Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет внутрішніх справ

УДК 343.159

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Виявлення і виправлення слідчих та судових помилок у кримінальному процесі України

12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика;

судова експертиза

Гультай Михайло Мирославович

Харків - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі кримінального процесу Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, доцент Лобойко Леонід Миколайович, Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, професор кафедри кримінального процесу.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Зеленецький Володимир Серафимович, Науково-дослідний інститут вивчення проблем злочинності Академії правових наук України, заступник директора;

кандидат юридичних наук, доцент Янович Юрій Павлович, Харківський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри кримінального процесу.

Захист відбудеться 24 жовтня 2008 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.01 Харківського національного університету внутрішніх справ (м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ (м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27).

Автореферат розісланий 24 вересня 2008 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.П. Рябченко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Правосуддя може вважатися справедливим лише за умови, що воно забезпечує ефективне відновлення у правах. Помилкове судове рішення не може розглядатися як справедливий акт правосуддя й повинне бути виправлене.

Помилки підривають авторитет правоохоронних органів і суду, у цілому знижують ефективність правозастосовної діяльності. Цим обумовлюється актуальність проблеми їхнього виявлення й класифікації, встановлення причин їхнього вчинення й чинників, що впливають на них, розробки ефективних заходів превентивного характеру.

Законність, обґрунтованість і, у остаточному підсумку, справедливість процесуальних рішень залежить від того, наскільки правильними й безпомилковими вони є. З огляду на те, що органи досудового слідства й суди нерідко допускають помилки при здійсненні своїх функцій у наш час, тобто у період становлення судової влади й реформування правоохоронних органів, виникла нагальна потреба ретельного осмислення причин і умов слідчих та судових помилок. Тому важливе значення має вивчення їхнього впливу як на хід кримінального судочинства, так і на його результати у вигляді вироків та інших судових рішень, а також розробка науково-практичної методики виявлення й виправлення помилок правозастосування у кримінальному судочинстві.

Проблема виявлення й виправлення слідчих та судових помилок не одержала належної уваги у вітчизняній процесуальній науці, хоча правозастосовні помилки належать до числа досить розповсюджених і разом з тим недостатньо вивчених порушень закону. Будучи багатоаспектною, ця проблема ставала предметом дослідження вчених-фахівців не лише у сфері кримінального процесу, а й загальної теорії права, а також кримінального права. Однак комплексні її дослідження у галузі кримінального судочинства стосуються у основному слідчих помилок. До числа таких досліджень належать ті, що проведені наприкінці восьмидесятих років минулого століття у НДІ проблем зміцнення законності й правопорядку при Генеральній прокуратурі Російської Федерації міжвідомчим авторським колективом під керівництвом А.Д. Бойкова й А.Б. Соловйова, а також здійснені М.Є. Пучковською, А.Д. Назаровим. Серед фундаментальних робіт слід зазначити також проведене у сімдесяті роки дослідження колективу вчених Інституту держави й права Академії наук Російської Федерації під керівництвом І.Л. Петрухіна проблем ефективності правосуддя й виправлення судових помилок.

Окремі аспекти даної проблеми досліджувалися у роботах О.Я. Баєва, Г.П. Батурова, В.Д. Бринцева, В.П. Бож'єва, Т.В. Варфоломеєвої, В.І. Власова, В.Г. Гончаренка, Ю.М. Грошевого, К.Ф. Гуценка, І.Ф. Демидова, І.М. Зайцева, В.С. Зеленецького, З.Ф. Ковриги, О.М. Ларіна, В.А. Лазарєвої, П.А. Лупинської, В.Т. Маляренка, Т.Г. Морщакової, М.М. Михеєнка, В.Н. Махова, В.Т. Нора, С.Г. Олькова, С.М. Стахівського, М.С. Строговича, С.А. Шейфера, Н.А. Якубович та інших учених.

Концептуальні зміни чинного законодавства України, що відбулися у ході «малої» судової реформи 2001 року і котрі вимагають переосмислення ролі суду у сучасному кримінальному процесі, обумовлюють необхідність вирішення наукової задачі, зміст якої полягає у комплексному теоретичному дослідженні проблем виявлення і виправлення слідчих та судових помилок.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження ґрунтується на положеннях п. 5 розділу 4 Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до Європейських стандартів, затвердженої Указом Президента України від 10 травня 2006 року № 361/2006 та абз. 2 Розділу 1 Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008; є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України, передбачених, зокрема п. 1.1. Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років, затверджених Наказом МВС України від 5 липня 2004 року № 755.

Робота виконана згідно з Планом науково-дослідних і конструкторських робіт Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у формулюванні науково обґрунтованих положень щодо поняття слідчої і судової помилки, визначення критеріїв класифікації цих помилок, виявлення їхніх причин і умов, формулювання пропозицій, спрямованих на удосконалення законодавства і слідчо-судової практики із попередження, виявлення і виправлення помилок під час відправлення правосуддя у кримінальних справах.

Поставлена мета зумовила наступні завдання дослідження:

1) виявити сутнісні ознаки слідчих і судових помилок;

2) визначити поняття і сформулювати дефініцію слідчих та судових помилок;

3) класифікувати слідчі та судові помилки;

4) визначити засоби виявлення і виправлення слідчих та судових помилок на окремих стадіях кримінального процесу;

5) дослідити взаємозв'язок судових помилок з підставами скасування і зміни процесуальних рішень;

6) визначити роль судів першої та апеляційної інстанції у виявленні і виправленні слідчих та судових помилок;

7) на підставі проведеного дисертаційного дослідження сформулювати пропозиції, спрямовані на удосконалення як чинного кримінально-процесуального законодавства, так і проекту Кримінально-процесуального кодексу України 2007 року (далі - проекту КПК) Тут і далі мова йде про Проект Кримінально-процесуального кодексу України від 13 грудня 2007 року (реєстрац. № 1233)..

Об'єктом дослідження є кримінально-процесуальні відносини.

Предметом дослідження є виявлення і виправлення слідчих та судових помилок у кримінальному процесі України.

Предмет дослідження обмежено стадіями досудового розслідування, попереднього розгляду справи суддею, судового розгляду та апеляційного провадження. Проблеми виявлення і виправлення слідчих та судових помилок у стадіях касаційного провадження та перегляду судових рішень у порядку виключного провадження не розглядалися через те, що за змістом вони є тотожними тим, що виникають і вирішуються у стадії апеляційного провадження, за деякими винятками, дослідження яких не може суттєво вплинути на результати дисертаційного дослідження.

Методи дослідження. . Методологічну основу дисертації складають положення теорії пізнання і теорії кримінального процесу. Під час дослідження застосовувалися наступні методи: загально-діалектичний (гносеологічні причини слідчих і судових помилок); логіко-смисловий (розробка поняття слідчої і судової помилки); формально-логічний (класифікація слідчих і судових помилок); порівняльний (співвідношення поняття «помилка» у різноманітних галузях знань); соціологічний (узагальнення результатів вивчення кримінальних справ, рішення за якими були скасовані або змінені у зв'язку з допущеними слідчими або судовими помилками); компаративістський (порівняльно-історичне дослідження сучасного апеляційного провадження і касаційного провадження радянського кримінального процесу).

Статистичний метод (підрахування) застосовувався у всіх розділах дисертації мірою необхідності з'ясування тих чи інших понять, що мають кількісне вираження, а також для узагальнення результатів вивчення кримінальних справ.

Теоретичну основу дисертації склали роботи учених у галузі філософії, соціології, загальної теорії права та теорії кримінального процесу.

Емпіричну основу дослідження становлять результати вивчення і узагальнення 400 кримінальних справ, розглянутих судами Харківської, Дніпропетровської, Запорізької областей і Автономної Республіки Крим у 2001-2008 роках, статистичні дані Верховного Суду України.

Певне значення для дослідження мав особистий п'ятнадцятирічний досвід роботи дисертанта на посаді судді апеляційного суду.

Нормативну основу роботи склали Конституція України, міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надала Верховна Рада України, КПК України, КПК Російської Федерації. У контексті досліджуваної теми вивчене законодавство Російської імперії, законодавство бувшого Радянського Союзу і союзних республік, постанови Пленуму Верховного Суду СРСР і Верховного Суду РРСФР, опублікована практика цих судів, постанови Пленуму Верховного Суду України, Рішення Конституційного Суду України і проект КПК України.

Наукова новизна одержаних результатів проведеного дисертаційного дослідження полягає у тому, що в Україні вперше на монографічному рівні здійснена спроба дати визначення слідчої і судової помилки, визначити способи і процесуальні засоби їхнього виявлення і виправлення. Науковою новизною відзначаються наступні положення:

вперше:

– запропоноване визначення слідчих і судових помилок, під якими варто розуміти результати неправильних (незаконних і невідповідних обставинам розслідуваної або розглянутої кримінальної справи) дій особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора й судді, спрямованих, на їхню думку, на успішне вирішення завдань кримінального судочинства, і таких, що об'єктивно виразилися у провадженні слідчих та судових дій і прийнятті процесуальних рішень, що не відповідають закону за формою, необґрунтованих і несправедливих за змістом;

– визначені сутнісні ознаки слідчих і судових помилок, якими є: 1) помилки можуть бути допущені лише під час правозастосовної діяльності особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або судді; 2) помилкова дія завжди є неправомірною, тобто такою, що порушує норми права (конституційного, кримінального, кримінально-процесуального, цивільного тощо); 3) невідповідність дій правозастосувача цілям правового регулювання; 4) ненавмисність неправомірної дії особи, яка провадить дізнання, слідчого або судді; 5) констатація дії як помилкової компетентною особою або органом;

– обґрунтоване положення про те, що слідчі та судові помилки є результатом активної діяльності правозастосовувача. Пасивна ж його діяльність призводить не до помилок, а до прогалин у розслідуванні й відправленні правосуддя;

– обґрунтовано, що у стадії попереднього розгляду справи суддею суддя може вжити заходів до виправлення лише наступних помилок досудового розслідування: 1) помилок, пов'язаних з порушенням вимог закону до порядку порушення кримінальної справи й досудового розслідування; 2) помилок, пов'язаних з не притягненням до кримінальної відповідальності інших осіб, крім обвинуваченого, і за наявності підстав кваліфікації дій обвинуваченого за статтею Кримінального кодексу України (далі - КК), що передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, або для пред'явлення йому обвинувачення, що до цього не було пред'явлене;

– доведено, що помилки досудового розслідування є непоправними у стадії попереднього розгляду справи суддею: 1) якщо для їхнього виправлення потрібно буде розшукувати нові докази; 2) коли їхнє виправлення може спричинити погіршення становища обвинуваченого, утруднить його захист; 3) внаслідок обмеженості способів збирання доказів у даній стадії кримінального процесу;

– обґрунтовано, що одержавши справу з апеляційного суду на новий судовий розгляд, суд першої інстанції не вправі провадити «скорочений» розгляд, а зобов'язаний розглянути справу з безпосереднім дослідженням усіх доказів;

– обґрунтовано, що у разі встановлення судом апеляційної інстанції безумовних підстав до скасування вироку, останній має бути скасованим незалежно від підстав, зазначених у апеляції, на основі дії наступних принципів: 1) рішення суду першої інстанції, винесене з істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону, суперечить не лише інтересам учасників кримінального судочинства, але й інтересам суспільства й держави; 2) внесення апеляційним судом законних змін у явно незаконне рішення суду першої інстанції не може перетворити це рішення у законне;

удосконалено:

– теоретичні положення щодо підстав класифікації слідчих і судових помилок. Так, її пропонується здійснювати за наступними підставами: 1) за стадіями, у яких вони допускаються; 2) помилки доказування; 3) за гносеологічною ознакою; 4) за характером виявлення; 5) за можливістю виправлення; 6) стосовно права й факту; 7) за значенням для кримінального судочинства;

дістали подальший розвиток:

– теоретичні положення щодо удосконалення процедури перегляду судових рішень у апеляційному порядку. Пропонується передбачити виїзні засідання апеляційного суду й проведення їх за місцем проживання більшості учасників судового розгляду.

Практичне значення одержаних результатів:

1) у науково-дослідній діяльності - одержані наукові результати можуть бути основою для подальшого розроблення проблем удосконалення правового регулювання питань виявлення і виправлення слідчих та судових помилок у кримінальному процесі;

2) у правотворчій діяльності - пропозиції, що містяться у цій роботі, можуть бути використані для вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України про попередження, виявлення і виправлення слідчих та судових помилок у практичній діяльності органів досудового розслідування й судів, а також використовуються у процесі правотворчості (впроваджені у законодавчу практику, а саме - використовуються Робочою групою Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права з підготовки проекту Кримінального процесуального кодексу України - акт впровадження від 23 квітня 2008 року);

3) у навчальному процесі - положення дисертаційного дослідження можуть бути використані як у вищих навчальних закладах, так і у системі підвищення кваліфікації слідчих і суддів під час підготовки відповідних розділів підручників, навчальних посібників, методичних вказівок, у науково-дослідній діяльності викладачів та студентів. Результати цього дослідження впроваджені у навчальний процес Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (акт впровадження від 24 березня 2008 року) та Академії суддів України (акт впровадження від 24 березня 2008 року).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися на міжнародних науково-практичних конференціях: «Актуальні проблеми формування правової держави в Україні» (Харків, 2000), «Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення» (Харків, 2002); «Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України» (Харків, 2002); «Ювенальна юстиція України: проблеми створення, законодавча база, коментарі, судова практика» (Харків, 2004).

Публікації. За темою дисертації опубліковано вісім статей у виданнях, включених до переліку фахових видань ВАК України з юридичних наук; чотири тези у збірниках матеріалів конференцій, на яких доповідалися результати дослідження.

Структура дисертації зумовлена метою, завданнями та предметом дисертаційного дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що поєднують сім підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Обсяг дисертації складає 171 аркуш (загальний - 200). Додатки містяться на 10 аркушах, список використаних джерел включає 198 позицій і займає 19 аркушів.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначені його мета і завдання, об'єкт і предмет, методологічні, теоретичні та емпіричні основи. Сформульовані положення і висновки, що визначають наукову новизну. Розкривається практичне значення отриманих результатів і апробації дисертації.

Розділ 1 „Сутність слідчих та судових помилок у кримінальному процесі України” присвячений дослідженню поняття і класифікації слідчих та судових помилок і складається із двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Поняття слідчих та судових помилок» у зв'язку із тим, що визначити поняття слідчої й судової помилки без порівняння їх з подібними юридичними явищами неможливо, автор дисертації досліджує співвідношення понять «помилки» і «прогалини» досудового слідства й судового розгляду.

Помилки у кримінально-процесуальній діяльності мають не лише предметно-практичний характер, що виражається у погрішностях під час провадження слідчих і судових дій, але й інтелектуально-логічний, що полягає у неправильній оцінці наявної у справі доказової інформації й прийнятті на її основі незаконних і необґрунтованих процесуальних рішень. Виходячи із цього положення, слідчі й судові помилки, можуть бути предметно-практичними й інтелектуально-логічними.

У дисертації виокремлено наступні сутнісні ознаки слідчої й судової помилки: 1) помилки такого роду можуть бути допущені тільки під час правозастосовної діяльності особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або судді; 2) помилкова дія завжди є неправомірною, тобто такою, що порушує норми права (конституційного, кримінального, кримінально-процесуального, цивільного тощо); 3) невідповідність дій правозастосувача цілям правового регулювання; 4) ненавмисність неправомірної дії особи, яка провадить дізнання, слідчого або судді; 5) констатація дії як помилкової компетентною особою або органом.

Викладене дозволило автору дисертації сформулювати поняття слідчих і судових помилок, під якими, на його думку, варто розуміти результат неправильних (незаконних і невідповідних обставинам розглянутої кримінальної справи) дій особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора й судді, спрямованих, на їхню думку, на успішне вирішення завдань кримінального судочинства, і таких, що об'єктивно виразилися у провадженні слідчих та судових дій і прийнятті процесуальних рішень, що не відповідають закону за формою, необґрунтованих і несправедливих за змістом. слідчий помилка апеляційний судочинство

У підрозділі 1.2. «Класифікація слідчих та судових помилок» автор стверджує, що слідчі й судові помилки, як будь-яка родова сукупність, являють собою множину видових елементів, що можуть бути виявлені під час наукового дослідження. Отже, слідчі й судові помилки можуть бути класифіковані, тобто розподілені за окремими групами. Потреба класифікації помилок обумовлена тим, що вона дозволяє зрозуміти їхню сутність і природу, установити стадії кримінального процесу, у яких вони допускаються, розробити методику їхнього виявлення й виправлення.

Ґрунтуючись на проаналізованих класифікаціях, що їх здійснили В.І. Власов, Н.І. Клименко, А.Д. Назаров, автор дисертації здійснює власну класифікацію слідчих і судових помилок за наступними ознаками: 1) за стадіями, у яких вони допускаються; 2) помилки доказування; 3) за гносеологічною ознакою; 4) за характером виявлення; 5) за можливістю виправлення; 6) стосовно права й факту; 7) за значенням для кримінального судочинства.

Здійснена у дисертації класифікація судових і слідчих помилок, на думку автора, дозволяє більш чітко визначити даний юридичний феномен; виділити найбільш істотні властивості слідчих і судових помилок та відмежувати їх від суміжних юридичних явищ - прогалин і навмисних правопорушень, учинених правозастосовувачем під час досудового й судового провадження.

Розділ 2 „Виявлення і виправлення слідчих помилок на досудовому слідстві та у суді першої інстанції” присвячений дослідженню проблем виявлення і виправлення слідчих та судових помилок під час досудового слідства, а також у стадіях попереднього розгляду справи суддею та судового розгляду. Розділ складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Виявлення і виправлення слідчих помилок на досудовому слідстві» дисертант зазначає, що під час досудового слідства виявити й усунути допущені помилки можна як методами прокурорського нагляду, реалізуючи повноваження, передбачені ст. 227 КПК України, так і у судовому порядку. Другий спосіб виявлення й виправлення помилок досудового слідства є досить новим і тому автор основну увагу зосередив саме на ньому.

Дослідивши практику діяльності апеляційних судів щодо розгляду апеляцій прокурорів на рішення місцевих судів про відмову у взятті під варту, автор дисертації дійшов висновку, що у новому кримінально-процесуальному законодавстві України має бути передбачене право суду апеляційної інстанції скасувати постанови суду першої інстанції про відмову у взятті під варту й винести власну постанову про обрання цього запобіжного заходу. Разом з тим, необхідно передбачити й можливість оскарження у касаційному порядку цього рішення апеляційного суду.

Дисертант обґрунтовує положення, згідно з яким у КПК варто сформулювати норму, відповідно до якої протоколи слідчих дій, проведених за постановою судді, повинні бути протягом двадцяти чотирьох годин представлені судді, який виніс постанову про провадження слідчої дії. Перевіривши протокол, суддя або виносить постанову про відповідність даного протоколу вимогам закону й тоді він може використовуватися як доказ у кримінальній справі, або постанову про визнання протоколу недопустимим доказом.

Якщо у результаті перевірки протоколів обшуку й виїмки суд дійде висновку про те, що під час цих слідчих дій були порушені вимоги КПК то він, на думку дисертанта, не вправі буде самостійно у своєму рішенні визнати протокол недопустимим доказом. Суд, виходячи із сутності судового контролю, може лише визнати провадження обшуку або виїмки незаконним і направити постанову суду для виконання прокуророві, який зобов'язаний на підставі судового рішення винести постанову про визнання протоколу обшуку або виїмки недопустимим доказом.

Проведений дисертантом аналіз слідчих помилок дозволив виявити наступні типові недоліки у роботі органів досудового розслідування: 1) помилки у оцінці доказів; 2) покладання у обґрунтування обвинувачення недостатньої сукупності доказів; 3) пред'явлення неконкретного обвинувачення, обвинувачення «із запасом», і як наслідок - наступна зміна прокурором обвинувачення у суді; 4) винесення необґрунтованих процесуальних рішень, що найчастіше можна спостерігати на прикладі подань слідчих про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

У підрозділі 2.2. «Виявлення і виправлення слідчих помилок у стадії попереднього розгляду справи суддею і у судового розгляду» дисертант, проаналізувавши властивості контролю як ознаки державного управління, робить висновок про те, що контрольна функція суду полягає у своєчасному виявленні помилкових рішень і дій суб'єктів, які здійснюють провадження у кримінальній справі, і вживання процесуальних заходів до їхнього виправлення.

На думку дисертанта, у стадії попереднього розгляду суддя може виправити лише наступні помилки досудового розслідування: 1) помилки, пов'язані з порушенням вимог закону до порядку порушення кримінальної справи й досудового розслідування; 2) помилки, пов'язані з не притягненням до кримінальної відповідальності інших, окрім обвинуваченого, осіб і за наявності підстав кваліфікації дій обвинуваченого за статтею КК, що передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, або для пред'явлення йому обвинувачення, котре до цього не було пред'явлено. У першому випадку суд може направити справу на додаткове розслідування за власною ініціативою, у другому - лише за клопотанням учасників процесу.

Помилки досудового розслідування варто віднести до непоправних у стадії попереднього розгляду справи суддею: 1) якщо для їхнього виправлення потрібно буде розшукувати нові докази; 2) якщо їхнє виправлення може спричинити погіршення положення обвинуваченого, утруднить його захист; 3) внаслідок обмеженості способів збирання доказів у даній стадії кримінального процесу.

При неможливості виправити помилки під час попереднього розгляду справи, але за наявності можливості їхнього виправлення у стадії судового розгляду, необхідно вжити усіх заходів до виправлення помилок у судовому засіданні. При цьому варто законодавчо закріпити обов'язок судді вказати у постанові про призначення справи до судового розгляду, які помилки у матеріалах кримінальної справи були виявлені, і чому неможливо було їх виправити у цій стадії.

На підставі аналізу висловлених у процесуальній літературі різноманітних суджень щодо критеріїв, за якими помилки досудового розслідування варто вважати поправними під час судового розгляду або непоправними у ньому, дисертантом сформульовано власну систему критеріїв розмежування помилок досудового розслідування на поправні й непоправні у стадії судового розгляду: 1) необхідність для суду розшукувати нові докази, тобто здійснювати не властиву йому функцію; 2) потреба зібрати й дослідити значний обсяг нових доказів; 3) можливість погіршення положення підсудного внаслідок виправлення помилок досудового розслідування; 4) необхідність провадження таких слідчих (судових) дій, здійснити які в умовах судового розгляду неможливо або досить важко.

У розділі 3 „Виявлення і виправлення судових помилок судом апеляційної інстанції” досліджені питання щодо видів апеляційного провадження і їхніх можливостей у виявленні і виправленні судових помилок, впливу оцінки судових помилок на зміну і скасування рішень суду першої інстанції, а також активності суду апеляційної інстанції і меж судового розсуду під час виправлення судових помилок. Розділ складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Види апеляційних проваджень і їхні можливості виявлення та виправлення судових помилок» дисертант підкреслює істотну властивість судового контролю, якою є здійснення його незалежно від волевиявлення суду. Звернення суб'єктів кримінального судочинства із проханням перевірити законність і обґрунтованість вчинених процесуальних дій або прийнятих процесуальних рішень є обов'язковим для суду.

Дисертант звертає увагу на труднощі апеляційного перегляду вироків, винесених за результатами «скороченого» судового слідства, пов'язані зі зміною кваліфікації злочину на статтю КК із більш тяжкою санкцією й збільшенням міри покарання засудженому за апеляціями прокурора, потерпілого і його представника.

У зв'язку з тим, що суд першої інстанції не досліджував докази, то й апеляційний суд не вправі займатися дослідженням цих доказів у зв'язку з визнанням сторонами правильності встановлення фактичних обставин справи на судовому слідстві. Тому під час вирішення питань, пов'язаних з підготовкою справи до апеляційного розгляду, суддя апеляційного суду не може ухвалити рішення щодо провадження судового слідства, бо у противному випадку буде поставлена під сумнів правильність установлення фактичних обставин справи на попередніх стадіях кримінального процесу, що явно суперечить вимогам ч. 3 ст. 299 КПК.

У той же час без дослідження доказів у судовому слідстві апеляційний суд не може винести власний вирок. На думку дисертанта, єдино правильним рішенням у даній ситуації буде скасування вироку суду першої інстанції з направленням справи на новий судовий розгляд. Одержавши справу з апеляційного суду, суд першої інстанції не вправі провадити «скорочений» судовий розгляд, а зобов'язаний розглянути справу з безпосереднім дослідженням усіх доказів.

Дисертант зазначає, що постанова про закриття кримінальної справи зі звільненням особи від кримінальної відповідальності по суті є актом правосуддя, яким особу визнають винною у вчиненні злочину, але з урахуванням визначених законом підстав звільняють від кримінальної відповідальності. У зв'язку з цим у дисертації запропоновано надати суду апеляційної інстанції право постановити свій вирок у разі неправильного звільнення від кримінальної відповідальності

У підрозділі 3.2. «Оцінка судових помилок у апеляційному суді та її вплив на зміну і скасування рішень суду першої інстанції» дисертант підкреслює, що якість перевірки судових рішень, здійснюваної судом апеляційної інстанції, її всебічність, повнота й об'єктивність значною мірою залежать від того, як законодавець визначає цілі перевірки, її програму й межі.

Усі перераховані у законі підстави до скасування або зміни вироків дисертант розділяє на дві групи залежно від того, порушення яких правових вимог вони охоплюють: 1) підстави, що виражають порушення вимог кримінального закону; 2) підстави, що виражають порушення вимог кримінально-процесуального закону.

Автор дисертації зазначає, що зміст істотного порушення кримінально-процесуального закону визначається щораз змістом порушеної процесуальної вимоги. Під критерієм істотності процесуальних порушень дисертант розуміє таку їхню ознаку, що дозволяє оцінити вчинене будь-яким способом порушення будь-якої вимоги КПК і дати однозначну відповідь, чи підлягає скасуванню вирок, ухвалений з таким порушенням.

Порушення кримінально-процесуального закону, на думку автора дисертації, є істотним, якщо: 1) було обмежене право засудженого на захист і воно не відновлене під час судового розгляду; 2) були обмежені права потерпілого, цивільного позивача й цивільного відповідача; 3) могли бути або були перешкоди до всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи й винесенню законного й обґрунтованого вироку.

Дослідження критеріїв і ознак розглядуваного у цьому підрозділі поняття дозволило дисертанту визначити, що істотними порушеннями кримінально-процесуального закону є вчинені у будь-якій стадії кримінального процесу будь-яким способом порушення прав учасників процесу; порядку збирання доказів; меж компетенції органів і посадових осіб, які здійснюють провадження у кримінальній справі; послідовності руху й порядку переходу справи з однієї стадії у іншу; вимог, що ставляться до процесуальних актів та інших норм КПК, які перешкодили всебічно, повно й об'єктивно розглянути справу, іншим шляхом призвели до винесення незаконного й необґрунтованого вироку, постанови чи ухвали або породжують обґрунтовані непереборні сумніви у їхній правосудності.

Автор дисертації визначає загальні принципи відбору безумовно-істотних порушень для закріплення їх у законі: 1) це мають бути лише порушення норм КПК, і 2) лише порушення, що мають безумовно істотний характер. Ці принципи автор пропонує як визначальні під час формування переліку безумовних підстав.

Перелік безумовних підстав варто було б викладати у послідовності, що відповідає руху справи по стадіях. Така побудова переліку буде сприяти своєчасному виявленню безумовних підстав не лише під час перевірки вироку, а й на більш ранніх етапах провадження у справі. Побудова переліку відповідно етапам провадження у справі буде сприяти й повноті та всебічності перевірки вироку, удосконаленню порядку цієї перевірки.

Викладене вище дозволило дисертанту запропонувати перелік порушень, що тягнуть скасування вироків у всякому разі. Запропонований перелік є першою спробою систематизувати безумовні підстави у відповідності зі стадіями процесу, у яких вони мають місце.

У підрозділі 3.3. «Активність суду апеляційної інстанції і межі судового розсуду під час виправлення помилок, яких припустився суд першої інстанції» звернено увагу на те, що для ефективної діяльності апеляційного суду необхідно чітко визначити об'єкт і предмет його діяльності.

Об'єктом апеляційного провадження є можливі помилки слідства й суду першої інстанції, що полягають як у неправильному встановленні фактичних обставин кримінальної справи, так і у застосуванні матеріального й процесуального законодавства.

Предмет апеляційного провадження - це обставини, на які посилаються апелянти і які або взагалі не були предметом дослідження на досудовому слідстві або у суді першої інстанції, або матеріально-правові й процесуальні помилки слідства, а також суду першої інстанції.

У дисертації досліджується питання про те, чи може вищестоящий прокурор виступати апелянтом. Дисертант доводить, що вищестоящий прокурор не повинен мати можливості подавати апеляцію у справі, у якій державним обвинувачем виступав нижчестоящий прокурор. По суті, це стало би відродженням прокурорського нагляду за діяльністю судів.

Прокурор повинен залишатися стороною обвинувачення у кримінальному судочинстві. Покладати на нього обов'язки із виявлення допущених судом першої інстанції помилок, що полягають у порушенні вимог закону, є не доцільним і не ефективним. Дисертант вважає, що єдиним органом, здатним діяти не лише у інтересах учасників кримінального судочинства, але й в інтересах держави та суспільства (інтересах правосуддя) є суд апеляційної інстанції.

Висновки

Проведене дослідження дозволило зробити низку теоретичних висновків, які відображають результати, що свідчать про досягнення мети дослідження та виконання всіх завдань, поставлених у вступі до роботи. У дисертації розв'язана конкретна наукова задача, що має істотне значення для науки кримінального процесу: уперше після «малої» судової реформи 2001 року комплексно досліджено питання виявлення і виправлення слідчих та судових помилок у кримінальному процесі України, на підставі чого отримані нові науково обґрунтовані висновки, до основних із яких належать наступні.

1. Сутнісними ознаками слідчої й судової помилки є такі: 1) помилки можуть бути допущені лише під час правозастосовної діяльності особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або судді; 2) помилкова дія завжди є неправомірною, тобто такою, що порушує норми права (конституційного, кримінального, кримінально-процесуального, цивільного тощо); 3) невідповідність дій правозастосувача цілям правового регулювання; 4) ненавмисність неправомірної дії особи, яка провадить дізнання, слідчого або судді; 5) констатація дії як помилкової компетентною особою або органом.

2. Під слідчою і судовою помилкою варто розуміти результат неправильних (незаконних і невідповідних обставинам розслідуваної або розглянутої кримінальної справи) дій особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора й судді, спрямованих, на їхню думку, на успішне вирішення завдань кримінального судочинства, і таких, що об'єктивно виразилися у провадженні слідчих та судових дій і прийнятті процесуальних рішень, що не відповідають закону за формою, необґрунтованих і несправедливих за змістом.

3. Помилки у кримінально-процесуальній діяльності мають не лише предметно-практичний характер, що виражається у погрішностях при провадженні слідчих і судових дій, але й інтелектуально-логічний, що полягає у неправильній оцінці наявної у справі доказової інформації й прийнятті на її основі незаконних і необґрунтованих процесуальних рішень. Виходячи із цього положення, слідчі й судові помилки, можуть бути предметно-практичними й інтелектуально-логічними.

4. Слідчі й судові помилки можна класифікувати за наступними ознаками: 1) за стадіями, у яких вони допускаються; 2) помилки доказування; 3) за гносеологічною ознакою; 4) за характером виявлення; 5) за можливістю виправлення; 6) стосовно права й факту; 7) за значенням для кримінального судочинства:

5. Слідчі та судові помилки являють собою результат активної діяльності правозастосовувача. Що стосується пасивної діяльності, наприклад, утримання від провадження необхідних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень, то це призводить не до помилок, а до прогалин у розслідуванні й відправленні правосуддя.

6. У КПК варто сформулювати норму, відповідно до якої протоколи слідчих дій, проведених за постановою судді, повинні бути протягом двадцяти чотирьох годин представлені судді, який виніс постанову про провадження слідчої дії. Перевіривши протокол, суддя або виносить постанову про відповідність даного протоколу вимогам закону й тоді він може використовуватися як доказ у кримінальній справі, або виносить постанову про визнання протоколу недопустимим доказом.

7. У стадії попереднього розгляду справи суддею суддя може вжити заходів до виправлення лише наступних помилок досудового розслідування: 1) помилок, пов'язаних з порушенням вимог закону до порядку порушення кримінальної справи й досудового розслідування; 2) помилок, пов'язаних з не притягненням до кримінальної відповідальності інших, крім обвинуваченого, осіб і за наявності підстав кваліфікації дій обвинуваченого за статтею КК, що передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, або для пред'явлення йому обвинувачення, що до цього не було пред'явлено.

8. Помилки досудового розслідування варто віднести до непоправних у стадії попереднього розгляду справи суддею: 1) якщо для їхнього виправлення потрібно буде розшукувати нові докази; 2) якщо їхнє виправлення може спричинити погіршення положення обвинуваченого, утруднить його захист; 3) внаслідок обмеженості способів збирання доказів у даній стадії кримінального процесу.

9. Помилки досудового розслідування повинні бути визнані непоправними у судовому засіданні: 1) якщо суду доведеться розшукувати нові докази, тобто здійснювати не властиву йому функцію; 2) якщо потрібно буде зібрати й досліджувати великий обсяг нових доказів; 3) якщо виправлення помилок досудового розслідування спричинить погіршення положення підсудного; 4) якщо для заповнення прогалин розслідування необхідне провадження таких слідчих (судових) дій, здійснити які в умовах судового розгляду, неможливо або досить важко.

10. Істотними порушеннями кримінально-процесуального закону є вчинені у будь-якій стадії кримінального процесу будь-яким способом порушення прав учасників процесу; порядку збирання доказів; меж компетенції органів і посадових осіб, які здійснюють провадження у кримінальній справі; послідовності руху й порядку переходу справи з однієї стадії у іншу; вимог, що ставляться до процесуальних актів та інших норм КПК, які перешкодили всебічно, повно й об'єктивно розглянути справу, іншим шляхом призвели до винесення незаконного й необґрунтованого вироку, постанови чи ухвали або породжують обґрунтовані непереборні сумніви у їхній правосудності.

11. Перелік порушень, що тягнуть скасування вироків у всякому разі, повинен складатися із наступних положень: 1) розслідування справи особою, яка підлягає відводу; 2) розслідування або розгляд справи без участі перекладача, коли обвинувачений не володіє мовою, якою ведеться судочинство; 3) розслідування або розгляд справи без участі захисника, коли його участь є обов'язковою; 4) розгляд справи щодо обвинуваченого, коли не було рішення про призначення справи до судового розгляду або за обвинуваченням, що не було пред'явлено обвинуваченому; 5) несвоєчасне вручення підсудному копії обвинувального висновку; 6) розгляд справи незаконним складом суду; 7) розгляд справи за відсутності підсудного у тих випадках, коли за законом його присутність є обов'язковою; 8) порушення таємниці наради суддів під час постановлення вироку; 9) не підписання вироку ким-небудь із суддів.

12. Умовні й безумовні підстави являють собою різні об'єктивні прояви однієї сутності - істотних порушень кримінально-процесуального закону. У основі розподілу істотних порушень на умовні й безумовні підстави лежать розходження вимог КПК за їхнім конкретним змістом і призначенням. Істотність умовних підстав визначається, по-перше, змістом порушеної вимоги КПК, по-друге, умовами (обставинами) конкретної справи. Істотність безумовних підстав визначається змістом порушеної вимоги КПК і не залежить від умов справи. Установлений у законі перелік безумовних підстав не є вичерпним і підлягає розширенню.

Список опублікованих праць

1. Гультай М.М. Прогалини і помилки при відправленні правосуддя (деякі питання поняття і вживання цих термінів) / М.М. Гультай // Вісник Академії правових наук. - 2001. - № 1 (24). - С. 209-216.

2. Гультай М.М. Деякі проблеми виправлення помилок, пов'язаних з кваліфікацією злочинів / М.М. Гультай // Право України. - 2001. - № 3. - С. 72-75.

3. Гультай М.М. Класифікація судових помилок та їх характеристика / М.М. Гультай // Проблеми законності. - Респ. міжвідомч. зб. - Харків, 2001. - Вип. 47. - С. 170-175.

4. Гультай М.М. Проблема усунення судової помилки: деякі питання співвідношення істотних і неістотних порушень кримінально-процесуального закону / М.М. Гультай // Вісник Нац. ун-ту внутр. справ. - 2001. - Вип. 14. - С. 100-106.

5. Гультай М.М. Встановлення властивостей особи неповнолітнього у досудовому слідстві та у суді (окремі питання) / М.М. Гультай // Питання боротьби зі злочинністю. Зб. наук. праць. - Вип. 8. - Харків: Право, 2004. - С. 158-161.

6. Гультай М.М. Деякі проблемні питання істотності порушень КПК України як підстав скасування вироку / М.М. Гультай // Акт. проблеми політики. Зб. наук. праць. - Вип. 10-11. - Одеса: Юрид. літ. - 2001. - С. 423-430.

7. Гультай М.М. Активність суду апеляційної інстанції і межі судового розсуду під час виправлення помилок, яких припустився суд першої інстанції / М.М. Гультай // Наук. вісник Дніпропетр. держ. ун-ту внутр. справ. - 2008. - № 1. - С. 281-288.

8. Гультай М.М. Направлення апеляційним судом справ на новий судовий розгляд після скасування рішень суду першої інстанції (за матеріалами практики апеляційного суду Харківської області) / М.М. Гультай // Проблеми законності. - Респ. міжвідомч. зб. - Харків, 2008. - Вип. 95. - С. 69-75.

9. Гультай М.М. Право громадян на справедливий суд і проблеми судових помилок / М.М. Гультай // Акт. проблеми формування правової держави в Україні. До 50-ї річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод. - М-ли міжнародн. наук.-практ. конф. У 2-х ч. - Ч. 2. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000. - С. 183-186.

10. Гультай М.М. Некоторые проблемы взаимодействия норм уголовного и уголовно-процессуального права / М.М. Гультай // Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення. - Мат-ли між нар. наук.-практ. конф «Питання застосування нового Кримінального кодексу України». 25-26 жовтня 2001 року. Місто Харків. - К.-Х.: Юрінком Інтер, 2002. - С. 245-247.

11. Гультай М.М. Особенности доказывания по делам о преступлениях против общественной безопасности / М.М. Гультай // Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України: Матер. між нар. наук.-практ. семінару Харків 1-2 жовт. 2002 р. / Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. - Х.: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2003. - С. 101-104.

12. Гультай М.М. Історичні віхи розвитку ювенальної юстиції / М.М. Гультай // Ювенальна юстиція України: проблеми створення, законодавча база, коментарі, судова практика / За заг. ред. В.Д. Бринцева. - Харків: Право, 2004. - С. 17-30.

Анотація

Гультай М.М. Виявлення і виправлення слідчих та судових помилок у кримінальному процесі України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. - Харківський національний університет внутрішніх справ, Харків, 2008.

Дисертація є дослідженням, у якому на монографічному рівні досліджені проблеми виявлення і виправлення слідчих та судових помилок у кримінальному процесі України.

У роботі розкрите поняття слідчих і судових помилок та здійснена їхня класифікація; розглянуті проблемні питання виявлення і виправлення слідчих помилок у стадіях досудового розслідування, попереднього розгляду справи суддею, судового розгляду та апеляційного провадження. Приділено увагу питанням активності суду апеляційної інстанції і межам судового розсуду під час виправлення помилок, яких припустився суд першої інстанції.

Сформульовані пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства, а також проекту Кримінально-процесуального кодексу України (реєстраційний номер 1233) у частині виявлення і виправлення слідчих і судових помилок.

Ключові слова: слідча помилка; судова помилка; виявлення слідчих і судових помилок; виправлення слідчих і судових помилок.

Аннотация

Гультай М.М. Выявление и исправление следственных и судебных ошибок в уголовном процессе Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 - уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. - Харьковский национальный университет внутренних дел, Харьков, 2008.

Диссертация является исследованием, в котором на монографическом уровне изучены проблемы выявления и исправления следственных и судебных ошибок в уголовном процессе Украины.

В работе на основе выделенных сущностных признаков дается авторское определение следственных и судебных ошибок, проводится разграничение следственных и судебных ошибок со смежными понятиями - пробелами и правонарушениями. Сделано вывод о том, что ошибки являются результатом активной деятельности органов расследования и суда. Пассивная же деятельность приводит не к ошибкам, а к пробелам.

Обосновано положение, что ошибки досудебного следствия являются неисправимыми в стадии предварительного рассмотрения дела судьей: 1) если для их исправления необходимо разыскивать новые доказательства; 2) когда их исправление может повлечь ухудшение положения обвиняемого, затруднит его защиту; 3) вследствие ограниченности средств собирания доказательств в этой стадии процесса.

Утверждается, что получив дело из апелляционного суда на новое судебное рассмотрение, суд первой инстанции не вправе проводить «сокращенное» рассмотрение, а обязан рассмотреть дело с непосредственным исследованием всех доказательств.

Обосновано положение о том, что в случае установления судом апелляционной инстанции безусловных оснований к отмене приговора, последний должен быть отменен независимо от оснований, указанных в апелляции, на основании следующих принципов: 1) решение суда первой инстанции, вынесенное с существенными нарушениями требований уголовно-процессуального закона, противоречит не только интересам участников уголовного судопроизводства, но и интересам общества и государства; 2) внесение апелляционным судом законных изменений в явно незаконное решение суда первой инстанции не может превратить это решение в законное.

Классификацию следственных и судебных ошибок предложено осуществлять по таким основаниям: 1) по стадиям, в которых они допускаются; 2) ошибки доказывания; 3) по гносеологическому признаку; 4) по характеру выявления; 5) по возможности исправления; 6) относительно права и факта; 7) по значению для уголовного судопроизводства.

Получил дальнейшее развитие вопрос усовершенствования процедуры пересмотра судебных решений в апелляционном производстве. Предлагается предусмотреть выездные заседания апелляционного суда и проведения их по месту проживания большинства участников судебного рассмотрения.

Ключевые слова: следственная ошибка; судебная ошибка; выявление следственных и судебных ошибок; исправление выявление следственных и судебных ошибок.

Annotation

Gul'tay M.M. Discovering and correction of pre-trial investigation mistakes and misjudgments in Ukrainian criminal procedure. - Manuscript.

Thesis for the PhD (Law) degree in speciality 12.00.09 - criminal procedure and criminalistics: forensic examination. - Kharkiv National University of Internal Affairs, Kharkiv, 2008.

This thesis is monographic investigation of problems of discovering and correction of pre-trial investigation mistakes and misjudgments in Ukrainian criminal procedure.

The thesis discloses idea of mistakes in such phases of criminal procedure as: pretrial investigation, preliminary hearing in court, trial and appeal. It pays attention to appeal court activity and limits of judge's discretion in correction mistakes of court of first appearance.

Propositions for improving legislation in force and draft of Criminal procedural code of Ukraine (№1233) are formulated in part of discovering and correction of pre-trial investigation mistakes and misjudgments.

Key words: pre-trial investigation mistake; misjudgment; discovering of pre-trial investigation mistakes and misjudgments; correction of pre-trial investigation mistakes and misjudgments.

Размещено на Allbest.ru

...