Проведення референдумів в Україні (конституційно-правові аспекти)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

12.00.02 - конституційне право; муніципальне право

ПРОВЕДЕННЯ РЕФЕРЕНДУМІВ В УКРАЇНІ (КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ)

ЯНЧУК Артем Олександрович

Київ - 2009

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Процеси розбудови демократичної, правової держави безпосередньо пов'язані з утвердженням принципу народовладдя, що передбачає провідну роль народу у визначенні конституційного ладу, вирішенні найважливіших питань організації та здіснення влади в державі. Закріплюючи цей принцип, Конституція України (стаття 5) чітко визначає пріоритет безпосередньої демократії в механізмі народовладдя, відносячи до її основних форм вибори та референдум (стаття 69).

Характеризуючи становлення та розвиток цих форм безпосередньої демократії в незалежній Україні, можна констатувати диспропорції як в їх законодавчому забезпеченні, так і в практичному застосуванні.

Так, сьогодні Україна фактично стоїть на порозі четвертого етапу оновлення виборчого законодавства, накопичено значний практичний досвід організації та проведення різних видів виборів, виборча проблематика отримала достатньо ґрунтовне дослідження у вітчизняній юридичній науці. У той же час, ситуація з референдумом суттєво відмінна: в Україні ще не набуто значного досвіду їх організації та проведення, застарілою є законодавча основа референдуму (Закон України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” був прийняти ще 3 липня 1991 року, тобто значно раніше, ніж Конституція України).

Відповідно, у вітчизняній юридичні науці ще не отримали системного та комплексного характеру дослідження проблематики референдуму, які, не зважаючи на їх чисельність, носять фрагментарний характер, спрямовані на вивчення лише окремих питань реалізації цієї важливої форми безпосередньої демократії. Як наслідок, можна спостерігати наявність суттєвих прогалин у законодавстві про референдум, неузгодженість його положень, недостатність науково обґрунтованих пропозицій щодо його вдосконалення та застосування на практиці. Окремі питання проблематики референдумів, зокрема, питання референдумного процесу - ініціювання, призначення (проголошення), підготовка, проведення референдумів, визначення кола суб'єктів та учасників референдумного процесу, актів референдумного процесу, їх ознак та видів, порядку прийняття й оскарження тощо, до сьогодні ще не були предметом окремого комплексного наукового аналізу. Такі обставини призвели до нівелювання значення референдуму, вони суттєво ускладнюють, а часто і унеможливлюють, проведення як всеукраїнських, так і місцевих референдумів.

Отже, з огляду на неповноту наукового аналізу проблематики організації і проведення референдуму, недосконалість його законодавчої основи слід зробити висновок про доцільність і необхідність проведення наукового дослідження у цій сфері, його теоретичну та практичну значимість.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане як складова загального плану науково-дослідної роботи Інституту законодавства Верховної Ради України, зокрема, програми “Стратегія розвитку законодавства України” (державний реєстраційний № 0103U007975).

Науково-теоретичною основою дисертаційного дослідження стали теоретичні розробки у галузі теорії держави та права, конституційного права, виборчого права, референдумного права, форм народного суверенітету, зв'язку загальновизнаних ідей народовладдя з проблемами референдумного процесу таких вітчизняних та зарубіжних вчених як: Авенесян А.А., Алексєєв С.С., Баймуратов М.О., Барабашев Г.В., Батанов О.В., Батлер Д., Волянська Г.М., Воронов М.М., Григорян Г.А., Дмитрієв Ю.А., Дорогін В.А., Дюкло Ж., Дюнан А., Живодрова Н.А., Зайчук О.В., Златопольський Д.Л., Кабишев В.Т., Комарова В.В., Копєйчиков В.В., Копиленко О.Л., Коток В.Ф., Кравченко В.В., Крилов Ю.В., Курячая М.М., Лазур Я.В., ЛеДюк Л., Лучін О.В., Маклаков В.В., Малько О.В., Марченко М.М., Марченко М.Н., Мішин А.О., Мурашин Г.О., Мурашин О.Г., Нижник Н.Р., Оніщук М.В., Погорілко В.Ф., Полєніна С.В., Прієшкіна О.В., Ренні А., Сарторі Д., Сафаров Р.А., Сінцов Г.В., Скакун О.Ф., Спасов Б., Ставнійчук М.І., Тацій В.Я., Тодика Ю.М., Трайнін І.П., Трачук П.А., Троїцький С.В., Устінов Д.Ю., Федоренко В.Л., Фрицький О.Ф., Чиркін В.Є., Шаповал В.М., Шевченко А.Є., Шипілов Л.М. та інші.

Нормативно-інформаційною базою дослідження є вітчизняне та зарубіжне законодавство, практика Конституційного Суду України з питань всеукраїнського та місцевих референдумів, а також інших форм безпосередньої демократії.

Емпіричну основу дослідження склало вивчення практики організації та проведення референдумів в Україні та за кордоном, правозастосовча діяльність Центральної виборчої комісії, довідкова література, аналітичні та статистичні матеріали.

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретичних положень та практичних рекомендацій щодо проблематики проведення референдумів в Україні.

Для досягнення поставленої мети у дисертаційному дослідженні вирішуються наступні завдання:

- дослідити місце та роль референдумів в механізмі народовладдя з історико-правової точки зору;

- проаналізувати становлення та сучасний стан наукової розробки проблематики референдумного процесу;

- виявити проблемні питання конституційно-правового регулювання організації та проведення референдумів в Україні, актуалізувати їх та запропонувати можливі шляхи вирішення;

- визначити місце норм, які врегульовують відносини з приводу організації та проведення референдумів, в системі конституційного права України;

- окреслити коло відносин референдумного процесу;

- систематизувати основні науково-методологічні підходи до визначення поняття референдумного процесу, а також розробити авторське визначення поняття референдумного процесу;

- виокремити стадії референдумного процесу та сформулювати пропозиції щодо вдосконалення їх правової регламентації;

- встановити коло суб'єктів референдумного процесу та визначити їх компетенцію в референдумному процесі;

- дослідити поняття, предмет та класифікацію актів референдумного процесу;

- проаналізувати та систематизувати способи оскарження актів референдумного процесу;

- на підставі проведеного дослідження, аналізу норм вітчизняного та зарубіжного законодавства, рекомендацій міжнародних організацій сформулювати пропозиції щодо удосконалення нормативного регулювання референдумного процесу.

Об'єктом дисертаційного дослідження є врегульовані нормами права суспільні відносини, пов'язані з ініціюванням, призначенням (проголошенням), підготовкою, організацією, проведенням, встановленням та визначенням результатів референдумів в Україні.

Предметом дослідження є сучасний стан і перспективи розвитку правових норм, що регулюють питання ініціювання, призначення (проголошення), підготовки, організації та проведення референдумів, кола суб'єктів та учасників референдумного процесу, актів референдумного процесу, їх ознак та видів, порядку прийняття та оскарження таких актів тощо.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є наукові методи, що базуються на вимогах об'єктивного і всебічного аналізу суспільних явищ політико-правового характеру, до яких належить референдумний процес в Україні.

Основним методом, що використовується у дисертації, є загальнонауковий діалектичний метод, який дає можливість комплексно проаналізувати питання ініціювання, призначення (проголошення), підготовки, організації та проведення референдумів в Україні у їх розвитку, взаємодії та взаємозв'язку з іншими явищами юридичної дійсності.

Із спеціальних методів наукового дослідження застосовано:

порівняльний - при дослідженні ґенези політико-правових ідей про безпосереднє народовладдя, референдум, референдумний процес, а також при порівнянні вітчизняної та зарубіжної теорії і практики в царині референдуму і референдумного процесу; для розкриття місця та ролі референдумів в механізмі народовладдя, співвідношення референдумів з іншими формами безпосередньої демократії;

формально-логічний - під час аналізу наукових джерел, законодавства, практики Конституційного Суду України та Центральної виборчої комісії України;

формально-юридичний метод - для визначення основних понять юридичних конструкцій, їх класифікацій, нормативно-правових основ підготовки, організації, проведення референдумів та визначення їх результатів;

системний метод - для систематизації переліку суб'єктів і стадій референдумного процесу тощо;

метод тлумачення - для з'ясування змісту норм вітчизняного і зарубіжного законодавства, що регулює відносини щодо референдумного процесу.

конкретно-історичний метод - для вивчення специфіки зародження, становлення та розвитку інституту референдуму в Україні та світі, простеження динаміки наукової розробки проблематики референдумного процесу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що запропонована дисертаційна робота є одним з перших в українській конституційно-правовій науці комплексним дослідженням, присвяченим теоретичним і практичним проблемам організації та проведення референдумів в Україні, питанням становлення та розвитку теорії та інституту референдумного процесу в Україні, а також напрямам вдосконалення його правової регламентації. У дисертації автором сформульовано та обгрунтовано ряд нових та важливих положень, корисних як у теоретичному плані, так і для практики, які виносяться на захист.

Наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується в теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, найважливішими з яких є такі:

вперше:

- зроблено висновок про існування відокремленої групи суспільних відносин, які врегульовані нормами права, що у сукупності утворюють самостійний інститут конституційного права - інститут референдумного процесу;

- систематизовано різноманітні підходи до визначення поняття “референдумний процес”, що дало змогу автору сформулювати висновок про те, що для характеристики організації та проведення референдумів в Україні доцільніше використовувати термін “референдумний процес”, який з урахуванням специфіки конституційно-правового регулювання частіше всього вживається в трьох значеннях:

1) як врегульована нормами конституційного права діяльність спеціально уповноважених суб'єктів щодо організації і проведення референдуму;

2) як інститут референдумного права, що об'єднує як матеріальні, так і процесуальні норми, пов'язані з організацією та проведенням референдуму;

3) як система суспільних відносин, яка виникає у зв'язку з організацією і проведенням референдуму, тобто є особливим предметом конституційно-правового регулювання у сфері владовідносин, пов'язаних з організацією та проведенням референдумів;

- запропоновано авторську класифікацію видів референдумного процесу за суб'єктами ініціювання референдумного процесу; за територією, на якій проводиться референдум; за функціональною ознакою;

- сформульовано висновок про те, що особи (в тому числі колективні об'єднання, збори громад тощо), які приймають участь в організації та проведенні референдумів, поділяються на суб'єктів референдумного процесу та учасників референдумного процесу;

- розмежовано поняття “акт референдуму” та “акт референдумного процесу”;

- надано визначення поняттю “акт референдумного процесу” під яким запропоновано розуміти документально оформлену владну настанову, вироблену і прийняту на підставі норм діючого законодавства спеціально уповноваженим суб'єктом референдумного процесу в межах наданої йому компетенції у сфері референдумних відносин, містить обов'язкові до виконання положення і є результатом правового вираження низки взаємообумовлених, послідовних стадій референдумного процесу.

- визначено специфічні риси актів референдумного процесу, які дозволяють відокремлювати їх від інших правових актів, запропоновано авторську класифікацію актів референдумного процесу за стадіями прийняття, за суб'єктами прийняття, за територією дії, за строком дії, за предметом, за функціональним призначенням і юридичною значущістю.

удосконалено:

- поняття категорії референдумного процесу як різновиду юридичного процесу, під яким пропонується розуміти ряд врегульованих референдумним законодавством послідовних стадій діяльності суб'єктів та інших учасників референдумного процесу, спрямованих на прийняття, зміну чи скасування Конституції України, законів, інших актів та рішень загальнодержавного і місцевого значення;

- класифікацію основних етапів розвитку інституту референдуму в Україні та зарубіжних країнах, при цьому виділяється два етапи розвитку інституту референдуму в України та п'ять - в зарубіжних країн;

Подальший розвиток отримали положення про місце і роль референдумів у механізмі народовладдя, про стадії референдумного процесу, про місце інституту референдумного процесу в системі конституційного права України.

Практичне та теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дослідження спрямоване на поглиблення знань про правові засади референдумного процесу та способи вдосконалення правової регламентації його стадій.

Сформульовані в дисертації висновки та пропозиції можуть бути використані:

для подальшої розробки теоретико-методологічних та практичних проблем референдумного процесу; для наукових досліджень у сфері конституційного права, виборчого та референдумного права, муніципального права; у подальшій розробці теоретичних проблем суб'єктів референдумного процесу;

при вдосконаленні чинного законодавства України щодо організації та проведення референдумів, інших нормативних актів конституційного законодавства; при гармонізації законодавства України із законодавством Європейського Співтовариства;

для вдосконалення нормотворчої роботи Центральної виборчої комісії з питань організації та проведення референдумів;

у навчальному процесі при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників з курсів “Конституційне право”, “Конституційне процесуальне право”, “Виборче право”, “Референдумне право”, “Муніципальне право”, “Основи правознавства”, “Теорія держави та права”, під час викладання даних дисциплін;

- для підвищення рівня правової культури громадян України, формуванню їх світогляду в царині референдумного процесу, обізнаності у своїх правах та обов'язках в сфері ініціювання, підготовки, призначення, організації та проведення референдумів, способів реалізації та захисту таких прав, сприяння відновленню та зміцненню демократичних традицій українського народу.

Положення і висновки науково-теоретичного дослідження знайшли своє відображення під час роботи дисертанта на посаді асистента кафедри конституційного та адміністративного права Університету економіки та права “КРОК”. Результати дослідження використовувались при розробці навчально-методичних матеріалів за дисципліною “Конституційне право України”, “Виборче право України” в Університеті економіки та права “КРОК”.

Апробація результатів дисертації. Результати проведеного дослідження обговорювалися на засіданні відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України, де була виконана робота. Окремі положення дисертації доповідались автором на міжнародних та міжвузівських науково-практичних конференціях, а саме:

1. VII Всеукраїнській науково-практичній конференції “Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” (м. Острог, Національний університет “Острозька академія”, травень 2006 р.);

2. Міжвузівській науково-практичній конференції молодих вчених “Актуальні проблеми держави та системи права України в умовах світової глобалізації” (м. Київ, Національний аграрний університет, Навчально-науковий інститут земельних ресурсів та правознавства, 15 березня 2007 р.);

3. Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції “Правова держава: напрямки та тенденції її розбудови в Україні” (м. Тернопіль, 25 лютого 2007 р.);

4. Международном молодежном научном форуме “Ломоносов - 2007”, XIV Международной научной конференции студентов, аспирантов и молодых ученых “Ломоносов” (Москва, Московский государственный университет имени М.В. Ломоносова, 11-14 апреля 2007 г.);

5. Міжвузівській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми вдосконалення організаційно-правових основ місцевого самоврядування в контексті конституційної реформи в Україні” (м. Київ, Університет економіки та права “КРОК”, 14 квітня 2008 р.);

6. Міжвузівській науково-практичній конференції “Проблеми розбудови громадянського суспільства в Україні” (м. Київ, Університет економіки та права “КРОК”, 5 червня 2008 р);

7. Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених “Сьомі осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, Хмельницький Університет управління та права, 28-29 листопада 2008 р.);

Публікації. Основні положення дисертації викладені автором у колективній монографії та 13 статтях, з яких 6 опубліковані у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, та 7 у наукових журналах, матеріалах і тезах науково-практичних конференцій.

Структура дисертації обумовлена логікою, метою, предметом і задачами дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, що поділені на підрозділи, висновків і списку використаних джерел.

Загальний обсяг дисертації складає 222 сторінки, з них основного тексту - 182 сторінки, список використаних джерел - 343 джерела.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

конституційний правовий референдум народовладдя

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, аналізується ступінь наукової розробленості досліджуваної проблематики, висвітлюється зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета і завдання дослідження, його об'єкт, предмет, методологічна основа, формулюється наукова новизна отриманих результатів, розкривається їх теоретичне та практичне значення, наводяться відомості про апробацію результатів дослідження, впровадження його результатів та публікації в наукових фахових виданнях, його структура й обсяг.

Перший розділ “Історико-теоретичні питання референдуму та референдумного процесу” містить три підрозділи і присвячений історико-теоретичним питанням референдуму та референдумного процесу.

У підрозділі 1.1. “Місце та роль референдумів в механізмі народовладдя (історико-правовий аспект)” дисертантом зроблено спробу відслідкувати та проаналізувати зародження, становлення та розвиток інституту референдумів в Україні та світі. За наслідками дослідження автором зроблено висновок, що у своєму розвитку інститут референдуму у світі пройшов п'ять етапів. Щодо становлення та розвитку інституту референдуму в Україні, видається доцільним виділяти два етапи, які повністю відповідають розвитку законодавства у цій сфері: перший - з 30 січня 1937 року по 3 липня 1991 року, та другий - з 3 липня 1991 року до наших днів.

Дисертантом також визначено, що на кожному із вказаних етапів референдум відігравав як позитивні, так і негативні ролі, переживав часи розквіту і занепаду перед тим, як стати дієвим та ефективним механізмом реалізації владних велінь народу.

У роботі зазначено, що окремі елементи референдуму притаманні й іншим формам безпосередньої демократії, однак прийняття народом державно-владних велінь імперативного характеру шляхом голосування складають зміст та правову природу виключно референдумів.

У підрозділі 1.2. „Становлення та сучасний стан наукової розробки проблематики референдумного процесу” дисертантом досліджено динаміку становлення та сучасний стан наукової розробки проблематики референдумного процесу, з'ясовано, що праці українських та зарубіжних вчених здебільшого були направлені на дослідження та наукове обґрунтування правової природи інституту референдуму, що у свою чергу призводило до нехтування процедурою проведення референдумів. На практиці ж таке нехтування виявляється у неправильному застосуванні норм матеріального і процесуального права, неоднозначному розумінні ролі та значення референдумного процесу в житті держави та суспільства, конституційно-правовій практиці державотворення.

У підрозділі 1.3. „Науково-методологічні підходи до визначення поняття референдумного процесу” досліджено різноманітні підходи щодо термінологічної характеристики процедури проведення референдумів в Україні. З'ясовано, що таку процедуру визначають як “проведення референдуму”, “референдумний процес”, “порядок призначення, підготовки референдуму”, “референдарний (референдний) процес”, “процес референдуму” тощо. Дисертантом обґрунтовано доцільність вживання терміну “референдумний процес” як найбільш оптимального та найчастіше вживаного у законодавстві, проаналізовано існуючі підходи до його визначення.

Автором встановлено, що термін “референдумний процес”, з урахуванням специфіки конституційно-правового регулювання, варто розглядати у трьох значеннях:

1) як врегульовану нормами конституційного права діяльність спеціально уповноважених суб'єктів щодо організації і проведення референдуму;

2) як інститут конституційного права, що об'єднує як матеріальні, так і процесуальні норми, пов'язані з організацією та проведенням референдумів;

3) як система суспільних відносин, яка виникає у зв'язку з організацією і проведенням референдуму, тобто є особливим предметом конституційно-правового регулювання у сфері владовідносин, пов'язаних з організацією та проведенням референдумів.

Дисертантом запропоновано визначати поняття категорії референдумного процесу як різновиду юридичного процесу, під яким пропонується розуміти ряд врегульованих референдумним законодавством послідовних стадій діяльності суб'єктів та інших учасників референдумного процесу, спрямованих на прийняття, зміну чи скасування Конституції України, законів, інших актів та рішень загальнодержавного і місцевого значення.

У дисертаційному дослідженні наголошено, що референдумний процес поділяється на види, які характеризуються особливою правовою природою та специфічними юридичними процедурами (стадіями), класифікуються на види за критеріями суб'єкта ініціювання референдумів, за територією проведення референдумів та функціональною ознакою референдумного процесу.

За наслідками дослідження автором зроблено висновок про необхідність внесення змін до Закону України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” з метою визначення поняття референдумного процесу та законодавчого закріплення основних його видів і стадій.

Дисертантом також обґрунтовано доцільність використання термінології “інститут референдумного процесу” та “відносини референдумного процесу”.

Другий розділ “Референдумний процес та конституційно-правове регулювання його стадій” складається з трьох підрозділів, присвячених питанням відносин референдумного процесу, суб'єктам референдумного процесу та особливостям їх конституційно-правового статусу, а також конституційно-правовому регулюванню стадій референдумного процесу.

У підрозділі 2.1. “Відносини референдумного процесу” визначено, що відносини референдумного процесу - це суспільні відносини, врегульовані нормами конституційного права, які закріплені у референдумному законодавстві, і регулюють порядок діяльності суб'єктів референдумного процесу щодо підготовки, організації та проведення референдумів. На думку дисертанта, ці відносини можуть виникати у межах держави в цілому та в межах її адміністративно-територіальних утворень.

Відносини референдумного процесу характеризуються специфічними рисами, які надають їм процесуального, процедурного характеру, що дозволяє виокремити ці відносини в особливу групу суспільних відносин. Серед таких рис можна назвати те, що відносини референдумного процесу: 1) є різновидом юридично-процесуальних відносин; 2) є похідними від відносин матеріального характеру у сфері однієї з форм народовладдя (референдуму); 3) мають особливе коло спеціально уповноважених суб'єктів; 4) їх виникненню, припиненню або зміні передує дія уповноваженого суб'єкта референдумного процесу (юридичний факт); 5) характеризуються взаємопов'язаністю, і субординацією суб'єктів даних відносин між собою, багатоелементністю та структурованістю їх процесуальних механізмів; 6) будуються на засадах ієрархічної підпорядкованості одних суб'єктів іншим; 7) складаються в процесі реалізації влади народом (територіальною громадою); 8) виконують особливе функціональне призначення - процесуальне забезпечення суверенітету Українського народу; 9) складають окрему, відособлену групу, яка характеризується виключно процесуальним навантаженням даних відносин і регулюється нормами інституту референдумного процесу; 10) поєднують у собі діяльність органів державної влади і органів місцевого самоврядування, окремих громадян (їх груп та об'єднань) з установчою діяльністю народу (територіальної громади); 11) регулюються процесуальними нормами права; 12) мають однорідний характер; 13) відрізняються від інших відносин, що виникають в суспільстві, особливим функціональним призначенням, правовою природою, способами реалізації тощо; 14) характеризуються особливим способом реалізації прав і обов'язків суб'єктів даних відносин (в одних випадках такі права і обов'язки реалізуються безпосередньо в даному відношенні, в інших - через норми різноманітних галузей права, які конкретизують ці права і обов'язки); 15) характеризуються спрямованістю на досягнення певного визначеного Конституцією і законами України результату (голосування громадян, прийняття народом (територіальною громадою) рішень тощо).

Дисертантом також зроблено висновок, що сукупність правових норм, якими врегульовано відносини референдумного процесу, становлять собою окремий інститут конституційного права - інститут референдумного процесу, який займає окреме місце в системі конституційного права України.

У підрозділі 2.2. „Суб'єкти референдумного процесу та особливості їх конституційно-правового статусу” на основі аналізу положень чинного законодавства України, поглядів зарубіжних та вітчизняних дослідників проблем референдумного процесу, запропоновано розрізняти суб'єктів та учасників референдумного процесу. В основу такого розмежування покладені два основні критерії: 1) наявність у суб'єктів референдумного процесу спеціальної правосуб'єктності щодо ініціювання, організації та проведення референдумів; 2) здатність суб'єктів референдумного процесу (крім виборців) приймати акти референдумного процесу.

З урахуванням зазначеного, до суб'єктів референдумного процесу віднесено політичні партії, виборців, комісії з референдумів, Президента України, Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, а також ініціативні групи референдумів та загальні збори громадян, до компетенції яких і належить обрання таких груп.

У свою чергу, інші особи та колективні утворення, які не включаються до кола суб'єктів референдумного процесу, проте так чи інакше беруть участь у референдумному процесі, на думку дисертанта, є учасниками референдумного процесу.

У підрозділі 2.3. “Стадії референдумного процесу та питання вдосконалення їх правової регламентації” наголошено на тому, що референдумний процес характеризується наявністю послідовних, взаємообумовлених, врегульованих процесуальними конституційно-правовими нормами, закріпленими у референдумному законодавстві стадій. Стадії референдумного процесу визначають його зміст, регламентують процедури ініціювання, підготовки, організації та проведення референдумів.

У відповідності до значення кожної стадії референдумного процесу, можна виділити підготовчу, організаційну та основну стадії. Кожна із зазначених стадій містить в собі етапи, які визначають основні процесуальні вимоги щодо дій уповноважених суб'єктів референдумного процесу.

Підготовча стадія референдумного процесу передує призначенню (проголошенню) референдуму і полягає в процесуальному дотриманні вимог законодавства щодо ініціювання референдуму, інформування громадян про його ініціювання, агітації “за” або “проти” пропозиції про оголошення або призначення референдуму, всенародні або місцеві обговорення. Саме на цій стадії значною мірою визначається можливість проведення референдуму, а, отже, вона має досить важливе значення для всього референдумного процесу.

Другою стадією референдумного процесу є організаційна стадія, яка охоплює етапи призначення чи проголошення референдуму, утворення дільниць для голосування, утворення комісій з референдуму, складання списків громадян, що мають право голосу на референдумах, та агітації за проект рішення, що виноситься на голосування. У процесуально-правовому аспекті вона визначається правовими діями уповноважених суб'єктів, які полягають у використанні їхніх процесуальних прав і обов'язків для забезпечення процедури проведення референдуму.

Найважливішою стадією референдумного процесу є основна стадія, суть якої полягає у трансформації народної волі в державну через голосування, встановленні та визначенні результатів голосування і, як наслідок, - повідомленні про результати референдуму.

Третій розділ “Акти референдумного процесу” включає два підрозділи, в межах яких досліджуються питання актів референдумного процесу та їх оскарження.

У підрозділі 3.1. “Поняття, предмет та класифікація актів референдумного процесу” дисертантом наголошується на необхідності розмежування понять “акти референдуму” та „акти референдумного процесу”. Маючи спільну правову природу, дані акти відрізняються за суб'єктами їх прийняття, юридичною силою, метою (акти референдумного процесу мають на меті забезпечення організації та проведення референдуму, в той час як мета актів референдуму - регламентація найважливіших питань загальнодержавного та місцевого значення), а також мають ряд інших суттєвих відмінностей.

Акти референдумного процесу, поряд з актами референдумів, входять до системи правових актів, будучи їх різновидом.

Під актом референдумного процесу запропоновано розуміти документально оформлений правовий акт, який існує у вигляді владної настанови, виробленої і прийнятої на підставі норм діючого законодавства спеціально уповноваженим суб'єктом референдумного процесу в межах наданої йому компетенції у сфері референдумних відносин, містить обов'язкові до виконання положення і є результатом правового вираження низки взаємообумовлених, послідовних стадій референдумного процесу.

Суб'єктами права прийняття актів референдумного процесу виступають виключно суб'єкти референдумного процесу, наділені владними повноваженнями.

Акти референдумного процесу характеризуються загальними та спеціальними ознаками, які дозволяють виділити їх з-поміж інших видів правових актів. Загальними ознаками таких актів є те, що: акти референдумних процесів існують у словесно-документальному вигляді; вони містять інформацію, яка викладається та структурується згідно з правилами та прийомами юридичної техніки; акти референдумних процесів мають вольовий характер, виражена в них воля суб'єктів референдумного процесу об'єктивно обумовлена потребами суспільного розвитку; акти референдумного процесу є засобом реалізації компетенції суб'єктів референдумного процесу; акти референдумного процесу мають офіційний характер; акти референдумного процесу мають публічно-владний характер та є обов'язковими для виконання.

До спеціальних ознак актів референдумного процесу, автором віднесено такі як: акти референдумного процесу є формою правового вираження низки взаємообумовлених, послідовних стадій референдумного процесу; поєднують пряме і представницьке волевиявлення при їх прийнятті; приймаються спеціально уповноваженими суб'єктами референдумного процесу у вигляді владних настанов в межах їхньої компетенції у сфері референдумних відносин; мають особливе коло суб'єктів права їх прийняття - суб'єктів референдумного процесу; мають спеціальний порядок прийняття та реалізації, що врегульований нормами референдумного законодавства; характеризуються направленістю на реалізацію владної, колективної волі народу чи територіальної громади.

Велика кількість актів референдумного процесу спричиняє необхідність їх систематизації. Проте, на сьогоднішній день у науковій літературі практично відсутні приклади класифікації актів референдумного процесу. Зважаючи на наведене, у дисертаційному дослідженні запропоновано класифікувати акти референдумного процесу: 1) за стадіями прийняття: на підготовчі, організаційні та основні; 2) за суб'єктами прийняття: на акти Верховної Ради України, Президента України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, комісій, створених для підготовки і проведення референдумів; акти зборів громадян, уповноважених на створення ініціативних груп референдумів; акти ініціативних груп референдумів; 3) за територією дії: на загальнодержавні та локальні; 4) за строком дії: на постійні та тимчасові; 5) за їх предметом: на реєстраційні, контрольні, інформаційні, організаційні, координаційні, фінансові та встановлюючі; 6) за функціональним призначенням і юридичною значущістю: на правозастосовчі (основні) і ті, що виконують допоміжну (проміжну) функцію.

У підрозділі 3.2. “Оскарження актів референдумного процесу” розглянуто способи оскарження актів референдумного процесу, встановлено переваги та недоліки кожного з них, запропоновано шляхи удосконалення.

На основі аналізу норм вітчизняного законодавства зроблено висновок, що оскарження актів референдумного процесу можливе у два способи: 1) адміністративний (шляхом оскарження актів суб'єктів референдумного процесу до вищестоящих інстанцій) та 2) судовий (шляхом оскарження актів референдумного процесу до судових інстанцій). При цьому, судовий спосіб передбачає можливість розгляду справи у судах загальної юрисдикції (адміністративних судах) та суді конституційної юрисдикції (Конституційному Суді України).

При аналізі судового способу оскарження актів референдумного процесу наголошується на необхідності спрощення процедури звернень до Конституційного Суду України з питань оскарження актів референдумного процесу, а також розширення кола суб'єктів подання таких звернень. Крім того, коли мова йде про вирішення виборчих та референдумних справ адміністративними судами, особливо на місцевому рівні, актуалізується питання доукомплектування таких судів, і у першу чергу - спеціалістами - фахівцями у галузі виборчого та референдумного права.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні проведено ґрунтовний аналіз наукових джерел України та зарубіжних країн, наведено теоретичне узагальнення і нове розв'язання багатьох наукових проблем референдумного процесу. За наслідками дослідження сформульовано та удосконалено низку наукових понять та категорій, на основі чого запропоновані висновки щодо удосконалення законодавства України.

До основних теоретичних та практичних висновків дисертаційного дослідження можна віднести наступні:

1. Сформувавшись історично, референдум як суспільне явище пройшов складний шлях виникнення, становлення та розвитку, у зв'язку з чим пропонується виділяти два етапи даного процесу в Україні та п'ять на загальносвітовому рівні.

2. Аналіз співвідношення референдумів та інших форм безпосередньої демократії дає змогу визначити роль і місце референдуму в механізмі народовладдя як його пріоритетної та самостійної форми.

Окремі елементи референдуму притаманні і іншим формам безпосередньої демократії, однак прийняття державно-владних велінь імперативного характеру шляхом голосування складають зміст та правову природу виключно референдумів.

3. Встановлено, що термін “референдумний процес” з урахуванням специфіки конституційно-правового регулювання частіше всього вживається в трьох значеннях:

1) як врегульована нормами конституційного права діяльність спеціально уповноважених суб'єктів щодо організації і проведення референдуму;

2) як інститут референдумного права, що об'єднує як матеріальні, так і процесуальні норми, пов'язані з організацією та проведенням референдуму;

3) як система суспільних відносин, яка виникає у зв'язку з організацією і проведенням референдуму, що можна визначити, як особливий предмет конституційно-правового регулювання у сфері владовідносин, пов'язаних з організацією та проведенням референдумів.

4. Запропоновано визначення поняття категорії референдумного процесу як різновиду юридичного процесу, під яким пропонується розуміти ряд врегульованих референдумним законодавством послідовних стадій діяльності суб'єктів референдумного процесу, окремих громадян та народу в цілому, спрямованої на прийняття, зміну чи скасування Конституції України, законів, інших актів та рішень загальнодержавного і місцевого значення;

5. Референдумний процес поділяється на види, що характеризуються особливою правовою природою та специфічними юридичними процедурами (стадіями), та класифікуються за наступними критеріями: за суб'єктами ініціювання: на ініціативні та імперативні; за територією, на якій проводиться референдум: загальнодержавного та місцевого характеру; за функціональною ознакою: установчий, правотворчий та правозастосовчий.

6. Референдумному процесу притаманні відносини, що характеризуються специфічними рисами, які виокремлюють дані суспільні відносини в окрему особливу групу, надають їм процесуального, процедурного характеру. Наявність вказаних специфічних рис дає нам змогу говорити про існування відокремленої групи суспільних відносин, врегульованих нормами права, що у сукупності утворюють окремий інститут конституційного права - “референдумний процес”.

7. Референдумний процес займає чільне місце серед інших інститутів конституційного права, адже його предметом є референдумні правовідносини, тобто суспільні відносини, врегульовані нормами конституційного права, які закріплені у референдумному законодавстві, що регулюють порядок діяльності суб'єктів референдумного процесу щодо підготовки, організації та проведення референдумів. Ці правовідносини розглядаються автором як відносини суб'єктів референдумного процесу між собою; як відносини суб'єктів референдумного процесу з іншими органами державної влади та місцевого самоврядування; як відносини суб'єктів референдумного процесу з окремими громадянами та колективними суб'єктами референдуму (народом, територіальною громадою). Дані правовідносини можуть виникати у межах держави в цілому та її адміністративно-територіальних утворень.

8. У процесі дослідження визначено, що участь в організації та проведенні референдумів приймають суб'єкти та учасники референдумного процесу.

До суб'єктів референдумного процесу дисертантом пропонується відносити політичні партії, виборців, комісії з референдумів, Президента України, Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, а також ініціативні групи референдумів та загальні збори громадян, до компетенції яких і належить обрання таких груп.

У свою чергу, інші особи, які не включаються до кола суб'єктів референдумного процесу, проте так чи інакше беруть участь у референдумному процесі, є учасниками референдумного процесу.

9. Референдумний процес характеризується наявністю послідовних, взаємообумовлених, врегульованих процесуальними конституційно-правовими нормами, закріпленими у референдумному законодавстві, стадій. Стадії референдумного процесу визначають його зміст, регламентують процедури ініціювання, підготовки, організації та проведення референдумів. У відповідності до значення кожної стадії референдумного процесу можна виділити підготовчу, організаційну та основну стадії. Кожна із зазначених стадій містить в собі етапи, які визначають основні процесуальні вимоги щодо дій уповноважених суб'єктів референдумного процесу.

10. На основі проведеного дослідження дисертант дійшов висновку про необхідність визначення поняття акту референдумного процесу, його ознак, які б дозволили відокремити дані акти від інших видів актів, проведення класифікації актів референдумного процесу, встановлення кола суб'єктів, до компетенції яких належить видання актів референдумного процесу, а також порядку оскарження таких актів.

10.1. У дисертаційному дослідженні доведено, що акти референдумного процесу і акти референдумів - не тотожні поняття. Маючи спільну правову природу, вони відрізняються за суб'єктами прийняття, юридичною силою, метою, а також мають і ряд інших суттєвих відмінностей.

10.2. Автором запропоновано визначати поняття акту референдумного процесу виходячи з характеристики його загальних та спеціальних ознак. Акт референдумного процесу - це документально оформлений правовий акт, який існує у вигляді владної настанови, виробленої і прийнятої на підставі норм діючого законодавства спеціально уповноваженим суб'єктом референдумного процесу в межах наданої йому компетенції у сфері референдумних відносин, містить обов'язкові до виконання положення і є результатом правового вираження низки взаємообумовлених, послідовних стадій референдумного процесу.

10.3. Запропонована авторська класифікація актів референдумного процесу на види за стадіями прийняття; за суб'єктами прийняття; за територією дії; за строком дії; за предметом; за функціональним призначенням і юридичною значущістю.

10.4. Автором встановлено, що на сьогоднішній день в Україні діє адміністративний та судовий способи оскарження актів референдумного процесу.

Наголошується на важливості доукомплектування системи адміністративних судів, а також спрощення процедури звернень до Конституційного Суду з питань оскарження актів суб'єктів референдумного процесу, а також розширення кола суб'єктів подання таких звернень.

11. Для більш ефективного, послідовного та своєчасного втілення в життя права народу на участь у референдумах, пропонується значною мірою вдосконалити діюче законодавство стосовно питань референдумного процесу через внесення змін в діючий Закон України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” та викладення його в новій редакції, продовжити наполегливі наукові пошуки та теоретичні розробки в цій галузі юридичних знань.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Янчук А.О. Форми безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування - основа безпосередньої демократії у системі місцевого самоврядування: поняття та політико-правова природа / Янчук А.О., Батанов О.В., Кравченко В.В. // Актуальні проблеми становлення та розвитку місцевого самоврядування в Україні: Монографія / Антонечко В.О., Баймуратов М.О., Батанов О.В. та ін.; За ред.: В.В. Кравченка, М.О. Баймуратова, О.В. Батанова. - К.: Атіка, 2007. - С. 395-406.

2. Янчук А.О. Місцевий референдум - пріоритетна форма прямої демократії у місцевому самоврядуванні / Янчук А.О., Батанов О.В., Кравченко В.В.// Актуальні проблеми становлення та розвитку місцевого самоврядування в Україні: Монографія / Антонечко В.О., Баймуратов М.О., Батанов О.В. та ін.; За ред.: В.В. Кравченка, М.О. Баймуратова, О.В. Батанова. - К.: Атіка, 2007. - С. 416-426.

3. Янчук А.О. Місцеві вибори як форма безпосередньої демократії у системі місцевого самоврядування / Янчук А.О., Батанов О.В., Кравченко В.В.// Актуальні проблеми становлення та розвитку місцевого самоврядування в Україні: Монографія / Антонечко В.О., Баймуратов М.О., Батанов О.В. та ін.; За ред.: В.В. Кравченка, М.О. Баймуратова, О.В. Батанова. - К.: Атіка, 2007. - С. 426-438.

4. Янчук А.О. Поняття референдуму як форми безпосередньої демократії / А.О. Янчук // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. - Вип. 27. - С. 236-241.

5. Янчук А.О. Основні етапи розвитку референдумів / А.О. Янчук // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки.- К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. - Вип. 28. - С. 251-256.

6. Янчук А.О. Співвідношення референдумів та інших конституційних форм безпосередньої демократії / А.О. Янчук // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки.- К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. - Вип. 29. - С. 208-214.

7. Янчук А.О. Поняття референдного процесу / А.О. Янчук // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки.- К.: Ін-т держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України, 2006. - Вип. 31. - С. 98-103.

8. Янчук А.О. Референдний процес як предмет конституційно-правового регулювання / А.О. Янчук // Підприємництво, господарство і право, 2007.- № 12 (144). - С. 11-14.

9. Янчук А.О. Суб'єкти референдного процесу та особливості їх конституційно-правового статусу / А.О. Янчук // Підприємництво, господарство і право, 2008. - № 5 (149). - С. 38-41.

10. Янчук А.О. Становлення та розвиток референдумів в Україні / А.О. Янчук // Наукові записки: серія «Право». - Острог: Вид. нац. ун-тету «Острозька академія», 2005. - Вип. 6. - С. 166-173.

11. Янчук А.О. Щодо визначення поняття референдного процесу / А.О. Янчук // Актуальні проблеми держави та системи права України в умовах світової глобалізації: Збірник наукових праць. Матеріали Міжвузівської науково-практичної конференції молодих вчених (м. Київ, 15 березня 2007 р.) / Ред. кол.: В.І. Курило, В.О. Шамрай та ін. - К.: Видавничий центр НАУ, 2007. - С. 127-128.

12. Янчук А.О. Науково-методологічні підходи до визначення поняття місцевого референдуму / А.О. Янчук // Правова держава: напрямки та тенденції її розбудови в Україні. Матеріали міжнародної науково-практичної інтернет-конференції (м. Тернопіль, 25 лютого 2007 р.). - Тернопіль, 2007. - Ч. 1. - С. 74-77.

13. Янчук А.А. Акты референдного процесса / А.А. Янчук // Ломоносов: Материалы ХIV Международной конференции студентов, аспирантов и молодых ученых (г. Москва, 11-14 апреля 2007 г.) / Отв. ред.: И.А. Алешковский, А.И. Андреев, П.Н. Костылев. - М.: Издательство МГУ; ИТК «Дашков и К», 2007. - Том IV. - С. 457-458.

14. Янчук А.О. Оскарження актів референдного процесу / А.О. Янчук // Проблеми розбудови громадянського суспільства в Україні: Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції (м. Київ, 05 червня 2008 р.). - К.: Ун-тет економіки та права “КРОК”, 2008. - Кн. І. - С. 56-59.

15. Янчук А.О. Поняття, предмет та класифікація актів референдного процесу / А.О. Янчук // Проблеми розбудови громадянського суспільства в Україні: Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції (м. Київ, 05 червня 2008 р.). - К.: Ун-тет економіки та права “КРОК”, 2008. - Кн. ІІ. - С. 55-66.

16. Янчук А.О. Відносини референдумного процесу (щодо постановки проблеми) / А.О. Янчук // Актуальні проблеми юридичної науки: Збірник тез міжнародної наукової конференції «Сьомі осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 28-29 листопада 2008 р.): У 4-х част. - Хмельницький: Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2008. - Ч. 2: Конституційне право. Адміністративне право. Фінансове право. Інформаційне право. Земельне право. Аграрне право. Екологічне право. Природо ресурсне право. Трудове право. Право соціального забезпечення. - С. 206-207.

Размещено на Allbest.ru

...