Правопорушення як вид правової поведінки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет внутрішніх справ

УДК 340.111.5

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Правопорушення як вид правової поведінки

12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

Штанько Артем Олександрович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий керівник доктор юридичних наук, професор Калюжний Ростислав Андрійович, Київський національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри управління в органах внутрішніх справ

Офіційні опоненти: правопорушення превенція практика

доктор юридичних наук, професор Заєць Анатолій Павлович, Державне агентство України з інвестицій та інновацій, перший заступник голови

кандидат юридичних наук, професор Бобровник Світлана Василівна, Київський університет права НАН України, проректор з навчальної роботи

Захист відбудеться “24” грудня 2009 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.04 в Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом'янська, 1

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом'янська, 1

Автореферат розісланий “23” листопада 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Н.О. Щербак

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Проведення фундаментальних перетворень у соціальному, економічному, політичному, державному та правовому розвитку України, зокрема конституційної, судової, адміністративної реформ, призвело до того, що поряд з позитивними зрушеннями виникли суперечливі процеси, які зумовили руйнування багатьох інституціональних і нормативних зразків поведінки, зміну соціальних орієнтирів, цінностей тощо.

Кризові явища в різних сферах суспільства, зміни у відносинах власності, інфляція та бюджетний дефіцит викликали різке зниження рівня життя громадян, соціальне розшарування, безробіття частини населення, поширення алкоголізму і наркоманії, моральний занепад, розповсюдження правового нігілізму. У свідомості значної кількості громадян все частіше стирається межа між правомірною і протиправною поведінкою. Ці процеси спричинили збільшення кількості адміністративних, цивільних, господарських, фінансових, бюджетних, податкових та інших видів правопорушень, що набули якісно нових рис.

Таким чином, звернення до проблематики правопорушення як виду правової поведінки викликано необхідністю комплексного осмислення усталених поглядів та узагальнення сучасних підходів до розуміння сутності правопорушення, його причин, закономірностей виникнення, соціальної та історичної обумовленості.

Історіографічний аналіз юридичної літератури свідчить про те, що ця проблема має багату джерельну базу, створену попередніми та сучасними поколіннями правознавців. Теоретичні аспекти правопорушень досліджували такі вчені, як: С.С. Алексєєв, П.К. Блажко, С.В. Бобровник, С.М. Братусь, М.М. Вопленко, О.Ф. Гранін, Ю.О. Денисов, Р.Т. Жеругов, А.П. Заєць, С.М. Кожевніков, М.І. Козюбра, А.М. Колодій, А.Т. Комзюк, В.М. Кудрявцев, О.Е. Лейст, Д.А. Липинський, М.С. Малеїн, В.С. Нерсесянц, А.Ю. Олійник, А.В. Поляков, П.М. Рабінович, І.С. Самощенко, О.Ф. Скакун, Т.І. Тарахонич, О.Д. Тихомиров, М.Х. Фарукшин та ін. Проблемам окремих видів правопорушень: злочинів, адміністративних проступків, цивільних деліктів, дисциплінарних, трудових правопорушень тощо та їх особливостям присвячено праці А.Б. Агапова, Д.М. Бахраха, Ю.П. Битяка, Я.М. Брайніна, Є.В. Додіна, М.Д. Дурманова, О.С. Іоффе, Р.А. Калюжного, Н.С. Карпова, Л.В. Коваля, В.К. Колпакова, М.В. Костицького, Н.Ф. Кузнєцової, Б.М. Лазарева, О.С. Літошенко, Д.М. Лук'янця, О.Є. Лунєва, Г.К. Матвєєва, М.І. Панова, А.А. Піонтковського, М.С. Строговича, В.О. Тархова, А.Н. Трайніна, М.Д. Шаргородського та ін.

Водночас за часів незалежності України монографічних досліджень сутності правопорушення в теорії права, не було здійснено, а понятійний апарат теорії правопорушень сформувався ще в радянський період як результат узагальнення переважно розробок наук кримінального й адміністративного права, а тому потребує подальшого розвитку й удосконалення на підставі активізації процесів оновлення та збагачення теоретичних і методологічних засад юридичної науки, відходу від класового праворозуміння, фетишизації нормативного впливу держави на поведінку людей.

Проведення такого дослідження зумовлюється і практичною значущістю вказаного інституту, що виражається в удосконаленні існуючих законодавчих форм і методів боротьби з правопорушеннями. Існує необхідність також у розробленні комплексу якісно нових державних програм, спрямованих на запобігання правопорушенням, удосконалення нормативно-правових актів, зокрема тих, що регулюють відносини правоохоронних органів з інститутами громадянського суспільства, встановлюючи їх взаємну відповідальність за стан правопорядку.

Наведені обставини зумовили вибір теми дисертаційного дослідження, визначили її актуальність, наукове та практичне значення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до Заходів щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян, затверджених Указом Президента України від 18 лютого 2002 р. № 143, Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр., затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1767, Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр., затверджених наказом МВС України від 5 липня 2004 р. № 755, Основних напрямів наукових досліджень Київського національного університету внутрішніх справ на 2008-2010 рр., схвалених вченою радою Київського національного університету внутрішніх справ від 25 березня 2008 р. (протокол № 3). Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради Київського національного університету внутрішніх справ (протокол № 17 від 26 грудня 2006 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розроблення концептуальних засад вчення про правопорушення як виду правової поведінки на основі вивчення й узагальнення надбань загальної теорії права й відповідних галузевих правових наук, системи заходів превенції правопорушень та правоохоронної практики боротьби з ними.

Для досягнення поставленої мети були визначені такі головні завдання:

- проаналізувати етапи становлення і розвитку філософсько-правових поглядів щодо формування теорії правопорушення як виду правової поведінки;

- визначити сучасну методологію досліджень правопорушення як виду правової поведінки;

- висвітлити різні підходи вчених до розуміння загальнотеоретичної концепції правопорушення;

- виявити особливості теоретичних інтерпретацій поняття “правопорушення”;

- узагальнити наукові позиції вчених щодо визначення основних ознак правопорушення як виду правової поведінки;

- здійснити класифікацію правопорушень за різними критеріями та висвітлити пізнавальну роль соціальної шкоди як ознаки загальнотеоретичної класифікації правопорушень;

- розкрити зміст складу правопорушення та виявити особливості його елементів;

- охарактеризувати нові види правопорушень, виявити об'єктивні та суб'єктивні чинники їх вчинення;

- обґрунтувати теоретичні засади взаємодії органів внутрішніх справ та інститутів громадянського суспільства як однієї з організаційно-правових умов забезпечення прав і свобод людини та громадянина;

- окреслити основні напрями удосконалення діяльності органів внутрішніх справ у боротьбі з правопорушеннями.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають унаслідок порушення норм різних галузей права.

Предмет дослідження - правопорушення як вид правової поведінки.

Методи дослідження. Методологічною основою роботи стало комплексне використання автором сукупності філософських, загальнонаукових, конкретно-наукових і спеціальних методів, що забезпечило достовірність та обґрунтованість отриманих результатів. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження автор застосовував такі методи: діалектичний метод - при дослідженні правопорушення як виду правової поведінки (підрозділи 1.1, 2.1, 2.3); історичний метод - для дослідження генезису правопорушення та етапів його наукового осмислення (підрозділ 1.1); логічний метод - у процесі визначення закономірностей та найважливіших аспектів розуміння правопорушення, його антисоціальної природи (підрозділ 2.1); системно-структурний метод - при визначенні складу правопорушення та виявленні особливостей його елементів (підрозділ 2.3); функціональний метод - для вивчення ролі, напрямів впливу інститутів держави (державних органів, інститутів громадянського суспільства тощо) на антисоціальну поведінку суб'єктів права (підрозділ 3.2); прогностичний метод - для виокремлення напрямів та умов подальшого розвитку діяльності інститутів держави щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина (підрозділ 3.2); герменевтичний метод - при аналізі та інтерпретації наукових текстів, а також текстів нормативно-правових та правозастосовних актів, інших правових документів (застосовувався в усіх розділах); порівняльно-правовий метод - при співставленні різних видів правопорушень, їх ознак та елементів складу (підрозділи 2.2, 2.3); формально-догматичний (юридичний) метод - при формулюванні й розкритті поняття “правопорушення” та його складу, аналізі вітчизняного й зарубіжного законодавства (підрозділи 1.1, 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.2).

Емпіричну базу дослідження становлять статистичні й аналітичні дані МВС України, що характеризують діяльність органів внутрішніх справ України з розгляду заяв і повідомлень про злочини, вивчення 250 матеріалів про відмову в порушенні кримінальної справи за пунктами 1 і 2 ст. 6 Кримінально-процесуального кодексу України, узагальнені дані результатів анкетування у 2006-2008 рр. 200 слідчих Головного управління МВС України в м. Києві та підпорядкованих йому районних управлінь, а також 50 керівників підрозділів громадської безпеки органів внутрішніх справ в областях України та 50 науково-педагогічних працівників системи МВС України; щорічні статистичні дані Державного комітету статистики України про стан правопорушень.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним з перших у вітчизняній юридичній науці комплексним теоретичним дослідженням правопорушення як виду правової поведінки. На підставі проведеного

дослідження автором сформульовано низку положень, висновків і пропозицій, нових у концептуальному плані і важливих для юридичної науки та практики. Зокрема:

вперше:

- запропоновано періодизацію генезису осмислення правопорушення як виду правової поведінки, що охоплює етапи становлення вчення про правопорушення в епоху Античності, розвитку доктрини правопорушення у правовій думці середньовічних мислителів, розроблення класичної моделі внутрішньої будови правопорушення, сприйняття загальнотеоретичної концепції правопорушення як виду правової поведінки та ін.;

- сформульовано визначення поняття соціальної шкоди як шкоди, що завдається або може бути завдана правопорушенням окремим особам, державі, суспільству, яка вимірюється в кількісному та (або) якісному співвідношенні, та виражається в майнових, немайнових та інших наслідках, у результаті чого порушується унормований стан соціальних зв'язків у суспільстві;

удосконалено:

- систему знань щодо класифікації правопорушень, у якій визначальним критерієм поділу правопорушень є соціальна шкода;

- наукові положення щодо складу правопорушень, зокрема, з'ясовано, що правопорушення у кримінальному й адміністративному праві, як правило, мають класичний склад: чотирьохелементну структуру, проте в інших галузях права значна кількість правопорушень (проступків) можуть мати двохелементну або трьохелементну структуру складу: об'єкт, об'єктивну сторону або об'єкт, об'єктивну сторону та суб'єкт;

дістало подальшого розвитку:

- типологія правопорушень, у якій окрім традиційних видів, що визначаються в теорії держави та права, обґрунтовується доцільність виокремлення за встановленими критеріями нових видів правопорушень, а саме: конституційних, господарських, бюджетних, митних, податкових, екологічних, фінансових, земельних, сімейних, процесуальних та ін.;

- характеристика об'єктивних і суб'єктивних чинників вчинення правопорушень, що запропоновано розглядати в їх єдності та взаємодії як сукупність соціальних, економічних, моральних та інших чинників, що мають об'єктивно-суб'єктивний характер і детермінують протиправну поведінку суб'єктів права;

- висновок про те, що нормативним чином ознаки правопорушення закріплені лише у Кримінальному кодексі України (визначення злочину в ч. 1 ст. 11) та Кодексі України про адміністративні правопорушення (визначення адміністративного правопорушення в ч. 1 ст. 9), і запропоновано закріпити на законодавчому рівні дефініції різних видів правопорушень (цивільного, господарського, митного правопорушення та ін.);

- пропозиції щодо удосконалення взаємодії органів внутрішніх справ та інститутів громадянського суспільства у сфері забезпечення прав та свобод людини і громадянина, зокрема: чітка правова регламентація взаємодії; формування активної соціально-правової поведінки у громадян та усвідомлення необхідності такої взаємодії; державне інформаційне забезпечення спільної роботи органів внутрішніх справ та інститутів громадянського суспільства.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки дисертаційного дослідження сприятимуть визначенню перспективних напрямів розв'язання найважливіших проблем, пов'язаних із превенцією та запобіганням правопорушенням, а також подальшому розвиткові теорії держави та права й галузевих юридичних наук. Основні положення дисертаційного дослідження, висновки, пропозиції та рекомендації використовуються:

- у законотворчій діяльності Верховної Ради України при розробленні законопроектів: про внесення змін та доповнень до Кримінального кодексу України щодо встановлення відповідальності юридичних осіб; про профілактику правопорушень; підготовці комплексних державних програм, призначених для регулювання загальносоціальної та спеціальної попереджувальної діяльності (акт впровадження Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи від 1 липня 2009 р.; акт впровадження Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності від 2 липня 2009 р. № 04-19/14-1945);

- у діяльності Конституційного Суду України (акт впровадження Конституційного Суду України від 19 червня 2009 р.);

- у практичній діяльності правоохоронних органів (акт впровадження Головного слідчого управління МВС України від 22 березня 2009 р. № 13/7-403; акт впровадження Головного управління МВС України у м. Києві від 7 квітня 2009 р. № 1/1987/1);

- у навчальному процесі - при підготовці відповідних програм, лекцій та інших навчально-методичних матеріалів, а також при викладанні навчальних дисциплін “Адміністративне право”, “Адміністративний процес”, “Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ”, “Проблеми теорії держави і права” (акт впровадження Навчально-наукового інституту підготовки кадрів громадської безпеки і психологічної служби Київського національного університету внутрішніх справ від 5 лютого 2009 р., акт впровадження Національної академії прокуратури України від 30 березня 2009 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднені на міжнародних, міжвузівських, міжвідомчих наукових та науково-практичних конференціях, зокрема: на міжвузівському круглому столі “Взаємодія міліції з громадськими формуваннями та населенням щодо охорони громадського порядку” (м. Київ, 20 лютого 2008 р.); загальноуніверситетській підсумковій науково-теоретичній конференції “Проблеми та перспективи розбудови правової держави в дослідженнях молодих учених” (м. Київ, 17 травня 2008 р., тези опубліковані); міжвузівській науково-теоретичній конференції “Принцип гуманізму та верховенства права як умова розвитку демократичної, соціальної, правової держави” (пам'яті професора В.В. Копєйчикова) (м. Київ, 26 грудня 2008 р., тези опубліковані); науково-практичній конференції “Державна політика розвитку цивільної авіації ХХІ століття: економічні і стратегічні можливості України” (м. Київ, 19-20 лютого 2009 р., тези опубліковані); міжвузівській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми вітчизняного законодавства” (м. Київ, 30 березня 2009 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих учених” (м. Київ, 23-24 квітня 2009 р., тези опубліковані); міжнародній науково-практичній конференції “Організаційно-управлінські, економічні та нормативно-правові аспекти забезпечення діяльності органів управління та підрозділів Міністерства надзвичайних ситуацій України” (м. Черкаси, 28 квітня 2009 р., тези опубліковані); міжвідомчій науково-практичній конференції “Протидія корупції в Україні: взаємодія держави та інститутів громадянського суспільства” (м. Київ, 28 квітня 2009 р., тези опубліковані); науково-практичній конференції “Актуальні питання управління органами внутрішніх справ” (м. Київ, 30 жовтня 2009 р., тези опубліковані).

Публікації. Результати дисертації викладено в шести наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та шести тезах виступів на науково-теоретичних і науково-практичних конференціях.

Структура дисертації зумовлена метою, завданнями і логікою дисертаційного дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, семи підрозділів, висновків, 3 додатків (на 25 сторінках), списку використаних джерел (405 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 272 сторінки, із них загальний обсяг - 208 сторінок.

Основний зміст

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, висвітлено стан її розроблення, визначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами, мету і завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів. Наведено дані про їх апробацію та впровадження, публікації, структуру й обсяг дисертації.

Розділ 1 “Історіографічні та теоретико-методологічні засади дослідження правопорушення як виду правової поведінки” складається з двох підрозділів, присвячених дослідженню історичних, філософсько-правових та методологічних аспектів правопорушення як виду правової поведінки.

У підрозділі 1.1 “Історичні джерела та філософсько-правові основи вчення про правопорушення як виду правової поведінки” розкрито історичне коріння і правові обставини, що обумовили формування загальнотеоретичної концепції правопорушення. Наголошено, що підвалини загальнотеоретичної концепції правопорушення були закладені ще античними мислителями, які, зважаючи на існуючу історичну дійсність, підкреслювали важливість вивчення цього правового інституту. Значним внеском у формування первинної джерельної бази для всебічного осмислення виявів протиправної поведінки в різні періоди розвитку держави та права були праці: давньогрецьких філософів Платона, Аристотеля, Стагирита, Епікура, римських юристів Гая, Павла, Ульпіана, французьких просвітителів Шарля Монтеск'є, Жана Руссо, англійських філософів Гоббса, Джона Локка, Бентама, німецьких філософів Геґеля, Фейєрбаха, Шопенгауера, Кельзена, італійського філософа Беккарія та інших видатних філософів людства.

Історіографічне дослідження, а також філософсько-правова думка щодо формування вчення про правопорушення дали змогу автору запропонувати періодизацію якісних етапів становлення та розвитку загальнотеоретичної концепції правопорушення: І етап - становлення вчення про правопорушення в епоху Античності та закріплення його складових у джерелах права; ІІ етап - розмежування цивільних правопорушень та злочинів; розвиток доктрини правопорушення у правовій думці середньовічних мислителів та її трансформація у законодавстві; ІІІ етап - розроблення класичної моделі внутрішньої будови (складу) правопорушення та виділення її елементів; ІV етап - сприйняття загальнотеоретичної концепції правопорушення як виду правової поведінки в теорії права та її широка реалізація на галузевому рівні; V етап - закріплення поняття правопорушень у нормативно-правових актах та впровадження за їх вчинення юридичної відповідальності; VІ етап - модифікація загальнотеоретичної концепції правопорушення в сучасній теорії права та юридичній практиці.

Дослідження генезису доктрини правопорушення уможливило визначення умов, що сприяли її розвитку: формування та розвиток учень про державу і право; загострення класових та суспільних суперечностей, падіння традиційної моральності; виникнення різних галузей права; визначення загальновизнаних стандартів забезпечення та реалізації прав людини.

У підрозділі 1.2 “Методологічні засади дослідження правопорушення як виду правової поведінки” обґрунтовано методологію дослідження правопорушення як виду правової поведінки, визначено філософські й теоретичні засади, методологічні підходи, властивості наукових методів, притаманних дослідженням правопорушення як виду правової поведінки.

Розроблення методології дослідження зумовлена складністю і динамізмом об'єкта пізнання - правопорушення як виду правової поведінки, а також і самого процесу наукового пізнання та його засобів, що передбачає виокремлення філософських і теоретичних засад, комплексне використання різних методів у їх єдності та взаємодоповненні.

Автор дійшов висновку, що найбільш поширеною тенденцією методології у сфері досліджень правопорушення як виду правової поведінки є тенденція використання позитивістського підходу, що обумовлено завданнями, принципами та особливостями функціонування органів охорони правопорядку, поширенням обов'язковості використання процесуальної форми в їх діяльності, а також у діяльності судів.

Проаналізувавши стан розробок представників різних галузей правових знань, а також методологічну базу їх досліджень, автор дійшов висновку про багатоманітність методології дослідження правопорушень, що відповідає тенденціям методологічного плюралізму, які мають місце в сучасній правовій доктрині України. Зроблено також висновок про доцільність використання таких підходів, як системний, позитивістський, соціологічний, комунікативний, лібертарно-юридичний, кібернетичний, природно-правовий, інтегративний тощо.

Розділ 2 “Загальнотеоретична характеристика правопорушення” складається з трьох підрозділів і присвячений аналізу особливостей теоретичних інтерпретацій поняття “правопорушення” як виду правової поведінки, узагальненню наукових позицій вчених щодо визначення основних його ознак, класифікації правопорушень за визначеними критеріями та висвітленню пізнавальної ролі соціальної шкоди як ознаки загальнотеоретичної класифікації правопорушень, розкриттю змісту складу правопорушення.

У підрозділі 2.1 “Особливості сучасних інтерпретацій поняття “правопорушення”” на підставі проаналізованих дисертантом низки наукових і нормативних джерел, положень кримінального, адміністративного, цивільного та інших галузей законодавства, досліджено питання про поняття та види правової поведінки, визначено поняття й ознаки правопорушення як виду правової поведінки.

Термін “правова поведінка” у вітчизняній науковій літературі з'явився порівняно недавно, хоча саме правова поведінка як реально існуюче явище вивчається юридичною наукою протягом уже багатьох десятиліть. Водночас автор констатує, що дослідження правової поведінки ведеться переважно в аспекті аналізу основних її видів: правомірної і неправомірної (протиправної) поведінки.

Безпосереднє звернення науковців до дослідження протиправної поведінки автор визначає характерною рисою сучасного правознавства, що пов'язано з пожвавленням процесів оновлення і збагачення методологічних засад в юридичній науці, відходом від традиційних догматичних трактувань правових явищ, фетишизації нормативного впливу держави на поведінку людей до вивчення “правового життя” в динаміці розгляду усього процесу дії права.

Дисертант акцентує увагу на тому, що за радянських часів за наявності сформованих концепцій про правопорушення більшість науковців уникала власне визначення цього поняття.

Сучасні дефініції правопорушення можна згрупувати таким чином: перша група вчених визначає правопорушення суспільно небезпечним, друга група - або суспільно небезпечним або суспільно шкідливим, третя група - суспільно шкідливим. Окрім того, одні автори у своїх визначеннях не виокремлюють суб'єкт вчинення правопорушення та його властивості (В.К. Бабаєв, А.Б. Венгеров, О.О. Іванов, В.П. Іванов, С.Л. Лисенков, В.В. Сухонос). Інші характеризують його як “деліктоздатну особу” або “деліктоздатний суб'єкт” (С.А. Комаров, В.В. Лазарев, С.В. Липень, Л.А. Луць, В.В. Оксамитний, О.Ф. Скакун), як “праводієздатну особу” (М.Н. Марченко, В.М. Субботін, О.В. Філонов, Л.М. Князькова, І.Я. Тодоров), як “осудну особу” (В.Н. Хропанюк) або як “повнолітню осудну особу” (І.С. Самощенко).

Автор звертає увагу на той факт, що вчинення певних видів правопорушень спричиняє застосування не юридичної відповідальності, а інших заходів, що визначаються законом, зокрема, примусових державно-правових заходів, що здійснюються поза межами інституту юридичної відповідальності. До останніх належать: заходи попереджувального впливу - право суду приймати рішення щодо забезпечення позову (ч. 1 ст. 151 Цивільного процесуального кодексу України); заходи процесуального примусу - попередження, видалення із залу судового засідання, тимчасове вилучення доказів для дослідження судом, привід (ст. 90, 91 Цивільного процесуального кодексу України), обшук (ст. 178 Кримінально-процесуального кодексу України), виїмка (ст. 178 Кримінально-процесуального кодексу України), накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку (ст. 187 Кримінально-процесуального кодексу України), огляд (ст. 190 Кримінально-процесуального кодексу України), освідування (ст. 193 Кримінально-процесуального кодексу України), привід (ст. 288 Кримінально-процесуального кодексу України), затримання підозрюваного (ст. 106, 115 Кримінально-процесуального кодексу України); запобіжні заходи - підписка про невиїзд, особиста порука, порука громадської організації або трудового колективу, застава, взяття під варту, нагляд командування військової частини та інші заходи (ст. 149 Кримінально-процесуального кодексу України); способи захисту - визнання права, визнання правочину недійсним, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної шкоди (ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України).

На підставі проведеного аналізу теоретичних інтерпретацій поняття “правопорушення”, дисертантом визначено основні ознаки правопорушення як виду правової поведінки, а саме: діяння (дія або бездіяльність); протиправність як порушення об'єктивного та (або) суб'єктивного права; суб'єкт права; наявність вини правопорушника (при класичній моделі складу правопорушення); соціальна шкода як сукупність негативних наслідків правопорушення; юридична відповідальність.

У результаті вивчення галузевого вітчизняного законодавства автор дійшов висновку про те, що нормативним чином ознаки правопорушення закріплено лише у Кримінальному кодексі України (визначення злочину у ч. 1 ст. 11) та Кодексі України про адміністративні правопорушення (визначення адміністративного правопорушення у ч. 1 ст. 9), і запропонував закріпити на законодавчому рівні дефініції правопорушень в інших галузях права, зокрема внести доповнення до Цивільного кодексу України, визначивши поняття цивільного правопорушення, до Господарського кодексу України - поняття господарського правопорушення, до Митного кодексу України - поняття митного правопорушення тощо.

У підрозділі 2.2 “Соціальна шкода як критерій у загальнотеоретичній класифікації правопорушень” з метою розкриття сутності правопорушення як виду правової поведінки удосконалено класифікацію правопорушень. Доведено, що визначальним критерієм у класифікації правопорушень є ступінь соціальної шкоди. Водночас наголошується, що в теорії права і дотепер залишається невирішеним питання про сутність суспільної небезпеки правопорушень, та чи всі правопорушення слід вважати суспільно небезпечними.

Суперечності щодо з'ясування цих питань, на думку дисертанта, пов'язані з тим, що концепція правопорушення як суспільно небезпечного діяння була сформована, насамперед, унаслідок заполітизованості юридичної науки. Із самого початку суспільна небезпека була розроблена наукою кримінального права як провідна ознака злочину. У радянському кримінальному законодавстві у другій половині минулого століття склалася парадигма, що суспільна небезпека є обов'язковою ознакою злочинних діянь, з якими покликана боротися кримінальна репресія. Це положення закріпилося в сучасному законі України про кримінальну відповідальність (ч. 1 ст. 11 Кримінального кодексу України).

Наукова дискусія щодо співвідношення категорій “соціальна шкода” і “суспільна небезпека” триває і донині. Аналіз зарубіжного законодавства підтверджує, що термін “суспільна небезпека” закріплено у кримільних кодексах держав СНД, а також Болгарії, Угорщини, В'єтнаму, КНР, КНДР, Куби, Лаосу, Литви, Марокко, Монголії, Республіки Сербської, Руанди, Румунії, Словенії, Чорногорії, Узбекистану. У перерахованих державах при визначенні злочину використовується термін “суспільна небезпека”. Однак лише у Кримінальному кодексі Болгарії, Угорщини, КНР, Лаосу, Румунії, Узбекистану закріплено визначення суспільно небезпечного діяння.

Дисертант визначає відмінності між поняттями “соціальна шкода” і “суспільна небезпека” за такими критеріями: а) за часом існування; б) за носієм властивостей; в) за видом суспільних відносин, яким правопорушенням завдається шкода; г) за можливістю виміру; д) за юридичним значенням.

У результаті проведеного аналізу співвідношення суспільної небезпеки та соціальної шкоди автором сформульовано визначення поняття соціальної шкоди як шкоди, що завдається або може бути завдана правопорушенням окремим особам, державі, суспільству, яка вимірюється в кількісному та (або) якісному співвідношенні й виражається в майнових, немайнових та інших наслідках, у результаті чого порушується унормований стан соціальних зв'язків у суспільстві.

У підрозділі 2.3 “Юридичний склад правопорушення та особливості його розуміння” досліджується юридичний склад правопорушення, його елементи та ознаки через призму складів різних видів правопорушень.

Дослідження класичного складу (юридичної моделі) правопорушення, сформованого в юридичній науці, уможливило визначити його об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт і суб'єктивну сторону. Автором наголошується, що саме в такій послідовності вказані елементи слід аналізувати під час правозастосовної діяльності.

Здобувач доводить, що поняття “склад правопорушення” доцільно використовувати не лише в теорії права, а й у всіх галузевих юридичних науках, у яких визначається підстава притягнення до юридичної відповідальності відповідного виду.

Визначено, що об'єктивна сторона складу, як правило, будь-якого правопорушення характеризується такими ознаками: діяння (дія або бездіяльність), наслідок (наслідки), причинний зв'язок між діянням і наслідками, спосіб, час, місце, засоби, знаряддя, обстановка вчинення правопорушення. Наголошується на тому, що ці ознаки характеризуються певними особливостями залежно від виду правопорушення.

Автором підкреслено, що суб'єктивна сторона правопорушення не може визначатися лише як психічне ставлення особи до своєї поведінки та її наслідків, оскільки суб'єктом правопорушення може бути не лише фізична особа, а й інші суб'єкти права (юридичні особи, державні органи, які не мають статусу юридичної особи, держава, територіальні громади тощо).

З'ясовано, що правопорушення у кримінальному й адміністративному праві, як правило, мають класичний склад - чотирьохелементну структуру. Натомість дослідження складів різних видів правопорушень за галузевою ознакою доводить, що значна кількість правопорушень (проступків) можуть мати двохелементну або трьохелементну структуру складу: об'єкт, об'єктивну сторону або об'єкт, об'єктивну сторону та суб'єкт, що характерно для галузей цивілістичного спрямування.

Розділ 3 “Роль органів внутрішніх справ у запобіганні та превенції правопорушень” складається з двох підрозділів, що присвячено характеристиці новим видам правопорушень, об'єктивним та суб'єктивним чинникам, що впливають на їх вчинення, а також проблемам запобіганням правопорушенням та їх превенції і визначенню основних напрямів удосконалення діяльності органів внутрішніх справ у протидії правопорушенням.

У підрозділі 3.1 “Характеристика нових видів правопорушень як об'єктів впливу органів внутрішніх справ”, характеризуючи сучасний стан правопорядку в державі, здобувач констатував широку криміналізацію економічної, політичної, соціальної та інших сфер життєдіяльності суспільства, унаслідок чого відбувається їх негативна трансформація та з'являються нові види правопорушень. Серед них значного розповсюдження набули такі: рейдерство, корупція, комп'ютерні злочини, торгівля людьми, нелегальна міграція, незаконна трансплантація органів або тканин людини, які, з огляду на їх кримінально-правовий характер, завдають великої соціальної шкоди суспільству.

До сучасних тенденцій розвитку злочинності,на думку автора, належить: масштабність, професійність, організованість, транснаціональність, технічна озброєність на найвищому якісному рівні, що вимагає неординарності форм та методів протидії їй з боку держави у взаємодії з інститутами громадянського суспільства.

За результатами проведеного дослідження об'єктивних та суб'єктивних чинників, що впливають на стан правопорушень в Україні, автор визначив, що до основних чинників, які сприяють вчиненню правопорушень, належать: кризовий стан українського суспільства, невизначеність і нерівномірний розвиток правової системи, нерозвиненість громадянського суспільства, низький рівень правової культури та правовий нігілізм, повільне становлення й утвердження якісно нової правової свідомості та правової ідеології, повільне створення нових правоохоронних структур.

У підрозділі 3.2 “Основні напрями удосконалення діяльності органів внутрішніх справ у боротьбі з правопорушеннями” обґрунтовано необхідність активізації роботи органів внутрішніх справ із взаємодії з інститутами громадянського суспільства та визначенні пріоритетних напрямів їх спільної діяльності щодо забезпечення правопорядку.

Автором визначено основні умови, за яких взаємодія органів внутрішніх справ й інститутів громадянського суспільства у сфері забезпечення прав та свобод людини і громадянина буде здійснюватися найефективніше, зокрема такі: чітка правова регламентація взаємодії; формування активної соціально-правової поведінки у громадян та усвідомлення необхідності такої взаємодії; державне інформаційне забезпечення спільної роботи органів внутрішніх справ та інститутів громадянського суспільства у сфері забезпечення прав та свобод людини і громадянина.

Сьогодні нормативно не визначені механізми організації та здійснення взаємодії органів внутрішніх справ з інститутами громадянського суспільства. Дисертант акцентує увагу на тому, що в нормативно-правових актах, розроблення яких ведеться і дотепер (а саме: Законах України “Про органи внутрішніх справ” та “Про профілактику правопорушень”), варто чітко окреслити коло суб'єктів, відповідальних за організацію взаємодії підрозділів міліції з інститутами громадянського суспільства, та передбачити юридичну відповідальність органів виконавчої влади й керівників громадських організацій за стан цієї роботи.

Здобувач обґрунтовує нагальну потребу в розробленні та прийнятті нормативно-правового акта, який би регламентував діяльність міліції громадської безпеки, що мала б відповідати за стан правопорядку в громадських місцях і бути найбільш наближеною до населення. Прийняття відповідного акта сприятиме налагодженню партнерських стосунків між органами внутрішніх справ та інститутами громадянського суспільства у сфері зміцнення правопорядку.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукових завдань, що виявляється в аналізі чинного законодавства України та практики його застосування, теоретичному осмисленні низки наукових праць у різних галузях знань, зокрема, автор сформулював висновки, пропозиції та рекомендації, які спрямовані на визначення сутності правопорушення як виду правової поведінки, чинників, що сприяють вчиненню правопорушень, а також сутності і змісту діяльності органів внутрішніх справ та інститутів громадянського суспільства з удосконалення напрямів профілактики правопорушень. Основні з них такі:

1. Визначено періодизацію генезису правопорушення як виду правової поведінки, що дало змогу встановити умови, які сприяли його розвитку: формування та розвиток учень про державу і право; загострення класових та суспільних суперечностей, падіння традиційної моральності; виникнення різних галузей права; визначення загальновизнаних стандартів забезпечення та реалізації прав людини.

2. Висвітлено різні наукові погляди на розуміння загальнотеоретичної концепції правопорушення та на підставі порівняльно-правового аналізу дефініцій здійснено відбір типових, спільних рис і певних відмінних особливостей, що характеризують правопорушення в різних галузях права, і на цій основі узагальнено наукові позиції вчених щодо визначення основних ознак правопорушення як виду правової поведінки.

3. Удосконалено систему знань щодо класифікації правопорушень, у якій визначальним критерієм поділу правопорушень є соціальна шкода.

4. Доведено, що суспільна небезпека і соціальна шкода є принципово різні властивості одного й того самого явища, які характеризують його у двох різних аспектах. Вони співвідносяться як можливе і дійсне. Суспільна небезпека - це оціночне уявлення суб'єктів права про ступінь соціальної шкоди правопорушень, при чому уявлення про можливу соціальну шкоду. Визначено відмінності між поняттями “соціальна шкода” і “суспільна небезпека” за такими критеріями: а) за часом існування; б) за носієм властивостей; в) за видом суспільних відносин, яким правопорушенням завдається шкода; г) за можливістю виміру; д) за юридичним значенням.

5. Сформульовано авторське визначення поняття соціальної шкоди як шкоди, що завдається або може бути завдана правопорушенням окремим особам, державі, суспільству, яка вимірюється в кількісному та (або) якісному співвідношенні та виражається в майнових, немайнових й інших наслідках, у результаті чого порушується унормований стан соціальних зв'язків у суспільстві.

6. Визначено типологію правопорушень, у якій окрім традиційних видів, що виокремлюються в теорії держави та права, обґрунтовується необхідність виділення за окремими критеріями таких видів правопорушень, як: конституційні, господарські, бюджетні, митні, податкові, екологічні, фінансові, земельні та ін.

7. Визначено, що для констатації причинного зв'язку між діянням і наслідками необхідно встановити такі основні умови (які мають бути універсальними в усіх галузевих юридичних науках): 1) причинний зв'язок між явищами (діянням і наслідками) є об'єктивним, тобто існує незалежно від свідомості людини; 2) причинний зв'язок має місце лише тоді, коли діяння виступає необхідною умовою (причиною), без якої неможливе настання наслідку, а саме: а) причина (діяння) у часі повинна передувати наслідку; б) причина (діяння) не лише повинна передувати наслідку в часі, а й викликати його; в) причинний зв'язок має місце лише в разі, коли діяння є головною, визначальною умовою настання наслідку; г) діяння перебуває у причинному зв'язку з наслідком, якщо воно з неминучістю викликає його настання).

8. Запропоновано розглядати об'єктивні і суб'єктивні чинники вчинення правопорушень в їх єдності та взаємодії як сукупність соціальних, економічних, моральних та інших чинників, що мають об'єктивно-суб'єктивний характер і здатні детермінувати протиправну поведінку суб'єктів права.

9. Визначено, що суб'єктом складу правопорушення може бути фізична або юридична особа, яка підлягає юридичній відповідальності відповідного виду. При цьому в одних галузях права допускається відповідальність лише фізичних осіб (кримінальне право), а в інших - фізичних і юридичних осіб (цивільне право) та держави (конституційне право).

10. Зроблено висновок, що об'єктом складу правопорушення доцільно визнавати ті суспільні відносини, які регулюються та (або) охороняються нормами права, яким унаслідок учинення правопорушення заподіюється або може бути заподіяна шкода.

11. Удосконалено теоретичні уявлення щодо порядку взаємодії органів внутрішніх справ з інститутами громадянського суспільства як організаційно-правову умову забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

12. Запропоновано делегувати окремі функції державних органів інститутам громадянського суспільства з питань соціальної та правової підтримки населення, реалізації ініціатив молоді і батьків у роботі з дітьми, забезпечення правопорядку у громадських місцях.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Штанько А. О. Правопорушення: теорія і законодавча практика / А. О. Штанько // Держава і право : зб. наук. праць. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2007. - Вип. 38. - С. 129-137.

2. Штанько А. О. Правосвідомість та її роль у формуванні правової поведінки / А. О. Штанько // Держава і право : зб. наук. праць. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2009. - Вип. 43. - С. 144-152.

3. Штанько А. О. Об'єктивні та суб'єктивні чинники правопорушень / А. О. Штанько // Держава і право : зб. наук. праць. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2009. - Вип. 44. - С. 89-94.

4. Штанько А. О. Теоретико-правові аспекти суспільної небезпеки і соціальної шкідливості правопорушення: критерії розмежування / А. О. Штанько // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2009. - Вип. 44. - С. 21-29.

5. Штанько А. О. Філософсько-правові основи формування інституту правопорушення як виду правової поведінки / А. О. Штанько // Юриспруденція : теорія і практика. - 2009. - № 10 (60). - С. 47-53.

6. Штанько А.О. Поняття правопорушення як виду правової поведінки / А. О. Штанько // Митна справа. - 2009. - Ч. 2, № 5(65). - С. 156-165.

7. Штанько А. О. Теоретико-правові аспекти співвідношення суспільної небезпеки і соціальної шкоди правопорушення / А. О. Штанько // Проблеми та перспективи розбудови правової держави в дослідженнях молодих учених : тези доп. загальноуніверситет. підсумкової наук.-теорет. конф. (Київ, 17 трав. 2008 р.). - К. : Київ. нац. ун-т внутр. справ, 2008. - С. 17-19.

8. Штанько А. О. Причини правопорушень у сучасному суспільстві / А. О. Штанько // Принцип гуманізму та верховенства права як умова розвитку демократичної, соціальної, правової держави” (пам'яті професора В. В. Копєйчикова) : матеріали міжвуз. наук.-теорет. конф. (Київ, 26 груд. 2008 р.) - К. : Київ. нац. ун-т внутр. справ, 2008. - С. 160-162.

9. Штанько А. О. Правопорушення як об'єкт дослідження правової науки / А. О. Штанько // Актуальні правові питання очима молодих учених : зб. наук. праць міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 23-24 квіт. 2009 р.) - К. : Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка, 2009. - Ч. 2. - С. 139-140.

10. Штанько А. О. Детермінанти корупції у перехідному українському суспільстві та шляхи їх подолання / А. О. Штанько // Протидія корупції в Україні : взаємодія держави та інститутів громадянського суспільства : матеріали міжвід. наук.-практ. конф. (Київ, 28 квіт. 2009 р.) - К. : Нац. акад. Служби безпеки України, 2009. - С. 127-131.

11. Штанько А. О. Взаємодія органів внутрішніх справ з інститутами громадянського суспільства у сфері забезпечення основних прав та свобод людини і громадянина / А. О. Штанько // Організаційно-управлінські, економічні та нормативно-правові аспекти забезпечення діяльності органів управління та підрозділів МНС України : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Черкаси, 28 квіт. 2009 р.). - Черкаси : Акад. пожежної безпеки ім. героїв Чорнобиля, 2009. -С. 200-201.

12. Штанько А. О. Поняття протидії правопорушенням у його доктринальному тлумаченні / А. О. Штанько // Актуальні питання управління органами внутрішніх справ у сучасних умовах : матеріали наук.-практ. конф. (Київ, 30 жовт. 2009 р.) - К. : Акад. управл. МВС, 2009. - С. 149-150.

Анотація

Штанько А.О. Правопорушення як вид правової поведінки. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права, історія політичних і правових учень. - Київський національний університет внутрішніх справ. - Київ, 2009.

Дисертацію присвячено дослідженню правопорушення як виду правової поведінки в теорії права та юридичній практиці. У роботі визначено періодизацію генезису правопорушення як виду правової поведінки. Особливу увагу приділено теоретико-методологічним засадам дослідження правопорушення. Виявлено особливості теоретичних інтерпретацій поняття “правопорушення”. Проведено класифікацію правопорушень, у якій визначальним критерієм поділу правопорушень є соціальна шкода. Розкрито зміст складу правопорушення та з'ясовано особливості його елементів. Охарактеризовано нові види правопорушень, виявлено об'єктивні та суб'єктивні чинники, що впливають на їх вчинення. Розроблено пропозиції до чинного законодавства України щодо запобігання правопорушенням та їх превенції.

Ключові слова: правова поведінка, правопорушення, склад правопорушення, соціальна шкода, класифікація правопорушень.

Аннотация

Штанько А.А. Правонарушение как вид правового поведения. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права, история политических и правовых учений. - Киевский национальный университет внутренних дел. - Киев, 2009.

Диссертация посвящена исследованию правонарушения как вида правового поведения в теории права и юридической практике. В работе определена периодизация генезиса правонарушения как вида правового поведения. Исследование генезиса доктрины правонарушения позволило определить условия, благоприятствующие ёё развитию: формирование и развитие учений о государстве и праве, обострение классовых и общественных противоречий, падение традиционной морали, возникновение разных отраслей права, определения общепризнанных стандартов обеспечения и реализации прав человека. Особое внимание уделено теоретико-методологическим основам исследования правонарушения.

Исследованы понятие и виды правового поведения, определено понятие и признаки правонарушения как вида правового поведения. Выявлены особенности теоретических интерпретаций понятия правонарушения. Проанализированы и обобщены существующие дефиниции правонарушения и их отличия.

Одна группа ученых определяет правонарушение как общественно опасное, другая группа - общественно опасное или общественно вредное, третья группа - общественно вредное.

В исследовании отмечается, что при совершении определенных видов правонарушений могут применяться не только меры юридической ответственности, а иные, которые определяются законом, в частности, принудительные государственно-правовые меры, осуществляемые вне института юридической ответственности. К последним относят меры предупредительного воздействия и процессуального принуждения, предупредительные меры, способы защиты.

Проведена классификация правонарушений, в которой определяющим критерием их деления является социальный вред. Определены различия между социальным вредом и общественной опасностью по следующим критериями: а) времени существования; б) носителю свойств; в) виду общественных отношений, которым правонарушением наносится вред; г) возможности измерения; д) юридическому значению.

Раскрыто содержание состава правонарушения и особенности его элементов. Охарактеризованы новые виды правонарушений, выявлены объективные и субъективные факторы, которые влияют на их совершение. Разработаны предложения к действующему законодательству Украины относительно преодоления и превенции правонарушений.

Усовершенствованы теоретические представления о порядке взаимодействия органов внутренних дел с институтами гражданского общества как организационно-правовое условие обеспечения прав и свобод человека и гражданина.

Ключевые слова: правовое поведение, правонарушение, состав правонарушения, социальный вред, классификация правонарушений.

Summary

Shtanko A. А. Law violation as a type of judicial activity. - Manuscript.

Thesis work for getting a scientific degree of candidate of legal sciences in speciality 12.00.01 - Theory and History of State and Law, History of Political and Law Doctrine. - Kyiv National University of Internal Affairs. - Kyiv, 2009.

This thesis work is dedicated to investigations of law violation as a type of judicial activity in law theory and law practice. Law violation genesis periodization as a type of judicial activity is determined at this work. A particular focus is on theoretic-methodological guidance of law violation investigation. Characteristics of theoretic interpretations of such concept as law violation are revealed. Law violation classification is made, where the determining criteria of law violation division is social damage. Corpus delicti content is discovered and its elements characteristics are found out. New types of law violations are characterized, objective and subjective factors that influence their occurrence are revealed. New propositions to the current legislation of Ukraine are worked out according law violations negotiation and prevention.

...