Державне управління етнонаціональними відносинами в контексті формування української національної ідеї

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИМИ ВІДНОСИНАМИ В КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ

25.00.01 - теорія та історія державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління

БЕЗВЕРХА Тетяна Володимирівна

УДК 351:323.1

ДНІПРОПЕТРОВСЬК - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Дніпропетровському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України

Науковий керівник доктор історичних наук, професор

КРИВЧИК Геннадій Георгійович, Придніпровська державна академія будівництва та архітектури, завідувач кафедри українознавства.

Офіційні опоненти: доктор наук з державного управління, професор

КУЦ Юрій Олексійович,

Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, завідувач кафедри регіонального управління та місцевого самоврядування;

кандидат наук з державного управління

ГОЛОС Ігор Ілліч,

Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки, доцент кафедри філософії і психології.

Захист відбудеться 16 січня 2009 р. о 13 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.866.01 у Дніпропетровському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 49044, м. Дніпропетровськ, вул. Гоголя, 29, к. 104.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (49044, м. Дніпропетровськ, вул. Гоголя, 29).

Автореферат розісланий 15 грудня 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради В. М. Дрешпак

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Останнім часом українське суспільство переживає якісні зміни, пов'язані з трансформацією основ політичної, соціальної, економічної та духовної сфер суспільного життя, що, зокрема, є причиною актуалізації процесів самоідентифікації українського народу й формування української нації. Це детерміновано світовими практиками ХХ ст. щодо розбудови багатоетнічних демократичних держав-націй і позитивними результатами цих практик для розвитку суспільства та людини.

За таких умов важливого значення в регулюванні міжетнічних стосунків і забезпеченні стабільності в країні набуває державна етнонаціональна політика в широкому спектрі її змістовного наповнення, форм, методів, механізмів і засобів її формування й реалізації в контексті конституційного визначення України як демократичної, правової, соціальної держави. У цьому аспекті формування основоположних принципів державного будівництва, одним із яких може бути розглянута національна ідея як квінтесенція розуміння стратегічного напрямку розвитку українського народу постає як важливе наукове і практичне завдання. Дослідження проблем державного управління етнонаціональними відносинами саме у такому контексті дозволяє розкрити державотворчий потенціал процесів формування української політичної нації.

Роботи сучасних науковців, що досліджують актуальні теоретичні та прикладні проблеми державного управління, зокрема, таких авторів, як В. Авер'янов, В. Бакуменко, В. Князєв, В. Луговий, І. Надольний, Н. Нижник, О. Оболенський, А. Решетніченко, І. Розпутенко, С. Серьогін, В. Скуратівський, С. Телешун, Л. Шкляр, В. Цвєтков та інші підкреслюють необхідність подальшої розробки й обґрунтування теоретико-методологічних основ державного управління. Теоретичні та методологічні підходи до проблем державного управління етнонаціональними відносинами розкриваються в працях вітчизняних дослідників І. Голоса, Ю. Куца, А. Леонової, Л. Мисіва, П. Надолішнього, І. Попової, В. Ребкала, Т. Сенюшкіної, В. Трощинського та інших, які, зокрема, зауважують, що державне управління етнонаціональними відносинами в Україні на сьогоднішній день здійснюється непослідовно.

Однак, незважаючи на значну увагу до проблем державного управління етнонаціональними відносинами, слід констатувати що недослідженими залишаються питання обґрунтування основних концептуальних положень щодо державного управління етнонаціональними відносинами в контексті формування української національної ідеї Необхідність дослідження даної проблематики зумовлена тенденціями загострення проблем у сфері етнонаціональних відносин, неспроможністю держави адекватно на них реагувати, а також недостатнім їх теоретичним висвітленням в умовах системного реформування влади й демократизації суспільства в напрямі формування української нації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося в межах тематики науково-дослідних робіт Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за темами: „Морально-етичні засади розвитку державної служби України: європейський та вітчизняний досвід” (державний реєстраційний номер 0107U002397), „Застосування соціально-психологічних методів державного управління під час розробки, впровадження та оцінювання регіональних цільових програм” (державний реєстраційний номер 0108U003398). У цих дослідженнях автор брала участь як молодший науковий співробітник. Автором обґрунтовано необхідність удосконалення державного управління етнонаціональними відносинами та пропозиції щодо поліпшення ресурсного й методологічного забезпечення державного управління складними соціальними процесами.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є наукове обґрунтування основних концептуальних положень щодо державного управління етнонаціональними відносинами в контексті формування української національної ідеї.

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність розв'язання таких завдань:

- зробити ретроспективний огляд джерельної бази з проблем національної ідеї, етнонаціональних відносин, державного управління етнонаціональними відносинами;

- уточнити понятійно-категоріальний апарат державного управління етнонаціональними відносинами;

- розкрити й узагальнити основні тенденції етнонаціонального розвитку України в період 1991 - 2008 рр.;

- дослідити організаційно-правові засади державного управління етнонаціональними відносинами в Україні;

- розробити й обґрунтувати світоглядні засади формування сучасної української національної ідеї як системоутворюючого чинника державного управління етнонаціональними відносинами;

- дослідити стан державного управління етнонаціональними відносинами в Україні та розробити пропозиції щодо його удосконалення в контексті формування української національної ідеї;

- обґрунтувати основні концептуальні положення щодо державного управління етнонаціональними відносинами в контексті формування української національної ідеї.

Об'єктом дослідження є етнонаціональні відносини в Україні.

Предметом дослідження є державне управління етнонаціональними відносинами в контексті формування української національної ідеї.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що обґрунтування основних концептуальних положень щодо державного управління етнонаціональними відносинами в контексті формування української національної ідеї створить теоретичні передумови вирішення проблем в етнонаціональній сфері і виступить запорукою гармонізації і стабілізації етнонаціональних відносин в умовах вільного розвитку всіх етнічних груп, що населяють територію України.

Методи дослідження. Під час виконання дисертаційної роботи використані як загальнонаукові, так і спеціальні наукові методи. Методологічну основу дисертаційного дослідження склав системний метод, який використовувався під час вивчення організаційно-правових засад державного управління етнонаціональними відносинами та розробки пропозицій щодо його удосконалення. Методи аналізу застосовані на всіх етапах дослідження. Використовуючи їх, сформовано понятійно-категоріальний апарат і проаналізовано стан державного управління етнонаціональними відносинами в сучасній Україні. Метод аналогії застосовувався як один з найбільш придатних для розробки на основі вітчизняного та зарубіжного досвіду основних напрямів удосконалення державного управління етнонаціональними відносинами. Під час опрацювання документальних джерел було використано метод контент-аналізу. На всіх етапах виконання роботи застосовано спеціальні методи аналізу державної політики, що полягають у дослідженні державної політики щодо етнонаціональних відносин за допомогою комплексного використання теоретичних розробок та інструментальних можливостей різних галузей науки.

Комплексне використання наукових методів для реалізації мети та окремих завдань дослідження в цілому забезпечило належну вірогідність отриманих результатів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертаційній роботі вирішено актуальне наукове завдання, яке стосується обґрунтування основних концептуальних положень щодо державного управління етнонаціональними відносинами в контексті формування української національної ідеї як системоутворюючого чинника, що консолідує націю в державотворчому процесі. У дисертації

уперше:

- обґрунтовано основні концептуальні положення щодо державного управління етнонаціональними відносинами, що повинно набути ознак загальнодержавної системи, де системоутворюючим чинником виступить національна ідея;

- визначено еволюційний характер національної ідеї, яка в процесі формування й розвитку національних держав може пройти декілька фаз, серед яких виокремлюються: ідея боротьби за власну державність; ідея збереження й стабілізації на конституційних засадах цієї державності; ідея удосконалення конституційних основ державності;

удосконалено:

- напрямки трансформування державного управління етнонаціональними відносинами з урахуванням особливого значення національної ідеї як чинника консолідації різних етносів, що проживають на території країни, ідеологічної бази для формування політичної нації, державної політики та системи державного управління етнонаціональними відносинами;

- підходи щодо застосування ресурсного потенціалу державного управління етнонаціональними відносинами, серед складових якого за сучасних умов найбільшої актуальності набувають ідеологічна, інформаційна, освітня та культурна;

дістали подальшого розвитку:

- системний підхід до визначення проблем державного управління етнонаціональними відносинами в Україні, серед яких розглядаються: відсутність об'єктивної оцінки стану етнонаціональної сфери, вузькогалузевий спорадичний підхід до управління цією сферою, невикористання у повному обсязі наявних ресурсів;

- понятійно-категоріальний апарат у сфері державного управління етнонаціональними відносинами, зокрема автором уточнено визначення поняття „національна ідея”;

- обґрунтування специфічних завдань державного управління етнонаціональними відносинами щодо визначення ролі титульного етносу, навколо якого інтегруються інші етнічні групи та який потребує з боку держави окремої уваги, а саме розробки й реалізації заходів, що будуть сприяти його адаптації до умов розбудови національної держави та змін, які відбуваються в державі в період трансформації основ політичної, соціальної, економічної та духовної сфер суспільного життя буття.

Практичне значення одержаних результатів. Внесені пропозиції щодо основних концептуальних положень державного управління у сфері етнонаціональних відносин використані в діяльності відділу по роботі з засобами масової інформації та творчими організаціями виконавчого апарату Дніпропетровської обласної ради (довідка про впровадження № 1689/0/2-08 від 30.10.2008), управлінням з питань внутрішньої політики Дніпропетровської обласної державної адміністрації (довідка про впровадження № 745/01-08 від 29.10.2008).

Окрім того, основні положення, викладені у дисертації, були впроваджені в навчальному процесі Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України під час підготовки магістрів за спеціальністю 8.150000 „Державне управління” у рамках дисципліни „Теорія та історія державного управління” (довідка про впровадження № 03/1-8-16/2-1112 від 11.11.2008).

Дисертаційні висновки можуть бути використані в подальших наукових розробках, навчальному процесі, практичній, законотворчій діяльності, спрямованій на побудову демократичного суспільства, консолідацію українського народу, формування й реалізацію української національної ідеї.

Особистий внесок здобувача. Основні положення та результати дисертаційного дослідження отримані автором самостійно. У надрукованій спільно з Г. Євсєєвою статті автором розкрито процес розвитку української національної ідеї в радянські часи. У колективній монографії „Морально-етичні засади розвитку державної служби України: європейський та вітчизняний досвід” автором обґрунтовано державотворчу роль національної ідеї.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження були викладені автором на міжнародному конгресі „Українська освіта у світовому просторі” (Київ, 2007), регіональних науково-практичних конференціях „Актуальні проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України” (Дніпропетровськ, 2006, 2008), VIIІ міжнародному науковому конгресі „Державне управління та місцеве самоврядування” (Харків, 2008), науково-практичній конференції „Теорія та практика державної служби” (Дніпропетровськ, 2008).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 10 наукових праць, з них 5 статей у наукових фахових виданнях, 1 стаття в інших наукових виданнях, 3 тези доповідей у матеріалах науково-практичних конференцій, 1 монографія (у співавторстві).

Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, додатку та списку використаних джерел. Обсяг дисертації становить 214 сторінок, з них - 180 сторінок основного тексту, 3 рисунки, 1 додаток на 5 сторінках. Список використаних джерел складається з 297 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність і ступінь розробленості теми, вказано на її зв'язок з науково-дослідними роботами та програмами, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, гіпотезу, методи дослідження; охарактеризовано наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення, наведено дані про апробацію результатів дослідження, особистий внесок здобувача та публікації за темою дисертації.

Перший розділ - „Теоретико-методологічні засади державного управління етнонаціональними відносинами” присвячений аналізу існуючих наукових напрацювань, що стосуються теми дисертаційного дослідження та сутності понять і термінів, які використовуються під час розгляду теми, обґрунтуванню методологічної бази та визначенню основних напрямів дослідження.

Питання щодо ролі держави в регулюванні етнонаціональних відносин стало актуальним достатньо давно. Теми формування українського етносу, національної самоідентифікації українського народу, боротьби за власну державність постійно перебували в полі зору вітчизняних дослідників, їх різні аспекти розглядалися як у працях видатних політиків і науковців кінця ХІХ - початку ХХ ст. - В. Антоновича, В. Винниченка, М. Грушевського, Д. Донцова, М. Драгоманова, М. Костомарова, П. Куліша, В. Липинського, М. Міхновського, І. Франка, Д. Яворницького, так і в роботах теоретиків і практиків українського національного визвольного руху середини ХХ ст. (Ю. Липа, В. Старосольський, М. Сціборський та ін.). Проте, обґрунтовуючи право українців на власну державність, зазначені автори демонструють широку розбіжність поглядів на українське державотворення: від соціалістичного федералізму М. Грушевського до правової монархії В. Липинського.

На розвиток теорії етнонаціональної політики суттєвий вплив здійснили праці російських науковців, які представляють різні епохи Р. Абдулатіпов, Е. Баграмов, М. Бердяєв, Ю. Бромлей, Л. Гумільов, В. Соловйов, С. Кара-Мурза та інші. Вони досліджували природні, культурні, морально-духовні та соціально-політичні чинники як вирішальні у процесі формування етнонаціональних відносин. До світової наукової думки в сфері етнополітики належать класичні твори Б. Андерсена, М. Вебера, Е. Геллнера, Х. Ортеги-і-Гасета, Е. Сміта, А. Тойнбі, Ю. Хабермаса, К. Ясперса та інших, що розглядали етнонаціональні відносини як окреме явище у багатоманітному спектрі суспільних відносин, відносин між владою, людиною й суспільством.

Особливістю досліджень сучасного стану етнонаціональних процесів є їх міждисциплінарність. У філософському, соціологічному, історичному, політологічному вимірах сфера етнонаціональних відносин вивчається такими авторами, як В. Андрущенко, І. Варзар, М. Вівчарик, В. Вікторов, Б. Глотов, В. Капітон, О. Картунов, Г. Касьянов, О. Корх, В. Котигоренко, В. Кремень, І. Кресіна, Г. Кривчик, І. Курас, О. Куць, О. Майборода, С. Макарчук, М. Обушний, Н. Паніна, Ю. Римаренко, С. Римаренко, Т. Рудницька, М. Степико, О. Шуба, М. Шульга та ін. Однак міждисциплінарність породжує проблему визначення основних категорій та понять, якими оперують дослідники, зокрема, таких термінів як „етнос”, „народ”, „народність”, „нація”, „національне питання”, „національна ідея”, „національні відносини”, „державна політика у сфері етнонаціональних відносин”, „державне управління етнонаціональними відносинами”. Тому до цього часу не має єдиного загальновизнаного понятійно-категоріального апарату сфери управління етнонаціональними відносинами й необхідним є його уточнення.

Вивчення різних тлумачень поняття „національна ідея” дозволило сформулювати таке його розуміння: національна ідея є формою сприйняття сутності народу, в якій відображений сенс та фундаментальні принципи існування народу, що зумовлюють перетворення його в націю, і яка розглядається як суспільний феномен, що містить в собі вихідну причину, бажану мету й можливий результат діяльності нації, має змінний характер і реалізується через політичні механізми впливу.

З огляду на те, що все більш нагальною стає проблема консолідації титульного етносу, покликання державного управління етнонаціональними відносинами полягає не тільки у вирішенні проблем національних меншин, а й у розробці та реалізації стратегії формування єдиної політичної нації. В цьому контексті важливо, на думку дисертанта, сферу етнонаціональних відносин визначити як систему, до складових якої можуть бути віднесені: інформаційний, соціальний, економічний, ідеологічний, освітній, культурний, релігійний компоненти. У комплексі всі ці компоненти в подальшому мають бути використані для розробки та пропагування національної ідеї серед громадян країни з метою активізації їх участі у державотворчому процесі та у формуванні української політичної нації.

Виділено три етапи наукової розробки ідей щодо формування етнонаціональних відносин в умовах національної державності на території України: перший - друга половина ХІХ - початок ХХ ст.; другий - радянський період (початок ХХ - 90-ті рр. ХХ ст.), третій - сучасна доба, що починається з 90-х рр. ХХ ст. Для першого етапу характерним є розгляд етнонаціональних процесів з двох різних позицій: або народництва, де всі етнічні групи (український народ) у рівній мірі розглядаються як суб'єкти державотворення, або з позицій елітаризму, коли головна роль у формуванні й розвитку державності відводиться свідомій національній еліті. На другому етапі домінувала єдина, така, що не підлягала критиці, егалітаристська концепція, в основу якої покладалася марксистська класова теорія, згідно з якою міжетнічні проблеми підмінялися класовими і саме класи виступали рушійною силою історичного процесу. Третьому етапу притаманна переважно критика марксистських класових поглядів на природу суспільного розвитку без оцінки ролі окремих етнічних груп в українському державотворенні, без наголосу на потребі формування української політичної нації як головного суб'єкта державотворчого процесу.

У другому розділі - „Державне управління етнонаціональними відносинами в Україні” досліджено основні фактори, що обумовлюють державну політику у сфері національних відносин, серед яких розглядаються історичні передумови й сучасні тенденції, виявлено сутність і зміст організаційно-правових засад державного управління етнонаціональними відносинами в Україні.

На українських землях управління етнонаціональними відносинами в різні періоди здійснювалося в контексті цілого спектру базових ідей - від ідей інтернаціоналізму та перспектив формування „радянського народу” до ідей націонал-патріотичних. Сьогодні зразком державного устрою для України є тип держави-нації, основу якої складає політична нація, що визначається розумінням себе як єдиної спільноти, однаковим баченням майбутнього й ефективною взаємодією етнічних компонентів. Натомість у сучасній Україні на тлі консолідаційної спрямованості й толерантного характеру відносин між окремими етнічними групами, зберігається тенденція дезінтеграційних процесів усередині титульного етносу. Замість толерантного ставлення у відносинах між українцями різних регіонів існує стійке конфліктне поле напруги, що перманентно штучно посилюється, зокрема під час виборчих перегонів. В умовах стабільно низького рівня життя, тенденцій до скорочення чисельності та старіння населення аж до можливої демографічної кризи процеси дезінтеграційного характеру всередині титульного етносу значно посилені, що обумовлює потребу адаптації його до транзитивних умов суспільства й держави.

Аналізуючи нормативно-правову базу у сфері етнонаціональних відносин автор зазначає, що на фоні державного гарантування й захисту прав національних меншин права титульного етносу займають незначний сектор всієї законодавчої бази й стосуються переважно мовного питання. Це, відповідно, зумовлює неувагу до проблем титульного етносу при розробці державної політики у сфері етнонаціональних відносин й ускладнює процес формування української політичної нації. Державне управління етнонаціональними відносинами носить несистемний характер, що обумовлено відсутністю загальновизнаної національної ідеї, яка повинна виступити основним системоутворюючим інтеграційним чинником, що консолідує націю в державотворчому процесі.

Під час дослідження структури управління етнонаціональними відносинами дисертантом розглянуто рівні, компоненти й функції цієї структури й зроблено висновок, що не дивлячись на те, що управління здійснюється в принципі на правових і демократичних засадах, окремі компоненти етнонаціональної політики, що являють собою етнонаціональні відносини, національну свідомість й етнонаціональні інститути, потребують принципового комплексного перегляду. Це обумовлено, тим, що в той час, як відносини між різними етнічними групами будуються на засадах толерантності й мають відносно стабільну динаміку, відносини всередині титульного етносу в результаті непослідовної політики зазнають деструктивних змін і являють собою загрозу суспільній злагоді й державності.

Показано, що державне управління етнонаціональними відносинами в Україні повною мірою не виконує покладених на нього функцій. Це обумовлено в першу чергу тим, що сфера етнонаціональних відносин розглядається як проста сукупність окремих елементів: національні меншини та корінні народи - окремо, титульний етнос - окремо. Однак, на думку дисертанта, всі ці елементи слід розглядати як систему, тобто як сукупність взаємопов'язаних елементів (етнічних груп) і ресурсів (потенціал національних спільнот, зокрема їх культури, мовного питання тощо), організованих процесом системогенези, в якому національна ідея має виступати як системоутворюючий чинник процесу націєтворення, в результаті чого утворюється єдине ціле - українська нація.

Отже, сферу етнонаціональних відносин слід розглядати в комплексі всіх її елементів і їх взаємодії, що дозволяє виокремити загальні функції, властивості, закономірності й чинники впливу на розвиток цієї сфери, попередити небажані наслідки, максимально розкрити потенціал суспільства, сприяти активізації процесів його консолідації й попередженню формування стереотипів суб'єктивності, упередженості й дискримінації.

Забезпечення ефективності державного управління етнонаціональними відносинами, на думку автора, можливе за умов залучення до механізму управління всіх існуючих методів - адміністративних, правових, економічних, політичних, соціально-психологічних, морально-етичних і комплексних державних механізмів управління. Запропоновано практичні заходи, що забезпечать удосконалення системи управління у сфері етнонаціональної політики як на центральному так і на регіональному рівнях.

При цьому, дисертант зазначає, що проблема полягає не тільки у відсутності усталених методів і механізмів державного впливу на формування національної ідеї, а переважно в тому, що державна влада, яка утворилася на фоні радянського моноідеологічного режиму й однопартійної політичної системи, до цього часу, захопившись ідеєю „політичного плюралізму” не усвідомила державотворчу роль національної ідеї, як фундаменту, на основі якого буде формуватися громадянське суспільство. У процесі дослідження автор висвітлює мовне питання як важливий чинник етнонаціонального розвитку. З огляду на нього стає зрозумілим, що державне управління в даній сфері не повинно обмежуватися заходами випадкового несистемного характеру, про що свідчить і успішна практика врегулювання проблем у сфері етнонаціональних відносин в європейських країнах.

Проаналізований зарубіжний досвід формування й реалізації національної ідеї може бути використаний у державотворчих процесах в Україні. Із існуючих у світі можна виокремити чотири типи національної ідеї: франко-англійська, російська, германська, західнослов'янська, які мають як спільні риси, так і відмінні. Усі типи передбачають найголовнішим завданням національної спільноти створення міцної держави й виконання нацією „світової місії”. При цьому місія в більшості випадків полягає в донесенні до інших народів власної ідеї, що повинна врятувати, настановити ці народи, й допускає насильницькі методи такої настанови. Показано, що існують і суттєві відмінності щодо змісту національної ідеї, що здебільшого пролягають у площині суспільних пріоритетів. За умов виваженого використання цього досвіду, він може стати надзвичайно результативним у реалізації національних програм, що можна спостерігати на прикладі західнослов'янських держав-націй, де ідея згуртування нації в процесі європеїзації дала позитивний результат.

У третьому розділі - „Концептуальні засади удосконалення системи державного управління етнонаціональними відносинами в Україні” розкрито світоглядні засади формування сучасної української національної ідеї, досліджено питання ресурсного забезпечення, розроблено й обґрунтовано концептуальні підходи щодо удосконалення державного управління етнонаціональними відносинами.

У дослідженні національна ідея розкривається як системоутворюючий чинник, що здатний консолідувати поліетнічне суспільство, спрямовувати його на досягнення загальнонаціональних цілей. Автором зазначається, що це можливо лише за умови її трикомпонентності - вона повинна включати в себе вихідну причину, бажану мету й можливий результат. Національна ідея, на думку автора, - це той об'єктивний чинник, на підставі якого існує можливість стабілізації та гармонізації етнонаціональних відносин у сучасній державі.

Показано еволюційний характер національної ідеї, яка в процесі формування й розвитку національних держав має пройти декілька фаз, серед яких виокремлюються: ідея боротьби за власну державність; ідея збереження й стабілізації на конституційних засадах цієї державності; ідея удосконалення конституційних основ державності; що потребує відповідних змін у системі державного управління етнонаціональними відносинами. Це дозволить їй концентрувати зусилля не тільки на вирішення поточних проблем міжетнічних відносин, а й забезпечувати консолідацію етнічних складових суспільства в державотворчому процесі. Наголошено, що державне управління етнонаціональними відносинами має набути ознак загальнодержавної системи, де системоутворюючим чинником виступить національна ідея.

Запропоновано покласти в основу сучасної української національної ідеї зміст преамбули до діючої Конституції України, згідно з якою вихідною причиною національної ідеї має розглядатися багатовікова історія українського державотворення і здійснене українською нацією, усім Українським народом право на самовизначення, бажаною метою - забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, зміцнення громадянської злагоди на землі України, можливим результатом - Україна як економічно розвинута демократична, соціальна, правова держава.

Серед основних проблем державного управління етнонаціональними відносинами в Україні найбільш значущими можна визначити: відсутність об'єктивної оцінки стану етнонаціональної сфери, вузькогалузевий несистемний підхід до управління цією сферою, невикористання у повному обсязі наявних ресурсів. Отже, на підставі цього запропоновано механізми удосконалення ресурсного забезпечення державного управління етнонаціональними відносинами, серед складових якого за сучасних умов найбільшої актуальності набувають ідеологічний, інформаційний, освітній, мовний і культурний компоненти По-перше, засоби масової інформації не залучені до збалансованого висвітлення питань, що стосуються етнонаціональних відносин, не повністю виконується притаманна їм виховна функція. Показано, що аналогічним чином соціальній рекламі як могутньому важелю процесу формування суспільної свідомості з боку держави приділяється недостатньо уваги.

По-друге, з'ясовано, що спостерігається відхід сфери освіти від традиційно притаманних їй завдань виховання як важливого чинника стабілізації сфери етнонаціональних відносин через виховання відповідальної, духовно зрілої особистості з активною національною домінантою, яка усвідомлює особисту роль в процесі державотворення.

По-третє, у дослідженні сфера культури розкривається як ключова умова успішного процесу формування української нації та державотворення. За цих умов розвиток національної культури, підвищення рівня її конкурентоспроможності може значною мірою сприяти стабілізації сфери етнонаціональних відносин, формуванню української політичної нації. Зокрема, розвиток полікультурності, що обумовлена різними етнічними, географічними, соціальними або побутово-господарськими факторами, притаманними поліетнічному суспільству із високим рівнем розвитку культури кожної етнічної групи, які містять елементи загальнонаціональної культури, виступає могутнім каталізатором інтеграційних процесів суспільства..

Доведено, що труднощі у вирішенні багатьох проблем у сфері етнонаціональних відносин в Україні полягають не лише в тому, що система державного управління має недосконалу і, певним чином, застарілу організаційну структуру, побудовану за лінійно-функціональним принципом. Удосконалення передбачає розвиток двох взаємопов'язаних сторін системи державного управління етнонаціональними відносинами - організаційної та функціональної.

Показано, що удосконалення державного управління етнонаціональними відносинами передбачає удосконалення його організаційно-функціональної структури. До чинної організаційної структури державного управління етнонаціональними відносинами автор пропонує включити інституцію, що повинна була б виступити ключовою ланкою в координації й узгодженні діяльності окремих структурних складових системи державного управління етнонаціональними відносинами. Цю роль, наприклад, може виконувати Рада національної безпеки і оборони України. При цьому система державного управління етнонаціональними відносинами в Україні має охоплювати горизонтально поєднані структури з чітко визначеними повноваженнями в цій сфері (міністерства та державні комітети), а також підрозділи центральних органів виконавчої влади на місцях, які реалізовуватимуть покладені на них функції у межах визначеної державної політики та з урахуванням регіональної специфіки. Розв'язання конкретних проблем в етнонаціональній сфері має здійснюватися шляхом реалізації загальнодержавних та регіональних програм.

До переліку усталених у вітчизняній традиції основних функцій державного управління автором рекомендовано включити функцію консолідації суспільства, реалізація якої повинна забезпечити згуртування поліетнічної спільноти на етапі формування української політичної нації. У контексті реалізації основних функцій державного управління пропонується розглядати також функцію сприяння адаптації титульного етносу до умов розбудови національної держави, що має забезпечити сталість державотворчих процесів в Україні.

ВИСНОВКИ

У дисертації вирішено актуальне наукове завдання щодо удосконалення теоретико-методологічних основ державного управління етнонаціональними відносинами в контексті формування української національної ідеї як системоутворюючого чинника, що консолідує націю в державотворчому процесі.

Отримані в процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізовані мета й завдання дослідження дають можливість зробити такі висновки та внести пропозиції.

1. На підставі дослідження літературних джерел щодо державного управління етнонаціональними відносинами в контексті формування національної ідеї показано, що до цього часу дана тема комплексно не розглядалася. Становлення теоретичної бази за темою дослідження відбувалося в трьох автономних напрямах - державного управління, державного управління етнонаціональними відносинами, національної ідеї. Розгляд цих напрямів у поєднанні визначив, що використання національної ідеї як системоутворюючого чинника державного управління етнонаціональними відносинами дозволяє суттєво змінити погляди щодо ролі складових етнічної структури суспільства у державотворчих процесах, а їх консолідація навколо титульного етносу за наявності загальновизнаної національної ідеї сприятиме формуванню української політичної нації, а, отже, становленню громадянського суспільства та правової демократичної держави-нації.

2 На підставі ретроспективного огляду досліджень з питань етнонаціональних відносин, державного управління цією сферою та національної ідеї показано, що формування теоретичних основ з зазначених напрямків на теренах сучасної України відбувалося в три етапи: перший - друга половина ХІХ - початок ХХ ст., другий - радянський період (початок ХХ - 90-ті рр. ХХ ст.), третій - сучасна доба, що починається з 90-х рр. ХХ ст. Для кожного з цих етапів характерною є відмінність світоглядних концепцій щодо розвитку етнонаціональних відносин: від моноідеологічних поглядів марксизму до плюралізму поглядів сучасності. Зокрема, для першого етапу характерним є розгляд етнонаціональних процесів з двох різних позицій: з однієї сторони народництва, де всі етнічні групи (український народ) у рівній мірі розглядаються як суб'єкти державотворення, або з позицій елітаризму, коли головна роль у формуванні й розвитку державності відводиться свідомій національній еліті. На другому етапі - радянському - домінувала єдина, така, що не підлягала критиці, егалітаристська концепція, в основу якої покладалася марксистська класова теорія, згідно з якою міжетнічні проблеми підмінялися класовими і саме класи розглядалися рушійною силою історичного процесу. Третьому етапу притаманна переважно критика марксистських класових поглядів на природу суспільного розвитку без оцінки ролі окремих етнічних груп в українському державотворенні, без наголосу на потребі формування української політичної нації як головного суб'єкта державотворчого процесу, що пов'язано з відсутністю загальноприйнятої національної ідеї.

3. Розгляд понятійно-категоріального апарату щодо теми дослідження дозволив уточнити визначення поняття „національна ідея” як форми сприйняття сутності народу, в якій відображений сенс і фундаментальні принципи його існування, що зумовлюють перетворення його в націю, і яка розглядається як суспільний феномен, що містить в собі вихідну причину, бажану мету й можливий результат діяльності нації, має змінний характер і реалізується через політичні механізми впливу. Запропоновано покласти в основу сучасної української національної ідеї зміст преамбули до діючої Конституції України, згідно з якою вихідною причиною національної ідеї має розглядатися багатовікова історія українського державотворення і здійснене українською нацією, усім українським народом право на самовизначення, бажаною метою - забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, зміцнення громадянської злагоди на землі України, можливим результатом - Україна як економічно розвинута демократична, соціальна, правова держави. Обґрунтовано особливе значення національної ідеї в державному управлінні етнонаціональними відносинами як чинника консолідації різних етносів, що проживають на території країни і ідеологічної бази для формування політичної нації, державної політики та власне системи державного управління етнонаціональними відносинами.

4. Розгляд існуючих тенденцій етнополітичного розвитку показав, що в сучасній Україні міжетнічні відносини характеризуються в цілому толерантністю, спрямуванням їх до стабілізації та інтеграцією національних меншин в українському соціокультурному просторі. Але водночас відносини всередині титульного етносу носять суперечливий, досить часто - дезінтеграційний характер, що багато в чому обумовлено відсутністю національної ідеї, яка повинна виступити основним консолідуючим чинником українського суспільства, а, відповідно, створювати ідеологічну базу для формування української політичної нації.

5. На підставі дослідження організаційно-правових засад державного управління етнонаціональними відносинами в сучасній Україні та стану етнополітичного розвитку продемонстровано, що за умов змін, які відбуваються в державі, сутність сучасних особливостей розвитку титульного етносу полягає в існуванні у відносинах між українцями різних регіонів стійкого конфліктного поля напруги, що перманентно штучно посилюється, зокрема, під час виборчих перегонів. Стабільно низький рівень життя, скорочення чисельності та старіння населення аж до можливої демографічної кризи посилюють негативні тенденції дезінтеграційного характеру всередині титульного етносу. На підставі зазначеного можна стверджувати, що він потребує з боку держави окремої уваги, а саме, розробки й реалізації заходів, що будуть сприяти його адаптації до умов розбудови національної держави та змін, які відбуваються в державі в період трансформації основ політичної, соціальної, економічної та духовної сфер суспільного життя.

6. Дослідження стану державного управління етнонаціональними відносинами в Україні показало, що серед проблем державного управління етнонаціональними відносинами в Україні найбільш значущими можна визначити: відсутність об'єктивної оцінки стану етнонаціональної сфери, вузькогалузевий несистемний підхід до управління цією сферою, невикористання у повному обсязі наявних ресурсів. Основною передумовою подолання перелічених недоліків є застосування системного підходу, що дозволить виділити загальні ознаки системи державного управління етнонаціональними відносинами та її специфічні аспекти, визначити методологічну особливість, розробити модель організаційно-функціональної структури системи державного управління етнонаціональними відносинами. Крім того, запропоновано механізми удосконалення ресурсного забезпечення державного управління етнонаціональними відносинами, серед складових якого за сучасних умов найбільшої актуальності набувають ідеологічний, інформаційний, освітній, мовний і культурний компоненти.

7. Національна ідея, на думку автора, - це об'єктивний чинник, на підставі якого існує можливість стабілізації та гармонізації етнонаціональних відносин у сучасній державі. Це можливо завдяки її здатності як системоутворюючого чинника консолідувати поліетнічне суспільство, спрямовувати його на досягнення загальнонаціональних цілей. Показано еволюційний характер національної ідеї, яка в процесі формування й розвитку національних держав має пройти декілька фаз, серед яких виокремлюються: ідея боротьби за власну державність; ідея збереження й стабілізації на конституційних засадах цієї державності; ідея удосконалення конституційних основ державності; що потребує відповідних змін у системі державного управління етнонаціональними відносинами. Це дозволить їй концентрувати зусилля не тільки на вирішення поточних проблем міжетнічних відносин, а й забезпечувати консолідацію етнічних складових суспільства в державотворчому процесі. Наголошено, що державне управління етнонаціональними відносинами має набути ознак загальнодержавної системи, де системоутворюючим чинником виступить національна ідея.

8. На підставі результатів дисертаційного дослідження, розгляду вітчизняного і зарубіжного досвіду окреслено основні напрямки удосконалення державного управління етнонаціональними відносинами в контексті формування української національної ідеї, серед яких слід виокремити удосконалення його організаційно-функціональної структури. До чинної організаційної структури державного управління етнонаціональними відносинами автор пропонує включити інституцію, що повинна була б виступити ключовою ланкою в координації й узгодженні діяльності окремих структурних складових системи державного управління етнонаціональними відносинами. Цю роль, наприклад, може виконувати Рада національної безпеки і оборони України. При цьому система державного управління етнонаціональними відносинами в Україні має охоплювати горизонтально поєднані структури з чітко визначеними повноваженнями в цій сфері (міністерства та державні комітети), а також підрозділи центральних органів виконавчої влади на місцях, які реалізовуватимуть покладені на них функції у межах визначеної державної політики та з урахуванням регіональної специфіки.

До переліку усталених у вітчизняній традиції основних функцій державного управління автором рекомендовано включити функцію консолідації суспільства, реалізація якої повинна забезпечити згуртування поліетнічної спільноти на етапі формування української політичної нації. У контексті реалізації основних функцій державного управління пропонується розглядати також функцію сприяння адаптації титульного етносу до умов розбудови національної держави, що має забезпечити сталість державотворчих процесів в Україні.

Реалізація заходів, спрямованих на удосконалення державного управління етнонаціональними відносинами передбачає залучення загальнодержавних та регіональних програм до розв'язання конкретних проблем в етнонаціональній сфері.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Морально-етичні засади розвитку державної служби України: європейський та вітчизняний досвід : монографія / С. М. Серьогін, О. В. Антонова, І. І. Хожило, І. В. Письменний, Н. А. Липовська, Б. Б. Глотов, В. М. Дрешпак, Н. Т. Гончарук, В. В. Баштанник, І. В. Шпекторенко, С. І. Соколовський, І. І. Шпітун, В. В. Лола, О. С. Петренко, І. В. Макарова, С. С. Серьогін, Т. М. Тарасенко, Р. І. Сарик, Н. Л. Виноградова, В. Ю. Захарченко, Т. В. Безверха; за заг. ред. та наук. ред. С. М. Серьогіна. - Д. : ДРІДУ НАДУ, 2007. - С. 174 - 177.

2. Безверха Т. Мовне питання в сучасній державній політиці України / Тетяна Безверха // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. - Д. : ДРІДУ НАДУ. - 2006. - Вип. 4 (26). - С. 93 - 98.

3. Безверха Т. Формування національної ідеї в українській суспільній думці (друга половина ХІХ - перша половина ХХ ст.) / Тетяна Безверха // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. - Д. : ДРІДУ НАДУ. - 2007. - Вип. 3 (29). - С. 36 - 44.

4. Безверха Т. Роль соціальної реклами у втіленні української національної ідеї / Тетяна Безверха // Державне будівництво [Електронне видання]. - 2008. - № 1. - Режим доступу: http://www.kbuapa.kharkov.ua. - Назва з екрану.

5. Безверха Т. Розвиток української національної ідеї та її мовної складової в радянську добу / Тетяна Безверха, Галина Євсєєва // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. - Д. : ДРІДУ НАДУ. - 2008. - Вип. 1 (31). - С. 59 - 67.

6. Безверха Т. Перипетії розвитку української національної ідеї в умовах радянського тоталітарного режиму / Тетяна Безверха // Ефективність державного управління : зб. наук. пр. - Л. : ЛРІДУ НАДУ. - 2007. - Вип. 13. - С. 241 - 248.

7. Безверха Т. Мовне питання в сучасній державній політиці України / Тетяна Безверха // Зб. наук. пр. Науково-дослідного інституту українознавства. - К. : Рада. - 2007. - Т. XVII. - С. 214 - 219.

8. Безверха Т. Європейський напрям України: шляхом реалізації національної ідеї / Тетяна Безверха // Актуальні проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України : матеріали 3-ї наук.-практ. конф., Дніпропетровськ, 18 трав. 2006 р. / за заг. ред. Л. Л. Прокопенка. - Д. : ДРІДУ НАДУ, 2006. - С. 130 - 132.

9. Безверха Т. Національна культура як чинник інтеграційних процесів в Україні / Тетяна Безверха // Актуальні проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України : матеріали 5-ї наук.-практ. конф., Дніпропетровськ, 15 трав. 2008 р. / за заг. ред. Л. Л. Прокопенка. - Д. : ДРІДУ НАДУ, 2008. - С. 98 - 100.

10. Безверха Т. Соціально-психологічні методи в реалізації української національної ідеї / Тетяна Безверха // Теорія та практика державної служби : матеріали наук.-практ. конф., Дніпропетровськ, 19 - 20 вер. 2008 р. / за заг. ред. С. М. Серьогіна. - Д. : ДРІДУ НАДУ, 2008. - С. 146 - 147.

етнічний національний український культура

АНОТАЦІЇ

Безверха Т. В. Державне управління етнонаціональними відносинами в контексті формування української національної ідеї - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.01 - теорія та історія державного управління. - Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. - Дніпропетровськ, 2008.

Розкрито концептуальні засади державного управління етнонаціональними відносинами в контексті формування української національної ідеї. Показано основні історичні етапи становлення наукових поглядів щодо теоретико-методологічних підходів щодо державного управління етнонаціональними відносинами. Проведено аналіз існуючих тенденцій етнополітичного розвитку України. Показано, що процес формування української нації безпосередньо пов'язаний з формуванням громадянина України. Доведено, що єдність української національної культури за умов одночасного вільного розвитку культур усіх етнічних груп є однією з умов успішного процесу формування української нації. Важливим завданням сучасного державного управління етнонаціональними відносинами в Україні визначено формування комплексної багаторівневої та міжгалузевої системи управління цими відносинами, яка повинна будуватися на поєднанні зусиль усіх гілок влади, галузей управління, залучених до реалізації української національної ідеї, що має бути спрямована на зміцнення державності України.

Ключові слова: державне управління етнонаціональними відносинами, теорія державного управління, функції державного управління, політична нація, українська національна ідея, етнонаціональні відносини.

Безверхая Т. В. Государственное управление этнонациональными отношениями в контексте формирования украинской национальной идеи. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук государственного управления по специальности 25.00.01 - теория и история государственного управления. - Днепропетровский государственный институт государственного управления Национальной академии государственного управления при Президенте Украины. - Днепропетровск, 2008.

На основе обзора литературных источников по исследуемой проблематике показано, что до настоящего времени становление теоретической базы происходило по трем автономным направлениям - государственному управлению, государственному управлению этнонациональными отношениями, национальной идее. Но рассмотрение этих направлений в комплексе позволило существенно пересмотреть взгляды на роль составных этнической структуры общества в процессах государственного строительства, а их консолидация вокруг титульного этноса при наличии национальной идеи будет способствовать формированию украинской политической нации. В работе показано три этапа становления научных взглядов относительно государственного управления этнонациональными отношениями и национальной идеи на территориях современной Украины: первый - вторая половина ХІХ - начало ХХ в., второй - начало ХХ - 90-е гг. ХХ в., третий - начиная с 90-х гг. ХХ в.

Рассмотрение существующих тенденций этнополитического развития Украины показало, что этнонациональные отношения характеризуются толерантностью, тенденцией к стабилизации, интеграции национальных меньшинств в украинском социокультурном пространстве. Однако, отношения внутри титульного этноса носят противоположный - дезинтеграционный характер, им присущ стойкий конфликтный круг напряжения. В условиях стабильно низкого уровня жизни, тенденций к сокращению численности населения до возможного демографического кризиса, процессы дезинтеграционного характера значительно усиливаются. Это позволяет квалифицировать его состояние как неадаптированное к условиям трансформационных процессов в стране. В ходе исследования существующих механизмов государственного управления был установлен недостаточный уровень использования ряда его ресурсных составляющих, в частности, образовательной, культурной, религиозной, информационной, языковой и т. д.

Исследование системы государственного управления этнонациональными отношениями показало, что среди проблем наиболее значительными в Украине являются отсутствие объективной оценки состояния этнонациональной сферы, узкоотраслевой несистемный подход к управлению этой сферой, неиспользование в полном объеме существующих ресурсов. На основе этого предложено механизмы усовершенствования ресурсного обеспечения государственного управления этнонациональными отношениями, среди составных которого в нынешних условиях наиболее актуальными становятся идеологический, информационный, образовательный, языковой и культурный компоненты.

Национальная идея - это объективный фактор, на основе которого существует возможность стабилизации и гармонизации этнонациональных отношений. При этом ей свойствен эволюционный характер содержания отдельных компонентов и в процессе формирования национальных государств национальная идея должна пройти несколько фаз, среди которых выделяются: идея борьбы за государственность; идея сохранения и стабилизации на конституционных основах этой государственности; идея усовершенствования конституционных основ государственности, что требует соответствующих изменений в системе государственного управления етнонациональными отношениями.