Державне управління інноваційною діяльністю в промисловості України

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

УДК 354:330.341

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ В ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

25.00.02 - механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

КАРАКОВ Сергій Володимирович

КИЇВ 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького.

Науковий керівник - кандидат наук з державного управління, доцент ГАМАН Петро Ілліч, Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, професор кафедри політичних наук, культурології і державного управління.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор БУТКО Микола Петрович, Чернігівський державний технологічний університет, завідуючий кафедрою менеджменту;

кандидат наук з державного управління ДЄГТЯР Олег Андрійович, ТОВ “Київський регіональний юридичний центр”, заступник директора з економічних питань.

Захист відбудеться 20 листопада 2009 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.160.03 у Раді по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України за адресою: 01032, м. Київ, бульв. Т. Шевченка, 60, к. 302.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України (01032, м. Київ, бульв. Т. Шевченка, 60, к. 202).

Автореферат розісланий 17 жовтня 2009 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат наук з державного управління,

старший науковий співробітник І.О. Драган

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Останніми роками розвиток промисловості України характеризується низкою негативних тенденцій, зокрема: повільно зростають обсяги інвестицій й витрати на НДДКР, близько 90% всіх промислових підприємств практично не здійснюють інноваційну діяльність, галузевий сектор науки в промисловому комплексі по суті припинив своє існування, триває міграція учених і фахівців за кордон. У результаті підсилюються позиції галузей вітчизняної промисловості, пов'язаних з видобутком і первинною переробкою сировини й енергоносіїв, і зберігається низька питома вага галузей і технологічних переділів, що виготовляють готову продукцію (особливо наукомістку), що не відповідає домінуючій в промислово розвинених країнах тенденції інтелектуалізації економіки.

Якщо до початку ринкових перетворень на абсолютній більшості промислових підприємств країни велися розробки й впровадження в процес продукт інновацій, то нині інноваційний потенціал значною мірою втрачено, а чисельність таких підприємств скоротилося багаторазово. Навіть в експортоорієнтованих галузях переважають найпростіші форми інноваційної діяльності - придбання імпортного устаткування, що підсилює інноваційний монополізм промислово розвинених країн. Таке становище обумовлене як браком коштів, так і відсутністю в останні роки дієвої державної системи стимулювання інноваційної діяльності, зачатки якої були поступово скасовані щорічними в останні п'ять років поправками до відповідних законотворчих актів.

Оцінюючи рівень наукового опрацювання цієї проблеми, слід зазначити, що теоретичні основи державного регулювання інноваційної діяльності в промисловості досліджували у своїх працях такі зарубіжні та вітчизняні вчені, як І. Ансофф, О.М. Алимов, В.Д. Бакуменко, В.Г. Бодров, С.О. Біла, М.П. Бутко, В.Є. Воротін, П.І. Гаман, М.В. Гаман, В.М. Геєць, О.А. Дєгтяр, С.Б. Довбня, Л.Ф. Кальніченко, Г.Б. Клейнер, В.М. Князєв, М.Х. Корецький, В.І. Луговий, І.І. Мазур, І.А. Маркіна, А.Г. Мендрул, П.І. Надолішний, Н.Р. Нижник, Н.І. Олійник, С.Ф. Покропивний, В.С. Пономаренко, О.І. Пушкар, І.В. Розпутенко, І.Л. Сазонець, О.М. Тридід, Р.Х. Холл, М.П. Хохлов, З.С. Шершньова, В.В. Юрчишин та ін.

Проте, незважаючи на широкий спектр досліджуваних проблем і не применшуючи вагомості і значущості внеску зазначених учених, варто наголосити, що на сьогодні залишається недостатньо вивченими методичні підходи до державного управління інноваційною діяльністю в промисловості, не визначено основні засади функціонування державного регулювання та управління інноваційною діяльністю в промисловості в умовах ринкової економіки, залишається не в повній мірі визначеним механізм державного управління промисловим комплексом. Невирішеність багатьох вказаних та інших проблем зумовила вибір даної теми дослідження, його головну мету та визначення системи взаємопов'язаних завдань.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до наукової теми Черкаського національного університету ім. Б.Хмельницького “Механізми державного управління та місцевого самоврядування” (номер державної реєстрації 0108U008273). Роль автора полягає в обґрунтуванні системи державного управління інноваційною діяльністю в промисловості України.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретичних, методичних засад та практичних рекомендацій з удосконалення системи державного управління інноваційною діяльністю в промисловості України.

Для досягнення цієї мети в роботі поставлено та вирішено такі завдання:

- провести дослідження базових понять в державному управлінні інноваційною діяльністю в промисловості;

- визначити методичні підходи до державного управління інноваційною діяльністю в промисловості;

- провести дослідження засад функціонування державного регулювання та управління інноваційною діяльністю промислових підприємств в умовах ринкової економіки;

- визначити методичні засади ефективного державного управління інноваційною діяльністю в промисловості ;

- проаналізувати стан державного управління інноваційною діяльністю в промисловості України; державний управління інноваційний промисловий

- дослідити шляхи державного регулювання інноваційної діяльності в промисловому комплексі;

- розробити напрями державного управління інноваційною діяльністю для реалізації внутрішнього потенціалу промисловості;

- визначити комплекс стратегічних напрямів державного управління інноваційної діяльності в промисловості;

- обґрунтувати пропозиції щодо удосконалення діяльності органів виконавчої влади при реалізації науково-технологічних та інноваційних пріоритетів держави.

Об'єктом дослідження є процес державного управління розвитком промисловості України.

Предметом дослідження є система державного управління інноваційною діяльністю в промисловості України.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що вдосконалення напрямів державного управління інноваційною діяльністю в промисловості України сприятиме підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної промисловості не тільки на внутрішньому, але в на зовнішніх ринках та активізації загального розвитку економіки України, особливо в умовах глобалізації.

Методи дослідження. Теоретичну і методологічну основу дисертаційної роботи склали наукові праці і методичні розробки провідних вітчизняних і зарубіжних спеціалістів у галузі теорії ринкової економіки та управління інноваційними процесами. В дослідженні використовувались логічно-діалектичні методи наукового пізнання, методи системного аналізу та логічного узагальнення (ці методи дозволили вдосконалити поняття інновацій, визначитись з напрямками механізмів їх регулювання), методи економічного і порівняльного аналізу (обґрунтувати принципи економічного стимулювання та фінансової підтримки, оцінити ефективність інноваційної діяльності в промисловості держави), експертних оцінок (спрогнозувати пріоритети інноваційної діяльності), графічний та ін.

Основними джерелами інформації при проведенні досліджень послужили Закони України, законодавчі та нормативні документи, звітність Держкомстату України та Міністерства промислової політики України. Крім того використовувались поточні матеріали Міністерства промислової політики України, наукових установ, вітчизняна і зарубіжна економічна література, а також власні дослідження автора.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:

вперше розроблено методичні підходи до державного управління інноваційною діяльністю в промисловості, які враховують відтворюваність всіх основних соціально-економічних процесів, відносне відокремлення відтворювальних циклів, що дозволяє розглядати промисловість як відтворювальну систему й одночасно як підсистему більшої системи - відтворювальну систему держави;

удосконалено:

- систему управління науково-технологічним та інноваційним розвитком промисловості, в основу якої покладено ідею побудови нової науково обґрунтованої системи державних пріоритетів і надання новій структурі (Міністерство з питань науки та інноваційного розвитку) директивних функцій шляхом встановлення безпосередньої відповідальності всіх без винятку органів виконавчої влади за їх ефективну реалізацію;

- методичні засади ефективного державного управління інноваційною діяльністю в промисловості, серед яких виділено наступні: створення інвестиційного клімату і умов переходу на інноваційний шлях розвитку, ліквідування системи «розпорошення» коштів і традиційної зневаги до маркетингу, збереження високого рівня науково-технічного потенціалу, прискорення трансферу технологій, вибір пріоритетних напрямків інноваційного розвитку, захист інтелектуальної власності, збереження балансу інтересів для учасників інноваційного розвитку, залучення і концентрація фінансів на основних інноваційних напрямках;

набули подальшого розвитку:

- поняття “інновації”, “інноваційна діяльність”, які на відміну від існуючих визначень розглядаються як об'єкт державного управління в галузі промисловості та є результатом фундаментальних, прикладних розробок або експериментальних робіт з метою їх використання для ефективної реалізації державної інноваційної політики на внутрішньому й зовнішніх ринках;

- дослідження засад функціонування ринкової економіки з позиції посилення впливу держави на інноваційну діяльність в промисловості за напрямами посилення ролі конкуренції та ефективності ринкових механізмів, що підвищують конкурентоспроможність держави та промисловості (владно-розпорядницький метод).

Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці науково-практичних положень і рекомендацій щодо вдосконалення державної інноваційної політики, які дозволяють оптимізувати механізм її реалізації та підвищити ефективність державного впливу на інноваційні процеси в промисловості.

Результати досліджень використані: Головним управлінням Черкаської обласної державної адміністрації при реалізації Програми стабілізації та розвитку промислового комплексу Черкаської області на період до 2011 року (довідка №524/4 від 27.05.2009р.). Черкаською торгово-промисловою палатою використано рекомендації щодо прискорення трансферу технологій, вибору пріоритетних напрямків інноваційного розвитку, захисту інтелектуальної власності (довідка № 573/01-10 від 14.12.2008 р.).

Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Черкаського національного університету ім. Б.Хмельницького при викладанні таких дисциплін: “Теорія та історія державного управління”, “Управління ресурсами та фінансами” (довідка № 891 від 23.12.2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею та містить отримані автором особисто результати в галузі науки державного управління, що в сукупності вирішують конкретне наукове завдання щодо вдосконалення системи державного управління інноваційною діяльністю в промисловості України.

Апробація результатів дослідження. Науковий зміст основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми економіки 2007” (м. Київ, 2007 р.), “Інноваційні стратегії економіки регіонів” (м. Київ, 2007 р.), “Європейські орієнтири муніципального управління” (м. Київ, 2008 р.), “Соціально-економічна політика та розвиток регіонів в умовах переходу до постіндустріального суспільства” (м. Дніпропетровськ, 2008 р.), “Державне управління та місцеве самоврядування” (м. Харків, 2008 р.), “Управління сьогодні та завтра” (м. Хмельницький, 2008 р.), “Стратегія забезпечення сталого розвитку України” (м. Київ, 2008 р.), “Проблеми економіки й управління у промислових регіонах” (м. Запоріжжя, 2008 р.), “Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні” (м. Київ, 2008 р.), “Інвестиційна складова сталого розвитку регіону” (м. Харків, 2009 р.), “Розвиток продуктивних сил України: від В.І. Вернадського до сьогодення” (м. Київ, 2009 р.), Фінансово-бюджетна політика в контексті соціально-економічного розвитку регіонів (м. Дніпропетровськ, 2009 р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 20 наукових праць, загальним обсягом 7,5 друк. арк., з них 9 - у наукових фахових виданнях з державного управління.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Повний обсяг роботи - 209 сторінок, у т.ч. 9 рисунків, 9 таблиць, 5 додатків. Список використаних джерел з 198 найменувань викладено на 20 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито сутність і стан питання, що розв'язується; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну, встановлено практичну корисність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.

У першому розділі «Теоретичні основи державного управління інноваційною діяльністю в промисловості в умовах розвитку ринкових відносин» - розглянуто багатоплановість та розмаїтість аспектів проблеми ефективної організації державного управління інноваційною діяльністю, а також проведено дослідження щодо термінології, яка використовується в даній сфері.

В ході дослідження встановлено, що з метою вироблення та прийняття ефективних управлінських рішень стосовно розробки інноваційної стратегії в промисловості необхідно використовувати такі методичні підходи: просторово-часовий, генетичний, геосистемний, відтворювальний, проблемний, геополітичний.

Як показало дослідження, саме відтворювальний підхід припускає всебічне вивчення цілісних систем як взаємозалежних сполучень внутрішніх елементів (підсистем). Сама суть відтворювального процесу в промисловості складається у взаємообумовленій єдності промислового виробництва, обміну й споживання матеріальних благ. Саме наявність всіх фаз відтворювального циклу, їхня відносна завершеність у просторі й часі дозволяють розглядати промисловість як відтворювальну систему й одночасно як підсистему більшої системи - відтворювальну систему держави (рис.).

Таким чином, відтворювальний підхід має важливе методичне значення для вивчення дії економічних законів у процесі державного управління інноваційною діяльністю в промисловості України. Відносне відокремлення відтворювального циклу означає не тільки відокремлення відтворення сукупного внутрішнього валового продукту в межах держави, але й відокремлення властивих промисловості внутрішніх протиріч та їх концентрованих виражень - складних соціально-економічних проблем.

Незважаючи на своєрідність української економіки, її тривалий перехід до ринку, відсталість від розвинених країн, держава неминуче втягується в процес глобалізації, випробовуючи на собі на даному етапі не стільки вигоди, скільки його тяготи й складності. Але ця реальність тільки підсилює потребу адекватної участі державного управління інноваційною діяльністю в подальшій трансформації економічної системи, у перебудові й підвищенні ефективності механізмів такого управління відповідно до вимог сучасної глобальної економіки.

Рис. Відтворювальна система в промисловості (авторський підхід)

Практика передових країн переконливо довела, неможливість існування економіки без ефективного функціонування розвиненого ринкового механізму. Підкреслимо, що ринок і його механізм самі по собі не мають цільового навантаження. Метою завжди є створення ефективної й динамічної економіки, що відповідає розвитку самого виробництва й рівню його організації, характеру й числу технічних нововведень, наявності й потужності господарської мотивації, тобто всього того, що здатне забезпечити високу якість життя й неухильний ріст його рівня. Саме цій меті має служити державне управління інноваційною діяльністю, що впливає на економічну діяльність за допомогою різних методів і інструментів.

Необхідно зауважити, що Україна має розробити власну модель побудови державного управління. На наш погляд, державне управління інноваційною діяльністю необхідно здійснювати за допомогою владно-розпорядницьких методів (у формі законів, указів, постанов, наказів, розпоряджень, приписань і вказівок) граничних кількісних і якісних параметрів (показників, нормативів, вимог). У процесі управління держава виконує всі функції, що розкривають сутність цього явища й характерні для будь-якого виду управління: планування, організацію, координацію, мотивацію й контроль. Владна регламентація економічних відносин означає примусовий вплив держави на промисловість. Потреба в примусі виникає тоді, коли економічна діяльність окремих суб'єктів у сфері промислового виробництва не відповідає загальнодержавним інтересам, коли господарюючі суб'єкти не приймають пропоновані владою програмні цілі й перспективи, а шляхи їхньої реалізації не сприймають як усвідомлену необхідність, як безальтернативний варіант розвитку. Масштаб й інтенсивність державного примусу залежать як від активності державних органів, так і від чинності й форм опору господарських одиниць.

За роки незалежності України створено сприятливі умови для розвитку інноваційної сфери на законодавчому рівні, що забезпечують закріплення і використання прав на приватну власність, включаючи й інтелектуальну. Це стає мотивацією до переходу на інноваційний шлях розвитку економіки України. Але при цьому низка проблем залишається не вирішеною. В ході дослідження автором проаналізовано основні методичні засади ефективного державного управління інноваційною діяльністю в промисловості, серед яких виділено наступні: створення інвестиційного клімату і умов переходу на інноваційний шлях розвитку, ліквідування системи “розпорошення” коштів і традиційної зневаги до маркетингу, збереження високого рівня науково-технічного потенціалу, прискорення трансферу технологій, вибір пріоритетних напрямків інноваційного розвитку, захист інтелектуальної власності, збереження балансу інтересів для учасників інноваційного розвитку, залучення і концентрація фінансів на основних інноваційних напрямках.

Викладене вимагає здійснення в Україні правового регулювання інновацій на всіх етапах інноваційного процесу - від фундаментальних розробок до впровадження, створення діючої системи стимулювання інноваційної діяльності.

У другому розділі «Сучасний стан державного управління інноваційною діяльністю в промисловості» визначено, що в Україні рівень інноваційної активності, впровадження інновацій та відтворення ринкового сегменту виробництва інноваційної продукції залишаються недостатніми для забезпечення інноваційного прориву національної економіки. Ефективність державної політики саме у сфері управління інноваційними процесами визначає конкурентоспроможність національної економіки. У розвинутих країнах до 90 відсотків приросту валового продукту забезпечується за рахунок упровадження нових технологій. При цьому роль держави в даному процесі значно вагоміша, ніж при регулюванні звичайної економічної діяльності.

За підсумками 2007 року підвищилась інноваційна активність підприємств промисловості. Кількість підприємств, що впроваджували інновації, становить 1472 (14,2 відсотка загальної кількості), у відповідному періоді 2006 року - 1118 (11,2 відсотка від загальної кількості підприємств) (табл.).

Досить неоднорідною є інноваційна активність регіонів: за підсумками 2008 року частка промислових підприємств, що займалися інноваційною діяльністю, становила від 29 до 4,2 відсотка (33,4 - 5,2 відсотків у відповідному періоді 2007 року), при цьому більша за середню - у м. Києві, Івано-Франківській, Харківській, Вінницькій, Волинській, Харківській та Чернівецькій областях, значно менша - у Сумській і Хмельницькій областях.

За видами економічної діяльності найбільша частка на підприємствах з виробництва коксу та продуктів нафтоперероблення 33,3 відсотка, хімічне виробництво 30,4 відсотка, а також виробництво електричного, електронного та оптичного устаткування 27,6 відсотка. Для порівняння зазначимо, що серед країн Європейського Союзу мінімальні показники інноваційної активності мають Португалія - 26% і Греція - 29%, але вони вдвічі вищі ніж в Україні. А в порівнянні з країнами - лідерами, такими як Нідерланди (62%), Австрія (67%), Німеччина (69%), Данія (71%) та Ірландія (74%) розрив сягає 3-4 разів.

Таблиця

Інноваційна діяльність промислових підприємств України

Показники	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007
Частка підприємств, що займалися інноваційною діяльністю, %	16,5	18,0	15,1	13,7	11,9	11,2	14,2
Частка підприємств, що впроваджували інновації, %	14,1	14,6	11,5	10,0	8,2	10,0	11,5
з них: проводили комплексну механізацію і автоматизацію виробництв	1,8	2,0	3,2	3,7	3,3	5,1	8,7
Упроваджували нові технологічні процеси	3,7	3,4	4,9	4,9	4,1	2,7	5,0
З них: ресурсозберігаючі	н.д.	н.д.	н.д.	н.д.	2,1	1,6	2,8
Освоювали виробництво нових видів продукції З них: нових видів техніки	133 н.д.	13,2 н.д.	9,4 н.д.	7,8 н.д	6,4 1,6	4,7 1,5	5,5 1,7
Частка інноваційної продукції в загальному обсязі реалізованої,%	6,8	7,0	5,6	5,8	6,5	6,7	6,7
Частка інноваційної продукції, що зазнала суттєвих змін,%	54,7	45,6	43,8	50,8	43,0	58,9	55,5

Україна не наближається до європейських критеріїв розвитку, адже сучасні світові тенденції галузевої структури промисловості орієнтовані, насамперед, на розвиток машинобудування та галузей споживчих товарів, тоді як в Україні частка машинобудування за останні десять років скоротилася майже тричі, легкої промисловості - у 8 разів, а галузі соціальної спрямованості з 36,7 до 19%.

Як і в попередні роки, найбільша частка фінансування інноваційної діяльності підприємств припадає на власні кошти підприємств 60,6% загального обсягу витрат (у 2007р. - 73,7%).

Нормативно-правова база інноваційної діяльності є досить суперечливою, крім того, неповною мірою відповідає засадам економіки, що ґрунтуються на знаннях. До цього часу відсутня достатньо ефективна правова основа захисту прав інтелектуальної власності, функціонування венчурного капіталу як ринкового інституту; процедури створення окремих суб'єктів інноваційної діяльності безпідставно ускладнені. До того ж законодавчо не встановлені критерії інноваційності проектів і розмежування інвестиційних та інноваційних проектів. Недосконалість правової бази інноваційної діяльності посилює практика призупинення окремих статей чинних законів законодавчими або підзаконними актами. Наприклад, статтями 21 і 22 Закону України “Про інноваційну діяльність” передбачалося стимулювання інноваційної діяльності шляхом встановлення податкових пільг. Проте чинність цих статей була призупинена спочатку в 2003 р., а потім і в 2004 р., у 2005 р. -- повністю скасована.

З метою формування цілеспрямованої, послідовної державної інноваційяної політики необхідним є забезпечення структурної повноти, комплексності і системності нормативно-правової і законодавчої бази інноваційного розвитку України. Одним з ключових елементів формування національної інноваційної системи є визначення та реалізація пріоритетів науково-технологічної та інноваційної діяльності в промисловості. Саме політика державних пріоритетів у сфері високо наукомістких технологій є тим інструментом, використання якого значною мірою визначає і напрям економічного розвитку країни.

У третьому розділі «Основні напрями вдосконалення системи державного управління інноваційною діяльністю в промисловості» визначено, що передумовою формування загальних умов економічного зростання є істотна зміна загальних принципів економічної політики й відмова від формальних процедур монетарного директивного планування, які лише посилюють кризу.

Одним із важливих напрямів державного управління інноваційною діяльністю має стати ефективне використання масштабного резерву виробничих потужностей, що простоюють. Необхідно також брати до уваги й інший резерв, яким володіє вітчизняна промисловість, - грошові заощадження населення. Важливо, щоб ці гроші приймали участь в реальних інвестиціях, використовувалися для розв'язання проблеми обмеження кінцевого попиту.

В процесі державного управління інноваційною діяльністю в промисловості необхідно використовувати досвід економічно розвинених країн, особливо в сфері “індикативного планування”.

Індикативне планування - це, насамперед, економічний інструмент держави, за допомогою якого держава охоплює не окремі процеси діяльності, а промислове виробництво в цілому. В індикативному плануванні при реалізації програм головну роль грають фінансово-економічні інструменти й заходи держави. Крім прямих державних капітальних вкладень, має місце кредитно-грошове, фіскальне й інше стимулювання учасників у вигляді пільг або прямого й непрямого фінансування. Саме у вільній адаптивності до національних і історичних умов покладається головна привабливість індикативного планування.

Основним напрямом удосконалення державного управління інноваційною діяльністю в промисловості є реформування податкової системи. Для “реанімації” вітчизняної промисловості необхідна податкова реформа: зниження оподатковування сукупних ставок податків на додану вартість, прибуток і оплату праці до рівня 35%; звільнення від оподатковування частини прибутку, що направляється на розвиток виробництва й освоєння нової техніки, наукові дослідження й розробки; спрощення податкової системи; використання автоматичних процедур сплати податків замість декларативних.

В інтересах антимонопольного регулювання потрібен жорсткий контроль над ціноутворенням у сировинних і природних монополіях, стримування їх росту, введення жорсткого контролю з боку держави на обсяг використання електроенергії, природного газу, послуг залізничного транспорту з метою запобігання завищення витрат і істотного зниження тарифів.

Важливим елементом промислової політики повинні стати державні гарантії під інвестиції в закупівлі капіталомісткого устаткування вітчизняного виробництва з наступною передачею їх у лізинг експлуатуючим компаніям (літаків, судів, виробів сільгоспмашинобудування тощо).

Одночасно необхідно розпочати перепрофілювання й модернізацію підприємств і галузей, що існують за рахунок державної підтримки, та діяльність яких визнана економічно неефективною і не відповідає меті проведеної структурної політики. На територіях з високою концентрацією депресивних виробництв доцільне створення пільгових умов для господарської діяльності й інвестицій, у т.ч. за допомогою створення вільних економічних зон.

В ході дослідження було встановлено, що для підвищення ефективності державного управління інноваційною діяльністю в промисловості України необхідне дотримання наступної системи:

- аналіз наявних можливостей подолання депресії на основі використання комплексу конкурентних переваг, якими володіє вітчизняна економіка (високий освітній рівень населення, природні ресурси, дешева робоча сила тощо.);

- аналіз наявних обмежень й загроз соціально-економічному розвитку країни: домінування форм організації виробництва, що віджили, несприятливе макроекономічне середовище, неадекватність інституціональної структури економіки новим виробничим і технічним можливостям тощо;

- формування завдань промислової політики з метою реалізації виявлених можливостей і усунення обмежень соціально-економічному розвитку країни;

- розробка заходів промислової політики з метою вирішення поставлених завдань.

На думку автора, державне управління інноваційною діяльністю в промисловості повинне орієнтуватися й на реалізацію конкурентних переваг української економіки. Світовий досвід успішних структурних змін в економіці доводить, що ключовим аспектом структурної перебудови є підтримка тих областей національної економіки, які можуть бути носіями економічного росту в масштабах світового ринку.

В ході проведеного дослідження автором запропоновані наступні заходи щодо збереження й розвитку державного управління інноваційною діяльністю в промисловості: розробка регіональних та державних програм по розвитку й поширенню ключових технологій нового технологічного укладу; виявлення й підтримка розвитку технологій, освоєння яких має забезпечити конкурентні переваги вітчизняним підприємствам на світовому ринку; розробка та реалізація програм розвитку територій з високою концентрацією науково-технічного потенціалу; підвищення ефективності системи експортного контролю, активна державна політика по припиненню промислового шпигунства, несанкціонованого вивозу перспективних технологій за кордон, захист вітчизняних наукомістких підприємств від несумлінної конкуренції з боку закордонних конкурентів; створення за допомогою держави інфраструктури, що забезпечує комерціалізацію результатів НДДКР.

На сьогодні спостерігається самоусунення української держави від стимулювання інноваційних процесів і підтримки високотехнологічних виробництв. Це призвело до вкрай негативних структурних змін в економіці: занепаду високотехнологічних підприємств і домінування низько технологічних - сировинних.

На нашу думку в Україні наявні наступні проблеми: неузгодженість законодавства в інноваційній сфері; значне зниження інноваційної активності підприємств та загальне погіршення інноваційної культури суспільства; неефективність механізмів правового захисту інтелектуального власності; не створення належної системи прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку; поширення практики ігнорування законодавства, або призупинення дії статей законів, які стосувалися фінансової підтримки інноваційної діяльності.

Для вирішення проблем державного управління інноваційною діяльністю в промисловості необхідно виділити наступні стратегічні напрями: адаптація інноваційної системи України до умов глобалізації та підвищення її конкурентоспроможності; переорієнтація системи продукування інновацій на ринковий попит і споживача; створення привабливих умов для творців інновацій, стимулювання інноваційної активності підприємництва; застосування системного підходу в управлінні інноваційним розвитком в галузі промисловості та інформатизацію суспільства.

Удосконалення механізму державного управління промисловим комплексом має забезпечуватись шляхом надання державної підтримки та запровадження ефективних заходів щодо захисту інтересів вітчизняних виробників від недобросовісної конкуренції; усунення суперечностей між процесом концентрації промислового виробництва і заходами антимонопольного регулювання; розроблення нормативно-правових актів з питань створення та впровадження моделі кластерної організації промисловості.

Отже завданням промислової політики є поєднання галузевих і регіональних механізмів для забезпечення ефективної діяльності промисловості.

Аналіз діяльності органів виконавчої влади України свідчить про неприпустиму неузгодженість їх дій при реалізації науково-технологічних та інноваційних пріоритетів держави і ставить під сумнів саму можливість здійснення послідовної державної політики у цій сфері. Все це свідчить, що структура і принципи управління науково-технологічним та інноваційним розвитком в Україні потребують докорінних змін.

Запропонована оптимізована схема управління науково-технологічним та інноваційним розвитком, в основу якої покладено ідею побудови нової науково обґрунтованої системи державних пріоритетів і надання їм директивних функцій шляхом встановлення безпосередньої відповідальності всіх без винятку органів виконавчої влади за їх ефективну реалізацію. Координуючу функцію в даній системі має взяти на себе новостворене Міністерство з питань науки та інноваційного розвитку.

Для досягнення партнерської моделі взаємовідносин між владою, наукою і виробництвом мають бути створені дорадчі органи: Рада з питань наукової та інноваційної політики при Президентові України та Координаційна рада з проблем інноваційного розвитку та підвищення конкурентоспроможності економіки.

ВИСНОВКИ

В дисертації розв'язане важливе наукове питання удосконалення механізмів державного управління інноваційною діяльністю в промисловості України шляхом теоретичного обґрунтування і розробки практичних рекомендацій в напрямі реалізації внутрішнього потенціалу галузі, визначення комплексу стратегічних напрямів державної політики та удосконалення діяльності органів виконавчої влади при реалізації науково-технологічних та інноваційних пріоритетів держави. За результатами дисертаційного дослідження сформульовані такі висновки:

1. В результаті проведених теоретичних досліджень сутності категоріального апарату, що під інновацією як об'єкта державного управління в галузі промисловості слід розуміти результат фундаментальних, прикладних розробок або експериментальних робіт, що ставить за мету підвищити їх ефективність за рахунок безпосереднього та корегуючого впливів системи державного управління.

Виходячи з вітчизняної специфіки промисловості, яка орієнтована на сировинний сектор та на зовнішні ринки, інноваційна діяльність як об'єкт державного управління промисловістю є процесом проведення безлічі наукових праць, впровадження наукових ідей, створення й розробки інновацій з метою їхнього використання й ефективної реалізації на внутрішньому й закордонному ринках.

2. З метою вироблення та прийняття ефективних управлінських рішень стосовно розробки інноваційної стратегії в промисловості, де безпосередньо приймають участь органи державної влади необхідно використовувати такі методичні підходи: просторово-часовий, генетичний, геосистемний, відтворювальний, проблемний, геополітичний. На відміну від існуючих запропоновані підходи враховують відтворюваність всіх основних соціально-економічних процесів, відносне відокремлення відтворювальних циклів, що дозволяє розглядати промисловість як відтворювальну систему й одночасно як підсистему більшої системи - відтворювальну систему держави.

3. Світовий процес глобалізації вимагає від держави посилення впливу на управління інноваційною діяльністю в промисловості. Сутність державного управління інноваційною діяльністю в промисловості полягає у встановленні владно-розпорядницького шляху (у формі законів, указів, постанов, наказів, розпоряджень, приписань і вказівок), граничних кількісних і якісних параметрів (показників, нормативів, вимог), а також порядку здійснення формальних процедур, що регламентують інтереси й поводження владних органів і господарюючих суб'єктів в галузі промисловості. У процесі управління інноваційною діяльністю держава має виконувати всі функції, що розкривають сутність цього явища й характерні для будь-якого виду управління: планування, організацію, координацію, мотивацію й контроль.

4. В Україні спостерігається швидке падіння впровадження інновацій в сфері промисловості. Для ефективного державного регулювання та управління інноваційною діяльністю в промисловості необхідно вирішити наступну низку проблем: створити сприятливий інвестиційний клімат і умови переходу на інноваційний шлях розвитку, ліквідувати “розпорошення” коштів і традиційну зневагу до маркетингу, зберегти високий рівень науково-технічного потенціалу, прискорити трансфер технологій, розвинути пріоритетні напрямки інновацій, захистити інтелектуальну власність, зберегти баланс інтересів для учасників інноваційного розвитку, залучити і сконцентрувати фінанси на основних інноваційних напрямках. Для вирішення поставлених проблем необхідно здійснити правове регулювання інновацій на всіх етапах інноваційного процесу від фундаментальних розробок до впровадження, створити ефективну систему стимулювання інноваційної діяльності.

5. Аналіз державного управління інноваційною діяльністю в промисловості України дозволив зробити висновок, що в державі створено мінімально необхідну нормативно-правову базу для практичної реалізації науково-технологічної та інноваційної політики. Однак існують такі негативні чинники, які не сприяють її подальшій реалізації: відсутня ефективна правова основа захисту прав інтелектуальної власності, недостатнє функціонування венчурного капіталу та ускладнено процедури створення окремих суб'єктів інноваційної діяльності, не встановлено критерії інноваційності проектів і розмежування інвестиційних та інноваційних проектів.

Для приведення нормативно-правової бази науково-технологічної інноваційної діяльності у відповідність із стратегічними напрямками інноваційного розвитку необхідно: законодавчо затвердити пріоритетні напрямки науково-технологічного та інноваційного розвитку України, що запропоновані в проектах відповідних законів та за результатами нової Державної програми прогнозування науково-технологічного розвитку України; розробити, законодавчо закріпити та ввести в дію механізм стимулювання інвестицій у наукові дослідження і розробки; вдосконалити ряд нині чинних Законів України, передбачивши реальні механізми стимулювання інноваційної діяльності виробничих підприємств і організацій, використання переваг програмно-цільового підходу, запровадження ефективної системи управління формуванням державної науково-технологічної та інноваційної політики.

6. Важливими напрямами державного управління інноваційною діяльністю для реалізації внутрішнього потенціалу промисловості мають стати наступні: ефективне використання масштабного резерву виробничих потужностей, що простоюють; застосування досвіду економічно розвинених країн, особливо в сфері «індикативного планування»; реформування податкової системи, яка має стимулювати людей працювати ефективно й вкладати капітал у розвиток виробництва; в інтересах антимонопольного регулювання необхідно посилити контроль над ціноутворенням у сировинних і природних монополіях, стримувати зростання їх кількості; надання державних гарантій під інвестиції на закупівлю капіталомісткого устаткування вітчизняного виробництва з наступним переданням їх у лізинг експлуатуючим компаніям (літаків, судів, виробів сільгоспмашинобудування тощо); перепрофілювання й модернізація підприємств і галузей, що існують за рахунок державної підтримки, та діяльність яких визнана економічно неефективною і не відповідає меті проведеної структурної політики.

7. Для підвищення ефективності державного управління інноваційною діяльністю в промисловості України необхідне дотримання наступної системи: аналіз наявних можливостей подолання депресії на основі використання комплексу конкурентних переваг, якими володіє вітчизняна економіка (високий освітній рівень населення, природні ресурси, дешева робоча сила тощо); аналіз наявних обмежень й загроз соціально-економічному розвитку країни (домінування форм організації виробництва, що віджили, несприятливе макроекономічне середовище, неадекватність інституціональної структури економіки новим виробничим і технічним можливостям); формування завдань промислової політики з метою реалізації виявлених можливостей і усунення обмежень соціально-економічного розвитку країни; розробка заходів промислової політики з метою вирішення поставлених завдань.

8. Заходи щодо збереження й розвитку державного управління інноваційної діяльності в промисловості повинні включати: розробку регіональних та державних програм по розвитку й поширенню ключових технологій нового технологічного укладу; виявлення й підтримку розвитку технологій, освоєння яких забезпечить вітчизняним підприємствам конкурентні переваги на світовому ринку, розробку й реалізацію програм розвитку територій з високою концентрацією науково-технічного потенціалу; підвищення ефективності системи експортного контролю, активну державну політику по припиненню промислового шпигунства, несанкціонованого вивозу перспективних технологій за кордон, захист вітчизняних наукомістких підприємств від несумлінної конкуренції з боку закордонних конкурентів; створення за допомогою держави інфраструктури, що забезпечує комерціалізацію наукових результатів.

9. Для вирішення проблем державного управління інноваційною діяльністю в галузі промисловості необхідно виділити наступні стратегічні напрями: адаптація інноваційної системи України до умов глобалізації та підвищення конкурентоспроможності галузі промисловості; переорієнтація системи продукування інновацій промислових підприємств на ринковий попит і споживача; створення привабливих умов для творців інновацій, стимулювання інноваційної активності підприємництва; застосування системного підходу в управлінні інноваційним розвитком в галузі промисловості та інформатизацію суспільства.

Удосконалення механізму державного управління промисловим комплексом забезпечується шляхом: надання державної підтримки та запровадження ефективних заходів щодо захисту інтересів вітчизняних промислових виробників від недобросовісної конкуренції; усунення суперечностей між процесом концентрації промислового виробництва і заходами антимонопольного регулювання; розроблення нормативно-правових актів з питань створення та впровадження моделі кластерної організації промисловості.

10. Аналіз діяльності органів виконавчої влади України свідчить про неприпустиму неузгодженість їх дій при реалізації науково-технологічних та інноваційних пріоритетів держави і ставить під сумнів саму можливість здійснення послідовної державної політики у цій сфері. В основі запропонованої оптимізованої схеми управління науково-технологічним та інноваційним розвитком покладено ідею побудови нової науково обґрунтованої системи державних пріоритетів і надання їм директивної функції шляхом встановлення безпосередньої відповідальності всіх без винятку органів виконавчої влади за їх ефективну реалізацію. Координуючу функцію в даній системі має взяти на себе новостворене Міністерство з питань науки та інноваційного розвитку.

Для досягнення партнерської моделі взаємовідносин між владою, наукою і виробництвом мають бути створені дорадчі органи: Рада з питань наукової та інноваційної політики при Президентові України та Координаційна рада з проблем інноваційного розвитку та підвищення конкурентоспроможності економіки.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Караков С.В. Державний патерналізм у сучасних дослідженнях інноваційної діяльності промисловості / С.В. Караков // Держава та регіони. 2008. № 3. С. 88-92. (Серія “Державне управління”).

2. Караков С.В. Державне регулювання інноваційної діяльності промисловості України / С.В. Караков // Науковий вісник Академії муніципального управління / за заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка. К.: Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління, 2008. С. 187-196. (Серія “Управління”: вип. 1 (3): Механізми державного управління та місцевого самоврядування).

3. Караков С.В. Державне регулювання розвитку промислового виробництва / С.В. Караков // Науковий вісник Академії муніципального управління / за заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка. К.: Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління, 2009. С. 163-169. (Серія “Управління”: вип. 1 (7): Механізми державного управління та місцевого самоврядування).

4. Караков С.В. Державне регулювання управлінських рішень в інноваційних процесах у промисловості / С.В. Караков // Держава та регіони. 2008. № 2. С. 93-98. (Серія “Державне управління”).

5. Караков С.В. Етапи мотивування в управлінні інноваційними процесами промисловості / С.В. Караков // Державне управління інноваційним розвитком: зб. наук. праць Донецького держ. університету управління. Донецьк, ДонДУУ, 2008. Т. ІХ, вип. 105. С. 35-42. (Серія “Державне управління”).

6. Караков С.В. Механізми оцінки кредитних ресурсів для реалізації інновацій / С.В. Караков // Економіка та держава. 2008. № 10. С. 91-93.

7. Караков С.В. Прийняття рішень в управлінні інноваційними процесами промисловості України / С.В. Караков // Науковий вісник Академії муніципального управління / за заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка. К.: Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління, 2008. С. 181-187. (Серія “Управління”: вип. 3 (5): Державне управління та місцеве самоврядування).

8. Караков С.В. Регулювання інноваційної спрямованості інвестування промисловості в Україні / С.В. Караков // Інвестиції: практика та досвід. 2007. № 23. С. 2-5.

9. Караков С.В. Основні ознаки інновацій у державній промисловій політиці / С.В. Караков // Актуальні проблеми державного управління: збірник наукових праць. Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2009. № 1 (35). С. 233-240.

В інших виданнях:

10. Караков С.В. Розробка моделі оцінки інноваційності промислових підприємств України / С.В. Караков // Науковий вісник Академії муніципального управління / за заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка. К.: Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління, 2008. С. 355-362. (Серія “Економіка”: вип. 5: Інноваційні стратегії розвитку).

Матеріали наукових конференцій:

11. Караков С.В. Варіанти інноваційного розвитку промисловості України / С.В. Караков // Державне управління та місцеве самоврядування: міжнар. наук. конгрес, 27-28 берез. 2008 р.: Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2008. С. 210-211.

12. Караков С.В. Етапи управління інноваційними процесами з позиції управлінських рішень в промисловості / С.В. Караков // Розвиток продуктивних сил України: від В.І. Вернадського до сьогодення: міжнар. наук.-практ. конф., 20 берез. 2009 р.: матер. допов.: 3 ч., Ч. 2. К.: РВПС України НАН України, 2009. С. 220-221.

13. Караков С.В. Інноваційно-направлене інвестування в промисловості / С.В. Караков // Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні: міжнар. наук.-практ. конф., 23-24 жовт. 2008 р.: тези допов.: 3 ч., Ч. 2. К.: РВПС України НАН України., 2008. С. 250-252.

14. Караков С.В. Інноваційність як сучасний критерій оцінки стратегії підприємства / С.В. Караков // Європейські орієнтири муніципального управління: міжнар. наук.-практ. конф., 14 берез. 2008 р.: матер. допов.: 2 ч., Ч. 2. /за заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка, Т.В. Іванова. К.: Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління, 2008. С. 129-131.

15. Караков С.В. Особливість реалізації функції контролювання в управлінні інноваціями промисловості / С.В. Караков // Інвестиційна складова сталого розвитку регіону: наук.-практ. конф., 10 груд. 2008 р.: матер. допов. Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2009. С. 78-81.

16. Караков С.В. Реалізація управлінських рішень в інноваційній діяльності промислових підприємств України / С.В. Караков // Управління сьогодні та завтра: міжнар. управл. форум, 15-16 трав. 2008 р.: Університетські наукові записки: Часопис Хмельницького університету управління та права. Хмельницький, 2008. № 3 (ІІ) спецвипуск. С. 307-308.

17. Караков С.В. Регулювання ресурсного забезпечення інноваційного розвитку промислових підприємств / С.В. Караков // Проблеми економіки й управління у промислових регіонах: міжрегіон. наук.-практ. конф., 22-24 трав. 2008 р.: тези допов. Запоріжжя: ЗНТУ, 2008. С. 73-75.

18. Караков С.В. Розроблення, вибір і ухвалення управлінських рішень в інноваційній діяльності промисловості України / С.В. Караков // Стратегія забезпечення сталого розвитку України: міжнар. наук.-практ. конф., 20 трав. 2008р.: матер. допов.: 3 ч., Ч. 3. К.: РВПС України НАН України, 2008. С. 159-161.

19. Караков С.В. Тенденції регулювання інноваційної діяльності підприємств / С.В. Караков // Соціально-економічна політика та розвиток регіонів в умовах переходу до постіндустріального суспільства: міжнар. наук.-практ. конф., 21 берез. 2008 р.: тези допов.: 2 т., Т І. Дніпропетровськ: ДДФА, 2008. С. 203-204.

20. Караков С.В. Чинники реагування держави на виклики кризи в промисловості / С.В. Караков // Фінансово-бюджетна політика в контексті соціально-економічного розвитку регіонів: міжнар. наук.-практ. конф., 10-20 берез. 2009 р.: матер. допов.: 2 т., Т. І. Дніпропетровськ: ДДФА, 2009. С. 82-83.

АНОТАЦІЯ

Караков С.В. Державне управління інноваційною діяльністю в промисловості України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 - механізми державного управління. - Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України. - Київ, 2009.

Дисертацію присвячено теоретичному обґрунтуванню й розробці пропозицій щодо удосконалення державного управління інноваційною діяльністю в промисловості. Проведено дослідження базових понять та визначено методичні підходи до державного управління інноваційною діяльністю в промисловості. Проаналізовано основні засади функціонування державного регулювання та управління інноваційною діяльністю промислових підприємств в умовах ринкової економіки. Визначено методичні засади ефективного державного управління інноваційною діяльністю в промисловості. Проведено аналіз щодо стану інноваційної діяльності в промисловості та проаналізовано ефективність законодавчої бази України з питань її регулювання, а також запропоновані напрями державного регулювання інноваційної діяльності в промисловому комплексі. Розроблено напрями державного управління інноваційною діяльністю для реалізації внутрішнього потенціалу промисловості. Визначено комплекс стратегічних напрямів державного управління інноваційною діяльністю в промисловості. Розроблено пропозиції щодо удосконалення діяльності органів виконавчої влади при реалізації науково-технологічних та інноваційних пріоритетів держави.

...