Правові засади регулювання праці іноземців в Україні

Размещено на http://allbest.ru

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

право іноземець праця

Актуальність теми дослідження. Людська цивілізація на початку ХХІ ст. вступила в якісно нову стадію розвитку, проявом якої є глобалізація. Указане явище впливає практично на всі процеси суспільного життя - економічні, політичні й соціальні. Після розпаду СРСР Україна стала відкритою світу і, як одна з частин світового та європейського співтовариства, зіштовхнулась також із проблемами, викликаними міграційними процесами.

В усьому світі в умовах глобалізації й розширення міжнародних зв'язків спостерігаються транскордонне переміщення й рух людських ресурсів, інакше кажучи, трудова міграція. За оцінками з різних джерел, нині близько 2,5% населення земної кулі живе за межами країн свого походження. Не обійшли стороною ці процеси й Україну. Після отримання статусу країни з ринковою економікою вона вийшла на новітній етап свого розвитку. Інтеграція України до міжнародного співтовариства, безперечно, сприяє більш активній її участі в загальносвітовому русі товарів, послуг, капіталів, а також трудових ресурсів і ставить перед нею завдання встановлення справді цивілізованого порядку в царині регулювання праці іноземців та осіб без громадянства.

Різке збільшення чисельності іноземців, які приїжджають в Україну, зумовлено, перш за все рамками, в які поставила їх держава - свобода зовнішньоекономічної діяльності, відкритість національної економіки для іноземних інвестицій, зняття багатьох заборон та обмежень на в'їзд і перебування іноземців у країні, розвиток туризму й партнерських ділових стосунків, а також стабільна ситуація, на відміну від тих держав, де тривають воєнні дії.

Важливим у цьому напрямку стало прийняття 4 лютого 1994 р. Верховною Радою України Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», який визначив правовий статус, закріпив основні права, свободи й обов'язки іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, і вирішив багато інших питань. У той же час в юридичній літературі практика його застосування ще й дотепер недостатньо узагальнена. Крім того, в чинному Кодексі законів про працю України немає окремої глави, присвяченої трудовим правам, свободам, законним інтересам та обов'язкам цієї категорії трудящих з огляду на особливості їх правового статусу й вимог міжнародних документів.

В умовах сьогодення панує розуміння міграційних процесів не як природного стану, коли люди подорожують з метою пізнання світу, вивчення нових країн, культур, історії, традицій, а потім повертаються на свою батьківщину, а як вимушений перебіг людської долі. Сучасні тенденції міжнародно-правового регламенту проблем міграції, поглиблення взаємодії держав на універсальному і регіональному рівнях і необхідність удосконалення національного законодавства щодо міграційних процесів зумовлюють надзвичайну актуальність для нашої держави проблеми праці трудящих-мігрантів. Стратегічним напрямком сучасної української міграційної політики повинна стати гармонізація законодавства національного з міжнародним і європейським.

Така ситуація вимагає рішучих, зважених спільних дій науковців і практиків. Наукове супроводження правового регулювання трудових міграційних процесів має стати важливим чинником реалізації такої діяльності. Аналіз чинного законодавства, практики його застосування, теоретичне осмислення наукових праць з різних галузей юриспруденції дозволяють переконатись у тому, що ці процеси у сфері праці не були досліджені повною мірою. Незважаючи на підвищений інтерес до правового статусу іноземців, варто визнати недостатність наукової літератури, фактичну відсутність фундаментальних досліджень проблем правової регламентації права іноземців на працю. Отже, глибоке комплексне наукове дослідження проблем правового регулювання праці іноземців та осіб без громадянства в Україні набуває особливого змісту й актуальності. Для вітчизняної правової науки ця розробка є новим напрямом наукового пошуку, де робиться спроба дослідити всю сукупність нормативної бази вітчизняного й міжнародного законодавства, що регламентує правовий статус іноземців, і вдосконалити правове регулювання праці іммігрантів в Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до п. 1.1 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004 - 2009 років, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України №755 від 5 липня 2004 р., та пп. 9.1 Пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006 - 2010 роки, а також планів наукових досліджень кафедри трудового, екологічного й аграрного права й науково-дослідної лабораторії з проблем розроблення законодавчих та інших нормативно-правових актів Харківського національного університету внутрішніх справ.

Мета й завдання дослідження. Мета дисертації полягає в тому, щоб на підставі чинного законодавства і практики його застосування, висновків та ідей правової науки комплексно дослідити правовий статус іноземців та осіб без громадянства як суб'єктів трудового права України, особливості реалізації ними права на працю в ній, а також визначити основні напрямки вдосконалення механізму правового регулювання трудової міграції в сучасних умовах.

Для досягнення поставленої мети вирішувались такі основні дослідницькі завдання:

- дослідити й поглибити понятійно-категоріальний апарат трудового права України, спрямований на правову регламентацію праці іноземців та осіб без громадянства;

- розкрити особливості юридичної природи правового статусу іноземців та осіб без громадянства як суб'єктів трудового права України, проаналізувати його зміст і структуру;

- з'ясувати зміст та особливості реалізації права на працю іноземцями й особами без громадянства;

- охарактеризувати сучасний стан правового регламенту праці іноземців та осіб без громадянства в Україні й визначити можливі шляхи його вдосконалення;

- висвітлити значення механізмів міжнародного захисту прав та інтересів трудящих-мігрантів;

- вивчити зарубіжний досвід правового регулювання трудової міграції;

- показати місце й роль органів державної влади в регламентації відносин, пов'язаних з працею іноземців та осіб без громадянства;

- розробити рекомендації й надати пропозиції нормотворчим і правозастосовним органам щодо вдосконалення законодавства з питань трудової міграції та практики його застосування.

Об'єктом дослідження є правовідносини, що складаються внаслідок правового регулювання відносин у сфері реалізації іноземцями й особами без громадянства права на працю в Україні.

Предмет дослідження становлять юридичні норми, за допомогою яких здійснюється правове регламентування праці іноземців та осіб без громадянства в умовах ринкової економіки, практика їх застосування, а також погляди й думки науковців щодо зазначених питань.

Методи дослідження. Виходячи з поставлених у дисертаційній роботі мети й завдань, з урахуванням об'єкта і предмета дослідження, використано сукупність методів наукового пізнання. Їх основу становить загальнонауковий діалектичний метод, що дав можливість дослідити проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми, провести системний аналіз правових приписів у царині, що є предметом дослідження (підрозділи 1.1; 3.2). За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат, визначені загальні засади правового статусу іноземців та осіб без громадянства, які працюють в Україні (підрозділи 1.1, 1.2). Системно-структурний метод дозволив дослідити питання змісту правового статусу іноземців та осіб без громадянства як суб'єктів трудового права України (підрозділ 1.2). Аналіз міжнародних актів, законодавства та правозастосовної практики зарубіжних держав з питання упорядкування праці іноземців та осіб без громадянства здійснюється шляхом порівняльно-правового методу (підрозділи 2.2; 3.1). Дослідження ґрунтується на основоположному принципі міжнародного права, який вимагає від держав послідовної ратифікації конвенцій про працю і вжиття заходів щодо їх імплементації. Оперування соціологічним і статистичним методами стало в нагоді для узагальнення юридичної практики й емпіричної інформації, що стосується теми даної наукової роботи (підрозділ 2.1). Історико-правовий метод застосовувався для вивчення ґенези законодавства щодо регулювання праці іноземців та осіб без громадянства в Україні й колишньому СРСР (підрозділ 1.1). Як методи наукового дослідження використані синтез і системний аналіз з метою формулювання пропозицій стосовно вдосконалення чинного трудового законодавства України (підрозділи 3.1; 3.2).

Теоретичним підґрунтям дисертації послужили напрацювання вчених, присвячені проблемам, що вирішувалися автором у процесі дослідження. Дістали широкого відбиття наукові здобутки таких учених-юристів, М.Г. Александров, Н.Б. Болотіна, В.С. Венедіктов, М.І. Іншин, І.Я. Кисельов, Л.І. Лазор, В.В. Лазор, Р.З. Лівшиць, А.Р. Мацюк, Ю.П. Орловський, О.С. Пашков, С.М. Прилипко, В.І. Прокопенко, О.І. Процевський, П.Д. Пилипенко, В.Г. Ротань, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишева, В.І. Щербина, О.М. Ярошенко та ін. Крім того, в роботі були задіяні наукові праці вітчизняних економістів, політологів та фахівців інших галузей науки з проблем трудової міграції.

У перебігу роботи над дисертацією зазнали критичного аналізу основні документи й резолюції ООН, конвенції й рекомендації Міжнародної організації праці (далі - МОП), акти Ради Європи і Європейського Союзу (ЄС), законодавство України, а також законодавчі акти низки іноземних держав, що стосуються досліджуваної проблематики.

Емпіричну базу дослідження склала опублікована судова й правозастосовна практика.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана робота є самостійним, завершеним, першим у вітчизняній науці трудового права комплексним науковим дослідженням правового регулювання відносин у сфері праці за участю іноземці та осіб без громадянства. Наукова новизна визначається також сучасною постановкою проблеми, поглибленим розглядом нових ідей і сучасних тенденцій розвитку правового регулювання зазначених питань. У результаті проведених досліджень сформульовано нові наукові положення й висновки, які запропоновано здобувачем особисто і які й виносяться на захист, а саме:

- уперше проведено загальнотеоретичний аналіз і порівняння обсягу правового статусу громадян України, іноземців та осіб без громадянства як суб'єктів трудового права України. Доводиться, що правове становище іноземців та осіб без громадянства має двоїстий характер;

- дістало подальшого розвитку питання про особливості правового статусу іноземців та осіб без громадянства, проаналізовано його зміст і структуру; обстоюється думка, що його необхідно розглядати в поєднанні 2-х аспектів - соціального і правового;

- аргументовано необхідність активізації роботи з вивчення питання щодо ратифікації конвенцій МОП - №97 про трудящих-мігрантів і №143 про зловживання у сфері міграції та забезпечення трудящим-мігрантам рівних можливостей і рівного ставлення до них;

- установлено, що міжнародна трудова міграція - складне явище, яке потребує комплексного підходу до оцінки впливу відповідних процесів на розвиток суспільства, наведені як позитивні, так і негативні її наслідки для України;

- уперше доведено доцільність установлення вичерпного переліку осіб, дозвіл на працевлаштування яким отримувати не потрібно; запропоновано внести відповідні зміни в чинне законодавство щодо цього питання;

- уперше з позицій науки трудового права обґрунтовано необхідність прийняття закону "Про основні засади державної міграційної політики України", визначено його змістовне наповнення;

- обґрунтовується потреба вдосконалення системи органів виконавчої влади, що здійснюють управління у сфері міграції; зроблено висновок, що в проблемі налагодження ефективної державної міграційної політики потребує посилення взаємодія органів виконавчої влади з використанням інфраструктури й засобів зв'язку, систематичним обміном інформацією й досвідом;

- сформульовано низку нових конкретних пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вдосконалення нормативно-правового регулювання праці іноземців та осіб без громадянства в Україні.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації наукові положення, висновки та пропозиції можуть використовуватись:

а) у науково-дослідній сфері - як взагалі для подальших досліджень у науці трудового права, так і, зокрема, для вивчення проблем правового регулювання відносин у сфері реалізації права на працю іноземцями й особами без громадянства в умовах ринкової економіки;

б) у правотворчості - при розробці проекту нового Трудового кодексу України, закону "Про основні засади державної міграційної політики України", а також інших законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, покликаних регламентувати право на працю іноземців та осіб без громадянства в Україні;

в) у правозастосовній діяльності - рекомендації, обґрунтовані в дисертації, мають за мету вдосконалити практику застосування норм чинного трудового законодавства, що регулює відносини у сфері реалізації права на працю іноземцями та особами без громадянства;

г) у навчальному процесі - під час читання лекцій і проведення практичних занять з навчальної дисципліни "Трудове право України" для студентів юридичних вузів і факультетів, а також підготовки відповідної навчальної й методичної літератури.

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення й висновки знайшли відбиття в наукових публікаціях, а також доповідях на науково-практичних конференціях: „Форми соціально-правового захисту працівників у службово-трудових відносинах” (Суми, 2005), „Актуальні проблеми сучасної науки і правоохоронної діяльності” (Харків, 2006). Обговорення результатів проведеного дослідження здійснювалось на засіданнях кафедри трудового, аграрного та екологічного права й науково-дослідної лабораторії з проблем розроблення законодавчих та інших нормативно-правових актів Харківського національного університету внутрішніх справ.

Публікації. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження опубліковані в чотирьох наукових статтях у провідних спеціалізованих виданнях України, які включено до переліку фахових видань ВАК України, та в тезах виступів на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації зумовлена цілями й характером дослідження. Робота складається зі вступу, 3-х розділів, до складу яких входять 6 підрозділів, висновків та списку використаної літератури. Повний обсяг дисертаційного дослідження становить 191 сторінку, з них основного тексту - 174 сторінки. Список використаних джерел складається з 191 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність проведеного дослідження, визначаються його об'єкт, предмет, мета й завдання, викладені методологічне й теоретичне підґрунтя роботи, положення, що характеризують її наукові новизну, розкривається теоретичне і практичне значення дисертації й апробація отриманих результатів.

Розділ 1. «Іноземці й особи без громадянства як особливі суб'єкти трудового права України» складається із 2-х підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Поняття «іноземець» та «особа без громадянства» в соціальному та правовому аспектах» на основі аналізу нормативних актів і поглядів науковців доводиться доцільність розгляду термінів «іноземець» та «особа без громадянства» у 2-х аспектах - соціальному і правовому. Це дає змогу з'ясувати їх місце й роль у суспільстві й державі, пояснює специфіку їх правового становлення, а також зв'язок із громадянством іншої держави. Дослідження сутності правового й соціального становища іноземців та осіб без громадянства дозволяє зрозуміти зміст, особливості реалізації ними права на працю за національними й міжнародними актами, правові засоби дотримання й забезпечення цього права.

Належність людини до громадянства певної держави характеризує взаємні права й обов'язки її і держави. В особі своїх органів і посадовців остання відповідальна перед громадянами, зобов'язана діяти на благо їх і суспільства, всемірно захищати їх права як на своїй території, так і поза нею. Громадянин, у свою чергу, зобов'язується неухильно виконувати нормативні приписи держави, не порушувати прав і законних інтересів інших суб'єктів, не заподіювати шкоди навколишньому природному середовищу, захищати суспільство й державу.

Спеціальний правовий статус виникає на підставі й з урахуванням загального. Він не може існувати самостійно, оскільки має вторинний, похідний від загального статусу характер. Керуючись догмою теорії права, згідно з якою за наявності загальної і спеціальної норм застосовується остання, працевлаштування іноземців та осіб без громадянства має регулюватися нормами загального законодавства там і в тій мірі, наскільки конкретні правовідносини у сфері праці не врегульовані спеціальними нормами.

До прийняття нового Трудового кодексу України в чинному Кодексі законів про працю необхідно розширити перелік осіб, яким гарантується право на працю, адже, по-перше, створюється враження, що принцип рівних можливостей у виборі професії або роду діяльності, захист від необґрунтованої відмови в прийомі на роботу і незаконного звільнення та інші гарантії не поширюються на іноземців та осіб без громадянства. Крім того, не є зрозумілим, кому саме гарантується право на працю - тільки громадянам України, громадянам України та громадянам інших держав або ж особам без громадянства. По-друге, слід уточнити віковий ценз працездатних громадян. Вважаємо за необхідне у ст. 5-1 КЗпП України внести такі зміни: слова «працездатні громадяни» змінити на слова «громадян України, іноземців та осіб без громадянства у віці з 16 років і до досягнення ними пенсійного віку, які за станом здоров'я можуть займатися суспільно корисною працею».

У підрозділі 1.2. «Зміст правового статусу іноземців й осіб без громадянства як суб'єктів трудового права України» розглядається та уточнюється понятійно-категоріальний досліджуваної проблеми, здійснюється аналіз нормативних актів, що визначають правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Іноземці є особливими суб'єктами трудового права, оскільки мають притаманні їм і закріплені в нормативно-правових актах обмеження щодо правосуб'єктності. Наголошується, що, перебуваючи на території однієї країни, але знаходячись у громадянстві іншої, вони несуть певні права й обов'язки передбачені законами держави свого громадянства. Правове становище іноземців має двоїстий характер. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства як суб'єктів трудового права України, зміст їх трудової правосуб'єктності визначаються колом відносин у сфері праці, в які вони повинні (мають можливість) вступати за чинним законодавством.

Зроблено висновок, що іноземці й особи без громадянства набувають статус суб'єктів трудового права лише у випадку знаходження на території України на законних підставах.

Підкреслюється, що правові норми, які встановлюють громадянство, є виключно імперативними. Це пояснюється тим, що їх порушення може суперечити інтересам охорони національної безпеки, громадського порядку, здоров'я й моральності населення. Винні особи з числа роботодавців і адміністрації, які порушують норми, визначені законодавством, притягаються до відповідальності, а трудові правовідносини з іноземцями підлягають припиненню.

Розділ 2. «Особливості реалізації права на працю іноземців та осіб без громадянства на території України» об'єднує 2 підрозділи.

У підрозділі 2.1. «Зміст та особливості права на працю іноземців та осіб без громадянства за чинним трудовим законодавством України» наголошується, що законодавство, яке регулює право людини та громадянина на працю, не відзначається належною чіткістю й відповідністю міжнародним актам про працю. Відповідно до міжнародних договорів та угод ст. 21 Конституції України закріплює рівність прав усіх людей. Однак у той же час законодавець розподіляє весь комплекс наданих, закріплених і гарантованих державою прав за ознакою належності до громадянства України. Так, ч. 1 ст. 43 Конституції України проголошує, що «кожен має право на працю...», а ч. 2 цієї ж статті - «держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю...» Це дає змогу стверджувати, що зміст названої норми треба розуміти так, що принцип рівних можливостей у виборі професії або роду діяльності, захист від необґрунтованої відмови в прийомі на роботу й незаконного звільнення не поширюються на іноземців та осіб без громадянства. Проте таке звуження права на працю не відповідає вимогам ст. 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права 1966 р.

Нарівні з громадянами України право на працевлаштування мають лише ті іноземці, які постійно проживають в Україні, тобто, які одержали у встановленому порядку посвідчення на проживання в цій країні. Іноземці, які іммігрували в Україну для працевлаштування на певний термін, можуть набувати правового статусу працівника й займатися трудовою діяльністю лише на підставі отриманого в установленому порядку дозволу на працевлаштування.

У чинному вітчизняному законодавстві бракує переліку осіб, дозвіл на працевлаштування яким отримувати не потрібно. Чітке законодавче визначення такого переліку сприяло б поліпшенню інвестиційного клімату, культурному розвитку держави, а також створило б перепону корупції під час вирішення відповідних питань компетентними державними органами. Дозвіл на працевлаштування не потрібний іноземним громадянам та особам без громадянства, які за законодавством України та міжнародних угод: (а) постійно проживають на території України; (б) одержали довідку про реєстрацію клопотання про визнання біженцем і дозвіл на тимчасове проживання; (в) визнані біженцями у встановленому законом порядку; (г) отримали політичний притулок на території країни; а також (д) іноземним громадянам і особам без громадянства, які працюють на території України в організаціях, створених відповідно до міжнародних договорів України; (е) працівникам дипломатичних і консульських установ, що користуються дипломатичним статусом; особам, які здійснюють релігійну діяльність на території України в офіційно зареєстрованих релігійних організаціях; (ж) студентам, які проходять виробничу практику під час канікул у рамках програм українських закладів вищого професійного навчання; (з) працівникам засобів масової інформації, акредитованим в Україні; (и) працівникам, направленим іноземними юридичними особами в рамках реалізації на території України згідно з укладеними угодами (договорами) для проведення монтажу, ремонту, гарантійного обслуговування устаткування, що належить цим юридичним особам; (і) лекторам та інструкторам, які запрошуються для читання курсу лекцій і іншої роботи в державних закладах вищого професійного навчання; (й) працівникам аварійно-рятувальних служб для виконання термінових робіт; (к) працівникам, яких приймають на роботу в межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції. Запропоновано внести відповідні зміни в п. 13 Порядку видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2009 р., №322.

Деталізується порядок отримання іноземними громадянами дозволу на працевлаштування в Україні. Підкреслюється, що для розгляду поданих роботодавцем документів і надання відповідних рекомендацій при центрі зайнятості створюється спеціальна комісія. Але до цього часу положення, яке регламентувало б діяльність комісії, Міністерством праці і соціальної політики за участю МВС й СБУ Адміністрацією Держприкордонслужби та ДПА не затверджено.

Детально проаналізовано законодавчо закріплені обмеження стосовно зайняття іноземними громадянами трудовою діяльністю, якщо призначення на певні посади або й заняття відповідною трудовою діяльністю пов'язано з належністю до громадянства України.

У підрозділі 2.2. «Співвідношення законодавства про працю іноземців та осіб без громадянства на території України з міжнародними стандартами» підкреслюється, що міграційні тенденції, які сформувалися протягом останніх 10-ти років, свідчать про активну участь України у світових міграційних процесах. Кінець XX - початок XXI століття характеризується різкими змінами структури й характеру міграційних потоків.