Процесуальні основи діяльності начальника слідчого відділу у кримінальному судочинстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ НАЧАЛЬНИКА СЛІДЧОГО ВІДДІЛУ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

ПЄТКОВ Олександр Вікторович

Запоріжжя - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Донецькому юридичному інституті Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка Міністерства внутрішніх справ України.

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, професор

КОВАЛЕНКО Євген Георгійович,

Президент - генеральний директор

юридичної компанії „Коваленко та Партнери”.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

ЛУК'ЯНЧИКОВ Євген Дмитрович,

Київський національний університет внутрішніх справ,

професор кафедри кримінально-правових дисциплін;

кандидат юридичних наук, доцент

ЛЕОНЕНКО Максим Іванович,

Класичний приватний університет,

заступник директора Інституту права імені Володимира Сташиса.

Захист відбудеться 04 лютого 2010 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 17.127.07 Класичного приватного університету за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б ауд.124.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Класичного приватного університету за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б, ауд.114.

Автореферат розісланий 25 грудня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.О. Армаш

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

начальник слідчий відділ кримінальний

Актуальність теми. З прийняттям нової Конституції Україна вступила в новий етап розбудови демократичної соціальної правової держави. Закріплення в ч. 2 ст. 3 Конституції України положення, що «утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави», для кримінально-процесуального законодавства означає, що воно має бути зорієнтоване на забезпечення можливостей здійснення учасниками судочинства процесуальних прав та додержання законності під час його відправлення (п. 1 ч. 3 ст. 129 Конституції України).

Однією з гарантій реалізації конституційного принципу законності в процесі кримінального судочинства і досягнення поставлених перед ним завдань є наявний у чинному Кримінально-процесуальному кодексі України (далі - КПК) інститут відомчого контролю, який, зокрема, під час досудового слідства реалізується начальником слідчого відділу (ст. 114-1 КПК України).

Одним з найважливіших напрямів удосконалення діяльності національних слідчих підрозділів є підвищення ефективності процесуального керівництва досудовим слідством, визначення науково обґрунтованих форм правового регулювання процесуальної діяльності начальника слідчого відділу і його відносин із слідчим та іншими учасниками кримінального процесу.

Окремі аспекти організації процесуальної діяльності начальника слідчого відділу висвітлено в працях Н.Н. Баранова, Р.С. Бєлкіна, О.В. Бауліна, А.П. Гуляєва, І.М. Гуткіна, А.П. Дубровіна, А.Я. Дубинського, Н.С. Карпова, Є.Г. Коваленка, В.С. Кузьмічова, A.M. Ларіна, М.І. Леоненка, Є.Д. Лук'янчикова, В.Т. Маляренка, А.І. Михайлова, В.А. Михайлова, О.Р. Михайленка, М.М. Михеєнка, В.Т. Нора, В.М. Савицького, С.М. Смокова, В.Ф. Статкуса, М.С. Строговича, Х.С. Таджиєва, В.М. Федченка, В.С. Чистякової, А.А. Чувільова та інших учених. У їх теоретичних дослідженнях вирішено ряд важливих питань проблемного характеру, пов'язаних з процесуальною фігурою начальника слідчого відділу.

У дисертаційних дослідженнях Б.В. Асрієва, А.П. Дубровіна, П.І. Мінюкова, В.В. Кальницького, М.А. Погорецького з тих чи інших теоретичних позицій розглянуто правове становище начальника слідчого відділу в кримінальному процесі; проблеми процесуального контролю за діяльністю слідчих органів внутрішніх справ; організаційні та криміналістичні аспекти діяльності начальника слідчого відділу; питання теорії процесуального контролю та окремі принципи його реалізації.

Дисертацію А.Г. Каткової присвячено питанням адміністративної діяльності начальника слідчого відділу під час організації досудового слідства.

Проте окремі аспекти правового становища начальника слідчого відділу в національному кримінальному процесі або ще не розглядалися, або лише розробляються.

Так, наприклад, не знайшла достатньо чіткого вирішення проблема співвідношення процесуальних повноважень начальника слідчого відділу з керівництвом досудовим слідством і права процесуальної самостійності слідчого.

Подальшого дослідження вимагає також питання про процесуальний статус начальника слідчого відділу як учасника кримінального судочинства, який реалізовує право особисто проводити досудове слідство в повному обсязі.

Об'єктивною причиною дослідження проблеми вдосконалення правового регулювання процесуальної діяльності начальника слідчого відділу стали також істотні зміни соціально-економічної й політичної обстановки в Україні; перетворення, які охопили суспільну свідомість, культуру та сферу національного права, в тому числі кримінально-процесуального.

У нових умовах суспільного розвитку, що характеризуються не лише позитивними змінами, а й значними труднощами, які викликають різні негативні явища: погіршення стану правопорядку, активізацію організованої злочинності, яка набуває міжрегіонального характеру, ускладнення правового режиму організації державного й суспільного життя в країні, істотно зростає роль і значення функції керівництва та координації діяльності державних органів, які забезпечують охорону правопорядку й законності, носіями якої в структурі органів досудового слідства є керівники слідчих підрозділів. Вивчення слідчої практики свідчить також про те, що якість розслідування кримінальних справ, а отже, і відсоток повернених кримінальних справ, залежить саме від якості відомчого контролю, тобто від діяльності начальника слідчого відділу.

Сукупністю зазначених вище обставин об'єктивно підтверджується актуальність дослідження проблем процесуального положення начальника слідчого відділу, вирішення яких могло б сприяти більш суворому дотриманню вимог кримінально-процесуального закону на досудовому слідстві, підвищенню ефективності діяльності з запобігання і розслідування злочинів, забезпеченню прав і законних інтересів осіб у кримінальному судочинстві.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до напрямків, визначених Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженою Указом Президента України від 25.12.2000 р. № 1376; тематикою пріоритетних напрямів фундаментальних і прикладних досліджень вищих навчальних закладів та наукових установ МВС України на період 2002-2005 рр., 2004-2009 рр. (накази МВС України № 635 від 30.06.2002 р. та № 755 від 05.07.2004 р.).

Мета й завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб з урахуванням прогресивних тенденцій розвитку кримінально-процесуального права і чинного кримінально-процесуального законодавства, загальній теорії права, відповідних рекомендацій психології, науки державного управління, потреб слідчої практики, провести дослідження низки дискусійних питань, що стосуються процесуального положення та діяльності начальника слідчого відділу; окреслити можливі шляхи вирішення пов'язаних із цим проблем.

Для досягнення зазначеної мети поставлено такі завдання:

визначити функції начальника слідчого відділу в кримінальному процесі України;

виявити прогалини в правовому регулюванні процесуальної діяльності начальника слідчого відділу;

виявити й дослідити зміст і основні напрями діяльності начальника слідчого відділу з процесуального керівництва досудовим слідством;

визначити процесуальний механізм здійснення контролю за організацією розслідування кримінальної справи;

провести аналіз проблеми співвідношення процесуального керівництва досудовим слідством з правом процесуальної самостійності слідчого;

підготовити рекомендації з вдосконалення правового регулювання процесуальної діяльності начальника слідчого відділу.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері кримінально-процесуальної діяльності начальника слідчого відділу.

Предметом дослідження є безпосередньо процесуальні основи діяльності начальника слідчого відділу в кримінальному процесі України.

Методи дослідження. У ході дослідження застосовано загальнонаукові (аналіз і синтез, узагальнення, абстрагування тощо) та спеціальні методи пізнання: метод системного аналізу - для розгляду кримінально-процесуальних відносин у сфері діяльності начальника слідчого відділу (підрозділи 1.1, 2.3); формально-юридичний метод - для аналізу норм Конституції України, Кримінально-процесуального кодексу України і низки зарубіжних країн, Кримінального кодексу України, відомчих нормативних актів Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної прокуратури України тощо (розділи 1, 2); порівняльний метод - для аналізу особливостей діяльності начальника слідчого відділу на різних історичних етапах розвитку України й ряду зарубіжних країн - Німеччини, Франції Англії тощо (підрозділ 2.2); формально-логічний метод - для визначення понятійного апарату за темою дисертаційного дослідження (підрозділи 1.2, 2.3); статистичний метод - для аналізу й узагальнення емпіричної інформації, що стосується процесуальної діяльності начальника слідчого відділу (підрозділ 1.1); соціологічні методи (анкетування й інтерв'ювання) - під час вивчення й узагальнення практики, опитування працівників правоохоронних органів (підрозділ 2.1). Використання автором методів моделювання і прогнозування дало змогу сформулювати конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України в частині діяльності начальника слідчого відділу (розділи 1, 2).

Нормативна база дослідження - Конституція України, міжнародно-правові документи, нормативні акти з кримінально-процесуального права як дореволюційного, так і сучасного періоду, постанови Пленуму Верховного Суду України, законодавство зарубіжних країн (Франції, Німеччини, Англії тощо), а також наукові розробки у галузі кримінально-процесуального, адміністративного права, державного управління, криміналістики тощо.

Емпірична база дослідження - це результати аналізу 276 кримінальних справ, закінчених слідчими підрозділами органів внутрішніх справ Донецької області у 2004-2008 рр. та 147 скарг і заяв громадян на дії слідчого, що надійшли до районних слідчих підрозділів та до Слідчого управління ГУ МВС України в Донецькій області за той же період, а також 76 матеріалів службових перевірок Слідчого управління ГУ МВС України в Донецькій області.

Під час підготовки дисертації автор використовував особистий досвід практичної роботи в слідчих підрозділах органів внутрішніх справ.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що робота є одним із перших за часів незалежності України монографічним дослідженням, в якому комплексно та цілісно розглянуто кримінально-процесуальну діяльність начальника слідчого відділу. В дисертації вперше у вітчизняній науці кримінального процесу з використанням методологічних положень теорії кримінально-процесуального права, сучасних підходів до розуміння процесуальної незалежності слідчого, висвітлені суперечності та прогалини чинного процесуального законодавства в частині співвідношення повноважень начальника слідчого відділу, прокурора та слідчого.

Проведені дисертантом наукові дослідження надали можливість визначити такі основні положення роботи:

вперше:

- запропоновано на законодавчому рівні модернізувати процесуальні повноваження та процесуальну діяльність начальника слідчого відділу, надати їм організаційно-координуючого характеру;

- запропоновано до структури кримінально-процесуальних норм, які регулюють процесуальні відносини начальника слідчого відділу із слідчим, включити правові норми, які б стимулювали підвищення рівня культури управлінських стосунків між вказаними учасниками кримінального судочинства;

- запропоновано доповнити чинне кримінально-процесуальне законодавство положеннями про обсяг і межі кримінально-процесуальної відповідальності начальника слідчого відділу як суб'єкта кримінального процесу.

удосконалено:

шляхи підвищення ефективності процесуального керівництва досудовим слідством, до яких слід віднести: а) подальше вдосконалення правового регулювання процесуальної діяльності керівників слідчих установ; б) усунення невиправданого дублювання у здійсненні організаційного керівництва досудовим слідством; в) вдосконалення організаційної структури управління органами досудового слідства шляхом виділення слідчого апарату з організаційних структур органів прокуратури, органів внутрішніх справ, органів державної безпеки та податкової міліції і утворення структурно незалежного самостійного єдиного слідчого апарату; г) формування оновленого слідчого апарату за типом установи юстиції цивільного характеру тощо;

класифікацію процесуальних повноважень начальника слідчого відділу, до яких слід віднести: а) повноваження із здійснення процесуального контролю за організацією розслідування; б) повноваження, які забезпечують надання організаційної та методичної допомоги слідчому; в) повноваження, які надають право особисто проводити розслідування;

механізм кримінально-процесуальних відносин «начальник слідчого відділу - слідчий - прокурор»;

дістало подальшого розвитку:

положення про вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства в частині участі начальника слідчого відділу в стадії порушення кримінальної справи;

положення про те, в яких випадках начальник слідчого відділу має право або зобов'язання втручатися у сферу процесуальної діяльності слідчого як процесуально самостійного учасника кримінального процесу;

положення про те, в яких випадках начальник слідчого відділу не повинен мати право давати «вказівки» слідчому; з урахуванням чого запропонована така форма процесуальної взаємодії начальника слідчого відділу і слідчого, як «рекомендація начальника слідчого відділу», яка не є обов'язковою для слідчого;

положення про доповнення Кримінально-процесуального кодексу України окремим розділом, присвяченим діяльності начальника слідчого відділу з керівництва досудовим слідством, в якому детально в окремих нормах закону слід відобразити регламент реалізації ним своїх процесуальних повноважень.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані:

1) у правотворчій діяльності під час прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу України (лист народного депутата України Калєтніка І.Г. від 29.09.2008 р.);

2) у науково-дослідній роботі - викладені положення, висновки та рекомендації мають теоретичне та практичне значення для науки кримінального процесу та можуть бути використані під час подальших наукових розробок;

3) у практичній діяльності - результати дослідження спрямовані на вдосконалення процесуальної діяльності начальника слідчого відділу та зміцнення процесуальної незалежності слідчих (акт упровадження в практику СУ ГУ МВС України в Донецькій області від 23.11.2008 р.);

4) у навчальному процесі - сформульовані автором теоретичні положення використовуються під час викладання теми «Суб'єкти кримінального процесу» курсу «Кримінальний процес» в Донецькому юридичному інституті ЛДУВС (акт упровадження від 18.12.2008 р.).

Апробація результатів дослідження. Результати дисертації обговорювались на засіданнях кафедри кримінального процесу ДЮІ ЛДУВС. Зроблені автором висновки та основні положення були оприлюднені на: міжнародній науково-практичній конференції «Питання реформування кримінального судочинства» (м. Донецьк, 2005 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Криміналістичні та процесуальні проблеми, що виникають під час проведення слідчих дій» (м. Донецьк, 2006 р.).

Окремі рекомендації, запропоновані в дисертації, апробовані автором у процесі практичної діяльності в органах досудового слідства.

Публікації. Основні положення й висновки дисертації опубліковані у п'яти одноосібних наукових статтях, надрукованих у фахових виданнях, а також у двох тезах доповідей, оприлюднених на конференціях. Загальний обсяг публікацій - 2,2 д.а.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 186 сторінок, із них основний текст - 160 сторінок, список використаних джерел - 20 сторінок (202 найменування), додатки - 9 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми; визначено мету й основні завдання дослідження, об'єкт, предмет та методи дослідження; сформульовано основні положення, які характеризують наукову новизну роботи; наведено дані про апробацію та впровадження результатів дисертаційного дослідження.

Розділ 1 - «Функції начальника слідчого відділу у кримінальному процесі України» - складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 - «Процесуальне керівництво досудовим слідством як основна функція начальника слідчого відділу у кримінальному процесі України» - розглянуто розвиток функцій начальника слідчого відділу на різних історичних етапах існування нашої держави. Створюючись як безсистемний набір нормативно встановлених форм впливу на організацію роботи слідчих установ, діяльність з керівництва досудовим слідством, яка здійснювалася на різних етапах їх історичного розвитку різними державними органами і посадовими особами, з часом перетворилася в самостійний вид процесуальної діяльності, набула характеру науково-обґрунтованої системи заходів, передбачених кримінально-процесуальним законодавством, і в цей час здійснюється суворо визначеним в кримінально-процесуальному законі колом посадових осіб - керівниками слідчих установ, які отримали повноваження суб'єктів кримінального судочинства - «начальників слідчих відділів».

Поява в національному кримінальному судочинстві процесуальної фігуриначальника слідчого відділу зумовлена рядом об'єктивних причин: 1) розвитком інституту досудового слідства в самостійний вид досудового розслідування; 2) необхідністю державного управління досудовим слідством як самостійного виду досудового розслідування; 3) необхідністю забезпечення цього виду досудового розслідування ефективним механізмом відповідальності, яка покладається на відповідний управлінський апарат, очолюваний визначеними в законі посадовими особами - керівниками слідчих підрозділів, і, відповідно, необхідністю надання вказаним посадовим особам повноважень, що є адекватними відповідно до покладених на них обов'язків і ступеня їх персональної відповідальності.

Дисертант підкреслює, що рішення про закріплення в процесуальному законі суворо визначеного кола осіб, які мають право на управління процесуальною діяльністю слідчого, і наділення їх необхідними процесуальними повноваженнями сприяло ряду позитивних змін в організації діяльності з керівництва досудовим слідством: 1) значною мірою обмежило негативну практику адміністративного впливу у сфері службових та процесуальних відносин керівників слідчих підрозділів і слідчих; 2) визначило межі й форми допустимого втручання в процесуальну діяльність слідчого; 3) створило необхідні правові механізми для здійснення начальником слідчого відділу контролю та нагляду за законністю й обґрунтованістю такого втручання.

Автор зазначає, що виникнення і розвиток функції процесуального керівництва досудовим слідством викликані об'єктивною необхідністю забезпечення належної організації розслідування злочинів, що підтверджує необхідність подальшого вдосконалення форм і методів процесуального керівництва досудовим слідством та побудови цієї діяльності на демократичній основі. Об'єктивно необхідна функція процесуального керівництва досудовим слідством реалізується за допомогою процесуальної діяльності керівників слідчих підрозділів прокуратури, органів внутрішніх справ, СБУ і податкової міліції ГНА України, спрямованої на організацію дієвого контролю за ефективністю, своєчасністю, законністю й обґрунтованістю діяльності слідчого; запобігання, виявлення та усунення порушень законності в діяльності слідчого; забезпечення повноти, всебічності, об'єктивності досудового слідства; неухильне дотримання прав і конституційних свобод громадян, забезпечення інтересів суспільства й держави в процесі кримінального судочинства; на надання слідчому необхідної консультативної, методичної та практичної допомоги в організації досудового слідства.

У підрозділі 1.2 - «Функція організації роботи слідчого підрозділу в системі функцій начальника слідчого відділу» - йдеться про таку функцію начальника слідчого відділу, як організація роботи слідчого підрозділу. Автор підкреслює, що в своїй діяльності керівник слідчого підрозділу будь-якої ланки керується не лише кримінально-процесуальним законодавством, а й відомчими нормативно-правовими актами - інструкціями, наказами, директивними листами тощо, які, відповідно, регулюють діяльність начальника слідчого відділу в цьому напрямі. Беручи за основу роботи вітчизняних науковців, які розглядали питання організації роботи органів досудового слідства (А.Г. Каткова, П.І. Мінюков та ін.) автор концентрує свою увагу на управлінському аспекті діяльності начальника слідчого відділу та співвідносить його з процесуальним аспектом відповідно. Дисертант, зазначаючи, що до завдань керівника слідчого підрозділу входить надання методичної допомоги підпорядкованим слідчим та організаційний контроль за їх діяльністю з розслідування кримінальних справ, підкреслює, що на сьогодні функцію організаційного контролю за роботою слідчих виконує ряд службових осіб, зокрема, керівник органу внутрішніх справ та слідчі-методисти вищих слідчих відділів та управлінь. Автор наголошує, що таке дублювання лише шкодить авторитету начальника слідчого відділу, оскільки часто думки службових осіб контрольних інстанцій можуть принципово не збігатись, а це лише вносить плутанину в діяльності підлеглих слідчих. У зв'язку із цим запропоновано скасувати інститут слідчих-методистів та їх повноваження передати новому учаснику кримінального судочинства - помічнику начальника слідчого відділу. Щодо існування організаційного контролю з боку керівника відповідного органу внутрішніх справ, то автор приєднується до тієї когорти практиків та науковців, які пропонують вирішити вказану проблему шляхом створення незалежного органу досудового слідства в Україні.

Автор зазначає, що усі форми організаційного контролю начальника слідчого відділу повинні бути передбачені чинним законодавством та відомчими нормативно-правовими актами та критично ставиться до так званого «перестрахування» слідчого шляхом підписання (візування) процесуальних документів у керівника слідчого підрозділу. Така практика, на думку дисертанта, позбавляє слідчого реалізовувати своє право процесуальної самостійності у повному обсязі та лише підкреслює директивно-розпорядливий характер стосунків «слідчий - начальник слідчого відділу» у відповідному слідчому підрозділі.

Розділ 2 - «Процесуальні повноваження начальника слідчого відділу, порядок і умови їх реалізації» - складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 - «Повноваження з контролю за своєчасністю й обґрунтованістю діяльності слідчого» - автор зазначає, що в ст. 114-1 КПК, яка встановлює обсяг і межі процесуальної компетенції керівників слідчих підрозділів, відсутні прямі вказівки про те, на яких етапах процесуального провадження і за наявності яких підстав (фактичних і правових) керівник слідчого підрозділу має (або зобов'язаний) право реалізувати надані йому процесуальні повноваження. Автор поділяє думку М.А. Погорецького, що один з шляхів вирішення позначеної вище проблеми, полягає в тому, щоб ввести процесуальну діяльність начальника слідчого відділу в межі більш суворо окресленого в законі процесуального регламенту, який би визначив не лише перелік його процесуальних повноважень, але й підстави їх застосування, послідовність реалізації, порядок процесуального оформлення (документування), механізм відповідальності тощо.

Вирішення цієї задачі, у свою чергу, на думку автора, вимагає внесення до кримінально-процесуальної діяльності начальника слідчого відділу суворо визначеного елементу обов'язковості, який дозволяє додати до його діяльності такі якості як передбаченість, послідовність, систематичність, логічність, нормативно встановлену визначеність, тобто наділити її характером логічно збудованої процедури (процесу), який піддається управлінню, відомчому контролю і прокурорському нагляду.

Аналізуючи кримінально-процесуальне законодавство та існуючу практику процесуального керівництва досудовим слідством, автором представляється за доцільне виділити найбільш значущі процесуальні рішення й дії слідчого та відповідні етапи його процесуального провадження, за наявності яких начальник слідчого відділу зобов'язаний негайно проконтролювати своєчасність, законність й обґрунтованість діяльності слідчого. Це, перш за все, процесуальні рішення та дії слідчого, важливість яких особливо підкреслив законодавець, передбачивши для їх реалізації згоди, санкції, рішення суду або негайного повідомлення прокурора, що явно передбачає необхідність невідкладної перевірки їх своєчасності, законності й обґрунтованості (статті 61-1, 165-2, 177, 178, 187, 190 КПК тощо). До інших процесуальних рішень і дій слідчого, що вимагають невідкладного контролю через їх особливу значущість і обов'язковість, відмічену законодавцем, слід було б віднести: процесуальні рішення і дії, які в процесі досудового слідства слід виконати обов'язково (статті 23, 29, 53, 53-1, 84, 97 КПК тощо); процесуальні рішення й дії, у разі реалізації яких слідчий зобов'язаний дотримуватися заборон, що встановлені законом; це природно припускає необхідність відповідного механізму процесуального контролю за дотриманням таких положень закону (наприклад, статті 14, 141, 52-3, 69 КПК тощо); процесуальні дії й рішення, які реалізовуються в процесі притягнення як обвинуваченого відповідної особи (статті 131-147 КПК).

Переважна більшість перерахованих вище процесуальних рішень і дій слідчого, що підлягають невідкладному процесуальному контролю, реалізується на наступних ключових етапах провадження за кримінальною справою: надходження заяви (повідомлення) про злочин; порушення (або відмова в порушенні) кримінальної справи; затримання підозрюваного; притягнення особи як обвинуваченого; продовження процесуальних строків; закінчення досудового слідства.

У роботі підкреслено, що на сьогодні повноваження начальника слідчого відділу повною мірою сформульовані лише стосовно етапу досудового слідства. Дієвих процесуальних прав для забезпечення своєчасного, законного й обґрунтованого розгляду та вирішення заяв і повідомлень про злочини, кримінально-процесуальний закон начальнику слідчого відділу не представляє, тому, на думку автора, було б доцільно законодавчо закріпити повноваження начальника слідчого відділу з процесуального контролю і керівництва роботою слідчого у стадії порушення кримінальної справи, присвятивши цьому питанню окрему норму закону. При цьому мають бути передбачені права, що забезпечують можливість виконання начальником слідчого відділу в стадії порушення кримінальної справи різного роду процесуальних дій і прийняття рішень особисто, а також повноваження, спрямовані на здійснення процесуального контролю й надання необхідної правової оцінки діяльності слідчого та посадових осіб органу дізнання, які беруть участь в обліку, реєстрації, розгляді та вирішенні заяв, повідомлень і матеріалів про злочини.

Виходячи з об'єктивної потреби слідчої практики, а також враховуючи проблеми, пов'язані із здійсненням процесуального контролю у стадії порушення кримінальної справи, було б доцільно включити до кола повноважень начальника слідчого відділу наступні: право перевіряти правильність реєстрації і обліку заяв та повідомлень про злочини, в органах дізнання і інших державних органах, що мають право прийому, реєстрації і обліку заяв і повідомлень про злочини; перевіряти організацію роботи з розгляду заяв, повідомлень і матеріалів про злочини, розслідування яких входить до компетенції очолюваного їм слідчого підрозділу; витребувати від органів дізнання та інших органів, що мають право реєстрації, обліку, розгляду і вирішенню заяв і повідомлень про злочини, будь-яку інформацію, яка стосується ходу і результатів розгляду матеріалів про злочини, підслідні очолюваному їм слідчому підрозділу; вилучати з органів дізнання заяви, повідомлення та матеріали про злочини і контролювати організацію їх розгляду; давати органам дізнання окремі доручення та вказівки за направленими на їх адресу заявах, повідомленнях і матеріалах про злочини, що вимагають додаткової перевірки органами дізнання; особисто приймати і розглядати заяви, що поступають до слідчого підрозділу, повідомлення і матеріали про злочини і приймати за результатами їх розгляду рішення, передбачені законом; доручати розгляд заяв, повідомлень і матеріалів про злочини слідчим очолюваного ним підрозділу і контролювати їх роботу в цьому напрямі; передавати заяви, повідомлення та матеріали про злочини від одного слідчого іншому; вносити подання про порушення закону, допущені органами дізнання в процесі реєстрації, обліку розгляду і вирішенню заяв, повідомлень і матеріалів перевірки.

В підрозділі дисертант розглядає питання контролю начальника слідчого відділу за діяльністю слідчого щодо притягнення особи як обвинуваченого. Автор наголошує, що в межах цього контролю начальник слідчого відділу зобов'язаний перевірити: реальну наявність у справі переконливих і достовірних доказів, достатніх для пред'явлення обвинувачення; всебічність й об'єктивність оцінки слідчим всієї сукупності доказів, які наявні в кримінальній справі до моменту винесення постанови про притягнення як обвинуваченого; відповідність висновків слідчого, сформульованих у постанові про притягнення як обвинуваченого, матеріалам кримінальної справи; відсутність підстав, які перешкоджають притягненню відповідної особи до кримінальної відповідальності.

За наявності законних підстав для притягання відповідної особи до кримінальної відповідальності начальник слідчого відділу зобов'язаний проконтролювати дотримання процесуального регламенту пред'явлення обвинувачення; своєчасність пред'явлення обвинувачення відповідній особі, оскільки необґрунтована затримка виконання цієї вимоги закону може істотним чином порушити законні інтереси обвинуваченого; унеможливити активну участь обвинуваченого в дослідженні обставин справи; своєчасно наводити відповідні доводи в своє виправдання; заявляти необхідні клопотання; заявляти відводи особам, що проводять розслідування, у випадках, передбачених законом; своєчасно скористатися юридичною допомогою захисника.

З метою запобігання подібним порушенням закону начальник слідчого відділу зобов'язаний проконтролювати дотримання слідчим процесуального порядку й правил ознайомлення обвинуваченого з постановою слідчого і роз'яснення йому суті пред'явленого обвинувачення (ст. 140 КПК); роз'яснення обвинуваченому його прав на досудовому слідстві (ст. 142 КПК); участь у процесі пред'явлення обвинувачення перекладача, захисника, педагога, законного представника, коли їх участь у справі є обов'язковою або бажаною для більш об'єктивного і всебічного дослідження обставин справи; тримати під контролем дотримання встановлених законом правил допиту обвинуваченого, тобто строків, місця, часу проведення допиту; надання обвинуваченому можливості особисто записати свої свідчення; відповідність протоколу допиту обвинуваченого вимогам закону (ст. 143 КПК); особливу увагу слід приділити аналізу клопотань, заявлених у процесі пред'явлення обвинувачення та контролю за ходом і результатами розгляду заявлених слідчому клопотань.

У підрозділі також розглянуті особливості процесуального контролю начальника слідчого відділу під час обрання запобіжних заходів, зупинення кримінальної справи та закінчення досудового слідства.

У підрозділі 2.2 - «Організаційно-розпорядливі повноваження начальника слідчого відділу» - розглянуто такі процесуальні права начальника слідчого відділу, як: передавати кримінальну справу від одного слідчого іншому; доручати розслідування кримінальної справи декільком слідчим; давати вказівки слідчому.

Дисертант зазначає, що слідчий у національному кримінальному процесі володіє процесуальною самостійністю, яка повинна виключати необґрунтоване, невмотивоване й невиправдане втручання в його процесуальну діяльність. Таким чином, рішення начальника слідчого відділу про передачу кримінальної справи від одного слідчого іншому є правомірним лише в тому разі, якщо воно має на меті забезпечення якомога повного, всебічного й об'єктивного розслідування кримінальної справи за умови неухильного дотримання принципу законності. Об'єктивна необхідність у передачі кримінальної справи від одного слідчого іншому може бути викликана обставинами організаційного або процесуального характеру. Причому в разі виникнення обставин процесуального характеру передача кримінальної справи від одного слідчого іншому, на думку дисертанта, стає не лише правом, а й обов'язком начальника слідчого відділу. До обставин організаційного характеру, за наявності яких доцільно передати кримінальну справу від одного слідчого іншому, на думку автора, слід віднести: тривалу хворобу слідчого; тривале відрядження або відпустку слідчого; велику завантаженість того або іншого слідчого, що потребує перерозподілу обсягу роботи між співробітниками слідчого підрозділу; порушення кримінальної справи слідчим, професійна кваліфікація якого є явно недостатньою для успішного проведення розслідування цієї справи (наприклад, молодим фахівцем); збільшення або скорочення штатної чисельності слідчого підрозділу, що вимагає перерозподілу навантаження між слідчими; звільнення слідчого або його перехід на іншу роботу; у слідчих підрозділах, де існує система спеціалізації слідчих з розслідування окремих видів злочинів передача кримінальної справи від одного слідчого іншому може бути викликана необхідністю проведення досудового слідства слідчим, який спеціалізується на розслідуванні кримінальних справ відповідної категорії; мотивована, підкріплена фактами заява слідчого про неможливість об'єктивного розслідування справи через реальні погрози, шантаж, провокації, різного роду тиск, яких він зазнає з боку зацікавлених у результаті справи осіб.

До обставин процесуального характеру, які тягнуть за собою необхідність передачі кримінальної справи від одного слідчого іншому, на думку дисертанта, слід було б віднести: рішення прокурора про відсторонення слідчого від розслідування кримінальної справи; задоволення прокурором клопотання про відвід слідчого; задоволення прокурором заяви слідчого про самовідвід; відхилення прокурором заперечень слідчого на вказівки начальника слідчого відділу або прокурора з питань, передбачених ч. 2 ст. 114-1 КПК.

В роботі висловлено міркування, що до процесуальних підстав, які зобов'язують начальника слідчого відділу передати кримінальну справу для подальшого досудового розслідування кримінальної справи іншому слідчому, було б правомірно віднести рішення прокурора про скасування постанови слідчого про закриття кримінальної справи, якщо таке рішення прокурора прийняте за мотивами істотного порушення закону, допущеного слідчим. Сюди доцільно також віднести і рішення суду про повернення кримінальної справи для додаткового розслідування, якщо таке рішення ухвалене внаслідок істотного порушення вимог закону, допущеного в ході досудового слідства, або за мотивами незгоди суду з попередньою кваліфікацією слідчим вчиненого злочину.

У разі передачі кримінальної справи від одного слідчого іншому повинна послідувати відповідна письмова вказівка начальника слідчого відділу. Дисертант вважає, що було б доцільно законодавчо закріпити ретельний процесуальний регламент передачі кримінальної справи від одного слідчого іншому в спеціальній нормі закону. У ст. 114-1 КПК таке право керівника слідчого відділу лише проголошене, тоді як докладний регламент виконання цієї процесуальної дії викладений в ст. 119 КПК.

Під час розгляду питання про створення керівником слідчого підрозділу слідчої групи для розслідування кримінальної справи автор погоджується з міркуваннями В.М. Федченка про доцільність доповнення ст. 119 КПК України положенням про те, що керівник слідчої групи, яка створена в порядку, передбаченому законом, щодо слідчих очолюваної ним групи, наділяється правами начальника слідчого відділу, передбаченими ст. 114-1 КПК. У цьому випадку процесуальні відносини керівника слідчої групи, створеної в порядку, передбаченому ст. 119 КПК, і керівника органу досудового слідства мали б будуватися за принципом відносин вищестоящого і нижчестоящого начальника слідчого відділу. Керівник слідчої групи приймає справу до свого провадження і несе всю повноту відповідальності за результати і якість роботи. При цьому за начальником слідчого відділу в повному обсязі зберігається право процесуального контролю за роботою всього складу слідчої групи, у тому числі та її керівника, який призначається й відстороняється від керівництва групою керівником органу досудового слідства.

Автор розглядає юридичну природу «вказівок начальника слідчого відділу» та підкреслює, що такі вказівки повинні відповідати певним вимогам: відповідність вказівок начальника фактичним обставинам справи; відповідність вказівок керівника органу досудового слідства вимогам КПК; вмотивованість вказівок начальника слідчого відділу; конкретність, стислість і ясність розпоряджень, адресованих слідчому; належна стилістична тональність і емоційне забарвлення документа; обумовленість тим або іншим строком виконання вказівки. Дисертант загострює свою увагу на моральній стороні надання начальником слідчого відділу вказівок слідчому, їх змісті, який часто має ознаки диктату з боку відповідного керівника, ти самим підкреслюючи значення процесуальної самостійності слідчого.

У підрозділі 2.3. - «Співвідношення процесуальних повноважень начальника слідчого відділу, слідчого і прокурора» - автором наголошено, що відмінність у функціональних обов'язках начальника слідчого відділу і прокурора полягає не лише в обсязі та характері їх процесуальних повноважень, а й у тих конкретних цілях і завданнях, вирішення яких входить до обов'язків вказаних суб'єктів кримінального судочинства.

Прокурор не має на меті організувати роботу конкретного слідчого підрозділу й вирішити всі питання (процесуальні, організаційні, технічні, кадрові і деякі інші), що випливають із цього завдання. Він лише наглядає за дотриманням закону слідчими і посадовими особами органів дізнання - попереджає, виявляє та усуває допущені ними порушення. Водночас начальник слідчого відділу не лише забезпечує дотримання законності на досудовому слідстві, а й вирішує питання, які продиктовані необхідністю нормальної організації роботи кожного конкретного слідчого та слідчого підрозділу в цілому, відповідає за якість роботи очолюваного ним колективу в повному обсязі за всіма аспектами й напрямами діяльності.

Згадані відмінності, на думку дисертанта, мають місце в характері та обсязі процесуальних повноважень не лише в компетенції прокурора і начальника слідчого відділу органу внутрішніх справ, СБУ та податкової міліції, але і в компетенції посадових осіб органів прокуратури, одні з яких здійснюють функцію нагляду за законністю, а інші - функцію процесуального керівництва досудовим слідством.

Під час розгляду питання процесуальних відносин начальника слідчого відділу та слідчого автор наголошує, що відносини начальника слідчого відділу зі слідчим потребують докорінного реформування, що безумовно, передбачає перетворення передбачених чинним законом однозначних «вказівок» на «рекомендації», які повинні реалізовуватись лише за розсудом слідчого. Окрім того, автор, у черговий раз підкреслюючи значення процесуальної самостійності слідчого, пропонує надати відносинам «слідчий - начальник слідчого відділу» організаційно-координаційного характеру, за яких керівник слідчого відділу «буде більше наставником, ніж начальником», а це, в свою чергу, лише позитивно позначиться на діяльності слідчого під час прийняття ним процесуальних рішень і проведення слідчих дій.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження теоретичних і практичних проблем процесуальної діяльності керівників слідчих підрозділів дало змогу автору коротко викласти основні концептуальні положення в підході до вирішення проблеми процесуального становища начальника слідчого відділу в національному кримінальному процесі.

За результатами дисертаційного дослідження можна зробити такі висновки:

1. Основне призначення діяльності начальника слідчого відділу в кримінальному процесі полягає в процесуальному керівництві досудовим слідством. Діяльність з керівництва досудовим слідством є організаційно-управлінською (за своїм змістом) і процесуальною (за формою здійснення).

2. Функція процесуального керівництва досудовим слідством реалізується в межах кримінально-процесуальних відносин і здійснюється керівниками слідчих установ в таких основних напрямах: а) контроль за процесуальною діяльністю слідчого; б) організація й координація процесуальної діяльності слідчого; в) сприяння слідчому в його процесуальній діяльності.

3. Запропоновано доповнити чинний КПК України окремою нормою - статтею 114-5 «Помічник начальника слідчого відділу та його повноваження» і викласти її в такій редакції:

«Помічник начальника слідчого відділу сприяє начальнику слідчого відділу в організації роботи слідчого підрозділу та виконує такі організаційні дії:

узагальнює й проводить аналіз даних про роботу слідчих на території, що обслуговується;

розробляє пропозицій з поліпшення слідчої роботи; вивчає стан профілактичної роботи слідчих;

за дорученням начальника слідчого відділу контролює хід досудового слідства в конкретних справах, надає допомогу слідчим, а в необхідних випадках приймає справи до свого провадження, керуючись при цьому повноваженнями слідчого;

вивчає позитивний досвід слідчої роботи, розробляє заходи щодо його впровадження в практичну діяльність, готує матеріали для його подальшого узагальнення й поширення;

контролює використання слідчими науково-технічних засобів під час досудового слідства, надає їм методичну допомогу, підтримує зв'язок з експертно-криміналістичними підрозділами;

розглядає скарги на роботу слідчих, проводить їх перевірку, результати якої доводить до відома керівництва відділу.

За дорученням начальника слідчого відділу помічник начальника слідчого відділу може виконувати й інші функції, спрямовані на підвищення якості роботи слідчого підрозділу».

4. Характер процесуальних повноважень начальника слідчого відділу дає підстави класифікувати їх за такими основними напрямами: 1) повноваження, які забезпечують начальнику слідчого відділу можливість здійснювати процесуальний контроль за організацією розслідування; 2) повноваження, що забезпечують можливість надання активної організаційної і направляючої дії на організацію процесу розслідування, на дії й рішення слідчого; 3) повноваження, що забезпечують можливість особисто виконати всі вимоги закону, що стосуються організації розслідування, якщо неможливо добитися виконання цих вимог іншими переліченими вище засобами, тобто засобами організаційної та направляючої дії на підлеглих йому.

5. З метою подальшого вдосконалення правового регулювання процесуальної діяльності начальника слідчого відділу було б доцільно законодавчо визначити цілі процесуальної діяльності начальника слідчого відділу, коло наданих йому прав і обов'язків, обсяг і межі його відповідальності в окремій нормі - статті 114-3 «Підстави та межі кримінально-процесуальної відповідальності начальника слідчого відділу, враховуючи при цьому положення статей 371-374 та 387 Кримінального кодексу України.

6. Виходячи з об'єктивної потреби слідчої практики, а також враховуючи проблеми, пов'язані із здійсненням процесуального контролю у стадії порушення кримінальної справи, автор пропонує доповнити КПК України статтею 114-1 «Повноваження начальника слідчого відділу в стадії порушення кримінальної справи» та викласти її в такій редакції:

«Після реєстрації заяви про злочин, що вчинений або готується, начальник слідчого відділу має право:

перевіряти правильність реєстрації й обліку заяв та повідомлень про злочини, в органах дізнання й інших державних органах, що мають право прийому, реєстрації та обліку заяв і повідомлень про злочини;

перевіряти організацію роботи з розгляду заяв, повідомлень і матеріалів про злочини, розслідування яких входить до компетенції очолюваного їм слідчого підрозділу;

вимагати від органів дізнання та інших органів, що мають право реєстрації, обліку, розгляду і вирішення заяв і повідомлень про злочини, будь-яку інформацію, яка стосується ходу і результатів розгляду матеріалів про злочини, підслідні очолюваному їм слідчому підрозділу;

вилучати з органів дізнання заяви, повідомлення й матеріали про злочини та контролювати організацію їх розгляду;

давати органам дізнання окремі доручення та вказівки за направленими на їх адресу заявами, повідомленнями і матеріалами про злочини, що вимагають додаткової перевірки органами дізнання;

особисто приймати та розглядати заяви, що надходять до слідчого підрозділу, повідомлення й матеріали про злочини і приймати за результатами їх розгляду рішення, передбачені законом;

доручати розгляд заяв, повідомлень і матеріалів про злочини слідчим очолюваного ним підрозділу й контролювати їх роботу в цьому напрямку;

передавати заяви, повідомлення та матеріали про злочини від одного слідчого іншому;

вносити подання про порушення закону, допущені органами дізнання в процесі реєстрації, обліку, розгляду й вирішення заяв, повідомлень і матеріалів перевірки».

7. Разом із цим повноваження начальника слідчого відділу в стадії досудового розслідування слід виділити в окремій нормі КПК України - статті 114-2 «Повноваження начальника слідчого відділу в стадії досудового розслідування» та викласти її в такій редакції:

«Після порушення кримінальної справи слідчим (слідчими) начальник слідчого відділу має право:

знайомитись з усіма матеріалами досудового слідства, які перебувають у провадженні слідчих відповідного слідчого відділу;

давати слідчим обов'язкові для виконання письмові вказівки щодо провадження досудового слідства;

вживати заходів щодо усунення процесуальних порушень з боку слідчих за кримінальними справами.

особисто проводити процесуальні та слідчі дії, користуючись при цьому повноваженнями слідчого».

8. Доцільно визначити правові й фактичні підстави, за наявності яких начальник слідчого відділу має право (або зобов'язаний) втручатися у сферу процесуальної діяльності слідчого.

9. Необхідно доповнити кримінально-процесуальний закон спеціальною нормою (окремою статтею КПК), в якій детально викласти процесуальний порядок передачі кримінальної справи від одного слідчого іншому. У зв'язку із цим автор пропонує доповнити КПК України статтею 114-4 «Підстави та процесуальний порядок передачі кримінальної справи від одного слідчого іншому» та викласти її в такій редакції:

«Начальник слідчого відділу зобов'язаний вилучити з провадження кримінальну справу та передати її для провадження іншому слідчому (слідчим) у таких випадках:

тривала хвороба слідчого, яка перешкоджає своєчасному закінченню досудового слідства;

тривале відрядження або відпустка слідчого, які перешкоджають своєчасному закінченню досудового слідства;

велика завантаженість слідчого, що перешкоджає своєчасному закінченню досудового слідства;

порушення кримінальної справи слідчим, професійна кваліфікація якого є явно недостатньою для успішного проведення розслідування цієї справи;

збільшення або скорочення штатної чисельності слідчого підрозділу, що вимагає перерозподілу навантаження між слідчими;

звільнення слідчого або його перехід на іншу роботу;

надходження від слідчого мотивованої заяви про неможливість об'єктивного розслідування справи через реальні погрози, шантаж, провокації, тиск, якому він піддається з боку зацікавлених у результаті справи осіб;

прийняття прокурором рішення про відсторонення слідчого від розслідування кримінальної справи;

задоволення прокурором клопотання про відвід слідчого;

задоволення прокурором заяви слідчого про самовідвід;

відхилення прокурором заперечень слідчого на вказівки начальника слідчого відділу або прокурора з питань, передбачених ч. 2 ст. 114-2 КПК;

прийняття прокурором рішення прокурора про скасування постанови слідчого про закриття кримінальної справи, якщо таке рішення прокурора прийняте за мотивами істотного порушення закону, допущеного слідчим.

прийняття судом рішення про повернення кримінальної справи для додаткового розслідування, якщо таке рішення ухвалене унаслідок істотного порушення вимог закону, допущеного в ході досудового слідства, або за мотивами незгоди суду з попередньою кваліфікацією слідчим вчиненого злочину».

10. Правила, що стосуються порядку формування слідчої групи для організації розслідування складної кримінальної справи, слід також виділити в самостійну норму права (і окрему статтю КПК) з тим, щоб конкретизувати процесуальний регламент усіх процесуальних питань, які виникають у такій ситуації. У зв'язку з вищевикладеним пропонуємо статтю 119 КПК України викласти у такій редакції:

«Провадження досудового слідства у справі декількома слідчими.

Якщо начальник слідчого відділу доручає розслідування особливо складної справи декільком слідчим, про це зазначається в постанові про порушення кримінальної справи або виноситься окрема постанова, яка оголошується підозрюваному, обвинуваченому протягом трьох діб.

Один з слідчих, зазначених у відповідній постанові, призначається начальником слідчого відділу старшим слідчої групи (бригади), який приймає кримінальну справу до свого провадження і безпосередньо керує діями інших слідчих, користуючись при цьому правами начальника слідчого відділу.

...