Просте товариство: законодавче регулювання в праві Німеччини та України

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. З прийняттям (16 січня 2003 р.) та набуттям чинності (1 січня 2004 р.) Цивільного кодексу України в національному цивільному законодавстві з'явилось поняття „договору простого товариства”. Цьому факту сприяв, зокрема, тривалий процес гармонізації новітнього українського законодавства з європейським правом. Серед країн Європейського Союзу саме в Німеччині просте товариство існує з 1900 р., року набуття чинності німецького Цивільного уложення. Просте товариство пройшло відповідні етапи свого становлення та трансформації завдяки впливу на цей процес судової практики та різноманітних доктринальних підходів і теоретичних поглядів на нього. Західна, зокрема німецька, цивільно-правова доктрина має багату історію. Проблемі простого товариства присвятили свої праці відомі німецькі фахівці: О. фон Гірке, М. Адерхольд, А. Арнольд, Б. Боргманн, Х. Гуммерт, Б. Даунер-Ліб, К. Каттауш, Х. Коінг, У. Кох, Р. Кунц, Д. Лайпольд, А. Мешковскі, Ф. Фабріціус, В. Флуме, Х. Шлоссер, К. Шмідт, П. Ульмер та ін.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у проведенні комплексного наукового дослідження з використанням фронтального порівняльного аналізу правових механізмів регулювання діяльності простого товариства в Німеччині та в Україні.

Для досягнення цієї мети в дисертаційному дослідженні передбачено виконати такі конкретні завдання:

висвітлити історично детермінований вплив societas римського приватного права на процес виникнення та розвитку простого товариства у континентальному праві;

розкрити правову природу простого товариства у Німеччині;

проаналізувати еволюцію правовідносин між учасниками простого товариства та регулювання їх відповідальності за спільними зобов'язаннями простого товариства;

виявити особливості регулювання діяльності простого товариства у законодавстві України;

показати відмінності у поняттєвих підходах та правовій кваліфікації договору простого товариства за національним законодавством;

дослідити рівень ефективності правового регулювання порядку укладання договору простого товариства, права, обов'язки, відповідальність, ведення спільних справ його учасниками, а також припинення та розірвання договору простого товариства;

виробити пропозиції щодо вдосконалення національного правового регулювання діяльності простого товариства.

1. Поняття та значення простого товариства в законодавстві Німеччини

З'ясовуються історико-правові передумови виникнення стародавнього римського інституту товариства у правовому обігу тієї історичної доби, проаналізована джерельна база Corpus Iuris Civilis, за допомогою якого висвітлені характерні ознаки товариства, яке згодом шляхом тривалих трансформацій рецепійовано континентальним правом, зокрема Цивільним уложенням Німеччини. Показана історія прийняття останнього з урахуванням societas римського приватного права. Висвітлені концептуальні розбіжності поглядів окремих творців ЦУ Німеччини - Савін'ї та Тібо на кодифікацію німецького законодавства, на звичаєве право. Проаналізовані розбіжності так званих „германістів” та „романістів” у поглядах на законодавчі особливості німецького права.

Присвячено безпосередньому аналізу окремих аспектів застосування договору простого товариства за нормами німецького Цивільного уложення. Визначено місце так званої „індивідуалістичної теорії” у підходах до розуміння правової природи простого товариства як переважно зобов'язальних відносин між його учасниками, яким спільно належить майно, що використовується для досягнення спільної мети.

Доведена об'єктивність виникнення сучасної „колективістської теорії” щодо правової природи простого товариства, за якою останнє визнається носієм прав та обов'язків, а також процесуальної правоздатності. Показана роль Федерального верховного суду ФРН у визнанні „колективістської теорії” як домінантної у поглядах на правову природу простого товариства. З'ясована й проаналізована та обставина, що згідно із сучасною судовою практикою правоздатність простого товариства проявляється в тому, що воно від власного імені може брати участь у правовому обігові, набувати прав та обов'язків, позиватися та бути відповідачем у суді, якщо законодавством не встановлено іншого для конкретних випадків. Права учасників обмежуються їх спільною участю у майні товариства.

Показана можливість простого товариства брати участь у новому європейському правовому інституті - Європейському економічному об'єднанні (EWIV).

Досліджуються окремі проблеми створення простого товариства та його функціонування за законодавством ФРН. Зокрема, німецька правова доктрина відносить договір простого товариства до консенсуальних договорів, що дає підстави для застосування до них загальних норм ЦУ ФРН щодо договорів. Розглядаються проблеми кількісного складу простого товариства, його форми, майново-правового та організаційно-правового характеру, можливості визнання його двостороннім, випадки необхідності його обов'язкового нотаріального засвідчення або визнання договору недійсним.

2. Права, обов'язки та відповідальність учасників договору простого товариства у Німеччині

Досліджуються основні процесуальні аспекти діяльності простого товариства. Зазначена проблема розглядається з огляду на такі складові, як кількісний склад простого товариства; спадково-правові відносини; визнання часткової правосуб'єктності простого товариства; мета, склад та призначення внесків, що здійснюються учасниками простого товариства; права та обов'язки учасників; порядок управління простим товариством тощо. З урахуванням зазначеної широкої палітри правових проблем, пов'язаних із веденням спільних справ учасниками простого товариства, висвітлені їх окремі аспекти. Зокрема, представлений поділ правовідносин на два типи: відносини між самими учасниками та відносини кожного з учасників до простого товариства, що позначається на правах та обов'язках товаришів.

Мінімальний кількісний склад простого товариства визначений практикою правозастосування, що наголошує на двох учасниках. Така позиція стала панівною й у німецькій цивільно-правовій доктрині.

Першочерговим обов'язком всіх учасників визнається здійснення передбачених договором внесків (вкладів), які мають безпосереднє значення виключно для внутрішніх відносин між учасниками. Ведення справ учасниками здійснюється спільно, причому основи управління та представництва простого товариства визначаються договором залежно від індивідуальних потреб конкретного об'єднання. Показано, що так званий „принцип визначеності” закріплює прийняття рішень простою більшістю голосів та має застосовуватись виключно до рішень у поточних справах.

Розглянуті також окремі нетипові ситуації ведення спільних справ учасниками простого товариства: питання дій невповноважених осіб та їх наслідки; „пряме” або „опосередковане” представництво; так званий принцип „оцінки правочину на користь того, кого це стосується”.

Аналізуються особливості сфери застосування простого товариства у сучасних німецьких правовідносинах, що обумовлені потребами підприємництва. Автори Цивільного уложення Німеччини не розглядали можливості зміни складу учасників простого товариства та передачі часток третім особам. Про це свідчить § 719 ЦУ в редакції, що не зазнавала змін із часів прийняття Цивільного уложення, за якою не існувало такого об'єкта прав учасників, як „членство” або „участь” у простому товаристві. Участь у простому товаристві визначалася виключно договором. Зміна учасників відбувалася виключно на підставі договору про вихід одного з учасників та не пов'язаного з ним договором про прийняття нової особи до складу товаришів.

Згодом німецькі суди почали змінювати правове ставлення до простого товариства, участь у якому можна було відчужувати за наявності відповідного положення у договорі. У 60-х роках ХХ століття під тиском практики та внаслідок судового тлумачення виникло таке поняття, як „правонаступництво щодо частки” або ж „передача участі”. Відтак і цивільно-правова доктрина почала розрізняти такі способи зміни учасників, як „вступ до простого товариства” та „передача участі” (або „відчуження частки”). У першому випадку діє так звана теорія „подвійного договору”, тобто одночасно доходять домовленості як поміж собою продавець і покупець, так і з рештою учасників простого товариства. Відмінності ж другого випадку полягають у тому, що виникають безпосередні правовідносини між продавцем та покупцем частки простого товариства, які самостійно визначають ціну договору. Відтак і правове положення покупця як нового учасника не відрізняється від правового положення продавця, яке він мав у товаристві. Для визнання інших підстав дійсності продажу, окрім отримання згоди решти учасників, загалом не існує. Проблема зміни учасника, який має окремі додаткові права, вирішується на підставі відповідних норм власне договору простого товариства.

Питання зміни учасників простого товариства у випадку смерті одного з його учасників вирішується на підставі § 727 ЦУ ФРН та відповідних застережень договору, якими передбачені подібні наслідки для учасників простого товариства. Існують три види подібних застережень: 1) „застереження про продовження”; 2) „застереження про наступність (спадковість)”; 3) „застереження про вступ до простого товариства”, які практично охоплюють всі основні варіанти зміни учасника простого товариства. У випадку ж спільності спадкоємців, § 2032 ЦУ ФРН передбачає можливість застосування так званого „кваліфікованого застереження” про наступність, що обмежує коло осіб, які можуть успадкувати участь у простому товаристві за чергою спадкування. Водночас „застереження про вступ до товариства” надає право спадкоємцю самому прийняти рішення про вступ до товариства свого наступника. Зазначені види застережень складають досить повну картину сучасного цивільно-правового регулювання процесу спадковості, захисту прав спадкоємців щодо учасників простого товариства.

Містить дослідження норм Цивільного уложення та рішень Федерального верховного суду ФРН стосовно відповідальності простого товариства. Із законодавчого закріплення понять „спільна власність” (§ 706 ЦУ ФРН) та „спільне майно” (§ 718 ЦУ ФРН), випливає: персональна відповідальність учасників забезпечується тим, що вони самі укладають правочини і відповідають солідарно.

Доктринальна та судова дискусія намагалась змінити дану модель спочатку шляхом реалізації концепції „часткової правоздатності”, а нещодавно і концепції „широкої правоздатності”, за якою визнається за простим товариством правоздатність і в частині судового процесу.

Визнання за простим товариством правоздатності привело до пошуку іншого обґрунтування персональної відповідальності учасників. До недавнього часу панувала так звана „теорія подвійного зобов'язання”, за якою спільна відповідальність кожного поряд з відповідальністю самого простого товариства обґрунтовувалась мовчазною згодою товаришів. Сьогодні у Німеччині панує теорія „акцесорної відповідальності” (або „паралельної відповідальності”), згідно з якою відповідальність регулюється за моделлю, вміщеній у § 128 Господарського кодексу ФРН. Остання поширює персональну відповідальність за зобов'язаннями по закону, на кшталт відповідальності учасників відкритих торговельних товариств, а також регулює відповідальність нових учасників за зобов'язаннями, укладеними до моменту їх вступу до товариства.

Відповідальність учасників простого товариства має такі різновиди: 1) відповідальність, що випливає з правочинів; 2) відповідальність, що випливає з норм закону; 3) відповідальність учасників, які виходять із простого товариства, та учасників, які вступають до простого товариства.

Доктринальні погляди на зміст персональної відповідальності сприяли розвиткові, з одного боку, „теорії відповідальності”, а з іншого - „теорії виконання”. Перша полягає у можливості компенсувати будь-яке зобов'язання сплатою його грошового еквівалента. Друга теорія, підсилена її судовим тлумаченням, вимагає „зваження інтересів”, за яким мають захищатися як права та інтереси кредиторів, так і приватна сфера учасників простого товариства. У тексті даного підрозділу ретельно, на прикладах судових рішень, розглянуті окремі варіанти відповідальності учасників простого товариства залежності від збереження прав кредиторів.

3. Особливості регулювання діяльності простого товариства у законодавстві України

Обґрунтовується висновок, що договір простого товариства за національним законодавством в основному врахував досвід європейської цивільно-правової доктрини. Він уведений до національного законодавства чинним Цивільним кодексом України, який урахував національні особливості правового регулювання спільної діяльності господарюючих суб'єктів. Сфера застосування простого товариства досить широка, охоплює різні види відносин, зокрема, спільне будівництво об'єктів нерухомості, виробництво продукції, торгівлю товарами, надання послуг та виконання робіт тощо.

Висвітлено, що договір простого товариства є одним із видів договору про спільну діяльність. Відповідно до ст. 1130 ЦК України сторони (учасники) договору зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників. Показано, що термінологічні розбіжності у законодавстві обмежують, наприклад, можливості торговців цінними паперами укласти договір простого товариства, оскільки Законом України „Про цінні папери та фондовий ринок” передбачена можливість укладати лише „договір про спільну діяльність”.

Розкриваючи цю проблему, у дослідженні показані паралелі регулювання спільної діяльності за ЦК УРСР 1922 р., ЦК УРСР 1963 р. і ЦК України 2004 р. Ретельно розглянута категорія „мети” договору простого товариства, зокрема, у порівнянні із законодавством Німеччини, за яким учасники простого товариства взаємно зобов'язуються сприяти досягненню єдиної мети обумовленим у договорі способом. Норми ж ЦК України прямо не містять цієї вимоги, хоча мета договору судовою практикою визнана як істотна умова для договору сумісної (спільної) діяльності.

Торкаючись проблеми правової кваліфікації договору простого товариства, доведено, що він може бути віднесений до консенсуальних договорів (тобто таких, які вступають у силу з моменту їх укладання), відплатних (за якими отримується адекватний внеску учасника прибуток), двосторонніх (за якими правами та обов'язками наділені обидві сторони договору) та фідуціарних (тобто обумовлених особливим особисто-довірчим характером).

Доводиться, що Цивільний кодекс України не встановлює особливості укладання договору простого товариства, а лише визначає форму договору, а саме письмову. Це викликає потребу керуватися загальними нормами цивільного законодавства щодо оферти й акцепту, суб'єктів правовідносин, цивільної дієздатності фізичних осіб тощо. Показані спірні проблеми щодо укладання договору простого товариства для будівництва житла з огляду на Закон України „Про інвестиційну діяльність”, яким встановлено закритий перелік способів інвестування в об'єкти житлового будівництва.

Висвітлено особливості порядку укладання договору про сумісну діяльність по створенню фінансово-промислових груп відповідно до Закону України „Про промислово-фінансові групи в Україні”. Розглянуто окремі особливості договорів простого товариства за участю іноземних інвесторів відповідно до Закону України „Про міжнародне приватне право”.

Належну увагу приділено дослідженню істотних умов договору простого товариства, що формують договір в цілому та його окремі види. Серед істотних умов договору проаналізовані істотні умови для всіх видів цивільно-правових договорів - предмет договору, що є новелою чинного ЦК України. Хоча ЦК України не виділяє істотні умови договору простого товариства, ст. 1131 ЦК України визначає такі умови договору про спільну діяльність: координація спільних дій учасників або ведення їх спільних справ; правовий статус виділеного для спільної діяльності майна; покриття витрат та збитків учасників; їх участь у результатах спільних дій тощо.

Порівняльний аналіз істотних умов договору простого товариства за законодавством України та законодавством Німеччини виявляє певні відмінності: якщо ЦУ ФРН істотною умовою договору проголошує мету і спосіб її досягнення, то, у свою чергу, ст. 1132 ЦК України встановлює, що за договором простого товариства сторони зобов'язані об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети. Отже, з цього випливає, що істотними умовами договору також є певні спільні дії учасників, мета їх здійснення та вклади, визначення учасниками порядку утримання спільного майна та порядку відшкодування витрат, пов'язаних із виконанням обов'язків.

Зазначається, що одним із обов'язків учасників простого товариства є внесення ними вкладів для здійснення спільної діяльності. Але вкладом може бути не тільки майно у розумінні ст. 190 ЦК України, а й певні дії учасника - передання професійних знань, навичок, вміння, ділової репутації.

Частина 2 ст. 1133 ЦК України встановлює, що грошова оцінка вкладу учасника проводиться за погодженням між учасниками. Майже аналогічне правило встановлене § 706 ЦУ ФРН, який передбачає, що внесені незамінні і неспоживні речі повинні стати загальною власністю товаришів, якщо вони внесені за оцінною вартістю, яка встановлена не тільки для розподілу прибутку.

Показано, що внесення вкладу є не тільки обов'язком учасників простого товариства. Цей обов'язок кореспондує виникненню певного майнового права учасників простого товариства. Крім традиційного речового права (права власності) в Україні існують ще такі обмежені речові права, як „повне господарське відання” чи „оперативне управління”, якими, відповідно до ГК України, володіють комунальні та державні підприємства, а також деякі види інших юридичних осіб. Тому, коли вкладами є майно, що не належить на праві власності учасникам простого товариства, воно не може стати спільною частковою власністю учасників цього договору, а визнається лише спільним майном.

Доведено наявність різних правових підходів до визначення відповідальності учасників договору простого товариства, яке залежить від низки чинників. Якщо договір простого товариства пов'язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, то учасники відповідають солідарно за всіма спільними зобов'язаннями незалежно від підстав їх виникнення (ч. 2 ст. 1138 ЦК України). Інша справа, якщо договір простого товариства не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності його учасників (ч. 1 ст. 1138 ЦК України) - тоді кожний учасник відповідає за спільними договірними зобов'язаннями усім своїм майном пропорційно вартості його вкладу у спільне майно, а за спільними зобов'язаннями, що виникли не з договору, учасники відповідають солідарно. У випадку припинення договору простого товариства його учасники несуть солідарну відповідальність за невиконання спільних зобов'язань щодо третіх осіб (ч. 3 ст. 1141 ЦК України).

Висвітлені особливості випадків відповідальності учасника, щодо якого договір простого товариства припинений (ст. 1143 ЦК України). Порівнюючи проблему відповідальності учасників договору простого товариства з її регулюванням законодавством Німеччини, слід зазначити, що ЦУ ФРН не регулює особливості відповідальності учасників простого товариства, встановлюючи у § 708 ЦУ ФРН, що при виконанні своїх обов'язків товариш повинен відповідати лише в міру того піклування, яке йому зазвичай властиве у власних справах.

Зазначається, що порядок ведення спільних справ учасниками простого товариства встановлює ст. 1135 ЦК України, за якою обов'язок спільно вести спільні справи товариства становить частину зобов'язання сторін спільно діяти. Звертається увага на те, що процес „ведення спільних справ” відрізняється від процесу „вирішення спільних справ”. Аргументована рівність прав всіх учасників договору простого товариства щодо ведення справ від імені всіх учасників, незалежно від внесеного вкладу. Відмічено, що інші підходи використовує ЦУ ФРН щодо визначення загальних засад ведення справ. За німецьким законодавством існують два способи ведення справ: спільне ведення справ та передання їх одному або декільком учасникам.

Керуючись ст. 237 ЦК України, розкриті певні відмінності у веденні справ, коли таке здійснюється не всіма учасниками договору, а лише окремими учасниками на підставі представництва за довіреністю, або за договором простого товариства. Останній вид представництва є представництвом за договором, яке за своєю правовою природою належить до добровільного виду представництв.

Містить спеціальні підстави для припинення та розірвання договору в односторонньому порядку, що встановлює ЦК України: 1) визнання учасника недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його цивільної дієздатності; 2) оголошення учасника банкрутом; 3) смерті фізичної особи - учасника або ліквідації юридичної особи - учасника договору простого товариства; 4) відмова учасника від подальшої участі у договорі простого товариства або розірвання договору на вимогу одного з учасників; 5) спливу строку договору простого товариства; 6) виділу частки учасника на вимогу його кредитора.

Виявлено у процесі порівняльного аналізу, що німецьке цивільне законодавство має дещо інші підходи до припинення договору простого товариства. Цивільне законодавство ФРН пов'язує можливість продовження чинності договору з умовами останнього. Відповідно до § 727 ЦУ ФРН товариство припиняється у зв'язку зі смертю одного з товаришів, якщо із договору простого товариства не слідує інше. Крім того, § 725 ЦУ ФРН встановлює, що договір простого товариства може бути розірвано за заявою кредитора без дотримання строку розірвання у випадку, якщо за вимогою кредитора одного з учасників на частку вказаного товариша у майні товариства накладено арешт.

Матеріалами дослідження доведено, що ЦК України передбачає лише можливість заміни учасників договору простого товариства на їх спадкоємців та правонаступників у випадку ліквідації юридичної особи або смерті фізичної особи - учасника простого товариства.

Висновки

товариство правовий приватний законодавство

Проведене комплексне дослідження законодавчого регулювання діяльності простого товариства в праві Німеччини та України дозволило сформулювати наступні основні висновки, які мають теоретичне та практичне значення.

1. Доведено, що римське приватне право створило підґрунтя для формування й розвитку простого товариства у цивільному та господарському правообігу багатьох європейських країн. Основи регулювання діяльності товариства (societas) у римському приватному праві стали правомірною базою їх послідовної, обґрунтованої та цілеспрямованої історико-правової трансформації, яка особливо яскраво простежується на прикладі його опрацьованої та пристосованої до німецьких реалій рецепції Цивільним уложенням ФРН.

2. Встановлено, що процес формування сучасного розуміння правової природи простого товариства у Німеччині пов'язаний із так званою „колективістською теорією”, за якою структуроване у вигляді „спільності” просте товариство розглядається як окремий особливий суб'єкт права, а договір простого товариства має ознаки двоїстості та стає одночасно „статутом” товариства, що визначає відносини його учасників між собою та із самим товариством.

Вагому роль у визнанні домінування „колективістської теорії” відіграв Федеральний верховний суд ФРН. Згідно саме з судовою практикою правоздатність простого товариства проявляється у можливості брати участь у правовому обігові, набувати прав та обов'язків, позиватися та бути відповідачем у суді.

Визнання правоздатності за німецькими простими товариствами надало їм можливість брати участь і в такому формуванні, як Європейське господарське об'єднання (EWIV), що не обмежується кордонами однієї держави.

3. Висвітлено, що у німецькій цивільно-правовій доктрині розрізняються два окремих поняття: ведення спільних справ учасниками простого товариства та управління простим товариством. Вони вимагають наявності узгодженої зовнішньої організаційної структури для визначення повноважень учасників або третіх осіб як на представництво товариства назовні (з урахуванням загальних положень німецького законодавства щодо представництва), так і на ведення спільних справ товариства. Це дозволяє учасникам простого товариства забезпечити представництво своїх інтересів, не побоюючись того, що позиція „меншості” учасників не буде врахована.

4. Показано, що трансформація правових уявлень щодо питання зміни учасників простого товариства у ФРН відбувалася під більшим впливом німецької правозастосовчої та судової практики, аніж законодавчої. Підстави та процедура зміни учасників простого товариства, які на сьогодні існують у ФРН, є прикладом адаптації до умов та потреб практики Цивільного уложення, точніше його розділу 16 „Товариство”, норми якого з моменту прийняття ЦУ Німеччини не були змінені чи доповнені.

Зазначена практика суттєво доповнювалась німецькою цивільно-правовою доктриною, яка розрізняє два способи зміни учасників простого товариства: „вступ до простого товариства” та „передача участі” (або „відчуження частки”).

Виявлено, що можливі застереження, закріплені у договорах простого товариства на випадок раптової смерті одного з його учасників, поділяються на три види: 1) „застереження про продовження”; 2) „застереження про наступність (спадковість)”; 3) „застереження про вступ до простого товариства”. Ці види застережень, будучи в свою чергу доповненими їх додатковою градацією на „прості” та „кваліфіковані”, складають повну картину сучасного цивільно-правового регулювання процесу спадковості, захисту прав спадкоємців тощо.

5. Аналіз історико-правової трансформації сприйняття норм § 706 (поняття „спільна власність”) та § 718 (поняття „спільне майно товаришів”) Цивільного уложення ФРН показав, що існування простого товариства як носія прав не визнавалося до 90-х років ХХ ст., а відтак у правообігу могли виступати лише самі учасники простого товариства. За такого традиційного розуміння персональна відповідальність учасників забезпечувалась тим, що у правообігу вони самі укладали правочини і відповідали солідарно. Визнання згодом за простим товариством правоздатності зумовило необхідність пошуку іншого обґрунтування персональної відповідальності учасників із метою захисту інтересів кредиторів простого товариства. Нині в Німеччині панує теорія „акцесорної відповідальності” (інколи її ще називають „паралельна відповідальність”). Остання регулює відповідальність учасників простого товариства за моделлю, що міститься у § 128 Торговельного кодексу ФРН. Дана модель поширює персональну відповідальність за зобов'язаннями по закону, на кшталт відповідальності учасників відкритих торговельних товариств (повних товариств), зокрема за зобов'язаннями, що укладеними до моменту вступу учасників до простого товариства.

6. Просте товариство за законодавством України в основному врахувало досвід європейської цивільно-правової доктрини. Проте, на відміну від Німеччини, за простим товариством в українському законодавстві не визнано правосуб'єктності.

Договір простого товариства має передбачати досягнення учасниками певної мети, яка не суперечить закону, що в цілому відповідає загальній теорії цивільного права як країн пострадянського простору, так і Німеччини. Недостатня врегульованість процесу укладання договору простого товариства у законодавстві України створює необхідність застосування загальних норм цивільного законодавства, а також окремих законодавчих актів (приміром, Законів України „Про інвестиційну діяльність”, „Про промислово-фінансові групи в Україні”, „Про режим іноземного інвестування”, „Про зовнішньоекономічну діяльність” тощо).

Певні труднощі щодо визначення форми договору простого товариства пов'язані з проблемою вкладів його учасників, ліцензування певних видів господарської діяльності тощо. Подібні неузгодженості розв'язуються правовим шляхом за допомогою чинних законодавчих актів (зокрема, Законів України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”, „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” та інших).

7. Шляхом аналізу зміни правових підходів до регулювання відносин представництва у Цивільному кодексі України встановлена наявність відповідних відмінностей у змісті дій учасника простого товариства: за довіреністю або за договором простого товариства. Адже за договором доручення повірений виступає від імені довірителя і в його інтересах, а у відносинах за договором простого товариства учасник виступає не тільки від імені й у інтересах інших, але й у власних інтересах.

8. Незважаючи на те, що порядок ведення спільних справ учасниками простого товариства з формально-юридичної точки зору визначений чинним Цивільним кодексом України, дослідженням доведено, що національне законодавство потребує в цій частині подальшого вдосконалення та уточнення.

Враховуючи проголошений Україною вектор гармонізації національного законодавства з європейським правом, пропонується вдосконалення правового регулювання процесу спільного ведення справ учасниками простого товариства. Для цього необхідно внести відповідні зміни до ч. 1 ст. 1135 ЦК України та викласти її в такій редакції: „Під час ведення спільних справ учасники договору простого товариства діють спільно, якщо договором не встановлено, що ведення справ здійснюється окремими учасниками договору”.

Особливість характеру договору простого товариства дала поштовх законодавцю встановити у ЦК України спеціальні підстави для припинення та розірвання договору простого товариства. І хоча наведений у ст. 1141 ЦК України перелік підстав припинення договору простого товариства має, на перший погляд, вичерпний характер, результати проведеного порівняльного аналізу доводять, що вичерпність характеру таких підстав носить умовний характер, а тому потребує подальшого законодавчого вдосконалення, якого вимагає передусім широка сфера застосування простого товариства на практиці. Так, щодо п. 5 ч. 1 ст. 1141 ЦК України, то з нього було б доцільно вилучити як підставу для припинення договору простого товариства „сплив строку договору простого товариства”, коли мета такого договору ще не досягнута. Водночас необхідно також доповнити ст. 141 ЦК України нормою щодо „виключення з простого товариства окремих учасників з підстав невиконання учасником належних йому обов'язків або допущення ним недобросовісності в управлінні справами товариства або у звіті”.

Дослідження показало також необхідність урегулювання відносин щодо правонаступництва у випадку реорганізації юридичної особи - учасника простого товариства. Зважаючи на це, у п. 3 ч. 1 ст. 1141 ЦК України потрібно замінити слово „ліквідація” на слова „реорганізація юридичної особи”.

Література

1. Дмитриева Ю. Полномочия на ведение дел простого товарищества как основное право его участников / Ю. Дмитриева // Актуальні проблеми міжнародних відносин: зб. наук. праць. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин, 2007. - Вип. 68. - Ч. ІІ. - С. 119-123.

2. Дмитрієва Ю.А. Визначення поняття „договору простого товариства” та його правова кваліфікація / Ю. А. Дмитрієва // Право України / [гол. ред. О.Д. Святоцький]. - К., 2007. - Вип. 9. - С. 96-100.

3. Дмитрієва Ю.А. Виникнення та розвиток інституту простого товариства / Ю.А. Дмитрієва // Право України / [гол. ред. О.Д. Святоцький]. - К., 2007. - Вип. 6. - С. 126-130.

4. Дмитрієва Ю.А. Цивільна процесуальна дієздатність простого товариства у ФРН / Ю.А. Дмитрієва // Часопис Київського університету права / [редкол.: Ю.С. Шемшученко (голов. ред.) та ін.]. - К., 2006. - Вип. 1. - С. 105-110.

5. Дмитрієва Ю.А. Проблеми використання підстав припинення договору простого товариства, передбачених Цивільним уложенням ФРН / Ю.А. Дмитрієва // Актуальні проблеми міжнародних відносин: зб. наук. праць. - К. : Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин, 2006. - Вип. 61. - Ч. ІІ. - С. 193-198.

Размещено на Allbest.ru