Размещено на http://www.allbest.ru/

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ПРИПИНЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ НЕМОЖЛИВІСТЮ ЙОГО ВИКОНАННЯ

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

Продаєвич Ірина Сергіївна

Одеса - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі цивільного права Одеської національної юридичної академії Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник доктор юридичних наук, професор,

Заслужений діяч науки і техніки України

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент,

Заслужений юрист України

БЕРВЕНО Сергій Миколайович,

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

професор кафедри цивільно-правових дисциплін;

кандидат юридичних наук

ЧВАНКІН Сергій Анатолійович,

Одеська національна юридична академія,

доцент кафедри цивільного процесу,

суддя Суворовського районного суду м. Одеси

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Актуальність дисертаційного дослідження пов'язана, у першу чергу, з тим, що порядок, підстави та умови припинення зобов'язання мають велике практичне значення для цивільного обігу, оскільки стосуються майнових прав його сторін і в багатьох випадках можуть спричиняти для останніх негативні правові наслідки. Зрозуміло, що у більшості випадків сторони належно виконують обов'язки. Це хоч і призводить до припинення зобов'язання, але є позитивним фактом, оскільки за таких обставин сторони досягають бажаного для них правового результату.

Більш складним випадком припинення зобов'язання є припинення зобов'язання неможливістю його виконання, оскільки мета зобов'язання не досягається, кредитор не отримує задоволення своїх вимог, а тому важливо встановити дійсну наявність підстав припинення зобов'язання.

Прийняття нового Цивільного кодексу України обумовлює нагальну необхідність глибокого та всебічного аналізу припинення зобов'язання неможливістю виконання. У ЦК України закладені нові підходи до визначення цього поняття, однак відповідне формулювання невиправдано лаконічне. У відповідності до ст. 607 ЦК України, однією з підстав припинення зобов'язання є неможливість його виконання, за що жодна зі сторін не відповідає.

Ст. 222 ЦК УРСР передбачала, що зобов'язання припиняється неможливістю виконання, за що боржник не відповідає.

На відміну від ЦК УРСР, новий ЦК України вводить дещо інший критерій для припинення зобов'язання неможливістю його виконання: за обставини, які спричиняють таку неможливість, не повинні відповідати ні боржник, ні кредитор (у той час, як за ЦК УРСР це стосувалося лише боржника). Тобто, за новим ЦК вина кредитора не є підставою для припинення зобов'язання боржника, хоча і може бути підставою для зменшення відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання відповідно до ст. 616 ЦК України.

Неможливість виконання розглядається законодавством як одна з підстав припинення цивільно-правових зобов'язань. Коли мова йде про неможливість виконання договору, мається на увазі не договір як правочин, а як зобов'язання, що виникло в результаті здійснення відповідного правочину.

Припинення договірних зобов'язань неможливістю виконання викликає на практиці багато проблем, пов'язаних з визначенням наявності самої неможливості виконання в тій або іншій ситуації та наслідків її настання.

Іноді виникають складності з відмежуванням припинення зобов'язань неможливістю виконання від інших підстав припинення зобов'язань, зокрема, у результаті розірвання договору на вимогу однієї зі сторін.

Зазначені труднощі пов'язані з тим, що поняття «неможливість виконання» може тлумачитися досить широко. Як неможливість виконання в ряді випадків розглядають не тільки фізичну нездійсненність якихось дій, але й неможливість досягнення обумовленого результату і наявність економічної недоцільності здійснення обумовлених дій. Крім того, настання неможливості виконання може визначатися різними факторами. Від цих факторів багато в чому будуть залежати і наслідки неможливості виконання.

Тому, проблема припинення зобов'язання неможливістю його виконання є однією з найбільш актуальних як для теорії цивільного права, так і для сучасної правозастосовної практики.

Від правильного вирішення цих питань та правильного тлумачення норм про неможливість виконання зобов'язання багато в чому залежить ефективність захисту порушених прав та інтересів суб'єктів цивільного права і розгляду цивільних справ судами. Між тим в українській цивілістичній науці відсутні спеціальні монографічні дослідження проблем припинення зобов'язання неможливістю виконання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає напрямкам досліджень Одеської національної юридичної академії «Традиції та новації у сучасній українській державності і правовому житті» на 2006-2010 роки (державний реєстраційний номер 0106U004970), а також безпосередньо пов'язана з планом науково-дослідницької роботи кафедри цивільного права на 2006 - 2010 роки за темою «Традиції та новації у сучасному цивільному праві України».

Мета та завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у з'ясуванні сутності та значення категорії «неможливість виконання зобов'язання» у цивільному праві, а також науковому аналізі наявності специфіки правових рішень у цій галузі та визначення перспектив розвитку вдосконалення правового регулювання.

Для досягнення поставленої мети було сформульовано такі основні завдання:

дослідити історію розвитку доктрини про неможливість виконання зобов'язання;

визначити засади українського цивільного законодавства, що регулює припинення зобов'язання неможливістю виконання;

виділити критерії класифікації та основні види неможливості виконання зобов'язання;

визначити поняття неможливості виконання зобов'язання у цивільному праві;

встановити ознаки неможливості виконання зобов'язання;

проаналізувати умови припинення зобов'язання неможливістю виконання;

сформулювати пропозиції щодо вдосконалення норм ЦК України, що регулюють припинення зобов'язання неможливістю виконання.

Об'єктом дисертаційного дослідження є правовідносини, пов'язані із припиненням зобов'язання неможливістю виконання у цивільному праві України.

Предметом дисертаційного дослідження є система правових норм, що регулюють відносини, пов'язані з припиненням зобов'язання неможливістю виконання.

Методологічну базу дослідження становлять загальні та спеціальні наукові методи, серед яких чільне місце посідає загальнонауковий діалектичний метод із системно-функціональним підходом до аналізу досліджуваних явищ. Застосування цього методу дозволило розглянути припинення зобов'язання неможливістю виконання, як категорію, що знаходиться у процесі постійного розвитку.

У рамках зазначеного методологічного підходу використано також формально-логічний метод, за допомогою якого досліджувалося законодавство щодо припинення зобов'язання неможливістю виконання.

Порівняльний метод дав змогу проаналізувати положення, що стосуються відносин, які є предметом дисертаційного дослідження, у ЦК України та раніше чинному цивільному законодавстві, а також порівняти вирішення цих питань у ЦК України та цивільному законодавстві деяких інших країн.

Науково-теоретичну базу дослідження склали роботи в галузі цивільного права вітчизняних та зарубіжних науковців.

Сформульовані в дисертації теоретичні висновки спираються на загальні досягнення юридичної науки, в тому числі на результати досліджень вітчизняних та зарубіжних цивілістів, романістів.

Зокрема, проблеми припинення зобов'язань розглядалися у різні часи та у різному обсязі М.М. Агарковим, С.С. Алєксєєвим, О.А. Беляневич, С.М. Бервено, А.М. Блащуком, Т.В. Боднар, М.І. Брагінським, С.М. Братусем, І.Л. Брауде, В.А. Васильєвою, В.В. Вітрянським, З.М. Заменгофом, О.С. Йоффе, К.Д. Кавеліним, Я.А. Канторовичем, Т.С. Ківаловою, В.М. Корецьким, В.М. Коссаком, О.О. Красавчиковим, Н.С. Кузнєцовою, Л.А. Лунцем, В.В. Луцем, Р.А. Майдаником, Д.І. Мейєром, О.І. Міхно, І.Б. Новицьким, К.П. Побєдоносцевим, І.О. Покровським, Н.М. Процьків, О.А. Пушкіним, В.К. Райхером, С.В. Сарбаш, М.М. Сібільовим, Є.О. Сухановим, В.С. Толстим, Ю.К. Толстим, Є.О. Харитоновим, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневичем, Р.Б. Шишкою, О.Ю. Шилохвостом та ін.

Безпосередньо дослідженнями проблемних питань неможливості виконання, випадку непереборної сили окремо чи в межах більш загальних досліджень займались Г.К. Матвєєв, Є.О. Павлодський, Е.В. Пассек, В.Д. Примак, П.Г. Семенов, О.О. Красавчиков, М.М. Агарков, О.О. Йоффе, Ю.Х. Калмиков, К.А. Флейшиць, Б.С. Антимонов та ін.

Проте, праці згаданих вище авторів стосувалися лише окремих аспектів проблеми, що є предметом цього дисертаційного дослідження, не охоплюючи усі її аспекти у цілому.

Емпіричною базою дослідження є чинне законодавство України, а також законодавство деяких зарубіжних країн. У процесі дослідження опрацьовувалися також монографічна та навчальна література, практика судів м. Одеси.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням неможливості виконання зобов'язання як підстави припинення зобов'язання.

Вперше сформульовано низку положень стосовно бачення проблем формування та розвитку норм, які регулюють припинення зобов'язання неможливістю виконання, котрі б враховували сучасний стан цивільного законодавства та досягнення цивілістичної думки України.

На підставі одержаних у процесі дослідження результатів на захист виносяться такі положення:

вперше:

обґрунтовується висновок, що суб'єктивна неможливість, що настала без вини боржника, не завжди має включається в сферу застосування ст. 607 ЦК України. Якщо для боржника виконання стало неможливим, але інші особи в змозі здійснити дане виконання, боржник може в багатьох випадках залучити особу, що має таку можливість, до виконання зобов'язання в порядку, передбаченому ст. 528 ЦК України, відповідно до якої боржник за загальним правилом має право без узгодження з кредитором покласти виконання на третю особу, а кредитор зобов'язаний прийняти таке виконання від третьої особи;

зроблено висновок про такі умови припинення зобов'язання у разі настання неможливості виконання: 1) наявність об'єктивної обставини, що виникла внаслідок фактичної (фізичної) або юридичної неможливості виконати умови зобов'язання; 2) така обставина з'явилася після виникнення зобов'язання - «наступна неможливість»; 3) наявність причинного зв'язку між об'єктивною обставиною (обставинами) та фактичною неможливістю виконати умови зобов'язання; 5) відсутність вини в діянні сторін зобов'язання (крім випадків, якщо законом чи договором передбачена відповідальність за випадок);

доведено некоректність формулювання ст. 616 ЦК, згідно з яким, порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує

розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. У такому разі виходить, що якщо порушення зобов'язання є наслідком винних дій кредитора, то це дозволяє зменшити відповідальність боржника. Але таке положення є невірним, адже у цьому випадку вина боржника взагалі відсутня і не може йти мова про його відповідальність - більшу чи меншу;

доведено, що в цілому, за основними ознаками, визначення «непереборної сили» та «форс-мажору» збігаються. «Форс-мажор» - це пряме запозичення з французької мови, що позначає непереборну силу, термін, який прийшов в Україну з міжнародної ділової практики, тому за смисловим навантаженням ці терміни рівнозначні. Однак прийнято застосовувати термін «форс-мажор» у тих випадках, коли йдеться про зовнішньоекономічні контракти, а також у внутрішніх договірних відносинах. Але користуватися таким терміном бажано було б тільки у міжнародних відносинах, для внутрішніх відносин слід використовувати термін «непереборна сила» саме тому, що це рівнозначні поняття;

запропоновано запозичити відоме зарубіжним правопорядкам правило, закріплене у ст. 8:108 Принципів ЄКП, щодо обов'язку боржника в розумний строк довести до відома кредитора інформацію про перешкоди, що виникли, які роблять неможливим виконання договору, а також щодо права кредитора вимагати стягнення збитків, викликаних невиконанням боржником цього обов'язку. Це вирішить питання, на яке ЦК України не дає відповіді - не визначений момент припинення зобов'язання неможливістю виконання. Якщо вважати, що зобов'язання припиняється відразу ж у момент виникнення неможливості, то ризик виникнення збитків у сторони, яка не повідомлена, досить високий і компенсувати збитки сторона не в змозі, тому що до моменту, коли ці збитки були понесені, зобов'язання, як з'ясовується згодом, уже припинилося. У зв'язку з викладеним варто доповнити ЦК України нормою про те, що сторона, яка довідалася першою про виникнення об'єктивної, остаточної та випадкової неможливості виконання (крім випадку, коли сторона відповідає за випадок), зобов'язана негайно повідомити іншу сторону про ці обставини;

доведено, що при постійній неможливості зобов'язання припиняється, оскільки його мета не досягнута і не може бути досягнута. Якщо існує ймовірність того, що виконання зобов'язання стане можливим, то ст. 607 ЦК України застосовуватися не повинна. Пропонується доповнити ст. 607 ЦК України частиною 2 з наступним змістом: «При тимчасовій неможливості виконання зобов'язання не припиняється, а переноситься до усунення перешкод»;

пропонується імплементувати підхід Принципів міжнародних комерційних договорів УНИДРУА у вітчизняне законодавство стосовно того, що «сам по собі той факт, що в момент укладання договору виконання прийнятого зобов'язання було неможливим, не впливає на дійсність

договору», замість існуючого у законодавстві України правила згідно з яким припиняє зобов'язання наступна неможливість виконання. Наслідки неможливості виконання в цьому випадку мають залежати від того, знала чи ні зобов'язана сторона в момент виникнення зобов'язання про неможливість його виконання. Якщо сторона знала або повинна була знати про це, вона несе відповідальність перед контрагентом за порушення зобов'язання. Якщо ж про неможливість виконання не було та не мало було бути відомо, зобов'язання припиняється;

набули подальшого розвитку:

теза про те, що при вирішенні питання про долю зобов'язання при неможливості виконання, що виникла після укладення договору в англійському праві використовується доктрина «даремності договору», у французькому праві - доктрини про «форс-мажор» та «неперебачуваності», в американському праві - доктрина звільнення від відповідальності за невиконання внаслідок комерційної нездійсненності, в німецькому праві -доктрини «відпадання підстав угоди» і «неможливості». Таким чином, усі правові системи в подібних випадках і при певних обставинах передбачають або припинення зобов'язань, або адаптацію договору до обставин, що змінилися; цивільний законодавство зобов'язання

теза про те, що не можна вважати зобов'язання нікчемним, якщо неможливість була наявною в момент виникнення зобов'язання, навіть якщо ця неможливість усунулася згодом, оскільки для кредитора важливе питання про можливості виконання зобов'язання в момент настання строку виконання. Сторона, що має право вимагати виконання зобов'язання, зацікавлена в тому, щоб виконання було можливо саме в момент настання строку виконання. Питання про неможливість виконання має ставитися в той момент, коли має бути виконання;

теза про те, що виконання зобов'язання може виявитися неможливим внаслідок об'єктивних причин, наприклад, загибелі індивідуально-визначеної речі (предмета зобов'язання) у результаті дії випадкових причин або непереборної сили. Тому зобов'язання припиняється неможливістю виконання без відповідальності лише у випадку, коли вона викликана обставиною, за яке жодна із сторін не відповідає;

теза про те, що у ст. 607 ЦК України припинення зобов'язання неможливістю виконання ставиться в залежність від того, чи буде боржник нести відповідальність перед кредитором за настання неможливості виконання, тобто, при покладанні на боржника відповідальності первісне зобов'язання не може припинитися, а лише змінює свій зміст. Навіть якщо предмет зобов'язання є індивідуально визначеним, його знищення спричиняє фізичну неможливість виконання, але зобов'язання не припиняється, а трансформується. Правовідносини відповідальності мають розглядатися як частина існуючого зобов'язання. Припинення договору без трансформації його в зобов'язання, що має змістом відповідальність, відбувається лише за умови, якщо неможливість виконання виникла не з вини сторони, а в зобов'язанні, що має підприємницький характер - внаслідок непереборної сили або провини кредитора;

теза про те, що боржник відповідає за випадкову неможливість виконання, що наступила під час прострочення, якщо він винний у простроченні і, якщо між простроченням і неможливістю виконання є причинний зв'язок. Якщо боржник не винний у простроченні, набуває сили загальне правило: ризик випадку несе той, у чиїй господарській сфері він наступив;

теза про те, що значення випадку полягає у тому, що попри наявність протиправної поведінки особи, шкоди та причинного зв'язку між ними, він стає підставою для звільнення від цивільно-правової відповідальності, а також припиняє зобов'язання. На відміну від непереборної сили випадок (казус), як і провина, перебуває в площині не об'єктивних, а суб'єктивних явищ;

теза про те, що непереборною силою є подія, яка є об'єктивно невідворотною. Запобігти її прояву не здатна не тільки конкретна особа з урахуванням її фізичних, економічних, технічних та інших можливостей, а й за даних умов будь - яка інша особа, враховуючи існуючий стан науки та техніки. Однак невідворотність не означає абсолютну неможливість відвернути негативні наслідки жодними людськими силами. Такий підхід значно звузив би сферу застосування цієї правової категорії;

оскільки ЦК України не передбачає механізму (процедури) припинення зобов'язання неможливістю виконання, запропоновано передбачити на випадок виникнення неможливості виконання зобов'язання процедуру розірвання договору шляхом односторонньої відмови, що дала б у випадку виникнення неможливості виконання кожній зі сторін право розірвати договір в односторонньому порядку;

удосконалено:

системну класифікацію видів неможливості виконання та запропоновано виділяти наступні види неможливості виконання зобов'язання (не всі з них ведуть до припинення зобов'язання) - фізична і юридична, суб'єктивна та об'єктивна, первісна та наступна, постійна і тимчасова, випадкова та винна;

додатково обґрунтовано, що економічна неможливість виконання (яка характеризується тим, що фізично виконання можливо, але з втратами, знаючи про які розумно діючий суб'єкт не прийняв би на себе відповідного зобов'язання або прийняв би його на інших умовах) сама по собі не є обставиною припинення зобов'язання. Вона лише припускає право сторони вимагати розірвання або зміни договору при істотній зміні обставин (ст. 652 ЦК України).

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичне значення дисертації полягає в її спрямованості на усунення прогалин у науці цивільного права щодо припинення зобов'язання неможливістю виконання. Дослідження має також практичну спрямованість, яка полягає у формулюванні висновків і внесенні пропозицій, що можуть бути використані для удосконалення цивільного законодавства України. Окремі теоретичні положення роботи можуть бути застосовані у навчальному процесі при викладанні курсу «Цивільне право України». Висновки дисертаційного дослідження можуть стати основою для подальших наукових досліджень.

Апробація результатів дослідження. Дисертацію підготовано на кафедрі цивільного права Одеської національної юридичної академії, де проведено її обговорення.

Результати дисертаційного дослідження доповідалися також на наукових конференціях: на ІІІ Міжнародній цивілістичній науковій конференції студентів та аспірантів (4-5 квітня 2008 р., м. Одеса), Всеукраїнській науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу «Правове життя сучасної України» (18-19 квітня 2008 р., м. Одеса), V міжнародній науково-методичній конференції «Римське право і сучасність» (30-31 травня 2008 р., м. Одеса), Міжнародній науковій конференції «Життя І.В. Шерешевського, як духовна єдність між поколіннями юристів» (присвячено 120-річчю від дня народження) (13 грудня 2008 р., м. Одеса), IV Міжнародній цивілістичній науковій конференції студентів та аспірантів (3-4 квітня 2009 р., м. Одеса), Міжнародній науково-практичній конференції «Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави» (10 квітня 2009 р., м. Одеса), Міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу «Правове життя сучасної України» (5-6 червня 2009 р., м. Одеса).

Публікації. Основні теоретичні і практичні висновки, положення та пропозиції дисертаційного дослідження викладені у трьох наукових статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, та восьми тезах доповідей на конференціях.

Структура дисертації відображає логіку і послідовність наукового дослідження і обумовлена його предметом і метою. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, які включають шість підрозділів, висновків та списку використаних джерел.

Загальний обсяг дисертації становить 220 сторінок, із них основний зміст викладено на 196 сторінках. Список використаної літератури складає 259 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, сформульовано мету і завдання дослідження, визначено об'єкт, предмет і використані методи дослідження, викладено наукову новизну і основні положення, що виносяться на захист, висвітлено практичне значення отриманих результатів та їхню апробацію.

Розділ перший «Огляд літератури за темою та вибір напрямків дослідження» присвячений визначенню ступеню дослідження питань, які охоплюються проблематикою дисертаційного дослідження. Для зручності наукового аналізу праці у цій галузі згруповано таким чином: ті, що стосуються визначення засад припинення зобов'язань взагалі; ті, що стосуються визначення поняття та сутності категорії «неможливість виконання»; ті, що стосуються встановлення правового значення неможливості виконання зобов'язань; ті, що стосуються визначення підстав, умов та наслідків припинення зобов'язань внаслідок неможливості їхнього виконання. Оцінюючи в цілому стан наукових досліджень проблем, пов'язаних з припиненням зобов'язань внаслідок неможливості їх виконання, зроблено висновок, що на тлі ретельного аналізу таких підстав припинення зобов'язання як його виконання; класифікацій підстав припинення зобов'язань, проблема неможливості виконання залишається дослідженою недостатньо. Предметом розгляду науковців у цій галузі слугували, в основному, класифікації неможливості виконання зобов'язань та окремі підстави виникнення такої неможливості. Предметом наукового аналізу були також категорії непереборної сили та випадку у цивільному праві. Але, як перша, так і друга з них досліджувалася, передусім, у якості підстави (умови) звільнення від відповідальності, головним чином, за завдання шкоди.

Звідси робиться висновок про доцільність обрання наступних напрямків дослідження: визначення загальних засад припинення зобов'язань з метою наступного встановлення місця припинення зобов'язання внаслідок неможливості його виконання поміж інших випадків припинення зобов'язань; встановлення поняття та сутності категорії «неможливість виконання зобов'язання», особливостей її характеристики у загальній цивілістичній теорії та практиці вітчизняного законодавства; визначення підстав, умов та наслідків виникнення неможливості виконання зобов'язання.

Розділ другий «Загальні засади припинення зобов'язання неможливістю їх виконання» складається з двох підрозділів і присвячений історичним та загальнотеоретичним питанням припинення зобов'язань у римському праві та у цивільному праві України.

У підрозділі 2.1. «Загальні положення про припинення зобов'язань» розглянуто основні підстави такого припинення у їх історичному розвитку. При цьому зазначається, що узагальнюючих термінів і узагальнюючої конструкції «припинення зобов'язань», «виконання зобов'язань» тощо римська юриспруденція не виробила, обмежившись аналізом підстав припинення окремих вимог, що виникають із зобов'язань. Однак саме римською юриспруденцією вироблені найбільш досконалі юридичні механізми як припинення, так і виконання зобов'язань. Зокрема, зобов'язання припиняється ірsо jure в результаті виконання - дійсного (sоlutio) або символічного (ассерtilatio та sоlutio реr аеs еt lіbram), заміни виконання, новації, litis contestatio при juditia legitima, співпадіння сторін в одній особі (соnfutіо) і соncursus саusarum - заліку.