Механізми державного регулювання інституціонального середовища регіону

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Світовий досвід показує, що одним з головних чинників, який визначає рівень розвитку ринкових відносин, конкурентні позиції регіонів, гарантує їх економічну безпеку, є інституціональне середовище регіонів. В Україні в перехідний період сформовано певну структуру цього середовища, яка поки що не привела до покращення економічного та соціального стану регіонів, подолання соціальної нерівності, упередження корупції. З метою вирішення зазначених проблем необхідні чіткі механізми державного регулювання інституціонального середовища регіону.

У контексті розвитку ринкових інституцій актуальним завданням є реформування загальних засад державного регулювання на сучасному етапі, і, як наслідок, модифікація всіх елементів механізму такого регулювання, серед яких чільне місце займає визначення принципів, мети, функцій, завдань, а також обґрунтування основних напрямів удосконалення механізму державного регулювання інституціонального середовища регіону.

Питанням державного регулювання інституціонального середовища приділяли увагу як вітчизняні, так і зарубіжні вчені. Започаткування інституціональної теорії пов'язано з іменами таких відомих науковців, як Д. Норт, Т. Веблен, У. Мітчелл, Д. Коммонс та ін., роботи яких використані в дослідженні. Значним внеском у вивчення питань формування інституціонального середовища в перехідний період стали праці українських та російських дослідників: Абалкіна Л., Бодрова В., Голикова М., Гейця В., Долішнього М., Задої А., Іваницької О., Коржунової Н., Ткача А., Хвесика М. та інших.

Аналізу окремих аспектів державного регулювання інституціональних аспектів формування ринкової економіки регіону присвячено праці Бєлєнького П., Білої С., Братути О., Вальдрат О., Власика О., Воротіна В., Голян В., Герасимчук З., Дєгтяра А., Зайцевої Л., Комарової М., Корецького М., Пісьмаченко Л., Тарасевича В., Чаусовського О., Шевчука Я., Якубенко В. та інших.

Однак у працях названих авторів практично немає комплексного дослідження інституціональних перебудов на рівні регіону. Недостатньо вивчено питання впливу державного регулювання на розвиток інституціонального середовища регіону, а також перетворення структури державної власності у напрямі зниження трансакційних витрат, що потребує додаткових досліджень. Незважаючи на великий науковий інтерес фахівців до проблем державного регулювання інституціонального середовища, численні теоретичні, методичні та практичні питання залишаються невирішеними. Незавершеність наукових розробок організаційно-економічних механізмів державного регулювання інституціонального середовища регіону, з одного боку, та істотна практична значущість цієї проблеми для держави - з іншого, підтверджують об'єктивний характер актуальності теми дослідження.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є теоретичне обґрунтування та розроблення науково-практичних рекомендацій з удосконалення механізмів державного регулювання інституціонального середовища регіону.

Для досягнення зазначеної мети поставлені наступні завдання:

- визначити принципи державного регулювання формування інститутів та систему інститутів, що формують інституціональне середовище;

- виділити та розкрити сутність функцій і методів державного регулювання інституціонального середовища;

- визначити поняття державного регулювання інституціонального середовища регіону;

- проаналізувати сучасний стан інституціонального середовища на прикладі конкретного регіону та запропонувати шляхи його покращення;

- розробити пропозиції з подальшого розвитку нормативно-правового забезпечення інституціонального середовища та визначити стратегічні напрями його актуалізації;

- визначити структуру трансакційних витрат інституціональних перетворень та виділити трансакційний сектор;

- виявити основні завдання державного регулювання інституціонального середовища, механізм та модель інституціональних перетворень на регіональному рівні;

- запропонувати заходи щодо вдосконалення державного впливу на формування інституціонального середовища в регіоні.

1. Теоретичні засади механізмів державного регулювання інституціонального середовища регіону

Визначено принципи державного регулювання формування інститутів у постіндустріальному суспільстві, роль державного регулювання у формуванні інституціонального середовища, досліджено трансформацію економіки регіону у світлі теорії інституціоналізму.

Значний внесок у розвиток теорії та практики державного управління в Україні зробили Бакуменко В., Бодров В., Князєв В., Луговий В., Нижник Н., Дідківська Л. Однак у цих роботах немає визначення державного регулювання інституціонального середовища регіону, недостатньо уваги приділено механізмам державного регулювання інституціонального середовища на регіональному рівні, перетворенню структури державної власності як форми зниження трансакційних витрат, що потребує додаткових досліджень. Саме тому проаналізовані здобутки дослідників інституціонального середовища та ролі держави у його формуванні (Абалкіна Л., Атаманчука Г., Веблена Т., Дєгтяря А., Герасимчук З., Норта Д., Ткача А., Хвесика М. та інших). Використовувалися результати вивчення проблем перетворення структури державної власності, що містяться в роботах Барановського О., Грищенко А., Задорожнього В., Капелюшникова Р., Пісьмаченко Л., Юрчишина В., Якубенка В. та інших.

На основі дослідження сутності інституціональної теорії, понять “інститути”, “інституції”, “організації”, на нашу думку, під інститутами слід розуміти сукупність регуляторів, що включають правові, економічні, морально-етичні норми загального права, мотивом утворення яких стає зниження трансакційних витрат.

У теорії інституціоналізму, як правило, виділяють наступні класифікації інститутів залежно від: рівня формалізації - формальні та неформальні; рівня рефлексії суб'єкта з приводу його діяльності - природні та штучні; ролі, яку відіграють в економічній системі - базові та комплементарні. Формальні інститути включають політичні, економічні правила й контракти та поділяються на такі класи: посадові, розмежувальні, цільові, повноважні й агрегаційні. Неформальні інститути, на відміну від формальних, містять розширені, вдосконалені та видозмінені офіційні правила, суспільно схвалені норми поведінки, звичаї і традиції; добровільно обрані стандарти поведінки. Інститути, що виникають як автоматична реакція на певні зміни в економічному середовищі, прийнято називати природними, а ті, що є результатом цілеспрямованої людської діяльності, - штучними. Інститути, які відіграють основну роль в економічній системі, вважаються базовими (наприклад, інститут власності, підприємництва, конкуренції тощо). Комплементарні інститути - це такі, що формуються навколо базових та виконують допоміжну роль в економіці.

З метою більшої систематизації інститутів, що утворюють інституціональне середовище, виділено їх систему. У роботі вдосконалено інституціональну структуру шляхом виокремлення трьох груп інститутів: інфраструктурні, нормативно-правові та психологічні (або морально-етичні).

Інфраструктурні інститути виступають у вигляді системи ринкових установ: бірж, банків, ринків, створення фірм, заснованих на використанні різноманітних форм власності. Нормативно-правові інститути включають інститути права та виконавчої влади, які у своїй діяльності використовують економічні та адміністративні методи державного регулювання. Морально-етичні, або психологічні інститути об'єднують групу громадських організацій, благодійних фондів, тренінгових центрів, діяльність яких визначається традиціями, звичаями і релігійною специфікою населення, умовами життєдіяльності. Наводимо структуру інститутів, що входять до кожної групи.

З урахуванням характеру, процесів розвитку та формування інститутів, виділено принципи державного регулювання цього процесу, що спираються на загальні початкові принципи інституціоналізму. До них відносяться принципи інститутоцентризму, методологічного соціалізму, єдності та історизму.

Застосування інституціоналізму в державному управлінні пов'язане із вжиттям певних заходів впливу на реалізацію економічної політики, а саме під час формування формальних та неформальних інститутів. Слід зазначити, що в класифікаціях методів державного регулювання немає поняття “інституціональність”.

Розвиток ринкової економіки й неабияка роль держави у формуванні та забезпеченні функціонування інститутів призводить, на нашу думку, до необхідності виділення інституціональних методів державного регулювання в класифікаційній групі за важелями впливу на економіку, які реалізуються шляхом: формування виконавчих структур державної влади, безпосереднім завданням яких є практична реалізація мети уряду; створення та підтримки об'єктів державної власності, тобто державного сектору економіки; розробки прогнозів та програм економічного розвитку на державному рівні; державної підтримки розвитку інститутів економічної інформації (торгово-промислових палат, департаментів розвитку підприємництва тощо); правової та інформаційної підтримки підприємницьких структур, створення раціональних форм їх взаємодії із державою; формування та сприяння розвитку системи науково-дослідних економічних інститутів.

У роботі виділені функції державного регулювання формування інститутів, а саме: координаційна, перерозподільча, зниження витрат трансакцій. Через координаційну функцію реалізується економічна поведінка суб'єктів державного регулювання та узгоджуються інтереси сторін. Правила і норми, що обмежують економічну поведінку інститутів у тій або іншій сфері господарських взаємодій, одночасно виявляють сфери їх дій у рамках правил, які структурують взаємодію інститутів, у чому і полягає перерозподільча функція. Зниження трансакційних витрат і витрат у сфері обміну, пов'язаних з передачею прав власності, є однією з основних функцій державного регулювання формування інститутів. Окреслені функції забезпечують упорядкування середовища господарської діяльності та зменшують невизначеність економічних процесів, сприяють економії витрат організації взаємодії суб'єктів господарювання.

На основі проведеного дослідження запропоновано визначення поняття «державне регулювання формування інституціонального середовища регіону», під яким розуміють певну державну регіональну політику щодо формування впорядкованих інститутів, які створюють варіанти економічної поведінки, визначають обмеження для суб'єктів господарювання та формуються в рамках певної системи координації господарської діяльності регіону.

2. Аналіз механізмів державного регулювання інституціонального середовища регіону

Досліджено сучасний стан інституціонального середовища в Запорізькому регіоні, проаналізовано нормативно-правове забезпечення розвитку інституціонального середовища, обґрунтовано необхідність управління змінами трансакційних витрат у контексті інституціональних перетворень.

Розглянуто склад діючих інститутів у ринковому середовищі Запорізького регіону, що створює відповідне інституціональне середовище на сучасному етапі. Інститут права в Запорізькій області охоплює діяльність 26 місцевих судів, апеляційний суд, господарський та апеляційний господарський суд, юрисдикція якого розповсюджується на Запорізьку і Херсонську області. У регіоні працюють 180 суддів, за рік розглядається близько 100 тис. справ. Крім того, у Запорізькій області функціонує 148 нотаріальних контор, з яких 89 - державні. Торгово-посередницькі інститути в регіоні представлені діяльністю понад 160 великих промислових підприємств та близько 8500 малих підприємств. Більше ніж 50% малих підприємств функціонують у сфері торгівлі та послуг, 15 - у промисловості, 10,2 - у будівництві, 3,6 - у сільському господарстві, 3,2 - у сфері транспорту та зв'язку. Крім юридичних осіб, у сфері малого бізнесу працюють 62 тис. громадян-суб'єктів підприємницької діяльності. Переважна більшість підприємців-фізичних осіб працюють на ринках, проте зростає кількість тих хто надає послуги населенню (ремонт побутової техніки, індивідуальний пошив одягу, індивідуальний ремонт та пошив взуття).

Запорізька область має досить розвинену фінансово-кредитну інфраструктуру. Згідно з інформацією управління Національного банку України ,в Запорізькій області за станом на 01.01.2008 банківські операції здійснювали 838 банківських установ, з них: 2 банки, 45 філій банків інших регіонів, 780 безбалансових відділень банків та 11 пунктів обміну іноземної валюти. Допоміжні послуги у сфері фінансового посередництва та страхування надають 59 інститутів, з яких 54 функціонує у місті Запоріжжя. В складі торговельно-посередницької інфраструктури одне з основних місць належить біржам: товарним, фондовим, валютним та іншим. Найбільш масовий розвиток одержали товарні біржі, що являють собою організований товарний ринок, у межах якого відповідно до встановлених правил здійснюються угоди купівлі-продажу певних видів товарів. За даним Обласного управління статистики, в Запорізькій області за станом на 01.01.2008 р. зареєстровано 15 товарних бірж, тоді як 2005 р. - лише одна.

Інформаційно-обслуговуючі інститути представлені діяльністю 462 друкованих видань, з яких 34 є державними. Нині в Запорізькій області зареєстровано 9 телекомпаній, 19 компаній кабельного телебачення, 9 радіостанцій, 21 інтернет-провайдер.

Після прийняття Верховною Радою України Закону України "Про органи самоорганізації населення" в районах та містах регіону почали активно створюватись органи самоорганізації населення, квартальні, вуличні, будинкові комітети, в містах і селах проводяться громадські слухання та збори громадян. Так, в області вже діють 33 органи самоорганізації населення, 2038 громадських, 484 - благодійних та 483 - релігійних організацій.

На основі проведеного аналізу сучасного стану інституціонального середовища в Запорізькому регіоні виявлено проблеми функціонування та створення інститутів, що потребують державного регулювання, а саме:

- до завдань регіональних та місцевих органів влади не віднесено сприяння розвитку інституціонального середовища регіону;

- не підтримується розвиток функціонування морально-етичних інститутів;

- не існує статистичної інформації щодо стану розвитку інституціонального середовища;

- на регіональному рівні немає жодного законодавчого чи програмного документа стосовно формування та розвитку інституціонального середовища регіону.

Виходячи з аналізу проблем інституціонального середовища в Запорізькому регіоні, запропоновані шляхи їх вирішення. Завданням діяльності органів регіональної та місцевої влади визначити забезпечення розвитку інституціонального середовища регіону; здійснення статистичного дослідження за змінами інституціонального середовища з метою більш ефективного його розвитку. Для програмно-цільового забезпечення розвитку інституціонального середовища та формування ринкової інфраструктури регіону запропоновано розробку та впровадження Програми розвитку інституціонального середовища Запорізької області на 2009-2011 рр. Головною метою цієї програми визначено вдосконалення господарсько-правових відносин на ринку області, забезпечення розвитку інституціонального середовища регіону та формування ринкової інфраструктури, здатної до саморозвитку.

Запропоновано наступні основні завдання та заходи щодо їх реалізації:

1. Забезпечення сприятливих макроекономічних умов для зростання виробництва та інвестицій у регіоні:

- нормалізація системи грошового обігу і формування механізмів кредитування виробничої діяльності перспективних галузей регіону;

- розвиток інститутів фінансування інвестицій у розвиток виробничої сфери;

- захист внутрішнього ринку від недобросовісної конкуренції з боку імпортерів.

2. Створення умов для дії механізмів добросовісної конкуренції, активізації підприємницької діяльності, ефективної роботи ринкових механізмів:

- активізація антимонопольного регулювання;

- декриміналізація господарських відносин;

- упорядкування процесів ціноутворення та усунення всіх форм цінової дискримінації покупців, припинення зговорів з метою завищення цін;

- подолання зайвих бюрократичних бар'єрів для розвитку підприємницької діяльності;

- забезпечення повноцінного захисту законно придбаних прав власності.

3. Підвищення інвестиційної та інноваційної активності, структурна перебудова економіки регіону на основі широкого розповсюдження сучасних технологій, особливо в сільській місцевості:

- стимулювання науково-технічного прогресу, у тому числі шляхом законодавчо встановлених нормативів бюджетного фінансування наукових досліджень, що передбачає державну підтримку інноваційної активності на перспективних напрямах розвитку економіки регіону;

- створення інститутів розвитку, що спроможні забезпечити залучення інвестицій у розвиток виробничої сфери за допомогою державних гарантій, кредитних ресурсів державних банків;

- формування сучасної інформаційної інфраструктури науково-дослідної та підприємницької діяльності;

- забезпечення ефективного захисту прав інтелектуальної власності регіону.

4. Підтримка інститутів соціальної політики регіону:

- посилення державного регулювання ринку праці, припинення спроб його монополізації з боку підприємницьких структур;

- вжиття заходів щодо легалізації тіньової зайнятості;

- створення ефективних механізмів сприяння безробітним у працевлаштуванні шляхом безпосередньої та активної взаємодії служб зайнятості з керівниками підприємств та організацій, сприяння та підтримка проведення Ярмарків професій у регіоні;

- підтримка малого та середнього підприємництва у сфері розвитку культурних надбань і традиційних народних промислів;

- підтримка самозайнятості соціально вразливих груп населення, а також працевлаштування молоді, що вперше виходить на ринок праці;

- розвиток інститутів соціального партнерства.

Проаналізовано нормативно-правове забезпечення формування та функціонування інститутів. Виявлено необхідність удосконалення нормативно-правового поля діяльності інформаційно-обслуговуючих інститутів у сфері інформатизації, де виділяють три галузі - пресу, інформаційні агентства, телебачення та радіо. Частина положень інформаційного законодавства застаріла, юридичні механізми реалізації і захисту права на інформацію недостатньо розроблені, спостерігається термінологічна невпорядкованість, існують суперечності у регулюванні певних суспільних відносин різними законами, що призводить до неоднозначного тлумачення їх норм та створює труднощі для їх застосування. Розв'язати проблему подолання суперечностей у нормативно-правових актах, забезпечення єдності нормативно-правового поля діяльності інформаційно-обслуговуючих інститутів можливо шляхом розробки та прийняття Кодексу законів про засоби масової інформації в Україні.

Трансакційні витрати пов'язані із входом на ринок і виходом з нього, доступом до ресурсів, передачею, специфікацією і захистом прав власності, веденням і обслуговуванням ділових відносин. У роботі визначено структуру трансакційних витрат інституціональних перетворень, що включає наступні складові: отримання доступу до ресурсів і прав власності (реєстрація підприємств, ліцензування діяльності, права на оренду приміщень і доступ до комунікаційних мереж, кредиту і лізингу устаткування); отримання прав на використання ресурсів і прав власності (право на виробництво, продаж, передачу, споживання); оцінку ресурсів і прав власності (зміна організаційно-правових форм, бухгалтерський облік, аудиторські послуги, маркетингові послуги); захист ресурсів та прав власності (виключення конкурентів, юридичні послуги, охорона бізнесу); пошук і відбір партнерів (реклама, презентації, збір інформації про партнерів, перевірка їх платоспроможності); укладання ділових угод і застосування санкцій проти порушників (узгодження і коректування угод, надання додаткових пільг, звернення до суду, стягнення боргів).

З метою зниження витрат державного регулювання розвитку інституціонального середовища регіону вдосконалено класифікацію трансакційного сектору шляхом групування фірм, що надають чисті трансакційні послуги, за їх основними функціями:

- фінанси та операції з нерухомістю (основна функція фірм - забезпечення передачі прав власності, включаючи пошук альтернатив, підготовку і здійснення операцій);

- банківська справа і страхування (основна функція - посередництво у здійсненні обмінів, залежних від специфічних обставин і вимог);

- правові (юридичні) послуги (основна функція відповідних інститутів - здійснення координації і контролю за виконанням умов контрактів).

3. Удосконалення механізмів державного регулювання інституціонального середовища регіону

Розглянуто перетворення структури державної власності як форми зниження трансакційних витрат, запропоновано напрями інституціональних перетворень на регіональному рівні, шляхи вдосконалення державного впливу на формування інституціонального середовища у регіоні.

Визначено особливості приватизації в Україні та її регіонах, серед яких: форсування темпів перетворення відносин власності та одночасно формальний підхід до акціонування великих і середніх підприємств; розмежування обов'язкових завдань щодо зростання недержавного сектору; продаж державного майна за заниженими цінами, порівняно з ринковими (часто просто символічним); нав'язування єдиних правил і алгоритмів приватизації для регіонів і галузей; дезінтеграція великих виробничих комплексів та їх продаж частинами; утиск прав трудових колективів, а саме заборона оренди державної власності та створення акціонерних товариств закритого типу.

З метою підвищення рівня довіри як значущого й основного елемента (норми) інституціонального середовища визначено основні завдання державного регулювання інституціонального середовища регіону, в тому числі: забезпечення захисту прав власності й рівності умов конкуренції; звільнення підприємців від адміністративного тиску; зниження податкового тягаря, спрощення митної системи; розвиток фінансової інфраструктури - банківської системи і фінансового ринку; проведення реалістичної соціальної політики - пріоритет охорони здоров'я, освіти і культури, адресна та соціальна підтримка бідних. Поступовий, у міру збільшення доходів громадян, перехід на окупність житла, розвиток іпотеки, поліпшення житлових умов, формування персональних накопичувальних пенсій, особистого страхування життя та здоров'я є одним з механізмів реалізації поставлених цілей.

Важливим шляхом зниження трансакційних витрат є встановлення чітких правил дії з управління власністю, починаючи з моменту переходу права власності у приватну. Це передбачає розробку чітких механізмів управління власністю з метою зниження трансакційних витрат, який має включати: інвентаризацію державного майна; обґрунтоване виокремлення стратегічно важливих підприємств, що не підлягають приватизації; передбачення можливості реприватизації підприємств, власники яких не виконали взятих на себе інвестиційних, податкових і соціальних зобов'язань; спрямування доходів від приватизації у спеціальний банк для нарощування централізованого інвестиційного потенціалу, а не до державного бюджету; радикальне підвищення ефективності управління державним сектором економіки, для чого слід розширити відповідні функції і повноваження галузевих міністерств.

З метою визначення перспектив інституціональних перетворень в Україні уточнено взаємовідносини формальних і неформальних інститутів. У рамках еволюційного розвитку інститутів нормальною і типовою є ситуація первинної появи неформальних правил і норм взаємодії агентів, які поступово стають загальнопоширеними інститутами. Використовуючи їх, агенти за допомогою політичних і суспільних організацій закріплюють ці правила і норми в законодавстві. Це надає додаткові гарантії і зменшує індивідуальні витрати на здійснення трансакцій, оскільки є можливість використовувати гроші платників податків для фінансування механізмів стимулювання та примушення до виконання загальноприйнятих домовленостей. Дійсне перетворення законодавчо затверджених правил взаємодії агентів у загальновизнаний інститут і тривалість цього процесу залежать від авторитету й сили держави та ступеня відповідності цих правил об'єктивним обставинам.

Необхідне проведення глибокої інституціональної реформи з метою подолання трансформаційної кризи, що виникла в Запорізькій області у процесі переходу до ринку. В дисертаційній роботі розроблено модель інституціональних реформ, яка включає чотири етапи.

Дисертантом запропоновані наступні заходи створення інституціонального середовища регіону: організаційно-правові - для визначення відповідних організаційних і правових основ; політичні та соціально-економічні перетворення, пов'язані з реформуванням і раціоналізацією виробництва або політичними рішеннями; елементи грошово-кредитної та інвестиційної політики; прикладні роботи та наукові дослідження, що дають змогу додатково виявити пріоритети, які забезпечують підвищення ефективності переходу до збалансованого еколого-економічного розвитку.

Сучасна економічна ситуація вимагає зростання ролі держави при створенні нормального інституціонального середовища та інституціональної структури не тільки в країні загалом, але й у регіонах. Запропоновано зміни до Концепції державної регіональної політики, які мають сприяти розбудові інституціональної інфраструктури місцевого та регіонального розвитку, спрямованої на створення умов підвищення інвестиційної привабливості регіонів та мобілізацію внутрішнього потенціалу розвитку окремих територій. Доцільність таких змін зумовлена тим, що концепція була прийнята у травні 2001 р., і до теперішнього часу не зазнавала жодних змін.

Висновки

інституціональний стратегічний трансакційний

Результатом дисертаційного дослідження є вирішення наукового завдання теоретичного обґрунтування та розроблення науково-практичних рекомендацій з удосконалення державного регулювання інституціонального середовища в регіоні. На основі отриманих результатів дослідження зроблено наступні висновки.

1. Формування інституціонального середовища в першу чергу залежить від державного регулювання. Питанням державного регулювання інституціонального середовища приділяли увагу як вітчизняні, так і зарубіжні вчені. Проте недостатньо вивченими є питання інституціональних перебудов на рівні регіону та перетворення структури державної власності у напрямі зниження трансакційних витрат. Вимагають поглиблення теоретичної розробки проблем інституціонального середовища у вітчизняній державно-управлінській та економічній літературі. На практиці відбувається нехтування значення механізмів державного регулювання в управлінні трансформаційними економічними процесами. Усе це є основними причинами низької ефективності впровадження інституціональних реформ в Україні. Тому вплив державного регулювання на розвиток інституціонального середовища регіону потребує подальших досліджень.

2. Визначено принципи державного регулювання формування інститутів: інститутоцентризму, методологічного соціалізму, єдності та історизму. Принцип інститутоцентризму базується на системі норм рефлексій. Принцип методологічного соціалізму вказує, що повинно і що не може бути відправним пунктом наукового аналізу соціально-економічної системи, та полягає в аналізі процесів відтворення інститутів або виникнення одного інституту з іншого. Принцип єдності підтверджує, що соціальне життя не може існувати без норм права та інших інститутів. Принцип історизму визначає, що система державного регулювання формування інститутів як комплекс відносин є конкретною цілісністю, що історично розвивається. Вдосконалено підхід до визначення інституціональної структури шляхом виділення трьох груп інститутів: інфраструктурної, нормативно-правової та психологічної (або морально-етичної). Систему ринкових установ, що заснована на використанні різноманітних форм власності, формують інфраструктурні інститути. Інститути, які у своїй діяльності використовують економічні та адміністративні методи державного регулювання, утворюють нормативно-правову групу. Морально-етичні або психологічні інститути включають групу громадських організацій, благодійних фондів, тренінгових центрів, діяльність яких визначається традиціями, звичаями, релігійною специфікою населення, умовами життєдіяльності.

3. Виявлено та розкрито сутність функцій державного регулювання формування інститутів: координаційну, перерозподільчу, зниження витрат трансакцій. Координаційна функція пов'язана з розподілом праці й обміном та обумовлена роллю державного регулювання в інформуванні інститутів щодо можливої поведінки інших і зниженні невизначеності цієї поведінки. Наслідком введення державним регулюванням правил може стати перерозподіл інтегрального ефекту, що виникає в результаті взаємодії сторін, у чому й полягає перерозподільча функція. Однією з основних функцій державного регулювання формування інститутів є зниження трансакційних витрат і витрат у сфері обміну, пов'язаних з передачею прав власності. Відмінності цих функцій обумовлюють існування особливих за природою, порядком формування та характером дій державного регулювання формування інститутів, що реалізують ці функції. Запропоновано виділити в класифікаційній групі додатково інституціональні методи державного регулювання, які реалізуються шляхом: формування виконавчих структур державної влади; створення та підтримки об'єктів державної власності; підготовки прогнозів і програм економічного розвитку на державному рівні; державної підтримки розвитку інститутів економічної інформації; правової, інформаційної підтримки підприємницьких структур, створення раціональних форм взаємодії із державою; сприяння розвитку системи науково-дослідних економічних інститутів.

4. Запропоновано визначення поняття «державне регулювання формування інституціонального середовища регіону», як певної державної регіональної політики стосовно формування впорядкованих інститутів, що створюють варіанти економічної поведінки, визначають обмеження для суб'єктів господарювання та формуються в межах певної системи координації господарської діяльності регіону.

5. Проаналізовано сучасний стан інституціонального середовища на прикладі конкретного регіону - Запорізької області, виявлено проблеми функціонування та створення інститутів, що потребує державного регулювання, та запропоновано шляхи їх вирішення. Згідно з метою програмно-цільового забезпечення розвитку інституціонального середовища і формування ринкової інфраструктури регіону, доцільною є розробка та впровадження Програми розвитку інституціонального середовища Запорізької області на 2009-2011 роки. Визначено головну мету та основні завдання цієї програми.

6. З метою подальшого розвитку нормативно-правового забезпечення інституціонального середовища в напрямі його актуалізації, зокрема діяльності інформаційно-обслуговуючих інститутів, запропоновано розробити та прийняти Кодекс законів про засоби масової інформації в Україні, що дасть змогу розв'язати проблему подолання суперечностей у нормативно-правових актах, забезпечити єдність нормативно-правового поля. Це пояснюється тим, що у сфері інформатизації частина положень інформаційного законодавства застаріла, недостатньо розроблені юридичні механізми реалізації і захисту права на інформацію, спостерігається термінологічна невпорядкованість, суперечності в регулюванні певних суспільних відносин різними законами, що призводить до неоднозначного тлумачення їх норм і створює труднощі для їх застосування.

7. Визначено структуру трансакційних витрат інституціональних перетворень, що включає: отримання доступу до ресурсів і прав власності (реєстрація підприємств, ліцензування діяльності, права на оренду приміщень, доступ до комунікаційних мереж, кредиту і лізингу устаткування); отримання прав на використання ресурсів і прав власності (право на виробництво, продаж, передачу, споживання); оцінку ресурсів і прав власності (зміна організаційно-правових форм, бухгалтерський облік, аудиторські послуги, маркетингові послуги); захист ресурсів та прав власності (запобігання конкуренції, юридичні послуги, охорона бізнесу); пошук і відбір партнерів (реклама, презентації, збір інформації про партнерів, перевірка їх платоспроможності); укладення ділових угод і застосування санкцій проти порушників (узгодження і коректування угод, надання додаткових пільг, звернення до суду, стягнення боргів). Виділено трансакційний сектор та вдосконалено його класифікацію шляхом групування фірм, що надають суто трансакційні послуги, за їх основними функціями, а саме: фінанси й операції з нерухомістю, банківська справа і страхування, правові (юридичні) послуги.

8. Визначено основні завдання державного регулювання інституціонального середовища регіону, виходячи з підвищення рівня довіри як значущого й основного його елемента, норми інституціонального середовища, в тому числі: забезпечення захисту прав власності й рівності умов конкуренції; звільнення підприємців від адміністративного тиску; зниження податкового тягаря, спрощення митної системи; розвиток фінансової інфраструктури; реалістична соціальна політика. Одним з механізмів реалізації поставлених цілей має стати поступовий, у міру збільшення доходів громадян, перехід на окупність житла, формування персональних накопичувальних пенсій, особистого страхування здоров'я, розвиток іпотеки, поліпшення житлових умов. З метою подолання трансформаційної кризи в регіоні, що виникла у процесі переходу до ринку, необхідне здійснення глибокої інституціональної реформи. Розроблено модель інституціональних реформ, яка включає наступні етапи: виявлення довготривалих тенденцій розвитку й головних факторів, що їх визначають; обґрунтування основних макропропорцій і можливості їх зміни з погляду посилення збалансованості регіонального розвитку; виявлення співвідношення і взаємовпливу еколого-економічних та соціальних чинників і умов на збалансований розвиток регіону; обґрунтування основних механізмів, що реалізують перехід до збалансованого регіонального розвитку.

9. Запропоновано комплекс заходів щодо вдосконалення державного впливу на формування інституціонального середовища регіону, а саме: організаційно-правові - для створення відповідних організаційних і правових основ; політичні й соціально-економічні перетворення, пов'язані з реформуванням і раціоналізацією виробництва або політичними рішеннями; елементи грошово-кредитної та інвестиційної політики; прикладні роботи та наукові дослідження, що дають змогу додатково виявити пріоритети, які забезпечують підвищення ефективності переходу до збалансованого еколого-економічного розвитку. Сучасна економічна ситуація вимагає зростання ролі держави при створенні функціонального інституціонального середовища та інституціональної структури не тільки в країні, але й насамперед у регіонах. Запропоновано внесення змін до Концепції державної регіональної політики в напрямі сприяння розбудові інституціональної інфраструктури місцевого та регіонального розвитку, спрямованої на підвищення інвестиційної привабливості регіонів та мобілізацію внутрішнього потенціалу розвитку окремих територій.

Література

1. Коврига О.С. Інструменти координаційного механізму реалізації регіональних стратегій розвитку / О.С. Коврига // Держава та регіони. - 2008. - № 3. - С. 93-96.

2. Коврига О.С. Етапи державного управління інноваційними процесами / О.С. Коврига // Науковий вісник Академії муніципального управління / За заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка. - К.: Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління. - 2008. - С. 187-194.

3. Коврига О.С. Інстутиціональний механізм стратегічного планування регіонального розвитку / О.С. Коврига // Державне управління інноваційним розвитком: зб. наук. праць Донецького державного університету управління: т. ІХ, вип. 105. - Донецьк, ДонДУУ, 2008. - С. 134-141.

4. Коврига О.С. Інституціалізація регіональної соціальної політики / О.С. Коврига // Економіка та держава. - 2008. - № 12. - С. 86-87.

5. Коврига О.С. Державна підтримка інститутів соціальної політики в регіонах / О.С. Коврига // Економіка та держава. - 2009. - №1. - С.88-89.

6. Коврига О.С. Зв'язок механізмів інноваційної сфери з матеріальним виробництвом і наукою / О.С. Коврига // Стратегія забезпечення сталого розвитку України: матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 20 травня 2008 р., Київ: 3 ч. / РВПС України НАН України. - К.: РВПС України НАН України, 2008. - Ч.3. - С. 171-172.

7. Коврига О.С. Створення інституцій для стратегічного планування регіонального розвитку / О.С. Коврига // Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні: матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 23-24 жовтня 2008 р., Київ: 3 ч. / РВПС України НАН України. - К.: РВПС України НАН України, 2008. - Ч.3. - С. 154-156.

Размещено на Allbest.ru