Система сучасних джерел конституційного права України: проблеми теорії та практики

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Спеціальність 12.00.02 - конституційне право

СИСТЕМА СУЧАСНИХ ДЖЕРЕЛ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ

ЦОКЛАН ВІКТОР ІВАНОВИЧ

Київ - 2008

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Упродовж сімнадцяти років незалежності в Україні сформувалась якісно нова національна правова система, визначальною складовою якої стала система сучасних джерел конституційного права. Нині ця система перебуває в процесі свого подальшого розвитку та вдосконалення - удосконалюються традиційні джерела конституційного права України (Конституція та закони України) і запроваджуються нові для нашої правової системи джерела права (судовий прецедент, правовий договір, правовий звичай, конституційні документи програмного характеру та ін.). Водночас на сьогодні зберігає свою актуальність проблема належного теоретико-методологічного забезпечення процесів розвитку системи сучасних джерел конституційного права України в умовах політико-правової реформи.

Розвиток системи сучасних джерел конституційного права України значною мірою кореспондується із здобутками та прорахунками конституційно-правової реформи 2004-2008 рр., а її подальші якісні зміни - з оновленням Основного Закону. Такі очікування є виправданими з огляду на визначальний вплив Конституції України на систему сучасних джерел конституційного права України і національну правову систему в цілому.

Система сучасних джерел конституційного права України, як і система національного конституційного права загалом, вирізняється своєю багатоаспектністю та різноманітністю юридичних форм правового буття конституційних норм. Нині її основні складові елементи - джерела конституційного права та їх групи - відображають не лише політичну волю держави, а й інших суб'єктів конституційної правотворчості. Йдеться про втілення політичної волі Українського народу, територіальних громад України та перспективи утвердження нових суб'єктів конституційної правотворчості, наприклад, національних меншин, інших соціальних спільнот.

Джерела конституційного права України традиційно привертають увагу українських і зарубіжних правознавців. Зокрема, в Україні в останні роки з'явилися фундаментальні наукові дослідження, присвячені як проблемам теорії та практики джерел конституційного права загалом (О. П. Васильченко, В. Ф. Погорілко, В. Л. Федоренко та ін.), так і окремим видам джерел конституційного права в контексті відповідної галузевої системи. Так, С. В. Резніченко дослідив юридичну природу договору, О. А. Назаренко - міжнародного договору, О. В. Сав'як - правового звичаю в системі джерел конституційного права України. Але власне система сучасних джерел конституційного права України та її юридичні властивості до сьогодні не досліджувались на монографічному рівні.

У сучасній українській юридичній науці окремі проблеми системи джерел конституційного права України досліджувались у працях М. О. Баймуратова, О. В. Батанова, О. П. Васильченко, В. В. Копєйчикова, О.Л. Копиленка, В. Ф. Мелащенка, О. А. Назаренко, В. Ф. Погорілка, С. В. Резніченка, О. В. Сав'яка, О. В. Скрипнюка, О. Ф. Фрицького, В. М. Шаповала, Ю. М. Тодики та ін. Фундаментальні ж монографічні дослідження проблем теорії та практики системи сучасних джерел конституційного права України у вітчизняній юридичній науці відсутні.

Значний вплив на формування методології дослідження та на висновки й положення дисертанта справили праці зарубіжних учених-конституціоналістів, які досліджували проблеми джерел сучасного конституційного права. Це, зокрема, праці М. В. Баглая, К.О. Керімова, К. І. Козлової, О. О. Кутафіна, В. Й. Лучина, Т. Я. Хабрієвої, В. Є. Чіркіна (Російська Федерація), Ж.-Л. Бержеля, Ж.-П. Жакке (Франція), Карела Кліми (Чеська Республіка), Станіслава Сагана (Польща) та ін.

У силу наближеності досліджуваної нами проблеми до загальної теорії права, у дослідженні використовувалися праці О. В. Зайчука, М. І. Козюбри, С. Л. Лисенкова, Л. А. Луць, М. М. Марченка, О. В. Мелєхіна, Л. О. Морозової, О. Г. Мурашина, В. С. Нерсесянца, Н. М. Оніщенко, Н. М. Пархоменко, Т. М. Радька, М. М. Рассолова, Р. А. Ромашова, В. М. Сирих, О. Ф. Скакун та ін. Значний вплив на формування дисертаційної методології здійснили й праці британських філософів права, лорда Ллойда Денніса та Г. Л. А. Харта, сучасного італійського мислителя Бруно Леоні, а також австро-американського Нобелівського лауреата Фрідріха Августа фон Хайека.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний дисертантом напрям наукового дослідження належить до пріоритетних у галузі науки конституційного права. Дисертація виконана як складова загального плану науково-дослідної роботи Інституту законодавства Верховної Ради України, зокрема, програми “Стратегія розвитку законодавства України” (державний реєстраційний № 0103U007975).

Метою дисертаційного дослідження є з'ясування сутності та змісту сучасних джерел конституційного права України і їх системи, а також виявлення чинників, які впливають на розвиток системи сучасних джерел конституційного права України та перспектив і пріоритетів удосконалення цієї системи в умовах конституційно-правової реформи.

Для досягнення поставленої мети визначаються такі завдання:

– запропонувати нові концептуальні підходи до визначення сучасних джерел конституційного права України;

– періодизувати основні етапи становлення та розвитку джерел конституційного права України, які передували утвердженню системі сучасних джерел цієї галузі права;

– виявити особливості співвідношення сучасних джерел конституційного права України з іншими галузевими джерелами національного права;

– визначити систему критеріїв класифікації джерел сучасного конституційного права України та здійснити на їх основі класифікацію відповідних галузевих джерел права;

– систематизувати класифіковані групи джерел сучасного конституційного права України та визначити юридичні особливості відповідної системи;

– здійснити юридичну характеристику основних складових системи сучасних джерел конституційного права України - джерел конституційного права та їх видів (груп);

– виявити основні чинники, які зумовлюють розвиток і вдосконалення системи сучасних джерел національного конституційного права;

– визначити основні тенденції подальшого розвитку системи сучасних джерел конституційного права України в умовах триваючої конституційно-правової реформи;

- сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України в сфері конституційної правотворчої та правозастосовчої діяльності.

Об'єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, пов'язані з конституційною правотворчою та правозастосовчою діяльністю.

Предметом дисертаційного дослідження є система сучасних джерел національного конституційного права.

Методи дослідження. Задля досягнення визначеної мети та розв'язання поставлених завдань при дослідженні системи сучасних джерел конституційного права України та її юридичних властивостей було комплексно застосовано загальнофілософські методи і підходи, принципи об'єктивності й істини.

Основу методології дослідження також становить загальнонауковий діалектичний метод наукового пізнання, який дає змогу розглянути систему сучасних джерел конституційного права України у її розвитку, виявити основні закономірності та тенденції її подальшого удосконалення.

З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження застосовувалися й спеціальні правові методи пізнання, серед яких слід виділити: cистемний метод за допомогою якого була досліджена саме система сучасних джерел конституційного права України; структурно-функціональний метод, що використовується при розкритті зазначеної системи сучасних джерел конституційного права України в якості функціональної категорії; формально-догматичний метод, який передбачає застосування таких прийомів, як опис і аналіз, а також виявлення юридичних ознак, системи сучасних джерел конституційного права України та її основних складових - джерел конституційного права та їх видів (груп); порівняльно-правовий метод пізнання використовується як засіб розкриття особливостей існування та взаємодії системи сучасних джерел конституційного права України з іншими галузевими джерелами національного права (переважно публічного) та їх системами; метод правового моделювання, що сприяв виявленню тенденцій і перспектив розвитку системи джерел конституційного права України в умовах конституційно-правової реформи.

Кожен із охарактеризованих методів використовується в органічному поєднанні з іншими, що дало змогу сформувати цілісну методологічну систему дослідження системи сучасних джерел сучасного конституційного права України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що запропонована дисертаційна праця є однією з перших в Україні монографічних досліджень, у межах якого здійснена спроба, комплексної завершеної характеристики сутності та змісту системи сучасних джерел конституційного права України.

Зокрема, наукова новизна дисертаційного дослідження характеризується такими найважливішими висновками, положеннями і пропозиціями:

вперше:

- виявлено систему загальних і спеціальних кваліфікуючих юридичних ознак, властивих сучасним джерелам конституційного права України;

- установлено, що сучасні джерела конституційного права України залишаються унікальними і відрізняються від інших джерел приватного та публічного права України своєю сутністю та змістом, колом суб'єктів правотворення, багатоманітністю юридичних форм правового їх буття, системоутворюючим значенням щодо системи джерел національного права в цілому;

- запропоновано авторське визначення системи сучасних джерел конституційного права України, як сукупності різнопорядкових, взаємодіючих і пов'язаних між собою креативними, предметними і структурно-функціональними зв'язками груп джерел відповідної галузі права, які втілюють і юридично закріплюють волю Українського народу, Української держави, територіальних громад;

- виявлені основні юридичні властивості та ознаки категорії “система сучасних джерел конституційного права України”;

- змодельовано основні тенденції розвитку та вдосконалення системи сучасних джерел конституційного права України у політико-правових реаліях сьогодення;

- запропоновано шляхи і способи унормування конституційної правотворчої та правозастосовчої діяльності та законодавчого закріплення правового режиму буття та дієвості системи джерел сучасного конституційного права України.

дістали подальшого розвитку:

- аналіз та узагальнення найбільш поширених в юридичній науці змістовних характеристик категорії “джерело конституційного права”;

- періодизація основних етапів становлення та розвитку джерел конституційного права України, що представлені такими хронологічними межами: 1) X-XI ст. - 1710 р. - доконституційний етап, який передував утвердженню доктрини національного конституціоналізму та появі перших українських конституцій; 2) 1710-1918 рр. - етап формування системи національного конституційного права, започаткований прийняттям Конституції Пилипа Орлика у 1710 р., та ускладнений перебуванням Українських земель у складі Австро-Угорської та Російської імперій, Польщі, Румунії та Німеччини; 3) 1917-1921 рр. - етап утвердження джерел національного конституційного права доби національно-визвольних змагань; 4) 1919-1937 рр. - етап формування радянської системи джерел державного (конституційного) права; 5) 1937-1991 рр. - етап подальшого розвитку та занепаду радянської системи джерел державного (конституційного) права; 6) 1991-1996 рр. - етап формування нової національної системи джерел конституційного права незалежної України; 7) 1996-2004 рр. - етап розвитку та вдосконалення системи джерел конституційного права України, передбачених Основним Законом; 8) 2004 р. - донині - етап розвитку системи сучасних джерел конституційного права України в умовах конституційно-правової реформи;

вдосконалено:

- визначення сучасного джерела конституційного права України під яким слід розуміти політичну волю та законні інтереси народу України, Української держави, територіальних громад України, реалізовані у передбачених Конституцією та законами України юридичних формах;

- класифікацію сучасних джерел конституційного права України, відповідно до попередньо виявлених критеріїв (за сутністю (характером); за змістом; за юридичною силою; за юридичною формою; за умовами дії; за традиційністю для національної правової системи);

- систему чинників, які зумовлюють генезис джерел конституційного права і визначено поняття основних тенденцій розвитку системи сучасних джерел конституційного права України, під якими пропонується розуміти основні напрями й види розвитку та вдосконалення цієї системи у політико-правових реаліях сьогодення.

Практичне значення результатів проведеного дослідження полягає в тому, що сформульовані в дисертації теоретичні узагальнення, положення, висновки і пропозиції можуть бути використані як теоретико-методологічне підґрунтя для удосконалення конституційної правотворчої та правозастосовчої діяльності основних учасників сучасного конституційного процесу в Україні. Положення дисертації також можуть бути використані студентами, здобувачами і аспірантами як наукове джерело для проведення подальших наукових досліджень проблем теорії та практики конституційного права України.

Матеріали дисертаційного дослідження можуть використовуватися й у навчальному процесі при викладанні навчальних курсів “Конституційне право України”, “Конституційне право зарубіжних країн” та низки спеціальних навчальних курсів.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення, висновки і пропозиції, викладені в дисертаційній праці, доповідались і обговорювалися в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України (2005-2006 рр.) та Інституті законодавства Верховної Ради України (2006-2008 рр.).

Результати дисертації оприлюднювалися автором на міжнародних та інших науково-практичних конференціях, методологічних семінарах, “круглих столах”, а саме: “Сучасні правові проблеми українського державотворення” (м. Біла Церква, 29 квітня 2005 р.); “Конституційні засади державотворення і правотворення в Україні: проблеми теорії і практики: До 10-річчя Конституції України і 15-ї річниці незалежності України” (м. Київ, 26 червня 2006 р.); “Реалізація в Закарпатській області державної політики співпраці із закордонними українцями: стан, проблеми, перспективи” (м. Ужгород, 14-15 травня 2008 р.). Тези усіх доповідей опубліковані.

Публікації. Результати дисертаційної праці відображені в 7 наукових статтях у фахових юридичних виданнях.

Структура дисертації визначається її цілями, завданнями, предметом і логікою дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, семи підрозділів, висновку та списку використаних джерел.

Повний обсяг дисертації має 219 сторінок, у тому числі список використаних джерел (290 найменувань) на 28 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначаються мета та завдання, об'єкт та предмет дисертаційного дослідження; характеризуються методи дослідження, наукова новизна і практичне значення дисертації; подано відомості про апробацію та публікації результатів дослідження, структуру й обсяг дисертації.

Перший розділ - “Загальна характеристика джерел конституційного права України” - присвячено аналізу сформованих на сьогодні в українській і зарубіжній юридичній науці концептуальних підходів до розуміння джерел конституційного права та обґрунтування авторських позицій щодо детермінації категорії “сучасне джерело конституційного права України”; періодизації основних етапів становлення та розвитку джерел національного конституційного права та їх правовій характеристиці; проблемам співвідношення сучасних джерел конституційного права України з іншими галузевими джерелами національного права.

Наголошується, що між правознавцями до сьогодні існує свого роду “джентльменська угода”, заснована на компромісному розумінні сутності та змісту юридичної категорії “джерело права” як парної до категорії “система права”. Але, попри відносну “зручність” такого компромісу, спрощене розуміння джерел конституційного права нині не задовольняє потреби національної правотворчої та правозастосовчої практики. Власне, невиправданість будь-яких “компромісів” у юридичній науці переконливо довела й масштабна конституційна криза 2007-2008 рр. в Україні.

Розуміння категорії “джерело конституційного права”, як і більшості інших загальнотеоретичних положень конституційно-правової науки, сформувалось під впливом відповідних положень загальної теорії права. Системні дослідження джерел права почали здійснюватись лише у XIX ст., хоча радянські правознавці (О. Ф. Шебанов) намагались знайти витоки відповідних досліджень ще в римському праві. При цьому саме позиції представників різних юридичних шкіл кінця XIX - початку XX ст., детально проаналізовані в дисертації, щодо сутності джерел права власне й стали теоретико-методологічною основою для подальших інтерпретацій і модернізацій вказаної юридичної категорії.

Аналізуються положення вчення про радянські джерела (форми) права, відтворені в працях С. С. Алексєєва, С. А. Голунського, А. І. Денисова, С. Л. Зівса, С. Ф. Кечекяна, О. О. Кутафіна, Д. А. Керімова, С. С. Кравчука, Є. А. Лук'янової, В. Й. Лучина, А. В. Міцкевича, В. С. Основіна, А. С. Піголкіна, І. С. Самощенка, Ю. А. Тихомирова, О. Ф. Шебанова, Б. В. Щетиніна та інших радянських правознавців. Акцентується увага на тому, що положення цього вчення в цілому були сприйняті й “законсервовані” в пострадянській, особливо російській юридичній науці, й у модернізованому вигляді зберігають свою актуальність і нині.

Приділяється увага аналізу праць сучасних українських учених-конституціоналістів М. О. Баймуратова, О. В. Батанова, П. Б. Євграфова, В. В. Копєйчикова, В. Ф. Мелащенка, В. Ф. Погорілка, О. В. Скрипнюка, В. Л. Федоренка, О. Ф. Фрицького, В. М. Шаповала, Ю. М. Тодики та ін., присвячених сучасним джерелам конституційного права України і їх системі. Зокрема, детально аналізуються положення теорії сучасних джерел конституційного права України, обґрунтовані в працях В. Ф. Погорілка та В. Л. Федоренка, а також положення дисертацій і наукових праць С. В. Резніченка, О. А. Назаренко, О. В. Сав'яка та інших українських правознавців, які обґрунтовували власне бачення системи сучасних джерел національного конституційного права.

Робиться висновок, що категорія “джерело конституційного права” сформувалася історично і залишається однією з найбільш багатозначних і, водночас, суперечливих категорій сучасної юридичної науки. Нині під ним розуміють сутність і дух Конституції України; історичні пам'ятки українського конституціоналізму та протоконституціоналізму; концепції, теорії та доктрини української та зарубіжної конституційно-правової думки; національні традиції конституційного правотворення та державотворення; політичну волю та легітимні інтереси суб'єктів конституційно-правових відносин; діяльність учасників конституційного процесу та результати цієї діяльності; юридичні форми закріплення та існування конституційно-правових норм; об'єктивне відтворення в матеріальному світі системи конституційного права тощо.

Узагальнення всіх матеріальних, формально-юридичних і інших аспектів джерел національного конституційного права в цілому дозволило дисертанту зробити висновок, що під сучасними джерелами конституційного права України слід розуміти політичну волю та законні інтереси народу України, Української держави, територіальних громад України, а також інших суб'єктів конституційного правотворення, реалізовані у передбачених Конституцією та законами України юридичних формах. Тобто сучасні джерела конституційного права України об'єктивізують і унормовують політико-владні інтереси основних суб'єктів національного конституційного правотворення в передбачених Конституцією та законами України юридичних формах буття конституційно-правових норм.

Юридичні властивості сучасних джерел конституційного права України виявляються в їх кваліфікуючих ознаках. Для сучасних джерел конституційного права України характерні загальні, властиві всім джерелам національного права ознаки (видаються в межах повноважень відповідних суб'єктів правотворчості; мають відповідати нормативним положенням актів, що видані вищими суб'єктами правотворчості; набувають загальнообов'язкової сили, змінюються та втрачають юридичну силу відповідно до спеціальної юридичної процедури; мають системний характер тощо), а також спеціальні юридичні ознаки (виражають політичну волю та легітимні інтереси Українського народу, Української держави, територіальних громад та інших суб'єктів конституційної правотворчості; об'єктивізують норми конституційного права України, які визначають і регулюють найважливіші, переважно політичні відносини у суспільстві і державі; мають загальнообов'язковий характер для всіх суб'єктів конституційно-правових відносин; є основою національної правової системи і нормативним підґрунтям для формування інших галузевих систем джерел права; представлені широким колом традиційних і новітніх юридичних форм існування та дієвості конституційно-правових норм (нормативно-правові акти, правові договори, правові звичаї і т. д.); мають багатоаспектну систему тощо). Система вказаних юридичних ознак (кваліфікацій) дозволяє сформувати найбільш загальне уявлення про сутність і зміст сучасних джерел конституційного права України і їх призначення в механізмі правового регулювання.

Важливою ознакою сучасних джерел конституційного права України є й їх правонаступність, зміст якої полягає в збереженні та відтворенні глибоких національних традицій правотворчості в сучасній конституційній правотворчій та правозастосовчій діяльності. Аналіз генезису джерел конституційного права України дозволяє стверджувати, що сучасні джерела конституційного права України є результатом тривалого еволюціонування національної правової системи та утвердження, становлення й розвитку історичних джерел вітчизняного та зарубіжного, а в XXI ст. і наднаціонального конституціоналізму та конституційного права.

Основні етапи становлення та розвитку джерел конституційного права України підлягають періодизації. Визначається, що основні етапи становлення та розвитку відповідних галузевих джерел права представлені такими хронологічними межами: 1) X-XI ст. - 1710 р. - доконституційний етап, який передував утвердженню доктрини національного конституціоналізму та появі перших українських конституцій; 2) 1710-1918 рр. - етап формування системи національного конституційного права, започаткований прийняттям Конституції Пилипа Орлика у 1710 р., та ускладнений перебуванням Українських земель у складі Австро-Угорської та Російської імперій, Польщі, Румунії та Німеччини; 3) 1917-1921 рр. - етап утвердження джерел національного конституційного права доби національно-визвольних змагань; 4) 1919-1937 рр. - етап формування радянської системи джерел державного (конституційного) права; 5) 1937-1991 рр. - етап подальшого розвитку та занепаду радянської системи джерел державного (конституційного) права; 6) 1991-1996 рр. - етап формування нової національної системи джерел конституційного права незалежної України; 7) 1996-2004 рр. - етап розвитку та вдосконалення системи джерел конституційного права України, передбачених Основним Законом; 8) 2004 р. - донині - етап розвитку системи сучасних джерел конституційного права України в умовах конституційно-правової реформи. При цьому еволюція джерел конституційного права України мала системний характер і кожен із визначених етапів знаменувався якісними змінами всієї системи відповідних джерел права.

Обґрунтовується положення щодо визначального впливу конституційно-правової реформи 2004-2008 рр. на подальший розвиток системи сучасних джерел конституційного права України і національної правової системи в цілому.

Будучи важливим складовим елементом національної правової системи, система сучасних джерел конституційного права України, у свою чергу, виступає своєрідною “підсистемою” у складі системи джерел національного права загалом. Тобто джерела сучасного конституційного права України існують і взаємодіють з іншими галузевими джерелами національного публічного і приватного права. Рівень такої взаємодії й визначає ефективність правового регулювання суспільних відносин у суспільстві та державі.

Другий розділ - “Система сучасних джерел конституційного права України” - становить собою комплексне дослідження системи джерел сучасного конституційного права України та її основних елементів - джерел однойменної галузі права та їх основних видів (груп). Головною метою цього розділу стала класифікація та систематизація сучасних джерел конституційного права України, а також визначення юридичних ознак і властивостей системи досліджуваних джерел права.

Проблема класифікації джерел права є однією з найдавнішніх у теорії права. Як відомо, свого часу ще Фома Аквінський виділяв 1) вічний закон (lex aeterna); 2) природний закон (lex naturalis); 3) людський закон (lex humana); 4) божественний закон (lex divina). Пізніше, у XVII-XVIII ст. обґрунтовуються положення про матеріальні та формальні джерела права. Водночас, джерела права, у тому числі й державного (конституційного) із початку минулого століття почали розглядатися переважно в позитивістській площині. Лише в кінці XX-XXI ст. правознавці почали обґрунтовувати концепцію багатоаспектності джерел права та їх системи.

Визначається, що класифікація джерел конституційного права (від лат. classis - розряд і sicato від sacio - роблю) - це складний теоретико-методологічний процес, зміст якого полягає у виявленні критеріїв класифікації всієї множини джерел сучасного конституційного права в окремі самостійні групи з метою їх подальшої систематизації. Під цими критеріями слід розуміти кваліфікуючі ознаки джерел відповідної галузі права, що дозволяє розмежовувати джерела сучасного конституційного права України між собою, а саме - характер (сутність) волевиявлення суб'єктів конституційної правотворчості, зміст (предмет правового регулювання), юридична сила, форма правового буття джерела, територія та час його дії, чинність, національна приналежність, традиційність для національної правової системи тощо.

Попередньо виявлені критерії класифікації сучасних джерел конституційного права України сприяли виділенню їх наступних видів (груп): за сутністю (характером): джерела конституційного права Українського народу; джерела конституційного права Української держави; джерела конституційного права територіальних громад України; джерела конституційного права інших суб'єктів конституційної правотворчості; за змістом: джерела, які регулюють основи конституційного ладу України, конституційно-правового статусу людини, основ безпосередньої демократії та унормовують інші основні інститути конституційного права України; за юридичною силою: конституційні, законодавчі, підзаконні, у тому числі й локальні джерела конституційного права України; за юридичною формою: конституційні нормативно-правові акти; конституційні договори; судові прецеденти; конституційні звичаї та традиції; програмні конституційні акти; за умовами дії: а) за територією: загальнодержавні та локальні; б) за часом дії: постійні, тимчасові, надзвичайні; за національною приналежністю: джерела національного та наднаціонального (міжнародного) конституційного права; за традиційністю для національної правової системи: традиційні та “нетрадиційні”, новітні джерела конституційного права України.

Визначені види (групи) сучасних джерел конституційного права України взаємодіють між собою, утворюючи певну органічну систему в основі якої лежить політична воля та легітимні інтереси основних суб'єктів конституційного правотворення - Українського народу, Української держави, територіальних громад України й інших перспективних учасників правотворчих процесів. Отже, система сучасних джерел конституційного права України є системою різнопорядкових, взаємодіючих і пов'язаних між собою креативними, предметними і структурно-функціональними зв'язками груп джерел відповідної галузі права, які втілюють і юридично закріплюють волю Українського народу, Української держави, територіальних громад.

Третій розділ - “Проблеми розвитку і вдосконалення системи джерел конституційного права України в умовах конституційної реформи” - присвячений виявленню та систематизації тих чинників, які зумовлюють розвиток системи сучасних джерел конституційного права України, а також визначенню тенденцій щодо удосконалення відповідної системи в умовах конституційно-правової реформи і з огляду на перспективи оновлення Основного Закону.

Водночас, удосконалення одного, навіть найважливішого джерела конституційного права, наприклад, Основного Закону, неминуче призводить до зміни архітектоніки всієї системи сучасних джерел відповідної галузі права. Тому, як зазначалось у першому розділі нашої дисертації, будь-які вагомі зміни в процесі генезису джерел конституційного права України відбуваються передусім на рівні їх системи і відображаються на її юридичних властивостях.

Аксіоматично, що система сучасних джерел конституційного права України постійно оновлюється й удосконалюється. Нині одні джерела конституційного права втрачають своє значення, а з часом і юридичну силу та зникають (наприклад, законодавчі акти колишнього СРСР), натомість, з'являються новітні, раніше маловідомі й “нетрадиційні” для національної теорії та практики джерела конституційного права (судові прецеденти, правові звичаї та ін.).

Виявлено, що генезис системи сучасних джерел конституційного права України визначає система взаємопов'язаних і взаємозумовлених об'єктивних (політичних, економічних, соціальних, культурних, інформаційних і інших) та суб'єктивних (усталення комплексної національної конституційно-правової доктрини, розвиток української конституційно-правової науки, удосконалення нормативно- та організаційно-правових основ конституційної правотворчої та правозастосовчої діяльності, формування юридичної техніки в сфері конституційного правотворення тощо) чинників. При цьому, окрім названих внутрішніх чинників, на систему сучасних джерел національного конституційного права впливають і зовнішні, міжнародні фактори (формування конституційного права Європейського Союзу, особливості зовнішньополітичного курсу України тощо).

Виявлена система чинників дозволяє визначити основні тенденції розвитку системи сучасних джерел конституційного права України, серед яких найбільш усталеними на сьогодні є: гуманізація та “людиноцентризм” сучасних джерел конституційного права; утвердження нових суб'єктів конституційної правотворчості; розширення об'єкта конституційно-правового регулювання джерел конституційного права; збереження і ренесанс національних традицій правотворення (джерелотворення); глобалізація та інтернаціоналізація конституційного права та конституційних правовідносин; соціологізація, політизація та ідеологізація (в органічному поєднанні з деідеологізацією) конституційного права та його джерел; муніципалізація сучасних джерел конституційного права; процесуалізація сучасних джерел конституційного права; універсалізація сучасних джерел конституційного права; новелізація джерел конституційного права; варіфікація системи сучасних джерел конституційного права тощо.

Важливою тенденцією розвитку джерел сучасного конституційного права України є й удосконалення чинного законодавства в частині унормування конституційної правотворчої та правозастосовчої діяльності. Масштабна конституційна криза 2007-2008 рр. багато в чому була обумовлена неурегульованістю юридичного режиму існування та дієвості системи сучасних джерел конституційного права України та інших джерел національного конституційного права (судових прецедентів, правових звичаїв, правового договору, конституційної доктрини, програмних документів у сфері конституційних правовідносин).

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації підсумовуються основні результати наукового дослідження, які зводяться до таких висновків, положень і пропозицій:

1. Поняття “джерело конституційного права” сформувалося історично і залишається однією з найбільш багатозначних і, водночас, суперечливих категорій сучасної юридичної науки. Нині під ним розуміють сутність і дух Конституції України; історичні пам'ятки українського конституціоналізму та протоконституціоналізму; концепції, теорії та доктрини української та зарубіжної конституційно-правової думки; національні традиції конституційного правотворення та державотворення; політичну волю та легітимні інтереси суб'єктів конституційно-правових відносин; діяльність учасників конституційного процесу та результати цієї діяльності; юридичні форми закріплення та існування конституційно-правових норм; об'єктивне відтворення в матеріальному світі системи конституційного права тощо. Ці значення джерел конституційного права відображають матеріальні та формально-юридичні аспекти їх буття та дієвості.

2. Узагальнюючи усі матеріальні та формально-юридичні аспекти джерел національного права загалом, можна зробити висновок, що під сучасними джерелами конституційного права України слід розуміти політичну волю та законні інтереси народу України, Української держави, територіальних громад України, а також інших суб'єктів конституційного правотворення, реалізовані у передбачених Конституцією та законами України юридичних формах. Тобто сучасні джерела конституційного права України об'єктивізують і унормовують політико-владні інтереси основних суб'єктів національного конституційного правотворення в передбачених Конституцією та законами України юридичних формах буття конституційно-правових норм.

3. Для сучасних джерел конституційного права України характерні загальні, властиві всім джерелам національного права ознаки (видаються в межах повноважень відповідних суб'єктів правотворчості; мають відповідати нормативним положенням актів, що видані вищими суб'єктами правотворчості; набувають загальнообов'язкової сили, змінюються та втрачають юридичну силу відповідно до спеціальної юридичної процедури; мають системний характер тощо), а також спеціальні юридичні ознаки (виражають політичну волю та легітимні інтереси Українського народу, Української держави, територіальних громад та інших суб'єктів конституційної правотворчості; об'єктивізують норми конституційного права України, які визначають і регулюють найважливіші, переважно політичні відносини у суспільстві і державі; мають загальнообов'язковий характер для всіх суб'єктів конституційно-правових відносин; є основою національної правової системи і нормативним підґрунтям для формування інших галузевих систем джерел права; представлені широким колом традиційних і новітніх юридичних існування та дієвості конституційно-правових норм (нормативно-правові акти, правові договори, правові звичаї і т. д.); мають багатоаспектну систему тощо).

4. Сучасні джерела конституційного права України є результатом тривалого еволюціонування національної правової системи та утвердження, становлення й розвитку історичних джерел вітчизняного та зарубіжного, а в XXI ст. і наднаціонального конституціоналізму та конституційного права. Основні етапи становлення та розвитку джерел конституційного права України представлені такими хронологічними межами: 1) X-XI ст. - 1710 р. - доконституційний етап, який передував утвердженню доктрини національного конституціоналізму та появі перших українських конституцій; 2) 1710-1918 рр. - етап формування системи національного конституційного права, започаткований прийняттям Конституції Пилипа Орлика у 1710 р., та ускладнений перебуванням Українських земель у складі Австро-Угорської та Російської імперій, Польщі, Румунії та Німеччини; 3) 1917-1921 рр. - етап утвердження джерел національного конституційного права доби національно-визвольних змагань; 4) 1919-1937 рр. - етап формування радянської системи джерел державного (конституційного) права; 5) 1937-1991 рр. - етап подальшого розвитку та занепаду радянської системи джерел державного (конституційного) права; 6) 1991-1996 рр. - етап формування нової національної системи джерел конституційного права незалежної України; 7) 1996-2004 рр. - етап розвитку та вдосконалення системи джерел конституційного права України, передбачених Основним Законом; 8) 2004 р. - донині - етап розвитку системи сучасних джерел конституційного права України в умовах конституційно-правової реформи. При цьому еволюція джерел конституційного права України мала системний характер і кожен із визначених етапів знаменувався якісними змінами всієї системи відповідних джерел права.

5. Сучасні джерела конституційного права України існують і взаємодіють з іншими галузевими джерелами права. Водночас сучасні джерела конституційного права України зберігають свою правову унікальність і відрізняються від інших джерел приватного та публічного права України за своєю сутністю та змістом, колом суб'єктів правотворення, багатоманітністю юридичних форм правового буття та дієвості, системоутворюючим значенням щодо системи джерел національного права в цілому тощо.

6. Класифікація джерел конституційного права - це складний теоретико-методологічний процес, зміст якого полягає у виявленні критеріїв класифікації всієї множини джерел сучасного конституційного права в окремі самостійні групи з метою їх подальшої систематизації. Під цими критеріями слід розуміти кваліфікуючі ознаки джерел відповідної галузі права, що дозволяє розмежовувати джерела сучасного конституційного права України між собою, а саме - характер (сутність) волевиявлення суб'єктів конституційної правотворчості, зміст (предмет правового регулювання), юридична сила, форма правового буття джерела, територія та час його дії, чинність, національна приналежність, традиційність для національної правової системи тощо.

7. Виявлені критерії класифікації сучасних джерел конституційного права України дозволяють виділити такі види цих джерел: 1) за сутністю (характером): джерела конституційного права Українського народу; джерела конституційного права Української держави; джерела конституційного права територіальних громад України; джерела конституційного права інших суб'єктів конституційної правотворчості; 2) за змістом: джерела, які регулюють основи конституційного ладу України, конституційно-правового статусу людини, основ безпосередньої демократії та унормовують інші основні інститути конституційного права України; 3) за юридичною силою: конституційні, законодавчі, підзаконні, у тому числі й локальні джерела конституційного права України; 4) за формою: конституційні нормативно-правові акти; конституційні договори; судові прецеденти; конституційні звичаї та традиції; програмні конституційні акти; 5) за умовами дії: а) за територією загальнодержавні та локальні; б) за часом дії: постійні та тимчасові; 6) за національною приналежністю: джерела національного та наднаціонального (міжнародного) конституційного права; 7) за традиційністю для національної правової системи: традиційні (Конституція та закони України тощо) та “нетрадиційні”, новітні джерела конституційного права України - універсали, коаліційні угоди, судові прецеденти, правові звичаї тощо. Існують й інші види джерел сучасного конституційного права України.

8. Визначені види (групи) сучасних джерел конституційного права України взаємодіють між собою, утворюючи певну органічну систему в основі якої лежить політична воля та легітимні інтереси основних суб'єктів конституційного правотворення - Українського народу, Української держави, територіальних громад України й інших перспективних учасників правотворчих процесів. Отже, система сучасних джерел конституційного права України є системою різнопорядкових, взаємодіючих і пов'язаних між собою креативними, предметними і структурно-функціональними зв'язками груп джерел відповідної галузі права, які втілюють і юридично закріплюють волю Українського народу, Української держави, територіальних громад.

9. Основними ознаками системи сучасних джерел конституційного права України є: 1) втілення в системі сучасних джерел національного конституційного права ієрархії основних суб'єктів конституційного правотворення - Українського народу, Української держави, територіальних громад України і їх політичної волі; 2) тяжіння до відтворення в системі сучасних джерел конституційного права України багатоаспектної системи національного конституційного права та її складових елементів; 3) наявність стійких креативних (ідеологічних), предметних, структурно-функціональних та інших правових зв'язків між окремими сучасними джерелами конституційного права України і їх групами; 4) динамічність системи сучасних джерел конституційного права України та кореспондування її розвитку з конституційно-правовою реформою; 5) особливе, установче та системоутворююче місце в системі сучасних джерел національного конституційного права Конституції України; 6) пріоритетність у системі сучасних джерел конституційного права України системи законодавства, тобто системи нормативно-правових актів належної юридичної сили; 7) утвердження “нетрадиційних” для національної правової системи в цілому джерел конституційного права - судових прецедентів, правових звичаїв, правових договорів, конституційної доктрини тощо; 8) запровадження новітніх джерел конституційного права (універсалів, коаліційних угод, меморандумів тощо), юридична сила яких залишається нині невизначеною; 9) посилення впливу міжнародних (наднаціональних) джерел конституційного права, у першу чергу конституційного права ЄС, на систему сучасних джерел конституційного права України загалом; 10) збільшення кількості сучасних джерел конституційного права України, які складають відповідну галузеву систему та подальше урізноманітнення юридичних форм їх правового буття.

10. Розвиток і удосконалення системи сучасних джерел конституційного права України визначає система взаємопов'язаних і взаємозумовлених об'єктивних (політичних, економічних, соціальних, культурних, інформаційних і інших) та суб'єктивних (усталення комплексної національної конституційно-правової доктрини, розвиток української конституційно-правової науки, удосконалення нормативно- та організаційно-правових основ конституційної правотворчої та правозастосовчої діяльності, формування юридичної техніки в сфері конституційного правотворення тощо) чинників. При цьому, окрім названих внутрішніх чинників, на систему сучасних джерел національного конституційного права впливають і зовнішні, міжнародні фактори (утвердження конституційного права Європейського Союзу, зовнішньополітичний курс України на євроінтеграцію, діяльність авторитетних міжнародних урядових і неурядових організацій у сфері утвердження верховенства права та демократії і захисту прав людини тощо).

Виявлена система чинників дозволяє визначити основні тенденції (від лат. tendentia - “прагну, прямую”) розвитку системи сучасних джерел конституційного права України, під якими слід розуміти основні напрямки й види розвитку та вдосконалення цієї системи у політико-правових реаліях сьогодення.

11. Основними тенденціями розвитку та вдосконалення системи сучасних джерел конституційного права України є: гуманізація та “людиноцентризм” сучасних джерел конституційного права; утвердження нових суб'єктів конституційної правотворчості; розширення об'єкта конституційно-правового регулювання джерел конституційного права; збереження і ренесанс національних традицій правотворення (джерелотворення); глобалізація та інтернаціоналізація конституційного права та конституційних правовідносин; соціологізація, політизація та ідеологізація (в органічному поєднанні з деідеологізацією) конституційного права та його джерел; муніципалізація сучасних джерел конституційного права; процесуалізація сучасних джерел конституційного права; універсалізація сучасних джерел конституційного права; новелізація джерел конституційного права; варіфікація системи сучасних джерел конституційного права тощо.

12. З метою унеможливлення колізій нормативно-правових актів та унормування системи джерел сучасного конституційного права України вбачається доцільним розробити та прийняти систему законодавчих і підзаконних правових актів, які б урегулювали суспільні відносини у сфері конституційної правотворчої та правозастосовної діяльності, а також упередили конституційні конфлікти між учасниками сучасного конституційного процесу.

ЛІТЕРАТУРА

джерело конституційний право реформа

Основні положення дисертаційного дослідження викладені у таких публікаціях здобувача:

1. Цоклан В. І. Класифікація сучасних джерел конституційного права України: проблеми теорії та практики / В.І. Цоклан // Часопис Київського університету права. - 2005. - № 3. - С. 73-80.

2. Цоклан В. І. Джерела конституційного права України: поняття, види і структура / В.І. Цоклан // Держава і право. Зб. наук. праць. - Вип. 29. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2005. - С. 195-201.

3. Цоклан В. І. Основні тенденції розвитку джерел конституційного права України в сучасних умовах / В.І. Цоклан // Науковий вісник Ужгородського національного ун-ту. Серія Право. - Вип. 6. - Ужгород: “Ліра”, 2006. - С. 111-114.

4. Цоклан В. І. Основні чинники, що зумовлюють розвиток і вдосконалення джерел конституційного права України на сучасному етапі / В.І. Цоклан // Адвокат. - 2006. - № 10. - С. 11-15.

5. Цоклан В. І. Генезис сучасних джерел конституційного права України в контексті політико-правових процесів 2004-2008 років / В.І. Цоклан // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. - Вип. 9. - Ужгород: Поліграф. центр “Ліра”, 2008. - С. 194-199.

6. Цоклан В. І. Теоретико-методологічні основи системи сучасних джерел конституційного права України / В.І. Цоклан // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2008. - № 7-8(81-82). - С. 77-88.

7. Цоклан В. І. Сучасні джерела конституційного права України та їх система: проблеми теорії та практики / В.І. Цоклан // Часопис Київського університету права. - 2008. - № 2. - С. 100-106.

8. Цоклан В. І. Конституція України як основне джерело конституційного права та особливості здійснення конституційної реформи на сучасному етапі / В.І. Цоклан // Сучасні правові проблеми українського державотворення. Матеріали державної наукової конференції (29 квітня 2005 р., м. Біла Церква). - Біла Церква, 2005. - С. 28-34.

9. Цоклан В. І. Тенденції розвитку джерел конституційного права України на сучасному етапі / В.І. Цоклан // Конституційні засади державотворення і правотворення в Україні: проблеми теорії і практики: До 10-річчя Конституції України і 15-ї річниці незалежності України. Матеріали наук.-практ. конф. (м. Київ, 26 червня 2006 р.). Зб. наук. статей / За ред. Ю. С. Шемшученка; Упор. І. О. Кресіна, В. П. Нагребельний, Н. М. Пархоменко. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2006. - С. 155-157.

10. Цоклан В. І. Національні меншини і джерела сучасного конституційного права України: парадигма об'єктно-суб'єктних зв'язків / В.І. Цоклан // Закордонне українство: утвердження української присутності в світі: Матеріали міжнародної наук.-практ. конф. “Реалізація в Закарпатській області державної політики співпраці із закордонними українцями: стан, проблеми, перспективи”, (14-15 травня 2008 р., м. Ужгород.) - Ужгород: Ліра, 2008. - С. 276-291.

Размещено на Allbest.ru