Державне регулювання структурного розвитку промисловості України

Велика частина роздержавлених підприємств ще не отримали ефективного власника. Чимало них змінили свій профіль, що нерідко суперечить потребам розвитку промисловості. Зокрема, більше половини наукових установ перестали виконувати наукові дослідження.

Основною проблемою є нерозвиненість внутрішнього ринку промислової продукції. Його нинішня ємність у 5-10 разів менша від потенційної. Водночас номенклатура, технічний рівень та якість промислової продукції часто не відповідають потребам споживачів. Не створено належного правового поля в сфері сертифікації, захисту інтелектуальної власності. Недосконалість нормативно-правової бази не дає можливості налагодити ефективну взаємодію з суміжними секторами економіки. Насамперед це стосується забезпечення захисту власного виробника в умовах конкуренції.

У четвертому розділі «Методичні підходи до формування ефективної системи державного регулювання структурного розвитку промисловості» запропоновано створення єдиної комплексної системи управління розвитком промисловості на основі використання методів координаційного управління. Необхідність застосування цих методів зумовлена:

- потребою забезпечення ефективних структурних перетворень у промисловості й гнучкого реагування на зміни економічних умов та ринкового середовища;

- високим рівнем диференціації і різноплановістю управлінських дій стосовно господарюючих суб'єктів з боку державних органів управління і, відповідно, потребою усунення існуючих міжвідомчих бар'єрів, а також узгодженням інтересів у реалізації планів і програм реструктуризації;

- відсутністю можливості залучення до процесу реструктуризації значних матеріальних і трудових ресурсів.

Отже, взаємодія різних державних органів управління і саморегульованих професійних громадських організацій повинна виглядати таким чином.

На відміну від інших методів управління (адміністративних, організаційних тощо), метод координаційного управління дає змогу гнучкіше реагувати на зміни зовнішнього і внутрішнього середовища, надаючи при цьому достатню самостійність кожному суб'єкту управління при одночасному пошуку доцільного співвідношення їх дій. Іншою важливою перевагою координаційного управління є те, що для його реалізації не потрібне створення будь-якої жорсткої системи рівнів, ланок і органів управління. Замість жорсткої адміністративної системи, яка динаміку свого розвитку звичайно зводить до доповнення своєї структури новими ланками й елементами, координаційне управління передбачає створення гнучких механізмів взаємодії об'єктів і суб'єктів управління на всіх рівнях, у всіх ланках і елементах системи.

В цьому аспекті необхідне створення організаційних структур координаційного типу, що узгоджують дії різних органів управління, які беруть участь у процесах фінансової реструктуризації, встановлюють пріоритети і цілі реструктуризації, а також визначають порядок дій в досягненні мети розвитку промисловості. Найбільш ефективне становлення і розвиток механізмів координаційного управління можливе, якщо ініціатива в організації взаємодії виходитиме від держави.

Особливості формування такої системи неможливо уявити без чіткого визначення цілей, завдань, принципів і критеріїв організації управлінських відносин. Наводимо методичні рекомендації з організації управлінських відносин у системі державного регулювання структурного розвитку промисловості.

Проте, як свідчить досвід, здійснення функцій координації лише за допомогою створення різних рад, комісій, комітетів часто призводить до бюрократичної тяганини і нескінченних узгоджень, що істотно знижує гнучкість управління та оперативність ухвалюваних рішень. Виходом з такої ситуації є створення організаційних структур на інших, контрактних засадах. У таких організаційних структурах працюватимуть не лише чиновники адміністративної служби, а експерти, що керуються в своїй роботі тільки змістом проблеми і логікою її вирішення. До таких експертів з проблем розвитку промисловості, крім спеціалістів органів державного управління, можна віднести аудиторів, оцінювачів бізнесу та нерухомості, фахівців з управлінського консультування, зокрема з питань антикризового управління та інших питань фінансово-господарської діяльності підприємств. Важливо зазначити, що експерти, які беруть участь у координаційних структурах управління, повинні бути членами різних професійних громадських організацій і представляти не стільки особисті, скільки суспільні професійні інтереси.

Крім того, у процесі пошуку й координації ухвалюваних рішень, на наш погляд, повинні брати участь і представники різних підприємств промисловості, які також можуть бути об'єднані в різні громадські й некомерційні організації. Така участь повинна, з одного боку, сприяти ефективнішому пошуку взаємоприйнятних рішень, а з іншого - більш усвідомленій та ефективній їх реалізації.

На підставі проведеного аналізу визначено, що в процесі регулювання структурного розвитку промисловості виникає необхідність прогнозування можливих наслідків від регулюючої діяльності та їх корегування. На вирішення цієї проблеми спрямована побудова сценаріїв, які дають змогу, по-перше, виділити ключові аспекти розвитку промисловості і розробити на цій основі якісно різні варіанти її динаміки; по-друге, всебічно проаналізувати й оцінити кожний з одержаних варіантів, вивчити його структурні особливості та можливі наслідки реалізації.

Методика сценарного підходу передбачає умовне виокремлення трьох етапів процесу дослідження з характерним вирішенням певних завдань (табл.).

Етапи і завдання управління при сценарному підході до прогнозування структурного розвитку промисловості

Для виконання завдань, поставлених у дисертаційній роботі, вважаємо за доцільне визначити сценарій як систему змістовних і формально-математичних передумов варіантів, а також власне варіанти, що розробляються з метою розуміння невизначеності, що виникає в процесі дослідження промислового комплексу і регулювання його структурного розвитку.

Аналіз робіт щодо складання сценаріїв розвитку дають змогу автору визначити такі основні їх елементи: сукупність досліджуваних змінних і безлічі їх значень; побудована в тому або іншому вигляді модель системи; критерії виокремлення сценарних сфер і зразків.

На основі аналізу методологічних проблем сценарного підходу дослідження математичної структури завдання побудови сценаріїв і математичних властивостей її основних елементів запропоновано послідовність проведення сценарного дослідження і його методику.

Використання сценарного методу в регулюванні структурного розвитку промисловості сприятиме зміцненню єдності організаційних, економічних і соціальних елементів системи, що створить якісно новий, не властивий окремим елементам синергетичний ефект управління.

У п'ятому розділі «Напрями вдосконалення системи державного регулювання структурного розвитку промисловості» визначено, що в теперішній час інвестиційні ресурси в основному формуються за рахунок внутрішніх джерел підприємств. Тому в структурних підгалузях промисловості інвестиційний попит на продукцію недостатній для докорінної модернізації і підвищення конкурентоспроможності.

Формування інвестиційного клімату із залученням у структурні підгалузі промисловості коштів із зовнішніх джерел вимагає державного втручання в створення сприятливих умов: удосконалення чинного законодавства і контролю за його виконанням; реформування банківської системи; зміцнення довіри до держави, прозорості ухвалюваних рішень, їх обґрунтованості та орієнтація на довготривалий характер.

Оскільки процес формування інвестиційного клімату охоплює достатньо тривалий період, а ресурси держави, що витрачаються на інвестиційні цілі значною мірою обмежені, в найближчій перспективі структурним підгалузям промисловості необхідно розраховувати лише на власні кошти на основі випуску конкурентоспроможної продукції, а також спрямування цих коштів на розвиток технологічно суміжних виробництв шляхом створення інтегрованих бізнес-груп.

В основу державної підтримки покладене ефективне використання наявного наукового, промислового і кадрового потенціалу промисловості, підвищення конкурентоспроможності її продукції за рахунок концентрації та раціонального використання виробничих потужностей, устаткування і технологічних можливостей підприємств, об'єднань, кооперацій, виключення багаторазового дублювання однотипних розробок і виробництв.

Завданням держави є створити умови для забезпечення конкурентоспроможності підприємств порівняно із світовими виробниками, що є основою входження України до світової спільноти. Ефективними заходами державної підтримки реструктуризації в промисловому комплексі визначені:

концентрація промислового виробництва на обмеженій кількості інтегрованих структур, що підвищить ступінь керованості й фінансово-економічної стійкості, дасть можливість споживачеві отримати продукцію відповідної кількості, якості від прямого постачальника;

скорочення кількості науково-дослідних інституцій, що не впроваджують свої розробки у виробництво, однотипних підприємств і виробництв, що дасть змогу уникнути дублювання робіт як у науковій тематиці, так і сфері виробництва. Існуюче дублювання, не є конкуренцією і не сприяє зниженню державних витрат. Така концентрація сприятиме зміні структури промислового виробництва і збільшення в 1,2-1,5 раза обсягу прибутку за рахунок зниження невиробничих витрат і витрат на компенсацію збитковості виробництва;

створення великих інтегрованих структур, що дасть можливість успішно конкурувати з імпортерами по багатьох видах продукції виробничо-технічного призначення на внутрішньому ринку, а також збільшити обсяги виробництва і створити додаткові робочі місця.

За роки реформ соціально-економічна диференціація регіонів України істотно посилилась. Тому промислова політика має спрямовуватися на згладжування нерівномірностей територіального розвитку і полягати в диференційованому підході держави до регіонів з різними соціально-економічними проблемами. Необхідно виділити точки зростання і депресії, для яких держава створює відповідні умови розвитку. Адже ключовою проблемою державної промислової політики є також запровадження механізмів стимулювання економічного і соціального розвитку депресивних територій. Депресивний регіон є промислово розвинутою територією, кризовий стан якої відображає структурну кризу економіки та нерівномірності розвитку промислового виробництва по галузях та регіонах України. До таких територій можна віднести перш за все монофункціональні малі міста та промислові вузли, де зосереджені підприємства ВПК, гірничодобувної, вугільної та хімічної промисловості, машинобудування.

Європейський досвід показав, що регіональна політика, яка базується на податкових пільгах і державних субсидіях, виявилась недостатньо ефективною. Більш доцільним вважається спрямування коштів на реструктуризацію галузей і підприємств. За умови входження України до ЄС необхідно прискорити проведення класифікації її територій на основі відповідно рівнів економічних районів, областей, районів, населених пунктів.

Процедура надання статусу депресивного регіону має базуватись на затвердженій урядом класифікації регіонів і територій України та методиці визначення кандидатів на отримання такого статусу. Кількісні критерії мають доповнюватись експертною оцінкою щодо неможливості зняття аномально високого депресивного напруження за рахунок внутрішніх ресурсів території, а також розробкою прогнозних сценаріїв розвитку соціально-економічної ситуації в регіоні за певного варіанту подій.

Об'єктом державної підтримки депресивних регіонів мають бути не місцеві органи влади, а підприємства та населення цієї території. Така підтримка має спрямовуватись на пом'якшення негативних соціальних процесів і прискорення структурної перебудови економіки регіону.

Залежно від причини стану депресивної території варіанти її санації мають бути індивідуальними. Тому для кожного окремого міста чи регіону, що набули статусу депресивних, треба розробляти конкретні програми виходу з кризи.

Основними шляхами санації повинні бути наступні заходи: реструктуризація існуючих промислових підприємств і диверсифікація виробництва; створення нових підприємств і робочих місць; виведення території з експлуатації, переселення жителів (при техногенних катастрофах, як це було при аварії на Чорнобильській АЕС, а також при закритті добувних підприємств у малих містах та робітничих селищах унаслідок вичерпання корисних копалин); тимчасова консервація підприємств і надання адресної допомоги населенню.

Головним змістом діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування відповідно до стратегії сталого розвитку промисловості на середньострокову перспективу буде зміна всієї системи управлінських, економічних, соціальних взаємовідносин. Вирішення необхідних завдань буде здійснюватися поетапно.

Перший етап (2008-2009 рр.) - період формування інституційних, фінансових і організаційних передумов, глибоких якісних перетворень за стратегічними напрямами. Другий (2010-2011 рр.) - це розбудова кластерних утворень на основі механізмів інвестиційно-інноваційної моделі розвитку промисловості. Третій етап (2012-2015 рр.) пов'язаний із закріпленням стійких темпів зростання промисловості.

Очікується, що досягнення середньострокових цілей забезпечить збільшення соціальної активності та відповідальності за результати діяльності промисловості працівників, покращення умов їх праці, підвищення рівня зайнятості.

Відповідно до середньострокової стратегії виділено три етапи її розробки і реалізації: інституційне проектування, планування та здійснення. На стадії інституційного проектування встановлюється загальна система, згідно з якою ухвалюватимуться рішення на двох інших рівнях. Звичайно, це визначення елементів власне системи, узгодження передумов і цілей програми, правил гри, загальних бюджетів і правила визначення окремих цілей. Стадія планування включає складання та узгодження середньострокових, тактичних і оперативних контурів управління програмою, розподіл компетенцій між структурними підгалузями промисловості, що створює можливість останнім виконувати рішення, використовуючи наявні ресурси. На стадії реалізації виконуються плани або стратегія з використанням наявних засобів на фінансування окремих проектів, які разом спрямовані на досягнення мети.

Стратегічною метою довгострокової стратегії структурного розвитку промисловості має стати підвищення конкурентоспроможності галузі та забезпечення входження України до переліку економічно розвинених держав світу. Її реалізація в короткостроковому періоді передбачає створення сучасної, інтегрованої у світове виробництво і здатної до саморозвитку промисловості.

Стратегічна мета передбачає вирішення таких завдань: забезпечення динамізму, інноваційності, конкурентоспроможності виробництва; досягнення високого рівня транснаціональної інтеграції науки, технології та виробництва; промислова, фінансова і торговельна інтеграція капіталів; широке використання інформаційних технологій; потужний розвиток галузевої науки; збереження державного впливу на розвиток критичних технологій та об'єктів національної безпеки; високий рівень екологічної безпеки, раціональне використання енергетичних і матеріальних ресурсів.

Державна політика на першому етапі має зосереджуватися на створенні інституціональних, інфраструктурних та економічних засад структурно-інноваційних перетворень. Ключовими елементами такої системи повинні стати державна підтримка структурних пріоритетів, створення рівних умов конкуренції, захист прав власності, активізація людського капіталу, особливо в галузі продукування і використання знань, запровадження світових стандартів якості продукції, сертифікації, трансферу технологій.

Вступ України до СОТ створює відповідну нормативно-правову базу для покращення конкурентних умов. Проте слід ураховувати, що СОТ не тільки відкриває нові можливості для зростання обсягів інвестування, експорту, зменшення антидемпінгових розслідувань, але й може призвести до негативних наслідків - імпортної експансії та руйнації виробництв, продукція яких недостатньо конкурентоспроможна. Щоб запобігти цьому, слід активізувати роботу з покращення міжнародної співпраці вітчизняної промисловості, переходу на міжнародні стандарти якості, ефективного використання можливостей щодо вимог СОТ.

У подальшому акцент робиться на формуванні та накопиченні науково-технологічного, ресурсного й інтелектуального потенціалу структурно-інноваційних змін, забезпеченні їх інтеграції у відтворювальний процес на економічній (ринковій) основі. Для цього необхідно створити ефективну систему комерціалізації наукових знань і впровадження у виробництво інновацій, а також сформувати умови сталого інвестиційного забезпечення структурно-інноваційної перебудови.

Входження України в глобальний інноваційний процес має відбуватися в двох напрямах: з одного боку, залучення прямих іноземних інвестицій разом з новими технологіями і ноу-хау, з іншого - інвестування особистих прав промислової власності (технологій і ноу-хау) у світовий господарський бізнес.

Реалізація енергозберігаючої моделі розвитку розглядається як найактуальніша проблема економіки, розв'язання якої має стати особливістю стратегії промислового розвитку на новому етапі.

Проблема полягає в неприпустимо низькій ефективності використання енергоресурсів. Тому особливістю і пріоритетом промислової стратегії на сучасному етапі стає істотне зменшення енергоємності виробництва, надійне забезпечення платоспроможних потреб в енергетичних ресурсах, зміцнення енергетичної незалежності України.

Основою структурного галузевого розвитку має стати комплексна модернізація виробництва із впровадженням сучасних досягнень вітчизняної і світової науки й техніки та створення технологічного підґрунтя для переходу до постіндустріальних методів виробництва. З цією метою передбачається розробити науково-технологічний прогноз по кожній галузі промисловості, визначити ключові пріоритетні напрями, що мають скласти основу технологічного розвитку, та затвердити програму з їх реалізації.

Важливість і складність завдань нового етапу структурного розвитку промисловості потребує внесення відповідних змін до механізмів державного управління з посиленням акцентів щодо реалізації конкурентної стратегії, виправлення системних суперечностей, підвищення ефективності використання національних ресурсів, розбудови збалансованих зовнішньоекономічних зв'язків, посилення дієвості й оперативності державного впливу. Сюди відносяться заходи на рівні підприємств (поліпшення управління підприємствами з державною часткою власності, особливо в частині захисту прав акціонерів, чіткого розмежування прав і відповідальності власників та управляючих, удосконалення механізмів корпоративного управління тощо), підприємств державної власності та з частками державної власності (сприяння просуванню товарів на ринки і пошук стратегічних інвесторів, широке запровадження протекціоністських та інших заходів захисту вітчизняних експортерів від недобросовісної конкуренції на зовнішніх і внутрішніх ринках, передбачених правилами СОТ, тощо), стосовно оздоровлення фінансів підприємств (використання нормативних методів регулювання підприємницької діяльності на підприємствах з державною часткою власності) з метою стимулювання інвестиційної активності суб'єктів господарювання.

Найбільш актуальними напрямами вдосконалення організаційного устрою промислового комплексу слід визначити: капіталізацію, вертикальну та горизонтальну інтеграцію підприємств, розвиток корпоративного сектору; усунення суперечностей між процесом концентрації промислового виробництва і заходами антимонопольного регулювання; розробку і впровадження моделі кластерної організації промисловості в межах територіального устрою.

Основним змістом соціальних орієнтирів розвитку промисловості у 2008-2020 рр. буде формування умов для переходу до знаннєвої економіки, головним суб'єктом якої має стати творча людина. Реалізація запропонованої стратегії створює умови для забезпечення якісно нового рівня розвитку промисловості. Вона сприятиме покращенню галузевої структури промисловості, зростанню рівня інноваційності промислового виробництва та зниженню його енергоємності. Реалізація комплексу інституціональних заходів підвищить дієвість державного впливу щодо реалізації промислової політики. Організаційна структура промисловості наблизиться до світових прогресивних форм через утворення висококонцентрованих інтегрованих господарських структур, поширення процесів диверсифікації компаній, мережевої організації бізнесу, запровадження кластерної моделі.

Висновки

У дисертації наведені теоретичні узагальнення та нові вирішення наукової проблеми вдосконалення системи державного регулювання структурного розвитку промисловості України шляхом визначення теоретичних підходів, напрямів та методів промислової політики в Україні. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дало змогу сформулювати висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення.

1. Визначено, що в процесі переходу України до ринкової економіки спостерігається послаблення державного впливу на економічні процеси як на загальнонаціональному, так і регіональному рівнях. Дія державного регулювання структурного розвитку промисловості в ринкових умовах передбачає визначення його зв'язку з ринком з теоретичного і практичного погляду. Реформування економіки України із самого початку орієнтувалося на перехід до ліберальної моделі ринку. Однак саморегульований механізм ринкової системи не створив нової структури форм власності в промисловості, іншу систему поділу праці у вітчизняній економіці. Це свідчить, що ринкова система в Україні не в змозі регулювати економічні процеси. Тому необхідний системний підхід до формування чіткої державної економічної політики структурного розвитку промисловості. Всі інструменти державного регулювання можна розділити на дві групи - стратегічні (контрольно-орієнтуючі - прогнози, індикативні плани, цільові програми; нормативно-режимні) та кон'юнктурні (нормативно-розподільчі - державні замовлення, квоти, ліміти, ліцензії, нормативи, стандарти; стимулюючі - пільги, бюджетні дотації, субвенції, різні держгарантії; організаційні; розпорядчі).

2. Для вдосконалення концептуальної й законодавчої бази державного регулювання структурного розвитку промисловості в умовах соціально орієнтованої високоефективної ринкової економіки в Україні необхідна реалізація таких напрямів: забезпечення економічної й організаційно-правової активності держави, формування ефективної системи державного та муніципального управління з метою стимулювання економічного зростання; підтримання розвитку конкуренції й підприємницької діяльності; створення технічних і організаційних умов формування ринку капіталу. Як реальну перспективну мету державного регулювання структурного розвитку промисловості України необхідно розглядати досягнення соціальної економіки ринкового типу, що вимагає врахування таких принципів: послідовний розвиток системи інститутів ринку; створення механізму ринкової конкуренції; визнання початкового етапу розвитку інноваційної економіки.

Зміст промислової політики на сучасному етапі визначається не тільки виробленням загальної стратегії її розвитку, а й системним підходом до вирішення науково-технічних, екологічних, структурно-відтворювальних, соціальних, інституційних і правових аспектів з урахуванням науково обґрунтованих критеріїв, об'єктивних оцінок, реальної ситуації і можливої ефективності досягнення сумісності інтересів, правильного прогнозування соціально-економічного розвитку українського суспільства, враховуючи можливості його життєдіяльності, включаючи інноваційні процеси як певний чинник продуктивності економіки.

3. Під впливом різних об'єктивних економічних, геополітичних й інституційних чинників промислова політика України має яскраво виражений імпортозамінний характер: державні субсидії в галузі обробної промисловості відбуваються за рахунок експлуатації прибуткового експортоорієнтованого сировинного сектору; механізм грошового перерозподілу спирається на регулювання внутрішніх цін на сировинні товари, паливо й енергію, на пільгові кредити промисловості, дешевий імпорт, що існує на українському ринку через відсутність протекціоністських заходів і нерозвиненість правових актів.

Інша модель промислової політики базується на всебічному заохоченні виробництв, орієнтованих на експорт своєї продукції. Основні заохочувальні заходи спрямовані на розвиток і підтримку конкурентоспроможних експортних галузей. Пріоритетним завданням вважається виробництво конкурентної продукції й вихід з нею на міжнародний ринок.

4. Аналіз існуючих механізмів здійснення промислової політики в Україні свідчить, що держава має у своєму розпорядженні різноманітний і досить потужний арсенал засобів впливу на діяльність промислових підприємств в умовах ринкової економіки. Однак вони мають недолік - спрямування на швидкий ефект від регуляторної державної дії. Крім того, багато існуючих у світовій практиці методів державного регулювання, що сприяють активнішій реалізації структурного розвитку промислового виробництва, не використовуються в українській практиці.

Виходячи із цього, існуючі моделі механізмів реалізації промислової політики слід доповнити часовим аспектом, що враховує етапи її здійснення та вимагає розробки продуманої й науково обґрунтованої стратегії структурного розвитку промислового виробництва на довгострокову перспективу. Це дасть можливість сконцентрувати зусилля та ресурси держави на найбільш пріоритетних напрямах державного регулювання, забезпечить її послідовність, безперервність, спадкоємність і взаємозв'язок етапів реалізації, проведення цілеспрямованої регіональної політики.

5. У загальній системі економічних реформ України визначено три етапи, які наочно відображають тенденції розвитку промислового потенціалу. За період 1991-1994 pp. відбувався пошук моделей ринкової трансформації економіки, а, відповідно, і промислового комплексу. Зазначене зумовило ініціювання процесів розроблення превентивних заходів шокуючого прояву «невидимої руки» ринку. З 1995 по 1998 pp. збереглися напружені фінансові умови роботи промислових підприємств. Цей період можна вважати періодом осмислення попереднього досвіду, переходу до активної протидії кризовим явищам, стримування спаду виробництва, започаткування фінансової стабілізації та здійснення більш послідовних і виважених кроків щодо ринкової адаптації промислових підприємств. Період 1998-2008 pp. позначився активізацією державних зусиль щодо відродження промислового потенціалу. Цьому сприяло, зокрема, ухвалення низки програмних документів із визначенням основних засад стратегії промислового розвитку на середньострокову перспективу.

Сучасний стан державного регулювання розвитку промисловості свідчить, що більшість робіт, які передбачені Державною програмою розвитку промисловості на 2003-2011 рр., ще не реалізовані. Це потребує розробки нових заходів, спрямованих насамперед на реалізацію інноваційної моделі розвитку промислового виробництва у сферах фінансового оздоровлення промислових підприємств, цінової політики, науково-технічної та інвестиційної державної промислової політики, зовнішньоекономічної політики, у сфері захисту національного товаровиробника, соціальної та екологічної політики.

6. З метою забезпечення реалізації інноваційної моделі структурного розвитку промислового комплексу та його адаптації до вимог світової організації торгівлі уряд розробляє проекти державних програм розвитку машинобудування в цілому, машинобудування для агропромислового комплексу зокрема, хімічної та нафтохімічної промисловості, деревообробної та меблевої, легкої промисловості тощо. Однак цих заходів недостатньо. Дослідження свідчать, що нинішній інституційний склад промислового комплексу ще не відповідає світовим тенденціям глобалізації, конкуренції, посилення постіндустріального вектора розвитку суспільства. Залишається розірваним цілісний інноваційно-інвестиційний цикл «наука - технологія - виробництво», низькою продуктивність праці. Значна частина роздержавлених підприємств ще не отримала ефективного власника. У системі державного регулювання розвитку основних секторів промисловості не утвердився функціональний принцип управління, немає достатньо розвинутих зворотних зв'язків, інформаційного забезпечення для роботи в умовах ринку. Не створено належного правового поля у сфері сертифікації, захисту інтелектуальної власності.

7. Визначено, що створення гнучкої системи координаційного управління із залученням представників органів державного управління, професійних громадських інститутів і промислових підприємств може стати основою формування системи державного регулювання структурного розвитку промисловості України. На відміну від інших методів (адміністративних, організаційних тощо), метод координаційного управління дає змогу гнучкіше реагувати на зміни зовнішнього і внутрішнього середовища, надаючи при цьому достатню самостійність кожному із суб'єктів управління при одночасному пошуку доцільного співвідношення їх дій. При цьому ініціація становлення механізмів координаційного управління, а також стимулювання їх подальшого розвитку мають стати найважливішими напрямами промислової політики в процесі реалізації структурних перетворень.

Цілями такої системи є: зростання промислового виробництва й фінансове оздоровлення підприємств; збільшення платежів до бюджетів усіх рівнів; підвищення ефективності й конкурентоспроможності підприємств. Її принципи базуються на відповідальності керівників промислових підприємств за результати діяльності, розумній дії і регулюванні з боку держави, мінімізації негативних і максимізації позитивних результатів діяльності, створенні цивілізованого конкурентного середовища та рівних умов діяльності в промисловості. Критерії оцінювання результатів повинні застосовуватися жорсткі (зростання виробництва й реалізації продукції, поліпшення показників фінансового стану, збільшення відрахувань до бюджетів усіх рівнів) та еластичні (освоєння сучасних методів і форм управління, підвищення кваліфікації персоналу й застосування передового досвіду розвитку промисловості).

8. Розроблено методику прогнозування структурного розвитку промисловості із застосуванням сценарного підходу. Він містить передмодельний, модельний та післямодельний етапи. Перший етап включає визначення й уточнення мети дослідження, системи, її елементів, середовища та каналів регулювання, аналіз теоретичної, інформаційно-статистичної бази, розробку альтернатив та первинне визначення кількості сценарних варіантів. Модельний етап передбачає побудову блок-схеми, аналіз основних змінних, шкали, динаміки та діапазону їх вимірювання, аналіз простору альтернативних станів системи, вибір інструментарію моделювання й побудову математичної моделі системи, вибір процедури ідентифікації та ідентифікації параметрів моделі, побудову сценарних сфер і зразків та варіантів. Післямодельний етап складається змістовної інтерпретації отриманих на попередньому етапі результатів, наповнення сценарних варіантів експертною інформацією та оформлення отриманих результатів.

9. Обґрунтовано заходи державної підтримки структурного розвитку промисловості. В інвестиційній сфері вони полягають у вдосконаленні законодавства й контролю за його виконанням; реформуванні банківської системи; зміцненні довіри до держави, прозорості рішень, що приймаються, їх обґрунтованості й орієнтації на довготривалий характер. У сфері реструктуризації промисловості визначені такі ефективні заходи державної підтримки: концентрація промислового виробництва на обмеженій кількості інтегрованих структур; скорочення чисельності науково-дослідних інституцій, що не впроваджують свої розробки у виробництво, однотипних підприємств і виробництв; створення великих інтегрованих структур.

З метою вдосконалення державного регулювання структурного розвитку промисловості виділені точки зростання і депресії, для яких держава створює відповідні умови розвитку. Механізми стимулювання економічного й соціального розвитку депресивних територій мають містити два основні аспекти: критерії визначення депресивних територій та систему процедур, за якими буде проводитись оздоровлення (санація) депресивних територій. У основу слід покласти принцип надання депресивним територіям особливого статусу, що надасть їм право на додаткову державну підтримку.

10. Основним змістом діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, відповідно до стратегії сталого розвитку промисловості на середньострокову перспективу, буде зміна всієї системи управлінських, економічних, соціальних відносин. Вирішення необхідних завдань здійснюватиметься поетапно: перший етап - період формування інституційних, фінансових і організаційних передумов, глибоких якісних перетворень за стратегічними напрямами; другий - це розбудова кластерних утворень на основі механізмів інвестиційно-інноваційної моделі розвитку промисловості; третій - закріплення стійких темпів зростання. Досягнення середньострокових цілей забезпечить підвищення соціальної активності та відповідальності за результати діяльності працівників промисловості, покращення умов їх праці.

11. Нова довгострокова стратегія структурного розвитку промисловості орієнтована на активізацію структурно-інноваційної перебудови, поглиблення технологічної переробки, входження до високотехнологічних секторів світового ринку та задоволення потреб власної міжгалузевої кооперації, становлення на основі науково-технічного розвитку високоефективного, конкурентоспроможного, інтегрованого у світове виробництво промислового комплексу. Державна промислова політика на першому етапі має зосереджуватися на створенні інституціональних, інфраструктурних та економічних засад структурно-інноваційних перетворень, активізації роботи щодо покращення міжнародної співпраці вітчизняної промисловості, переходу на міжнародні стандарти якості. У подальшому акцент робиться на формуванні та накопиченні науково-технологічного, ресурсного й інтелектуального потенціалу структурно-інноваційних змін, забезпеченні їх інтеграції у відтворювальний процес на економічній (ринковій) основі.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Кондрашов О.М. Промислова політика в Україні: теорія, методологія, практика управління: [монографія] / Кондрашов О.М. - Донецьк: ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2008. - 367 с.

Кондрашов О.М. Промисловість в національній інноваційній системі України / Кондрашов О.М., Пашута М.Т., Федулова Л.І. - К.: Наук. світ, 2005. - 76 с. - Особистий внесок: визначено ефективність реалізації державної промислової політики в Україні.

Кондрашов О.М. Державне регулювання інвестиційних ресурсів у промисловості / Кондрашов О.М. // Теорія та практика державного управління. Вип. 2 (11). - Харків: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2005. - С. 223-231.

Кондрашов О.М. Державне регулювання інноваційно-інвестиційного розвитку в промисловості / Кондрашов О.М. // Теорія та практика державного управління. Вип. 3 (12). - Харків: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2005. - С. 247-253.

Кондрашов О.М. Державне регулювання процесів реструктуризації в промисловості / Кондрашов О.М. // Фінансовий механізм державного управління економікою України: зб. наук. праць Донецького державного університету управління. Т. VIII, вип. 85. - Донецьк: ДонДУУ, 2007. - С. 192-205. - (Серія «Державне управління»).

Кондрашов О.М. Еволюція підходів до розробки регіональних програм промислової політики в Україні / Кондрашов О.М. // Економіка та держава. - 2007. - №11. - С. 81-83.

Кондрашов О.М. Зміст і значення системного підходу в механізмі державного управління / Кондрашов О.М. // Економіка та держава. - 2007. - №12. - С. 63-65.

Кондрашов О.М. Зміст та значення процесів реструктуризації промисловості / Кондрашов О.М. // Економіка та держава. - 2006. - №5. - С. 22-24.

Кондрашов О.М. Методологія формування інвестиційних ресурсів в промисловості / Кондрашов О.М. // Держава та регіони. - 2006. - №2. - С. 105-110. - (Серія «Державне управління»).

Кондрашов О.М. Механізми реструктуризації промислових підприємств / Кондрашов О.М. // Держава та регіони. - 2006. - №3. - С. 63-66. - (Серія «Державне управління»).

Кондрашов О.М. Місце й роль державного регулювання в розвитку промисловості регіону на етапі стабілізації та піднесення / Кондрашов О.М. // Держава та регіони. - 2007. - №3. - С. 86-90. - (Серія «Державне управління»).

Кондрашов О.М. Реформування регіональної економічної політики: завдання та напрями підвищення її дієвості / Кондрашов О.М. // Економіка та держава. - 2007. - №7. - С. 74-76.

Кондрашов О.М. Розвиток механізму державного регулювання економіки на сучасному етапі / Кондрашов О.М. // Теорія та практика державного управління: зб. наук. пр. Вип. 3 (18). - Xарків: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2007. - С. 69-75.

Кондрашов О.М. Роль державної промислової політики на сучасному етапі / Кондрашов О.М. // Держава та регіони. - 2008. - №2. - С. 112-117. - (Серія «Державне управління»).

Кондрашов О.М. Системний підхід до побудови механізму державного управління територіями / Кондрашов О.М. // Держава та регіони. - 2007. - №2. - С. 48-52. - (Серія «Державне управління»).

Кондрашов О.М. Сучасні тенденції розвитку державного регулювання економіки в Україні / Кондрашов О.М. // Економіка та держава. - 2007. - №3. - С. 52-54.

Кондрашов О.М. Сучасні форми і методи впливу органів державного управління на господарську діяльність підприємств промисловості / Кондрашов О.М. // Економіка та держава. - 2007. - №9. - С. 64-66.

Кондрашов О.М. Узгодження державницьких та господарських функцій у процесі реформування регіональної промислової політики / Кондрашов О.М. // Економіка та держава. - 2007. - №6. - С. 68-70.

Кондрашов О.М. Управління інноваційно-інвестиційними процесами на промислових підприємствах / Кондрашов О.М. // Держава та регіони. - 2006. - №1. - С. 75-79. - (Серія «Державне управління»).

Кондрашов О.М. Управління процесом інноваційного розвитку промисловості та інтенсифікацією виробництва / Кондрашов О.М. // Економіка та держава. - 2008. - №1. - С. 74-77.

Кондрашов О.М. Фінансове забезпечення інноваційної реструктуризації промисловості України / Кондрашов О.М. // Економіка та держава. - 2008. - №2. - С. 68-70.

Кондрашов О.М. Формування інноваційної промислової політики в Україні / Кондрашов О.М. // Держава та регіони. - 2005. - №2. - С. 102-107. - (Серія «Державне управління»).

Кондрашов О.М. Формування механізму державного регулювання в ринковій економіці / Кондрашов О.М. // Держава та регіони. - 2006. - №4. - С. 93-98. - (Серія «Державне управління»).

Кондрашов О.М. Формування інвестиційного клімату у напрямі розвитку промисловості регіонів України / Кондрашов О.М. // Науковий вісник Академії муніципального управління: Серія «Управління» Вип.1 (3) Механізми державного управління та місцевого самоврядування (за заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка) - К.: Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління. - 2008. - С. 50-59.

Размещено на Allbest.ru