Право депутатської недоторканності (питання теорії та практики)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

УДК 342.534.2 (477)

ПРАВО ДЕПУТАТСЬКОЇ НЕДОТОРКАННОСТІ (ПИТАННЯ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ)

12.00.02 - конституційне право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

РЕЄНТ Олена Олександрівна

Київ 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, академік АПрН України, Заслужений юрист України КОПИЛЕНКО Олександр Любимович, Інститут законодавства Верховної Ради України, директор.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, член-кореспондент АПрН України, Заслужений юрист України ШАПОВАЛ Володимир Миколайович, Центральна виборча комісія України, Голова;

кандидат юридичних наук ЛАЗУР Ярослав Володимирович, Ужгородський національний університет, заступник декана юридичного факультету.

Захист відбудеться “_29_” _квітня____ 2009 р. о _12_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.867.01 в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, провулок Несторівський, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, провулок Несторівський, 4.

Автореферат розісланий “__28__” _березня_______ 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.М. Биков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Будь-яка сучасна державна система управління характеризується наявністю низки ознак, які дають змогу ідентифікувати її політичний устрій як демократичний або авторитарний. Однією з них, поряд з верховенством права, розподілом державної влади на законодавчу, виконавчу та судову є інститут представницької демократії.

Вирішальну роль у механізмі державного управління кожної країни, яка розвивається на засадах демократії та побудови громадянського суспільства, відіграють спеціально обрані до вищого представницького органу державної влади особи - народні депутати. Ретельне вивчення особливого правового становища, яке полягає в юридичній недоторканності депутата парламенту, є необхідною передумовою стабільного функціонування не лише законодавчої, але й інших гілок державної влади.

Разом із набуттям незалежності Українська держава, як й інші пострадянські країни, намагаючись подолати наслідки тоталітарної системи управління, взяла на озброєння принцип функціонування державної влади на засадах її поділу на три окремі гілки: законодавчу, виконавчу, судову, як це зафіксовано у ст. 6 чинної Конституції України.

Таким чином, актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена, з одного боку, потребою у створенні вітчизняної теорії конституційно-правового інституту недоторканності народного депутата України як суб'єкта державно-владних відносин, з іншого - необхідністю розробки науково-обґрунтованих прикладних рекомендацій щодо вдосконалення конституційно-правового інституту недоторканності народного депутата України та подальшого розвитку законодавчих норм щодо недоторканності народних депутатів України, а також орієнтацією України на досягнення розвинутих демократій світу з метою розвитку інституції представницького народовладдя.

На необхідність наукового аналізу зазначеної теми вказує також інтерес науковців до цієї проблематики. Серед дореволюційних студій найбільш цінними є праці таких авторів, як Л. Шалланд, С. Корф, М. Лазаревський, Г. Єллінек, А. Есмен та ін.

З числа радянських авторів, які торкалися проблеми інституту правової недоторканності народних обранців, слід виділити роботи В. Сивова, О. Сурилова, В. Сокуренка та А. Савицької, А. Петришина, О. Смирнова, Ю. Просвирина, Л. Нудненко та ін.

Для здійснення всебічного аналізу проблеми у пригоді стануть праці таких сучасних російських правознавців, як О. Миронов, О. Матвєєв, Н. Волкова, Н. Грєбьонкін, В. Максимов, О. Ярматов та ін.

Дисертація базується на творах відомих вітчизняних фахівців у галузі теорії конституційного права та загальної теорії держави і права - О. Копиленко, М. Баймуратов, Н. Оніщенко, А. Селіванов, О. Ярмиш, Н. Нижник, О. Зайчук, Ю. Тодика, В. Погорілко, В. Шаповал, В. Головченко та ін.

Нормативну основу дослідження склали Конституція та закони України, регламент і постанови Верховної Ради України, акти Кабінету Міністрів України, які стосуються статусу народного депутата або окремих його елементів, а також рішення Конституційного Суду України. Дисертант використовував також законодавство колишнього Радянського Союзу та деяких зарубіжних країн - США, ФРН, Франції, Росії та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилося як складова частина тематики науково-дослідної роботи Інституту законодавства Верховної Ради України - стратегія розвитку законодавства України (державний реєстраційний номер 0103U007975).

Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертаційної роботи полягає у тому, щоб на основі здобутків конституційно-правової теорії та комплексного поєднання різноманітних практичних підходів різних галузей юридичної науки охарактеризувати правовий інститут депутатської недоторканності в контексті історичної ретроспективи та дослідити її місце у системі гарантій і правового статусу народного депутата України.

Для досягнення зазначеної мети основна увага приділена розв'язанню таких наукових завдань:

- на основі історичних і новітніх джерел права простежити генезис і еволюцію уявлень про поняття інституту правової недоторканності народних представників на різних етапах розвитку конституційно-правових систем окремих держав та сформулювати авторські дефініції поняття конституційно-правового інституту недоторканності народного депутата України;

- визначити головні концептуальні підходи стосовно аналізу конституційно-правового інституту недоторканності народного депутата України з погляду традиційного та прецедентного права;

- розкрити ефективність конституційно-правового інституту недоторканності народного депутата України в умовах боротьби новоствореної опозиції з тоталітарним режимом та під час розбудови громадянського суспільства за наявності багатопартійної системи;

- визначити складові елементи інституту недоторканності народного депутата України;

- узагальнити вітчизняний та зарубіжний досвід щодо регламентації конституційно-правового інституту недоторканності депутата парламенту та запропонувати оптимальну вітчизняну модель;

- з'ясувати місце конституційно-правового інституту депутатської недоторканності у статусі та системі реалізації повноважень, гарантій і відповідальності народного депутата України;

- розробити пропозиції і рекомендації, спрямовані на модернізацію конституційно-правового інституту недоторканності народного депутата у процесі реформування правового поля України.

Об'єктом наукового пошуку стали суспільні відносини, пов'язані з конституційно-правовим інститутом недоторканності народного депутата України. народний депутат недоторканність конституційний

Предметом вивчення є конституційно-правовий інститут недоторканності народного депутата України.

Методологія дослідження. Дисертантом застосовані наукові методи, що ґрунтуються на вимогах об'єктивного та всебічного аналізу суспільних інститутів політико-правового характеру, яким є народний депутат України. Застосований теоретико-методологічний арсенал зумовлений метою дослідження та характером досліджуваного об'єкта. Дисертант комплексно використовує принципи і засоби історичного, філософського та теоретико-правового підходів, виходить з єдності соціально-правового та гносеологічного аналізу, об'єктивності, конкретності істини; використовується ряд загальнонаукових методів діалектичного пізнання: методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, моделювання, абстрагування, прогнозування тощо.

В основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні методи, принципи та підходи до визначення конституційно-правового інституту недоторканності народного депутата України, його місця та ролі у системі гарантій і статусі народних представників, а саме: діалектичної логіки, формально-логічні, порівняльно-правові, системно-функціональні, структурно-функціональні, порівняльно-ретроспективні, аналогії та ін.

Комплексний підхід до застосування вищезазначених наукових методів дозволив всебічно розглянути актуальні проблеми конституційно-правового інституту недоторканності народного депутата України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційна робота є першим в Україні комплексним дослідженням, яке присвячене теоретичним і практичним проблемам конституційно-правового інституту недоторканності народного депутата України. Висновки, які містяться у дисертації, становлять авторську концепцію вказаного правового інституту. До найважливіших результатів, отриманих здобувачем, належать такі:

уперше:

- простежено історичні витоки інституту правової недоторканності. Встановлено, що вони сягають давніх часів, коли разом із загальною еволюцією суспільства та зміною людських уявлень про право недоторканністю почали наділяти іноземних послів, державних посадовців, церкву та окремих фізичних осіб і їх майно;

- з'ясовано, що у ході історичного розвитку різних систем конституційного права викристалізувались дві основні концепції стосовно аналізу права парламентської недоторканності - англо-американська (базується на прецедентному праві) та європейська (базується на традиційному праві), і якщо перша передбачає скорочення обсягів депутатської недоторканності, то друга, навпаки, трактує парламентський імунітет розширено;

- визначено, що чинне законодавство України, яке регламентує депутатську недоторканність, базується на принципах традиційного права і носить відбиток тоталітарного минулого, відтак нині воно не спроможне повною мірою забезпечити ефективність використання інституту недоторканності, що призводить до значних зловживань владою представниками депутатського корпусу;

- висловлено припущення, що повноваження влади та імунітет, котрими наділені парламентарії, дають їм більше можливостей вчиняти протиправні дії без відповідного покарання, що робить їх більш небезпечними та ставить пересічних громадян у нерівне становище. Відтак для стабілізації конституційно-правого поля необхідно істотною мірою посилити відповідальність народних обранців шляхом запровадження максимальної прозорості їх діяльності, яка можлива лише за умови формування повноцінного громадянського суспільства;

удосконалено:

- дефініцію, за якою депутатська недоторканність є одним із вирішальних конституційних принципів, котрий в обов'язковому порядку має гарантуватися державою, це складова частина правового статусу парламентарія, який закріплений Основним законом ? Конституцією;

- змістовну характеристику конституційно-правового інституту депутатської недоторканності. Доведено, що як вирішальна гарантія народних обранців, вона поділяється на такі важливі складові частини, як парламентська недоторканність та невідповідальність народних обранців, за якими визначається юридичний статус народного депутата у процесі виконання ним його функцій. Разом з тим, ця конструкція в конституційно-правових системах пострадянських країн має доволі статичну специфіку і призводить до зростання посадових зловживань народних депутатів та загального збільшення корумпованості в законодавчій гілці влади, тоді, як у високорозвинених державах з усталеними традиціями громадянського суспільства вона відіграє незначну роль;

набули подальшого розвитку:

- визначення ролі депутатської недоторканності у діяльності парламентарія. З'ясовано, що вона є вирішальною умовою успішного та ефективного виконання депутатами їх посадових обов'язків, забезпечує безперешкодне та ефективне здійснення народним обранцем своїх функцій, що супроводжується спеціальним порядком притягнення до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, затримання або арешту;

- положення про юридичний статус народного депутата. Визначено, що оскільки останній обирається на свою посаду, яка надає йому право недоторканності, та здійснює суверенітет народу через його представництво у законодавчій гілці державної влади юридичний статус цього посадовця визначається конституційно-правовим статусом відповідного законодавчого органу влади, до якого він був обраний і який є одним із гарантів конституційного ладу держави, відтак парламентарі наділяються особливою гарантією для посиленого юридичного захисту та успішної реалізації їх зобов'язань перед виборцями у вигляді правової недоторканності;

- дослідження різних видів і форм гарантій парламентарів;

- пропозиції щодо подальшого вдосконалення конституційно-правового інституту недоторканності народного депутата України.

Практичне й теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дисертації можуть бути використані при подальшому вивченні загальнотеоретичних проблем, пов'язаних з організацією та діяльністю Верховної Ради України, інших парламентських інститутів, зокрема народних депутатів України. Висновки, концептуальні підходи, що містяться у дисертації, можуть застосовуватися у процесі реалізації всіх функцій Верховної Ради України.

Ряд положень дисертаційної роботи доцільно врахувати при оновленні системи актів, які становлять конституційно-правові основи інституту недоторканності народного депутата України у контексті модернізації Конституції України, зокрема, проекті Закону «Про статус народного депутата України», та, у прогностичному плані, при прийнятті Парламентського кодексу України.

Матеріали дослідження також можуть бути використані в навчальному процесі, включаючи систему підготовки і підвищення кваліфікації народних депутатів України, та при викладанні курсів конституційного і парламентського права для студентів юридичних спеціальностей тощо.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України. Окремі її положення та висновки оприлюднювалися у доповідях на міжнародних, всеукраїнських, регіональних наукових форумах, зокрема: Міжнародних наукових конференціях I, II, III та IV юридичні читання (Київ, 2004 р., 2005 р., 2007 р., 2008 р.); Міжнародному науково-практичному семінарі «Порівняльне правознавство на пострадянському просторі: сучасний стан і перспективи розвитку» (Сімферополь, 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Забезпечення безпеки дорожнього руху: науково-методичні аспекти, організаційно-практичні проблеми, перспективи та шляхи їх вирішення» (Донецьк, 2006 р.); Міжнародній науково-теоретичній конференції «Трансформація політичних систем на постсоціалістичному просторі» (Київ, 2006 р.); Міжнародній історико-правовій конференції «Регіональні аспекти історико-правових досліджень» (Донецьк - Святогірськ, 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Державотворчі процеси і соціально-економічні моделі розвитку України на сучасному етапі» (Бердянськ, 2007 р.); Міжнародній науковій конференції «Шості осінні юридичні читання» (Хмельницький, 2007 р.); Другому засіданні Всеукраїнського круглого столу «Сарбеївські читання» (Київ, 2008 р.) та ін.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення в індивідуальній монографії «Розвиток парламентаризму в Україні» (К.: Інститут історії України НАН України, 2005. - 126 с.), а також у статтях, опублікованих у фахових юридичних часописах та в інших виданнях - збірниках наукових статей і матеріалах конференцій.

Структура дисертації визначена її метою та завданнями. Вона включає у себе вступ, два розділи (по три підрозділи в кожному), список використаних джерел і літератури та додатки. Загальний обсяг дисертації становить 271 сторінку, основна частина - 186, список використаних джерел і літератури - 28 (всього - 285 найменувань), додатки - 57 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ роботи

У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, дається характеристика джерельної бази та стану вивчення проблеми, зазначається зв'язок дисертації з науковими програмами; визначаються об'єкт, предмет дослідження; формулюються його мета і основні завдання; розкривається методологія наукового пошуку, новизна роботи, найбільш суттєві наукові положення, висновки та пропозиції, їх практичне значення; наводяться відомості про апробацію та публікацію основних положень дисертації, її структуру й обсяг.

У першому розділі - «Теоретичні засади права депутатської недоторканності» - простежено процес еволюції юридичного інституту правової недоторканності за такими відомими джерелами, як «Закони царя Хаммурапі» (ХVIII ст. до н.е.) у Давній Месопотамії, твори давньогрецького мислителя Платона (428 або 427 рр. до н.е. ? 348 або 347 рр. до н.е.), пам'ятка давньоримського права - «Закони ХІІ таблиць» (бл. 450 р. до н.е.), закони Валерія і Горація (449 р. до н.е.) та ін.

Про зміни в розумінні категорії правової недоторканності в країнах Західної Європи та в Київській Русі в період раннього середньовіччя свідчать такі твори, як «Салічна правда» (V-VI ст.), роботи французьких вчених Ф. де Куланжа та Крелля, «Саксонський капітулярій» короля Карла Великого, «Руська правда» (ХІ ст.) князя Ярослава Мудрого, «Правда Іне» (VІІ-VІІІ ст.), Глостерський статут (1278 р.), праці англійських істориків Поллока і Метланда, «Велика хартія вольностей» короля Іоанна Безземельного (ХІІІ ст.), І Вестмінстерський статут (1275 р.), Вінчестерський статут (1285 р.), «Саксонське зерцало» (ХІІІ ст.), «Березневий ордонанс» (1357 р.), «Золота булла» (ХV ст.), «Законник Лека Дукач'їні», «Закон судний людям».

На українських землях у XVІІІ - на початку ХІХ ст. імунітетні права закріплювалися у «Пактах і конституціях законів та вольностей Війська Запорозького» (1710 р.), збірці «Права, за якими судиться малоросійський народ» (1743 р.).

Важливою конституційно-історичною віхою в Росії стало запровадження двопалатної системи. Одночасно з Державною думою на Державну раду також покладався обов'язок виконувати функції загальнонаціонального представницького органу.

Після встановлення радянської влади перша Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки 1919 р. взагалі не передбачала депутатського імунітету. Конституція СРСР від 5 грудня 1936 р. у ст. 52 зафіксувала основи недоторканності радянських депутатів. Цю ж модель депутатського імунітету 1936 р. було збережено і відтворено в Конституції СРСР 1977 р., а потім і в Конституції УРСР 1978 р.

У незалежній Україні принцип депутатської недоторканності набув значної актуальності у зв'язку з посиленням політичного протистояння в суспільстві. Саме тому у Конституції України (1996 р.) набагато більше уваги приділено інституту парламентського імунітету, ніж це було в попередніх конституційних актах.

Загалом у сучасній правовій думці стосовно розв'язання проблеми депутатської недоторканності сформувалась значна кількість різноманітних підходів. Разом з тим, на наш погляд, головною причиною всіх суперечностей у чинному законодавстві, яке регламентує парламентський імунітет, є традиційність сучасного законотворення у відповідності до попередніх правових актів. Саме цей фактор породжує значну кількість колізій у правовому статусі народних депутатів. Крім того, створені в період зародження демократичних відносин нормативні акти, котрі обмежували свавілля бюрократичного партійного апарату щодо представників опозиції, на той час були прогресивними і необхідними для суспільства. Однак в умовах багатопартійності, яка нині сформувалася в Україні, вони почали відігравати відверто негативну роль, що жодним чином не сприяє розбудові демократичного громадянського суспільства.

Надається авторське бачення визначення «депутатської недоторканності (імунітету)» - це один із найважливіших конституційних принципів, який гарантується державою, елемент правового статусу народного депутата, який юридично закріплений Основним Законом і є умовою успішної та ефективної діяльності депутатів, забезпечує безперешкодне та ефективне здійснення народним обранцем своїх функцій, що супроводжується особливим порядком притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешту.

Дослідження історичного процесу зародження та еволюції правового інституту парламентської недоторканності у системах конституційного права різних країн на різних етапах їх розвитку засвідчує, що витоки цієї юридичної категорії походять ще з часів утворення перших централізованих держав з різними формами політичного устрою, в яких одночасно зі зростанням соціальної стратифікації та майнової і правової диференціації їх населення все більшої ваги почав набувати статус окремих посадовців, які були носіями державної та релігійної форм влади. Разом зі зростанням загрози збройних конфліктів і зародженням дипломатії в давні часи поряд зі світською та релігійною недоторканністю з'являється імунітет іноземних послів. У період середньовіччя найбільші привілеї на недоторканність та імунітет у західноєвропейських державах мала християнська церква, проте одночасно розвивався і правовий інститут світського імунітету, що нерідко призводило до децентралізації влади.

Чинна законодавча база України, яка регламентує депутатську недоторканність, містить істотну кількість колізій, які Конституційний Суд України неодноразово спростовував своїми рішеннями. Тож необхідно визнати, що у сучасній правовій науці провідні дослідники по-різному характеризують категорію депутатського імунітету, що, у свою чергу, спричиняє збільшення суперечностей у суспільстві, адже процеси законотворення в Україні базуються на традиційній моделі права. Прийняті у період запеклої боротьби новонародженої демократичної опозиції з системою командно-адміністративного управління правові документи мали на меті посилення юридичного захисту опозиційних депутатів від свавілля партійного апарату, однак в умовах збалансованості різних політичних сил ці юридичні норми почали негативно впливати на розвиток парламентаризму в нашій країні, сприяючи зловживанням та корумпованості серед депутатського корпусу. Вивчення правової недоторканності та відповідальності місцевих депутатів в Україні дозволяє стверджувати, що у переважній більшості випадків як суди, так і органи попереднього слідства не звертали уваги на депутатський статус підсудних, коли вчинене правопорушення не було напряму з цим пов'язане. Крім того, траплялись випадки, коли ці матеріали навіть не потрапляли до протоколів судового засідання та вироків, хоча виявлення цих фактів про підсудного могло кардинально змінити хід судових справ. Необхідно звернути увагу на те, що у справах, пов'язаних з депутатською діяльністю, практично відсутні дані про звільнення з займаних посад притягнених до відповідальності за посадові правопорушення, чи про дострокове припинення їх депутатських повноважень, коли такі заходи не були здійснені на рівні досудового слідства.

Високий статус, який має народний депутат у зв'язку з публічним уособленням народовладдя завдяки делегуванню йому виборцями права виконувати їх волю у галузі державного керівництва на рівні законотворення обґрунтований в Конституції України і закріплений недоторканністю, особливостями якої є час, зміст і обсяг набуття, а також порядок притягнення депутата до відповідальності у випадках здійснення ним дисциплінарних, адміністративних чи кримінальних правопорушень.

У сучасних умовах парламентською недоторканністю наділені члени законодавчих органів переважної більшості держав; депутатський імунітет є обов'язковим традиційним компонентом забезпечення незалежності представницьких органів влади, захисту демократизму та парламентаризму у будь-якому суспільстві; в ході історичного розвитку правового інституту депутатського імунітету разом із загальним суспільним прогресом, який включає в себе економічний, політичний, соціальний і культурний розвиток, загальні обсяги парламентської недоторканності поступово зменшуються (у більш розвинених країнах).

У другому розділі - «Парламентський імунітет як основа статусу та гарантія недоторканності народного депутата» - досліджено значення правового імунітету у структурі юридичного статусу парламентарія і розглянуто його недоторканність у системі гарантій народного депутата. Ретельне вивчення різноманітних джерел та наукової літератури дозволяє стверджувати, що народні обранці, які є професійними політиками, у своїй діяльності потребують особливого статусу, гарантій і правового поля, котрі базуються на інституті парламентського імунітету, адже діяльність члена законодавчого органу державної влади призводить не до прийняття суто політичних рішень, а до ухвалення державних рішень, які можуть мати політичний характер.

Важлива роль морально-етичних норм та вимог у загальній культурі та правовому становищі народного депутата зумовлена тим, що виборці наділяють свого обранця відповідними владними повноваженнями для успішної реалізації влади, носієм якої є народ. У демократичних правових системах електорат делегує своє право на вираження власної волі та здійснення публічної влади своїм представникам ? народним депутатам, які публічно обираються шляхом демократичного волевиявлення виборців, а тому, виконуючи цю надзвичайно важливу для суспільства місію, народні депутати мають спеціальний юридичний статус, вістрям якого є правовий імунітет.

У зв'язку з тим, що народний депутат обирається на свою посаду, до повноважень і гарантій якої входить юридичний імунітет та право здійснювати суверенітет народу через представництво народу чи його певної частини в окремій гілці державної влади, яка наділена повноваженнями законодавчого характеру для виконання певного політичного та соціального призначення, конституційно-правовий статус цієї посади обумовлюється конституційно-правовим статусом та функціями органу влади, до якого обрано народного депутата, та є однією з гарантій конституційного ладу держави. Саме тому парламентарі володіють особливою гарантією успішної реалізації їх повноважень у вигляді правової недоторканності.

Головною умовою отримання права парламентського імунітету слід вважати наявність в особи депутатського мандату, який набувається після складання народним обранцем відповідної публічної присяги на вірність українському народові ? саме з цього моменту особа набуває права юридичної недоторканності. Проте через відсутність ефективного адміністративно-правового механізму відкликання парламентаріїв утворилося широке поле для різного роду посадових зловживань народних депутатів.

Чинна система гарантій парламентарія, основою якої є парламентський імунітет, є важливою складовою загального механізму спеціального статусу народного депутата, а її функціонування визначається великим обсягом законодавчих і нормативних актів, які покликані забезпечувати ефективне виконання народними депутатами їх посадових обов'язків та функціональних завдань. Вітчизняна правова думка визначає різні підходи до класифікації цих гарантій парламентаріїв, жоден з них не є досконалим, проте, головну роль у них відіграє депутатська недоторканність. Правовий інститут депутатського імунітету, як вирішальна гарантія парламентаріїв, поділяється на такі важливі складові, як парламентська недоторканність та невідповідальність народних обранців, за якими визначається юридичний статус народного депутата у процесі виконання ним посадових обов'язків. Депутатська недоторканність у конституційних системах пострадянських держав зазвичай має статичні риси й абсолютний характер через консерватизм та інерційність конституційного права, яке носить на собі відбиток тоталітаризму, тоді, як у державах із високим рівнем економічного розвитку, в яких уже відбулося становлення громадянського суспільства, а демократичні традиції набули усталеного характеру, вона відіграє незначну роль і має доволі обмежений і формальний характер, жодним чином не впливаючи на перерозподіл національного багатства.

Аналіз різних видів і форм гарантій народних депутатів наштовхує на думку про постійно зростаюче прагнення депутатського корпусу України будь-якою ціною набути вивищення над основною масою населення нашої держави через порушення принципу рівності всіх громадян перед законом, адже, як свідчить загальновідомий правовий принцип - «право одного закінчується там, де починається право іншого». Більше того, вищезазначені гарантії (найважливішою з яких є депутатська недоторканність) мають неухильну тенденцію до зростання як у кількісному, так і в якісному відношенні, неминуче призводячи до дисбалансу між різними гілками влади. На наш погляд, зараз в Україні разом зі зміною системи виборів від мажоритарної до голосування за партійними списками вони набувають відверто негативного характеру і потребують негайного перегляду та зменшення для послаблення соціальної напруги й прискорення процесів становлення громадянського суспільства.

Зауважимо, що теоретичне прагнення забезпечити недоторканність народних депутатів при здійсненні ними представницьких функцій на практиці перетворюється у зловживання з боку останніх, оскільки, усвідомлюючи свою безкарність, деякі з них вчиняють правопорушення, на які пересічні громадяни не наважилися б, усвідомлюючи неминучість застосування юридичних санкцій. Тому для стабільності сучасної конституційно-правової атмосфери необхідно значною мірою посилити відповідальність народних депутатів шляхом забезпечення максимальної прозорості їх діяльності, яка можлива лише за умови формування громадянського суспільства.

У висновках дисертантом викладено основні результати дослідження, які характеризуються теоретичним і практичним значенням та на підставі яких окреслені положення, що винесені на захист:

1. Ретельне вивчення історії виникнення і розвитку юридичного інституту недоторканності в конституційно-правових традиціях як високорозвинених держав світу, так і країн пострадянського простору на різних етапах їх історичної еволюції дозволяє стверджувати, що у соціумі сформувались дві юридичні традиції визначення інституту парламентського імунітету - англо-американська, яка заснована на нормах прецедентного права і максимально зменшує роль недоторканності в народному представництві, та романо-германська, яка значною мірою захищає народних представників від дисциплінарного, адміністративного, кримінального та судового переслідування і базується на традиційному праві.

2. Вважаємо, що запроваджені на законодавчому рівні за часів жорсткої боротьби новонароджених опозиційних демократичних сил з методами командно-адміністративного керівництва юридичні акти повинні були істотно посилити правовий захист представників опозиційного табору від свавілля адміністративно-партійного апарату і на той період були надзвичайно актуальними для пришвидшення процесів демократизації. Проте, одночасно з набуттям збалансованості різних політичних сил у законодавчій системі влади в Україні, ці правові документи почали гальмувати розвиток парламентаризму в нашій країні, негативно впливаючи на становлення громадянського суспільства та посилюючи зростання процесів зловживань і корумпованості в законодавчій гілці влади нашої держави.

3. Високий правовий статус, яким володіє народний депутат через персональне публічне уособлення народовладдя завдяки делегуванню йому функцій виконувати волю виборців у законодавчій сфері державного керівництва, і який детально сформульований у Конституції України є обумовленим парламентською недоторканністю, яка має такі особливості, як час, зміст і обсяг набуття, а також порядок притягнення народного обранця до різних видів відповідальності у випадках здійснення ним дисциплінарних, адміністративних чи кримінальних правопорушень.

У цілому варто відзначити, що спільними рисами формулювань правової категорії «депутатська недоторканність (імунітет)» слід вважати її офіційне визначення в Основному Законі - Конституції України, що свідчить про істотну правову значущість і статичність цього поняття, адже воно є невід'ємною складовою правового статусу народних обранців. До того ж, депутатська недоторканність (імунітет) одночасно є конституційним принципом, який гарантується чинним законодавством України.

4. За переконанням дисертанта, у сучасній українській юридичній думці також відсутнє єдине бачення правової категорії депутатського імунітету і тому ми пропонуємо своє особисте визначення правової категорії «депутатська недоторканність (імунітет)». На наш погляд, це один із вирішальних конституційних принципів, котрий в обов'язковому порядку має гарантуватися державою. До того ж, це складова частина юридичного статусу народного депутата, який юридично закріплений Конституцією і є вирішальною умовою успішного та ефективного виконання депутатами їх посадових обов'язків, що супроводжується спеціальним порядком притягнення до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, затримання або арешту.

У переважній більшості держав світу в сучасних умовах депутатським імунітетом наділені члени головних законодавчих органів влади. Депутатська недоторканність є невід'ємною традиційною складовою частиною загального забезпечення незалежності представницьких органів влади, захисту демократизму та парламентаризму. Проте, слід звернути увагу на ту закономірність, що у процесі історичного розвитку конституційно-правових систем та еволюції юридичного інституту депутатської недоторканності одночасно із загальним прогресом суспільства, який включає у себе економічний, політичний, громадянський, соціальний і культурний розвиток, загальні правові обсяги парламентського імунітету мають неухильну тенденцію до постійного скорочення у більш розвинених країнах світу.

5. Оскільки народний представник обирається на свою посаду, до повноважень і гарантій якої входить депутатська недоторканність та право здійснювати суверенітет народу за рахунок його представництва у законодавчій гілці державної влади для виконання відповідного політичного та соціального замовлення, конституційно-правовий статус цього посадовця обумовлюється конституційно-правовим статусом та функціями того законодавчого органу влади, до якого відбулося обрання народного депутата, який є одним із гарантів державного ладу країни і тому парламентарі наділяються особливою гарантією для посиленого юридичного захисту та успішної реалізації їх зобов'язань перед електоратом у вигляді правової недоторканності.

Наявна нині в українському конституційному праві система гарантій народного депутата, уособленням якої є парламентський імунітет, є лише складовою частиною загального спеціального статусу народного депутата, а її функціонування визначається значною кількістю законодавчих і нормативних актів, які повинні досконало забезпечувати ефективне виконання народними обранцями їх посадових обов'язків та функціональних завдань. Сучасна правова наука визначає різні підходи до класифікації гарантій парламентаріїв, але жоден з них, на наш погляд, не є досить досконалим. Саме тому нинішня система депутатських гарантій у цілому і її законодавча регламентація вимагають перегляду, скорочення і спрощення, особливо в частині депутатського імунітету.

6. Ретельне вивчення особистих, організаційних, інформаційних, процесуальних, соціальних, економічних, матеріальних та інших гарантій народних депутатів, які регламентуються чинним законодавством України, наштовхує на думку про зростаюче прагнення народних депутатів набути вивищення над основною масою населення нашої держави через постійне порушення принципу рівності всіх перед законом. Крім того, вищезазначені гарантії (найважливішою з яких є депутатська недоторканність) мають неухильну тенденцію до збільшення як у кількісному, так і в якісному відношенні і неминуче призводять до дисбалансу між різними гілками влади.

Нам видається, що загалом як усі ці гарантії, так і парламентський імунітет зокрема грали позитивну роль в умовах жорсткої політичної боротьби доволі слабкої новонародженої опозиції з офіційними тоталітарними режимами та під час структуризації багатопартійних політичних систем як в Україні, так і в інших державах пострадянського простору. Проте зараз одночасно зі зміною системи виборів від мажоритарної до голосування за партійними списками вони потребують негайного зменшення для послаблення соціальної напруги та посилення процесів становлення громадянського суспільства.

7. У цілому специфіка конституційно-правового становища народного депутата України як посадовця, який наділений правовим імунітетом і повинен реалізовувати функції державної влади на законодавчому рівні, обумовлює доволі значні особливості у встановленні відповідальності парламентаріїв за вчинені ними протизаконні діяння або свідоме чи несвідоме ухилення від виконання покладених на них високих обов'язків. У сучасних умовах народні депутати через зловживання депутатською недоторканністю та панування в їх середовищі меркантильного приватновласницького інтересу підривають віру людей в торжество права, справедливе правосуддя й авторитет закону. Коли протиправні діяння реалізовуються через здійснення функцій влади вони становлять особливу небезпеку і докорінним чином підривають авторитет державної влади.

8. Робиться припущення, що в умовах формування громадянського суспільства, правової культури та юридичного поля в українській державі депутатська недоторканність набула відкрито негативного змісту тому, що вона істотним чином почала сприяти посиленню процесів криміналізації у середовищі законодавчої гілки влади і зростанню соціальної стратифікації, майнової диференціації та посиленню соціальної напруги у суспільстві. Процеси первісного нагромадження капіталу (з усіма відповідними наслідками) в Україні ще не завершилися і тому політичне лобіювання певними фінансово-олігархічними групами своїх прагматичних інтересів через законодавчий орган влади для посилення концентрації капіталу за рахунок маніпулювання парламентським імунітетом набуло значного поширення. Саме ці чинники і зумовили регулярне порушення одного з найголовніших принципів конституційного права про рівність всіх громадян перед законом. Тож депутатська недоторканність у тому вигляді, в якому вона є в Україні, гальмує процеси демократизації влади і становлення громадянського суспільства.

Дисертант пропонує внести зміни до Закону України «Про статус народного депутата», якими б можна було прив'язати обсяги матеріального забезпечення та заробітної плати народних представників до величини мінімальної заробітної плати та обсягів споживчого кошика, які щорічно приймаються Верховною Радою України разом із бюджетом на поточний рік.

Так, приміром, якщо обсяги матеріального утримання парламентаря не перевищуватимуть 3-х неоподаткованих мінімумів, а їх заробітна плата - 5-х, то вивільнення відповідних фінансових ресурсів дасть змогу забезпечити повноцінне виконання всіх державних соціальних програм, тим самим утвердивши панування принципу соціальної справедливості в нашій країні.

Крім того, враховуючи зарубіжний досвід, доцільно ввести таку норму закону, за якою б будь-яке підвищення плати та обсягів матеріального утримання у народному представництві поширювалось не на чинних парламентарів, а на майбутній склад депутатського корпусу після проведення виборів.

Список опублікованих за темою дисертації праць автора

1. Реєнт О. О. Розвиток парламентаризму в Україні: Монографія / Олена Олександрівна Реєнт. К.: Інститут історії України НАН України, 2005. 126 с. Бібліогр.: с. 116-126.

2. Реєнт О. О. Вади та переваги збереження депутатської недоторканності / О. О. Реєнт // Вісник Донецького університету. Сер. В: Економіка і право. 2007. № 1 (17). С. 108-111.

3. Реєнт О. О. Історичні витоки депутатської недоторканності / О. О. Реєнт // Бюлетень Міністерства юстиції України. 2008. № 11-12. С. 102-111.

4. Реєнт О. О. Класифікація та характеристика прав і свобод у консти-туційному праві зарубіжних країн / О. О. Реєнт // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Збірник наукових праць / МВС України, Донецький юридичний інститут ЛДУВС: ВНР ДЮІ ЛДУВС. Донецьк, 2002. Вип. 4. С. 69-77.

5. Реєнт О. О. Перша Конституція незалежної Української держави - Конституція УНР від 29 квітня 1918 р. (історико-правові передумови прийняття) / О. О. Реєнт // Вісн. Акад. праці і соц. відносин Федер. профспілок України. 2002. № 2, ч. 1. С. 201-204. Бібліогр.: 10 назв.

6. Реєнт О. О. Поняття депутатської недоторканності (депутатського імунітету) / О. О. Реєнт // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Збірник наукових праць / І.П. Козаченко (гол. ред.); МВС України, Донецький юридичний інститут ЛДУВС: ВНР ДЮІ ЛДУВС. Донецьк, 2006. Вип. 3. С. 34-43.

7. Реєнт О. О. Сучасні концептуальні підходи правового регулювання інституту депутатської недоторканності / О. О. Реєнт // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Збірник наукових праць / І. П. Козаченко (гол. ред.); МВС України, Донецький юридичний інститут ЛДУВС: ВНР ДЮІ ЛДУВС. Донецьк, 2007. Вип. 2. С. 57-68.

8. Реєнт О. О. Зародження та еволюція правового інституту депутатської недоторканності / О. О. Реєнт // Державотворчі процеси і соціально-економічні моделі розвитку України на сучасному етапі: зб. наук. ст.: в 2-х т. Т. 2 / Ред. Л.І. Антошкіна; Бердян. ун-т менеджм. і бізнесу. Донецьк: Юго-Восток, 2007. С. 108-121.

9. Реєнт О. О. Історичний, ідеологічний і теоретичний аспекти типології держав / О. О. Реєнт // Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст.: Збірник наукових праць / НАН України, Інститут історії України; О.П. Реєнт (голова ред. кол.). К., 2004. Вип. 8. С. 277-283.

10. Реєнт О. О. Недоторканність як гарантія діяльності депутата / О. О. Реєнт // Актуальні проблеми конституційного права та державотворення: Збірник наукових праць: у 2-х ч. Ч. 2. / За заг. ред. В.М. Олуйка. Хмельницький: Вид-во Хмельницького ун-ту управління та права, 2008. С. 168-172.

11. Реєнт О. О. Парламентська недоторканність як складова статусу народного депутата / О. О. Реєнт // Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету імені В. Винниченка. Серія «Історичні науки» / О.А. Житков (відп. ред.). Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В.Винниченка, 2008. Вип. 11. С. 124-130.

12. Реєнт О. О. Права та свободи людини у демократичних країнах світу / О. О. Реєнт // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Зб. статей / НАН України, Інститут історії України; П.Т. Тронько (відп. ред.). К., 2002. Вип. 20-21. С. 555-587.

13. Реєнт О. О. Депутатська недоторканність в Україні: правовий аналіз / О. О. Реєнт // Трансформація політичних систем на постсоціалістичному просторі: матеріали міжнар. наук.-теорет. конф., Київ, 8-9 лют. 2006 р. / Ред.: В.П. Бех, Г.О. Нестеренко; Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова. К., 2006. С. 337-338. (Нова парадигма; Спец. вип.).

14. Реєнт О. О. Європейські тенденції розвитку парламентського імунітету / О. О. Реєнт // Актуальні проблеми юридичної науки: зб. тез Міжнар. наук. конф. «Шості осін. юрид. читання», 26-27 жовт. 2007 р., Хмельницький: у 3 ч. Ч. 1: Теорія та історія держави і права. Історія політичних та правових вчень. Філософія права. Конституційне право. Екологічне право. Земельне право. Аграрне право. Міжнародне право. Порівняльне правознавство / Хмельницький ун-т упр. та права. Хмельницький, 2007. С. 269-271.

15. Реєнт О. О. Історичні передумови депутатської недоторканності / О. О. Реєнт // Треті юридичні читання: матеріали Міжнар. наук. конф., 25-26 квіт. 2007 р., Київ: у 2-х т. Т. 2 / Ред. В.П. Андрущенко; НАН України, Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова, Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, Київ. ун-т права, Громад. орг. «Феміда». К., 2007. С. 41-43.

16. Реєнт О. О. Правовий імунітет у системі гарантій депутатської діяльності / О. О. Реєнт // Четверті юридичні читання: матеріали Міжнар. наук. конф., 3-4 квіт. 2008 р., Київ / Співгол. ред. кол.: В.П. Андрущенко, Ю.С. Шемшученко; Міністерство освіти України, НАН України, Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова, Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, Київ. ун-т права. К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2008. С. 147-149.

Анотація

Реєнт О. О. Право депутатської недоторканності (питання теорії та практики). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 - конституційне право. Інститут законодавства Верховної Ради України. - Київ, 2009.

Дисертація присвячена вивченню еволюції права юридичної недоторканності представників законодавчої влади у різних правових системах як минулого, так і сьогодення. На основі аналізу широкого кола нормативно-правових актів і наукової літератури вперше здійснено комплексне дослідження права депутатської недоторканності в контексті державотворчих процесів як України, так і інших країн світу. Пропонується власне визначення категорії депутатської недоторканності з позицій останніх досягнень сучасної вітчизняної юридичної думки. Аналізуються риси парламентської недоторканності та особливості таких її складових частин, як імунітет та індемнітет. Визначається місце правової недоторканності у статусі народного депутата та в системі гарантій парламентаріїв. Зазначено, що для ефективного застосування права депутатської недоторканності велике значення має використання механізму відповідальності парламентарів. Звернено увагу на те, що парламентський імунітет не повинен перетворюватися народними обранцями на привілей, а має бути гарантією успішного виконання ними своїх посадових обов'язків.

Ключові слова: парламентський імунітет, громадянське суспільство, депутатська недоторканність, індемнітет, конституційно-правовий статус, гарантії, відповідальність народного депутата, норми, закон, інститут, принцип, влада, повноваження, функції.

Аннотация

Реент Е. А. Право депутатской неприкосновенности (вопросы теории и практики). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.02 - конституционное право. Институт законодательства Верховной Рады Украины. - Киев, 2009.

В диссертации исследуется эволюция права юридической неприкосновенности представителей законодательной власти в разных правовых системах, как прошлого, так и настоящего. Для этого исследователь привлекает широкий круг правовых кодексов, конституционных норм, опубликованных законодательных источников, решений конституционных органов власти и научной литературы. Сравнительный анализ исторического развития правовых конституционных систем разных государств позволяет утверждать, что в мире сформировались две юридические традиции определения института парламентского иммунитета - англо-американская, которая базируется на нормах прецедентного права и минимизирует роль неприкосновенности в народном представительстве, и романо-германская, которая в большей степени защищает народных представителей от дисциплинарного, административного, уголовного и судебного преследования, и основывается на нормах традиционного права.

Утверждается, что принятые на законодательном уровне во времена жёсткой борьбы новорождённых оппозиционных демократических сил с методами командно-административного руководства юридические акты должны были существенно усилить правовую защиту представителей оппозиционного лагеря от своеволия административно-партийного аппарата и в тот период были чрезвычайно актуальными для ускорения процессов демократизации. Вместе с тем, одновременно с достижением баланса разных политических сил в законодательной системе власти в Украине, эти правовые документы начали тормозить развитие парламентаризма в нашей стране, негативно влияя на формирование гражданского общества и усиливая рост процессов различных злоупотреблений и коррумпированности в законодательной ветви власти нашего государства.

Впервые осуществлено комплексное научное исследование права депутатской неприкосновенности в контексте процессов становления государства как в Украине, так и в других странах мира. Предлагается собственное определение категории депутатской неприкосновенности с позиций последних достижений современной отечественной юридической мысли. Анализируются черты парламентской неприкосновенности и особенности таких её составляющих частей, как иммунитет и индемнитет. Определяется место правовой неприкосновенности в статусе народного депутата и в системе гарантий парламентариев. Отмечается, что для эффективного применения права депутатской неприкосновенности большое значение имеет использование механизма ответственности парламентариев. Обращается внимание на то, что парламентский иммунитет должен быть не привилегией народных избранников, а гарантией успешного выполнения ими своих должностных обязанностей.