Нормативно-правове забезпечення запобігання злочинам міліцією України

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

АВТОРЕФЕРАТ

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИНАМ МІЛІЦІЄЮ УКРАЇНИ

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий керівник

доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України Джужа Олександр Миколайович, Київський національний університет внутрішніх справ, проректор з наукової роботи

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Колб Олександр Григорович, Волинський національний університет імені Лесі Українки, завідувач кафедри кримінального права і процесу

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Кваша Оксана Олександрівна, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, старший науковий співробітник відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ: ДП - 680, м. Київ, пл. Солом'янська, 1

Автореферат розісланий «13» листопада 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради А.В. Савченко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. У період сучасного розвитку незалежної України найважливішим завданням держави є посилення протидії злочинності. Хоча протягом останніх років її рівень кількісно й знизився (у 2008 р. загальні показники зареєстрованих злочинів зменшилися порівняно з 2004 р. на 26,0 %, а тяжких й особливо тяжких злочинів - на 47,0 %), у структурі тяжких та особливо тяжких злочинів збільшилася кількість кваліфікованих убивств з використанням вогнепальної зброї (у 2008 р. порівняно з 2007 р. - на 12,0 %) та вибухових речовин (майже на 50,0 %). За цей же період збільшилася кількість тяжких й особливо тяжких злочинів, учинених у громадських місцях, зокрема, умисних убивств - на 6,1 %, крадіжок - на 6,9 %, хуліганства - на 4,9 %. Активізувалась кримінальна діяльність осіб, які раніше вчиняли злочини: у 2008 р. вони вчинили більше, ніж у 2007 р., умисних убивств - на 12,4 % (у тому числі у 2,5 рази - убивств на замовлення, убивств двох або більше осіб - на 11,4 %, убивств з використанням вибухівки й вогнепальної зброї - на 7,1 %), а також на 11,8 % - зґвалтувань Див.: Аналітична довідка “Аналіз стану злочинності в Україні в 2002-2008 роках та прогноз її розвитку на найближчі роки”. - К., ДНДІ МВС України : №41/308 від 06.03.2009 р..

Очевидно, що на сьогодні запобігання злочинам має однозначно вважатися категоричним імперативом українського суспільства, на чому неодноразово наголошувалося на найвищому державному рівні. Однак, нормативно-правове забезпечення вирішення даної задачі ще є недосконалим, має прогалини та містить непослідовні запобіжні заходи. Чинні нормативно-правові акти зазначеної спрямованості недостатньо систематизовані та адаптовані до сучасних суспільних реалій. Значна їх частина не має об'єктивного кримінологічного підґрунтя та не спирається на реалізацію запобіжної функції різних галузей національного права України. У них бракує правових та організаційно-управлінських механізмів запобігання злочинам, а також конкретних нормативних приписів щодо обов'язків, повноважень та відповідальності відповідних державних суб'єктів. Водночас виявляється й скептичне ставлення правоохоронців, зокрема, до реалізації в їх діяльності функції запобігання злочинам (31,1 % опитаних нами респондентів висловилися за недоцільність цієї функції). Проблема ускладнюється ще й певною недостатністю наукового забезпечення законотворчого процесу за зазначеним напрямом реалізації державної правової політики (підтверджують 67,1 % респондентів).

Проблема нормативно-правового забезпечення запобігання злочинам висвтлювалася у працях: Г. А. Аванесова, А. І. Алексєєва, Ю. М. Антоняна, Л. В. Багрій-Шахматова, М. М. Бабаєва, Ю. Д. Блувштейна, І. М. Даньшина, А. І. Долгової, В. Є. Емінова, А. Е. Жалинського, А. П. Закалюка, В. К. Звірбуля, В. С. Зеленецького, А. Ф. Зелінського, К. Є. Ігошева, І. І. Карпеця, О. М. Костенка, М. В. Погорецького, В. М. Кудрявцева, Н. Ф. Кузнецової, І. П. Лановенка, А. Г. Лєкаря, В. Г. Лихолоба, Ф. А. Лопушанського, В. В. Лунєєва, П. П. Михайленка, Г. М. Міньковського, Е. Ф. Побєгайло, О. Б. Сахарова, В. В. Сташиса, О. М. Яковлєва та ін. За роки незалежності Україна набула свого подальшого розвитку й розкриття в публікаціях вітчизняних учених: Ю. В. Александрова, О. М. Бандурки, В. В. Василевича, В. В. Голіни, О. М. Джужі, Я. Ю. Кондратьєва, О. Г. Колба, М. В. Костицького, О. Г. Кулика, О. О. Кваши, О. М. Литвака, М. І. Мельника, В. О. Тулякова, В. П. Філонова, В. І. Шакуна, О. Н. Ярмиша та ін.

Наявні загальні наукові знання і теоретичні положення склали базове теоретичним підґрунтя дисертаційної праці. Проте нормативно-правове забезпечення запобігання злочинам міліцією України дотепер ще не досліджувалося, а ті, що існують, наближені до порушеної в дисертації проблематики монографії О. М. Литвака (“Державний контроль над злочинністю: кримінологічний аспект”, 2002 р.) та В. О. Негодченка (“Діяльність органів внутрішніх справ щодо попередження злочинів у сучасних умовах”, 2003 р.), не дають остаточної відповіді на висунуті проблемні питання. Зазначені вище обставини, на нашу думку, свідчать про актуальність обраної теми дисертації та її наукову й практичну значимість.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводилося відповідно до Концепції розвитку кримінологічної науки в Україні на початку XXI століття (схваленої Координаційним бюро з проблем кримінології Академії правових наук України, 2002 р.); Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практику ОВС на період 2004-2009 рр., що затверджені наказом МВС України № 755 від 05.07.2004 р. Обраний напрям дослідження пов'язаний з Комплексною програмою профілактики злочинності на 2007-2009 рр., затвердженою постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 20.12.2006 р. Тема дослідження зареєстрована Управлінням координації та планування наукових досліджень Академії правових наук України (п. 554, 2007 р.), а його проведення включено до Плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт у Київському національному університету внутрішніх справ на 2006-2008 рр.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є отримання комплексних наукових та прикладних знань відносно нормативно-правового забезпечення запобігання злочинам, розроблення пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення законодавчого й відомчого нормативно-правового регулювання діяльності міліції України у сфері запобігання злочинам. Для досягнення зазначеної мети сформульовані такі завдання:

- проаналізувати наявні наукові положення і висновки щодо нормативно-правового забезпечення запобігання злочинам;

- вивчити сучасний стан нормативно-правового забезпечення запобігання злочинам, у тому числі щодо діяльності міліції України;

- дослідити кримінологічну роль чинного законодавства та підзаконних нормативно-правових актів України у сфері запобігання злочинам;

- розробити класифікацію законів України, чинних у сфері запобігання злочинам міліцією України;

- систематизувати та проаналізувати підзаконні нормативно-правові акти, у тому числі відомчі нормативні документи Міністерства внутрішніх справ України, з питань регулювання запобігання злочинам, визначити їх дієвість, зокрема, на стратегічному й тактичному рівнях запобіжної діяльності міліції;

- обґрунтувати можливості використання у вітчизняному нормативно-правовому регулюванні запобігання злочинам міжнародного досвіду, зокрема, щодо запобіжної діяльності міліції (поліції) зарубіжних країн;

- розробити пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення системи нормативно-правового регулювання запобігання злочинам, у тому числі зі створення механізмів забезпечення дії нормативно-правових актів у сфері запобіжної діяльності міліції України, включаючи розроблення критеріїв обліку й оцінки відповідних результатів.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають у зв'язку із запобіганням злочинам міліцією України.

Предмет дослідження - нормативно-правове забезпечення запобігання злочинам міліцією України.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є комплексно-системне поєднання загальнофілософських, загальнонаукових та спеціальних суспільно-пізнавальних методів. Зокрема, статистичний метод застосовувався при роботі з інформацією щодо стану, структури й динаміки злочинності та результатів запобігання злочинам (вступ, підрозділи 1.1, 3.2, 3.3); метод системного аналізу використовувався при вивченні законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють запобігання злочинам в Україні (підрозділи 1.1, 3.1); за допомогою порівняльно-правового методу проводився порівняльний аналіз норм чинного кримінального, оперативно-розшукового та іншого законодавства з питань запобігання злочинам (підрозділи 1.2, 2.1); методом вивчення документів опрацьовувалися організаційні, аналітичні, облікові та інші документи, що формуються під час діяльності міліції у сфері запобігання злочинам та відображають її стан і результативність (підрозділи 3.1, 3.2); соціологічний метод використовувався для вивчення думок практичних працівників міліції з питань нормативно-правового регулювання та практики запобігання злочинам (підрозділи 2.2, 3.3).

Емпіричну базу дослідження складають дані офіційної статистики МВС України за 2004-2008 рр. щодо запобігання злочинам; узагальнені дані вивчення, аналізу й класифікації чинних нормативно-правових актів України, у тому числі відповідних відомчих документів МВС України з питань запобігання злочинам; результати опрацювання 300 статистичних карток первинного обліку злочинів та осіб, які їх вчинили (Солом'янський РУ ГУ МВС України у м. Києві) щодо зареєстрованих фактів запобігання й припинення злочинів міліцією за 2001-2004 рр.; дані анкетного опитування працівників галузевих служб кримінальної міліції, міліції громадської безпеки та слідчих ОВС семи областей України та м. Києва (усього опитано 1030 осіб); результати узагальнення сучасної практики залучення до запобігання злочинам громадських організацій у м. Києві, Київській, Чернігівській і Луганській областях.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним із перших у вітчизняній правовій науці комплексним науковим дослідженням із проблеми нормативно-правового забезпечення запобігання злочинам міліцією України, за результатами якого дисертантом отримано низку нових наукових положень і висновків, а саме:

вперше:

визначено сутність нормативно-правового регулювання запобігання злочинам, що розглядається як основа комплексного (соціального, кримінологічного, правового й організаційного) забезпечення функціонування системи запобігання злочинам;

сформульовано визначення нормативно-правового акта щодо запобігання злочинам як офіційного документу, прийнятого (виданого) у певній формі правотворчим органом у межах його компетенції і направленого на встановлення, зміну або відміну правових норм, спрямованих на запобігання злочинам;

обґрунтовано специфіку законотворчої діяльності державних органів щодо запобігання злочинам, у тому числі, встановлено ознаки підзаконних нормативних актів, чинних у відповідному правовому полі;

- розроблено класифікацію чинних законодавчих актів, зокрема, за: галузевими правовими джерелами; видовою спрямованістю стосовно різних об'єктів запобігання злочинам; суб'єктами запобіжної діяльності тощо;

сформульовано пропозиції й рекомендації щодо вдосконалення окремих правових норм‚ зокрема, стосовно реалізації міліцією функцій попередження (недопущення) і припинення злочинів на стадії їх готування або замаху на них, індивідуальної профілактики злочинів, виявлення й усунення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів;

удосконалено:

визначення і систематизацію цілей, об'єктів, суб'єктів, диференційованих форм (напрямів) запобігання злочинам правоохоронними органами, зокрема, міліцією України;

класифікацію підзаконних, у тому числі відомчих, нормативних актів щодо запобігання злочинам міліцією, відповідно до визначених дисертантом кримінологічних критеріїв;

що перелік вимог до відомчих нормативних актів у сфері запобігання злочинам, зокрема, стосуються: конкретності, мобільності, всебічного охоплення суспільних відносин, безпосередності спілкування керуючого та керованого суб'єктів, швидкості інформування адресата виконання тощо;

положення щодо форм і порядку обліку, а також критеріїв оцінки результатів діяльності міліції щодо запобігання злочинам;

дістало подальшого розвитку:

наукове тлумачення категорій: “запобігання злочинам” (як родове поняття), “попередження (недопущення) злочинів”, “припинення злочинів”, “профілактика злочинів” (загальна, індивідуальна);

обґрунтування відповідності запобігання злочинам в Україні міжнародно-правовим нормам та стандартам.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дисертація являє собою науково-прикладну розробку, висновки, пропозиції й рекомендації якої відображають нагальні потреби щодо вдосконалення системи нормативно-правового забезпечення практики запобігання злочинам міліцією України. Положення та висновки дисертації, а також розроблені пропозиції були впроваджені: у законотворчий процес ВР України (акт впровадження № 02/9-478 від 19.11.2007 р.); у практичну діяльність Департаменту громадської безпеки МВС України (акт впровадження від 14.11.2008 р.); у НДР навчально-наукового інституту підготовки фахівців кримінальної міліції ХНУВС (акт впровадження від 12.04. 2008 р.); у навчальний процес Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка (акт впровадження від 08.12.2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Усі сформульовані положення та висновки є результатом особистих досліджень автора. У посібниках “Нормативно-правове регулювання діяльності органів внутрішніх справ щодо попередження злочинів”, підготовленому у співавторстві, автору належить 36,0 % змісту (підрозділи 1.1, 2.2-2.3, розділ 3 розроблені особисто дисертантом та “Психологія оперативного спілкування в діяльності оперативних підрозділів органів внутрішніх справ” автору належить 36,0 % змісту (підрозділи 1.3, 2.3).

Апробація результатів дисертації. Основні її результати були оприлюднені автором на двох конференціях: всеукраїнській конференції “Механізм правового регулювання в правоохоронній та правозахисній діяльності в умовах формування громадського суспільства” (м. Львів, ЛьвДУВС, 2006 р.); та міжнародній науково-практичній конференції “Криміналістичні та процесуальні проблеми, що виникають під час проведення слідчих дій” (м. Донецьк, ДЮІ ЛДУВС імені Е.О. Дідоренка, 2006 р.);

Публікації. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження викладені здобувачем в дванадцяти наукових працях, з яких вісім опубліковано у фахових виданнях затверджених ВАК України, дві - у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій, та дві у науково-практичному й навчально-практичному посібниках

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що включають сім підрозділів, висновків, чотирьох додатків на 63 сторінках, списку використаних джерел (227 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 245 сторінок, з них основного тексту - 160 сторінок.

Основний зміст

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації; визначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, головні завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено дані про їх апробацію та впровадження, а також щодо публікацій, структури й обсягу роботи.

Розділ 1 “Характеристика сучасного законодавства у сфері запобігання злочинам” складається із двох підрозділів і присвячений з'ясуванню поняття, кримінологічної сутності законотворчої діяльності та класифікованому дослідженню сучасних законодавчих актів України у сфері запобігання злочинам міліцією України.

У підрозділі 1.1 “Поняття та кримінологічне обґрунтування нормативно-правових актів щодо запобігання злочинам” наголошується на необхідності формування комплексної системи запобігання злочинам. Зроблено висновок, що запобігання злочинам має здійснюватися у формах: попередження (недопущення), припинення злочинів та їх профілактика (загальна, індивідуальна). Зазначене вимагає від держави створення дієвої правової системи запобігання злочинам, предметну основу якої мають становити відповідні нормативно-правові акти - офіційні нормативні документи, прийняті (видані) у певній формі правотворчими органами в межах їх компетенції й направлені на встановлення, зміну або відміну правових норм, спрямованих на запобігання злочинам. Зазначена правова система має бути цілком адекватною сучасним якісним змінам стану й структури злочинності та її детермінації. За висновком автора, саме в цьому полягає головна кримінологічна роль законодавства у сфері запобігання злочинам.

У дисертації доводиться, що соціальна та правова обумовленість запобігання злочинам вимагають: дослідження соціальних чинників, які обумовлюють потребу в нормативно-правовому регулюванні суспільних відносин, що відбуваються (мають відбуватися) у сфері запобігання злочинам; виявлення й урахування при прийнятті законодавчих та інших нормативно-правових актів інтересів держави, суспільних груп і суспільства загалом; безумовного використання при цьому досягнень кримінологічної науки та практики; порівняльного аналізу законопроектів не тільки з чинними, а й з аналогічними нормативно-правовими актами, прийнятими в минулих роках, у тому числі щодо інших держав; визначення відповідності та взаємодії законопроектів з існуючою правовою системою загалом і, насамперед, з Конституцією України.

У підрозділі 1.2 “Класифікація законодавчих актів щодо запобігання злочинам міліцією України” детально проаналізовані законодавчі акти України, як правова основа діяльності міліції щодо запобігання злочинам. Їх систему становлять нормативно-правові акти різної галузевої приналежності та різної юридичної сили (Конституція, закони, підзаконні нормативно-правові акти, акти органів виконавчої влади), чинність яких спрямована на врегулювання суспільних відносин, що складаються у сфері запобігання злочинам міліцією України. Автором розроблено класифікацію зазначених законодавчих актів. Залежно від сфер суспільних відносин, на які вони поширюються, було виділено кодифіковані закони України, а також законодавчі акти, що: визначають статус суб'єктів запобігання злочинам; регламентують правовий запобіжний вплив на певні категорії осіб; регулюють запобігання окремим видам злочинів; регламентують громадський контроль за правоохоронною діяльністю та участь громадськості в запобіганні злочинам. За юридичними формами законодавчі акти розподілені на: процесуальні (юрисдикційні) й матеріальні; діючі в рамках контрольно-наглядової або виконавчо-розпорядчої діяльності міліції. Крім того, відокремлено законодавчі акти, які є загальними щодо запобіжної діяльності, а також ті, що регулюють конкретні її напрями, зокрема, у діяльності міліції. За висновком дисертанта, у країні створено вихідні правові засади щодо забезпечення запобігання злочинам. Але якісно-змістовний їх характер свідчить про необхідність подальшого вдосконалення чинних законодавчих актів. Вони мають повніше охопити запобіжні функції і відповідні повноваження міліції, зокрема, більш конкретніше визначити завдання, об'єкти й суб'єктів запобігання злочинам. Ці акти повинні мати належне кримінологічне підґрунтя, запобіжний зміст норм різних галузей права, а також мати ретрибутивну забезпеченість законів. У них, крім того, мають бути усунені суперечності та неузгодженості між державною політикою у сфері запобігання злочинам та неузгодженості між державною правовою політикою у сфері запобігання злочинам.

Розділ 2 “Основні напрями вдосконалення законодавства у сфері запобігання злочинам” містить два підрозділи, у яких визначаються шляхи використання міжнародного досвіду нормативно-правового регулювання запобігання злочинам, а також підвищення рівня законодавчого забезпечення діяльності міліції в цій сфері.

У підрозділі 2.1 “Міжнародний досвід нормативно-правового регулювання запобігання злочинам міліцією (поліцією) та його використання в Україні” зазначено, що вихід сучасної злочинності в Україні на рівень транснаціональних зв'язків і відносин обумовив потребу розширення рамок та вдосконалення правових механізмів міжнародного співробітництва в боротьбі з нею. Стверджується, що взаємодія міжнародного та українського національного законодавства в цій сфері має значною мірою ґрунтуватися на міжнародних стандартах, у розробленні яких важливу роль відіграє ООН. Доцільним визнається намагання України виконувати в повному обсязі прийняті зобов'язання відповідно до міжнародних договорів та документів; удосконалювати національне законодавство з тим, щоб забезпечити його відповідність вимогам міжнародного права та викликам транснаціональної злочинності; поліпшувати професійну підготовку й технічне оснащення працівників правоохоронних органів і тощо. Сформульовано висновки, що для подальшого розвитку міжнародного співробітництва України у сфері нормативно-правового регулювання запобігання злочинам необхідно зосереджувати узгоджені зусилля в напрямах: ратифікації та виконання чинних міжнародних правових документів; цільового розроблення двосторонніх і багатосторонніх угод для використання їх на національному, двосторонньому, багатосторонньому, субрегіональному, регіональному та міжрегіональних рівнях. Крім того, пропонується більш активно використовувати досвід міжнародного співробітництва міліції України в сфері запобігання злочинам у рамках роботи Національного центрального бюро Інтерполу в Україні, через заснування при відповідних міжнародних організаціях або об'єднаннях держав постійно діючих комісій із розробки спільних заходів щодо протидії злочинності, створення цільових структур із питань організації співробітництва між міліцією України та правоохоронними органами суміжних країн СНД, а також - через участь представників міліції України в міжнародних конференціях, нарадах, симпозіумах тощо.

У підрозділі 2.2 “Шляхи підвищення рівня законодавчого забезпечення запобігання злочинам міліцією України” наголошується, насамперед, на необхідності розширення сфери правового регулювання відносин, пов'язаних із запобіганням злочинам, та підвищенні значення законодавчих актів у системі відповідних правових джерел; посиленні в законодавчих приписах гуманістичних, морально-етичних засад та зміцненні гарантій правових норм. Запропоновано також конкретні пропозиції щодо шляхів підвищення рівня законодавчого забезпечення запобігання злочинам міліцією України: по-перше, це визначення на законодавчому рівні родового поняття “запобігання злочинам” та похідних від нього понять, що окреслюють конкретні форми запобігання злочинам, його об'єкти, суб'єктів, їх функції і повноваження (підтримують 72,8 % респондентів); по-друге, це розроблення та вжиття законодавчих засобів підвищення безпосередньої ролі в запобіганні злочинам різних галузей права, у тому числі у сфері його превентивного впливу на суспільство, посилення покарання за навмисне створення причин і умов, які спонукають окремих осіб до вчинення конкретних злочинів, полегшують їх вчинення тощо (підтримують 86,4 % респондентів); по-третє, це забезпечення відповідності законодавства сучасним процесам демократизації суспільства, посилення соціального та правового захисту громадян, а також кримінологічної обґрунтованості втілюваних законодавчих норм (підтримують 91,3 % респондентів); по-четверте, це підкріплення законодавчих актів певними процесуально-правовими механізмами їх реалізації. Розроблено пропозиції щодо корегування окремих процесуально-правових норм (статті 23, 23-1, 97 КПК України), а також окремих положень Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” (статті 2, 6, 17) в напрямку посилення оперативно-розшукового запобігання злочинам оперативними підрозділами міліції. Аргументовано висновок, що неодмінною умовою вирішення зазначених питань має стати прийняття Закону України “Про запобігання злочинам”.

Розділ 3 “Оптимізація відомчого нормативного регулювання запобігання злочинам” містить три підрозділи, у яких на основі узагальнюючого аналізу відповідних підзаконних, у тому числі відомчих нормативно-правових актів визначаються шляхи оптимізації нормативно-правового регулювання діяльності міліції щодо запобігання злочинам.

У підрозділі 3.1 “Класифікація та характерні ознаки підзаконних, у тому числі відомчих нормативно-правових актів щодо запобігання злочинам міліцією України”. На підставі проведеного дослідження, залежно від характеру норм, підзаконні нормативні акти щодо запобігання злочинам пропонується розподілити на дві основні групи: перша - це акти, що містять вихідні правові норми, які встановлюють загальні основи правового регулювання. До них віднесено: постанови ВР України; укази та розпорядження Президента України; постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України. Додатково ці акти умовно розподілені на акти, що визначають правовий статус державних суб'єктів протидії злочинності, та акти, які містять певні механізми реалізації правових норм; друга - це вторинні акти, які розкривають та конкретизують первинні норми, приймаються на їх основі та спрямовані на їх виконання (відомчі та міжвідомчі накази, інструкції, настанови тощо). Щодо класифікації відомчих нормативних актів МВС України із зазначених питань, то вони розподіляються на такі групи: акти комплексного характеру; акти, регулюючі окремі напрями запобіжної діяльності міліції; акти, регулюючі запобіжну діяльність галузевих служб міліції; акти, регулюючі реалізацію окремих запобіжних заходів; акти, регулюючі організацію та здійснення взаємодії міліції в сфері запобігання злочинам. Визначені основні вимоги до змісту зазначених нормативних актів, а саме: їх конкретність, мобільність, всебічне охоплення суспільних відносин, безпосередність спілкування керуючого та керованого суб'єктів, швидкість інформування адресата виконання, оперативність організації виконання.

За результатами критичного аналізу основними недоліками чинних нормативно-правових актів відповідної спрямованості визначено: їх ситуативний характер; недостатню спадковість щодо законодавства базового характеру; відсутність чіткого нормативного розподілу запобіжних функцій і завдань між різними службами й підрозділами міліції. Зроблено висновок, що оптимізація відомчого нормативно-правового регулювання запобігання злочинам міліцією України потребує прийняття низки правових норм, у яких мають бути нормативно закріплені й конкретизовані функції, завдання й відповідні повноваження служб та підрозділів міліції в зазначеній діяльності, питання щодо організаційного, методичного й тактичного забезпечення проведення запобіжних заходів, у тому числі кримінологічного впливу щодо окремих категорій громадян, зокрема стосовно звільнених із місць позбавлення волі, які знаходяться під адміністративним наглядом, малолітніх тощо.

У підрозділі 3.2 “Удосконалення відомчого нормативно-правового регулювання діяльності міліції щодо стратегічних і тактичних напрямів запобігання злочинам” констатується, що за відсутності єдиного закону та загального відомчого нормативно-правового акту щодо регулювання запобігання злочинам за відправну правову базу вимушено одночасно використовуються всі нормативно-правові акти, які тією, чи іншою мірою спрямовані на досягнення стратегічних і тактичних цілей запобіжної діяльності міліції. Доводиться, що функціонально стратегія в даному сенсі повинна визначати загальну кримінологічну мету запобіжної діяльності міліції, її глобальні цілі, головні напрямки й довгострокові завдання; вона забезпечує стійкий перспективний якісний розвиток даної діяльності. Кримінологічна ж тактика має визначати найближчі завдання зазначеної діяльності, її пріоритетні напрямки, заходи й засоби, що є адекватними поточній криміногенній ситуації в державі, окремих регіонах, соціальних та економічних сферах. Зазначені стратегічні й тактичні завдання запобігання злочинам, зокрема, міліцією України, за висновками дисертантки, мають виокремлюватися й змістовно розкриватися у відповідній загальній нормативно-правовій системі. Розроблені авторські пропозиції із цих питань.

Окрім того, на підставі попереднього дослідження чинних нормативно-правових актів, регулюючих запобігання злочинам, у поєднанні із загальною оцінкою власне його стану й результатів дисертантом визначено головні змістовні напрямки нормативно-правової реалізації зазначених вище стратегічних і тактичних завдань запобіжної діяльності міліції, які зводяться до наступного: матеріально-правовий напрямок, який визначатиме систему правових норм щодо запобігання злочинам, у тому числі заходів, засобів та методів впливу на об'єкти відповідної діяльності; процесуально-правовий напрямок, що покликаний визначати систему процедурних норм, які врегулюють критерії виявлення й відбору, а також форми постановки на облік об'єктів запобігання злочинам, підстави й порядок застосування заходів впливу на дані об'єкти, правовідносини між суб'єктами й конкретними об'єктами (особами, групами осіб) запобігання злочинів; організаційно-управлінський напрямок, що має визначити й нормативно закріпити: перелік служб і підрозділів міліції як суб'єктів запобіжної діяльності, правовий статус і повноваження їхніх працівників, систему планування комплексних заходів запобігання злочинам, а також статистичного обліку й оцінки його результатів; інформаційно-аналітичний напрямок, який повинен визначити й нормативно закріпити, по-перше, джерела й методи отримання кримінологічної, у тому числі стратегічної й тактичної інформації, по-друге, форми, способи й порядок фіксації, обробки, прямування й практичного використання цієї інформації всіма суб'єктами запобігання злочинам, по-третє, порядок і методи аналізу й оцінки кримінологічної обстановки на рівнях держави, окремих регіонів, соціальних і економічних сфер, а також адекватного вибору заходів, форм запобігання злочинам. Обґрунтований висновок, що практична реалізація цих напрямків може призвести до значного підвищення рівня відомчого нормативно-правового регулювання діяльності міліції щодо запобігання злочинам.

У підрозділі 3.3 “Нормативно-правова регламентація обліку та оцінки результатів запобігання злочинам підрозділами міліції” на підставі дослідження чинних нормативних приписів і обліково-реєстраційних документів доводиться, що на даний час фактично відсутня система обліку та оцінки результатів запобігання злочинам міліцією України. Інструкцією про єдиний облік злочинів Інструкція про єдиний облік злочинів : наказ Генеральної прокуратури України, МВС України, СБУ, Державної податкової Адміністрації України та Міністерства юстиції України від 26 березня 2002 р. № 20/84/293/126/18/5. й іншими нормативними документами врегульовано тільки первину фіксацію в облікових статистичних картках (ф.1 та ф.2) злочину, який було попереджено (не допущено) або припинено на стадії його готування та замаху на нього. Оскільки відображення інших параметрів цілеспрямованого здійснення запобігання злочину в зазначених картках не передбачено, то до загалу попереджених (недопущених) або припинених злочинів зараховуються фактично всі облічені злочини, що виявлені на стадіях готування, або замаху на них. У результаті переважна більшість таких показників включаються у відповідні звітні документи необґрунтовано (у експериментальному масиві карток цей показник склав 72,0 %). Що ж до показників загальної й індивідуальної профілактики злочинів, то вони на рівні єдиного обліку в МВС не фіксуються. У зв'язку зі сказаним пропонується визначити й закріпити в нормативному порядку систему предметного статистичного обліку й відповідної звітності стосовно результатів запобігання злочинам, а також щодо критеріїв об'єктивної оцінки цієї діяльності.

Висновки

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми - нормативно-правового забезпечення запобігання злочинам міліцією України. У результаті дослідження, виконаного на основі комплексно-системного вивчення й аналізу чинного законодавства України та практики його застосування у відповідній сфері правоохоронної діяльності, теоретичного осмислення наукових праць та дослідницьких даних, сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на вдосконалення нормативно-правового забезпечення запобігання злочинам міліцією України. Основні з них такі:

Підвищення рівня протидії злочинності в цілому, та з боку міліції, зокрема, може бути досягнуто на основі належного її нормативно-правового забезпечення, яке виступає, по-перше, як правова основа загального механізму функціонування системи запобігання злочинам, а по-друге, як чинна правова база відповідного правозастосування. Основними вихідними передумовами нормативно-правового забезпечення запобігання злочинів міліцією України визначені:

наявність сформованої законодавчої бази щодо загального правового регулювання системи запобігання злочинам, яка відповідає сучасній нормотворчій практиці та відповідним стандартам, має певну галузеву правову й диференційовану організаційно-виконавчу структурованість;

наявність процесуально-правових механізмів, діючих за окремими напрямами запобігання злочинам, сприяючи захисту найбільш уразливих сфер життєдіяльності суспільства від злочинних посягань, налагодженню співпраці різних суб'єктів запобігання злочинів;

наявність системи підзаконної, у тому числі відомчої нормотворчості щодо регулювання організаційних, інформаційних, організаційно-тактичних складових діяльності міліції України, у тому числі в рамках спеціальних державних програмних і відомчих управлінських документів.

Доведено, що, не дивлячись на зусилля держави зі створення в Україні системи нормативно-правового забезпечення запобігання злочинам, вона поки що є недостатньо дійовою. Головною причиною цього є те, що законодавчо визначена державна правова політика щодо запобігання злочинам (ч. 1 ст. 1 чинного КК України) здебільшого ще залишається декларативною. Закони й підзаконні нормативно-правові акти, чинні в зазначеній сфері діяльності, не мають чіткого визначення об'єктів запобігання злочинам, його суб'єктів, відповідних їхніх функцій, обов'язків, повноважень та дійового інструментарію. Вони не мають під собою належного інформаційно-кримінологічного підґрунтя, запобіжної ролі різних галузей права й зовсім не містять юридичних санкцій за невиконання правових норм. Тому значні можливості міліції щодо запобігання злочинам на сьогодні використовуються ще дуже слабко.

Діалектичний підхід до пізнання сутності запобігання злочинам вимагає одночасно інтеграції й диференціації різновидів цієї діяльності. Переважна орієнтація на традиційне визначення в рамках вітчизняної кримінології поняття “запобігання злочинам” лише як на виявлення й усунення причин і умов, що сприяють їх вчиненню, не задовольняє ні самої практики запобігання злочинам, ні відповідної теорії. Спираючись на теоретичне й практичне підґрунтя та в контексті чинного законодавства щодо розрізнення форм (видів) запобігання злочинам (Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність”, ч. 3 ст. 97 чинного КПК України), сформульовані власні визначення понять: “запобігання злочинам” (як родове поняття); “попередження” (недопущення) підготовлюваних злочинів; “припинення” злочинів на стадії замаху на них, “профілактика ” злочинів, у тому числі, загальна (виявлення й усунення причин та умов, що сприяють учиненню злочинів) та індивідуальна (їх недопущення з боку певних категорій осіб).

Предметну основу системи нормативно-правового забезпечення запобігання злочинам складають конкретні нормативно-правові акти, якими є офіційні нормативні документи, що прийняті (видані) у певній формі правотворчими органами в межах їхньої компетенції й направлені на встановлення, зміну або відміну правових норм, спрямованих на запобігання злочинам. Сформовано методологічно ґрунтовний і новий висновок, що зазначена система має бути цілком адекватною сучасним якісним змінам стану й структури злочинності та її детермінації. За висновком автора саме в цьому полягає головна кримінологічна роль законодавства в сфері запобігання злочинам.

Соціальна обумовленість нормативно-правового забезпечення запобігання злочинам вимагає: дослідження соціальних факторів, що обумовлюють потребу в законодавчому (нормативно-правовому) регулюванні відповідних суспільних відносин; урахування в процесі створення законів і підзаконних актів загальних інтересів держави, соціальних груп і суспільства в цілому; використання досягнень кримінологічної науки й відповідної практики; узгодження проектованих законів з існуючою правовою системою в цілому й, насамперед, з Конституцією України, а також із міжнародними правовими стандартами (шляхом: ратифікації та виконання чинних міжнародних правових документів; розробки двосторонніх і багатосторонніх документів (угод); підготовки типових документів і стандартів для використання на національному, двосторонньому, багатосторонньому, субрегіональному, регіональному та міжрегіональних рівнях).

На основі узагальнення та класифікації законодавства, чинного в сфері запобігання злочинам, установлено, що його систему складають: закони, що визначають суб'єктів запобігання злочинам; кодифіковані законодавчі акти; закони, що регулюють запобігання окремим видам злочинів; закони, що регламентують запобіжний вплив на певні категорії осіб; закони, що регламентують участь громадськості в запобіганні злочинам. Крім того, виокремленні закони, які є загальними щодо запобіжної діяльності, а також такі, що регулюють конкретні напрями діяльності. За юридичними формами зазначені акти поділяються на процесуальні й матеріальні; реалізовані в рамках контрольно-наглядової та виконавчо-розпорядчої діяльності міліції.

Аналіз підзаконних нормативних актів, існуючих у системі нормативно-правового регулювання запобігання злочинам, дозволив установити важливу тенденцію зосередження основних нормативно-правових приписів щодо подальшого вдосконалення діяльності із протидії злочинності в підзаконних актах широкої дії (укази Президента України, постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України). Щодо підзаконних актів обмеженої дії, то їх реальна дієвість полягає в регламентуванні питань організації діяльності, зокрема, міліції.

Серед зазначених підзаконних актів певного значення набувають відомчі нормативні акти МВС України, під час систематизації й класифікації яких були виділені наступні групи нормативних актів: 1) комплексного характеру; 2) регламентуючі окремі напрями запобігання злочинам; 3) регламентуючі запобіжну діяльність галузевих служб міліції; 4) регламентуючі питання реалізації окремих запобіжних заходів; 5) регламентуючі питання організації та здійснення взаємодії в сфері запобігання злочинам. Визначені головні позитивні риси відомчих актів, а саме: “мобільність”; “всебічне охоплення” суспільних відносин; безпосередність “спілкування” управляючого та керованого суб'єктів; швидкість інформування адресата виконання; оперативність організації виконання, які мають дуже важливе значення для оперативного управління діяльністю міліції щодо запобігання злочинам. Проте, водночас установлена зворотна, негативна сторона відомчої нормотворчості - надмірне виданням великої кількості відомчих нормативних актів, що на жаль, спостерігається в сучасній дійсності. злочин міліція нормативний правовий

Доведено, що вдосконалення відомчого нормативно-правового регулювання діяльності міліції на стратегічних і тактичних напрямках запобігання злочинам пов'язано, у першу чергу, з необхідністю нормативного вирішення актуальних проблем функціонування системи, зокрема, шляхом здійснення комплексного цілепокладання, створенні ефективної моделі запобіжного впливу та його апробації на практиці, удосконалення організаційно-штатних структур міліції. Виходячи з досвіду запобіжної діяльності міліції, та з урахуванням думок опитаних респондентів (всього опитано 1030 осіб), слід визнати доцільним створення спеціального підрозділу кримінологічного моніторингу та прогнозу при МВС-УВС-ГУМВС (УМВС), на який покласти наступні функції:

- аналітичну (аналіз і оцінка: загальної кримінологічної ситуації; характеру й ступеню впливу різних криміногенних факторів на структуру злочинності; стану й ефективності діяльності міліції щодо запобігання злочинам);

- консультаційно-експертну (надання інформаційної допомоги в розробці ОВС, а також місцевими органами влади та самоврядування управлінських рішень, програм, планів, що стосуються запобігання злочинам; вивчення й експертна оцінка відповідних проектів);

- контролюючу (систематичний контроль за станом і результативністю виконання кримінологічних програм, планів, основоположних нормативно-правових актів ОВС, які стосуються врегулювання діяльності щодо запобігання злочинам). Здійснюється переважно шляхом: статистичного моніторингу стану, структури й динаміки злочинності; оцінки кримінологічної ситуації на регіональних та окремих соціальних, економічних рівнях; вивчення відповідної громадської думки тощо;

- прогностичну (формування науково обґрунтованих прогнозів щодо майбутнього руху стану, структури злочинності та кримінологічної ситуації в цілому, а також результативності запобігання злочинам за всіма напрямами відповідної діяльності ОВС).

Однією з визначальних причин низького рівня запобігання злочинам міліцією є недосконалість первинного статистичного обліку попереджених злочинів та повна відсутність статистичної звітності за даним напрямком роботи. Як результат, на сьогодні відсутня система реального відображення стану попередження та припинення міліцією злочинів на стадії їх готування та замаху на них. З метою вирішення цієї проблеми пропонується визначити й закріпити в нормативному порядку форми статистичного обліку й звітності стосовно результатів запобігання злочинам, а також щодо критеріїв оцінки цієї діяльності. Зокрема, запропоновано розробити та ввести додаткові параметри первинного обліку попереджених (недопущених) та припинених злочинів у рамках існуючої кримінальної статистики, визначити і закріпити єдине поняття запобігання злочинам, що базується на раніше запропонованому здобувачем системному уявленні його змістовної структури.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Гусєва К. А. Удосконалення нормативно-правового регулювання діяльності міліції щодо запобігання злочинам / К. А. Гусєва // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2005. - № 6. - С. 22-31.

2. Гусєва К. А. Удосконалення нормативно-правових засад попередження злочинів в Україні / К. А. Гусєва // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ України. - 2006. - № 5. - С. 136-144.

3. Гусєва К. А. Нормативно-правові засади попередження злочинів в Україні / К. А. Гусєва // Механізм правового регулювання в правоохоронній та правозахисній діяльності в умовах реформування громадянського суспільства (Осінні юридичні читання) : всеукр. курсантсько-студентська конф., 10 листоп. 2006 р. : тези доп. - Львів : 2006. - С. 49-50.

4. Гусєва К. А. Попередження злочинів як предмет діяльності підрозділів досудового слідства органів внутрішніх справ (загально-проблемні питання) / К. А. Гусєва // Криміналістичні та процесуальні проблеми, що виникають під час проведення слідчих дій : матеріали міжнародної наук.-практ. конф., 24 листопада 2006 р. : тези доповідей. - Донецьк: 2006. - С. 208-214.

5. Гусєва К. А. Попередження злочинів як одна з визначальних функцій спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ у сучасних умовах / К. А. Гусєва // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. - Спеціальний випуск. - 2007. - № 2, Ч. 1.- С. 48-57.

6. Гусєва К. А. Застосування оперативного спілкування в індивідуальній профілактиці злочинів оперативними підрозділами органів внутрішніх справ / К. А. Гусєва // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. - Спеціальний випуск. - 2007. - № 1 Ч. 1. - С. 136-141.

7. Гусєва К. А. Оперативно-розшукове супроводження попередження й припинення злочинів під час надходження, розгляду й перевірки заяв і повідомлень про них / К. А. Гусєва // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка. - Спеціальний випуск. - 2008. - № 1, Ч. 2. - С. 22-28.

8. Гусєва К. А. Удосконалення кримінально-процесуальних норм щодо попередження злочинів / К. А. Гусєва // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка. - Спеціальний випуск. - 2008. - № 3. - С. 148-153.

9. Гусєва К. А. Дотримання прав і свобод людини й громадянина в контексті діяльності правоохоронних органів щодо попередження злочинів / К. А. Гусєва // Наше право. - 2007. - № 4. - С. 54-56.

10. Гусєва К. А. Психологія оперативного спілкування в діяльності оперативних підрозділів органів внутрішніх справ : [навч.-практ. посіб.]. / [Б. І. Бараненко, В. А. Глазков, К. А. Гусєва та ін. ]. - Луганськ : МВС України, Луган. держ. ун-т внутр. справ, 2007. - 549 с.

11. Гусєва К. А. Нормативно-правове регулювання діяльності органів внутрішніх справ щодо попередження злочинів: [наук.-практ. посіб.]. / [М. О. Свірин, Б. І. Бараненко, К. А. Гусєва та ін. ]. - Луганськ : МВС України, ДНДІ МВС України, ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка, 2008. - 200 с.

12. Гусєва К. А. Удосконалення статистичного обліку, аналізу й оцінки результатів запобігання злочинам оперативними підрозділами карного розшуку ОВС України / К. А. Гусєва // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка. - Спеціальний випуск. - 2009. - № 1, Ч. 1. - С. 168-177.

Анотація

Гусєва К. А. Нормативно-правове забезпечення запобігання злочинам міліцією України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Київський національний університет внутрішніх справ, Київ, 2009.

Дисертацію присвячено формуванню системної моделі нормативно-правового забезпечення запобігання злочинам міліцією України, а також розроблено пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення законодавчого й відомчого нормативно-правового регулювання діяльності міліції у сфері запобігання злочинам. Проаналізовано чинне законодавство та підзаконні нормативно-правові акти органів державної влади, а також відомчі нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України з питань запобігання злочинам, у тому числі в контексті вивчення практики запобіжної діяльності міліції. Охарактеризовано кримінологічна роль законодавства та інших нормативно-правових актів, що функціонують у сфері запобігання злочинам. Розроблено пропозиції щодо вдосконалення системи нормативно-правового регулювання запобігання злочинам, у тому числі щодо створення правових та організаційно-управлінських механізмів забезпечення дії законодавчих і відомчих нормативно-правових актів у сфері запобігання злочинам міліцією України, включаючи розроблення критеріїв обліку й оцінки результатів відповідної діяльності її служб і підрозділів.

Аннотация

Гусева К. А. Нормативно-правовое обеспечение предотвращения преступлений милицией Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. - Киевский национальный университет внутренних дел, Киев, 2009.

Диссертация посвящена формированию системной модели нормативно-правового обеспечения предотвращения преступлений милицией Украины, а также разработке предложений и рекомендаций по совершенствованию законодательного и ведомственного нормативно-правового регулирования деятельности милиции в сфере предотвращения преступлений. Проанализировано действующее законодательство и подзаконные нормативно-правовые акты органов государственной власти, включая ведомственные нормативные акты Министерства внутренних дел Украины по вопросам предотвращения преступлений, в том числе в контексте изучения практики предупредительной деятельности милиции. В работе исследованы компоненты системы нормативно-правового регулирования предотвращения преступлений, механизмы реализации норм законодательства, средства обеспечения деятельности функциональных структур милиции по предотвращению преступлений.

Охарактеризована криминологическая роль законодательства и других нормативно-правовых актов, функционирующих в сфере предотвращения преступлений. Разработаны предложения по совершенствованию системы нормативно-правового регулирования предотвращения преступлений, в том числе относительно создания правовых и организационно-управленческих механизмов обеспечения действия законодательных и ведомственных нормативно-правовых актов в сфере предотвращения преступлений милицией Украины.

Изучена система статистического учета предотвращенных преступлений, формы и порядок их учета. Акцентировано внимание на необходимости нормативного закрепления критериев оценки результатов деятельности подразделений милиции по предотвращению преступлений. В частности, предлагается: разработать и ввести дополнительные параметры первичного учета предупрежденных и прекращенных преступлений в рамках соответствующих статистических форм, а также закрепить в нормативном порядке единое понятие предотвращения преступлений, базирующиеся на системном представлении о его содержательной структуре.