Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 349.41

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МЕЖУВАННЯ ЗЕМЕЛЬ В УКРАЇНІ

Спеціальність 12.00.06 - земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

СТАРОСТЕНКО Діана Миколаївна

Київ 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі трудового, земельного та екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Краснова Марія Василівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри трудового, земельного та екологічного права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України Шульга Михайло Васильович Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, завідувач кафедри екологічного права

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Кулинич Павло Федотович Інститут держави та права ім. В.М. Корецького НАН України, старший науковий співробітник

Захист відбудеться «21» жовтня 2009 року о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.06 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 60, в ауд. 253).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01601, м. Київ,
вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 17 вересня 2009 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор юридичних наук, професор Боднар Т. В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасна земельна реформа, запроваджена в Україні як невід'ємна складова розбудови незалежної, демократичної, соціальної, правової держави, обумовила об'єктивну необхідність дослідження правового регулювання межування земель в Україні.

Стан перерозподілу державного земельного фонду України із створенням ефективних форм господарювання є показником ефективного функціонування земельно-межових правовідносин, без яких неможливо здійснити індивідуалізацію земельного простору як об'єкта права. Реалізація земельно-межових правовідносин дає змогу визначити межі поширення права власності Українського народу на землю, виокремити цінні та небезпечні для суспільства об'єкти і території, перетворити на реальність правову можливість фізичних та юридичних осіб володіти земельними ділянками.

В умовах зростаючої потреби у використанні землі як основного національного багатства України, правове регулювання межування земель має стати надійним засобом забезпечення законності прав землевласників і землекористувачів та досягнення правопорядку в земельно-правовій сфері.

Таким чином, необхідність забезпечення національної безпеки, посилення курсу інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір, розвитку економіки на засадах рівності суб'єктів господарювання та рівноправності всіх форм власності на землю, обумовлює дослідження стану правового регулювання об'єктивно існуючих відносин щодо визначення та оформлення меж земельних ділянок.

Питання правової природи поняття межування земель на сучасному етапі здійснення земельної реформи в Україні, визначення місця правового регулювання земельно-межових відносин у системі земельного права України та особливостей різних груп і видів земельно-межових правовідносин комплексно земельно-правовою доктриною не досліджувались. Наукові надбання у зазначеній сфері присвячені дослідженню окремих аспектів правового регулювання межування земель в Україні в рамках категорії землеустрою, що здебільшого не відповідає сучасним тенденціям розвитку земельно-межових правовідносин. Зазначене створює підстави для дослідження правової природи межування земель, особливостей земельно-межових відносин та правових норм, що їх регулюють, визначення шляхів удосконалення земельного законодавства України у цій сфері, що дозволить підкреслити специфіку земельного права як самостійної галузі права, збагатити предмет його правового регулювання.

Теоретичною базою дисертаційного дослідження є праці вітчизняних фахівців у галузі земельного та екологічного права, зокрема, В. І. Андрейцева, Г. І. Балюк, О. А. Бондар, Д. В. Бусуйок, О. А. Вівчаренка, Н. С. Гавриш, А. П. Гетьмана, С. В. Гринька, В. К. Гуревського, О. І. Заєць, В. М. Камарницького, І. І. Каракаша, Т. О. Коваленко, Т. Г. Ковальчук, М. Т. Ковтуна, О. В. Конишевої, М. В. Краснової, П. Ф. Кулинича, Т. В. Лісової, Н. Р. Малишевої, А. М. Мірошниченка, І. В. Мироненка, В. Л. Мунтяна, В. В. Носіка, О. О. Погрібного, В. І. Семчика, Н. І. Титової, Ю. С. Шемшученка, М. В. Шульги, А. П. Шеремета та ін.

У процесі дисертаційного дослідження автором були використані праці російських вчених у галузі земельного та екологічного права, таких, як: Г.О. Аксеньонка, Б. В. Єрофєєва, Т. Г. Іванової, Б. Ж. Абдраімова, С. О. Боголюбова, В. М. Горшеньова, І. О. Іконицької, М. І. Краснова, І. О. Крассова, С. В. Устюгова та ін.

Основою вивчення онтологічного аспекту правового регулювання межування земель, а також правової природи межування земель як явища соціально-правової дійсності на шляху історичного еволюціювання стали праці: Ал. Білімовіча, Н. Я. Биховського, І. Є. Германа, Ю. Г. Гошко, І. О. Енгельмана, О. П. Іванівської, С. П. Кавеліна, П. Колмикова, С. Д. Рудіна та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане за науковою темою “Механізм адаптації законодавства у сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу” на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка (номер теми № 06БФ042-01, номер державної реєстрації 0106U006631).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення правової природи поняття межування земель; дослідження взаємодії різних форм правового регулювання межування земель в онтологічному аспекті; аналіз сучасної системи правових норм, що регулюють земельно-межові відносини, визначення місця правового регулювання межування земель в системі земельного права України; дослідження структури земельно-межових правовідносин певних груп та видів, визначення їх особливостей; виявлення недоліків у правовому регулюванні земельно-межових відносин та формулювання пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства України у зазначеній сфері.

Відповідно до поставленої мети, основними завданнями дисертаційного дослідження є:

1) розкриття правової природи межування земель шляхом обґрунтування юридичних ознак зазначеного поняття;

2) наукове обґрунтування та формулювання визначень правових понять “правове регулювання межування земель” “межування земель”, “межа”, “межовий знак”, “земельно-межові правовідносини”;

3) визначення основних форм правового регулювання межування земель в онтологічному аспекті та сучасного стану їх використання при регулюванні земельно-межових відносин;

4) дослідження норм права, що регулюють земельно-межові відносини, та визначення їх місця в системі земельного права України;

5) дослідження окремих груп та видів земельно-межових правовідносин шляхом аналізу їх структури за критеріями правосуб'єктності осіб, які є носіями права на межування земель; за підставами виникнення, зміни та припинення земельно-межових правовідносин; за змістом земельно-межових правовідносин; земельний право межування регулювання

6) визначення недоліків правового регулювання та формулюванні науково-правових пропозицій щодо їх усунення.

Об'єктом дослідження є нормативно-правові акти та інші правові документи, які регулюють земельно-межові відносини різних груп та видів; наукові дослідження загальної теорії права та галузей права, пов'язаних з межуванням земель; практика правового регулювання межування земель в Україні.

Предмет дослідження складає сукупність земельно-межових правовідносин, що виникають, змінюються і припиняються у зв'язку з визначенням (проектуванням, встановленням, відновленням, зміною) та оформленням меж земельного простору.

Методологічною основою дослідження виступає науковий аналіз спеціальної літератури та правових норм. При виконанні дисертаційної роботи були застосовані методи історичного, формально-логічного, структурно-функціонального, системного аналізу та метод комплексного аналізу. Так, при дослідженні онтологічного аспекту правового регулювання межування земель використаний порівняльно-історичний метод. Формально-логічний та структурно-функціональний методи були використані для дослідження стану правової урегульованості земельно-межових відносин, що дозволило виявити недоліки правового регулювання земельно-межових відносин. Системний аналіз було покладено в основу виявлення та визначення складових правового поняття межування земель на підставі науково-теоретичної та нормативно-правової бази, за допомогою зазначеного методу було визначено місце правового регулювання межування земель в системі земельного права. Використання методу комплексного аналізу дозволило сформулювати ряд наукових дефініцій, а також прикладних положень дисертаційного дослідження.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше в юридичній науці України виконане комплексне дослідження правового регулювання межування земель в Україні. Новизна дослідження характеризується положеннями, висновками і пропозиціями, що виносяться на захист.

Зокрема, вперше:

- сформульовано наукове визначення правового поняття межування земель, під яким слід розглядати врегульовані нормами права суспільні відносини, в яких реалізується земельно-межова правосуб'єктність їх учасників шляхом визначення (проектування, встановлення, зміни, відновлення) та оформлення меж земельного простору з метою досягнення стану територіальної обмеженості межами, його зміни та відновлення;

- наведено юридичні ознаки поняття межування земель, а саме: 1) межування земель є врегульованою нормами права діяльністю з проектування, встановлення, зміни, відновлення та оформлення меж земельного простору; 2) діяльність щодо проектування, встановлення, зміни та відновлення меж земельного простору є способами визначення його меж; 3) оформлення меж земельного простору є самостійним видом діяльності, оскільки не охоплюються стадією їх визначення; 4) зміст стадії оформлення меж земельної ділянки залежить від способу визначення меж земельної ділянки; 5) діяльність з проектування меж земельної ділянки притаманна всім способам визначення меж земельної ділянки; 6) діяльність з визначення (проектування, встановлення, зміни, відновлення) та оформлення меж земельного простору реалізується винятково в формі земельно-межових правовідносин; 7) земельно-межові правовідносини утворюються між правосуб'єктними особами з метою досягнення стану територіальної обмеженості межами, його зміни та відновлення;

- визначено юридичні ознаки поняття межа земельної ділянки, яка: 1) є умовною замкненою лінією, що утворена в установленому процесуально-правовому порядку, шляхом її визначення та оформлення; 2) характеризується системою координат її поворотних кутів, визначеної в Державній геодезичній мережі; 3) існує як в матеріалізованій, так і в нематеріалізованій (уявній) формах, утворюючи (незалежно від форм реалізації) фізичну межу земельної ділянки; 4) первинною матеріальною ознакою межі земельної ділянки є межовий знак, за винятком випадків, коли в силу природних чи набутих характеристик утвореного об'єкта - земельної ділянки, межові знаки не закладаються, що передбачено нормами законодавства; 5) визначає просторові параметри (ширину, довжину, глибину та висоту) розповсюдження права управомоченого суб'єкта;

- визначено юридичні ознаки поняття межовий знак, який: а) є первісним матеріально існуючим елементом земельної ділянки, за винятком випадків, коли матеріальне вираження межі земельної ділянки здійснюється за іншими параметрами, встановлених законодавством України; б) характеризується процедурною послідовністю його закладення та є матеріально-правовим результатом визначення (проектування, встановлення, зміни, відновлення) меж земельної ділянки; в) характеризується просторовою обмеженістю його закладення, тобто встановлюється тільки на поворотних точках межі земельної ділянки; г) межовий знак характеризується законодавчо визначеними параметрами щодо форми та функцій;

- на підставі комплексного дослідження норм права, що регулюють земельно-межові відносини різних груп та видів зроблено висновок про те, що правове регулювання межування земель є правовим субінститутом правового інституту землеустрою, який характеризується системою норм права, що за допомогою галузевих імперативного та диспозитивного методів правового регулювання впливає на земельно-межові відносини, тобто відносини, що опосередковують діяльність правосуб'єктних осіб з визначення (проектування, встановлення, зміни, відновлення) та оформлення меж земельного простору, та забезпечує взаємозв'язок правового інституту землеустрою з інститутами права власності на землю, права користування землею, правового регулювання управління у галузі використання та охорони земель;

- сформульована система основних засад правового регулювання межування земель як субінституту правового інституту землеустрою, які можуть стати правовими принципами однойменного правового інституту, що перебуває у стадії формування. Такими принципами є: 1) принцип забезпечення приватних та публічних інтересів при здійсненні межування земель; 2) принцип дотримання приватних та публічних інтересів при правовому регулюванні межування земель; 3) принцип неспростовності межі земельної ділянки при дотриманні порядку її визначення та оформлення; 4) принцип обов'язковості межування земель у випадках, визначених законодавством України; 5) принцип рівності прав усіх учасників (управомочених та уповноважених суб'єктів) земельно-межового процесу;

- доведено існування таких видів земельно-межових процесів, як: а) земельно-межовий процес з визначення меж земельного простору шляхом їх проектування, встановлення та подальшого оформлення; б) земельно-межовий процес з визначення меж земельного простору шляхом їх проектування, відновлення та подальшого оформлення; в) земельно-межовий процес з визначення меж земельного простору шляхом їх проектування, зміни та подальшого оформлення;

наведено додаткові аргументи щодо:

- необхідності вдосконалення законодавчого визначення поняття межовий знак з огляду на притаманні йому правові ознаки. Поняття межовий знак запропоновано розглядати як первісний матеріально-правовий результат визначення меж земельної ділянки, що є конструкцією, яка характеризується законодавчо визначеними параметрами щодо форми та функцій, закладається у визначеній законодавством процедурній послідовності на поворотних точках межі земельної ділянки;

- необхідності вдосконалення законодавчого визначення поняття межа земельної ділянки, з огляду на притаманні йому правові ознаки. Поняття межа земельної ділянки запропоновано розглядати як матеріалізовану чи нематеріалізовану сукупність відрізків (лінійних промірів), що з'єднують поворотні точки земельної ділянки, утворених шляхом визначення та оформлення в установленому процесуально-правовому порядку, по яких проходить умовна вертикальна поверхня, що визначає земельну ділянку як об'єкт земельних та інших правовідносин, встановлює просторові параметри розповсюдження права управомоченого суб'єкта;

- необхідності удосконалення правового регулювання земельно-межових відносин щодо визначення та оформлення меж адміністративно-територіальних утворень, земельно-межових правовідносин у сфері забезпечення соціального, культурного та духовного розвитку населення України, шляхом приведення у відповідність між собою норм земельного та екологічного законодавства;

- необхідності систематизації правового регулювання земельно-межових правовідносин у сфері забезпечення економічного зростання, підвищення рівня життя і добробуту населення України;

дістали подальшого розвитку положення про те, що:

- основними формами правового регулювання земельно-межових відносин на сучасному етапі є нормативно-правова, договірно-правова та може бути звичаєво-правова форми;

- земельно-межові відносини у сфері територіально-просторової організації держави є складовою предмета земельного права;

- удосконалення правового регулювання межування земель потребує перегляду не лише окремих норм права, а й змісту та значення деяких земельно-правових інститутів з огляду на сучасні тенденції розвитку суспільних земельних відносин. Одним з необхідних кроків у цьому напрямі може стати прийняття закону України “Про межування земель”.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання результатів дослідження для вдосконалення чинного земельного та екологічного законодавства, що сприятиме більш ефективному регулюванню земельних відносин загалом та земельно-межових відносин зокрема, а також усуненню недоліків наявного правового регулювання у сфері межування земель.

Результати дослідження можуть бути використані при викладанні курсів “Земельне право України”, “Екологічне право України”, спецкурсів за профілем кафедри трудового, земельного та екологічного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Захист земельних прав фізичних і юридичних осіб”, “Земельний процес”, “Проблеми земельного права”, “Проблеми реалізації права власності на землю”, “Юридичний захист прав суб'єктів земельних правовідносин”, “Проблеми реалізації та захисту екологічних прав громадян”, “Актуальні проблеми екологічного права”, а також при підготовці підручників і навчальних посібників з цих дисциплін.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження були апробовані у виступах на: міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 10-11 квітня 2003 р.); міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 8-9 квітня 2004 р.); науково-практичній конференції “Захист соціальних та економічних прав людини: міжнародні стандарти і законодавство України” (Київський юридичний інститут МВС України, 12 березня 2004 р.); міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 13-14 квітня 2005 р.); І Всеукраїнській цивілістично науковій конференції студентів та аспірантів 24-25 лютого 2006 р. (факультет цивільної та господарської юстиції Одеської національної юридичної академії); міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 20-21 квітня 2006 р.); міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих вчених” (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 19-20 квітня 2007 р.); засіданні кафедри трудового, земельного та екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка 23 травня 2008 р. з науковим повідомленням на тему: “До питання про визначення правового поняття межування земель”.

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли відображення у дев'яти наукових працях (шести статтях, опублікованих у фахових виданнях, і тезах чотирьох наукових доповідей на наукових і науково-практичних конференціях).

Структура дисертації обумовлена об'єктом, предметом, метою, завданням дослідження і композиційно складається із вступу, двох розділів, що містять по три підрозділи, висновків до розділів, загальних висновків до дисертації, списку використаних джерел та трьох додатків у вигляді проекту закону України “Про межування земель”, проекту закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері регулювання земельно-межових відносин” та проекту наказу Держкомзему України “Про внесення змін і доповнень до Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Держкомзему від 04.05.99 № 43 і зареєстрованої Мін'юстом 04.06.99 за № 354/3647”. Повний обсяг роботи складає 249 сторінок; загальна кількість сторінок дисертаційного дослідження - 186 сторінок; перелік використаних джерел відображено на 34 сторінках; додатки - на 28 сторінках. Кількість використаних джерел - 300.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, висвітлюється зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначається мета, завдання, об'єкт та предмет дослідження, розкриваються методологічні, теоретичні та емпіричні основи дослідження, доводиться наукова новизна положень, що виносяться на захист, та практичне значення отриманих результатів, наводяться відомості про їх апробацію.

Перший Розділ “Теоретичні основи правового регулювання межування земель” складається з трьох підрозділів та висновку до першого Розділу, які присвяченні дослідженню правової природи поняття межування земель як явища соціально-правової дійсності, історичних форм правового регулювання межування земель, визначенню місця правового регулювання межування земель в системі сучасного земельного права України.

Підрозділ 1.1. “Правова природа поняття межування земель” присвячений вивченню правової природи поняття межування земель шляхом дослідження його семантичного значення та формально-логічного аналізу його складових.

У дисертаційній роботі надано визначення таким складовим поняття межування земель, як визначення меж земельної ділянки, їх проектування, встановлення, відновлення, зміна, закріплення, посвідчення. Зокрема, їх зміст полягає у наступному:

визначення меж земельної ділянки пропонується розглядати як регламентовану нормами права діяльність правосуб'єктних осіб з проектування поворотних точок меж земельної ділянки в державній або умовній системі координат, з перенесенням їх в натуру (на місцевість) шляхом їх закріплення межовими знаками;

проектування меж земельної ділянки доцільно розглядати як врегульовану нормами права діяльність правосуб'єктних осіб по здійсненню кадастрової зйомки земельної ділянки з метою вирахування координат поворотних точок межі у державній або умовній системі координат з розробленням та погодженням відповідної землевпорядної документації;

встановлення меж земельної ділянки слід розглядати як регламентовану нормами права діяльність правосуб'єктних осіб по перенесенню спроектованих меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) із закріпленням, крім випадків, визначених законодавством, поворотних точок меж земельної ділянки межовими знаками;

відновлення меж земельної ділянки слід розглядати як регламентовану нормами права діяльність правосуб'єктних осіб, спрямовану на поновлення межових знаків земельної ділянки, шляхом перенесення спроектованих меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) із закріпленням, крім випадків, визначених законодавством, поворотних точок меж земельної ділянки межовими знаками;

зміна меж земельного простору доцільно розглядати як регламентовану нормами права діяльність правосуб'єктних осіб по перенесенню змінених при проектуванні меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) із закріпленням, крім випадків, визначених законодавством, поворотних точок меж земельної ділянки межовими знаками;

оформлення меж земельної ділянки слід розглядати як регламентовану нормами права діяльність правосуб'єктних суб'єктів з фіксації на матеріальних носіях стану визначення межі земельної ділянки, доведення цього факту до відома уповноважених органів та третіх осіб, що дозволяє ідентифікувати територіально обмежений межами земельний простір від інших об'єктів матеріального світу.

Свідомо-вольова діяльність суб'єктів щодо визначення (проектування, встановлення, відновлення, зміни) та оформлення меж земельної ділянки складає зміст відносин, що регулюється нормами права. Зазначені правовідносини є земельними правовідносинами, оскільки наділені тими ж загальними ознаками, що притаманні і земельним правовідносинам. Проте однією з особливостей, яка вирізняє земельно-межові правовідносини з-поміж інших видів земельних правовідносин є їх об'єкт, яким є земля (загальний об'єкт) та межа (безпосередній об'єкт).

У роботі здійснено порівняння та визначено відмінності поняття межування земель з тотожними за змістом словами відмежування, розмежування, розділення, розподіл, відведення. Обґрунтовано заперечення щодо тотожності понять межування земель та формування земельної ділянки. Межування земель можна вважати складовою процесу формування земельної ділянки. В свою чергу, процес формування земельної ділянки не вичерпує змісту поняття межування земель.

У підрозділі 1.2. “Онтологічний аспект правового регулювання межування земель” досліджено правове регулювання межування земель в його ретроспективному аспекті. Це дозволило зрозуміти “витоки” зазначеного поняття, першопричини, що вплинули на формування, збереження та розвиток правового регулювання межування земель протягом віків. Аналіз онтологічного аспекту правового регулювання межування земель здійснювався за критерієм тенденцій у використанні тих чи інших форм правового регулювання земельно-межових відносин, що дало змогу також дослідити джерела земельного права, що регулюють земельно-межові відносини.

Онтологія правового регулювання межування земель дозволяє стверджувати, що: 1) межування земель як явище соціально-правової дійсності є складовою людського буття з самого початку появи людини як істоти соціальної. Необхідність реалізації земельно-межових правовідносин було умовою формування класового суспільства і, як наслідок, однією з причин виникнення держави; 2) правове регулювання межування земель безпосередньо відображає державну політику в земельно-правовій сфері; 3) реалізація державної політики в сфері правового регулювання межування земель досягається за допомогою нормативно-правового та організаційно-функціонального його забезпечення; 4) правове регулювання межування земель проходить еволюційний шлях свого розвитку, відображаючи правопорядок та уклад життя суспільства на кожному етапі його розвитку. Стан правового регулювання земельно-межових відносин відображає ціннісні пріоритети держави та суспільства в цілому.

Підрозділ 1.3. “Місце правового регулювання межування земель в системі земельного права” присвячений дослідженню інститутоутворюючих факторів правового регулювання межування земель, за критеріями: предмета та методу правового регулювання межування земель; сукупності норм, об'єднаних змістом відносин, що складають систему правового регулювання межування земель; співвідношення правового регулювання межування земель з групами норм, що регулюють відносини в сфері землеустрою, добросусідства та земельного кадастру, а також визначення взаємозв'язку правового регулювання межування земель з такою функцією управління, як планування використання земель.

На підставі проведеного дослідження, встановлено, що сучасний стан правового регулювання межування земель свідчить про формування однойменного правового інституту Загальної частини земельного права, що розвивається в межах субінституту правового інституту землеустрою.

У роботі обґрунтовується, що предметом правового регулювання межування земель як правового інституту, що формується в межах субінституту, є конкретні, регулятивні та охоронні земельно-межові відносини процесуального динамічного характеру, що опосередковують багатостадійну діяльність управомоченої та уповноважених суб'єктів, які при визначенні (проектуванні, встановленні, відновленні, зміні) та оформленні меж земельного простору реалізують свою правосуб'єктність з метою індивідуалізації земельного простру.

Специфіка загальногалузевих методів у регулюванні земельно-межових відносин, по-перше, проявляється в меті їх застосування. Застосування імперативного та диспозитивного методів правового регулювання забезпечує баланс інтересів усіх суб'єктів земельних правовідносин в цілому на стадії визначення меж земельної ділянки; по-друге, полягає у функціях, які вони виконують. За допомогою імперативного та диспозитивного методів правового регулювання забезпечується взаємозв'язок процесуальних земельних правовідносин щодо визначення та оформлення меж певного земельного простору та матеріальних земельних правовідносин з використання земельного простору у визначених та оформлених межах.

Сукупність норм права, що регулюють земельно-межові відносини, утворює певну систему:

- за змістом норми, що регулюють земельно-межові відносини поділяються на ті, що визначають загальні засади (принципи та функції) правового регулювання межування земель, та норми, що регулюють земельно-межові відносини, створюючи різні види земельно-межових процесів;

- за змістом предмета правового регулювання межування земель або видами земельно-межових правовідносин, норми законодавства України в сфері межування земель поділяються на норми, що регулюють організаційні земельно-межові відносини, та норми, що регулюють технічні земельно-межові відносини;

- за рівнями реалізації, норми, що регулюють земельно-межові відносини, поділяються на ті, що регулюють земельно-межові відносини з визначення та оформлення меж: території життєдіяльності українського народу (межування земель загальнонаціонального рівня); адміністративно-територіальних одиниць (межування земель регіонального рівня); земельних ділянок державної та комунальної власності (межування земель місцевого рівня); земельних ділянок для індивідуальних потреб фізичних осіб та виконання статутної діяльності юридичних осіб (межування земель локального рівня);

- за специфікою правового регулювання межування земель з певним режимом їх використання або за особливостями земельно-межового процесу, можна виділити: а) правове регулювання межування земель у сфері територіально-просторової організації держави; б) правове регулювання земельно-межових відносин у сфері забезпечення національної безпеки; в) правове регулювання межування земель у сфері забезпечення потреб фізичних та юридичних осіб у земельних ресурсах.

Правове регулювання межування земель як субінститут правового інституту землеустрою покликаний забезпечувати реалізацію такої функції державного управління, як розподіл та перерозподіл земель, виступає гарантією охорони та захисту прав управомочених суб'єктів на землю, є способом здійснення землеустрою та засобом забезпечення функціонування державного земельного кадастру.

Розділ другий “Правове регулювання окремих груп та видів земельно-межових відносин” присвячений дослідженню окремих груп земельно-межових відносин, які були виокремленні за критерієм особливостей їх правового регулювання.

В підрозділі 2.1. “Правове регулювання земельно-межових відносин у сфері територіально-просторової організації держави” досліджуються земельно-межові правовідносини щодо визначення та оформлення кордону землі, яка належить на праві власності народу України, та земельно-межові правовідносини щодо визначення та оформлення меж адміністративно-територіальних утворень.

Дослідження першої групи земельно-межових правовідносин дозволило визначити, що:

- носієм права на межування частини території земної кулі шляхом визначення та оформлення меж землі України з метою територіально-просторової організації держави є Український народ. Держава Україна наділена представницькою земельно-межовою правосуб'єктністю, яка “обмежена” волею Українського народу відносно встановлення та зміни меж території, яка є просторовим базисом володарювання держави та об'єктом права власності Українського народу;

- практика правового регулювання межування землі Українського народу пішла по шляху формування двох основних видів земельно-межових правовідносин: а) визначення шляхом проектування (делімітації), відновлення (редемаркації) та оформлення державного кордону між Україною та сусідньою державою (Словенія, Польща, Румунія, Угорщина); б) визначення шляхом проектування (делімітації), встановлення (демаркації) та оформлення державного кордону між Україною та сусідньою державою (Російська Федерація, Білорусь, Молдова);

- зміст усіх видів земельно-межових правовідносин щодо визначення та оформлення меж землі, що належить на праві власності Українському народу, регламентується міжнародно-правовими договорами та в тій частині, яка не суперечить міжнародно-правовим договорам - внутрішнім законодавством держав-учасниць.

Суттєвим недоліком правового регулювання земельно-межових відносин щодо визначення та оформлення кордонів землі як частини земної кулі, яка належить на праві власності народу України, є відсутність відповідних норм на рівні норм Земельного кодексу України.

Стан правового регулювання земельно-межових відносин з визначення та оформлення меж адміністративно-територіальних утворень дає змогу виділити такі недоліки правового регулювання:

- відсутність реальних важелів впливу на земельно-межові правовідносини щодо визначення та оформлення меж адміністративно-територіальних утворень в управомоченої особи, якою є територіальна громада села, селища, міста, через законодавче їх делегування представницькому органу - сільській, селищній, міській раді або районній, обласній раді;

- відсутність законодавчо визначеної правової можливості виникнення та реалізації земельно-межових правовідносини по визначенню шляхом проектування та відновлення меж адміністративно-територіальних утворень, що суттєво обмежує вибір варіантів земельно-межової діяльності органів місцевого самоврядування;

- наявність правової “дискримінації” земельно-межових правовідносин з визначення та оформлення меж областей. Так, виходячи з норм Земельного кодексу України, межі області взагалі не визначаються та не оформлюються;

- недосконалість, передбаченої законодавством, моделі юридичного факту як підстави виникнення та припинення земельно-межових правовідносин щодо визначення та оформлення меж адміністративно-територіальних утворень.

Юридичний факт припинення земельно-межових правовідносин у вигляді оформлення державного акту на межі адміністративно-територіальних утворень не дозволяє вважати завершеними жодні з існуючих земельно-межових правовідносин з визначення та оформлення меж адміністративно-територіальних утворень, з огляду на відсутність законодавчо визначеної форми такого документа, що ставить під сумнів легітимність не лише земельно-межових правовідносин іншої групи, а й досягнуті результати земельної реформи в цілому.

Підрозділ 2.2. “Правове регулювання межування земель у сфері забезпечення національної безпеки” присвячений виявленню особливостей правового регулювання земельно-межових правовідносин у сфері:

- забезпечення соціального, культурного та духовного розвитку населення України, шляхом дослідження земельно-межових правовідносин, які опосередковують визначення та оформлення меж земельних ділянок природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

- забезпечення економічного зростання, підвищення рівня життя і добробуту населення України, шляхом дослідження правового регулювання земельно-межових відносин, які опосередковують визначення та оформлення меж земель транспорту, зв'язку, промисловості, енергетичної системи та оборони.

Аналіз земельно-межових правовідносин у сфері забезпечення соціального, культурного та духовного розвитку населення України свідчить, що: 1) поза сферою правового регулювання залишаються земельно-межові відносини з визначення шляхом проектування та відновлення і оформлення меж земельних ділянок земельних ділянок природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; 2) норми, що регулюють земельно-межові відносини даної групи, достатньо ускладнені, оскільки поєднуються з нормами, що регулюють відносини в сфері упорядкування землеволодіння; 3) при регулюванні земельно-межових відносин даної групи поєднуються “загальні” та “спеціальні” норми, які частково суперечать один одному, що створює неоднозначну правозастосовчу практику.

Правове регулювання земельно-межових відносин у сфері забезпечення економічного зростання, підвищення рівня життя і добробуту населення України, характеризується: 1) відсутністю єдиного законодавчого акта, який би встановлював особливості визначення та оформлення меж земельних ділянок зазначених категорій, як це передбачено щодо земель природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; 2) особливості правового регулювання визначення та оформлення меж земельних ділянок зазначеної категорії визначаються галузевими нормативно-правовими та нормативними документами, які регулюють порядок використання та охорони земельних ділянок земель транспорту, зв'язку, промисловості, енергетичної системи та оборони.

У підрозділі 2.3. “Правове регулювання межування земель у сфері забезпечення потреб фізичних та юридичних осіб у земельних ресурсах” детально досліджуються: загальні ознаки земельно-межової правосуб'єктності управомочених суб'єктів (незалежно від виду земельно-межових правовідносин), якими є вік, громадянство, наявність спеціального правового статусу; спеціальні ознаки земельно-межової правосуб'єктності, які притаманні управомоченим суб'єктам певних видів земельно-межових правовідносин з визначення меж земельної ділянки. Ознаками правосуб'єктності юридичних осіб є вид юридичної особи та наявність спеціального (земельно-правового чи іншого статусу).

Аналіз моделей життєвих обставин, з якими законодавство пов'язує виникнення земельно-межових правовідносин, свідчить про їх неоднозначність та здебільшого однобічність. Обґрунтовується позиція щодо необхідності диференціації підстав виникнення земельно-межових правовідносин залежно від виду останніх. Підстави припинення земельно-межових правовідносин пов'язуються з моментом завершення процесу оформлення визначених меж земельної ділянки.

Зміст земельно-межових правомочностей досліджується через призму: загальних правомочностей управомоченого та уповноваженого суб'єктів земельно-межових правовідносин (незалежно від виду земельно-межових правовідносин) та спеціальних правомочностей для кожного управомоченого та уповноваженого суб'єкта конкретного виду земельно-межових правовідносин.

На підставі проведеного дослідження встановлено, що:

- зміст земельно-межових правовідносин по визначенню шляхом проектування та встановлення меж земельних ділянок з наступним їх оформленням передбачає реалізацію управомоченими суб'єктами своєї земельно-межової правосуб'єктності при набутті права на земельну ділянку на первинному ринку земель, а також при реалізації правового титулу землеволодільця, у зв'язку з неможливістю виявлення дійсних меж земельної ділянки;

- зміст земельно-межових правовідносин по визначенню шляхом проектування та відновлення меж земельних ділянок з наступним їх оформленням передбачає реалізацію управомоченими суб'єктами своєї земельно-межової правосуб'єктності при набутті права на земельну ділянку на вторинному ринку земель, а також при реалізації правового титулу землеволодільця, у зв'язку з втратою, пошкодженням чи зношенням межових знаків;

- зміст земельно-межових правовідносин по визначенню шляхом проектування та зміни меж земельних ділянок з наступним їх оформленням передбачає реалізацію управомоченими суб'єктами своєї земельно-межової правосуб'єктності при впорядкуванні існуючого землеволодіння та землекористування.

У Висновках за результатами дослідження викладені найважливіші наукові результати роботи щодо поставлених завдань дослідження, основні з яких зводяться до такого:

1. Поняття межування земель слід розглядати в суб'єктивному та об'єктивному значеннях:

межування земель в суб'єктивному значенні можна розглядати як сукупність суб'єктивних можливостей осіб, які наділені земельно-межовою правосуб'єктністю щодо індивідуалізації земельного просторового базису шляхом визначення (проектування, встановлення, відновлення, зміни) та оформлення його меж з метою досягнення стану територіальної обмеженості межами, його зміни та відновлення.

межування земель в об'єктивному значенні є системою норм права, що регулюють земельно-межові відносини, які опосередковують діяльність управомочених та уповноважених суб'єктів щодо визначення (проектування, встановлення, зміни, відновлення) та оформлення меж земельного простору з метою досягнення стану територіальної обмеженості межами, його зміни та відновлення. Аналіз норм законодавства дозволяє стверджувати, що правове регулювання межування земель є правовим субінститутом правового інституту землеустрою земельного права.

2. Порівняння поняття межування земель з подібними до нього словами дозволяє свідчить про те, що:

межування земель є правовим поняттям, відмежування земель - правовим терміном, що позначає поняття межування земель;

поняття розмежування, розділення, розподіл земель не можуть замінювати поняття межування земель, і навпаки, оскільки зазначені поняття несуть самостійне змістовне навантаження, що обумовлює їх відокремлене вживання в понятійному апараті земельного права;

поняття межування земель не можна замінювати поняттям відведення земельної ділянки, оскільки остання за своїм значенням є синонімом понять розмежування, розділення, розподіл.

3. Основними правовими формами регулювання земельно-межових відносин протягом усього його історичного розвитку є звичаєво-правова, нормативно-правова та договірна форми. Звичаєво-правова форма регулювання земельно-межових відносин поступово замінюється нормативно-правовою формою, утворюючи субсидіарне джерело правового регулювання земельно-межових відносин у середині держави. Договірна форма правового регулювання земельно-межових відносин застосовується для регулювання зовнішнього межування, тобто межування частини земельного простору з метою визначення та оформлення меж землі народу України.

4. Управомочені особи земельно-межових правовідносин, які є носіями права на межування земель, наділені спеціальною земельно-межовою правосуб'єктністю. Земельно-межова правосуб'єктність є різновидом земельної правосуб'єктності, носить галузевий характер. Земельно-межові правовідносини мають особистісний характер, тому не можуть реалізовуватись за недієздатну особу дієздатним суб'єктом.

5. Виникнення, зміна земельно-межових правовідносин здійснюється здебільшого на підставі юридичних складів. У цій частині чинне законодавство України не враховує правову природу земельно-межових правовідносин, тому потребує відповідного корегування.

Припинення земельно-межових правовідносин завершується оформленням визначених меж земельної ділянки, що також потребує законодавчого регламентування як гарантії реалізації права управомоченої особи на межування земель.

6. Зміст земельно-межових правовідносин утворюють права та обов'язки управомоченого та уповноваженого суб'єктів, які можна розглядати з позиції їх поділу на загальні, тобто ті, які притаманні суб'єктам земельно-межових правовідносин незалежно від виду останніх, та спеціальні, тобто ті, які притаманні суб'єктам земельно-межовим правовідносинам певного виду в межах конкретної групи.

Враховуючи вищевикладене, в Додатках запропоновано системний підхід до вдосконалення стану земельно-межових правовідносин - проект закону України “Про межування земель”. За допомогою прийняття розроблених проекту закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері регулювання земельно-межових відносин” та проекту наказу Держкомзему України “Про внесення змін і доповнень до Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Держкомзему від 04.05.99 № 43 і зареєстрованої Мін'юстом 04.06.99 за № 354/3647”, автор пропонує зняти деякі нагальні проблемні питання практики в сфері регулювання межування земель.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях автора

1. Старостенко Д. М. Онтологічний аспект правового регулювання межування земель / Старостенко Діана Миколаївна // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. Вип. 59. 2004. С. 161-164.

2. Старостенко Д. М. Основні форми правового регулювання земельно-межових відносин / Старостенко Діана Миколаївна // Бюлетень Міністерства юстиції України. 2004. № 12(38). С. 115-123.

3. Старостенко Д. М. Правові аспекти визначення поняття “межування земель” / Старостенко Діана Миколаївна // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. Вип. 67-69. 2005. С. 30-33.

4. Старостенко Д. М. Формування земельно-межового законодавства на сучасному етапі реформування земельних правовідносин / Старостенко Діана Миколаївна // Бюлетень Міністерства юстиції України. 2006. № 6(56). С. 96 - 104.

5. Старостенко Д. М. Правове регулювання земельно-межових відносин щодо визначення та оформлення меж адміністративно-територіальних утворень / Старостенко Діана Миколаївна // Бюлетень Міністерства юстиції України. 2007. № 5(67). С. 184-191.

6. Старостенко Д. М. Правове регулювання розвитку земельно-межової компетенції державних органів / Старостенко Діана Миколаївна // Бюлетень Міністерства юстиції України. 2008. № 7-8(81-82). С. 99-105.