Договірне регулювання пенсійного забезпечення в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Договірне регулювання пенсійного забезпечення в Україні

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Провідним напрямком соціально-економічної реформи, на який не могли не вплинути трансформаційні процеси економіки, є реформування системи пенсійного забезпечення. Різноманіття форм власності та організаційно-правових форм господарювання сприяє появі нових суб'єктів системи соціального забезпечення, у тому числі пенсійного, та, відповідно, нових правових форм закріплення відносин між цими суб'єктами та одержувачами пенсійних надавань. Втім на сьогоднішній день практично відсутня чітка наукова концепція пенсіонування. На сьогодні пенсійні відносини регулюються нормами та інститутами різних галузей права: трудового, цивільного, соціального забезпечення та інших, у результаті чого у процесі пенсіонування виникають численні термінологічні складності та колізії. Чинне законодавство містить декілька термінів для правового опосередкування однієї й тієї правової ситуації - договірних пенсійних відносин - таких, як: «пенсійний контракт», «пенсійний договір», «пенсійна схема», «пенсійний план», «договір на пенсійне обслуговування». Таке явище неприпустиме з точки зору вимог юридичної техніки і, як наслідок, ускладнює реалізацію пенсійних прав, утворює істотні проблеми у правозастосовчій практиці.

Після оновлення нормативної регламентації пенсійних відносин у Законах України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про недержавне пенсійне забезпечення» та «Про страхування», Цивільному та Господарському Кодексах України з'явилася нова правова підстава виникнення пенсійних правовідносин - договір у сфері пенсійного забезпечення. Правове регулювання договірних пенсійних відносин викликає численні дискусійні питання, яким присвячені роботи багатьох українських вчених-правознавців, юристів-практиків, економістів, соціологів таких, як: Н.Б. Болотіна, В.С. Венедіктов, Л.І. Лазор, В.В. Лазор, М.М. Клемпарський, Б.С. Надточий, С.М. Прилипко, П.Д. Пилипенко, В.І. Прокопенко, С.Н. Сивак, І.М. Сирота, Б.І. Сташків, Б.С. Стичинський, Н.М. Хуторян, О.Г. Чутчева, Г.І. Чанишева, І.В. Яковюк, І.С. Ярошенко, О.М. Ярошенко та ін.

Не дивлячись на те, що з цієї проблематики вже існують наукові дослідження, необхідно відзначити їх фрагментарний характер та явну недостатність в умовах реформування пенсійної системи, що ускладнюється світовою фінансово-економічною кризою, яка підриває довіру до всіх діючих фінансових інструментів. Тому виникає гостра потреба проведення комплексного дослідження правового регулювання пенсійних відносин за допомогою договірних методів регулювання, що дозволяють, з одного боку - забезпечити дотримання високих соціальних стандартів, задекларованих у пенсійній сфері, а з іншого боку - забезпечити ефективне функціонування ринкових відносин у сучасних умовах. Процес втілення у соціально-економічне поле нових економічних моделей пенсійного забезпечення, наприклад, страхових, потребує виділення загальних закономірностей правового регулювання перехідного періоду від монопольної державної формі пенсійного забезпечення до багаторівневої моделі пенсійного забезпечення та розробки адекватного ринковій економіці варіанта функціонування нової системи пенсійного страхування.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі правознавства Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля відповідно до комплексної цільової програми університету і кафедри: «Актуальні проблеми розвитку українського законодавства на сучасному етапі», а також до господарсько-договірної теми «Розробка систем оплати праці, систем і видів преміювання працівників ВАТ «Холдінгова Компанія «Луганськтепловоз» на базі законодавчих актів України» на 2004-2007 р. (шифр роботи №Ю-2-04; номер державної реєстрації 0104U01-0226).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у розробці висновків та пропозицій щодо теоретико-правових засад договірного регулювання пенсійних відносин та вдосконалення законодавства з пенсіонування відповідно до сучасних суспільних відносин.

Для досягнення мети необхідно вирішити такі завдання:

- визначити складний юридичний склад підстав виникнення договірних пенсійних правовідносин;

- виявити особливості договірного регулювання пенсійних відносин;

- визначити поняття та зміст договору у сфері пенсійного забезпечення як необхідної підстави виникнення правовідносин із пенсійного забезпечення;

- визначити сферу дії договору у сфері пенсійного забезпечення як юридичної підстави виникнення правовідносин із пенсійного забезпечення;

- провести розмежування договору у сфері пенсійного забезпечення від суміжних договорів права соціального забезпечення та цивільного права;

- привести до термінологічної єдності поняття і категорії: «пенсійний договір», «пенсійний контракт», «сторони пенсійного договору», «пенсійна схема»;

- виявити особливості правового статусу сторін договору у сфері пенсійного забезпечення;

- розробити юридичні конструкцій, що відображають динаміку договірних пенсійних правовідносин;

- розробити пропозицій щодо закріплення правових гарантій дотримання прав фізичних осіб на пенсійне забезпечення;

- сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавства у сфері договірного пенсійного забезпечення.

Об'єктом дослідження виступають суспільні відносини у сфері пенсіонування, що виникають при укладанні договорів у сфері пенсійного забезпечення.

Предмет дослідження становить система правових норм у сфері договірного пенсійного забезпечення як на національному, так і на міжнародному рівні правового регулювання.

Методи дослідження. При проведенні дослідження використовувалися методи та засоби наукового пізнання, основою яких є загальнонауковий діалектичний метод. Результати дослідження одержані за допомогою таких спеціально-юридичних методів, як історико-правовий, формально-логічний, порівняльно-правовий, системно-структурний, соціологічний та статистичний. Зазначені методи використовувалися у взаємозв'язку один з одним. Метод історичного аналізу використовувався при дослідженні процесу правового становлення трирівневої системи пенсійного забезпечення, інтеграції законодавства України у систему міжнародного законодавства про соціальне забезпечення, трудового та цивільного законодавства (підрозділи 1.1., 1.2., 1.3.). Порівняльний метод був використаний при аналізі чинного законодавства України та законодавства УСРС, СРСР, а також законодавства окремих зарубіжних держав та міжнародного законодавства (підрозділи 1.1., 2.1., 2.3.). За допомогою соціологічного методу проводилось дослідження демографічних підстав проведення реформи пенсійного забезпечення (підрозділи 1.3., 2.1., 2.2., 2.3.). Формально-логічний метод використовувався для визначення змісту та формулювання дефініцій правових категорій: «договір у сфері пенсійного забезпечення», «істотні умови договору у сфері пенсійного забезпечення» (підрозділи 2.1., 2.2., 2.3., 2.4., 2.5.). Системно-структурний метод використаний у розкритті змісту пенсійної правосуб'єктності учасника системи недержавного пенсійного забезпечення як елемента його правового статусу (підрозділи 1.3., 2.2., 2.3.).

Висновки та основні положення роботи базуються на аналізі норм Конституції України, законодавства у галузі соціального та пенсійного забезпечення, трудового, цивільного законодавства, а також на досягненнях теорії права, науки права соціального забезпечення, трудового права та інших галузевих наук.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у дисертаційній роботі вперше в Україні здійснене комплексне наукове дослідження теоретичних та практичних проблем правового регулювання договірних пенсійних відносин, спрямоване на вдосконалення чинного законодавства у сфері договірного регулювання пенсійних відносин відповідно до сучасних соціально-економічних умов.

У результаті проведеного дослідження сформульовані такі основні положення, що виносяться на захист:

уперше:

- виявлено тенденцію посилення приватноправових (договірних) елементів регулювання на підставі здійснення історично-правового аналізу нормативного опосередкування суспільних відносин у сфері пенсіонування;

- визначене поняття договору у сфері пенсійного забезпечення та запропоновано його загальнотеоретичну характеристику;

- запропонована класифікація істотних умов договорів у сфері пенсійного забезпечення на нормативно-обов'язкові та ініціативно-обов'язкові умови, обґрунтована необхідність визначення та закріплення на законодавчому рівні нормативно-обов'язкових та договірних умов для кожного виду договорів у сфері пенсійного забезпечення;

удосконалено:

- наукове обґрунтування правового змісту інституту пенсійного договору як основного засобу закріплення та захисту прав учасників недержавного пенсійного забезпечення, а також класифікація пенсійних схем як істотних умов пенсійних договорів;

- поняття і класифікація суб'єктів права пенсійного забезпечення та суб'єктів правовідносин із пенсійного забезпечення;

- правові механізми захисту прав учасників недержавного пенсійного забезпечення, зокрема, шляхом обов'язкової реєстрації договорів у сфері пенсійного забезпечення у Пенсійному фонді України;

набуло подальшого розвитку:

- визначення змісту правового статусу учасників системи недержавного пенсійного забезпечення;

- наукова позиція щодо необхідності введення до системи освіти спеціалізації юристів-актуаріїв для підготовки фахівців із ведення актуарних рахунків у недержавних пенсійних фондах із урахуванням вимог норм трудового права та права соціального забезпечення;

- визначення понять державних мінімальних соціальних стандартів: «соціальна норма», «соціальний норматив», «якість соціальних послуг», «прожитковий мінімум», та їх застосування у пенсійному забезпеченні.

Практичне значення одержаних результатів. Науково-практична значущість роботи полягає у тому, що викладенні у дисертаційному дослідженні наукові положення можуть бути використані: у науково-дослідній роботі для подальшого дослідження загальних і спеціальних питань правового регулювання у сфері договірного пенсіонування; у правотворчості при підготовці проектів нормативно-правових актів у сфері пенсійного законодавства; правозастосовчій практиці, для вдосконалення практики застосування норм чинного законодавства у сфері правового регулювання пенсійних відносин та вирішення спорів щодо пенсійного забезпечення; навчальному процесі: при викладанні курсів «Право соціального забезпечення», «Страхове право України»; під час підготовки підручників, навчальних посібників, практикумів, а також при виконанні студентами науково-дослідних робіт.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на кафедрах правознавства та господарського права юридичного факультету Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

Результати дисертаційного дослідження доповідалися на щорічних міжрегіональних науково-практичних конференціях «Університет і регіон» (Луганськ, 2002-2009), міжнародній науково-практичній конференції «Ґендерні відносини в Україні в контексті світового досвіду: історико-правовий аспект» (Луганськ, 2007), міжнародній Інтернет-конференції «Розвиток України у ХХI сторіччі: економічні, соціальні, екологічні, гуманітарні і правові проблеми», (Тернопіль, березень 2008), міжнародній Інтернет-конференції «Розвиток України у ХХI сторіччі: економічні, соціальні, екологічні, гуманітарні і правові проблеми», (Тернопіль, жовтень 2008).

Публікації. Головні положення та висновки дисертаційного дослідження містяться у восьми наукових статтях, опублікованих у спеціалізованих наукових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, та в матеріалах наукових конференцій.

Структура дисертаційного дослідження. Структура дисертації обумовлена цілями та характером дослідження і складається зі вступу, двох розділів, що об'єднують вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел (180 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 197 сторінок, із них основний текст - 183 сторінки, список використаних джерел - 14 сторінок.

Основний зміст роботи

пенсійний договір право

У Вступі обґрунтована актуальність теми дисертації, визначена її мета, завдання та об'єкт дослідження, зв'язок роботи з науковими планами та програмами, визначена наукова новизна і практична значущість роботи, розкриті методи дисертаційного дослідження, сформульовані положення, що виносяться на захист.

Розділ перший «Правове регулювання пенсійного забезпечення: загальнотеоретичні аспекти» складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 1.1. «Історико-правові передумови формування інституту договірного закріплення права на пенсійне забезпечення» присвячено історико-правовому дослідженню виникнення та розвитку організаційно-правових форм пенсіонування.

На підставі проведеного аналізу зроблено висновок, що оскільки соціальне забезпечення здійснюється у межах певної суспільно-економічної формації, воно має конкретні історичні типи, що відповідають цій формації: при первісному ладі утримання непрацездатних осіб здійснювалося у силу звичаю; у рабовласницькій та феодальній формації соціальне забезпечення розглядалося, як винагорода та як різновид благодійності; з розвитком капіталістичного виробництва починає посилюватися роль держави у нормативному закріпленні права на соціальне забезпечення; з кінця XIX сторіччя почався новий етап розвитку системи соціального забезпечення, що характеризується введенням у якості засобу соціального забезпечення - соціального страхування, у тому числі пенсійного. Обґрунтовується теза про те, що по мірі становлення державно-організованого суспільства ускладнюються організаційно-правові форми пенсіонування, а збільшення соціальних зв'язків індивіда забезпечує розширення його соціально-нормативних можливостей спиратися на різні соціальні інститути: родину, общину, об'єднання громадян, громадянське суспільство, державу.

Становлення державності, розвиток економічних відносин, удосконалення нормативно-правового інструментарію сприяли зміні засобів формування пенсійних активів. Разом із державною системою солідарного пенсійного страхування почали виникати такі форми пенсійного забезпечення, як колективне та особисте пенсійне страхування, пенсійні депозити, інструментом правового опосередкування яких стало договірне регулювання відносин у сфері права соціального забезпечення. Під впливом демографічних процесів відбувається зростання чисельності населення непрацездатного віку, навантаження з пенсійного забезпечення якого покладається на працюючих осіб, що є учасниками солідарної системи пенсійного страхування, та на державу, яка виявилася нездатною самостійно ефективно впоратися зі своїми соціальними зобов'язаннями.

Запровадження ринкових начал до системи пенсіонування дозволило розширити коло суб'єктів діяльності з пенсійного забезпечення шляхом залучення приватноправового елемента та впровадження системи недержавного пенсійного забезпечення: недержавних пенсійних фондів; банківських установ; страхових організацій тощо. Безперечною перевагою втілення ринкових відносин до пенсійної сфери є наявність конкурентоспроможності на ринку пенсійних послуг у недержавному секторі, що сприяє підвищенню їх якісного рівня. У підрозділі обґрунтовується положення про те, що на сучасному етапі пенсійні правовідносини розглядаються не тільки як відносини з приводу здійснення виплат, а й як складний цілісний комплекс відносин з накопичення, примноження, начислення доходу та здійснення пенсійних виплат. Пенсійні правовідносини поєднують у собі елементі публічних та приватноправових відносин, що мають договірний характер. В якості методів правового регулювання відносин у галузі пенсіонування обґрунтовується комплексне застосування імперативного та диспозитивного способів регулювання. Імперативність регулювання пенсійних відносин полягає в їхній суворій законодавчій регламентації та в обов'язковому закріпленні права особи на одержання пенсійних виплат на випадок настання пенсійних підстав, передбачених законом. Імперативний метод є базовим методом державної системи загальнообов'язкового пенсійного страхування. Диспозитивний метод покладено в основу накопичувальної системи пенсійного забезпечення і здійснюється у формі договірного закріплення відносин у сфері пенсійного забезпечення.

У підрозділі 1.2. «Поняття і форми реалізації права на пенсійне забезпечення у сучасних умовах» досліджується роль соціальної функції держави в умовах ринкових відносин. Обґрунтоване положення про те, що на сучасному етапі соціальна функція держави полягає у піклуванні з боку держави не тільки стосовно «традиційних» суб'єктів соціального захисту (непрацездатних, інвалідів тощо), але й у створенні умов щодо залучення якомога більшої кількості осіб до участі у системі недержавного пенсійного забезпечення. Протягом усієї історії розвитку правового регулювання пенсійних відносин спостерігається тенденція до посилення ролі держави в організації систем пенсійного забезпечення у цілому і, одночасно, до пом'якшення державного впливу на диспозитивні, приватноправові елементи відносин, що виникають у сфері недержавного пенсійного забезпечення.

На підставі правового аналізу поняття «соціальний захист» зроблено висновок про те, що ця категорія є комплексною правовою категорією та розглядається як одна з соціальних функцій держави і системи законодавчо закріплених гарантій реалізації і захисту соціальних прав особи. Центральним елементом соціального захисту виступає соціальне забезпечення, що здійснюється у трьох організаційно-правових формах: загальнообов'язкове державне соціальне страхування; державна соціальна допомога; недержавне соціальне забезпечення.

З урахуванням об'єкта регулювання пенсійного забезпечення можна виділити такі організаційно-правові форми пенсійного забезпечення: загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; державна соціальна допомога у вигляді пенсій з інвалідності, втрати годувальника; недержавне пенсійне забезпечення. Виявлена тенденція до появи нової правової термінології: відбувається зміна назви підгалузі права соціального забезпечення - «право пенсійного забезпечення» змінюється на «пенсійне право», що включає у себе більш широке коло правовідносин у галузі пенсійного забезпечення, наприклад, договірного характеру. На зміну терміну «система пенсійного забезпечення» приходить термін «пенсійна система», який більш влучно відбиває змішаний взаємопроникаючий характер трирівневої пенсійної системи, що базується на договірній формі пенсійних відносин.

Зроблено висновок про те, що як системоутворюючий чинник, на підставі якого виникають соціально-забезпечувальні відносини, виступає соціальний (страховий) ризик. В умовах ринкової економіки превалюючою формою захисту прав осіб, що потребують соціального захисту, виступає страхова форма. Ця форма дозволяє поєднати у собі імперативні методи (загальнообов'язкове державне пенсійне страхування) та диспозитивні, що дають змогу особі самостійно потурбуватися про себе шляхом добровільного страхування ризику (накопичувальна система пенсіонування).

Здійснена та обґрунтована класифікація моделей пенсійного страхування залежно від ступеня обов'язковості участі: 1) індивідуально-примусове (обов'язкове, імперативне) страхування; 2) добровільне (диспозитивне) страхування.

Зроблено висновок, що хоча державному пенсійному страхуванню властивий імперативний характер, однак це не виключає наявності договірного елементу правовідносин. У державах з розвиненою ринковою економікою обов'язкове страхування частіше за все здійснюється у договірній формі (так звані примусові договори). В Україні та державах колишнього СРСР обов'язкове державне пенсійне страхування здійснювалося, як правило, без укладання договору - на підставі закону. Добровільне пенсійне страхування цілком базується на договірній формі реалізації права на пенсійне забезпечення. Саме втілення трирівневої системи пенсійного забезпечення обумовило появу нової для права пенсійного забезпечення підстави реалізації пенсійних прав - пенсійного договіру.

Підрозділ 1.3. «Пенсійні договірні правовідносини як форма реалізації пенсійних прав» присвячений аналізу правового змісту пенсійних правовідносин, що виникли у результаті реформування системи пенсійного забезпечення. Проведений правовий аналіз пенсійних правовідносин дозволив виділити, окрім правовідносин у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, два нових види правовідносин: правовідносини у сфері накопичувального добровільного пенсійного страхування у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і правовідносини у сфері недержавного пенсійного забезпечення. З появою нових правовідносин розширилося коло суб'єктів пенсійного забезпечення за рахунок включення до їх складу суб'єктів недержавної форми пенсійного забезпечення: недержавних пенсійних фондів, страхових організацій, банківських установ. Ці суб'єкти виступають і як суб'єкти діяльності з пенсійного забезпечення, й як суб'єкти пенсійних правовідносин за участю фізичної особи, яка реалізує право на одержання пенсійних виплат.

Обґрунтовано правовий зміст категорії «право на пенсію». Зроблено висновок, що право на пенсію є конституційним правом і є матеріальним, безумовним, всеохоплюючим, гарантованим державою правом фізичної особи на одержання, у випадку настання встановлених законом та договором про пенсійне забезпечення обставин, матеріального забезпечення у грошовій формі, у розмірі достатньому для підтримки гідного рівня життя.

Обґрунтовано тезу про те, що у нових економіко-правових умовах розширилося коло підстав для здійснення пенсійних виплат. Так, новою підставою є сплата внесків на пенсійне страхування за відсутності трудового стажу у системі накопичувального пенсійного страхування. Тобто джерело одержання прибутку, з якого відбуваються внески до накопичувальної системи, може бути не пов'язане зі здійсненням трудової діяльності (внески може сплачувати, наприклад, домогосподарка зі спільних прибутків родини).

Як новий юридичний факт, на підставі якого виникають пенсійні правовідносини та відбувається їхня динаміка, виділяється договір у сфері пенсійного забезпечення (пенсійний договір). Закріплення договору у сфері пенсійного забезпечення, як підстави регулювання пенсійних правовідносин, дозволить структурувати правові зв'язки фігурантів пенсійних правовідносин та спростити механізм їх реалізації; зробити прозорими всі рухи коштів у пенсійній фінансовій системі; посилити і, одночасно, спростити контроль з боку держави за обігом та інвестуванням коштів; зменшити ризик створення корупційних фінансових схем; а головне, надасть можливість фізичним особам (одержувачам пенсійних виплат) у повному обсязі реалізувати як свої соціальні права у цілому, так і пенсійні права, зокрема.

Здійснене правове дослідження змісту статусу фізичної особи як суб'єкта права пенсійного забезпечення та обґрунтовано висновок про те, що фізична особа, залежно від виду пенсійних правовідносин, суб'єктом яких вона є, може мати статус «пенсіонера», «учасника», «вкладника». Спільним для кожного із зазначених статусів є те, що фізична особа матиме або має право на одержання пенсійних виплат. З метою конкретизації статусу, уніфікації правових термінів та неприпустимості їхньої підміни пропонується особу, яка є одержувачем пенсій у солідарній системі пенсійного забезпечення, називати «пенсіонер», у накопичувальній системі - «бенефіціар», а особу, яка у майбутньому матиме право на одержання пенсійних виплат унаслідок її участі у недержавному пенсійному фонді, - «учасник».

У підрозділі обґрунтовується необхідність застосування у договірних відносинах із пенсіонування встановлених державою соціальних стандартів і нормативів у галузі пенсійного забезпечення, що дозволять підвищити якість соціальних послуг і закріпити мінімальні межі пенсійних виплат. В якості єдиного соціального нормативу для визначення мінімальних розмірів соціальних виплат запропоноване законодавче закріплення прожиткового мінімуму, як соціального стандарту з більш ширшим змістом порівняно з іншими соціальними стандартами.

Розділ другий «Договір у сфері пенсійного забезпечення як правова підстава для виникнення пенсійних правовідносин» складається з п'яти підрозділів.

Підрозділ 2.1. «Поняття і види договорів у сфері пенсійного забезпечення» присвячено розробці та аналізу правової категорії «договір у сфері пенсійного забезпечення». На підставі аналізу чинного законодавства у роботі зроблено висновок про те, що договори у сфері пенсійного забезпечення є змішаними договорами і мають міжгалузевий характер. Об'єктом договірного регулювання виступають майнові відносини з приводу передачі, одержання, зберігання, примноження і здійснення виплат грошових коштів у вигляді пенсії.

Пропонується класифікація договорів у сфері пенсійного забезпечення на таких підставах: 1) ступінь свободи волевиявлення вигодонабувача (бенефіціара) - імперативні та диспозитивні договори; 2) спосіб формування пенсійних накопичень - страхові і депозитні; 3) рівень системи пенсійного забезпечення - договори у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і договори у системі недержавного пенсійного забезпечення; 4) кількість осіб, які мають статус вигодонабувача, - договори групового пенсійного страхування і договори індивідуального (особистого) пенсійного страхування; 5) спосіб здійснення пенсійних виплат - договори про виплату пенсії у вигляді періодичних платежів і договори про здійснення одноразової пенсійної виплати.

Дисертант розробив пропозиції щодо визначення договору у сфері пенсійного забезпечення, його істотних умов та форми.

У підрозділі 2.2. «Договір страхування пенсії у накопичувальній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування» здійснений правовий аналіз підстав виникнення правовідносин у накопичувальній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

В якості єдиної підстави виникнення пенсійних правовідносин виділяється договір страхування довічної пенсії, що може мати імперативний характер (у силу закону) для осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та диспозитивний характер для осіб, які не підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню. Пропонується наступне визначення договору страхування довічної пенсії у накопичувальній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування: «за договором страхування довічної пенсії у накопичувальній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування одна сторона (страховик) зобов'язується сплачувати другій стороні страхувальникові (пенсіонеру, бенефіціару), або його спадкоємцям довічну пенсію на умовах та в порядку, обумовлених договором, за рахунок коштів накопичених на індивідуальному пенсійному рахунку застрахованої особи та перерахованих страховикові Накопичувальним фондом». Як додаткову гарантію дотримання прав одержувача пенсійних виплат за договором страхування довічної пенсії запропоновано закріпити норму, що встановлює обов'язок страхових організацій реєструвати договір страхування довічної пенсії у територіальних органах Пенсійного фонду України та обов'язок територіального органу Пенсійного фонду перевіряти відповідність змісту договорів страхування довічної пенсії вимогам законодавства. У підрозділі наведена правова характеристика договору страхування довічної пенсії та його істотних умов; проведена класифікація та виділені особливості таких видів договору страхування довічної пенсії, як: договір довічної пенсії з установленим мінімальним періодом (але не менше, ніж протягом 10 років з дня її призначення); договір довічної обумовленої пенсії; договір довічної пенсії подружжя.

Підрозділ 2.3. «Пенсійний контракт у системі недержавного пенсійного забезпечення» присвячений правовому аналізу правовідносин у сфері недержавного пенсійного забезпечення, що здійснюється через недержавні пенсійні фонди. З метою закріплення договірних відносин у системі недержавного пенсійного забезпечення Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» (ст. 55) закріплює таку правову конструкцію як «пенсійний контракт». Аналізуючи цю правову конструкцію, дисертант робить висновок, що вона не відображає сутність договірних відносин у сфері пенсійного забезпечення та є засобом підміни терміна «договір». Поява юридичної конструкції «пенсійний контракт» у національній системі права була викликана нагальною потребою формального розмежування нових принципів та підходів у правовому регулюванні порівняно з традиційними, що залишилися від радянської системи права. Однак, як показав час, формальна підміна термінів без змістовного переосмислення контрактних елементів правового регулювання не мала належного ефекту. Сьогодні спостерігається міжгалузева тенденція відмови від терміна «контракт» у правовому регулюванні (трудове право, сімейне право). Тому у підрозділі запропоновано внести зміни до пенсійного законодавства про закріплення в якості форми опосередкування договірних відносин між вкладником та/або учасником і недержавними пенсійними фондами «пенсійного договору».

В якості правових характеристик пенсійного договору виділяються такі: об'єктом правовідносин за пенсійним договором є майновий інтерес бенефіціара у вигляді додаткової недержавної пенсії; договір є консенсуальним; оплачуваним; укладається в обов'язковій письмовій формі, носить приватноправовий характер; має довгостроковий характер.

Істотною умовою пенсійного договору слід визнати пенсійні схеми. На відміну від існуючого нині положення, коли учасник недержавного пенсійного фонду фактично дистанційований від процесу формування умов пенсійного договору, узгодження яких здійснюється тільки з вкладником, що є стороною договору, вибір та формування умов пенсійної схеми слід обов'язково узгоджувати з учасником (бенефіціаром) недержавного пенсійного фонду.

Обґрунтовується пропозиція щодо класифікації суб'єктів системи недержавного пенсійного забезпечення на: суб'єктів діяльності з недержавного пенсійного забезпечення та суб'єктів правовідносин з недержавного пенсійного забезпечення.

У підрозділі досліджуються два правових статуси учасника недержавного пенсійного забезпечення: 1) загальний статус учасника як суб'єкта правовідносин із недержавного пенсійного забезпечення у взаєминах з недержавним пенсійним фондом, опосередкованих статутними документами недержавного пенсійного фонду; 2) індивідуальний правовий статус учасника, що визначається шляхом укладання пенсійного договору на користь учасника та переведення учасника у статус бенефіціара (вигодонабувача).

Обґрунтовано висновок про необхідність розробки додаткових засобів організації контролю та захисту інтересів усіх суб'єктів системи недержавного пенсійного забезпечення. Всі інститути додаткового пенсійного забезпечення встановлюються законодавчими актами права соціального забезпечення, і тому головна роль у розробці механізму захисту та контролю належить державі. До таких додаткових заходів можна віднести обов'язкову реєстрацію пенсійних договорів та пенсійних схем у територіальних органах Пенсійного фонду, при цьому мають перевірятися обґрунтованість співвідношення пенсійних внесків та виплат; дотримання прав учасників. Ефективним заходом контролю є обов'язкове проведення зовнішнього аудиту; оцінювання активів та актуарного балансу (актуарне оцінювання), оскільки залучення зовнішніх, незалежних від інституту додаткового пенсійного забезпечення фахівців, дозволить об'єктивно представити ситуацію.

З урахуванням чинного національного законодавства та зарубіжного досвіду у підрозділі досліджена специфіка правовідносин, що виникають при укладанні пенсійних договорів із недержавними пенсійними фондами різного виду: відкритими, професійними та корпоративними; а також дослідженні позитивні та негативні моменти участі у недержавних пенсійних фондах кожного виду.

Підрозділ 2.4. «Договір страхування додаткової пенсії у системі недержавного пенсійного забезпечення» присвячено правовому аналізу договору особистого страхування шляхом укладання добровільного договору пенсійного страхування зі страховими організаціями. Проведено аналіз загальних та відмінних правових характеристик договорів соціального страхування та особистого страхування.

Запропонована класифікація договорів страхування додаткової пенсії за такими критеріями: 1) згідно з цілями виникнення правовідносин та результатами договору: а) договори про недержавне пенсійне страхування довічної пенсії; б) договори про особисте страхування; 2) за суб'єктним складом: договори про недержавне пенсійне страхування можна поділити на договори, в яких вкладником виступають: а) фізичні особи; б) юридичні особи або їх об'єднання. У свою чергу ці договори можна поділити на: а) двосторонні договори; б) договори, укладені на користь третьої особи; 3) за змістом договори недержавного пенсійного страхування можна поділити на: а) договір страхування довічної пенсії (довічного ануїтету); б) страхування на дожиття; в) довічне пенсійне страхування. Розглянуті правові характеристики договору страхування додаткової пенсії та виділені його специфічні відмінні ознаки.

Підрозділ 2.5. «Договір про відкриття пенсійного депозитного рахунку у системі недержавного пенсійного забезпечення». У підрозділі здійснено правовий аналіз змісту договору про відкриття пенсійного депозитного рахунку у банківських установах із позиції обґрунтування цієї правової конструкції як міжгалузевої, що регулюється нормами права соціального забезпечення та цивільного права, оскільки як правові підстави виникнення договірних відносин цього виду передбачені підстави, встановлені Законами України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Об'єкт та мета правовідносин за договором про відкриття пенсійного депозитного рахунку - матеріальне забезпечення фізичної особи шляхом здійснення пенсійних виплат - співпадають із об'єктом та метою правовідносин із пенсійного забезпечення, і тому договір регулюється нормами права пенсійного забезпечення. Водночас, правові конструкції, що обумовлюють динаміку правовідносин за договором та засоби досягнення мети, розроблені цивільним правом, і тому до договору застосовуються також норми цивільного законодавства.

У підрозділі проведена порівняльна характеристика договору та виділені його істотні умови. Розглянуті переваги та недоліки договорів пенсійного вкладу, що укладаються з банківськими установами у сучасних умовах.

Висновки

У результаті дисертаційного дослідження сформульовано ряд висновків та пропозицій щодо теретико-правових засад розуміння сутності та нормативного вдосконалення договірних відносин у сфері пенсійного забезпечення. До найбільш вагомих результатів проведеного дисертаційного дослідження необхідно віднести такі:

1. У процесі історично-правового аналізу розвитку правового інструментарію регулювання суспільних відносин у сфері пенсіонування виявлена тенденція посилення договірних начал у пенсійному забезпеченні. Однорідність та цілісність суспільних відносин, що регулюються сьогодні за допомогою договорів, існуючих у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування і в системі недержавного пенсійного забезпечення, свідчать про об'єктивну необхідність у формуванні єдиної юридичної конструкції - договору у сфері пенсійного забезпечення.

2. Виникаючи у результаті втілення ринкової економіки у пенсійну сферу, суспільні відносини з приводу накопичення, примноження та здійснення пенсійних виплат мають бути врегульовані у межах права соціального забезпечення за допомогою адаптації юридичних конструкцій, розроблених іншими галузями права.

Як основна форма опосередкування пенсійних відносин у сучасних умовах виступає договір у сфері пенсійного забезпечення - гібридний договір, що регулюватиметься одночасно нормами права соціального забезпечення та інших галузей права. Договір у сфері пенсійного забезпечення можна визначити таким чином: «Договір у сфері пенсійного забезпечення - це правомірний юридичний факт-дія, здійснений особами, наділеними пенсійною правосуб'єктністю, спрямований на виникнення, зміну та припинення правовідносин із акумулювання пенсійних накопичень, їх примноження, порядку здійснення та одержання пенсійних виплат із пенсійних активів». До загальних правових характеристик договору у сфері пенсійного забезпечення слід віднести: форма договору - письмова, що потребує додаткової реєстрації або перевірки у територіальному органі Пенсійного фонду, або Державній комісії із регулювання ринку фінансових послуг України; оплатність; публічний характер (виняток - пенсійні контракти з недержавними пенсійними фондами, оскільки недержавні пенсійні фонди не є комерційними організаціями, і тому договори, що укладаються за їхньою участю, не можуть носити публічний характер).

3. Пропонується така класифікація договорів у сфері пенсійного забезпечення: 1) за ступенем свободи волевиявлення вигодонабувача (бенефіціара) - імперативні та диспозитивні договори; 2) за способом формування пенсійних накопичень - страхові і депозитні; 3) за рівнем системи пенсійного забезпечення - договори у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і договори у системі недержавного пенсійного забезпечення; 4) за кількістю осіб, які мають статус вигодонабувача, - договори групового пенсійного страхування і договори індивідуального (особистого) пенсійного страхування; 5) за способом здійснення пенсійних виплат - договори про виплату пенсії у вигляді періодичних платежів і договори про здійснення одноразової пенсійної виплати.

5. Пропонується вдосконалити типову форму договору у сфері пенсійного забезпечення, нормативно закріпивши єдину шедулярну форму, що складається з двох частин - постійної, що закріплює загальні (нормативно-обов'язкові) положення, властиві конкретному виду договору, та змінної частини (шедули), що містить диспозитивні (індивідуально-договірні) умови. Також пропонується закріпити перелік обов'язкових додатків до договору у сфері пенсійного забезпечення, серед яких можуть бути правила страхування, розроблені страховими компаніями, словники страхових або банківських термінів, графік внесення платежів, розрахунок розміру очікуваної пенсії.

5. З метою покращення правового становища осіб, які беруть участь у недержавному пенсійному забезпеченні, пропонується конкретизувати їх правовий статус. Суб'єктів системи недержавного пенсійного забезпечення можна поділити на: суб'єктів діяльності із недержавного пенсійного забезпечення та суб'єктів правовідносин із недержавного пенсійного забезпечення. Суб'єктами правовідносин із недержавного пенсійного забезпечення є особи, які вступають у конкретне правовідношення та набувають майнових і немайнових прав та обов'язків у межах правовідношення та несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями. До них належать: фізичні особи - вигодонабувачі (бенефіціари) за договором недержавного пенсійного забезпечення; вкладники; недержавні пенсійні фонди; страхові організації; банківські установи. Особи, які забезпечують, контролюють, обслуговують та ведуть супутню діяльність із недержавного пенсійного забезпечення відносяться до суб'єктів діяльності із недержавного пенсійного забезпечення, і статус цих осіб можна визначити не як суб'єктів правовідносин із недержавного пенсійного забезпечення, а як учасників відносин із недержавного пенсійного забезпечення.

6. З метою конкретизації та розширення правового статусу фізичної особи - одержувача пенсійних виплат - пропонується особу, яка є одержувачем пенсій у солідарній системі пенсійного забезпечення, іменувати «пенсіонер», а в накопичувальній системі - «бенефіціар». Термін «учасник», встановлений Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення», можна використовувати на позначення особи, яка у майбутньому матиме право на одержання пенсійних виплат внаслідок її участі у недержавному пенсійному фонді. Пропонується встановити вік спеціальної дієздатності фізичних осіб, які реалізують своє право на пенсійне забезпечення шляхом участі у системі недержавного пенсійного забезпечення з 14 років, оскільки з цього віку особа має право на відкриття рахунків у банківських установах, можливість вести трудову діяльність (у період канікул), навчатися та одержувати стипендію, також розпоряджатися своїм заробітком, стипендією та іншими видами доходу.

7. Термін «пенсійний контракт» не відображає суті договірних відносин у сфері пенсійного забезпечення та суперечить загальнотеоретичним положенням договірного права, ускладнюючи правозастосовчу практику у галузі пенсіонування, тому пропонується в якості правових конструкції, що відображають договірний характер відносин між недержавними пенсійними фондами і вкладниками та/або учасниками з приводу накопичення, примноження та здійснення пенсійних виплат на користь бенефіціара, використовувати термін «пенсійний договір» та внести відповідні зміни до чинного законодавства. Як обов'язкові умови пенсійного договору необхідно закріпити пенсійні схеми, згідно з умовами яких здійснюється виплата пенсійних коштів. До змісту пенсійних схем мають бути віднесені: умови виникнення права на пенсію, порядок, форми, розміри та періодичність пенсійних виплат; методика розрахунку пенсійних виплат; умови та порядок припинення договірних зобов'язань; порядок дострокового розірвання договору про додаткове пенсійне страхування та умови переведення набутих пенсійних прав (пенсійних накопичень); порядок обліку пенсійних зобов'язань; порядок розподілу інвестиційного доходу та вимоги до інвестування пенсійних активів.

8. З метою підвищення якості послуг з пенсіонування та практичної реалізації вимог ст. 5 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» у частині законодавчого визначення опису якості соціальних стандартів та нормативів пропонуємо закріпити перелік основних характеристик, за допомогою яких визначається якість соціальних послуг, та уніфіковані вимоги до стандартів, що можуть увійти до Державного класифікатора соціальних стандартів та нормативів. У процесі розробки таких характеристик можуть брати участь різні суб'єкти з надання соціальних послуг залежно від сфери діяльності, наприклад, недержавні пенсійні фонди, страхові організації.

Пропонуємо абз. 5 ст. 1 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» викласти у такій редакції: «Соціальна норма - гарантоване Конституцією та законодавством України право для всіх категорії фізичних осіб, які мешкають в Україні, на забезпечення достатнього рівня життя.

Соціальні нормативи - показники норм, виражені у матеріальному та фінансовому вигляді у розрахунку на одну особу для кожної категорії фізичних осіб, надання яких гарантується Конституцією та законодавством України».

9. Пропонуємо абз. 3 п. 1 ст. 2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» сформулювати таким чином: «Другий рівень - накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - накопичувальна система пенсійного страхування), що базується на засадах накопичення коштів осіб, які підлягають обов'язковому державному пенсійному страхуванню, та осіб, які добровільно беруть участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування у Накопичувальному фонді, та здійснення фінансування затрат на оплату договорів страхування довічних пенсій та одноразових пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законом».

10. Беручи до уваги спільну економічну та юридичну природу пенсійних відносин, що виникають у сфері накопичувального загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного страхування, слід уніфікувати юридичні конструкції у цій сфері в одному законі «Про пенсійне страхування», що об'єднував би і загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, і добровільне пенсійне страхування.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Татаренко Г.В. Питання захисту права на пенсійне забезпечення у процесі здійснення реформи пенсійного страхування в Україні // Актуальні проблеми права: теорія і практика. Збірник наукових праць. - Луганськ: Вид-во СНУ. - 2000. - №1 (2) - С. 202-208.

2. Татаренко Г.В. Перспективные направления реформирования системы пенсионного страхования в Украине // Актуальні проблеми права: теорія і практика. Збірник наукових праць. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля. - 2002. - №3. - С. 183-187.

3. Татаренко Г.В. Коллизии правового регулирования в сфере негосударственного правового страхования: проблемы теории и практики // Актуальні проблеми права: теорія і практика. Збірник наукових праць. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля. - 2003. - №5. - С. 257-264.

4. Татаренко Г.В. Моделі соціального страхування в контексті історії // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - №7. - С. 69-72.

5. Татаренко Г.В. Пенсионные схемы, как базовый элемент организации негосударственного пенсионного обеспечения // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - №10. - С. 107-110.

6. Татаренко Г.В. Проблеми розробки і законодавчого закріплення соціальних стандартів пенсійного забезпечення в Україні // Актуальні проблеми права: теорія і практика. Збірник наукових праць. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля. - 2007. - №10. - С. 123-129.

7. Татаренко Г.В Особливості правосуб'єктності фізичних осіб, як суб'єктів права пенсійного забезпечення // Актуальні проблеми права: теорія і практика. Збірник наукових праць. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля. - 2008. - №11. - С. 181-189.

Размещено на Allbest.ru