Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

Спеціальність 12.00.11 - міжнародне право

УДК 341.29.009 (100). 10.87.51

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ПРАВОВИЙ СТАТУС УГОД МІЖНАРОДНОГО ВАЛЮТНОГО ФОНДУ ТА МІЖНАРОДНОГО БАНКУ РЕКОНСТРУКЦІЇ ТА РОЗВИТКУ

Палій Євгенія

Володимирівна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України.

Науковий керівник

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Савчук Костянтин Олександрович, Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України, старший науковий співробітник відділу міжнародного права та порівняльного правознавства

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, член-кореспондент НАН України Опришко Віталій Федорович, Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана декан юридичного факультету кандидат юридичних наук, доцент Гнатовський Микола Миколайович, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т. Шевченка заступник директора з навчальної роботиЗахист відбудеться 30 жовтня 2009р. о 16 30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий 29 вересня 2009 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Т. І. Тарахонич

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Фінансова криза, що почалась у 2007 р. у Сполучених Штатах Америки, негативно позначилась на діяльності міжнародних фінансових установ та стані фінансів практично всіх держав світу. Її оцінюють як крах світової фінансової системи, побудованої на засадах Бреттон-Вудських угод, а саме на функціонуванні міжнародних фінансових установ, і, фактично долару як універсального засобу фінансових розрахунків.

Це обумовило виникнення системної економічної кризи, яка може мати непередбачувані соціальні, політичні, правові наслідки для кожної країни та міжнародного співтовариства в цілому.

За таких умов зростає значення універсальних міжнародних організацій, основними завданнями яких є подолання глобальних проблем сучасності, до яких, зокрема, належать питання економічної стабільності держав, що обумовлює необхідність співпраці з метою досягнення сталого економічного розвитку у глобальних масштабах. Однією із найбільш важливих правових форм співпраці суб'єктів міжнародного права в економічній сфері є багатостороннє співробітництво в рамках міжнародних фінансових організацій.

Серед таких міжнародно-фінансових установ найважливіше значення належить Міжнародному валютному фонду (надалі - «МВФ» чи «Фонд») та Міжнародному банку реконструкції та розвитку (надалі - «МБРР» чи «Банк»), створеним у 1944 р. на Бреттон-Вудській конференції. Мета діяльності Фонду полягає у нагляді за належним функціонуванням міжнародної валютної системи, валютної політики та політики валютних курсів держав-членів, а основною метою діяльності Банку є забезпечення міжнародного потоку довгострокових інвестицій. Таким чином функції та завдання цих міжнародних фінансових установ характеризуються як взаємодоповнюючі і такі, що мають сприяти економічному розвитку всіх країн світу.

Щодо міжнародно-правової позиції СРСР, то до 1990 р. він не брав участі у діяльності МВФ та МБРР. Це пояснювалось тим, що Бреттон-Вудські угоди є інструментом експансіоністської політики імперіалістичних монополій, а також тим, що правовий порядок Банку та Фонду несумісні із загальновизнаними принципами міжнародного права та суперечать соціалістичному способу господарювання. Саме це стало причиною майже повної відсутності в Україні, як і в СРСР в цілому, наукових досліджень у даній сфері.

Україна, будучи вже незалежною державою, у 1992 р. набула членства в МВФ та МБРР. Однак, і після вступу України до цих міжнародних фінансових установ у науці міжнародного права питання правового статусу угод, що укладаються в рамках даних організацій, не знайшли належного висвітлення, а ті роботи, які торкаються окремих правових аспектів діяльності МВФ та МБРР, не охоплюють всього комплексу теоретичних та практичних проблем, які характеризують правову природу зазначених угод. Це обумовлює актуальність обраної теми дисертаційного дослідження та нагальну потребу у її всебічній розробці.

Кредитні угоди, які укладаються в рамках МВФ та МБРР, характеризуються значною правовою специфікою, обумовленою особливостями правовідносин, що виникають в рамках цих міжнародних фінансових установ, виділяючи їх з-поміж угод інших організацій. З одного боку, як Фонд, так і Банк співпрацюють з державами у сфері фінансової та економічної політики, виступаючи суб'єктами міжнародного права, а відтак і правовідносини у цій сфері повинні розглядатись як виключно публічно-правові за своїм предметним характером та суб'єктним складом. З іншого боку, учасниками кредитних правовідносин за участю МВФ та МБРР можуть також виступати і суб'єкти невладного характеру, а самі відносини за формою їх втілення та реалізації, на перший погляд, мало чим відрізняються від кредитних відносин приватноправового характеру. Однак, питання співвідношення та розмежування міжнародних кредитних договорів (кредитних договорів з іноземним елементом) та договорів, що укладаються в рамках МВФ та МБРР, в юридичній літературі українськими вченими практично не піднімалися.

Вивчення міжнародно-правових форм відносин держав з Фондом та Банком має принципово важливе значення для України. З моменту проголошення незалежності нашої держави виникла об'єктивна необхідність встановлення та розвитку її відносин з цими установами, що особливо виявляється в умовах сьогоднішньої фінансової кризи.

Україна активно співпрацює з МВФ та МБРР. Зокрема, за роки співпраці з МВФ починаючи з 1994 до 2002 рр. Україна отримала кредитних ресурсів на загальну суму 4289,1 млрд. дол. США. А у листопаді 2008 р. МВФ було відкрито дворічну програму стенд-бай на загальну суму 16,4 млрд. дол. США з метою подолання наслідків світової фінансової кризи в Україні. Співпраця України з МБРР реалізується через системні та інвестиційні проекти. За період з 1993 до 2007 року між Україною та МБРР було укладено угод про надання позик на загальну суму більше 5 млрд. дол. США. А у грудні 2007 року Банком було затверджено нову Стратегію партнерства з Україною на період 2008-2011 рр., за якою передбачається надання позик на загальну суму від 2 до 6 мільярдів доларів США впродовж чотирьох років.

Аналіз правової природи фінансових механізмів МВФ та МБРР сприятиме підвищенню ефективності їх використання та поглибленню співпраці України з цими міжнародними фінансовими організаціями.

Теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять праці вітчизняних та зарубіжних правознавців із загальних проблем міжнародного публічного права, а також монографії та статті, присвячені питанням міжнародного банківського та міжнародного фінансового права. Водночас потрібно зазначити, що значна частина доктринальних джерел присвячена економічному та політологічному аналізу зовнішніх інвестицій, кредитуванню та місцю МВФ та МБРР у міжнародній фінансовій системі.

Теоретичним підґрунтям дисертації стали праці таких представників доктрини міжнародного права України та інших країн СНД як А. Б. Альтшулера, Г.Н. Анулової, Л. Б. Архипової, І. М. Герчикової, В.Н. Денисова, Х. М. Джантаєва, М. П. Дружкова, Е. С. Кривчикової, В. В. Круглова, Л. А. Левіної, І. І. Лукашука, О. О. Моїсеєва, В. І. Муравйова, Т. М. Нешатаєвої, В. Ф. Опришка, Г. І. Тункіна, В. П. Шатрова, О. О. Шибаєвої, В. М. Шумілова.

Автором були також використані праці таких зарубіжних юристів, як Т. М. С. Ассера, Е. Ашера, А. Бернса, Дж. Байда, A. Брохеса, Р.Бургесса, Л. Буххейт, П. Вейла, К. Відовза, С.Віллінстона, М. Вокера, Ф. Вуда, Х. Гіллінберга, Н. Горна, Л. Гріна, В. Дегана, Г. Делома, Ф. Джанвіті, В. Дженкса, Р. Дженнінгса, Д. Д. Дрисколла, Р. Едвардза, П. Кляйна, К. Кольяра, Р. М. Ластри, Е. Лаутерпахта, К. Макнейра, Дж. Малінверні, Ф. Манна, Р. Марта, І. Мейсона, Г. Мейєра, Г.Моріса, А. Нуссбаума, С. Олмстеда, Л. Оппенгейма, Дж. Орріна, А. Оста, Р. Раяна, Д. Сана, І. Сінклера, С. Скотта, Ф. Снайдера, Д. Соммерса, А. Суреди, Дж. Тейлора, Дж. Тінбергена, М. Тодаро, А. Фатурос, Дж. Фіцморіса, Дж. Фоссета, Х. Хана, Дж. Хеда, М. Ціні, Б. Шазорне, І. Шигати, серед яких найбільший внесок у дослідження даного питання належить Дж. Голду, колишньому директору юридичного департаменту МВФ.

Варто підкреслити, що переважна більшість монографічних праць на тему правового аналізу угод МВФ та МБРР, представлених як вітчизняними, так і іншими юристами-міжнародниками, були написані кілька десятиліть тому, а відтак в них не повною мірою враховується новітня практика держав та сучасні тенденції розвитку цих міжнародно-фінансових установ.

Емпіричною базою дослідження стала практика укладення угод МВФ та МБРР як з державами-членами, так і з юридичними особами приватного права із використанням гарантій, що надаються державою для забезпечення виконання такого роду зобов'язань, а також чинне законодавство України та законодавство ряду зарубіжних країн.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках комплексної програми науково-дослідної роботи відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України «Міжнародно-правові проблеми співробітництва України з світовими та європейськими інституційними структурами» (номер державної реєстрації 0101U007291).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексна теоретична розробка проблем, пов'язаних із визначенням правового статусу угод МВФ та МБРР, аналіз міжнародно-правових норм, що регулюють дані відносини, з урахуванням новітніх тенденцій у міжнародному праві, узагальнення існуючих наукових підходів щодо їх вирішення, подальшої розробки рекомендацій щодо вдосконалення форм співпраці України з цими міжнародно-фінансовими установами.

Наведена мета зумовила постановку і вирішення таких наукових завдань:

- дослідити становлення правових засад інституту кредитних відносин у межах МВФ та МБРР;

- визначити правову природу, умови та стадії укладення угод МБРР та своєрідних механізмів МВФ, що не мають аналогів;

- охарактеризувати особливості суб'єктного складу кредитно-фінансових правовідносин МВФ та МБРР;

- визначити місце угод МВФ та МБРР в системі джерел міжнародного права;

- провести порівняльний аналіз правової природи угод МВФ та МБРР, для виявлення їх спільних та відмінних рис;

- проаналізувати правовий порядок виконання державами-членами кредитних зобов'язань взятих в рамках МВФ та МБРР, а також проаналізувати види та процедуру застосування санкцій у разі їх порушення;

- критично розглянути суперечності, притаманні внутрішньому праву МВФ та МБРР, що негативно впливають на статутну діяльність цих фінансових установ, демонструючи неспроможність протистояти сучасній фінансовій та економічній кризі;

- дослідити міжнародно-правову практику України та інших держав щодо укладання та виконання угод МВФ та МБРР.

Об'єктом дослідження є міжнародні правовідносини, що характеризують діяльність МВФ та МБРР з державами-членами в процесі укладення угод.

Предметом дослідження є комплекс інституційних норм та принципів у сфері укладання кредитно-фінансових угод МВФ та МБРР з державами-членами.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складає комплекс філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціальних наукових методів, які сприяли аналізу досліджуваної теми. Мета і завдання дисертації зумовили використання нормативного, порівняльного, історичного та аналітичного методів дослідження, а також звернення до категорій загального та особливого, суті та явища, абстрактного і конкретного. Зокрема, використовувалися методи аналізу і синтезу, дедукції, діалектичний метод пізнання, системно-функціональний та інші методи дослідження.

Історико-правовий метод використовувався для висвітлення передумов створення та основних етапів розвитку міжнародних фінансових установ. Він застосований також при характеристиці видів механізмів надання фінансової допомоги державам-членам у різні історичні періоди та при аналізі формування сучасних підходів до визначення особливостей правової природи угод за участю МВФ та МБРР. За допомогою порівняльного методу здійснювався аналіз правових механізмів МВФ та угод МБРР у зазначеній сфері. Із застосуванням системно-функціонального методу в роботі дається класифікація міжнародних угод, що укладаються за участю міжнародних фінансових установ, а також дослідження структури цих угод. Застосовувався й герменевтичний метод для з'ясування змісту окремих законодавчих понять і теоретичних конструкцій.

Наукова новизна одержаних результатів характеризується тим, що дана дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням, в якому проаналізовано коло взаємопов'язаних теоретичних і практичних питань, які стосуються правового статусу угод МВФ та МБРР в міжнародному праві.

Наукову новизну становлять наступні висновки, положення та рекомендації, які визначають особистий внесок автора у дослідження даної проблеми:

вперше:

- доведено історичну зумовленість створення МВФ та МБРР як складових нової фінансової системи, створеної на основі Бреттон-Вудських угод для подолання економічних наслідків Другої світової війни, правовий порядок яких фактично поширювався лише на країни з ринковою економікою;

- обґрунтовано необхідність в умовах економічної розрухи післявоєнної Європи та інших країн встановлення в установчих документах МВФ та МБРР процедури «зваженого голосування», яка полягає в наданні державам-членам кількості голосів залежно від їх грошового внеску до статутного фонду організацій (найбільші квоти у МВФ мають США - 17,4 %, Японія - 6,24 %, Німеччина - 6,09 %, Велика Британія та Франція - по 5,16%, Італія - 3,31 %, квота України у Фонді складає 0,64 % від загальної кількості квот);

- обґрунтовано висновок про те, що хоча деяким угодам за участю МБРР і притаманні окремі риси договорів приватного права (схожі предмет та істотні умови), з огляду на їх суб'єктний склад та особливості правового режиму, вони регулюються виключно нормами міжнародного права (зокрема, суб'єктний склад таких відносин чітко підкреслює відносини між державою та міжнародною організацією як суб'єктами міжнародного публічного права; коло відносин, що регулюються укладеними договорами - це міждержавні, міжвладні фінансові відносини, об'єктом яких є грошові зобов'язання; процедура укладання таких угод теж відповідає загальним вимогам права міжнародних договорів, і такі угоди підлягають обов'язковій реєстрації в Секретаріаті ООН згідно з вимогами ст. 102 Статуту ООН);

- обґрунтовано висновок про те, що угоди між МБРР та юридичними особами приватного права, яким притаманно поєднання публічно-правових та приватно-правових елементів, також регулюються нормами міжнародного публічного права, оскільки забезпечуються державною гарантією держави-члена, в якій знаходиться підприємство-позичальник, і держава виступає як гарант виконання даної угоди на рівні із позичальником, ставлячи на перший план гарантійну угоду між державою та Банком, а вона, як і всі міжнародні угоди, реєструється на основі загальних правил у Секретаріаті ООН;

- доведено, що так звані угоди МВФ ні формально, ні структурно не є еквівалентом звичайного міжнародного договору, а виступають специфічним правовим механізмом, що укладається у формі односторонніх рішень щодо надання фінансування державі-члену, формально не створюючи юридичних зобов'язань сторін, і такі рішення можна розглядати як специфічне право цієї установи;

- проаналізовано правовий статус Генеральної угоди про позики, за якою МВФ може виступати позичальником на світовому ринку капіталів і показано, що враховуючи суб'єктний склад даної угоди (а саме - вісім держав-членів та три державні банки), порядок її укладення (шляхом винесення рішення Фонду), умови та порядок її виконання, Генеральна Угода про позики є не міжнародним договором, а специфічним механізмом Фонду, що формально не створює юридичних зобов'язань сторін;

дістало подальший розвиток:

- характеристика міжнародної правосуб'єктності МВФ та МБРР як міжнародних організацій, що володіють функціональною правосуб'єктністю, здійснюючи свою діяльність лише у сфері міжнародних фінансових відносин;

- положення про те, що незважаючи на спільність основної мети створення МВФ і МБРР, функціональна основа їх кредитно-фінансової співпраці з державами-членами є принципово різною: Фонд не є інститутом кредитування, яким виступає Банк, він створений для регулювання валютно-розрахункових відносин між державами з метою допомоги державам-членам у вирішенні проблем платіжного балансу та встановленні економічного росту на макрорівні, крім того фінансування МВФ можуть отримати усі держави-члени, незалежно від їх економічного розвитку, тоді ж як основною метою діяльності Банку є забезпечення міжнародного потоку довгострокових інвестицій на мікрорівні, а фінансування в основному надається країнам, що розвиваються та державам з перехідною економікою;

- аналіз відмінностей правового механізму реалізації волевиявлення МВФ та МБРР, що базується на принципі «зваженого голосування» і показано, що, на відміну від МВФ, квота держави у МБРР жодним чином не впливає на розмір допомоги від Банку, тому деякі держави надають перевагу отриманню більшої кількості квот у МВФ, аніж отриманню значної кількості акцій у Банку, і маючи значний вплив на прийняття рішень у МВФ, не впливають на рішення шляхом голосування у МБРР;

- аналіз питання наднаціональності в діяльності МВФ та МБРР, зокрема, на прикладі встановлення умов, правил та напрямків політики, що розробляються ними з метою управління використанням коштів державами-членами та обґрунтовано висновок про те, що такі умови носять формально рекомендаційний характер;

удосконалено:

- характеристику юридичних наслідків, що настають для держави-члена, яка не виконала свої зобов'язання згідно з угодою МБРР чи механізмом МВФ, а також їх специфічних санкцій, а саме санкцій МБРР, які виступають у формі вимоги про дострокову сплату боргу або припинення надання позикових коштів, та санкцій МВФ як - позбавлення права користування його фінансовими ресурсами;

- положення про диференційований підхід МВФ та МБРР до виконання державами-членами угод залежно від їх суб'єктного складу: усі спори вирішуються шляхом тлумачення цими міжнародними фінансовими установами, в той час як спори з приватними позичальниками передаються на арбітражний розгляд.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості застосування їх положень для подальших наукових досліджень проблем міжнародного фінансового права та внутрішнього права міжнародних фінансових організацій. Сформульовані у роботі висновки і пропозиції можуть бути використані у практичній діяльності при формуванні міжнародно-правової позиції України з питань, пов'язаних із укладанням кредитних угод з МВФ та МБРР.

Результати дисертаційного дослідження, зроблені дисертантом висновки і пропозиції можуть бути використані у навчальному процесі, при підготовці підручників і навчальних посібників, методичних рекомендацій з курсу «Міжнародне публічне право», «Міжнародне економічне право», «Міжнародне фінансове право», «Міжнародне валютне право», «Право міжнародних організацій».

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації доповідалися та обговорювалися на засіданнях відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В. М. Корецького. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на науково-практичних конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції молодих науковців «Четверті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 21-22 жовтня 2005 р.; тези опубліковані); ХІІ Регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 9-10 лютого 2006 р.; тези опубліковані).

Результати дисертаційного дослідження використані автором при викладанні практичного курсу «Міжнародне публічне право» на юридичному факультеті Львівського національного університету ім. І. Франка.

Публікації. Основні наукові положення дисертаційного дослідження відображені в 5 статтях у фахових виданнях ВАК України та у 2 опублікованих тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Мета та завдання дослідження визначили його структуру. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які поділені на дев'ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 225 сторінок, список використаних джерел складає 40 сторінок (351 найменування).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, сформульована мета та завдання дослідження, дається характеристика об'єкту, предмету та застосованих методів дослідження, викладається наукова новизна, показано практичне значення отриманих результатів, надається інформація про апробацію результатів дисертації та публікації, її структуру та обсяг.

У розділі 1. «Місце МВФ та МБРР в системі правового регулювання міжнародних фінансових відносин», який складається з трьох підрозділів, дисертантом досліджуються питання, пов'язані з особливостями правосуб'єктності цих міжнародних фінансових організацій як суб'єктів міжнародних фінансових правовідносин.

Підрозділ 1.1. «Історія створення та розвитку МВФ та МБРР» присвячений дослідженню основних історичних етапів еволюційного розвитку правового регулювання міжнародних фінансових відносин, логічним наслідком якого стало створення цих міжнародних фінансових установ. В ньому автор зосереджує свою увагу на визначальних факторах, що обумовили вироблення універсальних форм співробітництва держав у сфері міжнародної фінансової допомоги, окреслює основні проекти, напрацьовані у даній галузі, та простежує розвиток механізмів участі держав у даних міжнародних установах.

Передумовою створення міжнародних фінансових організацій була політична та економічна криза післявоєнного періоду, коли яскраво вираженою стала відмінність в економічному розвитку держав. Ті з них, що постраждали в результаті війни зазнали величезних матеріальних збитків, тоді як інші держави, навпаки були забезпечені надлишком товарів та капіталу. З метою уникнення помилок політики 1930-х років, часів Великої Депресії та надання допомоги державам, економіка яких постраждала, світова спільнота вирішила сконсолідуватись, що стало поштовхом для створення цілого ряду міжнародних організацій, серед яких надзвичайно важливими стали МВФ та МБРР, створені з метою міжнародної фінансової співпраці та відповідно сприяння економічному розвитку держав, що постраждали в результаті війни. Основним призначенням діяльності Фонду стала стабілізація валютних ринків, тоді як МБРР став інвестиційним банком, основним завданням якого стало фінансування проектів розвитку шляхом надання кредитів в основному державам, що розвиваються.

У підрозділі 1.2. «Загальна характеристика правосуб'єктності МВФ та МБРР у міжнародному публічному праві» окреслюються основні наукові підходи до трактування правового статусу міжнародної організації як суб'єкта міжнародного публічного права.

Дисертант підкреслює, що створені на договірній основі МВФ та МБРР також користуються функціональною правосуб'єктністю, рамки якої визначаються їх установчими документами. Розглядаючи ці інституції крізь призму концепції наднаціональності міжнародних організацій, автор відзначає, що МВФ та МБРР користуються окремими правами, якими їх наділили держави-засновники і які реалізуються в процесі здійснення передбачених міжнародними установчими договорами видів діяльності.

У підрозділ 1.3. «Організаційно-правові засади діяльності МВФ та МБРР» дисертант порівнює функціональне призначення обох міжнародних організацій, окреслює їх структуру, порядок прийняття рішень органами цих організацій.

В результаті проведеного дослідження було виявлено, що структура органів організацій є надзвичайно схожою, а членство держав в одній організації безпосередньо залежить від членства у іншій. Особливостями набуття членства держав у цих організаціях є сплата внеску, що є основоположною ідеєю у функціонуванні цих фінансових організацій. Внесок (квота) не є визначеною грошовою сумою, а розраховуються для кожної держави безпосередньо на підставі складної формули, що враховує розмір економіки держави, її торговий баланс і валютні резерви. Сумарно квоти формують статутний капітал організацій, з якого і надається фінансова допомога державам-членам, крім того вони визначають вагу голосу кожного члена організації в процесі прийняття рішень. Було показано, що, тоді як в МВФ квота держави пропорційно впливає на суму коштів, які держава може позичити в організації, частка держави у МБРР жодним чином не впливає на розмір допомоги від Банку. Саме тому деякі держави надають перевагу отриманню більшої кількості квот у МВФ, аніж отриманню значної кількості акцій у Банку. На підставі цього автор пояснює чому деякі держави, маючи більший вплив на прийняття рішень у МВФ, не впливають на рішення шляхом голосування у МБРР.

В роботі було проаналізовано один з найважливіших етапів діяльності організацій - прийняття рішень, що має свої особливості як в МВФ так і в МБРР. Як у Фонді, так і в Банку використовується система «зваженого» голосування, - не принцип одна держава - один голос, а принцип, відповідно до якого сума голосів кожної держави-члена визначається залежно від її грошового внеску до статутного капіталу організації. Варто відмітити, що в міжнародно-правовій літературі, особливо радянських часів, часто зустрічається критика такого принципу голосування, як такого суперечить принципу суверенної рівності держав, оскільки він надає перевагу одним державам за рахунок інших. Однак, насправді, в процесі реалізації поставленої мети, Фонд та Банк потребують диференціації держав залежно від рівня їх економічного розвитку. Якщо за результатами економічних та фінансових досліджень держава не в змозі зробити значний грошовий внесок в статутний фонд організації, відповідно вона і не може ефективно розпоряджатись спільними грошовими фондами держав-членів, приймати рішення щодо фінансування інших держав з аналогічним рівнем економічного розвитку чи надавати їм поради щодо вирішення фінансових чи економічних проблем.

У розділі 2. «Місце угод за участю МВФ та МБРР у системі міжнародних договорів2, який складається з трьох підрозділів, автор дисертації зосереджує увагу на аналізі змісту договірних правовідносин, учасниками яких виступають МВФ та МБРР, встановленні їх юридичної сутності та класифікації.

У підрозділі 2.1. «Міжнародний договір як правова основа міждержавних відносин» автор торкається загальних питань, що стосуються поняття та видів міжнародних договорів як найбільш поширеної форми міжнародного нормотворчого процесу та порядку їх укладання. Автор дає загальну характеристику договорів, що укладаються за участю міжнародних організацій, як сукупності правостворюючих та праворегулюючих норм та визначає нормативну основу їх укладання та виконання. Вказуючи на наявність декількох доктринальних класифікацій міжнародних договорів, автор аналізує окремі з них, що базуються на різних класифікаційних критеріях (зміст, суб'єктний склад, форма, метод укладення тощо). Особливу увагу автор приділяє поняттю «м'якого» права, яке не є юридично обов'язковим для сторін, та до якого належать рішення та резолюції міжнародних організацій. Окремим предметом уваги автора дисертації стали стадії укладення міжнародного договору як важливої складової процесу нормотворення в міжнародному праві.

Підрозділ 2.2. «Правовий режим кредитних угод МБРР» присвячений дослідженню основних договірних механізмів фінансування за участю МБРР. Аналізуючи широке коло праць вітчизняних та зарубіжних науковців у даній сфері, а також практику укладення та виконання угод МБРР з державами-членами, автор розкриває характерні риси таких кредитних угод та юридичні наслідки їх укладення, висвітлює спільні та особливі умови цих угод у порівнянні із міжнародними кредитними договорами, що укладаються виключно суб'єктами приватного права. Узагальнюючи специфічні риси різних форм договірних відносин за участю МБРР, автор зосереджує увагу на ґрунтовному аналізі публічноправових та приватноправових елементів, що поєднуються в рамках цих відносин, зокрема, в аспекті засобів забезпечення виконання зобов'язань за кредитними угодами. При цьому дисертант наголошує, що хоча деяким угодам за участю МБРР і притаманні риси договорів приватного права, вони не підпадають під сферу регулювання міжнародного приватного права як правочини з іноземним елементом, а регулюються виключно міжнародним публічним правом, тому що: суб'єктний склад таких відносин чітко підкреслює відносини між державою та міжнародною організацією як суб'єктами міжнародного публічного права; коло відносин, що регулюються укладеними договорами - це міждержавні, міжвладні фінансові відносини, об'єктом яких є грошові зобов'язання; у внутрішньому праві Банку, зокрема в Загальних умовах надання кредитів МБРР, чітко зазначається, що права і обов'язки Банку, позичальника і гаранта за правовою угодою залишаються чинними і мають позовну силу відповідно до їх умов, незалежно від законодавства будь-якої держави; структура угод Банку відповідає загальним вимогам та класичній структурі міжнародних договорів, що чітко визначає права та обов'язки сторін. У той же час процес передачі коштів не відбудеться без детальної характеристики плану дій та заходів щодо використання наданих коштів, які оформляються у додатковому документі - проекті: з метою конкретизації втілення в життя певних обов'язків між сторонами може також укладатись угода про зобов'язання. Якщо держава-позичальник бере кредит з метою розвитку, тоді вона зобов'язана подати ще один документ, що має назву Програма розвитку, в якій деталізуються галузеві заходи уряду з метою виходу із кризової ситуації; процедура укладення таких угод теж відповідає загальним вимогам права міжнародних договорів, і у відповідності до цих вимог, такі угоди в обов'язковому порядку проходять процес ратифікації державою, в результаті чого стають частиною внутрішнього законодавства держави, а також підлягають обов'язковій реєстрації в Секретаріаті ООН, згідно з вимогами ст. 102 Статуту ООН. законодавчий кредитний валютний угода

Автором було проаналізовано також процес надання Банком синдикованої позики державі разом з іншими кредиторами. Такі відносини Банку з державою-членом розглядаються як паралельне фінансування. Оскільки Банк безпосередньо укладає угоду про позику з державою, з усіма наслідками укладення таких угод, зроблено висновок, що такі відносини також регулюються нормами міжнародного публічного права.

Виступаючи в ролі позичальника Банк укладає двосторонні угоди з державами-членами. Такі угоди теж регулюються міжнародним правом, виходячи із суб'єктного складу відносин та об'єкта їх регулювання.

У підрозділ 2.3. «Проблема визначення правової природи зобов'язань за участю МВФ» дисертант розглядає форми та види угод за участю МВФ, механізм укладення та спеціальні умови таких угод та зосереджує увагу на вирішенні проблеми їх правової природи. Автор обґрунтовує тезу про те, що фінансові угоди МВФ лише умовно можуть бути охарактеризовані як «кредитний договір». Враховуючи різну кваліфікацію такого роду угод в науці міжнародного права, зокрема, як договорів позики, договорів міни, договорів купівлі-продажу валюти, автором обґрунтовано висновок про те, що насправді механізми Фонду не можуть розглядатись як договір взагалі, вони не створюють договірних зобов'язань для сторін, і такі рішення можна розглядати як специфічне право цієї установи.

Між сторонами не відбувається укладення двосторонньої угоди. Рішення про надання державі-члену можливості користування коштами організації, на підставі поданого державою листа про наміри, який містить програму використання коштів з метою макроекономічного розвитку держави, що і є основною умовою надання коштів приймається односторонньо Фондом. На відміну від звичайної процедури укладення міжнародних договорів, у даному випадку немає обміну документами, чи взаємного підписання документу сторонами, і крім того про рішення Фонду держава повідомляється одразу ж, від держави не вимагається застосування внутрішньодержавних правових процедур задля укладення такої «угоди» та набуття нею чинності, що є необхідним для міжнародних угод, а самі угоди не реєструються у Секретаріаті ООН. Крім того, як вагомий аргумент автором наводиться рішення Фонду 1979 р. щодо використання матеріальних ресурсів Фонду, де чітко зазначається, що «механізми стенд-бай не є міжнародними угодами, і тому у документації та в листі про наміри слід уникати договірної термінології.» Таким чином сторони намагались уникнути встановлення додаткових зобов'язань для держави-позичальниці, втручання у внутрішню політику та економіку держави та не порушувати принципів невтручання у внутрішні справи держав та суверенної рівності держав.

Фонд надає кошти державі за умов здійснення нею адекватної макроекономічної політики, імплементації програми, та дотримання цих критичних умов надання кредиту. Умовність - це пов'язані з проектом умови, що покликані забезпечити раціональне використання ресурсів Фонду з метою подолання державою-членом проблем із платіжним балансом, у спосіб, передбачений Статтями Угоди Фонду. На відміну від зобов'язань сторін виконувати умови кредитного договору, виконання програми не визнається як договірне зобов'язання. А непоодинока критика діяльності Фонду як наднаціонального органу є невиправданою. Адже, перш за все, програма реформування економіки держави розробляється безпосередньо самою державою, її спеціалістами та урядовцями, лише з врахуванням рекомендацій Фонду, і це суверенна прерогатива держав приймати чи не приймати такі рекомендації, так як і немає жодних зобов'язань держави звертатись до Фонду за допомогою, чи навіть бути членом цієї організації. Крім того держава не може оскаржити неефективність порад Фонду, тобто існують виключно консультаційні відносин і жодним чином не зобов'язання сторін, які, власне і формують договір.

В роботі проводиться аналіз процедури акумуляції Фондом коштів, згідно Генеральної угоди про позики, згідно якої Фонд може сам позичати кошти на світовому ринку капіталів. Автором зроблено висновок про те, що правовий статус Генеральної угоди про позики є схожим до статусу механізмів стенд-бай. Не зважаючи на те, що в українському варіанті перекладу даного механізму і міститься слово «угода», даний механізм є не міжнародною угодою в класичному розумінні, а лише рішенням Фонду, керівництвом до наступних дій, на основі якого можуть укладатись двосторонні кредитні угоди між Фондом та державою-кредитором.

Розділ 3. «Відповідальність за невиконання зобов'язань за угодами МВФ та МБРР» складається із трьох підрозділів та присвячений формам та підставам настання відповідальності у випадку невиконання боржником основного зобов'язання.

У підрозділі 3.1. «Підстави відповідальності за невиконання зобов'язань за угодами МВФ та МБРР» автор вказує на основні підстави розірвання договірних відносин між боржником та міжнародною фінансовою організацією. Кредитним договорам Банку притаманні як стандартні підстави невиконання зобов'язань сторонами, що містяться у приватноправових договорах, так і специфічні, характерні міжнародним договорам риси (зокрема - мораторій держави, вихід з членства організації та інші). Механізми Фонду характеризуються тим, що безпосередньо не передбачають підстав невиконання зобов'язань держави. Однак, у Статуті Фонду чітко регламентуються випадки порушення використання фінансових механізмів Фонду, у випадку чого Фонд вправі застосувати санкції до порушника. Враховуючи те, що Статті Угоди Фонду були укладені у формі міжнародного договору, відповідно санкції Фонд застосовуватиме як за порушення норм міжнародного договору. Особливий наголос в даному контексті робиться на статусі інституціонального кредитора як «преференційного» щодо всіх інших зовнішніх кредиторів держави-позичальниці.

У підрозділі 3.2. «Форми міжнародної відповідальності за невиконання зобов'язань за угодами МВФ та МБРР» дисертант розглядає юридичні наслідки, що настають для суб'єкта міжнародного права, який не виконав чи неналежним чином виконав свої зобов'язання за механізмами МВФ чи угодами МБРР, а також порядок та межі застосування санкцій з боку цих інституцій. У межах МВФ та МБРР діє трирівнева стратегія співпраці між організацією і державами при вирішенні проблем прострочення платежу, а саме: заходи попередження прострочення платежу, співпраця щодо погашення заборгованості та корективі заходи. Враховуючи те, що застосування санкцій щодо держави-порушниці призводить до складних наслідків, - ускладнення повернення держави до валютної дисципліни, ненадання фінансової допомоги іншими приватними позикодавцями, за таких обставин організації надають перевагу веденню консультацій, сприянню у вирішенні проблем, а не застосуванню санкцій. Автором зазначається, що основним видом санкцій МБРР є вимога про дострокову сплату боргу або припинення надання позикових коштів, а з боку МВФ - позбавлення права користування фінансовими ресурсами Фонду.

У підрозділі 3.3. «Порядок вирішення спорів за угодами МВФ та МБРР» автор дисертації визначає основні форми та процедури вирішення спорів, що виникають в рамках договірних механізмів МВФ та МБРР. В цьому контексті дисертантом вивчається питання про наявність у Банку та Фонду судового імунітету та його можливі обмеження. Автором наголошується, що процедура вирішення спору залежить від його суб'єктного складу: усі спори, що виникають між відповідною фінансовою організацією та державою-членом вирішуються шляхом тлумачення організацією, в той час як спір з державами, які не є її членами, а також з приватними позичальниками Банку передається на арбітражний розгляд. Враховуючи довготривалі відносини держави-члена і організації, жодна з них не є зацікавленою у конфліктних ситуаціях і зазвичай усі спори вирішуються шляхом проведення переговорів та консультацій.

У висновках наведено теоретичне узагальнення і пропонується нове вирішення наукового завдання, пов'язаного із правовим режимом угод, що укладаються за участю МВФ та МБРР. Підсумками дослідження є наступні положення:

В результаті Другої світової війни суспільство було вимушене застосовувати усі можливі заходи задля уникнення повної руйнації економіки держав, що постраждали в результаті війни, в результаті чого виникла ідея створення міжнародних фінансових установ, серед яких надзвичайно важливими стали МВФ та МБРР, які були створені у формі міжнародних організацій, шляхом підписання державами міжнародних угод, що стали їх установчими документами.

МВФ та МБРР виступають міжнародними організаціями з функціональною міжнародною правосуб'єктністю, рамки якої визначаються їх установчими документами. Водночас, функціональна основа їх діяльності є принципово різною: Фонд не є інститутом кредитування, яким виступає Банк, він створений для регулювання валютно-розрахункових відносин між державами з метою допомоги державам-членам у вирішенні проблем платіжного балансу та встановленні економічного росту на макрорівні, крім того фінансування МВФ можуть отримати усі держави-члени, незалежно від їх економічного розвитку, тоді ж як основною метою діяльності Банку є забезпечення міжнародного потоку довгострокових інвестицій на мікрорівні, а фінансування в основному надається країнам, що розвиваються та державам з перехідною економікою.

Останнім часом межа між функціональними обов'язками обох організацій почала розмиватись. Фонд почав звертати увагу на внутрішньополітичні реформи держав, що притаманно зазвичай Банку. У свою чергу МБРР від виключно програмного фінансування переходить до різноманітних програм структурної перебудови економіки держави. І за таких умов МВФ та МБРР слід розглядати як взаємодоповнюючі установи, де завдяки функціональним особливостям кожної з організацій, а також нещодавньому суміщенню їх функцій забезпечується комплексна допомога організацій щодо фінансової та економічної політики держав-членів.

В процесі дослідження було виявлено структурну схожість обох організацій, а також взаємозв'язок членства у МВФ та МБРР. Прийняття рішень в обох організаціях характеризується принципом «зваженого» голосування, в якому кількість голосів кожної з держав прямо пропорційна її грошовому внеску в статутний фонд організації. Крім того, у межах МВФ надання фінансової допомоги також прямо залежить від того ж внеску. Автором було аргументовано доцільність впровадження такого способу прийняття рішень, базуючись на тому, що диференціація держав залежно від рівня їх економічного розвитку надає можливість реформувати економіку цих держав, з метою подолання причин кризової ситуації та економічного занепаду, з урахуванням досвіду економічно стабільних держав-членів організацій.

Провівши аналіз угод МБРР зроблено висновок, що хоча деяким з них і притаманні окремі риси договорів приватного права (зокрема, схожі предмет та істотні умови договорів), з огляду на їх суб'єктний склад та особливості правового режиму вони не підпадають під сферу регулювання міжнародного приватного права як правочини з іноземним елементом, а мають регулюватися виключно нормами міжнародного публічного права.

Усі кредити, які надаються Банком являють собою суверенні зобов'язання сторін, - Банк зобов'язується надати позичковий капітал у грошовій формі у тимчасове користування державі-позичальнику на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності та цільового використання. Надання позик вимагає згоди держави незалежно від того, чи надається кредит самій державі, чи підприємству, розташованому на території цієї держави. Форма договорів є дуже схожою до приватноправового контракту, адже регулюючи однакове коло питань, у даному випадку, фінансові відносини, як приватноправовий, так і публічно-правовий договір містять однакові істотні умови (комісійний збір, відсотки за користування позикою, припинення, анулювання, попередня виплата боргу та ін.). Однак структурну складність договорів МБРР визначають сторони договору та їхня правосуб'єктність. У зв'язку з цим виникає необхідність впровадження додаткових норм в структуру договору, - повноваження на представництво сторін при укладенні договору, додаткові засоби забезпечення виконання зобов'язань (адже у випадку надання позики державі застава не оформляється, а передбачається лише заборона пріоритету іншого зовнішнього боргу над зобов'язаннями з Банком), додаткові підстави невиконання зобов'язань, процедура ратифікації та тлумачення договору. Крім основного договору процес передачі коштів не відбудеться без детальної характеристики плану дій та заходів щодо використання наданих коштів, які оформляються у додатковому документі - проекті. А також регулювання кредитно-фінансових відносин Банку з державою-членом неможливе без посилань на внутрішнє право організації - на Загальні умови. Кредитні угоди Банку з державами реєструються у Секретаріаті ООН у відповідності до ст. 102 Статуту ООН та резолюцій Генеральної Асамблеї ООН. Слід наголосити, що кредитні угоди МБРР з приватними підприємствами, що не є суб'єктами міжнародного права, не можуть реєструватись в Секретаріаті ООН, однак враховуючи той факт, що вони забезпечені гарантією держави, долучаються як додатки до Гарантійних угод, що укладаються з приводу надання позики між Банком та державою - членом і таким чином реєструються в Секретаріаті ООН. Крім того, процес розгляду спорів арбітражем із призначенням суперарбітра Генеральним Секретарем ООН ще раз підкреслює публічний характер таких угод. Сукупність усіх цих ознак і формує правову складність угод, що укладаються МБРР, які, хоч і без чіткого закріплення в нормах угод чи статутних документах організації, регулюються міжнародним публічним правом.

Особливістю фінансової допомоги МВФ є те, що вона, на відміну від кредитів МБРР, надається не під конкретний проект, не на удосконалення певної галузі, а на зростання економіки в цілому, на макроекономічні зміни в державі і фінансування може бути надане будь-якій країні незалежно від її суспільно-політичного ладу і з будь-яким рівнем економічного розвитку.

Надання фінансової допомоги Фондом дещо відрізняється від звичайних банківських операцій. Правова основа механізму надання фінансової допомоги Фондом «стенд-бай» з юридичної точки зору не може вважатися кредитним договором. Два документи механізму стенд-бай, лист про наміри та рішення Фонду, не створюють міжнародної угоди, за якою держава бере на себе зобов'язання виконувати закріплену програму. Механізм стенд-бай, як і інші механізми МВФ, є рішенням Фонду, яким надається право державі-члену користуватись його ресурсами. Хоча між сторонами і не укладається договір, це не означає, що держава не повинна дотримуватись передбачених в програмі цілей та політики. Недотримання встановленої політики автоматично призупиняє доступ держави до отримання наступних фінансових часток, навіть без затвердження Виконавчою радою Фонду. А відмова від викупу власної валюти з ресурсів Фонду розглядається як порушення Статуту МВФ, який був укладений у формі багатостороннього міжнародного договору, і до держави-порушниці застосовуватимуться відповідні санкції, серед яких - позбавлення членства в організації.

Як статутні документи, так і угоди про надання фінансування чітко регламентують випадки невиконання зобов'язань боржником, форми та підстави настання відповідальності боржника. Крім цього, в рамках цих міжнародних фінансових установ функціонує спеціальна система превентивних заходів впливу на державу-позичальницю, а саме - співпраці, надання консультацій державам, у тих випадках коли держава є на грані невиплати коштів. Коли ж ситуація доходить до несвоєчасної виплати, обидві організації застосовують методи захисту та впливу на державу-порушницю (позбавлення її права використовувати ресурси організації, позбавлення права голосу цієї держави в організації, може бути висунута вимога про вихід з членів Фонду. А у разі виходу держави з членства у МВФ, Банком автоматично висувається вимога про вихід держави з членства у МБРР). Враховуючи те, що позбавлення членства держави в організації обмежить її в залученні навіть комерційних кредиторів, які цінують авторитетне становище МВФ та МБРР, а також враховуючи найлояльніші умови наданого організаціями кредитування, держави намагаються будь-яким чином виплатити борг установам, і саме тому ці організації ще називають позикодавцями останньої інстанції.

В рамках інституційного механізму МБРР та МВФ простежується диференційований підхід щодо процедури вирішення спору залежно від його суб'єктного складу: усі спори, що виникають між відповідною фінансовою організацією та державою-членом вирішуються шляхом тлумачення організацією, в той час як спір з державами, які не є її членами, а також з приватними позичальниками Банку передається на арбітражний розгляд.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Палій Є. В. Поняття та класифікація кредитних угод, що укладаються Міжнародним валютним фондом / Є. В. Палій // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2006. - Вип. 34. - С. 498-503.

2. Палій Є. В. Поняття та класифікація кредитних угод, що укладаються Міжнародним банком реконструкції та розвитку / Є. В. Палій // Вісник Академії адвокатури України. - К. : Видавничий центр академії адвокатури України, 2006. - Вип. 6. - С. 43-52.

3. Палій Є. В. Структура кредитних угод, що укладаються Міжнародним банком реконструкції та розвитку / Є. В. Палій // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2007. - Вип. 36. - С. 549-555.

4. Палій Є. В. Правова характеристика механізмів стенд-бай Міжнародного валютного фонду / Є. В. Палій // Правова держава. Щорічник наукових праць. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2008. - Вип. 19. - С. 463-472.

5. Палій Є. В. Правовий статус кредитних угод Міжнародного банку реконструкції та розвитку / Є. В. Палій // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2007. - Вип. 37. - С. 605-612.

6. Палій Є. В. Структура та механізми кредитування Міжнародного валютного фонду / Є. В. Палій // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні : матеріали ХІІ Регіональної наук.-практ. конф. (м. Львів, 9-10 лютого 2006 р.). - Львів : Юрид. фак-т Львівського нац. ун-у ім. Івана Франка, 2006. - С. 169-171.