Екологічна політика органів місцевої влади великих міст України

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Актуальність теми дисертації визначається, з одного боку, надзвичайно великим значенням ефективності екологічної політики для забезпечення екологічних потреб людини, створення передумов сталого екологічного і соціального розвитку держави, а з другого - все ще недостатньою розробленістю досліджуваної тематики у вітчизняній науці. Важливість наукового завдання, яке вирішується в дослідженні, полягає в обґрунтуванні шляхів підвищення ефективності екологічної політики органів місцевої влади великих міст у політичній та соціально-екологічній системі суспільства. Значимість цього завдання випливає з того, що існуюча система екологічної політики є недостатньо ефективною і може призвести до небажаних соціально-економічних і політико-екологічних наслідків. Це спричинено відсутністю чітко діючих механізмів реалізації чинних екологічних норм, браком фінансів, застарілим технологічним обладнанням на підприємствах, переконанням населення в тому, що розв'язувати екологічні проблеми має переважно держава, а також зниженням ефективності багатьох управлінських заходів, реалізація яких розпочиналася із найкращими намірами. У відносинах з природою людство дійшло крайньої межі, коли стоїть питання про можливість подальшого існування людської цивілізації загалом. Уже загальновизнано, що найголовнішою причиною екологічної кризи, яку переживає суспільство, є незнання або ігнорування законів розвитку природи, бездумне, споживацьке ставлення до навколишнього природного середовища та його ресурсів.

Складність вирішення екологічних проблем міст пов'язана також з тим, що існують різні підходи до розуміння сутності екологічної політики, оскільки одна група вчених зводить таку політику до системи конкретних заходів, що вживаються владними структурами щодо захисту навколишнього середовища, а інші вбачають у ній не тільки дії, спрямовані на захист довкілля, а й раціональне використання природних ресурсів, забезпечення нормальних умов життєдіяльності людини. Якщо раніше суб'єктом екологічної політики могла бути держава, то тепер її здійснюють політичні партії, соціальні рухи, громадські організації, окремі індивіди, транснаціональні і міжнародні організації. Це зумовлює необхідність доповнити існуючі погляди на розуміння екологічної політики положенням про те, що така політика нині являє собою взаємодію різних екологічних, політичних і соціальних структур, спрямовану на реалізацію стратегії у сфері охорони природи.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є наукове обґрунтування теоретико-методологічних та практичних основ екологічної політики органів місцевої влади великих міст України і визначення шляхів підвищення її ефективності.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

- з'ясувати теоретичні та методичні основи екологічної політики в Україні та її великих містах;

- оцінити екологічний стан у великих містах та результативність діяльності органів місцевої влади щодо його покращання;

- розкрити особливості природно-техногенної безпеки та шляхи її поліпшення у великих містах;

- визначити екологічні пріоритети великих міст;

- розробити напрями формування екологічної політики як складової сталого розвитку;

- обґрунтувати механізми реалізації екологічної політики та підвищення ефективності заходів органів місцевої влади щодо екологічно збалансованого розвитку великих міст;

- запропонувати шляхи взаємодії громадських організацій і органів місцевої влади щодо збереження довкілля та формування місцевої екологічної політики.

1. Теоретичні та методологічні основи дослідження екологічної політики

Проаналізовано різні підходи до визначення поняття “екологічна політика”, що описані в науковій літературі, розглянуто часову й просторову трансформацію екополітичних пріоритетів, наведено основні характеристики екологічної політики та визначено екологічні пріоритети великих міст. Особлива увага приділяється теоретичному аналізу феномена екологічної політики, його трактуванню зарубіжними й вітчизняними науковцями. Підтверджено, що сучасну політику неможливо уявити без екологічної складової, а сам термін “екологічна політика” набув поширення на міжнародному рівні. На підставі теоретичного аналізу встановлено, що термін “екологічна політика” в сучасному екополітичному дискурсі не має однозначного усталеного тлумачення. Так, одні дослідники зводять екологічну політику до системи конкретних заходів, які вживаються владними структурами щодо захисту навколишнього середовища, інші вбачають у ній не тільки дії, спрямовані на захист довкілля, а й раціональне використання природних ресурсів, забезпечення нормальної життєдіяльності людини. Ці погляди необхідно доповнити трактуванням екологічної політики як взаємодії різних економічних, політичних і соціальних структур, спрямованої на реалізацію стратегії у сфері охорони навколишнього середовища. Виходячи з такого розуміння екологічної політики визначені її основні напрями, які включають охорону довкілля, раціональне природокористування, екологічну безпеку та адекватне інституціональне середовище.

Досліджено екологічну політику як об'єкт пізнання та виділено її основні функції: стабілізаційну, нормативно-регулювальну, інтеграційну, організаційну, ціннісно-орієнтаційну, ідентифікаційну, освітньо-виховну, експертно-прогностичну та інноваційну. Виходячи з того, що екологічна політика великих міст охоплює досить широке коло питань, спрямованих на раціональне природокористування, збереження довкілля й підтримку екологічно безпечного суспільного розвитку, можна визначити, що місцева екологічна політика - це концептуально цілісна сукупність видів і форм суспільної діяльності, спрямованої на збереження природного середовища існування людини, гармонізацію взаємовпливів суспільства та довкілля. Ця політика в контексті соціально-економічних перетворень стосовно забезпечення сталого розвитку має здійснюватися шляхом практичного впровадження місцевою владою з дотриманням принципів збереження довкілля як однієї з умов сталого розвитку.

Можна виділити три типи (різновиди) державної екологічної політики: управлінську, плюралістичну та громадівську (колективну). Управлінський тип екополітики передбачає сконцентрованість осіб, які здійснюють екологічну політику, на технічних аспектах прийняття відповідних рішень. Основну роль при цьому відіграють експерти, які встановлюють як рамки конкретного питання, так і ступінь його значимості. Плюралістичний тип екополітики характеризує участь у прийнятті рішень не тільки експертів, а й представників громадянського суспільства. Екологічна політика в цьому разі здійснюється на основі взаємодії відповідних державних установ з неурядовими організаціями. Громадівський тип екополітики базується на концепції “прав місцевого населення”. Її суть полягає в передачі державою повноважень щодо прийняття певних рішень групі громадян, яких це рішення стосується в першу чергу. Вважаємо, що екологічна політика окремої держави має включати всі три її різновиди.

Незважаючи на те, що за часів незалежності в Україні відбулися суттєві суспільні зміни, які вплинули на формування екологічної політики, визначення її форм, завдань, методів реалізації, мета екологічної політики залишилася незмінною - збереження умов, необхідних для нормального життя людини як біологічної істоти. Проте, як свідчать результати дослідження, екологічна сфера й досі не стала пріоритетною складовою політики Української держави.

У процесі дослідження встановлено, що екологічна політика як складова сталого розвитку є умовою стабільної життєдіяльності суспільства, поліпшення екологічного стану великих міст та впровадження екологічно збалансованої системи природокористування. Головне завдання екологічної політики у великих містах можна сформулювати як переорієнтацію всієї практичної діяльності людини, передусім процесів економічного та соціального розвитку, таким чином, щоб досягнення економічних і соціальних цілей не здійснювалось за рахунок природи, а навпаки, сприяло б відтворенню природного ресурсного потенціалу. Місцеві органи влади та суспільство усвідомлюють необхідність формування та впровадження державної екологічної політики як складової сталого розвитку, при цьому природоохоронні заходи мають не замінювати, а органічно доповнювати екологічно сприятливий режим господарювання.

2. Оцінка і аналіз екологічної політики органів місцевої влади великих міст

Акцентується увага на напруженій екологічній ситуації у великих містах. Установлено, що, незважаючи на вжиті останнім часом заходи щодо її поліпшення та значні витрати на них, ці заходи виявилися не досить ефективними, оскільки залишилася без змін тенденція до погіршення стану довкілля, а структура господарства великих міст в основному характеризується інтенсивним споживанням енергії, сировинних, водних і земельних ресурсів, що спричинює суттєве навантаження на довкілля.

Усім великим містам притаманні екологічні проблеми, які в концентрованому вигляді відображають майже всі екологічні проблеми України:

- значні викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від підприємств енергетики та автотранспорту (морально та фізично застарілі технології, низька якість палива, значне зростання кількості приватного автотранспорту);

- нераціональне поводження з усіма видами відходів (побутові, промислові, токсичні та ін.);

- забруднення поверхневих та підземних водних ресурсів (відсутність або низька ефективність очисних споруд, особливо на зливових водотоках);

- зменшення біорізноманіття унаслідок необгрунтованого будівництва, захоплення рекреаційних та природно-заповідних територій тощо.

Відсутність ефективної системи управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та більш повільне, ніж очікувалося, проведення структурних реформ і модернізації технологічних процесів в умовах зростання національної економіки призвели до підвищення рівня забруднення довкілля та зумовили підтримку старих, неефективних підходів до використання енергетичних і природних ресурсів. Усе це вимагає від державних та місцевих органів влади шляхом реалізації державної екологічної політики стабілізувати і поліпшити екологічну ситуацію у великих містах, а державну екологічну політику утверджувати як інтегрований фактор їх соціально-економічного розвитку. Слід зазначити, що вдосконалення державної системи управління у сфері охорони навколишнього природного середовища протягом останніх років відіграє позитивну роль.

Важливе значення в розвитку великих міст має “переклад” цілей та завдань щодо збереження довкілля “на мову” показників і цифр, зрозумілих як фахівцям, так і пересічним громадянам. Розробка відповідної системи екологічних індикаторів сталого розвитку є першим кроком у реальному утвердженні принципів такого розвитку в системі місцевого управління. Саме ці показники (екологічні індикатори) мають стати кількісними критеріями результативності спільних зусиль громади та органів державної і місцевої влади щодо формування гармонійного суспільства.

Висока концентрація промислового виробництва, підвищена щільність населення, розвинута транспортна інфраструктура створюють величезне навантаження на природне середовище у великих містах. Надмірне техногенне навантаження на природне середовище, в тому числі спричинене функціонуванням великих промислових комплексів, більшість з яких є потенційно небезпечними, розвинутою мережею транспортних комунікацій, великою кількістю об'єктів енергетики та використанням у виробництві потенційно небезпечних речовин, підвищує вірогідність виникнення надзвичайних техногенних ситуацій, що криють у собі загрозу для людини, економіки і довкілля.

Дослідження свідчать, що екологічна політика як складова сталого розвитку є пріоритетною порівняно з економічними та соціальними досягненнями, оскільки на сьогодні стан навколишнього природного середовища є визначальним фактором життєзабезпечення. Установлено, що екологічна політика кожного великого міста відрізняється як за гостротою проблем, так і за можливостями їх практичного вирішення. Але все ж необхідно зазначити, що однією з передумов досягнення результативності екологічної політики є додержання принципу комплексності і використання системного підходу при її здійсненні. Через різні, в тому числі політичні і фінансові причини, ця передумова протягом останніх років не була забезпечена. Насамперед це стосується дотримання пріоритетності напрямів державної екологічної політики і досягнення адекватності економічних і фінансових механізмів гостроті наявних екологічних проблем.

У сучасних умовах розвитку країни зростає роль державного та місцевого регулювання використання природно-ресурсного потенціалу й контролю за станом навколишнього природного середовища у великих містах. Важливим механізмом гармонізації взаємовідносин суспільства і природи на місцевому рівні є місцева екологічна політика. Місцеві ради, їх виконавчі органи, міські голови з метою реалізації покладених на них повноважень наділяються організаційно-дорадчими, координаційно-контрольними, санкціонуючими та юрисдикційними правами. Проте на практиці не завжди вдається чітко дотримуватись норм, передбачених чинним законодавством. Неузгодженість законів про місцеве самоврядування та екологічного законодавства призводить до того, що місцева влада за все відповідає, але разом з тим важелі адміністративного впливу на порушників екологічного законодавства чинним законодавством для органів місцевого самоврядування не передбачені.

Забезпечення нормального (безкризового) функціонування та розвитку великого міста можливе у разі застосування нових організаційно-управлінських підходів до координації діяльності органів місцевої влади, суб'єктів господарювання, громадських організацій та громадян у сфері охорони навколишнього природного середовища, поступового запровадження нової практики екологічного планування і організації реалізації загальноміських програм та актів екологічного спрямування. Недооцінка екологічної складової у політиці соціально-економічного розвитку великих міст перешкоджає ефективному ресурсозбереженню, еколого-конструктивній структурній перебудові економіки, екологізації всього міського господарства, що включає розробку та впровадження ефективних механізмів екологічної політики у секторальну економіку міста. Організація постійного моніторингу є передумовою своєчасного виявлення як можливих надзвичайних ситуацій, так і впливу забруднюючих речовин на довкілля та жителів міста. На підставі даних екологічного моніторингу необхідно розробити комплекс екологічних карт міста (екологічний атлас міста), який дасть змогу правильно і своєчасно визначати найбільш небезпечні ділянки, об'єкти міста, причини (джерела), обсяги, характер і динаміку забруднень, і з урахуванням цього приймати правильні рішення щодо шляхів і засобів упровадження місцевої екологічної політики.

3. Основні напрями підвищення ефективності екологічної політики органів місцевої влади великих міст

На підставі проведених досліджень робиться висновок про те, що задекларовані в чинному законодавстві соціальні пріоритети сучасної екологічної політики України (зокрема безпека життя і здоров'я людини, участь громадськості в управлінні та контролі, вільний доступ до екологічної інформації тощо) належно не відображені в екологічній політиці великих міст.

Сьогодні системною проблемою залишається правозастосування та праводотримання екологічного законодавства. Незважаючи на досить розвинену законодавчу базу, суттєві зрушення внаслідок введення в дію законів та нормативно-правових актів природоохоронного характеру не спостерігаються. Складність і комплексний характер проблеми потребують її виваженого аналізу.

У процесі дослідження встановлено, що в межах окремого великого міста ефективна екологічна політика передбачає всебічний розгляд кожного господарського проекту, організацію постійного моніторингу стану навколишнього природного середовища, незалежної екологічної експертної служби, охорону окремих об'єктів природи. Основними завданнями екологічної політики у великих містах є створення екологічно безпечних умов проживання громадян та стимулювання економічного розвитку промисловості без завдання шкоди довкіллю, збереження ландшафтного біорізноманіття, досягнення повної відповідності світовим і, зокрема, європейським екологічним вимогам.

Гармонізація життєдіяльності великих міст вимагає посилення зв'язку соціально-економічних та екологічних аспектів їх розвитку, визначення та зменшення можливих екологічних ризиків. Вирішення цих завдань є необхідною умовою сталого розвитку великих міст, подальшої інтеграції у європейську співдружність.

Розв'язання проблеми екологізації у великих містах багато в чому визначається зниженням техногенного навантаження, яке, насамперед, залежить від проведення органами місцевої влади ефективної екологічної політики як складової міської політики.

Захист та відтворення навколишнього природного середовища мають бути складовими процесу розвитку великого міста. Необхідно встановити прийнятний баланс між його економічним розвитком і збереженням природи. Саме тому, плануючи розвиток великого міста, слід не тільки брати до уваги завдання щодо нарощування створюваного людиною економічного капіталу, а й забезпечити збереження “природного капіталу”. Економічний розвиток має супроводжуватися обов'язковою оцінкою (експертизою) екологічних наслідків прийнятих економічних рішень та здійснюватися на основі всебічного ресурсо- та енергозбереження.

Доведено, що стратегія державної екологічної політики має бути спрямована на перехід від моделі, орієнтованої на ліквідацію наслідків екологічних порушень, до моделі, що базується на прогнозуванні забруднення довкілля та запобіганні йому, характерної для більшості розвинених країн світу. Однак без синхронізації напрямів соціально-економічно-екологічних перетворень екологічна політика залишатиметься неефективною.

Визначено такі напрями вдосконалення економічного інструментарію забезпечення формування й реалізації екологічної політики у великих містах України: розробка новітніх нормативних актів для узгодження вимог екологічної політики з можливостями розвитку економіки; впровадження процедур оцінки навколишнього природного середовища та техногенного впливу відповідно до вимог європейського законодавства, широке впровадження механізмів екологічного аудиту; страхування та ліцензування господарської діяльності. Потребує більшої підтримки наукове забезпечення процедур формування і реалізації екологічної політики на місцевому рівні шляхом розширення прав органів місцевого самоврядування та громадського контролю у сфері екологічно небезпечної господарської діяльності.

Удосконалення механізмів упровадження нормативних актів та сприяння обізнаності широких кіл громадськості у новітніх нормативно-правових актах щодо збереження довкілля посилять персональну та відомчу відповідальність за дотримання вимог природоохоронного законодавства. Для вирішення проблеми фінансування системи природокористування існує необхідність суттєвого перегляду діючих механізмів фінансового забезпечення галузі і разом з тим поліпшення податкового середовища та всебічного вдосконалення податкової політики у сфері забезпечення охорони навколишнього природного середовища. На часі розробка фінансових механізмів цільового залучення коштів до реалізації природоохоронних проектів та докорінний перегляд існуючих механізмів для суттєвого підвищення їх ефективності. Щоб створити умови для екологічно безпечного і сталого розвитку великих міст з метою ефективного розв'язання екологічних проблем, необхідно на місцевому рівні забезпечити: раціональне використання земельних, водних, рекреаційних та інших природних ресурсів, їх відновлення; поліпшення санітарно-гігієнічного й екологічного стану міста шляхом впровадження сучасних технологій збирання, вилучення, переробки та знешкодження промислових і побутових відходів, запобігання забрудненню атмосферного та водного басейнів, земельних ресурсів тощо.

Органам місцевої влади потрібно забезпечити наукову підтримку розв'язання екологічних проблем у місті шляхом проведення наукових досліджень, упровадження новітніх наукових розробок з метою сприяння вирішенню соціально-економічних та інших проблем, передусім в аспекті ресурсо- та енергозбереження та створення інформаційних систем для проведення екологічного моніторингу міста. Це передбачає вивчення та поширення передового зарубіжного досвіду, накопичення статистичних та інших даних, необхідних для аналітичних розробок. Пропонується модернізувати та вдосконалити систему управління у сфері охорони навколишнього природного середовища на всіх рівнях; створити систему регулювання у сфері природокористування та охорони довкілля, що включає ринкові механізми та підходи; забезпечити координацію діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій щодо розв'язання проблем екологічної безпеки великих міст.

Сучасна практика доводить, що вирішення екологічних проблем на місцевому рівні шляхом мобілізації ресурсів державної та місцевої влади за участю громадських організацій екологічного спрямування є найефективнішим інструментом покращення екологічної ситуації в цілому. Громадські організації мають постійно оцінювати екологічну ситуацію і привертати увагу влади до найбільш уразливих зон навколишнього природного середовища, ризикованих техногенних об'єктів, що здатні завдати істотної шкоди довкіллю, до видів фауни і флори, які перебувають під загрозою зникнення й потребують негайного захисту. Проведення ефективної екологічної політики у великих містах сприятиме стабілізації екологічного стану в країні, раціональному використанню природних ресурсів, екологічному оздоровленню деградованих природних об'єктів, відновленню природного потенціалу, подальшому вдосконаленню функцій управління у сфері охорони навколишнього природного середовища з наближенням до вимог європейської системи екологічного управління.

Висновки

екологічний міський влада техногенний

У дисертаційному дослідженні вирішено актуальне науково-практичне завдання щодо розробки та реалізації екологічної політики у великих містах і запропоновано механізми підвищення органами місцевої влади її ефективності як складової сталого розвитку великих міст. На основі здійсненого дисертаційного дослідження сформульовано такі загальні висновки.

1. Системний аналіз наукових праць за темою дослідження свідчить, що проблеми місцевої екологічної політики у великих містах, так само як і державної, не були до цього часу предметом спеціального дослідження. Окремі праці стосуються лише певних конкретних аспектів цієї проблеми, мають фрагментарний характер. Незавершеність розробки окресленої тематики створює необхідні передумови для її ґрунтовного та всебічного вивчення. З'ясовано, що екологічна політика сьогодні є невід'ємною складовою сучасної політики держави, яка включає систему політичних, економічних, юридичних та інших заходів щодо регулювання відносин у сфері охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів з метою забезпечення гармонійного розвитку економіки, суспільства та природи.

2. Обґрунтовано, що місцева екологічна політика є одним із важливих наукових понять в управлінні. Вона охоплює всі аспекти управління, форми його організації, відмінності в системах управління та його механізмах, взаємовідносини суспільства й природи, а також проблеми місцевої екологічної політики як складової соціально-економічної політики. У сучасних умовах, коли бракує матеріальних і фінансових ресурсів, вважаємо, що головними напрямами підвищення ефективності екологічної політики є раціональне поєднання механізмів прийняття економічних, екологічних і управлінських рішень, співпраця органів влади, бізнесових структур, науки і громадських організацій у виробленні ефективної екологічної політики.

3. Оцінка екологічної ситуації у великих містах України показала, що вона на сьогодні є складною. Це зумовлено концентрацією на їх території численних підприємств різних галузей промисловості та автотранспорту. Всім великим містам притаманні такі екологічні проблеми, як забруднення атмосферного повітря, поверхневих та підземних водних ресурсів, нераціональне поводження з усіма видами відходів та зменшення біорізноманіття. Для поліпшення екологічної ситуації необхідне послідовне вжиття комплексу інноваційних, організаційних, технічних та інших екологічних заходів з обов'язковим урахуванням соціальних наслідків погіршення якості природного середовища.

4. Розкрито особливості природно-техногенної безпеки і встановлено, що унаслідок функціонування промислових комплексів, більшість з яких є потенційно небезпечними, розвинутої мережі транспортних комунікацій, великої кількості об'єктів енергетики та використання у виробництві потенційно небезпечних речовин у великих містах спостерігаються надмірні техногенні навантаження на природне середовище. Все це збільшує вірогідність виникнення техногенних надзвичайних ситуацій, що криють у собі загрозу для людини, господарства і природного середовища. Тому першочерговим завданням для всіх великих міст є зменшення кількості потенційно небезпечних об'єктів з точки зору екологічної та техногенної безпеки, їх модернізація та переоснащення.

5. Визначено, що екологічна політика органів місцевої влади включає такі найважливіші аспекти державного управління та місцевого самоврядування: сукупність систем і форм організації державної влади та місцевого самоврядування, їх взаємозв'язки; поєднання організаційно-управлінських форм з досягненням оптимальної структури управління в галузі охорони навколишнього природного середовища у великих містах. Крім того, доведено, що екологічна політика у великих містах перебуває під впливом різноманітних політико-економічних ситуацій і вона тісно пов'язана із системою адміністративно-територіального устрою країни. При цьому в межах великого міста за екологічну політику відповідають як органи місцевої влади, так і територіальні органи державної виконавчої влади, які не завжди доходять єдиної думки щодо пріоритетності напрямів такої політики для конкретного міста. Екологічна політика як невід'ємна складова сталого розвитку спрямована на розв'язання проблем збереження довкілля. Це передбачає вдосконалення інституційних та організаційних засад господарювання, підвищення суспільної свідомості і актуалізацію екологічних пріоритетів життєдіяльності, створення умов для раціонального використання місцевих ресурсів на всіх рівнях - від великого міста до держави.

6. Розроблено напрями формування екологічної політики, яка є інтегрованою, з наявністю природоохоронної складової, екологічних орієнтирів та пріоритетів у всіх сферах діяльності органів влади будь-якого рівня, а також підприємств незалежно від форми власності, забезпечення відповідних активних міжсекторальних зв'язків. Інтегрована екологічна політика є ключовим елементом стратегії сталого розвитку як на національному, так і на місцевому рівні. Зміст і спрямованість національної та місцевої екологічної політики визначають способи й механізми управління охороною довкілля, а основним критерієм оцінки його ефективності є відповідність практичних підходів принципам сталого розвитку, що стосується екологічної складової. Принципи розробки місцевої екологічної політики визначаються на основі формування основних засад екологічної політики для кожного великого міста, при цьому ефективна місцева екологічна політика має сприяти поліпшенню стану навколишнього природного середовища, ресурсо- та природозбереженню.

7. Обгрунтовано механізми реалізації екологічної політики для забезпечення нормального (безкризового) функціонування та розвитку великого міста шляхом застосування нових організаційно-управлінських підходів з координації діяльності органів місцевої влади, суб'єктів господарювання, громадських організацій та громадян у сфері охорони навколишнього природного середовища, поступового запровадження нової практики екологічного планування і організації реалізації загальноміських програм та актів екологічного спрямування. Недооцінка екологічної складової в політиці соціально-економічного розвитку великих міст стає на заваді ефективному ресурсозбереженню, еколого-конструктивній структурній перебудові економіки, екологізації всього міського господарства, що передбачає розробку та впровадження ефективних механізмів інтеграції екологічної політики у секторальну економіку міста. Рекомендується модернізувати та вдосконалити систему управління в галузі охорони навколишнього природного середовища на всіх рівнях; створити систему регулювання у сфері природокористування та охорони довкілля, що включає ринкові механізми та підходи; узгодити діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій щодо розв'язання проблем екологічної безпеки України.

8. Запропоновано посилити взаємодію органів місцевої влади та громадських організацій на місцевому рівні, оскільки ініціатива громади має великий потенціал, що досі ще використовується неефективно, переважно епізодично. Незважаючи на стримане ставлення владних інституцій до громадських організацій, їх вплив на формування і реалізацію сучасної екологічної політики є істотним. Громадським організаціям та громадянам необхідно більш активно висувати пропозиції з удосконалення чинного законодавства, проводити масові природоохоронні та просвітницькі акції і в разі необхідності - незалежну екологічну експертизу. Таким чином, місцева екологічна політика має бути спрямована на більш активне залучення громадських організацій до вирішення конкретних еколого-соціально-економічних проблем, що сприятиме як політичній, так і соціально-економічній стабілізації суспільства.

9. У процесі дослідження установлено, що метою екологічної політики органів місцевої влади має бути визначення стратегічних напрямів сталого розвитку великих міст з оптимальним використанням природних ресурсів в умовах збереження довкілля, тобто розробка концепцій екологічної політики відповідними радами. Від діяльності органів місцевої влади, переходу від планів і програм соціально-економічного характеру до програм сталого розвитку залежить зміна ставлення до охорони довкілля не як до другорядної сфери, а як до ключового чинника розвитку великого міста.

Література

1. Мариненко В.О. Екологічна політика держави та її нормативно-правове забезпечення / В.О. Мариненко // Державне управління: теорія та практика : електрон. наук. фах. вид. НАДУ. - 2006. - № 2.

2. Мариненко В.О. Сталий розвиток - об'єктивна необхідність для держави / В.О. Мариненко // Упр. сучас. містом. - 2006. - № 3-4/7-12 (23-24). - С. 54-62.

3. Мариненко В.О. Державне управління у сфері природоохорони та природокористування / В.О. Мариненко // Наук. вісн. Акад. муніцип. упр. - 2008. - № 1 (3). - С. 204-210.

4. Мариненко В.О. Взаємодія органів державної влади та місцевого самоврядування у галузі охорони довкілля / В.О. Мариненко // Наук. вісн. Акад. муніцип. упр. - 2008. - № 2 (4). - С. 85-91.

5. Мариненко В.О. Місцеві органи самоврядування та навколишнє природне середовище / В.О. Мариненко // Університетські наукові записки : наук. часоп. - 2008. - № 3 (27). - С. 421-425.

6. Мариненко В.О. Управління у сфері поводження з відходами міста / В.О. Мариненко // Упр. сучас. містом. - 2007. - № 1-12 (25-28). - С. 204-209.

7. Мариненко В.О. Природно-техногенна безпека в Україні та м. Київ / В.О. Мариненко // Наук. вісн. Акад. муніцип. упр. - 2008. - № 4 (6). - С. 303-310.

8. Мариненко В.О. Екологічне управління транспортним комплексом м. Києва / В.О. Мариненко // Зб. наук. пр. НАДУ. - К. : Вид-во НАДУ, 2008. - Вип. 2. - С. 167-176.

Размещено на Allbest.ru