Кримінально-правова характеристика зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ CПРАВ

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗҐВАЛТУВАННЯ ТА НАСИЛЬНИЦЬКОГО ЗАДОВОЛЕННЯ СТАТЕВОЇ ПРИСТРАСТІ НЕПРИРОДНИМ СПОСОБОМ

12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

МОСКАЛЬ ДАНИІЛ ПЕТРОВИЧ

УДК 343.541

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий керівник доктор юридичних наук, доцент

САВЧЕНКО Андрій Володимирович,

Київський національний університет внутрішніх справ,

професор кафедри кримінального права

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, доцент, заслужений юрист України

ХАВРОНЮК Микола Іванович,

Верховний Суд України,

заступник керівника апарату - начальник правового управління

кандидат юридичних наук, доцент

УСАТИЙ Григорій Олександрович,

Центр нормо-проектного забезпечення діяльності Президента України Національного інституту стратегічних досліджень,

завідуючий сектором безпекового, оборонного і правоохоронного законодавства та судової реформи

Захист відбудеться “25” листопада 2009 р. о 14.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 у Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, Солом'янська пл., 1

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, Солом'янська пл., 1

Автореферат розісланий “___” жовтня 2009 р.

В.о. вченого секретаря

спеціалізованої вченої ради В.І. Осадчий

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах подальшої розбудови державності в Україні все більшого значення набувають задекларовані міжнародними та національними нормативно-правовими актами положення щодо охорони особистих прав і свобод людини та громадянина. Однією з ключових складових комплексу таких прав і свобод виступають статева свобода та статева недоторканість особи, за допомогою яких визначаються стереотипи сексуальної поведінки громадян, обґрунтовуються принципи взаємовідносин між людьми різної статі, формуються моральні засади суспільства тощо. У цьому зв'язку ст. 12 Загальної Декларації прав людини наголошує: “Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте (у тому числі й статеве. - авт.) та сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканість його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію”. У Конституції України зазначено, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознакою статі (ст. 24), ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 32). Ґрунтуючись на цих та інших постулатах, Кримінальний кодекс (КК) України встановлює відповідальність за посягання проти статевої свободи та статевої недоторканості особи (ст. 152-156 розділу IV Особливої частини).

До числа найнебезпечніших і найскладніших за механізмом вчинення злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, безсумнівно, належать зґвалтування (ст. 152 КК України) та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 КК України). За даними МВС України у 2008 р. зґвалтувань було зареєстровано 880 (насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом - немає даних), у 2007 - 878 (651), у 2006 - 993 (767), у 2005 - 924 (658), у 2004 - 964 (699). Відносну стабілізацію чи навіть зменшення кількості злочинів, передбачених ст.ст. 152 і 153 КК України, частково можна пояснити суспільною лібералізацією позашлюбних статевих зв'язків, пропагандою “вільного сексуального життя” в окремих засобах масової інформації, толерантністю до “нетрадиційної” сексуальної орієнтації, декриміналізацією проституції тощо. Водночас, рівень цих злочинів у низці регіонів держави залишається досить високим. До того ж, на фоні гуманізації кримінальної відповідальності в Україні протидія сексуальним посяганням передбачає застосування більш суворих заходів (це підтверджують положення Закону України “Про внесення змін до статей 155 та 156 Кримінального кодексу України щодо відповідальності за розбещення неповнолітніх” від 25 вересня 2008 р.).

Науково-теоретичні дослідження кримінально-правових і кримінологічних питань протидії зґвалтуванню та насильницькому задоволенню статевої пристрасті неприродним способом здійснювало чимало науковців (Ю.В. Александров, П.П. Андрушко, Ю.М. Антонян, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, П.А. Воробей, В.В. Голіна, О.О. Гоноченко, В.О. Глушков, Б.В. Даніельбек, О.М. Джужа, Л.В. Дорош, О.О. Дудоров, Г.О. Єгошина, А.П. Закалюк, Р.Є. Затона, О.М. Ігнатов, Т.В. Кондратова, М.Й. Коржанський, М.М. Корчовий, О.М. Костенко, А.С. Капітунов, В.В. Кузнецов, Т.Д. Лисько, А.С. Лукаш, М.І. Мельник, П.П. Михайленко, О.Ю. Михайлова, В.О. Мішота, В.О. Навроцький, В.І. Осадчий, П.П. Осипов, М.І. Панов, А.В. Савченко, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, В.М. Тележникова, О.М. Фатєєв, М.І. Хавронюк, В.І. Шакун, Ю.І. Шевчук, А.П. Шеремет, Г.О. Усатий, А.Б. Утямишев, Я.М. Яковлев та ін.), однак ці питання й дотепер не набули свого остаточного вирішення у доктрині та правозастосовній практиці. Чимало з праць зазначених вчених стосувалися попереднього (радянського) кримінального законодавства, базувалися на емпіричних даних минулих десятиліть, не торкалися історичного та порівняльного аспектів кримінальної відповідальності за ці злочини, не враховували змін у сучасній кримінально-правовій доктрині й законодавстві, а також тенденцій у кримінально-правовій політиці держави.

Окрім цього, проблемними у кримінально-правовому аспекті залишаються такі питання: недосконалість законодавчих конструкцій зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом; складнощі при їх кваліфікації та відмежуванні від інших злочинів; помилки при встановленні ланцюга “суб'єкт злочину - потерпілий від злочину”; нехтування суб'єктивними ознаками складів цих злочинів; неоднозначність тлумачення окремих нормативних термінів і понять; неврахування історичного та зарубіжного досвіду щодо протидії цим посяганням та чимало інших факторів (латентність таких злочинів, можливість широкого суспільного резонансу від них, специфічний порядок порушення кримінальних справ за їх вчинення тощо). Низка недоліків наявна й у правозастосовній діяльності правоохоронних органів і суду, при цьому не всі положення нової постанови Пленуму Верховного Суду України (ППВСУ) “Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи” від 30.05.2008 р. № 5 видаються безспірними. Ці та інші питання потребують ретельного науково-теоретичного розроблення на рівні дисертаційного дослідження та, загалом, визначають актуальність обраної теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження ґрунтується на положеннях: Комплексної програми профілактики злочинності на 2007-2009 рр. (постанова Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 р. № 1767); Пріоритетних напрямів наукових і дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр. (наказ МВС України від 05.07.2004 р. № 755); Основних напрямів наукових досліджень Київського національного університету внутрішніх справ (КНУВС) на 2008-2010 рр. (п. 3.3.1). Тему дисертаційного дослідження затверджено рішенням вченої ради КНУВС від 27.06.2006 р., протокол № 9, а також розглянуто та схвалено Академією правових наук України (реєстр. № 625, 2006 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є здійснення комплексної кримінально-правової характеристики зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом (як на нормативному, так і на доктринальному рівнях), а також розроблення відповідних пропозицій і рекомендацій щодо подальшого вдосконалення національного кримінального законодавства у сфері охорони статевої свободи та статевої недоторканості особи.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких ключових завдань:

- визначити поняття та систему злочинів, пов'язаних із сексуальним насильством, а також з'ясувати місце і сутність зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом у цій системі;

- дослідити історичний розвиток кримінальної відповідальності за зґвалтування та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом;

- вивчити зарубіжні кримінально-правові стандарти протидії злочинам, пов'язаним із сексуальним насильством, та виокремити позитивний іноземний досвід із цього приводу, що вартий на використання;

- здійснити комплексну та системну кримінально-правову характеристику складів зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом за кримінальним правом України, їх елементів та ознак;

- з'ясувати особливості кваліфікації зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, а також відмежувати їх від суміжних злочинів;

- сформулювати висновки та викласти пропозиції, спрямовані на вдосконалення кримінально-правових норм у сфері охорони статевої свободи та статевої недоторканості особи і на підвищення ефективності правозастосовної практики.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини у сфері кримінально-правової охорони статевої свободи та статевої недоторканості особи.

Предмет дослідження - кримінально-правова характеристика зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом.

Методи дослідження. У процесі дисертаційного дослідження застосовувалися різні наукові методи, зокрема: діалектичний - дозволив проаналізувати кримінальне законодавство та практику його застосування щодо відповідальності за зґвалтування та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, вплинув на встановлення відповідних зв'язків між різними галузями законодавства та сферами суспільного життя (застосовувався у всіх розділах); історико-правовий - надав можливості з'ясувати генезис норм про кримінальну відповідальність за зґвалтування та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (підрозділ 1.2); порівняльно-правовий - використовувався для опанування іноземного досвіду щодо кримінально-правової протидії злочинам, пов'язаним із сексуальним насильством (підрозділ 1.3); системно-структурний - застосовувався при дослідженні системи злочинів, пов'язаних із сексуальним насильством, об'єктивних і суб'єктивних елементів та ознак складів злочинів, передбачених ст. 152 і 153 КК України, а також їх кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) обставин (підрозділ 1.1, розділ 2); формально-юридичний - вплинув на доктринальне тлумачення кримінально-правових норм про зґвалтування та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (застосовувався у всіх розділах); логіко-семантичний - забезпечив дослідження та поглиблення понятійного апарату щодо теми дослідження (підрозділ 1.1, розділ 2); конкретно-соціологічний - дав змогу вивчити матеріали судової та слідчої практики, здійснити власні емпіричні дослідження в аспекті досліджуваної теми (підрозділ 1.1, розділ 2); статистичний - допоміг опрацювати дані кримінальної статистики та узагальнити правозастосовну практику щодо зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом (застосовувався в усіх розділах).

Емпіричною базою дисертаційного дослідження є: результати анкетування 80 суддів, 300 працівників правоохоронних органів і 400 пересічних громадян з питань, пов'язаних з темою дослідження, за період із січня по листопад 2007 р. (регіони: м. Київ, Дніпропетровська, Івано-Франківська, Київська, Львівська, Луганська, Одеська, Черкаська та Чернівецька області); дані вибіркового вивчення 270 кримінальних справ та 413 засуджених за злочини, передбачені ст. 152 і 153 КК України, за період 2001-2006 рр.; показники статистичної звітності МВС України з 2004 по 2008 рр.; практика Європейського суду з прав людини та судова практика щодо кримінальних справ про зґвалтування й насильницькі дії сексуального характеру в Російській Федерації.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним з перших в Україні монографічних досліджень, присвячених комплексній і системній кримінально-правовій характеристиці зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом. Дослідження здійснено на основі КК України 2001 р. та результатів сучасних наукових розробок у галузі кримінального права. Найважливішими теоретичними висновками та практичними положеннями, які відображають новизну дисертації, є такі:

вперше:

- науково обґрунтовано, що зґвалтування та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом слід розглядати як різновид злочинів, пов'язаних із сексуальним насильством, і при цьому виявлено факультативний зв'язок біологічних факторів з подальшим сексуальним насильством;

- акцентовано увагу на неприпустимості ототожнення категорій “агресія” та “насильство”, якщо це стосується сексуальної сфери (при цьому перша ширше за змістом, ніж друга), та, у зв'язку з цим, визначено поняття: а) “сексуальності” як сукупності об'єктивних і суб'єктивних характеристик людини, пов'язаних зі статевою визначеністю, які дозволяють відчути цій особі та іншим статевий потяг; б) “сексуального насильства” як протиправного впливу однієї особи на іншу, що порушує волевиявлення з метою задоволення статевого потягу або завдання сексуальної травми;

- доведено, що: а) предметом сексуального насильства можуть виступати, з одного боку, фізіологічні функції організму людини та зовнішні частини її тіла, з іншого - сексуальна психіка людини; б) сексуальне насильство має такі види: фізичне (завдання удару, побоїв, нанесення тілесних ушкоджень, обмеження волі) та психічне (гіпноз, погроза застосування фізичного насильства, погроза знищення чи пошкодження майна, розголошення відомостей, що ганьблять потерпілого, доведення до безпорадного стану через алкоголь, наркотичні засоби); в) сексуальне насильство, як це також підтверджують результати порівняльно-правового дослідження, є формою загального кримінального насильства та відрізняється від інших форм (наприклад, насильницько-корисливої) своїми самостійними ознаками, об'єктом, предметом і наслідками;

- запропоновано нову класифікацію історичних етапів регламентації кримінальної відповідальності за зґвалтування та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, а також вивчено позитивний іноземний досвід щодо кримінально-правової протидії злочинам, пов'язаним із сексуальним насильством, та окреслено межі його використання;

- з урахуванням комплексної та системної кримінально-правової характеристики злочинів, передбачених ст. 152 і 153 КК України, уточнено зміст об'єкта цих злочинів, запропоновано схему співвідношення за статевою ознакою між їх суб'єктом та потерпілими, здійснено ретельну розробку об'єктивних ознак складів цих злочинів, доведено, що суб'єктивній стороні їх складів властивий як прямий умисел, так і сексуальний мотив, виявлено специфічні ознаки, які властиві жінці та гермафродиту як суб'єктам зґвалтування;

- зроблено висновок про те, що злочини, передбачені ст. 152 і 153 КК України, враховуючи їх ступінь суспільної небезпеки, обсяг криміналізації, зміст об'єктивних і суб'єктивних ознак та кваліфікуючі (особливо кваліфікуючі) обставини, мають однакову правову природу та потребують узгодженості диспозицій і санкцій, а також свого об'єднання (на перспективу) в межах однієї статті, що регламентуватиме відповідальність за їх обопільне вчинення;

- на підставі узагальнення досвіду нормотворення та правозастосування висунуто й обґрунтовано низку важливих пропозицій, здатних позитивно вплинути на ефективність національного кримінального законодавства (зокрема, розроблено проект Закону України “Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи” та запропоновано удосконалити низку положень ППВСУ “Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи” від 30.05.2008 р. № 5);

удосконалено:

- назву ст. 153 КК України, яку запропоновано викласти в такій редакції: “Насильницькі дії сексуального характеру”, а диспозицію ч. 1 цієї статті таким чином: “Дії сексуального характеру, вчинені із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи…”;

- назву ст. 155 КК України, яку запропоновано викласти в такій редакції: “Статеві зносини чи інші дії сексуального характеру з особою, яка не досягла статевої зрілості”, а диспозицію ч. 1 цієї статті таким чином: “Статеві зносини чи інші дії сексуального характеру з особою, яка не досягла статевої зрілості …”;

- окремі підходи щодо кваліфікації зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом за сукупністю з іншими злочинами;

дістало подальшого розвитку:

- визначення понять “статеві зносини”, “потерпілий від зґвалтування”, “задоволення статевої пристрасті неприродним способом”, “потерпілий від насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом”, “фізичне насильство”, “погроза насильством”, “безпорадний стан”;

- уточнення ознак насильства, до яких пропонується відносити: дію; протиправність; суспільну небезпечність; умисність; обмеження волі особи; наявність характеру фізичного чи психічного впливу; заподіяння певної шкоди;

- пропозиції щодо уточнення: а) поняття “повторності” в ч. 2 ст. 152 і ч. 2 ст. 153 КК України; б) такої кваліфікуючої обставини, як вчинення злочину щодо завідомо неповнолітньої чи неповнолітнього, - у ч. 3 ст. 152 і ч. 2 ст. 153 КК України, а також такої особливо кваліфікуючої обставини, як вчинення злочину щодо завідомо малолітньої чи малолітнього, - у ч. 4 ст. 152 і ч. 3 ст. 153 КК України; в) таких особливо кваліфікуючих обставин, як вчинення злочину батьком, матір'ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, особою, на яку покладено обов'язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього, або іншими близькими родичами, або вчинені за попередньою змовою групою осіб; г) однакової системи кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак у ст. 153 КК України (з узгодженням відповідних санкцій), приведення її відповідно до редакції частин 2, 3 та 4 ст. 152 КК України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в ньому висновки та пропозиції можуть бути використані: 1) у науково-дослідній роботі - при здійсненні подальших кримінально-правових досліджень злочинів у сфері статевої свободи та статевої недоторканості особи; 2) у правотворчості - при вдосконаленні розділу IV Особливої частини КК України (акт Комітету з питань правосуддя Верховної Ради України від 29.05.2008 р. № 04-30/18-1051); 3) у правозастосовній практиці - при вирішенні проблемних питань щодо кваліфікації зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом (акт Головного слідчого управління МВС України від 30.05.2008 р. № 13/2-547); 4) у навчальному процесі - під час викладання навчальних дисциплін “Особлива частина кримінального права України”, “Актуальні проблеми кримінального права”, “Теорія кваліфікації злочинів”, а також при підготовці підручників і навчальних посібників з кримінально-правових дисциплін (акт КНУВС від 16.03.2009 р.).

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження, що містяться в дисертації, були обговорені на засіданнях кафедри кримінального права КНУВС, а також були оприлюднені на: науково-практичних конференціях “Проблеми захисту прав людини і громадянина в умовах розбудови громадянського суспільства в Україні” (Київ, 22-23.04.2005 р.) та “Проблеми підвищення ефективності державного управління в правоохоронній діяльності” (Київ, 14.04.2006 р.); всеукраїнських науково-практичних конференціях “Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан і перспективи” (Івано-Франківськ, 30.09 - 01.10.2005 р.) та “Проблеми захисту особистих немайнових прав фізичної особи” (Івано-Франківськ, 06.10.2006 р.); міжнародних науково-практичних конференціях “Сучасні проблеми управління” (Київ, 29-30.11.2005 р.) та “Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення” (Львів, 07-08.04.2006 р.); міжвузівській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми удосконалення кримінального законодавства України” (Київ, 25.05.2007 р.); міжнародній науковій конференції “Шості осінні юридичні читання” (Хмельницький, 26-27.10.2007 р.) та інтернет-конференції “Сучасна юридична думка” (Тернопіль, 09.12.2008 р.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження були опубліковані в 13 наукових працях, з них - 4 статті у наукових виданнях, визнаних ВАК України фаховими з юридичних наук, та 9 тез виступів на наукових конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків, 13 додатків (на 65 сторінках), списку використаних джерел (369 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 297 сторінок, з них загального тексту - 200 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

сексуальний насильство кримінальний правовий

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації; визначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, головні завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено відомості щодо їх апробації та впровадження, а також щодо публікацій, структури й обсягу дисертації.

Розділ 1 “Система злочинів, пов'язаних із сексуальним насильством, історичні та порівняльно-правові аспекти кримінальної відповідальності за зґвалтування та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом” містить три підрозділи.

У підрозділі 1.1 “Поняття та система злочинів, пов'язаних із сексуальним насильством” розглянуто зґвалтування та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом як окремі кримінально-правові явища, визначено їх місце в системі Особливої частини КК України, а також здійснено їх юридичну характеристику. Запропоновано визнати ці суспільно небезпечні посягання різновидами “злочинів, пов'язаних із сексуальним насильством”. Виявлено факультативний зв'язок біологічних факторів із подальшим сексуальним насильством; самі ж біологічні особливості людини сприяють статевій активності, яка не обов'язково пов'язана з певним насильством. Визначено ознаки категорії “насильство”: дія; протиправність; суспільна небезпечність; умисність; обмеження волі особи; наявність фізичного чи психічного впливу; завдання певної шкоди. Саме ж поняття “сексуальність” має включати сукупність об'єктивних і суб'єктивних характеристик людини, пов'язаних зі статевою визначеністю, які дозволяють відчути цій особі та іншим статевий потяг. Обґрунтовано, що не слід ототожнювати поняття “агресія” та “насильство” (при цьому доведено, що перше ширше за змістом, ніж друге).

З'ясовано, що сексуальне насильство - це не просто окремий вияв агресії якогось індивіда в певних умовах, а й відповідний соціальний феномен, що формується завдяки впливу окремих біологічних та соціальних факторів у суспільстві на конкретну особу. Під сексуальним насильством слід розуміти протиправний вплив однієї особи на іншу, який порушує волевиявлення з метою задоволення статевого потягу або завдання сексуальної травми. Предметом сексуального насильства можуть виступати як фізіологічні функції організму людини та зовнішні частини її тіла, так і сексуальна психіка людини. Визначено наступні види сексуального насильства: а) фізичне (завдання удару, побоїв, тілесних ушкоджень, обмеження волі); б) психічне (гіпноз, погроза застосування фізичного насильства, погроза знищення чи пошкодження майна, розголошення відомостей, що ганьблять потерпілого, доведення до безпорадного стану алкоголем, наркотиками). Як вид загального кримінального насильства, сексуальне насильство відрізняється від інших видів (наприклад, насильницько-корисливого) своїми самостійними ознаками, предметом, об'єктом та наслідками.

У підрозділі 1.2 “Історичний розвиток кримінальної відповідальності за зґвалтування та задоволення статевої пристрасті неприродним способом” досліджено генезис кримінальної відповідальності за ці злочини, що надало можливість встановити такі історичні етапи її регламентації: 1) становлення кримінальної відповідальності за окремі злочини, пов'язані із сексуальним насильством: криміналізація зґвалтування (X - XII ст.) та мужолозтва (XII - початок XVIII (1715 р.) ст.); 2) стабілізація кримінальної відповідальності за окремі злочини, пов'язані із сексуальним насильством (ступені суспільної небезпеки зґвалтування і мужолозтва були однаковими) (початок XVIII (1715 р.) - початок XIX (1832 р.) ст.); 3) диференціація кримінальної відповідальності за окремі злочини, пов'язані із сексуальним насильством (ступінь суспільної небезпеки мужолозтва знизився у порівнянні зі зґвалтуванням) (початок XIX (1832 р.) - початок XX (1917 р.) ст.); 4) розмежування кримінальної відповідальності за окремі злочини, пов'язані із сексуальним насильством (ступені суспільної небезпеки зґвалтування і насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом не відповідають один одному) (початок XX ст. (1917 р.) - до наших днів). Генезис кримінальної відповідальності за аналізовані злочини свідчить, що незалежно від різного змісту, статусу суб'єкта та потерпілої особи, обсягу криміналізації, ступеня суспільної небезпеки, вони мають однакову правову природу та потребують можливого об'єднання в межах однієї статті.

У підрозділі 1.3 “Кримінально-правова протидія зґвалтуванню та насильницькому задоволенню статевої пристрасті неприродним способом в іноземних державах” досліджено особливості кримінальної відповідальності за згадувані злочини в окремих державах-репрезентантах (загалом 29 країн) різних правових сімей. Констатовано, що порівняльно-правові дослідження дисертанта у цьому напрямі здійснювалися паралельно з розробками О.М. Джужі, Т.Д. Лисько, А.В. Савченка, М.І. Хавронюка тощо. Встановлено, що іноземне кримінальне законодавство фактично не згадує про “насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом”. Цей злочин позначається більш досконалою конструкцією (наприклад, “насильницькі дії сексуального характеру” - КК РФ і КК Республіки Білорусь) або розглядається разом із зґвалтуванням як складовий компонент одного і того самого конкретного сексуального посягання (нормативно його називають по-різному: “сексуальне зловживання”, “сексуальна агресія”, “сексуальний примус”, “насильницьке сексуальне проникнення”, “незаконний сексуальний контакт” тощо). Потерпілими від таких посягань виступають як чоловіки, так і жінки, а санкції за вчинення зґвалтування та інших форм сексуального насильства є однаковими, тобто такі злочини, порівняно з КК України, мають однаковий ступінь суспільної небезпеки.

Доведено, що, порівняно з КК України, злочини, пов'язані із сексуальним насильством, у КК іноземних державах переважно мають різні кількісно-якісні показники: посягають не тільки на статеву недоторканість (передусім) та статеву свободу, а й на волю, честь, гідність особи, громадський порядок, моральність і навіть власність (як у КК Японії та КК Республіки Корея); вчиняються через обман (як у КК Франції, КК Іспанії, КК Данії, Модельному КК США), а використання безпорадного стану потерпілої особи зазвичай є складовою сексуального насильства (КК Голландії, КК Польщі, Закон Англії про сексуальні злочини 1956 р.); супроводжуються сексуальними збоченнями (“ексгібіціонізм” - КК Швейцарії, “садомазохічне зловживання” і “вуайєризм” - КК штату Індіана) та “інцестом” (КК Молдови, КК Швеції, КК ФРН, КК Італії, КК Сан-Марино, Шаріатський КК 2000 р. штату Замфара в Нігерії); подекуди передбачають заохочувальні норми в разі їх вчинення (укладення шлюбу між чоловіком і жінкою - КК Болгарії, здійснення медичних чи гігієнічних процедур - КК Австралії). За вчинення таких злочинів встановлюються як покарання, так і заходи виправлення та безпеки (заборона викладати в навчальному закладі чи займатися певною діяльністю - КК Бельгії, заборона перебувати в певній місцевості - КК Іспанії, обмеження в користуванні комп'ютером, кастрація, інформування населення про сексуальних злочинців - Федеральний КК і правила США).

Звернення до іноземного досвіду кримінально-правової протидії аналізованим злочинам дало підстави дисертанту: а) обґрунтувати об'єктивну і давно назрілу необхідність узгодження у КК України відповідальності за зґвалтування та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом або поєднання цих злочинів у межах однієї норми; б) переглянути зміст назви та межі розділу IV Особливої частини КК України, а також уніфікувати санкції відповідних злочинів; в) виокремити нові кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки серед сексуальних посягань; г) поставити питання про запровадження дієвих заходів безпеки; ґ) започаткувати дискусію про заохочувальні норми в разі вчинення окремих сексуальних злочинів тощо.

Розділ 2 “Кримінально-правова характеристика зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом за кримінальним правом України” складається з п'яти підрозділів та присвячений комплексному і системному аналізу елементів й ознак складів злочинів, передбачених ст.ст. 152 і 153 КК України.

У підрозділі 2.1 “Об'єкт зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом”, визначаючи об'єкт злочинів у ст. 152 і 153 КК України, дисертант ґрунтується на поширеній в юридичній літературі (В.Я Тацій, М.Й. Коржанський та ін.) точці зору, що об'єктом злочину виступають відповідні суспільні відносини. Так, об'єктом досліджуваних злочинів виступають суспільні відносини, що забезпечують охорону статевої свободи та статевої недоторканості особи. У дисертації запропоновано авторські визначення “статевої свободи” та “статевої недоторканості” особи (як родових та як основних безпосередніх об'єктів злочину). Наголошено на пріоритетності захисту статевої недоторканості особи (що має бути позначено й у назві розділу IV Особливої частини КК України), оскільки це: коригується з динамікою біологічного віку людини; випливає з більшої уразливості цього об'єкта, порівняно зі статевою свободою; відповідає іноземним кримінально-правовим стандартам (зокрема, положенням КК РФ і КК Республіки Білорусь). Додатковими обов'язковими чи факультативними безпосередніми об'єктами цих злочинів можуть бути життя, здоров'я, честь, гідність особи, її воля, нормальний розвиток неповнолітніх тощо.

До обов'язкових ознак об'єкта вказаних злочинів, окрім суспільних відносин, дисертант відносить і потерпілого від злочину (особа чоловічої чи жіночої статі). Обґрунтовано, що потерпілою від зґвалтування є особа, стать якої протилежна статі безпосереднього виконавця. Вік потерпілої особи від цього злочину становить: за частинами 1 і 2 ст. 152 КК - 18 років і більше (повнолітня особа); за ч. 3 ст. 152 КК - 14-18 років (неповнолітня особа) чи більше; за ч. 4 ст. 152 КК - до 14 років (малолітня особа) чи більше. Потерпілою від насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом є особа, стать якої однакова чи протилежна статі безпосереднього виконавця (залежно від конкретної ситуації). Вік потерпілої особи від цього злочину становить: за ч. 1 ст. 153 КК - 18 років і більше (повнолітня особа); за ч. 2 ст. 153 КК - 14-18 років (неповнолітня особа) чи більше; за ч. 3 ст. 153 КК - до 14 років (малолітня особа) чи більше. На кваліфікацію аналізованих злочинів не повинні впливати віктимна поведінка потерпілої особи та попередні стосунки винного з потерпілим, зокрема перебування з ним у зареєстрованому шлюбі, проживання однією сім'єю тощо.

У підрозділі 2.2 “Об'єктивна сторона складів зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом” розглянуто основні ознаки об'єктивної сторони вказаних злочинів (ст. 152 і 153 КК України), які мають формальний склад злочину, окрім кваліфікованого складу, де передбачено особливо тяжкі наслідки (ч. 4 ст. 152 і ч. 3 ст. 153 КК України). Визначено основні форми вчинення цих злочинів: особа вчиняє фізичні (насильство) або інтелектуальні (погроза насильством), або інші дії об'єктивно сексуального характеру (використовує безпорадний стан потерпілої особи), що завжди спрямовані на певну особу (зокрема, під час вивчення кримінальних справ встановлено, що сексуальне насильство виявляється у фізичному насильстві - 64,0 % випадків; погрозі його застосування - 26,5 % випадків; використанні безпорадного стану потерпілої особи - 9,5 % випадків). Дисертант поділяє думку окремих авторів (зокрема, І.О. Лустовалова), які вважають, що статеві зносини мають складну і недостатньо вивчену ґенезу, де переплітаються біологічні, медичні, психологічні і соціальні чинники. Саме ця обставина в методологічному і практичному аспекті дала змогу обґрунтувати основну концепцію проведеного дисертаційного дослідження: злочини, пов'язані із сексуальним насильством, - це найбільше суспільно небезпечне продовження сексуальних відхилень і збочень. Вивчення кримінальних справ про злочини, передбачені ст. 152 і 153 КК України, також дали підстави дисертанту стверджувати, що: а) стан сп'яніння є не тільки домінуючою, а й основною сприятливою умовою вчинення таких злочинів (зокрема, 83,5 % осіб перебували у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння під час їх вчинення); б) майже чверть цих злочинів (22,0 %) було вчинено через замах (на цій підставі дисертантом вироблено чіткі правила кваліфікації замаху на ці злочини).

У дисертації запропоновано авторське визначення низки ключових термінів (зокрема, “статеві зносини” - це парний фізіологічний акт людини, природне злягання осіб різної статі, тобто введення чоловічого статевого органа в статеві органи жінки незалежно від глибини проникнення та його фізіологічного завершення), а також досліджено форми насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом і наведено їх нову класифікацію. Констатовано, що відмежування злочинів, передбачених ст. 152 і 153 КК України, за способом їх вчинення (природний чи неприродний) є умовним і не відповідає сучасним поглядам сексології на статеве життя людини (82,5 % суддів та 71,3 % правоохоронців, яких було опитано, вважають однаковою суспільну небезпеку цих злочинів), тому конструкція “задоволення статевої пристрасті неприродним способом” потребує такого уточнення: “дії сексуального характеру”. У ст. 152 і 153 КК України фізичне насильство дисертант визначає як суспільно небезпечний протиправний умисний зовнішній негативний вплив на організм потерпілої особи або на її фізичну свободу проти її волі, що є очевидним для винного, та який здійснюється з метою подолати чи попередити опір потерпілої особи або привести її у безпорадний стан, а також спричиняє чи може спричинити фізичну шкоду здоров'ю потерпілої особи. Погроза застосування фізичного насильства - це дійсний протиправний психічний примус, який полягає в можливості негайного застосування фізичної сили як щодо потерпілої та її близьких родичів, так і щодо інших осіб, які опинились поруч, але з метою зламати волю саме потерпілої особи (висловлювання, жести, демонстрація зброї чи предметів, що можуть бути використані для нанесення тілесних ушкоджень, предметів, що імітують зброю, які потерпіла особа сприймає за справжню зброю, чи інші дії). Безпорадним є такий фізичний або психічний стан потерпілої особи, коли вона не розуміє і не могла розуміти соціальної суті сексуальних дій (розлад психічної діяльності, хворобливий або непритомний стан тощо), а також коли не могла чинити опір у силу своєї фізичної слабкості (малолітній чи похилий вік, наявність фізичних вад тощо) або у зв'язку з іншими причинами, і при цьому винний усвідомлює (достовірно знає), що потерпіла особа перебуває саме в такому стані”.

У підрозділі 2.3 “Суб'єкт зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом” наголошено, що суб'єктом цих злочинів є фізична осудна особа чоловічої або жіночої статі (залежно від змісту дій сексуального характеру), яка досягла 14-річного віку. При дослідженні категорії “фізична особа” в цих злочинах акцентовано увагу на встановленні статі у ланцюгу “суб'єкт злочину - потерпілий від злочину”. Досліджено питання про осудність осіб, які вчинили злочини, передбачені ст. 152 і 153 КК України, а також про їх вік (обґрунтовано, що невиправдано збільшувати чи, навпаки, зменшувати вік кримінальної відповідальності за ці злочини, оскільки він є оптимальним). Запропоновано узгодити ст. 152 і 153 зі ст. 155 і 156 КК України щодо відповідальності спеціальних суб'єктів, виокремивши вказівку на них серед особливо кваліфікуючих ознак злочинів, передбачених першими двома нормами.

На підставі дослідження матеріалів кримінальних справ встановлено: рівень освіти, ставлення до праці, наявність судимості та вікові особливості засуджених; факти множинності вчинення ними злочинів та групового їх вчинення; способи їх вчинення та обставини, що обтяжують кримінальну відповідальність (поряд з цим виявлено негативні тенденції при розслідуванні та розгляді кримінальних справ за ці злочини. Уперше виявлено специфіку вчинення зґвалтувань жінками, зокрема: 1) такі злочини вчиняються ними переважно групою осіб; 2) не виключається застосування зброї чи інших небезпечних предметів; 3) у жертви зберігається здатність до сексуальної активності; 4) насильницькі сексуальні дії мають таємний (коли чоловік спить, коли не очікує нападу тощо), а не відкритий характер; 5) жертва-чоловік надалі не заявлятиме про зґвалтування через незручність ситуації та невіру в те, що правоохоронні органи поставляться з розумінням до його повідомлень; 6) унаслідок зґвалтування в чоловіків часто виникають психосексуальні проблеми; 7) злочин такого типу має винятково латентний характер. Аргументовано, що визнання особи жіночої статі суб'єктом зґвалтування: вписується у принципи міжнародного права та співвідноситься з позицією іноземних (передусім європейських) законодавців; відповідає вимогам Конституції України, оскільки у ст. 24 стверджується, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознакою статі. Наголошено, що в разі вчинення злочинів, пов'язаних із сексуальним насильством, гермафродитом має призначатися судово-медична експертиза для встановлення його істинної статі, на підставі чого (залежно від встановленої істинної статі - чоловічої чи жіночої) вирішується, який саме злочин вчинено - зґвалтування чи насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом.

У підрозділі 2.4. “Суб'єктивна сторона зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом” обґрунтовано, що ці злочини завжди вчиняються з прямим умислом, оскільки за своєю юридичною конструкцією вони належать до формальних (виключенням є ставлення до спричинення особливо тяжких наслідків у ч. 4 ст. 152 та ч. 3 ст. 153 КК України, яке може бути необережним). Доведено, що поставлення у вину тих ознак, які відображають особливі якості потерпілого (“неповнолітня чи неповнолітній”, “малолітня чи малолітній”) можливе тільки при достовірному знанні винним про ці якості чи при наявності об'єктивних відомостей про них (зокрема, коли зовнішній вигляд потерпілої особи явно свідчив про її відповідний вік), відтак запропоновано вказати у відповідних частинах ст. 152 і 153 КК України на конструкції “завідомо неповнолітньої чи неповнолітнього” та “завідомо малолітньої чи малолітнього”. Обґрунтовано позицію, відповідно до якої основний мотив в аналізованих злочинах - сексуальний, тобто бажання (прагнення) суб'єкта задовольнити свою статеву потребу (потяг). Цю позицію підтримало 59,7 % опитаних працівників правоохоронних органів. Вказаний мотив може поєднуватися з побічними, зокрема, хуліганськими, а також з бажанням осоромити, принизити жінку, помститися їй, проте він завжди залишається домінуючим при вчиненні досліджуваних злочинів. Акцентовано увагу на прямому зв'язку мотивів цих злочинів зі статевими збоченнями. Виявлено, що коли мета є змістом зґвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, якщо тільки заради цієї мети вчиняються ці злочини, то тоді мета збігається з мотивом і виникає феномен “мотиву-мети”, який найбільш виразно відображає мотиваційну сферу зазначених злочинів. Щодо емоційного стану, то він перебуває за межами складів цих злочинів і не може впливати на кваліфікацію вчиненого.

У підрозділі 2.5 “Кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом” розглянуто обтяжуючі відповідальність ознаки вказаних злочинів, з'ясовано їх зміст та визначено напрями їх удосконалення, а також здійснено їх відмежування від суміжних з ними злочинів. Зокрема, у дослідженні доведено, що: а) повторне вчинення зазначених злочинів свідчить про стійкість злочинних намірів винного (серед вивчених кримінальних справ 34,0 % засуджених повторно вчинили злочини, пов'язані із сексуальним насильством, що, на погляд дисертанта, відображає недостатню ефективність заходів із профілактики цих злочинів); б) значну частку аналізованих злочинів вчиняє група осіб (у вивчених кримінальних справах випадки групового вчинення злочинів, незалежно від наявності чи відсутності попередньої змови, становили 44,0 %, у тому числі випадки вчинення злочинів групою осіб без попередньої змови - 33,5 %), при цьому обґрунтовано, що вчинення цих злочинів за попередньою змовою групою осіб, організованою групою чи злочинною організацією не може бути кваліфіковано як вчинене групою осіб (ч. 3 ст. 152, ч. 2 ст. 153 КК України), а тому запропоновано встановити таку особливо кваліфікуючу ознаку, як вчинення зґвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом за попередньою змовою групою осіб; в) відповідні частини ст. 152 і 153 КК України потребують вказівки на термін “завідомість” при вчиненні насильницьких сексуальних дій щодо неповнолітніх чи малолітніх осіб. Також запропоновано передбачити такі нові особливо кваліфікуючі обставини в ч. 4 ст. 152 та ч. 3 ст. 153 КК України: “… дії, вчинені батьком, матір'ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, особою, на яку покладено обов'язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього, або іншими близькими родичами”. Зроблено висновок, що, зважаючи на єдність в об'єкті посягання, зміст насильницьких дій та єдиний мотив при вчиненні зґвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, слід виокремити однакову систему кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак цих злочинів. Одним з варіантів вирішення цієї проблеми є приведення редакції ст. 153 КК України (включаючи й узгодження відповідних санкцій) у відповідність з редакцією частин 2, 3 та 4 ст. 152 КК України.

У дисертації запропоновано вирізнити систему злочинів, що є суміжними до тих, які передбачені у ст. 152 і 153 КК України. Це надасть можливість сформулювати відповідне уявлення про схожості та відмінності, а головне - про специфічні риси складів зґвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом та складів суміжних з ними злочинів. В основу відмежування між злочинами, передбаченими ст. 152 і 153 КК України, та суміжними з ними злочинами було покладено: а) елементи та ознаки їх складів (а отже, і специфіку їх юридичних конструкцій); б) кваліфікуючі (особливо кваліфікуючі) ознаки злочинів.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що полягає в комплексному та системному розробленні питань, пов'язаних із кримінально-правовою характеристикою зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, а також у формулюванні обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення кримінального законодавства України та правозастосовної практики щодо відповідальності за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

Найбільш важливими є такі висновки:

Зґвалтування та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом слід відносити до злочинів, пов'язаних із сексуальним насильством, у конструкції яких біологічні фактори мають лише факультативний зв'язок з подальшим проявом вказаного насильства (при цьому в сексуальній сфері категорії “агресія” та “насильство” не збігаються). Саме “сексуальне насильство”: полягає у протиправному впливі однієї особи на іншу, що порушує волевиявлення з метою задоволення статевого потягу або завдання сексуальної травми; впливає на фізіологічні функції організму людини, зовнішні частини її тіла та сексуальну психіку (усе це є предметом зазначеного насильства); буває фізичним і психічним; відрізняється від інших форм кримінального насильства своїми самостійними ознаками, об'єктом, предметом і наслідками тощо.

Генезис системи норм про кримінальну відповідальність за зґвалтування та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом включає чотири історичні етапи: починаючи від Х ст. й до наших днів. У різний час та історичні епохи кримінальна відповідальність за ці злочини мала неоднаковий (мінливий) зміст та обсяг (зокрема, коли йдеться про назви цих злочинів, про суб'єкти і потерпілих від цих злочинів, про межі криміналізації і декриміналізації відповідних діянь). Попри це, в історичному плані очевидно, що вказані злочини мали однакову правову природу.

Звернення до іноземного досвіду кримінально-правової протидії аналізованим злочинам дозволило виявити їх як негативні, так і позитивні характеристики. Встановлено, що в іноземному кримінальному законодавстві: а) фактично не виокремлюється “насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом” (цей злочин позначається або досконалішою конструкцією, приміром, “насильницькі дії сексуального характеру”, або є складовим, поряд зі зґвалтуванням, компонентом якогось конкретного сексуального посягання); б) потерпілими від сексуального насильства є як жінки, так і чоловіки; в) різні форми сексуального насильства (як природні, такі неприродні) мають однаковий ступінь суспільної небезпеки; г) складовими сексуальних посягань можуть бути як обман, так і відповідні сексуальні збочення; ґ) за вчинення вказаних посягань поряд з покаранням застосовують кримінально-правові заходи безпеки тощо.

З урахуванням попередніх висновків та через змістовне дослідження об'єктивних і суб'єктивних ознак зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, кваліфікуючих й особливо кваліфікуючих обставин цих злочинів та завдяки відмежуванню їх від суміжних посягань, більш досконалого чи принципово нового розуміння отримали положення про елементи та ознаки цих злочинів, питання їх кваліфікації, визначення окремих понять і термінів тощо. Як наслідок, дисертантом розроблено проект Закону України “Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи”, у якому пропонується:

1) викласти назву розділу IV Особливої частини в такій редакції: “Злочини проти статевої недоторканості та статевої свободи особи”;

2) викласти ст. 152 у такій редакції:

“Стаття 152. Зґвалтування

1. Зґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

2. Зґвалтування, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153-156 цього Кодексу, або групою осіб, -

карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

3. Зґвалтування, вчинене за попередньою змовою групою осіб, або завідомо неповнолітньої чи неповнолітнього -

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

4. Зґвалтування, вчинене батьком, матір'ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, особою, на яку покладено обов'язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього, або іншими близькими родичами, або завідомо малолітньої чи малолітнього, або якщо воно спричинило особливо тяжкі наслідки, -

карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років”;

3) викласти ст. 153 у такій редакції:

“Стаття 153. Насильницькі дії сексуального характеру

1. Дії сексуального характеру, вчинені із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, -

караються позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

2. Ті саме дії, вчинені повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 152, 154-156 цього Кодексу, або групою осіб, -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

3. Ті саме дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або щодо завідомо неповнолітньої чи неповнолітнього -

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

4. Ті саме дії, вчинені батьком, матір'ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, особою, на яку покладено обов'язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього, або іншими близькими родичами, або щодо завідомо малолітньої чи малолітнього, або якщо вони спричинили особливо тяжкі наслідки, -

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років”;

4) викласти назву ст. 155 у такій редакції: “Статеві зносини або інші дії сексуального характеру з особою, яка не досягла статевої зрілості”, а диспозицію ч. 1 ст. 155 викласти таким чином: “Статеві зносини або інші дії сексуального характеру з особою, яка не досягла статевої зрілості”.

Як альтернативний проект пропонується поєднати відповідальність за зґвалтування та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом у межах однієї статті (ст. 152 КК України “Насильницькі дії сексуального характеру”), а ст. 153 КК України виключити.

Крім цього, розроблено проект ППВСУ “Про внесення змін та доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. № 5 “Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи”, де запропоновано сімнадцять відповідних змін і доповнень.