Процесуальне забезпечення конфіскації майна в кримінальному судочинстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ АДВОКАТУРИ УКРАЇНИ

Автореферат

на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Спеціальність: 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза

ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНФІСКАЦІЇ МАЙНА В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

ВИКОНАВ ГАРБОВСЬКИЙ ЛЕОНІД АНТОНОВИЧ

Київ - 2008

АНОТАЦІЯ

конфіскація майно кримінальний законодавчий

Гарбовський Л.А. Процесуальне забезпечення конфіскації майна в кримінальному судочинстві. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. - Академія адвокатури України. - Київ, 2008. Робота присвячена комплексному дослідженню проблем забезпечення застосування в кримінальному процесі конфіскації майна як виду додаткового покарання та кримінально-процесуального засобу. У ній досліджуються історичні умови розвитку законодавчого регулювання застосування конфіскації майна, визначено шість етапів розвитку нормативно-правового регулювання забезпечення застосування конфіскації майна. На основі аналізу праць вітчизняних і зарубіжних учених-процесуалістів визначено поняття „забезпечення конфіскації майна” та особливості її застосування в кримінальному процесі. Автором обґрунтовано положення про необхідність законодавчого закріплення загального правила застосування конфіскації засобів, знарядь вчинення злочину, речей, здобутих злочинним шляхом, у чинному КПК України і запропоновано виключити положення про їх застосування із Особливої частини КК України. Внесено пропозицію до речових доказів віднести також будь-який дохід чи прибуток, отриманий від речей, нажитих злочинним шляхом, та унормувати вирішення питання про їх конфіскацію завдяки внесенню змін до ст. ст. 78 та 81 КПК України.

За даними матеріалів анкетування практичних працівників і на підставі виконаного дослідження, автор пропонує ряд змін і доповнень до статей 125, 126, 177, 179 КПК України з метою вдосконалення практики забезпечення застосування конфіскації майна та речових доказів.

Ключові слова: конфіскація, майно, покарання, спосіб, забезпечення застосування, кримінально-процесуальний засіб.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В Україні, починаючи з часів ринкових перетворень, виникла потреба у проведенні політичної, соціально-економічної та правової реформ, посиленні боротьби зі злочинністю. Особливої актуальності набуло оновлення кримінального та кримінально-процесуального законодавства, його вплив на протидію злочинності та забезпечення закріплених Конституцією України свобод і прав людини, відповідно до міжнародних правових актів, зокрема Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конвенції про захист прав людини та основних свобод та ін. За загальним сучасним міжнародним порядком, поняття прав людини відображає той факт, що за кожною особою визнається певний комплекс природних і невід'ємних прав і свобод, які зумовлені її існуванням як людини і необхідно розглядати у значенні гарантії її гідності. Згідно з частинами 3, 4 та 5 статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване з мотивів суспільної необхідності, лише як виняток, на підставі та в порядку, встановленому законом, і за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів із наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Конфіскація майна як вид додаткового покарання існувала, як свідчать пам'ятки права, ще VI-IV ст. до н.е. і мала характер майнової відповідальності правопорушника та істотно впливала на стан боротьби зі злочинністю.

Вважають, що основними шляхами подолання злочинності є її профілактика, а також розробка і реалізація на державному рівні програм та заходів щодо усунення причин, що її породжують. Велике значення в справі боротьби зі злочинністю має застосування кримінально-правових засобів - кримінальної відповідальності та покарання. Однією із найвагоміших форм реалізації кримінальної відповідальності за вчинення злочину є покарання.

У нормах Кримінального кодексу України (далі - КК України) передбачено розгалужену систему засобів покарання, що забезпечує індивідуалізацію кримінально-правового впливу. Складовою цієї системи є інститут додаткових покарань, який дає можливість застосовувати покарання, враховуючи особливості конкретного злочину та особи. Одним із видів додаткових покарань є конфіскація майна.

Питання щодо визначення сутності, підстав і мети застосування покарання, в тому числі конфіскації майна, в різні періоди досліджували у працях такі учені України та зарубіжних країн: Н.К. Бабич, М.І. Бажанов, П.Д. Біленчук, А.В. Бриліантов, В.Н. Веселова, А.Г. Волеводз, І.М. Гальперин, В.Г Гончаренко, В.К. Грищук, Н.О. Гуторова, В.К. Дуюнов, А.І. Зубков, В.Н. Іванов, А.Ф. Кістяківський, О.О. Крикун, Є.В. Курінний, Є.Д. Лук'янчиков, І.Л. Марогулова, В.Т. Маляренко, А.Г. Михайлянц, С.П. Мокринський, Н.Д. Сергієвський, В.П. Спасович, А.В. Степанищев, І.Я. Фойницький, А.Л. Цветинович та інші вчені-юристи.

Опубліковані праці зазначених та інших авторів мають важливе наукове і практичне значення. Висновки і рекомендації, що містяться в них, слугують подальшому вдосконаленню кримінального та кримінально-процесуального законодавства, а також практики застосування покарання. Разом з тим на сучасному етапі конфіскація майна як різновид кримінального покарання та процесуальні особливості її застосування при провадженні у кримінальних справах комплексно не досліджувалися. Крім того, новації соціально-економічних умов життя суспільства, зумовлені ними зміни кримінального та кримінально-процесуального законодавства потребують відповідного переосмислення сутності, змісту і порядку забезпечення застосування цього виду покарання.

Поглибленого дослідження вимагає питання щодо доцільності подальшого існування в санкціях статей Особливої частини КК України конфіскації речових доказів і речей, нажитих злочинним шляхом, якщо така конфіскація передбачена нормами кримінально-процесуального права. Аналіз практики застосування конфіскації майна показує, що питома вага виконаних вироків у частині конфіскації майна рідко перевищує 20-25 %. За даними Державної виконавчої служби України, у 2005 році фактично було виконано 3618 судових рішень та виконавчих приписів про конфіскацію майна засуджених, або 24,4 % тих, що підлягали примусовому виконанню. Наведені дані свідчать про невисоку ефективність виконання вироків щодо конфіскації майна засуджених. Це пояснюється тим, що до суду від органів досудового слідства надходять справи про злочини, за вчинення яких передбачено конфіскацію майна, переважно з протоколами про відсутність у обвинувачених майна. Разом з тим невиконання вироку в частині конфіскації майна є невиконання вироку в цілому, а як відомо, це значною мірою послаблює стан протидії злочинності.

Такий незадовільний стан застосування конфіскації майна, як показує аналіз кримінальних справ, є наслідком недосконалості чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства. Потрібно також зазначити, що в наявних кримінальних справах мають місце непоодинокі випадки неналежного виконання органами досудового слідства та дізнання обов'язку щодо забезпечення застосування конфіскації майна. Тому дослідження проблем ефективності застосування конфіскації майна є надзвичайно актуальним.

Викладене вище і дискусійність теоретичних і практичних положень, пов'язаних із правовим регулюванням конфіскації майна, її призначення і виконання, помилки в практиці забезпечення застосування цього покарання обумовили вибір автором теми дисертації та основні напрями її дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження узгоджується з положеннями Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376/2000; Постановою Верховної Ради України „Про дотримання правоохоронними органами України конституційних гарантій та законності в забезпеченні прав і свобод людини” від 25 березня 2000 року № 1592-III.

Робота виконана в межах теми наукового дослідження кафедри кримінального права, процесу та криміналістики „Процесуальні та криміналістичні аспекти виявлення, розслідування та попередження злочинів у сфері оподаткування” (номер державної реєстрації 01030002435 ), узгоджена із завданням ДПА України і планами методичної роботи слідчих підрозділів податкової міліції щодо забезпечення надходжень до державного та місцевих бюджетів, у тому числі за рахунок надходжень від конфіскації майна засуджених за вчинення правопорушень у сфері оподаткування та дотримання прав громадян при розслідуванні ухилень від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів.

Тема дисертації затверджена Вченою радою Національного університету ДПС України 27 квітня 2006 року, протокол № 2.

Мета і завдання полягають у комплексному дослідженні конфіскації майна як виду кримінального покарання та конфіскації засобів, знарядь вчинення злочину і майна, нажитого злочинним шляхом, сучасного стану забезпечення її застосування органами дізнання та досудового слідства, практики призначення цього покарання судами. Визначена мета конкретизується наступними завданнями:

- дослідити історичні витоки та етапи розвитку конфіскації як виду покарання і конфіскації речових доказів, кримінально-процесуального забезпечення конфіскації та стан унормування в українському та зарубіжному кримінальному і кримінально-процесуальному праві;

- визначити поняття забезпечення конфіскації майна як додаткового виду покарання та конфіскації засобів, знарядь вчинення злочину і майна, набутого злочинним шляхом;

- проаналізувати законодавство України з питань забезпечення конфіскації як додаткової міри покарання та конфіскації засобів, знарядь злочину, майна, нажитого злочинним шляхом у кримінальному процесі України;

- визначити способи забезпечення конфіскації майна, порядок і умови її застосування на стадії досудового провадження в кримінальних справах;

- узагальнити практику забезпечення застосування конфіскації майна органами досудового розслідування, визначити недоліки у її застосуванні та обґрунтувати пропозицій щодо їх усунення при досудовому провадженні в кримінальних справах;

- на основі аналізу кримінального і кримінально-процесуального законодавства та літературних джерел за темою дослідження розробити пропозиції, спрямовані на вдосконалення законодавчого унормування конфіскації майна та умов її застосування при провадженні в кримінальних справах;

- здійснити порівняльний аналіз застосування конфіскації майна за чинним законодавством України та інших зарубіжних країн з метою визначення можливих новацій щодо удосконалення унормування цього інституту в кримінально-процесуальному та кримінальному праві України.

Для досягнення мети у роботі використано результати емпіричних досліджень діяльності правоохоронних органів і судів щодо застосування конфіскації за 2004-2006 роки. За спеціально розробленими анкетами опитано 132 слідчі податкової міліції, 50 суддів, 77 слідчих прокуратури, 146 слідчих органів внутрішніх справ. Вивчено 465 кримінальних справ щодо застосування конфіскації майна.

Об'єкт дослідження складають види правовідносин, що виникають у процесі застосування конфіскації майна і їх реалізація органами досудового слідства та судом при провадженні в кримінальних справах.

Предметом дослідження є нормативно-правова регламентація забезпечення конфіскації майна та особливості її застосування в кримінальному судочинстві.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є положення матеріалістичної діалектики як філософської основи теорії пізнання, загальнонаукові та галузеві методи дослідження.

Зокрема, використання історико-правового і порівняльного методів при дослідженні генезису окремих поглядів за юридичними джерелами різних часових періодів, виникнення та еволюції конфіскації майна в українському і закордонному законодавстві дозволило встановити рівень розробленості в кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві поняття конфіскації майна як одного із видів додаткового покарання, способів забезпечення її застосування в кримінальних справах (підрозділи 1.1, 1.3); методів логіки (аналіз, синтез, індукція, дедукція) (підрозділи 1.2, 2.1, 3.1) - при дослідженні нормативних актів, матеріалів кримінальних справ, відомчих аналітичних матеріалів, позицій авторів з окремих питань щодо предмета дослідження за темою, а також системно-структурного та статистичного методів (спостереження, групування, зведення й аналізу узагальнених показників) (підрозділи 1.1, 2.4, 2.5, 3.2). У сукупності ці методи дозволили з'ясувати сучасний стан застосування конфіскації майна при провадженні в кримінальних справах, виявити недоліки чинного кримінального і процесуального законодавства, практики його застосування та напрацювання пропозицій щодо їх усунення; порівняльно-правовий метод (підрозділ 3.3) - при дослідженні законодавства України та інших країн, яке регулює застосування конфіскації майна у кримінальному судочинстві.

При вирішенні окремих теоретичних і прикладних завдань використовувалися конкретно-соціологічні методи: анкетування, узагальнення, що дозволили визначити думку працівників правоохоронних органів щодо особливостей забезпечення конфіскації як додаткової міри покарання, правил її застосування та визначити при цьому труднощі та недоліки. У роботі відображено офіційні статистичні дані Верховного Суду України, Державної виконавчої служби, та інших державних органів, які здійснюють або забезпечують застосування конфіскації майна, а також монографії, наукові статті вітчизняних і зарубіжних авторів, періодичні видання, довідкову літературу, опубліковані статистичні матеріали про застосування засобів кримінально-правового впливу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших в Україні комплексним монографічним дослідженням проблем забезпечення конфіскації майна в кримінальному судочинстві за чинним законодавством України. У ній обґрунтовуються теоретичні положення, висновки та даються практичні рекомендації і пропозиції за темою дослідження.

Зокрема, вперше:

- здійснено історичний аналіз витоків та розвитку нормативно-правового регулювання забезпечення конфіскації майна як додаткової міри покарання та порядок застосування конфіскації засобів, знарядь вчинення злочинів, речей, нажитих злочинним шляхом, при провадженні в кримінальних справах та орієнтовно визначено шість етапів розвитку регулювання цього інституту права;

- визначено сутність та зміст поняття забезпечення видів конфіскації майна органами досудового слідства та судом при провадженні в кримінальних справах;

набули подальшого розвитку:

- положення про способи забезпечення конфіскації майна органами досудового слідства під час провадження в кримінальних справах;

запропоновано:

- обґрунтований висновок щодо необхідності вилучення із статей 176, 177, 201, 204, 208, 209, 216, 240, 244, 246, 248, 249, 300, 301, 305, 332, 334, 361, 361-1, 361-2, 362, 363 КК України такого виду конфіскації, як спеціальна, та визначено шляхи вдосконалення її застосування у чинному КПК України;

- запровадити ще один вид конфіскації - конфіскацію доходів чи прибутків, отриманих від речей, нажитих злочинним шляхом, доповнивши вказівкою про це ч. 1 ст. 78 та ч. 4 ст. 81 КПК України;

- пропозиції щодо вдосконалення чинного КПК України шляхом внесення змін:

а) у ч. 2 ст. 125 КПК України конкретизувати обов'язки слідчого з забезпечення конфіскації майна, доповнивши її положенням, що слідчий зобов'язаний забезпечити можливу конфіскацію протягом п'яти днів після порушення кримінальної справи;

б) у ч. 1 ст. 126 КПК України визначити додаткові способи забезпечення конфіскації, такі як: проведення обшуку, виїмки, заборона здійснення будь-яких цивільно-правових угод щодо майна, яке підлягає конфіскації, вживання спеціальних заходів для його збереження;

в) ч. 1 ст. 177 КПК України доповнити вказівкою про допустимість проведення обшуку з метою виявлення майна для забезпечення можливої конфіскації;

г) ст. 179 КПК України доповнити частиною третьою, в якій передбачити грошове стягнення до половини мінімального розміру заробітної плати, якщо особа, яка володіє речовими доказами, відмовляється добровільно видати їх слідчому.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що на основі викладених розробок запропоновано нові аргументовані положення і рекомендації, спрямовані на вдосконалення правового регулювання забезпечення конфіскації майна як виду додаткового покарання і практики його застосування та забезпечення спеціальної конфіскації, а також їх унормування у визначених статтях чинних КК і КПК України. Матеріали дисертації можуть бути використані при підготовці навчально-методичних посібників, а також у процесі викладання на юридичних факультетах вузів кримінального і кримінально-процесуального права.

Емпіричні матеріали, висновки на їх основі, а також опубліковані за темою дослідження положення впроваджені в навчальний процес на кафедрі кримінального права, процесу та криміналістики при викладанні відповідних тем курсу кримінального права, процесу та криміналістики Національного університету ДПС України (Акт впровадження від 20 квітня 2007 р.) та в практичну діяльність органів досудового слідства (Акт впровадження від 20 лютого 2007 р.), а також практичну і законотворчу діяльність Верховного Суду України (Довідка № 9-78 від 06.07.2007 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація виконана самостійно, усі сформульовані в ній положення та висновки обґрунтовані на базі емпіричних і теоретичних досліджень та узагальнень матеріалів практики. Окремі питання, а саме: складові елементи галузевого поняття забезпечення та функції суб'єктів застосування конфіскації майна в кримінальному судочинстві, конкретизація термінів і способів її забезпечення, - висвітлені вперше. Запропоновано зміни в чинний КПК України з урахуванням сучасного стану і розвитку галузевої науки, а також розроблені рекомендації, що можуть бути використані органами досудового слідства та судами в практичній діяльності.

При висвітленні окремих положень за темою використано праці учених, на які в тексті зроблено посилання. Ідеї та розробки, що належать співавторам, разом із якими були опубліковані окремі наукові праці, у дисертації не використовувалися.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дослідження, теоретичні та практичні висновки і рекомендації оприлюднено у доповідях і повідомленнях на VI Міжнародній науково-технічній конференції „Правові засади державотворення України” (Київ, НАУ, квітень 2004 року); на міжнародних науково-практичних конференціях „Проблеми гармонізації законодавства країн СНД та Європейського Союзу” (Ірпінь, НАДПСУ, квітень 2004 року); „Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів” (Київ, Національна академія управління, квітень 2004 року); „Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (Київ, Київський національний університет імені Т. Шевченка, квітень 2006 року); на IX Всеукраїнській науково-практичній конференції „Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість” (Київ, Європейський університет, березень 2006 року); на II Всеукраїнській науково-практичній конференції „Актуальні проблеми держави та права, 2006” (Чернігів, Чернігівський державний інститут права, соціальних технологій та праці, травень 2006 року); на науково-практичному круглому столі „Організаційно-правові основи протидії податковим та суміжним правопорушенням у сфері електронного банкінгу” (Ірпінь-Київ: Національний університет ДПС України, Науково-дослідний центр правової інформатики Академії правових наук України, травень 2007 року).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, ступінь наукової розробки проблеми, вказано на зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами, визначено основну мету і завдання дослідження, його об'єкт, предмет, методи дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих під час дослідження результатів, ступінь їх апробації та впровадження.

Розділ 1 „Загальна характеристика видів конфіскації майна і правові засади її застосування при провадженні в кримінальних справах” складається із трьох підрозділів і висновків.

У підрозділі 1.1 „Поняття конфіскації майна та її види в кримінальному законодавстві України та окремих зарубіжних держав” на основі аналізу норм КПК України і опублікованих думок провідних вчених-юристів за темою підрозділу обґрунтовано положення і висновок про те, що конфіскація майна є одним із суміжних за своїм функціональним призначенням інститутів кримінального та кримінально-процесуального права, відповідно до цього поділу вона має два види. Перший застосовують до засудженого як одне із додаткових покарань за вчинення тяжкого та особливо тяжкого корисливого злочину (ч. 2 ст. 59 КК України) з метою індивідуалізації покарання. Другий - як кримінально-процесуальний засіб, що застосовують до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного чи засудженого з метою вилучення у зазначених осіб предметів, що були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину (ст. 78 КПК України), і обумовлений фактичною необхідністю досудового розслідування та судового розгляду кримінальних справ, а також відшкодування збитків, нанесених злочином особі чи державі (спеціальна конфіскація).

Завершує підрозділ порівняльний аналіз нормативного регулювання застосування конфіскації за чинним КК і КПК України, держав СНД та окремих країн світу (Великобританії, США, Франції, ФРН, Японії). На основі аналізу автор робить висновок, що у більшості демократичних країн світу конфіскацію майна як додатковий вид покарання не застосовують, а застосовують лише спеціальну конфіскацію - конфіскацію знарядь і засобів вчинення злочину, предмета злочину, а також майна, нажитого злочинним шляхом, чи прибутків, або доходу від його використання.

У підрозділі 1.2 „Нормативне забезпечення конфіскації майна при провадженні в кримінальних справах” розглянуто теоретичні аспекти практичного значення терміна „забезпечення” у кримінальному процесі.

Так, Лисенко В.В. визначає поняття „криміналістичного забезпечення розслідування злочинів”, Тертишник В.М. дає визначення поняття „забезпечення безпеки учасників кримінального процесу”, Великий тлумачний словник сучасної української мови розкриває значення поняття „забезпечення позову”, „забезпечення виконання зобов'язань”. Зазначені поняття не розкривають сутності та змісту забезпечення конфіскації майна в кримінальному процесі, тому запропоновано авторське визначення терміна „забезпечення конфіскації майна” та розкрито його зміст.

Забезпечення на стадіях кримінального процесу конфіскації майна може бути визначено як систему дій та практичного застосування органами дізнання, досудового слідства і судом передбачених нормативно-правовими актами заходів і засобів з метою виявлення, опису, арешту, збереження та охорони майна, що підлягає конфіскації, а також подальшого використання результатів цих заходів у доказуванні причетності обвинуваченого до певної злочинної діяльності та зв'язку підданого арешту майна з цією діяльністю.

На основі аналізу правових підстав застосування конфіскації майна та її нормативно-процесуального забезпечення автором обґрунтовано висновок щодо необхідності включення у відповідні статті КПК України нового виду конфіскації - конфіскації доходів чи прибутків, отриманих від речей, нажитих злочинним шляхом.

У підрозділі 1.3 „Витоки виникнення інституту конфіскації майна та етапи розвитку нормативно-правового регулювання застосування її у кримінальному судочинстві України” висвітлено погляди вчених А. Бернера, Ш. Монтеск'є, А. Кистяківського, І. Фойницького щодо застосування конфіскації, описано особливості історичних етапів становлення і розвитку нормативно-правового забезпечення застосування конфіскації майна, обґрунтовано думку про те, що конфіскація майна відома з періоду існування обвинувальної форми судового процесу, коли судочинство ще не було розмежоване на цивільне і кримінальне.

Юридичне поняття конфіскації майна як різновид додаткового покарання було сформульовано у стародавньому праві Греції та Риму. Підставою для такого висновку є історичні дані, що саме в цей період римськими юристами вперше були розроблені правові форми застосування конфіскації майна. Законодавчо вони знайшли своє закріплення в кодексах Феодосія, Юстиніана та інших збірниках імператорських конструкцій V-II ст. до н. е. Поряд з цим обґрунтовується думка щодо існування конфіскації майна не тільки у греків і римлян, а й у інших народів ще задовго до закріплення її поняття у римському праві.

У подальшому конфіскація майна в правовому значенні як міра покарання була поширена в Київській державі X-XII століттях нашої ери. Про це свідчить пам'ятник права „Руська правда”, а також консолідовані на її підставі та узагальнені територіальні звичаї Московської держави XIV-XVIII століть („Соборное уложение” 1649 р., „Судебник” 1735 р. та інші).

Радикальна модернізація законодавства Російської імперії, проведена в середині Х1Х століття в процесі судової реформи, торкнулася і питання конфіскації майна. Спочатку застосування конфіскації майна було частково обмежено 1845 р., а потім повністю виключено із переліку кримінальних покарань (1903р.).

У радянські часи конфіскація майна застосовується не тільки як засіб боротьби із злочинністю, а й як засіб впливу у боротьбі із політичними опонентами. Автор проаналізував кримінальні кодекси України 1922, 1927, 1960 та 2001 років щодо застосування конфіскації майна та кримінально-процесуальні кодекси України 1922, 1927 та 1961 років щодо забезпечення конфіскації майна, а також проект нового КПК України.

Завершується підрозділ висновком, що кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України розвивалося паралельно з законодавством Росії, враховуючи ті ж самі історичні особливості та тенденції. Еволюцію нормативно-правового регулювання застосування конфіскації майна на території України автор пропонує умовно поділити на шість етапів (див. п. 3 висновків).

Розділ 2 „Суб'єкти застосування конфіскації майна та їх функції за чинним законодавством України” складається з чотирьох підрозділів і висновків.

У підрозділі 2.1 „Правові підстави і порядок забезпечення застосування конфіскації майна на стадії досудового розслідування” розглянуто питання правових підстав забезпечення застосування конфіскації майна. Зокрема, зазначено, що в кримінальному процесі забезпечується застосування двох видів конфіскації - конфіскація майна як додаткове покарання за вчинений тяжкий та особливо тяжкий корисливий злочин (ст. 59 КК України) і конфіскація предметів, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину (ст. 78 КПК України).

Щодо забезпечення застосування конфіскації майна як додаткового покарання, то його правовою підставою є ч. 2 ст. 125 КПК України, а порядок забезпечення передбачений ст. 126 КПК України.

Чинним КПК України (ст. 78) забезпечення застосування конфіскації майна визнаного речовими доказами у кримінальній справі не передбачено. Вирішення питання про речові докази врегульовано ст. 81 КПК України. Необхідно зазначити що, ст. 78 КПК України серед речових доказів не передбачає як речовий доказ дохід чи прибуток, отриманий від речей, нажитих за допомогою злочинної діяльності. Шляхом внесення змін до ст. 78 та 81 КПК України, дисертант пропонує створити новий вид конфіскації - конфіскація доходу чи прибутку, отриманого від речей, нажитих злочинним шляхом.

Підрозділ 2.2 „Характеристика функцій суб'єктів забезпечення конфіскації майна на стадії досудового розслідування в кримінальних справах та їх взаємодія” присвячено дослідженню функцій державних органів, що забезпечують або впливають на забезпечення застосування конфіскації майна. В Україні ряд державних органів, зокрема: суд, прокуратура, органи МВС, органи податкової міліції, органи Служби безпеки України, органи Митної служби України та органи Прикордонної служби України, які займаються правоохоронною діяльністю, забезпечують застосування конфіскації майна.

Аналізуючи закони України „Про судоустрій України”, „Про прокуратуру”, „Про міліцію”, „Про державну податкову службу в Україні”, що визначають функціональні обов'язки суду, прокуратури, міліції як органу дізнання, слідчих, автор дійшов висновку, що ці суб'єкти кримінального процесу здійснюють функцію в практичному значенні служіння. Так, орган дізнання та слідчий після порушення кримінальної справи здійснює розшукові заходи з метою виявлення майна, що підлягає конфіскації, його опису, накладення арешту, вилучення, передачі на збереження тощо. Прокурор наділений функцією контролю за дотриманням законності при досудовому провадженні та надання дозволу на вчинення окремих процесуальних дій. Суд у процесі досудового провадження у справі дає дозвіл на вчинення передбачених КПК України процесуальних дій і за результатами розгляду справи при винесенні вироку приймає рішення щодо конфіскації. Аналізуючи функцію обслуговування, яку здійснюють органи Служби безпеки України, Митної служби України, Прикордонної служби України на підставі законів України „Про службу безпеки України”, „Про митну справу в Україні”, „Про державну прикордонну службу України”, автор дійшов висновку, що ці державні органи забезпечують конфіскацію у справах про контрабанду та у справах, що мають характер організованої злочинної діяльності.

На підставі аналізу зазначеного законодавства та інших нормативних актів що визначають функціональні обов'язки даних органів, сформульовано висновок щодо достатньо чіткого встановлення меж компетенції кожного органу, обов'язків і порядку їх взаємодії щодо забезпечення конфіскації. Однак, на думку автора, потребує врегулювання порядок такої взаємодії з правоохоронними органами зарубіжних країн щодо злочинів, відносно яких виникає потреба. Розробка цих питань, в даний час, набуває особливої актуальності в зв'язку з розповсюдженням організованої злочинної діяльності як у середині країни, так і розвитку її транснаціональних утворень, що вимагає посилення взаємодії правоохоронних органів різних держав у боротьбі з таким небезпечним антисоціальним явищем.

У підрозділі 2.3 „Способи забезпечення конфіскації майна органами дізнання та досудового слідства” автором на основі чинного КПК України та інших нормативних актів обгрунтовано висновок, що способи забезпечення конфіскації майна в юридичній науці взагалі, в тому числі в кримінальному праві та кримінально-процесуальному законодавстві, відсутні. Зокрема, в ст. 126 КПК України передбачено лише порядок забезпечення конфіскації майна, однак способи її забезпечення щодо конкретних видів конфіскації не визначено. Крім того, у ст. 126 КПК України визначено порядок забезпечення тільки кримінально-правової конфіскації, передбаченої ст. 59 КК України, і зовсім відсутній порядок забезпечення спеціальної конфіскації.

У підрозділі запропоновано авторське бачення способів забезпечення конфіскації майна, наведено перелік шести основних способів забезпечення (див. п. 4 висновків), розкрито зміст кожного з них та обґрунтовано необхідність їх нормативно-правового унормування в чинному КПК України шляхом внесення змін у ч. 1 ст. 126 КПК України.

У підрозділі 2.4 „Регламентація повноважень суду першої інстанції щодо застосування конфіскації майна на стадії досудового провадження та судового розгляду кримінальних справ” проаналізовано вплив покарання в цілому, на протидію злочинності та конфіскації майна як додаткової міри покарання зокрема. Наводиться аналіз статистичних даних Верховного Суду України щодо практики застосування судами України до засуджених осіб конфіскації майна у 2004-2006 роках. На основі проведеного аналізу цих даних автор дійшов висновку, що з різних підстав тільки до третини засуджених застосовується конфіскація майна. Суди мають повноваження не застосовувати конфіскацію при врахуванні пом'якшуючих обставин, при звільненні від відбування покарання з випробуванням, у зв'язку з закінченням строків давності, за хворобою тощо.

Характеризуючи повноваження суду першої інстанції щодо забезпечення застосування конфіскації майна на стадії досудового провадження, обґрунтовано висновок, що з метою забезпечення гарантій майнових прав та інтересів підозрюваних чи обвинувачених у вчиненні злочину, суди надають дозволи на проведення таких процесуальних дій, як проведення обшуку в житлі чи іншому володінні особи (ст. 177 КПК України), та накладення арешту на вклади зазначених осіб (ст. 126 КПК України). На стадії попереднього розгляду справи суддя, відповідно до ст.ст. 246 та 249-1 КПК України, має право повернути справу слідчому на додаткове розслідування чи прокуророві в разі, якщо прокурором суттєво порушені вимоги статті 228 КПК України. Відповідно до п. 9 цієї статті прокурор зобов'язаний перевірити чи вжито слідчим заходів щодо забезпечення можливої конфіскації майна. Автор робить висновок про те, що суди в більшості випадків не беруть до уваги такі недоліки в справі.

Розділ 3 „Проблеми удосконалення законодавчого регулювання застосування конфіскації майна” складається з трьох підрозділів і висновків.

У підрозділі 3.1 „Аналіз недоліків практики застосування конфіскації майна при провадженні в кримінальних справах” автором, на основі статистичних даних Верховного Суду України проаналізовано практику застосування судами конфіскації майна як міри покарання. Крім того, вивчено 465 кримінальних справ. Спираючись на ці емпіричні дані, автор обґрунтовує висновок, що до частини (близько 30-35%) засуджених за вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів суди застосовують ст. 75 КК України і звільняють їх від відбування покарання з випробуванням, одночасно звільняють і від додаткового покарання - конфіскації майна, констатується, що всупереч вимогам закону не застосовують конфіскацію при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом. У зв'язку з цим значна кількість осіб за вчинення тяжких та особливо тяжких корисливих злочинів залишається фактично безкарною, навіть якщо на підставі ст. 81 КПК України застосовувалася спеціальна конфіскація.

У підрозділі 3.2 „Проблемні питання законодавчого регулювання процесуального забезпечення застосування конфіскації майна” дисертант обґрунтовує необхідність законодавчого закріплення процедури розгляду кримінальних справ і призначення спеціальної конфіскації за вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів за відсутності підсудного, але за участю захисника, якщо підсудний більше двох років переховується від слідства та суду (заочний розгляд кримінальних справ).

На основі аналізу норм КПК України, наукових праць учених щодо застосування конфіскації майна та узагальнення результатів анкетування практичних працівників обґрунтовано положення про те, що редакції ч.2 ст. 125, ст.177 та ст. 179 КПК України викладені невдало, що зумовлює складність їх застосування на практиці. У зв'язку з цим запропоновано у ч. 2 ст. 125 КПК України конкретизувати термін забезпечення конфіскації майна, а саме: вживати заходів із забезпечення конфіскації майна протягом п'яти днів, безпосередньо після того, як порушено кримінальну справу, ст. 177 КПК України доповнити положенням, що обшук може проводитися, якщо є потреба у забезпеченні „можливої конфіскації майна”, статтю 179 КПК України доповнити частиною третьою, якою передбачити відповідальність особи, яка володіє речовими доказами, за відмову добровільно видати їх слідчому.

У підрозділі 3.3 „Правові основи і форми міжнародного співробітництва правоохоронних органів щодо забезпечення конфіскації майна при провадженні в кримінальних справах” розглянуто питання міжнародної співпраці правоохоронних органів України щодо застосування конфіскації майна. Окреслено перспективні напрями на цьому етапі розвитку співпраці, а також позитивні сторони такої взаємодії. Автор дійшов висновку, що міжнародна співпраця здебільшого здійснюється в розшуку, арешті та забезпеченні конфіскації грошових сум і майна, отриманих злочинним шляхом, тобто „спеціальної конфіскації”, і майже зовсім відсутня взаємодія щодо забезпечення конфіскації майна, як додаткового виду покарання відповідно до ст. 59 КК України. З метою покращення співробітництва, на думку автора, доцільно створити єдину інформаційну систему, що дозволить налагодити співпрацю між різними правоохоронними органами та прискорити приведення українського законодавства у відповідність з міжнародними вимогами та стандартами Європейського Союзу.

ВИСНОВКИ

Відповідно до визначеного предмету і завдань, у дисертації сформульовано висновки, обґрунтовано і висвітлено основні положення і рекомендації щодо вдосконалення практики забезпечення застосування конфіскації майна при провадженні у кримінальних справах, зокрема:

1. У сучасному законодавстві України існує два види конфіскації:

- конфіскація майна, що визначена як один із видів додаткового покарання і передбачена чинним КК України та застосовується як санкція за вчинення тяжких та особливо тяжких корисливих злочинів відповідно до положень ч. 2 ст. 59 цього Кодексу з метою індивідуалізації покарання та призначення особі такого покарання, яке необхідне і достатнє для її виправлення та запобігання новим злочинам;

- конфіскація засобів, знарядь вчинення злочину, грошей, цінностей та інших речей, здобутих злочинним шляхом, що є кримінально-процесуальним засобом, передбаченим ст. 81 КПК України, як один із правових наслідків вчинення злочину.

2. Поняття „забезпечення”, що зустрічаються в юридичній літературі, не розкривають сутності забезпечення конфіскації майна у кримінальному процесі, тому запропоновано авторське визначення цього поняття. А саме забезпечення конфіскації майна на стадіях кримінального процесу розуміється як система дій та практичного застосування органами дізнання, досудового слідства і судом передбачених нормативно правовими актами заходів і засобів з метою виявлення, арешту, опису, збереження та охорони майна, що підлягає конфіскації, а також подальшого використання результатів цих заходів у доказуванні причетності обвинуваченого до певної злочинної діяльності та зв'язку підданого арешту майна з цією діяльністю.

3. Аналітичний огляд історичних джерел свідчить про те, що конфіскацію як один із видів покарання, на різних етапах розвитку суспільства держави застосовували у різних її видах, що за сучасними ознаками відповідають загальній та спеціальній конфіскації.

Ураховуючи історичні періоди розвитку нормативно-правового регулювання застосування конфіскації майна, конфіскації засобів і знарядь вчинення злочинів, а також майна, нажитого злочинним шляхом, запропоновано визначити шість етапів розвитку забезпечення конфіскації.

4. Способи забезпечення конфіскації майна здійснюються шляхом:

- особистого огляду затриманої особи, що підозрюється у вчиненні злочину, вилучення та пред'явлення предметів для впізнання, проведення обшуку, виїмки;

- опису виявленого майна з залученням понятих, а за потреби, спеціаліста для встановлення вартості описаного майна;

- арешту виявленого майна;

- заборони здійснення будь-яких цивільно-правових угод щодо майна, яке підлягатиме конфіскації;

- збереження конфіскованого майна через передачу його на зберігання представникам підприємств, установ, організацій або членам родини обвинуваченого чи іншим особам, а якщо цього вимагають властивості майна, вживаються спеціальні заходи для його збереження;

- охорони майна, через передачу його спеціальним органам охорони, а за потреби, вилучення його і передачу під їх охорону.

5. Обґрунтовано висновок щодо необхідності вилучення із статей КК України такого виду конфіскації, як спеціальна (конфіскація засобів, знарядь вчинення злочину, речей, здобутих злочинним шляхом) та вдосконалення її застосування у чинному КПК України, внісши зміни до ст. 78 та ст. 81 КПК.

6. Запропоновано ввести до КПК України ще один вид конфіскації - конфіскацію доходів чи прибутків, отриманих від майна, нажитого злочинним шляхом, внісши зміни до ст. 78 КПК України виклавши її в наступній редакції: „Речовими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, а також будь-який доход чи прибуток, отриманий від цих речей, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності” та ч. 4 ст. 81 КПК України і викласти її в такій редакції: „гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, а також будь-який доход чи прибуток, отриманий від цих речей, передаються в доход держави”.

7. Обґрунтовано думку щодо необхідності внесення змін до обов'язку забезпечення виконання вироку в частині конфіскації майна обвинуваченого чи підсудного, який зазначено у ст. 125 КПК України. Зокрема, пропонуємо ч. 2 ст 125 КПК України викласти в такій редакції: „У справах про злочини, за які кримінальним законом або обставинами справи передбачена конфіскація майна, слідчий зобов'язаний протягом п'яти днів після порушення кримінальної справи вжити необхідних заходів до забезпечення виконання вироку в частині можливої конфіскації майна, склавши про це постанову”.

8. Запропоновано доповнити ч. 1 ст. 126 КПК України і викласти її в такій редакції: „Забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна провадиться шляхом проведення обшуку, виїмки, накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилось, а також шляхом заборони здійснення будь-яких цивільно-правових угод щодо майна, яке підлягає конфіскації, вилучення майна на яке накладено арешт, а, якщо цього вимагають властивості майна, вживання спеціальних заходів для його збереження. Накладення арешту на вклади зазначених осіб проводиться виключно за рішенням суду. Майно, на яке накладено арешт, описується і може бути передане на зберігання представникам підприємств, установ, організацій або членам родини обвинуваченого чи іншим особам, а також передане під охорону спеціальних органів охорони, а за потреби, вилучене і передане під їх охорону. ”

9. Обґрунтовано думку про необхідність внесення змін до ст. 177 КПК України щодо підстав для проведення обшуку з метою забезпечення виконання вироку в частині конфіскації майна обвинуваченого чи підсудного. Пропонуємо ч. 1 ст. 177 КПК викласти в такій редакції „Обшук проводиться в тих випадках, коли є достатні підстави вважати, що знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, що мають значення для встановлення істини в справі чи забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна, знаходяться у певному приміщенні, місці чи в якої-небудь особи ”.

10. Доведено необхідність внесення доповнень до ст. 179 КПК України „Обов'язковість видачі предметів і документів”. Пропонуємо доповнити її частиною третьою такого змісту: „Якщо особа, яка володіє речовими доказами, що зазначені в ч. 1 цієї статті, відмовилася добровільно видати їх слідчому, суд вправі накласти на таку особу грошове стягнення до половини мінімального розміру заробітної плати. Питання про грошове стягнення вирішується судом у судовому засіданні при розгляді справи”.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ

1. Гарбовський Л.А. Кримінально-процесуальні аспекти застосування конфіскації майна при розслідуванні злочинів / Л.А. Грабовський // Науковий вісник Національної академії ДПС України. - 2006. - № 1-2. - С. 341-346.

2. Гарбовський Л.А. Особливості застосування конфіскації майна. (Судова практика і проблеми вдосконалення законодавства) / Л.А. Грабовський, Ф.М. Марчук // Вісник Верховного Суду України. - 2006. - № 7. - С. 32-39.

3. Гарбовський Л.А. Окремі аспекти вдосконалення кримінально-процесуального забезпечення конфіскації майна органами дізнання та досудового слідства / Л.А. Грабовський // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 10. - С. 135-137.

4. Гарбовський Л.А. Забезпечення конфіскації грошових сум і майна, отриманих злочинним шляхом (міжнародно-правові аспекти) / Л.А. Грабовський // Науковий вісник Національної академії ДПС України. - 2006. - № 3. - С. 248-255.

5. Гарбовський Л.А. Конфіскація майна в Україні: історико-правовий аспект / Л.А. Грабовський, П.В. Цимбал // Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 2. - С. 116-121.

6. Гарбовський Л.А. Міжнародне співробітництво з розшуку, арешту та забезпечення конфіскації грошових сум і майна, отриманих злочинним шляхом: матеріали міжнародної науково-практичної конференції [„Проблеми гармонізації законодавства країн СНД та Європейського Союзу”].(16 квітня 2004 р.) - Ірпінь. 2006. - С. 84-86.

7. Гарбовський Л.А. Конфіскація у випадках вчинення контрабанди: матеріали VI Міжнародної науково-технічної конференції „Авіа-2004” [„Правові засади державотворення України”].(26-28 квітня 2004 р.) - Київ: НАУ. 2004. - С. 69-72.

8. Гарбовський Л.А. Правові підстави застосування державою примусового засобу у виді конфіскації майна: збірник матеріалів IX Всеукраїнської науково-практичної конференції [„Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість”].(25-27 квітня 2006 р.) - К,: Європейський університет. 2006. - С. 200-202.

9. Гарбовський Л.А. До питання вилучення інформації при електронному банкінгу: збірник матеріалів науково-практичного круглого столу [„Організаційно-правові основи протидії податковим та суміжним правопорушенням у сфері електронного банкінгу” (додаток до журналу „Правова інформатика”)].(22 травня 2007 р.) - Ірпінь-Київ: Національний університет ДПС України, Академія правових наук України, 2007. - С. 81-82.

Размещено на Allbest.ru