ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Виходячи з досвіду передових країн світу на сьогодні одним з найголовніших завдань можна вважати розробку інноваційної моделі розвитку національної економіки України, адекватної як українським традиціям, так і сучасним світовим тенденціям. Невід'ємною складовою частиною такої моделі є науково-інноваційна сфера, завдяки якій країни - світові лідери, створили свої сучасні динамічні і мобільні економічні та соціальні системи. Україна має реалізувати власний науково-технологічний потенціал, оскільки накопичення інноваційних ресурсів і парадигмальні зміни в економіці стають основою інноваційного розвитку сучасного суспільства. Розвиток інноваційної моделі структурної перебудови економіки та її зростання, становлення України як високотехнологічної держави проголошуються основним принципом державної політики.

На практиці цей принцип реалізується непослідовно. Процес проведення державної адміністративної реформи в сфері науково-технічної діяльності в контексті переходу до інноваційного типу управління рухається дуже повільно, насамперед, у зв'язку з постійними змінами в складі Кабінету Міністрів України. Попередні Уряди перепробували безліч варіантів реформи: ліквідовували міністерства та комітети, робили різноманітні організаційні перетворювання, скорочували кількість апарату та міняли внутрішню структуру центральних органів виконавчої влади. Однак, суттєвих системних змін не відбулось.

Наука і надалі фінансується за “залишковим принципом”. Бюджетне фінансування науки у 2009 році залишилось майже таким, як і раніше, тобто на рівні 0,3% - 0,4% ВВП, незважаючи на те, що Законом України “Про наукову і науково-технічну діяльність”, а також Концепцією науково-технологічного та інноваційного розвитку України, прийнятою Верховною Радою України, передбачалося рівень бюджетного фінансування науки довести до 1,7% ВВП. Державний інноваційний фонд, як джерело бюджетної підтримки комерціалізації результатів науково-технічної діяльності, ліквідовано. Державна інноваційна фінансово-кредитна установа не виконує всіх його функцій, як передбачалося. Функції державного управління інноваційною сферою не сконцентровані, розкидані по декількох центральних органах виконавчої влади, які періодично перетягують їх кожен на себе. Експертизу інноваційних проектів здійснює Міністерство освіти і науки України, а рішення щодо кредитування зазначених проектів приймає Державне агентство України з інвестицій та інновацій. Нормативно-правові акти з питань інноваційної діяльності розробляє МОН України, а проект Національної інноваційної системи доручено розробляти Держінвестицій України. Саме ці обставини і обумовлюють актуальність переходу до інноваційного типу державного управління науково-технічною діяльністю.

У своїх працях Бажал Ю.М., Бакушевич І.В., Геєць В.М., Гриньов Б.В., Гуменюк В.Я., Гусєв В.О., Долішній М.І., Кемпбелл Д., Козоріз М.А., Кондратьєв М.Д., Лапко О.О., Малицький Б.А., Роджерс Е., Соловйов В.П., Туган-Барановський М.І., Шумпетер Й., Чумаченко М.Г. та інші розглядали питання створення та реалізації інновацій, формування інфраструктури та створення правової бази інноваційних процесів.

Методологічні аспекти державного управління в Україні висвітлені в науковій літературі завдяки дослідженням, якими займались В.Б. Аверьянов, В.Д. Бакуменко, М.М. Білинська, О.М. Іваницька, Р.А. Калюжний, Т.О. Лукіна, П.І. Надолішній, Н.Р. Нижник, O.Ю. Оболенський, В.М. Олуйко, О.М. Суходоля, В.В. Цвєтков та інші.

Проте, незважаючи на значну кількість досліджень і публікацій з цих питань, все ще вимагають визначення, уточнення та акцентування основні питання переходу до інноваційного типу державного управління, які виникають при переході постсоціалістичних країн до ринкової економіки інноваційного типу, шляхи вирішення зазначених питань.

Досить актуальними для України як на науковому, так і на прикладному рівні залишаються також завдання створення та функціонування інноваційних структур, таких як технологічні парки, технополіси та інноваційні центри.

Вагомість, актуальність та висока науково-практична значимість переходу до інноваційного державного управління обумовили вибір теми дисертаційного дослідження, його мету та завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Обраний напрям дослідження взаємопов'язаний із науково-організаційною та науково-координаційною діяльністю Міністерства освіти і науки України в інноваційній сфері. Дисертаційна робота виконана в рамках науково-технічної роботи “Розроблення мотиваційних механізмів щодо залучення вітчизняних та закордонних інвестицій до науково-технологічної сфери та високотехнологічних виробництв в Україні” (номер державної реєстрації 0100U006709), річних науково-тематичних планів Міністерства освіти і науки України, Міністерства промислової політики України, а також в межах розробки автором дисертації окремих положень Закону України “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні” від 16.01.2003 р. № 433 - IV та нормативних актів до Закону України “Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків” від 12.01.2006 р. № 3333 - IV.

Окремі положення дисертації були підготовлені в той час, коли автор брав участь у розробці “Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України”, схваленої постановою Верховної Ради України від 13.07.1999 р. № 916-XIV, та Закону України “Про інноваційну діяльність” від 4.07.2002 р. № 40 - IV.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є поглиблений аналіз інноваційних процесів в Україні, теоретико-методологічне обґрунтування та розробка науково-практичних рекомендацій щодо організаційних механізмів переходу до інноваційного типу державного управління науково-технічною діяльністю. Комплексний підхід до реалізації мети дисертаційної роботи зумовив необхідність розв'язання в ній таких завдань дослідження:

- провести порівняльний аналіз вітчизняного та зарубіжного досвіду переходу на інноваційну модель національного розвитку та сформулювати відповідні пропозиції;

- вивчити матеріали адміністративної реформи в Україні та в контексті її подальшої реалізації запропонувати зміни в системі державного управління науково-технічною та інноваційною діяльністю;

- проаналізувати чинні законодавчі та нормативні акти України з питань науково-технічної діяльності на предмет їх відповідності напрямам інноваційного розвитку та внести пропозиції з удосконалення структури управління науково-технічною та інноваційною діяльністю;

- визначити організаційні механізми забезпечення переходу України до інноваційного державного управління науково-технічною діяльністю;

- розробити науково-практичні рекомендації щодо забезпечення переходу України до інноваційного державного управління.

Об'єктом дослідження є інноваційні процеси в Україні та державне управління науково-технічною діяльністю.

Предметом дослідження є організаційні механізми забезпечення переходу до інноваційного державного управління науково-технічною діяльністю.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що перетворення деяких ланок державного управління інноваційною діяльністю з підпорядкувально - звітувальних в координаційно - інформаційні та систем “Центральний орган виконавчої влади - підприємство, установа” з підпорядкувально - звітувальних в функціонально - відповідальні, а також посилення стимулюючих функцій держави є достатньою умовою переходу державного управління України на інноваційний шлях розвитку.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є системний підхід до організації науково-технічної діяльності та державного управління інноваційними процесами.

При дослідженні сучасних інноваційних стратегій, моделей інноваційної політики та механізмів стимулювання науково-технічної діяльності в зарубіжних країнах застосовано метод порівняльного аналізу.

При підготовці розділу “Загальна характеристика інноваційного типу державного управління” використано методи аналізу й синтезу.

При підготовці розділів “Організаційно-функціональна конструкція іноваційного державного управління в умовах ринкової економіки” та “Реалізація основних функцій інноваційного державного управління” використано методи групувань і класифікації.

У процесі дослідження використовувались також такі методи:

-метод логічного моделювання і конструювання (при розробці критеріїв відбору при ухваленні інноваційних та інвестиційних проектів технологічних парків та інноваційних структур інших типів);

-метод теоретичних узагальнень та порівнянь (для підготовки показників ефективності виконання інноваційних проектів та ефективності діяльності технологічних парків);

-табличний метод (для подання фактичного матеріалу з питань державної підтримки інноваційної діяльності і венчурного підприємництва, який дає підстави для отримання висновків по дисертації).

Інформаційну базу проведеного дослідження складають: закони України, постанови Кабінету Міністрів України, матеріали Держкомстату України та наукові праці українських та закордонних учених з питань науково-технічної, інноваційної діяльності та державного управління.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному:

вперше:

-при розгляді державного управління науково-технічною діяльністю в Україні наголос зроблено на інноваційні інституційні та організаційні механізми забезпечення процесу переходу до нової якості управління, включаючи як структурні зміни, так і зміни організаційних відносин;

-запропоновано інституційний механізм реорганізації системи державного управління науково-технічною та інноваційною діяльністю шляхом: створення єдиного центрального органу з питань науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності, а також перетворення низки структурних ланок центральних та місцевих органів виконавчої влади з підпорядкувально - звітувальних на координаційно - інформаційні;

вдосконалено:

-внесено пропозиції з удосконалення чинних законодавчих та нормативних актів України на предмет їх відповідності основним напрямам інноваційного розвитку;

-обґрунтувано структурні зміни в центральних органах виконавчої влади, які стосуються реалізації інноваційної політики, на основі запропонованих інноваційних критеріїв діяльності галузевих центральних органів виконавчої влади (ЦОВВ), таких як: кількість нових видів продукції, технологічних процесів (товарів, послуг), створених підприємствами, організаціями та установами, які відносяться до сфери впливу ЦОВВ; кількість коштів, перерахованих до Державного бюджету України підприємствами, організаціями та установами, які відносяться до сфери впливу ЦОВВ; кількість нових робочих місць, створених підприємствами, організаціями та установами, які відносяться до сфери впливу ЦОВВ, та інноваційних критеріїв діяльності центральних органів виконавчої влади фінансового блоку Уряду, таких як: зростання обсягів інноваційної продукції; зростання кількості новостворених інноваційних структур; зростання кількості нових видів інноваційної продукції;

-систему показників ефективності виконання інноваційних проектів та критерії ефективності діяльності технологічних парків, які регламентують оцінку їх діяльності, шляхом врахування таких з них як: науково-технічний рівень розробок у порівнянні з кращими світовими аналогами; інноваційність продукції, що планується до випуску; відповідність проекту пріоритетним напрямам інноваційної діяльності та середньостроковим інноваційним пріоритетам галузевого рівня; бюджетна ефективність проекту; наявність та ступінь захисту прав на інтелектуальну власність, що залучається до проектів;

дістали подальшого розвитку:

-методологічна концепція переходу державного управління науково-технічною та інноваційною діяльністю на інноваційний шлях розвитку на засадах удосконалення функціональних методів державного управління науково-технічною діяльністю шляхом застосування методу оцінки інноваційності галузевих центральних органів виконавчої влади та методу оцінки інноваційності центральних органів виконавчої влади фінансового блоку Уряду;

-виявлення проблемних питань та формулювання основних організаційних завдань переходу України до інноваційного державного управління науково-технічною діяльністю, серед яких: створення Національної інноваційної системи, галузевих та регіональних інноваційних систем з метою вдосконалення інфраструктури інноваційної діяльності; створення в усіх центральних, галузевих та регіональних органах виконавчої влади окремих структурних підрозділів з питань інноваційної діяльності, трансферу технологій, інтелектуальної власності, а також з питань маркетингу та інформаційної діяльності з метою прискорення впровадження інноваційних процесів у сучасному управлінні.

Практичне значення одержаних результатів полягає в обґрунтуванні та розробці рекомендацій щодо вдосконалення державного управління науково-технічною та інноваційною діяльністю. Опрацьований фактологічний матеріал, основні теоретичні положення та висновки, прикладний матеріал можуть бути використані для підготовки законодавчих та нормативно-правових актів у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності, а також удосконалення державного управління науково-технічною діяльністю. Ідеї та висновки дисертаційної роботи можуть бути реалізовані безпосередньо на прикладних рівнях, а саме, шляхом створення нових ланок державного управління. Теоретичні висновки та практичні рекомендації можуть бути використані також у науково-дослідній сфері.

Результати дисертаційної роботи у формі науково-прикладних розробок, положень та рекомендацій впроваджені у практичній діяльності:

-Міністерства промислової політики України (довідка про впровадження - вих. № 01/2-4-435Н від 10.04.2009 р.), де впроваджено критерії, відповідно до яких формується структура центральних органів виконавчої влади, Положення про здійснення моніторингу за станом впровадження та використання результатів завершених наукових розробок, які виконувались за рахунок коштів державного бюджету, та розроблено проект Галузевої системи прискореного інноваційного розвитку промисловості України;

-Міністерства освіти і науки України (довідка про впровадження - № 14/21-290/1 від 9.04.09 р.), де впроваджено окремі положення, критерії, та показники при підготовці законодавчих та нормативно-правових актів;

-Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економіки України (довідка про впровадження - № 4/198 від 13.05.09 р.), де впроваджено показники, які дають можливість оцінити вплив діяльності технологічних парків та інших інноваційних структур на підвищення рівня конкурентоспроможності національної економіки;

-Державної науково-виробничої корпорації “Київський інститут автоматики” (довідка про впровадження - № 0101/168 від 8.04.09 р.), де впроваджено окремі положення та критерії при підготовці нової структури корпорації, договорів та нормативно-правових актів.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати, викладені в дисертації, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в роботі використано лише ті ідеї та положення, що належать здобувачу.

Апробація результатів дисертації. Основні положення, методологічні розробки та практичне застосування результатів дисертаційного дослідження оприлюднено автором на VІ,VІІ,VІІІ Міжнародних науково-практичних конференціях з актуальних питань розвитку інноваційної діяльності в м. Алушта в 2001, 2002, 2003 роках, на наукових семінарах, які Міністерство освіти і науки України проводило в м. Києві в 2004 році, на засіданнях круглих столів з питань інноваційної діяльності в 2005 році, на Міжнародному форумі з питань інноваційної діяльності в м. Алушта в 2006 році та на Науково-практичній конференції за міжнародною участю “Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування” (м. Київ, АМУ, 10 квітня 2009 року).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 8 наукових праць, у тому числі 3 статті у наукових фахових виданнях з державного управління, 3 статті в інших наукових виданнях, 2 тези доповідей у матеріалах науково-практичних конференцій.

Структура і обсяг роботи. Дисертація викладена на 236 сторінках, складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатку на 14 стор., списку використаних джерел із 187 найменувань на 16 стор., 3 рисунків на 3 стор., 4 таблиць на 14 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі - “Загальна характеристика інноваційного типу державного управління” - розкрито сутність інноваційного державного управління, джерел інновацій та проведено аналіз інноваційних процесів в сучасному державному управлінні.

Визначено, що інноваційне управління - це управління, яке на основі простої репродукції чи кількісних зрушень здійснює постійні та інтенсивні якісні реформації і преформації своєї структурно - функціональної організації, своїх вхідних, внутрішніх (робочих) і вихідних параметрів. Тобто інноваційний тип управління, це такий, який постійно реагує на зміну зовнішніх факторів, змінюючи свою структуру та функції з метою досягнення найвищих результатів.

Джерелами інновацій в усіх передових країнах світу є спеціальні дослідні державні та приватні установи, інноваційні структури (технологічні парки, інкубатори, центри та інше), науково-дослідні підрозділи у вищих навчальних закладах, громадські наукові організації, дослідні лабораторії в концернах, корпораціях, холдингах та інших утвореннях, інтелектуальна власність, а також відповідна нормативно-правова база, яка стимулює інноваційну діяльність.

Проаналізувавши розвиток інноваційних процесів, автор визначив, що на сьогодні джерелами інновацій в Україні є: Національна академія наук України (яка конкретно не націлена Урядом на вирішення загальнодержавних проблем з причини відсутності Національної доктрини розвитку економіки України), галузеві науково-дослідні державні установи (які майже не фінансуються і не отримують державних замовлень), технологічні парки (половина з яких не функціонує з причини постійних мораторіїв на їх реєстрацію), науково-дослідні підрозділи у вищих навчальних закладах (які фінансуються за залишковим принципом), інтелектуальна власність, а також відповідна нормативно-правова база, яка слабенько стимулює інноваційну діяльність і постійно зазнає руйнувань всілякими змінами. Цього явно недостатньо для реалізації інноваційної політики.

Враховуючи те, що Україна зараз знаходиться лише на шляху до демократії і її організаційні структури надзвичайно важко адаптуються до інноваційного типу управління, джерелами інновацій в державному управлінні інноваційною діяльністю на цьому етапові в Україні мають бути:

-Національна доктрина розвитку економіки України, яка б визначала стратегічні напрями розвитку економічної системи України, а також шляхи її формування;

-конкретна Національна програма структурної перебудови економіки;

-Концепція управління науково-технічною та інноваційною діяльністю, яка б ураховувала специфічні умови становлення Української держави;

-Національна програма створення та впровадження у виробництво конкурентоздатної продукції, товарів та послуг;

-сучасна інфраструктура забезпечення інноваційної діяльності (технологічні парки, технополіси, інноваційні бізнес-інкубатори, інноваційні центри, венчурні фонди, центри трансферу технологій та інше);

-інтелектуальна власність, накопичена за роки радянської влади та за роки незалежності;

-нормативно-правова база, яка повинна постійно пристосовуватись до умов, в яких реалізуються інноваційні процеси;

-система державної фінансової підтримки інноваційної діяльності (на рівні передових країн світу).

Показано, що шляхом продовження проведення адміністративної реформи в Україні має бути створена нова, ефективна система державного управління. Зміст реформи полягає, з одного боку, у комплексній перебудові існуючої в Україні системи державного управління, з іншого, у розбудові деяких інститутів державного управління, яких Україна ще не створила як суверенна держава. Метою проведення адміністративної реформи є поетапне створення такої системи державного управління, що забезпечить становлення України як високорозвинутої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури та демократії, дозволить їй стати впливовим чинником у світі та в Європі.

На підставі проведеного аналізу автор визначив, що не дивлячись на великий відрізок часу, який пройшов з моменту започаткування адміністративної реформи, на сьогодні Україна знаходиться фактично на першому її етапі. Попередні Уряди перепробували безліч її варіантів: ліквідовували міністерства та комітети, перетворювали їх одні в інші, скорочували кількість їх апарату, міняли внутрішню структуру і т.п. В основному, всі ці зміни мали суто суб'єктивний характер.

Цього явно замало навіть для реалізації підготовчого етапу реформи. Якщо представники фінансового блоку Уряду вважають, що наша економіка не витримає збільшення чисельності працівників центральних органів виконавчої влади відповідно до світових нормативів, то всі структурні підрозділи органів виконавчої влади необхідно зробити функціональними. Поки що положення про галузеві органи виконавчої влади лише частково враховують вимоги функціональних методів державного управління.

Показано, що інфраструктура науково-технічної та інноваційної діяльності передових країн світу дуже розвинена і тому інноваційна активність підприємств та корпорацій цих країн надзвичайно висока - вони створюють більш як 70 % інноваційної продукції.

В той же час інфраструктура науково-технічної та інноваційної діяльності в Україні надзвичайно обмежена. До неї можна віднести деякі інститути Національної академії наук України, дослідницькі відділи та лабораторії в галузевих науково-дослідних інститутах, університетах і на підприємствах, та невелику кількість науково-виробничих фірм та дослідницьких центрів. Зважаючи на це, а також на незначну кількість пільг, інноваційна активність підприємств України надзвичайно низька - вони створюють всього 11 % інноваційної продукції.

Показано, що останнім часом активно діяли зареєстровані вісім технологічних парків, було підготовлено до розгляду проекти діяльності ще восьми технологічних парків з різних галузей економіки України, але й вони майже припинили свою діяльність після ліквідації пільг.

Такий стан справ свідчить про те, що необхідно терміново поновити проведення науково обгрунтованої адміністративної реформи, удосконаливши структуру державного управління науково-технічною та інноваційною діяльністю та створивши Національну інноваційну систему.

У другому розділі - “Організаційно-функціональна конструкція іноваційного державного управління в умовах ринкової економіки” -розглянуто інновації як стратегічний фактор державного управління, напрями розвитку інноваційного державного управління та елементи сучасного інноваційного державного управління, а також їх динаміку.

Проаналізовано функції центральних органів виконавчої влади, які займаються науково-технічною та інноваційною діяльністю, та функції галузевих центральних органів виконавчої влади. Запропоновано нову структуру державного управління науково-технічною та інноваційною діяльністю в Україні (рис.1).

Визначено, що галузеві центральні органи виконавчої влади, які повинні займатись стратегічними питаннями діяльності підприємств, що належать до сфери їх впливу, займаються оперативними питаннями, які не повинні відноситись до їх компетенції (зарплата та техніка безпеки - прерогатива директорів підприємств та голів держадміністрацій). Результативність роботи ЦОВВ має оцінюватись переважно кількістю інновацій.

На основі проведених досліджень зроблено висновок, що відповідно до ринкових умов повинна бути змінена структура міністерств та інших ЦОВВ. Запропоновано, щоб у структурі кожного із галузевих ЦОВВ функціонували: Департамент маркетингу та інформаційного забезпечення галузі, Департамент нормативно-правового забезпечення галузі та Департамент науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності.

Також запропоновано такі основні показники діяльності галузевих центральних органів виконавчої влади (ЦОВВ):

-результати інноваційної діяльності, тобто кількість нових видів продукції, технологічних процесів (товарів, послуг), створених підприємствами, організаціями та установами, які відносяться до сфери впливу ЦОВВ.

-кількість коштів, перерахованих до Державного бюджету України підприємствами, організаціями та установами, які відносяться до сфери впливу ЦОВВ.

-кількість нових робочих місць, створених підприємствами, організаціями та установами, які відносяться до сфери впливу ЦОВВ.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Пряме підпорядкування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Координація діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Надання інформації (звітності)

Рис.1. Структурна схема удосконалення державного управління науково-технічною та інноваційною діяльністю в Україні

Виходячи з того, що на сьогодні більшість підприємств та організацій вийшли із прямого підпорядкування, галузеві ЦОВВ повинні не керувати ними і не контролювати їх роботу, а спрямовувати свою діяльність на визначення найбільш перспективних напрямів діяльності, створення умов для їх реалізації і надання відповідної інформації з технічних, комерційних та правових питань з метою організації діяльності підприємств та організацій щодо створення конкурентоздатної продукції (товарів, послуг) та її реалізації на внутрішньому й зовнішньому ринках.

Доведено, що, виходячи з аналізу діяльності центральних органів виконавчої влади фінансового блоку Уряду, вони не зацікавлені у створенні нових інноваційних структур та в результатах інноваційної діяльності. Навпаки, пільги, які надаються інноваційним структурам при здійсненні ними інноваційної діяльності, перешкоджають ЦОВВ фінансового блоку вирішувати оперативні питання (перерозподіл бюджетних коштів на найбільш важливі соціальні напрями тощо).

Зроблено висновок, що з метою зацікавленості ЦОВВ фінансового блоку в результатах інноваційної діяльності, необхідно включити до показників їх діяльності наступні пункти: зростання обсягів інноваційної продукції; зростання кількості новостворених інноваційних структур; зростання кількості нових видів інноваційної продукції.

На основі проведених досліджень елементів сучасного державного управління науково-технічною та інноваційною діяльністю, а також динаміки їх розвитку автор запропонував модель “інноваційного кубу”, за допомогою якого можна визначити інноваційність певних елементів державного управління (див. рис. 2).

У третьому розділі - «Реалізація основних функцій інноваційного державного управління» - досліджено стан розвитку основних функцій інноваційного державного управління, таких як прогнозування, інтеграція науки, виробництва і ринку, стимулювання інноваційної діяльності та контроль у сфері державної влади та державного управління.

Розглянуто структуру та стан розроблення прогнозних та програмних документів економічного і соціального розвитку. З метою удосконалення функції прогнозування запропоновано започаткувати надання інформації з питань науково-технічної та інноваційної діяльності підприємствами та установами, які відносяться до сфери діяльності галузевих центральних органів виконавчої влади, але прямо не підпорядковані їм, крім Держкомстату ще й до відповідних галузевих органів виконавчої влади.

Дослідження виявило недоліки у здійсненні прогнозів і дозволило зробити висновок, що до прогнозно-аналітичної діяльності необхідно, в першу чергу, залучати спеціалістів відповідного профілю, які мають достатній стаж роботи у даній галузі. Прогнози ж необхідно робити на основі серйозних наукових досліджень, які також повинні здійснювати спеціалісти цієї галузі. інноваційний науковий державний управління

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Модель “інноваційного кубу”, за допомогою якого визначається інноваційність елемента державного управління

Констатовано, що в Україні значно переважає інтеграція виробництва і ринку, на відміну від СРСР, в оборонному комплексі якого була посилена інтеграція науки з виробництвом. Автор вважає, що необхідно об'єднати ці два концептуальні підходи.

Визначено, що підґрунтям інноваційного шляху розвитку країни є створення інноваційних структур, які б забезпечили розробку і впровадження нових досягнень у виробництво та сприяли процесу входження України до провідних технологічно розвинених країн світу. Сучасний період є етапом переходу до нової моделі інноваційної системи, а це в свою чергу означає, що він передбачає трансформацію всіх її системоутворюючих складових при деякій синхронізації цих процесів. Особливістю будь-якого перехідного періоду є інституційні зміни, які мають привести суспільні інститути у відповідність до нових вимог технологічної еволюції та

формування нових механізмів взаємодії різних структур (інноваційних науково-дослідних центрів, технопарків, технополісів, інкубаторів, венчурних фірм та консорціумів).

Розглянуто темпи становлення і формування інноваційних структур в Україні. Зроблено висновок, що створенню та ефективному функціонуванню інноваційних структур в Україні заважають постійні щорічні мораторії на окремі статті прийнятих законів, ліквідація пільг, передбачених Законом України “Про інноваційну діяльність”, та часткова ліквідація пільг, передбачених Законом України “Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків”. Запропоновано розробити та затвердити Програму створення національної інноваційної системи України, яка буде значно сприяти інтеграції науки, виробництва і ринку.

Проаналізовано систему стимулювання науково-технічної та інноваційної діяльності в Україні та передових країнах Європи та світу. Констатовано, що наша система стимулювання значно відстає від кращих світових систем. Так, у всіх передових країнах застосовується декілька сотень прямих та непрямих методів стимулювання, в той час як в Україні лише декілька одиниць, та й ті періодично відміняють.

Надзвичайно важливе значення для розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності мало прийняття Закону України “Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків”, оскільки технопарки є зручною формою організації інновацій, своєрідними зонами високих технологій. Ця форма організації науки дає змогу включити наукові дослідження до єдиного технологічно-фінансового і підприємницького комплексу, має найбільші перспективи серед інших ринкових форм організації і проведення науково- дослідних та дослідно-конструкторських робіт в Україні.

Показано, що технопарки України без прямого фінансування з держбюджету забезпечують розробку, виробництво і виведення на вітчизняний і закордонний ринки високотехнологічної, конкурентоспроможної продукції.

Аналіз діяльності технологічних парків виявив, що за ініціативою Міністерства фінансів України, Законом України про Державний бюджет України на один рік ліквідовано податкові пільги стосовно виконання проектів технопарків, а щодо інших інноваційних проектів - на весь період діяльності інноваційних структур, що різко знизило їх активність.

Визначено, що головними чинниками, які стримують інноваційний розвиток України є:

- відсутність дієвого механізму стимулювання та фінансового забезпечення розвитку науки, інновацій та цивілізованого здійснення трансферу результатів інтелектуальної і науково-технічної діяльності;

-невиконання законодавчих рішень з питань підтримки розвитку високотехнологічних галузей економіки, зокрема, статті 34 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” стосовно збільшення асигнувань на науку в проектах Державного бюджету до 1,7% ВВП;

- фізична виснаженість і моральна застарілість матеріально-технічної бази переважної більшості наукових установ;

-відсутність у центральних органів виконавчої влади достатніх ресурсів для інноваційного розвитку реального сектору економіки;

-недостатня мотивованість недержавних комерційних структур до здійснення довгострокових проектів, які б забезпечували базові технологічні зміни;

- відсутність у чинному законодавстві України мотивації недержавних комерційних структур, а також банків та інших фінансово-кредитних установ України до реалізації довгострокових проектів, які б забезпечували розвиток високотехнологічних виробництв та просування їх продукції на внутрішній та зовнішній ринки;

- позбавленість об'єктів малого та середнього бізнесу засобами гарантії повернення кредитних ресурсів у вигляді застави майна, договору страхування, банківської гарантії, договору поруки тощо;

- високий рівень ставки рефінансування Національного банку України не дозволяє комерційним банкам надавати довгострокові кредити на сприятливих для об'єктів кредитування умовах.

В результаті цього ?значна частина вітчизняних товарів не відповідає сучасному рівню наукового і технологічного забезпечення, що зумовлює їх неконкурентоспроможність як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках.

Визначено наступні пріоритетні напрями дій:

-підтримка процесу створення в Україні організацій різних форм власності, спроможних здійснювати реальну наукову і науково-технічну діяльність та розширення інфраструктури забезпечення інноваційної діяльності за рахунок створення технополісів, інноваційних бізнес-інкубаторів, інноваційних центрів, венчурних фондів, центрів трансферу технологій та інших інноваційних структур;

-розробка та впровадження комплексу заходів щодо стимулювання процесу створення інноваційними структурами новітніх технологій та продукції, конкурентоспроможної на світовому ринку;

-продовження проведення адміністративної реформи, насамперед, з метою реорганізації системи державного управління науково-технічною та інноваційною діяльністю.

Проведено аналіз стану державного контролю в Україні, який засвідчив, що в державі існує відповідна законодавча та організаційно-структурна база для проведення державного контролю у сфері економіки, хоч вона і потребує подальшого вдосконалення і розвитку. Необхідно доопрацювати законодавчо визначені правові основи державного контролю у сфері виконавчої влади. Тільки комплексний підхід до дослідження проблеми контролю у сфері виконавчої влади дасть змогу широко розглянути її у взаємозв'язку з іншими проблемами системи державної влади і визначити можливі напрямки та шляхи подальшого розвитку.

Встановлено, що організація і контроль - функції, які тісно пов'язані між собою. Разом вони створюють стійку систему. В процесі управління контроль виступає як зв'язок між управлінськими циклами. Тобто, контроль є необхідною самостійною стадією управління і ефективність його проведення тісно пов'язана з розвитком і діяльністю, структурною перебудовою системи органів виконавчої влади.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється в поглибленому аналізі інноваційних процесів в Україні, теоретико-методологічному обгрунтуванні організаційних механізмів забезпечення переходу України до інноваційного типу державного управління науково-технічною діяльністю та розробці науково-практичних рекомендацій. Основні результати, отримані в процесі досліджень, дають підстави для наступних узагальнень.

1. Проведено порівняльний аналіз вітчизняного та зарубіжного досвіду переходу на інноваційну модель національного розвитку та виявлено, що державне управління науково-технічною діяльністю передових країн світу більш сприятливе до нововведень, ніж державне управління в Україні. Під час реалізації науково-технічної політики ці країни використовують безліч важелів як прямої, так і непрямої дії. Наголошено на необхідності продовження адміністративної реформи, зокрема удосконалення структури державного управління науково-технічною діяльністю, що насамперед потребує застосування організаційних механізмів забезпечення переходу України до інноваційного державного управління.

2. На основі вивчення матеріалів адміністративної реформи встановлено, що Державна комісія з проведення в Україні адміністративної реформи не реалізувала одне з основних положень Концепції адміністративної реформи, затвердженої Указом Президента України від 22 липня 1998 року № 810/98, а саме не розробила Програму реформування структури державного управління.

Окремі епізоди із дій Уряду у цьому напрямку (такі як ліквідація управлінь у складі департаментів чи включення до структури центральних органів виконавчої влади посад державних секретарів) на першому етапі реформування структури органів державного управління не в повній мірі виконували одну із своїх головних функцій - забезпечення науково-технічного прогресу та розвитку інноваційної інфраструктури з метою створення конкурентоздатної продукції і технологічних процесів. З метою подальшої реалізації реформи запропоновано перетворення окремих ланок державного управління науково-технічною та інноваційною діяльністю з підпорядкувально-звітувальних у координаційно-інформаційні та систем “Центральний орган виконавчої влади - підприємство, установа” з підпорядкувально-звітувальних у функціонально-відповідальні.

3. Проаналізовано чинні законодавчі та нормативні акти України на предмет їх відповідності основним напрямам інноваційного розвитку та внесено пропозиції з їх удосконалення. З'ясовано, що Стратегія економічного та соціального розвитку України на 2004-2015 роки, cхвалена Указом Президента України від 28 квітня 2004 року № 493/2004, незважаючи на наявність інноваційних розділів, які передбачають розвиток окремих галузей економіки, не конкретизувала їх першочерговість та засоби їх реалізації. Запропоновано відкоригувати зазначену Стратегію, залишивши лише найбільш перспективні для України галузі, такі як авіабудування, суднобудування, двигунобудування, енергетичне машинобудування, видобування корисних копалин, газу та нафтопродуктів, сільське господарство, металургія, хімічна промисловість, та передбачивши пряму державну підтримку цих галузей.

Доведено, що структура та основні функції центральних органів виконавчої влади не відповідають основним напрямам інноваційного розвитку. Так, фінансово-економічний блок Уряду, від якого, в основному, залежить стимулювання інноваційного розвитку, виходячи із своїх функціональних обов'язків не зацікавлений в розвитку інноваційної діяльності. Запропоновано нові показники діяльності галузевих ЦОВВ та фінансового блоку Уряду, які повинні стимулювати їх діяльність у інноваційній сфері. Розроблено модель “інноваційного куба”, як методологічний засіб за допомогою якого визначається інноваційність даного елемента державного управління.

Встановлено, що в Україні відсутній спеціальний центральний орган виконавчої влади, який би відповідав за інноваційну діяльність та був наділений правом розробляти політику з цього питання та контролювати стан виконання заходів з її реалізації. В Уряді має місце дублювання функцій інноваційного управління, оскільки питаннями інноваційного розвитку опікується як МОН України, так і Держінвестицій України. Наголошено на необхідності наукового обгрунтування та визначення єдиного центрального органу виконавчої влади з цього питання, посиленні прогнозно - аналітичної діяльності щодо розвитку базових галузей шляхом залучення спеціалістів відповідного профілю, які мають достатній досвід роботи у даній галузі.

4. Визначено низку організаційних механізмів забезпечення переходу України до інноваційного державного управління науково-технічною діяльністю, а саме:

-розроблення та прийняття Стратегії інноваційного розвитку економіки України, відповідно до якої необхідно затвердити конкретну Програму реформування органів виконавчої влади з метою переходу на інноваційний шлях розвитку України та забезпечити її виконання;

-розроблення критеріїв, відповідно до яких формуються структури центральних органів виконавчої влади;

-створення Національної інноваційної системи та її складових - галузевих та регіональних інноваційних систем;

-забезпечення виконання фінансовим блоком Уряду положень діючих Законів України, особливо що стосується фінансування науково-технічної діяльності в обсязі 1,7% від ВВП;

-забезпечення доопрацювання діючих Законів України та інших нормативних актів з метою стимулювання інноваційного розвитку України, а також підвищення ефективності державного контролю у системі виконавчої влади;

-заборона щорічного накладення мораторію на окремі статті Законів України, які стосуються інноваційної діяльності;

-створення в усіх центральних, галузевих та регіональних органах виконавчої влади окремих структурних підрозділів з питань інноваційної діяльності, трансферу технологій, інтелектуальної власності, а також із питань маркетингу та інформаційної діяльності;

-удосконалення інфраструктури науково-технічної та інноваційної діяльності через створення інноваційних центрів, венчурних фондів, бізнес-інкубаторів та розвиток діяльності діючих технологічних парків.

5. Розроблено науково-практичні рекомендації організаційних механізмів завершення переходу України до інноваційного державного управління науково-технічною діяльністю. Запропоновано структурну схему удосконалення державного управління науково-технічною та інноваційною діяльністю в Україні, зокрема введення до структури галузевих центральних органів виконавчої влади департаментів маркетингу та інформаційного забезпечення, нормативно-правового забезпечення, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності.

Запропоновано низку показників та критеріїв для оцінювання рівня інноваційної діяльності, серед яких: показники, які характеризують ефективність функціонування технологічних парків; критерії, які характеризують рівень інноваційних структур інших типів та рівень інноваційних проектів, що виконуються цими структурами; комплекс показників, за якими технологічні парки надають звітні матеріали, та здійснюється моніторинг виконання інноваційних проектів, що виконуються за пріоритетними напрямами діяльності технологічних парків; показники, які дають можливість оцінити вплив діяльності технологічних парків та інших інноваційних структур на підвищення рівня конкурентоспроможності національної економіки.

Ефективність рекомендацій і пропозицій, які сформульовані як результат досліджень, доведена шляхом їхньої апробації в процесі підготовки низки правових і нормативних актів. Результати апробації дозволяють рекомендувати розробки дисертаційного дослідження для впровадження міністерствам та науковим установам з метою активізації науково-технічних та інноваційних процесів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Стригун В.О. Державне управління інноваційними процесами - основа прискореного розвитку промисловості України / В.О. Стригун // Науковий вісник Академії муніципального управління : Серія «Управління». Вип. 3 (9). Державне управління та місцеве самоврядування / за. заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка. - К. : ВПЦУ АМУ, 2009. - С. 275 - 285.

2. Стригун В.О. Ефективне державне управління трансфером технологій - шлях до підвищення конкурентоздатності економіки України / В.О. Стригун // Науковий вісник Академії муніципального управління : Серія «Управління». Вип. 1 (7). Державне управління та місцеве самоврядування / за. заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка. - К. : ВПЦУ АМУ, 2009. - С. 230 - 238.

3. Стригун В.О. Організаційні проблеми інноваційного розвитку промисловості України / В.О. Стригун // Науковий збірник “Актуальні проблеми державного управління” Одеського філіалу Української Академії державного управління при Президентові України. - 2001. - Випуск 8. - С. 223 - 230.

4. Стригун В.О. Науково-технічна та інноваційна діяльність в Україні. Стан та перспективи / В.О. Стригун // Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України. - 1999. - Випуск 1. - С. 163 - 166.

5. Стригун В.О. Регіональна науково-технічна політика. Перспективи розвитку / В.О. Стригун // Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України. - 1999. - Випуск 2. Частина І. - С. 79 - 83.

6. Василенко М. Регіональний розвиток: взаємодія органів влади з інноваційними структурами / М. Василенко, В. Горячук, О. Мальгота, В. Стригун // Науково-практичний журнал Національної Академії державного управління при Президентові України. - 2003. - № 7-9 (11). - С. 41 - 51. Особистий внесок у частині взаємодії місцевих органів влади з інноваційними структурами.

7. Гончаренко М.Ф. Організаційні проблеми інноваційної та інвестиційної діяльності технологічних парків України / М.Ф. Гончаренко, В.О. Стригун // Актуальные вопросы развития инновационной деятельности. Приложение к научно-практическому сборнику “Вопросы развития Крыма” (Материали VІІІ Международной научно-практической конференции в г. Алушта). - 2004. - С. 18 - 22. Особистий внесок у частині виділення проблем інноваційної діяльності технологічних парків України.

8. Стригун В.О. Технопарківський напрям, як одна із форм стимулювання розвитку інноваційної діяльності / В.О. Стригун, Т.О. Морозов // Актуальные вопросы развития инновационной деятельности. Приложение к научно-практическому сборнику “Вопросы развития Крыма” (Материали VІІ Международной научно- практической конференции в г. Алушта). - 2003. - С. 64 - 68. Особистий внесок у частині визначення ролі та місця технопарківського напряму у стимулюванні розвитку інноваційної діяльності.

АНОТАЦІЯ

Стригун В.О. Організаційні механізми забезпечення переходу до інноваційного державного управління науково-технічною діяльністю. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 - механізми державного управління. - Академія муніципального управління, Київ, 2009.

Дисертація присвячена виявленню наукових та практичних проблем переходу до інноваційного державного управління та визначенню організаційних механізмів їх подолання. Обгрунтовано необхідність структурної перебудови системи управління науково-технічною та інноваційною діяльністю в Україні та створення окремого центрального органу виконавчої влади з питань інноваційної діяльності. Сформульовано Критерії відбору при ухваленні інноваційних та інвестиційних проектів технологічних парків та інноваційних структур інших типів, які затверджено Урядовою Комісією. Розроблено модель “інноваційного кубу”, за допомогою якого визначається інноваційність даного елемента державного управління.

Визначено організаційні механізми забезпечення переходу до інноваційного державного управління науково-технічною та інноваційною діяльністю.

Ключові слова: інновації, інноваційний тип державного управління, показники та критерії інноваційності, організаційні механізми, модель “інноваційного кубу”.

АННОТАЦИЯ

Стригун В.О. Организационные механизмы обеспечения перехода к инновационному государственному управлению научно-технической деятельностю. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук государственного управления по специальности 25.00.02 - механизмы государственного управления. - Академия муниципального управления, Киев, 2009.

Диссертация посвящена выявлению научных и практических проблем перехода к инновационному типу государственного управления научно-технической деятельностю и определению организационних механизмов их преодоления.

Важность, актуальность и высокая научно-практическая значимость системного исследования инновационных процессов обусловили вибор темы дисертационного исследования, его цель и задачи. Автором исследованы и сформулированы основные организационные проблемы перехода Украины на инновационный тип государственного управления. Определены пути решения проблемних вопросов, возникающих при реорганизации системы государственного управления инновационной деятельностью, предложены и обоснованы структурные изменения в центральных органах исполнительной власти, которые касаются реализации инновационной политики.

Особое внимание в работе уделено структуре государственного управления и методам стимулирования инновационной деятельности в Украине, законодательным вопросам. Автором разработано проект Закона Украини "О приоритетных направлениях инновационной деятельности в Украине", принято участие в разработке Концепции научно-технологического и инновационного развития Украини и Закона Украины "Об инновационной деятельности", которые уже приняты Верховным Советом Украини. Внесено предложение об усовершенствовании структуры центральных органов исполнительной власти, которые занимаются инновационной деятельностью. Автором разработана структурная схема усовершенствования государственного управления инновационной деятельностью в Украине.