Кримінально-процесуальні наслідки фальсифікації доказів

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

УДК 343.14

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНІ НАСЛІДКИ ФАЛЬСИФІКАЦІЇ ДОКАЗІВ

Пінчук Дмитро

Володимирович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ,

Міністерство внутрішніх справ України

Науковий керівник доктор юридичних наук, професор Удалова Лариса Давидівна, Київський національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри кримінального процесу

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Лук'янчиков Євген Дмитрович, Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», професор кафедри інформаційного та підприємницького права кандидат юридичних наук, доцент Ляш Андрій Олексійович,

Міжнародний економіко-гуманітарний університет ім. Степана Дем'янчука, завідувач кафедри кримінального права та правосуддя

Захист відбудеться 18.02.2010 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.007.05 у Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: ДП-680, м. Київ, Солом'янська площа, 1

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ: ДП-680, м. Київ, Солом'янська площа, 1

Автореферат розісланий 16.01.2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.Є. Користін

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проведення законотворчої роботи, спрямованої на удосконалення кримінально-процесуального законодавства в напрямі його демократизації й приведення у відповідність до Конституції України стало вагомим внеском у здійснення судово-правової реформи. Правова реформа, що покликана гармонізувати кримінально-процесуальне законодавство відповідно до міжнародно-правових стандартів, визначила перегляд низки положень національного кримінально-процесуального законодавства, в тому числі і доказового права.

Постійний розвиток та вдосконалення засобів доказування, що відбувається в теорії та практиці кримінального процесу, дає можливість виявити нові, раніше невідомі інформаційні ознаки тих чи інших процесуальних форм, що використовуються при розслідуванні злочинів.

Діяльність правоохоронних органів з розслідування та вирішення кримінальних справ пов'язана зі збиранням, перевіркою та оцінкою доказів і їх процесуальних джерел, саме тому питання недопустимості фальсифікації доказів є одним із найбільш важливих в кримінальному судочинстві. Проведене анкетування 205 працівників ОВС щодо того, в чому саме виявляється фальсифікація доказів на практиці показало: у складанні протоколів слідчих дій, які не проводились (76% опитаних); у внесенні змін до процесуальних документів (51%); у підробці реквізитів процесуальних документів (39%); у знищенні речових доказів і їх заміні іншими предметами (56%).

Проблемам фальсифікації доказів та їх кримінально-процесуальним наслідкам в судочинстві приділялась належна увага в роботах таких вітчизняних науковців, як: Ю. П. Аленіна, М. І. Бажанова, В. П. Бахіна, Н. Р. Бобечко, Т. В. Варфоломеєвої, В. І. Галагана, В. Г. Гончаренка, Ю. М. Грошевого, В. П. Гмирка, А. Я. Дубинського, В. С. Зеленецького, А. В. Іщенка, В. М. Іщенка, Н. С. Карпова, Є. Г. Коваленка, М. В. Костицького, В. П. Колмакова, В. С. Кузьмічова, В. Р. Мойсика, В. К. Лисиченка, Є. Д. Лук'янчикова, А. О. Ляша, В. Т. Маляренка, Г. А. Матусовського, М. М. Михеєнка, О. Р. Михайленка, В. Т. Нора, М. А. Погорецького, М. І. Сірого, С. М. Стахівського, В. М. Тертишника, Г. І. Чангулі, Л. Д. Удалової, В. Ю. Шепітька, М. Є. Шумила та інших.

Значний внесок у розробку криміналістичних та процесуальних проблем закріплення доказів зробили дореволюційні вчені: С. В. Вікторський, Л. Є. Владіміров, С. В. Пахман, В. Д. Спасович, Н. С. Прознишев, В. К. Случевський, І. Я. Фойницький та інші.

Неможливо було здійснити дослідження багатьох питань теми дисертації без звернення до праць відомих правознавців колишнього СРСР та країн-членів СНД, перш за все, В. О. Агібалової, Г. А. Абдумаджидова, В. Д. Арсеньєва, Д. І. Бєднякова, Р. С. Бєлкіна, І. Є. Биховського, Л. В. Вороніної, В. І. Щукіна, Н. І. Гапановича, В. Т.Томіна, Г. Ф. Горського, О. П. Гуляєва, А. А. Давлєтова, Є. О. Долі, В. І Кулікова, В. Я. Дорохова, П. С. Елькінд, С. П. Єфімічева, В. І. Зажицького, В. А. Камишина, Л. М. Карнєєвої, А. Н. Копйової, Н. А. Кузнєцової, П. А. Лупінської, А. Г. Маркелова, І. М. Петрухіна, Б. І. Пінхасова, Ю. Н. Прокоф'єва, М. С. Строговича, О. І. Трусова, Ф. Н. Фаткулліна, О. О. Чувільова, С. А. Шейфера, М. Л. Якуба, В. П. Карогодіна, та інших вчених.

Проведений аналіз наукових джерел засвідчив відсутність монографічних і методичних робіт з досліджуваного питання у вітчизняній процесуальній науці, а також певні недоліки правового реагування на дані правопорушення, зумовили необхідність комплексного дослідження кримінально-процесуальних наслідків фальсифікації доказів, з врахуванням змін, внесених до Конституції України та конституцій інших країн-учасниць СНД, а також практики Європейського суду з прав людини та міжнародно-правових актів.

Зазначені питання потребують глибокого теоретичного осмислення, систематизації та узагальнення існуючого матеріалу, розробки на цій основі пропозицій щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства і практики доказування в кримінальних справах. Саме цим й обумовлена актуальність даної проблеми та необхідність її розробки в рамках наукового дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов'язаний, зокрема, з положеннями Комплексної програми профілактики злочинності на 2007-2009 рр., затвердженою постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 20.12.2006, Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затвердженої Указом Президента України № 361/2006 від 10.05.2006.

Дисертація виконана відповідно до Пріоритетних напрямів наукових і дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр. (затверджені наказом МВС України № 755 від 05.07.2004), планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт КНУВС на 2006-2008 рр. та зареєстрована АПрН України від 2008 року (п. 731).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні та вивченні кримінально-процесуальних наслідків фальсифікації доказів; у розробці науково обґрунтованих пропозицій і рекомендацій, направлених на вдосконалення чинного законодавства та судово-слідчої практики.

Для досягнення визначеної мети були поставлені й вирішувалися такі основні завдання:

- сформулювати поняття фальсифікації доказів у кримінальному процесі;

визначити способи та суб'єктів фальсифікації доказів;

провести аналіз правових норм, що регламентують повноваження начальника органу дізнання, начальника слідчого відділу, прокурора, судді при здійсненні процесуального контролю та суду як органу правосуддя при виявленні сфальсифікованих доказів;

встановити повноваження суб'єктів відомчого контролю при виявленні фальсифікації доказів;

проаналізувати підстави повернення кримінальних справ на додаткове розслідування;

опрацювати питання реабілітації підсудного (засудженого) при встановленні факту фальсифікації доказів;

- розробити та обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства з метою запобігання фальсифікації доказів, їх виявлення та реагування на це правопорушення.

Об'єкт дослідження - правовідносини, що виникають, змінюються і припиняються у зв'язку з фальсифікацією доказів у кримінальних справах.

Предмет дослідження - кримінально-процесуальні наслідки фальсифікації доказів.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети, з урахуванням об'єкта та предмета дослідження, в роботі були використані загальнонаукові і спеціальні методи. Діалектичний метод як загальний метод наукового пізнання дозволив розглянути усі питання в динаміці, виявити їх взаємозв'язок і взаємообумовленість (розділи 1-3). Метод системного аналізу дав можливість з'ясувати місце фальсифікації доказів серед інших способів протидії доказуванню, проаналізувати положення сучасної теорії кримінального процесу, норми кримінального та кримінально-процесуального закону, а також наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених щодо наслідків фальсифікації доказів. (розділ 1). Системно-структурний та формально-логічний методи використовувалися при вивчені сутності та визначенні понять «фальсифікація доказів», «фабрикація кримінальних справ», проведенні класифікації способів фальсифікації доказів, визначенні етапів кримінально-процесуальної діяльності при виявленні сфальсифікованих доказів (розділ 1). Метод порівняльного правознавства було покладено в основу аналізу та співставлення національного та іноземного кримінально-процесуального законодавства в частині розглядуваних питань (розділ 1). За допомогою соціологічних методів (інтерв'ювання, анкетування) було з'ясовано позиції і думки слідчих щодо причин фальсифікації доказів на досудовому слідстві, вирішення наявних проблем, (розділ 2) а статистичний метод дозволив їх узагальнити поряд з результатами вивчення матеріалів кримінальних справ (розділ 3).

Емпіричну базу дослідження становлять дані, отримані в результаті вивчення 346 кримінальних справ, порушених органами дізнання та досудового слідства ОВС України протягом 2006-2008 рр.; вивчення 299 матеріалів про відмову в порушенні кримінальних справ, дані опитування 205 респондентів - працівників ОВС.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у дисертації вперше в Україні визначено кримінально-процесуальні наслідки фальсифікації доказів. Відповідно до одержаних в ході дослідження наукових результатів автором сформульовано положення і висновки, що мають важливе теоретичне і практичне значення, зокрема:

вперше:

- визначено, що суб'єктами фальсифікації доказів можуть бути тільки державні органи та службові особи, які ведуть кримінальне судочинство, учасники процесу (п.8 ст.32 КПК України), а також інші суб'єкти кримінально-процесуальних відносин є суб'єктами фальсифікації відомостей про факти, а не доказів;

- запропоновано надати судді повноваження порушувати кримінальну справу, якщо під час здійснення судового контролю за досудовим провадженням ним буде встановлений факт кримінальної фальсифікації доказів;

- обґрунтовано доцільність надання у ч.1 ст.246 КПК України легального визначення порушень вимог кримінально-процесуального закону, допущених під час порушення кримінальної справи, провадження досудового слідства, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду;

- сформульовано висновок про доповнення ст.531 КПК України, Закону України від 01.12.1994 «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» такою підставою для компенсації шкоди, як закриття судом кримінальної справи у зв'язку з відмовою державного чи приватного обвинувача від обвинувачення;

удосконалено:

- визначення понять «фальсифікація доказів» та «фабрикація кримінальної справи»;

- класифікацію способів фальсифікації доказів;

дістало подальшого розвитку:

положення, що перед новим кримінально-процесуальним законодавством не слід ставити завдання про притягнення кожного, хто вчинив злочин, до кримінальної відповідальності;

пропозиція щодо відмови від обов'язкової участі понятих при проведенні слідчих дій, крім обшуку житла чи іншого володіння особи. При їх провадженні повинен застосовуватися відеозапис;

наукова думка про те, що захисту доказів від фальсифікації має сприяти відмова від застосування такого процесуального джерела як протоколи з відповідними додатками, складені уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів;

твердження щодо попередження підозрюваного, обвинуваченого про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину;

наукова теза про доцільність встановлення у законодавчому порядку розміру компенсації за кожний день незаконного притягнення особи до кримінальної відповідальності;

пропозиція щодо доповнення КПК України нормою, яка б регулювала порядок відновлення окремих слідчих дій, інших документів у зв'язку з фальсифікацією доказів;

положення щодо надання начальнику слідчого відділу права скасовувати постанови слідчого, які перешкоджають розслідуванню злочинів шляхом винесення незаконних рішень про відмову в порушенні справи та її закриття;

наукова точка зору, що пропонує позбавлення суду права повертати кримінальну справу для провадження додаткового розслідування;

пропозиція щодо неприйнятності правового регулювання, коли проводиться розслідування такої нововиявленої обставини, як фальсифікація доказів.

Практичне значення одержаних результатів полягає, в тому, що в дисертації сформульовано та обґрунтовано висновки й пропозиції, що сприятимуть вдосконаленню ефективності науково-дослідницької роботи, активізації навчання спеціалістів та підвищенню ефективності діяльності органів дізнання та досудового слідства щодо усунення кримінально-процесуальних наслідків фальсифікації доказів. На користь практичного значення викладених у роботі висновків і пропозицій свідчить те, що вони використовуються:

у навчальному процесі - при підготовці підручників і посібників з навчального курсу «Кримінальний процес», а також розробці текстів лекцій і навчально-методичних матеріалів проведення семінарів і практичних занять з цієї дисципліни - Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ (акт впровадження від 03.02.2009), Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (акт впровадження від 05.01.2009);

у правоохоронній сфері - використовуються Головним слідчим управлінням МВС України (акт впровадження від 09.02.2009) при проведенні занять в системі службової підготовки, а також на курсах підвищення кваліфікації працівників органів дізнання, досудового слідства, МВС України, а також слідчим управлінням ГУМВС України в Запорізькій області (акт впровадження від 05.02.2009).

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації обговорені у виступах автора на конференціях, а саме: у ІІІ міжнародній конференції аспірантів, студентів та здобувачів «Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку» (м.Луцьк, 2007), у всеукраїнській науково-практичній конференції «Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи» (м.Тернопіль, 2007), науково-практичних конференціях Київського національного університету внутрішніх справ «Правова система України: сучасний стан та перспективи удосконалення» (м. Київ, 2007) та «Засади кримінального судочинства та їх реалізація в законотворчій і правозастосовній діяльності» (м. Київ, 2009).

Публікації. За результатами дослідження дисертантом опубліковано 3 наукові статті у фахових наукових виданнях та 4 тези наукових доповідей.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають десять підрозділів, висновків, трьох додатків на 12 сторінках, списку використаних джерел (220 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 199 сторінок, з них загальний обсяг тексту - 164 сторінки.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації, визначається ступінь її наукової розробленості, мета, завдання й методи дослідження; висвітлюється зв'язок роботи з науковими програмами та планами; визначаються наукова новизна і практичне значення одержаних результатів; вказуються форми їх апробації та впровадження у законодавчу діяльність, практику досудового слідства, науково-дослідну роботу і навчальний процес.

Розділ 1 «Поняття, способи та суб'єкти фальсифікації доказів» складається з трьох підрозділів, в яких досліджується поняття, способи та суб'єкти фальсифікації доказів.

У підрозділі 1.1. «Поняття фальсифікації доказів» дається ґрунтовний аналіз неоднозначних позицій українських та зарубіжних вчених-процесуалістів щодо закріплення в кримінально-процесуальному законі поняття «фальсифікація доказів».

Автор на підставі аналізу критеріїв оцінки доказів, а саме: визначення їх належності, допустимості, достовірності та достатності для прийняття відповідних процесуальних рішень наводить власне бачення категорії «фальсифікація доказів у кримінальному процесі». Це будь-яке умисне викривлення форми та змісту доказів, що негативно впливає на повний та об'єктивний розгляд судом кримінальної справи.

Дисертант проводить порівняльний аналіз понять «фальсифікація» і «фабрикація» кримінальних справ.

Фальсифікація доказів - це одна з різноманітних форм протидії розслідуванню та судовому розгляду кримінальної справи.

Фальсифікація доказів - один із способів притягнення невинуватої особи до кримінальної відповідальності, незаконного звільнення підозрюваного або обвинуваченого від кримінальної відповідальності, винесення неправосудного вироку, ухвали або постанови. Фальсифікація доказів найчастіше виявляється в наступному: у складанні протоколів слідчих дій, які не проводились; у внесенні змін до процесуальних документів: у підробці реквізитів процесуальних документів; у заміні речових доказів іншими предметами.

Фабрикація кримінальних справ являє собою вид злочинної діяльності, що полягає в умисному порушенні та провадженні органами досудового розслідування квазі процесуальних, а тому зовні схожих на звичайно здійснювані відповідно до закону кримінально-процесуальних проваджень, для заведення і оформлення зовні правдоподібних кримінальних справ, при відсутності яких-небудь передбачених законом приводів і достатніх для такої діяльності підстав, з метою соціальної дискредитації, а зрештою політико-економічного руйнування неугодних пануючій еліті осіб, затвердження особистих або групових, але завжди антигромадських устремлінь, з метою переділу відомчої, регіональної або державної влади, захоплення управлінських і політичних посад.

У підрозділі 1.2. «Способи фальсифікації доказів» автор розглядає різноманітні способи фальсифікації доказів, а саме підроблення письмових та речових доказів. Такий поділ цілком виправдовується тим, що дії фальсифікуючого характеру у вказаних випадках суттєво відрізняються.

Для письмових доказів більш властивим є спотворення відомостей, що в них містяться. Тому у законі потрібно передбачити процесуальні гарантії, які б унеможливлювали фальсифікацію слідчим протоколів при провадженні слідчих дій без участі понятих. При їх проведенні обов'язково повинен застосовуватись спеціалістом відеозапис. У зв'язку з цим пропонуємо доповнити ст.852 КПК України ч.3 такого змісту: «Відеозапис застосовується обов'язково при проведенні слідчих дій без участі понятих».

Для речових доказів характерним є спотворення властивостей матеріальних об'єктів. Відповідно у КПК доцільно розширити норму, що регламентує вилучення об'єктів, - слід доповнити її вказівкою на те, що в необхідних випадках об'єкти упаковуються або засвідчуються іншими способами, які підтверджують достовірність цих об'єктів і неможливість безконтрольного доступу до них.

Також фальсифікація доказів, так само як і службове підроблення, за способом вчинення може поділятися на матеріальну (внесення змін у справжній документ шляхом зміни, знищення аркушів, підчищення, виправлення чи пошкодження тексту документу та додатків до них) чи інтелектуальну (складання неправдивого за змістом, однак дійсного за формою документу, шляхом дописування надуманих або приховування дійсних обставин справи) підробку.

Ознайомлення з матеріалами кримінальних справ, по яких були встановлені сфальсифіковані докази, дозволяє виділити наступні способи цього діяння, зокрема підробка: дати оформлення документу; підписів осіб, які повинні бути присутніми при проведенні відповідної слідчої дії; даних про обставини, що підлягають доказуванню (наприклад подія злочину).

Автор наголошує, що у законі обов'язково має бути вказівка на приведення неправдивих і приховування дійсних даних як обов'язкової ознаки фальсифікації доказів, тобто має бути її юридичне тлумачення.

У підрозділі 1.3. «Суб'єкти фальсифікації доказів» автор характеризує суб'єктів фальсифікації доказів у кримінальних справах.

Дисертант вважає, що ч.6 ст.48 КПК України (обов'язок захисника не перешкоджати встановленню істини у справі шляхом вчинення дій, спрямованих на те, щоб сфальсифікувати докази) може бути застосований і щодо діяльності адвоката-представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача.

Автор акцентує увагу на тому, що суб'єктами фальсифікації доказів можуть бути лише державні органи і посадові особи, які ведуть кримінальний процес (особа, яка провадить дізнання, орган дізнання, слідчий, начальник слідчого відділу, прокурор, суд, суддя). Вказані органи і особи мають бути безпосередньо пов'язані з провадженням у певній кримінальній справі: мати справу у провадженні, бути у складі слідчої групи (оперативно-слідчої групи), виконувати доручення або окреме доручення.

Учасники кримінального процесу, перелік яких приведений в п.8 ст.32 КПК України, і інші суб'єкти кримінально-процесуальних відносин можуть бути суб'єктами фальсифікації відомостей про факти, а не доказів.

Розділ 2 «Повноваження суб'єктів процесуального контролю при виявленні фальсифікованих доказів» складається з трьох підрозділів, у яких досліджуються кримінально-процесуальні, криміналістичні, організаційні, морально-етичні засади провадження даної слідчої дії.

У підрозділі 2.1. «Повноваження прокурора при виявленні фальсифікованих доказів» розглянута така функція прокуратури, як здійснення нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство.

Дисертант проаналізував повноваження, що надані прокурору, використання яких дозволяє усунути порушення як фальсифікація доказів, а саме: постанова прокурора про скасування незаконних постанов слідчих та дізнавачів, що винесені на підставі фальсифікованих доказів; усунення особи, яка провадить дізнання або слідчого від подальшого ведення дізнання або досудового слідства за порушення закону при розслідуванні справи; закриття провадження в кримінальній справі та реабілітація особи; внесення прокурором подання про порушення законів при розслідуванні злочинів у формі фальсифікації доказів; порушення прокурором кримінальної справи у зв'язку з фальсифікацією доказів; винесення прокурором постанови про порушення дисциплінарного провадження; доручення керівникам органів досудового слідства, дізнання щодо проведення перевірок у підвідомчих їм підрозділах; повернення прокурором справи слідчому для провадження додаткового розслідування.

Автор також звертає увагу і на документальне забезпечення прокурорських перевірок. Існують наступні, необхідні для роботи прокурора документи, в яких обов'язково фіксуються порушення закону у вигляді фальсифікації матеріалів під час перевірки та вирішення заяв і повідомлень про злочини, а саме: це схема якісного аналізу виявлених в ОВС порушень закону; схема (бланк) підсумкової довідки прокурора, заповненої (складеної) за результатами його перевірки; робочий зошит реєстрації прокурором виявлених в органах дізнання та досудового слідства порушень закону під час прийому, реєстрації, перевірки та вирішенні заяв і повідомлень про злочини.

У підрозділі 2.2. «Повноваження суб'єктів відомчого контролю при виявленні фальсифікованих доказів» зазначено, що контроль за організацією роботи та процесуальною діяльністю слідчих здійснює начальник слідчого відділу. Згідно з вимогами КПК України та наказу МВС України № 422 від 02.09.2008 «Про вдосконалення діяльності підрозділів дізнання органів внутрішніх справ України», контроль за організацією роботи та процесуальною діяльністю дізнавачів здійснюють начальник органу внутрішніх справ та начальник підрозділу дізнання.

Автор, на підставі розгляду повноважень начальника слідчого відділу при виявленні сфальсифікованих доказів, пропонує надати йому право скасовувати тільки ті постанови слідчого, які перешкоджають розслідуванню злочинів шляхом винесення незаконних рішень про відмову в порушенні справи та її закриття.

Також дисертант вважає, що начальника органу дізнання слід наділити правом відміняти незаконні постанови дізнавача, прийняті на підставі сфальсифікованих доказів. Доцільно передбачити в процесуальному статусі начальника органу дізнання та начальника підрозділу дізнання їх право вносити прокуророві клопотання про відміну таких незаконних постанов.

Відповідно до ч.2 ст.1141 КПК України, повноваження поділяються на дві самостійні групи. Одну групу складають засоби контролю за розслідуванням конкретної справи. До них відноситься: право перевіряти кримінальні справи, приймати учать у провадженні досудового слідства, давати вказівки про провадження окремих слідчих дій, притягнення як обвинуваченого, кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, направлення справи.

У підрозділі 2.3 «Повноваження судді при виявленні фальсифікованих доказів» автор зазначає, що судовий контроль на досудових стадіях кримінального судочинства має два види. Суть першого виду полягає в тому, що КПК України передбачає можливість застосування під час досудового провадження чітко визначених заходів процесуального примусу, у тому числі у формі слідчих дій, лише за попереднім рішенням судді, основаним на перевірці обґрунтованості та законності їх здійснення (попередній судовий контроль). Сутність другого зводиться до того, що при наданні особам, які притягнуті чи залучені до розслідування кримінальної справи, прав на оскарження визначених КПК дій та рішень слідчого із відновлених у законі підстав, суд уповноважений їх перевірити та оцінити, розглянути скаргу в оптимальні терміни, та прийняти по ній остаточне рішення (подальший судовий контроль). Спільним для обох видів такої діяльності судді є те, що розгляд даних питань пов'язується з кінцевою перспективою розслідування та розгляду справи і направлений він саме на забезпечення та захист основних прав та свобод громадян при здійсненні щодо них, тих чи інших дій, чи прийняття тих чи інших процесуальних рішень ще в ході досудового слідства.

Серед перерахованих повноважень судді зі здійснення судового контролю у досудових стадіях кримінального процесу тільки у ст.61 КПК України прямо передбачено, як має діяти суддя, встановивши, що певні докази сфальсифіковані.

Вважаємо правомірною постановку питання про надання судді повноваження порушувати кримінальну справу, якщо під час здійснення судового контролю ним буде встановлений факт кримінальної фальсифікації доказів.

Розділ 3 «Повноваження суду при виявленні фальсифікованих доказів під час здійснення правосуддя» складається з трьох підрозділів, в яких досліджуються заходи реагування судів на факти фальсифікації доказів.

У підрозділі 3.1. «Винесення судами окремих ухвал (постанов) при виявленні фальсифікованих доказів» дисертант розглядає процес винесення судами окремих ухвал (постанов) при виявленні фальсифікованих доказів, оскільки вони є засобом зміцнення законності та правопорядку, сприяють усуненню недоліків у діяльності державних органів та посадових осіб, запобігають вчиненню злочинів та інших правопорушень, впливають на формування у громадян поваги до права та становлять важливу частину діяльності судів.

Автор звертає увагу на: підстави винесення окремих ухвал (постанов), що зазначені у ст.232 і ст.346 КПК України та питання, пов'язані з винесенням судом окремих ухвал (постанов) у зв'язку з фальсифікацією доказів органами досудового розслідування, їх реквізитами, що регламентується ст.273, 340, 380, 4002 КПК України.

Підрозділ 3.2. «Повернення кримінальних справ на додаткове розслідування» присвячений одному із правових заходів реагування судів на факти фальсифікації доказів - поверненню кримінальних справ на додаткове розслідування. Зокрема, кримінально-процесуальне законодавство передбачає повернення судом справи на додаткове розслідування зі стадій попереднього розгляду справи суддею, судового розгляду, апеляційного та касаційного перегляду справи. Ст.246 КПК України дає вичерпний перелік підстав для повернення справи на додаткове розслідування зі стадії попереднього розгляду справи суддею.

Дисертант акцентує увагу на тому, що фактичною підставою повернення справи на дослідування, щодо теми дослідження, є достовірність і достатність інформації про таке кримінально-процесуальне порушення як фальсифікація доказів. Правовою ж підставою прийняття судом даного рішення є положення, передбачене, наприклад, в ч.1 ст.246 КПК України: під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства були допущені такі порушення вимог КПК, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду.

З метою подальшого зміцнення законності при провадженні досудового слідства і при прийнятті рішень про направлення справ на досудове розслідування пропонуємо доповнити КПК України нормою, в якій були б вичерпно перераховані ті порушення вимог закону, допущені під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду. Серед таких порушень обов'язково має бути вказівка на фальсифікацію доказів. Таке порушення закону може бути підставою для повернення судом справи на додаткове розслідування за умови, що воно було істотним. При визначенні суттєвості такого порушення вимог кримінально-процесуального закону суддя повинен встановити, чи обумовлюють вони відсутність фактичних підстав для призначення справи до судового розгляду та чи може це порушення надалі вплинути на постановлення законного та обґрунтованого вироку. фальсифікація доказ кримінальний розслідування

Відповідно є дві групи істотних порушень кримінально-процесуального закону. Перша група - ті, істотність яких визначається судом, оскільки залежить від конкретних обставин справи. Друга група - ті, істотність яких є безумовною. Їх наявність тягне за собою обов'язкове повернення справи на додаткове розслідування (ст.370 КПК України). Таким чином, на сьогодні суд, а не закон, визначає, чи є фальсифікація доказів у конкретному випадку істотним порушенням кримінально-процесуального закону.

У підрозділі 3.3. «Реабілітація підсудного (засудженого) при встановленні факту фальсифікації доказів» зазначається, що найбільш ефективним засобом реагування на факти фальсифікації доказів, що потягнули за собою незаконне притягнення осіб до кримінальної відповідальності, є їх реабілітація.

Автор проводить аналіз такої категорія як «реабілітація». На сьогодні можна виділити три основних підходи щодо розуміння поняття реабілітації у кримінальному процесі. Перша група вчених вважає (Б. Т. Безлепкин, А. Г. Эдилян, Т. Т. Таджиев), що реабілітацію слід ототожнювати з фактом виправдання особи чи закриття щодо неї кримінальної справи за відсутністю події або складу злочину, недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Прихильники другої точки зору зазначають, що реабілітація - це визнання уповноваженими органами невинуватості особи у відповідному процесуальному рішенні і відновлення її порушених прав (Н. Я. Шило, М. І. Пастухов, М. Є. Шумило).

Третя група процесуалістів (Л. В. Бойцова, О. Капліна) є прибічниками погляду на реабілітацію, як на відновлення прав і репутації невинних осіб, підданих необґрунтованому кримінальному переслідуванню.

Ми підтримуємо позицію, що під реабілітацією у судових стадіях кримінального процесу слід розуміти винесення судом відповідного процесуального рішення, яке встановлює невинуватість підсудного чи засудженого у вчиненні злочину. Таким є постановлення виправдувального вироку та закриття судом кримінальної справи за реабілітуючими підставами. Саме з моменту реабілітації у особи, яка була незаконно притягнута до кримінальної відповідальності на підставі сфальсифікованих доказів, з'являється право на відшкодування шкоди, а суду - обов'язок роз'яснити їй це право (ст.531 КПК України, ст. 11 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»). Таким чином, реабілітація особи, незаконно притягнутої до кримінальної відповідальності, є умовою використання нею конституційного права на відшкодування заподіяної матеріальної та моральної шкоди (ст.56, ч.4 ст.62 Конституції України).

Автор виокремлює форми реабілітації особи, незаконно притягнутої до кримінальної відповідальності внаслідок фальсифікації доказів обвинувачення: постановлення судом виправдувального вироку; закриття судом кримінальної справи за реабілітуючими обставинами.

У підрозділі 3.4. «Перегляд судових рішень в порядку виключного провадження» зазначається, що судові рішення у кримінальних справах (вироки, постанови, ухвали), які вступили в законну силу, можуть бути переглянуті в порядку виключного провадження тільки на підставах, що передбачені у ч.1 ст.4004 КПК України: за нововиявленими обставинами та у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону й істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення.

Автор пропонує ч.1 ст.4008 КПК України доповнити наступним реченням: «Прокурор перевіряє, чи належить фальсифікація доказів, встановлена вироком, що набрав законної сили, а при неможливості постановлення вироку - матеріалами справи по іншій справі до справи, що підлягає відновленню. Закінчивши перевірку цієї нововиявленої обставини районний, міський прокурор, при наявності підстав для відновлення справи, направляє її разом з матеріалами перевірки, вироком, що набрав законної сили, яким винні особи у фальсифікації доказів в справі вже засуджені і своїм висновком відповідно прокуророві Автономної Республіки Крим, прокуророві області, прокуророві міст Києва, Севастополя, військовому прокурору (на правах області), який і вирішує питання про внесення подання до апеляційного суду». У зв'язку з цим слід виключити зі ст.4008 КПК України частину другу. Виходячи з того, що ст.4004 КПК України передбачає перегляд у порядку виключного провадження судових рішень, що набрали законної сили, то подання про перегляд справ у зв'язку з фальсифікацією доказів повинні розглядатися за правилами, встановленими ч.2, 4 ст.394 КПК України.

ВИСНОВКИ

У висновках на основі проведеного комплексного й системного дослідження питань, що пов'язані з кримінально-процесуальними наслідками фальсифікації доказів, сформульовано теоретичні положення та рекомендації, що відповідають вимогам наукової новизни, мають значення для науки та правоохоронної практики, зокрема:

1. Під фальсифікацією доказів у кримінальному процесі слід розуміти всяке умисне викривлення форми та змісту доказів, що негативно впливає на повний та об'єктивний розгляд судом кримінальної справи. Фальсифікація доказів означає їхню завідому неправдивість, розраховану на введення суду в оману. Фальсифікацію доказів доцільно розглядати як підроблення письмових та речових доказів. Такий поділ цілком виправдовується тим, що дії фальсифікуючого характеру у вказаних випадках суттєво відрізняються. Для письмових доказів більш властивим є спотворення відомостей, які в них містяться. Для речових характерним є спотворення властивостей матеріальних об'єктів. Суб'єктами фальсифікації доказів можуть бути тільки державні органи та посадові особи, які ведуть кримінальний процес. Учасники кримінального процесу (п.8 ст.32 КПК України), а також інші суб'єкти кримінально-процесуальних відносин є суб'єктами фальсифікації відомостей про факти, а не доказів.

2. Перед новим кримінально-процесуальним законодавством не слід ставити завдання про притягнення кожного, хто вчинив злочин, до кримінальної відповідальності, про швидке та повне розкриття злочину.

3. Потрібно відмовитись від обов'язкової участі понятих при проведенні всіх слідчих дій, крім обшуку житла чи іншого володіння особи. У законі слід передбачити певні гарантії, які унеможливлювали б фальсифікацію слідчим протоколів при провадженні слідчих дій без участі понятих. При їх проведенні обов'язково повинен застосовуватися відеозапис. У зв'язку з цим, пропонуємо доповнити ст.852 КПК України частиною 3 такого змісту: «Відеозапис застосовується обов'язково при проведенні слідчих дій без участі понятих».

4. Ст.107, 143 КПК України слід доповнити положенням такого змісту: «перед допитом слідчий попереджає підозрюваного (обвинуваченого) про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину».

5. У п.10 ч.1 ст.227 КПК України доцільно навести вичерпний перелік підстав для прийняття прокурором рішення про усунення особи, яка провадить дізнання або слідчого від подальшого ведення розслідування за порушення закону. Серед цих підстав обов'язково має бути вказана фальсифікація доказів. Пропонуємо доповнити п.2 ч.1 ст.229 КПК України наступним реченням: «Якщо існують підстави для усунення слідчого від подальшого ведення справи, кримінальна справа повертається начальнику слідчого відділу для організації додаткового розслідування». Доцільно доповнити ч.1 cт.227 КПК України пунктом 101 такого змісту: «відстороняє особу, яка здійснює дізнання, слідчого від подальшого ведення перевірки заяв, повідомлень про злочини, якщо вони при цьому допустили порушення закону».

6. Потрібно у законодавчому порядку встановити розмір компенсації за кожний день незаконного притягнення особи до кримінальної відповідальності.

7. КПК України слід доповнити статтею, яка б регулювала порядок відновлення окремих протоколів слідчих дій, інших документів у зв'язку з фальсифікацією доказів.

8. Начальнику слідчого відділу потрібно надати право скасовувати постанови слідчого, які перешкоджають розслідуванню злочинів шляхом винесення незаконних рішень про відмову в порушенні справи та її закриття. Пропонуємо доповнити ст.1141 КПК України положенням, що начальник слідчого відділу вносить прокуророві клопотання про скасування інших незаконних постанов слідчого. У ст.1141 КПК України необхідно визначити підстави передачі начальником слідчого відділу справи від одного слідчого іншому та порядок процесуального оформлення цього рішення.

9. КПК України потрібно доповнити статтями «Повноваження начальника органу дізнання» та «Повноваження начальника підрозділу дізнання». При цьому начальнику органу дізнання слід надати право скасовувати незаконні постанови дізнавача. Йдеться про ті постанови, які він не затверджує (наприклад, постанови про визнання особи потерпілим, цивільним позивачем та ін.).

10. Останнє речення ч.3 ст.611 КПК України доцільно викласти у наступній редакції: «Постанова судді про усунення захисника може бути ним оскаржена протягом семи днів з дня одержання копії постанови в апеляційному порядку». Ч.3 ст.611 КПК України після слова «слідчого» необхідно доповнити словами «погодженого з прокурором». Судді слід надати право скасовувати за скаргою зацікавлених осіб постанову слідчого про зупинення досудового слідства. Вважаємо правомірною постановку питання про надання судді повноваження порушувати кримінальну справу, якщо під час здійснення судового контролю за досудовим розслідуванням ним буде встановлений факт кримінальної фальсифікації доказів.

Ч.1 ст.232 КПК України доцільно доповнити реченням такого змісту: «В окремій ухвалі (постанові) суд зобов'язаний за наявності на те підстав порушити питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності осіб, в діяннях яких є ознаки дисциплінарного правопорушення». У ч.1 ст.246 КПК України потрібно дати легальне визначення порушень вимог кримінально-процесуального закону, допущених під час порушення справи, провадження досудового розслідування, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду. Потрібно скасувати право суду на повернення кримінальної справи на додаткове розслідування.

11. У ст.531 КПК України, Законі України від 01.12.1994 «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури. і суду» слід передбачити таку підставу для компенсації шкоди, як закриття судом кримінальної справи у зв'язку з відмовою державного чи приватного обвинувача від обвинувачення.

12. Пропонуємо ч.1 ст.4008 КПК України доповнити наступним реченням: «Прокурор перевіряє, чи належить фальсифікація доказів, встановлена вироком, що набрав законної сили, а при неможливості постановлення вироку - матеріалами справи по іншій справі до справи, що підлягає відновленню. Закінчивши перевірку цієї нововиявленої обставини районний, міський прокурор, при наявності підстав для відновлення справи, направляє її разом з матеріалами перевірки, вироком, що набрав законної сили, яким винні у фальсифікації доказів у справі вже засуджені і своїм висновком відповідно прокуророві Автономної Республіки Крим, прокуророві області, прокуророві міст Києва, Севастополя, військовому прокурору (на правах області), який і вирішує питання про внесення подання до апеляційного суду». У зв'язку з цим слід виключити зі ст.4008 КПК України частину другу. Право вносити подання до суду про необхідність перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами потрібно надати тому прокуророві, який порушив провадження за нововиявленими обставинами і призначив її перевірку.

13. Пропонуємо з ч.3 ст.388 КПК України виключити наступні слова: «за винятком тих рішень, що зазначені у частині першій статті 383 цього Кодексу».

14. Перед знищенням кримінальної справи з неї разом з вироком суду повинні вилучатися протоколи слідчих дій та інші документи - джерела доказів, строк зберігання яких має бути 100 років.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Косець Д. В. Повноваження прокурора у разі встановлення фальсифікації доказів / Д. В. Косець // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. Збірник наукових праць. - Донецьк. - 2007. - № 1. - С. 177 - 183.

2. Косець Д. В. Реабілітація засудженого при встановленні фальсифікації доказав / Д. В. Косець // Право України. - 2007. - № 5. - С. 122 - 124.

3. Косець Д. В. Строки перегляду судових рішень у зв'язку з фальсифікацією доказів / Д. В. Косець // Держава і право. Збірник наукових праць. - 2007. - № 35. - С. 548 - 553.

4. Косець Д. В. Фальсифікація доказів як підстава для перегляду судових рішень в порядку виключного провадження / Д. В. Косець // Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку : збірник тез наукових доповідей ІІІ міжнародної конференції аспірантів, студентів та здобувачів 23-24.03.2007р. - Луцьк, 2007. - С. 261 - 262.

5. Косець Д. В. Зловживання органів слідства шляхом фальсифікації доказів / Д. В. Косець // Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи : Всеукраїнська науково-практична конференція 13.04.2007р. - Тернопіль, 2007. - С. 227 - 230.

6. Косець Д. В. Поняття фальсифікації доказів у кримінальному процесі / Д. В. Косець // Правова система України: сучасний стан та перспективи удосконалення : Науково-практична конференція Київського національного університету внутрішніх справ 20-21.04.2007р. - Київ : КНУВС, 2007.

7. Косець Д. В. Кримінально-процесуальні наслідки фальсифікації доказів / Д. В. Косець // Засади кримінального судочинства та їх реалізація в законотворчій і правозастосовній діяльності : Науково-практична конференція Київського національного університету внутрішніх справ 03.04.2009р. - Київ : КНУВС, 2009. - С. 435 - 440.

АНОТАЦІЯ

Пінчук Д.В. Кримінально-процесуальні наслідки фальсифікації доказів. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність. - Київський національний університет внутрішніх справ. - Київ, 2009.

Дисертація присвячена комплексному кримінально-процесуальному дослідженню наслідків фальсифікації доказів; розробці науково обґрунтованих пропозицій і рекомендацій, направлених на вдосконалення чинного законодавства та судово-слідчої практики.

Ключові слова: фальсифікації доказів, суб'єкти фальсифікації доказів, фабрикація кримінальної справи, способи фальсифікації доказів, слідчі дії, реабілітація підсудного (засудженого).

Пинчук Д.В. Уголовно-процессуальные последствия фальсификации доказательств. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 - уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность. - Киевский национальный университет внутренних дел. - Киев, 2009.

Диссертация посвящена комплексному криминально-процессуальному исследованию последствий фальсификации доказательств; разработке научно- обоснованных предложений и рекомендаций, направленных на совершенствование действующего законодательства и судебно-следственной практики.

Автор на основании анализа критериев оценки доказательств, а именно: определение их относимости, допустимости, достоверности и достаточности для принятия соответствующих процессуальных решений формулирует авторское видение категории «фальсификация доказательств в уголовном процессе». Это любое преднамеренное отступление от формы и содержания доказательств, что негативно влияет на полное и объективное рассмотрение уголовного дела.

Диссертант проводит сравнительный анализ понятий «фальсификация» и «фабрикация» уголовных дел.

Автор рассматривает многообразные способы фальсификации доказательств, а именно подделка письменных и вещественных доказательств.

В диссертации дана характеристика субъектов фальсификации доказательств. Ими могут быть лишь государственные органы и должностные лица, которые осуществляют расследование (лицо, которое осуществляет дознание, орган дознания, следователь, начальник следственного отдела, прокурор, суд, судья).

Проанализированы полномочия прокурора, использование которых позволяет устранить нарушение фальсификации доказательств. К ним относятся: постановление прокурора об отмене незаконных постановлений следователей и дознавателей, которые вынесены на основании фальсифицированных доказательств; устранение лица, которое осуществляет дознание или следователя от последующего ведения дознания или досудебного следствия за нарушение закона при расследовании дела; прекращение уголовного дела и реабилитация лица; внесение прокурором представления о нарушении законов при расследовании преступлений в форме фальсификации доказательств; возбуждение прокурором уголовного дела в связи с фальсификацией доказательств; вынесение прокурором постановления о возбуждении дисциплинарного производства; поручение руководителям органов досудебного следствия, дознания относительно проведения проверок в подведомственных им подразделениях; возвращение прокурором дела следователю для осуществления дополнительного расследования.

Автор также обращает внимание и на документальное обеспечение прокурорских проверок.

На основании изучения правовых мер реагирования судов на факты фальсификации доказательств, автор предлагает дополнить УПК Украины нормой, в которой были бы исчерпывающе перечислены те нарушения требований закона, допущенные во время возбуждения дела, осуществления дознания или досудебного следствия, без устранения которых дело не может быть назначено к судебному разбирательству. Среди таких нарушений обязательно должно быть указание на фальсификацию доказательств. Такое нарушение закона может быть основанием для возвращения дела на дополнительное расследование при условии, что оно было существенным. При определении существенности такого нарушения требований уголовно-процессуального закона судья должен установить, обусловливают ли они отсутствие фактических оснований для назначения дела к судебному разбирательству, и может ли это нарушение в дальнейшем повлиять на вынесение законного и обоснованного приговора.

В работе выделяются формы реабилитации лица, которое незаконно привлечено к уголовной ответственности в результате фальсификации доказательств обвинения: вынесение судом оправдательного приговора; прекращение судом уголовного дела по реабилитирующим обстоятельствам.

Отмечается, что судебные решения по уголовным делам (приговоры, определения, постановления), которые вступили в законную силу, могут быть пересмотрены в порядке исключительного производства. Основания для этого предусмотрены в ч.1 ст. 4004 УПК Украины: вновь открывшиеся обстоятельства; неправильное применение уголовного закона и существенное нарушение требований уголовно-процессуального закона, которые существенно повлияли на правильность судебного решения.

Предложены изменения и дополнения к действующему и проекту УПК Украины.

Ключевые слова: фальсификации доказательств, субъекты фальсификации доказательств, фабрикация уголовного дела, способы фальсификации доказательств, следственные действия, реабилитация подсудимого (осужденного).

Pinchuk D.B. Criminal and procedural consequences of falsification of proofs. - Manuscript.

Thesis on taking scientific degree of candidate of legal sciences in qualification 12.00.09 - criminal process and criminology; forensic enquiry; investigative activities. - Kyiv National University of Internal Affairs. - Kyiv, 2009.

Dissertation is devoted to complex criminal-procedural research of consequences of falsification of proofs; to development of scientifically grounded suggestions and recommendations directed on perfection of current legislation and court-investigative practice.

...