Здійснення суб’єктивних цивільних прав фізичних осіб: поняття, способи, межі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва

Академія правових наук України

Автореферат

дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес

Здійснення суб'єктивних цивільних прав фізичних осіб: поняття, способи, межі

Горбась Денис Володимирович

Київ 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України.

Науковий керівник:кандидат юридичних наук, професор Бірюков Іван Андрійович, Київський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри цивільно-правових дисциплін юридичного факультету.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України, Майданик Роман Андрійович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідуючий кафедрою цивільного права,

кандидат юридичних наук, доцент Дзера Ірина Олександрівна, Національний університет “Києво-Могилянська академія”, доцент кафедри галузевих правових наук.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.І. Бобрик.

Анотація

цивільний право законодавство

Горбась Д.В. Здійснення суб'єктивних цивільних прав фізичних осіб: поняття, способи, межі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва Академії правових наук України. - Київ, 2009.

Дисертація присвячена теоретичним і практичним аспектам здійснення суб'єктивних цивільних прав фізичних осіб. У ній досліджуються поняття здійснення суб'єктивних цивільних прав фізичних осіб, способів, меж здійснення суб'єктивних цивільних прав фізичних осіб, зловживання правом. Аналізуються захист суб'єктивних цивільних прав з позицій носія права на захист. Розроблено класифікації способів здійснення суб'єктивних цивільних прав та меж здійснення суб'єктивних цивільних прав. На підставі аналізу чинного законодавства та наукових праць розроблено аргументовані пропозиції щодо внесення змін до статей 13, 16, 1169 ЦК України, спрямованих на підвищення ефективності правового регулювання питань здійснення права та уникнення протиріч і складнощів під час практичного застосування вищезазначених норм права.

Ключові слова: суб'єктивне цивільне право, фізична особа, здійснення права, межа здійснення права, зловживання правом.

Аннотация

Горбась Д.В. Осуществление субъективных гражданских прав физических лиц: понятие, способы, пределы. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Научно-исследовательский институт частного права и предпринимательства Академии правовых наук Украины. - Киев, 2009.

Диссертация посвящена теоретическим и практическим аспектам осуществления субъективных гражданских прав физических лиц. В работе исследована правовая природа осуществления субъективного гражданского права физического лица и установлено, что осуществление субъективных гражданских прав физических лиц - это добровольное совершение уполномоченным лицом активных или пассивных действий, направленных на использование возможностей, заложенных в субъективном праве, для удовлетворения потребностей носителя этого права. Доказано, что осуществление субъективного гражданского права физического лица является актом волеизъявления лица и может заключаться как в совершении активных действий, так и в пассивных действиях. Вид действий (активные или пассивные), в которых заключается осуществление конкретно взятого субъективного гражданского права, определяется юридической нормой или содержанием этого права.

На основании анализа действующего законодательства определено, что субъектом осуществления субъективного гражданского права физического лица, помимо его носителя, могут быть другие уполномоченное законом или договором физические или юридические лица, которые использует заложенные в принадлежащем носителю субъективном гражданском праве возможности с целью удовлетворения потребностей носителя этого права. В частности, к таким лицам могут быть отнесены: представитель, который действует от имени носителя субъективного гражданского права; прокурор и Уполномоченный Верховной Рады Украины по правам человека в случае обращения в суд с целью защиты прав других лиц; лицо, осуществляющее действие в состоянии необходимой обороны или крайней необходимости с целью защиты субъективного гражданского права другого лица; лицо, осуществляющее действия в имущественных интересах другого лица без его поручения.

В работе обосновано положение о том, что защита субъективного гражданского права с позиции носителя этого права является разновидностью осуществления субъективного гражданского права и представляет собой добровольное совершение уполномоченным лицом соответствующих действий, направленных на использование возможностей, заложенных в субъективном праве на защиту, с целью прекращения нарушения, восстановления или признания нарушенного или оспоренного субъективного гражданского права. Установлено, что способ осуществления субъективного гражданского права физического лица представляет собой действие или комплекс действий по использованию возможностей, заложенных в субъективном гражданском праве, которые указывают при помощи каких средств, в каком порядке и по отношению к каким материальным или нематериальным объектам осуществляется это право. Разработана классификация способов осуществления субъективного гражданского права на основании различных классификационных признаков.

Обосновано положение о том, что предел осуществления субъективного гражданского права - это конкретное, установленное законом или договором требование, которое обязано соблюдать уполномоченное лицо, осуществляя это субъективное право. При этом доказано, что пределы осуществления субъективных гражданских прав являются разновидностью пределов самого субъективного права. Разработана классификация пределов осуществления субъективных гражданских прав на основании различных классификационных признаков. На основании проведенного анализа разработан научный поход к пониманию правовой природы злоупотребления правом и обоснован вывод, согласно которому злоупотребление правом - это действия по использованию заложенных в субъективном гражданском праве возможностей с нарушением установленных законом или договором пределов осуществления этого права, в результате которых нарушаются охраняемые законом субъективные права других лиц.

Ключевые слова: субъективное гражданское право, физическое лицо, осуществление права, предел осуществления права, злоупотребление правом.

Annotation

Gorbas D.V. The realization of subjective civil rights of natural persons: essence, modes, limits. - Manuscript.

Thesis for obtaining a scientific degree of candidate of science (law), on the speciality 12.00.03 - Civil Law and Civil Process; Family Law Private international Law. - Private Law and Business Undertakings Research Institute of the Ukrainian Law Academy. - Kyiv, 2009.

Dissertation dedicates to the theoretical and practical aspects of realization of subjective civil rights of natural persons. It studies the notion of realization of subjective civil right of natural person, modes of realization of subjective civil rights of natural persons, limits of realization of subjective civil rights, abusing of right. In dissertation the defence of subjective civil rights from the position of owner of subjective right for defence has analysed. Author has elaborated classifications of modes of realization of subjective civil rights and limits of realization of subjective civil rights. Author has made a suggestion to change wording of articles 13, 16, 1169 of Civil Code of Ukraine.

Key words: subjective civil right, natural person, realization of right, limit of realization of right, abusing of right.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. В Україні триває процес розбудови правової держави. Протягом останніх років прийнято чимало нормативно-правових актів, у яких головною цінністю в державі оголошено людину, закріплено велику кількість особистих прав і свобод, передбачено механізм та гарантії їх здійснення і захисту.

Серед таких актів перш за все необхідно виділити Конституцію України - основний закон держави, яким закладено фундамент демократичного суспільства і закріплені основні права та обов'язки особи, Цивільний кодекс України, Сімейний кодекс України, Земельний кодекс України, Закони України “Про свободу совісті та релігійні організації”, “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, “Про авторське право і суміжні права”, “Про захист прав споживачів”, “Про інвестиційну діяльність”, “Про охорону прав на винаходи та корисні моделі”, “Про охорону прав на промислові зразки”, “Про господарські товариства” тощо. Ратифіковано велику кількість міжнародних актів, які також проголошують і гарантують численні суб'єктивні права фізичних осіб.

Суспільні перетворення, які відбуваються в нашій державі, прийняття вищезазначених нормативно-правових актів стали потужним поштовхом для перегляду багатьох, що не відповідають вимогам сьогодення, цивільно-правових інститутів, застарілих теоретичних положень, розробки нових наукових концепцій, спрямованих не тільки на забезпечення належного здійснення проголошених прав, а й діючих на перспективу. Складовою частиною однієї з проблем, що має актуальне теоретичне і практичне значення, є питання щодо належного здійснення суб'єктивних цивільних прав фізичних осіб.

Актуальність цієї проблеми визначається як наявністю спірних теоретичних положень, так і недостатністю окремих законодавчих норм, що регулюють відповідні суспільні відносини. Саме тому тема даного дисертаційного дослідження є однією з фундаментальних проблем української цивілістики. Цій проблемі у своїх наукових працях приділяли увагу такі відомі вчені-цивілісти як: М.М. Агарков, Н.В. Безсмертна, І.А. Бірюков, С.М. Братусь, Є.В. Васьковський, В.П. Грібанов, О.В. Дзера, І.О. Дзера, В.П. Доманжо, В.С. Єм, В.І. Ємельянов, О.О. Єрошенко, Ю.О. Заіка, О.С. Іоффе, М.С. Карпов, О.В. Коновалов, С.М. Корнєєв, В.М. Коссак, Н.С. Кузнєцова, І.М. Кучеренко, Д.Д. Луспеник, В.В. Луць, Р.А. Майданик, О.О. Маліновський, М.С. Малєїн, Д.І. Мейер, Є.О. Мічурін, Й.О. та ін. Проте, значна кількість питань, пов'язаних з даною проблемою, на сьогодні залишається невирішеною або відповіді на них неоднозначні.

Певної складності у вирішенні зазначеної проблеми додає той факт, що на сьогодні вітчизняна наука цивільного права майже не має у своєму арсеналі фундаментальних наукових праць, присвячених безпосередньо цій проблематиці. Більшість робіт, у яких приділялася увага зазначеній вище проблемі, припадають на період дії ЦК УРСР 1963 року та радянського цивільного законодавства. У зв'язку з цим виникає потреба перегляду вже існуючих наукових положень з питання здійснення і захисту цивільних прав щодо чинного законодавства. Адже за цей період цивілістика зробила значні кроки вперед у своєму розвитку.

Крім того, аналіз судової практики та статистики свідчить, що з кожним роком зростає кількість судових спорів з приводу здійснення суб'єктивних цивільних прав фізичних осіб, передбачених ЦК України та іншими актами цивільного законодавства. Відсутність єдиного підходу до розуміння чинного цивільного законодавства, що регулює здійснення суб'єктивних цивільних прав, може сприяти виникненню проблем у сфері їх практичного застосування. Особливо це стосується меж здійснення суб'єктивних цивільних прав та зловживання правом. У свою чергу, це зумовлює необхідність розроблення обґрунтованих науково-практичних рекомендацій з метою забезпечення правильного розуміння та ефективного застосування зазначених вище положень цивільного законодавства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до планів наукової роботи кафедри цивільного права і процесу, планів науково-дослідних робіт та тематичних планів Київського національного університету внутрішніх справ на 2005-2008 роки, а також планів прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2001 років (Рішення колегії МВС України від 28 червня 1995 року № 4 КМ/2), Тематики пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 років, затвердженої наказом МВС від 30.06.2002 № 635, Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність ОВС на період 2004-2009 рр., затвердженої наказом МВС від 05.03.2004 № 755.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні та розв'язанні комплексу теоретичних і практичних проблем, пов'язаних із здійсненням суб'єктивних цивільних прав фізичних осіб.

Досягнення цієї мети передбачає вирішення таких завдань:

- дослідження правової природи здійснення суб'єктивного цивільного права фізичної особи;

- з'ясування сутності захисту суб'єктивного цивільного права фізичної особи;

- дослідження способів здійснення суб'єктивних цивільних прав фізичної особи з позиції носія права на захист;

- класифікації способів здійснення суб'єктивних цивільних прав фізичних осіб;

- визначення поняття і сутності межі здійснення суб'єктивного цивільного права фізичної особи;

- класифікації меж здійснення суб'єктивних цивільних прав;

- дослідження правової природи зловживання суб'єктивними цивільними правами.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини з приводу здійснення суб'єктивних цивільних прав фізичних осіб.

Предмет дослідження складає цивільне законодавство України, що регулює здійснення суб'єктивних цивільних прав фізичних осіб, практика його застосування, в тому числі судова, а також теоретичні положення цивілістики щодо здійснення суб'єктивних цивільних прав фізичних осіб.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить сукупність методів та прийомів наукового пізнання. Зокрема, при написанні роботи було використано такі методи дослідження як діалектичний, узагальнення, аналіз та синтез, порівняльно-правовий, історико-правовий, формально-логічний, системно-структурний та інші методи.

Так, діалектичний метод дозволив дослідити питання щодо сутності здійснення суб'єктивного цивільного права фізичної особи, способів, меж здійснення суб'єктивних цивільних прав та зловживання правом як взаємопов'язаних і взаємо зумовлюючих понять. Застосування історико-правового методу дозволило вивчити історію розвитку наукових підходів до розуміння здійснення права, меж здійснення права та зловживання правом. За допомогою формально-логічного і порівняльно-правового методів було проведено аналіз норм чинного законодавства та існуючих наукових поглядів з даної проблематики, виявлено зміни в законодавчому підході до регулювання окремих питань, пов'язаних із здійсненням права. Методи узагальнення, аналізу та синтезу застосовувалися, зокрема, для формування визначень здійснення суб'єктивного цивільного права фізичної особи, захисту права з позиції носія права на захист, способу та межі здійснення суб'єктивного цивільного права фізичної особи, зловживання правом, а також для формулювання пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства. Використання системно-структурного методу дозволило, зокрема, сформувати класифікації способів і меж здійснення суб'єктивних цивільних прав.

Наукова новизна одержаних результатів. У межах здійсненого автором дослідження розроблено та сформульовано ряд нових положень.

Вперше:

1. Обґрунтовано положення про те, що межа здійснення суб'єктивного цивільного права фізичної особи - це конкретна, установлена законодавством або договором вимога, якої зобов'язана дотримуватися уповноважена особа, здійснюючи це суб'єктивне право. Дисертантом доведено, що межа здійснення права є різновидом меж самого суб'єктивного права.

2. Розроблено авторську класифікацію меж здійснення суб'єктивних цивільних прав за наступними класифікаційними ознаками:

- за змістом слід розрізняти межі здійснення, що полягають: у вимозі про недопустимість при здійсненні свого права вчиняти дії, які могли б порушити права інших осіб; у вимозі про недопустимість при здійсненні свого права вчиняти дії, які могли б завдати шкоди довкіллю; у вимозі про недопустимість при здійсненні свого права вчиняти дії, які могли б завдати шкоди культурній спадщині, тощо;

- залежно від джерела встановлення слід розрізняти межі здійснення суб'єктивних цивільних прав, установлені актами цивільного законодавства та договором;

- за сферою дії межі здійснення поділяються на ті, що стосуються здійснення всіх суб'єктивних цивільних прав, а також ті, що стосуються здійснення певної групи суб'єктивних цивільних прав, та такі, що стосуються лише окремих суб'єктивних цивільних прав;

- залежно від підгалузі цивільного права, до якої належить суб'єктивне право, для здійснення якого встановлена межа, можна розрізняти межі здійснення речових прав, зобов'язальних прав, спадкових прав, особистих немайнових прав та прав, що виникають у сфері інтелектуальної власності.

3. Обґрунтовано висновок про те, що загальним негативним наслідком за зловживання правом є відмова в захисті того права, при здійсненні якого було допущено зловживання, тобто таке право не підлягає правовому захисту. Правило про відмову в захисті права має застосовуватись судом тільки одноразово, під час розгляду питання про притягнення винуватої особи до відповідальності за зловживання правом і незалежно від застосування до особи, що вчинила зловживання правом, інших санкцій.

Дістали подальшого розвитку:

4. Поняття “здійснення суб'єктивного цивільного права фізичної особи”, під яким, на думку дисертанта, слід розуміти добровільне вчинення уповноваженою особою активних чи пасивних дій, спрямованих на використання можливостей, закладених у суб'єктивному праві, для задоволення потреб носія цього права.

5. Положення про те, що здійснення суб'єктивного цивільного права фізичної особи є актом волевиявлення особи і може полягати як у вчиненні активних дій, так і в пасивних діях. Вид дій (активні чи пасивні), у яких полягає здійснення конкретно взятого суб'єктивного цивільного права, визначається юридичною нормою або змістом цього права.

6. Питання про те, що, крім фізичної особи - носія суб'єктивного цивільного права, здійснювати це право можуть інші уповноважені законом чи договором фізичні або юридичні особи, які використовують закладені в у відповідному суб'єктивному цивільному праві можливості (правомочності) з метою задоволення потреб його носія. Зокрема, такими особами можуть бути представник, який діє від імені носія суб'єктивного права; прокурор та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини у випадку звернення до суду на захист прав інших осіб; особа, яка вчиняє дії в стані необхідної оборони або крайньої необхідності для захисту суб'єктивних цивільних прав іншої особи; особа, яка вчиняє дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення на підставі ст. 1158 ЦК України.

7. Положення про те, що захист суб'єктивного цивільного права фізичної особи є різновидом здійснення суб'єктивного цивільного права і добровільним учиненням уповноваженою особою відповідних дій, спрямованих на використання можливостей, закладених у суб'єктивному праві на захист, з метою припинення порушення та відновлення чи визнання порушеного або оспорюваного суб'єктивного цивільного права.

8. Розуміння способу здійснення суб'єктивного цивільного права фізичної особи як дії або комплексу дій з використання можливостей, закладених у суб'єктивному цивільному праві, що вказують, за допомогою яких засобів, у якому порядку і відносно яких матеріальних чи нематеріальних об'єктів здійснюється це право.

9. Визначення поняття “зловживання правом”, під яким пропонується розуміти дії по використанню закладених у суб'єктивному цивільному праві можливостей з порушенням установлених законом або договором меж здійснення цього права, у результаті яких порушуються охоронювані законом суб'єктивні права інших осіб.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання висновків та пропозицій дисертації у:

правотворчій діяльності - для удосконалення положень чинного законодавства, що регламентують здійснення суб'єктивних цивільних прав. За результатами проведеного наукового дослідження розроблено аргументовані пропозиції щодо внесення змін до статей 13, 16, 1169 ЦК України;

науково-дослідній сфері - в якості підґрунтя для подальшого дослідження проблем, пов'язаних із здійсненням суб'єктивних цивільних прав;

правозастосовчій діяльності - шляхом застосування наданих рекомендацій і пропозицій в практичній діяльності загальних судів при розгляді та вирішенні справ, пов'язаних із здійсненням суб'єктивних цивільних прав фізичних осіб;

- навчальному процесі - під час викладання дисципліни “Цивільне право України” та для підготовки відповідних навчальних і методичних посібників, навчально-методичних комплексів та підручників.

Результати роботи були впроваджені в навчальний процес Київського національного університету внутрішніх (акт впровадження від 23.06.2007) та роботу Правового департаменту МВС України (акт впровадження від 12.06.2007 №12/6-851).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися та були схвалені на засіданнях кафедри цивільного права і процесу Київського національного університету внутрішніх справ. Окремі положення дисертаційного дослідження, зроблені в ньому узагальнення і висновки доповідалися на науково-практичній конференції “Проблеми цивільного права України”, присвяченій пам'яті професора О. А. Пушкіна (м. Харків, 2000 рік), на щорічній міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (м. Запоріжжя, 2005 рік), круглому столі “Науково-практичні проблеми застосування нового Цивільного кодексу України” (м. Київ, 2007 рік).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення у дев'яти наукових працях, зокрема, в п'яти наукових статтях, з яких 4 опубліковані у виданнях, визначених ВАК України фаховими для юридичних наук, а також у главах та розділах двох навчальних посібників та одному підручнику з Цивільного права України.

Структура дисертації зумовлена метою і логікою дослідження та складається із вступу, трьох розділів, що містять вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 203 сторінки. Список використаних джерел нараховує 241 найменування і викладений на 23 сторінках.

2. Основний зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, відображено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено об'єкт і предмет дослідження, його мету і завдання, методологічну основу, зазначено наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення, наведено дані про апробацію результатів дослідження. Розділ 1. “Правова природа здійснення суб'єктивних цивільних прав фізичних осіб” складається з двох підрозділів.

Підрозділ 1.1 “Здійснення суб'єктивного цивільного права фізичної особи як правова категорія” присвячено дослідженню сутності поняття здійснення суб'єктивного цивільного права фізичної особи. Обґрунтовано, що здійснення права може бути за умови наявності в певної фізичної особи самого суб'єктивного цивільного права. Не може бути об'єктом здійснення те суб'єктивне право, виникнення якого лише передбачається у відповідної особи в майбутньому або яке особа, в силу тих чи інших причин, втратила. Виходячи з положення ст. 12 ЦК України, дисертант дійшов висновку про те, що здійснення права є добровільним актом волевиявлення уповноваженого суб'єкта. Добровільність здійснення суб'єктивного цивільного права означає, що уповноважена особа самостійно і незалежно від волі інших суб'єктів вирішує здійснювати їй чи ні певне суб'єктивне право. Жодна особа не може бути примушена до здійснення того чи іншого суб'єктивного цивільного права.

Наголошується, що особа здійснює свої права на власний розсуд. Це означає, що відповідна особа самостійно, з урахуванням власних бажань і без будь-якого стороннього впливу чи волевиявлення вирішує питання щодо обсягів здійснення, способу здійснення, мети, яку вона прагне досягти в результаті здійснення цивільного права, форми здійснення тощо. Дисертантом відстоюється думка про те, що метою здійснення суб'єктивного цивільного права є задоволення певних потреб носія цього права. Досліджуючи питання про форми поведінки, в якій можливе здійснення суб'єктивного цивільного права, дисертант довів існування суб'єктивних прав, здійснення яких полягає в пасивних діях їх носія. Такі суб'єктивні права можуть бути визначені цивільним законодавством (ч. 3 ст. 722, ч. 3 ст. 1268 ЦК України) або це може випливати з аналізу змісту цього права (наприклад, право володіння майном). Отже, здійснення суб'єктивних цивільних прав може полягати як у вчиненні активних дій, так і в пасивних діях. При цьому вид дій (активні чи пасивні), в яких полягає здійснення конкретно взятого суб'єктивного цивільного права, визначається юридичною нормою або змістом цього права. Вирішення цього питання може мати суттєве практичне значення, адже, це дає відповідь на питання про те, чи здійснювалося певне суб'єктивне цивільне право і, відповідно, чи мали місце певні юридичні факти. Зважаючи на вищевикладені положення, автор сформулював власне визначення поняття здійснення суб'єктивного цивільного права фізичної особи.

Підрозділ 1.2 “Захист суб'єктивного цивільного права фізичної особи з позиції носія права на захист” присвячено розгляду сутності захисту суб'єктивного цивільного права фізичної особи з позиції носія права на захист та його співвідношення з поняттям здійснення суб'єктивного цивільного права фізичної особи. Обґрунтовано відмінність за своїм змістом понять “охорона суб'єктивного цивільного права” та “захист суб'єктивного цивільного права”. Охорона - це сукупність заходів, спрямованих на недопущення порушень суб'єктивного цивільного права, а захист є сукупністю заходів, спрямованих на припинення порушення та відновлення чи визнання порушеного або оспорюваного суб'єктивного цивільного права.

У зв'язку з цим ці поняття між собою не поєднуються і не поглинають одне одного. Виходячи з аналізу чинного законодавства, розмежовано дві групи суб'єктів, які здійснюють діяльність щодо захисту суб'єктивних цивільних прав фізичних осіб: безпосередньо носії порушених суб'єктивних цивільних прав та, відповідно, носії права на захист і уповноважені державні органи та посадові особи, які у випадках та в порядку, передбачених чинним законодавством, здійснюють діяльність, спрямовану на припинення порушення та відновлення суб'єктивних цивільних прав фізичних осіб. Захисні дії двох цих груп суб'єктів носять протилежний характер. Автор роботи, аналізуючи за допомогою порівняльно-правового методу основні ознаки здійснення суб'єктивного цивільного права фізичної особи та захисту суб'єктивного цивільного права фізичної особи, дійшов висновку про те, що захист суб'єктивного цивільного права його носієм або іншою уповноваженою особою в загальному розумінні є здійсненням права на захист і виступає різновидом загального поняття здійснення суб'єктивного права фізичної особи. Ураховуючи вищевикладене, дисертантом сформульовано власне визначення поняття захисту суб'єктивного цивільного права фізичної особи.

Розділ 2. “Способи здійснення суб'єктивних цивільних прав фізичних осіб” складається з трьох підрозділів. Підрозділ 2.1 “Спосіб здійснення суб'єктивного цивільного права фізичної особи як правова категорія” присвячений дослідженню сутності способу здійснення суб'єктивного цивільного права фізичної особи. Автором наголошено, що зміст суб'єктивного цивільного права в загальному розумінні є сукупністю певних можливостей (можливих дій), якими може скористатися носій цього права з метою задоволення своїх потреб та інтересів.

Спосіб здійснення суб'єктивного цивільного права виступає тією якісною ознакою процесу здійснення суб'єктивного цивільного права, що вказує, за допомогою яких засобів, у якому порядку, відносно яких матеріальних чи нематеріальних об'єктів вчинявся процес здійснення відповідного суб'єктивного цивільного права в кожному конкретно взятому випадку. Розглядаючи питання співвідношення понять “спосіб здійснення суб'єктивного цивільного права” і “засіб здійснення суб'єктивного цивільного права”, автор виділив два загальних підходи щодо визначення поняття “засіб”. У широкому розумінні засіб є дією або комплексом дій, за допомогою яких особа досягає певної мети. За такого підходу поняття “засіб здійснення суб'єктивного цивільного права” і “спосіб здійснення суб'єктивного цивільного права” будуть тотожними. У вузькому розумінні засіб - це знаряддя, що використовує особа під час виконання тих чи інших дій з метою полегшення досягнення тієї або іншої мети. За такого підходу тотожності між зазначеними вище поняттями вже не існуватиме. Адже спосіб у загальному розумінні - це дія або комплекс дій, що характеризує процес здійснення суб'єктивного цивільного права, а засіб у вузькому розумінні - конкретні предмети, що використовує особа під час учинення зазначених дій, які формують зміст того чи іншого способу здійснення, з метою полегшення досягнення того чи іншого результату.

У підрозділі 2.2 “Класифікація способів здійснення суб'єктивних цивільних прав фізичних осіб” наведено класифікацію способів здійснення суб'єктивних цивільних прав фізичних осіб за такими класифікаційними ознаками:

- залежно від їх правової регламентації можна виділити способи, що регламентовані нормами права, та такі, що не регламентовані нормами права;

- залежно від можливості здійснення цивільного права лише одним єдиним чи кількома способами можна розрізняти виключні та альтернативні способи здійснення суб'єктивних прав;

- залежно від розподілу самих суб'єктивних цивільних прав за підгалузями цивільного права можна розрізняти способи здійснення речових прав, зобов'язальних прав, спадкових прав, особистих немайнових прав, прав, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності;

- залежності від правових наслідків використання того чи іншого способу здійснення суб'єктивного цивільного права їх можна поділяти на фактичні та юридичні;

- відповідно до правомочностей носія суб'єктивного цивільного права розрізняють: способи, що полягають у вчиненні уповноваженою особою дій, спрямованих на використання закладених у даному праві можливостей, та способи, за допомогою яких уповноважена особа може захистити це суб'єктивне цивільне право в разі його порушення. Аргументовано висновок про відсутність підстав віднесення до способів самозахисту так званих заходів превентивного характеру, під якими розуміють фактичні заходи, спрямовані на охорону своїх суб'єктивних прав для запобігання їх можливих порушень.

У підрозділі 2.3 “Обставини, що впливають на вибір способу здійснення суб'єктивного цивільного права фізичної особи” дисертантом обґрунтовано, що на вибір способу здійснення цивільного права впливає ряд обставин об'єктивного та суб'єктивного характеру. До об'єктивних відносяться обставини, що не залежать від волі суб'єкта здійснення суб'єктивного цивільного права. Серед них слід виділити зміст і призначення самого суб'єктивного цивільного права, що здійснюється уповноваженим суб'єктом; норму права; характер об'єкта, на який вчинятиметься відповідний вплив при здійсненні певного суб'єктивного права; наявність чи відсутність знарядь, необхідних при використанні відповідних способів здійснення; природні та географічні умови, що склалися на певний період часу в певній місцевості; економічні умови, що склалися на ринку певних товарів, робіт та послуг. До суб'єктивних відносяться обставини, існування яких залежить від самого суб'єкта здійснення суб'єктивного цивільного права. Серед них слід виділити мету здійснення; індивідуальні особливості самого суб'єкта здійснення (фінансовий стан суб'єкта, стан здоров'я тощо).

Розділ 3. “Межі здійснення суб'єктивних цивільних прав фізичних осіб” присвячений розгляду питань меж здійснення суб'єктивного цивільного права та зловживання правом. Підрозділ 3.1 “Межа здійснення суб'єктивного цивільного права фізичної особи як правова категорія” присвячено дослідженню сутності межі здійснення суб'єктивного цивільного права. При розгляді питання про сутність меж здійснення суб'єктивного цивільного права дисертант виходив з того, що вид і міра допустимої поведінки суб'єкта права визначається межами конкретно взятого його суб'єктивного цивільного права. Саме межі суб'єктивного права вказують, де початок цього права і де його кінець, та визначають коло тих дій, які може вчинити носій цього права, а також умови, за яких ці дії можуть вчинятися. Межі одних суб'єктивних цивільних прав можуть бути детально регламентовані нормою права, інших взагалі прямо не відображатися в законодавстві та визначатися лише на підставі загальних принципів цивільного права. Але свої межі мають усі без виключення суб'єктивні цивільні права. Доки особа діє в межах наданого їй суб'єктивного цивільного права, її поведінку слід вважати правомірною. Межі здійснення суб'єктивного цивільного права в загальному розумінні є спеціально встановленими вимогами, яких зобов'язана дотримуватися уповноважена особа, здійснюючи своє суб'єктивне цивільне право. Зазначені вимоги можуть виступати у вигляді певних обов'язкових умов, правил, обмежень або заборон.

Оскільки так чи інакше межі здійснення суб'єктивного цивільного права обмежують коло тих дій, які може вчинити уповноважена особа в межах цього права, їх слід визнати межами самого суб'єктивного цивільного права. Поряд з цим серед меж суб'єктивного права межі здійснення мають свою специфіку. Дисертантом обґрунтовано пропозицію про доцільність розподілу меж суб'єктивного цивільного права на загальні та спеціальні. Загальні межі суб'єктивного права - це встановлені законодавством чи договором критерії, що визначають коло тих дій, які може вчинити носій цього права. Тобто, такі межі визначають, що саме може вчинити носій права. Спеціальні межі суб'єктивного права - це вимоги до здійснення суб'єктивного права, що вказують, за дотримання яких умов можуть бути здійснені ті дії, які передбачені загальними межами. Спеціальні межі суб'єктивного цивільного права і є межами здійснення суб'єктивних цивільних прав.

У Підрозділі 3.2 “Класифікація меж здійснення суб'єктивного цивільного права” дисертантом розроблено авторську класифікацію меж здійснення суб'єктивних цивільних прав фізичних осіб за наступними класифікаційними ознаками:

1) за змістом можна виділити межі здійснення, що полягають: у вимозі про недопустимість при здійсненні свого права вчиняти дії, які могли б порушити права інших осіб (ч. 2 ст. 13, ч. 5 ст. 319 ЦК України тощо); у вимозі про недопустимість при здійсненні свого права вчиняти дії, які могли б завдати шкоди довкіллю (ч. 2 ст. 13, ч. 2 ст. 293 ЦК України тощо); у вимозі про недопустимість при здійсненні свого права вчиняти дії, які могли б завдати шкоди культурній спадщині (ч. 2 ст. 13, ч. 3 ст. 727 ЦК України тощо); вимозі, що випливає зі звичаю (п. 1 ч. 1 ст. 444, ч. 2 ст. 846, ст. 529 ЦК України тощо), у вимозі про відповідність здійснення права меті та намірам здійснення суб'єктивного цивільного права (ч. 5 ст. 13, ч. 3 ст. 296 ЦК України тощо), вимозі про дотримання або врахування при здійсненні свого права інтересів інших осіб (ч. 3 ст. 44, ч. 3 ст. 78 ЦК України тощо), вимозі щодо форми правочину (статті 207-210 ЦК України), вимозі про дотримання моральних засад суспільства (ч. 4 ст. 13, ч. 2 ст. 300 ЦК України тощо); вимогах, встановлених у спеціальних правилах, інструкціях, положеннях, на які робиться посилання в цивільно-правовій нормі (ч. 1 ст. 375, ч. 2 ст. 383 ЦК України тощо). Крім того, розглядаючи цю класифікацію меж здійснення суб'єктивних цивільних прав, доцільно виділити ряд меж, що стосуються здійснення уповноваженою особою права на захист. Це межі, що полягають у вимогах про відповідність способу захисту змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, та наслідкам, що спричинені порушенням права (ч. 2 ст. 19 ЦК України);

2) залежності від джерела встановлення слід розрізняти межі здійснення суб'єктивних цивільних прав, встановлені актами цивільного законодавства та договором;

3) за сферою дії межі здійснення поділяються на такі, що стосуються здійснення всіх суб'єктивних цивільних прав, такі, що стосуються здійснення певної групи суб'єктивних цивільних прав, та такі, що стосуються лише окремих суб'єктивних цивільних прав;

4) залежно від підгалузі цивільного права, до якої належить суб'єктивне право, для здійснення якого встановлена межа, можна розрізняти межі здійснення речових прав, зобов'язальних прав, спадкових прав, особистих немайнових прав та прав, що виникають у сфері інтелектуальної власності. У цій класифікації вид межі здійснення суб'єктивного цивільного права визначається залежно від підгалузі цивільного права, до якої належить суб'єктивне цивільне право, здійснення якого має межу здійснення.

Підрозділ 3.3 “Зловживання правом” присвячено дослідженню проблеми зловживання суб'єктивними цивільними правами. Досліджуючи питання про сутність зловживання правом, автор звернув увагу на нерозривний зв'язок цього поняття із суб'єктивним цивільним правом та його здійсненням. Якщо суб'єкт ніяким чином не здійснює належне йому суб'єктивне право, тобто, не вчиняє жодних дій по використанню тих можливостей, що в цьому праві закладені, то ні про яке зловживання цим правом не може бути й мови.

На переконання дисертанта в загальному розумінні зловживання правом - це поведінка зі здійснення права з порушенням установлених меж такого здійснення. Такий висновок ґрунтується на аналізі ч. 6 ст. 13 ЦК України, відповідно до якої в разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами 2-5 цієї статті (тобто, фактично меж здійснення прав), суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, установлені законом. Зловживання правом завжди порушує суб'єктивні права, які охороняються законом, інших суб'єктів цивільних правовідносин. Саме в цьому полягає суспільна небезпечність цього явища. Характер негативних наслідків від зловживання правом залежить від того, яке саме суб'єктивне право іншого суб'єкта порушене. Такими наслідками можуть бути: заподіяння шкоди здоров'ю людини, погіршення екологічної ситуації, пошкодження або знищення майна, перешкоджання в користуванні річчю, нанесення шкоди честі, гідності та діловій репутації тощо. Загальним негативним наслідком відносно особи, яка зловживала правом, є відмова в захисті того її права, при здійсненні якого було допущено зловживання. Правовою підставою такої санкції за зловживання правом на сьогодні виступає положення ч. 3 ст. 16 ЦК України. Інші наслідки за зловживання правом застосовуються судом на загальних підставах і на вимогу тієї особи, яка потерпіла від зловживання правом. В одних випадках законом або договором можуть бути встановлені конкретні негативні наслідки за конкретний вид зловживання правом. У разі, коли законом або договором не встановлені спеціальні санкції за зловживання правом, такі наслідки обираються особою, виходячи із положень цивільного законодавства, якими регулюються питання захисту того чи іншого виду суб'єктивних прав.

Дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, у цивільному праві прийнято називати шиканою. Відмінність шикани від інших видів зловживання правом полягає в елементах суб'єктивної сторони складу цього правопорушення. Крім загальних ознак зловживання права, додатковим обов'язковим елементом шикани є намір заподіяти шкоду іншій особі. Крім того, дії особи можна кваліфікувати як шикану лише за наявності в діях особи умисної форми вини.

Висновки

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової цивілістичної проблеми встановлення закономірностей здійснення суб'єктивних цивільних прав фізичних осіб, в результаті чого автором вироблені наступні найважливіші наукові положення та практичні пропозиції.

1. Запропоновано класифікувати здійснення суб'єктивного цивільного права на постійне, періодичне, разове.

Постійним слід визнати здійснення суб'єктивного права, що безперервно відбувається протягом всього строку існування цього права (здійснення особою свого права на життя).

Періодичним слід визнати здійснення суб'єктивного цивільного права, що може мати місце два і більше разів у межах строку існування цього права (здійснення суб'єктивного права користування майном).

Разовим слід вважати таке здійснення суб'єктивного права, внаслідок якого в його носія право припиняється, тобто, перестає існувати (наприклад, здійснення права на відчуження майна).

2. Запропоновано класифікувати способи здійснення суб'єктивних цивільних прав фізичних осіб за наступними класифікаційними ознаками:

а) залежно від правової регламентації способу здійснення суб'єктивного права можна виділити способи, що регламентовані нормами права, та такі, що не регламентовані нормами права. Якщо порядок застосування конкретного способу, яким здійснюється відповідне суб'єктивне цивільне право, встановлений законодавством, його слід вважати регламентованим нормами права. Якщо порядок застосування конкретного способу, яким здійснюється цивільне право, не встановлений у законодавстві, його слід вважати нерегламентованим нормами права.

б) залежно від можливості здійснення цивільного права лише одним єдиним чи кількома способами здійснення можна розрізняти виключні та альтернативні способи здійснення суб'єктивних прав. Якщо здійснення конкретного суб'єктивного цивільного права можливе лише одним єдиним способом, то цей спосіб стосовно здійснення цього суб'єктивного цивільного права буде вважатися виключним. Якщо здійснення суб'єктивного цивільного права можливе одночасно кількома різними способами, то ці способи стосовно здійснення цього права та одне до одного слід вважати альтернативними.

в) залежно від розподілу самих суб'єктивних цивільних прав за підгалузями цивільного права можна розрізняти способи здійснення речових прав, зобов'язальних прав, спадкових прав, особистих немайнових прав, прав, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності.

г) залежно від правових наслідків використання того чи іншого способу здійснення суб'єктивного цивільного права їх можна поділяти на фактичні та юридичні. До фактичних способів здійснення суб'єктивних цивільних прав належать способи, не спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. До юридичних способів належать такі, унаслідок застосування яких відбувається встановлення, зміна та припинення юридичних прав та обов'язків.

д) відповідно до правомочностей носія суб'єктивного цивільного права розрізняють: способи, що полягають у вчиненні уповноваженою особою дій, спрямованих на використання закладених в даному праві можливостей (включає в себе способи, що полягають у вчиненні уповноваженою особою власних позитивних дій, спрямованих на безпосереднє використання закладених у даному праві можливостей, та способи, що полягають у висуненні відповідних вимог до інших осіб про виконання покладених на них обов'язків), та способи, за допомогою яких уповноважена особа може захистити це суб'єктивне цивільне право в разі його порушення (це способи, за допомогою яких особа може захистити своє порушене суб'єктивне цивільне право (способи захисту уповноваженою особою свого порушеного права).

3. Способи, що можуть застосовуватися уповноваженою особою з метою захисту її порушеного суб'єктивного цивільного права, поділені дисертантом на два основні блоки:

а) способи самозахисту;

б) способи, що полягають у зверненні із вимогою про захист порушеного права відповідним способом до уповноваженого державного органу.

У свою чергу, до способів самозахисту належать:

- способи, що полягають у вчиненні уповноваженою особою дозволених законом дій фактичного характеру, спрямованих на захист її суб'єктивних цивільних прав;

- способи, що полягають у застосуванні уповноваженою особою відносно правопорушника заходів оперативного впливу (заходи, пов'язані з виконанням уповноваженою фізичною особою невиконаних або неналежно виконаних зобов'язань контрагента за договором за рахунок останнього (ст. 621 ЦК України); заходи, пов'язані із забезпеченням зустрічного задоволення, суть яких полягає в тому, що за їх допомогою носій порушеного суб'єктивного цивільного права спонукає контрагента за цивільно-правовим договором виконати належним чином передбачене цим договором зобов'язання, яке виконується з певними порушеннями або не виконується взагалі (ст. 538 ЦК України); заходи, пов'язані з відмовою вчинити певні дії в інтересах несправного контрагента (заходи відмовного характеру), які полягають у вчиненні уповноваженою особою в разі порушення її суб'єктивного права дій щодо відмови від прийняття зобов'язання або відмови від договору (ч. 3 ст. 538, ч. 3 ст. 612 ЦК України).

4. На думку автора, існуюча редакція ст. 1169 ЦК України може породити певні складнощі під час її практичного застосування, оскільки вона не зовсім чітко визначає суб'єктів, яким повинна бути відшкодована шкода, заподіяна особою, яка здійснювала право на самозахист від протиправних посягань. Тому пропонується викласти ст. 1169 ЦК України у наступній редакції:

“Стаття 1169. Відшкодування шкоди, завданою особою в разі здійснення нею права на самозахист.

1. Шкода, завдана особою правопорушнику при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі в стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується.

2. Якщо в разі здійснення особою права на самозахист вона завдала шкоди третім особам, ця шкода має бути відшкодована особою, яка її завдала. Якщо такої шкоди завдано способами самозахисту, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства, вона відшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію”.

5. Обґрунтовано, що зловживання правом завжди є поведінкою протиправною. Протиправність зловживання правом полягає в тому, що, здійснюючи своє суб'єктивне право, уповноважений суб'єкт не виконує встановленого нормою права обов'язку дотримуватися при здійсненні права меж (вимог) його здійснення. На сьогодні такий загальний обов'язок закріплений у ч. 1 ст. 13 ЦК України, згідно з якою цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. У конкретних випадках здійснення суб'єктивного цивільного права такий обов'язок може визначатися спеціальною нормою, тобто, фактично нормою, якою встановлена спеціальна межа здійснення права.

6. Автором запропоновано внести зміни до ч. 6 ст. 13 ЦК України, виклавши її в такій редакції: “У разі вчинення особою дій по використанню закладених у суб'єктивному цивільному праві можливостей з порушенням установлених законом або договором меж здійснення цього права, в результаті яких порушуються охоронювані законом суб'єктивні права інших осіб (зловживання правом), суд зобов'язує її припинити зловживання своїм правом, а також застосовує інші наслідки, встановлені законом”.Необхідність внесення змін до зазначеної вище статті ЦК України обґрунтована тим, що, керуючись чинною редакцією цієї норми права, зловживанням слід визнавати порушення особою при здійсненні свого права відповідних меж здійснення незалежно від того, призвело чи не призвело зловживання до негативних наслідків. Відповідно, передбачені законом санкції за зловживання правом можуть застосовуватися незалежно від спричинення самим цим зловживанням негативних наслідків. Проте, це суперечить як самій правовій природі зловживання правом, так й іншим нормам цивільного законодавства, зокрема ч. 1 ст. 15 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

7. Обґрунтовано необхідність унесення змін до ч. 3 ст. 16 ЦК України і викладення її в наступній редакції: “Суд відмовляє в захисті цивільного права та інтересу особи в разі вчинення нею дій, передбачених частиною шостою статті 13 цього Кодексу”. Необхідність внесення таких змін мотивовано тим, що згідно з чинною редакцією цієї правової норми відмова в захисті права особи, яка зловживала правом, є правом, а не обов'язком суду. Такий підхід законодавця до формулювання ч. 3 ст. 16 ЦК України може, у свою чергу, призвести до суддівського свавілля. Адже, саме суд, виключно на власний розсуд, в одних випадках може застосувати до особи такий негативний наслідок, а в іншому не застосувати. Причому в обох випадках суд буде діяти відповідно до вимог чинного законодавства.

8. Додатково аргументовано положення про те, що зловживання правом є особливим типом правопорушення. Тому при розгляді кожної конкретної цивільної справи, в якій розглядається вимога про застосування відповідних санкцій до особи за зловживання правом (відшкодування шкоди, завданої зловживанням, припинення зловживання тощо), необхідно встановити наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення.

Список праць за темою дисертації

1. Горбась Д.В. Сутність здійснення суб'єктивного цивільного права / Д.В. Горбась // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 2. - С. 27-29.

2. Горбась Д.В. Співвідношення охорони та захисту суб'єктивних прав у цивільному законодавстві / Д.В. Горбась // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених (Додаток до журналу “Міліція України”. - 2003. - № 8). - 2003. - № 20. - С. 3-9.

3. Горбась Д.В. Самозахист суб'єктивних цивільних прав / Д.В. Горбась // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 23. - К.: Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, 2004. - С. 321-326.

4. Горбась Д.В. Визначення меж здійснення суб'єктивного цивільного права / Д. В. Горбась // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2006. - № 2. - С. 111-117.

5. Горбась Д.В. Зловживання правом / Д.В. Горбась // Вісник Запорізького національного університету. Юридичні науки. - 2005. - № 2. - С. 119-122.

6. Горбась Д.В. Здійснення та захист суб'єктивних цивільних прав / Д.В. Горбась // Цивільне право України. Загальна частина: Посібник / [І.А. Бірюков, Ю.О. Заіка, В.С. Гопанчук та ін.]; За ред. І.А. Бірюкова, Ю.О. Заіки. - К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2003. - С. 163-179.