Джерела права Лівобережної України першої половини XVIII століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

УДК 340.0(09) + 343.11 + 347.918

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ДЖЕРЕЛА ПРАВА ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XVIII СТОЛІТТЯ

Прус Віталій

Зіновійович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії держави і права Київського національного університету внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ

Науковий керівник кандидат історичних наук, доцент Калиновський Валерій Степанович, Київський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри історії держави і права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Шевченко Анатолій Євгенійович,

Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Є. О. Дідоренка, професор кафедри конституційного та міжнародного права кандидат юридичних наук, доцент Кудін Сергій Володимирович, Академія праці і соціальних відносин Федерації професійних спілок України, завідувач кафедри теорії, історії держави і права та конституційно-правових дисциплін

Захист відбудеться 29.10.2009 р. о _12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.04 в Київському національному університеті внутрішніх справ (03680, м. Київ, пл. Солом'янська, 1)

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ (03680, м. Київ, пл. Солом'янська, 1)

Автореферат розісланий 26.09. 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор історичних наук, професор Н. О. Щербак

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Актуальність дослідження зумовлена зростанням в Україні уваги й інтересу до ролі права в історичному розвитку, необхідністю скористатися загальноєвропейським правовим досвідом, вдаючись до рецепції права. Глибоке аналітичне осмислення історико-правової спадщини країни дає можливість по-новому, із знанням справи оцінити тенденції розвитку національних правових традицій. У сучасних умовах реформування правової системи, базуючись на конституційному принципі верховенства права, проголошеного ст. 8 Основного Закону, зокрема, у процесі систематизації та кодифікації українського права, адаптації українського законодавства до права країн Європейського Союзу та зміцнення сучасною Україною втрачених позицій на міжнародній арені, як суб'єкта міжнародного права. З урахуванням зазначеного, актуальною стає проблема дослідження і використання власних здобутків у розвитку систем права для побудови правової держави і громадянського суспільства. В Україні цей процес ускладнюється суспільно-економічними умовами, які позначені визнанням права приватної власності і розширення поля майнових прав та учасників договірних відносин, незавершеними реформами законодавства, що може призвести до сліпого копіювання правових інститутів інших країн, без урахування власних надбань. За таких обставин доцільно звернутися до багатовікового історико-правового досвіду нашого минулого, особливо ж - до періоду України-Гетьманщини, коли українські землі переживали цикл політичних, економічних, правових та соціальних трансформацій, спричинених їх союзом з Московською державою, а пізніше - примусовим приєднанням до Російської імперії та поширенням на території Лівобережної України російських правових норм. Вирішення зазначеної проблеми є важливим і значущим для подальшого розвитку як права України, так і вітчизняної історико-правової науки.

Для історичної епохи Козацької України, зокрема Гетьманщини першої половини XVIII ст. характерним є формальне завершення становлення української національної системи права та перші спроби його систематизації. Однак через обмеження автономії та втрату Україною незалежності цей процес не дістав офіційного визнання і правового закріплення.

Слід наголосити, що проблематика права Лівобережної України, а зокрема його джерел у першій половині XVIII ст. в період активного наступу царату на її автономію в історико-правовій науці не дістала свого комплексного вирішення. Аналіз праць істориків, дослідників українського права доводить, що вони не мали характеру комплексних розвідок писемних пам'яток. В основному вони стосувалися дослідження звичаєвого права, канонічного права та джерел окремих інститутів права. З огляду на викладене, можна стверджувати, що існує істотна прогалина у вітчизняній історико-правовій науці стосовно джерел українського права Лівобережної України першої половини XVIII ст.

Вирішення зазначеного наукового завдання, дозволяє заповнити цю прогалину, сприяє науковому дослідженню важливої ділянки вітчизняної історико-правової науки, відкриттю для широкого загалу раніше замовчувані сторінки історії державно-правового розвитку України і поширення російського законодавства на території Гетьманщини. Актуальність і практична значимість дисертаційного дослідження полягає у можливості подальшого вивчення джерел українського права наступних періодів, починаючи з доби Русі. Все це й обумовлювало вибір теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає завданням Цільової комплексної програми НАН України № 0186.0.070872 “Актуальні проблеми історії Українського національного державотворення”, затверджена Координаційним бюро АПрН України (№ 71 за 2007 р.), вимогам Закону України “Про пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки” від 11 липня 2001 р. (ст. 7), наказу МВС України “Про пріоритетні напрямки наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практику діяльності органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років” № 755 від 5 липня 2004 р., Основних напрямків наукових досліджень Київського національного університету внутрішніх справ, схвалених Вченою радою КНУВС від 25 березня 2008 р. (протокол № 3), є складовою цільової комплексної програми науково-дослідної роботи кафедри історії держави і права Київського національного університету внутрішніх справ. Дослідження виконано згідно з Планом науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт КНУВС на 2008 р., схваленим Вченою Радою КНУВС 25 грудня 2007 р., протокол № 20 (розділ 2, п. 46).

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у дослідженні тенденцій та загальних закономірностей розвитку і функціонування джерел права Лівобережної України першої половини XVIII ст., розкриття їх суті, історичного значення та характерних рис. Окрім цього, метою дослідження є виявлення особливостей систематизації джерел права вказаного періоду.

Для досягнення мети були визначені такі наукові завдання:

- з'ясувати рівень дослідження даної проблеми на основі наявних історично-правових праць, висвітлити історіографію проблеми;

- проаналізувати наявну джерельну базу дослідження даної проблеми;

- виокремити місце і роль писаних правових актів як джерел права Лівобережної України першої половини XVIII ст.;

- розкрити суть та дослідити писані правові акти автономної влади як джерела права Лівобережної України першої половини XVIII ст.;

- встановити роль і значення правових актів гетьманської влади та Генеральної військової старшини Лівобережної України, вплив законодавства інших держав на цій території в першій половині XVIII ст.;

- дослідити основні тенденції та шляхи поширення російського законодавства у Лівобережній Україні в першій половині XVIII ст.;

- проаналізувати договірні статті гетьманів з російськими царями та правові акти імперської влади;

- розкрити причини, сутність та специфіку систематизації права Лівобережної України першої половини XVIII ст.

Об'єктом дослідження є правові відносини, що сформувалися в Лівобережній Україні у першій половині XVIII ст. на основі наявних джерел права різних держав.

Предметом дослідження є джерела права Лівобережної України першої половини XVIII ст.

Методи дослідження. Дисертація виконана на основі поєднання філософських, загальнонаукових і спеціально-наукових методів пізнання державно-правових процесів. Серед них слід виділити методи загальної філософської діалектики, аналізу та синтезу, проблемно-хронологічний метод, а також окремі наукові методи: системно-структурний, історичний, логічний, статистичний, історико-порівняльний, методи герменевтики, обробки джерельних матеріалів, узагальнення та систематизації фактів, відповідно до принципів об'єктивності та історизму.

Зокрема, метод загальної філософської діалектики дав можливість розглянути джерела права в їхньому розвитку та взаємодії, виявити причинну обумовленість їх ґенези змінами у суспільно-політичному житті (розділ 1). Метод аналізу та синтезу дозволив дослідити джерела права Гетьманщини першої половини XVIII ст. у їх розвитку, а також проаналізувати їх складові частини, виявити характерні риси та узагальнити їх на основі принципу історизму (підрозділи 1.2, 3.2, розділ 2).

Через призму застосування проблемно-хронологічного методу стало можливим акцентувати основну увагу на дослідження наукової проблеми, що дало можливість встановити причинно-наслідкові зв'язки досліджуваних суспільно-правових явищ (розділ 2, 3). Системно-структурний метод застосовано при дослідженні та з'ясуванні структури джерел права Гетьманщини, при аналізі законодавчої бази російського царату, що набула поширення на території Лівобережжя, а також процесу систематизації права (підрозділ 1.2, розділ 3).

Історичний метод використано при розгляді та оцінці місця і ролі джерел права в процесі розвитку системи права досліджуваного періоду та впливу на них російського права (підрозділ 1.2, 3.2).

Логічний метод дозволяє встановити характерні риси джерел права Гетьманщини, виявити закономірності, особливості та тенденції їх розвитку, уточнити деякі тлумачення та дефініції (підрозділ 1.2, розділ 2).

Статистичний метод застосовувався при обробці і аналізі матеріалів актових джерел, визначенні юридичної сили правових актів та особливостей правотворчої діяльності суб'єктів права (підрозділ 1.2, розділ 2, 3).

Використання історико-порівняльного методу зумовлено необхідністю подати всебічний аналіз пам'яток права, визначити співвідношення писаних та неписаних джерел права, джерел права іноземного походження та автономної влади Гетьманщини, оцінити правовий досвід попередніх періодів з позицій сучасного стану розвитку України (підрозділ 3.3, розділ 1, 2).

Метод герменевтики, який полягає в ідентичному тлумаченні, інтерпретації нормативно-правових актів, документів, а також правовідносин, дозволив критично, всебічно й об'єктивно проаналізувати історично-правовий матеріал, роз'яснити його зміст, оцінити правові наслідки від поширення російського законодавства (підрозділ 3.1, 3.2).

У процесі дослідження було використано метод обробки джерельних матеріалів, в результаті чого було проаналізовано широке коло історичних джерел, аналіз яких дозволив авторові значною мірою доповнити сучасні знання про джерела права та процес їх систематизації в Лівобережній Україні у першій половині XVIII ст. (підрозділ 1.2, 3.3).

Метод узагальнення та систематизації фактів активно використовувався при підготовці висновків до кожного з підрозділів дослідження та при формуванні узагальнюючих висновків дисертації (розділ 1, 2, 3).

Теоретичною основою дисертації стали положення, які містяться в працях сучасних вчених у галузі історії України, теорії та історії держави і права України: І.О. Адрухіва, Ю.М. Бисаги, С.К. Бостана, І.М. Грозовського, В.К. Грищука, В.Д. Гончаренка, О.І. Гуржія, С.Д. Гусарєва, М.В. Заруби, В.С. Макарчука, С.В. Місевича, П.П. Музиченка, О.Г. Мурашина, О.В. Кузьминця, А.М. Колодія, М.І. Козюбри, В.С. Калиновського, Р.А. Калюжного, В.В. Копейчикова, В.М. Литвина, Р.М. Лащенка, М.І. Павленка, О.М. Пріцака, Ю.М. Оборотова, О.Д. Святоцького, В.А. Смолія, А.Г. Слюсаренка, В.С. Степанкова, О.М. Субтельного, В.Я. Тація, М.В. Томенка, Б.Й. Тищика, І.Б. Усенка, А.С. Чайковського, В.А. Чеховича, А.Є. Шевченка, В.Ф. Шевченка, О.О. Шевченка, Ю.С. Шемшученка, Н.О. Щербак, О.Н. Ярмиша ін.; радянських та російських істориків права: Б.Б. Бабія, М.Ю. Брайчевського, М.П. Василенка, І.Н. Даніловіча, О.М. Доброва, В.А. Дядиченка, С.Л. Зівса, В.С. Кульчицького, В.Д. Месяца, А.І. Неліна, А.Й. Рогожина, І.А. Ісаєва, О.І. Путро, М.Є. Слабченка, К.А. Софроненко, А.П. Ткача, С.В. Юшкова; а також доробок відомих дореволюційних істориків та вчених-емігрантів: М.Ф. Владимирського-Буданова, О.Я. Єфименко, О.Ф. Кістяковського, Б.М. Крупницького, О.М. Лазаревського, Я.С. Падоха, Д.П. Міллера, М.Н. Чубатого, А.І. Яковліва та ін.

Емпіричну базу дослідження, зокрема, становлять: опубліковані у періодичних виданнях та збірниках документів правові акти польсько-литовського походження, автономних органів влади Гетьманщини та окремі законодавчі акти царату Російської імперії. Документи і матеріали, що знаходяться у фондах Центрального державного історичного архіву України в м. Києві (використано 27 справ), Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (використано 16 справ), Ніжинського краєзнавчого музею (використано 10 документів), Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського (використано 53 документи).

Географічні межі дослідження охоплюють територію Лівобережної України-Гетьманщини, до складу якої входило десять полків (адміністративно-територіальних одиниць): Гадяцький, Лубенський, Миргородський, Ніжинський, Переяславський, Полтавський, Прилуцький, Стародубський, Чернігівський та правобережний - Київський, які на підставі договорів 1654 р. перебували у військово-політичному союзі з Московською державою, за винятком земель Правобережної України, що за договором про “Вічний мир” від 1686 р. перейшли до складу Речі Посполитої.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що автором у дисертаційному дослідженні здійснено одну із перших спроб в українській історико-правовій літературі, використовуючи архівні документи і матеріали, на основі аналізу сучасних, радянських, російських та дореволюційних праць з історії держави і права України, відкидаючи, будь-які ідеологічні та політичні постулати, комплексно дослідити писані джерела права Лівобережної України першої половини XVIII ст. в період наступу на її автономні права російського царизму, з'ясувати їх сутність, особливості та закономірності, а також процес систематизації права, зокрема створення одного із перших кодексів.

Конкретизовано наукова новизна основних положень дисертації полягає в тому, що в ній:

вперше:

запропоновано класифікацію існуючих джерел права Лівобережної України першої половини XVIII ст. Згідно з цією класифікацією систему права в зазначений період у Лівобережній Україні складали: звичаєве право, польсько-литовське законодавство, правові акти автономної влади Лівобережної України, російське законодавство, нормативні акти церковного права;

з теоретико-правової точки зору комплексно досліджено юридичну природу правових актів гетьманської влади, визначено їх поняття та структуру, проаналізовано нормативно-видову різноманітність цих джерел. Здійснено спробу класифікувати їх за предметом правового регулювання;

комплексно, без ідеологічних нашарувань проаналізовано правотворчу діяльність російських владних органів, зокрема царів, Малоросійського приказу та І Малоросійської колегії в Лівобережній Україні у першій половині XVIII ст., яка проявляла супротив імперським прагненням Росії;

з юридичної точки зору охарактеризовано правові акти російського царату та російських владних органів, що функціонували на території Гетьманщини в першій половині XVIII ст., при цьому визначено юридичну природу, поняття, різновиди російських джерел права, а також класифіковано їх у відповідності до предмету правового регулювання;

доведено, що правові акти царату та російських владних органів, зокрема Малоросійського приказу та І Малоросійської колегії, які були поширені на території Гетьманщини у досліджуваний період, в значній мірі справили негативний вплив на тогочасну систему права України;

удосконалено:

характеристику особливостей функціонування в Гетьманщині “попередніх прав”, серед них: звичаєве право, польсько-литовське законодавство, зокрема королівські грамоти та сеймові постанови, Статут Великого Князівства Литовського у редакції 1588 р., збірники магдебурзького права та правових актів церковного права;

аналіз процесу функціонування органів гетьманської влади, зокрема гетьманів та Генеральної військової канцелярії в умовах політичної та соціальної нестабільності, тиску з боку московського царату. Дисертант доводить, що в умовах обмеження влади гетьмана та Генеральної військової канцелярії, а також їх тимчасової відсутності чи взаємозаміни українська система права, маючи великі традиції, продовжувала функціонувати та розвиватися;

дослідження договірних статей гетьманів з російським царатом у першій половині XVIII ст., які декларували автономні права і вольності Гетьманщини, в значній мірі крок за кроком обмежували автономний устрій Лівобережної України;

дістало подальшого розвитку:

аналіз історії Лівобережної України першої половини XVIII ст., який знаменується існуванням автономії у військово-політичному союзі з Московською державою, а пізніше з 1659 р. (Переяславські статті Ю. Хмельницького) із значними обмеженнями прав і привілеїв Гетьманщини. Це був особливий політико-правовий статус, в якому позиції козацької військової республіки і Гетьманщини поступово втрачали свої завоювання під наростаючим монархічним тиском імперської Росії;

дослідження діяльності органу управління Гетьманщини першої половини XVIII ст. - Генеральної військової старшини у сфері правотворчості;

дослідження процесу систематизації права в Лівобережній Україні у першій половині XVIII ст., визначення у цьому процесі ролі української влади та вчених.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження використовувались для підготовки лекцій із спецкурсу “Історія українського права”, навчальних дисциплін “Історія держави і права України”, “Історія держави і права зарубіжних країн” для навчально-наукових інститутів Київського національного університету внутрішніх справ (акт впровадження у навчальний процес від 15.01.2009 р.), а також під час формування експозицій, екскурсій, тематичних лекцій та виставок у музеї Гетьманства в м. Києві (акт впровадження в науково-дослідний процес від 11.12.2008 р.).

Положення і висновки дисертації можуть бути використані в юридичній науці для подальшого теоретичного дослідження проблеми функціонування і розвитку українського права та осмислення важливих історико-правових процесів українського державотворення, а також під час викладання навчальних дисциплін з історії держави і права України, історії держави і права зарубіжних країн та спеціальних курсів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри історії держави і права Київського національного університету внутрішніх справ, були апробовані й оприлюднені на ІІ Всеукраїнській цивілістичній науковій конференції студентів та аспірантів (Одеса 30-31 березня 2007 р., тези опубліковані), на IX Всеукраїнській науково-практичній конференції “Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи” (Тернопіль 13 квітня 2007 р., тези опубліковані), на ІІІ Міжнародній науковій конференції “Від громадянського суспільства до правової держави” (Харків 25 квітня 2007 р., тези опубліковані), на Міжнародній науковій конференції в рамках ІІІ читань пам'яті академіка Володимира Михайловича Корецького: “Вітчизняна юридична наукова спадщина і сучасність” (Дніпропетровськ
27-28 квітня 2007 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені у 8 наукових статтях, 5 з яких опубліковано у фахових наукових виданнях.

Структура дисертації зумовлена метою, завданнями і логікою дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, семи підрозділів, висновків (загальний обсяг тексту - 192 сторінки) та списку використаних джерел (219 позицій на 19 сторінках)

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт і предмет, хронологічні та територіальні рамки дослідження. Формулюється мета й завдання, з'ясовується методологічна основа, підкреслюється наукова новизна дисертації, її теоретичне та практичне значення. Наведено відомості про апробацію отриманих результатів та публікації.

Розділ 1 “Історіографія проблеми та загальна характеристика джерел права Лівобережної України першої половини XVIII ст.” У даному розділі проведено аналіз наукової літератури з суміжної проблематики, визначено ступінь розробленості обраної теми, окреслено та охарактеризовано коло джерел, що покладені в основу дослідження, а також джерела права, що функціонували в Лівобережній Україні у першій половині XVIII ст.

У підрозділі 1.1. “Історіографія проблеми” дисертант виділяє чотири історичні періоди, в межах яких досліджувались різні аспекти означеної проблематики: дореволюційний, період функціонування Комісії для вивчення історії українського права, радянський та сучасний, тобто період незалежності України.

Дореволюційний період представлений значним масивом історичних розвідок присвячених процесам будівництва, розвитку та функціонування системи права на території Лівобережної України. Фаховий початок юридичних досліджень зазначеної доби приписують О.Ф. Кістяковському, який підготував до друку і видав у 1879 р. “Права по которым судится малороссийский народ” - Кодекс Гетьманщини першої половини XVIII ст. Поряд з тим, слід виокремити праці відомих правознавців: Г.М. Даніловича, І.В. Теличенка. Крім того загальне визнання здобули студії з історії українського правознавства в Гетьманщині О.М. Лазаревського, Д.П. Міллера, О.Я. Єфименко, М.Ф. Владимирського-Буданова та ін.

Наступний період пов'язують з функціонування Комісії для вивчення історії українського права, яка діяла у Всеукраїнській академії наук (ВУАН) впродовж 1918-1934 рр. Активну діяльність даної установи, зокрема, щодо дослідження державного права Гетьманщини пов'язують із діяльністю Л.О. Окиншевича, дослідженням українсько-московських договорів XVII-XVIII ст. займався історик В.І. Щербина, на проблемах судоустрою Гетьманщини спеціалізувався співробітник комісії І.Ю. Черкаський, безпосередньо юридичним аналізом пам'яток права Гетьманщини займався голова Комісії академік М.П. Василенко, питання внутрішнього устрою Гетьманщини вивчав професор М.Е. Слабченко. Зазначені співробітники Комісії своїми дослідженнями та монографічними розвідками внесли вагомий вклад у розвиток історії українського права.

Радянський період історіографії українського права характеризується зменшенням масштабів досліджень українського права. Дослідження в цій сфері проводили радянські вчені, зокрема: С.В. Юшков, В.Д. Месяц, Б.Б. Бабій, К.О. Софроненко, В.С. Кульчицький, О.І. Гуржій, В.А. Дядиченко, А.Й. Пашук, А.П. Ткач, однак праці цього періоду були перевантаженні ідеологічними постулатами, а історичні факти висвітлені у відповідності до радянської доктрини.

Не могли компенсувати відсутність правдивих історико-правових фактів праці істориків-правознавців української діаспори, зокрема таких, як А.І. Яковлів, Р.М. Лащенко, М.Д. Чубатий, Л.О. Окиншевич, Я.І. Падох, які підготували низку ґрунтовних і цікавих праць, але в умовах відірваності від першоджерел і без належної державної підтримки не могли забезпечити належний обсяг і рівень наукових досліджень.

Сучасний період історіографії козацько-гетьманської доби характеризується справжнім вибухом інтересу дослідників до державно-правових інститутів. Українська історіографія поповнилася низкою монографічних досліджень з історії держави та права козацько-гетьманської доби, в яких висвітлено правдиву картину української держави і права, спростовуючи перекручені відомості радянської історіографії та відкидаючи ідеологічні постулати.

Констатуючи наявність певного наукового доробку істориків та правознавців у вивченні проблеми розвитку українського права в Лівобережній Україні у першій половині XVIII ст., слід зазначити, що праці мають, як правило, вибірковий характер. Поза увагою дослідників залишаються ключові питання функціонування джерел права органів автономної влади, процесу поширення російського законодавства в систему права Гетьманщини. У зв'язку з цим існує нагальна потреба комплексного дослідження джерел права Гетьманщини та процесу поширення російського законодавства в систему українського права.

У підрозділі 1.2. “Джерельна база дослідження та загальна характеристика джерел права” зазначені та класифіковані документальні матеріали, що залучаються дисертантом для вирішення поставлених завдань. Основу джерельної бази становлять: правові акти органів автономної влади, реєстри вирішення поточних справ управління Гетьманщиною, правові акти російського царату та російських владних органів на території України. При цьому використовувалися як опубліковані збірки, так і неопубліковані матеріали з фондів ЦДІА України у м. Києві та Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського.

До першої групи джерел належать універсали, укази, листи, ордери, інструкції, грамоти гетьманів та Генеральної військової старшини.

У другій групі об'єднана важлива канцелярська документація гетьманської влади, а також офіційні щоденники - діаріуші, які було введено до наукового обігу із значними скороченнями, а почасти - фрагментарно, “Генеральные следствия о маетностях” по полках - матеріали ревізії документів на земельні володіння, проведеної за розпорядженням російського уряду в 1729-1730 рр., акти судової практики Генерального військового суду та полкових судів.

Третю групу становлять законодавчі та регламентаційно-правові акти російської влади, що набули поширення в Лівобережній Україні, укази гетьманам та чиновникам Генеральної військової канцелярії; укази російським владним інституціям в Україні (комендантам, наглядачам); правові та адміністративно-розпорядчі акти Малоросійського приказу та І Малоросійської колегії.

Крім того увага дисертанта була зосереджена на характеристиці діючих джерел права Гетьманщини першої половини XVIII ст. Серед яких проведено класифікацію та виділено наступні групи джерел права: козацьке звичаєве право, джерела права польсько-литовського походження, правові акти автономних органів влади, російські законодавчі акти, правові акти церковного права. У зазначених джерелах права простежується вплив положень римського, польського, литовського, німецького, а також звичаєвого права Литви, Польщі та України. Дисертант проаналізував поточне литовське законодавство та судову практику, зокрема дію ІІІ Статуту Великого Князівства Литовського 1588 р., на якому безпосередньо позначився вплив римського права, а саме інститут приватної власності на землю, договору, зобов'язання. Також зосереджено увагу на характеристиці ключових засад Конституції П. Орлика 1710 р. та їх значення для подальшої розробки теоретичних принципів українського права.

Розділ 2 “Правові акти автономної влади Лівобережної України першої половини XVIII ст.” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Правові акти гетьманської влади” досліджується теоретичний та практичний аспект правових актів гетьманської влади. При цьому у зміст поняття гетьманської влади дисертантом об'єднується правотворча діяльність гетьманів та Генеральної військової канцелярії, оскільки у досліджуваний період дані органи фактично виконували владні функції у Гетьманщині, як спільно, так і почергово, змінюючи один одного. Основними актами правотворчості органів гетьманської влади були: універсали, укази, ордери, інструкції, листи, грамоти.

Практичний аспект вказаних джерел права відображено в контексті класифікації їх за предметом правового регулювання таким чином: правові акти з військових питань та поточного управління; правові акти із земельних питань; правові акти, що визначали соціальне становище суспільних станів; правові акти, що стосувалися розвитку господарства Лівобережної України; правові акти, що стосувалися розвитку міст та органів місцевого самоврядування; правові акти, що регламентували судову систему Гетьманщини; правові акти щодо розпорядження церковними справами; правові акти ідеологічного спрямування.

У підрозділі 2.2. “Правові акти Генеральної військової старшини” розглянуто правотворчу діяльність органу управління Гетьманщиною - Генеральної військової старшини. Характерною особливістю даного органу було те, що він виконував дорадчі функції при гетьмані і фактично не був самостійним органом правотворчості. І лише в період міжгетьмання та відсутності Генеральної військової канцелярії 1722-1723 рр. Генеральна військова старшина самостійно виконувала владні функції. Результатом правотворчості даного органу були універсали. Крім того, Генеральна військова старшина складалася з генеральних урядів, кожен з яких в межах своєї компетенції також міг видавати правові акти, які носили адміністративно-розпорядчий характер.

Розділ 3 “Поширення російського законодавства в систему права Лівобережної України першої половини XVIII ст.” складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Договірні статті гетьманів з російським царатом” проаналізовано та досліджено юридичну природу, зміст і процес укладення договірних статей. При цьому дисертантом проаналізовано “Березневі статті Б. Хмельницького” 1654 р., досліджено юридичну природу домовленостей між Козацькою Україною та Московською державою, які визначено, як двохсторонню угоду двох формально рівноправних сторін для досягнення певних зовнішньо-політичних та військових цілей.

Крім того було досліджено та проаналізовано “Коломацькі статті І. Мазепи” 1687 р., “Решетилівські статті І. Скоропадського” 1721 р. та “Решительные пункты Д. Апостолу” 1728 р. При цьому кожні наступні із договірних статей в значній мірі обмежували права і вольності української держави, створюючи сприятливий грунт для скасування автономії та інкорпорації права Лівобережної України в систему російського законодавства.

Зазнавали змін не лише зміст договірних статей, а й юридична природа договору. Так “Решетилівські статті І. Скоропадського” та “Решительные пункты Д. Апостолу”, на відміну від попередніх статей, не були укладені одразу після обрання гетьманів, так як це передбачали українсько-московські угоди 1654 р., а лише через певний час з дозволу царів гетьманською владою було подано проект статей, який було ухвалено царськими указами в односторонньому порядку. Таким чином, вказані статті, попри значні обмеження прав і вольностей, ще й втрачали юридичну природу двохстороннього договору, набуваючи статус російського законодавчого акту.

Незважаючи на згубні наслідки договірних статей для автономії української держави в Російській імперії, вони все ж носили статус конституційних правових актів, адже майже протягом століття визначали основні засади внутрішнього і зовнішнього життя Гетьманщини, її взаємовідносини з Російською імперією.

У підрозділі 3.2. “Правові акти царів, Малоросійського приказу та І Малоросійської колегії Російської імперії” досліджено та проаналізовано теоретичні та практичні аспекти правових актів російського царату, а також російських владних органів на території Гетьманщини.

З оформленням абсолютизму в Росії панівне становище в якості джерела права набув закон - акт верховної влади, що встановлював нові правові норми. Дослідження й аналіз поточного царського законодавства свідчить, що в Україну поширювалось більшість основних законодавчих джерел російського права. В числі введених в дію законодавчих актів царської влади зустрічаються всі їх основні види: укази, регламенти, статути, положення, накази, інструкції, маніфести.

Практичний аспект вказаних різновидів закону досліджено в контексті їх впливу на ті чи інші сфери життя Гетьманщини у відповідності до предмету правового регулювання, при цьому розподіливши їх таким чином: правові акти царату у сфері державного управління, військовій сфері, сфері судочинства, соціально-економічній та духовно-культурній сферах. Таким чином, законодавство російського царату в більшій чи меншій мірі обмежувало функціонування українського права і все більше регламентувало найважливіші сфери суспільного життя Гетьманщини.

Окрім царату, як основного правоутворюючого органу Російської імперії, були ще російські владні органи на території Гетьманщини, яким було делеговано частину повноважень. Серед них слід виділити діяльність Малоросійського приказу (1662-1717 рр.). Функціонування цієї інституції перетворювало Лівобережну Україну з окремого державного утворення в автономію у складі Московської держави. Особливістю цього органу була його опосередкована діяльність між царатом та гетьманською владою. Царат через Малоросійський приказ поступово обмежував права місцевих органів влади і управління, втручався в судочинство. Таким чином, Малоросійський приказ був наступною ланкою після царя, який обмежуючи права місцевих органів влади, нав'язував правовій системі Гетьманщини російські правові норми. акт влада договірний стаття

Наступним органом правотворчості Російської імперії, що функціонував у Лівобережній Україні в першій половині XVIII ст. була І Малоросійська колегія (1722-1727 рр.). Основною її функцією декларувалося здійснення контрольних апеляційних повноважень для української судової системи. Насправді ж, І Малоросійська колегія поступово перетворилася у владну структуру на території Гетьманщини, що функціонувала паралельно з Генеральною військовою канцелярією, а враховуючи її повноваження, фактично домінувала над нею. Тобто нормативні акти Генеральної військової канцелярії, що стосувалися військової, адміністративної, фінансово-фіскальної та судової сфер життя без узгодження з Малоросійською колегією, та підпису її керівника, не могли видаватися.

Що стосується правотворчості Малоросійської колегії, на відміну від свого попередника Малоросійського приказу, дана інституція видавала повноцінні правові акти у формі указів, що носили загальнообов'язковий законодавчий характер, за своїм внутрішньо-теоретичним аспектом були аналогічні царським указам та стосувалися більшості сфер суспільного життя Гетьманщини.

У підрозділі 3.3. “Систематизація права Лівобережної України першої половини XVIII ст.” досліджується процес систематизації українського права. У зазначений період виникла нагальна необхідність в упорядкуванні права України.

Впродовж першої половини XVIII ст. було здійснено кілька спроб систематизації права Лівобережної України. Нею займалися спеціально створені для цього комісії, а також ряд приватних кодифікаторів.

Хронологічно першою пам`яткою систематизації українського права першої половини XVIII ст. був “Процес краткий приказной, изданный при резиденции гетманской” у 1734 р. Він був невеликий за обсягом, складався зі вступу, 13 параграфів, короткого додатку під назвою “пендикс” та характеристики порядку винесення вироків. Основну частину становили нормативні акти, що регулювали тогочасний судовий процес. Збірник використовувався, як підручник або посібник для юристів практиків в судових та адміністративних установах.

Однак найвідомішою з кодифікацій українського права першої половини XVIII ст. були “Права, по которым судится малороссийский народ” 1743 р. “Права…” як систематизований звід чинних в Україні-Гетьманщині правових норм структурно складалися з передмови і 30 розділів, котрі поділялися на 531 артикул і 1716 пунктів. Велику увагу у збірнику законів укладачі приділили поземельним відносинам. Також Кодекс регулював судову систему, яка склалася в Гетьманщині, містив норми різних галузей права, зокрема, цивільного, кримінального та адміністративного права, закріплював систему судоустрою й регулював процес. В даній пам'ятці простежується часткова і похідна рецепція римського права через посередництво давньоруського права, зокрема у розділах про право власності, способах набуття власності, захисті права власності тощо. В цілому “Права…” є однією з визначних пам'яток систематизації законів Східної Європи. Однак Кодекс 1743 р. не був офіційно затверджений та введений в дію.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні з історико-правових позицій здійснено спробу проаналізувати загальні закономірності та тенденції розвитку джерел права Лівобережної України першої половини XVIII ст., при цьому розкрити їх суть, історичне значення та характерні риси, а також визначити особливості систематизації джерел права вказаного періоду. Результати дослідження відображені в наступних узагальнюючих висновках:

1. Козацько-гетьманська доба в історії України була однією з найбільш яскравих сторінок української державності. В історіографії козацько-гетьманської доби можна умовно виділити основні етапи її розвитку, зокрема, дореволюційних істориків та правознавців, співробітників Комісії для вивчення історії західноруського та українського права, радянських істориків права, істориків правознавців в еміграції та сучасних дослідників історії держави і права. Представники кожного з етапів зробили вагомий внесок в розвиток української історико-правової науки козацько-гетьманської доби в тій мірі, наскільки дозволяли зробити тогочасні історичні обставини.

2. Провівши аналіз джерельної бази дослідження, слід зазначити, що великий обсяг матеріалів, необхідних для повноцінного дослідження даної проблематики, знаходиться у фондах Центрального державного історичного архіву України у м. Києві, Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, збірниках законодавчих актів, періодичних виданнях та ін.

3. Для Гетьманщини першої половини XVIII ст. помітне місце у регулюванні суспільних відносин займали норми козацького звичаєвого права, тобто неписане право. Однак, у зазначений період, у зв`язку з еволюцією суспільних відносин в українських землях відбувся процес зменшення значимості звичаєвого права, витіснення його писаними нормами права. Провівши аналіз, ми класифікували їх у відповідності до походження та суб'єкта, що їх видав, при цьому нами розподілено їх таким чином: правові акти польсько-литовського походження, правові акти автономних органів влади, російське царське законодавство, правові акти церковного права.

4. Розкриваючи суть джерел права Лівобережної України першої половини XVIII ст., слід зазначити, що чинними залишалися “попередні” писані правові акти, тобто акти польсько-литовського та німецького походження, зокрема: Литовський статут 1588 р., “Саксонське зерцало”, “Порядок”, кормчі церковні книги, окремі князівські та королівські грамоти і привілеї, постанови сейму тощо. Протягом XVIII ст. в судових процесах на них часто посилалися при вирішенні багатьох життєво важливих питань, або безпосередньо брали до уваги їх положення. Законність таких джерел підтверджувалася договірними статтями гетьманів з російськими царями, окремими правовими актами гетьманської влади.

Після військово-політичного союзу Козацької України з Московською державою одним з нових джерел чинного писаного права Гетьманщини стали Договірні статті, підписані Гетьманами України та козацькою старшиною з одного боку, і російськими царями та його представниками - з іншого.

Ще одним різновидом писаних джерел права були нормативні акти місцевої військово-адміністративної влади і, насамперед, нормативні акти гетьмана та Генеральної військової старшини. Акти зазначених органів влади видавалися у формі універсалів, ордерів, листів, інструкцій, декретів та грамот.

За своєю організаційною побудовою зазначені різновиди правових актів не поділялися на законні та підзаконні нормативно-правові акти. До актів, що мали вищу юридичну силу можна віднести універсали та укази, решта правових актів, зокрема ордери, інструкції, листи і грамоти були адміністративно-розпорядчого характеру.

Дослідження московського, а з 1721 р. російського загальноімперського законодавства першої половини XVIII ст. засвідчує, що в Гетьманщині були поширені джерела російського права: грамоти, укази, статути, маніфести, регламенти, положення, накази тощо.

До “попередніх” писаних прав, які визнавалися джерелами права Гетьманщини, належали норми церковного права. Їх зокрема поділяли на: правові акти, норми яких регулювали загальне становище церкви в суспільстві і державі та правові акти, нормами яких закріплювалися догми християнської віри.

5. Правові акти автономних органів влади Лівобережної України поділялися на:

- правові акти з військових питань та поточного управління;

- правові акти із земельних питань;

- правові акти, що визначали соціальне становище суспільних станів, зокрема селянства, козацтва, міщанства;

- правові акти, що стосувалися розвитку господарства Гетьманщини;

- правові акти, що стосувалися розвитку міст;

- правові акти, що регламентували судову систему Гетьманщини;

- правові акти щодо розпорядження церковними справами;

- правові акти ідеологічного спрямування.

Таким чином, правові акти органів автономної влади у відповідності до тогочасних тенденцій свідчать, що Гетьманщина, була наділена такою важливою ознакою автономної держави, як власна система права.

6. На підставі дослідження російського законодавства можна окреслити основні шляхи та тенденції його поширення у Лівобережній Україні в першій половині XVIII ст.:

- перехід Російської імперії від станово-представницької до абсолютної монархії забезпечував монарху можливість одноосібного видавати правові акти у формі закону;

- постійна боротьба козацької старшини за владу та підтримка цього становища з боку Росії;

- реформи органів державної влади Гетьманщини, що призвели до подальшої політичної “інтеграції” автономії до складу Російської імперії;

- реформи у військовій сфері, що призвели до постійного скорочення реєстру козацького війська, використання праці козаків, залучення козаків до військових дій в складі російської армії в Північній та російсько-турецькій війнах;

- реформи у соціально-економічній сфері, що зумовили до переорієнтації українських торговців із більш вигідних ринків Західної Європи, до менш перспективних російських;

- реформи у духовно-культурній сфері, як наслідок звуження вживання української мови у діловодстві, контроль Московського патріархату над призначенням духовних осіб в українській православній церкві та ін.

Кожна з так званих реформ була підкріплена необхідною кількістю нормативного матеріалу. Як результат російське імперське законодавство поступово ставало повноцінним джерелом права Гетьманщини.

7. Договірні статті укладені між гетьманами і козацькою старшиною з однієї сторони та царями з другої сторони, являли собою двохсторонній договір формально рівноправних сторін, який декларативно закріплював основи державного та правового устрою Гетьманщини та порядок взаємовідносин з Московською державою, а тому їх часто вчені називають конституціями.
В першій половині XVIII ст. договірні статті втратили юридичну природу двохстороннього договору, адже з ініціативи царату у формі царського указу затверджувалися монархом в односторонньому порядку.

Дослідження й аналіз як адміністративної і судової практики, так і поточного царського законодавства свідчить, що в Україну поширювалось більшість основних законодавчих джерел російського права. В числі введених в дію законодавчих актів царату зустрічаються всі їх основні види: укази, регламенти, статути, положення, накази, інструкції, маніфести. Зазначенні джерела права поступово ставали “надбанням” української системи права.

8. Впродовж першої половини XVIII ст. було здійснено кілька спроб систематизації права Лівобережної України. В результаті такої діяльності було створено “Процес краткий приказной, изданный при резиденции гетьманской” 1734 р. та “Права, по которым судится малоросийсский народ” 1743 р. Попри те, що “Права…” не були затвердженні та введені в дію, систематизація права у Гетьманщині мала важливе значення, оскільки встановлювала й усувала недоліки законодавства, підвищувала його ефективність, полегшувала пошук потрібних юридичних норм, сприяла гласності та доступності тодішнього українського права для широких верств суспільства.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Прус В. З. Сімейне право Гетьманщини за Кодексом “Права за якими судиться малоросійський народ” 1743 року / В. З. Прус // Держава і право : зб. наук. праць. Серія “Юридичні і політичні науки”. Спецвипуск. - К., 2007. - С. 364-369.

2. Прус В. З. Система “попередніх прав”, як джерела права Лівобережної України першої половини XVIII ст. / В.З. Прус / Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. - 2007. - № 5. - С. 268-274.

3. Прус В. З. Поширення російського права в Лівобережній Україні у першій половині XVIII ст. / В. З. Прус / Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. - 2008. - № 1. - С. 191-196.

4. Прус В. З. Систематизація права Лівобережної України першої половини XVIII cт. / В. З. Прус / Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. - 2008. - № 2. - С. 244-249.

5. Прус В. З. Універсали гетьмана, як джерело права Лівобережної України другої половини XVII - першої половини XVIII ст. / В. З. Прус / Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. - 2008. - № 3. - С. 201-207.

6. Прус В. З. Загальні цивілістичні положення кодексу “Права за якими судиться малоросійський народ” 1743 року / В. З. Прус // Матеріали ІІ Всеукр. цивілістичної наук. конф. студ. та аспірантів. - Одеса : Фенікс, 2007. - С. 165-167.

7. Прус В. З. Джерела права Гетьманщини кінця XVII - початку XVIII ст. / В. З. Прус // Матеріали IX Всеукр. наук.-практ. конф. “Формування правової держави в Україні : проблеми і перспективи”. - Тернопіль : Економічна думка, 2007. - Ч. 1. - С. 129-133.

8. Прус В. З. Джерела права кодексу “Права за якими судиться малоросійський народ” 1743 року / В. З. Прус // Матеріали Міжнар. наук. конф. “Від громадянського суспільства до правової держави”. - Харків, 2007. - С. 114-117.

АНОТАЦІЇ

Прус В. З. Джерела права Лівобережної України першої половини XVIII ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. - Київський національний університет внутрішніх справ. - Київ, 2009.

У дисертації на основі аналізу правових актів та матеріалів адміністративної і судової практики комплексно досліджуються джерела права Лівобережної України першої половини XVIII ст. Проаналізовано неписані та писані джерела права, що були чинними на вказаній території й сфера їх застосування для регулювання суспільних відносин. В основу дослідження покладено правові акти гетьманської влади, Генеральної військової старшини, договірні статті гетьманів з російськими царями, процес поширення в систему права Лівобережної України актів законодавства російського царату, Малоросійського приказу та І Малоросійської колегії, а також процес систематизації українського права вказаного періоду.

У процесі дослідження проаналізовано теоретичні та практичні аспекти правових актів гетьманської влади та Генеральної військової старшини, проведено їх класифікацію у відповідності до сфери правового регулювання. З'ясовано юридичну природу і зміст договірних статей гетьманів з російськими царями, а також їх вплив на процес поширення російського законодавства. Крім того, проаналізовано теоретичний аспект основних форм закону імперської Росії, а також на підставі конкретних юридичних фактів визначено напрямки його поширення в українську систему права. Значну увагу дисертант приділив процесу і причинам систематизації права, аналізу пам'яток систематизації права першої половини XVIII ст.

Ключові слова: джерела права, Гетьманщина, Лівобережна Україна, звичаєве право, польсько-литовське законодавство, правові акти гетьманської влади, договірні статті, російське законодавство, систематизація права.

Прус В.З. Источники права Левобережной Украины первой половины XVIII в. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01. - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Киевский национальный университет внутренних дел. - Киев, 2009.

В диссертации на основе анализа нормативных актов и материалов административной и судебной практики комплексно исследуются источники права Левобережной Украины первой половины XVIII в. Проанализировано источники права указанной территории, и сфера их применения для регулирования общественных отношений. Выяснено, что в первой половине XVIII в. важное место занимают письменные источники права, а именно правовые акты автономных органов власти, а также активно распространяются акты российского законодательства. Исследованию подано правовые акты гетманской власти, Генеральной военной старшины, договорные статьи гетманов с русскими царями, процесс распространения в системе права Левобережной Украины актов законодательства русского царата, Малороссийского приказа и I Малороссийской коллегии, а также процесс систематизации украинского права указанного периода.

В процессе исследования проанализировано теоретические и практические аспекты правовых актов гетманской власти и Генеральной военной старшины в соответствии к сфере правового регулирования проведена их классификация, а именно правовые акты с военных вопросов и государственного управления, правовые акты с земельных вопросов, правовые акты, которые определяли социальное положение общественных верст, а именно селянства, козацтва, мещанства; правовые акты которые относились к развитию хозяйства Гетманщины; правовые акты, что относились к развитию городов, правовые акты, которые регламентировали судебную систему Гетманщины; правовые акты, по распоряжению церковными делами; правовые акты идеологического направления. Диссертантом изложено положения возможности независимого существования украинской правовой системы как такой, которая могла самостоятельно регулировать общественные взаимоотношения.

...