Основні положення методики розслідування викрадення людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ

УДК 343.98

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Основні положення методики розслідування викрадення людини

Спеціальність 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика;

судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Соколова Яна Анатоліївна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії прокуратури України, Генеральна прокуратура України.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України Салтевський Михайло Васильович, Харківський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри криміналістики, судової медицини та психіатрії.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Клименко Ніна Іванівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри криміналістики;

доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України Іщенко Андрій Володимирович, Київський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри криміналістики.

Захист відбудеться «_23_» ___вересня________ 2009 р. о _11___ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.730.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук в Національній академії прокуратури України за адресою: 04050, м. Київ, вул. Мельникова, 81б.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії прокуратури України за адресою: 04050, м. Київ, вул. Мельникова, 81б.

Автореферат розісланий «_20_» ____серпня________ 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат юридичних наук Н. В. Лісова

викрадення людина розслідування слідчий

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Останнім часом в Україні зростає кількість злочинів, зареєстрованих за ст. 146 Кримінального кодексу (КК) України. За даними судової статистики, у 2002 р. було виявлено 177 випадків незаконного позбавлення волі або викрадення людини, у 2003 р. їх кількість збільшилася на 15,8 % порівняно з відповідними даними за 2002 р. (зареєстровано 205 таких злочинів), а в 2004 р. - 172 випадки незаконного позбавлення волі або викрадення людини Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2002 р. (за даними судової статистики) // Вісник Верховного Суду України. 2003. - № 3 (37). - С. 40-55; Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у 2003 р. (за даними судової статистики) // Вісник Верховного Суду України. 2004. № 5 (45). С. 2339; Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2004 р. (за даними судової статистики) // Вісник Верховного Суду України. - 2005. - № 5 (57). - С. 23-34.. Так, за даними Департаменту інформаційних технологій МВС України, у 2005 р. за ст. 146 КК України було зареєстровано 178, з них розкрито - 147 злочинів; у 2006 р. - 233, з них розкрито - 200; у 2007 р. - 256, з них розкрито - 197; у 2008 р. - 279, з них розкрито - 234.

Україна нині перебуває в надзвичайно складних умовах: зміни, які відбуваються у суспільстві, перерозподіл сфер впливу призводять до загострення криміногенної ситуації, виникнення нових видів злочинної діяльності. На пожвавленні динаміки зареєстрованих злочинів (зокрема таких, як незаконне позбавлення волі, викрадення людини, торгівля людьми) позначився і досить високий рівень їх латентності. В Україні триває процес професіоналізації злочинної діяльності, що сприяє, зокрема, зухвалості та агресивності злочинців, які дедалі частіше вдаються до викрадення людей. Наведені факти й обумовили необхідність розроблення засобів реагування, вдосконалення процесу забезпечення правоохоронних органів ефективними криміналістичними методиками, прийомами та рекомендаціями, спрямованими на зменшення кількості злочинних проявів.

Конституція України проголошує: людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Відповідно і зміст кожного нормативного акта має ґрунтуватися на цьому положенні. Це стосується і кримінально-правової норми, що передбачає відповідальність за викрадення людини. Детальне вивчення свідчить, що її зміст, а також практика її правозастосування потребують наукового осмислення. Розкриття та розслідування викрадення людини являє собою велику складність для практичних працівників через його ретельну підготовку, мінімальну кількість слідів. Питання розслідування цього виду злочинів наразі недостатньо розроблені в криміналістичній теорії. У підручниках з криміналістики та в окремих методичних посібниках не запропонована методика розслідування викрадення людини.

Забезпечення всебічного, повного, об'єктивного, швидкого та ефективного розслідування викрадення людини й обумовило потребу проведення наукового дослідження, пов'язаного з проблемами боротьби з викраденням людини, розробленням криміналістичної характеристики, а також методики розслідування означеного виду злочинів, виділенням типових тактичних операцій та наданням практичних рекомендацій працівникам правоохоронних органів.

Вагомий внесок у розроблення теоретичних засад формування методик розслідування окремих категорій злочинів зробили такі вчені-криміналісти України та інших держав: В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, О.М. Васильєв, А.Ф. Волобуєв, В.К. Гавло, І.Ф. Герасимов, В.Г. Гончаренко, Л.Я. Драпкін, А.В. Дулов, В.А. Журавель, А.В. Іщенко, Н.І. Клименко, О.Н. Колесниченко, В.П. Колмаков, В.О. Коновалова, В.С. Кузьмічов, В.К. Лисиченко, В.Г. Лукашевич, Г.А. Матусовський, В.О. Образцов, М.В. Салтевський, В.В. Тіщенко, В.Ю. Шепітько та ін.

Безпосередньо проблематика розслідування викрадення людини досліджувалась у роботах Р.А. Адельханяна, І.О. Анфіногенової, В.П. Лаврова, В.В. Олшевського, О.Й. Дворкіна, А.М. Дубровіної, Ю.М. Самойлова, В.М. Ісаєнка, А.Ш. Різаєва. Кримінально-правові та кримінологічні проблеми викрадення людей і дітей розглядалися у роботах О.О. Володної, В.В. Голіни, Н.Е. Мартиненко та ін.

Незважаючи на вагомий внесок названих науковців у дослідження зазначеної проблеми, більшість теоретичних і практичних аспектів розслідування викрадення людини на сьогодні залишаються недослідженими, а слідча практика недостатньо забезпечена науково обґрунтованими рекомендаціями. Розслідування викрадення людини буде ефективним за умови розроблення сучасної криміналістичної методики розслідування цих злочинів, яка б ґрунтувалася на новітніх положеннях теорії криміналістики. Викладені обставини обумовили вибір теми наукового дослідження та вказують на її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1767, та плану наукових досліджень Національної академії прокуратури України за напрямом «Діяльність органів прокуратури з протидії злочинності» (номер державної реєстрації 01080009864).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розроблення основних положень методики розслідування викрадення людини, формулювання рекомендацій працівникам правоохоронних органів щодо ефективного застосування отриманих результатів під час розкриття та розслідування зазначеного виду злочинів.

Для досягнення поставленої мети було сформульовано такі взаємопов'язані завдання:

- розробити криміналістичну характеристику викрадення людини, визначити її елементний склад, проаналізувати кожен з її елементів та встановити зв'язки між ними, спираючись на результати проведеного узагальнення судово-слідчої практики;

- виокремити та описати способи підготовки, вчинення та приховування викрадення людини;

- сформулювати типові для цього виду злочинів криміналістичні ознаки особи злочинця та потерпілого;

- виділити та класифікувати типові сліди викрадення людини;

- з'ясувати особливості вчинення викрадення людини організованою групою;

- визначити обставини, що підлягають встановленню під час розслідування викрадення людини, та інші джерела доказів;

- розкрити особливості та надати рекомендації щодо організації та планування розслідування розглянутих злочинів, у тому числі при вчиненні викрадення людини організованою групою; сформулювати типові версії, характерні для початкового етапу розслідування викрадення людини;

- виявити типові слідчі ситуації, що виникають на початковому етапі розслідування викрадення людини, та виділити основні напрями розслідування названої категорії злочинів;

- визначити особливості тактики проведення окремих слідчих дій на початковому етапі розслідування, у тому числі при вчиненні викрадення людини організованою групою;

- сформулювати тактичні (проміжні) завдання розслідування викрадення людини та розробити типові тактичні операції, спрямовані на їх вирішення.

Об'єктом дослідження є діяльність правоохоронних органів, спрямована на розкриття і розслідування цієї категорії злочинів.

Предметом дослідження є основні положення методики розслідування викрадення людини.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становлять положення теорії пізнання і загальної теорії криміналістики. У процесі проведення цього дослідження застосовувалися загальнонаукові та спеціальні методи дослідження: порівняльно-правовий - для порівняльного аналізу думок учених та окремих положень нормативно-правових актів; системно-структурний - для типізації слідчих ситуацій, розроблення типових тактичних операцій, спрямованих на вирішення тактичних (проміжних) завдань розслідування, системи типових версій при розслідуванні викрадення людини; формально-логічний - для класифікації способів і слідів викрадення людини; функціональний - для дослідження окремих елементів криміналістичної характеристики викрадення людини; статистичний - для вивчення стану, динаміки та ефективності боротьби правоохоронних органів із зазначеними злочинами, під час аналізу та узагальнення кримінальних справ про викрадення людини, а також для анкетування та інтерв'ювання слідчих МВС України та прокуратури України.

Нормативну основу дослідження становлять Конституція України, закони України, кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України, нормативно-правові акти, які регламентують організацію і діяльність правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю.

Емпіричною базою дисертаційного дослідження є результати узагальнення та аналізу 100 кримінальних справ про викрадення людини, розглянутих судами різних областей України протягом 1998-2008 рр.; дані статистичних звітів МВС України, Генеральної прокуратури України; результати анкетування та інтерв'ювання слідчих органів МВС України та прокуратури (опитано 150 слідчих з різних регіонів країни).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером і змістом розглянутих питань дисертація є одним із перших у вітчизняній криміналістичній літературі комплексним монографічним дослідженням. У ньому, ґрунтуючись на сучасних положеннях загальної теорії криміналістики, узагальненні кримінальних справ з викрадення людини розроблено основні положення методики розслідування викрадення людини, сформульовано тактичні (проміжні) завдання розслідування цього виду злочинів, наведено тактичні операції та сформульовано рекомендації, спрямовані на вдосконалення діяльності правоохоронних органів з розкриття та розслідування зазначеної категорії справ.

У роботі пропонується низка нових у теоретичному плані та важливих для практичної діяльності положень, висновків і рекомендацій, у тому числі:

вперше:

- запропоновано авторську структуру способу вчинення викрадення людини, який включає такі елементи: захоплення, переміщення, утримання і вплив;

- визначено коло осіб, які виконують певні функції у механізмі викрадення людини (організатор, викрадач, помічник, посередник);

- вирізнено певні групи (категорії) свідків залежно від виду інформації, якою вони володіють;

- виокремлено тактичні (проміжні) завдання розслідування викрадення людини, обумовлені наявними у справі доказами та спрямовані на з'ясування обставин, які необхідно встановити під час розслідування зазначеного виду злочинів;

- розроблено і запропоновано структуру типових тактичних операцій, спрямованих на вирішення тактичних (проміжних) завдань розслідування викрадення людини («Особа викрадача», «Звязок викрадача з органзованими формуваннями», «Склад рольов функц злочинно групи», «Розшук і затримання викрадача», «Груповий обшук», «Соцальний статус жертви», «Розшук викрадено особи», «Звязки жертви», «Обставини (умови) викрадення людини», «Механзм вчинення (органзац) викрадення людини», «Знаряддя злочину», «Вктимнсть жертви»);

удосконалено:

– криміналістичну характеристику викрадення людини шляхом визначення особливостей її структурних елементів;

– характеристику способу викрадення людини з урахуванням його тричленної структури, а саме: 1) способу підготовки; 2) способу вчинення, що в свою чергу складається із захоплення, переміщення, утримання та впливу; 3) способу приховування злочину;

– класифікацію найбільш типових способів викрадення людини;

– основні ознаки особи, яка вчиняє викрадення людини, та групи осіб, які характеризуються найбільшою віктимністю при вчиненні злочинів розглянутої категорії;

– узагальнену схему класифікації типових слідів вчинення викрадення людини (сліди - джерела матеріальних відображень та сліди - джерела ідеальних відображень (сліди пам'яті));

– коло обставин, що підлягають встановленню при розслідуванні викрадення людини, виходячи з вимог кримінального, кримінально-процесуального законодавства та практики розслідування викрадення людини;

– типові слідчі ситуації, що ґрунтуються на результатах узагальнення слідчої та судової практики залежно від наявності даних про обставини вчинення та особу, що вчинила викрадення людини;

– рекомендації щодо організації та планування розслідування викрадення людини, у тому числі при вчиненні цього виду злочинів організованою групою;

набули подальшого розвитку:

- положення, що визначають взаємозв'язок між особою злочинця та особою потерпілого залежно від характеру соціальних контактів, які існували між ними до вчинення злочину;

- рекомендації щодо висунення типових слідчих версій, обумовлених наявною слідчою та оперативною інформацією;

- положення щодо особливостей тактики проведення окремих слідчих дій на початковому етапі розслідування, у тому числі при вчиненні викрадення людини організованою групою;

- пропозиції щодо призначення судових експертиз для отримання доказової інформації; типові види експертиз, які рекомендується призначати під час розслідування викрадення людини; перелік питань для кожного з видів експертиз;

- поняття тактичної операції.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані:

– у науково-дослідницькій роботі - для подальших досліджень методики розслідування викрадення людини, зокрема такої її складової, як криміналістична характеристика;

– у практичній діяльності правоохоронних органів - як рекомендації з удосконалення оперативно-розшукової та слідчої діяльності, її координації та планування. Окремі пропозиції автора знайшли своє застосування у діяльності Управління криміналістики Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України (акт впровадження № 06/1-54 вих. - 09 від 12 лютого 2009 р.) та Головного слідчого управління МВС України (акт впровадження № 13/6 - 2155 від 12 лютого 2009 р.);

– у навчальному процесі - для підготовки підручників і навчальних посібників з курсу «Криміналістика», методичної літератури, а також у навчальному процесі юридичних вищих навчальних закладів України при вивченні курсу «Криміналістика», відповідних спецкурсів і проведенні практичних занять. Деякі матеріали дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі Національної академії прокуратури України під час викладання лекційного курсу «Сучасні проблеми криміналістики» та проведення практичних занять (акт впровадження від 23 березня 2009 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідались на міжнародних та регіональних науково-практичних конференціях: на міжнародній науково-практичній конференції «Актуальн проблеми кримналстики» (м. Харкв, 2003 р.), науково-практичній конференції «Кримнально-правова охорона життя та здоровя особи» (м. Харкв, 2004 р.), міжнародному науково-практичному семінарі «Право обвинуваченого на квалфкований захист та його забезпечення» (м. Харкв, 2005 р.), конференції молодих учених та здобувачів «Актуальн проблеми правознавства» (м. Харків, 2006 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення та висновки, сформульовані у дисертації, викладено у семи статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, та чотирьох тезах наукових доповідей.

Структура дисертації складається зі вступу, трьох розділів, що містять одинадцять підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 252 сторінки, з них 39 сторінок - додатки (8 додатків) та 40 сторінок - список використаних джерел (365 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, відображається ступінь її наукової розробленості, зв'язок із науковими програмами, планами, темами, визначаються мета та завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, викладаються положення наукової новизни та розкривається практичне значення досягнутих у ході дослідження результатів, наводяться дані про їх апробацію.

Розділ 1 «Криміналістична характеристика викрадення людини» складається з чотирьох підрозділів, у яких визначено елементний склад криміналістичної характеристики викрадення людини та розкрито його зміст.

У підрозділі 1.1. «Способи викрадення людини в системі криміналістичної характеристики» аналізуються точки зору, висловлені у криміналістичній літературі, щодо кількісного складу елементів криміналістичної характеристики. Автор пропонує виділити такі елементи в її структурі: способи викрадення людини, особа злочинця, особа потерпілого, типові сліди злочину; а також підтримує загальноприйняте визначення способу злочину як сукупності дій з підготовки, вчинення і приховування злочинів.

Зазначено, що підготовка до вчинення злочинів характерна для всіх злочинів у цілому і викрадення людини зокрема. Побудована певна модель підготовки до вчинення даного злочину, що складається з кількох етапів. Відомості про спосіб підготовки до вчинення викрадення людини можуть слугувати підставою для висунення версій, вказувати на цілі, характер, спосіб вчинення злочину, на коло його учасників, ступінь організованості злочинної групи та професійність злочинців.

У ході дослідження з'ясовано, що викрадення людини складається, як правило, з трьох послідовних дій - захоплення, переміщення, подальшого утримання. Три класичних елементи способу злочину при викраденні людини не сприяють досягненню мети злочинної діяльності. Тому поряд з наведеними елементами особливого значення набуває додатковий, специфічний елемент вплив на викрадену людину, на членів сім'ї або родичів потерпілого, співробітників, компаньйонів по бізнесу з метою одержання викупу. Тому, з точки зору теорії криміналістики, до структури способу викрадення людини належать такі елементи: 1) спосіб підготовки; 2) спосіб вчинення, який, в свою чергу, складається із захоплення, переміщення, утримання і впливу; 3) спосіб приховування. Всі вони взаємозалежні і застосовуються у певній послідовності, при цьому слід враховувати, що саме захоплення може бути здійснене як насильницьким шляхом, так і шляхом обману, шляхом застосування фізичного або психічного насильства, погрози застосування такого насильства або використання безпорадного стану жертви. Вплив як складова реалізації незаконних діянь щодо потерпілого в процесі його викрадення може мати місце і в інших елементах системи: захопленні, переміщенні й утриманні.

За результатами узагальнення та аналізу кримінальних справ серед поширених способів викрадення людини можна виділити: фізичне насильство над нею 74 %; обман, а також використання безпорадного стану потерпілого 21 % випадків; психічне насильство 5 %. У дисертації визначено підстави класифікації способів вчинення викрадення людини, а саме: 1) залежно від використання знарядь вчинення злочину; 2) за особою злочинця; 3) залежно від форми насильства.

Проаналізовано основні види способів приховування злочинів, відомих з криміналістичної літератури. Виокремлено такі способи приховування викрадення людини: зміна зовнішності, вибір часу і місця вчинення злочину, коли можливість бути поміченим або привернути до себе увагу зменшується; швидкий відїзд з місця події; маскування голосу при контактуванні з родичами викраденого, зміна почерку при написанні записки з висунутими вимогами, зміна автомобіля, заміна номерів при переміщенні жертви до місця її подальшого утримання, викрадення автотранспортних засобів; убивство викраденої особи; вплив на потерпілих і заборона їм звертатися до правоохоронних органв є також однією з дій щодо приховування злочину.

У підрозділі 1.2. «Особа злочинця» зазначено, що інформація про типову особу злочинця має суттєве криміналістичне значення, оскільки дає змогу виявити коло осіб, серед яких перебува підозрюваний, висунути версії про можливих співучасників, застосован злочинцями знаряддя злочину тощо, визначити заходи для перевірки цих версій, розробити і реалізувати тактичні операції. Аргументується необхідність використання кримінологічних даних, що стосуються структури особи злочинця, для характеристики осіб, які вчинили викрадення людини.

У результаті аналізу кримінальних справ автор доходить висновку, що найчастше викрадають людей чоловіки (76 %), жінки - у 24 % випадків. У 27 % випадків це особи 15-25 років, у 55 % 26-40 років, у 18 % - понад 41 рік. Близько 14 % з них мають неповну середню освіту, 57 % середню освту, 16 % середню спеціальну, 3 % незакінчену вищу освту, 10 % вищу. 74 % винних не були раніше засуджені та 66 % з них офіційно не працюють.

Вивчення слідчої та судової практики дало автору підстави для виокремлення осіб, які виконують певні функції у механізмі викрадення людини: 1) організатор; 2) викрадач; 3) помічник; 4) посередник.

Результати проведеного анкетування й інтервювання слідчих органів прокуратури та органів внутрішніх справ засвідчують, що у 31,3 % випадків викрадення людини було вчинене за попередньою змовою групою осіб, у 14,6 % - організованою групою, у 5,3 % - злочинною організацією. У роботі зазначається, що функціональна структура групи визначається її особовим складом, видом злочину, що вчиняється, та іншими факторами. Під час викрадення людини в організованій групі існує чіткий розподіл ролей.

У підрозділі 1.3. «Особа потерпілого» досліджується особа потерпілого у взаємозв'язку з особою злочинця. Вдомост про викрадену особу, її поведінку, зв'язки і взаємини з оточенням мають важливе значення у структурі криміналістичної характеристики викрадення людини та призводять до встановлення звязку з особою, яка вчинила злочин, зясування інших обставин, що відбулися, дають змогу якомога детальніше охарактеризувати особу злочинця, мотиви вчинення злочину і відповідно точніше окреслити коло осіб, серед яких слд шукати злочинця, та планувати заходи щодо пошуку найважливіших доказів у справі. Встановлено, що вибір злочинцем способу, знарядь злочину та засобів, а також місця і часу його вчинення може залежати від особи конкретної жертви, особливостей її способу життя, звязків і взаємин із нею, що склалися у викрадача.

Аналіз вивчених кримінальних справ свдчить, що при вчиненні викрадення людини у 65 % випадків потерпілими є чоловіки, у 35 % жінки. За віком потерпілі поділяються так: 1420 років 23 %; 2130 років 41 %; 3140 років 18 %; понад 41 рік 18 %. Окрему групу потерпілих складають діти віком від 7 місяців - 13 років - 24 %. Близько 3 % потерпілих мають неповну середню освіту, 56 % середню освту, 23 % середню спеціальну, 14 % незакінчену вищу освту, 4 % вищу. 92 % потерпілих не були раніше засуджені та 56 % офіційно не працюють. У 67 % випадків потерпілі були знайомі з винними, не знали один одного 33 %.

Вивчення криміналістичної літератури дало автору підстави виділити категорії осіб (залежно від соціального статусу), які дедалі частіше стають потерпілими при вчиненні викрадення людини. Запропоновано виділяти такі групи зв'язків залежно від взаємин потерпілого зі злочинцями: 1) особи, знайомі зі злочинцями (дружні стосунки, компаньйони по бізнесу, конкуренти по бізнесу тощо); 2) особи, не знайомі зі злочинцями і не пов'язані з ним діловими стосунками; 3) особи, яких пов'язують зі злочинцем родинні зв'язки.

У підрозділі 1.4. «Типові сліди злочину» аналізуються сліди в широкому розумінні та надається характеристика типових слідів, що мають місце при вчиненні викрадення людини. На підставі вивчення криміналістичної літератури та узагальнення кримінальних справ розроблено узагальнену схему класифікації типових слідів вчинення викрадення людини: 1) сліди джерела матеріальних відображень; 2) сліди джерела ідеальних відображень (сліди памяті).

Аналіз зазначених слідів в стадії порушення кримінальної справи дає можливість сформулювати уявлення про спосіб вчинення викрадення людини, висунути версії, шукати інші джерела інформації тощо. У роботі надано рекомендації щодо виявлення, фіксації та вилучення цих слідів з місця події.

Розділ 2 «Початковий етап розслідування викрадення людини» складається з чотирьох підрозділів і присвячений дослідженню обставин, що підлягають встановленню, та інших джерел доказів, типових слідчих ситуацій, організації і плануванню розслідування, висуненню слідчих версій та специфіці проведення окремих слідчих дій на початковому етапі розслідування.

У підрозділі 2.1. «Обставини, що підлягають встановленню, та інші джерела доказів при розслідуванні викрадення людини» автор досліджує специфіку вказаних обставин при розслідуванні цього виду злочинів. На підставі аналізу криміналістичної літератури визначено: зміст обставин, що підлягають встановленню у кримінальній справі, має визначатися у синтезі: 1) складу злочину (ст. 146 КК України); 2) предмета доказування (ст. 64 КПК України); 3) криміналістичної характеристики викрадення людини; 4) психологічної характеристики особи злочинця.

Додатково необхідно виділяти обставини, що підлягають встановленню при вчиненні викрадення людини організованою групою. Запропоновано розгорнутий перелік обставин, що підлягають встановленню при розслідуванні цієї категорії справ, та інші джерела доказів.

У підрозділі 2.2. «Типові слідчі ситуації при розслідуванні викрадення людини» автор зазначає, що слідчі ситуації, які виникають при розслідуванні викрадення людини, відрізняються рзномантнстю, але стійка повторюваність деяких із чинникв дає можливість типізувати їх. Ґрунтуючись на результатах анкетування та нтервювання слдчих прокуратури МВС України, як позначили клька запропонованих варантв відповіді, та залежно від наявності даних про обставини вчинення й особу, яка вчинила викрадення людини, автор виділяє наступні типові слідчі ситуації: 1) має місце викрадення людини, слдство має у своєму розпорядженні досить повні дані про обставини вчинення злочину і про особу, яка його вчинила, злочинця затримано після вчинення злочину по «гарячих слідах» 16,6 %; 2) має місце викрадення людини, слідчий володіє даними про обставини вчинення злочину і про особу, яка його вчинила, але місце перебування останньої не встановлене 52 %; 3) має місце викрадення людини, але відсутні вдомост про особу, яка його вчинила, 50,6 %; 4) слідчий володіє даними про обставини вчинення злочину і про особу, яка його вчинила, але відсутні дані про місце перебування викраденої людини 49,3 %; 5) слідчий володіє даними про особу, яка вчинила злочин, встановлено місце перебування викраденої людини 23,3 %.

Розглянуті слідчі ситуації зумовлюють особливості тактичних (проміжних) завдань розслідування та черговість проведення слідчих дій, оперативно-розшукових та організаційних заходів.

У підрозділі 2.3. «Слідчі версії та планування розслідування викрадення людини» розглядається планування як важлива організаційна засада, що забезпечує впорядкованість розслідування викрадення людини. Проведене анкетування та інтервювання слідчих органів прокуратури і МВС України показало, що більшість опитаних (78,6 %) складали письмовий план під час розслідування викрадення людини; 12 % негативно відповіли на дане запитання, 9,4 % ухилилися від відповіді. Автором розглянуто завдання та види планування викрадення людини.

Розглядається роль типових версій, що дають змогу слідчому на початковому етапі розслідування, в умовах дефіциту інформації, проаналізувавши всі обставини вчинення викрадення людини, розробити систему слідчих дій і оперативно-розшукових заходів щодо перевірки висунутих версій.

Проведене анкетування й інтервювання слідчих органів прокуратури та органів внутрішніх справ показало, що більшість опитаних (78,6 %) використовують у своїй діяльності типові версії, 7,3 % опитаних негативно відповіли на дане запитання, 14,1 % ухилилися від відповіді. При розслідуванні викрадення людини автор пропонує перелік загальних слідчих версій, що висуваються на початковому етапі розслідування викрадення людини: 1) має місце викрадення людини 72 %; 2) має місце інсценування викрадення людини 34 %; 3) стосовно викрадено особи вчинено інший злочин 70,6 %. Наведено підстави для висунення зазначених версій. У роботі зроблено спробу вдосконалити систему окремих версій, пов'язаних із припущеннями щодо окремих обставин вчинення викрадення людини.

У підрозділі 2.4. «Особливості проведення окремих слідчих дій при розслідуванні викрадення людини» автор розглядає особливості початкового етапу розслідування, зумовлені нетрадиційним порядком проведення слідчих дій, а саме відсутністю місця події на початковому етапі розслідування, невизначеністю інформації щодо зникнення особи.

Автор визначив слідчі дії, характерні для початкового етапу розслідування: допит, огляд місця події, обшук, відтворення обстановки і обставин події, пред'явлення для впізнання, призначення судових експертиз. Особливу увагу приділено рекомендаціям щодо тактики проведення зазначених слідчих дій. Аналіз літературних джерел та вивчених кримінальних справ свідчить, що місцем події при вчиненні викрадення людини є: а) місце захоплення (викрадення) потерпілого; б) місце його подальшого утримання. Встановлення групового характеру вчинення викрадення людини є важливим діагностичним завданням огляду місця події, що впливає на дії слідчого, визначення оперативно-розшукових заходів, слідчих дій, тактичних операцій.

Важливою слідчою дією при розслідуванні викрадення людини є допит. Визначено категорії свідків і підозрюваних та встановлено особливості тактики їх допиту, зокрема проведення допиту підозрюваних при вчиненні викрадення людини організованою злочинною групою.

Результати проведеного узагальнення судово-слідчої практики дають можливість зробити висновок про те, що однією з основних форм використання спеціальних знань при розслідуванні викрадення людини є призначення та проведення цілого ряду судових експертиз (66,6 % опитаних слідчих відносять дану слідчу дію до найбільш ефективних). Судові експертизи в процесі розслідування даних кримінальних справ призначаються залежно від способів вчинення злочину та слідчої ситуації, що склалася.

Поряд зі слідчими діями повинні проводитися оперативно-розшукові заходи. Велике значення має взаємодія слідчого з оперативними працівниками. Оперативно-розшукові заходи мають бути спрямовані на встановлення місця насильницького утримання викраденого і виявлення злочинців.

Розділ 3 «Основні завдання розслідування викрадення людини та побудова типових тактичних операцій» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Поняття і види тактичних (проміжних) завдань розслідування при викраденні людини» зазначено, що для оптимального вирішення завдань розслідування недостатньо провадження окремих слідчих дій без їх комплексного застосування у поєднанні з організаційними діями та оперативно-розшуковими заходами. Застосування тактичних операцій при розслідуванні злочинів потребує детальної теоретичної розробки категорії «тактичне завдання розслідування», визначення її поняття, ознак і структури. Постановка тактичних (проміжних) завдань визначається видом злочину. На визначення тактичних (проміжних) завдань основний вплив справляють елементи слідчої ситуації. Розглянуто види та ознаки тактичних (проміжних) завдань. Результати анкетування й інтервювання слідчих органів прокуратури та МВС України, вивчення та узагальнення кримінальних справ про викрадення людини дають можливість окреслити такі типові тактичні (проміжні) завдання: 1) встановлення особи злочинця, який вчинив викрадення людини, зазначили 66,6 % опитаних; 2) визначення кола осіб, які вчинили викрадення людини 50,6 %; 3) визначення ролі кожного з учасників викрадення людини 54,6 %; 4) встановлення обставин, що характеризують особу викрадача 40,6 %; 5) встановлення особи викраденого 67,3 %; 6) розшук викраденої людини 73,3 %; 7) встановлення місця утримання викраденого 71,3 %; 8) встановлення місця захоплення (викрадення) і часу вчинення викрадення людини 51,3 %; 9) встановлення способу вчинення викрадення людини 62 %; 10) встановлення мотивів вчинення викрадення людини 68,6 %; 11) встановлення звязку між викрадачем і жертвою 62 %; 12) встановлення звязків викраденої особи та родичів з підприємницькими структурами 37,3 %; 13) встановлення обставин, що сприяли вчиненню викрадення людини 32 %; 14) встановлення технічних засобів, що використовувалися при викраденні людини 12 %.

У підрозділі 3.2. «Сутність і роль типових тактичних операцій в організації розслідування» зазначено, що розслідування злочинів передбачає необхідність розгляду проведення слідчих дій у взаємозвязку, визначення найбільш раціонального комплексного їх застосування, тому для сучасного етапу розвитку криміналістики важливою стає розробка такого елемента тактики, як тактична операція. Проведене анкетування та інтервювання слідчих органів прокуратури і МВС України показало, що більшість опитаних (92 %) вважає за необхідне проводити слідчі дії й оперативно-розшукові заходи комплексно; 0,6 % ізольовано; 7,4 % ухилилися від відповіді; водночас 80,6 % опитаних вважають, що слідчі дії й оперативно-розшукові заходи слд проводити у певній послідовності (системі); 10 % заперечують таку необхднсть; 9,4 % респондентів ухилилися від відповіді. Розглянуто точки зору науковців щодо визначення поняття тактичної операції.

У підрозділі 3.3. «Види і характеристика окремих тактичних операцій при розслідуванні викрадення людини» встановлено, що у процесі розслідування викрадення людини постають складні тактичні завдання, для вирішення яких необхідний комплекс слідчих, оперативно-розшукових, організаційно-технічних та інших заходів. Ці завдання можуть бути вирішені за допомогою проведення тактичних операцій, тому одним із ефективних тактичних засобів розкриття, розслідування і профілактики викрадення людини є їх цільове планування та проведення. Залежно від тактичних (проміжних) завдань розслідування викрадення людини виділено та розкрито зміст таких тактичних операцій: «Особа викрадача» (42,6 %); «Звязок викрадача з організованими формуваннями» (1,3 %); «Склад і рольові функції злочинної групи» (3,33 %); «Розшук і затримання викрадача» (66,6 %); «Груповий обшук» (4 %); «Соціальний статус жертви» (22 %); «Розшук викраденої особи» (60,6 %); «Звязки жертви» (54 %); «Обставини (умови) викрадення людини» (12,6 %); «Механізм вчинення (організації) викрадення людини» (46,6 %); «Знаряддя злочину» (4 %); «Вктимнсть жертви» (6,6 %).

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у розробленні основних положень методики розслідування викрадення людини на основі комплексного підходу до цієї проблеми. Проведене дослідження, на думку автора, сприятиме подальшому розвитку криміналістичної методики, зробить певний внесок у практичну діяльність з виявлення, розкриття та розслідування викрадення людини. Головними теоретичними і прикладними результатами роботи є такі висновки:

• 1. Під час розслідування викрадення людини необхідно враховувати особливості криміналістичної характеристики, яка базується на основі встановлених у процесі узагальнення слідчої практики типових ознак, що мають значення для розкриття та розслідування зазначеної категорії злочинів. Криміналістична характеристика викрадення людини являє собою узагальнюючу інформаційно-описову модель, що акумулює відомості про такі елементи, як: способи викрадення людини, особа злочинця, особа потерпілого, типові сліди злочину.
• 2. При дослідженні методики розслідування викрадення людини особливе значення має встановлення способу злочину. Розглянуто найбільш типові способи викрадення людини, серед яких: а) фізичне насильство; б) обман; в) психічне насильство; г) використання безпорадного стану потерпілого. При викраденні людини складові елементи способу злочину не сприяють досягненню мети злочинної діяльності, тому запропоновано авторську структуру способу вчинення викрадення людини. Визначено підстави класифікації способів вчинення викрадення людини, а саме: 1) залежно від використання знарядь вчинення злочину; 2) за особою злочинця; 3) залежно від форми насильства.
• 3. Встановлено основні ознаки особи, що вчиняє викрадення людини. Визначено осіб, які виконують певні функції у механізмі викрадення людини, наведено характеристику цих осіб. При аналізі особи потерпілого виокремлено групи осіб, які характеризуються найбільшою вктимнстю при вчиненні злочинів розглянутої категорії.
• 4. Виділено та класифіковано типові сліди вчинення викрадення людини. Визначено найбільш поширені сліди, що залишаються на місці захоплення (викрадення) особи та місці її утримання. Запропоновано схематичне зображення класифікації зазначених вище слідів. Дослідження слідів, виявлених під час розслідування викрадення людини, може дати необхідні вдомост: а) для встановлення механізму події злочину; б) висунення слідчих версій; в) виявлення інших речових доказів та їх подальшого експертного дослідження.
• 5. Визначено, що коло обставин, які підлягають встановленню при розслідуванні викрадення людини, є специфічним та визначається, виходячи з вимог кримінального, кримінально-процесуального законодавства та практики розслідування зазначеного виду злочинів.
• 6. У роботі на основі узагальнення кримінальних справ та інтерв'ювання слідчих розроблено рекомендації щодо організації і планування розслідування викрадення людини. Визначено особливості планування розслідування викрадення людини, вчиненого за попередньою змовою групою осіб або організованою групою. Встановлено, що ефективності розслідування цього виду злочинів можна досягти лише за умови роботи слідчо-оперативної групи протягом усього досудового слідства, використання оперативно-технічних засобів і залучення фахівців.
• 7. Розроблено практичні рекомендації щодо висунення слідчих версій, підставою для яких є аналіз виявленої інформації при проведенні окремих слідчих дій. Запропоновано удосконалену систему типових слідчих версій, що висуваються на початковому етапі розслідування: про способи вчинення викрадення людини; про осіб, що вчинили викрадення людини, та мотиви; про можливі місця утримання викраденої особи.
• 8. Важливою умовою ефективного розслідування викрадення людини є виявлення типових слідчих ситуацій, що виникають на початковому етапі розслідування. Запропоновано слідчі ситуації, які ґрунтуються на результатах узагальнення слідчої та судової практики залежно від наявності даних про обставини вчинення й особу, що вчинила викрадення людини.

9. Теоретичне і практичне значення при розслідуванні викрадення людини має проведення початкових слідчих дій, які відрізняються специфікою. Розглянуто особливості тактики проведення окремих слідчих дій взагалі та при вчиненні викрадення людини організованою групою зокрема. Вирізнено певні групи (категорії) свідків, серед яких: а) свідки-очевидці захоплення потерпілого; б) свідки насильницького утримання викраденої особи; в) свідки, які можуть повідомити про події, що передували викраденню людини; г) особи, яким можуть бути відомі будь-які факти про вчинений злочин від інших осіб; ґ) особи, які знають підозрюваних (обвинувачених). Запропоновано предмети допиту свідка, потерпілого, підозрюваного та обвинуваченого. Також визначено обставини, які слід з'ясувати під час допиту організаторів злочинної групи та виконавців.

10. Визначено тактичні (промжні) завдання розслдування викрадення людини та розроблено специфічні тактичні операції, спрямовані на вирішення цих тактичних (проміжних) завдань: «Особа викрадача», «Звязок викрадача з органзованими формуваннями», «Склад рольов функц злочинно групи», «Розшук і затримання викрадача», «Груповий обшук», «Соцальний статус жертви», «Розшук викрадено особи», «Звязки жертви», «Обставини (умови) викрадення людини», «Механзм вчинення (органзац) викрадення людини», «Знаряддя злочину», «Вктимнсть жертви». Розробка типових тактичних операцй допоможе оптимзувати процес розслдування викрадення людини.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Соколова Я. А. К вопросу об элементах криминалистической характеристики преступлений, связанных с незаконным лишением свободы / Я. А. Соколова // Проблеми законност : республ. мжвд. наук. зб. / М-во освіти і науки України, Нац. юрид. акад. України імені Ярослава Мудрого ; відп. ред. В. Я. Тацій. Х. : [б. в.], 1999. Вип. 37. С. 223-226.

Соколова Я. А. К вопросу о разграничении преступлений против жизни, здоровья, чести и достоинства человека / Я. А. Соколова // Проблеми законност : республ. мжвд. наук. зб. / М-во освіти і науки України, Нац. юрид. акад. України імені Ярослава Мудрого ; відп. ред. В. Я. Тацій. Х. : [б. в.], 1999. Вип. 39. С. 151-156.

Соколова Я. А. Похищение человека: способ совершения преступления (криминалистический аспект) / Я. А. Соколова // Проблеми законност : республ. мжвд. наук. зб. / М-во освіти і науки України, Нац. юрид. акад. України імені Ярослава Мудрого ; відп. ред. В. Я. Тацій. Х. : [б. в.], 2000. Вип. 43. С. 180-184.

Соколова Я. А. Преступления, связанные с незаконным лишением свободы: особенности возбуждения уголовных дел / Я. А. Соколова // Проблеми законност : республ. мжвд. наук. зб. / М-во освіти і науки України, Нац. юрид. акад. України імені Ярослава Мудрого ; відп. ред. В. Я. Тацій. Х. : [б. в.], 2002. Вип. 56. С. 158-163.

Соколова Я. А. Проведение осмотра места происшествия при расследовании похищения человека / Я. А. Соколова // Проблеми законност : республ. мжвд. наук. зб. / М-во освіти і науки України, Нац. юрид. акад. України імені Ярослава Мудрого ; відп. ред. В. Я. Тацій. Х. : [б. в.], 2003. Вип. 62. С. 120-126.

Соколова Я. А. Виды промежуточных задач расследования при похищении человека / Я. А. Соколова // Проблеми законност : республ. мжвд. наук. зб. / М-во освіти і науки України, Нац. юрид. акад. України імені Ярослава Мудрого ; відп. ред. В. Я. Тацій. Х. : [б. в.], 2007. Вип. 87. С. 128-134.

Соколова Я. А. Призначення і проведення судових експертиз при розслідуванні викрадення людини / Я. А. Соколова // Вісник прокуратури. - 2008. № 10. - С. 92-97.

Соколова Я. А. Проведение допроса потерпевшего при расследовании похищения человека / Я. А. Соколова // Актуальн проблеми кримналстики : матерали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Харкв, 2526 верес. 2003 р.). Х. : Гриф, 2003. С. 187-190.

Соколова Я. А. Допрос свидетелей при расследовании похищения человека / Я. А. Соколова // Кримнально-правова охорона життя та здоровя особи : матерали наук.-практ. конф. (м. Харкв, 2223 квт. 2004 р.). К. - Х. : Юрнком нтер, 2004. С. 244-246.

Соколова Я. А. Допрос обвиняемого при расследовании похищения человека / Я. А. Соколова // Право обвинуваченого на квалфкований захист та його забезпечення : матерали мжнар. наук.-практ. семнару (м. Харкв, 12 груд. 2005 р.). Х. ; К. : ЦНТ «Гопак», 2006. С. 212-214.

Соколова Я. А. Типзаця слдчих ситуацй при розслдуванн викрадення людини / Я. А. Соколова // Актуальн проблеми правознавства : тези доп. наук. повдомлень учасників наук. конф. молодих учених та здобувачв (м. Харків, 12 берез. 2006 р.) / за заг. ред. проф. М. . Панова. Х. : Нац. юрид. акад. Украни, 2006. С. 262-264.

АНОТАЦІЯ

Соколова Я. А. Основні положення методики розслідування викрадення людини. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність. - Національна академія прокуратури України. - Київ, 2009.

Дисертація є комплексним монографічним дослідженням, присвяченим проблемам формування основних положень методики розслідування викрадення людини.

Наведено особливості елементів криміналістичної характеристики викрадення людини, які мають важливе значення для формування основних положень методики розслідування зазначеного виду злочинів. Запропонований перелік обставин, що підлягають встановленню при розслідуванні викрадення людини, та інших джерел доказів. Встановлено зміст типових слідчих ситуацій на початковому етапі розслідування, сформульовані типові слідчі версії, надано рекомендації щодо організації і планування розслідування викрадення людини, у тому числі при вчиненні цього злочину організованою групою. Розглянуто особливості проведення окремих слідчих дій на початковому етапі розслідування викрадення людини. Визначені тактичні (промжні) завдання розслідування викрадення людини та розроблено специфічні тактичні операції, спрямовані на їх вирішення.

Ключові слова: викрадення людини, криміналістична характеристика, способи викрадення людини, типові слідчі ситуації, типові версії, початковий етап розслідування, тактичні операції.

АННОТАЦИЯ

Соколова Я. А. Основные положения методики расследования похищения человека. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 - уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность. - Национальная академия прокуратуры Украины. - Киев, 2009.

Диссертация является комплексным монографическим исследованием, посвященным проблемам формирования основных положений методики расследования похищения человека. В диссертации рассмотрен ряд теоретических положений и практических рекомендаций, сформулированных в результате анализа судебно-следственной практики и научных исследований, связанных с расследованием похищения человека.

Автором описана связь работы с научными программами, планами и темами, определены цель, задачи, объект, предмет и методы исследования.

В диссертационном исследовании на основе результатов проведенного обобщения следственно-судебной практики, статистических данных, изучения литературных источников проанализирована структура криминалистической характеристики похищения человека и рассмотрены особенности ее отдельных элементов, которые имеют существенное значение для разработки методики расследования рассматриваемого вида преступлений. В частности, даны характеристики способа похищения человека, личности преступника, личности потерпевшего, типичных следов преступления. На основе обобщения судебно-следственной практики и изучения криминалистической литературы предложена авторская структура способа совершения похищения человека.

Предложен усовершенствованный перечень обстоятельств, подлежащих установлению, и иные источники доказательств по делам данной категории. В диссертационном исследовании указывается, что содержание обстоятельств, подлежащих установлению по уголовному делу, должно определяться синтезом: 1) состава преступления (ст. 146 УК Украины); 2) предмета доказывания (ст. 64 УПК Украины); 3) криминалистической характеристики похищения человека; 4) психологической характеристики личности преступника. В зависимости от наличия данных об обстоятельствах совершения преступления и лица, совершившего похищение человека, предложены типичные следственные ситуации первоначального этапа расследования и определено их содержание. Сформулированы типичные следственные версии, рассмотрена тактика их выдвижения и проверки. Усовершенствована система частных версий, разработана схема их классификации. Анализ криминалистической литературы позволил выделить следующие основания классификации частных версий в зависимости от: а) мотивов совершения преступления; б) способа совершения преступления; в) лиц, совершивших похищение человека; г) места удержания похищенного человека. Планирование рассмотрено как важная организационная основа, которая обеспечивает упорядоченность расследования. В работе определены задачи, этапы и виды планирования при расследовании похищения человека, рассмотрены особенности планирования расследования при совершении похищения человека по предварительному сговору группой лиц или организованной группой.

Проанализированы особенности первоначального этапа расследования похищения человека. Сформулированы рекомендации по тактике проведения отдельных следственных действий (допросов, обысков, воспроизведения обстановки и обстоятельств события, осмотра места происшествия, предъявления для опознания, судебных экспертиз). Разработан перечень типичных судебных экспертиз, которые назначаются при расследовании данного вида преступлений.

Определены тактические (промежуточные) задачи расследования похищения человека, в зависимости от которых выделены тактические операции и раскрыто их содержание: «Личность похитителя», «Связь похитителя с организованными формированиями», «Состав и ролевые функции преступной группы», «Розыск и задержание похитителя», «Групповой обыск», «Социальный статус жертвы», «Розыск похищенного лица», «Связи жертвы», «Обстоятельства (условия) похищения человека», «Механизм совершения (организации) похищения человека», «Орудия преступления», «Виктимность жертвы». Разработка типичных тактических операций поможет оптимизировать процесс расследования похищения человека.

...