Право на службовий винахід

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 343.77.023

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Право на службовий винахід

12.00.03 - цивільне право та цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

Ярошевська Тамара Василівна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ, м. Харків.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор Шишка Роман Богданович, Національний університет державної податкової служби України, професор кафедри цивільно-правових дисциплін.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, доцент Галянтич Микола Костянтинович, НДІ приватного права і підприємництва Академії правових наук України, заступник директора;

кандидат юридичних наук, доцент Дзера Ірина Олександрівна, Національний університет „Києво-Могилянська академія”, доцент кафедри галузевих правових наук.

Захист відбудеться 2 березня 2009 р. о 14.00” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.10 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к.10).

Автореферат розісланий 2 лютого 2009 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради М.М. Гнатовський

Загальна характеристика роботи

Актуальність проблеми дослідження. Обраний незалежною Україною шлях оновлення суспільства та його інтеграції у світовий простір дозволив вперше реалізувати в Україні власне законодавство у сфері інтелектуальної та, зокрема, промислової власності. Воно стало одним з важливих елементів механізму регулювання правової, соціальної, наукової та економічної політики держави. В умовах сьогодення серед нагальних завдань подальшого розвитку та вдосконалення права інтелектуальної власності є розробка теоретичних засад, які б забезпечили права творчих особистостей на створені ними об'єкти інтелектуальної власності. Конституція України чітко визначила напрямок регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності на користь творця, у тому числі й винахідника. Проте один із найважливіших законодавчих актів - Закон України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” має певні недоліки щодо розподілу прав на службові винаходи та врегулювання відносин у сфері службового винахідництва, як було визнано на Парламентських слуханнях з проблем реалізації політики в сфері інтелектуальної власності та інноваційної діяльності, що пройшли в 2007 році.

Подальший розвиток інноваційної діяльності неможливий без підтримки сфери винахідництва державною політикою, завдяки якій в чинних цивільно-правових нормах будуть враховані і захищені права та інтереси і винахідників, і роботодавців. З огляду на це не обійтися без включення в патентне законодавство України спеціальних положень щодо врегулювання відносин у сфері службового винахідництва.

Великий вплив на всі елементи правової системи України має прийняття 16 січня 2003 року Цивільного кодексу України, в якому Книга четверта має назву „Право інтелектуальної власності”. Глава 39 даного Кодексу, присвячена праву на винахід, корисну модель, промисловий зразок, потребує комплексного наукового дослідження.

Актуальність зазначеного дослідження зумовлюється також тим, що патентне законодавство України знаходиться в процесі свого становлення і не накопичило певного досвіду застосування своїх надбань. За таких умов для розвитку цього законодавства необхідно використати досвід окремих іноземних країн з розвинутою ринковою економікою, врахувати успіхи і недоліки відповідного законодавства держав-учасниць СНД та кращі досягнення правової науки як вітчизняної, так і світової.

Підвищена увага до цих правовідносин зумовлена міжнародними зобов'язаннями України, зокрема вступом до Світової організації торгівлі, що неможливо було здійснити без виконання Угоди по торгових аспектах інтелектуальної власності (ТРІПС). Ці обставини вимагають приведення національного законодавства у відповідність до положень законодавств країн ЄС.

Варто також відмітити, що в Україні у дисертаційних дослідженнях, виконаних на тлі нового ЦК України, проблема визначення прав на службовий винахід не аналізувалася майже зовсім, а вихідні положення наукових праць щодо регулювання цих правовідносин були розроблені ще в радянський час і в правовому аспекті вже значно застаріли. Дослідженню цих проблем присвячені роботи дореволюційних російських цивілістів В. Д. Коткова, О. П. Скородинського, Г. Ф. Шершеневича.

У радянській цивілістичній науці варто відзначити роботи Ч. Н. Азімова, Г. С. Альтшуллера, В. В. Андрюшина, М. М. Богуславського, О. С. Іоффе, С. Н. Ландкофа, І. Є. Маміофи, Н. А. Райгодського, В. П. Скрипки, І. А. Хейфец та інших. Проте їх положення не відповідають концепції приватності відносин у сфері інтелектуальної власності. У 1971 році Ч. Н. Азімов захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за темою: „Правовое регулирование служебных изобретений в научно-исследовательских и конструкторских организациях”. Відтоді збігло більше 30 років, і за цей час у законодавстві вже незалежної України відбулися великі зміни, але ця проблема і тепер залишається актуальною.

На сучасному етапі в Україні на рівні монографічних та періодичних статей цивілістів та інших науковців досліджувалися лише окремі аспекти правового регулювання сфери службового винахідництва. Особливо варто відзначити роботи сучасних дослідників: Г. О. Андрощука, М. К. Галянтича, Є. Ш. Гареєва, Л. Й. Глухівського, В. І. Єрьоменка, С. А. Казьміної, П. П. Крайнєва, В. М. Крижної, О. М. Мельник, В. П. Петрова, О. Д. Святоцького, О. П. Сергєєва, Л. Ю. Федченко. Окремо слід виділити роботи українських вчених О. А. Підопригори, О. О. Підопригори та Р. Б. Шишки, якими зроблено значний внесок у розвиток права інтелектуальної власності.

Проте ряд цікавих робіт практичного спрямування та слушні пропозиції, висловлені в наукових і навчальних виданнях, не зняли актуальності і не вирішили багатьох завдань, які стоять перед інститутом службового винахідництва.

Тож можна зробити висновок, що завдання розробити теоретичні аспекти та практичні підходи із врегулювання в Україні цивільно-правових відносин щодо прав сторін на службовий винахід є актуальним.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ відповідно до досліджень юридичної науки, затверджених загальними зборами Академії правових наук України, розділу та тематики пріоритетних напрямків фундаментальних і практичних досліджень вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2004 - 2009 рр., затверджених наказом МВС України від 05.07.2004 р. № 755, п. 1.7. Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ та комплексної цільової програми кафедри цивільно-правових дисциплін НУВС „Удосконалення цивільно-правового механізму регулювання приватних відносин в умовах адаптації національного законодавства”.

Мета та завдання дослідження. Мета дослідження полягає в проведенні науково-теоретичного аналізу існуючого стану правової охорони службових винаходів в Україні, цивільно-правової зокрема, для виявлення і конкретизації основних проблем на шляху врегулювання правовідносин щодо розподілу прав на службові винаходи, а також в розробці практичних рекомендацій для їх розв'язання через вдосконалення національного законодавства, розвиток договірних відносин з урахуванням існуючого у цій сфері світового досвіду.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі основні завдання:

- обґрунтувати комплексний характер інституту права на службовий винахід і домінування в ньому приватно-правових засад;

- вивчити досвід регулювання прав на службовий винахід в окремих іноземних країнах з розвинутою ринковою економікою і країн СНД та визначити доцільність його запозичень для врегулювання даних відносин в Україні;

- узагальнити підходи до визначення поняття „службовий винахід”;

- встановити недоліки при застосуванні термінології у сфері службового винахідництва за патентним законодавством України та розробити конкретні пропозиції щодо її вдосконалення;

- визначити правове становище суб'єктів права на службовий винахід і уточнити суб'єктивні права та обов'язки сторін щодо створених службових винаходів;

- уточнити зміст суб'єктивного права на службовий винахід;

- збалансувати суб'єктивні права та юридичні обов'язки сторін у договірних відносинах з приводу створення і використання службових винаходів.

Об'єктом дослідження є правовідносини, що виникають при створенні та використанні службового винаходу.

Предметом дослідження є система нормативних актів України, окремих іноземних країн у сфері службового винахідництва, практика їхнього застосування, наукова доктрина і практичні публікації із зазначеного кола правовідносин.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становить діалектичний метод пізнання економічних, суспільних та правових явищ. За допомогою діалектичного методу пізнання із системно-структурним підходом, який супроводжував весь процес дисертаційного дослідження, розглянуто тенденції розвитку інституту службового винахідництва.

У залежності від конкретних завдань у роботі використовувалися також такі наукові методи: формально-юридичний - під час аналізу чинного законодавства; системно-логічний - для дослідження процесу передачі прав на службовий винахід з одночасним застосуванням засобів логічного методу для вдосконалення механізму регулювання; комплексний аналіз - під час дослідження прав на службові винаходи.

Використані інші традиційні методи дослідження: формально-догматичний, системно-структурний, порівняльно-правовий, історичний та формально-логічний. За допомогою формально-догматичного методу проведено тлумачення відповідних цивільно-правових норм та окремих понять і категорій, що стосуються предмета дослідження. Порівняльно-правовий метод використаний під час аналізу особливостей правового регулювання відносин у різних країнах для виявлення переваг та недоліків існуючих теоретичних конструкцій. Історичний метод використовувався під час розгляду становлення та розвитку патентної системи правової охорони службових винаходів в Україні і в окремих іноземних країнах. Зроблені висновки і пропозиції базуються на вимогах формальної логіки з урахуванням визначеності, послідовності та обґрунтованості.

Емпіричною базою дослідження стало чинне законодавство України, міжнародно-правові акти, законодавство провідних іноземних країн - Німеччини, Франції, Великої Британії, Японії, США, а також Російської Федерації та інших держав-учасниць СНД в сфері службового винахідництва.

Автором опрацьована значна кількість юридичної та спеціальної літератури, матеріали періодичних видань з питань інтелектуальної власності, сучасної економіки, розвитку новітніх технологій.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що воно є пріоритетним приватноправовим монографічним дослідженням суб'єктивних прав на службовий винахід в умовах формування і розвитку ринкових відносин. Теоретична база дослідження дозволила сформулювати й обґрунтувати низку наукових положень, що мають пріоритет і новизну для розвитку науки вітчизняного цивільного права, зокрема:

1. Вперше обґрунтовано новий і перспективний напрям вирішення завдання охорони прав на службові винаходи - презумпції виключності прав винахідника, розподіл службових винаходів на категорії, встановлення правового режиму об'єктів службового винахідництва, визначення механізму реалізації майнових прав сторін на створений службовий винахід у зв'язку з виконанням трудового завдання, збалансування суб'єктивних прав і юридичних обов'язків сторін у договірних відносинах з приводу створення і використання службових винаходів.

2. Вперше запропоновано розподілити службові винаходи та майнові права на них на дві категорії. На службовий винахід, створений працівником-винахідником у зв'язку з виконанням трудового завдання (перша категорія). За таких умов право на отримання патенту буде мати роботодавець, якщо між сторонами у цивільно-договірному порядку врегульована передача майнових прав. Винахідник має одержати винагороду, що відповідає економічній цінності винаходу й (або) іншої вигоди, яка може бути одержана роботодавцем.

Обґрунтовано, що право на отримання патенту на службовий винахід, створений працівником-винахідником за власною ініціативою з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва та обладнання роботодавця (друга категорія), буде за працівником-винахідником. У цьому випадку роботодавець буде мати право на безоплатне використання даного винаходу на умовах ліцензійного договору.

3. Вперше розроблено авторське визначення поняття „працівник-винахідник” - винахідник, з яким укладений трудовий договір (контракт) і діяльність якого, відповідно до наказу і посадової інструкції, безпосередньо пов'язана з науковою або виробничою діяльністю роботодавця, що дозволяє використовувати досвід, виробничі знання, секрети виробництва та обладнання роботодавця для створення винаходу (корисної моделі). У зв'язку з цим запропоновано закріпити визначення даного поняття в ст.1 Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”.

4. Вперше запропоновано ввести у розділ III „Право на одержання патенту” Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” додаткову статтю 8-1 „Право працівника-винахідника” і викласти у редакції: „Майнові права на службовий винахід (корисну модель), створений працівником-винахідником за власною ініціативою з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця, належать працівнику-винахіднику як творцю об'єкта права інтелектуальної власності.

Майнові права на службовий винахід (корисну модель), створений працівником-винахідником у зв'язку з виконанням трудового завдання до отримання пропозиції від роботодавця про укладення цивільно-правового договору належать працівнику-винахіднику як творцю об'єкта права інтелектуальної власності.

Якщо роботодавець відмовляється від укладання цивільно-правового договору або суттєво порушив його умови, право на отримання патенту на службовий винахід (корисну модель) першої категорії залишається за працівником-винахідником, а роботодавець буде мати право на отримання безоплатної невиключної ліцензії на використання даного винаходу (корисної моделі) в певній обмеженій сфері”.

5. Вперше запропоновано внести зміни у ч. 1 ст. 9 „Право роботодавця” Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” та викласти у редакції: „Право на одержання патенту на службовий винахід (корисну модель), створений працівником-винахідником у зв'язку з виконанням трудового завдання, має роботодавець, якщо між сторонами у цивільно-договірному порядку врегульована передача майнових прав.

Роботодавець має право на отримання безоплатної невиключної ліцензії на використання службового винаходу (корисної моделі), створеного працівником-винахідником за власною ініціативою, але з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва та обладнання роботодавця.

Якщо працівник-винахідник передає права на отримання патенту на службовий винахід (корисну модель) роботодавцю, творець об'єкта права отримує винагороду, що відповідає економічній цінності винаходу (корисної моделі) і (або) іншої вигоди, яка може бути одержана роботодавцем”.

6. Подальшого розвитку дістало обґрунтування щодо зміни редакції ст. 429 ЦК України. Пропонуємо, по-перше, замість поняття: „об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору” у цій статті застосовувати „об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового завдання”. По-друге, у ч.2 ст.429 замість поняття „якщо інше не встановлене договором” застосовувати „якщо інше не встановлене законом”.

7. Обґрунтовані конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України, що регулює відносини в сфері службового винахідництва для підвищення ефективності механізму охорони прав на службовий винахід цивільно-правовими засобами. Запропоновано прийняти окремі зміни до нормативних актів, які б регулювали відносини, що досі не визначені або не чітко визначені чинним законодавством України, зокрема:

- щодо прав працівника-винахідника і роботодавця при створенні службового винаходу: переваги слід передбачити для працівника-винахідника;

- щодо внесення змін та доповнень у визначення понять: „службовий винахід”, „роботодавець” до ст.1 Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”;

- щодо прав будь-якої особи на оскарження права заявника на подачу заявки, вже після публікації відомостей про заявку;

- про договір на передання виключних майнових прав на винахід, а саме: щодо обов'язкової реєстрації даного договору в установленому порядку;

- про успадкування патентних прав.

Практичне значення одержаних результатів. Висновки дисертації можуть бути використані для підготовки нової редакції Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, глави 39 ЦК України для створення найбільш ефективного регулювання сфери службового винахідництва, а також в подальших наукових дослідженнях, в навчальному процесі та навчально-методичних посібниках.

Матеріали дослідження можуть бути використані суб'єктами як практичні рекомендації при укладанні цивільно-правових договорів. Дисертаційне дослідження може бути корисним в плані підготовки підручників і навчальних посібників для студентів юридичних вузів, в судовій практиці при вирішенні суперечок між суб'єктами права на службовий винахід, а також при викладанні навчальних курсів „Цивільне право”, „Право інтелектуальної власності”, „Правознавство”.

Сформульовані у дисертації окремі положення мають дискусійний характер і можуть бути основою для подальшого наукового дослідження сфери службового винахідництва.

Особистий внесок здобувача. В дисертації автором використані ідеї і розробки, що належать їй особисто, без участі співавторів, але на основі робіт українських та іноземних авторів. Наукові статті, опубліковані з даної тематики, також написані автором одноособово.

Апробація результатів дослідження. Дисертаційне дослідження проведене на кафедрі цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ, де неодноразово відбувалося його обговорення та рецензування. Основні наукові висновки та окремі положення дисертаційного дослідження пройшли апробацію на науково-практичних конференціях: „Проблеми підготовки фахівців з інтелектуальної власності” (Київ, 2004 р.); „Технологія-2006” (Сєвєродонецьк, 2006 р.); „Актуальні проблеми цивільного права та процесу”, присвячена пам'яті проф. О. А. Пушкіна (Харків, 2006 р.); „Актуальні проблеми цивільного права та процесу”, присвячена пам'яті проф. О. А. Пушкіна (Харків, 2007 та 2008 рр.); „Удосконалення правового статусу учасників відносин у сфері господарювання” (Київ, 2008 р.).

Результати дослідження використовувалися автором під час читання лекційних курсів „Цивільне право”, „Інтелектуальна власність”, „Правознавство”, „Господарське законодавство” для студентів Дніпродзержинського державного технічного університету.

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення в п'ятьох наукових статтях, опублікованих у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також у тезах наукових повідомлень на науково-практичних конференціях.

Структура роботи зумовлена її метою та завданням і складається зі вступу, двох розділів, які розбиті на 7 підрозділів, висновків за розділами та загального висновку, в яких викладені результати наукового дослідження і сформульовані відповідні рекомендації, додатків, списку використаних джерел, який складається із 212 найменувань. Загальний обсяг рукопису дисертації складає 199 сторінок, з них основного тексту - 171 сторінка, додатків - 9 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність проблематики дослідження, визначено ступінь її законодавчої й наукової розробленості, аргументовані доцільність опрацювання визначеної проблеми та завдання для вирішення практичних питань, що виникають у сфері службового винахідництва, для подальшого розвитку цивільного законодавства. Обрана вихідна теоретична модель, визначені зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, сформульована мета дисертаційної роботи, обрані методологія і теоретична основа дослідження. В узагальненому вигляді лаконічно викладені основні нові наукові положення і результати, отримані в процесі дослідження, їх практичне значення, особистий внесок здобувача, апробація результатів дисертації.

У Розділі 1 „Загальні положення про службовий винахід”, який включає чотири підрозділи, визначена проблематика дослідження та її напрямки, передумови виникнення і становлення правової охорони службових винаходів, проаналізоване чинне законодавство України та відповідне законодавство окремих країн Європи та світу у сфері службового винахідництва, досліджено поняття „службовий винахід”.

У першому підрозділі „Визначення проблематики дослідження та його напрямків” обґрунтована проблематика дисертаційного дослідження та встановлені її чинники. Виходимо з того, що перехід України до ринкових відносин, становлення приватної форми власності неможливий без інтелектуальної (промислової) власності, в тому числі й службових винаходів. Постійний розвиток технологій, зростання конкуренції на товарних ринках сприяють тому, що винахід стає визначальним важелем в економічному розвитку суспільства. Тож постала необхідність створення надійної та ефективної системи правових норм для забезпечення правової охорони службових винаходів.

Доведено, що наразі особливо актуальним є вдосконалення правового визначення права на службові винаходи і збалансування різноманітних інтересів винахідника і роботодавця засобами цивільного права, яке концептуально побудоване на зазначених ідеях і цінностях.

Вирішення завдань вбачається у встановленні відповідності положень чинного законодавства в сфері службового винахідництва міжнародним угодам; конкретним пропозиціям і рекомендаціям щодо вдосконалення законодавства України в сфері службового винахідництва; збалансуванню суб'єктивних прав і юридичних обов'язків сторін у договірних відносинах з приводу створення і використання службових винаходів.

У другому підрозділі „Становлення та розвиток патентної системи правової охорони службових винаходів” розглядається історичний генезис виникнення і розвитку системи правової охорони службових винаходів в Україні та в окремих іноземних країнах з розвинутою ринковою економікою.

Як свідчить дослідження, протягом тривалого періоду Україна не мала власного законодавства щодо інтелектуальної власності, у тому числі і спеціального законодавства, що регулює правовідносини в сфері промислової власності та службових винаходів зокрема. Формування законодавства у цій сфері почалося після проголошення незалежності України. Позитивними для опрацювання виявилися правові засади міжнародних конвенцій, досвід законотворчої діяльності окремих іноземних країн з розвинутою ринковою економікою, держав-учасниць СНД, зокрема Російської Федерації.

Першим нормативно-правовим актом у сфері охорони промислової власності став Указ Президента від 18 вересня 1992 року, яким було затверджено Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій в Україні. Введення в дію цього Положення стало основою для створення нормативно-правової бази у цій сфері.

Наступним кроком стало прийняття Верховною Радою України пакету законів про охорону інтелектуальної власності. Серед них - прийнятий 15 грудня 1993 року Закон України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, який і на сьогодні складає правову базу в сфері охорони винаходів та службових винаходів зокрема. Для розробки і прийняття даного Закону України була використана значна наукова база, застосований як міжнародний, так і вітчизняний досвід.

Доходимо висновку, що в цілому законодавство України в сфері службового винахідництва відповідає міжнародним стандартам та вимогам ринкової економіки, але потребує чіткого визначення та розподілу майнових прав на службовий винахід між суб'єктами службового винахідництва. Зважаючи на досвід європейських країн з розвинутою ринковою економікою, пріоритетний напрямок розвитку законодавства про службові винаходи в Україні нами вбачається в ідеї забезпечення права винахідника на винахід на основі концепції первинності його прав.

У результаті аналізу становлення та розвитку патентної форми охорони службових винаходів в країнах Європи, законодавства колишнього СРСР, Царської Росії дореволюційного періоду нами встановлено, що для сучасної України в умовах ринкових відносин, приватної форми власності патентна форма охорони службових винаходів найбільш прийнятна та ефективна. До того ж патентна форма охорони об'єктів промислової власності є пануючою в світі. Це полегшує адаптацію національного патентного законодавства до системи міжнародної охорони промислової власності.

У третьому підрозділі „Досвід регулювання прав на службовий винахід окремих країн Європи та світу” аналізується законодавство у сфері службового винахідництва країн Європи, а саме: Німеччини, Франції, Великої Британії, Норвегії, Швеції, Данії, а також США, Японії, держав-учасниць СНД тощо.

У результаті ґрунтовного аналізу законодавства в сфері службового винахідництва окремих провідних іноземних країн робимо висновок, що в патентному законодавстві більшості країн права на службовий винахід належать роботодавцю за умови, якщо даний винахід створений в ході виконання трудового завдання і між сторонами укладений договір про поступку права на отримання патенту.

Якщо створений винахід не стосується діяльності працівника-винахідника, але відноситься до сфери діяльності підприємства, патент видається винахіднику, роботодавець має переважне право на укладання ліцензійного договору на використання даного винаходу. Захист інтересів працівника-винахідника також забезпечується встановленням певного обсягу його прав, зокрема на винагороду.

Під час дослідження відповідного законодавства держав-учасниць СНД доходимо висновку, що патентні законодавства цих країн достатньо схожі, а за багатьма позиціями і співпадають. Загальні тенденції сучасного правового регулювання службових винаходів в СНД можна звести до таких: першочергове закріплення майнових прав на службовий винахід за винахідником; посилення ролі договорів у врегулюванні відносин між винахідником та роботодавцем; отримання винахідником винагороди за створений службовий винахід при передачі майнових прав на нього роботодавцю. службовий винахід патентний законодавство

Доводимо, що порівняння національного законодавства в сфері службового винахідництва з законодавством окремих провідних іноземних країн, вивчення специфіки положень, тенденції розвитку представляє безперечний інтерес як з точки зору правотворчості, так і з точки зору практичного використання світового досвіду для менш болісного проходження через реформи в Україні. Пропонуємо спрямувати головну увагу на європейське законодавство. Для сучасного етапу розвитку європейського законодавства в сфері винахідництва характерним є процес універсалізації законодавств країн ЄС з метою подолання будь-яких перешкод на шляху впровадження та практичного використання винаходів у єдиному просторі ЄС.

У четвертому підрозділі „Поняття службового винаходу” аналізується визначення поняття службового винаходу за законодавством України у порівнянні із відповідним законодавством ряду країн Європи, СНД, а також законодавством колишнього СРСР.

У результаті робиться висновок, що за Законом України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” визначення терміну „службовий винахід” у цілому відповідає вимогам ринкової економіки, але потребує доповнень і уточнень. Автор звертає увагу на те, що в ЦК України відсутній термін „службовий винахід”. У ст. 429 цього Кодексу йдеться лише про права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору.

Для чіткого визначення майнових прав на службовий винахід між сторонами пропонуємо розподілити службові винаходи на дві категорії. Виділяємо такі ознаки службового винаходу першої категорії: 1) факт наявності трудових відносин між роботодавцем і працівником-винахідником; 2) створення даного винаходу при чітко встановлених обставинах (виконанні трудового завдання); 3) створення даного винаходу протягом певного періоду (протягом терміну дії належним чином оформленого трудового договору (контракту)); 4) предмет даного винаходу відноситься до сфери діяльності роботодавця.

На наш погляд, ознаки службового винаходу другої категорії будуть такими: 1) факт наявності трудових відносин між роботодавцем і працівником-винахідником; 2) створення даного винаходу за допомогою технічних засобів роботодавця (з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця); 3) створення даного винаходу протягом певного періоду (протягом терміну дії належним чином оформленого трудового договору (контракту)); 4) предмет даного винаходу повинен відноситися до сфери діяльності роботодавця.

Поєднуючи ознаки службового винаходу, а також у зв'язку з узгодженням зі ст. 429 ЦК України, пропонуємо найбільш вдале, на нашу думку, визначення службового винаходу як винаходу, створеного працівником-винахідником: у зв'язку з виконанням трудового завдання (перша категорія); за власною ініціативою з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва та обладнання роботодавця (друга категорія). На підставі цього, пропонуємо внести відповідні зміни у ст. 1 Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”.

Доводимо, що розподіл службових винаходів на категорії дозволить диференційовано підходити до визначення і розподілу між сторонами майнових прав на дані винаходи, що, у свою чергу, створить в Україні атмосферу сприяння і заохочення до винахідницької діяльності.

Розділ 2 „Суб'єктивні права на службовий винахід та проблеми реалізації цих прав за законодавством України”, який включає три підрозділи, присвячений дослідженню кола суб'єктів права на службовий винахід, розкриває зміст права на службовий винахід в суб'єктивному значенні, врегульовує відносини між сторонами у договірному порядку щодо розподілу і володіння майновими правами на службовий винахід та визначає проблеми під час реалізації цих прав за патентним законодавством України.

Перший підрозділ „Суб'єкти права на службовий винахід” присвячений дослідженню кола суб'єктів права на службовий винахід. У результаті зроблений висновок, що Закон України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” недостатньо чітко визначає суб'єктів права на службовий винахід. У даному Законі має бути визначено, хто може вважатися працівником-винахідником, роботодавцем, а також і те, в яких випадках право на службовий винахід може виникнути у зазначених осіб, а в яких - у держави.

У роботі розроблені такі поняття як „працівник-винахідник”, „роботодавець”. Доводимо, що первинним суб'єктом права на службовий винахід повинен бути працівник-винахідник як творець об'єкта права. Суб'єктами похідного права на службовий винахід є роботодавець працівника-винахідника, спадкоємці, інші правонаступники, що набули це право на підставі цивільно-правових договорів.

На наш погляд, для того, щоб віднести працівника-винахідника до суб'єктів службового винахідництва, необхідно з'ясувати наступні фактори: по-перше, наявність трудових відносин між працівником-винахідником і роботодавцем; по-друге, чи входила до обов'язків працівника винахідницька діяльність; по-третє, чи було письмове доручення роботодавця; по-четверте, чи використовувалися засоби роботодавця; по-п'яте, чи входить предмет даного винаходу в сферу діяльності роботодавця. Якщо таких факторів не було, то немає підстав вважати такого працівника-винахідника суб'єктом службового винахідництва, а створений ним винахід відносити до категорії службових.

Аналізується дискусійне питання щодо того, чи може держава Україна бути суб'єктом права на службовий винахід. У результаті зроблений висновок, що держава Україна може і повинна бути суб'єктом права на службовий винахід. У національному законодавстві слід розробити умови набуття та здійснення права держави України на службовий винахід, створений за рахунок бюджетного фінансування чи за державним контрактом. Фонд винаходів України від імені держави та в її інтересах має здійснювати функції правовласника патенту.

Другий підрозділ „Зміст прав на службовий винахід” присвячений дослідженню сукупності прав, якими наділяє законодавство суб'єктів права на службовий винахід. У результаті ґрунтовного аналізу ст. 429 „Права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору” ЦК України, Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” робимо наступні висновки. По-перше, ЦК України принципово змінив порядок регулювання відносин з приводу майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору. Згідно з ч.2 ст.429 даного Кодексу майнові права на такий об'єкт належать їх творцю і роботодавцеві спільно, якщо інше не передбачене договором між ними. Такими діями законодавець намагався надати більше прав творцям об'єктів інтелектуальної праці. Проте дана норма не є вдалим розв'язанням складних відносин між сторонами. Визнання спільним права на службовий винахід ще більше ускладнює відносини між роботодавцем і працівником-винахідником. Як співвласник майнових прав роботодавець вже не зобов'язаний укладати з працівником-винахідником договір про винагороду за створений винахід. Таким чином, працівник-винахідник позбавлений додаткової винагороди за створення винаходу, і такий порядок суперечить його майновим інтересам. Тому саме законодавство повинне чітко регулювати будь-який аспект відносин між працівником-винахідником і роботодавцем при створенні службових винаходів за трудовим завданням роботодавця.

По-друге, для врегулювання відношень між сторонами щодо володіння майновими правами на створений службовий винахід необхідно розподілити службові винаходи на дві категорії. До першої категорії віднести винахід, створений працівником-винахідником у зв'язку з виконанням трудового завдання. Право на отримання патенту на службовий винахід буде мати роботодавець, якщо між сторонами у цивільно-договірному порядку врегульована передача майнових прав. Працівник-винахідник має одержати винагороду, що відповідає економічній цінності винаходу й (або) іншої вигоди, яка може бути одержана роботодавцем.

До другої категорії віднести винахід, створений працівником-винахідником за власною ініціативою з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва та обладнання роботодавця. Право на отримання патенту буде за працівником-винахідником. У цьому випадку роботодавець буде мати переважне право на укладання ліцензійного договору на безоплатне використання даного винаходу в певній обмеженій сфері.

У дисертації пропонується найбільш вдалий, на нашу думку, механізм реалізації майнових прав сторін на створений службовий винахід у зв'язку з виконанням трудового завдання: 1) первинне майнове право на службовий винахід першої категорії належить працівнику-винахіднику як творцю об'єкта права; 2) на підставі ч.2 ст. 9 даного Закону України працівник-винахідник повинен подати роботодавцю письмове повідомлення про створений ним службовий винахід з описом, що розкриває суть винаходу; 3) роботодавець протягом чотирьох місяців від дати такого повідомлення повинен укласти з працівником-винахідником цивільно-правовий договір на передачу майнових прав на винахід та узгодити права та обов'язки сторін; 4) у разі укладення між сторонами даного договору працівник-винахідник отримує винагороду, що відповідає економічній цінності винаходу й (або) іншої вигоди, яка може бути одержана роботодавцем. Згідно з ч.3 ст.9 даного Закону України роботодавець буде мати право подати заявку на одержання патенту чи передати право на його одержання іншій особі або прийняти рішення про збереження службового винаходу як конфіденційної інформації; 5) якщо роботодавець відмовляється від укладення даного договору або суттєво порушив його умови, право на отримання патенту на службовий винахід першої категорії залишається за працівником-винахідником. У цьому разі роботодавець буде мати право на отримання безоплатної невиключної ліцензії на використання даного винаходу в певній обмеженій сфері.

На підставі цього пропонується внести відповідні зміни у Закон України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”.

Третій підрозділ „Службові винаходи у договірному праві” присвячений врегулюванню відносин між сторонами у договірному порядку з приводу створення, розподілу майнових прав, використання службового винаходу.

Аналізуючи ст. 429 ЦК України, Закон України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, застосовуючи досвід країн Європи, США, Японії, держав-учасниць СНД, дисертантка робить висновок, що для врегулювання відносин між сторонами щодо винаходу, створеного за трудовим завданням роботодавця (першої категорії), сторони зобов'язані укласти письмовий цивільно-правовий договір та визначити коло прав та обов'язків сторін. При укладенні даного договору необхідно врегулювати питання щодо одержання творцем об'єкта права винагороди, що відповідає цінності винаходу і (або) іншої вигоди, яка може бути одержана роботодавцем. За інших умов патент видається працівнику-винахіднику, а роботодавець буде мати право на безоплатне використання службового винаходу тільки на умовах ліцензійного договору.

Доводимо, що строк збереження службового винаходу (віднесеного до першої категорії) роботодавцем як конфіденційної інформації в разі його невикористання повинен бути врегульований сторонами у договірному порядку з обов'язковою виплатою працівнику-винахіднику винагороди за створення винаходу. За цей строк роботодавець має прийняти остаточне рішення щодо службового винаходу: оцінити цінність винаходу, підготувати виробництво до використання винаходу, вчинити інші заходи для того, щоб якнайшвидше отримувати дохід від його використання.

Досліджуються проблемні питання при реалізації права патентовласника на передачу майнових прав на службові винаходи. Робиться висновок, що проблемним і не достатньо врегульованим чинним законодавством України є питання щодо прав на службові винаходи та інші об'єкти інтелектуальної власності, які відносяться до числа відчужених, при ліквідації підприємства, його реорганізації, продажу.

Висновки

У висновках викладені основні результати дисертаційного дослідження, сформульовані науково-теоретичні положення, практичні рекомендації та пропозиції, які спрямовані на удосконалення правової охорони службових винаходів та врегулювання відносин між сторонами щодо розподілу майнових прав на службовий винахід.

У результаті ґрунтовного вивчення та порівняльного аналізу вітчизняного і світового законодавства, судової практики та наукових розробок, присвячених досліджуваній проблематиці, виявлено, що на сьогоднішній день недостатньо врегульовані відносини між сторонами в сфері прав на службові винаходи. Це створює значні ускладнення в процесі застосування відповідних правових норм, внаслідок чого зацікавленим особам не може бути забезпечена швидка та ефективна правова охорона на об'єкти інтелектуальної діяльності, зокрема на службові винаходи.

Доходимо висновку про те, що в Україні правові основи щодо охорони прав на службові винаходи можна розцінювати лише як проміжний етап на шляху до створення розвиненої та ефективної системи правового регулювання відносин в цій сфері. Чинне законодавство потребує подальшого вдосконалення. Тим більше, що прийняття Цивільного кодексу України та розширення міжнародного співробітництва робить необхідним і актуальним перегляд чинних і прийняття нових законопроектів у цій сфері, гармонізації українського законодавства з міжнародними нормами.

Робиться висновок щодо зростання ролі і значення службових винаходів у цивільному обороті; викладаються основні положення, які стосуються суб'єктів службового винахідництва; чітко визначаються права та обов'язки сторін по використанню службового винаходу; врегульовуються відносини між сторонами щодо розподілу майнових прав на службові винаходи.

Доводимо, що для чіткого визначення та розподілу майнових прав на службовий винахід між сторонами та у зв'язку з адаптацією до законодавства країн ЄС, доцільно розподілити службові винаходи на дві категорії. На нашу думку, розподіл службових винаходів на категорії дозволить диференційовано підходити до визначення між сторонами майнових прав на винаходи для створення в Україні атмосфери сприяння і заохочення до винахідницької діяльності.

Нами запропонований новий і перспективний напрям вирішення завдання стосовно охорони прав на службові винаходи, а саме: 1) визнання за творцем об'єкта права всіх особистих немайнових і первинних майнових прав на службовий винахід; 2) розподіл службових винаходів на категорії; 3) встановлення правового режиму об'єктів службового винахідництва; 4) збалансування суб'єктивних прав та юридичних обов'язків сторін у договірних відносинах з приводу створення і використання службових винаходів.

Пропонуються напрямки суттєвого удосконалення законодавства в сфері службового винахідництва, тлумачення термінів, що застосовуються, уточнюються і конкретизуються норми щодо договору про передачу виключних майнових прав на винахід, визначаються можливості захисту прав заявників.

У додатках вносяться конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України, що регулює відносини в сфері службового винахідництва для підвищення ефективності механізму охорони прав на службовий винахід цивільно-правовими засобами. Зокрема вносяться пропозиції:

1) про зміну редакції ст. 429 ЦК України;

2) про внесення змін та доповнень у Закон України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” у визначення понять: „службовий винахід”, „роботодавець”; щодо прав будь-якої особи на оскарження права заявника на подачу заявки вже після публікації відомостей про заявку; про договір на передання виключних майнових прав на винахід, а саме: щодо обов'язкової реєстрації даного договору в установленому порядку; про успадкування патентних прав;

3) про внесення доповнень у Наказ МОН України № 986 „Про затвердження зразків документів”, а саме: пропонуємо доповнити зразки документів договором: „Про виплату працівнику-винахіднику винагороди за передачу майнових прав на винахід (корисну модель), створеного при виконанні трудового завдання роботодавця”.

Основні положення дисертаційного дослідження відображені в публікаціях автора

1. Ярошевська Т. В. Право на службовий винахід: історичний досвід та сучасність / Т. В. Ярошевська // Право України. - 2004. - № 7. - С. 136-138.

2. Ярошевська Т. В. Поняття службового винаходу / Т. В. Ярошевська // Право України. - 2005. - № 6. - С. 84-86.

3. Ярошевська Т. В. Суб'єкти права на службовий винахід / Т. В. Ярошевська // Право України. - 2006. - № 3. - С.71-74.

4. Ярошевська Т. В. Майнові права на службовий винахід / Т. В. Ярошевська // Право України. - 2006. - № 8. - С. 82-85.

5. Ярошевська Т. В. Кому повинні належати права на службові винаходи? / Т. В. Ярошевська // Право України. - 2008. - № 4. - С. 41-45.

6. Матеріали IV Всеукр. наук.-практ. конф. [”Проблеми підготовки фахівців з інтелектуальної власності”], (Київ, 27-28 квітня 2004 р.) / М-во освіти і науки України, Держ. департ. інтел. власності, Ін-т інтел. власності і права. - К.: Ін-т інтел. власності і права, 2004. - С. 153-154.

7. Технологія - 2006 : зб. тез доповідей IX всеукр. наук.-практ. конф., 13-14 квітня 2006 р., / М-во освіти і науки України, Східноукр. нац. ун-т ім. В. Даля [та ін.]. - Сєвєродонецьк : СТІ СНУ ім. В. Даля, 2006. - 36 с.

8. Актуальні проблеми цивільного права та процесу : матеріали щорічної наук.-практ. конф., присвяч. пам'яті проф. О. А. Пушкіна, 27 травня 2006 р. / Харківський національний університет внутрішніх справ. - Х. : ХНУВС, 2006. - С. 163-165.

9. Проблеми цивільного права та процесу: матеріали міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. пам'яті проф. О. А. Пушкіна, 26 травня 2007р. / Харківський національний університет внутрішніх справ. - Х. : ХНУВС, 2007. - С. 265-267.

Анотація

Ярошевська Т.В. Право на службовий винахід. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2009.

Дисертація містить комплексний науковий аналіз цивільно-правового інституту „Право на службовий винахід”, який склався на базі нового для України законодавства в сфері права інтелектуальної власності.

У даній роботі аналізується комплекс теоретичних і практичних питань, пов'язаних з врегулюванням відносин у сфері службового винахідництва. Зокрема, досліджені питання становлення та розвитку патентної системи правової охорони службових винаходів, досвід регулювання прав на службовий винахід в окремих іноземних країнах з розвинутою ринковою економікою і держав-учасниць СНД, поняття службового винаходу, суб'єкти прав на службовий винахід.

У дисертації проаналізований зміст суб'єктивного права на службовий винахід, збалансовані суб'єктивні права та юридичні обов'язки сторін у договірних відносинах з приводу створення і використання службових винаходів.

Ключові слова: право інтелектуальної власності, патентне право, об'єкт промислової власності, винахід, службовий винахід, заявка, патент, суб'єктивні права.

Аннотация

Ярошевская Т.В. Право на служебное изобретение. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Институт международных отношений Киевского национального университета имени Тараса Шевченко, Киев, 2009.

Цель данной работы - исследование гражданско-правовых отношений, складывающихся в процессе создания и использования служебных изобретений по действующему законодательству Украины. В диссертации выявлены основные проблемы при распределении имущественных прав на служебные изобретения, разработаны практические рекомендаций по их разрешению через усовершенствование национального законодательства, развитие договорных отношений с учетом существующего в этой сфере зарубежного опыта.

В работе исследован процесс становления и развития патентной системы правовой охраны служебных изобретений, изучен опыт регулирования прав на служебное изобретение в отдельных странах Европы, а также в США, Японии, СНГ, и, в первую очередь, в Российской Федерации. Критический анализ источников позволил сформулировать определенные научные выводы, предложения и рекомендации. В частности, внесено предложение об уточнении самого понятия служебного изобретения. Нами предложено разделить служебные изобретения на две категории и, в зависимости от этого, определять, при каких условиях имущественное право на служебное изобретение будет у работника-изобретателя, а при каких условиях это право может перейти к работодателю.

Основной частью диссертации являются вопросы права на служебное изобретение как объект правовой охраны, установлено правовое положение субъектов этих прав. В результате исследования указанных вопросов раскрыты определенные проблемы в действующем законодательстве Украины, противоречивые и несогласованные положения. Вносятся предложения, направленные на усовершенствования национального законодательства в сфере служебного изобретательства, трактовки терминов, которые применяются, четко определены и сбалансированы субъективные права и юридические обязанности сторон, установлена возможность защиты прав заявителей. Исследуются проблемные вопросы при реализации права патентообладателя на передачу имущественных прав на служебные изобретения.

Предложено новое и перспективное направление разрешения вопросов относительно охраны прав на служебные изобретения: 1) признания за творцом объекта права всех личных неимущественных и первичных имущественных прав на служебное изобретение; 2) распределение служебных изобретений на категории; 3) установления правового режима объектов служебного изобретательства; 4) сбалансирование субъективных прав и юридических обязанностей сторон в договорных отношениях относительно служебного изобретения.

В диссертации на основании научного анализа теоретических исследований, законодательства Украины в сфере служебного изобретательства, соответствующего законодательства отдельных зарубежных стран с развитой рыночной экономикой, стран СНГ, международных договоров сформулированы новые научные положения, выводы, предложения и рекомендации, направленные на усовершенствование правовой охраны служебных изобретений в Украине, урегулирования отношений между сторонами относительно распределения и использования имущественных прав на служебное изобретение.

Ключевые слова: право интеллектуальной собственности, патентное право, объект промышленной собственности, изобретение, служебное изобретение, заявка, патент, субъективные права.

Annotation

Yaroshevska T.V. Right of official invention. - Manuscript.

The thesis is for a degree of Candidate of Juridical Sciences by speciality 12.00.03 - civil law and civil process; family law; international private law. - Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv, 2009.

...