Заохочення суспільно корисної мотивації: кримінально-правові та кримінологічні аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Академія адвокатури України

УДК 343.2 : 343.9 : 343.234.1

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Заохочення суспільно корисної мотивації: кримінально-правові та кримінологічні аспекти

Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

Хлистова Надія Борисівна

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Донецькому юридичному інституті Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка

Науковий керівник кандидат юридичних наук, доцент, ПАЛІЙ Максим Валерійович, Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка, начальник кафедри кримінального права та кримінології.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, ФРІС Павло Львович, Прикарпатський юридичний інститут Львівського державного університету внутрішніх справ, начальник кафедри кримінального права та кримінології;

кандидат юридичних наук, ГАЦЕЛЮК Віталій Олександрович, головний консультант з питань юридично-наукового забезпечення секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.

Захист відбудеться « 02 » грудня 2008 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.122.01 Академії адвокатури України за адресою: 01132, м. Київ, бул. Т. Шевченка, 27

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Академії адвокатури України за адресою: 01132, м. Київ, бул. Т. Шевченка, 27

Автореферат розісланий « 01 » листопада 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.П. Кучинська

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми обумовлюється тим, що відносна стабілізація злочинності в Україні містить складні тенденції в її структурі та географії, а також певні особливості суб'єктивної причинності вчинення злочинів. У чинному Кримінальному кодексі України (далі - КК України), у кримінальній політиці нашої держави втілюються у життя принципи гуманізації та економії кримінально-правової репресії. При цьому виникає необхідність подальшої диференціації загальних та спеціальних підстав звільнення від кримінальної відповідальності, має відбуватися активне встановлення обставин, що виключають злочинність діяння та застосування покарань, альтернативних позбавленню волі тощо. Очевидно, що проголошення гуманізації кримінального законодавства не означає послаблення, а навпаки посилення ролі кримінального закону у запобіганні злочинності. Тому виникає потреба в зміні пріоритетів стосовно завдань кримінального закону, відмова від домінування ролі кари на користь пріоритету каяття та виправлення.

Злочинність, як своєрідний барометр моральності суспільства, залишається гострою проблемою, яка вимагає адекватної реакції у суспільстві, державі, законодавстві. Проте варто зазначити що на цьому тлі відповідні зміни до кримінального закону не завжди мають осмислений та виважений характер. Протидія наслідкам, а не причинам злочинів, неврахування суттєвих особливостей вчинення злочину взагалі та його мотивації зокрема, зумовлюють значний рівень рецидиву злочинів, посилення кримінальної активності окремих членів суспільства, збільшення «групи ризику» за рахунок осіб, схильних до соціальних відхилень. Недостатня увага до вивчення та врахування мотивації злочинної поведінки сприяє тому, що кримінально-правовий вплив не стає інструментом виправлення. Недостатньо заохочується з боку держави суспільно корисна поведінка, нерозвиненими є профілактичні функції державних та суспільних інституцій, що не дозволяє підвищити ефективність запобігання злочинності. При цьому питання встановлення, визначення та врахування суспільно корисної мотивації залишається недостатньо розробленим на теоретичному рівні та, як наслідок, недостатньо застосованим на практиці.

Суспільно корисна мотивація будь-якої діяльності є реальним соціально-психологічним чинником, який протистоїть злочинності, саме тому вона потребує комплексного кримінально-правового та кримінологічного дослідження, адже вчинення злочинів не є раптовим, несподіваним, випадковим. Воно є закономірним наслідком процесу особистісної деформації людини, впливу негативного середовища. В юридичній літературі залишаються не достатньо дослідженими мотиви та мотивація як правомірної поведінки, так і злочинної. Мотивація правомірних вчинків зазвичай визнається суспільно корисною (прийнятною), а мотивація злочинної поведінки - суспільно небезпечною. Проте окремі злочини вчиняються із суспільно корисною мотивацією та містять ознаки обставин, що виключають злочинність діяння. Така мотивація залишилась поза безпосередньою увагою вчених, оскільки не була досліджена на комплексному монографічному рівні, що й зумовлює актуальність обраної теми дослідження. Особливу важливість означеної проблеми підкреслює також відсутність комплексних наукових розробок із питань наявності або відсутності суспільно корисної мотивації злочинної поведінки, а також дослідження ролі мотивації, у тому числі позитивної, у системі суб'єктивної причинності злочинної поведінки.

Теоретичне підґрунтя дослідження мотивів і мотивації у кримінально-правовому та кримінологічному аспектах розробляли такі вчені, як А.І.Алексєєв, Ю.В. Баулін, Б.С.Волков, П.А. Воробей, В.К. Грищук, В.В. Голіна, П.С. Дагель, І.М. Даньшин, М.І. Єнікєєв, В.С. Зеленецький, А.Ф. Зелінський, К.Е. Ігошев, О.Г. Кальман, Д.П. Котов, В.М. Куц, В.В. Лунєєв, В.О. Навроцький, А.В. Наумов, Т.Г. Рахімов, А.В. Савченко, С.А. Тарарухін. Певні аспекти цієї проблеми досліджували І.П. Лановенко, М.І. Мельник, В.О. Коновалова, В.М. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнєцова, М.І. Панов, П.Л. Фріс, В.І. Шакун та інші. Крім того, мотивація людської діяльності також є предметом дослідження таких учених-психологів, як Є.П. Ільїн, С.С. Занюк, А.Г. Маслоу, О.М. Леонтьєв, П.В. Симонов, Х. Хекхаузен та інших.

Серед учених, які займались дослідженням проблем правової та правомірної поведінки, зокрема, можна зазначити С.С. Алексєєва, А.М. Бабенка, Ж.Д. Бусурманова, А.Я. Вишинського, М.М. Вопленка, В.О. Гацелюка, Р.Т. Жеругова, О.В. Зайцева, В.М. Казакова, С.М. Кожевнікова, В.М. Кудрявцева, В.В. Лазарева, В.В. Леня, О.А. Лукашева, М.С. Малеїна, А.В. Міцкевича, В.С. Нерсесянца, Є.К. Нурпеїсова, В.В. Оксамитного, Р.К. Русинова, М.В. Палія, О.Ф. Фрицького, Н.В. Щербакову та інших.

Заохочувальні інститути наук кримінально-правового циклу розглядали Х.Д. Алікперов, Г.А. Аванесов, В.М. Галкін, Ю.В. Голик, В.О. Єлеонський, И.Е. Звечаровський, В.Н. Кудрявцев, І.Л. Марогулова, А.Е. Наташев, В.О. Навроцький, А.В. Наумов, И.О. Ной, Н.А. Огурцов, С.Н. Пономарьов, М.С. Рибак, В.А. Рибаков, Р.О. Сабітов, В.В. Савичев, И.А. Семенов, М.М. Сенько, А.Ф, Сизий, Н.А. Стручков, Р.Ф. Сундуров, В.Н. Сухов, А.Д. Тихомиров, Ю.М. Ткачевский, В.М. Трубников, В.А. Фефелов, М.И. Фетюхін, В.Д. Филимонов, П. В. Хряпінський та інші.

Питання ефективності кримінального покарання та його видів знайшли своє відображення у дослідженнях П.П. Андрушка, Л.В. Багрій-Шахматова, М.І. Бажанова, В.І. Борисова, Т.А. Денисової, О.Г. Колба, О.М. Костенка, О.С.Міхліна, І.М. Гальпєріна, О.М. Джужі, В.М. Дрьоміна, О.І. Зубкова, В.Т. Маляренка, В.О. Меркулової, С.Ф. Мілюкова, П.П. Михайленка, В.О. Навроцького, В.Н. Петрашева, О.В. Старкова, В.В. Сташиса, Є.Л. Стрельцова, В.М. Трубникова, О.С. Степанюка, В.Я. Тація, В.І. Тютюгіна, Є.В. Фесенко, О.Г. Фролової, Г.Ф. Хохрякова, О.Л. Цвєтіновича та інших.

Попри численні дослідження зазначених проблем, у юридичній літературі залишаються недостатньо дослідженими питання суб'єктивної причинності, зокрема роль мотивів та мотивації у механізмі правозначимої поведінки.

Зв'язок із науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження узгоджується з положеннями Концепції Комплексної програми профілактики правопорушень на 2006-2008 роки, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 01.03.2006, №116-р; Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 р. №1767; наказу Міністерства внутрішніх справ України «Про пріоритетні напрями наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004 - 2009 років» від № 755 від 05.07.2004 р., зокрема з п. 7 «Кримінально-правові, кримінологічні та кримінально-виконавчі проблеми покарання», п. 56 «Кримінологічний аспект проблем мотивації злочинів», п. 58 «Правосвідомість і причини злочинності».

Мета і завдання дослідження. Метою є визначення напрямів та засобів заохочення суспільно корисної мотивації поведінки на кримінально-правовому та кримінологічному рівнях.

Відповідно до поставленої мети завданнями дослідження є:

- визначити роль суспільно корисної мотивації у суб'єктивній причинності вчинення злочинів, механізмі кримінальної та посткримінальної поведінки;

- надати кримінально-правову та кримінологічну класифікацію суспільно корисної мотивації поведінки;

- визначити особливості суспільно корисної мотивації посягань у обставинах, що виключають злочинність діяння;

- розробити пропозиції щодо врахування у кримінальному законодавстві певних особливостей суспільно корисної мотивації злочину;

- розробити заходи заохочення суспільно корисної мотивації посткримінальної ті пенітенціарної поведінки;

- визначити кримінологічне значення суспільно корисної мотивації правомірної поведінки та заходи її заохочення у запобіганні злочинності.

Об'єктом дослідження є комплекс суспільних відносин, які зумовлюють або протидіють формуванню суспільно корисної мотивації кримінальної та правомірної поведінки.

Предметом дослідження є практика застосування норм кримінального законодавства та заходи запобігання злочинності, які базуються на суспільно корисній мотивації правової поведінки.

Методи дослідження. В основу методології дослідження покладено сукупність загальнотеоретичних принципів пізнання та сучасні засоби і методи наукового пізнання. Зокрема, при визначенні структури, мети та завдання дослідження здобувач спирався на універсальний діалектичний метод пізнання, використовуваний у роботі з огляду на те, що явище суб'єктивної причинності є складним суспільним феноменом, що відбитий у понятті суспільно корисної мотивації. Воно містить у собі поєднання суспільно корисної мети та суспільно корисного мотиву або нейтральних суб'єктивних чинників. Розуміння практики застосування кримінально-правових норм відбувалося з урахуванням ціннісного (аксіологічного) підходу до правозастосування. Питання систематизації і класифікації джерельної бази та фактологічного матеріалу, встановлення вірогідності та повноти інформації розглядалися з використанням гносеологічного аналізу фактів.

Із загальнонаукових методів використано методи аналізу і синтезу, за допомогою яких здійснювались визначення сутності суспільно корисної мотивації, характеристика її елементів та її місце в структурі механізму кримінальної поведінки. Структура дисертаційного дослідження визначена пізнанням об'єкта та предмета дослідження із застосуванням методу співвідношення загального та спеціального. Використання системного, структурного, функціонального та інших загальнонаукових методів дозволило розкрити основні соціальні та правові чинники, які зумовлюють необхідність заохочення суспільно корисної мотивації у певної категорії осіб, визначення «групи ризику».

Застосування таких спеціально-наукових методів, як формально-юридичний, порівняльно-правовий, логіко-семантичний дало можливість проаналізувати сутність і значення суспільно корисної мотивації, встановити її значення для гуманізації кримінально-правових норм, та практики їх застосування. За допомогою структурно-логічного та компаративного методів здійснено класифікацію суспільно корисної мотивації, методом екстраполяції оптимізовано шляхи її заохочення.

Результатом використання цих методів стали певні рекомендації щодо врахування у кримінальному законі особливостей суб'єктивної причинності й, зокрема, позитивної мотивації злочинів. Статистичний метод застосовувався для використання офіційної державної статистичної інформації як одного з джерел надходження відомостей про предмет дослідження. Соціологічні методи використовувалися при анкетуванні працівників установ виконання покарань для з'ясування основних причин, які перешкоджають формуванню правомірної поведінки у засуджених та шляхів подолання цієї проблеми; метод анкетування застосовувався під час вивчення мотивації посткримінальної поведінки осіб, які відбули кримінальне покарання та перебувають у реабілітаційних центрах Донецької області.

Емпіричну базу дослідження складають 65 кримінальних справ, за якими винесено постанови судів України щодо звільнення від кримінальної відповідальності (ст.ст. 45, 46, 47, 48 КК України) у 2003-2008 рр., 79 кримінальних справ щодо перевищення меж необхідної оборони (ст.ст. 118, 124 КК України) у 2003-2008 рр., опитування 400 пересічних громадян, анкетування 106 осіб, які проходять реабілітацію після відбування кримінального покарання у реабілітаційних центрах м. Донецька, опитано 112 працівників кримінально-виконавчої системи.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що пропонована робота є першим в Україні комплексним дослідженням кримінально-правових та кримінологічних аспектів заохочення суспільно корисної мотивації кримінальної та правомірної поведінки.

Найбільш важливими з числа теоретичних положень, висновків і пропозицій, сформульованих у дисертації, які, на думку автора, містять елементи новизни, є такі:

Уперше:

- визначено поняття суспільно корисної мотивації злочинної та посткримінальної поведінки як предмет кримінально-правового дослідження;

- проведено кримінально-правову та кримінологічну класифікацію суспільно корисної мотивації злочинної, посткримінальної та правомірної поведінки;

- обґрунтовано недоцільність застосування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі до осіб, які вчинили злочин із суспільно корисною мотивацією;

- запропоновано внесення змін до переліку обставин, що пом'якшують покарання шляхом введення норми, яка б мала обов'язково враховуватись судом під час призначення покарання - п. 10 ч.1 ст. 66 КК України «Вчинення злочину із суспільно корисною мотивацією»;

Удосконалено:

- запропоновані заходи щодо підвищення правовиховної функції суду, підвищення його ролі у формуванні суспільно корисної мотивації поведінки учасників судочинства, особливо у підсудного, в контексті його виправлення та подальшої ресоціалізації;

- аргументацію щодо особливостей суспільно корисної мотивації у випадках перевищення меж необхідної оборони;

- обґрунтування необхідності розширення переліку спеціальних норм про звільнення від кримінальної відповідальності для заохочення суспільно корисної мотивації посткримінальної поведінки;

- пропозиції щодо розвитку заохочувальних положень у законодавстві

України, зокрема запропоновано розробити та прийняти Закон України «Про заохочення діяльності з протидії злочинності».

Набуло подальшого розвитку:

- додаткове обґрунтування доповнення переліку обставин, що виключають злочинність діяння інститутом відновлення втраченого права (втраченої речі), який стимулюватиме потерпілих до повернення свого майна без звернення до правоохоронних органів, що має сприяти поліпшенню боротьби зі злочинами проти власності, які не є тяжкими;

- аргументація необхідності розмежування каральних та виправних функцій у виконанні покарання та їх розподіл між державними органами і суспільством. Мету кари мають реалізовувати державні органи в особі адміністрації установ виконання покарань, а мету виправлення - громадські та релігійні організації, враховуючи особливості функціонування установ виконання покарань.

- ідея про прийняття Закону України «Про волонтерський рух в Україні» для надання волонтерам відповідних прав та законодавчо чітко врегульованого статусу з метою стимулювання суспільно корисних проявів громадськості, які протидіють злочинності.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані в дисертаційному дослідженні теоретичні положення, висновки і пропозиції можуть бути використані у процесі подальшого застосування та вдосконалення кримінального законодавства, для нових наукових розробок цієї проблематики, а також у процесі викладення курсу «Кримінальне право», «Кримінологія та профілактика правопорушень», «Кримінально-виконавче право».

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане здобувачем самостійно, воно містить повний та систематизований виклад сформульованих автором положень та висновків, які ґрунтуються на достовірних результатах означеного дослідження.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження, що містяться в дисертації, обговорювалися на міжнародній науково-практичній конференції «Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення» (м. Львів, Львівський державний університет внутрішніх справ, 7-8 квітня 2006 року), міжнародній науково-практичній конференції «Від громадянського суспільства - до правової держави» (м. Харків, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, 28 квітня 2006 року; 25 квітня 2007 року), науково-теоретичному семінарі «Актуальні проблеми боротьби та попередження злочинності» (м. Івано-Франківськ, Юридичний факультет Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, 12-13 травня 2006 року), міжнародній науково-практичній конференції «Кримінально-правова політика держави: теоретичні та практичні аспекти проблеми» (м. Донецьк, Донецький юридичний інститут ЛДУВС, 17-18 листопада 2006 року), міжнародній науково-практичній конференції «Від громадянського суспільства - до правової держави» (м. Харків, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, 25 квітня 2007 року), міжнародній науково-практичній конференції «Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення» (м. Львів, Львівський державний університет внутрішніх справ, 13-15 квітня 2007 року), міжвузівській науково-практичній конференції «Проблемы реформирования судебной власти в Украине» (м. Сімферополь, економіко-правовий факультет Одеської національної юридичної академії, 27 квітня 2007 року), всеукраїнській науково-практичній конференції «Правовые гарантии обеспечения прав человека в современной Украине» (м. Сімферополь, економіко-правовий факультет Одеської національної юридичної академії, 24 квітня 2008 року).

Публікації автора. За темою дисертаційного дослідження опубліковано тринадцять наукових статей, п'ять з яких - у фахових виданнях та збірниках наукових праць, перелік яких затверджено ВАК України.

Структура роботи визначається метою та завданнями дослідження, відповідає логіці наукового пошуку, композиційно складається із вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг роботи становить 209 сторінок друкованого тексту, додатків - на 6 сторінках, список використаних джерел - 199 джерел на 18 сторінках.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, зв'язок з науковими програмами, планами, темами; висвітлено його мету і завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження; визначено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено відомості про апробацію та публікацію результатів дослідження і структуру роботи.

Розділ I «Поняття, кримінально-правова та кримінологічна сутність суспільно корисної мотивації поведінки» складається з двох підрозділів. Підрозділ 1.1. «Поняття мотивації поведінки, її місце в суб'єктивній стороні складу злочину та у механізмі індивідуальної злочинної поведінки» присвячений аналізу юридичної літератури з питань мотивації злочинної та правомірної поведінки особи. Зазначається, що мотивація людської діяльності є складним психічним феноменом, який на сьогодні, не дивлячись на чисельні праці, ще недостатньо досліджений та не вироблено одностайного розуміння її поняття та сутності.

Дисертантом досліджується роль і місце мотивації у механізмі індивідуальної злочинної поведінки і зазначається, що у цій структурі вона посідає важливе місце. Її сутність полягає у тому, що в умисних злочинах мотивація постає базовою ланкою, в якій потреби, інтереси, плани особистості, у взаємозв'язку з її соціально-ціннісною орієнтацією породжують мотиви майбутньої злочинної поведінки та формують їх систему.

Кримінально-правова роль мотивації у суб'єктивній стороні складу злочину проявляється через співвідношення та взаємодію вини та мотивації. Будь-яка винна поведінка є мотивованою, при цьому без вини мотивація не має кримінально-правового змісту та сенсу, і склад злочину відсутній через відсутність одного з його елементів - суб'єктивної сторони, яка виявляється у навмисній чи необережній формі вини.

У підрозділі 1.2. «Поняття суспільно корисної мотивації поведінки: кримінально-правові та кримінологічні аспекти. Кримінально-правова класифікація суспільно корисної мотивації поведінки» досліджується поняття суспільно корисної мотивації злочинної та посткримінальної поведінки, зазначається підстави для кримінально-правової класифікації суспільно корисної мотивації поведінки відповідно до цілей і завдань дослідження та наводяться її види для з'ясування місця в інститутах кримінального права, аналізується детермінація суспільно корисної мотивації злочину.

Зауважується, що проблема існування суспільно корисної мотивації злочину отримала у юридичній літературі неоднозначне сприйняття та сформувала протилежні авторські позиції. Не всі дослідники вважають за доцільне виокремлювати у самостійну групу суспільно корисну мотивацію злочину.

Вчинення злочину з суспільно корисною мотивацією, на думку автора, жодним чином не можна ототожнювати із негативною мотивацією вчинення злочину, виправданою самим злочинцем, оскільки їх істотна різниця і полягає у спрямованості «лихої» волі, деформації морально-ціннісних установок особи, яка вчинила злочин. На думку автора, суспільно корисну мотивацію злочину можна відокремити від суспільно негативної через зіставлення діяння та його пояснення особою, яка його вчинила, у поєднанні з застосуванням порівняння такого діяння зі ступенем наближення до обставин, що виключають злочинність діяння - необхідна оборона, крайня необхідність, діяння, пов'язане з ризиком, затримання особи, що вчинила злочин тощо.

Автор доходить висновку, що суспільно корисна мотивація злочину полягає у поєднанні мотивів та цілей діяльності, які містять у собі бажання подолати злочинність, сприяти добробуту, розвитку особи, держави, прагнення захисту її прав і свобод тощо, проте реалізуються кримінально-протиправними шляхами. Підсумовуючи, автор зазначає, що злочин вважається вчиненим із суспільно корисною мотивацією, якщо його вчинено з метою захисту та реалізації охоронюваних законом прав та інтересів винної особи або інших осіб, суспільних інтересів та інтересів держави, з мотивів прагнення до соціальної справедливості, поваги до суспільства та інших суспільно корисних мотивів.

Вчинення злочину із суспільно корисною мотивацією характеризується такими ознаками:

вчинення діяння з ознаками обставин, які виключають його злочинність;

вибір засобу досягнення поставленої суспільно корисної мети, який суперечить вимогам кримінального законодавства;

реальне чи помилкове уявлення про корисність діяння.

Дисертант вказує, що причиною зовнішньо суспільно небезпечних, а суб'єктивно соціально корисних дій може стати життєва ситуація, яка не залишає інших можливостей, як вчинити протизаконні дії (позбавити життя нападника в разі необхідній обороні, застосувати евтаназію до невиліковно хворого та інші). Зважаючи на це, автор зазначає, що навіть маючи суспільно корисну мотивацію поведінки та позитивну спрямованість, особа під впливом конкретної життєвої ситуації нерідко приймає рішення про вибір засобів досягнення певної суспільно корисної мети, які протирічать кримінальному закону.

Випадки вчинення злочину із суспільно корисною мотивацією характеризуються нестандартністю конкретної життєвої ситуації, внаслідок чого перед особою виникає необхідність прийняття не стандартного для неї рішення. Зазначається, що можливість прийняття рішення щодо протиправної реалізації мотиву свідчить про те, що соціально-ціннісна система особистості припускає таку можливість, а отже доцільно вести мову про певні межові стани між правомірною та злочинною мотивацією такої особи. У випадку вчинення злочину із суспільно корисною мотивацією прийняття рішень щодо протиправного характеру задоволення потреби в особи переважно не є наслідком соціально негативних установок особистості та свідчить про незначний рівень деформації правосвідомості, який може бути виправлено на рівні індивідуальної профілактики.

Критеріями для кримінально-правової класифікації автор визначає інститути кримінального права, зокрема: 1) суспільно корисна мотивація в обставинах, що виключають злочинність діяння; 2) суспільно корисна мотивація злочину, максимально наближеного до обставин, що виключають злочинність діяння; 3) суспільно корисна мотивація посткримінальної поведінки як обставина, яка має значення для звільнення від кримінальної відповідальності, покарання та його відбування, а також зняття судимості; 4) суспільно корисна мотивація як обставина, яка має значення для призначення покарання.

Розділ ІІ «Кримінально-правове заохочення суспільно корисної мотивації поведінки» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 2.1. «Поняття та сутність кримінально-правового заохочення суспільно корисної мотивації поведінки» аналізовано сутність та поняття заохочувальних норм у кримінальному праві. Досліджуючи сутність кримінально-правового заохочення, автор доходить висновку, що переважно воно спрямовано на поведінку, а не на мотивацію особи, тобто відповідні кримінально-правові норми заохочують у першу чергу суспільно корисну поведінку, проте автор наводить аргументи щодо сутнісного призначення заохочувальних норм саме для поступового виправлення як поведінкової, так і мотиваційної сфери особи. При цьому саме спрямованість на виправлення мотиваційної сфери має стати вирішальним при застосуванні відповідної заохочувальної норми, оскільки формування суспільно корисної мотивації має значення для найбільш ефективного застосування відповідних кримінально-правових норм.

Далі автор обґрунтовує власне визначення кримінально-правового заохочення суспільно корисної мотивації як сукупності кримінально-правових норм та практики їх застосування, спрямованих на поширення антикримінальної діяльності на основі заохочення суспільно корисної мотивації.

У підрозділі 2.2. «Суспільно корисна мотивація посягань у обставинах, що виключають злочинність діяння» автор на основі аналізу відповідних кримінально-правових норм, практики їх застосування та позиції учених доводить, що перевищення меж допустимої шкоди є свідченням того, що один із елементів мотивації (мотив чи мета) зазнає негативних змін і деформації. Зокрема, до суспільно корисної мотивації в разі необхідної оборони чи затримання особи, яка вчинила злочин, додається мотив помсти (самосуд), унаслідок чого дії особи виходять за визначені законом межі та завдається шкода, яка явно не відповідає характеру протиправного посягання.

Такі висновки автор обґрунтовує дослідженням кримінальних справ щодо перевищення меж необхідної оборони (ст.ст. 118, 124 КК України), в результаті якого було встановлено, що заподіяння шкоди, не відповідної характерові посягання, вчиняється з мотивів помсти, зумовлене бажанням здійснити самосуд та заподіяти якнайбільшої шкоди особі, яка вчинила посягання.

При цьому решта суспільно корисних елементів - мета та інші мотиви вчинку - можуть залишатися суспільно корисними, внаслідок чого і призначення кримінального покарання має бути спрямовано на виправлення саме негативного мотиву.

У зв'язку з цим, доводиться недоцільність застосування покарання, пов'язаного із ізоляцією від суспільства за злочини, передбачені ст.ст. 118, 124 КК України через те, що особи, які вчинили зазначені злочини із суспільно корисною мотивацією, потребують незначного мотиваційно-поведінкового, а не ґрунтовного корегування, на яке, по суті, розрахований інститут позбавлення волі. Автор обґрунтовує доцільність призначення таким особам покарання у вигляді виправних або громадських робіт, що сприятиме правильній юридичній оцінці суспільно корисної мотивації, економії кримінально-правової репресії та гуманізації покарання загалом.

У підрозділі 2.3. «Заохочення суспільно корисної мотивації посткримінальної поведінки» аналізовано заохочувальний потенціал чинного кримінального законодавства. Зокрема, піддані аналізу кримінально-правові норми, покликані стимулювати суспільно корисну мотивацію посткримінальної поведінки, які можна поділити, залежно від стадії посткримінальної поведінки, на такі:

- норми, які заохочують суспільно корисну мотивацію поведінки після вчинення злочину (загальні та спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності);

- норми, які заохочують суспільно корисну мотивацію поведінки після призначення покарання (ст.ст. 79, 81, 82, 83 КК України);

- норми, які заохочують суспільно корисну мотивацію поведінки після відбуття покарання (ст. 91 КК України).

Кримінальне законодавство передбачає загальні види звільнення від кримінальної відповідальності та спеціальні - покликані заохочувати позитивну посткримінальну поведінку особи, яка вчинила злочин, шляхом непритягнення її за певних умов до кримінальної відповідальності.

Остаточною метою такого стимулювання є поліпшення криміногенної ситуації, налагодження та убезпечення суспільних відносин, зняття напруженості в суспільстві з приводу незаконного обігу зброї, наркотичних речовин, вибухових, радіоактивних та інших речовин, які становлять підвищену небезпеку для суспільства.

Аналізуючи кримінально-правові аспекти заохочення суспільно корисної мотивації посткримінальної поведінки, автор звертає увагу на особливості заохочення суспільно корисної мотивації, передбачені ст.ст. 79, 81, 82, 83, 91 КК України, та доходить висновку, що чинний КК України містить значну кількість кримінально-правових норм, які заохочують суспільно корисну мотивацію поведінки після призначення покарання та його відбуття. Розглядаючи спеціальні норми про звільнення від кримінальної відповідальності, автор звертає увагу на те, що спеціальні норми про звільнення від кримінальної відповідальності потребують свого розширення для заохочення суспільно корисної мотивації окремих видів посткримінальної поведінки, та пропонує редакцію відповідних частин ст.ст. 257, 265, 2651 КК України.

Розділ ІІІ «Кримінологічні особливості заохочення суспільно корисної мотивації правомірної поведінки у запобіганні злочинності» містить три підрозділи. У підрозділі 3.1. «Кримінологічне значення суспільно корисної мотивації правомірної поведінки та її кримінологічна класифікація» автор, аналізуючи теоретичні положення, висловлені у роботах різних учених, надає власні аргументи відносно доцільності кримінологічного дослідження правомірної поведінки. Зокрема, звертається увага на те, що на сьогодні покладається багато завдань і сподівань у боротьбі зі злочинністю на кримінальне законодавство. Неефективність заходів у цій боротьбі пояснюється недосконалістю кримінально-правових норм, надаються пропозиції щодо посилення їх санкцій. Але очікуваних результатів посилення карної репресії не приносить, що ставить питання про необхідність пошуку інших форм і заходів запобігання злочинності. Таким альтернативним шляхом має стати, на думку автора, правомірна поведінка, дослідження її особливостей та перспектив у протидії злочинності.

Аналізуючи такі види правомірної поведінки, як: позитивна (звична) поведінка, конформістська (пасивна) поведінка, маргінальна поведінка та соціально активна правомірна поведінка - автор доводить, що найбільший кримінологічний інтерес у запобіганні злочинності становить саме соціально активна правомірна поведінка через те, що вона не тільки стимулює поширення інших видів правомірної поведінки, а і має соціальну базу для свого розвитку - суспільно корисну діяльність громадських, релігійних організацій, волонтерства тощо.

Значення суспільно корисної мотивації правомірної поведінки у контексті протидії злочинності автор розкриває, аналізуючи діяльність недержавних реабілітаційних центрів та застосування ними належного профілактичного впливу в навчальних закладах, засобах масової інформації, місцях позбавлення волі тощо. При цьому підкреслюється недостатнє заохочення державою такої діяльності як на законодавчому, так і на організаційному рівнях.

Автор також звертає увагу на такі аспекти протидії злочинності серед молоді, як поширення волонтерського руху, популярні в сучасному суспільстві засоби заохочення здорового способу життя, благодійності, доброчинної поведінки, спортивних досягнень, стимулювання активного та здоровго відпочинку тощо. Окремо зазначається негативний вплив кримінальної субкультури на розвиток та формування суспільно корисної мотивації поведінки в суспільстві. Пропонуються заходи протидії поширенню кримінальної субкультури, зокрема її засудження і викриття засобами мистецтва, правової та соціальної пропаганди.

Автор класифікує суспільно корисну мотивацію правомірної поведінки залежно від визначених в кримінологічній літературі «груп ризику» на суспільно корисну мотивацію наркозалежних (в частині прагнення до звільнення від залежності); потерпілих від злочину та хворих на СНІД (у частині їх бажання, щоб аналогічно до них інші не стали відповідно жертвами злочину або невиліковно хворими) тощо. Автор також класифікує суспільно корисну мотивацію залежно від ступеня її змінюваності на стійку та нестійку, залежно від ролі заохочувального впливу на внутрішню та зовнішню. Запропоновані класифікації дозволяють системно розробляти заходи заохочення суспільно корисної мотивації.

Підрозділ 3.2. «Заходи заохочення суспільно корисної мотивації правомірної поведінки у запобіганні злочинності» присвячений комплексу організаційно-правових заходів, які здійснюють вплив на фактори, які детермінують злочинність.

Дисертант наводить результати проведеного ним опитування 400 осіб стосовно того, чи повинна громадськість співпрацювати з правоохоронними органами у боротьбі зі злочинністю. Зрештою, за результатами опитування 25% респондентів із цим погоджуються, 59% вважають боротьбу зі злочинністю справою виключно правоохоронних органів, а 16% вказали, що, можливо, співпраця й необхідна, але особисто приймати участь в цьому вони не бажають. Автор зазначає, що такі показники свідчать про те, що у суспільстві існує обмежене уявлення про основи протидії злочинності взагалі та низький рівень суспільно корисної мотивації зокрема. Адже лише одна четверта респондентів підтримує власне доцільність співпраці громадськості із правоохоронними органами. Паралельно тій групі респондентів, які не бажають співпрацювати із правоохоронними органами (300 осіб), було поставлено питання: «Чи погодились би Ви співпрацювати за винагороду?», на що отримано такі відповіді: так - 190 осіб (63,4%), ні - 65 осіб (21,6%), залежно від того, яка нагорода - 45 осіб (15%). При цьому із 235 осіб, які бажають або за умов могли б співпрацювати, 230 осіб вказують на бажання отримати грошову винагороду.

Виходячи з вищезазначеного, з метою заохочення суспільно корисної мотивації в протидії злочиності автор пропонує створення противаги законодавству каральної спрямованості через розвиток заохочувального законодавства, зокрема для заохочення суспільно корисних проявів громадськості. Для стимулювання співпраці із правоохоронними органами у боротьбі зі злочинністю аргументовано доцільність розроблення та прийняття Закону України «Про заохочення діяльності з протидії злочинності», який би визначав порядок матеріального заохочення за діяльність щодо запобігання злочинності, виправлення засуджених, припинення окремих злочинів, надання інформації, що сприяла розкриттю злочину, тощо.

Серед організаційних заходів формування та заохочення суспільно корисної мотивації правомірної поведінки автор виділяє необхідність поширення правової, а особливо кримінально-правової, інформації серед населення; залучення до процесів формування суспільно корисної мотивації неповнолітніх та молоді представників шоу-бізнесу, спорту та інших осіб, які мають відповідний авторитет у молодіжному середовищі; створення за підтримки місцевих та інших органів влади розгалуженої мережі центрів дозвілля для неповнолітніх та молоді з використанням у їх діяльності рекламних та організаційних заходів, які пропагують суспільно корисну поведінку, створення умов для поширення профілактичної діяльності громадських, релігійних організацій, заохочення до такої діяльності волонтерів - осіб, які на добровільних засадах надають соціальні послуги.

Аргументуючи необхідність чіткого законодавчого визначення правового статусу волонтера як особи, яка діє ініціативно із суспільно корисною мотивацією, та визначаючи доцільність заохочення такої діяльності, автор обгрунтовує доцільність прийняття Закон України «Про волонтерський рух в Україні».

Зазначені заходи організаційно-правового характеру сприятимуть зростанню рівня правосвідомості громадян, поліпшенню криміногенної ситуації в Україні, підвищенню ролі правомірної поведінки у протидії та боротьбі не тільки зі злочинністю, а й іншими негативними соціальними явищами (алкоголізм, наркоманія, проституція тощо).

У підрозділі 3.3. «Заохочення суспільно корисної мотивації пенітенціарної поведінки» зазначено, що натепер поряд із розповсюдженням практики застосування альтернативних видів покарань одним із основних засобів боротьби зі злочинністю залишається позбавлення винних осіб волі. Автор, спираючись на результати проведеного ним дослідження, зазначає, що на більшість засуджених (68,8%) негативно впливає фактор позбавлення волі, 32,2% - звикли до умов в місцях позбавлення волі, а кожний третій засуджений після звільнення знову повертається в місця позбавлення волі; сприяє „підвищенню злочинної кваліфікації”, формує вороже ставлення до правоохоронних органів, значно погіршує людські якості.

З метою встановлення основних причин, які заважають формуванню правомірної поведінки засуджених, було проведено анкетування 112 працівників кримінально-виконавчих установ Донецької області. Зокрема, було поставлено питання про найбільш поширені причини, що заважають формуванню правомірної поведінки засуджених в період відбування покарання.

На труднощі з адаптацією у засуджених - 34,8%; руйнування соціально корисних зв'язків (родинних, сімейних, ін.) - 77,6%; те, що засобом подолання міжособистого конфлікту постає злочин - 40,1 %; занадто суворе покарання - 17,8%; вплив кримінальних традицій і звичаїв - 57,1%; недоліки в організації педагогічної роботи -21,4%; недоліки в організації взаємодії із громадськими організаціями - 87,5%; кризова ситуація в сім'ї чи інші неблагоприємні звістки з волі - 32,1%; відсутність особистісного підходу до кожного засудженого - 30,3%; недоліки в організації взаємодії із релігійними організаціями - 91%. Аналізуючи зазначені результати, автор доходить висновків, що серед основних проблем залишаються недостатня взаємодія із інститутами громадськості, що зумовлено, на його думку, чинною «монополією» держави на виконання покарань. Автор також окремо акцентує увагу на проблемі втрати засудженим соціально корисних зв'язків. У цьому контексті наведено аргументи на користь доцільності збільшення кількості побачень у місцях позбавлення волі з близькими та рідними.

Також автор акцентує увагу на те, що більшість респондентів сконцентрувала увагу на трьох напрямках, які можуть позитивно вплинути на процес виправлення засудженого та формування у нього суспільно корисної мотивації поведінки, що підтверджує його припущення. Це, зокрема, збільшення кількості побачень із близькими як заохочувальний захід, більш широке залучення громадських організацій та поширення релігії серед засуджених.

У висновках підбито основні підсумки проведеного дослідження, визначено практичне значення розробленої проблеми, подано конкретні пропозиції.

Автор визначає роль суспільно корисної мотивації в суб'єктивній причинності вчинення злочинів, механізмі кримінальної та посткримінальної поведінки; наводить кримінально-правову та кримінологічну класифікацію суспільно корисної мотивації поведінки; визначає особливості суспільно корисної мотивації посягань у обставинах, що виключають злочинність діяння; пропонує заходи заохочення суспільно корисної мотивації правомірної поведінки у запобіганні злочинності.

Також сформульовані основні результати дисертаційного дослідження, які крім положень, що виносяться на захист, містять конкретні пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства України - зокрема, запропоновано:

виключити з санкції ст. 118 та 124 КК України покарання у вигляді обмеження та позбавлення волі

з метою комплексного розширення спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності для стимулювання суспільно корисної мотивації пропоновано доповнити чинний КК України такими заохочувальними нормами:

Стаття 257. Бандитизм

…

2. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, крім організатора або керівника банди, за вчинення злочину, передбаченого частиною першою цієї статті, якщо вона добровільно заявила про створення банди або участь у ній та активно сприяла її викриттю.

Стаття 265. Незаконне поводження з радіоактивними матеріалами

…

4. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений частиною першою цієї статті, якщо вона добровільно здала органам влади радіоактивні речовини або ядерні матеріали та активно сприяла розкриттю злочину.

Стаття 2651. Незаконне виготовлення ядерного вибухового пристрою чи пристрою, що розсіює радіоактивний матеріал або випромінює радіацію

…

4. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений частиною першою цієї статті, якщо вона добровільно видала органам влади ядерний вибуховий пристрій чи пристрій, що розсіює радіоактивний матеріал або випромінює радіацію та активно сприяла розкриттю злочину.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Хлистова Н.Б. Суспільно корисна мотивація як обставина, що має пом'якшувати кримінальне покарання / Н.Б. Хлистова // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. - 2006. - №1. - С. 221-230.

2. Хлистова Н.Б. Суспільно корисна мотивація правомірної поведінки: кримінологічні аспекти проблеми / Н.Б. Хлистова // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. - 2007. - №1. - С. 104-112.

3. Хлистова Н.Б. Спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності в контексті стимулювання суспільно корисної мотивації посткримінальної поведінки / Н.Б. Хлистова // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. - 2008. - №1. - С. 157-165.

4. Хлистова Н.Б. Кримінологічна функція суду щодо формування суспільно корисної мотивації: сучасний стан та перспективи розвитку / Н.Б. Хлистова // Вісник академії адвокатури України. - 2008. - №1. - С. 69-73.

5. Хлистова Н.Б. Особливості формування суспільно корисної мотивації засуджених до позбавлення волі / Н.Б. Хлистова // Право України. - 2008. - №4. - С. 66-68.

6. Хлистова Н.Б. Політика держави в сфері формування суспільно корисної мотивації засуджених до позбавлення волі: сучасний стан проблеми: матеріали Міжнар. наук. конф. «Кримінально-правова політика держави: теоретичні та практичні аспекти проблеми», (Донецьк, 17-18 листопада 2006 р.) / М-во внутр.справ, Донецький юрид. інститут. - Донецьк: Донецький юрид. інститут, 2006. - 360 с.

7. Хлистова Н.Б. Інститут кримінального покарання та захист прав громадян: актуальні проблеми співвідношення: матеріали І Міжнар. наук.- практ. конф. «Від громадянського суспільства - до правової держави», (Харків, 28 квітня 2006 р.) / М-во освіти і науки, Харківський нац. ун-т ім.. В.Н. Каразіна. - Харків: Харківський нац. ун-т ім.. В.Н. Каразіна, 2006. - 487 с.

8. Хлистова Н.Б. Стимулювання суспільно корисної мотивації релігійними та громадськими організаціями в контексті соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі: матеріали наук.- практ. семінару «Боротьба зі злочинністю та права людини», (Одеса, 16 березня 2006 р.) / Одеська нац. юр. академія. - Одеса: Одеська нац. юр. академія, 2007. - 312 с.

9. Хлистова Н.Б. Покарання як інструмент реалізації кримінально-правової політики й напрямки його вдосконалення з метою формування суспільно корисної мотивації: матеріали наук.- теор. сем. «Актуальні проблеми боротьби та попередження злочинності», (Івано-Франківськ, 12-13 травня 2006 р.) / Прикарпатський нац. ун-т ім. В. Стефаника. - Івано-Франківськ: Прикарпатський нац. ун-т ім. В. Стефаника, 2006. - 66 с.

10. Хлистова Н.Б. До питання про необхідність залучення спеціаліста-психолога до кримінального судочинства в контексті досягнення цілей покарання: материалы Межвуз. научн. - практ. конф. «Проблемы реформирования судебной власти в Украине», (Симферополь, 27 апреля 2007 р.) / Симферополь: Одесская нац. юр. акад, эконом.-прав. фак-т, 2007. - 184 с.

11. Хлистова Н.Б. До питання про кримінологічну роль суспільно корисної мотивації правомірної поведінки: матеріали ІІ Міжнар. наук.- практ. конф. «Від громадянського суспільства - до правової держави», (Харків, 25 квітня 2007 р.) / М-во освіти і науки, Харківський нац. ун-т ім.. В.Н. Каразіна. - Харків: Харківський нац. ун-т ім.. В.Н. Каразіна, 2007. - 506 с.

12. Хлистова Н.Б. Загальна частина Кримінального кодексу України: крізь призму суспільно корисної мотивації: матеріали Міжнар. наук.- практ. конф. «Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення», (Львів, 13-15 квітня 2007 р.) / М-во внутр.справ, Львівський держ. ун-т внутр. справ. - Львів: Львівський держ. ун-т внутр. справ, 2007. - 312 с. (у співавторстві з Назимко Є.С.).

13. Хлистова Н.Б. Діяльність громадськості у забезпеченні прав засуджених: сучасний стан проблеми: материалы Всеукр. научн. - практ. конф. «Правовые гарантии обеспечения прав человека в современной Украине», (Симферополь, 24 апреля 2008 р.) / Симферополь: Одесская нац. юр. акад, эконом.-прав. фак-т, 2008. - 420 с.

Анотація

Хлистова Н.Б. Заохочення суспільно корисної мотивації: кримінально-правові та кримінологічні аспекти. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право і кримінологія, кримінально-виконавче право. - Академія адвокатури України. Київ, 2008.

Дисертація присвячена характеристиці суспільно корисної мотивації злочинної, посткримінальної та правомірної поведінки. Аналізується юридична література та спірні точки зору щодо існування суспільно корисної мотивації злочину. Визначається поняття суспільно корисної мотивації, наводяться ознаки, за якими така мотивація відрізняється від суспільно негативної мотивації. Визначено кримінально-правову та кримінологічну сутність суспільно корисної мотивації поведінки.

Кримінально-правова сутність полягає у ролі суспільно корисної мотивації в суб'єктивній стороні складу злочину та значенні у посткримінальній поведінці, кримінологічна сутність виявляється у механізмі індивідуальної злочинної поведінки. Розглядається суспільно корисна мотивація у посяганнях, які є обставинами, що виключають злочинність діяння.

Обґрунтовано положення щодо недоцільності застосування кримінального покарання у вигляді позбавлення та обмеження волі у випадках вчинення злочину із суспільно корисною мотивацією. Аналізуються кримінально-правові норми та кримінологічні заходи щодо заохочення суспільно корисної мотивації. Досліджується правомірна поведінка і визначається її кримінологічна роль у запобіганні злочинності.

Обґрунтовано пропозиції щодо удосконаленню відповідних положень Кримінального кодексу України з позиції гуманізації та економії кримінально-правової репресії.

Ключові слова: заохочення, суспільно корисна мотивація, посткримінальна поведінка, звільнення від кримінальної відповідальності, покарання, правомірна поведінка.

Аннотация

Хлыстова Н.Б. Поощрение общественно полезной мотивации: уголовно-правовые и криминологические аспекты. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология, уголовно-исполнительное право. - Академия адвокатуры Украины, Киев, 2008.

Диссертация посвящена исследованию общественно полезной мотивации поведения в уголовно-правовом и криминологическом аспектах, а именно преступного и посткриминального поведения. А также исследованию общественно полезной мотивации правомерного поведения и особенностей его поощрения в криминологическом аспекте.

Дается определение совершения преступления с общественно полезной мотивацией; преступление считается совершенным с общественно полезной мотивацией, если оно было совершено с целью защиты охраняемых законом прав и интересов лица, интересов общества и государства, стремлением к социальной справедливости по мотивам уважения к обществу и иными общественно полезными мотивами.

Анализируется детерминация общественно полезной мотивации. Определяется место и роль такой мотивации в механизме преступного поведения и в субъективной стороне преступления. Анализируется соотношение общественно полезной мотивации и вины. Дается уголовно-правовая и криминологическая классификация общественно полезной мотивации поведения.

Рассматривается такая мотивация в обстоятельствах, исключающих преступность деяния, посткриминальном поведении, поведении после отбытия наказания в виде лишения свободы. Обосновывается положение в отношении нецелесообразности назначения наказания в виде ограничения или лишения свободы за преступления, связанные с превышением пределов необходимой обороны либо мер, необходимых для задержания преступника.

В работе анализируются нормы действующего уголовного законодательства, направленные на поощрение позитивного посткриминального поведения. Автором внесены предложения по внесению поощрительных норм в такие статьи, как «Бандитизм», «Незаконное обращение с радиоактивными материалами», «Незаконное изготовление ядерного взрывчатого устройства либо устройства, рассеивающего радиоактивные материалы, или излучает радиацию» (ст. ст. 257, 265, 2651 Уголовного кодекса Украины).

...