, 2006 р.), “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 2007 р.), “Проблеми правової реформи та розбудови громадянського суспільства в Україні” (Львів, 2008 р.), “Приватні та публічні аспекти захисту прав громадян” (Львів, 2009 р.), “Демократичне врядування в контексті глобальних викликів та кризових ситуацій” (Львів, 2009 р.), “Актуальні питання реформування правової системи України” (Луцьк, 2009 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження висвітлено у п'ятнадцяти наукових публікаціях, три з яких є статтями, опублікованими у фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Повний обсяг дисертації становить 198 сторінок, з них - 174 сторінки основного тексту. Список використаних джерел та літератури містить 229 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її зв'язок із планами та тематикою науково-дослідних робіт, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено об'єкт, предмет, методи дослідження, наукову новизну роботи та практичне значення отриманих результатів, наведено дані про впровадження та апробацію результатів дослідження, публікації за темою, а також структуру роботи.

У першому розділі “Теоретична основа формування та реалізації державної політики у галузі захисту прав людини” розглянуто ступінь розробки проблеми в науковій літературі, визначено, що авторами досліджувалась переважно нормативно-правова база захисту прав людини в Україні, а державна політика, спрямована на розвиток співробітництва України з Радою Європи у сфері захисту прав людини залишалася поза увагою науковців у галузі державного управління.

Встановлено, що тема співробітництва України з Радою Європи щодо захисту прав людини вивчалась здебільшого правознавцями. Так, І. Піляєв детально проаналізував правозахисну діяльність Ради Європи та перспективи співпраці України з цією організацією, а також проблеми, що можуть виникати в майбутньому; С. Алов запропонував можливі перспективи співпраці України з Радою Європи і спрогнозував успіхи, яких Україна може досягти, виконуючи рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи у законотворчості.

Визначено, що особливу увагу вчені приділяють інституту Уповноваженого з прав людини, його ролі у забезпеченні захисту прав людини в Україні. Зокрема О. Мусатова охарактеризувала цей інститут у демократичній правовій державі; М. Рудь та Г. Стадник проаналізували інститут Уповноваженого крізь призму європейських норм та стандартів у галузі прав людини; О. Климович дотримується думки, що Уповноважений Верховної Ради України з прав людини є одним із дієвих механізмів захисту прав людини в Україні; О. Тертишник наголошує, що статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини потребує зміцнення, оскільки він не може здійснювати практичні дії, а має право лише звертатись із проханнями та клопотаннями до відповідних компетентних органів, хоча це може робити і пересічний громадянин.

З'ясовано, що М. Савченко, К. Волинка, О. Михайлюк, М. Тесленко досліджують конкретні завдання держави у сфері захисту прав людини в Україні, В. Новицький, Д. Котляр, А. Раханський та А. Шевчук охарактеризували позитивну роль діяльності Ради Європи в галузі забезпечення захисту прав людини в Україні.

Встановлено, що роль Європейського суду з прав людини та його значення у забезпеченні захисту прав людини в Україні вивчали М. Буроменський, Ю. Зайцев, І. Коваль, Г. Куц, П. Пушкар, С. Сиротенко, Д. Третьяков. У їх роботах проаналізовано, як змінюється правоохоронна діяльність органів державного управління України з огляду на діяльність Європейського суду з прав людини. Правознавці О. Клименко, С. Фурса, В. Коцюба досліджують порядок звернення до Європейського суду з прав людини, зважаючи на важливість цієї стадії судочинства.

Досліджено, що питанням імплементації актів Ради Європи присвячені праці В. Опришка, О. Покрещука, С. Фурси, Л. Гіждівана та О. Демченка. Увагу до етичних норм поведінки працівників правоохоронних органів привернули Ю. Римаренко, Я. Кондратьєв, І. Кириченко. М. Рудакевич дослідила відповідність етичних засад і практики державної служби вимогам євроспільноти, сформульованим у Моральному кодексі державних службовців, прийнятому Комітетом Міністрів Ради Європи у 2000 р. Вагомий внесок у досліження співпраці з Радою Європи зробили М. Анісімова та Л. Гіждіван. М. Анісімова проаналізувала здобуток вітчизняних юристів щодо проблеми забезпечення прав людини в Україні та роботи зарубіжних науковців щодо європейського регіонального механізму захисту прав людини, розглянула історію створення, структуру, мету та напрямки діяльності Ради Європи, дослідила відповідність законодавчих актів України, що регулюють право на життя, право на свободу та особисту недоторканість та право на свободу пересування, Європейській конвенції про захист прав та основних свобод людини. Особливе місце в роботі науковця приділено змісту та динаміці виконання зобов'язань України в сфері прав людини у 1996 - 2001 рр.

З'ясовано, що Л. Гіждіван у праці “Становлення та розвиток співробітництва України з Радою Європи у сфері прав людини” висвітлив принципи Статуту Ради Європи як правової основи для співробітництва держав у сфері прав людини, функції та повноваження органів Ради Європи у сфері прав людини. У його роботі приділено увагу правовій сутності та особливості статутних та інших зобов'язань членів Ради Європи та виконанню Україною зобов'язань щодо демократизації її конституційних та інших норм національного законодавства, а також охарактеризовано особливості зобов'язань України як учасниці Європейської конвенції з прав людини та основних свобод.

Встановлено, що теоретичною основою дослідження є розроблені в науковій літературі поняття: “принципи верховенства права”, “права людини”, “охорона і захист прав людини”, “механізм захисту прав людини”, “правозахисна діяльність”, “правоохоронний орган”, “забезпечення захисту прав людини в Україні”, зміст яких уточнено в контексті аналізу державної політики у цій сфері. Зокрема, особливо виділено поняття “верховенство права”, на якому ґрунтується законодавство кожної країни-члена Ради Європи. Права людини - це природні можливості індивіда, які забезпечують його життя, людську гідність та свободу діяльності у всіх сферах суспільного життя, вони посідають виняткове місце серед засобів, що визначають офіційний статус людини. Охорона і захист прав людини - це сукупність заходів, спрямованих на запобігання правопорушень, встановлення умов і причин, що сприяють процесу реалізації прав людини і здійснюються державними органами й громадськими організаціями.

З'ясовано, що процес співробітництва України з Радою Європи у сфері захисту прав людини означає діяльність органів державної влади, спрямовану на впровадження в національне законодавство конвенцій та угод Ради Європи, приєднання до інших правових документів, оновлення системи законодавства, відповідність нормативних актів міжнародним стандартам із прав людини тощо.

Визначено, що співробітництво України з Радою Європи в галузі захисту прав людини здійснюється на принципах, проголошених у Статуті Ради Європи, зокрема: верховенства права, поваги прав людини, універсальності прав людини, індивідуальної та політичної свободи, встановлення суворої відповідальності держав за невиконання ними своїх статутних та конвенційних зобов'язань. Принцип поваги прав людини зафіксований у міжнародно-правових документах, які визнає Рада Європи, співпрацюючи із міжнародними організаціями (ООН, ЄС, НАТО тощо). У своїй роботі Рада Європи прагне не тільки захисту прав і свобод людини, а й постійного вдосконалення такого захисту.

Встановлено, що формами співпраці України з Радою Європи є: участь представників органів державної влади України в роботі основних та спеціальних комітетів Ради Європи; прийняття Радою Європи резолюцій та рекомендацій щодо України; безпосередні рекомендації представників Ради Європи органам державного управління України; внесення змін до законодавства України на виконання резолюцій Ради Європи; ратифікація конвенцій Ради Європи з метою імплементації міжнародних стандартів щодо захисту прав і свобод людини; допомога в розробці законодавчих актів та оформленні громадських законодавчих ініціатив; фінансова допомога для реалізації певних проектів стосовно співпраці органів влади та громадськості у сфері захисту прав людини; інформування представниками Ради Європи органів державного управління України щодо стану захисту прав людини; гуманітарна експертиза законопроектів; постійний моніторинг проблем у сфері захисту прав людини, що призводять до численних звернень громадян України до Європейського Суду з прав людини.

У другому розділі “Реалізація державної політики співробітництва з Радою Європи у галузі захисту прав людини” здійснено аналіз державної політики та реального стану співробітництва з Комітетом Міністрів Ради Європи та Парламентською Асамблеєю Ради Європи, а також допоміжними органами і Європейським судом з прав людини, який є незалежним органом, що функціонує на основі окремого багатостороннього договору, укладеного державами-членами Ради Європи.

Зазначено, що головними органами Ради Європи є: Комітет Міністрів Ради Європи і Парламентська Асамблея Ради Європи, а також численні створені ними допоміжні органи і Секретаріат. Окреме становище в інституційній системі Ради Європи має Європейський суд з прав людини. Він є незалежним органом, функціонує на основі окремого багатостороннього договору, укладеного державами, які входять у Раду Європи.

З'ясовано, що при здійсненні політики захисту прав людини важливу роль у співробітництві країн відіграють неурядові організації: майже 350 міжнародних неурядових організацій наділені консультативним статусом у Раді Європи. Вони надають корисні поради міжурядовим комітетам і комісіям Парламентської Асамблеї Ради Європи. Діяльність багатьох із цих організацій зосереджена повністю або частково на питаннях захисту прав людини.

Констатовано, що основною формою співпраці на державному рівні стала участь представників України в роботі основних та спеціальних Комітетів Ради Європи, зокрема Керівних комітетів з прав людини та з питань соціальної безпеки. Експерти України залучалися Комітетом Міністрів Ради Європи до розробки Рамкової конвенції про захист національних меншин та Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. Активну участь у роботі Парламентської Асамблеї беруть депутати Верховної Ради України, що сприяє більш активному співробітництву України з цією організацією, зокрема в сфері вдосконалення законодавства з прав людини.

Аналіз стану виконання зобов'язань, набутих Україною під час вступу до Ради Європи, дає підстави стверджувати, що в державі відбулися відчутні позитивні зрушення в галузі дотримання, забезпечення та захисту прав людини, а саме: визнано юрисдикцію Європейського суду з прав людини; розпочато судово-правову реформу, вдосконалення функцій прокурорського нагляду, зокрема щодо нагляду за дотриманням і застосуванням законів. Підготовлені динамічним демократичним розвитком суспільного життя і держави та зумовлені причинами внутрішнього спрямування, вони набули помітного прискорення внаслідок необхідності своєчасного виконання Україною зобов'язань перед Радою Європи.

Визначено, що важливими засобами реалізації державної політики співробітництва України з Радою Європи в галузі захисту прав людини є також ратифікація конвенцій, які стосуються прав громадян у різних сферах. Протягом досліджуваного періоду прийнято низку законів про ратифікацію Антидопінгової конвенції, Конвенції про боротьбу з тероризмом, Конвенції про боротьбу з корупцією, Європейської ландшафтної конвенції та Конвенції про кіберзлочинність. Ратифікації засвідчують пильну увагу органів державного управління до найсучасніших проявів порушення прав людини.

З'ясовано, що державна політика захисту прав людини здійснювалась у досліджуваний період в умовах активізації зв'язків із громадськістю. Аналіз засвідчив, що чинна Конституція України гарантує громадянам широкі права й можливості брати участь у процесі вироблення й прийняття рішень органами державного управління (ст. 5, 11, 17, 36, 38, 40, 55, 69), проте не визначено гарантії та чіткі процедури участі громадян у такому процесі, а також не регламентовано забезпечення громадян інформацією про діяльність органів державного управління. Щоправда, є відповідні укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, однак вони чітко не визначають механізму співпраці влади й громадянського суспільства. Визначення таких механізмів і вироблення дієвих норм участі громадян у здійсненні державної політики захисту прав людини дозволило б значно інтенсифікувати процес співробітництва з Радою Європи.

У третьому розділі “Удосконалення державної політики співробітництва з Радою Європи у галузі захисту прав людини” проаналізовано пріоритетні напрямки підвищення ефективності діяльності органів державного управління України з виконання зобов'язань щодо забезпечення прав і свобод людини. Зокрема у сфері законотворчої діяльності Верховної Ради України протягом досліджуваного періоду помітна суттєва актуалізація проблем захисту прав і свобод людини та організовані парламентські слухання з проблем забезпечення свободи поглядів і переконань (2001 р.), що зумовило сприяння свободі преси й засобів масової інформації в Україні, створення рівних умов для засобів масової інформації, державну підтримку та соціальний захист журналістів; сприяння громадським засобам масової інформації.

Зауважено, що здійснення державної політики співробітництва у сфері захисту прав людини неможливе без налагодження політичного діалогу, зміцнення засад громадянського суспільства, досягнення справжнього розподілу та збалансування гілок законодавчої, виконавчої й судової влади, створення відкритої, чесної та підзвітної суспільству системи врядування, забезпечення повної відповідності українського законодавства і практики принципам і нормам Ради Європи. Органи державного управління України повинні розробити спеціальні заходи для імплементації Європейської хартії місцевого самоврядування й зміцнення розвитку місцевої демократії, а також спеціальні програми розвитку демократичної поведінки та практики дій політичних лідерів, забезпечити виконання спеціальних програм у сфері захисту нацменшин, виконання спеціальних навчальних програм у сфері захисту прав людини для працівників прокуратури, судів і адвокатури. Важливим пріоритетом вдосконалення державної політики захисту прав людини є дотримання засад плюралістичної демократії і верховенства права, що проголошує Статут Ради Європи.

Наголошено, що Парламентська Асамблея Ради Європи схвалила наполегливість нової влади у розкритті виборчих порушень 2004 р., водночас вона підкреслила, що вкрай необхідно притягнути до відповідальності не лише тих, хто виконував незаконні накази, а насамперед організаторів масових фальсифікацій, підкупів, насилля, щоб попередити майбутні порушення та вкорінити принцип верховенства права. Для вдосконалення державної політики захисту прав людини Парламентська Асамблея Ради Європи рекомендувала посилити контрольну функцію парламенту, зокрема ухвалити закон про слідчі комісії Верховної Ради України. Органи державного управління України повинні продовжувати судову реформу, реформування Генеральної прокуратури України з метою забезпечення незалежності та ефективності правового захисту громадян. Вдосконалення захисту прав і свобод людини можливе через створення професійної асоціації адвокатів шляхом прийняття нового закону про адвокатуру. Необхідно також реформувати Службу безпеки України відповідно до стандартів Ради Європи (резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи №1713 (2005 р.)). Ефективність захисту прав і свобод людини неможлива без впровадження системи безоплатної правової допомоги відповідно до стандартів Ради Європи і практики Європейського суду з прав людини.

Встановлено, що Україна, співпрацюючи з Радою Європи, підтвердила свої зобов'язання захищати права і свободи своїх громадян в Основному Законі, де задекларовані державні гарантії судового захисту цих прав як на національному, так і на міжнародному рівнях. Однак у суспільстві й державі ще немає усвідомлення факту, що без перетворення суду в рівноправну складову конституційного механізму влади неможливий процес розбудови правової держави й громадянського суспільства. Гарантією реалізації прав і свобод громадян може бути тільки незалежність судів усіх рівнів. Державна політика співробітництва з Радою Європи в галузі захисту прав і свобод людини повинна передбачати остаточне визначення оптимальної моделі судоустрою та завершення його структурної перебудови. Цьому сприятиме усвідомлення прав і свобод людини як визначальної суспільної цінності, трансформація суспільної ментальності, зміна стереотипів національної політичної культури та правосвідомості. Судову систему необхідно привести у відповідність до Основного Закону держави. Вимоги Ради Європи констатують, що в Україні відсутній дієвий контроль за діяльністю суддів, який можна вдосконалити, зокрема через залучення професійної асоціації суддів до процедури їх призначення; також потребують уточнення повноваження Вищої ради юстиції щодо формування суддівського корпусу, Міністерства юстиції.

Доведено, що за останні роки в наукових дослідженнях недостатньо уваги приділялось проблемі судоустрою, а також питанням вдосконалення теорії прокурорського нагляду, наглядовому праву як окремої галузі. Це пов'язано з думкою про доцільність збереження за прокуратурою функції загального нагляду, адже прокуратуру можна розглядати як самостійний вид правоохоронної діяльності держави.

Дослідження зарубіжного досвіду засвідчили, що у більшості розвинених країн наявна розгалужена система правоохоронних і контролюючих органів, яким держава делегувала захист інтересів та законом гарантованих прав і свобод. В Україні було б доцільно створити таку систему, до якої потрібно включити і державні правоохоронні органи і громадські інституції, а також адвокатуру. На нашу думку, закон про адвокатуру повинен враховувати, що вона не є громадським об'єднанням, а покликана здійснювати професійний захист прав і свобод громадян, а не тільки сприяти захисту таких прав.

Доведено, що державна політика захисту прав і свобод людини не може бути ефективною без налагодження відповідної професійної освіти фахівців із права, а також правової освіти громадян. У контексті співробітництва з Радою Європи Україна зобов'язана налагодити кваліфіковану фахову підготовку державних службовців усіх рівнів влади, працівників правоохоронних органів, на професіоналізмі яких ґрунтується державна політика захисту прав і свобод людини. Невід'ємним компонентом повинна стати чітка система викладання науки про права людини, а також забезпечення широкого ознайомлення суспільства з основними правами людини - правова просвіта громадян.

ВИСНОВКИ

Дослідження державної політики співробітництва України з Радою Європи в галузі захисту прав людини протягом 2000 - 2005 рр., її членства у згаданій міжнародній організації та узагальнення результатів цього співробітництва підтверджують, що органи державного управління України правильно визначили вихідні теоретичні засади здійснення політики захисту прав людини, окреслені завдання поступово реалізовуються, хоча повною мірою мета ще не досягнута.

1. Історіографія проблеми засвідчує, що вивчалася й аналізувалася здебільшого нормативно-правова база захисту прав людини в Україні фахівцями правничої галузі науки. Виявлені ними проблеми, зокрема: нерозуміння суспільством і владою змісту принципу верховенство права; недосконалість юридичної освіти службовців і населення; недотримання органами державного управління принципів, що випливають з концепції правової держави і верховенства права; недосконалість регулювання адміністративних процедур, слабкий рівень незалежності судів та неефективність судоустрою в Україні; відсутність у державі законотворчої роботи, спрямованої на виконання рішень Європейського суду з прав людини; заполітизованість інституту омбудсмена; застарілі інституційні механізми захисту прав людини (прокуратура, адвокатура, МВС, СБУ); відсутність у громадян права на конституційну скаргу, перевантаженість Конституційного Суду України; відсутність системи безоплатної правової допомоги, можуть розглядатись як теоретичні рекомендації для розгортання досліджень діяльності органів державного управління України, державної політики співробітництва України з Радою Європи у сфері захисту прав людини.

2. Співробітництво України з Радою Європи у сфері захисту прав людини здійснюється на принципах верховенства права, поваги прав людини, універсальності прав людини, індивідуальної та політичної свободи, встановлення суворої відповідальності держав за невиконання ними своїх статутних та конвенційних зобов'язань, задекларованих у Статуті Ради Європи.

3. Формами співпраці України з Радою Європи є: звернення Парламентської Асамблеї Ради Європи до органів державного управління; резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи; рекомендації органам державного управління і допомога у формуванні нових законів; фінансова допомога; інформування щодо стану захисту прав людини; вивчення законопроектів; моніторинг проблем.

4. Важливим результатом співпраці України з Радою Європи в галузі захисту прав людини протягом 2000 - 2005 рр. був Указ Президента України “Про План заходів із виконання обов'язків та зобов'язань України, що випливають з її членства в Раді Європи” від 20.01.2006 р. (далі - План заходів), який був відповіддю на Резолюцію 1466 (2005), та Рекомендацію №1722 (2005) Парламентської Асамблеї Ради Європи від 05.10.2005 р. Затверджений згаданим указом План заходів передбачає забезпечення функціонування демократичних інститутів та верховенство права. Перед Кабінетом Міністрів України, Міністерством юстиції, Національною комісією із зміцнення демократії та утвердження верховенства права, Генеральною прокуратурою України, Міністерством закордонних справ України, Міністерством праці та соціальної політики поставлені конкретні завдання щодо реалізації зобов'язань України із забезпечення захисту прав і свобод людини.

5. Основними засобами виконання зобов'язань України як члена Ради Європи, зокрема здійснення співробітництва у сфері захисту прав і свобод людини, є прийняття нормативних актів, які визначають державну політику в цій галузі. Основою здійснення державної політики є Закон України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав та основних свобод (1997 р.), Першого протоколу та Протоколів 2, 4, 7 та 11 Конвенції” від 17.07.1997 р., а також Закон України “Про громадянство України” зі змінами і доповненнями (18.01.2001 р.). За звітний період прийнято важливі закони про ратифікацію міжнародних угод: “Антидопінгової конвенції” (15.03.2001 р.), “Європейської конвенції про боротьбу з тероризмом” (17.01.2002 р.), “Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків” (26.09.2002 р.), “Цивільної конвенції про боротьбу з корупцією” (16.03.2005 р.), ”Європейської ландшафтної конвенції” (07.09.2005 р.). Верховна Рада України вдосконалила Кримінально-процесуальний кодекс України, прийняла новий Кримінальний кодекс України (2001 р.), Кодекс адміністративного судочинства (2005 р.), ввела в дію Кримінально-виконавчий кодекс (2005 р.), також набув чинності Закон України “Про державне фінансування політичних партій” (2005 р.).

6. Пріоритетними напрямками здійснення державної політики співробітництва України з Радою Європи в галузі захисту прав людини протягом 2000 - 2005 рр. були: забезпечення свободи вираження поглядів та переконань; сприяння свободі преси та засобам масової інформації; дотримання європейських стандартів щодо охорони здоров'я населення; вирішення соціальних та екологічних проблем; підтримка оптимальної безпеки на атомних електростанціях; відповідальне й ефективне використання коштів міжнародного співтовариства, спрямованих на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи; спроби реформування політичного процесу та зміцнення громадянського суспільства; забезпечення національних меншин в Україні необхідними умовами для розвитку їх особливої культури.

7. Для вдосконалення державної політики співробітництва з Радою Європи у сфері захисту прав людини вельми важливо: покращити доступ до правосуддя через запровадження безоплатної правової допомоги, відповідно до стандартів Ради Європи; встановити ефективний контроль за перехопленням комунікацій правоохоронними органами, відповідно до демократичних стандартів захисту приватності й національної безпеки; інтенсифікувати програми співпраці з метою впровадження Європейської хартії місцевого самоврядування задля посилення розвитку місцевої демократії, її нормативного регулювання, навчання службовців місцевого самоврядування; активізувати співпрацю у сфері боротьби з корупцією, реформування прокуратури, незалежність судової влади, навчання суддів, працівників органів внутрішніх справ та прокурорів.

8. Здійснення державної політики захисту прав людини неможливе без реформування правозахисних та правоохоронних органів, зокрема судочинства, прокуратури та адвокатури. Державна політика співробітництва з Радою Європи в галузі захисту прав людини ґрунтується на розумінні правової сутності адвокатури та її діяльності, для чого необхідно вирішити важливі проблеми організаційно-правового забезпечення діяльності всієї адвокатури України, законодавчо визначивши основні поняття, а також проблеми фінансового забезпечення роботи адвокатів і адвокатських об'єднань та інституцій.

9. Важливим елементом здійснення державної політики співробітництва з Радою Європи в галузі захисту прав людини є організація юридичної освіти фахівців правоохоронних та правозахисних органів, а також підвищення кваліфікації працівників органів державної влади та місцевого самоврядування. Доцільно створити Всеукраїнський координаційний центр правової освіти, який би організовував діяльність у цій сфері державних, громадських, релігійних, муніципальних та інших інституцій і виконував освітню, законопроектну, інформаційну, контрольну, профілактичну, прогностичну та інші функції.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових виданнях

1. Мелех Б. В. Вплив Ради Європи на стан захисту прав людини в Україні / Б. В. Мелех // Ефективність державного управління [Текст] : зб. наук. пр. -- Вип. 11 / за заг. ред. І. Р. Залуцького. -- Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2006. -- С. 102--108.

2. Мелех Б. В. Дотримання європейських стандартів прав людини в контексті конституційної реформи в Україні / Б. В. Мелех // Ефективність державного управління [Текст] : зб. наук. пр. -- Вип. 12 / за заг. ред. П. І. Шевчука. -- Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2007. -- С. 115--121.

3. Мелех Б. В. Співробітництво України з Радою Європи в сфері захисту прав людини на шляху до європейської інтеграції / Б. В. Мелех // Демократичне врядування [Електронний ресурс] : наук. вісн. -- Вип. 3 / за заг. ред. чл.-кор. НАН України В. С. Загорського, доц. А. В. Ліпенцева. -- Львів : ЛРІДУНАДУ, 2009. -- Режим доступу : http://lvivacademy.com/visnik3/ index.html.

Тези доповідей, статті в інших виданнях

1. Мелех Б. В. Перспективи розвитку співробітництва України з Радою Європи у галузі прав людини / Б. В. Мелех // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ [Текст] : зб. наук. пр. -- Вип. 1 / гол. ред. В. Л. Ортинський -- Львів : 2007. -- С. 332--338. -- (Серія юридична).

2. Мелех Б. В. Стан виконання зобов'язань України перед Радою Європи в сфері прав людини на шляху Європейській інтеграції / Б. В. Мелех // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ [Текст] : зб. наук. пр. -- Вип. 1 / гол. ред. В. Л. Ординський. -- Львів : ЛьвДУВС, 2008. -- С. 68--73. -- (Серія психологічна).

3. Мелех Б. В. Національна імплементація міжнародних стандартів прав і свобод людини / Б. В. Мелех // Актуальні проблеми реформування державного управління в Україні [Текст] : матер. щоріч. наук. практ. конф. (20 січня 2006 р.) : у 2 ч. Ч. 2 / за наук. ред. Я. Й. Малика. -- Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2006. -- С. 111--113.

4. Мелех Б. В. Людина, її інтереси та права як головна цінність громадянського суспільства / Б. В. Мелех // Гідність, солідарність, субсидіарність: до громадянського суспільства в Україні [Текст] : матер. IX всеукр. наук.-практ. студ. конф. -- Львів : Інститут релігії та суспільства УКУ, 2006. -- С. 140--142.

5. Мелех Б. В. Удосконалення КК України як одна з умов ефективного співробітництва України з Радою Європи у сфері прав людини / Б. В. Мелех // Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення. [Текст] : матер. Міжнар. наук.-практ. конф. : у 2 ч. Ч. 2. -- Львів : ЛьвДУВС, 2006. -- С. 141--142.

6. Мелех Б. В. Неналежне виконання зобов'язань України перед Радою Європи у сфері прав людини як перешкода Європейській інтеграції / Б. В. Мелех // Проблеми розвитку прикордонних територій та їх участі в інтеграційних процесах [Текст] : матер. III Міжнар. наук.-практ. конф. (12 - 13 жовтня 2006 р., м. Луцьк) / за ред. В. Й. Лажніка і С. В. Федонюка. -- Луцьк : РВВ “Вежа” Волин. держ. ун-ту імені Лесі Українки, 2006. -- С. 41--44.

7. Мелех Б. В. Європейський суд з прав людини як міжнародна інституція по нагляду за дотриманням державами міжнародних і європейських стандартів захисту прав людини / Б. В. Мелех // Молодь у юридичній науці [Текст] : зб. тез Міжнар. наук. конф. молод. уч. “П'яті осінні юридичні читання” (27 - 28 жовтня 2006 р., м. Хмельницький) : у 5-ти ч. Ч. 2 : “Конституційне право. Адміністративне право та процес, фінансове право. Міжнародне право. Порівняльне правознавство”. -- Хмельницький : Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2006. -- С. 204--206.

8. Мелех Б. В. Вплив співробітництва України з Радою Європи у сфері прав людини на екологічне законодавство України / Б. В. Мелех // Взаємодія правоохоронних органів та державних структур у протидії екологічній небезпеці [Текст] : матер. наук.-практ. конф. (3 листопада 2006 р.). -- Львів : ЛьвДУВС, 2007. -- С. 97--99.

9. Мелех Б. В. Суди як основні органи захисту прав людини в Україні / Б. В. Мелех // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні [Текст] : матер. XIII регіон. наук.-практ. конф. (8 - 9 лютого 2007 р.). -- Львів : Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2007. -- С. 53--55.

10. Мелех Б. В. Вдосконалення юридичної освіти як критерій виконання зобов'язань, взятих Україною у галузі прав людини перед вступом до Ради Європи / Б. В. Мелех // Проблеми правової реформи та розбудови громадянського суспільства в Україні [Текст] : тези доп. на Всеукр. наук. конференції ад'юнктів, аспірантів та здобувачів. -- Львів : ЛьвДУВС, 2008. -- С. 165--168.

11. Мелех Б. В. Вдосконалення адвокатури на шляху захисту прав людини в Україні / Б. В. Мелех // Демократичне врядування в контексті глобальних викликів та кризових ситуацій [Текст] : матер. наук.-пр. конф. за міжнар. участю (3 квітня 2009 р., м. Львів) : у 2 ч. Ч. 1 / за наук. ред. чл.-кор. НАН України В. С. Загорського, доц. А. В. Ліпенцева ; Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України ; Державна установа “Інститут економіки та прогнозування” Національної академії наук України ; Львівська обласна, державна адміністрація. -- Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2009. -- С. 109

12. Мелех Б. В. Діяльність України в інституціях Ради Європи щодо захисту прав людини / Б. В. Мелех // Актуальні питання реформування правової системи України [Текст] : зб. наук. ст. за матер. VI Міжнар. наук.-практ. конф. (29 - 30 травня. 2009 р., м. Луцьк) / уклад. Т. Д. Климчук . -- Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2009. -- С. 234--236.

АНОТАЦІЯ

Мелех Б. В. Державна політика співробітництва України з Радою Європи в галузі захисту прав людини (2000 - 2005 рр.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління. Спеціальність 25.00.01 - теорія і історія державного управління. - Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. - Львів, 2009.

Досліджено державну політику захисту прав людини в контексті співробітництва України з Радою Європи. Наголошено на її гуманістичній сутності. Виділено принципи та основні форми співробітництва України з Радою Європи у 2000 - 2005 рр. Визначено основні детермінанти державної політики, а також засоби реалізації зобов'язань України, серед яких головними є демократизація управління, відкритість та прозорість владних рішень. Вказано пріоритетні напрямки активізації державної політики співробітництва з Радою Європи щодо захисту прав людини, серед яких вдосконалення системи правоохоронних та правозахисних органів, поглиблення професійної юридичної освіти та правової просвіти громадян.

Ключові слова: державна політика, права людини, співробітництво з Радою Європи, захист прав і свобод людини, верховенство права.

АННОТАЦИЯ

Мелех Б. В. Государственная политика сотрудничества Украины с Советом Европы в сфере защиты прав человека (2000 - 2005 гг.).

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук по государственному управлению. Специальность 25.00.01 - теория и история государственного управления. - Львовский региональный институт государственного управления Национальной академии государственного управления при Президенте Украины. - Львов, 2009.

Проанализировано государственную политику защиты прав и свобод человека в процессе сотрудничества с Советом Европы. Определено ее гуманистическую сущность.

Основные принципы осуществления государственной политики Украины зиждутся на признании Устава Совета Европы, обязательствах государств-членов; главные принципы - приоритет права, уважение личной свободы человека и политической свободы гражданина. Определены основные детерминанты государственной политики сотрудничества Украины с Советом Европы, указаны статьи Конституции Украины и другие нормативные акты, способствующие демократизации управления, открытости власти и прозрачности государственной политики.

Методологическим основанием исследования государственной политики сотрудничества Украины с Советом Европи в сфере защиты прав человека являются разработанные в научной литературе и уточнение в заданном контексте понятия “приоритет права”, “права человека”, “охрана и защита прав человека”, “правоохранительная деятельность”, “обеспечение защиты прав человека в Украине” и другие.

Государственная политика защиты прав человека осуществлялась в исследованый период в условиях активизации связей с общественностью. Анализ показал, что действующая Конституция Украины гарантирует гражданам широкие права и возможности принимать участие в процессе выработки и принятия решений органами государственного управления (ст. 5, 11, 17, 36, 38, 40, 55, 69), однако не определены гарантии и четкие процедуры участия граждан в таком процессе, а также не регламентировано обеспечение граждан информацией о деятельности органов государственного управления. Определение таких механизмов и выработка деятельных норм участия граждан в осуществлении государственной политики защити прав человека дало бы значительно улучшить процесс сотрудничества с Советом Европы.

Выделены основные формы сотрудничества Украины с Советом Европы, среди которых: реагирование на резолюции Парламентской Ассамблеи сотрудничества Совета Европы; участие в роботе правозащитных органов Совета Европы; помощь в разработке проектов законов; финансовая помощь в осуществлении правозащитной деятельности; мониторинг проблем в сфере защиты прав и свобод человека; ратификация Конвенций Совета Европы по вопросам защиты прав граждан.

Указаны приоритетные направления усовершенствования и активизации государственной политики сотрудничества Украины с Советом Европы в сфере защиты прав и свобод человека, среди которых главными являются: обеспечение гласности государственной политики, укрепление основ гражданского общества, реформирование системы правозащитных и правоохранительных органов - системы судовой власти, прокуратуры и адвокатуры, совершенствование их правозащитных функций. Уделено внимание совершенствованию профессионального юридического образования, необходимости системы повышения квалификации работников правозащитной и правоохранительной сферы, а также активизации правового просвещения широких слоев населения.

Ключевые слова: государственная политика, права человека, сотрудничество с Советом Европы, защита прав и свобод человека, приоритет права.

ANNOTATION

Melekh B. V. State policy of collaboration of Ukraine with the European Council in the sphere of human rights defence (2000 - 2005).

Dissertation for obtaining the scientific degree of PhD in public administration. Speciality 25.00.01 - theory and history of public administration. Lviv Regional Institute of Public Administration of National Academy of Public Administration, the office of the President of Ukraine. - Lviv, 2009.

...