Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

"КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА"

УДК 336.748.12

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНФЛЯЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ

Спеціальність 08.00.03 - економіка та управління національним господарством

СЕМЕНОВА ЮЛІЯ СЕРГІЇВНА

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі макроекономіки та державного управління ДВНЗ "Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана" Міністерства освіти і науки України, м. Київ.

Науковий керівник:

САВЧЕНКО Анатолій Григорович, доктор економічних наук, професор, заслужений економіст України, ДВНЗ "Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана", завідувач кафедри макроекономіки та державного управління.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Забезпечення стабільності грошової одиниці слугує важливою передумовою економічного розвитку будь-якої країни. Створення цієї передумови є особливо актуальним для України, оскільки індекс споживчих цін (ІСЦ) як основний індикатор інфляції в Україні суттєво коливається і має тенденцію до прискореного зростання. Так, з 2003 по 2008 рр. його значення змінювалось у діапазоні від 108,2 % до 122,3 %, в той час як у європейських країнах, куди Україна має інтегруватись, цей показник інфляції, як правило, не перевищує 103 %. Такі високі та нестабільні темпи інфляції важко піддаються якісному прогнозуванню, про що свідчать постійні відхилення державних прогнозів від фактичних значень інфляції. Усе це суттєво ускладнює планування і здійснення будь-якої господарської діяльності, підриває довіру суспільства до державної влади та викликає високі інфляційні очікування. Тому виникає об'єктивна необхідність підвищення ефективності державного регулювання інфляційних процесів в Україні.

Дослідженню питань, пов'язаних з інфляцією, присвячено багато праць як зарубіжних, так і вітчизняних науковців. Теоретичну основу вивчення інфляції становлять праці таких класиків економічної науки, як Дж. Кейнса, А. Маршалла, А. Пігу, Д. Рікардо, І. Фішера, М. Фрідмена, Е. Фелпса, Д. Юма та інших. Серед зарубіжних науковців, які займаються розробкою засад антиінфляційної політики, варто виділити Г. Глена, Р. Дорнбуша, К. Макконелла та С. Брю, Г. Манківа, Дж. Сакса, П. Самуельсона та В. Нордхауса. Окремі питання інфляції досліджуються і в роботах вітчизняних та російських науковців: В. Беседіна, А. Гальчинського, В. Гейця, А. Гриценка, А. Іларіонова, С. Корабліна, С. Лушина, Т. Кричевської, О. Кузнецова, О. Мельника, С. Моісеєва, В. Найдьонова, О. Петрика, Н. Райської, А. Ревенка, А. Савченка та ін.

Основна увага у публікаціях вітчизняних науковців приділена дослідженню основних причин та наслідків зростання рівня цін в Україні, вивченню світового досвіду управління інфляцією, аналізу заходів антиінфляційної політики, їх ефективності та наслідків для економіки тощо. Проте незважаючи на значну кількість наукових праць і певні досягнення в теорії і практиці державного регулювання інфляційного процесу, ще залишається ряд питань, які не отримали остаточного вирішення. Серед них можна виділити такі, що пов'язані із вивченням механізму інфляції попиту та інфляції витрат в Україні, інструментів їх державного регулювання, визначенням поняття стабільності грошової одиниці та оптимального рівня інфляції, розробкою надійних моделей прогнозування інфляції. Крім того, у сучасній вітчизняній літературі недостатньо висвітлені питання, що стосуються проблем та перспектив запровадження інфляційного таргетування в Україні, орієнтація на необхідність поступового переходу до якого з 2002 року декларується Національним банком України в Основних засадах грошово-кредитної політики. Методологічне та практичне значення зазначених питань обумовило вибір теми дисертаційного дослідження, визначило її мету, завдання, структуру та зміст.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. У дисертаційній роботі висвітлені результати наукових досліджень, які проводились під час виконання планових науково-дослідних робіт ДВНЗ "Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана" в рамках міжкафедральної теми факультету економіки та управління "Прогнозування та регулювання соціально-економічного розвитку країни" (номер державної реєстрації 0101U007346). Особистий внесок автора дисертації полягає у підготовці окремого підрозділу 2.5 "Прогнозування та державне регулювання інфляції", в якому досліджено особливості формування та державного регулювання інфляційних процесів, обґрунтовано основні чинники інфляції та розроблено моделі прогнозування показників інфляції.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретико-методологічних засад та практичних рекомендацій щодо державного регулювання інфляційних процесів в Україні.

Досягнення поставленої мети передбачало вирішення наступних завдань:

- проаналізувати позиції найвідоміших економічних теорій щодо причин виникнення інфляції;

- розкрити сутність інфляційних чинників та класифікувати їх з точки зору можливостей держави щодо їх регулювання;

- вивчити і систематизувати існуючі методи державного регулювання інфляції в залежності від умов застосування;

- здійснити всебічний аналіз інфляційного процесу в Україні та виділити його основні етапи;

- дослідити особливості формування інфляції попиту й інфляції витрат в Україні та механізм їх регулювання;

- з'ясувати сутність поняття стабільності грошової одиниці та обґрунтувати підхід до визначення оптимального рівня інфляції;

- визначити основні проблеми та перспективи запровадження інфляційного таргетування в Україні;

- побудувати прогнозні моделі основних показників інфляції та запропонувати методику їх використання в сучасних економічних умовах України;

- розробити рекомендації щодо державного регулювання інфляції в Україні, покликані підвищити його ефективність та забезпечити досягнення цінової стабільності.

Об'єктом дослідження є інфляційні процеси в економіці України.

Предметом дослідження є механізм державного регулювання інфляційних процесів в Україні.

Методи дослідження. У процесі написання дисертаційної роботи було застосовано загальнонаукові та спеціальні методи дослідження. Зокрема при аналізі теоретичних концепцій інфляції та розвитку інфляційного процесу в Україні було використано історичний метод, у процесі вивчення причин інфляції та методів її державного регулювання застосовувався системний підхід і метод порівняння, які разом з методами аналізу та синтезу, індукції та дедукції активно використовувались протягом усього процесу написання дисертації. Аналіз механізму інфляції попиту та інфляції витрат в Україні, а також розробка прогнозних моделей показників інфляції здійснювалися на основі графічного і табличного методу, методу кореляційно-регресійного аналізу, формалізації та моделювання.

Інформаційну базу дослідження становлять нормативно-правові акти України, матеріали Державного комітету статистики України, Національного банку України, Міністерства економіки України, міжнародних організацій, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених-економістів з проблем державного регулювання інфляції.

Наукова новизна одержаних результатів. У процесі дисертаційного дослідження отримано наступні наукові результати, які становлять особистий здобуток дисертанта і виносяться на захист:

вперше:

- запроваджено поняття граничної інфляційності ВВП, яким позначено співвідношення між темпами інфляції і темпами приросту ВВП, що показує, на скільки відсоткових пунктів змінюється інфляція при зростанні ВВП на один відсотковий пункт; визначено умови, за яких гранична інфляційність ВВП мінімізується, що є важливою передумовою оптимізації рівня інфляції;

- обґрунтовано визначення оптимального рівня інфляції, який означає таке зростання цін, що забезпечує досягнення максимальних темпів приросту ВВП на умовах мінімізації граничної інфляційності ВВП, та який має слугувати кількісним орієнтиром державного регулювання інфляції в Україні з метою забезпечення стабільності грошової одиниці;

- доведено необхідність проходження Україною двох етапів запровадження інфляційного таргетування: І - етап дезінфляції, спрямований на зниження граничної інфляційності ВВП та оптимізацію на цій основі рівня інфляції; ІІ - етап цінової стабільності, метою якого є підтримання інфляції на визначеному І етапом цільовому рівні;

удосконалено:

- методику обчислення надлишкового грошового обороту, яка відрізняється від існуючих методик визначення надлишкової грошової маси врахуванням швидкості її обігу, і доведено наявність тісного зв'язку між цим показником та інфляцією, що дозволить використовувати надлишковий грошовий оборот у процесі прогнозування та державного регулювання інфляції в Україні як вагомий чинник зростання цін;

- методику інфляційного прогнозування в сучасних умовах України на основі послідовного застосування двох видів прогнозів: І - інерційний прогноз, побудований на основі сукупності факторів інфляції, що будуть діяти протягом прогнозного періоду при незмінній економічній політиці порівняно з минулим періодом; ІІ - цільовий прогноз, здійснений з урахуванням антиінфляційних заходів, спрямованих на досягнення цільових темпів інфляції;

- моделі прогнозування індексу споживчих цін та індексу цін виробників, особливістю яких є зосередження на факторах, які впливають на збереження тенденції розвитку інфляційного процесу, що дасть змогу підвищити точність прогнозів інфляції в Україні;

отримали подальший розвиток:

- класифікація чинників інфляції на основі врахування рівня керованості інфляційним процесом від адміністративних, які мають найбільший його рівень, до витратних, які є майже некерованими з боку держави, що дозволить підвищити якість державного регулювання інфляційного процесу на будь-якому етапі його розвитку та визначити адекватні антиінфляційні заходи;

- підхід до управління грошовою масою як інструмента державного регулювання інфляції, який передбачає необхідність подовження часового лагу, з яким грошова маса впливає на інфляцію в Україні, що дасть змогу отримувати більший приріст реального ВВП з меншими інфляційними наслідками в результаті зростання грошової маси.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що обґрунтовані у дисертації методичні положення і рекомендації, аналітичні та прогнозні розрахунки можуть бути використані державними структурами у процесі здійснення економічної політики з метою підвищення ефективності управлінських рішень і вдосконалення нормативно-правових актів з питань державного регулювання інфляції.

Пропозиції щодо необхідності запровадження інфляційного таргетування в Україні у два етапи із визначеними складовими елементами, методика та моделі прогнозування інфляції в Україні використані Міністерством економіки України при розробці прогнозів та стратегічних програмних документів (довідка № 3001-23/426 від 28.10.2008 р.). Методологічні підходи до визначення граничної інфляційності ВВП та оптимального рівня інфляції, розроблена класифікація чинників інфляції за рівнем їх керованості використані в аналітичній роботі Міністерства фінансів України (довідка № 03000-15/16 від 18.11.2008 р.). Основні теоретичні положення та висновки дослідження використовуються у ДВНЗ "Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана" при викладанні дисциплін "Макроекономічна політика" та "Макроекономічне прогнозування" (довідка від 06.11.2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаним науковим дослідженням. Всі наукові результати, які викладені в дисертації і виносяться на захист, здобуті автором особисто. Їх використання на практиці сприятиме підвищенню ефективності державного регулювання інфляції в Україні та досягненню цінової стабільності.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження оприлюднені на І Міжнародній науково-практичній конференції "Європейська наука XXI століття: стратегія і перспективи розвитку - 2006" (Дніпропетровськ, 2006), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Сучасні наукові дослідження - 2006" (Дніпропетровськ, 2006), IV Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених "Економічний і соціальний розвиток України в XXI столітті: національна ідентичність та тенденції глобалізації" (Тернопіль, 2007), Міжнародній науково-практичній конференції "Современные направления теоретических и прикладных исследований - 2007" (Одеса, 2007), Міжнародній конференції молодих учених і студентів "Інноваційні процеси економічного і соціально-культурного розвитку: вітчизняний та зарубіжний досвід" (Тернопіль, 2008).

Публікації. За результатами дисертаційної роботи опубліковано 11 наукових праць загальним обсягом 4,17 др. арк. (автору належить 3,75 др. арк.), з них 6 статей у наукових фахових виданнях та 5 - в інших виданнях.

Структура і обсяг дисертації. Дисертаційне дослідження складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 209 сторінок комп'ютерного тексту. Робота містить 17 таблиць на 8 сторінках, 16 рисунків на 6 сторінках, 5 додатків на 13 сторінках. Список використаних джерел включає 175 найменувань на 15 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано предмет, об'єкт, мету та завдання дисертаційного дослідження, визначено методологічну базу, наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення.

У розділі 1. "Теоретико-методологічні засади державного регулювання інфляції" проаналізовано позиції найвідоміших економічних теорій щодо причин виникнення інфляції, розкрито сутність інфляційних чинників і розглянуто їх класифікації за різними ознаками, систематизовано існуючі методи державного регулювання інфляції в залежності від умов застосування. регулювання надлишковий інфляційне таргетування

Аналіз позицій найвідоміших теорій інфляції засвідчив, що немає єдино правильної, самодостатньої теорії, яка б у повній мірі пояснила сутність такого складного явища як інфляція. Кожна з теорій інфляції має свої як сильні, так і слабкі сторони, але водночас кожна з них робить важливий внесок у вивчення інфляції. Безумовно, найбільш значимими з цієї точки зору теоріями є кейнсіанська та монетаристська, які значно поглибили знання про механізм виникнення та методи регулювання інфляції. Зокрема заслугою кейнсіанської теорії є те, що вона пов'язала інфляцію із надлишковим сукупним попитом, джерелом якого є не грошова маса, а дохід, який отримують суб'єкти внаслідок розподілу виробленого ВВП. Грошова маса ж, на думку представників цієї теорії, є лише засобом реалізації сукупного попиту. Важливим висновком кейнсіанської теорії є й те, що надлишковий сукупний попит зростає у міру наближення економіки до стану повної зайнятості, і пропорції розподілу дії сукупного попиту між збільшенням обсягу виробництва та зростанням рівня цін визначаються еластичністю сукупної пропозиції.

Представники монетаристської теорії, спираючись на рівняння кількісної теорії грошей та виходячи з того, що швидкість обігу грошової маси є стабільною, а обсяг виробництва не залежить від грошової маси, зробили висновок, що інфляцію викликає надлишкова грошова маса, тобто та її частина, яка перевищує темпи зростання реального продукту. При цьому засновник даної теорії наголошував, що грошова маса впливає на інфляцію не відразу, а лише через певний проміжок часу (часовий лаг), здійснюючи таким чином суттєвий внесок у систему знань про інструментарій монетарної політики.

Разом з тим, жодна із зазначених теорій не позбавлена недоліків. Так, головним недоліком кейнсіанської теорії є те, що її положення не дозволяють співвіднести стан економіки країни з кривою сукупної пропозиції, а значить, і визначити чутливість інфляції до змін сукупного попиту. Не витримує перевірки на практиці й одне з основних положень монетаристів про те, що швидкість обігу грошової маси є стабільною. Аналіз динаміки цього показника в Україні показує, що швидкість обігу грошової маси може суттєво змінюватись як в межах року, так і по окремих роках, що обумовлює необхідність її обов'язкового врахування у процесі регулювання інфляції.

У сучасній літературі обґрунтовується сутність інфляції як багатофакторного явища, тому виникає об'єктивна необхідність не тільки виявити її конкретні причини, але й певним чином систематизувати, згрупувати їх з метою визначення відповідних інструментів державного регулювання інфляційного процесу. Серед існуючих класифікацій причин інфляції найбільш поширеними є класифікації, що засновані на їх поділі на чинники інфляції попиту та чинники інфляції витрат, монетарні та немонетарні, внутрішні та зовнішні, первинні та вторинні тощо. Проте їх аналіз дозволив дійти висновку, що розробка детальних класифікацій причин інфляції ще не гарантує повної керованості інфляційним процесом, тому що серед чинників інфляції незалежно від її різновиду є такі, що піддаються регулюванню з боку держави, і такі, що знаходяться поза межами її впливу. А оскільки кінцевою метою вивчення причин інфляції є їх усунення, спільним недоліком усіх зазначених класифікацій є те, що вони не дають відповіді на питання, чи можна усунути ті чи інші причини інфляції, тобто не дозволяють визначити рівень керованості інфляційним процесом на певному етапі його розвитку. З огляду на це, запропоновано класифікацію чинників інфляції на основі врахування рівня керованості інфляційним процесом з боку держави з виділенням таких їх груп (у напрямку зменшення ступеня керованості): адміністративні (ціни, що встановлюються державними адміністраціями), монетарні (різні шляхи грошової емісії), сезонні (чинники, що викликають сезонні зміни цін), імпортні (ціни на імпортну сировину та енергоресурси, валютний курс), витратні (чинники, що пов'язані із середніми витратами на виробництво продукції).

Поділ чинників інфляції за рівнем їх керованості показує, що в залежності від того, які причини переважають у механізмі розвитку інфляції, здатність держави передбачати та впливати на інфляційний процес буде різною. З огляду на це, правомірне порушення питання щодо меж відповідальності центрального банку та уряду за цінову динаміку. Адже ці органи державної влади відповідальні лише за ту частину інфляції, яка викликана чинниками, що належать до сфери їх контролю.

В економічній літературі існує визнана номенклатура методів державного регулювання інфляції. Зрозуміло, що для успішного подолання інфляції важливо правильно підібрати необхідні з них та вчасно їх застосувати. Втім вибір кожного конкретного методу залежить від багатьох факторів. Тому методи державного регулювання інфляції та заходи, за допомогою яких вони реалізуються, було проаналізовано та систематизовано з точки зору причин та масштабу інфляційного процесу, встановлюваних цілей та завдань, існуючих макроекономічних умов і тактики стримування зростання цін. Так, встановлено, що в умовах високої інфляції та особливо гіперінфляції найбільш ефективними є заходи жорсткої монетарної та фіскальної політики, які мають на меті суттєво скоротити темпи зростання грошової маси та усунути бюджетний дефіцит. В залежності від причин, що викликають інфляцію, можуть застосовуватись заходи дефляційної політики, спрямовані на регулювання інфляції попиту, та заходи політики доходів, політики впливу на ринок і набір заходів, що пропонує теорія економіки пропозиції, покликані зупинити або зменшити вплив на інфляцію чинників з боку сукупної пропозиції. Особливе місце серед методів регулювання інфляції або точніше методів реалізації монетарної політики займають монетарні режими таргетування, серед цілей яких є контроль за інфляцією. Відповідно до встановлених цілей та існуючих макроекономічних умов можуть застосовуватись наступні монетарні режими: таргетування валютного курсу, таргетування грошової маси і безпосередньо таргетування інфляції, кожен з яких має свої переваги, передумови та світовий досвід застосування. У процесі державного регулювання інфляції важливе значення має вибір тактики стримування зростання цін, оскільки від цього у великій мірі залежить результативність застосовуваних заходів. З точки зору врахування швидкості зниження рівня інфляції науковці розрізняють політику рішучих змін і політику поступовості з одного боку, неокласичну (миттєву) і неокейнсіанську (поступову) дезінфляцію - з іншого.

Систематизований аналіз методів та заходів державного регулювання інфляції показав, що методи прямого регулювання, як правило, мають високу результативність на початкових етапах формування ринкових відносин, коли інструменти державного регулювання є недостатньо розвиненими та дієвими, а також в нестабільних економічних умовах. Втім, із розвитком ринкових відносин та підвищенням чутливості об'єктів регулювання до змін економічного середовища доцільно змінювати акцент у бік застосування методів непрямого впливу.

У розділі 2. "Аналіз інфляційного процесу в Україні" здійснено ґрунтовний аналіз розвитку інфляційного процесу та виділено його основні етапи. Окрему увагу приділено дослідженню особливостей формування та державного регулювання інфляції попиту й інфляції витрат в Україні.

З метою визначення причин зростання цін, виявлення тенденцій розвитку інфляції, а також здійснення оцінки ефективності її державного регулювання було досліджено інфляційний процес в Україні. За ознакою інтенсивності розвитку та характеру інфляції, спрямування монетарної політики, а також тенденції зміни макроекономічних показників було виділено чотири етапи його розвитку:

І етап - 1991 р. - 1993 р. - це етап найвищої за темпами інфляції, що поєднувалась із падінням реального ВВП та була викликана передусім емісійною монетарною політикою, спрямованою на фінансування значного дефіциту державного бюджету;

ІІ етап - 1994 р. - 1998 р., для якого притаманні значно нижчі темпи інфляції, досягнуті завдяки проведенню грошової реформи та реалізації рестрикційної монетарної політики, але збереження значного потенціалу прихованої інфляції, збільшення витратної її складової та нестабільна макроекономічна динаміка;

ІІІ етап - 1999 р. - 2005 р. - цей етап характеризується поступовим досягненням помірних темпів інфляції на фоні суттєвої макроекономічної стабілізації і відновлення зростання економіки, що дозволило стабілізувати державні фінанси та здійснювати стимулюючу монетарну політику без значного тиску на ціни;

IV етап - розпочинається з 2006 р. та відрізняється значним прискоренням інфляційних процесів в Україні та у світі в цілому, в яких домінуючою є інфляція витрат, спричинена підвищенням цін на імпортні сировину й енергоресурси та активізацією зростання цін на агропромислову продукцію, які загалом значно важче піддаються регулюванню з боку державної влади, ніж чинники інфляції попиту.

Аналіз ефективності державного регулювання інфляційного процесу в Україні загалом показав, що імпліцитні цілі, які кожного року встановлюються Національним банком України в Основних засадах грошово-кредитної політики, в тому числі й щодо інфляції, не виконуються. В результаті значно знижується рівень довіри населення до монетарної політики та посилюються інфляційні очікування, які є одним з визначальних довгострокових чинників інфляції, а також зростають економічні втрати внаслідок невизначеності економічних суб'єктів щодо майбутньої політики центрального банку. Відсутність пріоритетної цілі монетарної політики та чітких зобов'язань щодо її виконання призводить до прискорення інфляційних процесів та зниження ефективності державного регулювання інфляції в цілому.

З огляду на різний характер причин двох видів інфляції: інфляції попиту та інфляції витрат, і, відповідно, різних інструментів їх державного регулювання, було проведено окремі дослідження механізму розвитку кожного з них. Виходячи з того, що на рівні товарно-грошових відносин репрезентантом сукупного попиту є грошова маса: чим більший сукупний попит, тим більше грошей потрібно економічним суб'єктам для його реалізації в процесі товарно-грошових відносин, зростання сукупного попиту може бути пов'язане зі зростанням грошової маси, яка, у свою чергу, завдяки наявності розвиненої мережі інструментів управління нею порівняно з іншими чинниками інфляції виступає основним інструментом монетарної політики у процесі державного регулювання інфляції.

Для ефективного використання цього інструменту необхідно володіти інформацією щодо характеру та щільності зв'язку між грошовою масою і рівнем інфляції. Зважаючи на це, було розраховано парні коефіцієнти кореляції за рядами динаміки ланцюгових місячних темпів приросту грошової маси М 2 та ІСЦ з січня 2000 р. по грудень 2008 р. Обґрунтовано, що для якісного аналізу лагового впливу грошової маси на інфляцію доцільно використовувати ланцюгові темпи приросту досліджуваних показників, а величину часового лагу встановлювати за критерієм максимальних додатних значень коефіцієнтів парної кореляції, розрахованих при різних часових зрушеннях. Результати розрахунків показали, що запізнювальний вплив грошової маси на ІСЦ протягом досліджуваного періоду є помірним, за різними роками грошова маса визначає від 15 до 31 % динаміки ІСЦ. Величина лагу змінювалась в межах 6-9 місяців, лише у 2006-2007 рр. лаг зменшився до 2-3 місяців.

Встановлено, що подовження часового лагу впливу грошової маси на інфляцію дасть змогу зменшити інфляційний потенціал грошової маси на основі трансформації більшої частини її приросту у зростання реального ВВП. У зв'язку з цим було визначено чинники, що впливають на величину лагу, до яких віднесено інфляційні очікування економічних суб'єктів та швидкість обігу грошової маси, на яку серед інших чинників істотний вплив здійснюють частка довгострокових депозитів та частка довгострокових кредитів у кредитному портфелі банківської системи. З огляду на позитивні макроекономічні наслідки подовження часового лагу, одним з пріоритетних завдань Національного банку України має бути сприяння залученню депозитних вкладів на довгостроковій основі та збільшенню їх частки і частки довгострокових кредитів у структурі портфелю банківської системи на збалансованій основі за сумами і строками, а також забезпечення зниження інфляційних очікувань економічних суб'єктів шляхом підвищення їх довіри до монетарної політики.

Оскільки зростання цін викликає не весь приріст грошової маси, а лише її надлишок понад потреби у ній реальної економіки, у сучасній економічній літературі для визначення впливу грошової маси на інфляцію пропонуються різні методики обчислення надлишкової грошової маси. Проте їх аналіз показав, що головним спільним недоліком цих методик є ігнорування швидкості обігу грошової маси внаслідок припущення щодо її стабільності. В той же час в умовах України зміна швидкості обігу грошової маси має істотний вплив на інфляційний потенціал грошової маси, тому що вона є одним з головних індикаторів зміни попиту на гроші.

Зважаючи на те, що грошова маса з урахуванням швидкості її обігу є показником грошового обороту, слід обчислювати надлишковий грошовий оборот, що являє собою ту частину грошового обороту, яка перевищує потреби реальної економіки у грошових засобах. Кількісно у темпах приросту надлишковий грошовий оборот визначається за формулою:

,

де - темп приросту надлишкового грошового обороту; - темп росту грошової маси; - темп росту швидкості обігу грошової маси; - темп росту реального ВВП.

На основі результатів розрахунків, наведених у табл. 1, встановлено, що між надлишковим грошовим оборотом та інфляцією існує дуже тісний зв'язок. Варіація надлишкового грошового обороту, який відображає надлишковий сукупний попит, пояснює від 86 до 90 % варіації інфляції (ІСЦ та дефлятора ВВП відповідно), що обумовлює необхідність врахування даного показника у процесі прогнозування та державного регулювання інфляції в Україні.

Таблиця 1. Обчислення надлишкового грошового обороту та показники інфляції в Україні (у % до відповідного періоду попереднього року)

Джерело: розраховано автором на основі даних Держкомстату та Національного банку України.

Згідно з монетарним правилом М. Фрідмена для того, щоб не викликати інфляцію, грошову масу необхідно збільшувати стабільними темпами в межах не більше 3-5 % на рік, що відповідає темпам зростання реального ВВП та враховує незначне уповільнення швидкості обігу грошової маси. Проте у практиці монетарної політики лише випадково може виникнути ситуація, коли грошова маса зростає без впливу на інфляцію, оскільки вона як інструмент монетарної політики використовується не лише для регулювання інфляції, але й для досягнення інших економічних цілей. Втім в умовах пріоритетності інфляційної цілі темпи приросту грошової маси можуть перевищувати потреби реальної економіки у грошових засобах лише на величину інфляції, що знаходиться в межах її цільового (оптимального) рівня. Тому проблемою реалізації монетарної політики є не надлишкова, а надмірна грошова маса, результатом якої може бути високий рівень інфляції.

Дослідження природи інфляційного процесу в Україні показує, що на сучасному етапі роль інфляції витрат у підвищенні загального рівня цін посилюється. Аналіз структури витрат на виробництво продукції в Україні дозволив виявити, що найсильніший вплив на ціну продукції справляє вартість матеріальних ресурсів, частка яких складає більше 50 % загальних виробничих витрат. Другою за питомою вагою статтею витрат є витрати на оплату праці, що у середньому складають біля 13 % загальних витрат. Але незважаючи на їх відносно низьку питому вагу, розрахунки показують, що суттєве випереджальне зростання заробітної плати порівняно із продуктивністю праці викликає інфляцію. Так, протягом 2000-2007 рр. реальна продуктивність праці зросла у 1,7 разів, а реальна заробітна плата - у 3,2 рази.

Внаслідок вирішального впливу матеріальних витрат на розвиток інфляції з боку пропозиції та об'єктивної тенденції зростання світових цін на ресурси, особливо енергетичні, значну увагу в процесі державного регулювання інфляції в Україні слід приділити заходам економічної політики, спрямованим на зменшення енергоємності виробництва шляхом впровадження енергозберігаючих технологій, поступове скорочення частки матеріаломістких галузей у структурі народного господарства через реалізацію структурних змін та підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів. Важливе значення мають заходи, покликані стимулювати зростання продуктивності праці, що дозволить підвищувати заробітну плату на безінфляційній основі. Реалізація зазначених заходів дасть змогу у довгостроковій перспективі поступово зменшити тиск витратних чинників на загальний рівень цін.

У розділі 3. "Цільові показники державного регулювання інфляційних процесів в Україні" обґрунтовано підхід до визначення оптимального рівня інфляції, встановлено проблеми і перспективи запровадження інфляційного таргетування в Україні та розроблено багатофакторні моделі прогнозування показників інфляції.

Обґрунтовано, що під стабільністю грошової одиниці як мети державного регулювання інфляції необхідно розуміти стабільність цін, яка відображає стабільність купівельної спроможності грошової одиниці. При цьому валютний курс та відсоткова ставка впливають на стабільність грошової одиниці лише тією мірою, в якій їх зміни відображаються на цінах на товари і послуги, що купує населення. У свою чергу, цінова стабільність не означає абсолютну незмінність цін або нульову інфляцію, під нею слід розуміти підтримання інфляції на мінімально необхідному або оптимальному рівні.

Виходячи з того, що досягнення бажаного рівня інфляції слугує не самоціллю монетарної політики, а передумовою реалізації більш високої мети економічної політики - зростання ВВП і підвищення на цій основі суспільного добробуту, оптимальний, тобто найкращий, рівень інфляції є не абсолютною, як це прийнято часто вважати, а відносною величиною. Зростання ВВП - це результат, а інфляція є ціною його досягнення, тому оптимальним може бути лише такий рівень інфляції, за якого результат, тобто ВВП, максимізується на умовах мінімального зростання цін. Це означає, що мінімальним має бути співвідношення між темпами інфляції і темпами приросту ВВП. Зазначене співвідношення запропоновано позначити поняттям "гранична інфляційність ВВП", що показує, на скільки відсоткових пунктів змінюється інфляція при зростанні ВВП на один відсотковий пункт:

,

де - гранична інфляційність ВВП у періоді t; , - темп інфляції та темп приросту ВВП у періоді t.

Умови, від яких залежить гранична інфляційність ВВП, формуються на ринку товарів і послуг. Встановлено, що гранична інфляційність ВВП змінюється залежно від величини ВВП-розриву і кута нахилу тієї ділянки кривої сукупної пропозиції AS, на якій знаходиться економіка (рис. 1). Чим більше економіка наближається до стану повної зайнятості та меншим є ВВП-розрив, тим крутішою стає крива AS і тим більшою є гранична інфляційність ВВП.

Визначено, що критерієм оптимізації інфляції є досягнення максимальних темпів приросту ВВП, а умовою - мінімальна гранична інфляційність ВВП. Максимальним ВВП є потенційний ВВП, за умов досягнення якого усувається ВВП-розрив. Зважаючи на те, що потенційний ВВП є, як правило, зростаючою величиною, максимальний приріст ВВП - це такий його приріст, який забезпечує досягнення прогнозної величини потенційного ВВП. Оскільки максимізація приросту ВВП може відбуватися лише на основі відповідного збільшення сукупного попиту, неминучим наслідком якого є інфляція, то мінімізація граничної інфляційності ВВП має забезпечуватись шляхом зниження інфляції. У такому разі необхідними умовами мінімізації граничної інфляційності ВВП є адекватне зростання грошової маси, що задовольняє мінімально необхідне підвищення попиту на гроші з боку економічних суб'єктів і забезпечує мінімізацію монетарного компонента інфляції, та створення державою передумов, які б стримували інфляцію витрат. Виконання останньої умови покликане підвищити загальну ефективність економіки та знизити її вразливість до шоків пропозиції на основі підвищення еластичності сукупної пропозиції, що графічно відобразиться у зменшенні кута нахилу кривої AS₂ (рис. 1).

Рис. 1. Зміни у граничній інфляційності ВВП у довгостроковому періоді при забезпеченні умов її мінімізації.

Отже, оптимальний рівень інфляції - це таке зростання цін, яке забезпечує досягнення максимальних темпів приросту ВВП на умовах мінімізації граничної інфляційності ВВП. Кількісно оптимальний рівень інфляції () визначається за формулою:

,

де - максимальний темп приросту реального ВВП у періоді t; - мінімізована гранична інфляційність ВВП у періоді t.

Результати розрахунків засвідчили, що протягом 2005-2007 рр. гранична інфляційність ВВП в Україні значно зросла, в той час як у європейських країнах цей показник, як правило, коливається в межах 1,0-1,2. Такі високі значення даного показника в Україні є, з одного боку, результатом того, що зменшується ВВП-розрив і економіка наближається до стану повної зайнятості, а з іншого - результатом неадекватного зростання сукупного попиту та шоків з боку пропозиції, передусім підвищення цін на імпортований газ у напрямку їх наближення до світового рівня. Як наслідок, обчислені максимальні додаткові темпи приросту споживчих цін за умови усунення ВВП-розриву свідчать про дуже високу ціну досягнення максимальних темпів приросту ВВП на сучасному етапі економічного розвитку України, що підтверджує необхідність забезпечення мінімізації граничної інфляційності ВВП з метою оптимізації рівня інфляції та досягнення цінової стабільності (табл. 2).

Таблиця 2. Складові максимального додаткового темпу приросту споживчих цін в Україні за 2003-2007 рр.

Джерело: розраховано автором на основі даних Державного комітету статистики України.

Міжнародний досвід свідчить, що інфляційне таргетування (ІТ) є найуспішнішою монетарною стратегією забезпечення цінової стабільності. Кількість країн, в яких застосовується ІТ, постійно зростає. За 19 років існування цього режиму більше 25-ти країн світу перейшли до ІТ і досягли успіхів у забезпеченні низької та стабільної інфляції. Дослідження міжнародних організацій свідчать, що значна частина нових ринкових економік та країн, що розвиваються, в тому числі і Україна, планують у найближчому майбутньому перехід до ІТ.

З огляду на те, що Україна є державою з недостатньо розвиненою економікою, з високою та нестабільною інфляцією, а досвід країн, які запроваджували ІТ у таких умовах, свідчить, що повноцінному ІТ передував так званий перехідний період, протягом якого проводились економічні реформи і поступово знижувались темпи інфляції, запропоновано запроваджувати ІТ в Україні у два етапи: І - етап дезінфляції, спрямований на зниження граничної інфляційності ВВП та оптимізацію на цій основі рівня інфляції; ІІ - етап цінової стабільності, метою якого є підтримання інфляції на оптимальному рівні. Для кожного етапу визначено основні елементи ІТ, серед яких: об'єкт ІТ, форма цільового показника, можливість відхилення від встановленої цілі, горизонт ІТ, органи державної влади, відповідальні за досягнення цілі, та валютний режим.

Аргументовано, що встановлювати інфляційну ціль та відповідати за її досягнення мають Національний банк спільно з Урядом у межах своїх повноважень. Зокрема до сфери контролю Національного банку належать монетарні чинники інфляції, а також валютний курс. Уряд зі свого боку має здійснювати фіскальну політику, яка буде підтримувати монетарну політику у досягненні інфляційної цілі; у разі економічної доцільності підвищувати адміністративно-регульовані ціни обґрунтовано та узгоджено з інфляційними цілями; створювати передумови для зниження впливу витратних чинників на рівень цін у довгостроковій перспективі.

Визначено основні переваги застосування ІТ в Україні та пов'язані з цим ризики (табл. 3). Слід зауважити, що наведені ризики є характерними для сучасного етапу розвитку вітчизняної економіки, на якому ще не створені усі необхідні передумови для переходу до повноцінного ІТ. Тому в процесі їх створення протягом першого етапу ІТ в Україні будуть поступово зменшуватися і зазначені ризики.

Таблиця 3. Переваги та ризики запровадження ІТ в Україні

Наявність якісного прогнозу інфляції є однією з найважливіших передумов її ефективного державного регулювання. Проте задля досягнення встановлених інфляційних цілей виникає необхідність зміни ролі прогнозування інфляції з пасивної на активну, коли інструменти монетарної політики застосовуються у відповідь не на поточний, а на прогнозний через певний проміжок часу рівень інфляції. Тому інфляційний прогноз починає слугувати не тільки інформаційною базою, але й безпосереднім об'єктом державного регулювання. З огляду на це, в сучасних умовах України, у тому числі і в умовах переходу до ІТ, необхідно послідовно застосовувати два види прогнозів інфляції: І - інерційний прогноз, побудований на основі сукупності факторів інфляції, що будуть діяти протягом прогнозного періоду при незмінній економічній політиці порівняно з минулим періодом; ІІ - цільовий прогноз, здійснений з урахуванням антиінфляційних заходів, спрямованих на досягнення цільових темпів інфляції.

Інерційний прогноз має систематично надавати надійну інформацію щодо майбутньої динаміки інфляції для визначення заходів економічної політики, які необхідно здійснити для досягнення інфляційних цілей, а цільовий прогноз має розроблятись з урахуванням можливостей державної влади щодо їх досягнення.

З метою підвищення точності прогнозів інфляції в Україні були розроблені багатофакторні регресійні моделі прогнозування індексу споживчих цін (ІСЦ) та індексу цін виробників (ІЦВ), що мають ряд переваг поряд з існуючими у вітчизняній практиці, зокрема такі: 1) включення у модель показників, виміряних у темпах приросту до відповідного періоду попереднього року, що дозволило розширити кількість аналізованих регресорів та виявити фактори інфляції, які впливають на збереження тенденції розвитку інфляційного процесу; 2) врахування фактора надлишкового грошового обороту, що здійснює суттєвий вплив на рівень цін; 3) виявлення інфляційних факторів та отримання коефіцієнтів чутливості інфляції до них у період відносної економічної стабільності 2003-2007 рр.; 4) відсутність автономного приросту цін у моделі ІСЦ та його мінімальне значення у моделі ІЦВ (рис. 2).

Усі наявні переваги дозволили отримати достатньо якісні прогнози ІСЦ та ІЦВ, що підтверджено відповідними статистичними показниками (табл. 4).

Рис. 2. Багатофакторні регресійні моделі прогнозування показників інфляції в Україні

Таблиця 4. Прогнозні та фактичні значення ІЦВ та ІСЦ у 2008 році (у % до відповідного періоду попереднього року)

З огляду на це, побудовані моделі пропонується використовувати на сучасному етапі економічного розвитку України, в тому числі на І етапі запровадження ІТ, коли контроль за зниженням інфляції є дуже важливим завданням.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове розв'язання наукової задачі, що виявляється у розробці теоретико-методологічних засад і практичних рекомендацій щодо державного регулювання інфляційних процесів в Україні з метою підвищення його ефективності та забезпечення досягнення цінової стабільності. В результаті дослідження були отримані наступні висновки:

1. Інфляція є складним і багатофакторним явищем, тому для того, щоб здійснювати державне регулювання процесу її розвитку за допомогою відповідних методів та заходів, необхідно знати причини, що лежать в її основі. З метою встановлення рівня керованості інфляційним процесом та визначення адекватних заходів державного регулювання інфляції запропоновано класифікацію чинників інфляції за рівнем їх керованості з боку держави з виділенням таких груп (у напрямку зменшення ступеня керованості): адміністративні, монетарні, сезонні, імпортні, витратні.

2. Встановлення величини часового лагу впливу грошової маси на індекс споживчих цін в Україні, значення якого знаходиться в межах 6-9 місяців і є значно меншим аналогічних показників розвинутих країн, засвідчило про необхідність подовження часового лагу, що може дозволити отримувати більший приріст реального ВВП з меншими інфляційними наслідками в результаті зростання грошової маси. Визначено завдання монетарної політики, виконання яких забезпечить подовження часового лагу шляхом впливу на його чинники, до яких віднесено інфляційні очікування економічних суб'єктів та швидкість обігу грошової маси.

3. На основі вдосконаленої методики обчислення надлишкового грошового обороту, яка передбачає врахування швидкості обігу грошової маси, обчислено темпи приросту надлишкового грошового обороту в Україні. Встановлення існування тісного зв'язку між надлишковим грошовим оборотом та основними показниками інфляції свідчить про його вагомий вплив на зміну загального рівня цін.

4. Оскільки досягнення бажаного рівня інфляції слугує передумовою реалізації стратегічної мети економічної політики - зростання ВВП і підвищення на цій основі суспільного добробуту, критерієм оптимізації інфляції встановлено досягнення максимальних темпів приросту ВВП. При цьому необхідною умовою виступає мінімізація граничної інфляційності ВВП, що є показником співвідношення між темпами інфляції і темпами приросту ВВП, і досягається на основі адекватного зростання грошової маси та створення державою передумов, які б стримували інфляцію витрат.

5. Націлювання монетарної політики НБУ на поступовий перехід до ІТ в умовах високої та нестабільної інфляції обумовлює необхідність проходження Україною двох етапів запровадження ІТ: І - етап дезінфляції, спрямований на зниження граничної інфляційності ВВП та оптимізацію на цій основі рівня інфляції; ІІ - етап цінової стабільності, метою якого є підтримання інфляції на оптимальному рівні. Зазначені етапи відрізняються складовими елементами реалізації ІТ, серед яких визначено наступні: об'єкт ІТ, форма цільового показника, можливість відхилення від встановленої цілі, горизонт ІТ, відповідальні органи державної влади та валютний режим. Сформульовані основні переваги і ризики запровадження ІТ в Україні можуть дозволити оцінити ймовірні результати переходу до цього монетарного режиму.

6. У процесі державного регулювання інфляції, особливо в умовах застосування ІТ, мають бути чітко визначені межі відповідальності органів державної влади за цінову динаміку. Національний банк України має здійснювати контроль за монетарними чинниками інфляції, а також імпортним чинником - валютним курсом. Уряд, у свою чергу, здатний регулювати адміністративні чинники, прогнозувати сезонні зміни цін та створювати передумови для зниження впливу витратних чинників на рівень цін у довгостроковому періоді.

7. Зміна ролі прогнозування у державному регулюванні інфляції з пасивної на активну з метою підвищення рівня керованості інфляційним процесом як на сучасному етапі економічного розвитку, так і в умовах переходу до ІТ, передбачає необхідність послідовного застосування двох видів прогнозів інфляції: І - інерційний прогноз, побудований на основі сукупності факторів інфляції, що будуть діяти протягом прогнозного періоду при незмінній економічній політиці порівняно з минулим періодом; ІІ - цільовий прогноз, здійснений з урахуванням антиінфляційних заходів, спрямованих на досягнення цільових темпів інфляції.

8. Розроблені багатофакторні регресійні моделі прогнозування індексу споживчих цін та індексу цін виробників враховують вплив тих факторів, які найменше піддаються тимчасовим та сезонним коливанням і тому визначають тенденцію розвитку інфляційного процесу. Такий вибір дозволив зосередити більшу увагу на контрольованих державою факторах з метою підвищення управлінських якостей прогнозних моделей. Апробація цих моделей дала можливість отримати прогнозні значення ІСЦ та ІЦВ, що досить точно відображають фактичні дані.