Односторонні правочини в цивільному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Односторонні правочини в цивільному праві

Таш'ян Р.І.

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес

Харків - 2009

Вступ

Актуальність теми дослідження. Становлення сучасної правової системи України відбувається на тлі складних соціально-економічних процесів. Розвиток суспільних відносин призвів до урізноманітнення підстав їх виникнення, ускладнення системи юридичних фактів. Як наслідок, виникає необхідність створення сучасної концепції односторонніх правочинів, розроблення їх класифікацій, визначення їх основних та додаткових ознак та встановлення місця односторонніх правочинів у системі юридичних фактів.

Вирішення цих проблем, по-перше, дасть змогу більш точно визначити поняття одностороннього правочину, і по-друге, висвітлити правову природу та особливості окремих видів односторонніх правочинів. Це, у свою чергу, відкриє можливості для дослідження тих юридичних фактів, що є односторонніми правочинами, виявлення їх специфічних рис з урахуванням їх односторонньо-правочинної природи. Крім того, дане дослідження може бути теоретичним підґрунтям та науковою базою для вдосконалення системи чинного законодавства. Тому дослідження усього комплексу питань, пов'язаних з односторонніми правочинами, є необхідним і актуальним для науки цивільного права.

Актуальність теми підвищується також у зв'язку з тим, що на практиці виникає чимало питань, пов'язаних із вчиненням односторонніх правочинів та їх виконанням. Ці питання стосуються, зокрема: визначення поняття одностороннього правочину, співвідношення одностороннього правочину та договору, видів односторонніх правочинів, свободи одностороннього правочину та ряд інших.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана на кафедрі цивільного права № 1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого відповідно до цільової комплексної програми "Проблеми ефективності правового регулювання цивільних відносин в Україні" (№ державної реєстрації 0106u002288). Дисертація становить певний внесок у розкриття напрямків загального дослідження в рамках цієї проблеми. Тему роботи затверджено на засіданні вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (протокол № 4 від 10.10.2006 р.)

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з'ясування поняття односторонніх правочинів, їх значення у сучасних умовах, розкриття їх правової природи, визначення рис, що дозволяють відмежувати односторонні правочини від суміжних понять.

Відповідно до поставленої мети в дисертаційному дослідженні формулюються такі завдання:

виявити теоретичні підґрунтя становлення системи односторонніх правочинів;

визначити юридичну природу одностороннього правочину;

встановити відмітні риси односторонніх правочинів від суміжних категорій;

розробити класифікацію односторонніх правочинів;

розробки практичних рекомендацій щодо вчинення фізичними та юридичними особами односторонніх правочинів.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають, змінюються, припиняються внаслідок вчинення односторонніх правочинів.

Предметом дослідження є теоретичні основи та практичні питання правового регулювання односторонніх правочинів, нормативно-правові акти, практика їх застосування, доктрини, теорії та наукові позиції стосовно односторонніх правочинів.

Методи дослідження обрано згідно з поставленими метою, завданнями і з урахуванням об'єкту та предмету дослідження.

У процесі дослідження було використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання:

- історичний (генетичний) метод - при дослідженні етапів розвитку правового внормування односторонніх правочинів;

- формально-логічний метод - при з'ясуванні юридичної природи односторонніх правочинів, за допомогою якого здійснювалася обробка та аналіз емпіричного матеріалу, який також обумовив послідовність висловлених суджень, понять і умовиводів;

- діалектичний метод із системно-функціональним підходом до аналізу вивчаємих явищ дозволив створити класифікацію односторонніх правочинів з різними класифікаційними критеріями та запропонувати системні різновиди односторонніх правочинів;

- догматичний метод застосовано при проведенні аналізу норм чинного законодавства, що сприяв виявленню прогалин та дозволив сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавства. Цьому сприяв і метод прогнозування;

- функціональний метод дозволив розглянути під відповідним кутом зору види односторонніх правочинів та їх роль у динаміці прав та обов'язків учасників цивільних відносин;

- порівняльно-правовий метод дозволив встановити особливості правового регулювання вчинення односторонніх правочинів у вітчизняному законодавстві у порівнянні з законодавством інших держав, а також визначити розмежувальні ознаки односторонніх правочинів та договорів.

У процесі дослідження використовувалися також інші загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання.

Вивчення поставлених завдань, аналіз ґенези наукової думки щодо досліджуваної проблематики, а також сформульовані в роботі теоретичні висновки засновано на загальних досягненнях юридичної науки, в тому числі на результатах наукових пошуків відомих вітчизняних і зарубіжних учених в галузях теорії права, цивільного права, права інтелектуальної власності, інформаційних відносин. Суттєвий вплив на результати дослідження справили наукові праці М.М. Агаркова, Н.Г. Александрова, С.С. Алєксєєва, Б.С. Антімонова, І.А. Безклубого, В.А. Бєлова, М.І. Брагінського, С.М. Братуся, Л.Ю. Василевської, І.В. Венедиктової, Ю.С. Гамбарова, Д.М. Гєнкіна, В.П. Грибанова, О.В. Дзери, Н.Л. Дювернуа, О.С. Іоффе, О.О. Красавчикова, І.М. Кучеренко, Є.О. Крашеніннікова, В.В. Луця, Р.А. Майданика, В.П. Маслова, Д.В. Мурзіна, Л.М. Ніколайчука, І.Б. Новицького, О.А. Підопригори, Г.Ф. Пухти, В.О. Рясенцева, С.В. Сарбаша, М.М. Сібільова, В.І. Сінайського, К.І. Скловського, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Є.О. Суханова, В.С. Толстого, Ю.К. Толстого, К.А. Флейшиц, С.І. Фурси, Р.О. Халфіної, Г.Ф. Шершеневича, В.Ф. Яковлєва та інших науковців, які зробили вагомий внесок у дослідження правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних із вчиненням односторонніх правочинів.

Нормативне й емпіричне підґрунтя склали міжнародно-правові акти, Цивільний кодекс України, інші акти вітчизняного цивільного законодавства, практика судів України та інших держав.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація за обраною темою є комплексним дослідженням проблеми односторонніх правочинів, що вперше здійснено в Україні. На підставі результатів дослідження дисертантом обґрунтовано нові наукові положення, висновки та пропозиції, що виносяться на захист:

уперше:

1. Запропонована класифікація односторонніх правочинів за критерієм ролі правочину у динаміці прав і обов'язків сторін зобов'язання. За цим критерієм виокремлюються: а) зобов'язальні односторонні правочини (правочини, спрямовані на встановлення прав та обов'язків сторін); б) розпорядчі односторонні правочини (правочини, спрямовані на зміну і припинення прав та обов'язків сторін).

2. Пропонується введення в теорію та законодавство узагальнюючої категорії - "учасник одностороннього правочину". Пропонується визнавати учасниками одностороннього правочину: а) сторону одностороннього правочину і б) особу, яка хоча і не є стороною правочину, проте відчуває на собі його вплив, оскільки права або обов'язки такої особи виникають, змінюються або припиняються внаслідок вчинення одностороннього правочину.

3. Встановлено єдиний критерій розмежування багатосуб'єктних односторонніх правочинів та багатосторонніх правочинів. Доводиться, що таким критерієм є наявність або відсутність обов'язку щодо сумісного виконання правочину його учасниками.

4. Визначений принцип свободи уповноважуючого одностороннього правочину. Принцип свободи уповноважуючого одностороннього правочину полягає у праві учасників цивільного обороту самостійно вирішувати питання щодо вчинення одностороннього правочину; вибору конкретного виду одностороннього правочину; свободі визначати коло осіб, яких уповноважує односторонній правочин, або визначати, що односторонній правочин спрямований до невизначеного кола осіб; можливості вчиняти односторонні правочини, які хоча не передбачені чинним законодавством, проте і не суперечать його основним принципам.

5. Визначаються межі розповсюдження на односторонні правочини правил про договори. Доводиться, що положення законодавства, які визначають момент, місце та порядок укладення договорів, а також підстави зміни або розірвання договору не розповсюджуються на односторонні правочини.

6. Визначена роль односторонніх правочинів у реалізації секундарних правомочностей - доведено, що односторонні правочини можуть слугувати способом реалізації секундарних правомочностей.

удосконалено:

7. Визначення критерію поділу односторонніх правочинів на уповноважуючі й зобов'язуючі. Доводиться, що уповноважуючим є односторонній правочин, яким іншій особі надається право або зменшується чи скасовується її обов'язок. Зобов'язуючим є правочин, яким на іншу особу покладається обов'язок, зменшується обсяг належних їй прав або здійснюється позбавлення іншої особи певних прав.

8. Обґрунтування необхідності застосування до односторонніх правочинів загальних підстав недійсності правочинів. Зокрема, доводиться, що підстави недійсності, які за формальними ознаками розраховані лише на договори, можуть застосовувати щодо односторонніх правочинів.

9. Визначення загальних підстав недійсності правочинів, які можуть застосовуватися до односторонніх правочинів. Розроблені пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання підстав недійсності правочинів з тим, щоб вони розповсюджувалися і на правочини односторонні.

дістало подальшого розвитку:

10. Аргументація щодо того, що оферта та акцепт не є односторонніми правочинами. Ці юридичні факти розмежовуються за низкою ознак. 1) Односторонні правочини є самодостатніми, оскільки самі викликають правові наслідки, у той час як оферта й акцепт потребують певного узгодження і окремо правових наслідків не викликають. 2) Односторонні правочини викликають правові наслідки, для досягнення яких і діє сторона такого правочину, у той час, як оферта та акцепт спрямовані лише на досягнення "проміжного" результату, а саме - укладення договору. 3) Більшість односторонніх правочинів не можуть бути відкликані, у той час як оферент може відкликати свою пропозицію до надання на неї акцепту.

11. Визначення правової природи згоди одного учасника цивільних відносин на здійснення юридично значущих дій іншими учасниками цивільних відносин. Доводиться, що згода є одностороннім правочином та елементом юридичного складу, що спричиняє виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

12. Обґрунтування думки про те, що виконання зобов'язання є складним юридичним явищем, яке може містити різні за своєю юридичною природою елементи. Так, до юридичного складу виконання зобов'язання можуть входити односторонні та двосторонні правочини, а також юридичні вчинки.

13. Визначення правової природи вибору як одностороннього правочину. Доводиться, що вибір є розпорядчим одностороннім правочином, який змінює цивільні права та обов'язки.

На підставі наведених та інших висновків вносяться пропозиції стосовно вдосконалення законодавства України, які теж становлять собою наукову новизну дослідження.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційне дослідження містить матеріали, придатні для використання: 1) при викладанні навчального курсу "Цивільне право України"; 2) при підготуванні навчальних посібників, підручників, методичних рекомендацій для студентів юридичних вищих навчальних закладів і факультетів; 3) у нормотворчій діяльності - для внесення змін до Цивільного кодексу України, окремих законів України, підзаконних нормативно-правових актів, а також при розробленні відповідних нормативних актів; 4) у правозастосовчій діяльності - судами під час розгляду справ по вчиненню односторонніх правочинів; 5) у практичній діяльності - фізичними та юридичними особами при вчиненні односторонніх правочинів; 6) у науково-дослідницьких цілях - для подальших досліджень у сфері правового регулювання суспільних відносин, що виникають, змінюються, припиняються на підставі односторонніх правочинів.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції, що містяться в дисертації, обговорені, схвалені та рекомендовані до захисту кафедрою цивільного права № 1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Основні положення дисертаційного дослідження були оприлюднені на ІІ Міжнародній студентській науково-практичній конференції студентів та аспірантів "Проблемні питання цивільного та господарського права" (м. Харків, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, 16 лютого 2007 року), всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених та здобувачів "Сучасні проблеми юридичної науки та практики" (м. Харків, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 23-24 квітня 2007 року), всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених та здобувачів "Сучасні проблеми юридичної науки" (м. Харків, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 30-31 жовтня 2007 року).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження відображені у 4 статтях у наукових фахових виданнях, що входять до переліку Вищої атестаційної комісії України, а також у тезах 3 доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура роботи визначається метою й завданнями дослідження і складається зі вступу, 2-х розділів, що містять 6 підрозділів, з висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації складає 189 сторінок, список використаних джерел - 20 сторінок (235 найменувань).

1. Основний зміст роботи

У Вступі розкривається актуальність теми дисертації, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, вказуються мета й завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, формулюються наукова новизна й основні положення, що виносяться на захист, висвітлюється їх практичне й теоретичне значення, надається інформація про апробацію результатів дослідження, зазначаються публікації за темою дисертації.

Розділ 1. "Поняття та правова природа односторонніх правочинів" складається із 3-х підрозділів, присвячених поняттю односторонніх правочинів, їх місцю у системі юридичних фактів та класифікаціям односторонніх правочинів.

У підрозділі 1.1. "Односторонні правочини у системі юридичних фактів" визначається ґенеза поняття "юридичний факт", а також місце односторонніх правочинів у системі юридичних фактів. Зазначається, що роль односторонніх правочинів як виду юридичних фактів полягає у тому, що вони є підставами виникнення, зміни й припинення прав і обов'язків суб'єктів права. В дисертації наводяться аргументи щодо відсутності підстав для розширення системи юридичних фактів та введення до неї нових елементів. Проводиться детальний аналіз ознак, за яким односторонні правочини відмежовуються від інших видів юридичних актів - адміністративних і судових актів, а також від юридичних вчинків.

У дисертації розглядаються й інші класифікації юридичних фактів. Зокрема, аналізується поділ юридичних фактів на: а) позитивні й негативні; б) дво- (багатосторонні) дії й односторонні дії; в) юридичні факти самостійного і несамостійного значення; г) первинні й вторинні. Визначається місце односторонніх правочинів у таких класифікаціях.

У підрозділі 1.2. "Односторонні правочини в системі правочинів" розглядається співвідношення одностороннього правочину та договору як складових більш загального поняття - "правочин". Обґрунтовується, що основним критерієм розмежування цих складових є кількість сторін. Вказана ознака має кілька елементів: 1) узгодженість волі осіб, яка полягає в тому, що в односторонніх правочинах волі суб'єктів не завжди узгоджуються, у той час як у договорах таке узгодження є необхідним; 2) відсутність домовленості між суб'єктами односторонніх правочинів; 3) спрямованість волі осіб у односторонніх правочинах на настання окремих правових наслідків, у той час як у договорах волевиявлення сторін спрямовані на настання спільного правового наслідку; 4) самостійність односторонніх правочинів, тобто створення кожним з них своїх правових наслідків, а волевиявлення сторін у договорі створюють спільні правові наслідки.

В якості додаткових критеріїв розмежування можуть бути використані свобода одностороннього правочину та його роль у регулюванні суспільних відносин.

Зазначається, що у договорі волі сторін не об'єднуються в єдину волю, а лише узгоджуються між собою. На цій підставі проводиться відмежування договорів від фактичних складів, елементами яких є два і більше односторонні правочини. Наведені додаткові аргументи стосовно того, що оферта й акцепт не є односторонніми правочинами.

Доведено, що існує принцип свободи правочину, складовими якого є принцип свободи договору та принцип свободи одностороннього правочину. Зазначено, що останній має більш вузьку сферу дії, ніж принцип свободи договору, оскільки стосується лише уповноважуючих односторонніх правочинів.

Принцип свободи уповноважую чого одностороннього правочину означає право учасників цивільного обороту самостійно: вирішувати питання щодо вчинення одностороннього правочину; вчиняти односторонні правочини, які хоча не передбачені чинним законодавством, проте і не суперечать його основним принципам; визначати вид одностороннього правочину; визначати коло осіб, яких уповноважує односторонній правочин, або встановлювати, що односторонній правочин спрямований до невизначеного кола осіб.

У дисертації доводиться, що односторонні правочини можуть бути регуляторами суспільних відносин, тобто не лише підставами виникнення, зміни та припинення прав і обов'язків осіб, а й визначати обсяг цих прав і обов'язків, конкретизувати їх. Однак регулятивну функцію мають не всі односторонні правочини.

Зазначається, що односторонні правочини можуть вчинятися кількома особами, тобто бути багатосуб'єктними. Доводиться, що багатосуб'єктні односторонні правочини відрізняються від багатосторонніх правочинів-договорів за ознакою відсутності між особами багатосуб'єктного одностороннього правочину обов'язку щодо сумісного його виконання.

Визначено, що до відносин, що виникають з односторонніх правочинів, застосовуються норми законодавства щодо: сторін зобов'язання, місця виконання зобов'язання, змісту договору, обов'язковості виконання, строку договору, тлумачення умов та форми договору.

Розроблені пропозиції щодо внесення змін до відповідних статей ЦК України з тим, щоб сфера їх регулювання охоплювала б і відносини з односторонніх правочинів. Доведено, що існує можливість застосування до правовідносин, які виникли з договорів, загальних положень про односторонні правочини на підставі аналогії закону.

Підрозділ 1.3. "Класифікація односторонніх правочинів" присвячено класифікації односторонніх правочинів за різними підставами. Аналізуються "загальні" класифікації правочинів, визначаються ті з них, які розповсюджуватися на правочини односторонні.

Основна увага у роботі приділена класифікаціям виключно односторонніх правочинів. Зокрема, в роботі проводиться класифікація односторонніх правочинів: за критерієм характеру правових наслідків, що виникають внаслідок вчинення правочину для інших осіб - на уповноважуючи та зобов'язуючі; за критерієм визначеності особи, до якої звернений односторонній правочин - на такі, що звернені до конкретно-визначеної особи, і такі, що звернені до всіх і кожного; за критерієм необхідності сприйняття одностороннього правочину іншими особами - на такі, що потребують і не потребують сприйняття іншими особами; залежно від того, яке місце у юридичному складі займають односторонні правочини, вони можуть бути класифіковані - на основні та допоміжні; залежно від того, які правові наслідки вони створюють - на правоутворюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі; за критерієм залежності дійсності одностороннього правочину від підстави правочину або каузи - на каузальні (матеріальні) й абстрактні.

Розділ 2 "Зобов'язальні та розпорядчі односторонні правочини" складається з трьох підрозділів та присвячений поділу односторонніх правочинів на зобов'язальні й розпорядчі, аналізу ознак цих видів односторонніх правочинів, визначенню правових наслідків, які створюють односторонні правочини, а також їх ролі у динаміці цивільних прав і обов'язків.

У підрозділі 2.1. "Поняття зобов'язальних і розпорядчих односторонніх правочинів" дається загальна характеристика поділу односторонніх правочинів на зобов'язальні й розпорядчі.

Проведений історичний аналіз цієї класифікації, коріння якої походять з німецької цивілістики. Досліджено історію поділу односторонніх правочинів на зобов'язальні й розпорядчі у вітчизняній цивілістиці, а також сучасні наукові праці з цього питання.

Критерієм поділу односторонніх правочинів на зобов'язальні й розпорядчі є їхня роль у динаміці прав і обов'язків сторін зобов'язання. Зобов'язальні односторонні правочини створюють права й обов'язки сторін зобов'язання, а розпорядчі - змінюють та припиняють їх. Зобов'язальні односторонні правочини завжди передують розпорядчим, оскільки за допомогою перших реалізується загальна правосуб'єктність учасників цивільних відносин, загальна можливість трансформується в конкретний юридичний зв'язок. За допомогою зобов'язальних односторонніх правочинів особи набувають суб'єктивні права або беруть на себе обов'язки. Розпорядчі ж односторонні правочини реалізують конкретні суб'єктивні права або за їх допомогою виконуються обов'язки.

Водночас, зобов'язальні й розпорядчі односторонні правочини не завжди існують паралельно. Наприклад, гарантійне зобов'язання виникає з моменту вчинення зобов'язального одностороннього правочину - гарантії. Однак у подальшому таке зобов'язання може припинитися не лише внаслідок вчинення розпорядчого правочину, а й наприклад, у разі ліквідації юридичної особи - банку, який видав гарантію.

У будь-якому зобов'язанні може існувати три стадії: 1) створення; 2) модифікація (зміна або припинення не внаслідок виконання); 3) виконання і, як наслідок, припинення зобов'язання. Зобов'язальні односторонні правочини належать до першої стадії, розпорядчі - до другої та третьої. Зобов'язальні односторонні правочини безпосередньо не переносять право і не покладають обов'язок. Розпорядчі односторонні правочини, які вчиняються на виконання зобов'язань, переносять суб'єктивне право і покладають обов'язок.

Спільними ознаками усіх зобов'язальних односторонніх правочинів, на відміну від розпорядчих, є такі. За їх допомогою реалізується правосуб'єктність учасників цивільних відносин. Водночас для вчинення розпорядчого одностороннього правочину замало правосуб'єктності - необхідна ще наявність конкретного суб'єктивного права. Відмітною рисою зобов'язальних односторонніх правочинів є більш широка дія принципу свободи односторонніх правочинів. На розпорядчі односторонні правочини не розповсюджуються усі класифікації правочинів. Так, не можна поділити розпорядчі односторонні правочини на: основні й допоміжні; оплатні й безоплатні. Значна частина розпорядчих односторонніх правочинів не вимагають дотримання положень про форму правочину - ці правочини є, так би мовити, реальними, фізичними діями і не вчиняються у формі, передбаченій для правочинів. Розпорядчий правочин не можна визнати недійсним чи розірвати, він є безповоротним.

У підрозділі 2.2. "Зобов'язальні односторонні правочини" аналізуються односторонні правочини, які створюють зобов'язання. Односторонні правочини можуть створювати зобов'язання як окремі юридичні факти або входячи до юридичного складу.

Дисертант обґрунтовує думку, що значна частина корпоративних актів є зобов'язальними односторонніми правочинами. Такими є, зокрема, волевиявлення засновника юридичної особи про намір її створення та рішення засновника про затвердження статуту чи засновницького договору юридичної особи, рішення органів юридичної особи, затвердження статуту, голосування на загальних зборах.

Зобов'язальні односторонні правочини є також підставами виникнення зобов'язань з публічної обіцянки винагороди (з оголошенням конкурсу та без оголошення конкурсу). У дисертації критикується думка про договірну природу цих зобов'язань і зазначається, що зобов'язання з публічної обіцянки винагороди виникають на підставі не одиничного одностороннього правочину, а внаслідок кількох таких правочинів, які входять до фактичного складу з послідовним накопиченням елементів. Першим таким елементом є оголошення конкурсу, яке створює конкретну передумову виникнення правовідносин. Наступним етапом є подання роботи на конкурсне здобування або подання результату (для публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу). Ця дія є одностороннім правочином, вторинним з точки зору моменту його вчинення. Вторинність, похідність цього одностороннього правочину полягає в тому, що він повинен відповідати не тільки вимогам закону, а й умовам оголошеного конкурсу. Прийняття оціночного рішення є одностороннім правочином оголошувача конкурсу, який створює зобов'язання між ним і одним з учасників конкурсу щодо виплати винагороди. Крім того, цей односторонній правочин може створювати обов'язок оголошувача конкурсу повернути надані на конкурс роботи іншим його учасникам. Припиняють конкурсні правовідносини два односторонніх правочини - виплати винагороди та повернення наданих робіт.

Зобов'язальні односторонні правочини можуть бути як уповноважуючими, так і зобов'язуючими. Уповноважуючими вони будуть у разі, коли сторона правочину буде боржником у зобов'язанні, яке створене одностороннім правочином. Якщо ж сторона одностороннього правочину є кредитором, то такий правочин буде зобов'язуючим.

У підрозділі 2.3. "Розпорядчі односторонні правочини" автор зосереджується на дослідженні другого виду правочинів.

Особливою рисою розпорядчих односторонніх правочинів є те, що вони не створюють, а змінюють або припиняють права й обов'язки учасників цивільних правовідносин.

Обґрунтовується, що розпорядчим одностороннім правочином є надання згоди на вчинення певних дій. Наприклад, для зміни зобов'язання, забезпеченого порукою, необхідна згода поручителя, якщо внаслідок такої зміни збільшується обсяг його відповідальності. У такому випадку надання згоди є необхідним елементом динаміки правовідносин, що опосередковують зміну зобов'язання, забезпеченого порукою.

Виконання зобов'язання може бути як одностороннім, так і двостороннім правочином. Одностороннім воно є тоді, коли для виконання зобов'язання достатньо самостійних дій боржника, а кредитор може лише сприяти боржникові. Двостороннім - коли кредитор теж повинен вчиняти активні дії, і поведінка кредитора і боржника є узгодженою.

Обґрунтовується думка, що передача речі (традиція) складається з двох розпорядчих односторонніх правочинів - надання речі боржником та прийняття її кредитором, які мають самостійне значення. Так, надання речі боржником припиняє його обов'язок навіть у тому випадку, коли кредитор відмовився від її прийняття. Одностороннім же розпорядчим правочином є і передача грошей (платіж).

Розповсюдженим розпорядчим правочином є цесія та переведення боргу. Тобто, за допомогою цесії, на відміну від традиції, передається нематеріальний об'єкт - право вимоги. Підкреслимо, що мається на увазі не зобов'язальний правочин, за яким відступається право вимоги (наприклад, договір факторингу), а розпорядчий правочин (відступлення клієнтом права грошової вимоги фактору).

Розпорядчі односторонні правочини можуть слугувати способом реалізації секундарних правомочностей. Під секундарною автор розуміє таку правомочність, при якій уповноважена особа має вторинне, додаткове право на односторонні позитивні дії, і цьому праву протистоїть обов'язок іншої особи претерпівати ці дії і прийняти їх правові наслідки.

Додатково аргументується, що зарахування зустрічних однорідних вимог є розпорядчим одностороннім правочином, оскільки для зарахування достатньо волевиявлення однієї сторони зобов'язання і за допомогою нього особа розпоряджається належним їй правом вимоги у зобов'язанні.

Розпорядчими односторонніми правочинами є значна частина заяв осіб - заява третьої особи, на користь якої укладено договір, про бажання скористатися правом, яке встановлено у договорі; заява про бажання скористатися переважними правами та деякі інші.

юридичний правовий законодавство

Висновки

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у визначенні правової природи односторонніх правочинів, розробки їх класифікацій та визначення окремих видів юридичних фактів як односторонніх правочинів.

Основні висновки, одержані в результаті дослідження та аналізу даного питання, полягають у наступному.

1. Свобода - це не лише засіб реалізації волі людини. Свобода полягає у творенні принципово нових цінностей. За допомогою правочинів, у тому числі односторонніх, особа не просто реалізує права, надані нормами позитивного права, а й створює нові права та нові правовідносини. Особа вчиняє односторонні правочини, керуючись своєю власною волею. Втім, свобода при вчиненні правочинів залежить від рівня вольових якостей самої особи і її правового статусу, а також правових норм, що панують в суспільстві. Якщо ж односторонній правочин, як волевиявлення, суперечить існуючому суспільному порядку, то суспільство може не визнати за ним юридичної сили, зокрема, шляхом визнання правочину недійсним.

2. Сторони є вільними у вчиненні лише уповноважуючих односторонніх правочинів. Водночас вчинення односторонніх зобов'язуючих правочинів допускається лише у випадках, встановлених законом або за домовленістю осіб. Таке вирішення питання повністю відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Адже якщо дозволити учасникам цивільних правовідносин в односторонньому порядку покладати обов'язки один на одного, це буде суперечити іншим принципам цивільного права, зокрема, принципу юридичної рівності. Щодо розпорядчих односторонніх правочинів принцип свободи не діє.

3. З загального аналізу окремих видів цивільно-правових правочинів можна навести кілька наступних складових критерію кількості сторін:

узгодженість волі осіб;

відсутність домовленості;

спрямованість волі;

самостійність односторонніх правочинів.

Крім того, в якості додаткових критеріїв розмежування можна використати: свободу одностороннього правочину та його роль у регулюванні суспільних відносин.

4. Внаслідок вчинення одностороннього правочину виникають, змінюються, припиняються права або обов'язки не лише сторони правочину, а й інших осіб. Тому при дослідженні односторонніх правочинів можна запровадити поняття "учасник одностороннього правочину" як більш загальної категорії, ніж термін "сторона одностороннього правочину". Учасниками одностороннього правочину мають визнаватися: а) сторона одностороннього правочину і б) особи, які не є стороною одностороннього правочину, проте права або обов'язки яких виникають, змінюються, припиняються одностороннім правочином.

5. Принцип свободи одностороннього правочину полягає у праві учасників цивільного обороту самостійно вирішувати питання щодо вчинення одностороннього правочину; самостійності суб'єкта у визначенні виду одностороннього правочину, який він планує вчинити; свободі визначати коло осіб, яких уповноважує односторонній правочин, або визначати, що односторонній правочин спрямований до невизначеного кола осіб; можливості вчиняти односторонні правочини, які хоча не передбачені чинним законодавством, проте і не суперечать його основним принципам.

6. На відміну від інших юридичних фактів правочини є не лише підставою виникнення, зміни, припинення цивільних прав і обов'язків. Вони можуть також регулювати відносини сторін, встановлювати, визначати їхні права й обов'язки, тобто бути регуляторами суспільних відносин. Уповноважуючі односторонні правочини можуть бути вчинені й у випадках, коли вони не передбачені законодавством чи договором. З цього випливає, що такі односторонні правочини повинні врегульовувати відносини сторін зобов'язання, визначати їх права й обов'язки.

7. Існують наступні класифікації односторонніх правочинів: 1) уповноважуючі й зобов'язуючі; 2) звернені до конкретно-визначеної особи, і такі, що звернені до всіх і кожного; 3) що потребують і не потребують сприйняття іншими особами; 4) основні та допоміжні; 5) правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі; 6) оплатні й безоплатні; 7) каузальні й абстрактні; 8) зобов'язальні й розпорядчі.

8. Поділ односторонніх правочинів на уповноважуючі та зобов'язуючі здійснюється за характером правових наслідків, що виникають внаслідок вчинення правочину для інших осіб. Цей поділ обумовлений тим, що особа, яка вчиняє односторонній правочин, може надати іншій особі певне право, взявши на себе обов'язок, а може навпаки - зобов'язати іншу особу, створивши для себе суб'єктивне право. У першому випадку односторонній правочин буде уповноважуючим, у другому - зобов'язуючим. Уповноважуючим одностороннім правочином буде такий правочин, яким іншій особі надається право або зменшується чи скасовується її обов'язок. Під зобов'язуючими односторонніми правочинами необхідно розуміти дії покладення обов'язку на іншу особу, а також односторонні правочини, за допомогою яких зменшується обсяг прав, що належать іншій особі, чи така особа взагалі позбавляється певних прав.

9. Спільними ознаками усіх зобов'язальних односторонніх правочинів, на відміну від розпорядчих, є наступні: 1) за їх допомогою реалізується правосуб'єктність учасників цивільних відносин, у той час як для вчинення розпорядчого одностороннього правочину замало правосуб'єктності - необхідна ще наявність конкретного суб'єктивного права; 2) свобода односторонніх правочинів має певні межі, наприклад, стосовно розпорядчих односторонніх правочинів принцип свободи не діє; 3) розпорядчі односторонні правочини не підлягають багатьом класифікаціям правочинів, зокрема, до них не застосовується поділ правочинів на: основні й допоміжні; оплатні й безоплатні; 4) значна частина розпорядчих односторонніх правочинів не вимагають дотримання положень про форму правочину; 5) зобов'язальні односторонні правочини завжди створюють права й обов'язки сторони правочину й інших осіб; 6) зобов'язальні односторонні правочини можуть бути недійсними за наявності підстав, встановлених ЦК України; 7) виконання відбувається на стадії вчинення. Більшість відноситься до стадії виконання зобов'язального правочину. Зобов'язальний правочин створює модель для поведінки сторін, розпорядчий - переносить титул.

10. Зобов'язальні правочини створюють зобов'язальні правовідносини, які можуть бути охарактеризовані таким чином: змістом їх виступає індивідуалізований суспільний зв'язок у виді взаємних прав та обов'язків сторони правочинів та інших осіб; внаслідок вчинення односторонніх правочинів у одних суб'єктів виникають права вимагати від інших суб'єктів певної поведінки; права та обов'язки виникають між конкретно визначеними суб'єктами - стороною одностороннього правочину та іншими особами; у разі невиконання особою своїх обов'язків, що випливають з одностороннього правочину, вона може бути притягнена до цивільно-правової відповідальності.

11. Розпорядчим визнається правочин, який безпосередньо спрямований на зміну, обтяження, припинення або перехід від однієї особи до іншої існуючого суб'єктивного цивільного права - права вимоги (наприклад, договір про прощення боргу або договір цесії) або абсолютного права. До розпорядчих односторонніх правочинів належать: 1) зміна та припинення зобов'язання (не внаслідок виконання) шляхом одностороннього розпорядження суб'єктивним правом; 2) виконання зобов'язання.

Список опублікованих робіт за темою дисертації

1. Таш'ян Р. І. Поняття односторонніх розпорядчих правочинів / Р. І. Таш'ян // Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 4 (136). - С. 49-52.

2. Таш'ян Р. І. Місце односторонніх правочинів у системі юридичних фактів / Р. І. Таш'ян // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. - Х. : Нац. юрид. акад. України, 2007.- С. 60-66.

3. Таш'ян Р. І. Класифікація односторонніх правочинів / Р. І. Таш'ян // Університетські наукові записки. - 2007. - № 4 (24). - С. 218-222.

4. Таш'ян Р. І. Односторонній правочин та договір - дві частини цілого / Р. І. Таш'ян // Підприємництво, господарство і право. - 2008.- № 1 (145). - С. 72-75.

5. Таш'ян Р. І. Односторонні правочини в механізмі реалізації секундарних правомочностей / Р. І. Таш'ян // Проблемні питання цивільного та господарського права: Матеріали ІІ Міжнародної студентської науково-практичної конференції студентів та аспірантів. - Харків : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2007.- С. 479-481.

6. Таш'ян Р. І. Виконання зобов'язання як односторонній правочин / Р. І. Таш'ян // Сучасні проблеми юридичної науки та практики: Тези доповідей та наукових повідомлень всеукраїнської науково-практичної конференції молодих учених та здобувачів / За заг. ред. проф. М. І. Панова. - Х. : Нац. юрид. акад. України, 2007.- С.164-166.

7. Таш'ян Р. І. До поняття згоди як одностороннього правочину / Р. І. Таш'ян // Сучасні проблеми юридичної науки: Тези доповідей та наукових повідомлень всеукраїнської науково-практичної конференції молодих учених та здобувачів / За заг. ред. А.П. Гетьмана. - Х. : Нац. юрид. акад. України, 2008.- С. 325-328.

Размещено на Allbest.ru