Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

УДК 342.7 (477) «19 - 055.2»

ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ЖІНКИ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ - НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

12.00.01 - теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

НЕСТЕРЦОВА-СОБАКАРЬ Олександра Володимирівна

Харків 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі теорії та історії права навчально-наукового інституту права, економіки та соціології Харківського національного університету внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий керівник: доктор юридичних наук, старший науковий співробітник Головко Олександр Миколайович, Харківський національний університет внутрішніх справ, перший проректор з навчальної та методичної роботи.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Тимощук Олександр Валентинович, Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського, декан юридичного факультету;

кандидат юридичних наук, доцент Комзюк Леонід Трохимович, Черкаський національний університет ім. Богдана Хмельницького, завідувач кафедри цивільного і приватного права

Захист відбудеться «05» червня 2009 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.02 в Харківському національному університеті внутрішніх справ МВС України за адресою: 61080, м. Харків, просп. 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, просп. 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий «04» травня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В. Є. Кириченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Ступінь рівноправ'я жінки в суспільстві, закріплений відповідними правовими нормами і реально забезпечений державними інституціями, є однією з найважливіших ознак демократизму. Рівноправ'я жінки і чоловіка вимагає не лише нормативного закріплення, а й відповідних змін у правовій свідомості, суспільно-психологічних установках. Тому проблема реального правового і соціального статусу жінки, її рівноправ'я з чоловіком залишається вельми актуальною.

У ст. 24 Конституції України підкреслюється, що рівність прав жінок і чоловіків забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у суспільно-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти й професійної підготовки, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами з охорони праці й здоров'я жінок; встановленням пенсійних пільг; створенням умов, що надають жінкам можливість поєднувати роботу з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства.

Для здійснення конкретних заходів із формально-юридичного, конкретно-правозастосовного і організаційного забезпечення рівноправ'я жінок і чоловіків необхідно всебічно використати історичний досвід. Це дає можливість виділити суттєві чинники становлення руху за жіноче рівноправ'я, виявити в сучасних умовах загальне від часткового, об'єктивно обумовлене від випадкового. Особливо важливо звертатися до історичного досвіду другої половини ХІХ - початку ХХ ст., коли в умовах капіталістичної модернізації сформувалася виразна тенденція до демократизації та лібералізації суспільно-політичного життя. На українських землях у складі Російської імперії вона мала ще й істотне національно-визвольне забарвлення. Важливою її складовою став так званий «жіночий рух». Таким чином, дослідження правового статусу жінок на українських землях у складі Російської імперії має безсумнівну як наукову, так і практичну актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до п. 9.2 «Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006 - 2010 роки».

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на підставі аналізу нормативно-правових актів Російської імперії, передусім законодавчих, інших джерел права, у тому числі звичаєвого, вивчення правозастосовної практики з'ясувати загальні риси та особливості правового становища жінок на українських землях у складі Російської імперії у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. у контексті тогочасних суспільного розвитку та правової дійсності.

Метою дослідження обумовлені його основні завдання, які полягають в наступному;

- на підставі історіографічного аналізу загальної та спеціальної наукової літератури надати загальну характеристику правового становища жінок на українських землях у складі Російської імперії у пореформені десятиріччя; сформувати джерельну базу дослідження з історико-правових і загальноісторичних джерел; сформувати теоретико-понятійний апарат дисертаційного дослідження;

- для розуміння особливостей правового статусу жінок на українських землях у складі Російської імперії нарисово окреслити їх становище на початок досліджуваного періоду, визначити загальні тенденції розвитку прав, обов'язків та юридичної відповідальності жінок у попередні століття; простежити вплив соціально-економічних чинників другої половини ХІХ - початку ХХ ст. на українських землях на правовий статус жінок;

- охарактеризувати публічно-правовий статус жінки на українських землях у складі Російської імперії; підкреслити особливості її державно-правового статусу, зокрема правового зв'язку з державою, динаміку набуття жінками виборчих прав у пореформені десятиріччя ХІХ та на початку ХХ ст.;

- виявити особливості охорони прав жінки кримінальним законодавством Російської імперії (на матеріалах українських губерній) та визначити специфіку кримінальної відповідальності жінок наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.;

- охарактеризувати адміністративно-правовий статус жінок на українських землях у складі Російської імперії у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.;

- виявити особливості цивільно-правового становища українських жінок за законодавством Російської імперії та українським звичаєвим правом (середина ХІХ - початок ХХ ст.);

- окреслити зміни правового становища жінок на українських землях у складі Російської імперії у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. за російським імперським і українським звичаєвим шлюбно-сімейним правом;

- простежити зміни законодавства та правової практики другої половини ХІХ - початку ХХ ст. щодо залучення жінок до суспільно-корисної праці та службово-трудової діяльності як важливого чинника прогресу в досягненні рівноправ'я жінок з чоловіками;

- охарактеризувати характер перетворень у сфері правового регулювання жіночої освіти (початкової, середньої, професійної та вищої) та їх вплив на правове становище жінок на українських землях у складі Російської імперії у пореформений період ХІХ та на початку ХХ ст.

Об'єктом дослідження є суспільне становище жінки на українських землях у складі Російської імперії у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

Предмет дослідження є правове становище жінки на українських землях у складі Російської імперії у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. у комплексі її публічно-правових, приватно-правових прав і обов'язків, а також юридичної відповідальності.

Хронологічні рамки дослідження є традиційними для вітчизняної історико-правової науки. Вони охоплюють період від початку великих реформ 1860-х-1870-х рр. і до падіння самодержавства внаслідок Лютневої революції 1917 р. Територіальні рамки дослідження - українські землі у складі Російської імперії у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., адміністративно об'єднані у дев'ять губерній.

Методи дослідження. Робота виконана із застосуванням загальних і спеціальних наукових методів, притаманних для сучасних історико-правових досліджень. правовий жіночий право відповідальність

Загальні методи побудовані на принципах матеріалістичної діалектики щодо розуміння суспільних явищ. У рамках діалектичного загальнонаукового методу виділимо використані при підготовці дисертаційного дослідження: логічний метод сходження від абстрактного до конкретного, від простого до складного; метод єдності логічного та історичного; системно-структурний метод. Дослідження здійснювалось у відповідності з принципами об'єктивності та історизму в історико-правових дослідженнях. Особливу увагу було приділено використанню історико-генетичного методу, завдяки використанню якого було простежено розвиток особливостей правового регулювання становища жінки на українських землях у складі Російської імперії, виявлено певні закономірності, які зародилися ще у попередній період, зокрема за часів української державності (доба Гетьманщини). Дисертація виконувалася також з позицій розгляду «жіночого питання» на українських землях у складі Російської імперії як єдиного явища соціально-правового характеру, у сукупності публічно-правових і приватноправових проявів, тобто звернення до феноменологічного підходу.

Серед спеціально-наукових методів провідну роль відіграли притаманні безпосередньо юридичній науці. Формально-юридичний використовувався при аналізі нормативно-правових актів, які визначали статус жінок на українських землях у складі Російської імперії: різного роду законодавчих документів, а також численних циркулярів й інших актів міністерств. Особливо це стосується регулювання жіночої освіти документами Міністерства народної просвіти Російської імперії. Компаративно-правовий (порівняльно-правовий) метод застосовувався переважно «вертикальний» - при порівнянні одних і тих же інститутів і правових явищ у хронологічному вимірі. Порівняння правового становища жінок у різних країнах здійснювалося завдяки «горизонтальному» компаративно-правовому методу. Особлива увага приділялася його використанню під час з'ясування ступеня розвиненості жіночої освіти в Російській імперії порівняно з іншими європейськими державами. Системно-структурний метод використовувався переважно при аналізі системи норм, які регламентували публічно-правовий і приватноправовий статус жінок на українських землях. Соціологічний метод був використаний для того, щоб, по-перше, з'ясувати суспільні процеси і чинники, які обумовлювали статус жінки та його відображення у нормах позитивного права, а по-друге, виявити міру соціальної результативності приписів права, які визначали правове становище жінки на українських землях у складі Російської імперії у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

Наукова новизна результатів дослідження полягає в наступних положеннях, які виносяться на публічний захист:

1. Уперше введено в науковий обіг значну кількість історико-правових джерел, у яких відображено правове становище українських жінок у складі Російської імперії у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., проведено юридико-історіографічний огляд наукової літератури з цієї теми.

2. Удосконалено існуючі знання про те, що на українських землях у складі Російської імперії у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. мали прояв загальноєвропейські закономірності щодо розширення прав і свобод жінок, підвищення їх суспільної ролі та статусу, закріплення цих об'єктивних тенденцій у нормах позитивного права; при цьому консерватизм і реакційність самодержавства були суттєвим гальмуючим чинником на шляху до реалізації рівноправ'я жінок і чоловіків.

3. Уперше сформульовано положення про те, що царат не мав скільки-небудь єдиної, усвідомленої та опрацьованої гендерної політики; зрушення щодо підвищення правового статусу жінок у Російській імперії, зокрема на українських землях у її складі, у пореформений період і на початку ХХ ст. відбувалися під тиском суспільних процесів, визвольного руху; кроки самодержавства в цьому напрямі були непослідовними і половинчастими, прогресивні законодавчі зміни змінювалися актами, спрямованими на зниження правового статусу жінок.

4. Уперше доведено, що особливості правового статусу українських жінок, які сформувалися у часи існування національної державності другої половини ХVІІ - ХVІІІ ст., у пореформений період у Російській імперії збереглися лише у приватно-правовій сфері, у публічно-правовій становище жінок в українських губерніях суттєво не відрізнялося від загальноімперського.

5. Отримало подальший розвиток положення про те, що цивільно-правовий і сімейно-правовий статус жінок на українських землях був порівняно дещо вищим, а коло суб'єктивних прав ширшим відносно інших, етнічно російських територій імперії, що стало наслідком більшої міри збереження правових традицій Київської Русі та Великого князівства Литовського з характерним для них достатньо високим соціальним і правовим статусом жінки, а також суттєвим впливом українського звичаєвого права.

6. Уперше підкреслено, що жінки Полтавської та Чернігівської губернії у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. за шлюбно-сімейним законодавством Російської імперії мали дещо особливий правовий статус; це явилося наслідком того, що ці «малоросійські», за тогочасною термінологією, губернії утворилися на місці української автономії - Гетьманщини, з її власною правовою системою, окремі елементи якої та норми зберігалися у чинному російському законодавстві; особливості цього статусу полягали у обсязі правоздатності, більшому порівняно з іншими українськими губерніями.

7. Удосконалено існуючі знання, що у публічно-правовій сфері найбільш суттєвим був прогрес у службово-трудових відносинах; реформи другої половини ХІХ - початку ХХ ст. обумовили порівняно широке залучення жінок, хоча і досить обмежене і зі зниженим порівняно з чоловіками обсягом прав, до державної служби; це стосувалося перш за все структур державного апарату, не пов'язаних із виконанням каральних функцій - місцевих органів і установ Міністерства фінансів, Державного контролю, державних банків, поштово-телеграфного відомства тощо; у відносинах найманої праці на виробництві законодавство самодержавства було більш консервативним і дискримінаційним щодо жінок.

8. Отримало подальший розвиток положення про те, що зміни, прогресивний розвиток правового становища жінки на українських землях, як і в інших регіонах Російської імперії, які зазнали найбільш суттєвого розвитку ринкових відносин і цивільного обігу, відбувався в умовах загострення суспільно-політичної боротьби, під тиском руху за рівноправність жінок; важливим чинником цих явищ став прогрес у сфері жіночої освіти, її розвиток обумовлював об'єктивну потребу підвищення соціального та правового статусу жінки, розширення сфери її професійної самореалізації, наближення до рівноправ'я з чоловіками.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що його матеріал, висновки та основні положення можуть бути використані при подальшому реформуванні законодавства України, при заходах правового характеру, спрямованих на реальне забезпечення рівноправ'я жінки в усіх сферах суспільної діяльності.

Основні положення та результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці загальних та спеціальних курсів з історії держави і права України, фінансового та податкового права, інших дисциплін, що мають на меті підготовку спеціалістів - юристів. Вони можуть стати в пригоді під час здійснення наукових досліджень з вітчизняної історії держави і права другої половини ХІХ - початку ХХ ст., при вивченні проблем державного, кримінального та цивільного права того періоду.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження оприлюднені на засіданнях кафедр теорії та історії держави і права, теорії та історії права навчально-наукового інституту права, економіки та соціології Харківського національного університету внутрішніх справ; круглому столі «Актуальні проблеми історії держави і права» (25 квітня 2005 р., м. Харків ? Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого); Міжнародній науковій конференції пам'яті П.І. Новгородцева (треті Новгородцевські читання) «Ідея правової держави: історія та сучасність» (22-23 квітня 2003 р., м. Луганськ ? Луганська академія внутрішніх справ МВС України імені 10-річчя незалежності України); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальные проблемы юридической науки и практики» (26 січня 2004 р., м. Орел ? Орловський юридичний інститут МВС РФ); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Закон і діти» (5 жовтня 2006 р., м. Донецьк ? Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ).

Публікації. Основний зміст дисертаційної роботи викладений у 7 публікаціях, 6 з них вміщені у фахових з юридичних наук виданнях.

Структура дисертаційного дослідження побудована відповідно до його мети і завдань на підставі проблемного підходу. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, дванадцяти підрозділів, висновків і додатків. Загальний обсяг дисертації складає 216 сторінок, із них основного тексту 187 сторінок. Список використаних джерел і літератури складається із 339 назв.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Перший розділ «Стан наукової розробленості проблеми. Джерельна та теоретична база дослідження» починається з підрозділу 1.1 «Правове становище жінки на українських землях у складі Російської імперії у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. у історико-правовій та історичній літературі». Наукова література історичного та юридичного характеру, у якій розкрито питання правового становища жінок на українських землях у складі Російської імперії у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., створювалася протягом трьох періодів: дореволюційного; радянського; сучасного.

У дореволюційній історіографії основна увага приділялася питанням приватноправового статусу жінки. У зв'язку з відсутністю у російських підданих більшості політичних прав, напрацьованих у світовій політичній і правовій думці у добу буржуазних революцій, жорсткою цензурою, про такі права у жінок мова переважно йшла не в науковій, а у публіцистичній літературі. Цивільно-правові та сімейно-правові характеристики статусу жінок розглянуті часто під кутом зору норм сімейного права, питань спільності чи роздільності майна в шлюбі тощо у працях А.І. Загоровського, Г.Ф. Шершеневича, І.Г. Оршанського інших авторів. Усі ці роботи мали описовий характер і не містили відомостей про особливості правового статусу жінок саме на українських землях. Ці характерні риси певною мірою висвітлені у брошурі М. Загірної.

Низка робіт щодо права жінок на освіту, працю, участь у політичному житті держави з'явилися у дореволюційній історіографії у період першої російської революції та напередодні Першої світової війни. Мова йде про роботи В.М. Хвостова, П.Г. Міжуєва. Серед фахових істориків права цього періоду звернувся до історико-порівняльного аналізу правового становища жінки лише В.І. Синайський. Однак його увага була приділена передусім теоретичним питанням, про що свідчить вивчення правового статусу жінок у Стародавньому Римі за римським приватним і публічним правом.

За радянських часів загальна та юридична історіографія спеціально не аналізували правовий статус жінок у Російській імперії. Причиною цього став ідеологічно обґрунтований підхід щодо тези про звільнення жінки радянською владою від гноблення та експлуатації, успішність ленінських заходів для досягнення рівноправ'я трудящої жінки з чоловіком. Відповідно дореволюційний період висвітлювався з точки зору участі жінок у робітничому рухові, передусім у діяльності більшовицьких організацій. Характерною узагальнюючою працею у цій групі є монографія В.Л. Большая. В.М. Толкунова висвітлила досягнення радянської влади щодо забезпечення права жінок на працю, показавши вади з цього питання у Російській імперії. В останнє десятиріччя існування радянської державності активно працювала над історією російського (в широкому сенсі, у межах колишньої імперії) жіноцтва Н.Л. Пушкарьова.

За часів незалежності України, при загальній суттєвій активізації історико-правових досліджень, до історичного погляду на правовий статус жінки науковці зверталися час від часу. Спеціально правовим статусом заміжньої жінки займався В.П. Глиняний. Теоретичні питання особливостей кримінальної відповідальності жінок, у тому числі в історичному аспекті, досліджені у докторській дисертації В.О. Меркулової. Помітна увага історико-правовим сюжетам щодо статусу українських жінок приділена у колективній монографії, виданій за редакцією А.П. Гетьмана.

У період незалежної України фактично наново складається пласт наукових досліджень з гендерної проблематики. Суттєву частку в них охоплюють юридичні праці - як в теорії держави і права, так і в окремих галузевих науках. Як приклад, фундаментальні наукові дослідження з питань гендеру, правового становища жінки, багаті передусім на теоретичні узагальнення - це монографії, посібники, статті О.Р. Дашковської та К.Б. Левченко.

Споріднені з темою даного дисертаційного дослідження наукові сюжети містяться у значній кількості праць зарубіжних авторів. Передусім мова йде про російських науковців. Продовжила свої ґрунтовні дослідження Н.Л. Пушкарьова. Варто назвати також роботи Ю.М. Гончарова, Т.О. Клименкової, інших авторів.

Далеке зарубіжжя представлене в проблематиці передусім або діаспорною, або англомовною історіографією. Можемо назвати монографію М. Богачевської-Хом'як, а також роботу Е. Вогласта щодо політологічного аналізу «жіночої» проблематики. Окреме місце займає праця В. Вагнера, в якій, зокрема, приділяється увага й шлюбним відносинам у дореволюційній Росії. Монографія М. Фуколта - це широке історичне полотно, яке має окрім психологічних, загальносоціальних і навіть фізіологічних, ще й юридичні аспекти розвитку відносин статей у світовому вимірі.

Таким чином спеціального комплексного історико-правового дослідження за темою дисертації до цього часу створено не було.

Підрозділ 1.2 «Опубліковані та архівні джерела з проблеми» характеризує джерельну базу дослідження. Основна частина законодавчого матеріалу почерпнута з трьох зібрань «Полного собрания законов Российской империи», «Свода законов Российской империи» (різних видань), «Собрания узаконений и распоряжений правительства, изданных при Правительствующем сенате Российской империи». Нормативно-правовий матеріал щодо правового становища жінок у Російській імперії вміщений також у виданих до революції спеціальних збірках законів та інших актів, де відображені й особливості щодо українських земель. Специфічними опублікованими джерелами, які розкривають особливості правового становища жінок, заходи громадського характеру щодо його підвищення, суспільну боротьбу навколо «жіночого питання», стали збірки праць жіночих благодійних товариств і організацій.

Дослідження ґрунтується на архівних матеріалах: використано документи 19 фондів 4 архівів. У Центральному державному історичному архіві України (м. Київ) для дослідження використані документи фондів Ф.442 - Канцелярія київського військового, подільського та волинського генерал-губернатора, Ф.1252 - Штаб-офіцер корпусу жандармів у Одесі, Ф.339 - Помічник начальника Одеського жандармського управління в Одеському порту, Ф.707 - Управління попечителя Київського учбового округу, Ф.575 - Канцелярія Київського окружного фабричного інспектора, Ф.335 - Канцелярія тимчасового Одеського генерал-губернатора, Ф.278 - Київське жандармське поліцейське управління залізниць.

З місцевих архівних установ досить широко використовувалися зібрання документів Державного архіву Харківської області. Використовувалися матеріали фондів, які стосувалися тих чи інших особливостей правового становища жінок: Ф.29 - Харківське губернське в справах про товариства та спілки присутствіє, Ф.201 - Харківське медичне товариство, Ф.266 - Канцелярія директора народних училищ, Ф.667 - Харківський університет, Ф.354 - Родопомічний учбовий заклад Харківського губернського земства, Ф.131 - Канцелярія старших нотаріусів Харківського окружного суду, Ф.372 - Харківський окружний суд, Ф.374 - Ізюмський окружний суд. Документи Державного архіву Донецької області послугувалися для характеристики становища жінок, які вступили на державну службу, зокрема по поштово-телеграфному відомству. Було використано документи фондів: Ф.78 - Велико-Янісольське поштово-телеграфне відділення Катеринославського поштово-телеграфного округу та Ф.80 - Вознесенська поштово-телеграфна контора.

У дисертаційній роботі використано також документи Російського державного історичного архіву. Це фонди Ф.1409 - Власна його імператорської величності канцелярія; Ф.575 - Головне управління неокладних зборів і казенного продажу напоїв.

При підготовці дисертаційної роботи значна увага була приділена вивченню та використанню матеріалів періодичного друку. Вони містять широку суспільну полеміку щодо правового статусу жінок. Були використані часописи: передусім «Женский вестник», «Женское дело», «Союз женщин».

Таким чином, можемо стверджувати, що дисертація виконана на змістовній і достовірній джерельній базі історико-правового дослідження.

Підрозділ 1.3 має назву «Теоретичне підґрунтя дослідження» Правове становище жінки на українських землях у складі Російської імперії визначалося загальними тенденціями його зміни у світі. З одного боку, це відбувалося в залежності від того чи іншого цивілізаційного забарвлення державно-правових процесів, а з іншого - від особливостей становлення і розвитку окремих правових систем. Проаналізовано загальне бачення реального і належного соціального і правового статусу жінки у філософських і політико-правових поглядах Платона, Аристотеля, середньовічних мислителів. Вказано, що жіночий, зокрема суфражистський рух ХІХ - ХХ ст. ґрунтувався на поглядах Г. Гроція, Ж.-Ж. Руссо, Вольтера, Д. Локка, Б. Спінози, інших. Важливий вплив на розуміння ідеї рівноправ'я жінки та чоловіка мали великі буржуазні революції Європи і Північної Америки. Адже ідея формальної рівності людей об'єктивно обумовлювала розуміння рівності й за гендерними ознаками.

Суттєве значення для сучасного розуміння правового статусу жінки має аналіз надбання ліберальної течії політико-правової думки. Розглянуто погляди як європейського класика Д.-С. Мілля, так і українського мислителя С. Десницького. Поширеними у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. на українських землях у складі Російської імперії були соціалістичні ідеї, зокрема у їх марксистському розумінні. Вони визначали прагнення до рівноправ'я жінок як складову класово-визвольного процесу. Таким чином, правовий статус жінки на українських землях у складі Російської імперії формувався як під впливом об'єктивних суспільних чинників, так і ідей провідних вітчизняних і зарубіжних мислителів. Основною тенденцією було усвідомлення подолання станової обмеженості у розумінні значення жінки, поступове суспільне розуміння об'єктивної обумовленості її рівноправ'я з чоловіком.

У другому розділі «Публічно-правовий статус жінки на українських землях» підрозділ 2.1 «Основні риси розвитку правового становища жінки на українських землях до середини ХІХ ст.: історико-правова експозиція» розкриває трансформацію правового та соціального статусу жінок на території України упродовж попередніх століть - від часів Київської Русі до інкорпорації українських земель у складі Російської імперії. Саме в часи Київської Русі сформувалися особливості правового становища жінки, які потім частково збереглися на землях, що з часом стали етнічними українськими, і значно менше - на російських. Статус жінки був суттєво вищим, ніж у інших державах Середньовіччя. У польсько-литовську добу, коли основним джерелом права виступав Литовський статут, особливості правового статусу жінки полягали у приватно-правовій сфері: сімейно-правових і цивільно-правових відносин. Вказані традиції та тенденції зберігалися і у часи української козацької державності. Вони були закріплені й у першому національному кодифікованому акті - «Правах, за якими судиться малоросійський народ».

До середини ХІХ ст. специфіка правового становища жінки на українських землях визначалася ширшим, порівняно з іншими територіями у складі Російської імперії, обсягом цивільної правоздатності. Разом з тим, масштабна систематизація російського імперського права у 30-х рр. ХІХ століття призвела до послаблення впливу українських правових традицій попередніх століть, поступового зникнення національних особливостей права, у тому числі правового становища жінок.

Підрозділ 2.2 «Соціальне становище жінок на українських землях у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.» присвячений загальній характеристиці соціальних процесів, які впливали на правовий статус жінок на українських землях у складі Російської імперії у досліджуваний період. Великі реформи 60-х-70-х рр. ХІХ ст. розпочалися у становому суспільстві, пристосованому до феодально-кріпосницького ладу. Таким чином, станова належність у значній мірі обумовлювала особливості правового статусу, притаманного представницям дворянства, духовенства, купецтва, міщанства, селянства. Соціальне і правове становище жінок, їх розвиток у значній мірі залежали від розвиненості жіночої освіти. І саме в досліджуваний період суспільне усвідомлення цього стало все більшим.

Процеси буржуазного розвитку українського суспільства, які проходили у кінці ХІХ - на початку ХХ ст., окрім руйнування в значній мірі станових перегородок в суспільстві, призвели до суттєвих емансипуючих явищ. Жінка ставала більш освіченою, залученою до суспільної праці. Важливу роль відіграла легалізація жіночого руху створенням на початку ХХ ст. товариств взаємодопомоги трудящих жінок.

У підрозділі 2.3 «Особливості правового зв'язку жінки та держави в Російській імперії» розкрито питання громадянства жінок за законодавством Російської імперії, інші питання правового зв'язку, зокрема можливості активного та пасивного виборчого права. У середині ХІХ - на початку ХХ ст. державно-правовий статус української жінки не мав суттєвих відмінностей від загальноімперського. Теза про природну неповноцінність жінки була не лише розповсюдженою, а й закріпленою у нормах державного права. Цей статус жінки визначався її громадянством («підданством») та становою належністю.

Жінки мали обмежені, навіть для недемократичного устрою Російської імперії, політичні права, не були допущені до участі в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування. Належність до певної станової корпорації не давала пасивного виборчого права. Реформи міського самоврядування 1870 р. та земського самоврядування 1864 р. надали жінкам - власницям необхідного особистого та майнового цензу можливість лише делегувати свої активні виборчі права іншим особам - чоловікам, які також те ж саме виборче право. Контрреформами (земською 1890 р. та міською 1892 р.) було обмежено не лише самостійність органів місцевого самоврядування, посилено опіку за ними адміністративних інституцій, але й звужено коло осіб, яким жінки могли передавати свій виборчий голос. Його обмежили родичами власниці цензу. На тих же підставах (передачі активного виборчого права жінками чоловікам за дорученням) формувалося виборче законодавство до Державної Думи Російської імперії. Коло суб'єктів такої передачі було ще більш звужене й обмежене лише чоловіками і синами.

Жіночий публічно-правовий статус мав загалом низку обмежень порівняно з чоловіками, які збереглися до останніх днів існування Російської імперії. Представниця будь-якої соціальної групи до 4 лютого 1914 року не мала власного паспорта, права на вільне пересування, влаштування на службу, навчання, окреме проживання без дозволу чоловіка. Паспортний режим для жінок, як і їхній правовий статус взагалі, визначався становою належністю.

Активне і пасивне виборче право жінки на українських землях у складі Російської імперії отримали лише після падіння останньої внаслідок Лютневої революції, коли Тимчасовий уряд 15 квітня 1917 р. ввів його для виборів до міських дум.

Підрозділ 2.4 дисертації має назву «Особливості кримінальної відповідальності жінок у Російській імперії (на матеріалах українських губерній)». Кримінальна відповідальність жінок на українських землях у складі Російської імперії у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. визначалася загальноімперським кримінальним законодавством. Воно мало становий характер, притаманний і національним джерелам права (наприклад, відповідним главам «Прав, за якими судиться малоросійський народ»). Стосувалося це й особливостей кримінальної відповідальності жінок. Поруч з позитивним правом, джерелом українського кримінального права продовжували залишатися і правові звичаї, хоча значення їх швидко слабшало.

Починаючи з 1845 року основним джерелом кримінального права в усій Російській імперії став кодифікований акт «Уложення про покарання кримінальні та виправні». З суттєвими змінами й у нових редакціях він продовжував діяти до падіння самої Російської імперії. Джерелом кримінального права став також «Статут про покарання, що накладаються мировими суддями». Він став одним із результатів демократичної судової реформи 1864 р. Демократизація судочинства, зокрема запровадження суду присяжних у кримінальних справах були об'єктивним чинником поліпшення правового становища жінок у Російській імперії, зокрема на українських землях у її складі.

Кримінальне законодавство Російської імперії до самого кінця її існування зберігало особливості кримінальної відповідальності жінок порівняно з чоловіками, а також окремі склади злочинів, пов'язані із охороною специфічних прав жінок. Однак, до самого кінця існування самодержавства вказані норми кримінального права належним чином систематизовані не були.

Підрозділ 2.5 «Загальна характеристика адміністративно-правового статусу жінок на українських землях у складі Російської імперії» присвячено ретроспективному аналізу правового становища жінок за поліцейським законодавством Російської імперії, яке було, по суті, відповідником сучасного адміністративного права. Значна увага приділялася державою регулюванню підприємницької, зокрема промислової та торговельної діяльності, суб'єктами якої виступали жінки. Ці дозволи надавалися відповідно до станової належності прохачів щодо здійснення відповідної діяльності. Адміністративна відповідальність жінок у Російській імперії наставала у випадку порушення відповідних узаконень поліцейського, торговельного, ремісничого законодавства тощо. На відміну від кримінальної, адміністративна відповідальність жінок не мала своїх особливостей.

Третій розділ «Приватноправовий статус жінки на українських землях у складі Російської імперії» розпочинається підрозділом 3.1 «Правовий статус жінки за цивільним правом Російської імперії та українським звичаєвим правом». Особливості становища жінки у приватному, зокрема цивільному праві були досить виразно окреслені у відповідних джерелах права. Зберігало свою дію звичаєве право, яке розрізняло власність «батьківську» та «материнську» або «чоловічу» та «жіночу». У першому цивільному кодексі Російської імперії (Х том «Зводу законів» 1832 р.) закріплювалася залежність цивільно-правового статусу жінки від її станової належності. Зберігалися особливості цивільно-правового становища жінок у Чернігівській та Полтавській губернії, обумовлені рецепцією цивільного та шлюбно-сімейного права Гетьманщини.

Цивільна дієздатність і правоздатність жінки на українських землях у складі Російської імперії мала значний обсяг і небагатьом поступалася чоловічим. У період після великих реформ 60-х - 70-х років ХІХ ст. жінки все більше втягувалися до цивільного обігу. суб'єктами права спадкування були нащадки не лише у чоловічому, але й жіночому поколінні. Спорідненість однієї особи з іншою через народження законодавство визначало як ступінь, а продовжувані невпинно ступені називалися лінією. І ступінь, і лінія фактично не залежали від статі споріднених осіб.

Підрозділ 3.2 має назву «Правове становище жінки на українських землях за шлюбно-сімейним правом Російської імперії та українським звичаєвим правом». Відсталість сімейного законодавства у Російській імперії, у тому числі на українських землях у її складі, полягала: по-перше, в тому, що акти громадянського стану знаходились у руках церкви, по-друге, багато правил у законодавстві підмінювалися приватними визначеннями. Визначальною умовою законності та дійсності шлюбу була взаємна згода обох сторін. Важливим прогресивним моментом шлюбно-сімейного законодавства Російської імперії порівняно з феодально-кріпосницькими часами було визнання добровільності вступу в шлюб, у тому числі жінки. до уваги брався шлюбний вік, за яким заборонялося чоловікам вступати у шлюб раніше 18 років, а жінкам ? 16. У той же час законодавство не дозволяло вступати до шлюбу особам, незалежно від статі, які мають більш ніж 80 років.

Оскільки шлюбно-сімейне право Російської імперії, а також канонічне право, яке регулювало відносини шлюбу, допускало можливість розлучення (хоч і за винятково складною процедурою), був можливим і повторний шлюб. Цивільне законодавство Російської імперії, інститутом якого було шлюбно-сімейне право, встановлювало для жінок низку обмежень, порівняно з чоловіками. Вони не мали права на опіку над неповнолітніми дітьми і не могли розпоряджатися нерухомим майном. Монополія церкви на розлучення зазнала послаблення лише у середині ХІХ ст. Навіть у кінці цього століття вважалося, що прийняття рішення про підтвердження закінчення шлюбу, офіційне визнання його чинності або нечинності, як і процедура розлучення, належали до юрисдикції духовного суду. У той же час, справи про розділ майна подружжя розглядалися цивільними судами.

Четвертий розділ має назву «Розвиток правового регулювання залучення жінок до суспільної праці та жіночої освіти в Російській імперії у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. (український досвід)». У підрозділі 4.1 «Розвиток правової регламентації службово-трудової діяльності жінок» розкрито загальні закономірності розширення залучення жінок на українських землях у складі Російської імперії. Капіталістична модернізація економіки поруч із рухом за рівноправ'я жінок стали суттєвим чинником того, що у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. все більше галузей суспільно-трудової діяльності були місцем застосування можливостей представниць жіночої статі. У державних і громадських установах відчувалася потреба в жінках-вчителях, телеграфістках, акушерках, рахункових працівниках тощо. Таку можливість вони отримали лише з 1871 р.

Законом «Про заборону нічної роботи неповнолітнім і жінкам на фабриках, заводах, мануфактурах», височайше затвердженим 3 червня 1885 р., який набув чинності з 10 жовтня 1885 р., уперше робилася спроба врегулювати працю жінок на промислових підприємствах. У 1903 р. розширилося коло застосування жіночої праці у навчальних закладах. Жінкам дозволили викладати у старших класах жіночих гімназій. У кінці 90-х рр. ХІХ ст. з'явилися жінки-лікарі, а з 1908 р. вони отримали ті ж права по службі, що й чоловіки (за винятком чинів і нагород). Дозволу на професійну діяльність у галузі юриспруденції жінки-юристи так і не отримали. На початку ХХ ст. жінки були допущені до державної служби по лінії Міністерства шляхів сполучення, Міністерства фінансів, Державного контролю. В українських губерніях вони особливо активно почали залучатися в часи «кадрового голоду» періоду Першої світової війни. Саме в цей час у Російській імперії уперше з'явилися жінки - інженери.

Підрозділ 4.2 «Організаційно-правові засади розвитку жіночої освіти як чинника досягнення рівноправ'я жінок» складається з двох підпунктів. У першому «Жіноча початкова, середня та професійна освіта: правові основи функціонування» показано організаційно-правові основи та практику правозастосування на українських землях щодо розвитку вказаних ієрархічних рівнів освітньої діяльності. Саме освіта стала одним із головних напрямів жіночого руху в Російській імперії. Вже створеними в результаті реформи 1864 р. початковими народними училищами надавалася можливість для початкової освіти дівчаток. Початкова жіноча освіта розвивалася завдяки створеним внаслідок реформування місцевого самоврядування земським і міським школам. Певну роль у розповсюдженні писемності серед жіночого населення зіграли фабрично-заводські школи, які відкривалися як земствами, так і підприємцями. Незважаючи на суттєвий тиск з боку самодержавства, невизначеність правового статусу, важливу роль у становленні жіночої освіти відіграли недільні школи.

З 60-х рр. ХІХ ст. почала розвиватися жіноча середня освіта. Відкривалися гімназії та прогімназії. «Положення про жіночі гімназії й прогімназії Міністерства народної просвіти» від 24 травня 1870 р. суттєво обмежувало громадський вплив на жіночі середні навчальні заклади. Жіноча середня професійна освіта надавалася в жіночих комерційних курсах і комерційних училищах, училищах з підготовки фельдшерів, вчителів тощо. На початку ХХ ст. вона набула на українських землях досить суттєвого розмаху.

У пункті 4.2.2 «Розвиток правового регулювання жіночої вищої освіти» охарактеризовано організаційно-правові засади жіночої вищої школи на українських землях у складі Російської імперії та динаміку їх розвитку. Можливість здобувати цей рівень освіти жінками є важливим чинником досягнення ними рівноправ'я у різних сферах життя. Саме тут консерватизм самодержавства мав вельми суттєві прояви. Лібералізація 60-х рр. ХІХ ст. змінювалася посиленням реакційних впливів. Так, у 80-х рр. царат закрив низку вищих жіночих курсів, які поновили діяльність лише на початку ХХ ст.

На українських землях до самої Лютневої революції існували лише недержавні жіночі вищі навчальні заклади. Однак, за першої нагоди університети українських губерній схвалювали допуск жінок до своїх аудиторій у якості вільно слухачок. Важливим кроком у цьому напрямі стало прийняття 19 грудня 1911 р. закону, який надавав право жінкам при успішному прослуховуванні університетського курсу отримувати такі самі дипломи, що й чоловіки. Однак, у кінцевому підсумку система жіночої освіти так і не склалася.

ВИСНОВКИ

У висновках підводяться основні підсумки дослідження, завдяки якому отримало розв'язання на монографічному рівні самостійне суттєве для науки історії держави і права завдання відтворення за допомогою відповідних методів наукового пошуку правового становища жінки на українських землях у складі Російської імперії у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

Рух за досягнення рівноправності жінок не був лише жіночим, його підтримували прогресивні представники чоловічого політикуму, мислителі тощо. Це був об'єктивний процес, притаманний європейському політико-правовому простору, спрямований на досягнення рівноправ'я чоловіків і жінок шляхом розширення правоздатності й дієздатності других до рівня перших, підвищення соціального становища жіноцтва. Жіночий рух в усіх його проявах, у тому числі національно забарвленому на українських землях вбачався самодержавством як загрозливий для його устоїв. Консерватизм і реакційність царату відносно до «жіночого питання» був чи не єдиною послідовною лінією гендерної політики держави. Ця політика була фактично відсутньою. Вона проявлялася час від часу, не була скоординованою і послідовною.

Особливості правового статусу жінок на українських землях у складі Російської імперії стосувалися переважно приватноправової сфери. Як і в інших європейських державах часів абсолютизму, жінки (якщо вони, звичайно, не посідали тронів) не мали ніяких політичних прав. Особливості цивільно-правового та сімейно-правового становища українських жінок найбільш проявлялися на територіях колишньої Гетьманщини. Відповідні норми стосувалися передусім Полтавської та Чернігівської губерній. Вони зберігали свою чинність і у пореформені десятиріччя. Продовжувало діяти в селянському середовищі й українське звичаєве право.

Селянська реформа 1861 р., а також подальші реформи судової, адміністративної систем та освіти мали історично прогресивний вплив на становище жінок у губерніях Наддніпрянський України. Пов'язані з реформою зміни соціальної структури населення та демографічної ситуації, подальший розвиток капіталістичних відносин як у промисловості, так і у сільському господарстві сприяли залученню жінок у суспільне виробництво, підвищенню їх ролі у економічному житті суспільства та приводили до розвитку освіти жінок. У 80-х рр. ХІХ ст., завдяки розвитку жіночої освіти, внаслідок ускладнення структури і функціональної різноманітності діяльності державних і самоврядних адміністративних структур жінки все більше набували можливість працювати в органах державної та муніципальної влади за вільним наймом. Поступово вони почали отримувати право вступати на державну службу з усіма перевагами і пільгами, у тому числі пенсійним забезпеченням, хоча й не мали права отримувати чини, нагороди, носити формені мундири тощо.